Experyment demo

Page 1

квітень/травень │ 2014 │ #01

психологічний журнал для тих, хто думає


В номері

1

Тайм-менеджмент

Рутина? Залюбки!

4 6

Прокрастинація – мистецтво відкладати на завтра Мистецтво спілкування

ТЕРМОЯДЕРНА РЕПУТАЦІЯ ПСИХОЛОГІЧНІ ПОГЛАДЖУВАННЯ (КОМПЛІМЕНТИ) У СПІЛКУВАННІ ЯК ЗАПОРУКА ДОБРИХ ВЗАЄМИН ІЗ НАВКОЛИШНІМИ

12 18

Прикладна геніальність

Пам'ять працює добре тоді, коли працює багато

24

Особистість

Той, що знайшов істину…

Засновник логотерапії Віктор Франкл Експеримент

Мистецтво любові ЗРОБИВ ДІЛО – ГУЛЯЙ СМІЛО!

!

28 36 40

Діти

АГРЕСИВНИЙ? НЕ ДИВИСЬ ТЕЛЕВІЗОР! Психодіагностика

А ЧОГО

?

БОЇШСЯ ТИ

Зоопсихологія

44 48

Про душу у тварин

52

Психологія бізнесу

МОТИВАЦІЯ ТА СТИМУЛЮВАННЯ ДЕФІЦИТ ТОВАРУ

56 62

ЯК РУШІЙНА СИЛА ДЛЯ ЙОГО ПОКУПКИ

Фінанси

ЛЮДИНА чи інвестиційний проект як готовий бізнес

66

Хочете мати багато грошей –генеруйте великі ідеї

70

Притча номера

Про БЛАЖЕНСТВО

76 квітень/травень


Слово головного редактора

2

Пам’ятаю, як більш ніж два роки тому, їдучи з дружиною у закордонну мандрівку і вибираючи собі дорожню пресу, ми з неприємністю з’ясували: в Україні немає жодного україномовного видання, яке б стосувалося особистісного зростання і яке б, подаючи ціннісні приклади та важливі наукові дослідження у зрозумілому викладі, дбало про психологічний розвиток українців. Як так, міркували тоді ми: у великої держави, яка створила незліченну кількість геніїв, що не вдалося закатати в асфальт історії ані жодними лихоліттями, ані двома світовими війнами і що безпрецедентно створила феномен Майдану – немає свого популярно-пізнавального видання, яке гідно реалізовувало б прагнення всіх, хто мешкає в Україні, до внутрішнього зростання!? Що ж, оскільки немає, отже, потрібно цей процес очолити і створити … журнал! Бо хто ж, як не ми, коли, як не зараз? Але не так швидко діло робиться як казка мовиться … Довгі два роки знадобилися на те, щоб сформувати навколо себе колектив однодумців – невтомних ентузіастів, які готові були б докладати свій час і зусилля лише заради ідеї – створити видання, де б кожна людина незалежно від статі і віку могла б черпати натхнення для свого розвитку, віру у власні сили і знання для практичного щоденного самовдосконалення. Багато чого довелося пережити всім нам, хто брав участь у створенні журналу, включно з зовсім нещодавніми переломними подіями у новітній історії України, але ось, завдяки спільним зусиллям Ви, дорогий друже і шановний однодумцю, читаєте перший номер психологічного журналу «Експеримент». Так, ми довго запрягали, але лише для того, щоб разом із Вами швидко поїхати. Бо щиро впевнені: саме щоденне особистісне зростання є запорукою як щастя і радості у житті кожної людини, так і загального процвітання нашої держави. З вірою в те, що кожен день повинен робити нас кращими, і з побажаннями натхненного щоденного творення Роман Кушнір

04/05 │ 2014 │ #01


Редакція Роман Кушнір

3

Юрій Шивала

головний редактор журналу, тренер, засновник Школи розвитку SPE, автор 6-ти книг roman@experyment.com.ua

співзасновник та керівник Центру розвитку особистості «Локус», громадський активіст, мандрівник shylik.hochu.shche@gmail.com

Тетяна Федчук

Андрій Кучерук

журналіст, дослідник рубрик «Зоопсихологія» і «Психодіагностика» dj_anekdot@meta.ua

Гордій Остапович

тренер зі швидко читання і розвитку памяті, блогер hordiy@gmail.com

Соломія Чир

журналіст, дослідник рубрик «Психологічний експеримент» і «Особистість» solya_mia@meta.ua

верстка anku@ukr.net

Роман Чериба

розробник дизайну журналу roman@deep.com.ua

Богдана Кушнір

координатор dana@experyment.com.ua

Ніна Муравицька редактор

Уляна Чуба

редактор

Христина Федечко

журналіст, дослідник цікавих фактів і дайджестів fchristina@ukr.net

Марина Соколян

фахівець з PR, соціолог, письменниця, автор 9-ти книг msokolyan@yahoo.com

Юрій Холоденко

бізнес-тренер, консультант малого та середнього бізнесу hameleon23@i.ua

Психологічний журнал «Експеримент» №1 квітень/травень 2014 р. Засновник - Роман Кушнір Свідоцтво про державну реєстрацію КВ № 19885-9685Р від 02.04.2013 р. Головний редактор - Кушнір Р.О. Видавець - ФОП Хомин Б.І. Віддруковано у друкарні «Коло», м.Дрогобич, вул. Бориславська 8 замовлення № С-581 від 12.03.2014 р. Відповідальний за випуск - Кушнір Р.О. Рекомендована ціна - 25 грн. Адреса редакції: м. Львів, вул. Зелена, 20 Телефон редакції 063 329 88 65 info@spe.org.ua www.experyment.com.ua Тираж – 1000 примірників Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Фотографії, ілюстрації, джерела: http://olga29111.livejournal.com; https://vk.com/optimist_diary

квітень/травень


4

Тайм-менеджмент

Роман Кушнір

Рутина? Залюбки! або

Рутина – це час для самовдосконалення!

Знову потрібно мити посуд… Мушу пилососити та прибрати в кімнаті... Треба побавитись з дитиною... Набридло писати остогидлі звіти та заповнювати бланки... Знову треба вигуляти собаку… Так не хочеться знову набивати базу даних… Щодня одне й те саме! Вранці встати, вмитися, поснідати, піти чи поїхати на роботу до болю одноманітною дорогою. На роботі робити те, що й вчора, ввечері вдома займатись тими самими побутовими справами, що й завжди. На жаль, для багатьох жит-

тя є постійною боротьбою з рутиною. Якщо ви теж вважаєте, що рутина – це вбивця вашого часу, який можна було б використати на інші, начебто продуктивніші цілі чи просто для відпочинку, то, можливо, саме ця стаття докорінно змінить ваші погляди на ті щоденні процеси, яких не уникнути. А й справді, якщо чогось неможливо позбутися, то чи є сенс з цим боротися? Може варто лише змінити сприйняття себе в процесі рутини (концепцію рутини в собі)?

04/05 │ 2014 │ #01

До 80% нашого щоденного часу припадає на справи, які ми вже робили раніше,

тому вони, втративши новизну, без додаткових зусиль і самомотивування перестають бути для нас цікавими. Але ж 80% – це велика частина нашого життя. Це і є саме Життя, яке проходить повз нас, доки ми намагаємося «боротися з рутиною». Рибі неможливо пояснити, що таке океан, подібно й людині доводиться інколи пояснювати, що рутина – це частина тієї прекрасної миті, яку ми можемо повноцінно прожити та якою варто насолодитися, бо саме її ми й називаємо життям. Почнімо використовувати занедбаний час, який ми вважаємо чи не першим своїм ворогом на шляху до звершень і досягнень! Пропоную поглянути на рутину, як на спосіб обслуговування, сервісу себе. Помити за собою чашку – це сервіс своїх базових потреб. Те саме стосується чищення зубів, прибирання, прасування чи сервісу свого робочого буття: складання марудних звітів і відправляння типових пропозицій. Отже, рутина – це невід’ємний елемент нашого часу. А чи є сенс боротися з частиною себе? Хіба заздалегідь невідомо, хто програє у такій боротьбі ? Виходить, що втеча від рутини – це втеча від себе, що теж звучить геть як недієве ставлення. Якщо з рутиною непотрібно боротися як з ворогом, то може варто зробити її своїм союзником? Ось декілька найпоширеніших причин:


6

Юрій Шивала

Тайм-менеджмент

ПРОКРАСТИНАЦІЯ – МИСТЕЦТВО В І Д К Л А Д А Т И Н А З А ВТРА А вступ напишу завтра ;) Уявіть, як після важкого робочого дня ви приходите додому, їсте смачну вечерю, приймаєте гарячий розслаблюючий душ, сідаєте на м’який диван, а краще, лягаєте у рідне тепле ліжко. По телевізору показують улюблений серіал, а у «фейсбуці» та «в контакті» натовп друзів з нетерпінням чекає, коли ви відповісте на їхні повідомлення, прокоментуєте нові аватарки, поставите «лайки» під цікавими постами. У цьому вирі позитивних емоцій, доповнених відчуттями домашнього затишку, ви раптом згадуєте про маленький

недописаний, але дуже важливий звіт. Зважуючи свої можливості, розумієте, що ця справа займе у вас не більше п’ятнадцяти хвилин, тому вирішуєте не руйнувати ідилію заслуженого відпочинку і зробити цю дрібничку вранці, як то кажуть на свіжу голову. Після чудового вечірнього відпочинку в домашній атмосфері ви із задоволенням поринаєте у міцний сон. Вранці будильник починає галасувати о 7:00, але ви вимикаєте його, даючи собі ще п’ять хвилинок. І не встигаючи зрозуміти, де завершилася реальність і почалися сновидіння, знову поринаєте у цей приємний світ... О 7:45 вам телефонує співробітник. Ще не відкривши очей, уже відчуваєте якусь тривогу. А глянувши на годинник, розумієте, що п’ять хвилинок давно минули. Похапцем умиваючись, снідаючи і одягаючись, ви біжите з дому до автобусної зупинки. Лише десяти секунд забракло, аби встигнути на свій автобус. Ще десять хвилин на зупинці, півгодини у маршрутці, п’ять хвилин, щоб дістатися робочого місця. Ви спіз-

04/05 │ 2014 │ #01


Прокрастинація – мистецтво відкладати на завтра нилися на півгодини, але, на щастя, шеф ще не прийшов! Втішаючись, що цього разу пощастило, сідаєте за комп’ютер і відкриваєте поштову скриньку, щоб перевірити вхідні повідомлення. А через півгодини до вас підходить керівник і несподівано просить: «Роздрукуйте мені, будь ласка, вчорашній звіт». А ви раптово згадуєте, що флешка з формою звіту, для написання якого необхідно лише 15 хвилин, залишилася вдома.

Знайди прокрастинатора в собі

Чим могла б завершитися ця історія уявити не складно. Значно складніше зрозуміти, що стало причиною таких наслідків? Згадайте, як часто ви думаєте: «ще півгодинки посиджу в Інтернеті» і просиджуєте півтори; «пізніше приберу у себе на столі» і забуваєте; «завтра зателефоную клієнту» і клієнт сам телефонує вам післязавтра; «ще маю 3 дні до іспиту, тож встигну підготуватися» і втрачаєте стипендію через трійку в заліковці; «з наступного тижня почну вивчати ринок для створення бізнесу» і сам бізнес залишається тільки у ваших планах. Завтра, потім, через два дні, ввечері, вранці, ще є час. Все – завтра обов’язково зроблю! ЗАВТРА ТОЧНО! І який результат? Кінцевий результат зазвичай такий: окрім того, що ви не встигаєте зробити оте «потім», на голову звалюється ще й «вчора, сьогодні і завтра». Найчастіше люди вважають, що беруть на себе над-

Підступний ящурляльковод

то багато обов’язків і тому не встигають дати раду безлічі справ. Якщо таке виправдання не діє, то легко знаходяться інші: так склалися обставини; запізнився автобус; ввечері вимкнули світло і я не міг готуватися до іспиту; начальство було не в настрої; викладач надто строгий; невдалий день для ведення переговорів; відсутнє необхідне офісне приладдя і безліч подібних. Насправді, жодне з цих та десятків інших виправдань не зможуть змінити ситуацію, оскільки у ваш мозок проник підступний ящур, знаний у психології як «прокрастинація».

За даними психологічних досліджень, стійка прокрастинація проявляється у понад 90% населення планети. Частка «хронічних» прокрастинаторів становить близько 25%. Зазвичай психологічний портрет прокрастинаторів такий: це особи, схильні до відкладання виконання завдань, перекладання своєї відповідальності на інших, постійного виправдання своєї бездіяльності. Вони працюють хаотично, без плану або лише за умови невідкладності. «Творчі прокрастинатори» часто прикриваються відсутністю натхнення. Такі люди мають великі шанси втратити довіру свого оточення, оскільки соціум згодом може затаврувати їх як безвідповідальних.

Тайм-менеджмент

Слово «прокрастинація» (procrastination) походить з англійської мови і дослівно означає зволікання, відкладання, гаяння часу. В психологічній літературі прокрастинація означає схильність особи відкладати на потім неприємні чи не бажані до виконання рішення та справи. Відповідно, людей, підвладних прокрастинації називають прокрастинаторами.

7

Насправді, в кожній людині більшою чи меншою мірою проявляється прокрастинація. Головне, бореться вона з цим негативним проявом поведінки чи ні? Хоче вона постійно шукати виправдань чи жити так, щоб вони були їй непотрібні? Зрештою, хоче вона здійснювати свої мрії та досягати життєвих цілей чи їй достатньо просто мріяти у вільний час вдома на дивані? Чим ми керуємося, коли даємо проявитися прокрастинатору в собі? Першопричиною не є лінивство чи відсутність певних вмінь та навичок (саме такі узагальнюючі виправдання найпопулярніші серед прокрастинаторів), а первісні інстинкти, яким ми дозволяємо проявлятися у невідповідні моменти. Прокрастинація – це своєрідний ящур юрського періоду, який дбає лише про те, щоб наситити шлунок та знайти безпечне місце для сну. Однак наш ящур значно сучасніший, ніж доісторичний, тому у словах «насиченість, безпека та відпочинок» ховається набагато більше понять. Звісно, не потрібно одразу звинувачувати ящура у всіх гріхах, адже він може знадобитися у багатьох випадках. Ящур діє швидше, ніж мозок раціоналізовує, обдумує та знаходить рішення у складних ситуаціях, як наприклад, під час нападу злодія у темному провулку чи займання вогню у кімнаті. Активуючи «первісний мозок», ящур миттєво захищає людину, яка в момент небезпеки керується первісними інстинктами. Та коли ящур починає ви-

квітень/травень


Прокрастинація – мистецтво відкладати на завтра Ці три типових приклади яскраво демонструють алгоритм дій ящура, який оволодів людиною і людини, яка оволоділа ящуром.

У випадку прокрастинатора простежуємо відкладання виконання важливих справ; пошук найлегшого, але не найефективнішого шляху вирішення проблеми; постійні намагання виправдатися. У другій моделі поведінки чітко виражена раціоналізація дій: особа організовує свій час таким чином, щоб вчасно завершити виконання великих обсягів робіт; використовує час для корисних справ, а не для задоволення; виконує завдання при першій можливості і не шукає виправдань. До речі, британські психологи встановили, що рівень прокрастинації населення за останні 25 років зріс на понад 40%. Вчені передусім пов'язують це з науковотехнічним прогресом, який створює дедалі комфортніші умови для існування людини. Внаслідок цього ми занадто покладаємося на техніку та розвинутий соціум, які начебто вирішуватимуть багато проблем замість нас, а самі стаємо жертвами прокрастинації.

Причини прокрастинації

В історичних джерелах не раз згадується про любителів відкладати на завтра. Про них писали давньогрецький поет Гесіод, афінський полководець Фукідід. На прокрастинаторів у владних структурах скаржився Марк Тулій Цицерон. Свій відбиток «опановані ящуром» залишили і в Оксфордському словнику 1548 року.

Серед українців в давнину також були прокрастинатори, яких характеризували прислів’я та приказки. Деякі з них, як-от: «Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні», – не втратили своєї актуальності і донині. Систематично вивчати прокрастинацію почали в 1970-х роках, а вперше історичний аналіз цього явища був викладений в праці «Прокрастинація: хвороба сучасності» («Procrastination: A Malady of Modern Time») вченим Ноахом Мілграмом у 1992 році. Існують різні класифікації прокрастинації за видами, але найпоширенішим є варіант психолога Н. Мілграма, який виділяє такі види прокрастинації: 1) щоденна: відкладання домашніх або робочих справ, які треба виконувати регулярно; 2) прокрастинація у прийнятті рішень малого і середнього значення; 3) нервова: відкладання життєво важливих рішень (вибору професії, створення сім'ї, розриву стосунків, створення бізнесу); 4) академічна: відкладання

Тайм-менеджмент

9

виконання домашніх завдань, підготовки до іспитів тощо. Через кілька років Н. Мілграм разом з С. Тенне об'єднали ці чотири групи у дві загальніші: 1) прокрастинація виконання завдань; 2) прокрастинація прийняття рішень. Версії науковців щодо виникнення прокрастинації можна узагальнити у таких групах: 1) Стрес, який виникає внаслідок страху людини перед майбутнім. Вона боїться, що не зможе добре виконати важливої роботи, не виправдає сподівань, які покладають на неї інші, проявить свою некомпетентність та стане об’єктом глузувань. Внаслідок цього ящур подає у «старий мозок» сигнал захисту і людина виконує будь-яку іншу роботу, тільки не ту, яка теоретично може привести до перелічених вище наслідків. 2) Перфекціонізм. Надмірна концентрація на деталях, а не на основних цілях – це також прояв ящура. Він намагається з-поміж великої кількості справ обрати найлегші, тому спонукає до постійної роботи над дрібницями. У перфекціоністів виникає страх упустити деталі. 3) Самоцензура. Виникає у випадку, коли людина знає, що за неякісно виконану роботу її може чекати покарання. Ящур, захищаючи себе, починає уникати цієї роботи та шукає будь-яку іншу, за яку він не буде покараний. Часто батьки самі виховують у своїх дітях прокрастинаторів, систематично караючи їх за помилки. Такі діти ви-

квітень/травень


Марина Соколян

12 Мистецтво спілкування

Якщо ви не можете позбутись скелета в шафі, то принаймні навчіть його танцювати. Бернард Шоу

ТЕРМОЯДЕРНА

РЕПУТАЦІЯ

Скандал – рушій прогресу Життя, без сумніву, – гра. Життя на людях, без сумніву, – вистава. Вчора це стверджувала драматургія, сьогодні – драматургічна соціологія. Вистава – природна потреба нинішнього суспільства, в якому видовища коштують набагато дорожче, ніж хліб. Успіх видовищ вимірюють увагою ЗМІ, а інформацію цінують за здатність розважити того, кого інформують. Політики, артисти, маркетологи прагнуть завоювати визнання публіки, намага-

ючись усілякими способами отримати роль у виставі, яку розігрують на газетних сторінках і телеекранах. Одним із способів потрапити на сцену є скандал, тобто громадське слухання справи про порушення соціальних норм. Для багатьох скандал стає рекомендацією для отримання ролі в суспільній виставі. Ролі головної чи епізодичної – це вже як вдасться. В будь-якому випадку ви маєте шанс отримати своїх п'ятнадцять хвилин слави.

04/05 │ 2014 │ #01

Анатомія скандалу Чому виникають скандали? На це питання найкраще відповідає соціологія конфлікціонізму. Будь-яка теорія має містити передумови для свого спростування. Будь-який порядок можна порушити. Більше того, будь-який порядок просто необхідно порушувати, інакше йому загрожує стагнація і поступове розкладання. Так сталось, наприклад, із Радянським Союзом: занадто суворою була заборона на вагання


Марина Соколян

14 Мистецтво спілкування Явні та латентні функції скандалу Отже, скандал – це явище, виправдане функціонально. Вирішення скандалу можна навіть назвати певним ритуальним дійством, у процесі якого суспільство викорінює девіацію – шляхом усунення девіанта чи переоцінки критеріїв нормальності. То до чого може призвести винесення відхилень від норми на суд суспільства? Солідаризація групи Йдеться про розділення суспільства на «них» і «нас». «Вони» – це вороги, які безпардонно порушують суспільний устрій, а «ми» – сама суть, плоть і кров цього порядку. «Ми» – одної крові… Прикладами такого розвитку подій є полювання на відьом в Новій Англії, конспіративістська параноя епохи холодної війни, єврейські погроми та багато інших історичних подій. Кожній суспільній групі в період становлення потрібен ворог, щоб наглядно продемонструвати різницю між групою і девіантними елементами, а також спільність всередині групи. Хоча такий стан справ характерніший для дюркгаймівської «механічної» солідарності патріархальних суспільств, де немає місця «нестандартним елементам». Початок протистояння Іноді скандал може бути приводом для початку при-

хованого протистояння. Згадаймо справу Дрейфуса, яка починалась як локальний шпигунський скандал, а закінчилась конфліктом національного рівня, в якому зіштовхнулися два політичні табори: республіканці й консерватори. В такому випадку суб’єкт скандалу може стати символом, який переживе сам скандал і його учасників. Найтриваліший ефект має давній скандал про страту теслі з Назарету. Не можна заперечити, що попри метафоричний зміст, євангельська історія є прикладом протистояння двох ідеологій, який доводить, що ворожнеча може затягнутись, але якщо значимість задіяних соціальних елементів достатня, то може навіть виникнути кардинально нове світосприйняття. Переоцінка цінностей Скандал не просто порушує суспільний порядок, він є демонстрацією можливості його порушення, бо змушує членів суспільства задуматись над запитанням: «Оскільки порушення цієї норми не призвело до моментального руйнування суспільства, то, можливо, вона просто непотрібна?» Найчастіше девіантів суворо карають, але при достатній значущості суб’єкта скандалу порушник може мати послідовників. Іноді, якщо мова йде про популярну людину, девіація може стати модною. Прикладом

04/05 │ 2014 │ #01

Соціальна девіація – широкий спектр відхилень поведінки особистості від традиційних у даному суспільстві нормативів поведінки

Справа Дрейфуса (1894-1906) – судовий процес у справі капітана Альфреда Дрейфуса, офіцера французького генерального штабу, який був звинувачений у шпигунстві на користь Німецької імперії. Дуже швидко справа вийшла за рамки юриспруденції та перетворилася на великий політичний скандал, що розділив французьке суспільство на два антагоністичні табори: дрейфусарів та антидрейфусарів, що, в свою чергу, призвело до затяжної політичної кризи у самій Франції та великого міжнародного резонансу.

є скандальна репутація Оскара Уайльда. Цей англійський драматург якось сказав: «Саме моє існування – скандал». Втім, суд над Уайльдом за злягання з чоловіками навіть додав йому шарму, тож сьогодні багато прихильників нетрадиційних відносин намагаються бути схожими на цього лондонського денді. Та й з часів Уайльда суспільство стало толерантнішим до подібних проявів творчого генія. Привертання суспільної уваги Часто скандали виникають на ґрунті хронічних соціальних проблем, які навмисно чи ні, не потрапляють в поле зору суспільства. Одна з таких проблем «діагностована» після недавнього церковного скандалу в Бостоні, коли понад двадцяти католицьким священикам висунули звинувачення у сексуальному насильстві. Ця історія набула надзвичайно широкого розголосу, адже з’ясувалося, що сотні людей стали жертвами домагань священиків, а церква роками покривала злочини, намагаючись не допустити скандалу. Після викриття правди здійнялася така буря, що кардинал, звинувачений в покриванні злочинів, був змушений подати у відставку. Інший приклад – хабарництво у Міжнародному олімпійському комітеті. Після цього скандалу уклали Конвенцію про боротьбу з хабарництвом громадських по-


Роман Кушнір

18 Мистецтво спілкування

Психологічні погладжування (компліменти) у спілкуванні

як запорука добрих взаємин із навколишніми

Уявіть собі: до вас ніхто не торкається. Що ви тоді відчуватимете? Можливо, деяким людям із гаптофобією (хворобливою боязню дотиків) така ідея і сподобалася би, однак для більшості це виявилося би неймовірною мукою. Адже ми отримуємо інформацію про власну потрібність не лише зі слів інших людей, але також і невербально, завдяки інтонаціям, і також, звичайно, фізичним контактам. Психодіагностично можна одразу зрозуміти рівень довіри і якість стосунків між закоханими, лише поглянувши на доторкання. Іноді такі дотики схожі на гидливе общипування курки – швидкі, різкі рухи кінчиками пальців демонструють небажання бути з цією людиною. Натомість тривалі, міцні контакти з використанням цілої площі долоні свідчать про небайдужість і важливість для нас іншого. Та й загалом, наприклад, якщо між чоловіком і дружиною довгий час немає фізичного контакту (обіймів, поцілунків, погладжувань), то можна бути певними, що такі відносини летять в тартарари. Фізичний контакт і стосунки Хочете досягти порозуміння з близькою людиною? Засвойте щоденну звичку тісного контакту, наприклад обійми до виходу з дому чи поцілунок перед сном. Нехай, незважаючи ні на що, цей добровільно взятий обов’язок виконується вами (хай навіть і одноосібно) і коли у стосунках яскраво світить сонечко, і коли темні хмари невизначеності заволікають небо, і навіть тоді, коли вже гуркотить грім непорозуміння (принципово важлива саме постійність). Побачите, наскільки міцнішими і приємнішими стануть щоденні відносини та наскільки менше проблемних ситуацій виникатиме. Але наголошу, що дотримуватися звички варто, незважаючи на жодні фактори (втома, образа, гнів, настрій і т.д.). Навіть, коли мене просять проконсультувати з якоїсь проблемної ситуації, наприклад щодо проблем із родичами («У мене дуже деспотична мама, що мені робити?»), перше запитання, яке я ставлю, звучить так: «А коли ви востаннє маму обіймали? Коли зізнавалися у любові і давали зрозуміти, що вдячні просто за саме мамине життя?» Зазвичай клієнти у таких випадках над відповіддю замислюються надовго, бо навіть не роздумували про потребу «профілактики непорозумінь». Чого дивуватися, що близька людина конфліктна, 04/05 │ 2014 │ #01


Психологічні погладжування у спілкуванні

Мистецтво спілкування 21

4. Безумовні негативні погладжування. Чесно кажучи, я свідомо написав такі геть не приємні порівняння для того, щоб наступного разу перед ображанням інших ви розуміли: після такої «їжі» ентузіазму і натхнення для змін у людини не виникне, натомість образ і «жовчності» побільшає, й людина неодмінно з вами поганим поділиться, коли й не одразу, то згодом. І не варто сподіватися, що людина такого не їстиме. Чесно зізнаюся, теж колись так думав,

ніколи не те що не їли, але навіть не бачили й рецептів (прикладів) здорового і ситного харчування? Вірю, що вам пощастило ніколи не частуватися «стравами» на кшталт: - Ти нездара. - Ненавиджу тебе. - Свиня! Козел! - Не хочу тебе більше бачити. - Вбити тебе мало. - Тобі нічого не вдасться. - Ти просто мерзотник. - У вас обидві руки ліві! - З таких, як ти, виростає один бур’ян.

але чим більше розширюється й урізноманітнюється коло мого спілкування, тим краще розумію: у деяких оселях такий «корм» (бо назвати це їжею язик не повертається) є чимось щоденним і звичним, як оплата за проїзд у трамваї. Чим зможуть нагодувати нас ті, хто у своєму житті

Насправді людина ладна погодитися на будь-які погладжування, аби не почуватися проігнорованою! Бо якщо тарілка порожня, то і наїстися з неї немає як. Тому людина швидше напроситься на неприємності й образи, тільки би хоч якось «заморити хробачка». Ми соціальні істоти і підсвідомо потребуємо, щоб навколишні (особливо близькі люди) помічали нас. І наскільки б незалежною людина Тим не менше добре, коли не виглядала, а жити без соціальних контактів шлунок може без втрат таки не може. перетравити будь-яку То що робити з «погладжуваннями»? їжу включно зі смолою з Розвиваємо нашу психологічно-гастрономічну цвяхами, причому напотему далі. Так само, як і їжу, можна: внитись енергією, тобто - ПРИЙМАТИ ПОГЛАДЖУВАННЯ насититися. Вміння перетравлювати будь-яку їжу і з Дехто бере все без розбору, включно з тим, що брати не варто – негативними погладжуваннячужих «недоїдків» робити ми. Однак часто трапляється і так, що люди не нектар, а зацвілі страви перетворювати на справжні беруть належного: ви просто молодець – та ви

делікатеси є результатом дуже важкої роботи над собою, однак це дає можливість ніколи не «голодувати», а отже, і без зупинок наближатися до своїх цілей. Кажуть, що у світі є п’ять видів істот, які є цілком всеїдними і можуть харчуватися всім включно з різноманітними відходами. Ці істоти – мурахи, таргани, щурі, свині і… люди. Можна скористатися таким твердженням, щоб навчитись і дозволити й собі працювати з найрізноманітнішими харчами, які інколи нам пропонують у спілкуванні інші люди, а не зациклюватися на звичних для себе стравах. Тоді нікому не вдасться «вивести вас із себе», і з настроєм працюватиметься легше, та й сприймати інших людей стане набагато простіше, без упереджень та непотрібного гніву.

квітень/травень


Гордій Остапович

24 Прикладна геніальність

Пам'ять працює добре тоді, коли працює багато Як уникнути атрофії пам’яті і набути корисного рефлексу пригадування Психолог Бетсі Сперроу (Betsy Sparrow) у 2011 р. дослідила, що пам’ять сучасних людей значно слабша, ніж пам’ять їхніх предків. Причиною вважають атрофію. Цим страшним терміном у медицині називають відмирання органу – зменшення його розмірів, функціональності, дієздатності. Виникає атрофія не обов’язково через те, що орган хворий, іноді ним просто працюють менше за норму. Спробуйте посидіти місяць удома, переходячи лише з кімнати, де цілодобово працює телевізор,

до холодильника на кухні і ви дізнаєтесь, що таке атрофія не лише із книг чи статей. Лише місяць! Хоча, є люди, в яких атрофія може починатись через два тижні такого режиму. Спробуйте – і відчуєте, з якою неохотою ваше тіло підніматиме себе без ліфта на четвертий поверх!

04/05 │ 2014 │ #01

Атрофія пам’яті починається, напевно, з того моменту, коли ми вирішуємо, що дещо можна й не запам’ятовувати.

Номери телефонів, дати, події, обличчя, голоси, терміни, закони, правила – цілий масив інформації, яку ми справді можемо не залишати в своїй пам'яті, бо маємо легкий доступ до її носіїв. А пам'ять працює добре лише тоді, коли вона працює багато. Це стосується не лише запам'ятовування інформації та її «оновлення» в голові, а й багатьох інших речей: добре їздимо за кермом тоді, коли їздимо часто; вміємо смачно готувати, якщо часто пораємося на кухні. Тому добра (а


Пам’ять працює добре тоді, коли працює багато іноді навіть феноменальна) пам'ять у тих людей, які її постійно тренують. Запам'ятовування як спорт Як правило, люди з доброю пам'яттю ставляться до запам'ятовування азартно: вони постійно ставлять особисті рекорди і готові їх побивати. Ці люди готуються до запам'ятовування інформації. Вони не просто вимикають радіоприймач чи зачиняють двері, щоб не відволікатися. Підготовка до запам'ятовування для них – це повноцінне спортивне тренування, яке вимагає режиму сну, правильного харчування і системних вправ. Справжня робота головою, кажуть, це боляче. Спробуйте згадати місця, де ви святкували Новий Рік. Що далі в минуле, то більше білих плям. Навіть те, що нібито неможливо було забути, тепер іноді дуже непросто пригадати. Тому «спортивне запам'ятовування» правильніше назвати «спортивним пригадуванням», бо важливо не лише щось зафіксувати в пам'яті, найголовніше, щоб вона видала інформацію в правильній і потрібній нам формі саме тоді, коли це необхідно, адже часто ми згадуємо щось тоді, коли це вже неактуально. Запам'ятовування як рефлекс Люди, які тренують пам’ять, можуть легко й просто запам'ятати та згадати

Прикладна геніальність 25

Один зі способів тренування пам’яті – щоденник.

що-небудь, бо у них вже напрацьований рефлекс. Насправді, наш мозок запам'ятовує усе, але не завжди може згадати те, що потрібно. Тому тим людям, які хочуть натренувати пам'ять слід зрозуміти, що тренувати доведеться передусім згадування, а не запам'ятовування. Завдання дуже просте – зробити згадування рефлекторним, адже рефлекси не вимагають від нас зусиль, бо спрацьовують незалежно. Створити і закріпити рефлекс дуже просто: достатньо часто й систематично повторювати ту дію, яка має стати рефлекторною. Часто сідайте за кермо автомобіля і з часом перемикатимете передачі не задумуючись, рефлекторно; систематично працюйте на клавіатурі й ваші пальці самі знаходитимуть літери, а іншим здаватиметься, що ваші руки роблять це самі.

Те саме й зі згадуванням: щоб воно стало рефлекторним, потрібно часто й систематично згадувати. Для цього використовуватимемо щоденник.

Найшвидше в світі одну колоду карт запам’ятав Саймон Рейнхард (Simon Reinhard), витративши на це 21 секунду. 52 перемішані карти за 21 секунду! Спробуйте просто передивитись цю кількість за такий короткий час і зрозумієте, що такий результат реальний лише для людини, яка себе довго тренувала. На згадування послідовності карт із цієї колоди Рейнхард витратив понад п’ятнадцять хвилин!

Тренування пам'яті з допомогою щоденника Щоб розвинути пам'ять, ми пишемо щоденник десяти днів. 1. Протягом десяти днів у щоденнику (блокноті, зошиті, на аркуші паперу) щовечора записуєте події минулого дня. Наступного ранку перечитуєте попередні записи. Описувати день потрібно якомога детальніше, згадуючи не лише ключові події та персони, а й те, що зазвичай вважаєте другорядним. Рекомендую у кожному записі описувати якою була погода. Отже ви десять разів згадували, коли записували інформацію ввечері та ще десять разів, коли щоранку

квітень/травень


Соломія Чир

28 Особистість

Той, що знайшов істину…

Засновник логотерапії Віктор Франкл Віктор Франкл – віденський невропатолог, психіатр та психолог, засновник останньої Третьої віденської школи психотерапії, творець логотерапії. Його називають одним із найвеличніших духовних вчителів людства XX ст. Франкл витерпів чимало випробувань долі: голод, холод, духовний і тілесний біль, жахи концтаборів. Він не тільки вижив, а й зберіг любов до життя та залишився непересічною особистістю. Знання, які прагнув донести до нас вчений, допоможуть нам краще розуміти не тільки близьких та друзів, а й самих себе. Тож Франкла варто вислухати і почути. «Логос» Франкла Віктор Франкл (Viktor Frankl) народився у Відні 26 березня 1905 року. Він був другою дитиною у сім'ї. Ще школярем хлопець почав цікавитися психологією, медициною

та філософією, ознайомився з вченням Зигмунда Фройда (Sigmund Freud) та навіть почав з ним листуватися. Фройд охоче спілкувався з Віктором, а в 1924 році за його протекцією навіть була опублікована стаття 19-річного Франкла в «Міжнародному журналі психоаналізу» («International Journal of Psychoanalysis»). Фройд якось сказав, що в своїх дослідженнях він зупинився у «підвалі» людської психіки. Франкл натомість прагнув піднятися «на вищі поверхи», тому почав вивчати вчення колишнього фрейдиста Альфреда Адлера Ще навчаючись у школі, Віктор Франкл почав співпрацювати з адлерівцями, але вже в 1927 році через відмінності в поглядах з колегами залишив їхнє Товариство індивідуальної психології. Спілкування та робота з відомими вченими суттєво вплинули на фор-

04/05 │ 2014 │ #01

Альфред Адлер (нім. Alfred Adler; 1870 – 1937 рр.) – австрійський психіатр і психолог; ввів поняття індивідуальної психології, згідно якого кожна особа присвячує своє життя для досягнення, реалізації певної індивідуальної мети; заснував Другу (після Фрейдистської) віденську школу психотерапії.

мування наукових теорій Франкла. Головне протиріччя у поглядах Франкла та Фройда полягало в ставленні до сенсу життя. Зигмунд Фройд у листі до своєї шанувальниці та послідовниці Марії Бонапарт писав: «Якщо людина задумалася над сенсом життя, то це означає, що вона серйозно хвора». Франкл вважав, що, навпаки, відсутність у людини сенсу життя – головна причина її хвороб та страждань. Франкл навіть так сформулював свій девіз: «Сенс мого життя – допомогти іншим людям побачити їхній сенс життя». З роками Франкл утвердився у власних поглядах і розробив нову унікальну концепцію: «В молодому віці я пройшов через пекло


Той, що знайшов істину… відчаю, переступаючи через очевидну відсутність сенсу життя, через крайній нігілізм. З часом я зумів виробити в собі імунітет від нігілізму. Так я створив логотерапію». Термін «логотерапія» Франкл запропонував у 20ті роки. «Логос» він розумів не у значенні «слово» чи «вираз» (як у філософському вченні), а швидше як «сенс», «причину». Головним у вченні Франкла є твердження, що людина щаслива тільки тоді, коли має сенс життя. Цю теорію згодом назвали Третьою школою психотерапії. Майбутній вчений отримав медичну освіту. У 1928 році він заснував Центр консультування молоді у Відні та очолював його до 1938 року, а в 1930 році Франкл отримав ступінь доктора медицини. Всі його ідеї сформувалися в єдину концепцію логотерапії наприкінці 30-их років. Вже працюючи лікарем, Франкл досліджував психологію депресій та самогубств, розробив спеціальну програму підтримки студентів у стресовий та нервовий період отримання атестатів. Ця програма дала позитивний результат – за час роботи психолога зі студентами не було зафіксовано жодного випадку самогубства! Також у 1933 – 1937 роках Франкл працював в одній із віденських лікарень на посаді керівника відділу з запобігання самогубствам. Тут пацієнтками вченого

стало понад 30 тисяч жінок. Лікар запитував хворих: «Що вас ще тримає на цьому світі?». За останню надію пацієнтів Франкл і хапався. Психолог намагався знайти підхід до кожного хворого, багато з ними спілкувався, шукав потрібні слова, адже логотерапія проповідує повагу до особистості. Вчений вважав, що має обов’язок духовно підтримати, підбадьорити хворого, розвіяти його відчай. Франкл всім серцем прагнув активізувати людське начало кожного хворого, позиціонуючи себе, як «лікар, що турбується про душу». Важливо, що Віктор Франкл не відмовлявся від релігії, як більшість тогочасних вчених, а, навпаки, був глибоковіруючою людиною і вважав, що «ціль психотерапії – зцілення душі, а ціль релігії – спасіння душі». Водночас Франкл був впевнений, що повинен допомогти кожному пацієнту, незалежно від його віросповідання чи його відсутності. На своїй лекції у Москві він сказав: «Зрештою, Богу, якщо він існує, важливіше те, чи хороша ви людина, аніж те, чи ви в нього вірите». Теорія логотерапії не є цілком науковою, методичною, адже вона народилася на практиці, а не за письмовим столом. Франкл робив висновки зі свого досвіду, думок та суджень. А оскільки вчений пережив муки концтаборів, то мав достатньо

Особистість 29

Марія Бонапарт (Marie Bonaparte; 1882 – 1962 рр.) – письменниця, психоаналітик, учениця Зигмунда Фройда. Її дідусь був племінником імператора Наполеона Бонапарта. Без медичної освіти Марія Бонапарт стала першим практикуючим психоаналітиком Франції, тому її називають піонером французького психоаналізу. У 1926 році організувала Паризьке Психоаналітичне Товариство (Société Psychanalytique de Paris). Після одруження із графом Корфським Марія Бонапарт стала принцесою грецькою та данською.

Н і г і л і з м – це світоглядна позиція, за якої людина відмовляється від моральних цінностей, усталених суспільних норм, життя для людини не має сенсу та значення.

переконливих аргументів. У тому й успіх Віктора Франкла: його думки легко розуміють та приймають, йому вірять. У 1941 році Франкл одружився, його сім’я жила просто та скромно. Друзі та знайомі вченого характеризували його, як внутрішньо глибоку, щиру та співчутливу особистість. Франкл завжди був готовий прийти на допомогу, співчував чужим стражданням, втішав та підтримував хворих. Зі співчуття до однієї зі своїх пацієнток він раз на тиждень увечері приносив їй в палату едельвейс, який зривав під час занять альпінізмом. Турбуючись про інших, Франкл часто забував про себе та свої потреби. Найважливіші рішення в своєму житті вчений приймав наодинці зі собою та «зі своїм Богом». Він любив висловлюватися казати, що «людина повинна бути самотньою, тільки тоді вона зможе помітити, що вона не одна і ніколи одна не була». З 1938 року Франкл був вимушений практикувати приватно, бо з приходом до влади нацистів психологуєврею заборонили лікувати людей «арійського» походження. Єдиною на той час лікарнею у Відні, у якій було дозволено працювати євреям, була Ротшильдська лікарня (Rothschild Hospital). Тут Франкл у 1940 році очолив неврологічне відділення та врятував від евтаназії кількох людей, яких наказала знищити влада.

квітень/травень


Той, що знайшов істину… нашого майбутнього повинен базуватися на трагічних уроках минулого. Після виходу з концтабору Франкл одразу ж повернувся у рідний Відень та розпочав активну творчу та професійну діяльність. В 1946 році він став директором Віденської неврологічної лікарні, з 1947 почав викладацьку роботу у Віденському університеті (Universität Wien), у 1949 році отримав ступінь доктора філософії, а у 1950 році створив та очолив Австрійське товариство психотерапевтів (Austrian Medical Society of Psychotherapy). Втративши першу дружину у концтаборі, Франкл в 1947 році вдруге одружився на медсестрі-католичці Елеонорі Швіндт (Eleonore Katharina Schwindt). Подружжя з повагою ставилося до релігії один одного – вони ходили і в церкву, і в синагогу, святкували Різдво та Хануку. В цьому шлюбі народилася дочка Габріель, яка згодом подарувала батькам двох онуків. Після пережитого в концтаборі Франкл ставився

сом. Напевне, саме завдяки тому сенсу Франкл дожив до глибокої старості. Помер вчений від серцевої недостататності в рідному Відні 2 вересня 1997 року у віці 92 років. Ще за життя Віктор Франкл став всесвітньо популярною, навіть історичною особистістю, опублікував понад 30 книг, які були перекладені на десятки мов. Бути знайомим із Франклом вважалося престижним, спілкування з ним прагнули відомі тогочасні політики, вчені, релігійні діячі. Наприклад, Франкл особисто зустрічався з філософами Карлом Ясперсом (Karl Jaspers), Мартіном Гайдеггером (Martin Heidegger), політичним лідером США Хіларі Клінтон (Hillary Clinton), Папою Павлом VI та іншими популярними особистостями того часу. Різні університети світу присвоїли Франклу багато вчених ступенів та нагород. Він був послом психотерапії, по всьому світу читав лекції і виступав із доповідями. На зустрічі з Франклом іноді приходило десятки тисяч людей. Вчений двічі

«

Жаль, що життя починається не зі смерті, тоді найстрашніше не чекало б нас попереду. З іншої сторони, смерть зовсім не є найстрашнішим, адже це та стадія, після якої більше нічого не може бути неправильним... .

»

спокійно і смиренно до смерті, але при тому визнавав, що вона є неприємним кінцем. В його теорії, майбутня смерть допомагає людині визначитися з сен-

об’їхав світ з лекціями, тільки у США він виступив понад сто разів! Побував і в СРСР – наприкінці життя Франкл двічі приїжджав в Москву та виступав у

Особистість 35

Московському університеті. Тут його гаряче зустріли гучними аплодисментами, а рецензенти навіть писали, що Франкла в Росії сприймали не як іноземця, а як свого співвітчизника. Особливо публіка любила гумор вченого – не було жодного виступу Франкла, щоб аудиторія не засміялася. Свої лекції він перетворював у справжні спектаклі, вміло грав словами, легко доносив суть глибоких думок, а також підбирав до кожної теми та ситуації вдалі жарти. Ті, хто був знайомий з Франклом особисто, хто був на його лекціях, та навіть ті, хто тільки прочитав його книги, роблять висновок, що у вченого був гострий розум, сильний дух та внутрішній стержень. Його слова змушують задуматися кожного. Його жести, міміка та інтонація завжди були доречними й влучними. Франкл розмовляв вільно, без будь-яких рамок, а писав чітко, зрозуміло та захоплююче. Він нікого не залишав байдужим. Але все, що звучало так просто й легко, насправді було результатом довгої роботи та уважного формулювання. Франкл радив своїм студентам і в Європі, і в Америці, не робити своєю метою популярність:

«

За успіхом, як і за щастям, не можна гнатися, – він повинен просто стати побічним ефектом любові та відданості великій справі чи іншій людині .

»

Головне правило за Франклом – перестати думати про успіх! Треба тільки слухати, що каже нам совість та виконувати її поради, використовуючи всі свої знання та сили. В 1988 році під час свого виступу перед віденською ратушею з приводу п’ятдесятиліття приєднання Австрії до Німеччини, Франкл сказав, що насправді кожна нація «здатна на Голокост» (від англ. the Holocaust, з давньогрецької – «всеспалення», – масове знищення євреїв у Німеччині під час Другої світової війни), тому найголовніше – усвідомлювати цю загрозу. Сенс в житті допомагає витримати не тільки умови концтабору, а й випробування славою, багатством. Власну теорію логотерапії Франкл перевірив на собі – у нього все це було, аде він залишився Людиною з великої літери. Він жив гідно, незважаючи на всі втрати та біль, а найголовніше – залишив слід в мільйонах людських сердець та навчив їх любити життя.

квітень/травень


Тетяна Федчук

36 Експеримент

Мистецтво любові Любов – це феномен, який важко зрозуміти, а тим більше експериментально дослідити чи виміряти. Але науковці та психологи намагаються вивчити та зрозуміти людські почуття, щоб нарешті відповісти на запитання: в чому ж полягає таємна «природа любові»? Харлоу і його «любов» Природу любові досліджував американський психолог Гаррі Харлоу в 1950-х роках. Хоча в його методах любові не було – експерименти Харлоу прославилися своїм садизмом. Проте саме результати цих досліджень підтвердили, що людям треба ставитись один до одного приязніше та тепліше. Відомо, що шимпанзе та макаки мають багато спільного з людьми в емоційній та інтелектуальній сферах, тому їх часто використовують для медичних досліджень. На жаль, більшість дослідів над тваринами є жорстокими, агресивними та неетичними, саме тому зараз масово виступають на захист людиноподібних

мавп, а у кількох країнах вже навіть заборонили деякі експерименти над шимпанзе. Харлоу для свого експерименту вибрав макакрезусів.Він вважав, що турбота матерів про маленьких макак схожа на людське ставлення матері до малюка. Довго вважали, що тісний зв’язок матері з дитиною зумовлений тільки тим, що матір є джерелом їжі для немовляти. Тобто дитя любить матір, бо вона його годує. Харлоу вирішив експериментально перевірити цю гіпотезу і довести, що любов та емоції не менш важливі, ніж біологічні інстинкти – голод, самозбереження, спрага.

04/05 │ 2014 │ #01


Соломія Чир

38 Експеримент

них ігор один з одним. Експеримент Гаррі Харлоу з точки зору етики розкритикували навіть його колеги, але, незважаючи на це, результати досліджень були та залишаються надзвичайно важливими для розвитку науки та психології. Вони спричинили своєрідну революцію: стали популярними рюкзачки, в яких батьки могли носити дітей, переглянули популярну в той час теорію виховання, згідно з якою дитину не треба часто носити на руках, голубити. Люди зрозуміли, що дитині замало пляшечки з молоком, адже немовля потребує дотиків матері, її тепла, обіймів. Малюки люблять своїх матерів і більше пов'язані з ними тоді, коли матері проявляють любов і турботу. Висновки дослідження сприяли навіть

збільшенню кількості усиновлень – люди повірили, що вони здатні забезпечити прийомній дитині комфорт та подарувати тісний контакт майже так само, як і біологічні батьки, адже фізична любов теж важлива! Експерименти Гаррі Харлоу не так розкрили «природу любові», як показали важливість зв’язку дитини з матір’ю. А нам важливо зрозуміти, що матір – це головна людина в житті дитини. Вона повинна давати малюку необхідну любов, ніжність і ласку, забезпечувати йому належний догляд, адже людина живе не одним молоком, немовляті не потрібна «дротяна» матір...

04/05 │ 2014 │ #01

ікаві факти

Ніс видає вашу брехню?

У сучасному суспільстві важко жити без брехні, адже постійно говорити правду – собі на шкоду. Брехню тепер прирівнюють до мистецтва, якому навчають на різноманітних тренінгах. Але якщо досвідчені брехуни ще можуть відтворити ідеальну міміку, за якою не розпізнати обману, то ніс не приховає вашої нещирості. Іспанські дослідники з Університету Гранади (University of Granada) за допомогою термографії (це методика отримання термограми – зображення в інфрачервоних променях, що показує розподіл температурних полів тіла, яка була розроблена американцями під час Другої світової війни для виявлення ворогів в умовах повної темряви, а нині широко застосовується в будівельній промисловості та медицині) змогли довести, що у людини, яка говорить неправду теплішає ніс. Вчені також з`ясували, що під час переживання страху підвищується температура всього обличчя, а під час посиленої розумової діяльності температура обличчя знижується. Автори дослідження Еміліо Гомес Мілан (Emilio Gomez Milan) і Ельвіра Салазар Лопес (Elviria Salazar Lopez) з кафедри експериментальної фізіології, вперше застосували термографію для дослідження фізіології людини в різних станах. Завдяки термограмам вчені побачили, що чоловіки та жінки однаково реагують на сексуальне збудження і бажання підвищенням температури грудей і ділянки статевих органів. Особливий інтерес учених викликали зміни температури обличчя учасників залежно від ситуації. Зокрема, коли людина бреше, то у неї підвищується температура орбітального м’яза (це одна з частин м’яза, який піднімає верхню повіку), розташованого у внутрішньому куті ока та носа. При цьому також активується структура головного мозку під назвою острівець. Ця структура є частиною системи винагороди головного мозку та бере участь в регуляції температури тіла. При цьому що нижча температура острівця, то більше змінюється температура й навпаки. Тож як би «правдиво» ми не вміли брехати, а ніс нас завжди видасть.


Христина Федечко

40 Експеримент

ЗРОБИВ ДІЛО – ГУЛЯЙ СМІЛО! Думки під контролем

Усім знайома «естафета» думок, коли неможливо зосередитися на потрібній справі через потік нагадувань про минуле та майбутнє. Чому так важко викинути з голови одну незавершену справу та думати лише про найважливішу? Щоразу, коли ми залишаємо якусь справу незавершеною, вона неодмінно закрадається у нашу підсвідомість і в якийсь момент нагадує про себе так, що притягує усі наші думки на себе. Недаремно всі професійні психологи та тренери вважають підґрунтям будь-якої вдало зробленої справи тримання своїх думок під контролем. Тоді підсвідомість керуватиме нашими діями, а зайві на цей момент справи не відволікатимуть. Але насправді це дуже важко, тому психологи протягом довгого часу намагались з’ясувати, звідки й навіщо у нашій голові виникають думки про незавершені справи.

Шлях до відкриття

Блюма Зейгарник (Bluma Zeigarnik) народилася у 1900 році, але її відкриття та новаторства в психології досі актуальні. Радянський психолог переїхала до Німеччини на початку 20-х рр. минулого століття, де почала знайомитися з психологією людини. Найбільше зацікавив молоду Зейгарник відомий німецькоамериканський психолог Курт Левін (Kurt Lewin), ідеї якого суттєво вплинули на розвиток соціальної психології та створення нових шкіл і напрямів.

04/05 │ 2014 │ #01

Курт Цадек Левін (нім. Kurt Zadek Lewin, нар. 9 вересня 1890, Познань, тоді Німеччина – помер 12 лютого 1947, Ньютон, штат Массачусетс, США) – німецький і американський психолог. В 1926-1933 – професор Берлінського університету. З 1932 викладав в ряді університетів США. Один з найвідоміших представників берлінської школи гештальтпсихології, засновник топологічної психології. Брав участь в роботі групи Вінера, що розробляла основні принципи кібернетики.

Він народився у Прусії (тепер Німеччині), але став відомим американським психологом після переїзду до Сполучених Штатів. Саме Левін висунув теорію поля, яка полягала в тому, що на думки та вчинки людини впливають не лише власні переконання і досвід, а й довкілля та люди, які оточують особу. Блюма Зейгарник захопилася науковими досягненнями Левіна, а пізніше він став її науковим керівником. У віці 20-25 років Блюма інтенсивно досліджувала процеси в людській психіці, вивчала психологію не тільки Левіна, а й інших експертів у сфері психіатрії та естетики.

Природний органайзер

В результаті своєї роботи Зейгарник дійшла висновку, що людський мозок зумисно тримає в пам’яті те, що є незавершеним. Натомість повністю закінчені справи одразу «викидає» з голови.


Зробив діло – гуляй сміло! Кожен спостерігав це, але наукового пояснення з точки зору психології ніхто до Зейгарник не висував. Таємниця таких дивних реакцій людського мозку в тому, що незавершені справи викликають в людини певне внутрішнє напруження. А воно на підсвідомому рівні спонукає постійно пам’ятати про ці справи та думками повертатись до них, доки не вирішимо їх остаточно. Кожному, особливо людям з підвищеною емоційністю, буває важко зосередитись на якісь конкретній справі, розмові, роботі, бо в думках ми не просто тримаємо незавершені дії, а й хвилюємося щодо них. В думках з’являються різноманітні можливі варіанти вирішення цих справ, ми уявно вибудовуємо майбутні діалоги з нашими співрозмовниками, якщо маємо незавершену справу до обговорення. Емоційно ми, мовби нехотячи, віддаляємось від того, що робимо зараз реально. Емоційне напруження, яке створює мозок, допомагає нам не забути про низку невирішених на цей момент справ. Це, напевно, було досить помічним у минулому, коли не існувало сучасних записників, в яких ділові люди фіксують свої щоденні плани, не кажучи вже про комп’ютерні органайзери та програми нагадування у мобільних телефонах. Тому з розвитком людського організму

з’явилось оце природне нагадування, яке іноді може бути вкрай набридливим.

Феноменальна пам'ять офіціанта

Приводом для проведення подальших експериментів із людськими думками був звичайний день молодих студентів. Блюма Зейгарник разом з колегами та викладачем вирішили завітати до місцевого кафе та підкріпитись після навчання. У закладі увагу майбутніх психологів привернув офіціант, який не записуючи їхнього замовлення, не просто запам’ятав його, а й точно відтворив та поставив на столик кожному те, що вони замовляли. Це замовлення було дуже великим, адже група студентів була немалою і для трапези вони вибрали різноманітні страви. Здібності офіціанта зацікавили викладачів, які поцікавилися, в чому таємниця його феноменальної пам’яті. Хлопець відповів, що добре пам’ятав все їхнє замовлення, поки воно було ще не виконане, але коли він доставив кожному його замовлення, то одразу забув усі його подробиці, так само, як забув усі попередні замовлення. Зейгарник взяла цю розмову з офіціантом на примітку й висунула ідею, що люди по-різному сприймають, запам’ятовують та утримують в пам’яті завершені та незавершені справи. Психолог вирішила перевірити свою теорію.

Експеримент 41

Суть експерименту

Провели експеримент за участі невеликої кількості учасників. Вони повинні були розв’язати завдання, яке їм дала Зейгарник, але без визначеного часу для його виконання. Тобто досліджувані знали, що в будь-який момент психолог може сказати їм, що час завершився і треба показати свої результати. Учасники отримали завдання і почали думати над розв’язанням. Через деякий час Зейгарник сказала, що всі повинні закінчити роботу та показати результат. Частина учасників вже впоралась із завданням і показала хороші результати, інша частина на момент закінчення експерименту ще не мала готового розв’язання. Через кілька днів всіх учасників попросили згадати максимум подробиць цього завдання. Ті, хто вирішив його вчас-

квітень/травень


Тетяна Федчук

44 Діти

АГРЕСИВНИЙ?

НЕ ДИВИСЬ ТЕЛЕВІЗОР! Повсякденне – буденне, але що ж це?

Без телебачення багато людей зараз не уявляють свого життя. З екранів телевізорів ми дізнаємося найважливіші новини, спостерігаємо розвиток науки чи техніки, дізнаємося факти про відомих людей, навіть граємо у різноманітні телеігри, вікторини. Цей список можна продовжувати. З 20-х років ХХ століття телебачення поступово почало розширювати свою

аудиторію. З часом чи не в кожній оселі з`явились телевізори, без яких зараз важко уявити життя. Однак є й зворотній бік медалі: сучасне телебачення немає жодних обмежень тематики. Ми можемо побачити на екранах телевізорів що завгодно і це вагомий недолік телебачення, особливо коли йдеться про наймолодших глядачів. Маленькі діти дивляться телевізор найчастіше, що підтверджують дані дослідження Сімейного фонду Кайзера («Kaiser Family

04/05 │ 2014 │ #01

Foundation»). Отже, 74% дітей та не-

мовлят дивляться телевізор до досягнення 2 років, 43% дітей віком до двох років дивляться його щоденно, 18% малят щодня переглядають відео або DVD. Батьки 88% дітей стверджують, що перебувають в одному приміщенні з ними під час перегляду завжди або майже завжди. Та коли дитина самостійно переглядає телевізор, ймовірно, що вона дивитиметься щось, що негативно вплине на її підсвідомість, зокрема, переглядатиме сцени насильства (сексуального, фізичного чи морального), адже офіційної цензури в Україні не існує. Цей експеримент засвідчив також, що сцени насильства діють


Агресивний? не дивись телевізор! на людей незалежно від їхнього віку, адже на дорослих телебачення впливає не менше, ніж на їхніх нащадків.

Аліси, а не королі пітьми чи розтовстілий Гомер Сімпсон? Потрібно замислитись над такою глобальною проблемою.

ЩО МИ ДИВИМОСЬ ЗАРАЗ?

ДОСЛІДЖЕННЯ Є, А РЕЗУЛЬТАТІВ НЕМАЄ

Чи не кожен телеканал транслює щось з елементами насильства незалежно від часу доби. Мультфільми для дітей повинні бути позитивними, казковими, а що маємо натомість? Покемони чи кіборги постійно когось убивають чи «весела» жорстокість у відомому мультику «Том і Джері». Мультик кумедний, але ж траплялося, що маленькі діти після перегляду починали битися табуретками чи кидати кухонні прибори у батьків. Діти, наче

губки, вбирають поведінку, манери та лексику своїх улюблених героїв. Чи цього бажають батьки? Невже потрібно, щоб дитина била своїх друзів, як «Черепашки ніндзя» чи говорила нецензурні слова, як герої «Південного парку»? А продукція такого роду заполонила телеекрани в дитячий час: «Черепашки ніндзя», «Сімпсони», «Злюки бобри», «Футурама» і чимало інших недитячих мультиків. Чому не транслюють добрих мультиків без убивств, чудовиськ, монстрів та насильства? Де добрі та світлі персонажі, казкові подорожі маленької

У 1990-х роках в Америці провели одне з перших широкомасштабних досліджень впливу екранного насильства. Співробітники чотирьох американських університетів (Каліфорнійського, Університету Північної Кароліни, Техаського і Вісконсинського) у процесі дослідження проаналізували зміст телепередач і фільмів, які транслювали на головних і найпопулярніших телеканалах США, аби визначити час, коли програми зі сценами насильства найчастіше виходять в ефір. В результаті виявили типи ставлення дітей та підлітків до сцен насильства на телебаченні та розробили практичні рекомендації для керівників телеіндустрії й батьків. Та найбільш вражаючим стало розуміння того, що екранне насильство викликає у дітях агресію і страх стати жертвою насильницьких дій. Опитування, проведене цими науковцями

Діти 45

засвідчило, що більшість американських підлітків (52% з 2023 опитаних) зіштовхувалися з проявами насильства у житті. Близько 5% підлітків мали досвід жорстоких бійок і застосування зброї, а 12% були свідками таких ситуацій. Ще одне визначне дослідження провів канадський психолог українського походження Альберт Бандура. Він починав досліджувати цю проблему разом із своїми колегами ще у 1960-х роках. Вже в той час вони накопичили багато даних про вплив екранного насильства на соціальну поведінку, які підтвердили, що тривалий показ насильства на екрані може призвести до посилення агресивної поведінки, зменшення факторів, які стримують агресію, притуплення відчуття агресії та формування образу соціальної реальності, на якому базується багато таких дій. А. Бандура з колегами детально розглядали ці впливи. Найбільше фактів, які засвідчили, що насильство у фільмах спонукає до агресивної поведінки, отримали під час лабораторних досліджень. Зазвичай піддослідні переглядали фрагменти програми з демонстрацією насильства і без неї. Потім їм давали змогу виразити агресію до іншої людини, найчастіше регулюванням болючого електричного розряду. Науковці відзначили, що піддослідні, які дивилися

квітень/травень


Тетяна Федчук

48 Психодіагностика

Людина відрізняється від усіх інших істот наявністю емоцій. Емоції надзвичайно важливі, адже через них людина виявляє свій внутрішній стан. Неважливо позитивні ці емоції чи ні, адже вони завжди вивільняють внутрішню енергію, яка може зашкодити психіці, якщо буде прихованою. Та все-таки особливою емоцією є страх, який у кожної людини особливий, бо дехто мишей, до прикладу, боїться, а хтось інший їх обожнює. Саме через такий незрозумілий прояв страху в людей з`являються фобії. Що таке фобія, як вона з`являється і як її позбутися ви дізнаєтесь у цій публікації.

А ЧОГО

?

БОЇШСЯ ТИ Фобія – це ірраціональний, інтенсивний і постійний страх певних ситуацій, дій, речей, тварин або людей. Основним симптомом цього розладу є надмірне та необґрунтоване бажання уникнути подразника, що лякає. Коли фобія виходить з-під контролю і починає заважати жити, то у людини діагностують особистісний або психічний розлад. Звісно, кожна фобія має причину, адже людина народжується абсолютно безстрашною, вона не відрізняє небез-

печне від безпечного. Наприклад, маленька дитина може спокійно гратись із отруйною змією, якщо їй ніхто не пояснить, що це надзвичайно небезпечно. Також діти не бояться висоти та вогню, падіння чи тварин. І все-таки фобії започатковуються у дитинстві, завдяки інстинкту самозбереження. При будь-якій небезпеці діти починають кричати та плакати, а це вже є проявом страху. Отож фобія – набутий страх. До речі, алергія і фобія чимось схожі. Лю-

04/05 │ 2014 │ #01

дина може болісно реагувати на алерген, якщо вона його бачить, а водночас її імунна система спокійно реагує на цю речовину. Фобія виникає тоді, коли людина вважає якусь ситуацію загрозливою для життя. Реальної небезпеки може не бути, але сама людина сприймає як небезпечну ситуацію, в якій відчуває інстинктивний страх. І збудником такого страху може ставати будьщо – від звичайних зачинених дверей до страшної громовиці.


Тетяна Федчук

50 Психодіагностика

Фобії мають усі люди, проте дехто до них чутливіший. Відомо, що популярні люди теж мають страхи, яких не приховують. Джонні Депп Цей талановитий актор дуже боїться клоунів і загалом розфарбованих осіб. За його словами, це завжди виглядає так, ніби з іншого боку маски нічого немає, а якщо і є, то це обличчя диявола.

Зигмунд Фрейд Цей відомий автор багатьох наукових робіт із психоаналізу сам страждав фобіями, причому не однією, а кількома. Проте найбільшою мукою для Фрейда була подорож залізницею: він дуже боявся потягів.

Мерилін Монро Ця відома акторка й співачка дуже страждала від агорафобії, що доволі дивно для людини її професії. Особи, які страждають від агорафобії, бояться людних відкритих місць.

Пенелопа Крус Давно кинула палити, але в деяких фільмах їй постійно доводиться це робити. Акторка говорить, що дуже боїться почати палити знову.

Наполеон Бонапарт Наполеон Бонапарт боявся… білих коней. Психіатри діагностують тут цілих дві фобії: страх коней (гіпофобія) і острах білого кольору (лейкофобія). Численні полотна, де Бонапарт зображений верхи на білому коні, не що інше, як фантазія художників. Коротунартилерист ненавидів і боявся цих тварин, втім, їх ніколи й не було в його стайнях.

Ніколь Кідман З дитинства боїться метеликів. Вона жила в Австралії й одного разу, повертаючись додому, побачила на воротах величезних метеликів. Ніколь не змогла перебороти себе й пройти повз них. Їй довелося перелазити через паркан, щоб потрапити в будинок. Акторка безуспішно намагалася позбутися цього страху, навіть заходила у велику клітку з метеликами в Американському музеї природної історії, але це теж не допомогло.

Девід Бекхем Страждає атаксофобією (страхом перед брудом або безладом). Вдома в нього завжди чистота, а склянки з туалетною водою він розставляє винятково за назвами фірм-виробників. Перед сном Девід обов’язково вирішує, що він одягне вранці.

04/05 │ 2014 │ #01


Тетяна Федчук

52 Зоопсихологія

Про душу у тварин Зоопсихологія – суміжна з біологічними та психологічними науками, досліджує психічну діяльність тварин, її прояви, походження і розвиток у видовому та індивідуальному аспектах.

Людина, як відомо, відрізняється від тварин наявністю емоцій. Проте тварини, які завжди оточують нас, теж мають емоції, хоча вони проявляються у поведінці та психіці. Наше ставлення (турбота чи, навпаки, відштовхування, догляд чи повна байдужість) впливає на психологію братів наших менших. Усі ці поведінкові та психологічні особливості вивчає зоопсихологія. Історія людства була найтісніше пов’язана з тваринами. Людина навіть певним чином залежала від них, адже ті виступали джерелом їжі та одягу, прогнозували різноманітні зміни в навколишньому середовищі, попереджали про небезпеку. Через зміну поведінки тварин дізнава-

лися про наближення землетрусів та інших природних катастроф. Первісні люди могли використовувати в їжу запаси гризунів, а, дивлячись на «житла» мурах та термітів, вчилися самостійно будувати. У середньовіччі одним із головних філософських питань було питання душі. В давні часи вірили: душа присутня всюди, де є рух та тепло. Перше філософське вчення, що базувалося на вірі у душу, – анімізм, яке, за теорією Сократа, виділяло і душу тварини. Арістотель був першим філософом, який спостерігав за тваринами різних видів та проводив деякі експерименти. Він відзначав великі розбіжності у поведінці різних тварин, а також принципову відмінність між людиною і твариною. У результаті після цих спостережень Арістотель стверджував про різний тип душ у досліджуваних. У людини, за вченням філософа, була

04/05 │ 2014 │ #01

Сократ - 469 до н. е. - 399 до н. е. – давньогрецький філософ, не залишив жодного письмового джерела після себе. Вчення Сократа відоме здебільшого завдяки свідченням послідовників, зокрема його найвидатнішого учня – Платона, який виклав ідеї учителя в «Апології Сократа». Втім, у даній праці важко відрізнити історичного Сократа від Сократа як фігури, що пропагує платонівські ідеї. Платон представляє Сократа ідеальним втіленням людської сутності.

безсмертна розумна душа – втілення божественного духа. У тварин – смертна чуттєва душа. На противагу, Рене Декарт вважав, що тварини – це автомати без почуттів, знання та розуму. Наявність у тварин якостей, які переважали над людськими, він пояснював розвитком або редукцією певних органів. В одній із праць Рене Декарт писав: «Також чудово те, що, хоча більшість тварин у своїй поведінці демонструють більше вміння, аніж ми, та в інших ситуаціях ті ж Ред у к ц і я – зменшення розмірів органів (аж до їх зникнення), спрощення їх будови і нерідко втрата ними функцій у процесі онтогенезу або філогенезу організмів. Редукція зумовлюється втратою органом його значення для організму внаслідок зміни умов існування. Наприклад, у деяких тварин печерної фауни редукуються очі, у деяких водяних рослин – корені і т. ін.


Соломія Чир

56 Психологія бізнесу

МИСТЕЦТВО УПРАВЛІННЯ:

МОТИВАЦІЯ ТА СТИМУЛЮВАННЯ

Майже всі керівники хочуть примусити своїх підлеглих працювати ефективніше, наполегливіше, результативніше. Крім того, ми не завжди задоволені своєю роботою чи кар’єрою. Щоб змінити своє життя та досягнути бажаних результатів потрібні сила волі, витримка, віра в себе. А чи завжди нам цього вистачає? Водночас ми бачимо поряд наших колег, сусідів, друзів, чиє життя видається нам щасливішим та успішнішим. Секрет їхній простий – ці люди просто знають про неймовірну силу внутрішньої мотивації та зовнішнього стимулювання до дії.

Мотивація та стимулювання: у чому відмінність? Часто поняття мотивів та стимулів ототожнюють, проте це не синоніми і для ефективного застосування їх треба чітко розмежовувати. Кожен з нас має фізіологічні, матеріальні та соціальні потреби. Саме потреби людини змушують її працювати на компанію, роботодавця – приносячи користь компанії, ми досягаємо власних цілей. Отже, мотивація дає змогу працівнику виконанням трудових обов’язків задовольнити свої потреби. Мотивація – це внутрішнє переконання людини, прагнення діяти. Вона стосується інтересів людини, її установок, бажань та внутрішнього світу. Мотивація ніколи не є примусовою, це внутрішній стержень, що керує нашими діями та дарує нам задоволення від роботи. Дуже важливо, що мотивація не може залежати від матеріальних винагород, повинне бути

04/05 │ 2014 │ #01

внутрішнє переконання, яке пробудить у людині жагу та енергію до роботи. Мотивація завжди емоційно наповнена, тому що те, чого ми прагнемо, не може залишити нас байдужими. Коли є мотив, то є і бажання, а це головне. Абрахам Маслоу (Abraham Maslow), Мотивована людина береже свій час, складає чіткий 1 квітня 1908 – 8 план роботи й вірить у свої червня 1970 рр. – американський сили. Тому з мотивованими психолог, один із працівниками більше шанзасновників гумасів досягнути успіху. ністичної психоЗагалом мотив – це необлогії, досліджував хідність, сенс діяти, а стилюдські потреби мули – це вже інструменти та їхній вплив на впливу, ті подразники, які мотивацію роботи нас підштовхують до дії та людини. Маслоу допомагають на шляху до створив власну теорію мотивації. цілі. Стимулювання – це не Висновки він робив внутрішній (як при мотивації), а зовнішній вплив. не за результатаНайяскравіший приклад ми опитувань чи стимулу – премія: хочеш, експериментів, а при аналізі біогра- щоб підопічні виконали фій відомих людей, роботу швидше – доплати їхніх досягнень та їм. Але стимули бувають і успіхів. Вважав, нематеріальні, наприклад, що ієрархія попохвала працівника перед треб не є сталою й колегами. Для студента фіксованою, адже стимулом може стати не залежить від тільки складений на відіндивідуальних особливостей кожної мінно екзамен, а й похвала викладачів, тобто загальне людини.


Мистецтво управління: мотивація та стимулювання визнання його знань. Отже, мета стимулювання – мотивувати до ефективної роботи. І мотивація, і стимулювання мають одну спільну ціль – підвищення ефективності праці. Мотивацію та стимулювання можна порівняти зі стратегією і тактикою у військовій справі. Мотивація – це те глобальне завдання, яке стоїть і перед працівником, і перед компанією. Наприклад, працівник стажується у компанії, його мета – набратися практичного досвіду. А мотив компанії – найефективніше використати його роботу. Стимулюванням є вже тактика вирішення проблеми: задоволення потреби працівника та поштовх до ефективнішої праці. Важливою характеристикою стимулів є їхня короткостроковість. Мотиви мають сталу дію, напевне тому, що вони є внутрішнім переконанням людини. У деяких колективах для виконання поставлених перед організацією завдань не потрібно застосовувати жодних стимулів, якщо працівники добре мотивовані. Це означає, що нашою поведінкою та діями керують наші потреби. Найпопулярнішою теорією людських потреб є «Піраміда Маслоу». Абрахам Маслоу розмістив усі наші потреби за ієрархічним принципом: спочатку повинні бути забезпечені потреби нижніх рівнів (первинні), а вже після цього – потреби вищого

рівня. Всього є п’ять груп людських потреб, які, на його думку, є базовими для кожного з нас: фізіологічні, потреба безпеки, соціальні, потреба поваги та визнання, потреба самовираження (самоактуалізації). Варто почати з фізіологічних потреб, без яких неможлива життєдіяльність жодної людини: потреб їжі, води, дому, відпочинку. Саме матеріальна винагорода, заробітна плата може забезпечити нам задоволення цих найнеобхідніших потреб. Потреба безпеки, впевненості в майбутньому стає важливою мотивацією для більшості працівників. Адже кожен з нас, мабуть, періодично задумується, чи матиме можливість прогодувати себе й свою сім’ю? І саме матеріальні гарантії та соціальна захищеність можуть надати нам впевненості в завтрашньому дні. Людина є соціальною істотою, тобто ми маємо потребу спілкуватися з колегами та співпрацювати в колективі. Для задоволення соціальних потреб керівник повинен не тільки забезпечувати працівникам можливість спілкуватися у процесі роботи, а й періодично радитися з підопічними, щоб показати, що важлива думка кожного. Також, за теорією Маслоу, ми очікуємо визнання наших досягнень та поваги колективу. Для цього керівник повинен справедливо оцінювати та

Психологія бізнесу 57

Фредерік Герцберг (Frederick Herzberg), 17 квітня 1923 – 19 січня 2000 рр. – американський психолог, аналізував психологію управління бізнесом, у 1960их рр.. розробив двофакторну теорію мотивації. За його концепцією є чинники, пов’язані з почуттям задоволення чи незадоволення роботою. Гігієнічні фактори (умови праці, техніка безпеки) мають стосунок до незадоволеності. Мотиватори (кар’єрний ріст, похвала, визнання) відповідають за задоволення роботою.

заохочувати старання підопічних. Якщо трактувати потребу любові як мотивацію трудової діяльності, то це означає, що ми на роботі звикаємо до колективу, проявляємо почуття дружби, взаємодопомоги та підтримки. Дуже часто саме здорова атмосфера в колективі є тим мотиваційним фактором, що «прив’язує» нас до одного місця роботи. Потреба в самоактуалізації (самовираженні) – це потреба реалізувати свої потенційні можливості та прагнення особистісного розвитку. На думку Маслоу, в основі людської діяльності є саме бажання людини самовиразитися і це почуття вроджене. Вчений Фредерік Герцберг зробив висновок, що самоствердження є найголовнішим мотиваційним фактором для працівників високої кваліфікації. Для задоволення потреби самовираження та самореалізації керівникам потрібно забезпечити підлеглим можливість навчатися та розвивати їхній потенціал, заохочувати всі творчі та кар’єрні можливості. Але оскільки людина постійно розвивається, зростають і її особистісні цілі. Тому потреба в самовираженні не може бути задоволена повністю. Маслоу вважав, що жодна з наших потреб не є єдиним мотивом поведінки, вони більшою чи меншою мірою поєднані.

квітень/травень


Соломія Чир

60 Психологія бізнесу Одним з найперших методів, за допомогою якого почали здійснювати ефективний вплив на підлеглих був метод «батога і пряника». Наприклад, навіть казкові герої за успішно виконане завдання отримували винагороду – руку і серце царівни, якщо ж завдання було провалене, то героя очікувала смертна кара. Сучасний керівник повинен сам вирішити, коли це буде «батіг», а коли «пряник». А вміло поєднувати обидва варіанти – це тактичне мистецтво керівника. Усі керівники цінують активних, націлених на результат, наполегливих та амбітних працівників. Також роботодавець завжди надає перевагу працівникам мотивованим, тобто небайдужим. Мотивована людина ніби «запалена» на дію, тому що чітко бачить попереду бажаний результат. Саме такі люди й досягають успіху. Мотивувати зовні можуть колеги, начальник і навіть близькі люди. Мотив суперництва більшою чи меншою мірою закладений у кожному з нас. Наприклад, коли наш друг досягає успіху це часто стає поштовхом і нам краще себе проявити, підняти планку вище. Це своєрідне змагання, яке не дає нам зупинитися на досягнутому. Чужий досвід успіху найкраще показує – можливе все! Та наполегливість не повинна згасати з часом, її потрібно підтримувати, щоб таки довести почате діло

до кінця. Варто пам’ятати, що працівники, які готові працювати на компанію ініціативно та активно незалежно від матеріальних стимулів – рідкість. За ринкової економіки змінилися і соціальні цінності людини. Для забезпеченого життя важливі статус, влада, знайомства. Тому найбільше цінується висооплачувана робота, з перспективою кар’єрного зростання. Але важливо, що вплив стимулів на різних людей не викликає однакової реакції. Це залежить від внутрішніх переконань, цінностей людини. Наприклад, матеріальна винагорода є універсальним стимулом, проте не всіх гроші мотивуватимуть. Сучасні організації часто забувають про нематеріальні стимули: повагу керівництва, похвалу перед колективом. Кожен з нас унікальний: хтось намагається робити своє завдання у півсили, хтось бере на себе менше обов’язків, а хтось, навпаки, прагне кар’єрного зростання і охоче працює понаднормово та самовіддано. Тут також вирішальну роль відіграє стимулювання зі сторони керівництва. Якщо підлеглий бачить перспективу, то витрачатиме більше зусиль і часу, тоді й Немає ідеальної системи мотивації, яка б спрацювала в будь-якому колективі. Треба враховувати соціальний статус працівників, їхній вік, освіту та стать, а також психологічні особливості кожного індивіда, його темперамент, характер, поведінку в колективі. Проте найголовніше – визначити цілі, які ставить перед собою компанія.

04/05 │ 2014 │ #01

результат прийде швидше. Також стимулам не варто надавати постійної й сталої форми, адже до доброго людина швидко звикає. Керівник повинен сам відчути, де людині потрібен стимул. Наприклад, коли керівник хоче, щоб працівник залишився на роботі понаднормово чи поїхав у позапланове відрядження, йому обов’язково слід подумати й про додаткове стимулювання працівника. Стимули повинні бути зрозумілими й простими, персонал має чітко розуміти, що саме від нього вимагають та очікують. Проаналізувавши умови праці, рівень заробітної плати, взаємовідносини у колективі можна й формувати мотиваційну систему. Матеріальні стимули ефективніші, якщо їх застосовувати разом із нематеріальними. На противагу до мотивації працівників існує поняття «демотивація» – небезпечна «хвороба» для будь-якої компанії та колективу. Демотивація проявляється зниженням працездатності, активності, відсутністю ініціативи. Рух з більш високого кар'єрного рівня на нижчий рівень, несправедлива оцінка старань призводить до фрустрації (лат. frustration – невдача, обман), тобто розчарування, краху надій. Це небезпечний стан тривоги, а іноді навіть відчаю, тому керівник повинен запобігати появі таких настроїв в колективі. Байдужий працівник не


Юрій Холоденко

62 Психологія бізнесу

ДЕФІЦИТ ТОВАРУ

ЯК РУШІЙНА СИЛА ДЛЯ ЙОГО ПОКУПКИ

Чи доводилося вам залишати магазин із покупкою з відчуттям «Добре, що я встиг придбати, бо завтра все би змінилося»? Але чи не з’являлася натомість через деякий час інша думка: «Можливо, не так мені вже це і потрібно, але раз уже купив, то нехай буде»? Особисто я за собою таке помічав і неодноразово, хоча не вважаю себе шопоголіком. Але у певні моменти це трапляється на рівні підсвідомості. Вважаю, що маю подібну слабкість не тільки я. У даній статті я хочу пролити світло на деякі речі, які з часом зрозумів, але тим не менше це не вплинуло на вироблення своєрідного імунітету. Адже в даному випадку задіяні глибинні психологічні механізми. Тому розглянемо заявлену тему детальніше.

Головне завдання нашого мозку Одним із основних мотивів для здійснення покупки того чи іншого товару чи послуги є принцип дефіциту. Він тією чи іншою мірою впливає майже на кожного. Головне завдання нашого мозку – це отримати задоволення, іншими словами, – уникнути болю. Саме з механізмом «уникання болю» пов’язаний «ефект дефіциту», глибинні мотиви якого опишемо. Відомо, що людина хоче кожної миті відчувати задоволення і будь-якою ціною уникати болю. Звичайно, це вдається не завжди, оскільки наше життя непередбачуване. Але якщо є хоч один шанс, то ми швидше за все за нього вхопимося. Якщо нам кажуть, що певні товар, послуга чи подія останні і найближчий шанс знову їх отримати чи відвідати з’явиться не раніше ніж через 6 місяців, то, навіть, коли ми не дуже потребуємо цих товарів чи послуг або подія не надто цікавить, великою є ймовірність, що ми на підсвідомому рівні вирішимо отримати невеличке задоволення у вигляді самопереконування «я не пропустив можливості і придбав те чи інше або відвідав подію».

04/05 │ 2014 │ #01

Як ви вважаєте, чому в 80-90-х роках із полиць магазинів все змітали? Перш за все тому, що дефіцит спричиняє збільшення попиту. Люди йшли в магазин і знали: якщо зараз товару не придбають, то завтра він може зникнути і доведеться невідомо скільки днів чекати. Як наслідок, дефіцит створює чергу, а черга – ще більший дефіцит і, відповідно, підвищення попиту на продукцію. Чому черга посилює дефіцит? Все досить просто – черга пов’язана зі стадним інстинктом, коли дивляться на інших і роблять, як інші: «Якщо стільки людей стоять у черзі – вони знають навіщо, отже, і мені треба». Тепер подивимося на іншу «сторону медалі». Зараз ми живемо у час достатку, коли людина, якщо дуже захоче, може отримати майже все, що заманеться. Але достаток теж не страхує від проблем. «Яких саме?» – спитаєте ви. Перш за все виникає проблема вибору, коли людина хоче якийсь товар, але у магазині чи на сайті бачить кілька десятків варіантів пропозицій аналогічного товару. Ситуація нагадує анекдот про чоловіка, який зайшов до магазину: – Дайте мені «Колу». – Вам вишневу, класичну, нову чи дієтичну? – Дієтичну. – Вам звичайну дієтичну чи без кофеїну? – А-а, хай йому грець, дайте мені «Пепсі». Як не дивно, виявляється, що проблема вибору негативно впливає на продажі. Це особливо актуально, коли є величезний вибір аналогічних за властивостями та якістю товарів. Знову ж таки людина таким чином уникає болю від майбутнього важкого вибору і надає перевагу чомусь іншому або тому, що вміло і переконливо запропонує продавецьконсультант.


Роман Кушнір

66 Фінанси

ЛЮДИНА

як готовий бізнес

чи інвестиційний проект Хто Ви?

На життєвому шляху зустрічаємо найрізноманітніших за цілями, інтересами, рисами та масштабами мислення людей. З деякими ми плануємо продовжити спільне життя (кохані люди, партнери), декого отримали випадково, але доводиться з ними співжити (брати/сестри, співробітники, друзі). І хоча не варто описувати міжлюдські взаємини лише через гроші (у духовнокультурних критеріях людини взаємини стоять набагато вище), однак всетаки певні паралелі між людськими стосунками й фінансами (економічними відносинами) провести варто, щоб зрозуміти в якому середовищі спілкування ми проводимо найбільше свого часу. Саме середовище формує людину, тож, скоротивши спілкування з деякими особами, ми можемо краще почуватися, набути внутрішньої 04/05 04 │ 2013 │ 2014 │ #01 │ #01

гармонії, а також отримати кращі фінансові результати. Дозволю собі припустити, що з економічної точки зору людей умовно можна розділити на дві групи: готові бізнеси та інвестиційні проекти: Готовий бізнес – це людина, яка сама себе окуповує. Результатом її місячної діяльності стає розширене відтворення: вона створює більше, аніж споживає. Як і в економіці, бізнес може бути великим (людина створила численні блага, а спожила скромні ресурси; середнім – людина хоч багато і створила, однак залишилось у неї небагато; малим – незалежно від обставин її дохід хоч трішки, але перевищує витрати (споживання). Не наводитиму тут жодних абсолютних одиниць, адже прибуток (дохід мінус витрати) – це результуючий показник. Його можна коригувати як збільшенням вхідного потоку (зарплати, творіння, доходу, можливостей, грошей), так і зменшенням вихідного потоку – споживання (витрат, покупок, потреб). І все ж «готовим бізнесам» завжди щось залишається в кінці певного циклу (місяця, року тощо). Зазвичай у таких


Роман Кушнір

70 Фінанси

Хочете мати багато грошей –

генеруйте великі ідеї

Хоч і живемо ми не хлібом єдиним, а все ж таки хочеться не думати про те, звідки на нього взяти грошей, а мати і хліб і ще бажано ікри до нього. Чому ж для більшості людей гроші є швидше якимось дефіцитним і обмеженим ресурсом, а не тим, що саме пливе до рук? Спробуємо розглянути основні особливості фінансової поведінки людей, які не дозволяють, живучи у власне задоволення, не думати про гроші, однак мати їх доволі. Складемо своєрідний антирейтинг. 04/05 │ 2014 │ #01

1. Негативне ставлення до багатства: дуже часто люди на рівні підсвідомості програмують себе різноманітними афірмаціями на тему: «гроші це зло». А хто ж хоче мати зло? 2. Проблемні родинні моделі: не всім пощастило виховуватись у сім’ях, де, хоча і з грошей не робили культу, проте батькам вони давалися легко і ті вміли ними розпоряджатись і вдало примножувати. 3. На перший погляд досить незначний, а все ж, якщо придивитися, то таки фундаментальний сумнів – відсутність віри в те, що «саме я» можу розбагатіти, бо, якщо багатство – це результат щасливого випадку, а я невезучий, то, може, навіть не варто пробувати і намагатися щось робити. 4. Парадокс: багато людей не багатіють, бо не знають чого хочуть – у них відсутні власні надихаючі цілі. А хіба можна прийти туди невідомо куди? 5. І наприкінці водночас про прояв і проблеми і рішення. Проблема: людина, яка має дрібні споживацькі ідеї, отримає рівно стільки грошей, скільки для їхньої реалізації потрібно, тобто дуже мало. Рішення: хочете мати багато грошей – генеруйте великі ідеї! Це, звісно, не є вичерпним переліком. І тут, як і


радить 75

Можливо, Ви ще не бачили: Достукатись до небес (Knockin' on Heaven's Door), 1997 р., Німеччина, США, Голландія, Бельгія Доля двох абсолютно різних чоловіків, приречених смертельною хворобою, через збіг карколомних перепитій, об’єднаних однією мрією – побачити море. Смерть невпинно наближається, але на шляху до моря героям випадає можливість реалізувати свої дрібніші бажання. По-людськи і душевно, хоча як і у житті комедія з часом стає драмою. Експеримент (Das Experiment), 2001 р. Німеччина (важливо: не голлівудський римейк!) Реальна історія людей, які волею долі, добровільно беруть участь у незвичному експерименті: звичайні люди мають стати ув’язненими, а їх колеги, відповідно до жеребу, стають тюремними наглядачами. Дуже тонко змальовано перехід людини зі світлої сторони на темну. Фільм базується на реальних подіях – психологічному експерименті Філіпа Зімбардо. У пошуках щастя (The Pursuit of Happyness), 2006 р. США Зворушлива історія навіяна реальними подіями про становлення та боротьбу за життя біржового брокера Кріса Гарднера (Уілл Сміт). Ідею фільму можна передати фразою, яку головний герой говорить своєму сину «Якщо у тебе є мрія, ти повинен захистити її. Люди, які самі не можуть нічого зробити, казатимуть, що тобі це не під силу. Хочеш чогось? Іди і досягни цього. Крапка». Сильний і позтивний фільм.

Можливо, Ви ще не читали: Зброя, мікроби і харч. Витоки нерівностей між народами. Джаред Даймонд. Нора-Друк. 2009 р. 520 с. Смілива наукова розвідка випускника Гарварду й Кембриджа та нинішнього викладача Каліфорнійського університету, американського еволюційного біолога Джареда Даймонда «Зброя, мікроби і харч» – це світовий науковий бестселер, який уже розійшовся багатомільйонними накладами й продовжує долати нові рубежі. Головна ідея книги – дослідити дрібномасштабні або зниклі суспільства, зрозуміти механізми їхнього розвитку, зокрема дію географічних, культурних, екологічних і технологічних чинників. Даймонд розкриває первинні історичні причини нерівностей сучасного світу, які, на його думку, криються в глибинах доісторичного минулого людства. Проби (у 3-ох томах). Мішель Монтень. Дух і літера, 2006 р. 365 с. Свій славетний твір «Проби» («Досліди») Мішель Монтень оприлюднив у сорок сім років. У цій книзі він насамперед намагався відповісти на запитання, яке стало його гаслом: «Що я знаю?» Героєм «Проб» можна вважати саму людську думку, вільну від догматизму і схоластики, не залежну від сильних світу цього, безстрашну, критичну. Завдяки розкутій манері викладу у творі представлено різні літературні жанри: і філософську розвідку, і критичне есе, і повістярське побутописання, і навіть вірші у прозі. Книга вийшла у неповторному перекладі Анатоля Перепаді.

ку

т зви о я р ей дл діт

Пес на ім’я Мані, або абетка грошей. Бодо Шефер. Видавництво Старого Лева, 2014., 224 с. Переклад: Наталя Іваничук. Бодо Шефер – всесвітньо відомий бізнес-консультант. Його бізнес-книги розходяться мільйонними тиражами. Шефер переконаний, що ставлення до грошей потрібно виховувати з дитячого віку, як і такі риси характеру, як рішучість, впевненість у собі, вміння ставити цілі і їх досягати. Книга «Пес на ім’я Мані» – саме про це. Це – художній твір про дівчинку Кіру та пса Мані, у якому є подані у цікавій та доступній формі поради: як поводитися з грошима, як їх заощаджувати, як вкладати, як заробляти, а також як не потрапити у полон грошей і розвиватися як особистість.

Рекомендуємо відвідати у квітні та травні:

• "Пристрасті та залежність": презентація маловідомого напрямку в лідерсті. Володимир Коливай (Україна), 05 квітня Львів, 13 квітня – Київ www.business-trainings.kiev.ua • Самооцінка. Веди себе як переможець. Наталія Грейс (Росія), 6 квітня, Київ www.ametist.kiev.ua • Як представити клієнтам WOW-сервіс. Джон Шоул (США), 9 квітня, Одеса www.event.hrm.ua • Інвестиційний менеджмент і креативність. Прорив Lady Gaga. Джеймі Андерсон (Австралія), 11 квітня, Київ www.event.hrm.ua • Принципі інвестування в Україні. Куди і як вкладати? Генадій Балашов (Україна), 24 квітня, Київ, www.nbc.ua • Важкі особистісні розлади. Стратегії психотерапії. Отто Кернберг (Австрія, США), 10-11 травня, Київ www.psycon.ua квітень/травень


78 Оптимістичні історії

Нема так зле, щоб Недоліки стали перевагами...

Знав би де шукати, не знайшов би...

На перших виставках імпресіоністів картину Моне “Враження. Схід сонця” розкритикували за туман, через який не можна було нічого розгледіти. У відповідь на це... Моне не засмутився, а, навпаки, вирішив написати щось ще більш туманне. Так з’явилась серія картин “Вокзали Сен-Лазар”, де, за словами автора: “В момент відправлення потягів дим паротягів застеляє все так, що навколо нічого не видно”. Картини були продані з великим успіхом.

З дитинства мріючи знайти Трою, Генріх Шліман, син бідного пастора, самостійно заробивши мільйонні статки, викликав в археологів насмішки. Про розташування Трої можна було лише здогадуватись, але Шліман вірив в успіх і не шкодував засобів на розкопки. В результаті, завдяки його знахідкам стало можливим вивчення мікенської цивілізації, яка існувала у бронзовому віці. Його вклад в науку не могли заперечувати навіть ті, хто вважав його дилетантом.

Ламаючи стереотипи... У 1887 році спринтер Чарльз Шерілл прийняв на старт дивну позу – встав на одне коліно і вперся руками в землю. Погрози бути знятим з дистанції та сміх глядачів не переконали його стартувати “як всі”, і він виграв забіг. Хитрість полягала в тому, що він скопіював кенгуру, які пригинаються до землі перед стрибком, а потім швидко виштовхують тло вперед. Це дало йому декілька вирішальних секунд. Незабаром Шерілла стали наслідувати всі спринтери.

P.S. Інші бігуни стартували стоячи на двох ногах, оскільки особливих правил для старту не було. Вони з’явились пізніше, завдяки Шеріллу. 04/05 │ 2014 │ #01


Оптимістичні історії 79

на добре не вийшло Зірвані плани...

Зашвидко поховали... Одного разу у 1888 році Альфред Нобель відкрив газету і побачив... повідомлення про смерть Альфреда Нобеля! В некролозі про нього писали як про “мільйонера у крові” і “продавця вибухової смерті”, але винахідник динаміту зовсім не хотів залишитись в пам’яті людства негативним. Тому заповів усі свої статки на запровадження наукової премії – Нобелівської, за досягнення в області літератури, фізики, хімії та медицини.

P.S. Фонд Нобеля був створений у 1900 році як незалежна неурядова організація. На сьогодні капітал фонду становить приблизно 450 млн доларів США, а розмір премії складає 1,5 млн доларів США.

Вчений-натураліст Микола Пржевальський мріяв досліджувати Тибет, але момент для цього обрав невдалий. В 1876 році його експедиції довелося повернутись назад, не дійшовши до кордонів Тибету, – чужинців не пустили в країну через конфлікт з Китаєм. На зворотньому шляху Пржевальський побачив табун диких низькорослих коней з короткою гривою. Цей невідомий вид пізніше був названий його прізвищем і приніс йому популярність.

P.S. Довгий час ці коні вважались пращурами домашніх коней, але згодом виявилось, що кінь Пржевальського відрізняється кількістю хромосом. Замість 64, у коня Пржевальського їх 66.

Через терени до зірок... Батьки Енріко Карузо були настільки бідними, що навіть не мріяли дати хлопчику хорошу освіту. Закінчивши всього 3 класи, Енріко став заробляти на життя співом на вулицях Неаполя. У 18 років вдача нарешті всміхнулась Карузо – його почув відомий оперний виконавець Едоардо Міссіано. Через 6 років завзятої роботи з викладачами по вокалу, в театрі “Ла Скала” почалась кар’єра неповторного тенора.

P.S. Дебют Карузо відбувся в Неаполі в 1895 році. Через два роки він став всесвітньо відомим. квітень/травень


Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.