Experyment 06 demo by Zhurnal Experyment

березень/квітень │ 2015 │ #02(06)

психологічний журнал для тих, хто думає

Слово головного редактора

Ось на календарі і весна. Перезимували! Кожен, звісно, зі своїми здобутками і перемогами, радощами і невдачами, спогадами і сумнівами, цілями і планами на майбутнє. Попереду час росту і розквіту, час на нові досягнення і звершення. І навіть якщо Вам здається, що ситуація у країні надто складна, аби щось починати, що ми живемо не в найлегший час і що, на жаль, навколо все далеко не так, як хотілося б, – не варто сумувати. Бо тільки наша рішуча і самовіддана життєва позиція, помножена на наші дії, дозволить змінити майбутнє! Своє. Країни. Людства. Не варто боятись обставин, у яких ми з Вами живемо. Маємо пам’ятати, що будь-які процеси підвладні хвильовій будові. І що за кожним спадом і дном розпочинається новий ріст і пік. І що найважливіше не опускати руки, а невтомно і щиро робити те, що маємо робити, кожен на своєму місці, те, до чого призначений. Попри все пам’ятайте: найтемніша ніч перед світанком. Хвилі навколо нас. Чи ми візьмемо фізичні процеси чи економічні, пори року чи тенденції у моді, ідеали краси на полотнах художників чи фази місяця. Ритми, цикли, фази, хвилі, коливання – все це накладається одне на одне і формує єдине середовище, в якому перебуває кожен із нас. Ми радше є частиною процесу, аніж річчю у ньому, більше простором, аніж скінченним елементом. Тож, щоб досягнути успіху, треба його дочекатися – набратися терпіння і докласти зусиль. Бо майже в усіх випадках причиною невдачі є надто швидке розчарування. Візьмемо декілька прикладів: Якийсь фермер вирощував пшеницю і, хоч все складалося начебто непогано, в нього ніколи не було надурожаю, бо то дощі випадали у час посіву, то зима виявлялася дуже довга, то саранча невідомо звідки бралась. І врешті фермер своє поле продав. Звідки йому було знати, що у наступному році воно принесло б неймовірний надурожай? Дівчина познайомилася з хлопцем. Він нічим не примітний, носить окуляри, сором’язливий і не вміє поводитись у колективі. Звісна річ, що перші декілька зустрічей стають останніми – вона шукає «мачо», а не якогось «ботаніка». Звідки їй знати, що якби зустрічатися продовжили, то ідеально підійшли б один до одного і «ботанік» став би чудовим джентльменом, а згодом і взірцевим батьком, а при цьому ще й збудував би надуспішну кар’єру? У моді зараз рейтузи, які виглядали такими недоречними і смішними ще у 80-х роках. Тож, якщо б хтось додумався зберегти партію у минулому, то зараз продав би її як останній писк моди. Кажуть: все нове – це добре забуте старе. Хтось у кінці 90-их почав займатися доставкою води, що у той час виглядало безглуздям, бо який бовдур платитиме за воду, коли та тече з крану??? Звідки сусіду того Хтося знати, що дуже скоро це стане невід’ємною частиною життя більшості людей, а згодом і бізнесом, за прибутковістю більшим за нафтовий? Ніщо не спинить ідею, час якої прийшов. Чоловік і жінка посварилися, здавалося, це вже навічно і більше ніколи між них не зійде сонце, але мине декілька днів чи навіть тижнів, крига скресне і вони знову стануть чудовим подружжям (звісно, до наступного непорозуміння, після якого знову все буде добре). Ця команда дуже успішна в футболі – у той час ми просто не бачимо часу її занепаду. Ця дитина з дуже бідної сім’ї – ми просто не бачимо, коли вона стане найбагатшою людиною країни. Ця родина дуже патріотична і релігійна – ми просто не бачимо того часу, коли нащадок із неї одружиться з людиною іншої віри і поглядів та виїде за кордон. Всі первісні житниці світу – зараз пустелі; колись найродючіші ґрунти – безлюдні пустки; всі найбільші цивілізації у руїнах; найвеличніші царі світу лежать у могилах; місце, де колись людині було найкраще для проживання, стало найгіршим; те, що раніше забезпечувало лише перевагу, почало шкодити, те, що було благом, стало карою. Однак те, що раніше заважало, почало приносити користь, і десь зараз, зовсім поруч із нами, зароджується нова велика цивілізація! Тож, варто завжди пам’ятати: як би не було, а «все так не буде». Все минало і це пройде – писало на персні царя Соломона. Fortuna kołem sie toczę – казала моя бабця. Немає так зле, щоб на добре не вийшло – мовить українське прислів’я. Не тішся, якщо все добре – скоро стане погано, не плач, якщо все зле, скоро стане добре – казали давньогрецькі мудреці. Немає нічого такого, що було б непідвладне циклам і фазам, коливанням і хвилям. Які, у свою чергу, теж підвладні меншим хвилям і коливанням. Питання тільки у тому, чи ми в критичні моменти труднощів і непорозумінь, радостей і ейфорії це розуміємо? Завжди можна дочекатися свого зоряного часу. Нічого вічного, окрім самої Вічності, немає. Та й вона, мабуть, не вічна. Тож, якщо людина довгий час, не зневірюючись, робитиме спроби, вона обов’язково потрапить у сприятливий період і просто таки приречена на успіх! Треба лише дочекатись, якнайкраще виконуючи свою роботу. З тими, хто поруч. Тут і зараз.

• • • • •

З побажаннями любові й терплячості, наполегливості й віри, Роман Кушнір

03/04 │ 2015 │ #02(06)

У номері

Тайм-менеджмент

Час, який ви маєте, – це гроші, яких ви не маєте

Оксана Мокрієнко

Право на помилку

Роман Кушнір

Мистецтво спілкування

Підводні камені початку сімейного життя Геніальність

Загадка дежавю Трохи про те, як я представляв Україну на Чемпіонаті світу Загублені спогади про дитинство Експеримент

Міфічний «Массачусетський експеримент»

Юлія Короцінська

Тетяна Федчук Гордій Остапович

16 22

Тетяна Федчук

Соломія Чир

Марина Щепаняк

Тетяна Федчук

СоломіяЧир Ярослав Драб

48 52

Юлія Гриша

Роман Кушнір

58 62

Особистість

Альфреда Адлер та його комплекс неповноцінності Діти

Ранній розвиток: мода чи необхідність? Зоопсихологія

Експерименти над мурахами. Частина 1 Психодіагностика

Альтруїзм, «приправлений» егоїзмом Як відтермінувати старість Психологія бізнесу

Емоційний інтелект в ефективному лідерстві Стовпи віри у продажах

Хороший менеджер із продажу – половина успіху компанії секретів «психології супермаркету»

Юрій Холоденко

Соціум

Синдром АТО

Ігор Хрипливий

Притча номера

68 72 78

Життя прирученого коня березень/квітень

Редакція 5

Роман Кушнір

головний редактор журналу, тренер, засновник Школи розвитку SPE, автор 11-ти книг roman@experyment.com.ua

Соломія Чир

журналіст, дослідниця рубрик «Експеримент», «Особистість» solya_mia@meta.ua

Тетяна Федчук

журналіст, дослідниця рубрики «Зоопсихологія» dj_anekdot@meta.ua

Анжеліка Попик

Гордій Остапович

тренер зі швидкочитання і розвитку пам’яті, блогер hordiy@gmail.com

Юрій Холоденко

бізнес-тренер, консультант малого та середнього бізнесу vip@tramplin.biz

Юлія Гриша

студентка напрямку «Психологія Бізнесу» у SWPS (м.Варшава, Польща) yhrysha@st.swps.edu.pl

Ігор Хрипливий

(м.Варшава, Польща) філолог і педагог, дослідниця закордонних психологічних видань apopyk12@yahoo.com

журналіст, дослідник соціальних тематик igorhryplyvyy@gmail.com

Юлія Короцінська

Андрій Кучерук

практикуючий психолог, тренер, дослідниця тематики міжособистих взаємин jpsy@i.ua

Оксана Мокрієнко

контент-менеджер, журналіст, дослідниця рубрик “Тайм-менеджмент”, “Мистецтво спілкування” mokrijenko@ukr.net

Марина Щепаняк

тренер, відео-блогер thebestroditeli@mail.ru

Психологічний журнал «Експеримент» № 2(6) березень/квітень 2015 р. Засновник – Роман Кушнір Свідоцтво про державну реєстрацію КВ № 19885-9685Р від 02.04.2013 р. Головний редактор – Кушнір Р.О. Видавець – ФОП Хомин Б.І. Віддруковано у друкарні «Коло», м. Дрогобич, вул. Бориславська, 8 замовлення № С604 від 19.05.2014 р.

дизайн та верстка anku@ukr.net

Ніна Муравицька

літературний редактор, коректор ninelka_2000@mail.ru

Богдана Кушнір

координатор dana@experyment.com.ua

Відповідальний за випуск – Кушнір Р.О. Рекомендована ціна – 34 грн. Адреса редакції: м. Львів, 79066, Манастирського 2, 151 Телефон редакції 063 329 88 65 info@experyment.com.ua www.experyment.com.ua www.spe.org.ua/experyment Тираж – 1500 примірників Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Фотографії, ілюстрації, джерела: https://vk.com/optimist_diary

березень/квітень

Тайм-менеджмент

Оксана Мокрієнко

ЧАС,

який ви маєте,

– це гроші,

яких ви не маєте

Про час і про гроші Час – дуже цінний ресурс. Набагато цінніший за гроші. Чому? А тому що, на відміну від часу, гроші можна заробити, накопичити, втратити і знову заробити. А ось час – це такий ресурс, який неможливо накопичити, повернути чи відновити. Час не обміняєш на гроші. Натомість завдяки наявності часу гроші можна привабити до себе. Тобто силу часу можна використати для творення, яке притягує гроші. І зробити це доволі просто. Варто лише навчитися використовувати час ефективно. Кожен із нас у своєму розпорядженні має 24 години, але різні люди за ці години досягають різних результатів. Чому так відбувається? А тому, що дехто витрачає час на ті справи, які не забезпечують задоволення, на роботу, яка не дає прибутку, хтось виконує прохання друзів, забуваючи про власні питання чи їх відкладаючи. Багато хто має великі цілі, але зовсім не виділяє часу на їх досягнення. А як справи у вас? Подивіться збоку на своє життя. Як ви використовуєте найбільш цінний ресурс? Чи 03/04 │ 2015 │ #02(06)

ваша мета, чи бодай план, сьогодні наблизилися хоча б на крок? Так, природа подарувала нам усім однакову кількість часу, чого не скажеш про гроші. Тут вже кому як таланить. Точніше, таланить тому, хто не втрачає часу дарма.

«Час – це гроші», «Час, який ви маєте, – це гроші, яких ви не маєте». Зізнаюся: колись я, як, можливо, дехто з вас, не до кінця розуміла зміст цієї фрази. Гроші ми заробляємо на роботі, а вдома відпочиваємо. Але який це відпочинок? Наприклад, можна цілий день пролежати на дивані перед телевізором, а можна встати і заробити гроші. Та хоча б, наприклад, почистити шафу від непотрібних речей і продати їх на барахолці. Це звісно, найпростіший приклад, але все велике починається з простого. Запам’ятайте: ми самі і ніхто інший відповідаємо за розподілення такого цінного ресурсу, як час. Головне – визначитися, КУДИ ви вкладатимете цей ресурс.

Роман Кушнір

10 Тайм-менеджмент

ПРАВО НА ПОМИЛКУ Спостерігаючи за успішними людьми, які повноцінно насолоджуються своїм життям, взаєминами з близькими, професійною діяльністю і при цьому досягають значних здобутків у суспільстві, можу виокремити їх спільну рису – готовність пробувати ще раз і ще раз і у разі невдачі не здаватися. Ніколи не здаватися. І хоч на перший погляд це не виглядає запорукою успіху, втім, якщо уважно придивитися, то всі, кого можна зарахувати до когорти «переможців життя» – щасливих у сім’ї людей, успішних бізнесменів, спортсменів, співаків, громадських діячів, митців, носять в собі віру у власну щасливу зірку, в те, що навіть коли щось не вдасться зараз, то у майбутньому наступна спроба увінчається успіхом. «Важке» дитинство Спробуємо проаналізувати, звідки беруться переконані, що «і на їх вулиці буде свято», і чому на противагу їм так багато людей зазвичай зневірюються і припиняють пробувати досягати? Чому так багато тих «затурканих», хто бідкається і жаліється на «важку» долю, але змирився з тим, що має, і перестав пробувати влаштувати собі краще життя? Як завжди, коріння сягають раннього дитинства, коли у маленької людини формуються базові моделі поведінки і ставлення до життя, а основними підказками для неї є заохочення чи покарання батьків. Заохочення – це не обов’язково великі іграшки чи кілограми цукерок, а покарання – це не обов’язково крик чи лупцювання. Можливо, дещо парадоксально, але оті крайні прояви не відіграють такої важливої ролі для формування самооцінки і віри у «свою щасливу зірку». Набагато більше значення мають дрібні побутові ситуації, такі, яких впродовж дня є сотні – наприклад: дитина складає пазл і не може попасти у відповідну виїмку; або не може трубочкою відкрити сочок, чи їй не вдається ножицями вирізати фігурку зайчика, або розплескала трохи водички на підлогу, тягне маму бавитися, просить цукерку – сотні й тисячі подібних прикладів у день – і поведінка батьків саме у таких ситуаціях є визначальною. На чому вони акцентують увагу малюка? На тому, щоб дитина спершу все довела до ідеалу? Прибрала за собою? Не скиглила і зачекала, доки тато чи мама відірветься від своїх важливих дорослих справ? Чи, навпаки, на тому, щоб одразу, наче супермен, 03/04 │ 2015 │ #02(06)

кинутися на допомогу малечі й моментально виконати її забаганку? І один, і другий прояв не формує в маленькій людині віри у власні сили, а лише підкреслює її слабкість і залежність від волі батьків. У першому випадку дитина думатиме: «На мене і так не звертають уваги, тож навіщо щось пробувати?» А у другому постає закономірне внутрішнє питання: то навіщо мені намагатися щось робити, якщо і так мама/тато все візьме на себе? Щоб дитина формувала власну готовність пробувати і помилятися, варто допомагати, але ніколи не на 100% а, скажімо, на 95, щоб завершальну дію виконувала вона сама: приставте пазл, але нехай малюк притисне і зафіксує його, поможіть виставити трубочку, але нехай малеча сама натисне і проколе фольгу, принесіть шматку і допоможіть прибрати основну зайву воду, вирізайте ножицями разом тощо. Мистецтво виховання – це мистецтво правильних вчинків у якнайдрібніших побутових ситуаціях. І дитині найважливіше сформувати ставлення: якщо щось тобі не вдається, то я завжди поруч і допоможу (але не виконуватиму за тебе всю твою роботу). Не бійтесь у такий спосіб виховати «маминих синочків» чи «татових донечок» особливо у віці до п’яти років – навпаки, ви закладаєте криницю любові, з якої дитина потім черпатиме все життя, і от побачите, що дуже рідко проситиме вашої допомоги, якщо взагалі потребуватиме її. А ще варто постійно повторювати афірмації: тобі все вдасться; я у тебе вірю; бачиш, як гарно тобі все вдається – який ти молодець; маєш знати: що б ти не робив, будеш успішним у цьому. Уявіть собі, що ви виховуєте британського принца чи принцесу. То яке буде ваше ставлення до його/її невдач? Найбільше «покалічених» душ можемо спостерігати серед тих дорослих дітей (саме так: мало хто з дорослих уже переріс свої дитячі проблеми), від кого у дитинстві вимагали бездоганності й не давали права бодай на найменшу

Право на помилку

помилку: тільки, коли ти все зробиш сам, отримаєш право бути любимим і прийнятим; тільки за ідеальне вивчення віршика тато кивне і скаже «Може бути»; лише якщо в мене буде відповідний настрій, ти почуєш хоч якусь похвалу. Звісна річ, така людина може стати чудовим працівником, добрим виконавцем чужих бажань, але дорога до щастя у неї перекрита. Вона не має найважливішого – віри у те, що завжди буде завтра, в якому я спробую і мені вдасться. Але там, де дитина хоча б трохи відчуває, що не зможе зробити щось бездоганно, вона свою роботу кидає. Їй би спробувати ще один раз, а вона вже цього зробити не може. Батьки часто навіть не уявляють, як виховання перфекціонізму шкодить у майбутньому їх дітям. Те саме стосується й іншої сторони медалі – повної байдужості до того, що і як дитині вдається, а що ні. Дитина припиняє цінувати власні спроби як щось важливе на шляху до успіху: в першому випадку через страх помилитись і не зробити все досконало, а у другому випадку через беззмістовність нових спроб, коли «і так може бути». Цінно, коли нас приймають незалежно від того, вдається щось чи ні, – тоді ми черпаємо силу, аби пробувати знову і знову; цінно також, коли дають помилятися, – тоді ми вчимося ставати кращими. У дитинстві когось хвалили за спроби, а когось тільки за ідеальний результат. Ясна річ, що кількість спроб була більшою, аніж результатів, тож досі друга людина живе з відчуттям внутрішньої неповноцінності й невміння зробити все як слід. Але, щоб навчитися ходити, потрібно бути готовим падати, щоб навчитися носити горнятко з водою, треба, щоб хтось нам довірив його і дозволив помилитися – розлити, а якщо хочемо навчитися писати, то теж маємо виявитися готовими, що наші закарлючки будуть не до прочитання, а у слові на чотири букви з’явиться п’ять помилок.

Тайм-менеджмент 11 Дорослі рідко експериментують і вчаться чогось нового, тож костеніють у своїх стереотипах, втрачають радість спроб, стають законсервованими у власному досвіді, і їм не зрозуміла поведінка дитини, яка, навпаки, постійно вчиться і пробує нове. Тому, наче у відомих експериментах Мартіна Селінгмана, де собака, що мав негативний досвід спроб позбутися джерела болю, врешті змирявся з розрядами струму і, склавши лапи, тихо скавулів, так само і батьки вчать своїх дітей безпорадності. Саме так: якщо ви бачите людину, яка не може дати собі раду в житті – знайти улюблений вид діяльності, сформувати вдалі стосунки, мати достатню кількість грошей, добитися високого соціального статусу, – будьте певні: цю людину навчили стати безпорадною. Їй би трохи віри у власні сили, їй би спробувати ще один раз, їй би напроситися на ще одну помилку і навчитися чогось на ній, а вона опускає руки і тихенько «скавулить» про те, яке несправедливе життя і як усі інші люди й обставини не дозволяють їй бути щасливою. Якщо ж батьки хочуть навчити свою дитину робити все правильно або керівник хоче підготувати чудового працівника, то іншого варіанта, аніж дати йому право помилятися і пробувати, немає. Бо саме відчуття такого права допомагає не помилятись і все робити добре, в тривалій перспективі це готує порадних людей, які радіють кожній власній спробі й при цьому насолоджуються всім, що їх оточує. Позбудьтеся нав’язаного з дитинства страху до проб і помилок – і вам неодмінно все вдасться! Все залежить від кількості спроб, які у нас є! Якщо ж вийти за рамки дитинства і розглянути цю тему дещо ширше, то також з’ясується: успіх взаємин залежить від кількості спроб людей для налагодження взаємин. Успіх у бізнесі з’являється у того, хто готовий пробувати і пробувати, знову й знову запускаючи проекти і шукаючи варіанти для співпраці. Чудовим продажником буде не той, хто хоче продати все й одразу, а той, хто готовий дочекатися, поки клієнт «дозріє» до покупки. Картярський принцип малих ставок спрацьовує і у житті – якщо максимізувати кількість спроб, то ми наближуємо ймовірність успіху. З будь-якою дитиною можна дійти порозуміння, якщо невтомно пробувати його шукати. Будь-яку людину можна змінити, якщо є готовність до нескінченності змінювати себе. Бажання реалізуватися, досягнути успіху, стати щасливим дуже схоже на комп’ютерну гру. Чим більше у нашій грі «життів», тим більше шансів пройти той чи інший рівень. Якщо ж порівняти життя з якоюсь картярською грою на фарт, то важливо не завищувати ставки і грати на мінімальних зручних для себе фішках. Гравець, який вміє максимізувати кількість спроб і дотримується обраної стратегії до кінця, врешті залишається переможцем. березень/квітень

14 Мистецтво спілкування

Юлія Короцінська

ПІДВОДНІ КАМЕНІ ПОЧАТКУ СІМЕЙНОГО «Головний секрет вдалого шлюбу – в нещастях бачити випадковості, а випадковості не сприймати як нещастя» Гарольд Ніколсон 98% українців найбільшою цінністю вважають сім’ю. Далі розташувалися любов (93%), дружба (91%). Велику увагу сексу приділяє 86% осіб до 45 років. Рішення створити сім’ю – один із найважливіших етапів нашого життя. Адже сім’я – це не просто співжиття двох людей, а справжня праця, в якій необхідно з мудрістю підходити до кожного кроку. Кожен новий етап відносин вимагає гнучкості, розвитку, розширення погляду на світ і, звичайно, на самого себе. Те саме стосується і переходу пари на рівень сім’ї. Кожні чоловік і жінка на початку спільного життя стикаються з такими головними проблемами, як розподіл обов’язків і влади, відповідальність та створення моделі власної сім’ї. Не важливо, чи одружені ви вже або просто живете разом, – побутові питання все одно доводиться вирішувати. А отже, розподіляти і планувати теж. Кожна пара вирішує це по-своєму: одні відразу визначають обов’язки, інші виконують все разом, а деякі живуть за принципом «кому потрібно, той і робить». Немає правильних і неправильних дій у відносинах. Є дії, прийнятні для вашого партнера і для вас і неприйнятні. Тому просто живіть, експериментуйте, спостерігайте, обговорюйте, радійте. Коли настає криза.., народжуються нові стосунки Часом молоді сім’ї скаржаться на взаємне роздратування, яке зростає, здається, з кожним днем. Не варто створювати конфлікт там, де його немає. Дійсно, розбита чашка через тиждень забудеться, а образливі слова запам’ятаються надовго. Але й уникати сварок під приводом «я буду розумнішим», «щоб було спокійно» теж не слід. Адже саме в перший рік спільного життя формується модель поведінки і стиль реагування. Значно важче потім все це виправляти. Тим паче саме в кризові періоди розкривається справжня сутність людини. 03/04 │ 2015 │ #02(06)

Кожна зміна в сім’ї – це своєрідна криза, адже щось потрібно подолати, до чогось пристосуватися. Найбільш кризовими вважаються перший рік подружнього життя, народження дитини, третій і кожен сьомий рік. Накладають свій відбиток на життя молодої сім’ї також особистісні кризи або раптові зовнішні обставини: невирішені особисті проблеми, хвороби, стреси. Власне, кожне нове «випробування» для пари – це лише дзеркало відносин. Когось проблеми об’єднують, а когось, навпаки, віддаляють один від одного.

Підводні камені початку сімейного життя

ЖИТТЯ

До головних причин, що спонукають молоді пари до розлучення, психологи відносять: шлюб за розрахунком, фінансові та побутові проблеми, відсутність окремого житла та надмірне втручання рідних у стосунки пари, а також незаплановану вагітність. Важливим фактором виступає і те, на якому етапі розвитку пари взагалі була побудована сім’я. Якщо ви одружилися на етапі закоханості (перші 2 роки відносин), то всі початкові труднощі долаються з легкістю, їм не надається суттєвого значення, голо-

Мистецтво спілкування 15

вне, що поряд є він/вона. Але з часом настає період, коли ейфорія зникає, починаються сумніви, невпевненість в обранцеві (обраниці). У такий період важливо не вдаватися до різких вчинків і нікого не звинувачувати, а подумати, що дають вам ці відносини. Таке переосмислення переводить відносини на більш високий щабель. Нерідко ранні шлюби служать засобом втечі від конфліктів із батьками, життєвих негараздів, налагодження життя тощо. Але з часом розходження інтересів стає більш помітним. Цікаво, що в таких ситуаціях жінки більш поступливі і подекуди готові терпіти, а от чоловіки приймають радикальніші рішення. Якщо шлюб укладено через 3-4 роки знайомства, він має більше шансів на продовження, ніж «швидкий» шлюб, оскільки рішення про його створення приймається вже більш обдумано. А ось більше 4 років краще не «тягнути», тому що відносини повинні розвиватися вчасно – тривалі «застої» порушують емоційний зв’язок. Найважливішим моментом у житті кожної молодої сім’ї є поява малюка. На цьому етапі особливо важливо триматися разом. Мамі обов’язково варто залучати чоловіка до виховання дитини: ходити разом на курси підготовки до пологів, мріяти про те, ким стане малюк в майбутньому, як ви про нього піклуватиметеся, проводити час втрьох. Як бути з сімейними обов’язками? Автор статті зробила невеличке дослідження стосовно того, як бачать розподіл побутових обов’язків молоді пари (одружені та неодружені). Так, пропонувалося обрати, хто з подружжя повинен виконувати перераховані нижче обов’язки: Купівля продуктів харчування Приготування їжі Прибирання помешкання Прання Ремонт побутових приладів, меблів тощо Супровід дітей до дитсадка, школи Допомога дітям у підготовці домашнього завдання Ігри з дітьми Фінансове забезпечення Підтримка позитивного психологічного клімату Загальні тенденції, які були виділені при проведенні дослідження: - до стереотипів у розподілі сімейних обов’язків більше схильні неодружені чоловіки; тобто, на їхню думку, жінка має займатися всім, що стосується хатніх обов’язків, а чоловік – фінансовим забезпеченням (67%); березень/квітень

Тетяна Федчук

18 Геніальність

ЗАГАДКА ДЕЖАВЮ Життя людини – непередбачуваний плин часу, що ми приймаємо таким, яким він є. Проте кожна людина може стверджувати: певну ситуацію у своєму житті вона передбачувала, відчувала, що станеться саме так, або ж нібито ситуація уже відбувалася чи незнайоме місце – знайоме. Це загадкове відчуття називають дежавю. Всі загадки потребують розгадки, тому ми і спробуємо знайти правильне розуміння такого відчуття або хоча б наблизитися до нього. Назва загадкового відчуття походить із французької мови, а саме: «dеjа vu», що дослівно можна перекласти як «те, що вже раніше побачене». Термін ввів французький психолог ХIХ століття Еміль Буарак. Він також описав таке явище у своїй книзі «Психологія майбутнього». Для більшості людей це звичне відчуття, адже до 97% бачать дежавю у своєму житті, що особливо часто трапляється у молодому віці. Та, незважаючи на поширеність відчуття, для науки воно залишається таємницею, але вже за п’ятьма, а не сімома замками, адже певні пояснення існують. 03/04 │ 2015 │ #02(06)

Епілепсія (грец. έπιληψία від έπιλαμβάνω «нападаю, схоплюю») – психічне захворювання з хронічним перебігом, яке відрізняється приступами розладів свідомості, що здебільшого супроводжуються загальними судомами. За сучасними уявленнями, епілепсія вважається хронічним поліетілогічним захворюванням головного мозку, яке характеризується пароксизмальними проявами – судомними і безсудомними, емоційними і психопатологічними розладами. Від епілепсії, як хвороби, слід відрізняти епілептичні синдроми при поточних органічних захворюваннях мозку і гострих токсичних або токсико-інфекційних процесах, а також епілептичні реакції – одиничні епізоди при дії надзвичайної для даного суб’єкта шкідливості (інфекції, інтоксикації). Епілептичний припадок починається раптово, іноді у хворого виникає передчуття його (т.зв. епілептична аура), головний біль, дратівливість тощо.

Загадка дежавю Виникнення дежавю настільки непередбачуване, що причину його появи важко з’ясувати, проте існує декілька теорій про походження. Отож, перша теорія висуває припущення: причиною є збій у роботі пам’яті людини. Вчені припускають, що дежавю виникає через різницю між короткотривалою та довготривалою пам’яттю. Цей процес відбувається так, нібито інформація може обійти короткотривалу пам’ять, а потрапляє одразу в довготривалу. Саме через перехід людина відчуває дежавю. В основі другої теорії – реакція мозку на вже відомі деталі. До прикладу, дежавю може виникнути у ситуації, коли людина заходить у чужій країні в кафе, а деталі інтер’єру знайомі. Найбільш поширеною є третя теорія про нейронні розряди. Для з’ясування того, які відділи головного мозку розповсюджують сигнали типу дежавю, вчені дослідили активність головного мозку людей, хворих на епілепсію. Результати здивували, адже цією зоною виявилася кора головного мозку (нюхова кора). Тому вчені погоджуються з тим, що причиною дежавю є дисфункціональні електричні розряди у головному мозку. Та цей висновок наштовхує на думку: відчуття дежавю може виникати лише у хворих, проте це не так, адже науковці довели: такі розряди з’являються також у абсолютно здорових людей. Доказом є неконтрольовані здригання, які можуть виникати, коли людина засинає. Та дослідники все ж вважають: дежавю у хворих і здорових людей – абсолютно різні явища, адже у перших такі відчуття можуть тривати достатньо довго, а у других – лише мить. Та попри три наведені гіпотези існує безліч інших, які спираються на паранормальні явища, попередні життя та вплив інопланетян. Тому серед усіх описаних припущень важко визначити істинну причину виникнення дежавю. Пояснити дану загадку найлегше прибічникам теорії переселення душ, адже вони можуть це пояснити побаченим у минулих життях. В реінкарнацію вірили древні греки, єгиптяни та індуси. Пізніше ідея переселення душ була прийнята представниками деяких древніх філософських шкіл. Піфагор стверджував, що може згадати уривки зі своїх попередніх життів. Дещо схоже можна побачити у Платона в його теорії анамнезису або нагадування. Він, вважаючи душу безсмертною, вважав: процес пізнання насправді не що інше, як нагадування про ідеї, що душа знала і переживала до з’єднання з тілом. Відомий психолог Карл Густав Юнг вірив, що жив раніше у XVIII столітті і був лікарем. Проте це важко назвати дежавю, це дещо інше. Та все ж Юнг вважав,

Геніальність 19

Реінкарнація – релігійно-філософська доктрина, згідно з якою безсмертна сутність живої істоти (у деяких варіаціях – тільки людей) перевтілюється знову і знову з одного тіла в інше. Цю безсмертну сутність часто називають духом або душею, «божественною іскрою», «вищим» або «істинним Я». Згідно з подібними віруваннями у кожного життя розвивається нова особистість індивідуума у фізичному світі, але одночасно певна частина «Я» індивідуума залишається незмінною, переходячи з тіла в тіло у низці перевтілень. Також існують уявлення про те, що ланцюг перевтілень має деяку мету і душа там зазнає еволюції. Вчення про переселення душ притаманне ряду релігійних систем, а також наводиться у відриві від якоїсь релігійної системи (в особистому світогляді).

Карл Густав Юнг (26 липня 1875 - 6 червня 1961) – швейцарський психоаналітик, психолог, філософ культури, родоначальник аналітичної психології. Вперше запропонував ряд філософських концепцій: архетип, колективне несвідоме, комплекс, синхронічність. Значно поглибив і розширив уявлення про несвідоме. Широку популярність зараз має його система психологічних типів. З 1906 року був учнем і близьким соратником Зиґмунда Фройда. Однак у процесі практичної роботи з пацієнтами Юнг поступово розійшовся думками зі своїм учителем. У 1913 році стосунки Фройда з Юнгом стали кризовими і закінчилися розривом. На думку Карла Юнга, несвідоме зовсім не є «темним океаном» пороків і плотських потягів, які були витіснені зі свідомості у процесі історичного розвитку людини; швидше це склад втрачених спогадів, а також апарат інтуїтивного сприйняття, який значно перевершує можливості свідомого мислення. березень/квітень

Гордій Остапович

24 Геніальність

Трохи про те, як я представляв Україну на Чемпіонаті світу 11 грудня 2014 року, місто Хайкоу – це у Китаї – у величезному залі на другому поверсі готелю «Baohua Harbourview» зібралося декілька сотень людей, які повинні були визначити людину з найкращими можливостями пам’яті. Місце України знаходилося між столами представника Швеції та спортсмена з США. На наступні декілька днів саме цей стіл став моїм «робочим місцем», за яким я провів години запам’ятовування й ще довший час згадуючи всю ту інформацію. Десять дисциплін. Запам’ятовування людей в обличчя та на ім’я, запам’ятовування довжелезного хаотичного набору нулів та одиниць, запам’ятовування максимально довгого ряду цифр за одну годину. А ще треба було запам’ятати якнайбільший ряд не пов’язаних між собою слів, якнайбільшу кількість історичних дат, максимально можливу кількість перетасованих гральних карт за одну годину. Необхідно було опрацювати довгий чисельний ряд на слух і згадати його, а також запам’ятати декілька аркушів абстрактних плям і згадати їхній порядок. І дисципліни на швидкість: хто більше запам’ятає цифр лише за 5 хвилин і хто швидше запам’ятає порядок карт у перетасованій колоді. Чому саме Китай? Що ж, у багатьох спортсменів із різних куточків світу виникало це запитання. До 2014 року найголовніші змагання пам’яті в Китаї проводилися двічі. Власне, дізнавшись про те, як до спортивного запам’ятовування ставляться в КНР, вибір саме цієї країни не здавався дивним. Як-не-як, у китайських школах масово з’являються секції, де дітей навчають швидко та багато запам’ятовувати. А якщо вірити китайським статистичним даним, то вже не за горами той час, коли спортивне запам’ятовування стане таким самим популярним, як і гра в шахи. Для відбору до фінальної частини Чемпіонату світу китайці проводили два турніри, щоб визначити кращих серед кращих. І попри таке відсіювання китайська збірна виявилася неймовірно кількісно великою – 103 учасники. Жодна європейська країна

03/04 │ 2015 │ #02(06)

Доволі дивно, що за 23 роки проведення чемпіонатів світу зі спортивного запам’ятовування Україна ніяк не була представлена в цьому виді спорту. Що ж, завжди буває перший раз, і цей перший раз довелося випробувати на собі саме мені. не була представлена навіть десятком спортсменів. У середньому від країни участь брало по 3-4 людини. Рішення про участь у змаганнях Про участь у Чемпіонаті Світу із запам’ятовування я знав ще у 2013 році. На той момент потрібно було пройти мінімальну кваліфікацію у швидкості запам’ятовування карт. Для тих спортсменів, хто робив це повільніше, проводились (і проводяться) змагання з нижчими вимогами. І через те, що у 2013 році потрапити до Лондона (саме там організовувався 22 Чемпіонат світу) не вдалося, то вперше бути представником України на такому рівні довелося в грудні 2014-го. Станом на грудень 2013 року мої «домашні» результати дозволяли наблизитися до двадцятки кращих у світі. В деяких дисциплінах я міг би впевнено входити у десятку. Але це якщо йдеться про статистику 2013-го і місце проведення – Лондон. Дві години часової різниці й жодної психологічної адаптації. І хоча я особисто не є палким прихильником гасла «головне – участь, а не перемога», в даному випадку і в цьому виді спорту саме участь нашої країни була пріоритетною. Перші проблеми Виникли вони у перший же день змагань. А точніше, наприкінці першого дня, коли після запам’ятовування імен людей та бінарного набору цифр (01000100111 і т.д.) довелося годину запам’ятовувати числа. Саме на такому етапі я вповні відчув, що таке різниця у часі. Потім багато іноземних спортсменів підтвердили: саме в цей час їхня увага ніби почала жити зовсім іншим життям. Для тих, хто багато мандрує, не є проблемою дуже швидко адаптуватися до нового часового поясу. Але уточнюю: для тих, хто мандрує. Спортивне запам’ятовування ж вимагає неймовірної концентрації уваги, яка в буквальному розумінні працює «на межі». До різниці часових зон додається ще один фактор – майже відсутня у Китаї кава. Кофеїномісткі напої там знайти реально, але кави у тому вигляді, в якому її можна випити у будь-якому європейському містечку, не вдасться. Вирішення проблеми Як не дивно, але допомогла все та ж китайська філософія: «Якщо перемогти ніяк не вийде, то треба хоча б найдовше протриматися». Згадуючи число, на запам’ятовування якого я витратив цілу годину не-

Тетяна Федчук

26 Геніальність

ЗАГУБЛЕНІ СПОГАДИ ПРО ДИТИНСТВО Дитячі роки сповнені різноманітних пригод, веселих ситуацій та неприємностей. У всіх людей не раз з’являється ностальгія за цим часом, коли все безтурботне, жодні проблеми тебе не стосуються, робиш усе, що забажаєш і весь світ крутиться навколо тебе. Це чудовий етап життя, але виникає проблема: у нас дуже мало спогадів про своє раннє дитинство. Спробуйте згадати перший дитячий спогад та з’ясуйте, в якому віці вже себе пам’ятаєте. Ви переконалися, що свого раннього дитинства не пам’ятаєте? На це вчені знайшли пояснення. Всі події з раннього дитинства ми добре пам’ятаємо лише до семи років. Після цього більшість спогадів зникає, що може спричинятися нездатністю дитячого розуму належно кодувати потоки інформації. Вчені з Університету Торонто пояснили: в перші роки життя відбувається швидкий ріст клітин в гіпокампі – центрі пам’яті мозку, а далі зв’язки між існуючими клітинами руйнуються. У результаті спогади, які там зберігаються, стає неможливо відновити. Та все ж є індивіди, що пам’ятають себе з раннього дитинства у деталях. Психологи виділяють декілька типів дитячої пам’яті. Перший із них – руховий, притаманний дітям віком від одного до трьох років. Малюк навчається спочатку повзати, а тоді, крок за кроком, ходити. Ці рухи запам’ятовуються і стають автоматичними. Це ж стосується і побуту, адже все, що дитина навчиться у ранньому віці, відкладається у рухових рефлексах. Після трьох років розвиток пам’яті виходить на новий рівень, адже з’являється емоційний та словесний тип пам’яті. Багато науковців дають поради, що саме у цьому віці найкраще почати вивчати іноземні мови, адже не так важливо розуміння правил граматики, як запам’ятовування особливостей вимови, жестикуляції, яка притаманна мові. Важливіше розуміння значення слів, аніж написання. Фахівці радять батькам, які хочуть допомогти дітям запам’ятати всі події з раннього дитинства, обговорювати їх у деталях, щоб зрозуміти значення у житті, адже, аби запам’ятати щось, це потрібно усвідомити. Проте чуттєве сприйняття у маленької дитини абсолютно не таке, як у дорослої людини, і це важливо, бо процес запам’ятовування набагато ефективніший при зосередженні. З увагою пов’язано безліч процесів, які розвиваються поступово, починаючи з десятирічного віку. Ці процеси змінюються протягом дня у маленьких частіше, ніж у дорослих, і довгий час обумовлюються якістю сну дитини. Безумовно, що важливими факторами ефективності пам’яті є також мова і розвиток когнітивних функцій (робоча пам’ять, здатність до абстракції, концептуалізація). Також неможливо не виділити емоційну частину спогадів, адже роль цього фактора у дитячому спектаклі під назвою «Дитинство» дуже важлива. Почуття страху чи радості здатні впливати на дитяче сприйняття та докорінно його змінювати. Такий процес може відбуватись і у дорослих, адже сила емоції – безмірна, хоча дорослі вміють керувати своїми емоціями. На основі проблеми загублених спогадів про дитинство було проведено експерименти, щоб пояснити це явище. Дослідники з Еморійського університету (США) вдалися до експерименту з участю 83 дітей, за якими спостерігали від трьох до дев’яти років. Основну роль виконували батьки, що

03/04 │ 2015 │ #02(06)

Соломія Чир

28 Експеримент

МІФІЧНИЙ

«МАССАЧУСЕТСЬКИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ» «У 1965 році лікаря Джеймса Роджерса засудили до страти на електричному стільці за «Массачусетський експеримент»...» Безсумнівно, більшість читачів, яким потрапить на очі розповідь із таким початком, захоче дізнатися: за який же експеримент лікарю довелося заплатити своїм життям? І чому про цей жахливий випадок говорять тільки тепер? Проте, ознайомившись зі всією історією та коментарями інтернет-користувачів, читач задумується: а чи був взагалі цей лікар, чи був «експеримент»?

Народження історії

Якщо ви шукатимете в Інтернеті словосполучення «Массачусетський експеримент», то Всесвітня мережа запропонує вам багато сайтів, які опублікували історію про лікаря, засудженого за свій експеримент. Користувачі активно поширювали, обговорювали, коментували цю розповідь. Проте цікаво, що на всіх веб-сторінках опубліковано ідентичний текст із однаковими фотографіями – не було додано нових відомостей про цей випадок, жодних історичних 03/04 │ 2015 │ #02(06)

довідок, досліджень. Інформацію просто копіювали – єдина версія історії пішла в маси. Більше того, ніхто не виправляв й граматичних помилок автора. Тобто інформація про експеримент із самого початку поширювалася як авторська розповідь, фантазія… Щоб не заплутати наших читачів, напишу одразу: «Массачусетський експеримент» – вигадана історія. Довгий час вона поширювалася анонімно, проте її автора вдалося знайти. Це інтернет-користувач Олександр Шамарін (Alexander Shamarin), який на своїй сторінці у Фейсбуці 21 травня 2013 року опублікував пост, в якому розповів історію «лікаря Джеймса Роджерса». Для того, щоб проаналізувати, чому розповідь викликала таку активну реакцію в Інтернеті і чому багато людей повірили в її реальність, слід спочатку ознайомити вас із текстом «експерименту». Автор повідомлення з першого ж речення інтригує: у 1965 році лікаря Джеймса Роджерса засудили до страти на електричному стільці за «Массачусетський експеримент». Проте цей лікар нібито не дожив два

Соломія Чир

32 Особистість

Альфред Адлер

та його комплекс неповноцінності

Учень Фройда, який сміливо спростовував теорії свого вчителя. Двієчник, який об’їздив із лекціями увесь світ. Психолог, який досягнув успіху завдяки… своїм дитячим комплексам! Вирушаємо у подорож цікавим життям австрійського психолога та психіатра Альфреда Адлера?

От вам і швець! Альфред Адлер (Alfred Adler) народився 7 лютого 1870 року у Відні в небагатій єврейській сім’ї. Він став третьою, «середньою», дитиною з шести. Адлер згодом описав, яке важливе значення має порядок народження дитини у сім’ї. Він вважав: це впливає на характер та поведінку людини. Щодо «середніх дітей», то вони, на думку Адлера, завжди борються за увагу старших, тому поводяться так, «ніби беруть участь у змаганнях із бігу». І справді, через наступні вагітності та турботу про молодших дітей у матері завжди було мало часу на Альфреда. А от із батьком, Леопольдом Адлером, хлопчик налагодив близькі стосунки – у ньому син бачив друга та вчителя. Батько став для Альфреда підтримкою та цікавим співрозмовником. Саме він навчив Адлера, що людей слід оцінювати не за словами чи почуттями, а за вчинками. Ці життєві уроки почали формувати в Альфреда такі погляди та цінності, які згодом допомогли йому стати авторитетним ученим. Дитиною Альфред був проблемною та фізично слабкою. Двічі хлопця мало не вбили під час вуличних бійок. А у 1875 році він перехворів на важку форму пневмонії. Один із лікарів навіть відмовився малого рятувати, назвавши безнадійно хворим… Проте хлопчик боровся за життя й одужав. Альфред згодом згадував, що саме цей випадок спонукав його обрати професію лікаря. 03/04 │ 2015 │ #02(06)

Проте лікарем Альфред міг і не стати. Вчителі переконували батьків: Альфреду не місце в школі, з нього виросте хіба швець! Він вчився настільки погано, що його кілька разів хотіли вигнати… Поведінка майбутнього психолога також не була зразковою. Проте батько зумів переконати хлопця, що освіта є важливою, і у старших класах Альфред не тільки наздоганяє у навчанні своїх однолітків, а й стає одним із найкращих учнів. Те, що у нього не вірили у школі, навпаки, спонукало Адлера до розвитку. Він дуже багато читав, причому особливе місце у бібліотеці займала Біблія. Також цікавився психологією, німецькою класичною філософією.

Марина Щепаняк

38 Діти

РАННІЙ РОЗВИТОК: МОДА ЧИ НЕОБХІДНІСТЬ? Що таке «ранній розвиток»? Термін «ранній розвиток дитини» молоді батьки у сучасному світі чують мало не щодня. Все більше мамусь і татусів починають захоплюватися певними методиками та практикувати їх зі своїми дітьми. У той же час значна кількість батьків, хоч і неодноразово чули про ранній розвиток, проте ставляться до подібних методик досить прохолодно, а то й є відвертими противниками таких форм занять із дитиною.

На чиєму ж боці правда? Для з’ясування цього, як мінімум, розглянемо, що ж таке ранній розвиток. Як пише у своїх працях автор багатьох розвиваючих методик Олена Данилова, ранній розвиток – це інтенсивний розвиток талантів у ранньому віці, тобто від народження і до 2-3 років. Такий розвиток – не просто вивчення з дитиною певних дисциплін (малювання, музика, читання тощо) на кшталт шкільних уроків, а навчання у формі спілкування, гри та творчості з

03/04 │ 2015 │ #02(06)

використанням спеціально розроблених методик (наприклад Домана, Нікітіних тощо).

Данилова Олена Олексіївна (нар. 1971) – автор розвиваючих ігор, книг для дітей та батьків, розробник методик раннього розвитку дітей, мати 5 дітей.

За і проти раннього розвитку Ми, як батьки, хочемо для своїх дітей найкращого, бажаємо дати їм усе найпотрібніше і обмежити та захистити від непотрібного чи шкідливого. З огляду на це погляди на ранній розвиток у різних батьків кардинально відрізняються. Ось які аргументи наводять прихильники методик ран-

Ранній розвиток: мода чи необхідність? нього розвитку: Мозок у ранньому дитинстві стрімко розвивається, що дозволяє без великих зусиль опановувати значні обсяги нових знань та вмінь. Якщо запізнитись і почати розвиток малюка після 3 років, а то й ближче до шкільного віку, дитині буде важче даватися процес освоєння знань і вона не зможе повністю розкрити даний їй природою потенціал. Ранній розвиток – це шлях до повного порозуміння з дитиною, це радість спільної творчості та пізнання світу. Що ж відповідають батьки, які вважають ранній розвиток дитини зайвим та несвоєчасним? Подібно до шлунку новонародженого, що не в стані перетравити «дорослу» їжу, мозок дитини раннього віку не готовий сприймати величезні обсяги інформації, яка призначена для старших дітей, наприклад раннє навчання читанню рідною чи іноземними мовами. Коли вся увага зосереджена на розвитку інтелекту дитини, страждає її емоційне здоров’я та, як наслідок, поведінка. Ранній розвиток позбавляє безтурботності дитинства, занадто рано змушує стати дорослим. Пропоную, спираючись на твердження прихильників та противників раннього розвитку, знайти золоту середину і визначити, як зробити розвиток дитини гармонійним.

Твердження 1. Мозок у ранньому дитинстві стрімко розвивається, що дозволяє без великих зусиль опановувати значні обсяги нових знань та вмінь. Уявімо собі комп’ютер, на жорсткий диск якого ми постійно щось записуємо, записуємо, зберігаємо – раптом колись знадобиться. І з усього цього використовуємо найбільше десяту частину. Коли диск повний, робота комп’ютера сповільнюється, він часто зависає, знайти якусь інформацію стає нелегко. Так і мозок маленької дитини, заповнений непотрібними знаннями. 2-3-річному малюку навряд чи треба знати будову земної кори, назви всіх сузір’їв чи закони Ньютона. Дізнатися це все вона ще встигне. Твердження 2. Якщо запізнитись і почати розвиток після 3 років, а то й ближче до шкільного віку, дитині буде важче даватися процес освоєння знань і вона не зможе повністю розкрити даний їй природою потенціал. Терміни та можливості розвитку в кожної дитини абсолютно індивідуальні. Тому батькам потрібно враховувати природу і схильності саме їхнього чада, а не вигадані кимось стандарти. Нерідко діти, яких батьки активно розвивали з самого народження, у школі втрачають інтерес до навчання, оскільки вчителі орієнтуються більше

Діти 39

Гленн Доман (Glenn Doman; 1919-2013) – американський лікарфізіотерапевт, автор відновлюючих методик для дітей із ураженнями нервової системи і навчальних методик для всіх дітей (метод Домана).

Нікітін Борис Павлович (19161999) та Нікітіна Олена Олексіївна (1930-2014) – основоположники методики раннього розвитку, педагоги, що виробили та практикували власні принципи та підходи до виховання своїх 7 дітей.

на шкільну програму, ніж на індивідуальність учнів. Крім того, успішне засвоєння шкільних предметів – ще не показник гармонійного розвитку особистості. Хороший атестат ніяк не пов’язаний ані зі щастям, ані з успішністю в кар’єрі чи бізнесі. Скільки колишніх двієчників цілком щасливі та реалізовані у житті? Так само чимало колишніх відмінників все життя лише «подають надії», але успіх і задоволення оминають їх. Відомі також історії знаменитостей, яких у школі записали в повні нездари, а ті у дорослому житті досягли приголомшливого успіху. Твердження 3. Ранній розвиток – це шлях до повного порозуміння з дитиною, це радість спільної творчості та пізнання світу. Шлях до повного порозуміння з дитиною – це не стільки процес власне раннього розвитку за певними методиками, скільки проведення часу батьків із дітьми, радість від спільних занять та спільних досягнень чи смуток від спільних невдач, процес насичення дитини любов’ю. Якщо батьки ще мають час та бажання освоїти якусь з методик раннього розвитку та дотримуватись її, усвідомлюючи необхідність вкладання у такі заняття чималих зусиль та наполегливості, а також, що це копітка та багаторічна праця, – прекрасно. Але тільки доти, доки ранній розвиток не перетворюється на

березень/квітень

46 Зоопсихологія

Тетяна Федчук

ЕКСПЕРИМЕНТИ НАД МУРАХАМИ Частина 1

Кожна людина не один раз зупинялася біля мурашника, уважно роздивляючись його будову та мешканців. Ці істоти належать до тих небагатьох тварин, що не лише пристосовуються до будь-якого середовища, а й змінюють його, зважаючи на свої потреби та можливості. Мурахи – санітари лісу, адже вони борються зі шкідливими рослинами, розносять насіння пролісків, медку, фіалок, чистотілу, вони одні з найчисленніших та найвідоміших комах, вирізняються дуже складною соціальною організацією та населяють усі землі нашої планети, окрім Антарктиди. Цікавість до мурах спричинила ряд експериментів, про які дізнаєтесь у цій публікації. Новосибірські вчені Жанна Рєзникова та Борис Рябко, які в межах своєї наукової діяльності досліджують поведінку комах, прославилися серед європейських та американських колег та журналістів завдяки сюжету, показаному на каналі «Діскавері». Цей сюжет про принцип антенного коду. Відомості про спілкування мурах науці відомі вже давно, але новацію у таку інформацію внесли сибірські вчені, адже вони довели: мурахи навіть рахують та додають і віднімають прості числа. Декілька років поспіль науковці проводили два експерименти, які до цього часу не вдалося повторити нікому, хоча багато західних вчених намагаються привласнити результати Жанни та Бориса. В спеціальну ємність поміщали лабіринт у вигляді великої «гребінки», від стовбура якої відгалужувалося 30 однакових доріжок. На деяких доріжках залишали вату, змочену у воді, а на інших – змочену в цукровому сиропі. 03/04 │ 2015 │ #02(06)

Після підготування у лабіринт запускали мурахурозвідника, яка пробігала по доріжках та знаходила провіант, після чого поверталася у мурашник, який розташований у цій же ємності, щоб створити природні умови. Повернувшись, розвідник застосовував антенний код, тобто, торкаючись своїми вусиками вусиків співрозмовника, розповідав мурахам, чиї обов’язки збирати їжу для всієї родини, де знайти їжу. У цей час «гребінку» змінювали так, щоб мурахи не могли знайти шлях до їжі за запахом. «Вату з сиропом ми залишали на різних доріжках: то на п’ятій, то на одинадцятій, то на третій. Все це ми робили методом випадкового набору, – пояснив Борис Рябко, доктор технічних наук, професор, проректор із наукової роботи Сибірського державного університету телекомунікації та інформації. – Виявилося, що мурашки вміють передавати один одному дані впевнено, майже без помилок, використовуючи числа».

Соломія Чир

50 Психодіагностика

АЛЬТРУЇЗМ, «ПРИПРАВЛЕНИЙ» ЕГОЇЗМОМ

Альтруїзм – вигода для інших. Егоїзм – вигода для себе. Якщо погодитися з такими тлумаченнями, то ці поняття логічно можна порівняти з донорством та вампіризмом. Проте чи справді є необхідність у настільки контрастному розмежуванні? І чому егоїстом іноді корисно бути, а альтруїзм може навіть зашкодити людині? Спробуймо разом знайти «золоту середину». Всі ми – егоїсти?

Словом «егоїст» (від лат. ego – я) називають людей, які свої інтереси, бажання, потреби ставлять вище, ніж чужі, живуть тільки для себе та використовують інших людей для досягнення своїх цілей. Егоїст – негативний «діагноз», тому суспільство нас вчить, що правильним є відчувати вину за егоїстичні прояви. Проте слід визнати: егоїзм характерний для всіх психічно здорових людей! Більшість психологічних концепцій пояснює, що егоїзм є вродженим, а в його основі – інстинкт самозбереження. Це не образа, а риса характеру, яка вже під впливом виховання, оточення, соціальних чинників або надмірно розвивається, або ж стає майже непомітною. Хтось свій егоїзм грамотно приховує, а хтось, навпаки, демонструє. Більше того, безкорисні вчинки (альтруїзм) часто називають прихованим егоїзмом. Тобто

людина жертвує собою тільки у власних інтересах? Один із засновників марксизму, відомий альтруїст Фрідріх Енгельс (Friedrich Engels, 1820-1895 рр.) переконував, що потрібно справедливо ділити прибутки, блага у суспільстві, проте все ж казав: «Якщо ми хочемо допомогти якійсь справі, то спершу вона повинна стати нашою власною, егоїстичною справою». Англійський фізіолог Джон Холдейн (John Burdon Sanderson Haldane, 18921964 рр.) у 1950-х роках описав свою теорію, яка пояснювала альтруїстичну поведінку людини з математичної точки зору. На запитання, чи пожертвує вчений собою задля порятунку когось іншого, він відповів: «Я віддам своє життя заради двох братів або ж восьми кузенів». Чому саме така «ціна» самопожертви? Холдейн рахував: у нього з кожним із двох братів набір генів схожий на 50%, а з кожним

03/04 │ 2015 │ #02(06)

54 Психодіагностика

Ярослав Драб

ЯК ВІДТЕРМІНУВАТИ СТАРІСТЬ «Організм людини – чудова самовідновлююча система, але навіть вона не може нормально функціонувати, не маючи потрібних матеріалів». Дж. Гласс. «Жити до 180 років». Хоча людині генетично «гарантовані» сто вісімдесят років життя, однак насправді наш вік значно коротший. Японці в середньому живуть до 79 років, австралійці, греки, канадці і шведи – до 78, німці й американці – до 76. У росіян та турків нитка Аріадни обривається значно швидше: вже після 67 років. У нігерійців та сомалійців і того раніше – приблизно в 47 років. Міжнародна група лікарів, психологів і дієтологів розробила «десять заповідей», дотримуючись яких ми зуміємо дещо продовжити і зробити приємнішим наше земне існування: Перша заповідь: не переїдайте. Друга заповідь: меню повинно відповідати вашому віку. Третя заповідь: спробуйте знайти для себе оптимальну роботу. Четверта заповідь: знайдіть собі пару в житті. П’ята заповідь: майте на все власну точку зору. Шоста заповідь: рухайтеся. Сьома заповідь: спіть у прохолодній кімнаті. Восьма заповідь: час від часу балуйте себе. Дев’ята заповідь: не слід завжди придушувати гнів у собі. Десята заповідь: тренуйте мозок. Існує відомий загальнобіологічний закон: старіння найменше вражає і найпізніше захоплює той орган, який найбільше працює. Тому всяка робота, що вимагає участі мозку, покращує його функції.

03/04 │ 2015 │ #02(06)

Дослідження вчених останнім часом свідчать, що у людей літнього віку, головний мозок яких продовжує активно працювати, розумові здібності не знижуються. А те незначне погіршення, яке часом все ж спостерігається, несуттєве – воно не заважає нормальному функціонуванню мозку й активному повсякденному життю. Тому після виходу на пенсію варто зосередитися на читанні, творчості, отриманні нових знань і навіть освоєнні нової спеціальності. Тим більше, що вільного часу стає більше і його можна присвятити збереженню ясності свідомості. Вивчення будь-якої нової інформації благотворно впливає на роботу нашого мозку. Це може бути освоєння комп’ютера або автомобіля, читання книг, особливо спеціалізованих, де треба розуміти, що ми читаємо, та запам’ятовувати інформацію. Особливо, якщо в книгах наводяться незнайомі терміни і доводиться ритися в довідниках, аби розібратися. Чим більше розумової роботи ми виконуємо, тим далі відсувається грізний діагноз старечого слабоумства. Дуже ефективне вивчення іноземних мов: за статистикою, двомовні люди якщо й хворіють, то на кілька років пізніше від інших. Згідно з дослідженням канадських вчених вивчення іншої мови тренує наш мозок, робить його більш рухливим і еластичним. Різні кросворди, судоку, сканворди, колективні ігри, що вимагають розумової діяльності, допомагають нам втекти від слабоумства. Інтернет-серфінг виконує цю ж функцію: регулярні пошуки якої-небудь інформації у Всесвітній павутині здатні стимулювати мозкову активність. Тренуючи мозок, можна зберегти ясність розуму до самої старості, інтелектуальна активність продовжує людське життя. Скільки людей страждають від відчуття своєї «неповноцінності» в літньому віці! У переважної більшості в старості погіршується характер, з’являється депресія, пригнічують думки про нікчемність життя, почуття самотності та тривоги. Все це відбувається не від старіння і перетворення на «буркотуна», а від неусвідомлення того, що старість ви-

56 Психологія бізнесу

Юлія Гриша «Емоційний Інтелект – це та машина, котра поможе лідеру зробити з лимона лимонад, а з труднощів великий успіх!»

ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ В ЕФЕКТИВНОМУ ЛІДЕРСТВІ

В світі бізнесу серед багатьох лідерів можна відстежити різні види особистостей: одні є більш стриманими й аналітичними, другі – харизматичними, інші впливають на працівників імпульсивністю. І цьому є своє пояснення, адже лідер повинен бути переконливим, а таким він виявиться тільки тоді, коли буде самим собою. Різні ситуації вимагають різних стилів лідерства, що також є важливим. А різні стилі лідерства по-різному ефективні. Останні дослідження свідчать: ті лідери, що добиваються бажаних результатів, мають спільну характерну рису – емоційний інтелект. І саме він змушує лідерів зробити стрибок від «звичайності» до «винятковості».

Важливість емоційного інтелекту Здібність розуміти та впливати на свої емоції, так само як на емоції інших, називається емоційним інтелектом. Лідерство, що базується на ньому, зміцнює почуття власної гідності у лідерів; вони випромінюють енергію та ентузіазм, що мобілізує до дій інших. Крім того, лідери з високим рівнем емоційного інтелекту створюють позитивний візерунок організації як для зовнішнього оточення, так і для працівників, котрі в цьому середовищі працюють. EQ (Емоційний інтелект) є потужним інструментом, за допомогою якого лідери поведуть за собою команду. Проте це не означає, що тепер, коли емоційний ін03/04 │ 2015 │ #02(06)

телект стає все частіше однією з обов’язкових і найбільш бажаних компетенцій, якими повинен володіти лідер, IQ втрачає свою цінність – безумовно, технічні вміння і надалі є двигуном визначних досягнень і необхідною умовою для потрапляння на керівну посаду. Однак емоційна неграмотність може кинути тінь на кар’єру лідера. Зрештою, хто має більше шансів на успіх: лідер, котрому притаманні раптові вибухи необдуманих слів та кроків, чи той, який свої емоції тримає під контролем? Як не оминути «думаючу» частину мозку? В ситуаціях, коли зовнішній імпульс, потрапляючи до мозку, підштовхнув нас відчути дуже інтенсивні емоції, він оминає «думаючу» частину, перед тим як вона встигне мигцем глянути, що ж насправді відбувається і чи те, як ми збираємося відреагувати, є дійсно гарною ідеєю. Для того, щоб цей імпульс всетаки потрапив туди, де мозок думає й аналізує, не спричиняючи плачевних наслідків нашої поведінки, Даніель Гоулман у своїй теорії емоційного інтелекту

Роман Кушнір

60 Психологія бізнесу

СТОВПИ ВІРИ у продажах Продавати – один із найпоширеніших видів діяльності у нашому повсякденні. Адже чим би не займалась компанія, те, що вона створює, саме не продається, – потрібен хтось, хто це продаватиме. Не варто плекати ілюзії, що, мовляв, я зроблю такий добрий товар, що клієнт прийде до мене сам. Без сумніву, якісна продукція, про яку схвально відгукуються клієнти, спрощує її продаж. Втім, треба пам’ятати, що у світі продають не найкращі товари, а найвідоміші і ті, які хтось добре продає. Того й пропозиція для продавців на ринку праці зазвичай якнайширша, адже можна продавати деталі до автомобілів, самі автомобілі, банківські послуги, страхування, дорогу медичну техніку, перукарські послуги чи послуги догляду за домашніми улюбленцями або навіть повітря у банках. Однак є інша сторона ринку продажів – він дуже динамічний, на ньому часто відбувається ротація – зміна працівників, і основна її причина – внутрішня втома, розчарування і їхня нездатність далі взаємодіяти з клієнтами. То чому продавальники так часто втомлюються і вигорають? Глибинна причина зовсім не у тому, що впродовж дня їм доводиться контактувати із великою кількістю людей, а це вже є виснажливим заняттям, і навіть не тому, що їм доводиться 03/04 │ 2015 │ #02(06)

чути чимало відмов. Причина й не у тому товарі чи послузі, які вони пропонують, навіть якщо продукція геть неякісна. Причина завжди криється у невмінні домовлятися зі собою, неготовності полюбити те, що робиш, і відсутності відчуття цінності своєї роботи. Це – як у житті: коли нас люблять, ми любимо і готові бути кимось важливим у житті один одного, то все гаразд, однак, коли ми не вміємо любити того, з ким живемо, – починаються проблеми. Для того, щоб працівник міг продавати і не виснажуватись, він має вірити! І трьома стовпами його віри має бути: Віра в себе – впевненість у власних силах, оптимістичність щодо очікуваних довготермінових результатів, готовність до помилок та нових спроб і переконання, що кожна ініціатива завжди уявнює нові можливості. Людина, яка вірить у себе, зможе знайти своє місце у житті і не «вигорати» у процесі спілкування з іншими, бо опирається на те, що у неї всередині, а не на хитку опору ззовні. Віра у компанію – стійке переконання: «моя компанія мене не підведе, і я зможу виконати взяті на себе зобов’язання»; відчуття дружнього плеча керівника, який, наче добрий батько, завжди

1. 2.

Стовпи віри у продажах готовий підтримати, зрозуміти і допомогти. Це зовсім не означає, що хтось має взяти за вас відповідальність за ваші результати, йдеться радше про віру у злагоджений механізм, функціонування якого можна спрогнозувати. Якщо компанія – це хаос у процесах, структурі, повноваженнях і взаєминах, то годі очікувати добрих результатів від працівників. Віра у товар – «те, що я продаю, потрібне іншим, я роблю щось добре і корисне, завдяки тому, що я продаю, інші люди почувають себе краще». Не можна довго продавати чогось такого, що не викликає у нас внутрішнього схвалення. Якщо бодай один із тих стовпів недостатньо сильний – то вся «конструкція» продажів дуже швидко полетить шкереберть. Уявіть собі табуретку з однією короткою чи поламаною ніжкою. Чи можна буде на ній довго всидіти? Направду: я не знаю жодного випадку, де, маючи всі три віри, людина не продавала би багато і при цьому не була переповнена позитивними емоціями. Натомість, якщо продажі «не йдуть», то причину точно можна знайти у сумніві в собі, своїй компанії чи корисності того, що ми пропонуємо клієнтові. Якщо людина не вірить у себе – вона буде постійно пригнічена, невпевнена і розчарована, якщо не вірить у компанію – часто мінятиме місце праці, якщо ж продаватиме не те, у що вірить, – доведеться постійно обманювати клієнта, а на брехні не можна побудувати довготермінових взаємин. Тож якщо ви продавець, який хоче покращити свої результати, варто періодично задумуватись: чи не «кульгає» котрась із ваших сторін і ставити собі правильні запитання: Чи достатньо я вірю у себе? Якщо ні, то що я сьогодні зробив, щоб повірити у себе? Як треную власну самооцінку? Як розвиваю власну особистість? Коли щось не гаразд у компанії – не кваптеся звинувачувати керівника чи зневірюватись у надійності свого місця праці. Краще запитайте себе – а що я зробив/ла, щоб повірити у свою компанію? Чи пробували ви впровадити щось у своїй попередній компанії, щоб вона ставала кращою? Скільки пропозицій, ідей і нововведень ви письмово запропонували керівництву? Чого вам насправді бракувало на попередній роботі? Зазвичай пасивна людина лише нарікає і шукає причини у інших замість того, щоб знайти можливості у зміні власного ставлення. Адже все, що нам заважає, ніколи не перебуває ззовні, а лише усередині нас самих. Якщо ж направду всі методи безрезультатно перепробували – якнайшвидше звільняйтесь, навіть не чекайте, поки знайдете нову

Психологія бізнесу 61 діяльність – підводьтеся зі старого крісла, а нове знайдеться. Віра, наче м’яз, потребує постійного тренування і внутрішнього підкріплення. Не думайте, що це тільки від компанії (керівника, співпрацівників, налагодженості бізнес-процесів тощо) залежить, віритимете ви компанії чи ні. Чимало з тієї віри – це ваш вклад у бажання повірити і готовність долучатись до змін у своїй компанії. Те саме стосується і товару (послуги) – не факт, що продукція, яку ви продаєте, є «нікому не потрібною», можливо, варто лише знайти того, кому вона приноситиме більшу користь, відомо ж, що «на кожен товар є свій покупець». З іншого боку, часто товар чи послугу варто лише трохи модифікувати, удосконалити, щоб вони викликали у вас самих позитивне сприйняття. Втім, якщо ви доклали всіх зусиль, але так і не повірили у товар чи компанію, тобто все залишилось так, як є, – керівник не дослухався до жодних ваших рекомендацій, бізнес-процес і далі неналагоджений, та й товар залишився таким, яким він і був, – якнайшвидше звільняйтесь! Не можна все життя обманювати себе і жити всупереч власній вірі, це дуже дорого обходиться й емоційно, і для здоров’я. Розгляньмо тепер усю цю систему з позиції керівника відділу продажів або навіть власника компанії. Якщо ви вважаєте, що продажі могли би бути кращими, то які умови створили для того, щоб ваші працівники повірили у себе і відчули впевненість у своїх діях? Як ви тренуєте їх і скільки зусиль щодня докладаєте до зростання їхньої самооцінки? Чи достатньо підтримуєте їх як керівник і що зробили для того, щоб ваші працівники повірили у компанію, тобто були впевнені: навіть якщо щось піде не так, їх там зрозуміють і підтримають? Може, замість того, щоб збільшити план продажів для свого відділу, варто удосконалити бізнес-процес і налагодити технологічність у взаємодії з клієнтами? Безглуздо вимагати від зацькованого і невпевненого у завтрашньому дні працівника великих результатів. Що ж стосується товару, то чи достатньо ви докладаєте зусиль як керівник до того, аби ваші підопічні повірили в користь своєї діяльності для клієнта? Чи розуміють вони всі ті можливості, які створюють у житті покупця, чи їхнє завдання – «тупо продавати»? Там, де панує згода між керівником і працівниками, де товари приносять користь, а бізнес-механізм функціонує, як швейцарський годинник, не може бути проблем із продажами. березень/квітень

64 Психологія бізнесу

Юрій Холоденко

ХОРОШИЙ МЕНЕДЖЕР ІЗ ПРОДАЖУ Вивчаючи біографії відомих особистостей, варто звернути увагу на ту кількість успішних топменеджерів, керівників різних рівнів, видатних бізнесменів і мільйонерів, які починали свій шлях продавцями. Завдяки професії продавця, на самому початку великого шляху, їм вдалося виховати в собі певні якості та навички, такі необхідні для подальшого грандіозного успіху. Наприклад: Рей Крок, засновник МакДональдс – починав свою трудову діяльність в якості продавця паперових стаканчиків, продавця міксерів, агента з нерухомості. Уолт Дісней – продавав свої малюнки, шаржі й карикатури різним студіям, газетам, рекламним замовникам. Мадонна – продавала пончики. Уоррен Баффет – продавав жувальну гумку, напій Coca-Cola. Завдання менеджера з продажу – сприяти успішному просуванню товарів та послуг на ринок. Він не сам стоїть за прилавком, а керує процесом продажу. Йому необхідно створити мережу збуту, тому доводиться обдзвонювати постійних клієнтів і постійно займатися пошуком нових. Будь-які продажі вимагають від менеджера великої кількості дій, а саме: - моніторити ринок; - з’ясовувати потреби клієнтів; - презентувати товар на спеціалізованих заходах (семінарах, конференціях, виставках); - вести переговори при зустрічі й телефоном; - оформляти контракти; - контролювати виконання умов поставки; - визначати розміри знижок та багато іншого. По-справжньому хороші фахівці з продажу не лише знають і вміло застосовують на практиці техніки продаж, а й розуміють ті продукти та послуги, які продають. Вони знають, що клієнт може отримати від використання пропонованого продукту або послуги, оскільки в усьому є свої плюси, кожен із продуктів забезпечує свою вигоду клієнту і допомагає у вирішенні завдань, досягненні особистих цілей та бізнес-цілей організації. Особисті якості Професія продажника включає в себе величезний список вимог до кандидата на цю посаду. Звичайно, якщо він хоче досягнути успіху в цій сфері. Отже, на що варто звертати увагу при прийомі на роботу продажника: - високу стресостійкість; 03/04 │ 2015 │ #02(06)

- організаторські здібності; - вміння знаходити спільну мову з різними людьми; - навики хорошого психолога; виразну мову; - хорошу пам’ять; - вміння слухати та виявляти потреби людей; - вміння ставити себе на місце клієнта; - вміння викликати довіру до себе; - вміння спілкуватися і домовлятися з людьми особисто і телефоном; - хороші манери; - рішучість; - наполегливість; - ініціативність; - відчуття обов’язку; - терпеливість; - доброзичливість; - активність; - вміння працювати на результат. Більшість перерахованих якостей об’єднує одна вимога – комунікативні здібності. Але не всі, хто вміє добре спілкуватися, можуть стати успішними агентами чи менеджерами з продажу. Мало просто вміти викликати прихильність людини до себе, головне – виконати завдання – укласти угоду, добитися результату. І лише ті, хто проявляють наполегливість та ініціативу, досягають успіху. Освіта На жаль, у даний час конкретно на менеджера з продажу практично ніде не вчать. На популярних у вузах напрямках «менеджмент» і «комерція» готують фахівців дуже широкого профілю. Практика свідчить, що хорошими менеджерами з продажу можуть стати як історики, так і інженери. Більше того, у сфері продажу чимало успішних фахівців, які взагалі не мають вищої освіти. Нерідко роботодавці висувають вимогу про наявність вищої освіти, не важливо, з якої саме спеціальності (мовляв, якщо людина закінчила вуз, отже, вона культурна, освічена і працьовита, а торгувати навчимо на місці). Одного разу я мав цікаву розмову з відомим діячем і бізнесменом Львова (жінкою). Так-от, вона мені сказала, що бере на роботу на будь-яку посаду лише працівників із вищою освітою, бо за довгі роки досвіду в бізнесі побачила: подібні люди є зазвичай більш культурними, відповідальними і схильними до саморозвитку та вдосконалення.

SPE Вебінари тепер доступні у будь-якому куточку України! Лише нові знання роблять людину кращою! Це єдина валюта, яка не знецінюється, а лише дорожчає з часом. А окрім того, дає шанс на нове краще життя! Для усіх, хто хоче вчитися і ставати кращим, ми запустили щоденні! вебінари, які відбуваються кожного буднього дня о 18:30. Це 1-2 години натхнення. 45 днів розвитку! 14 досвідчених тренерів! – 45 кроків до позитивних змін у своєму житті!

02.03.2015 03.03.2015 04.03.2015 05.03.2015 06.03.2015 09.03.2015 10.03.2015 11.03.2015 12.03.2015 13.03.2015 16.03.2015 17.03.2015 18.03.2015 19.03.2015 20.03.2015 23.03.2015 24.03.2015 25.03.2015 26.03.2015 27.03.2015

БЕРЕЗЕНЬ Тиждень 1 Характер дитини, як складова успіху та щастя Як стати лідером в переговорах Міжнародні можливості від AIESEC Формування успішної стратегії успіху Фокуси сприйняття Тиждень 2 Як отримати роботу в IT з нуля? Покрокова інструкція 11 рекомендацій для успішного публічного виступу Потрапити в яблучко або як поставити власні довготермінові цілі Сила звички. Як зробити так, щоб звички працювали на нас Рефреймінг. Створи світ без рамок Тиждень 3 Мистецтво навчання 10 секретів Тайм-менеджменту, які Вам треба знати! Принципи психологічного впливу на покупця Як придбати поліс медичного страхування дешевше ніж у страховій компанії Як домовлятися із своїм внутрішнім голосом? Тиждень 4 Ефективна постановка цілей Робота з відмовами клієнтів. Чому заперечення – це добре? Сила Волі. Живи на повну Мистецтво досягати. Ефективна система визначення і досягнення цілей Як домовитись з малим «нехочухою»? Секрети виховання сучасних дітей

Тренер

Дмитро Гладун

30.03.2015

Юрій Холоденко Оксана Мосенко

31.03.2015

Юрій Старик Сергій Ковач Віталій Подоба Юрій Старик Богдан Желобчук Юрій Холоденко Сергій Ковач Сергій Ковач Юрій Старик Юрій Холоденко Баландюк Андрій Роман Кушнір Степура Андрій

01.04.2015 02.04.2015 03.04.2015 06.04.2015 07.04.2015 08.04.2015 09.04.2015 10.04.2015 13.04.2015 14.04.2015 15.04.2015 16.04.2015 17.04.2015

Юрій Холоденко

20.04.2015

Сергій Ковач

21.04.2015

Юрій Старик Марина Щепаняк

Долучайтесь і переглядайте детальну інформацію на сторінці http://spe.org.ua/online-learning/

До зус тр іч і о н л а й н !

22.04.2015 23.04.2015 24.04.2015 27.04.2015 28.04.2015 29.04.2015 30.04.2015 01.05.2015

КВІТЕНЬ Тиждень 1 Як вибрати нішу для розвитку онлайн проекту Як знайти та поїхати на навчання за кордон? Міжнародні проекти, стажування та молодіжні обміни П’ять установок, що заважають ростити успішну дитину Шкідливі слова продажника. Що і як не треба говорити Чи варто карати дитину? Тиждень 2 5 інструментів тайм-менеджменту, які повернуть Вам Ваш час Переведення потенційного клієнта в реального Як знайти справу всього життя або Сильні сторони Як домовлятися із своїм внутрішнім голосом? Управління особистими фінансами Тиждень 3 Як спілкуватись по телефону, щоб у вас захотіли купити. Техніки холодних дзвінків Формування успішної стратегії успіху Характер дитини, як складова успіху та щастя Як стати лідером в переговорах Міжнародні можливості від AIESEC Тиждень 4 Як виховати щасливу, фізично розвинуту та розумну дитину Формування успішної стратегії успіху Фокуси сприйняття 11 рекомендацій для успішного публічного виступу Як отримати роботу в IT з нуля? Покрокова інструкція Тиждень 5 Потрапити в яблучко або як поставити власні довготермінові цілі 11 рекомендацій для успішного публічного виступу Мистецтво навчання 10 секретів Тайм-менеджменту, які Вам треба знати! Принципи психологічного впливу на покупця березень/квітень

Тренер Орест Зуб Юрій Старик Марина Щепаняк Юрій Холоденко Кушнір Роман Богдан Желобчук Юрій Холоденко Баландюк Андрій Роман Кушнір Тетяна Бойчук Юрій Холоденко Юрій Старик Дмитро Гладун Юрій Холоденко Оксана Мосенко Юрій Холоденко Юрій Старик Сергій Ковач Юрій Старик Віталій Подоба Богдан Желобчук Юрій Старик Сергій Ковач Юрій Старик Юрій Холоденко

70 Фінанси

секретів «психології супермаркету» Початок мандрівки

Більш іс ретел ть маршру ьно ви т ються вчают ів покупців у відп ься і ф яких о в і д ні к єн ор розст е логічно арти, насл муавлен на пе ідком рший і стел група аж по м вують и, що насп і з торгови гляд равді побут чудов ми ше і з и у кр о мот алиш а м н и иити су ц му як і якнайдов н а йбіль Квіти на початку торгової маншу. дрівки заспокоюють людину візуально і дозволяють відчути себе у безпеці, окрім того, ми не купимо їх на початку нашої подорожі, а отже повернемося у кінці, – по дорозі ще щось пригледівши.

Магазини облаштовують по принципу лівої руки – всі входи з правої сторони (як у нашому правосторонньому русі) і людина ходить постійно наче по колу – наліво, купуючи те, що справа. Так для нашого мозку простіше.

Фрукти теж ставлять на початку залу, хоча логічно було б у кінці, адже ми намагаємося не докладати те, що можна роздавити чимось важчим, і постійно переміщуємо все на верх корзини, таким чином гаючи час. Однак саме на початку торгової подорожі людина купить фруктів якнайбільше, навіть коли цього не планувала. «Мозок ящера» нестримний, коли бачить щось смачненьке, створене самою природою. аго не з но яко ідчутд , к и й кош нас в Велики , викликає у хочеться е о н повне ту і тому йог чете о р о Х . ф о м о дн і тя диск и чим завго аленьк м ь т іт и р н е х. в б а о – к п у а е з ур енш вати м есіть товари у п у к , он пах ини аб мний за мо приє мо корз є є у у ч п у и к м е Корисні продукти розміщуваКоли , а отж дують ляємося тимуться ближче до входу в розслаб апахи, що нага ний. іль еєз н а щ в торговий ряд чи крамницю, адже А д . а е л яприк більш розробл ство, на е н чим більше людина накупить усього ж и о т м и д у т нам про одук корисного, тим простіше буде їй доного пр ий сприяє його ж о к я л Д к запах, я зволити собі купити різні некорисні ся! тися свій жно внюхуйте а в смаколики. У . м а ж да

ують і збризФрукти іноді полір вони виглякують водою, так а отже первісна дають свіжішими, магає їх купувави природа людини повідного пункту ти, навіть якщо від не було. в нашому списку

03/04 │ 2015 │ #02(06)

Фінанси 71

Всередині залу

Основне завдання оформлення магазину – затримати покупця у торговому залі. Приємна спокійна музика, гарний запах, яскраві кольори і навіть зручні місця для сидіння – це все те, що статистично збільшує розмір середнього чека.

Яскраві й насичені кольори навколо відволікають наше критичне мислення, і ми дозволяємо собі те, що до входу в магазин не планували.

Великі картини смачної й соковитої їжі викликають апетит, а голодна людина – це знахідка для супермаркету, адже вона у середньому залишає в магазині на 30% більше грошей, аніж її ситий сусід.

Товари, за якими насправді людина прийшла, від найбільш ходових марок виробників, розміщені у самому низу, в незручному місці. Якщо хтось їх захоче, то знайде і так – навіщо вкладати у зайву рекламу?

то став ари час важні в о т і Свіжіш у. Неу ередин осьлять у с , термін яких и т к ь проду и (мокупуют иться. і товар зв о д о ч х ін ро ьш ось зак Найбіл , яйця, м’ясо) вого ліб о г х , р о о к т о х л астина ч пройшов ч х и н ідува і у різ кладен ого, щоб відв покусився на т с я ю л д о залу дорог ички. шлях і н й іб и р ш д в до коїсь я е щ у покупк

Використання товару – приманки. У магазині можуть рекламувати дуже потрібний товар за направду низькою ціною. І не варто одразу думати про погану якість. Часто вигідно продати щось за собівартістю, а заробити на суміжних товарах, які обов’язково купить відвідувач магазину. Ми рідко коли виходимо з крамниці тільки з одною покупкою, чи не так?

Різні продукти потребують різної підсвітки для того, щоб виглядати свіжими. Хлібобулочні вироби підсвічують жовтим, це робить їх наче щойно з печі, м’ясо – холодним білим – виглядає свіжішим, для води кращий синій відтінок (тепер ви знаєте, чому всі пляшки такого кольору). Також важливий контраст кольорів – наприклад, жовті банани викладають на зеленому фоні.

, іться о див е сир н ж а єт Ув купу очи ви дукт, мол о р к п у т, прод рний чи си молочний ладний ко ко чи ад чи шо моги до и л о шок кт, адже в ардик у а д в о пр ицт робн і. и в х ї зн но рі наль

ажу прод у, нев і т н р Варіа ого това нику ж н несві іни на ці оду ц ль і т у с ідно , продаж ах чи в о п т их від ук прод зі дан й ми і у ба рожених них рече ни а о во в зам то браков оскільки ї р о , е о н в с м д е є і в яда ці ч , дол и г т з к о а не р чать пр ї, віримо няні з о ре супе ренції, як аші вітчи н у Товари, які магазин намагаконк ються всі у трим аркети. ється продати у першу чергу, рм е п у с розміщені на рівні очей покупців. Зазвичай вони трохи дорожчі від середньої цінової групи. Не любиш згинатися – плати більше!

Випічка, яка пахне на цілий зал, стимулює до покупок усіх інших товарів, включаючи неконтрольовані режими «Дай ще!» і «Хочу все!».

березень/квітень

АТО Ігор Хрипливий

74 Соціум

Синдром

Що крадеться за «Градом»?.. Говорять, що після бою руками не махають. Махають, ще й як. Траплялося бачити тертого боями «прапора», що вихоплював іграшкового автоматика з рук дитини, яка, граючи з друзями в стрілялки, випадково навела пластмасову зброю на нього. Через те, що я родом із військового містечка, не раз спостерігав за офіцерами, які розпочинали свій день, підстерігаючи продавщицю з бакалії, повільно, але впевнено скочуючись у компанію зеленого змія та іншої білогарячої фауни. А одного разу військовий підійшов до мене, дитини, і, поклавши руку на плече, впереміш із французькою, сказав: «Брат, у тебя глаза умные. Скажи, как жить, когда не страшно сдохнуть?». Те, що такі люди ще вчора тримали автомат, керували військовою машиною чи навіть гелікоптером, більше нікого не цікавило. Військові з посттравматичним синдромом автоматично переходили у розряд парій (парія – знедолена, безправна, пригноблювана істота або істота, яку за що-небудь зневажають. – Прим. ред.), мов відмираючий рудимент соціуму, в який вони потрапили. В дім запрошували лише тих «бєшених камуфляжників», у кого були «золоті руки»: покласти плитку чи підремонтувати побутову техніку. За таку роботу інколи розплачувалися грішми, найчастіше – спиртним. Відповідно до даних, які наводить Соціальнопсихологічний центр ЗСУ, за підсумками обстежень афганських ветеранів, 66,7% з посттравматичними розладами і 38,9% з групи «НОРМА» мають різні ступені алкогольної залежності. А дослідження, які провели американські вчені, спостерігаючи за миротворцями, що брали участь у бойових діях в Іраку, також показали невтішну статистику: в перші два роки після посттравматичного стресу на алкогольну залежність почало страждати

03/04 │ 2015 │ #02(06)

Життя прирученого коня

Притча номера 81

Зустрілися якось дикий степовий і домашній кінь. Перший здивовано розглядав сідло, вуздечку і стремена на товаришеві. – Для чого це тобі? – врешті зачудовано запитав, дивлячись на вуздечку. – Ооо, – гордо відповів домашній кінь, – це для того, щоб я краще знав, куди мені скакати, так я швидше реагую на нову дорогу і не роздумуючи повертаю до неї. – А це що таке? – вказав на сідло степовий кінь. – Це, щоб я міг краще собою управляти, особливо тоді, коли стомлений і хочу надто довго відпочивати, – так само захоплюючись собою, відповів приручений кінь. – А он те тобі нащо? – далі допитувався дикий кінь про стремена. – Нічого ти не знаєш, все тобі потрібно пояснювати, – обурено відповів йому товариш, – це необхідна для мене річ, щоб я міг себе опановувати і підганяти, коли геть вибиваюсь з сил. Як ми інколи любимо виправдовувати власне жалюгідне існування: робота, гроші, здобутки, мотивація. Як інколи люди захопливо розповідають про те, яким чином силують себе до роботи і якого примусу з боку інших зазнають. Направду немає більшого раба, аніж той, який захоплюється власними кайданами. А які речі у Вашому житті насправді необхідні Вам? Саме Вам, а не тим, хто очікує, підганяє, мотивує Вас до них? Хто що ще повинен придумати за Вас і для Вас, щоб Ви почали бути щасливими і насолоджуватися власним життям?

радить 79 Щоденник слабака. Джеф Кінні. Видавництво «Країна мрій», 2014 р. – 224 с. Дитинство – жахлива пора. І кому це знати краще, як не Ґреґу Гефлі! Середня школа, де вчорашня дрібнота опиняється серед рослявих і недобрих підлітків, що вже й бороду голять, – це просто катастрофа якась. Але Ґреґ не втрачає оптимізму й ділиться з нами своїми пригодами й порадами. Для дітей молодшого і середнього шкільного віку. Професія тещі – свекрухи. Джампаоло Редіголо. Свічадо, 2011 р. – 160 с. Ніхто не народжується тестем-свекром чи тещею-свекрухою, ними можна лише стати. Книжка-порадник, написана легко й дотепно, допоможе вирішити проблеми родинного життя, які постають тоді, коли в родині з’являється невістка або зять. «Стати тестем чи свекром, тещею чи свекрухою – це успіх, яким потрібно насолоджуватися, а також мудро і бережливо його використовувати. Якщо ви прагнете змінити негативну самооцінку, духовно ожити, припинити марно витрачати час, гроші та енергію, врешті, почуватися ліпше, то прочитайте цю книжку і спробуйте запровадити у життя деякі з описаних у ній порад». Ви повинні бути багатими. Чому? Дональд Трамп, Роберт Кіосакі. Баланс Бізнес Букс, 2007 р. – 400 с. Світ стикається з багатьма випробовуваннями, і одне з них – фінансове. Зомбування свідомості є епідемією, що породжує людей, які очікують, що про них піклуватимуться їхні країни, роботодавці чи сім’ї. Дональд Трамп і Роберт Кіосакі, обидва успішні бізнесмени, стали зразковими вчителями, які приєдналися до загалу тих, хто кинув виклик труднощам. Вони вірили, що ніхто не здатен вирішити проблему грошей за допомогою грошей. Ви можете вирішити всі фінансові проблеми, лише ставши фінансово освіченими. Продажі з любов’ю або Як звабити клієнта на тривалі взаємини. Роман Кушнір. Коло, 2015. – 224 с. Дуже часто продажі подають мало не як насильницьку дію щодо клієнта, якого треба переконати, «продавити» і змусити зробити щось таке, до чого він зовсім не схильний. Натомість автор стверджує, що справжні довготермінові взаємини у бізнесі базуються лише на добрих полюбовних стосунках, вміннях вибудовувати цілу систему продаж, а зовсім не на вміннях маніпулювати чи нав’язувати або тим більше продавати щось у конкретний момент. У книзі чи не вперше розглядається процес продаж як глибинний, взаємовигідний процес між обома сторонами, дуже схожий на те, що ми називаємо «любов’ю», який не тільки дає кращу емоційну віддачу, але і робить вашу компанію ефективнішою у фінансових вимірниках. Хоча книга і має дещо ліричну назву, в ній розглянуто цілком практичні техніки не лише продаж, але і загалом організації бізнесу, які успішно використовуються найкращими продавцями і керівниками і які ви легко зможете застосувати у своїй діяльності. Книга буде корисною всім, хто залучений у процес продаж, включно з керівниками компаній, які засновують і розбудовують свій бізнес, а також продажниками, які планують найближчим часом зростати до керівників відділу. 300 продавців. Олесь Піщак. Самміт-книга, 2012 р. – 168 с. Книга для тих, хто хоче збільшення продажу в своїй компанії. Для тих, хто вважає, що побудова сильної команди – це одна із запорук успіху, а роль лідера є ключовою у питанні відповідальності. У виданні узагальнено виключно успішний, практичний досвід. Особливість книги в тому, що матеріал є доступним, зрозумілим і легким до застосування. «300 продавців» – це видання, яке дає формулу досягнення результату продажу в наших реаліях. Власна справа (початок). Євген Крамаренко. К.І.С., 2014, – 104 с. Ця книжка для тих, хто готовий розпочати власну справу чи ще вагається. У ній немає універсальних інструкцій, зате є досвід, поради, ідеї, міркування та натхнення, якими щиро ділиться автор. Це запрошення ввійти у світ душевного малого бізнесу. Тут і зараз.

березень/квітень

03/04 │ 2015 │ #02(06)