серпень/вересень │ 2014 │ #03
психологічний журнал для тих, хто думає
#03
Працюйте з професіоналами! потрібно: Я ВЛАСНИК БІЗНЕСУ, мені ити прибутки льш збі та 1. Зменшити витрати оцеси на підприємстві 2. Автоматизувати бізнес-пр вати людей, (я зможу краще контролю жено працювати) а люди будуть більш злагод інформація захищена 3. Бути впевненим, що моя ентів і не потрапить у руки конкур
Бізнес-Баланс
о: Я КЕРІВНИК, мені потрібн ації ступ до управлінської інформ до ий ивн рат 1. Отримати опе я в умовах 2. Швидко приймати рішенн ті. нос іль конкуренції та нестаб ообіг на підприємстві 3. Автоматизувати документ рати, паперову тяганину (це зменшить накладні вит Бізнес-Баланс их задач) та час виконання поставлен о: Я БУХГАЛТЕР, мені потрібн консультації по питаннях: 1. Отримувати якісні і вчасні - Електронної бухгатерії - 1С:Бухгатерії . - Бухгалтерської періодики Бізнес-Баланс надає 2. Знайти організацію, яка ою та надійною ВСІ ці послуги і є перевірен
Складне стає простішим!
www.б-б.укр, (www.b-b.lviv.ua) Львів: (032) 240-75-99 Івано-Франківськ: (0342) 72-47-06
В номері
3
Тайм-менеджмент
Життя як школа Роман Кушнір 15 хвилин або Дещо про мистецтво Оксана Мокрієнко планування Геніальність
Про те, як заховати тисячу доларів, Гордій Остапович щоб ніхто не знайшов Невже сон – смертельна загроза? Христина Федечко Винахідливі нейронауки Соломія Чир Мистецтво спілкування
4 8 12 16 20
Оксана Мокрієнко
26 32
Кілька сторінок професійного одитинення
Олександра Кудріна
36
Гормони керують людиною?!
Тетяна Федчук
38
НЛП і словесна еквілібристика Хамство – річ неприємна
Юрій Холоденко
Психодіагностика
Діти
Дитяча самооцінка – у ваших руках Тетяна Федчук На «перший-другий» розрахуйсь… Оксана Мокрiєнко
42 46
Експеримент
Стенфордський тюремний експеримент
Соломія Чир
50
Соломія Чир
54
Тетяна Федчук
60
Віталій Проценко
64
Андрій Собчук
66
Тарас Радзівіл
70
Особистість
Ерік Еріксон та його стадії життя Зоопсихологія
Експерименти над мавпами Соціум
Україна: мрія про громадянське суспільство Психологія бізнесу
Позиціонування як «засіб від конкуренції»
Фінанси
Як розрахуватися з кредитами в умовах кризи Притча номера
76
Навчання
серпень/вересень
Слово головного редактора
4 Першого вересня діти підуть до школи, більшість студентів повернуться у свої вузи і тільки одні дорослі звично ходитимуть на роботу, навіть не помітивши, що треба знову почати вчитися. Таки-так, мало хто готовий до того, щоб вчитися, більшість хоче навчитися і знати. Перетворити те, що за замовчуванням є лише процесом для результату. Поставити велику жирну крапку і гордо промовити: «Я вже своє відівчив і знаю те, що маю знати, а тепер нехай вчаться інші!». Забуваючи про те, що знання мають свій термін придатності і, коли їх не поновлювати, то вони псуються і трухлявіють. І що саме здатність людини вчитися визначає гнучкість її мислення, а отже і вагомість результатів, яких вона досягне у житті. Як же важко вчитися! Це ж потрібно постійно змінюватися, відкидати свої старі стереотипи, які, наче каменюки у валізі подорожнього, заважають йому рухатися вгору, кожного разу пробувати і досліджувати щось нове, а ще припинити сперечатися і стати Учнем! Багато для кого розпрощатися з якимось своїм упередженням так само неприпустимо, наче відрізати собі палець! – я знаю, як правильно, чого мене хтось має вчити? Причому найважче людині вчитися робити звиклі речі, але правильно. Наприклад, спілкуватися (А що я не вмію говорити? То просто інші не хочуть мене розуміти!), фінансової грамотності (Не вчіть мене жити - краще допоможіть матеріально!) чи управлінню часом (Зараз у мене немає часу вчитися, та й часу після навчання і так більше не стане). Отак, відмовляючи собі у навчанні, людина замість того, аби йти вверх, топчеться на одному місці, поки ескалатор її життя насправді поволі опускається донизу. Готовність до постійного навчання – ось що визначає по-справжньому успішних людей. Така людина ніколи не думатиме, як би то ухилитися від навчання і навіть не питатиме, скільки воно коштує, а лише визначатиме, що воно їй дасть, а точніше – що вона готова від нього взяти. Бо якщо у довготерміновій перспективі я можу стати ефективнішим бодай на 1 відсоток, то вчиню злочин проти себе майбутнього, коли не почну вчитися вже сьогодні. Лише одиниці насправді вчаться. Більшість хоче підтвердити свої стереотипи. Мало хто знає: більшість
08/09 │ 2014 │ #03
лише володіє інформацією. А знання зобов’язує діяти. Якщо, наприклад, я знаю, що вставати треба о шостій ранку, а лягати до півночі, але не роблю так, то я лише володію інформацією! Інформація перетворюється на знання саме під впливом практичних дій. Яблучко, яке стоїть на столі, – це лише «комплект» клітковини, вітамінів і мінералів - загальна інформація, а знання – коли це саме яблучко пережоване, віддає свої поживності у моєму шлунку. То скільки часу ви присвятили/присвятите сьогодні своєму навчанню? Зробили щось у нетиповий для вас спосіб (наприклад, відповіли посмішкою на чиюсь образу або спокійним голосом на крик), як використали почуті за день розумні фрази (зокрема, такі «потім – завжди запізно», або «ваш настрій – це ваш особистий вибір»), у якому середовищі людей, що вчаться, побували (які курси, семінари, майстеркласи, конференції, клуби, секції, тренінги відвідали). Бо як би критично це не звучало, але час, який ми не вкладаємо у розвиток, ми вкладаємо у власну деградацію. Кожній людині для досягнень потрібно проходити свій шлях учнівства. Хтось робить це, слухаючи батька, хтось – відвідуючи спортивну секцію, хтось – завдяки тренінгам чи курсам, ще хтось вчиться у свого керівника. Але тому, хто хоче навчитися, головне пам’ятати: Вчитель з’являється тоді, коли стає готовим Учень. Уявіть пакетик чаю і склянку холодної води. В ній чай не настоїться, це буде лише забарвлена вода. А якщо у склянці кип’яток? То навіть дрібка чаю зможе швидко надати смаку і заповнити все навколо ароматом. Холодна вода – це учень, який не готовий вчитися, наскільки би добрий чай (вчитель) не був. То якої температури ваша вода? Чи достатньо вона гаряча, щоб почати вчитися вже сьогодні? З побажаннями постійного розвитку, Роман Кушнір
Редакція 5
Роман Кушнір
головний редактор журналу, тренер, засновник Школи розвитку SPE, автор 8-ти книг roman@experyment.com.ua
Соломія Чир
журналіст, дослідниця рубрик «Геніальність», «Експеримент», «Особистість» solya_mia@meta.ua
Гордій Остапович
тренер зі швидкочитання і розвитку пам’яті, блогер hordiy@gmail.com
Тетяна Федчук
журналіст, дослідниця рубрик «Експеримент» і «Психодіагностика», цікавихфактів і дайджестів dj_anekdot@meta.ua
Христина Федечко
журналіст, дослідниця рубрики «Зоопсихологія» fchristina@ukr.net
Олександра Кудріна
письменниця, автор філософськопсихологічних мініатюр Aleksandrakudrina@gmail.com
Віталій Проценко
публіцист, дослідник рубрики «Соціум» vitalii.prosenko@gmail.com
Мокрієнко Оксана
контент-менеджер, журналіст, дослідниця рубрик “Тайм-менеджмент”, “Мистецтво спілкування” mokrijenko@ukr.net
Юрій Шивала
співзасновник та керівник Центру розвитку особистості «Локус», громадський активіст, мандрівник shylik.hochu.shche@gmail.com
Тарас Радзивіл
бізнес-тренер, фінансовий консультант radzivil.ovb@gmail.com
Зоряна Федунь
дослідниця цікавих фактів із психології та бізнесу zoryanka777@yandex.ua
Собчук Андрій
бізнесмен, тренер з особистісного зростання andrew_deil@mail.ru
Ніна Муравицька
літературний редактор, коректор ninelka_2000@mail.ru
Анна Весній
літературний редактор vesnyanka26@gmail.com
Богдана Кушнір
координатор dana@experyment.com.ua
Андрій Кучерук верстка anku@ukr.net
Роман Чериба
розробник дизайну журналу roman@deep.com.ua Психологічний журнал «Експеримент» № 3 серпень/вересень 2014 р. Засновник – Роман Кушнір Свідоцтво про державну реєстрацію КВ № 19885-9685Р від 02.04.2013 р. Головний редактор – Кушнір Р.О. Видавець – ФОП Хомин Б.І. Віддруковано у друкарні «Коло», м.Дрогобич, вул. Бориславська, 8 замовлення № С604 від 19.05.2014 р. Відповідальний за випуск – Кушнір Р.О. Рекомендована ціна – 25 грн. Адреса редакції: м. Львів, 79070 а/с 6304 Телефон редакції 063 329 88 65 info@experyment.com.ua www.experyment.com.ua Тираж – 1250 примірників Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Фотографії, ілюстрації, джерела: https://vk.com/optimist_diary
серпень/вересень
6
Роман Кушнір
Тайм-менеджмент
ЖИТТЯ ЯК ШКОЛА Хто визволиться сам, той вільний буде. Леся Українка Охочого доля веде, неохочого – тягне. Клеанф Життя – це школа, а ми всі – учні, проблеми – це задачі, завдання і контрольні. Звісно, я не знаю, які у вас спогади про свою школу: можливо, залишилися позитивні враження, а можливо, суцільний морок, про який навіть згадувати не хочеться. Але спробуйте зараз уявити собі не так власну середню загальноосвітню школу номер 6, 23 чи 95, в якій ви колись вчилися, а іншу, ймовірно навіть ідеалізовану, де учням створено всі умови для навчання. Школу, в якій за вивчені уроки ставлять хороші оцінки і в якій навіть на двієчника ніколи не махають рукою, залишаючи його на поталу часу, а намагаються навчити; в якій найчесніші вчителі і найсучасніші комп’ютери, підручники, спортзали, приміщення і в якій однокласники теж люб’язно готові допомогти засвоїти краще матеріал з минулого. Учневі потрібно тільки вчитися, для нього створені ідеальні умови. Але… учень залишається учнем і замість того, щоб скористатися можливістю для навчання, 08/09 │ 2014 │ #03
він шукає відмовки, пояснення і причини в інших. Саме такою Школою і є наш Всесвіт, саме такими учнями ми і є. Зі співами проблеми, бо «слон на вухо наступив»; хімію вчителька погано пояснює, натомість із фізики чергова двійка, бо маю «нематематичний» склад розуму; з географією труднощі через сусіда по парті, який постійно відволікає; а на фізкультурі поставили нереальні нормативи, зрештою так само як і з літератури задали надто багато прочитати; англійська тяжко дається, бо то просто важка мова; ну, а з математикою проблеми, бо математичка надто строга, натомість із геометрії постійні перездачі, бо то у всіх так, ну, а батьків вічно викликають до школи, – бо ж треба якось привертати до себе увагу і самостверджуватися. Скільки відмовок, пояснень, причин у інших, капризів, вимог до навколишніх, провин за минуле і жодної відповідальності за власне життя чи то пак навчання.
Життя як школа Тайм-менеджмент то складається ілюзорне враження: такій людині простіше живеться – мовляв, що з неї візьмеш – з ним/ нею де сів, там і зліз. Натомість активний відмінник точно знає, що ініціатива «карається» – новими можливостями, вміннями і знаннями, а також те, що шанс ніхто тобі не дасть, його потрібно взяти самому. Поки двієчник чекає, відмінник діє. Коли я вчився у школі, то дуже погано грав у футбол. Одразу скажу: це дуже неприємне почуття у підлітковому віці, коли однокласники бігають як несамовиті за м’ячем, а тебе беруть у команду тільки тоді, коли там з’являється вільне місце, за залишковим принципом. Однак у період навчання в університеті виявилося, що я можу грати нарівні з іншими і частенько вже я сам вибирав собі команду. Ну, а коли зі студентської лави перейшов до праці на своїй рідній кафедрі, то з’ясувалося, що граю у футбол навіть краще за інших. Що змінилося? Навики гри? – Ні, я весь час грав однаково порівняно з іншими. Просто я відкрив один секрет: тобі дають пас, коли ти відкриваєшся! Тобто, коли вибігаєш з-за спини захисника, постійно шукаєш вільне місце на полі, кричиш: «Я!», «Мені!», «Я тут!», «Я є!». Тоді-то і отримуєш паси частіше, а отже і збільшуєш свої можливості забити гол. Такий принцип варто застосовувати не лише у футболі, але і загалом по житті: Хочете забивати голи – відкривайтеся на пас! «Мені тяжко!» – кричить усередині нас голос двієчника. «Зроби так, щоб було легко!» – відповідає йому відмінник. «Мені нудно!» – знову марудить двієчник. «То зацікав себе!» – бадьоро відповідає відмінник.
9
«Керівник не дає мені розвиватися!» – «звалює» вину на третього. «То зміни роботу або знайди можливість розвиватися», – генерує ідеї відмінник. «Чоловік/ дружина мене постійно гальмує!» «Е ні, друже, він/ вона тебе вчить і тренує, тільки ти сам не хочеш вчитися!» «Обставини не так склалися! – все заперечує двієчник і гордо додає: У нашій країні то нереально!» «Ну, то твоя місія зробити, щоб це стало реальністю! Що ти зробив сьогодні?» – вдало парирує відмінник. «Я все це знаю і все вже пробував – то не моє». «Та що тобі все не так? За що ти взяв відповідальність, щоб довести це до кінця? Скільки можна нарікати на інших?» – врешті втомлюється відмінник і йде втілювати свої цілі і насолоджуватися життям. А двієчник із почуттям виконаного обов’язку й відчуттям «ніхто мене не розуміє» знову ховається у своє болото пасивності і безініціативності. В кожному з нас є дві ці ролі. Щодня вони змагаються між собою. І від того, яка саме роль переможе сьогодні, і залежить, наскільки успішним буде життя. Так-так, саме від сьогоднішньої перемоги. Відмінники не чекають на завтра. Завтра може не настати. Всі зміни робляться саме сьогодні. І саме сьогодні потрібно щось змінити, а не ще раз робити те саме, що завжди, отримувати той самий результат і скаржитися на важке життя, звинувачуючи в усьому інших і обставини. Божевілля – це коли людина робить усе, як зазвичай, і очікує при цьому інших результатів, – казав Ейнштейн. І якщо хочете мати те, чого раніше не мали, почніть робити те, чого раніше не робили. Життя щодня пропонує нам чудо – потрібно лише підняти руку і гучно промовити: «Можна я?». Проявляйте у своїй Школі Життя більше ініціативи: вона обов’язково буде «покарана» новими можливостями і радостями життя!
серпень/вересень
15 10 Тайм-менеджмент
Оксана Мокрієнко
хвилин,
Ви ніколи не задумувалися над тим, що можна встигнути за 15 хвилин? Зізнайтеся, хоча б раз у житті бували такі дні, коли здавалося: час летить невимовно швидко. Стільки всього потрібно зробити, а коли? Разом з тим, є люди, які встигають набагато більше, ніж інші. Ймовірно, комусь це видасться неймовірним. Але на вирішення будь-якої справи можна витрачати не більше 15 хвилин. Навіть на варіння борщу чи написання цієї статті! Скажете, це нереально? Зовсім ні. Головне – знати п’ять секретів. І пам’ятати: вміти керувати своїм часом означає керувати своїм життям так, як ви хочете. Секрет перший – для кожної справи 10 хвилин Саме так. Десять хвилин (і не більше) потрібно присвячувати вирішенню будь-якого питання чи справи. Опісля невеличка перерва, яка триває не більше двох-трьох хвилин і або за наступні п’ять хвилин закінчуєте першу справу, або розпочинаєте наступну. Далі знову перерва три хвилини. І так далі. Отже, запам’ятайте: десять хвилин вирішуєте справу, перерва і п’ять хвилин на її завершення. Ви здивуєтесь, але завдяки такому розподіленню часу ви справді на все витратите рівно 15 хвилин. 08/09 │ 2014 │ #03
або Дещо про мистецтво планування
У чому фішка підходу? У тому, що мозок встигає «відпочити». І коли ви опісля повертаєтеся до першої справи, то дивитеся на неї ніби «новими очима». Миттєво бачите недоробки, на усунення яких витрачаються секунди! Й знаходите правильне рішення для завершення. Щоденне дотримання цього алгоритму тренує і програмує мозок. Ви звикаєте до думки про ліміт часу, тому найперше вирішуєте справді важливі питання. Експериментально доведено: наш мозок влаштований так, що після десятип’ятнадцяти хвилин активного мислення чи праці мимоволі відволікається на дрібниці. Ми щиро впевнені у зайнятті важливим ділом, а насправді відволікаємося на те, що не має безпосереднього стосунку до нашої справи. Наприклад, ви складаєте список рекламодавців, які замовили у вашому виданні місце під рекламу. Справа важлива. Адже реклама – це гроші. Це ваш заробіток. До того ж, для кожного рекламодавця потрібен індивідуальний підхід. Але ось ви на секунду відволіклися на робочу пошту і побачили надіслане запрошення на презентацію. Причому вимагається підтвердити свою присутність на заході. Поки ви відповідали, надійшов наступний лист, теж такий, на який потрібно відреагувати, і пішло-поїхало. Занести документи в бухгалтерію, підготувати звіт за місяць, а ще заварити каву й поговорити з колегою і т. д.
Цікаві факти
Хочеш жити довго? Думай позитивно! Науково доведено: позитивне мислення продовжує життя Якщо ви стверджуєте, що у вас все гаразд, то є всі причини отримати такий стан речей у реальності. Нове дослідження психологів із університету в Цюріху засвідчило: добровольці, які стверджували про цілковите задоволення станом свого здоров’я, мають набагато менше шансів несподівано піти з життя, ніж ті, хто постійно наголошують, що їх здоров’я не в порядку.
Позитивне мислення лікує
Результати цього дослідження є важливими, навіть якщо враховувати і інші фактори, які скорочують тривалість життя: паління, хронічні захворювання, високий кров’яний тиск. Нові відкриття тільки підкріплюють попередні дослідження, згідно з якими позитивне мислення «зцілює» організм людини. Спеціалісти з Цюріха почали вивчати проблему в 70-х рр. ХХ століття. У дослідженнях брали участь більше від восьми тисяч волонтерів. Учасників просили оцінити рівень їхнього здоров’я, а потім провели всі потрібні медичні обстеження. За три десятиліття тестування було повторено, і тоді побачили: добровольці з позитивними відгуками про своє здоров’я були більш схильними до довготривалого життя, ніж ті, що давали негативні відгуки. Начальник дослідницької групи Девід Фех із університету в Цюріху зазначав: «Наші результати показали: люди, які вірять, що їх здоров’я в хорошому стані, більш схильні мати такі властивості, котрі допомагають їм підтримувати хороше здоров’я або навіть покращувати його стан. Ці властивості – позитивне ставлення до життя, оптимістичний погляд на речі і задоволення своїм життям».
Підвищений ризик смерті чоловіків та жінок Дослідження виявило: чоловіки, які розповідали про своє «дуже погане» здоров’я, були в 3,3 рази більше схильні до передчасної смерті через тридцять років, ніж ті, хто визначав свій стан здоров’я як «дуже добрий». У жінок ймовірність смерті підвищувалася в 1,9 разів для тих представниць слабкої статі, які повідомляли про не найкраще самопочуття, порівняно з тими, які стверджували, що живуть прекрасно. Цей експеримент – перше довготривале дослідження, яке показало зв'язок між власною оцінкою здоров’я і ризиком смерті. Дослідники наголосили: їхні відкриття підкріплюють широке визначення концепції здоров’я Всесвітньої організації охорони здоров’я: «Здоров’я - не лише відсутність хвороб, але й поєднання соціального, психологічного і фізичного благополуччя». серпень/вересень
Гордій Остапович
14 Геніальність
Про те, як заховати тисячу доларів, щоб ніхто не знайшов. А потім самому не знайти Зараз я буду писати про розсіяність та про пам’ять. Ця стаття виявиться особливо цікавою тим людям, що ставлять мені запитання «Як знайти гроші, які я заховала і сама не можу згадати де?». За останні декілька місяців мене запитували про таке чотири рази. Саме «заховала», а не «заховав». Бо весь час зверталися саме жінки. Напрошується дуже простий висновок: чоловіки уважніше ставляться до грошей. Але нічого подібного! – правильніше припустити: представники сильної статі просто не наважуються признатися, що можуть кудись «никнути» тисячу євро і не згадати про це. Чи мова йде тільки про гроші? – зовсім ні. Є ціла купа інших цінних предметів, про які люди забувають. Зрозуміло, що «забути» десь декілька купюр простіше, ніж великий ноутбук. Але ноути, телефони і ключі від автомобілів є лідерами серед тих предметів, які регулярно десь ставлять, щоб, бува, не забути. І все зникає, ніби в чорній дірі. Власне, можна забути і місцезнаходження самого автомобіля. Для нас це ще не є настільки значною проблемою, і ми часто з гумором сприймаємо інфу, що хтось припаркувався на стоянці торгового центру, а зробивши покупки, знайти машину не може. Це лише питання часу – ще трохи, і у нас з’явиться побільше парковок на декілька сотень автомобілів, які поділятимуться на сектори, поверхи чи яруси. І все частіше люди будуть потрапляти в ситуацію, коли ходять серед чужих автомобілів, шукаючи свою машину. Звертаються до мене саме через те, що я займаюся спортивним запам’ятовуванням. Але це зовсім не означає, що мене особисто можна віднести до людей, які ніколи нічого не забувають. Так, є речі, що я пам’ятатиму все життя. І більшість людей завжди дивуватимуться можливостям моєї пам’яті. Але в житті я нічим не відрізняюся від усіх інших. Для мене дуже притаманно забути десь свій капелюх, залишити випадково зарядний пристрій від нетбука або поїхати кудись без мобільного. І так, у мене в арсеналі також є історія, коли я десь подів стопку з сотнями доларів. Досі ламаю собі голову, де вона може бути � Розсіяність VS Пам’ять У розсіяності немає нічого поганого. Більше того – коли людина розсіяна в побуті, то це явна ознака, що вона повністю віддається якійсь іншій, більш важливій справі. Можу лише похвалити тих, хто здатен пожертвувати чимось буденним, поринувши у роздуми про науку чи про творчість. Чому я згадав саме ці сфери? Бо саме творчі люди і люди науки можуть здивувати одночасними фено08/09 │ 2014 │ #03
Христина Федечко
18 Геніальність
Невже
СОН –
смертельна загроза? Деякі люди можуть скоювати злочини уві сні. У пошуках пояснень того, в якому стані перебуває мозок лунатика, вчені та психологи досліджують таємничі грані свідомості. 24 травня 1987 року, десь після о пів на 2 ночі, 23-річний канадець Кеннес Паркс подолав 15 миль до будинку батьків своєї дружини, а потім… душив тестя до втрати свідомості, побив та вдарив ножем тещу і вона померла. Через рік із чоловіка звинувачення у побитті та вбивстві зняли. Після докладного дослідження спеціалісти дійшли шокуючого висновку – Паркс перебував у стані лунатизму – він спав, коли їхав, та спав, коли скоював жахливі злочини! 08/09 │ 2014 │ #03
Ця моторошна історія надихнула на створення у 1997 році фільму «Вбитий сновидою» з Хілларі Суонк у ролі дружини Паркса. Такі надзвичайні випадки трапляються дуже рідко, хоча акти насильства ті, хто страждає розладами сну, у сонному стані скоюють досить часто. В 1995 році вивчали 64-ох пацієнтів клініки, які потерпали від лунатизму чи нічних кошмарів. Тоді понад половина людей визнали: їхня поведінка уві сні може для оточення виявитися шкідливою. Докладні аналізи у різних клініках того ж року дозволили встановити: 70% з 41 пацієнтів-сновид відрізнялися загрозливою силою.
Соломія Чир
22 Геніальність
Що впливає на наші рішення? Як функціонує людська пам’ять? Як формуються емоції та думки? Відповіді на наведені запитання хвилюють не тільки науковців, а й, мабуть, кожного з нас, адже хто б не хотів дізнатися про всі можливості людського організму? Наша поведінка визначається закономірностями процесів у нервових клітинах і способом їхньої організації в мозку. Саме такі фізичні та психічні особливості людини вивчає та досліджує нейронаука.
ВИНАХІДЛИВІ НЕЙРОНАУКИ Історія нейронаук Все, що ми сьогодні знаємо про структуру та функції мозку, причини психічних розладів, пов’язане з нейронауковими дослідженнями. Нейронауку (англ. Neuroscience, нім. Neurowissenschaften) можна назвати справжнім «сузір’ям» різноманітних наукових дисциплін, які займаються вивченням нервової системи на різних рівнях – від молекулярного до рівня цілого організму. Термін «нейронаука» почали використовувати у 1960-х роках. Тоді її розуміли як галузь біології з дослідження нервової системи. З часом нейронаука,
крім біології, поєднала у собі знання й інших дисциплін та галузей: психології, хімії, фармакології, інформатики та навіть математики. Особливо популярними дослідження нейронауки стали після присудження в 1981 році Нобелівської премії з фізіології та медицини нейробіологам, нейрофізіологам Девіду Х’юбелу (David Hubel, 1926-2013 рр.) та Торстену Візелу (Torsten Wiesel, нар. 1924 р.). Названі вчені отримали премію «за відкриття, що стосуються принципів переробки інформації в нейронних структурах». Завдяки дослідженням Візела
08/09 │ 2014 │ #03
та Х’юбела було вивчено основи організації й розвитку нейронних ланцюгів, що відповідають за зорове розпізнавання об’єктів. Ці та інші наукові висновки Девід Х’юбел опублікував у праці «Око, мозок, зір» («Eye, Brain, and Vision»). Всесвітня організація охорони здоров’я (World Health Organization) з ініціативи громадських наукових організацій оголосила останнє десятиліття XX століття «Десятиліттям мозку». Мета такого проекту – привернути увагу науковців та громадськості до вивчення мозку. Це стало важливим етапом у роз-
Винахідливі нейронауки
1
Не сперечається. Вона намагається зрозуміти, чому співрозмовник думає саме так як він думає; готова припустити відмінну від власної думку.
2
Вміє відстоювати крайні погляди на одну і ту саму ситуацію з однаковою кількістю аргументів. Не вважає, що має бути «єдино правильне рішення».
10
3
Не критикує інших. Горе людині, яка здобуває знання лише для того, щоб хизуватися ними перед іншим, бо те, що могло зробити ту людину кращою, зробило її гіршою, краще б вона не знала того, що знає.
4
Нікого ні у чому не переконує: насправді нашими рисами і вміннями є ті, яких ми самі дотримуємось, але які не вимагаємо дотримуватись від інших.
5
Не шукає «універсальних секретів» чи правильного шляху, який би був один для всіх – шукає свій особливий Шлях.
6
Десятка номера
Вміє зробити нові висновки з інформації, яку вже колись чула. Людина, яка каже «я це знаю», «я це вже чув», «то само собою зрозуміло», насправді у поточний момент часу чомусь нездатна
Людина яка вчиться:
Геніальність 25
вчитися. Бо якщо інформація не змінилась і висновки людини не змінились, то і сама вона за час, коли вона чула інформацію, теж не змінилась!
7
Проходить свій шлях учнівства – тривалий час займаючись однією діяльністю під керівництвом Майстра;
8
Розуміє, що немає технік чи підходів, які б не працювали, а є лише ті, у які вона не доклала достатньо часу і зусиль, щоб освоїти їх.
9
Перебуває у середовищах, де інші люди теж розвиваються і змінюються. Ми всі соціальні істоти і, якщо витерти пилюку (стереотипи) тільки на столі (в голові однієї людини), і не пропилососити цілу кімнату (не змінити середовище), то незабаром він знову буде брудним (людина залишиться упередженою).
10
Займається самокоучингом: постійно ставить собі складні питання (наприклад, «Хто я?», «Що я можу зробити, аби прожити цей день як ідеальний?»,«Як мені покращити свої взаємини з близькими?» тощо) і сама шукає на них відповіді. серпень/вересень
НЛП Юрій Холоденко
28 Мистецтво спілкування
і словесна еквілібристика Короткий екскурс в історію НЛП Нейролінгвістичне програмування (НЛП) – відносно новий напрям у психотерапії та практичній психології, який виник у 70-х роках ХХ століття в місті СантаКруз (США, штат Каліфорнія). Перші дослідження в галузі НЛП започаткували не психологи, а лінгвіст, колишній співробітник ЦРУ Джон Ґріндер та математик, програміст – Річард Бендлер. Згодом свій суттєвий внесок у становлення НЛП зробили також кібернетик, антрополог Ґреґорі Бейтсон і бізнес-тренер, бізнесконсультант, коуч – Френк П’юселік. Одним із основних стимулів для початку досліджень, внаслідок яких виникло НЛП, стало прагнення Джона Ґріндера та Річарда Бендлера зрозуміти способи індивідуального несві-
домого кодування інформації людей і механізми моделювання їхнього успішного досвіду. На основі перших досліджень у 1975 році з’явилася основоположна праця в галузі НЛП, яка мала назву «Структура магії». У ній були описані лінгвістичні моделі відомих на той час психотерапевтів: Фріца Перлза (засновник гештальт-терапії), Мілтона Еріксона (психіатр, основоположник еріксонівського гіпнозу) і Вірджинії Сатір (експерт у галузі сімейної психотерапії).
08/09 │ 2014 │ #03
Френк П’юселік – один зі засновників НЛП, з 2002 року переїжджає до України і дотепер проживає в місті Одеса. Президент консалтингової компанії «Pucelik Consulting Group» і з 1998 року консультант однієї з найбільших світових гуманітарних організацій «Корпус миру». Понад 15 років Френк займається створенням і координацією центрів соціальної адаптації наркозалежної молоді колишніх країн СРСР.
До речі, Джон Ґріндер і Річард Бендлер, вивчаючи лінгвістичні моделі Мілтона Еріксона, стикнулися з неочікуваною проблемою. Коли молоді дослідники намагалися зрозуміти структуру мовлення відомого гіпнотерапевта, то мимоволі впадали в трансовий стан. Їм довелося витратити немало зусиль для того, щоб все-таки описати моделі, за якими працював Еріксон. Сьогодні НЛП є одним із найцікавіших напрямків дослідження структури людського мислення. Нейролінгвістичне програмування використовується як
Оксана Мокрієнко
34 Мистецтво спілкування
ХАМСТВО
– річ неприємна, але йому можна і треба протидіяти. Головне – знати як Нахабна людська поведінка є старою, як світ. Перший вияв нахабства описано в історії у Біблії про поведінку Хама, сина Ноя, що публічно висміяв батька. З того часу нахабство, грубiсть, безкультур’я нікуди не зникли. Їх ми бачимо чи не кожного дня, але щойно вони зачеплять тебе особисто – здається, нiби вперше. Проте одна рiч –лайка незнайомця на ринку чи у маршрутцi, й зовсiм iнша – хамство на роботi чи в колі друзів і, не дай Боже – родини. Саме по собі хамство забирає багато нашого часу i сил. До краю напруженими стають стосунки з оточенням. Якби ж то можна було у житті уникати спілкування з хамом. Скiльки нервових клiтин вдалося б зберегти. Скiльки би з’явилося приємних, не зiпсутих лайкою та образою днiв. Про хамство й самооцінку Напевно, кожному знайомі особи, які вважають: хамською поведінкою можна досягти у житті багато чого. Починаючи з вільного місця в маршрутці до гарної посади. Від хама потерпає оточення, але нахабство – це в першу чергу проблема самої людини. Не можна категорично стверджувати, що у хамів завжди низька самооцінка. До нахабства вдаються також особи і з вкрай високою про себе думкою. Коли людина має занижену самооцiнку, це призводить до внутрiшнього дискомфорту, вiдчуття
неповноцiнностi та агресiї до тих, кого вона вважає кращими за себе. Тому така особа прагне виправити ситуацію, щоб почуватися психологічно комфортно. І виправляє все приниженням інших. Звичайно, що це зробити легше, нiж працювати над собою й пiдвищувати власний рiвень освіченості та самодостатності. Коли ж у особи завищена самооцiнка, вона вважає навколишніх людей менш вартісними, яких не гріх ще й принизити. Така людина психологічно на подібне приниження сама собi дає право і дозвіл.
08/09 │ 2014 │ #03
Хамс т во – тип поведінки людини, що відрізняється різким, грубим способом спілкування. Саме поняття хамства залежить від культурного рівня людей, що вступили в контакт. Один і той же вираз може одній особі здатися хамством, а іншій – ні. Крім того, хамство ситуативне, і ставлення до слів залежить від свідомої або несвідомої установки людини.
Отже: хамство – це брак культури спiлкування у певних осіб. Хамство – річ неприємна, але йому можна і треба протидіяти. Як відомо, наша поведiнка базується на трьох складових: в першу чергу на наших знаннях. Друге – нашому ставленнi до когось або чогось. Третє – на набутих навичках. Щодо нахабства, то це виглядає приблизно так: особі з власного досвiду вiдомо, що нахабство – друге щастя, що хамська поведінка може допомогти швидко досягти бажаного; особа вважає, що хамство – річ дозволена; і, перебуваючи
Хамство – річ неприємна в оточенні, де нахабство є нормою поведiнки, засвоює такий спосіб життя. Так от: щоб успішно протидіяти нахабству, потрібно впливати одразу на всі три напрями. Способи протидії хамству Ось скажіть, якою буде ваша реакція на публічне хамство? Правильно, вам захочеться зробити те саме, тобто повестися аналогічно. Відповідної реакції саме і чекає хам. А цього робити якраз не варто. Чому? Тому що, відповідаючи хамством на хамство, ви даєте дозвіл втягнути себе у вир негативної емоції, коли розум вам непідвладний і коли можете наговорити, а то й наробити дурниць. Відповідаючи хамством на хамство, ви копіюєте поведінку хама. Тож нічим від нього не відрізняєтеся. Потрібно зупинитися і подумки зрозуміти свою емоцію. Так ви не дасте негативу оволодіти вашим розумом, а, зрозумівши власну емоцію, звільнитеся від неї. Відтак ви будете
людиною, яка тверезо приймає рішення. Людиною, яка не піддається хамській провокації та контролює ситуацію. Поставити хама на місце доволі просто. Є кілька способів. По-перше, не перебивайте хама. Нехай висловиться. Водночас прислуховуйтеся до своїх емоцій. По-друге, коли хамська поведінка стихне, а за умови виконання першого пункту так і станеться, висловіть своє бачення ситуації. Але робіть це коректно. Не опускайтеся до рівня співрозмовника. Оперуйте лише фактами. В психології така техніка називається «Я – твердження». Отже, спершу називаєте факт, потім своє бачення ситуації і пропонуєте власне вирішення конфлікту. На прикладі це можна зобразити так: «Шановний, ви мене щойно критикували, ображали, але мені це неприємно. Ви критикуєте не те, що я зробив чи не зробив, а мене особисто. Я відчуваю образу і буду радий припинити наше спілку-
Мистецтво спілкування 35 вання. Ваша поведінка суперечить моїм принципам. Мені би хотілось, аби ми всі дотримувалися правил мистецтва спілкування». Якщо ж хаму не буде зрозумілим сказане, можна його спитати: «Ви вирішили мене ображати чи вас цікавить вирішення проблеми?» Ця фраза дозволяє контролювати розмову саме вам. По-третє, дієвим способом протистояти нахабі є ігнорування. Ігнорування – дуже сильний психологічний прийом. Адже нахаба для самоствердження потребує трьох речей: увагу, публіку, зворотний зв’язок. І якщо, наприклад в офісі чи велелюдному місці відмежувати нахабу від публіки навряд чи вдасться, то позбавити його своєї уваги та зворотного зв’язку особисто вам під силу. Аби це зробити, достатньо просто уявити порожнім місце, на якому стоїть хам, або ж почати подумки перелічувати кольори його одягу чи ґудзики на його сорочці. Якщо хам грубіянитиме без реакції, то і сам не помітить, як постане перед публікою у невигідному світлі. По-четверте, можна використати техніку контрзапитань. Але ставте запитання по суті сказаного нахабою. Наприклад: «У вас що, особиста зацікавленість у цьому питанні?», «Де ви взяли цю інформацію?», «Чому ви вважаєте, що маєте рацію?». Будьте певні, за наявності публіки хам посерпень/вересень
Хамство – річ неприємна він власне хоче досягнути. Проаналізуйте, чому керівникові треба бути хамом. Знайдіть підхід до цієї людини, з’ясуйте, що для неї найважливіше, як вона оцінює виконану роботу, за якими критеріями. Якщо є можливість спілкуватися з керівником у межах робочих стосунків, налагоджувати роботу і досягати результатів, – ви працюватимете з ним і далі. Лише ви самі для себе вирішуєте, де, з ким і на яких умовах працювати. Часом завдання начальника, охарактеризованого вами як хама, може стосуватися тільки організаційних моментів, тому в певних сферах йому і не треба бути фахівцем. Проте якщо від вас вимагають виконання завдань, які неможливо виконати через специфіку вашої роботи, а безпосередній начальник не уявляє сам, як це технічно вирішити, й вирішує все хамською поведінкою, то ситуація стає подібною до «Піди туди – не знаю куди. Зроби те – не знаю що». Тут можливі два виходи – звернення до вищого керівника (якщо такий є) з чіткою аргументованою позицією і фактами або (особливо, якщо це остання крапля) перехід на іншу роботу. Хамство розпочинається тоді, коли у людини закінчуються аргументи на свою користь або коли людина зайняла неправильну позицію, а відступити не дозоляє гордість або брак виховання та культури.
Але, якщо ви зацікавлені у роботі, подобається те, що ви робите, колектив, у якому працюєте, грошова винагорода, яку отримуєте, близькі ідеї організації, – тоді є сенс пристосуватися до керівника-хама. Тут можна згадати вислiв: «Коли ти не можеш змiнити ситуацiю, змiни своє ставлення до неї». Найважливішим на будь-якій роботі є чітке розуміння, чого від вас вимагають, які результати в які терміни заплановані. Тобто, якщо нахабство начальника себе виправдовує, варто таки навчитися спілкуванню з тим, кого ви вважаєте хамом. Наприклад, начальникнахаба, як ви його оцінили, просить терміново виконати його завдання. Натомість ви гарантовано отримуєте матеріальну винагороду і розумієте: добре, що вимагалося негайне виконання, бо і робота зроблена, і гроші є, і вечір п’ятниці буде вільний. Тобто ви у виграші. Але, коли нахаба лише криком, образою змушує вас до роботи, не гарантуючи взамін винагороди, то терпіти цього не варто. До речі, експериментально доведено, що людям із гармонійними сімейними відносинами хамство начальника байдуже. Адже вони мають базову причину бути спокійними: комфорт у сім’ї, внутрішній спокій та впевненість. Не забувайте про це!
Основна проблема спілкування полягає в тому, що люди хочуть говорити, замість того, щоб створювати взаємини і шукати порозуміння. 37 Мистецтво спілкування
ШКОЛА РОЗВИТКУ SPE
запрошує Вас на унікальний за своєю ефективністю 30 годинний XIII курс покликаний повністю змінити ставлення до Вашого щоденного спілкування
МИСТЕЦТВО СПІЛКУВАННЯ ІЗ СКЛАДНИМИ ОСОБИСТОСТЯМИ
Курс, на якому Ви навчитесь домовлятися з будь-якою людиною і знаходити порозуміння у найрізноманітніших ситуаціях. Ціль курсу:
навчитись досягати своїх цілей при спілкуванні зі складними* особистостями як в особистому, так і в професійному житті, освоївши мистецтво самолідерства.
*конфліктними, агресивними, безвідповідальними, хитрими, нещирими, впертими, цинічними, ревнивими, демонстративними, нав’язливими, заздрісними, жорстокими, скандальними, принциповими, холодними і т.д.
Курс рекомендується всім хто хоче покращити якість спілкування з рідними, коханими, близькими людьми, а також з керівництвом, співробітниками, підлеглими іклієнтами.
Автор і ведучий курсу: Роман Кушнір Тільки два курси у цьому півріччі! Початок: 11-го серпня і 27-го жовтня. Долучайтесь до курсу - Отримайте свою беззаперечну перевагу у спілкуванні! Освойте вміння глибинно порозумітися з рідними, колегами і оточуючими!
www.spe.org.ua серпень/вересень
38 Психодіагностика
Олександра Кудріна
КІЛЬКА СТОРІНОК
ПРОФЕСІЙНОГО
ОДИТИНЕННЯ Чи спроможні ви розрізнити фігури предметів й образи людей у звичайних безформних хмарах, калюжах та кущах? Чи співаєте, коли нікого немає поряд? Чи уявляєте, ніби ваша офісна ручка – це меч, а робочий повний важливої інформації ноутбук – монстр? Якщо «ні» і вам ніколи не казали, що ваша поведінка нічим не відрізняється від поведінки власної (чи якоїсь абстрактної) дитини, то з цим терміново треба щось робити! Тому почнемо терапію одитинення! В усіх дитинство асоціюється з непоясненими нападами щастя та ейфорією. Так чому б не взяти частинку дитинства з собою у доросле життя? (беремо його з собою і продовжуємо розмову). Впродовж робочого тижня нам доводиться виконувати одноманітну роботу, ходити тими самими дорогами та думати про схоже. І тут виникає питання, як при такому розкладі не впасти у стан оціпеніння та байдужості до свого життя. Але за допомогою креативності та уяви (яку ми прихопили з дитинства, пам’ятаєте?!) одноманітну роботу можна, наприклад, щоразу виконувати новому вигаданому керівнику, чи то Король ельфів, чи то принц Чарльз, чи головний пожежник міста Чернівці. А, наприклад, ідучи до болі знайомою вулицею, уявляти себе в трамваї. Чи взагалі на годину перетворитися на сам трамвай і розвозити людей. Та й з надокучливими думками виявляється дуже легко справитися. Можна просто трохи пострибати на місці, аби вони всі перемішались і бодай трохи розвеселилися там, у своєму серйозному суспільстві. Або ж покрутити головою під улюблену пісню, що увімкнулась по радіо в маршрутці. Таким чином, є шанс не тільки розвинути своє вміння генерувати ідеї, а й постійно тримати себе у гарному настрої, як це роблять малі діти, безперервно придумуючи якісь пригоди. Тим більше, що гарний настрій – це найкращі вітаміни. Вченими доведено: він сприяє не тільки покращен08/09 │ 2014 │ #03
ню нашого морального самопочуття, а й фізичного здоров’я. Найбільш відома східна теорія У-Син, «Теорія п’яти елементів», пояснює існування зв’язку між настроєм людини та її здоров’ям. За У-Син, різні емоції пов’язані з окремими органами. Так, наприклад, сильний гнів через деякий час здатен спричинити проблеми з печінкою. Або ж навпаки, захворювання печінки можуть викликати у хворого раптові напади гніву, для яких не буде логічного пояснення.
Тетяна Федчук
40 Психодіагностика
ГОРМОНИ керують людиною?! Гормон (грец. Ορμόνη) – це біологічно активна речовина, яку виділяють залози внутрішньої секреції або скупчення спеціалізованих клітин організму і яка цілеспрямовано діє на інші органи та тканини. У повсякденному житті ми часто чуємо різноманітні вислови про гормони на кшталт «гормони грають» чи «гормональний стрес», проте не цілковито усвідомлюємо, що ж таке насправді гормони, як вони впливають на наш фізичний, а найважливіше – психологічний стан. І як вони впливають на нашу радість чи горе, сміх чи сльози, гнів чи задоволення, яку роль відіграють у нашому житті. Гормони виконують функцію передавання інформації між органами для їхнього правильного функціонування. Вони забезпечують баланс у роботі організму. Гормони – це молекули з великим потенціалом: для впливу на клітини певного органу потрібна дуже не-
велика кількість гормонів, іноді лише мільярдна частина грама. Під контролем гормонів відбуваються всі етапи розвитку організму з моменту його зародження до глибокої старості та всі основні процеси життєдіяльності. Саме тому вони настільки важливі для людини. Першовідкривачами цих речовин у 1905 році стали англійські вчені Вільям Бейліс та Ернест Старлінг. Ніщо в світі не існує просто так, тож і гормони потрібні людині. Вони керують нашим організмом разом із нервовою системою, за «наказами» яких відбуваються усі процеси. Багатьом уже відомо про так звані гормо-
08/09 │ 2014 │ #03
ни радості чи страху. Гормони радості організм продукує під час вживання смачної їжі, наприклад шоколаду чи шампанського, а гормони страху – у стресових ситуаціях. Існують й інші, не менш важливі для нашого самопочуття гормони:
Ацетилхолін – це гормон творчості, уяви. Пригадайте відчуття, коли ви змогли розгадати чи виконати найважчий кросворд чи важке логічне завдання або ж прийняли рішення, яке визнали геніальним ваші друзі та знайомі. Ви пишалися собою, відчували безмежну радість та задоволення. Саме в цей момент відбувався викид ацетилхоліну. Він управляє конценВіл ьям Мед д ок трацією уваги, відповідає Бе йл іс ( William за розумові процеси та Maddock Bayliss) – допомагає у розв’язуванні народився 2 трав- завдань. Для стимуляції ня 1860 року в міс- цього гормону рекоменті Вулвергемптон. дують займатися йогою, З 1888 року прарозумовими вправами: цював у Лондонкросвордами, головоломкаському універсими, загадками, будь-якими теті, а в 1912 р. інтелектуальними іграми. отримав звання професора. Помер В результаті матимемо у Лондоні 27 серп- енергійне, спритне тіло та швидке мислення. ня 1924 року.
Тетяна Федчук
44 Діти
ДИТЯЧА САМООЦІНКА
– У ВАШИХ РУКАХ Відомо, що самооцінка відіграє вагому роль у житті кожної людини та навіть формує її майбутнє. Ви хочете, щоб ваша дитина в майбутньому була щасливою, успішною, впевненою у собі та своїх вчинках? Виховати особистість із високою самооцінкою насправді дуже просто, достатньо тільки знати, як це правильно робити. Адже вироблена у дитинстві самооцінка супроводжуватиме людину все життя, тому дуже важливо, щоб вона була об’єктивною. Особам із низькою самооцінкою набагато важче адаптуватися у суспільстві, знайти спільну мову з колегами чи взятися за якісь серйозні справи. Такі люди впевнені, що їх у всьому чекає провал. Натомість особи із завищеною самооцінкою часто ізолюються від світу через надмірну впевненість у тому, що вони найкращі і що завжди все роблять правильно. Дитина, яка об’єктивно себе оцінює, може вдосконалювати вміння у чомусь та працювати над недоліками, а не вважати себе майстром на всі руки чи, навпаки, невдахою. Тому, щоб у майбутньому почуватися щасливим, потрібно оцінювати себе об’єктивно. 08/09 │ 2014 │ #03
Оксана Мокрiєнко
48 Діти
На «першийдругий» розрахуйсь… Часто ми милуємося тим, коли бачимо, як добре старші діти ладнають із молодшими братиками та сестричками. Мало в кого виникає думка, що це результат копіткої праці батьків. Також рідко хто задумується про таку особливість, як становище, котре дитина займає в сім’ї. Адже цей, здавалось би незначний на перший погляд, момент має вирішальний вплив на становлення дитини як особистостi й на те, як складеться її подальше життя. З появою братика або сестрички первісток автоматично стає старшим, а для батьків «дорослим». Тож із народженням другого малюка батьки повинні змінити ставлення до першої дитини. Чому? Читайте далі. Про роль батьків За оцінками психологів, первiстки — зазвичай амбiтнi, відповідальні, серйознi, впертi в досягненні мети. Вони демонструють високi результати в 08/09 │ 2014 │ #03
навчаннi, для них є неймовірно важливим впоратися з проблемою, подолати труднощі. Первістки деколи мають навіть завищене почуття вiдповiдальностi. Намагаючись догодити батькам, з легкістю пiдкорюються їхнiм проханням та iнших дорослих. Їм властива бiльша чутливiсть до неповаги та нетерпимiсть до чужих помилок. Деколи це пов’язано з тим, що батьки багато чого чекають вiд первiсткiв: одержати «добру освіту», «краще життя», «продовжити справу батька» тощо. В певний момент первісток отримує переваги. Перша дитина має те, що залишається недосяжним для братів чи сестер: її люблять на декiлька рокiв довше, нiж усiх iнших. Якийсь час вона є єдиною й неповторною, центром уваги та сподiвань усiх родичiв. Саме народження первiстка робить дорослих батьком i матiр’ю. Сила батьківської «першої любовi до свого нащадка» на певний час затьмарює решту почуттiв i думок, весь свiт.
Соломія Чир
52 Експеримент
СТЕНФОРДСЬКИЙ ТЮРЕМНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ 14 серпня 1971 року в Стенфордському університеті у США розпочався тюремний експеримент, який забезпечив всесвітню популярність його організаторові – Філіпу Зімбардо. Метою експерименту було дослідити реакцію людини на обмеження свободи, на умови тюремного життя, визначити вплив нав’язаної соціальної ролі на людину. Дослідження оплатив воєнно-морський флот США, щоб з’ясувати причини виникнення конфліктів у власних виправних закладах і в морській піхоті. Незадовго до початку експерименту в газеті було опубліковано оголошення про набір добровольців. Їм пропонували винагороду по 15 доларів у день (на початку 70-х років непоганий заробіток для молодого студента) за два тижні участі в «симуляції в’язниці». З усіх 75 бажаючих для експерименту відібрали 24 учасника. Це були люди здорові, врівноважені, спокійні та психологічно стійкі, які не мали відхилень від «норми», не проявляли агресії, тривоги. Всі вони були студентами коледжів і важливо, що уявлення про порядки у в’язниці мали загальне, базоване в основному на книгах та фільмах. Учасників було розділено на «охоронців» та «ув’язнених». Розподіл здійснювався довільно, через жеребкування. Ні фізичні дані, ні соціальний статус до уваги не бралися. Сам Зімбардо став начальником в’язниці. Одним із експертів, які проводили консультації перед початком експерименту, був чоловік, що за різні види злочину відсидів за ґратами загалом 17 років. Його рекомендації виглядали надзвичайно цінними для психологів, та, на жаль, до пересторог експерта вони спочатку не прислухались... Експеримент часто критикували та називали неетичним. Ситуація швидко 08/09 │ 2014 │ #03
вийшла з-під контролю – в охоронців почали проявлятися садистські нахили, а ув’язнені зазнали моральних травм. Учасники до своїх ролей швидко адаптувалися. Ніхто не сподівався, проте почали виникати по-справжньому небезпечні ситуації, через що експеримент довелося закінчити раніше. Добровольці жили в підвалі факультету психології Стенфорда, який слугував для них в’язницею. Перед організаторами експерименту поставало завдання відтворення не копії в’язниці, а умов, які достатньо точно зможуть передати тюремну атмосферу. Відібрані для ролі «в’язнів» учасники чекали «обвинувачення» вдома. Без попередження їх заарештували. Сусіди, що бачили, як хлопців заштовхнули в поліцейські машини та під виття сирени відвезли, щиро здивувались, адже досі не помічали за хлопцями жодних порушень. Самі ж заарештовані прекрасно розуміли, що це початок експерименту, на який уже добровільно погодилися. Крім того, підписувалися документи про засвідчення готовності до тимчасового обмеження цивільних прав. Хлопці пройшли всі необхідні формальні процедури – зняття відбитків пальців, фотографування обличчя, зачитування прав. Та це був тільки початок. Їм наказали роздягнутися догола, «очистили від вошей» та дали кожному номер. До слова, це все стандартні процедури... Охоронцям видали дерев’яні кийки, свисток, уніформу, дзеркальні сонцезахисні окуляри, за якими не проглядалися очі. Окуляри носити було не обов’язково, та всі учасники цією можливістю охоче скористалися і не знімали окулярів до кінця експерименту. Зімбардо це пояснював тим, що охоронці намагалися ніби забезпечити собі анонімність, заховатися за маскою. Це доводить, що притаманні нам
Стенфордський тюремний експеримент
садистські нахили ми намагаємося приховати, часто діємо нишком, з-під маски. Працювали охоронці по змінах, на вихідні мали право повертатися додому. Та часто учасники брали участь у понаднормових і, що важливо, неоплачуваних чергуваннях... В’язні повинні були одягатися в халати без спідньої білизни та взуватися у гумові шльопанці. Халати нагадували жіночі сукні. На ногах в’язні носили ланцюжок, який постійно, навіть уві сні, нагадував їм про свою пригнобленість. У справжніх в’язницях ця уніформа не є прийнятою, та Зімбардо свою вимогу пояснював тим, що подібний одяг викликатиме дискомфорт і посприяє дезорієнтації. І справді, незвична одіж навіть змінила поставу та позу в’язнів, вони почали поводитися якось не по-чоловічому… Молодий хлопець, що сором’язливо прикривався коротким халатом, являв собою жалюгідне видовище... В’язням голови не брили, натомість одягли вирізані з жіночих капронових колготок шапочки, які не дозволялося знімати навіть вночі. На кожен халат була нашита табличка з персональним номером в’язня. Таким чином, він втрачав своє ім'я та мав відгукуватися лише на свій номер. Переклички проводилися регулярно, нерідко – вночі... Це все сприяло деіндивідуалізації: той, хто ще вчора виділявся як зовнішньо, так і внутрішньо, потрапивши у в’язницю, втратив свою індивідуальність. Наглядачі часто придумували в’язням образливі клички, чим ще більше підкреслювали свою перевагу та владу.
Експеримент 53
В’язнів розмістили по троє у камері, які можна було поділити на «добрі» – для чемних, лояльних мешканців, та на «погані». Існували й тісні карцери, для особливих порушників дисципліни. Перебування в них виявлялося направду фізично та морально важким. Перед початком експерименту охоронцям пояснили, що їх завдання полягає у підтриманні порядку. Вони повинні були викликати у в’язнів почуття туги, страху, відчуття свавілля, що їх життя повністю контрольоване, що у них нема особистого простору... Вимагалося вбити у в’язнях прояви індивідуальності. Єдина заборона – будь-яке фізичне насилля. У в’язниці встановили відеокамери. Цікаво, що найбільші садистські нахили в наглядачів проявлялися саме вночі, коли вони були впевнені, що відеокамери вимкнені і ніхто вже ні за ким не слідкує. Один із охоронців прославився особливою жорстокістю, за що отримав кличку кіногероя-вбивці Джо Уейна. Цікаво, що у реальному житті він справляв враження приємного, інтелігентного чоловіка... В’язнів регулярно принижували: їх обшукували, змушували роздягатися догола, щоб оббризкати антибактеріальним спреєм. Хоч кийки, видані охоронцям, і не застосовувалися за прямим призначенням, фізичні покарання практикувалися постійно. Наприклад, за найменший вияв неповаги чи непокори в’язнів примушували віджиматися. Часто завдання ускладнювали – притискали їх ногою до підлоги або взагалі сідали на спину... Ні для кого не секрет, що такі фізичні знущання часто серпень/вересень
Соломія Чир
56 Особистість
Ерік Еріксон та його стадії життя
Ерік Еріксон – відомий психолог, чудовий письменник, блискучий теоретик, один із найвпливовіших вчених постфрейдизму. Його фотографії з’являлися на обкладинках таких журналів, як «Newsweek» та «The New York Times Magazine». Книги Еріксона читають, вони продаються багатотисячними тиражами. А праця «Істина Махатми Ганді: про походження войовничого ненасильства» («Gandhi 's Truth: On the Origin of Militant Nonviolence») 1969 року навіть отримала Пулітцерівську премію та була нагороджена Національною книжковою премією США. В таких неймовірних досягненнях немає нічого дивного, адже яскрава особистість заслуговує на яскраве життя. Як Еріку Еріксону все це вдалося? Проаналізуємо життєвий шлях та професійну діяльність вченого разом, адже доля цього психолога є доволі цікавою.
Біографічний екскурс Народився Ерік Еріксон 15 червня 1902 року в німецькому Франкфурті-на-Майні. Він є позашлюбним сином Карли Абрахамс, жінки єврейського походження, яка вже вагітною переїхала з Данії в Німеччину. Карла офіційно вийшла заміж за Вальдемара Ісидора Саломонсена, тому Ерік спочатку був записаний як Ерік Саломонсен. Пізніше чоловіком жінки став педіатр Теодор Хомбургер, і в 1909 р. прізвище дитини змінили на Хомбургер. Через два роки вітчим усиновив Еріка, а інформація про справжнього біологічного батька від хлопця приховувалася. В сім’ї Хомбургерів строго дотримувалися єврейських ритуалів – відвідували синагоги по п’ятницях і суботах, діти, крім звичайної, отримували й єврейську освіту. Через «неєврейську» зовнішність – хлопчик був високим блакитнооким блондином – Еріка дражнили у школі. Згодом у дитини закралася підозра, що його батько насправді не був євреєм.
08/09 │ 2014 │ #03
Незважаючи на данське походження, психолог вважав себе німцем. Проте згодом став справжнім американцем – після одруження з канадською художницею та танцівницею Джоан Серсон Ерік у 1933 р. емігрував до США, прийняв християнство та набув американське громадянство. А наприкінці 1930-х рр. Ерік Хомбургер змінив своє прізвище на Еріксон, зберігши Хомбургер в якості другого імені. Сам психолог жартував, що врешті «усиновив сам
Віталій Проценко
66 Соціум
Україна:
мрія про громадянське суспільство Проблему недостатності громадянського благополуччя часто пов’язують з відсутністю таких речей, як національна свідомість, не той менталітет, низька соціальна та політична культура громадян країни, а також зі слабкими темпами економічного зростання. І все це правда, але не головне. Коли ми маємо справу з вивченням суспільств розвинутих процвітаючих країн, вищеназвані поняття дуже рідко виходять на перший план. Зі зміною популярних ідей і переконань народів починаються будь-які соціальні і політичні зміни. З економічним зростанням покращуються і можливості. Але справжній розвиток країн настає з будівництвом інститутів омріяного громадянського суспільства, коли потужні, хоча й віртуальні, бажання мас людей починають матеріалізуватися в середовище, яке враховує потреби кожного. Громадянська діяльність як матеріалізована національна свідомість Якщо зловживати визначенням демократії як влади народу, можна дуже швидко скотитися до влади натовпу, яка не несе з собою нічого конструктивного. Коли ж визначаємо її як право на вибір народом своїх правителів, поняття демократії серед народу зводиться до походів на вибори і пліткування про політиків. В ідеалі поняття демократії визначається як складна система управління суспільством країни, де громадяни мають шанс впливати на політичні й економічні процеси. І вклад одного громадянина може обмежуватися
08/09 │ 2014 │ #03
голосом на виборах, а іншого – реальною участю в житті суспільства. Думки відрізняються. І хтось вважає, що вплив громадян на складні процеси суспільства – річ небажана, бо далеко не всі з них здатні робити це добре. Інші наполягають, що взагалі можуть обійтися без влади і політиків. І, як часто стається, відповідь варто шукати десь посередині. І чи не найцікавіше робити це в межах ідей і існуючих прикладів громадянського суспільства з високим рівнем життя і низькою класовою нерівністю. Національна свідомість і ідеологія – це теж непогано, об’єднує людей для відстоювання своїх прав і цінностей, для просування змін у неповоротких державних механізмах. І, коли права відстояні, а цінності доведені, людина хоче прийти в нову країну і влаштуватися в її нових реаліях. Це момент, коли ідей, переконань і цінностей стає замало. З’являються потреби чогось матеріальнішого. Нові робочі місця, ріст старого-доброго ВВП, розвиток бізнесу, культури, інфраструктури… На щастя, в Україні з’являється розуміння того, що політикам це не під силу. Вони теж просто люди, що, як і всі інші, схильні дбати про свої інтереси і мають обмежений вплив на складну систему, якою покликані керувати. Світові приклади свідчать: централізовані системи, де влада повністю зосереджена в руках невеликої групи людей, як правило, не здатні забезпечувати процвітання країни в умовах рівноправ’я громадян. А перехідні системи зі зруйнованими механізмами управління ско-
68 Психологія бізнесу
Андрій Собчук
ПОЗИЦІОНУВАННЯ
як «засіб від конкуренції» Сучасний вік – це вік інформації та конкуренції. Кожен бізнесмен має можливість удосконалювати свій бізнес, використовуючи ідеї, які почерпає з найрізноманітніших джерел: Інтернету, книг, курсів, тренінгів та семінарів, професійного консультування у фахівців. Найрізноманітніша інформація тепер доступна всім. Це породжує стрімкий розвиток бізнесу і захмарну конкуренцію. З кожним роком конкурувати стає складніше, і науковці та професійні маркетологи постійно придумують техніки та методи для приваблення та утримання споживачів. У даній статті мова йтиме про позиціонування – потужний маркетинговий інструмент, що дозволяє донести до клієнтів свою пропозицію як унікальну й потрібну для споживача. Що ж таке позиціонування? 08/09 │ 2014 │ #03
Позиціонування – це створення образу нашого продукту в уяві клієнтів серед інших продуктів на ринку. Важливо усвідомити: сам продукт не обов’язково повинен бути найкращим серед представлених, зокрема й у конкурентів, найголовніше, щоб клієнти вважали його таким. Коли ми говоримо про позиціонування товару, то йдеться не про зміну фізичних властивостей (розмір, вага, смак), а лише уявлення в очах покупців. Наприклад, у суспільстві довго побутувала думка: автомобілі Volvo є найнадійнішими. Ми можемо здогадуватися, що це не зовсім так. Проте маркетологам названої компанії вдалося за допомогою регулярної реклами сформувати образ автомобілів Volvo як найнадійніших. І тому багато людей, що у виборі машини зосереджувалися перш за все на такій харак-
Тарас Радзівіл
72 Фінанси
ЯК РОЗРАХУВАТИСЯ З КРЕДИТАМИ В УМОВАХ КРИЗИ Кредити, кредити, кредити… Криза вдаряє з кожним днем все сильніше по тих, хто колись спокусився на «гарячу пропозицію» від банку і взяв кредит. Адже саме зараз настав час, коли на фоні зменшення або стабілізації доходів більшість боржників починає задумуватися над тим, як виплатити отриманий кредит. А якщо їх декілька? Як правило, одним кредитом усе не закінчується, а з нього лише розпочинається. Адже у процесі його оформлення життя виглядало так райдужно: задоволення від отримання жаданої речі значно перевершувало жаль від переплати. Проте ейфорія швидко минула, а кредити доведеться виплачувати ще не один місяць або й рік. І лише 20% від доходу, які спрямовувалися на погашення, тепер здаються не такою ж і малою сумою. А якщо кредит брався на купівлю пасиву, тобто речі, на обслуговування якої необхідно витрачати додаткові кошти (наприклад, для автомобіля: бензин, страхування, ремонт, техогляд, заміна масел і т.д.), то картина виглядає взагалі плачевною. Додайте сюди інфляцію (підвищення цін) при замороженні зарплат, валютні стрибки (з 2009 року держава заборонила видавати валютні кредити) – і ми отримаємо теперішню ситуацію українського позичальника. І в цьому немає нічого дивного: за все потрібно платити. І позичальники отримують своє «покарання»: 30, 40, а то й усі 60% річних за те, що дозволив собі річ, на яку наразі не заробив. Усе банально просто: коли ти хочеш отримати ще не заслужене, то повинен зазнати покарання. На території України це по08/09 │ 2014 │ #03
карання ой яке не мале. А коли врахувати, що українці в своїй більшості не полюбляють вчитуватися в договори, то виявляється: брав «безвідсотковий кредит» на новенький плазмовий телевізор, а з’ясувалося: ще доведеться дві такі плазми банку купити (у вигляді відсотків). Як сказав Ігор Красновський: «Отримуєш кредит – ейфорія; повертаєш – абстинентний синдром». (Синдром відміни (абстинентний синдром, синдром залежності, післядії, рикошету, «ломка») – складний комплекс патофізіологічних явищ, що розвивається при раптовому припиненні прийому лікарського препарату після тривалого його застосування, як правило, у великих дозах). Ось і живуть люди з цим болем і гадають, що з ним робити. Нерозуміння того, як віддавати накопичені борги, розгубленість, постійна нестача грошей, економія на всьому підряд. Хочеться плюнути і не віддавати важко зароблені гривні (вже краще
радить 76
Можливо, Ви ще не бачили: 12 розгніваних чоловіків (12 Angry Men), 1957 р., США Історія починається після завершення заключних промов у суді по справі про вбивство, суддя віддає інструкції суду присяжних. Відповідно до тогочасних законів у США смертельний вирок повинен був ухвалюватися присяжними одностайно. Питання, відповідь на яке вони шукають, полягає в тому, чи вбив підозрюваний 18-річний хлопець батька. Колегія також поінформована, що визнання підозрюваного винним обов’язково призведе до страти. Дванадцять чоловіків переходять до кімнати засідань, де вони починають знайомитись один із одним та обговорювати справу. Лише один із дванадцяти має іншу думку. Чи зможе він протиставити її більшості? Ґанді (Gandhi), 1982 р., Великобританія, Індія Фільм починається з передмови авторів, в якій пояснюють підхід до проблеми зображення складного життєвого шляху Магатми Ґанді. Картина зображує вбивство Ґанді та його похорон 30 січня 1948 року. У 1893 році Ґанді висаджують із потягу, попри те, що він їде в першому класі, за який заплатив. Ґанді усвідомлює, що закони нерівні по відношенню до індусів, і вирішує розпочати кампанію протесту без зброї за права свого народу. Після численних арештів уряд все ж таки погоджується на поступки. Велика беззбройна боротьба людини, яка вплинула на долю цілого людства. «ВОЛЛ·І» ( WALL·E), 2008 р., США В основу фільму покладена історія робота на ім’я ВОЛЛ·І, який призначений для очищення Землі від відходів у далекому майбутньому. Врешті-решт ВОЛЛ·І закохується в іншого робота на ім’я Єва і слідує за нею в космічний простір за пригодами, що змінять долю його виду. Добрий фільм, який викликає щирі емоції.
Можливо, Ви ще не читали: Розвинь лiдера в собі. Джон Максвелл, Брайт Букс, 2013 р. – 184 с. Ця книжка написана для суспільства, в якому плутають поняття менеджменту й лідерства. Автор бестселерів за версією «Нью-Йорк таймс» Джон С. Максвелл пояснює, що відрізняє лідерів-менеджерів від менеджерів-посередностей. Уже ставши класикою на тему лідерства, «Розвинь лідера в собі» показує, чому посадове лідерство – лідерство, що визначається посадою, – є лише початковим рівнем із П’яти рівнів лідерства. Книга «Розвинь лідера в собі» дасть Вам свіже бачення того, яким лідером Ви можете стати тепер і в майбутньому.
П’ять мов вибачення. Ґері Чепмен, Дженіфер Томас, Свічадо, 2012 р. – 280 с. Чому просити прощення і пробачати так важко? Просто тому, що це боротьба, яка потребує часу та терпеливості. Коли необхідно когось перепросити, кожен із нас починає діяти у свій спосіб. І часто спроби примиритися – безрезультатні. Це через те, що в окремої людини – своя мова вибачення. Книжка написана на основі інтерв’ю з подружніми парами, які діляться особистим досвідом перепрошування і прощення один одного. Втім, тут знайдете поради не лише для подружжя. Автори розказують, як подолати страх перед прощенням, як вибачити собі, як просити прощення у колі сім’ї чи в колег, як попросити пробачення в дітей чи коханих.
08/09 │ 2014 │ #03
радить 77
Створюй! Перші 100 000 кроків до успіху. Роман Кушнір, Коло, 2014 р. – 160 с. Ця книга може стати для Вас практичним і водночас мудрим порадником у царині постановки і досягнення цілей. Вона здатна провести Вас усіма лабіринтами і потаємними стежками, з якими стикається кожна людина, що блукає у пошуку власного призначення. Наша правильно вибрана життєва ціль – половина пройденого шляху, але як визначити і перевірити, що це справді моя ціль? Якщо Ви хоч колись розмірковували над таким запитанням, то книга саме для Вас. Новий цифровий світ. Ерік Шмідт, Джаред Коен, Літопис, 2014 р. Фантаст Уільям Гібсон писав: «Майбутнє вже настало, просто воно ще нерівномірно розподілене». Саме ці слова знаходять підтвердження та продовження в книзі «Новий цифровий світ», яка змальовує масштабну та вражаючу картину тектонічних зрушень у технологіях та суспільній свідомості в усіх сферах життя. Особливе видання ще й тим, що написане воно людьми, які опинилися ближче за багатьох інших до майбутнього. Авторами книги є Ерік Шмідт, голова ради директорів Google, з 2001 по 2011 рік займав посаду CEO компанії, та Джаред Коен – засновник і директор наукового центру Google Ideas. Прорив. Адріан Дж. Сливоцький, Вид-во УКУ, 2010. – 328 с. Мета цієї книги – показати, як розпізнати миті ризику, передбачити їх і як здійснити прорив, реалізувавши можливості, приховані в негативному ризику. У виданні презентовано сім основних видів стратегічних ризиків, до яких здатен підготуватися ваш бізнес, і перетворити їх на можливості для прориву, сформульовано ключові запитання, які повинні ставити перед собою топ-менеджери та власники, запропоновано кращі практики у кожному з семи напрямків. Управління стратегічними ризиками має бути на порядку денному кожного менеджера. Стратегічний ризик не можна усунути повністю, однак важливо його розуміти, вміти передбачити, осмислити і вжити відповідних контрзаходів. Книга адресована та буде корисна власникам бізнесу, керівникам організацій, управлінцям різних рівнів, викладачам та учасникам програм бізнес-шкіл – усім, хто цікавиться питаннями стратегічного управління бізнесом, управління стратегічними ризиками. Як не заблукати в Павутині. Тетяна Щербаченко, Видавництво Старого Лева, 2013 p. – 104 с. Дитина й Інтернет сьогодні нероздільні. Однак у Всесвітній Павутині стільки пасток і небезпек! Дитячі психологи довели, що раннє й неусвідомлене користування Інтернет-ресурсами призупиняє розвиток самостійного мислення дитини. Щоб цього не сталося, батьки і діти повинні озброїтися правильними знаннями! Як зробити з Інтернету друга-порадника, а не пожирача часу? Книжка «Як не заблукати в Павутині» доступно, переконливо й мотивовано розкриває широкі можливості Всесвітньої Павутини для дитини. Мова кохання. Алан і Барбара Пізи, Країна мрій, 2013 р. – 144 с. Алан і Барбара Пізи, експерти в галузі комунікації, дослідники мови рухів тіла й автори багатьох всесвітньовідомих бестселерів, у своїй новій книзі навчать Вас розуміти мову кохання. Зокрема, Ви дізнаєтеся, як за допомогою мови тіла знайти собі пару, як підготуватися до першого побачення і вечірки, як поводитися на швидкому побаченні, як уникнути проблем у спілкуванні, а також про секрети успішних стосунків. Ця книжка допоможе Вам оволодіти мистецтвом залицяння, знайти своє кохання і добитися довготривалих стосунків.
серпень/вересень
78 Притча номера
Один чоловік запитав Вчителя: – Чи варто мені йти до Вас навчатися? – Якщо ти підеш, то тобі тоді не варто було йти, а якщо не підеш, тоді тобі просто необхідно піти до мене в науку. Дуже здивувалися люди, які це чули: – Що означає твоя відповідь? Як нам її розуміти? – Якщо людина йде вчитися до мене, то це означає, що розум прагне знань і змін, і вона так чи інакше їх шукатиме і врешті знайде. А ті, хто не приходить вчитися, ще до цього не готові, але саме їм це найбільше потрібно.
08/09 │ 2014 │ #03
Навчання Притча номера 79
Навчання
Зазвичай вчаться саме ефективні, які й так багато що вміють і знають. Натомість неефективні, яким це знання б дуже стало у нагоді, вважаючи, що все знають, не стають на шлях пізнання і саморозвитку. Коли ми вирішили, що щось знаємо і розуміємо, то це може бути першим сигналом: саме нам зараз необхідно поглибити своє знання, доки не вийшов його «термін придатності».
серпень/вересень
80 Оптимістичні історії
Нема так зле, щоб Бути собою...
Колись давно Опру Уїнфрі звільнили з посади телерепортера, мотивувавши тим, що вона «не підходить для телебачення». Адже новини виявилися зовсім не її стихією. Розповідаючи про черговий ураган, який пронісся над Каліфорнією, Опра ковтала сльози. Її голос тремтів, коли мова йшла про зниження ставок на біржі. Те, що стало для коментатора найгіршою вадою, тобто такий рідкісний дар щирого співпереживання, забезпечили згодом успіх і багатство. У 1986 році на телеекранах з’явилась авторська програма телезірки – «Шоу Опри Уїнфрі», яка зробила її найвпливовішою телеведучою всіх часів. Її люблять і нею захоплюються мільйони глядачів у всьому світі, адже це жінка, яка надихає.
Ламаючи стереотипи... Майкл Джордан говорив : «Я не забив у кошик більше 9 000 м’ячів у своїй кар’єрі. Я програв майже 300 ігор. У 26 випадках на мене покладали відповідальність забити переможний м’яч, а я промахувався. Я знову і знову зазнавав невдач, і саме тому я здобув такий успіх». Але мало хто знає, що ще в школі Джордана викинули зі шкільної баскетбольної команди за «брак навичок». Тоді він повернувся додому, замкнувся у своїй кімнаті й ридав весь день. Але минув час, і Майкл Джордан став найвидатнішим баскетболістом всіх часів і народів, чий гордий 23 номер жадали носити на майках усі хлопці, захоплені спортом. Цей феноменальний спортсмен, що поєднує в собі унікальну комбінацію витонченості, швидкості, сили, майстерності, здатності імпровізувати і невгамовної спраги суперництва, без сторонньої допомоги зумів перевизначити поняття суперзірки НБА.
08/09 │ 2014 │ #03
Добре, що не вийшло з’їздити в відпустку...
Джордж Істмен давно мріяв з’їздити у відпустку і привезти купу фотографій, але довгоочікувана подорож до Сан-Домінго зірвалася – він не зміг спакувати фотоапарат, який у середині ХІХ сторіччя можна було перевозити тільки в окремій валізі. Залишившись вдома, Істмен став працювати над компактним фотоапаратом. У 1881 р. він представив світу перший компактний зразок Kodak і заснував компанію з Виробництва таких фотоапаратів. Новинка мала великий успіх! P.S. Фотоапарат Kodak, в який була заряджена плівка на 100 кадрів, вартував 25 $. Гасло Джорджа Істмена: «Ви натискаєте кнопку – ми робимо все інше» – пояснює появу першого загальнодоступного мистецтва, яке завоювало всесвітню популярність.
Оптимістичні історії 81
на добре не вийшло Успішний блеф...
Білл Гейтс був сором’язливим юнаком-генієм, який ніяк не наважувався віддатись улюбленій справі через страх покинути навчання на адвоката. Все змінилося, коли старий приятель Пол Ален якось на шляху до друга купив січневий номер журналу «Популярна електроніка» за 1975 рік. На обкладинці була картинка «Альтаїра-8800», першого комп’ютера для масового користування. Друзі побачили тут шанс, і, наражаючись на великий ризик, Гейтс відразу подзвонив у MITS, компанію, що створила «Альтаїр», і сказав, що в них з Полом є BASIC, мова програмування, яку можна використовувати на цьому комп’ютері. Вони блефували – у них у той момент не було нічого. MITS зацікавилася пропозицією, і Гейтсу з Аленом довелося в скаженому темпі працювати, створюючи програмний код і перевіряючи його на інших комп’ютерах. Тоді народилася компанія Micro-Soft (дефіс вони забрали пізніше), куди Білл і Пол найняли на роботу своїх шкільних друзів. На сьогодні Microsoft є найбільшою у світі компанією – виробником програмного забезпечення з представництвами у понад 100 країнах світу. P.S. В 15 років Гейтс написав програму для регулювання вуличного руху і заробив на цьому проекті 20 000 $. А в 17 одержав пропозицію на написання програмного пакета з розподілу енергії Боневільської греблі.
Якби не страхіття війни... Якби в 1916 році Еріх Марія Ремарк не опинився на війні, то не став би одним із найвідоміших німецьких письменників ХХ століття. Події, свідком яких він став, сильно вплинули на нього. Твір «На західному фронті без змін», що змальовував жорстокість війни в очах 19-літнього солдата, було опубліковано в 1929 році. Написаний простою, емоційною мовою, роман здивував критиків і в 1931 році його номінували на Нобелівську премію.
Дякуючи поганому зору... На той час, коли Стівен Кінг закінчив школу, Америка вже два роки вела війну з В’єтнамом. Кінг вагався – піти добровольцем на фронт чи вступити до інституту. Але, коли юнака побачили в приймальній комісії, то сказали: «Хлопче, ти ж сліпий, як кріт!». І це було правдою – він із дитинства носив окуляри з великими лінзами. В 1966 році Кінг вступив до університету штату Мен і в роки навчання почав писати свій перший роман. P.S. Роман називався «Керрі» і був опублікований у 1974 році.
серпень/вересень
83
Оформіть річну передплату на журнал всього за 135 грн.! телефонуйте 063 329 88 65 пишіть info@experyment.com.ua або реєструйтесь на сайті www.experyment.com.ua серпень/вересень