Всеамериканська Українська Незалежна Газета "Час і Події" № 12-2021 by chasipodii

Ƚɚɡɟɬɚ ɧɚɝɨɪɨɞɠɟɧɚ ɨɪɞɟɧɨɦ ɋɜɹɬɨɝɨ Ɋɿɜɧɨɚɩɨɫɬɨɥɶɧɨɝɨ ɤɧɹɡɹ ȼɨɥɨɞɢɦɢɪɚ ȼɟɥɢɤɨɝɨ ,,, ɫɬɭɩɟɧɹ

24 – 30 березня 2021,

№

12 (Vol. XXVІ)

ВСЕАМЕРИКАНСЬКА УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА • ВИХОДИТЬ ЩОТИЖНЯ • ВИДАЄТЬСЯ З 1996 РОКУ

MICHIGAN

OHIO

NEW JERSEY

MARYLAND

NEW ENGLAND

AMERICAN

UKRAINIAN

W E E K LY

NA AT TIONWIDE

N E W S PA P E R

ILLINOIS

773-751-2320 Українське Телебачення у Вас Вдома! ǑǔǏǄǚǗǕ Ǵǭ ǗǛǝǑǛǚ Ǵǭ ǚǕǔǩǗǕǙǕ ǟǍǝǕǡǍǙǕ

Нерухомість – купівля/продаж М розмовляємо Ми вашою мовою 4905 Old Orchard Ctr. Sui Suite #710, Skokie

8 847-673-7595 847-532-5254 8

16 років в Чикаго і передмістях! Працюю з моргечними агентами, адвокатами, інспекторами.

Звертайтеся! Ви в надійних руках!

Olga Horechko Реалтор/ Брокер

708-359-7617 Розмовляю українською, російською, польською

WWW.SCHOOL-FOR-MASSAGE.COM WWW.SC

Phone: 773-6 9 7- 3 9 2 2 • ukraine@mediatorchicago.com • www.chasipodii.net • ISSN 1548 6753 #12 (V.XXVІ)

ЧАС І ПОДІЇ #12 I 03.24.2021

ЧАС І ПОДІЇ Ось що пише про себе сама авторка: «Життя складається з вервечки випадкових подій, що є ключовими пунктами Великого Плану. Принаймні, мені подобається так думати. Свою подяку логічно почати з рідних. Висловити вдячність батькам, сім’ї, яка терпляче смажить яєчню на обід, бо натхненна мама цілий день писала і забула про все на світі. Подякувати Матінці Природі за цікавий набір генів і пристрасть до фантазування. Родино, я вас люблю і ціную! У світ письменства мені відчинила двері Анастасія Нікуліна @ innspirit та її перший творчий марафон у 2018. Саме тоді спрацювала кнопка «Ввімкнути». Я бачила дівчину майже одного віку зі мною, яка написала вже кілька книг, ділиться нюансами свого життя авторки, навчає, підтримує і всіляко пропагує, що сучасна українська література – це круто! Виявляється, пишуть не тільки в стіл, а українська література – жива, і не обмежується лише Ліною Костенко. Виявляється, письменником стати легко, треба тільки захотіти. Ну, добре, останній факт – спірний. Але мене уже охопив азарт. На Львівському книжковому форумі я відвідала практичний інтенсив Таїс Золотковської, яка володіє справжньою магією навіювання: «Ти все зможеш! Все у твоїх думках!». Мої впевненість та бажання писати міцнішали. І я нескінченно вдячна цим двом неймовірним письменницям за натхнення та віру. Хочеться особливо відзначити заслугу Сергія Гаврилова, чиї лекції перевернули моє сприйняття письменства загалом. Він додав нові пазли – аналізувати, розбирати свій текст, копатися в його нутрощах і діставати на аркуш лише найсмачніші фрагменти. Це – вау! Якщо перший рукопис «Лавка продажу дітей» я писала потоково, інтуїтивно рухаючись сюжетом на основі прочитаних художніх книг, то друга частина (так, так, вона є!) створювалася зовсім за іншим принципом. Я уже шукала опорні точки, гадала, як краще проявити персонажів, і точно знала, що після моменту «гірше не буває» назад дороги нема. Мабуть, саме тому, коли я в Instagram побачила пропозицію одного шанованого чоловіка про читання рукописів молодих авторів і надання рецензії, я з передчуттям надіслала «Лавку продажу дітей» і приготувалася чекати. Відповідь прийшла буквально за кілька днів і була… розгромна: «Нелогічно, награно, з американських фільмів, для наївних дітей» – ці слова постійно мерехтіли перед очима, і я визнала, що це провал. Гірше не буває. Писати – то не моє… Подумала я так собі, і… взялася за нову історію, бо «назад дороги нема». Я дякую Літенській Тетяні, редакторці і моїй подрузі, за підтримку. Ми познайомилися з нею в соцмережі, а здається, що вона завжди була поряд. З нею я консультуюся, обговорюю, як краще вчинити, їй ненав’язливо пропоную прочитати рукопис і заодно – виправити помилки. Тетянко, дякую! Як ти мене досі терпиш?

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК

#12 I 03.24.2021

Фото з ФБ-сторінки Анни Софіної

Лавка продажу дітей

Анна Софіна

нна Вікторівна Софіна (Черненко) народилася 19 лютого 1989 року. З дитинства любила шкільні свята, писати сценарії та приміряти на себе образи, взяті із улюблених книжок. В 2006 році закінчила Миколаївський базовий медичний коледж за спеціальністю «Сестринська справа» і працювала медсестрою в школі, а потім у поліклінічному відділенні дитячої лікарні. Але постійно шукала способи задіяти свою фантазію: пропонувала сценарії школам, сценарії заходів для поліклініки, записувала короткі прозові замітки. З 2005 року навчалася в Херсонському державному університеті, де отримала диплом спеціаліста на кафедрі біології. У 2011 році вийшла заміж, а в 2014 році народила доньку і почала писати, записувати вигадані казки, вплітати знакові події – на згадку. На конкурсі «Напишіть про мене книжку» отримала відгук: «Цікаво,

але для домашнього використання!». Анна продовжувала писати, складаючи написане у шухляду, і лише за підтримки друзів та рідних наважилася відправити рукопис «Лавка продажу дітей», написаний під час першого марафону NaNoWrimo, в 2017 році, на «Коронацію слова». Анна Софіна – активна відвідувачка онлайн-навчань від Літосвіти, авторських курсів Сергія Гаврилова «Колосторі» та «Курс сценарної майстерності», авторських марафонів Тамріко Шолі і Таїс Золотковської. Співведуча Клубу Анонімних Авторів у Миколаєві та творчих зустрічей Текстольєрів. В липні 2020 року отримала Спецвідзнаку від часопису «Час і Події» міста Чикаго на «Коронації слова» 2020. У вересні 2020 року казку Анни Софіної обрали до благодійної збірки казок від БФ «Щастя завжди поруч».

І взагалі, саме Instagram став для мене творчим батутом, та люди, з якими я познайомилася, і від яких отримувала захоплені відгуки. Вони спонукали рухатися далі! От і «Дивозбірка для допитливих дітей» у співавторстві з Марією Кушнєровою, Танітою Маре, Анною Дьоміною, Ольгою Пінчук та Ірою Шу має колосальний успіх… серед інстадрузів (жоден однокласник чи однокласниця не постраждали від моїх казок). І в цьому, мені здається, сила сучасного світу. Він безмежний. Головне – знати, куди ти йдеш і що шукаєш. Моя подяка була б неповною, якби я не згадала Анну Трокай, завідувачку краєзнавчого відділу Миколаївської обласної універсальної наукової бібліотеки. Її алмазна віра в мою талановитість (таких людей треба тримати поруч двадцять чотири години на добу, бо це подарунок долі) підтримує мене протягом трьох років і надихає писати і досягати авторської май-

стерності. Саме вона порадила звернутися до видавництва Ірини Гудим, яке з люб’язністю погодилося провести «юного автора» непростим шляхом самвидаву. Дякую

відділу культури міста Миколаєва за фінансову підтримку і обіцяю, що далі буде цікавіше. Наостанок хотіла б сказати кілька слів про свою маму. Ніколи не думала, що вона настільки стійка, і має таку витривалу нервову систему. Ця жінка перечитувала «Лавку продажу дітей» колосальну кількість разів, шукаючи неточності та хибодруки, граматичні помилки та сюжетні розбіжності. Вона знає «Лавку» краще за мене, тому, якщо матимете питання – сміливо стукайте до неї в приватні повідомлення (як я гарно: і похвалила, і від себе обурених читачів відвела :)). Дякую своїй доньці. «Сонцю, з тебе все почалося. Ти надихаєш на нові звершення та розширення можливостей». Дякую собі! Дякую, що не покинула і продовжила. Дякую «Коронації слова» і усім причетним – мені досі не віриться, що це правда, що міжнародний літературний конкурс з двадцятирічною історією існування оцінив мій перший рукопис і нагородив такою почесною відзнакою. Особлива вдячність Марині Олійник та часопису «Час і Події» м. Чикаго – дякую, що побачили в рукописі те, що не лежало на поверхні, і повірили в його цінність. Я впевнена, що матиму змогу вас міцно обійняти, бо словами описати вдячність, яку я відчуваю після «Коронації слова», неможливо. Це спонукає писати далі. Ви – надихаєте! Якщо раптом я когось забула згадати, напишіть мені гнівного листа, і я обіцяю виправити ситуацію, розповівши на своїй сторінці в Instagram @anya_soncyasvit. А поки що дякую за увагу і за те, що підтримали «Лавку продажу дітей». До зустрічі на наступних сторінках книг Анни Софіної!» Ми ж, від імені редакції «Часу і Подій» можемо хіба повідомити читачам, що книга, яку ми вам пропонуємо прочитати, вже вийшла друком – але невеличким тиражем. Тож ви можете замовити паперову книгу або ектронний варіант у самої авторки – або ж просто підтримати її фінансово невеличкою кавою – аби вона мала натхнення на подальшу творчість! : ) Фейсбук авторки: https://www. facebook.com/anna.sofina.33, інстаграм: @anya_soncyasvit .

***

ǰȖȒȎȐțȖȥȎ ȘȜȚȝȎțȳȭ 0(',$725 ,QF

´ȅǮǿ ǥ ǽǼǲǥǦµ ± ɳɨɬɢɠɧɟɜɚ ɭɤɪɚʀɧɨɦɨɜɧɚ ɝɚɡɟɬɚ : &KLFDJR $YH &KLFDJR ,/ ɍɠɦ ɏɛɥɬ

ɓɠɯ ɫɠɟɛɥɭɩɫ ² Ƚʀɥɭɩɫ ɋɣɜɛɲɠɨɥɩ

´&+$6 32',,µ

Ɉɮɿɫ ɦɟɧɟɞɠɟɪ ± əɫʀɤ ɂɛɝɠɫɹɰɛ ɑɢɤɚɝɨ

$PHULFDQ 8NUDLQLDQ /DQJXDJH &KLFDJR EDVHG ZHHNO\ QHZVSDSHU 3XEOLVKHG E\ 0HGLDWRU ,QF

ɉɪɨɝɪɚɦɧɢɣ ɦɟɧɟɞɠɟɪ ± ȿɧɣɭɫɩ Ɋɠɭɫɮɥ ɑɢɤɚɝɨ

$GYHUWLVLQJ GHSDUWPHQW

Ⱦɢɡɚɣɧ ɬɚ ɜɟɪɫɬɤɚ ± Ɉɛɭɛɦʀɺ Ʌɩɭɦɺɫɲɮɥ

6RÀD 5D]XPRYD 3KRQH

ȼɢɞɚɜɧɢɱɢɣ ɪɟɞɚɤɬɨɪ ± ɇɛɫɣɨɛ ɉɦʀɤɨɣɥ Ʉɢʀɜ

Ʉɨɪɟɤɬɨɪ ± ɉɥɬɛɨɛ Ƚɩɤɭɩɝɣɲ Ʌɶɜɿɜ

ɉɢɲɿɬɶ ɧɚɦ ɧɚ : &KLFDJR $YH &KLFDJR ,/

ZZZ FKDVLSRGLL QHW

XNUDLQH#PHGLDWRUFKLFDJR FRP

Ⱦɢɡɚɣɧ ɪɟɤɥɚɦɢ ɽ ɜɥɚɫɧɿɫɬɸ ɪɟɞɚɤɰɿʀ Ɋɟɞɚɤɰɿɹ ɧɟ ɜɿɞɩɨɜɿɞɚɽ ɡɚ ɡɦɿɫɬ ɪɟɤɥɚɦɧɢɯ ɨɝɨɥɨɲɟɧɶ Ⱦɭɦɤɢ ɚɜɬɨɪɿɜ ɬɚ ɪɟɞɚɤɰɿʀ ɦɨɠɭɬɶ ɧɟ ɫɩɿɜɩɚɞɚɬɢ ɉɟɪɟɞɪɭɤ ɦɚɬɟɪɿɚɥɿɜ ɦɨɠɥɢɜɢɣ ɬɿɥɶɤɢ ɡ ɩɨɫɢɥɚɧɧɹɦ ɧɚ ɑɚɫ ɿ ɉɨɞɿʀ

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК

Дякую кожному, хто причетний до виходу цієї книги. Список довжиною у вічність, і такої ж довжини моя подяка.

Пролог – З дитинства ми запам’ятовуємо лише найсвітліші або найтемніші події. Я пам’ятаю, як ми їли щура, більше десятка дорослих і дітей ділили між собою одного щура, і я не знаю точно – це було найкраще чи найгірше в моєму тодішньому житті. Немолодий професор ловив зацікавлені живі погляди своїх студентів і тішився: що може бути приємнішим, аніж потяг до інформації в юних серцях? – Ще п’ятдесят років тому земля стогнала і вмивалася кривавими сльозами! На екрані одні кадри змінювали інші: похнюплені, брудні люди йдуть запиленими, розбитими дорогами; поодинокі вибухи здригають землю; вода забруднена уламками, сміттям, тілами, трупиками риб і тварин; зруйновані домівки, дерева; бурхливі потоки змивають усе на своєму шляху; міста розтрощені; села, покинуті ще раніше, ледь видніються із заростей, – в кожній світлині відчувається занепад, руїна і безнадія. На відміну від затишної аудиторії, з очищеним прохолодним повітрям, зручними кріслами та вікнами на півстіни, з яких відкривався панорамний вид міста. Професор тихо тупцяв на місці, йому завжди важко давалася ця тема. Спогади часто приходили до нього в кошмарах і простягували свої хижі пазурі, лишаючи його спокою теперішнього життя. Він народився в буремний час. Тоді більшість жінок, якщо вчасно помічали вагітність, за будь-яких умов позбавлялися небажаного стану. Мало хто наважувався народити дитину в час голоду, війни й повної безнадії. На Землі панував хаос. Але його матір не така, як більшість. Вона народила немовля, в лісі, без медичної допомоги і робила все, аби її син якомога довше жив на цьому світі. – Ми з вами живемо в чудовому місті: Ода створена на уламках колишніх цивілізацій, вона зібрала скалічені душі й подарувала крила! Тепер ми маємо, що їсти, пити, що одягти й де працювати. А починалося все з кількох наметів у долині. Ми ходили в ліс на полювання й випадково натрапили на вціліле, але покинуте місто, яке не відразу прийняло нас. Перші десять років ми виживали, але поступово, знаходячи старі наукові проекти, інноваційні розробки, агрономічні замітки, Ода почала розквітати. Те благополучне життя, яке ми маємо зараз, далося важкою ціною і лише завдя-

ки мудрим рішенням наших керманичів. Зараз нам немає про що хвилюватися, і навіть проблема з дітьми – вирішилася. Відтепер роду людському нічого не загрожує, адже у нас є Магазин. Ой, пробачте. Лавка! Ця незрозуміла любов до назв у стилі ретро... «Ламборджині Бричка» – найпопулярніша нині модель. Упевнений, предки щиро сміються з цього словесного поєднання, аж труни розсипаються від реготу. Але не нам диктувати моду. Ми скромні статистики. Дехто – майбутні. Так, Іве? Що там із домашнім завданням? Аудиторією пронісся легкий смішок.

тим більш корисною. Різні полиці, різні цільові категорії, різні немовлята. Щойно опинитеся всередині лавки, вам одразу на очі потрапить залежалий товар. Гм, так, усі немовлята лежать, скажете ви. Як зрозуміти, хто саме залежалий? Поясню. Це діти доросліші. Зазвичай пропонують новонароджених та немовлят до шести місяців, далі їх повертають на фабрику задля оновлення. І при вході, зовсім «ненав’язливо», – викладач змовницьки підморгнув, – вас чекатимуть малюки, яким близько півроку. До речі, раджу не втрачати можливість і пильно до них придивитися, там

ють, як мішок картоплі, але ніколи не знаєш, що за кота ти в тому мішку купив. Був випадок, коли сім’я купила «природника», а він виявився соціопатом, схильним до насильства. У восьмирічному віці по-звірячому вбив батьків і подався у мандри. Добре, що його швидко впіймали й ніхто більше не постраждав. Така от забаганка природи. На цьому на сьогодні все. До наступної лекції. Так, Іве? – аудиторія загула від сміху. – Наостанок запам’ятайте одну річ: свобода мислення – це багатство, свобода слова – смертельний ризик! – Помітивши здивовані погляди студентів,

Лавка продажу дітей Анна Софіна

трапляються такі набори генів – замилуєшся. А знижки просто неймовірні. Лектор задумливо розчісував пальцями борідку і згадував свої емоції від першого візиту. Суто задля професійного інтересу. На жаль. Чи на щастя… – Далі – центральна частина. О, тут є де і оку розгулятися, і гаманцю. Якщо вам цікаво глянути на дитину багатіїв, насолоджуйтеся прогулянкою центром крамниці. Найгарніші, найрозумніші, з високорозвиненою інтуїцією та навичками виживання. В них вклали все, що знадобиться у житті – і трохи більше. Цінник зашкалює від нулів, – показно прошепотів професор. – Ну, а в третьому відділі дітлахи, як то кажуть, – на любителя: руді; занадто високі чи низькі; з ластовинням чи рожевим носом; з кучерявим волоссям чи майже лисі; густа борода, рідкі зуби і ще ледь не сотня дивних або не дуже характеристик. Чого душа бажає... О, ледь не забув. Є ще четвертий відділ – для бідних. Діти з випадковим набором генів. Кошту-

#12 I 03.24.2021 солодкий аромат зі злегка помітною прілою гірчинкою. – Цок! – статистик мимоволі підскочив. Юна секретарка поставила перед ним тацю із чайним сервізом. Оце так замилувався листковими піруетами, аж не почув, як хтось увійшов до кабінету. «Старієте, пане лектор!» – Дякую, дякую, любонько. А що з Лі? Зазвичай вона мені допомагала розібратися з усіма чайними премудрощами. – Вона захворіла, – стримано відповіла незнайомка. – Це проблема? Можу перезаварити чай, якщо вам не смакує. – О, ні, ні! Все добре! Дякую. Все добре... Професор дивився у вікно і слідкував за польотом чергового листка. Осінь… Все має впасти, аби розквітнути знову!

***

Фото з ФБ-сторінки Анни Софіної

– Натомість ваш скромний слуга давно у цій справі. Зручненько вмостився в осередку даних і спостерігаю. – Невисокого зросту чоловік на долю секунди не стримав емоцій: піднесення, жаль, хвилювання… і ще щось, не до кінця зрозуміле. – Отже, лавка! Лавка продажу дітей. Територія магазину становить вісімсот шістдесят метрів квадратних. Це не так багато, але вибір там – ох, який багатий, вже вибачте за тавтологію. Полиці з немовлятами на будь-який гаманець і смак. Нумо, зізнавайтеся, лобуряки, хто гуляв лавкою? Невже всі такі відповідальні й купуватимете дітей лишень по закінченні академії? І ти, Іве, теж? – Знову стримане хихотіння, всі звикли до підвищеного інтересу з боку професора до Іва. Той і сам зізнавався, що бачить в парубкові свою молоду версію і якщо прискіпується до нього частіше за інших, то лише від щирого бажання допомогти. – Що ж, хвалю. Значить, інформація буде для вас

ЧАС І ПОДІЇ

лектор із показною безтурботністю додав: – І не дай Боже, що я когось із вас зустріну в лавці продажу дітей. До сесії – ні-ні! Затямили? Студенти, весело гиготячи, побігли до виходу з аудиторії. Кожен хотів обговорити сьогоднішню лекцію та помріяти, в якому відділі обирав би власне немовля. Сивобородий професор-статистик втомлено сів за стіл. Чому з кожним роком лекції, присвячені темі лавки і дітопродажу, так важко йому даються? Найстрашніше, що в глибині серця він знав, чому – і це жахало. Оте знання. Та що він може зробити? Анічогісінько. Виконувати свою роботу і виголошувати завчений текст. Професор натиснув на кнопку зв’язку, щоб попросити улюбленого чаю. Можна трохи відпочити. За вікном вирує тепла, як ніколи, осінь. Такого насиченого різнобарв’я професор давно не бачив, полум‘яний кленовий листок, делікатно кружляючи, м’яко опускався на землю. Він майже відчув його запашний дотик – пряний

– Мамо, давай цього візьмемо! Гля’, який гарненький, – хлоп’я торкнулося носом скляної вітрини, переводячи погляд зі сплячого малюка на табличку з фотографією біля кювезу. – Ко, дочекаймося консультанта. Ми ж не іграшку купуємо – це член родини. Треба знати вік, звички, схильності, прогноз на життя... – Породу, – гиготнув чоловік. – Породу? – із цікавістю поглянув на татуся хлопчик. – Чи можу я вам допомогти? – дівчина в сірій уніформі з’явилася, мов нізвідки. – Ми шукаємо нового члена сім’ї! – серйозно мовив хлопчина та обвів поглядом безмежний зал крамниці. Продавчиня привітно посміхнулася: – Малюк, якого ти обрав, і справді особливий. Бачиш, він смаглявий, але очі блакитні, – точнісінько, як у тебе. Чи це не знак, що ви порозумієтеся між собою з першої секунди? – хлопчина зашарівся від змовницького підморгування консультантки. – Щодо фактів: не галасує ночами, слухняний та дружній. Має веселу вдачу, любить гратися. А ще зверни увагу, який розумний у нього погляд. Вам точно буде про що поговорити... – Мамо, давай його купимо! – благально запхинькав хлопчина. – Навіть не знаю... Я так хотіла біляву дівчинку... Жінка поглянула на смаглявого пуцьвірінка і отетеріла. Вона готова була заприсягтися, що він їй посміхнувся. Посміхнувся! Хіба таке можливо? Глянула на сина, що не зводив з неї благального погляду, і мовила: – То як, чоловіче, має колір значення? – Її очі сміялися. Продовження на стор. 6

ЧАС І ПОДІЇ #12 I 03.24.2021

РЕКЛАМА ǀǪǭǮǬǪǦǪǞǡ ǟǪǧǪǭǯǞǜǩǩǻ ǬǪǣǫǪǳǤǩǜȀǮǸǭǻ ǝǡǬǡǣǩǻ ǯ ǨǡǬȂȃ ǉǪǬǬȂǠǢǜ ǀǡǩǸ ǞǤǝǪǬȂǞ ̰ ǦǞȂǮǩǻ ǉǡǪǝǱȂǠǩǪ ǣǜǬǡȀǭǮǬǯǞǜǮǤǭǻ Ǡǧǻ ǟǪǧǪǭǯǞǜǩǩǻ" ǋǪǮǬȂǝǩǪ ǫǬǪǟǪǧǪǭǯǞǜǮǤ ǫǪǴǮǪǺ" ƾǜǨ ǫǪǮǬȂǝǩǪ ǫȂǠ̵ȃǱǜǮǤ ǩǜ ǞǤǝǪǬǳǯ ǠȂǧǸǩǤǲǺ" ǃǜǮǡǧǡǰǪǩǯǥǮǡ ǯ ǩǜǴ ǪǰȂǭ ǣǜ ǮǡǧǡǰǪǩǪǨ ǃǜ ǻǦǤǨǤ ǟǪǧǪǞǩǤǨǤ ǩǜǫǬǻǨǜǨǤ ǫǬǜǲǺǞǜǮǤǨǡ ǎǪǨ Ǡǧǻ ǉǪǬǬȂǠǢǜ

ɐ˒˕ˉˏ˄ˑˑ˭ϰˀ˔˒ːʽ˃˕ˠˍ˒˩ϰʾ˄ˈ˓˄ˍˉ ǎǪǨ ƽǡǩȂǩǸǪ ǦǜǮǡǟǪǬǤǳǩǪ ǣǜǫǡǬǡǳǯȀ ǫǬǪǮǤ ǭǦǪǬǪǳǡǩǩǻ ǳǤǩǩǪǺ ǜǠǨȂǩȂǭǮǬǜǲȂȀǺ ǝǺǠǢǡǮǯ ǫǪǧȂǲȂȃ ̰ ǩǜ ǲȂǧǤǱ ǮǤǭ ǠǪǧǜǬȂǞ ǲǸǪǟǪ ǬǪǦǯ ǫǬǤ ǲǸǪǨǯ ǳǤǭǧǡǩǩȂǭǮǸ ǫǪǧȂǲǡǥǭǸǦǪǟǪ ǫǡǬǭǪǩǜǧǯ Ǟǫǜǧǜ ǠǪ ǩǜǥǩǤǢǳǪǟǪ ǬȂǞǩǻ ǣǜ ǬǪǦȂǞ ǎǪǨ ǞȂǠǩǪǞǤǮǸ ǫǬȂǪǬǤǮǡǮ Ȃ ǭǮǞǪǬǤǮǸ ǐǪǬǯǨ ǟǬǪǨǜǠǭǸǦǤǱ ǫǪǭǧǯǟ ǜǝǤ ǞǭǮǜǩǪǞǤǮǤ ǨȂǲǩȂ ǣǞ̵ǻǣǦǤ ǨȂǢ ǟǬǪǨǜǠǻǩǜǨǤ Ǯǜ ǪǭǪǝǜǨǤ ǦǪǮǬȂ ǞȂǠǫǪǞȂǠǜǺǮǸ ǯ ǨǡǬȂȃ ǣǜ ǝǡǣǫǡǦǯ Ǟ ǨȂǭǮȂ

ɐ˔ʽʿˉˏˠˑ˄ϰ˄ˍ˒ˑ˒ː˨˛ˑ˄ϰˈ˔˒˕˖ʽˑˑ˭ ƾȂǠǡǪȂǟǬǤ ǭǤǟǜǬǡǮǩȂ Ǯǜ ǞǤǩǩȂ ǨǜǟǜǣǤǩǤ" ǕǪ ǮǬǜǫǤǧǪǭǻ ǣ ǬǪǣǠǬȂǝǩǤǨǤ ǨǜǟǜǣǤǩǜǨǤ ǥ ǦǬǜǨǩǤǲǻǨǤ ǻǦȂ ǭǮǞǪǬǺǺǮǸ ǱǪǬǪǴȂ ǬǪǝǪǳȂ ǨȂǭǲǻ ǣǜǧǯǳǜǺǮǸ ǫǪǦǯǫǲȂǞ Ȃǣ ǠǪǞǦǪǧǤǴǩȂǱ ǫǡǬǡǠǨȂǭǮǸ Ȃ ǰǜǦǮǤǳǩǪ ǫȂǠǞǤǵǯǺǮǸ ǻǦȂǭǮǸ ǩǜǴǪǟǪ ǢǤǮǮǻ ǯ ǉǪǬǬȂǠǢȂ" ǎǪǨ ǞǞǜǢǜȀ ǵǪ ǩǜǨ ǫǪǮǬȂǝǩǪ ǭǮǞǪǬǤǮǤ ǯ ǉǪǬǬȂǠǢȂ ǮǜǦǡ ǡǦǪǩǪǨȂǳǩǡ ǭǡǬǡǠǪǞǤǵǡ ǻǦǡ ǝ ǮȂǭǩǪ ǭǫȂǞǫǬǜǲǺǞǜǧǪ ǣ ȂǭǩǯǺǳǤǨǤ ǫȂǠǫǬǤȀǨǭǮǞǜǨǤ Ǯǜ ǭǯǭȂǠǜǨǤ ǜǝǤ ǣǜǧǯǳǤǮǤ ǩǪǞȂ ǝȂǣǩǡǭǤ ǒǡ ǣǩǪǞǯ ǣǬǪǝǤǮǸ ǉǪǬǬȂǠǢ ǪǠǩǤǨ ǣ ǯǭǫȂǴǩǤǱ Ȃ ǫǬǤǞǜǝǧǤǞǤǱ Ǡǧǻ ǢǤǮǮǻ ǨȂǭǮ Ǡǧǻ ǬǪǝǪǮǤ Ǯǜ ǞǤǱǪǞǜǩǩǻ ǩǜǴǤǱ ǠȂǮǡǥ

ȼ˨˃ˑ˒ʿˏ˄ˑˑ˭ϰˑʽ˝ˉ˚ϰ˝ˍ˨ˏϰ˨ϰˈ˔˗ˊˑ˒ʿʽˑ˒˩ϰ˨ˑ˙˔ʽ˕˖˔˗ˍ˖˗˔ˉ

Ʉˉʿ˄˖˄ϰ˗ϰZĢľľÿß÷ãς Ɏ˄ˈʽ˃˒ʿ˒ˏ˄ˑ˨ϰː˨˕ˠˍˉːϰ˕˄˔ʿ˨˕˒ːμ ˍ˔ˉː˨ˑʽˏˠˑ˒ˬϰ˕ˉ˖˗ʽ˜˨˦ˬμ ˝ˍ˒ˏʽːˉμϰ˓˒˃ʽ˖ˍʽːˉς Ɏ˄ϰ˓˒ˏ˨ˑ˗ˊ˖˄˕˭ϰ˨ϰϰ˓˔˒ˀ˒ˏ˒˕˗ˊ˖˄ ˈʽϰˑ˒ʿ˒ˀ˒ϰˏ˨˃˄˔ʽϰˑʽ˝˒ˀ˒ϰː˨˕˖ʽπ ȼˉʾ˄˔˨˖ˠϰ˕ˉˏˠˑ˒ˀ˒ϰˏ˨˃˄˔ʽ ˃ˏ˭ϰʿ˕ˠ˒ˀ˒ϰɎ˒˔˔˨˃ˇʽπ

ǊǣǩǜǦǪǺ ǠǪǝǬǪǝǯǮǯ ǭǫȂǧǸǩǪǮǤ Ȁ ǩǜǻǞǩȂǭǮǸ ǯ ǩȂǥ ǻǦȂǭǩǤǱ ǴǦȂǧ ǜ ǮǜǦǪǢ ǻǦȂǭǮǸ Ȃ ǦȂǧǸǦȂǭǮǸ ǮǤǱ ǣǯǭǤǧǸ ǻǦȂ ǠǪǦǧǜǠǜȀ ǜǠǨȂǩȂǭǮǬǜǲȂǻ ǨȂǭǮǜ Ǡǧǻ ǫǪǧȂǫǴǡǩǩǻ ǥǪǟǪ ȂǩǰǬǜǭǮǬǯǦǮǯǬǤ ǍǸǪǟǪǠǩȂ ǩǜǴȂ ǨȂǭǲǡǞȂ ǴǦǪǧǤ ǫǬǜǲǺǺǮǸ ǭǜǨȂ ǝǡǣ ǫȂǠǮǬǤǨǦǤ ǳǤǩǩǪȃ ǜǠǨȂǩȂǭǮǬǜǲȂȃ Ƽ ǩǜǴȂ ǞǯǧǤǲȂ ǥ ǠǪǬǪǟǤ Ǟ ǠǯǢǡ ǫǪǟǜǩǪǨǯ ǭǮǜǩȂ ̰ ǞǧǜǠǜ ǩǡ ǣǞǡǬǮǜȀ ǯǞǜǟǤ ǩǜ ǣǜǩǜǠǮǪ ǞǡǧǤǦǯ ǦȂǧǸǦȂǭǮǸ ǞǤǝǪȃǩ ǬǪǣǝǤǮǤǱ ǮǬǪǮǯǜǬȂǞ ǝǪǬǠǺǬȂǞ Ȃ ǫǬǪǞǯǧǦȂǞ ǎǪǨ ǜǦǮǤǞǩǪ ǭǫȂǞǫǬǜǲǺǞǜǮǤǨǡ ǣ ǨȂǭǲǡǞǪǺ ǴǦȂǧǸǩǪǺ ǬǜǠǪǺ ǜ ǮǜǦǪǢ ǞȂǠǩǪǞǤǮǸ ȂǩǰǬǜǭǮǬǯǦǮǯǬǯ ǉǪǬǬȂǠǢǜ

ɔ˖˔ˉːʽˑˑ˭ϰ˓˒˃ʽ˖ˍ˗ ǎǪǠȂ ǻǦ ǫǬǤǧǡǟǧȂ ǟǬǪǨǜǠǤ ǫǪǧȂǫǴǤǧǤ ǭǞǪǺ ǫǪǠǜǮǦǪǞǯ ǝǜǣǯ Ȃ ǩǡ ǫȂǠǩȂǨǜǺǮǸ ǫǪǠǜǮǦǤ ǩǜ ǩǡǬǯǱǪǨȂǭǮǸ Ǡǧǻ ǠǪǨǪǞǧǜǭǩǤǦȂǞ ǉǪǬǬȂǠǢ ǫǬǪǠǪǞǢǯȀ ǠǡǠǜǧȂ ǝȂǧǸǴǡ Ȃ ǝȂǧǸǴǡ ǞǤǦǪǬǤǭǮǪǞǯǞǜǮǤ ǫǬǜǲǺǺǳȂ ǭȂǨ̵ȃ Ǡǧǻ ǮǪǟǪ ǜǝǤ ǧǜǮǜǮǤ ǠȂǬǦǤ ǯ ǝǺǠǢǡǮȂ ǨȂǭǮǜ ǣǜ ǬǜǱǯǩǪǦ ǵǪǬȂǳǩǪǟǪ ǣǝȂǧǸǴǡǩǩǻ ǨȂǭǸǦǤǱ ǫǪǠǜǮǦȂǞ ǩǜ ǩǡǬǯǱǪǨȂǭǮǸ ǫǬǪǮǻǟǪǨ ǪǭǮǜǩǩȂǱ ǫ̵ǻǮǤ ǬǪǦȂǞ ǎǪǨ ǭǮǬǤǨǯǞǜǮǤǨǡ ǫǪǠǜǮǦǤ ǩǜ ǩǡǬǯǱǪǨȂǭǮǸ Ȃ ǫǬǤǠȂǧǻǮǤǨǡ ǫǬȂǪǬǤǮǡǮǩǯ ǯǞǜǟǯ ǡǦǪǩǪǨȂǳǩǪǨǯ ǣǬǪǭǮǜǩǩǺ ǨȂǭǮǜ ǻǦ ǠǞǤǟǯǩǯ Ǡǧǻ ǫǪǧȂǫǴǡǩǩǻ ǻǦǪǭǮȂ ǨȂǭǸǦǪǟǪ ǭǡǬǞȂǭǯ ǮǜǦ Ȃ Ǡǧǻ ǫǪǧǡǟǴǡǩǩǻ ǠǪǧȂ ǠǪǨǪǞǧǜǭǩǤǦȂǞ ǞȂǠ ǣǜǟǜǧǸǩǪǟǪ ǫǪǠǜǮǦǪǞǪǟǪ ǮǻǟǜǬǻ

ȼˉϰ˚˒˖˨ˏˉϰʾϰ˕˖ʽ˖ˉϰʿ˒ˏ˒ˑ˖˄˔˒ːς ȼ˨˃ʿ˨˃ʽˊ˖˄ϰˑʽ˕ϰˈʽϰʽ˃˔˄˕˒ˬν ţţţλ8ľÿãěßłĢö Ģę ãěÿ÷ěĢλÙĢę

y¾ÿßϰöĢľϰØũϰ8ľÿãěßłϰĢöϰ Ģęϰ ãěÿ÷ěĢ

ʽʾ˒ϰʾ˄ˈ˓˄˛ˑ˒ϰˈʽϰʽ˃˔˄˕˒ˬν Αΐ΋Βϰ¡λϰAľŢÿě÷ϰy¾ľĐϰ|Ģ¾ßμϰɎ˒˔˔˨˃ˇ

708-452-0716

ПР ПРОДУКТОВА РОДУУКТОВА ВА Б БАЗА АЗАА АЗ «DANIEL’S «DA DANIEL’ DA L’S ’S CAVIAR» CAV CA AVIAR» R» Ɇɢ ɝɚɪɚɧɬɭɽɦɨ ɧɚɣɛɿɥɶɲɢɣ ɜɢɛɿɪ ɬɚ ɧɚɣɧɢɠɱɿ ɰɿɧɢ ɧɚ ɿɤɪɭ ɬɚ ɪɢɛɭ ɜ ɑɢɤɚɝɨ

ɉɪɢ ɩɨɤɭɩɰɿ ȱɤɪɢ ɫɤɚɠɿɬɶ ȼɫH ɧɚɲH ɀɢɬɬɹ ɿɤɪɚ ɿ ɨɬɪɢɦɚɽɬɟ ɜ ɩɨɞɚɪɭɧɨɤ ɧɚɛɿɪ ɜ ɹɥɟɧɨʀ ɪɢɛɢ ɉɨɧɚɞ ɜɢɞɿɜ ɿɤɪɢ Ȼɿɥɶɲɟ ɜɢɞɿɜ ɫɜɿɠɨɦɨɪɨɠɟɧɨʀ ɬɚ ɤɨɩɱɟɧɨʀ ɪɢɛɢ Тільки у нас Ікра червона з Чавичи! Ікра червона і ікра Нерки від $12.99 / фунт! Ікра "Пітер Пен" - більше 10 видів від $15.99 / фунт! Ікра червона Форелі і горбуші від $19.99 / фунт Ікра Кети і Кижуча - від $19.99 / фунт! Ікра червона компанії "Трайден" від $27.99 / фунт Найкраща в світі ікра XIP від $39.99 / фунт! Ікра Форелі - від $19.99 / фунт

Безкоштовні консультації по телефону і з допомогою системи Zoom

Ікра чорна більше 30 видів на будь-який смак і бюджет від $49.99 / фунт!

Вся риба - дика, вся ікра - натуральна! Філе тріски і Окуня - від $1.99/фунт Корюшка - від $1.99/фунт Хек- від $2.39, Камбала і Крижана - від $2.50 Лосось дикий - від $2.50 / фунт Щука і Судак - від $3.99/фунт Карась - від $4.99/фунт Стейк Білуги -$7.99! Чилійський Сі Бес від $9.99! Українські варені раки Більше 50 видів копченої, малосольної і в'яленої ексклюзивної риби: Чавича, Омуль, гірська Форель, Рибець, Щука, Горбуша, копчені Креветки, Корюшка, Камбала, Сом, Рачки ... Оселедець норвезький з сюрпризом, а також бочкова Тюлька! Більше 20 видів сала - від $4.99 / фунт Сире сало - $6.99 | Українське сало - від $9.99 Сало "Соломка" - від $14.99 Підчеревина та домашнє сало в великому асортименті

Особисті консультації в офісі – $250 (будуть відраховуватися надалі з Вашої оплати послуг адвоката)

Ȼɿɥɶɲɟ ɜɢɞɿɜ ɟɤɡɨɬɢɱɧɨɝɨ ɦ ɹɫɚ

jsager@jsassociates.info

Сотні екзотичних делікатесів зі всього світу! Кров’янка, домашня ковбаса з дикого кабана, копчені телячі язики! Наші пельмені із будь-якою начинкою. Найбільший вибір копченої риби в Чикаго!

Французькі кролики і кури, Іспанська Свинина, канадські Качки і Куріпки! Телячі язики і м'ясо Медведя, Оленятіна і страусятина ...

ȯɜɪɨɩɚ ɜ ɫɟɪɰɿ Ⱥɦɟɪɢɤɢ VILLAGE PLAZA - 400 W. DUNDEE RD., STE 17, BUFFALO GROVE

847-777-1771

ЧАС І ПОДІЇ

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК

ЛАВКА ПРОДАЖУ ДІТЕЙ АННА СОФІНА

– Як на мене, то аби лиш Ко був задоволений, – татусь підморгнув синові, чиї щасливі очі все сказали без слів. – Беремо! Дівчина-консультант кивнула головою і повела покупців до каси, знайомлячи з нюансами догляду. – Дякуємо за покупку! Щасливого нового життя!

Розділ 1

Мелодійний передзвін привернув увагу продавчині. Швидко сховала новенький ґаджет і з посмішкою зустріла клієнтів. Вона мріяла, як допрацює до старшого консультанта, а далі й директоркою стане – ходитиме в довгому білосніжному платті-кімоно, як справжня королева, й даруватиме людям бажане щастя. – Чим можу допомогти? – Ми поки що тільки подивитися, – невпевнено мовив чоловік. Неквапно, з деяким острахом пара роззиралася навкруги. Немовлята спокійно спали і нагадували малих янголят. Ка і собі взяла б дитинча, але грошей на путнє не вистачало, а брати абищо не хотілося. До того ж, зараз їй вистачало й роботи. Хоча працює й віднедавна, та вже встигла щиро закохатися у «свою» лавку. Повітря пронизане ледь помітним ароматом дитячої присипки, молока і ванілі, як у пекарні, що за рогом. Деякі малюки і самі схожі на ароматну пухку випічку. За вікном несхвально хитали віттям дерева під натиском вітру. Ка задоволено усміхнулася: біля стіни у повітрі висіла мила голограма, де час від часу з’являлася інформація щодо погоди, часу і температури в лавці. Перші два пункти постійно змінювали показники, температура ж у лавці завжди трималася однієї позначки – 24°С вище нуля. Ідеально! Не те, що протистояти поривам вітру на вулиці. Приглушене світло дозволяло роздивитися покупку і водночас створювало затишну та по-домашньому приємну атмосферу, що теж не могло не радувати. Певно, над інтер’єром та затишком у лавці трудився не один фахівець. Місце, де сім’ї знаходять щастя і цілісність. Не всі розуміють, як зміниться життя від, здавалося б, простої покупки, але це точно доленосна подія. От і ця парочка. Типові хіпі з минулого століття. Вона – в довгій картатій спідниці, гольфик під шию і модна плетена накидка. Волосся розпущене і прикрашене безліччю намистинок та фенечок у тонких різноплетених косах. Вільна. «Принаймні, так себе позиціонує», – посміхнулася сама до себе Ка. Мабуть,

чоловічок захотів продовження роду, і Ві, як назвала її продавчиня, не знає, як тепер бути. – Я можу запропонувати вам допомогу? Може, хочете екскурсію? Різні категорії, схильності, характер. Бажаєте науковий склад розуму чи, може, більше схиляєтеся до артистично-мистецького? – А чому вони ВСІ сплять? – раптово перебила продавчиню «Ві». На скроні у неї напружено пульсувала жилка. – Ем-м… – знітилася Ка, але вже за мить впевнено продовжила: – Діти всі сплять, бо під’єднані до спеціального режиматора. Він визначає, коли прокидатися, їсти, і коли спати. Коли час сну закінчується, лавка зачиняється на перерву. Стільки роботи, справжня морока! Не кожен здатен нормально відреагувати. Та наразі все добре. Малюки заснули нещодавно, у вас є час погуляти і обрати дитину до душі. Це цілком безпечно, – по секундній паузі додала Ка. Принаймні, так запевняли на інструктажі при прийомі на роботу. Пара гуляла залом, а продавчиня потай спостерігала. Цікаво, що переможе: чоловіче бажання мати дитину, чи жіноче – мати свободу. Роздуми розтягнулися хвилин на сорок п’ять. Ка встигла за той час оформити покупку двом сім’ям. Перші – молодята. Очі сяють від безмежного кохання й радісного передчуття. Вирішили витратити весільний дарунок на гідну покупку. Обрали чорнявого хлопчика зі спокійною лагідною вдачею і схильністю до точних наук і, радісно усміхаючись, вирушили у нове життя. Друга парочка добряче поморочила голову продавчині, мовляв, «хочемо дитину VIP-класу, але за низькою ціною. Є в розпродажу?» Ка показала дівчинку зі світлими кучериками, якій обіцяли майбутнє зірки або народної улюблениці – мала безмежну харизму і природну красу. – Але вона доросла. – Певною мірою, так. За тиждень їй виповниться шість місяців, та не хвилюйтеся, вона ще маленька і вважатиме вас своїми батьками. – Але ми, взагалі-то, хотіли хлопчика... І так довгих п’ятнадцять хвилин. То одне, то інше. Нарешті обрали хлоп’я – «спортсмена». З VIP-ових. Часткова оплата і розтермінування на три місяці. Ка оформила документи, перев’язала бажаний згорток блакитною стрічкою, вклала брязкальце-метелика і вже традиційно побажала щасливого нового життя. Час підганяти «Ві» з кавалером, скоро годування. – То як, припав хтось до душі? Не хочу заважати, бо

розумію, наскільки це серйозний вибір. – Хоча, правду кажучи, Ка не розуміла. Що тут обирати? Дивишся в гаманець, дивишся на цінник, і тицяєш у наймилішого. Все. Справи на п’ять хвилин – Проте у нас скоро перерва, тож мушу попросити вас зробити вибір або ж, якщо лишилися сумніви, – з ледь помітним докором продовжила продавчиня, – приходьте за кілька днів – має бути новий завіз. – Ми візьмемо її, – пані «Ві» показувала на дівчинку у відділі знижених цін – світловолосе кучеряве янголятко. Ка навіть жаль із нею розлучатися. Певно, діє вроджена харизма малої. – Чудовий вибір. Зараз покажу її карту та всі характеристики... – Ми беремо її. Без карт і всього іншого. Просто беремо. Гм, дивні вони. Але продавчиня лише зраділа – швидше впорається й матиме хоч кілька вільних хвилин перед годуванням. Одягнувши рукавички з м’якої екошкіри, вийняла немовля з прозорого боксу і понесла до прилавку. Ка на долю секунди замилувалася дівчинкою. Поклала в переносну корзинку, зав’язала рожевий бант, вклала фірмове брязкальце у вигляді метелика і вручила молодому «татусю». – Щасливого нового життя! Ка з полегшенням зітхнула. Поправила довге світле волосся, що так і норовило вилізти із зачіски. Ошатний вигляд понад усе! Не без задоволення зауважила, що час ще є, закинула льодяник «Комплексний обід №7» до рота і повернулася до свого новенького друга. Ох, що то за техніка? Кругла кнопка на годиннику, як у радіоприймачах зі старих фільмів, але тут значно більше опцій, аніж прослуховування риплячих мелодій. Ка крутнула коліщатко – і біля кнопки з’явився прозорий аероекран з безліччю іконок. Вихід в Інтернет, відеодзвінок, плейґоу, бібліотека, камера, чат, екскурсовод, онлайн інститути, передбачення, навчальні програми, історичні аудіорозповіді, майстер-стеження. – Так-так, а це що за «Майстер-стеження»? Невже справді можна за кимось стежити? Ги! Я б підключилася до декого. М-м-м, за сусідом-красунчиком стежила б день і ніч, – захихотіла Ка. – Так-с, спробуємо… Продавчиня обрала функцію слідкування, і від телефона відділилася ледь помітна рожева голографічна сітка. Піднялася вгору і зникла. – Гм. І це все? Байда якась, – надулася Ка, та не встигла далі розвинути тему, як пролунав гучний дзвінок – час годувати немовлят. Одне за

#12 I 03.24.2021

одним розплющувалися допитливі очі. Дітлахи нетерпляче вовтузилися, очікуючи свій обід. Продавчиня взялася до справи. Біля кожної люлечки у спеціальному відсіку стояла пляшечка із поживною сумішшю, в кожного своя, і переплутати та нагодувати сусідською – це помилка, за яку відразу звільняють. Ка старанно і не поспішаючи, виконувала знайомий ритуал. Лавка зачинена. Скоро додому. Немовлята, на щастя, не прокидаються всі одразу. Без особливого галасу, чемно та пристойно трапеза наближалася до завершення. Всі нагодовані. Пощастило, що не треба купати малечу. Це могло б затягнутися на кілька годин, не менше. Ка не знала, хто займається купанням, але зранку всі немовлята сяяли чистотою і, переодягнені, чекали потенційних батьків. Подумки подякувала янголам-купальницям, і з чистою совістю, що не забула про сигналізацію, зібралася додому. Поспішала, не згадавши про систему стеження. Яка там програмка, якщо сьогодні вона йде на дискотеку з одним цікавим хлопцем з дивним ніком... Від нетерплячки не могла встояти на місці. Вже! Вже зовсім скоро! Сукня чи комбінезон, який вигідно показує всі принади? А макіяж? Може, заскочити в салон і заплести коси? Ці та ще мільйон думок вирували в голові, й вона зовсім не звертала уваги ні на що. Їй двадцять два – і життя прекрасне!

Розділ 2

Музика заворожувала і зваблювала відвідувачів, лунала в кожного у голові й змушувала вигинатися в унісон. Одні стояли біля стійки, потягували сік чи содову, ліниво похитуючи головою, інші показували своїталанти гнучкості. А були ті, що сиділи за мереживними ширмами на м’яких канапах і стиха розмовляли. Або й не тільки. Ка розташувалася в одному із таких райських куточків. М’які подушки обіймали її, відганяючи усі негаразди геть. Незрівнянна насолода. Пожалкувала, що вона не письменниця і не може підібрати влучних слів, аби описати своє щастя. Вся напруга останніх днів неспішно витікала і зникала в невідомому напрямку. «Ще б закрити рота цьому жевжику», – ліниво подумалося Ка. Та місце оплатив він, значить, треба терпіти. Шкіритися в потрібний момент та інколи схвально кивати. – Я вважаю, що наша система ідеальна. От дивися, раніше, коли люди жили окремо, кожен сам по собі, панував хаос… Ка могла б заперечити, що раніше люди не жили «кожен сам по собі», були

держави, спільноти і таке інше. Люди об’єднувалися, але щось пішло не так. Вона могла б сказати, але зрозуміла, що все марно. Її супутник лиш говоритиме довше, а хотілося, щоб якраз навпаки. Та не судилося. Кавалер осідлав наступного жеребця – наразі на черзі опис життя неандертальців. – Поміркуй сама. Коли найперші люди з’явилися на землі, то і подумати не могли, щоб використовувати вугілля. А все чому? Вони розуміли – наша планета, як найцінніший скарб, певною мірою – Бог. Як можна оббирати своє божество? І тому – ні! Ні в якому разі. Їм важко виживати. Холод. Голод. Безробіття. Але жодного разу наші предки не дозволили собі зайвого. – Як цікаво. Я завжди думала, що печерні люди не видобували вугілля, бо уявлення не мали, навіщо воно. А виявляється, в них просто інша життєва позиція. Виходить, вони були набагато розумнішими за нас, – продовжувала Ка, ледь стримуючись, аби не зареготати вголос. Неандертальці-філософи! – О, так! Вони були дуже розумними і економними. Жили в печерах, щоб не витрачати багатства Землі на будівництво хатин. Ходили в шкіряних пов’язках, а не шили собі джинси чи ще щось, на створення чого треба витратити купу енергії і сировини. – Сорі, але ти кажеш, вони берегли землю, а шкіру, значить, носити можна? Це не знищення багатств природи? – Ка подобалося злегка «стібати» дурника. Хоча б якась розвага. – Так! Вони вбивали тварин. Але в цьому і є суть збереження світу. Тільки-но ареал поширення якогось виду ставав занадто великим, головні мисливці знаходили найслабшого мамонта чи тигра і вбивали його. З жалощів. Ну, і для земного балансу. – Тигра? Шаблезубого? Із жалощів? – О, Господи. Сміх розпирав зсередини. Вона пирснула, слідом пролунало щось схоже на пискляве «бульк», а далі цунамі нестримного, шаленого сміху вирвалося на волю. Реготала, аж сльози котилися з очей. Кавалер чемно дочекався тиші і, мов нічого й не трапилося, продовжив далі. Ка ще деякий час усміхалася, та потім дивні небилиці вкрай набридли дівчині. Неандерталихи народжували самі, щоб не будувати величезні пологові будинки – стільки каміння і усього іншого. А акушерки? Добре, що їх скасували, то ж напасть якась – і так далі, і тому подібне. Не побачення, а повне фіаско! Продовження на стор. 8

ЧАС І ПОДІЇ

#12 I 03.24.2021

meest.com 1-800-361-7345

ѨґѿѦѳѿѭ ѱ ѨѭѸѲѶѻѬѺѭѹ ѽѦѱѻѹ ѱ ѼԛԌԆԝԠԚԖԒ ԟԆ ԚԆԇԛԝԒ ԞԙԆԖԛԘԒԖԱԈ Ԍԛ ԞԈԶԟԆ ѼԛԞԒԘԖԒ ԑ ҄ԒԖԆԉԛ ԆԈԱԆ ԟԆ ԙԛԝԍԙ ԧԛԟԒԐԚԶ ѨԒԖԘԒԖ ԖԠԝ’ԯԝԆ ԌԛԌԛԙԠ ѩԝԛԦԛԈԱ ԜԍԝԍԖԆԑԒ ԝԱԌԚԒԙ ԚԆ ԇԆԚԖ, ԟԆ ԑ ԌԛԞԟԆԈԖԛԵ ԌԛԌԛԙԠ

MEEST CHICAGO 820 Ridge Ave Unit J Lombard, IL 60148 TEL: 1-877-889-1103 TEL: 630-889-1100

MEEST KARPATY 6725 West Belmont Ave, Chicago, IL 60634 TEL: 773-489-9225

MEEST PALATINE 1645 Hicks Rd., Unit K Rolling Meadows, IL 60008 TEL: 847-208-8451

8 ЛАВКА ПРОДАЖУ ДІТЕЙ АННА СОФІНА

Скоро балачки Ка сприймала, як набридливий фоновий шум. Вона сиділа, кивала головою, і в той же час тонула у своїх думках. «О, а як же програма стеження?» Зовсім вилетіло з голови. Непомітно увімкнула лінзу на оці, і враз з’явилася картинка з іконками пропозицій. Киваючи і далі своєму супутнику, знайшла потрібну програму. Ось воно! Перед очима стояла картинка, яку вона упізнала б і серед ночі – лавка, де вона саме оформлює покупку. Та раптом картинка затремтіла і змінилася. Ледь підсвічена зала магазину навіювала якийсь містичний страх. Зовсім порожня, якщо не зважати на кілька десятків сплячих малюків. – Овва, – присвиснула тихо Ка. Сітка стеження залишається на деякий час. А, можливо, і назавжди? Крутезно. Можна підгледіти, хто ж миє ці малі дупці? Вона не збоченка і це не так важливо, але трішки цікаво. Ка тихо розсміялася. Про що вона думає? Краще закинути сітку до сусіда. Зайти, наприклад, попросити солі і швидко – оп, тенета розкидані. А може, вдасться безпосередньо, без її присутності, в кімнаті? Треба почитати детальніше. В уяві цілком природно з’явилася картинка, як її красунчик-сусід роздягається і збирається спати. Хо! Може, він спить голяка? Дівчина охоче розвивала еротичну фантазію, коли почула в монолозі кавалера дивні нотки. Повернувшись у реальний світ, Ка побачила парубка в руках бородатого здорованя – висів, як шкодливе кошеня. – Я вас прошу поставити мене на місце! Кожна людина має право на власну думку. І я не розумію, в чому проблема. Продаж дітей – це найвдаліша думка за останні кілька мільйонів років існування людства. Все так зрозуміло, достойно і гідно. Чемні та розумні люди населятимуть планету, таких, як ви, навряд чи купуватимуть. Нічого образливого тут не... – зі свистом здоровенний кулак цьомкнувся з носом оратора. Ка здалося, що від удару ніс цілком може вилізти з іншої сторони черепа. Та ба! Майже цілий, лишився на місці, лише заструменіла цівка крові. – Гей, чоловіче, зупиніться. Вас мама не вчила, що не можна ображати слабких та немічних? – «кавалер» відкрив рота, щоб, мабуть, «подякувати», але Ка не дала такої змоги. Продовжила, поступово розпалюючись від ситуації: чого надумали – бити її супутника. Звісно, По – кадр нудненький, але ж не вбивати його за це. Вона встала і заторохтіла аргу-

ЧАС І ПОДІЇ

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК ментами і претензіями у бік здорованя: – Тепер зрозуміло, чого ви разом – гудете, як набридливі мухи, – бородань відпустив жертву – і По з гучним ляском сів дупою на підлогу, точно валянок з ноги. Взявши за руку постраждалого, потягла його геть із дискотеки. Пробираючись крізь вир танцюючих тіл, Ка не могла зрозуміти, що за черв’як сумніву поселився та нав’язливо копирсається всередині. Відчинили двері на вулицю. Нарешті… Свіжий вітерець приємно охолоджував й очищував думки. Кавалер стояв, майже музикально шмигаючи носом, супроводжуючи мрії Ка про домашній затишок, втім, несподівана фраза зовсім збила дівчину з пантелику: – Може, підемо до тебе? Ка придуркувато витріщила очі – що? Ловелас вирішив, що закадрив її і отримає десерт? В її домі? Вкрай знахабнів. Не встигла розтулити рота, як кавалер швидко заговорив: – Ні, ти не подумай. Я не те щоб там на ґаджети твої поглянути чи таке інше. Мені вмитися і запрати трохи сорочку. Якщо мама побачить скривавлене обличчя і пом’ятий одяг, вона або сама вмре від хвилювання, або мене вб’є, щоб більше не тинявся подібними місцями. Хлопець мав настільки жалюгідний вигляд, що Ка, неочікувано для самої себе, мовила: – Добре! Але май на увазі, приведеш себе більш-менш до ладу – і додому. Мені нічого такого не треба, – і, хвильку подумавши, додала: – У мене є бита. Грізно блиснула очима, а кавалер забожився, що нічого дурного в думках не має. Повільно пішли в бік квартирки Ка, радіючи останньому осінньому теплу. За інших обставин дівчина отримала б справжню насолоду від прогулянки. – Пробач, але нагадай, як тебе звати? І чому такий дивний нік? – Я – По! А що не так? Я прошерстив різні канали інформаціїі вивів ідеальну формулу ніків. Обираєш ключове слово за сенсом і приєднуєш власне ім’я. Я хотів знайомитися з дівчатами, тож обрав «Аполлон». А тобі здається не дуже вдалим? «Попаллон»... Щиро кажучи, Ка пішла на зустріч, лише щоб глянути, хто міг себе настільки не пошкодувати ніком. Вони йшли вулицею, приглушене світло ліхтарів налаштовувало на довірливі бесіди: сучасний світ, знайомства і хто скільки має щаблів побачень у своєму профілі. – Про що ти мріяла в дитинстві? Ка з посмішкою глянула на кавалера. В клубі він плів

усілякі нісенітниці, а зараз цікавиться її мріями. – Що ти маєш на увазі? – Ким хотіла стати, як виростеш? – Чому ти гадаєш, що працювати в лавці не відповідає моїм мріям? – Хоча б тому, що двадцять років тому дітопродажем не займалися. – Окей, підловив. Гм, треба подумати, – якийсь час вони йшли мовчки, слухали нічну тишу і літали у своїх думках. – Ти здивуєшся, але я... хотіла шити іграшки. Піднята вгору брова По підтверджувала її слова: – Шити? – Так. – Вона хвилинку помовчала, роздумуючи, чи варто продовжувати. – В інтернаті жила одна дівчинка, страшенна задавака і ябеда. Її всі не любили і завжди уникали. По не підганяв. – Мабуть, я єдина їй заздрила. Не тому, що Бі вважали фріком, просто вона мала іграшку, грубу ляльку-мотанку з одним оком і розтріпаною сукнею з мішковини, яка мені здавалася найчарівнішою іграшкою у світі. – Вчуваю дивні нотки. Невже ця мила історія закінчилася трагічно? – не втримав іронії По. – Певною мірою так. Я відрізала шмат тканини зі своєї домашньої спідниці і зробила власну ляльку. Криву, неоковирну, але я страшенно собою пишалася, – посміхнулася Ка, згадуючи своє чудернацьке творіння. – Та, на жаль, прибиральниця помітила мою нову подругу і відразу ж побігла до директорки – суворої пані, яка шаленіла від найменшої порошинки чи плями. Вона кричала настільки голосно, що налякані птахи здійнялися з дерев, і не впевнена, чи повернулися назад до нашого двору. – Не думав, що виготовлення іграшки незаконне. Мені здавалося, вони просто вийшли з моди. – Їх заборонили. Принаймні, так нам розповідали в інтернаті. «Безглузда цяцька, збирач пилу та шкідливих мікроорганізмів». А найголовніше, що після знайденої моєї ляльки в інтернаті провели суворий обшук і в Бі теж забрали її іграшку. Жодного разу не бачила, щоб дитина так сильно плакала і благала залишити їй ту цяцьку на згадку про дім. Діти ще більше стали з неї кепкувати, і незабаром її перевели до іншого закладу. Ненадовго зависла тиша. Ка боролася з прихованим почуттям провини. Про що думав По – незрозуміло, його обличчя нічого не виражало. – Отже, майстриня дитячих іграшок, – протягнув він, немов пробуючи на смак слова. – А я очікував щось на кшталт: «Я мріяла стати супергероїнею, захисницею

#12 I 03.24.2021

знедолених, у крайньому разі – спецом». – О, ні. Ти що? Яка з мене героїня? Я ненавиджу порпатися в брудних історіях. І, сказати по правді, я страшенна боягузка. Ризик не для мене, – дівчина розсміялася і розмова продовжилася в легкому та жартівливому настрої. Історія з дитинства повернулася назад у дальні закутки пам’яті Ка. – Я одного не розумію. Зараз ти говориш, як нормальна людина, а що в клубі була за лекція Вікіпедії під кайфом? Печерні люди, дивні судження – хіба так зацікавлюють дівчат? – Ну, не знаю, – почухав підборіддя По, – згідно із порадами з пікаперських книжок, «перш за все, покажіть інтелект та здивуйте світоглядом», – він мав такий пригнічений вигляд, що на мить Ка захотілося його приголубити, як маленьку дитину. Вона так раптово спинилася, що ледь не врізалася лобом в По. Дитина! Ось що її бентежило. В останню секунду перед порятунком По вона помітила в лавці дитину. Здавалося б, що дивного – побачити дитя в дитячому магазині? Але якщо воно доросле і саме пересувається залою, це таки дивує. Не схоже, що бунтівне немовля втекло на вечірку. Тоді хто? В голові роїлися питання, але мислити заважало бубоніння поруч. Лише після того, як вичищений По вирушив додому, з’явилася змога обдумати побачене. Промайнула думка зайти ще раз, придивитися, що там і як. Але тіло Ка вирішило інакше – час відпочити. Вона й не помітила, як міцно заснула, не розгадавши до кінця таємницю. Майнула остання думка, що, мабуть, на нічних роботах працюють карлики, але на ранок все забулося.

***

У центрі міста в напівтемній кімнаті затренькав старомодний апарат. – Слухаю. – Загрози немає. – Впевнений? Добре, можеш перевіряти рахунок. Завтра отримаєш нове завдання.

Розділ 3

Ів дивився на себе в дзеркало: звичайний чоловік середнього зросту, з коротким русявим волоссям і незрозумілого кольору очима – сіро-зелено-коричнуватими, що дивляться на світ із легкою іронією. Дістав із шафи сірі штани та піджак з такого ж кольору вишитим метеликом на лацкані, світло-сіру сорочку – все вказувало, що він чи не найнудніша людина у світі. До того ж, мав рожеві щоки і червонів буквально за секунду, чим не раз звеселяв друзів чи швидкоплинних подруг. Та, попри всю

його прозаїчність, людей до Іва притягувало, мов магнітом: жінки грайливо пускали бісики, а сильна половина людства набивалася в друзі. Ів же з радістю обирав піші походи і сюжетно-рольові ігри з «бойовими» товаришами. В парку на театральній галявині вони проживали не одну історичну епоху. Англо-саксонську битву, сцени зі старого кіно, типу італійські мафіозні посиденьки і тому подібне. Одного разу спробували «Ромео і Джульєтту» інсценізувати. Щоправда, внесли корективи – закохані померли від масштабного інопланетного вторгнення. Ів обожнював ці розваги. Вони замінили сім’ю, друзів та кохану. І його цілком влаштовувало життя одинака. Він неспішно підійшов до свого віконця розміром із подушку, але йому більше й не треба. Ця недорога квартира на дванадцятому, останньому поверсі – практично під дахом, стала найріднішим місцем, попри відсутність опалення та слабку звукоізоляцію. Зате вид з вікна відкривався фантастичний: місто переливається урочисто-святковими відблисками зірок, що натякають на приховані таємниці. Затишна картина, але, разом із тим, від міста віяло байдужим холодом. Інша справа – безкраї простори дикої природи, що виднілися за міською межею. Ліси вкривають пологі схили, річка поспішає на побачення з чимось великим, а вдалині видніються засніжені гірські гіганти. Ів сьорбнув чаю і блаженно зітхнув. Він обожнював своє життя і любив власну квартиру. Але – час покаже: на жаль чи на щастя – треба збиратися на роботу. Його парафія – це статистика. Усе те, в чому він себе почуває компетентним і впевненим. Дані, числа, підсумки, аналіз – він робить історію. Розпізнає її, і в доступному вигляді подає публіці. Ретельно вимив чашку і завченими рухами швидко одягнувся. Власноруч розмальована майка надзвичайно його тішила. Маленька свобода, схована за сірим костюмом. Майка і шкарпетки. Кожного дня він дозволяв собі нотку бунтарства. От і сьогодні на лівій нозі – біла шкарпетка із силуетом Міккі Мауса, а на правій – фіолетова у жовту крапинку. Довгі штанини гарно приховують те мистецтво, та його тішить сама думка про такі пустощі. Серйозний чолов’яга, аналітик-статистик – і панчоха з мультяшним героєм. Дивина! Свобода! Задоволений, поправив останні збрижки на одязі і вийшов за двері. Новий робочий день, а зовсім скоро – довгоочікуваний похід. Продовження на стор. 10

ЧАС І ПОДІЇ

#12 I 03.24.2021

/DZ 2ɝFHV RI -DFREVRQ DQG 7FKHUQHY /WG

ƱƪƿƲƻƼ ƬƪǂƲƿ ΤƷƼƯƺƯƻΤƬ Ȃ Ʒƪǂƪ ƻƹƯǀΤƪƵǆƷΤƻƼǆ

Ми страхуємо:

t ɶʘʨʤ t ɷʩʚʞʣʠʞ ʠʘʖʦʨʞʦʞ t ɼʞʨʨʵ t ɸʧʻ ɷʻʝʣʛʧ ʇʨʦʖʫʤʘʠʞ

Τ ǖǒ ǌǖǯǭǖǘ ǎǘǋǒǌǊǜǒǛǩ ǖǊǔǛǒǖǊǕǦǗǘǰ ǔǘǖǙǏǗǛǊǠǯǰ ǎǕǩ ǗǊǢǒǟ ǔǕǯǭǗǜǯǌ

Ваш агент

ʔʡʻʵ ʇʠʩʟʗʻʚʖ

ɽ ʘʛʦʛʧʣʵ o ʣʤʘʻ ʬʻʣʞ ʨʖ ʚʤʚʖʨʠʤʘʻ ʝʣʞʜʠʞ ʣʖ ʧʨʦʖʫʩʘʖʣʣʵ ʖʘʨʤ ʠʘʖʦʨʞʦʞ ʖʗʤ ʗʩʚʞʣʠʩ ɺʡʵ ʘʧʻʫ ʣʖʮʞʫ ʠʡʻʹʣʨʻʘ ʘʠʡʴʭʖʴʭʞ ʣʤʘʞʫ

ȏ ƪǌǜǘǖǘǋǯǕǦǗǯ ǊǌǊǚǯǰ ƮƼƹ ȏ ƼǚǊǌǖǒ ǗǊ ǚǘǋǘǜǯ ƻǙǏǠǯǊǕǯǑǝǭǖǘǛǩ ǗǊ ǑǊǟǒǛǜǊǟ ǌǘǎǯǰǌ ǜǚǊǔǯǌ ȏ ƶǏǎǒǡǗǯ ǙǘǖǒǕǔǒ ǋǝǎǦ ǩǔǘǍǘ ǟǊǚǊǔǜǏǚǝ ȏ ƹǊǎǯǗǗǩ Ǌǋǘ ǜǚǊǌǖǒ ǌ ǔǘǖǏǚǠǯǓǗǒǟ ǝǛǜǊǗǘǌǊǟ ǌ ǖǯǛǜǯ ȏ ƽǔǝǛǒ ǛǘǋǊǔ

ʄʨʦʞʢʖʟʨʛ ʚʤʚʖʨʠʤʘʤ

$07*% ʅʄɸɻʆʃɻʃʃʕ

ʝ ʩʧʻʫ ʧʨʦʖʫʤʘʤʠ ʣʖ ʖʘʨʤʢʤʗʻʡʻ

СТРАХУВАННЯ ʉ ʣʖʧ ʣʖʚʻʟʣʖ ʧʨʦʖʫʤʘʖ ʠʤʢʥʖʣʻʵ ʘʻʚʢʻʣʣʞʟ ʧʛʦʘʻʧ

ƮǑǌǘǗǯǜǦ ǗǊǖ ǎǕǩ ǋǏǑǔǘǢǜǘǌǗǘǰ ǔǘǗǛǝǕǦǜǊǠǯǰ ƪ ǎǕǩ ǖǊǔǛǒǖǊǕǦǗǘǍǘ ǚǏǑǝǕǦǜǊǜǝ ǎǑǌǘǗǯǜǦ ǗǊǖ ǌǯǎǚǊǑǝ ǙǯǛǕǩ Ǚǘǎǯǰ Ǌǋǘ ƮƼƹ ƸǙǕǊǜǊ ǙǘǛǕǝǍ ǊǎǌǘǔǊǜǊ ǙǯǛǕǩ ǝǛǙǯǢǗǘǍǘ ǑǊǌǏǚǢǏǗǗǩ ǛǙǚǊǌǒ

ƼǏǕǏǞǘǗǝǓǜǏ

ʫʤʦʤʮʻ ʬʻʣʞ ʨʖ ʠʘʖʡʻʪʻʠʤʘʖʣʻ ʥʦʖʬʻʘʣʞʠʞ

ǯ ƬǊǖ ǌǯǎǙǘǌǯǎǊǜǒǖǝǜǦ ǌǊǢǘǨ ǖǘǌǘǨ

] ʢʤʗ

8 $IJDBHP "WF $IJDBHP

ƱǝǛǜǚǯǡ ǜǯǕǦǔǒ ǑǊ ǙǘǙǏǚǏǎǗǯǖ ǑǊǙǒǛǘǖ 1 +DUOHP $YH QG )ORRU &KLFDJR Ζ/

10 ЛАВКА ПРОДАЖУ ДІТЕЙ АННА СОФІНА

Звісно, якщо отримає дозвіл. Поговорюють, що останнім часом багато кому відмовляють – перебувати за містом небезпечно. Та Ів мав гарне передчуття. Скоро обов’язково станеться щось хороше. Можливо, то буде багаття, захоплива панорама перед очима і весела мандрівна пісня на додаток? Час покаже. Звичним маршрутом прямував на роботу. Вийшовши на тридцять хвилин раніше, неспішно прогулювався та насолоджувався шляхом до контори. Напівпорожнє місто не може лишити байдужим. Поодинокі перехожі, і лише двоє з них вигулювали своїх улюбленців – пропаганда проти собак. Ів посміхнувся, помітивши хлопчака із золотистим ретривером. Пес пручається, прагне пізнати світ і побешкетувати, а хазяїн, судячи з насуплених брів, мріє поніжитися в ліжку. Не розуміє, наскільки йому пощастило мати чотирилапого друга. Золотавий красень вже вкотре натягнув повідок. Хлопчина, розмовляючи по навушнику, сердито потягнув ретривера далі. Ів помітив акуратний кавелок лайна на дорозі. Дідько! За таку провину собаку заберуть і присплять. Дурне хлоп’я. Намацав у кишені серветку, і поспішно підняв покинуту непристойність. Урна все стерпить. «Сподіваюся, ти вбережеш свого друга», – проводжаючи їх поглядом, зітхнув Ів. Згадалися розповіді дідуся про минулийсвіт, в якому містами бігали зграї вуличних собак, на вулицях жили безробітні та алкоголіки; бандитизм, теракти, війни та злість. Кожен день ніс загрозу для життя. Зараз же все спокійно, налагоджено, люди мають стабільність та великі можливості. Хоча є і певні обмеження. Логотип «Статистик Компонейшн» золотом виблискував у вранішньому сонці і доповнював піднесений настрій статистика. – Пане Ів, радий вас бачити! Молодий охоронець в чорному костюмі щиро усміхнувся, й настрій чоловіка ще більше поліпшився. – Привіт, кеп. Як сьогодні справи? Ніщо не загрожує моєму життю? Терористи не підклали нам подушки-пукавки на стільці? – підморгнув Ів. Обличчя хлопчини засяяло. – Ні, пане Ів, будьте спокійні. Я ретельно охоронятиму ваш світ, – демонстративно виструнчився охоронець. Ів розсміявся та побажав гарного дня. Насвистуючи пісню, підіймався до свого кабінету. «Ти змусила мене повірити, повірити...»

ЧАС І ПОДІЇ

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК Знайоме офісне приладдя, нічого зайвого, все чітко на своїх місцях. Ів відкрив жалюзі, милуючись стрімким проспектом. Зробив чашку м’ятного чаю та узявся до роботи. – Так-так, погляньмо, що мені підкинули? – нашвидкуруч перебіг пальцями сторінки екрана і повернувся до заголовка. Час зайнятися рутиною: скрупульозно, беземоційно вивчити, оцінити і написати висновок та рекламацію для радіозвернень. «Лавка продажу дітей». – Гм, цікаво. Не здивуюся, якщо я єдинийу місті ще не гуляв цією крамничкою. Віртуальна екскурсія починається, – гиготнув Ів.

Розділ 4

Ка, як завжди, вчасно прийшла до лавки і відразу ж зайнялася роботою. Сьогодні працювали в парі із хазяйкою крамнички Ією. День сім’їне за горами, тож клієнтів – лиш встигай обслуговувати. Міщани вважають символічним купити дитину до сімейного свята. У такі дні Ка раділа кожній оформленій покупці, хоча і стомлювалася до нестями. Стільки сяючих облич, стільки немовлят знайшли свої домівки! Вона почувалася справжнім Святим Миколаєм, що дарує щастя. Всього кілька разів продавчиня згадувала таємничу постать із запису. Та довго обдумувати не мала часу. Клієнти йшли без упину. Багаті, бідні – всі обирали улюбленця. Ка падала з ніг увесь передсвятковий тиждень. Всі думки обмежувались мріями про ліжко: зависнути у віртуальному світі в образі «повітряної ельфійки» – і нічого більше не робити. Вона скасувала зустріч із друзями на день сім’ї й налаштувалася гарно провести вечір. Її батьки жили далеко звідси. Хтозна, чи вони ще взагалі живі. Старовіри. Ось хто її біологічна сім’я. Ті, що живуть серед лісу, без жодних технологічних штучок, не користуються новітніми скарбами сучасного життя. На щастя, її від них забрали ще зовсім малою, і відправили в міський інтернат, де й пройшло майже все життя. З батьками вони жодного разу з тих пір не бачилися. Інколи уві сні Ка відчувала мамині долоні, сухі та трохи мозолясті, що проводили по її обличчю, поправляли волосся, і мама щось тихо шепотіла доньці. Що саме – Ка ще жодного разу не розібрала. Сон навіював сум і дивний щем в грудях. В той же час вона розуміла: напівголе існування в печерах – не для неї. Ганяти буйволиць на пашу та полоти увесь вільнийчас зарості на городі – ні, даруйте. Повний треш. Її місце тут! Лише в місті вона повністю щаслива. Ка потягнулася на ліжку і з приємністю відчула, як слухняно відгукнулося тіло.

Блаженно розтягувалася кілька хвилин, та скоро це набридло. Ось так завжди: спочатку мрієш, щоб поніжитися день в ліжку, а як щастя трапилося – душа потребує пригод. Гм. А що, коли?.. З такого питання зазвичай не одна весела пригода починається. Очі Ка засяяли пустотливими хитринками. Натисла на свою чарівну кнопку і пролистнула запропоновані сторінки. Книги, малювалки, віртуальний світ, камера, кінотеатр і ще ледь не до сотні варіантів. На секунду затрималася біля «Повітряної ельфійки», та перегорнула далі. Ще буде час. Ось воно – «Майстер-стеження». Чим сьогодні займається її сусід? Ох, нарешті є змога його роздивитися краще. Вони зустрічалися всього декілька разів у коридорі. Завжди в костюмі, який просто ідеально сидів на стрункому, високому юнакові. Тіло вкрилося мурашками від одного спогаду про його звабливу посмішку. Все, терпіти більше немає сил. Кноп. Прозора аеросітка піднялася, скануючи кімнату. Ка хвилинку зачекала і за допомогою стрілочок на екрані посунула сітку вліво, перебираючись до сусідньої квартири. Програма, звісно, крутезна, але як довго вона завантажується! Ка приготувала обід, розігріла ланчбокси з Прохелсу – доставка збалансованої їжі. Зробила зарядку та декілька асан з йоги. Взялася за покинуту книгу і нарешті почула очікуване «дзелень». Вмостившись зручніше, поправила волосся, наче хтось міг її побачити. Від хвилювання здавалося, що з її долонь зараз потечуть річки поту. Витерла руки і натиснула на відеотрансляцію, мимоволі затамувавши подих. Звичайна кімната з набором найнеобхідніших речей: шафа, ліжко, стіл та стілець. На столі – допотопна версія комп’ютера із безліччю дротів, що зміяться підлогою. То тут, то там височіють вежі з книжок, журналів, а подекуди – і одягу. І, хоч як прикро це констатувати, – одягу, здається, не чистого. – Фу. Що за нечупара? А в фойє завжди чистюлю з себе корчив, – Ка трішки розчарувалася, але огляд продовжила. Де ж господар оселі? Побачити б його посмішку. Не встигла дівчина домріяти, як з’явився Він. Прямісінько в неї перед носом намалювалася спина. З кучерявим рудим волоссям, ластовинням і рожевими юнацькими прищами. Що за...? Далі тільки гірше. Зненацька він підстрибнув, немов надумав зібрати все павутиння зі стелі. Ка, як зачарована, дивилася на пухкі стрибучі сідниці, що маячи-

#12 I 03.24.2021

ли туди-сюди, і не могла відвести погляд. Волохаті булки припинили свій марафон і опинилися поза зоною досяжності. Натомість з’явився незнайомий опецькуватий чоловічок з обвислим животом та рідкою руденькою борідкою. Русяве волосся масними хвилями прикривало перші лисі острови. Ка вимкнула програму, серце вискакувало з грудей. Що за...? Або трапилася помилка, або її сусід – вурдалак: на роботу ходить красунчиком, а вдома – бридкийопецьок. Або ще варіант: красень-сусід з’їхав і забув її попередити. Вечір безнадійно зіпсовано. Зітхнувши, Ка зіщулилася на своєму ліжку, ввімкнула улюблену музику й спробувала розслабитись. Слухаючи мелодійні наспіви, поступово заспокоювалася. Нічого страшного, з ким не буває? Так, побачила жахіття проти ночі, але, може, то горор-кіношку показували. Ка дедалі більше поверталася до звичного настрою, і життя потроху налагоджувалося. – І чого я засумувала? Така дрібниця. Тим паче, що ніхто про це ніколи не дізнається, – не стримавшись, голосно засміялася. Стрибучі сідниці – яка краса! Відсміявшись, Ка повністю оговталася і сама собі мовила: – Все! Забули, як неприємний сон, і не більше. Та «сон» і не думав закінчуватися. В її квартирі дзеленькнув дверний дзвінок.

***

– Вона сказала, що у мене здоровенна дупа. – Ну, дещиця правди в цьому є, – вишкірився на всі зуби чоловік. – Слухай, це просто дитина. – В тому-то й справа, що ми не обирали ТАКУ дитину. Вона хамить. Обожнює себе – годинами роздивляється в дзеркалі. Ми обирали інше, щось скромне. – Дівча копіює нас. Як можна навчитися скромності, живучи поруч із королевою краси? – Чоловік притягнув до себе дружину і ніжно поцілував у скроню. – Вона хоче бути схожою на тебе. – А я не хо-чу! Мені не потрібна моя копія чи ще, чого доброго, нова зірка. Я хотіла тихе скромне дівча. Давай її обміняємо? – Що? – Давай обміняємо! Скажемо, вона нам не підходить. Брак чи що там іще можна в таких випадках зазначити. – Люба, ми читали інструкцію і там чітко написано: «Обмін можливий протягом двох тижнів». Минуло чотири роки. Як гадаєш, хтось погодиться обміняти нам дитину? Чи гроші поверне? – терпець урвався, і татусь закипів буквально на очах.

– Тоді давай її продамо, – продовжувала «мама». – В розділі домашніх улюбленців? – Та хоч серед телевізорів, – вибухнула жінка. – Мені байдуже. Я не хочу цю дитину. В мене алергія на неї. Хочу нову. І обирати будемо тепер ретельно. Можливо, є сенс заплатити дорожче і підключити до вибору спеціалістів. – Роби, як знаєш. Я не хочу брати у тому участі. А зараз пробач, мені час на чергування.

Розділ 5

Ів просидів увесь день за роботою, знехтувавши обідом. Шлунок гучним буркотінням нагадував про себе і, здавалося, підтримував його внутрішній протест щодо отриманої інформації. Прочитане його глибоко шокувало. Чи не вперше він не знав, що писати. Вийшов подихати свіжим повітрям, щоб трохи подумати. Та, видно, тяжкий день видався не лише у нього. На відкритій терасі їхнього поверху сидів шеф – пан Ді. – Вітаю, Іве. Якщо спочатку Ів думав повернути назад, то тепер такої змоги він не мав. Вмостився у м’якому кріслі-гойдалці поруч із шефом та милувався містом. – І я вас вітаю. Тяжкий день? – Не так, щоб особливо тяжкий… – шеф помовчав і продовжив: – Люблю сюди виходити час від часу, згадати, нащо ми порпаємося у тому незчисленному смітті. А в тебе? Я чув, ти працював над лавкою? Все добре? – Так, – невпевнено протягнув Ів. Він не знав, що казати. Та й чи можна щось говорити про неїв принципі – звісно, не враховуючи того, що ти мусиш озвучити? – Здається, це доладна справа. Пан Ді прискіпливо глянув на Іва. Він мав незбагненну суперсилу бачити людину наскрізь. – Здається? Чи справді хороша справа? – Так, так... Справді. Послухайте, а Ви колись... – Ів зам’явся: язик не повертався нормально вести бесіду, – Ви колись купували дітей? – Я? Ні. Чоловіки ненадовго замовкли і просто спостерігали за містом, яке розкинулось перед ними, мов на долоні. Ти бачиш тільки дахи і уявлення не маєш, що коїться під ними. – Мені здається це жахливим, – тихо, ледь вимовляючи слова, зізнався Ів. – Ніякого оновлення не існує. – Тихше, заспокойся. Обдумайще раз ситуацію. Зараз ми живемо у раю. Чисті міста, люди мають вдосталь грошей, роботу, житло; ніяких маніяків та вбивць, які б точно існували, причому у Продовження на стор. 12

ЧАС І ПОДІЇ

РЕКЛАМА - МЕДИЦИНА

#12 I 03.24.2021

БАГАТОПРОФІЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР ДЛЯ ДОРОСЛИХ ТА ДІТЕЙ

OAKTON HEALTH CENTER В ЦЕНТРІ ПРИЙМАЮТЬ: • Сімейні лікарі • Терапевти • Гінеколог • Психіатр • Ендокринолог ɉɪɨɜɿɞɧɢɣ ɫɿɦɟɣɧɢɣ ɥɿɤɚɪ ɡ ɛɚɝɚɬɨɪɿɱɧɢɦ ɞɨɫɜɿɞɨɦ %RDUG &HUWL¿ HG 3K\VLFLDQ Ȼɟɚɬɪɢɫɚ ɉɚɡ

Офіс затверджений (сертифікований) INS

ɞɥɹ ɨɛɫɬɟɠɟɧɶ ɩɪɢ ɨɬɪɢɦɚɧɧɿ

Green Card ǻȎȗȐȖȑȳȒțȳȦȳ ȤȳțȖ

ǔǺǵǳǷǭ 10

ɭ ɜɢɩɚɞɤɭ ɩɪɟɞ¶ɹɜɥɟɧɧɹ ɰɶɨɝɨ ɨɝɨɥɨɲɟɧɧɹ

• Госпіталізація в кращі • Знижки для пацієнтів госпіталі Чикаго та околиць без страховок • Відвідування • Щеплення (прививки) • Медичне тестування хворих пацієнтів в стану здоров’я після домах пристарілих і виробничих та побутових реабілітаційних центрах травм, а також • Приймаємо страховки, а також Medicare та Medicaid автомобільних аварій Ɋɨɡɦɨɜɥɹɽɦɨ ɭɤɪɚʀɧɫɶɤɨɸ ɪɨɫɿɣɫɶɤɨɸ ɚɧɝɥɿɣɫɶɤɨɸ ɦɨɜɚɦɢ

_ ZZZ 2DNWRQ+HDOWK&HQWHU FRP 2DNWRQ 6W 6NRNLH ,/

BOHDAN BILAS D.D.S. Приймає пацієнтів в Українській околиці з 1981 року

Усі види стоматологічних пос послуг слуг • Пломбування П б • Коронки • Протези • Імпланти • Лікування кореневих каналів • Чистка зубів

Приймаємо більшість страховок Можлива оплата кредитною карткою

В офісі розмовляють українською, російською, польською 2226 W. Chicago Ave. Chicago, IL 60622

773-278-8380 0

¢» ÅÉËÉÍÅÃÄ ÍÀËÇ È ÂÇ ÈÃÍÃ Ì½É ÁÃÍÍÚ È» ÅË»ÔÀ ¢» ÅÉËÉÍÅÃÄ ÍÀËÇ È ÈÓ» ÌÊÀÑ »Æ×È ÌÍ× ÈÓ ¾ËÉÓ

ɴʟ ʦʧʥʦʥʤʪʺʣʥ .FEJDBM #JMMJOH BOE $PEJOH ʛʜʤʤʼ ʘʜʮʼʧʤʼ .FEJDBM "TTJTUBOUT %FOUBM "TTJTUBOUT ʩʖ ʤʜʛʼʢʳʤʼ ʞʖʤʶʩʩʶ $13 'JSTU "JE 5SBJOJOH $MBTTFT ¢ÆÄÇoÖÊ½ÈÅ ÂÃ¸ÉÀ ¼Ã× ÇÆÏ¸ÊÂ ºÎ º XXX CBOEEBJOD DPN o

1 /LQFROQ $YH 6NRNLH ,/

12 ЛАВКА ПРОДАЖУ ДІТЕЙ АННА СОФІНА

великій кількості, без контролю новонароджених. – Не знаю, – Ів схвильовано підвівся й підійшов до перил. Ця інформація не давала йому спокою. – Оновлення... – Що? – У лавці кажуть, що відправляють непроданих на оновлення. Пан Ді розглядав Іва, не кажучи ні слова. Пройшло кілька хвилин, і шеф піднявся, щоб іти. – Посидь ще трохи і обдумай перспективи, а за годину чекаю на пошті твій висновок і рекламацію. Люди хочуть знати нашу думку, для них це важливо. Всього найкращого, – і швидко вийшов. Ів залишився сам, але спокійніше йому не стало. Навпаки, хотілося з кимось поговорити, розділити тягар, вилити частину того бруду, що зараз повністю його заполонив. Він сидів ще майже тридцять хвилин – половину із наданого строку – але ніяк не міг змусити себе повернутися до роботи. На обрії сідало сонце, небо заграло червоними та рожево-фіолетовими відтінками. Хоча б із цим все зрозуміло та без неприємних сюрпризів. Ів неохоче повернувся до кабінету. Робота була для нього усім, і він мав виконати свій обов’язок. Через тридцять п’ять хвилин пан Ді почув характерний звук – на пошту прийшли статті від Іва. Шеф відкрив рекламацію, і обличчя його нічого поганого не виражало. Але й хорошого теж. Наступного ранку Ів прокинувся з дивним відчуттям збентеженості. Йому нечасто щось снилося, але цієї ночі... Образи були яскравими та насиченими: він у своїй дитячій кімнаті, лежить у ліжку, і ось-ось мають прийти батьки, щоб побажати «Добраніч» та розповісти цікаву казку. Раптом Ів чує шум води. Дивно, адже в його кімнаті немає нічого, що могло б видавати такі звуки. Він кличе маму, просить увімкнути світло. Картина, що відкрилася перед його очима, запам’яталася до найменших дрібниць. Стіна навпроти ліжка повністю мокра, і з кожною секундою потік, який пробивається з тонкої тріщини майже під стелею, стає дедалі сильнішим, і переростає у справжній бурхливий водоспад. Струмінь настільки потужний, що вириває шматок стіни. Ів чітко бачить цілий світ, що розташувався на їхньому горищі: сховища книг, що самі собою розгортаються; купа старих речей, кожна з яких живе повноцінним життям. Там ходять, літають. Світить сонце і взагалі все виглядає дуже заманливо. Та раптом вистрибує здоро-

ЧАС І ПОДІЇ

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК венний пацюк прямо в ліжко до Іва. Хлопчик налякано кричить і… прокидається. Вже не хлопчик. Але серце нестримно калатає, страх досі не відпустив, сон переслідує Іва, нагадуючи картинами та образами: чітко чути шум водоспаду, запах старих книг та речей, вкритих пилюкою, і пацюка… Цей ароматний шлейф старих шкарпеток він ні з чим не сплутає. Ів заспокоївся і розслабився. Майже вдалося переконати себе, що сни – то просто картинки ні про що. Але всередині муляло питання: пацюк тікав чи прорвався? Того дня Ів також вийшов раніше з дому у своєму ідеальному сірому костюмі, й неспішним кроком прямував на роботу, але думки не давали спокою, сам того не очікуючи, перейшов на біг. Захеканий, мокрий, сорочка вибилася із лабет паска – зараз він зовсім не виглядав, як соліднийта врівноважений статистик-професіонал. Завернув на алею та присів на лавку. Заспокоїтися! Це слово він собі промовляв весь вечір та ранок, як мантру. Заспокоїтися. Що може бути простішим? Вчора Ів повівся, як «справжній» статистик. Він подав ідеальну рекламацію. Його гризли всі ті факти, розривали із середини, втім, він любив свою роботу. Лавка продажу дітей… Хто б міг подумати, що саме діти стануть на заваді його кар’єрі. До того ж – чужі. Декілька хвилин медитації, і він готовий. Навкруги буяла справжня осінь, листя багряніло та тихо опадало на землю, сонце привітно обіймало своїм теплом, а знайомі звуки наповнювали спокоєм: автомобілі, розмови, цокання підборів, шум вітру та пташина тріскотня. Все добре. Все ідеально. Ів спокійно піднявся та впевнено покрокував на роботу, але вже за мить від його впевненості не лишилося й сліду. Що за чортівня?

Розділ 6

На мить Ка перестала дихати. Та що там, на секунду їйздалося, що вона взагалі ледь жива. Серце шалено вистрибувало з грудей, і від того перехоплювало подих. Якомога тихіше підійшла до дверей та прислухалася. – Відчиняй, я знаю, що ти вдома, хто б ти там не був, клятий збоченцю! – фальцетний істеричний голос доповнив свою промову гучним стуком у двері. Е, ні! Це нікуди не годиться. Ще не вистачало, щоб сусіди на неї скоса дивилися, навіть у ті нечасті моменти, коли вони зустрічалися, Ка воліла виглядати в їхніх очах звичайною тихою дівчиною. Вона зібралася з духом, і одним махом відчинила двері.

На порозі стояв Пан Стрибучі Сіднички. Спантеличена Ка дивилася на гостя і не могла дібрати слів. Нервово посміхнулася, а за мить зрозуміла, що нестримно регоче, аж сльози котяться з очей. Сусід стояв непорушною статуєю і суворо дивився на Ка. – Як же приємно, що я зміг порадувати красиву дівчину пізнього суботнього вечора, – саркастично мовив юнак, щойно Ка заспокоїлася та намагалася тепер стримати гикавку. А потім, не чекаючи запрошення, по-хазяйськи зайшов до кімнати, сів у єдине крісло, склав руки на черевці та набув вельми поважного вигляду. – Тепер я б волів дещо дізнатися. Що ти робила в моїй квартирі? Ні, звісно, не ти сама, в наш час ми нічого власноруч не робимо, але твоя шпигунка. Що вона робила в моїй квартирі? – тон гостя не передвіщав нічого хорошого, але Ка ніяк не могла викинути з голови ті картинки й ледь трималася, щоб знову не розреготатися. – І не думай бовкнути щось типу: «Це не я, я взагалі не розумію, про що ви», – пискляво перекривив її гість. – Я першокласний хакер і, повір, вичислити тебе – справа одинадцяти секунд. – Кхе-кхе. Я... Ем-м-м. Вибачте. Правда. Я дуже щиро вибачаюся і обіцяю більше ніколи так не робити. Сталася прикра помилка. «Якщо чесно, то дуже прикра», – сумно зітхнула Ка. – Миленько, миленько…. Ти вибачилася, і я тепер янголятком поспішу до свого ліжечка: ляжу, мов нічого не було, і вмить перенесусь до країни Сонляндії, де бачитиму веселки, метеликів та рожевих єдинорогів. Як це мило. Так? Ти саме так думаєш? У твоїй голові що, зараз лускають мильні бульбашки, раз ти вважаєш, що одне «вибачте» зробить світ прекрасним? А от і ні! Я глибоко поранений тим, що ти зробила, – Ка слухала його і розмірковувала над тим, чого ж їй так щастить на балакучих чоловіків. А незваний гість все говорив і говорив, здається, йому не вистачає живого спілкування. Гість зайняв єдине крісло, а на ліжко Ка не ризикнула приземлитися – раптом він це сприйме, як натяк? Символічне вибачення. Тож вона стояла собі під стіною, склавши руки на грудях, та намагалася надати обличчю якомога покаяннішого вигляду. – Може, чаю? – Що? – сусід аж збився з думки від різкої зміни теми. – Кажу, може, чаю? Раз ми так добре говоримо, то давайте за стіл, почаюємо. – Ем-м, гаразд... Частування Ка готувала в повній тиші. Гість перейшов до кухні і зайняв самотній

#12 I 03.24.2021

стілець. Очима свердлив Ка. Окей, нехай помилується. «Сумніваюся, що часто йому такі красуні трапляються». – Мені справді жаль, – серйозно сказала господиня, тримаючи в руках горня, – якби я могла, з радістю змінила б минуле і взагалі від тієї програми відхрестилася. Самі неприємності. – А ти думала, що стежити за іншими – це прямо місія «Санта Клаус»? – медовим голосом запитав пан сусід, щедро демонструючи вправність в саркастичних розмовах – Я, до речі, Ві. – Ка. – Не скажу, що прямо дуже приємно познайомитися. Але окей! Хто старе поминає, той щастя не має. Ми ж цивілізовані люди. Та май на увазі: ще раз таке утнеш, я всі твої дані на загальний огляд виставлю, ще й прибрешу трохи. Хто б міг подумати: таке миле дівча і підглядає за красенями. – Пф-ф-ф-ф. – Ка аж закашлялася. А цей хлоп має дуже гарну думку щодо своєї персони. – Так, так! В тебе ще не раз кусень в горло не лізтиме через сором, – задоволено підсумував Ві. – Що ж ми все про мене та про мене, розкажи і про себе щось. Бо зі мною ти познайомилася навіть занадто близько, а от я поки що знаю лише адресу та ім’я. Зібрала докупи думки і заговорила. – Я – Ка, багато років живу одна... Слова полилися, мов самі собою. Розповіла і про свою сім’ю, і про міський інтернат, про невдалі знайомства і роботу. В тому числі й про сусіда-красеня, через якого й трапилося оце непорозуміння. Ка відчула спустошеність, проте водночас і полегшення. Цікаво, вона розповідала раніше хоча б комусь всю історію свого життя? Звісно, ні. Ба, більше – раніше ніхто і не цікавився цим. Ані разу. Вони проговорили майже до ранку. Ві говорив багато, але на ранок Ка не могла згадати жодного факту з життя таємничого сусіда. Він нещодавно переїхав, хакер, любить свою роботу, одинак! Наостанок розійшлися майже добрими друзями і домовилися зустрітися ввечері. – Тепер без шпигунських програм, – наголосив Ві, прощаючись, – не треба знаходити такі безглузді приводи для зустрічі зі мною! – І пафосно промарширував до своєї квартири. Дивно, але за ніч Ка звикла до його дивацтв, тому зараз просто розсміялася і заспокоєна пішла спати. Яке щастя, що сьогодні ще вихідний!

Розділ 7

– Доброго ранку, пане Ів, – молодий охоронець, який

завжди зустрічав посмішкою Іва в цьому стерильному біло-чорному фойє, сьогодні серйозний, як ніколи. – Привіт, кеп, – Ів посміхнувся так неприродно широко, що аж щелепа злегка хруснула, – що в прогнозі на сьогодні? Все спокійно? Градо-атака чи ще щось особливо небезпечне для нас не намічається? – Ні, пане. «Ні, пане»? Якщо чесно, сухе вітання добряче напружило Іва. Що сталося із завжди привітним юнаком? Гм, треба нарешті запам’ятати його ім’я. Розправив плечі і подумав, що сьогодні не має бажання розбиратися з бундючністю охоронця. Вистачає своїх хвилювань. Ів підіймався до кабінету. Кожна дрібниця вже знайома і не викликає більше емоцій. Згадався перший день у компанії. Юний парубок тільки-но закінчив академію, і один із небагатьох отримав дозвіл працювати. Гордий, трохи невпевнений в собі, він ступив у фойє. Таке блискуче, стерильне і холодне. Підіймаючись круглими сходами, Ів не відчув жодного аромату, ні свіжості миючого засобу, ні солодкавого одеколону колеги, який пройшов раніше. Вентиляція працює відмінно, втягуючи будь-яке порушення загальної атмосфери. Ів повернув ручку на дверях кабінету і на секунду закляк на місці. – Доброго ранку. Я не чув, що у нас сьогодні профілактичні перевірки техніки. Гість за його столом, відводячи погляд, сказав: – Кхе, вибачте, я не уповноважений повідомляти подробиці. Пройдіть до пана Ді. Ів зачинив двері і пішов одразу до шефа. – Що відбувається? – О, Іве. Вітаю, вітаю... Сідай. Як настрій? Бачу, що бойовий. То добре. Знаєш, в мене є трохи незручна інформація – тебе звільнено. Ів витріщився на шефа. Всі слова зненацька втратили свійсенс. – Тобто – звільнено? Найкращого працівника, який все життя присвятив статистиці? Він працював у всі святкові та вихідні, не мав сім’ї, і міг дозволити собі провести додатковий час на роботі. Працівник, який любив свою справу, завжди був на стороні статистикату. Навіть учора. – Проблема в останній рекламації? – на диво, цілком спокійно спитав Ів. – Ні, що ти. Звичайне скорочення штату. Так сталося. – Скорочення штату? – перепитав Ів, смакуючи кожне слово. – І саме тому в моєму кабінеті вже сидить новий працівник? Ді спідлоба глянув на чоловіка, але не знайшов, що Продовження на стор. 14

ЧАС І ПОДІЇ

#12 I 03.24.2021

« ¯s¾¬

w °® £© «¬§µ¾ ´¯ ¬§±¤ª»© £ ¯² ¾°¬¡ £µ ¡ £ ¯ ¯² ¾

Ě ĥ Ģ ī Ĺ Ĩ Ħ Ě Ī L Ĝ üĚĲĚ ÁÇÌÌÍÂÍ ÏÍÃÒ Í Ï ¿ Ñ Ð Æ Û Ñ Ç Ã Í Ô ®Í ÌÇÕ ÆÌ¿ÌÛ Ë ¿ Ñ ¿ Â ÄÏ À Æ Í Ø ÀÒÑÌÛÍÂÍ È ¿ Ë Þ Ì ÄÌ Ö ¿ À ÄÃ ÎÄÏ

ÌÇËÇ ÒÂÍÏÐÛÉÇËÇ ÇÌ ÍÁ ¿Ï ÐÑ ¿ Æ ÌÞ Ì ³ ¡ÍÏÍÅ ¿ ÓÍÑÍ ÁÍÏÍÅ ÌÌÞ Ñ ÒÉ Ï ÞË Ì Ê Í Î Ç É¿ÏÑÉ¿Ë Ì¿ É¿ÁÍÁ È ÂÒØ ÏÇÐ¿ËÇ ÍÀÊÇÖÖÞ ³ ®ÄÏÄÃÀ¿ÖÄÌÌÞ Æ¿ ÍÂ¿ ÀÄÆ×ÊÝÀÌÍÐÑ ÃÍÎÍË Þ ÌÕ Á ÏÖ ÎÍ Þ ÑÑ ³ ¦ÌÞ ¿Ô Á Ð ËÄÈÌÇÔ ÌÄÂ¿Ï¿ÆÃ ÌÍ ÊÝÃÇÌÇ ³ ®ÍÁÄÏÌÄÌÌÞ ÉÍÔ¿ ÄËÇ ÀÄÆÎÊ ÃÃÞ ³ ¡ÇÏ ×ÄÌÌÞ ÎÏÍÀÊ ÉÇ Á ÃÁÄÃÄÌÌÞ ÌÄÀÄÆÎÄ ÄÐ ÆÌ À Á ¿ ÍÂ ÍË ÍÎ ³ £ É ÊÛÉ¿ ÏÍÉ Á ÁÎÄÏÄÃ ³ ®ÄÏÄÃÀ¿ÖÄÌÌÞ Ì¿ Ô ÔÁÍÏÍÀ ³ ª ÉÒÁ¿ÌÌÞ ÃÄÞÉÇ

³! í à ñò ³ä â à í þ þ ö à ð Ï

«¤¬ ¬ ¶¢ ¬¤ ®±¯ ¬ ¤¬ ¬ ¶¢ ¬¤ ®±¯ ¬ ¤ ¯¦®¡ £ ±§ ¾ ° « ¯¦®¡ « ¡ « ®¯ ¡ ·² ¡ · ° «s °§±² µ ½ ¾ ÌÄ Ã¿Ý ÎÍÏÍÅÌ Ô ÍÀ ÕÞÌÍÉ Â¿Ï¿ÌÑ È ÞÉ ÕÄ ÏÍÀÊÞÑÛ À¿Â¿ÑÍ Ì×ÇÔ ¾ Â¿Ï¿ÌÑÒÝ ÃÍÐÞÂÌÄÌÌÞ ÏÄÆÒÊÛÑ¿ÑÒ ÈÍÂÍ ÆÀÄÏÄÅÄÌÌÞ «Í ÐÊÍÁ¿ Ì ÉÍÊÇ ÌÄ ÏÍÆÔÍÃÞÑÛÐÞ Æ Ã ÊÍË

¯¦«¡ª¾½ ¡ ·½ «¡½

ЗАЩЕМЛЕННЯ – КОМПРЕСІЯ – БІЛЬ… ДЕКОМПРЕСІЯ – ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД БОЛІ!

МИ ЗНАЄМО ЯК ЦЕ ЗРОБИТИ!!!

Comprehensive Rehabilitation Clinic

АНДРІЙ ІВАНЧЕНКО, M.D. СТЕНОЗ?

У Вас з’явилась слабкість в ногах і біль в попереку? Можливо у вас стеноз хребетного каналу (грижа міжхребцевого диска). Вам потрібна ДЕКОМПРЕСІЯ!!!

ГОЛОВНА БІЛЬ, ЗАПАМОРОЧЕННЯ?

Можливо, причина в патології верхньо-шийного відділу хребта, і як результат - шийно-черепному синдромі Защемлення нервів і сосудів знімає ДЕКОМПРЕСІЯ!!!

Декомпресія

- звільнення нервових волокон, защемлених випнутим диском, або спазмованими м’язами. Це універсальний спосіб зняти спазм, набряк, запалення і усунути першопричину болі.

985 S. Buffalo Grove Rd., Buffalo Grove, IL 60089 | 847-681-1161 | OrthoPainRehab.com

14 ЛАВКА ПРОДАЖУ ДІТЕЙ АННА СОФІНА

заперечити. Помовчавши, додав: – Це не кінець світу. Ти розумний, метикуватий спеціаліст, в тебе все вийде. Знайдеш нову роботу. Не кожному щастить спробувати себе в іншій справі. Дехто – наприклад, я, – все життя сидять на одному місці, аж кістки болять від одноманітності. Ів нічого не відповів. Що тут скажеш? Що вони усі скотиняки і йому огидні? Старе прислів’я виявилося правдивим: від любові до ненависті – один крок. Встав з-за столу колишнього шефа і рушив до виходу. Жодного слова. Ів ледь тримався, бо, мовивши хоч щось, міг просто вибухнути. – Іве... Що іще? – Ти додому не йди, – бач, як хвилюється. Спочатку звільняє без причини, а потім переживає, щоб не лишився на самоті та не накоїв дурниць. Ха, невже в цьому старому є щось людське? – Це житло тепер не твоє. – Що?! – Ів не питав – він проревів. – Що значить «не моє»? Я давним-давно отримав довідку, за квартиру повністю сплачено і вона моя. – …допоки ти працюєш на статистику. Приписка дрібним шрифтом. Треба уважніше читати. Та зараз це не має значення. Ів стояв, лише дико стріляючи очима. – Але ж там мої речі. Хоча б їх я можу забрати? – На жаль, ні. Костюми – то наша уніформа, і ти не маєш права більше так одягатися. І все інше придбано на гроші компанії. Зараз охоронець внизу видасть тобі якусь одежину і забере костюм. Всього найкращого. Залюбки ще б поговорили, але... Сам знаєш, справи не чекають. І... – Ді повагався, але додав, – не базікай особливо про те, що сталося. Просто тому, що ти – непоганий працівник, і я щиро бажаю тобі дожити до старості. Може, знайдеш роботу до душі, ще й пенсію отримаєш. Ів розвернувся і вийшов, не зачинивши прозорих дверей. Його голова тріщала від надміру інформації. Що за чорт? Він досі спить, і той пацюк, що уві сні заскочив у ліжко, продовжує наганяти йому жахів? Ів смикнув себе за вухо, закусив губу, хряснув пальцями об стіну – все відчувалося. До найменшого подуву вітру. – Пане Ів, – охоронець, відводячи погляд, простягнув пакет з одягом. От і не треба запам’ятовувати, як кого звати. Ів виглядав настільки врівноваженим та спокійним, що охоронець почувався аж дещо незручно. Дивився, як чоловік, котрого він знав і який завжди був

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК відданим працівником, до того ж – веселою і приємною людиною, зараз просто в холі роздягнувся до спіднього і перебирав одяг, що лежав у пакеті. Старі потерті джинси нарешті гармонійно виглядають з розмальованою майкою. Ів накинув міцну сорочку пісочного кольору, але та виявилася замалою. Що ж, буде розстібнута. Тепер він безхатько і може дозволити собі ходити, як заманеться. Змінив чорні начищені туфлі на звичайні полотняні кеди і пішов на вихід, не обертаючись, помахав рукою. Хотів показати непристойність, та стримався, бо молодий охоронець ні в чому не винен. Ів йшов і вперше в житті не знав, куди саме. В нього немає роботи, немає дому, немає планів. Навіть його похідний рюкзак, чортяки, не віддали. «Що тепер, пане Ів?» Він сів на лавці в парку та глибоко замислився. Невже його життя повністю зламали оті вчорашні сумніви стосовно продажу дітей? І це Ді його анулював чи профілактичне прослуховування вловило неприйнятні розмови? Він так захопився думками, що не помічав нічого навкруги. День добігав кінця. Стало помітно прохолодніше. Через дві лавки сидів юний, але серйознийпарубок – в костюмі, окулярах, і не зводив очей з Іва. Майже ніч. Ів швидко підхопився йпішов – спостерігач ледь не проґавив його. Ото б йому дісталося! А жертва все прискорювала темп і майже бігла. В останню мить Ів устиг заскочити в автобус і, озирнувшись, мило усміхнутися парубку. Салют! – Прийом, базо, це Лис. Курча вилетіло з лап. Повторюю: Курча вилетіло з лап. Прямує міським автобусом, маршрутний номер 31. Але того вечора Іва не знайшли. Зійшовши через кілька зупинок, він швидкою ходою рушив до передмістя. Вибратися б у ліс, гори, там він зможе вижити і захиститися й без похідного мішка, але поки що він у місті. Безхатько. Згідно зі статистикою, в їхньому суспільстві немає жодного волоцюги. Він перший. Чи надовго? Побачив знайомий будинок, де колись підкорювали пожежні сходи і перевіряли себе на страх висоти. Ів піднявся на горище, яке багато років стояло порожнім. Знайшов вигідну позицію, щоб у разі небезпеки мати шляхи відступу, й ліг на підлогу. Як не вистачало зараз рідного ліжка, на яке збирав гроші довгих три роки! В той час, коли всі мали ортопедичні жорсткі матраци, Ів наполіг і отримав собі м’яке диво. Він ніколи не спав на перині, лише читав про них у книжках, але вважав, що його матрац ще більш

м’який. Цілком ймовірно, що саме любов до матраца стала на заваді одруження. Дружина могла наполягати на ортопедичному сухарику. Він цього б не пережив. Зараз ані дружини, ані матраца. На душі стало млосно від думки, що йолоп з його кабінету спатиме на його ліжку. Що за грець став його янголом-охоронцем? І як в цьому ідеальному суспільстві людина в один момент може втратити абсолютно все? Думки набридливо дзижчали в голові й, здавалося, кінця тому не буде. Та через кілька хвилин Ів міцно заснув. Акумулював сили.

Розділ 8

Нарешті рідний дім. Ка впала на ліжко, вона не мала навіть сил, щоб роздягнутися. Кинула сумочку, зняла ґаджетогодинник і поклала на полицю. Сьогодні їй хотілося залишитися подалі від усього цього: від міста, технологій, а найбільше – від людей. Ранок почався як звичайно. Горня трав’яного чаю, каша з сушеними ягодами і вже звична уніформа продавчині: стримана сукня сірого кольору з ледь помітним вишитим метеликом на грудях. Ка подобався образ, і це було додатковою перевагою вибору професії. Першими покупцями виявилися дві милі жіночки, трішки за тридцять. Подружки, помітно хвилюючись, із захопленням роздивлялися навкруги. Обирали недовго. Пішли у відділ «середнього показника» і не змогли відвести очей від блакитноокого та чорнявого хлопчика, якому пророкували велике майбутнє в художньому мистецтві або музиці. Все ж таки, жодна жінка не може встояти проти красеня-брюнета із рок-гітарою в руці чи з пензликом. Ка із найсвітлішими думками оформила покупку. Побажала щасливого нового життя і в піднесеному настрої перевела погляд на жінку, яка тільки-но зайшла до крамниці. – Добрийдень, пані. Чим можу допомогти? Провести вам екскурсію? – Те, що ви тут можете провести, я вже зрозуміла, – тон жінки не віщував нічого хорошого. – Хочу бачити вашого директора. Негайно. А інакше увесь цей оманливий бізнес дуже скоро накриється. Ка жодного разу не стикалася з настільки явною агресією. – На жаль, директора зараз немає, але я дум... – Мене не цікавить, що ви думаєте. Я чітко пояснила, що хочу негайно поговорити з директором. Інакше чекайте серйозних неприємностей. Якщо ви і ваша лавка гадаєте, що можете продавати дефектний товар

і заробляти на цьому грошики, вважаючи, що навкруги самі лише телепні, то ви глибоко помиляєтесь! Чекаю десять хвилин. Якщо пан директор не з’явиться, то що ж – це буде останній день існування вашої сумнівної контори. Жінка гордо попрямувала до стильної канапи. Взяла один із журналів на столику і, демонстративно перегортаючи сторінки, не звертала жодної уваги на бідолашну продавчиню, руки якої помітно тремтіли від хвилювання. Ка швидко натиснула кнопку на годиннику і обрала «Негайне повідомлення». У двох словах написала директору, що сталося. Невтішна відповідь надійшла за сім хвилин: «Я не зможу дістатися роботи за десять хвилин. Якщо ця пані прийде завтра, ми із задоволенням допоможемо вирішити всі її проблеми!». Ка, підозрюючи, що гостя зараз просто вибухне від такого повідомлення, невпевнено підійшла ближче. – Вибачте, пані. Я отримала відповідь, – продавчиня дослівно зачитала повідомлення. Якусь мить незнайомка сиділа з кам’яним обличчям. Потім, з абсолютно рівною спиною, підвелася й мовчки пішла до виходу, лиш у дверях обернувшись: – Я вас попередила. Вийшла із крамниці, попрямувала до свого автомобіля, який стояв на протилежному боці дороги. А далі… Далі життя ніби перенеслося одразу у дві паралельності. Все сталося миттєво – і водночас розтягнулося до нескінченності. Мов нізвідки, на зовсім порожню дорогу вискочив здоровенний фургон і помчав прямісінько на обурену пані. За долю секунди вона зникла з-перед очей Ка. Зникла взагалі. А потім гуркіт, удар, моторошний хрускіт, від якого всередині все похололо. Продавчиня вибігла на вулицю і лиш встигла побачити, як фургон на шаленій швидкості звернув у найближчий провулок. А посеред дороги лежала закривавлена купа шмаття та м’яса. Ка різко зігнулася, сніданок вирвався зовні із силою потужного вулкана. Її вивертало і вивертало. Сльози разом із блювотинням стікали підборіддям. Вона не могла опанувати себе йхоча б трохи заспокоїтись. Здавалося, пройшла вічність, хоча насправді – не більше кількох хвилин. Ка витерлася подолом уніформи і набрала номер рятувальноїслужби. День перетворився на жах. Свідчення, відповіді на одні і ті ж запитання. Нагодувати дітей, мов нічого й не сталося, заспокоїти клієнтів, вмовити завітати завтра. І найголовніше – прийти до тями. Ка робила все на автоматі, а всередині зароджува-

ЧАС І ПОДІЇ #12 I 03.24.2021 лася гігантська грудка страху. Чому фургон так мчав? Чому зник одразу по аварії? Чому на порожній дорозі не оминув самотню постать? І… чи не пов’язано це з тим, що вона обіцяла лавці останній день існування? Думки роїлися в голові, але Ка не поділилася ними з жодною живою душею. Останній день. Для когось він виявився точно останнім. Спогади знову і знову приходили картинками до Ка. Геть знесилена, дівчина провалилися у важкий сон і не бачила, що під стелею виднілася прозора сітка спостереження. Яка, втім, швидко зникла. Через кілька хвилин у двері обережно постукали, але Ка була занадто виснажена, щоб почути і прокинутися. Лише на ранок під дверима вона знайшла записку: «За тобою стежать. Не знаю хто. Тільки-но почав відловлювати, як вони змилися. Будь обережна. Твій близький друг Ві». Ка не на жарт збентежилася. Що трапилося з її спокійним життям? Дивна смерть клієнтки, тепер стеження... На автоматі зібралася і відпрацювала день у лавці. На щастя, в магазинчику знаходилися ще пан Бо та його дружина – Ія. Пані Ія люб’язно погодилася допомагати Ка, а директор узяв на себе пресу та чутки. День пройшов більшменш нормально. Продавчиня повернулася додому і насамперед постукала до Ві. – Привіт, дорогенька. Як справи? Я вчора шукав тебе, – докірливо мовив сусід. – До мене не заходимо, тут все одно нема чого їсти. А значить, шлях один – шукати порятунок у твоїх хоромах. – Як хочеш. Зараз вона на все згодна, аби оговтатися після вчорашнього дня. – То що там за шпигунство? – перейшла одразу до справи і, судячи з того, як посерйознішав Ві, нічого хорошого її не чекало. – Після того, як ти проникла до мене додому, – причому, зауваж, така краля могла б і просто завітати в гості, – підморгнув Ві, але відразу ж серйозно продовжив, – я написав нашвидкуруч програмку – «сторожку», вона мала виявляти небажаних гостейі відразу давати мені знати, аби я менше світив пресом перед чужинцями, а на знак доброго ставлення до тебе трішки розширив площу її дії. Твоя квартира теж увійшла в захищену коаліцію. Не встиг я доналаштувати усі нюанси, як програма видала інфу про нишпорку. Я ледь зі стільця не впав. За мною вже щодня стежать? Але ні. Стежили за тобою. Накинули сітку, схожу на твою. Тільки ця значно професійніша. Щойно її помітив і почав Продовження на стор. 15

ЧАС І ПОДІЇ

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК

#12 I 03.24.2021 ЛАВКА ПРОДАЖУ ДІТЕЙ АННА СОФІНА

промацувати, вона зникла. За мить. Не залишила після себе анічогісінько. А слід лишає все. Тому, дівчинко, давай розповідай, куди ти вляпалася? Судячи з усього, ти перейшла дорогу комусь дуже впливовому. Тільки не кажи, що нашій владі! Ка хотіла все розповісти, але щойно Ві промовив: «Перейшла дорогу», не змогла стримати сліз. Спочатку скотилася одна, і Ка стійко намагалася взяти себе в руки. Потім наступна, а далі – цілий водоспад сліз, які неслися бурхливим потоком. Вона досі не виплакала свій жах після аварії, і це очищення сльозами їй просто необхідне. Трохи заспокоївшись, вона розповіла Ві про все. Про загадкову жінку, яка чи не перша прийшла скандалити до крамниці. Коли лавка тільки відкрилася, більшість людей протестувала, не всі погоджувалися з тим, що купувати дітей – нормально, але жінки більше не могли завагітніти, тож лавка стала єдиним порятунком для сімей. Бойкоти припинилися. Чутки та балачки теж. Життя налагодилось… дотепер. – І ти не знаєш, що саме її бентежило? – перепитав Ві, а отримавши сухе «ні» від Ка, продовжив: – На що ж вона хотіла поскаржитися? Зауваж, на таке, що могло зруйнувати усю роботу магазину. Волею Господа в цій непростій ситуації виникає янгол-фургон і відносить неприємності подалі від лавки – збиває сердиту пані. Можна подумати, що долю магазину вирішив щасливий випадок. Не для пані, звісно, щасливий. Але ми ж із тобою дивимось новини. Остання аварія трапилася три роки тому – це були два велосипедисти, які мчали наввипередки і випадково зіштовхнулися на повороті. Все! Ніяких кривавих жертв та лихих фургонів. Тоді що ж це? Вбивство? Ка зіщулилася, здавалося, до розміру горобця. Вона розуміла, що він має рацію. Глибоко в душі погоджувалася з Ві. Але признатися вголос, що скоєно вбивство, а вона свідок? Це тягне за собою великі неприємності. – Ві, це безпечно? Говорити про такі речі? Профілактичні прослуховування і все інше. – Тут, – зробив наголос сусід, – безпечно. Я попрацював над цим. Але деінде фільтруй, що кажеш. Ми вляпалися в якесь чортяче гівно. Ка збентежило оце «ми», адже вони ще й близькими друзями не стали. Та разом з тим, вдвох боротися легше. А тим паче Ві, очевидно, в цьому щось петрає.

Вечір провели за обговоренням подальшого плану дій. – Перш за все, нам треба дізнатися, чому пані прийшла невдоволена. Ти можеш знайти її історію покупки? – Думаю, що так. По фото з індивідуальної картки. – Тоді займись цим. Коли в нас буде її ІО¹ та адреса, я зможу прошерстити свої канали, і ми зберемо цю історію по маленькій краплі. – Маленькій... – Що? Але Ка саме прокручувала в голові образи, вона згадала запис із лавки. Може, ці події взаємопов’язані? Не гаючи дарма часу, розповіла подробиці невдалого побачення і як випадково побачила нічного гостя в лавці. – Стає все цікавіше, – протягнув Ві. – Ти впевнена, що то не карлик-працівник? – Не знаю, – зітхнула Ка. – Звісно, якийсь процент на це можна відкинути. Хоча сам подумай: карликів у місті нечасто побачиш. Та ще й працювати з десятками дітей… Звідки в них сили? Ні, тут щось інше. – Давай свій годинник. – Що? – Давай-давай. Я спробую покопатися і знайти запис. А ти – спати! На добраніч. Завтра зранку поверну, – Ві швидко вийшов з квартири, прихопивши із собою віртуальнийсвіт сусідки. Ка не сперечалася. Нашвидкуруч прийняла душ, гадаючи, чи не стежить за нею Ві і чи не милується зараз її підтягнутим тілом. Цього знати вона не могла. Щоб не накручувати себе далі, не знайшла кращої ідеї, аніж лягти спати. Заснула миттєво.

***

– Доброго ранку, коханий! Молода дружина поцілувала чоловіка. Її очі випромінювали кохання. – Привіт, – ніжно обійняв і запитав: – Як тобі в ролі мами? – Ох, – засміялася жінка, – це справді щось нове для мене. Наш малийупертюх усю ніч пускав солодкі слинки та розповідав агу-оповідки. Чоловік посміхнувся. З тих пір, як вони купили дитину, їхнє життя докорінно змінилося: воно набуло нового сенсу і наповнилося щастям. Він щойно повернувся з нічного чергування і не міг дочекатися, коли ж візьме на руки свого щокастого сина. – Так, де мій маленький супергерой? Привіт, – лагідно підняв із ліжечка малого і пішов із ним до кухні. – Ти захищав маму від злодіїв, поки татко працював? Маля радісно усміхалося беззубим ротиком і розмахувало руками, неначе дуже емоційний диригент. Татусь годував сина з ложечки,

1 – ІО – індивідуальний опитувальник.

щось таємниче примовляючи, а каша розліталася в різні боки й прикрашала вже обох мужчин – дорослого і крихітного. Дружина, сміючись, готувала сніданок і не забувала своєю лінзою зберігати ці моменти в фотокадрах. В них так багато сонця. Як діти можуть дарувати стільки тепла і радощів? Хто б міг подумати, що маленький згорточок зробить їхнє життя настільки щасливим?

Розділ 9

Звідки узявся фазан? Холодний, але сонячний день наприкінці осені своїми голими деревами та спустошеною землею прекрасно відтіняв красу птаха. Звідкіля він тут, у передмісті, де фазанів взагалі років із п’ятдесят як не бачили, та ще й не просто гуляв вулицями, мов турботливий батько, що вийшов за покупками недільного ранку, а заліз у чужий сад. Хаотично гасає поміж порожніх грядок. Якусь мить Ів просто дивився на птаха. З вигляду звичайна курка, але є в ній вроджена грація, певнийлоск. Можливо, тому, що живе на свободі? Ів відчув нестримне бажання вирватися із цього замкненого ідеального кола. Жити на волі! Він ішов безлюдним передмістям і уявлення не мав, що робити далі. Можна спробувати знайти роботу. Але в центрі того точно не варто робити – його одяг кричить кожному, що зараз він недолугий проживака життя. Осінь розфарбувала дерева в червоно-жовті кольори, але на землі під ними нічого не валялося, хіба якась жменька опалого листя. Місто швидко прибирає лежачих вуличних нероб. Уважно роззираючись навсибіч, Ів шукав, чи не знайдеться для нього знаку долі. Особливо перебирати не доводиться. Хоч би на шмат хліба заробити та знайти прихисток, не хочеться перевіряти, як обходяться із безхатьками. Може, викидають так само швидко, як і листя. Він усе йшов, а навкруги стояла мовчазна стерильна реальність. Місто жило своїм життям. Нікому терміново не потрібен працівник, якийможе робити все, але тільки в теорії. От дідько! Ів так захопився своїми думками, що ледь не втрапив під колеса раритетного «Мерседеса». Пронизливий гудок машини протверезив чоловіка. Він ледве встиг відсахнутися назад. Автівка стрімко загальмувала і звідти вискочив знервований та максимально напружений водій. – Тобі жити набридло? Куди прешся? Хочеш своє життя просрати і іншим зламати? Та щоб тебе чорти забрали, – водій істерично горлав, розмахував руками

і, здавалося, ось-ось піде в наступ. Ів прискіпливо розглядав того: в ньому вгадувалося щось до болю знайоме. – Пете, це ти? – Що? – чоловік на мить закляк і опустив руки. Ів остаточно впевнився, що це Пет. Його близький товариш на курсі історії статистики. – Пете, це я – Ів. Друзяко... – Ів?.. – недовірливо окинув поглядом і захитав головою. Ну, звісно, хто повірить? Ів, який колись горів статистикою, серед найкращих закінчив академію і якого відразу взяли на роботу – зараз стоїть в дірявих джинсах та кедах, з несвіжим запахом тіла. – Це довга історія, чувак, – хоча сам тієї ж миті подумав: «Серйозно? Довга? А мені здається, що все минулося дуже швидко». Пет дивився на товариша, і раптом його очі заблищали від сліз. Ледь помітні спочатку, вони переросли в бурхливі ридання. Ів сумнівався, що друг настільки сильно розчулився з нагоди їхньої зустрічі. – Ну-ну, тихше, тихше. Хоча знаєш, а до дідька. Хочеш плакати – плач, і то якнайгучніше, в цьому світі стільки лайна, що не варто себе стримувати. Слова Іва трохи заспокоїли Пета. – Сідай у машину, – махнув він рукою. – Поговоримо вдома, за горнятком міцного чаю. Пет жив у мальовничому та затишному будинку, майже на околиці міста. Стандартна, невелика хатина: білі стіни, світло-сірий, злегка пологий, дах, білі вікна, білі двері. Єдине, що виділяло його з-поміж інших будинків – це різноманіття насаджень у дворі. Здавалося, він потонув у рослинному багатстві: дерева, кущі, пахучі трави, залишки квітучого сімейства... – Уявляю, як влітку тут гарно, – присвиснув Ів. Пет здивовано кліпнув, не розуміючи, про що мова. – А, ти про це. Так, моя дружина дуже гарний біолог. Вона обожнює рослини і знає, як до них підступитися, деякі екземпляри взагалі єдині у своєму роді. Бет сама їх вивела і доводила до ідеалу. Ха, Пет і Бет, уявляєш? Наш союз узгодили на небесах. В мене в кімнаті навіть кактус не вижив, а Бет могла і з реп’яха квітку-семицвітку зробити... Моя Бет... Чоловіки зайшли всередину. Ів із цікавістю роздивлявся, чим жив його товариш усі ці роки. Їхні шляхи розійшлися майже одразу після академії. З того часу вони жодного разу не бачилися. У Пета була сім’я. На однійзі стін висіла аерокартина з ним самим та

15 красивою жінкою, яка тримала щокастого радісного малюка. Вони виглядали дуже щасливими. Повсюди в будинку знаходились різні дрібнички, як-то квіти чи полички із паперовими книгами і невеликими скринями, де, мабуть, зберігалося їхнє багатство спогадів. Але що трапилося в цьому просякнутому щастям будинку? – Розкажеш, що сталося? – Ів обережно доторкнувся до Пета, повертаючи того на землю. – Моя Бет... Моя Бет загинула, – голос зірвався і він тихо заплакав. Завалився у крісло і закрив долонями обличчя. Скрушно хитаючи головою, тихо продовжив: – Моя Бет була чудовою дружиною та мамою. Ми довго збиралися з думками і нарешті наважилися купити дитину. Як усі, Бет приймала ліки, але завагітніти не змогла. Ми пішли в крамницю, почали вибирати. Чуваче, якби ти знав, як в мене калатало серце! Воно вискакувало з грудей, і єдине, що його тримало всередині, – це тісна футболка, яку я одягнув того ранку. Ми ходили, роздивлялися, але без слів розуміли, що наше серце вже належить маленькій кучерявій кралечці, яку побачили однією з перших. Вона знаходилась в категорії «залежалого товару», але нас це не спинило. Не тягнучи кота за хвоста, швидко оформили покупку і поїхали додому. Сім’єю. Чувак... Вперше ми їхали додому втрьох. Я згадую і плачу. Ти не можеш собі уявити, як це. Цілковита ейфорія, передчуття казковості. Пам’ятаю, як в дитинстві чекав на новорічне свято. То це схожі емоції, але помножені на мільйон. Пет замовк, подумки він повернувся у той день. Його зморшки самі собою розбіглися, і обличчя засяяло ледь помітним світлом. Втім, це швидко минулося. – Наше життя нагадувало ідеальну картинку. Такі до нестями щасливі, що інколи хотілося себе ущипнути чи огріти цеглиною, щоб упевнитися, що все реально. Ми раділи і не знали, якого розміру цеглину приготувало нам життя. Наша Лі, наша крихітна принцеса, почала кашляти. Подумали, що то звичайна застуда. Можливо, десь стався протяг чи щось на кшталт того. Хоч нам і гарантували у лавці, що усі діти мають богатирське здоров’я, але хто ж застрахований від невинної застуди... Його друг замовк, та Ів не підганяв, інтуїтивно розумів, що далі почує зовсім не казкову історію. Важко уявити, як про це можна розповісти вголос. Він терпляче чекав, зауваживши, що за два дні в ідеальному світі зустрілися Продовження на стор. 16

16 ЛАВКА ПРОДАЖУ ДІТЕЙ АННА СОФІНА

дві зламані долі. Хоча його власна і близько не стояла з тим, що пережив Пет. – Лі продовжувала кашляти. Бет їй готувала трав’яний відвар, робила масаж грудей та ходила в лікарню на інгаляції, але краще не ставало. Поступово наша доня слабшала і меншала на очах. На впалих щічках не грав рум’янець, очі горіли зовсім не тим блиском, що раніше. А одного ранку біда явила усю свою силу… Найяскравіша зірка… згасла, – Пет знову заплакав. Ів пам’ятав, наскільки його товариш сильний духом, та переживши таке, хіба можна інакше? Пет продовжив: – Я жалів себе, думав, що життя скінчилося. Киснув удома і розпускав нюні, замість того, щоб підтримати Бет в тяжку хвилину. Через мою слабкість я втратив ще одну найдорожчу для мене людину у світі! – Вона пішла від тебе? – Ів читав, що деякі сім’ї не можуть разом переживати горе і розходяться. – Так, пішла. Пішла в лавку продажу дітей і влаштувала там грандіозний скандал. Вона була впевнена, що смерть нашої любої донечки – не випадковість. Не те, що наша Лі виявилася бракованою. Ні, ні. Наша дівчинка була ідеальною, тут, скоріше, спрацювала спеціально закладена команда ранньої смерті, чи я не знаю... – Що?! – Ів аж закляк – настільки безглуздим це здавалося. – Так, я розумію, як дико це звучить, але чи знаєш ти, що продажі йдуть не так активно, як хотілося б власнику? Зазвичай купують одну, максимум дві дитини. Багато сімей взагалі не хочуть обтяжуватись вихованням спиногризів або ще сподіваються народити самі. А «товар» же треба кудись дівати. Уяви, як зручно: ти купив дитинку, ще не встиг до неї дуже прив’язатися, а вона – раз, і пішла до пращурів. Звісно, ти посумуєш, але зовсім трохи. Чого сумувати, якщо ти сьогодні можеш піти і купити нову, схожу на попередню чи зовсім іншу. Як забажаєш. Головне, що ти знову батько і життя триває. Cталася ж дрібниця, не варта уваги. Але тільки не для нас. Особливо важко переносила втрату Бет. В неї з’явилася нав’язлива ідея вщент знищити лавку. Вважаючи, що діти для них – це просто бізнес, ні більше, ні менше, Бет пішла туди, аби поговорити з директором. Вихлюпнути йому в обличчя усі свої підозри і здогадки. Але… – розповідь обірвалася на півслові. Пет ледь стримував себе: – Але їй не вдалося вийти переможницею. Поки вона чекала директора, який, утім, так і не з’явився, минув певний час. Дружина вийшла з лавки, збираючись повертатися додому, і на порожній

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК вулиці її збив фургон. Смерть настала миттєво. Мабуть, не встигла і зрозуміти, що сталося. Принаймні, я сподіваюсь, що вона не мучилася... Тиша бридко дзвеніла натягнутими струнами душі Іва. Почута історія звучала настільки жахливо та неймовірно, що хотілося тікати геть звідси. Обтруситися і забути. Стерти пам’ять. Відмотати час назад. Так не буває. Це сюжет моторошного фільму із тих, що любили знімати в XXI столітті. – Зараз мої дівчатка, певно, разом, – якби Ів не знав, що алкоголь заборонений, і його ніде не знайдеш, він би подумав, що Пет посміхається п’яною посмішкою. – Сидять на хмаринці і гомонять про те, про се. Бет погодувала нашу маленьку Лі, і вони, граючись, виглядають свого татка… який знову виявився слабаком і не зміг до них приєднатися, – в голосі товариша звучало стільки болю і відчаю, що Ів, сам того не очікуючи, міцно обійняв друга. Пет знову розплакався. Він розповідав, як провів два жахливих дні на самоті, як ледь не збожеволів від горя. Як вирішив сьогодні поїхати і розбитися на своєму авто, але не зміг. Слабкий, недолугий Пет… Ів не розумів, через що товариш найбільше сумує. Мабуть, через усе разом: через втрату, інстинкт самозбереження, зламане життя. Чоловіки ще довго говорили. І багато мовчали. Підтримували один одного своєю присутністю. Єдине, про що сьогодні не варто хвилюватися Іву – це де заночувати. Покинути Пета наодинці він просто не міг. Але це настільки мізерний «плюс» ситуації, що Ів радо б заночував знову на покинутому горищі, аби тільки його другу не довелося переживати усього цього жахіття. І найголовніше: чому місце, яке має дарувати щастя, калічить людські душі? Які таємниці приховує лавка продажу дітей? Яка сила за нею стоїть, що так легко змінює людські долі? І часом – зовсім не на краще.

Розділ 10

Парочка виглядала дивно. Вони шукали дівчинку зі схильністю до точних наук і спокійним характером. Зовнішність не важлива. Гм, зазвичай, перше, що кажуть майбутні батьки: «Ми шукаємо гарненьке маля». Ка показувала та розповідала про можливі варіанти, і доволі швидко вони обрали дівча. Продавчиня заповнювала звичний набір передпродажного індивідуального опитувальника, як помітила, що ця сім’я зареєстрована в системі. Вона привітно посміхнулася. – Ой, чому ж ви не сказали, що вже є нашими клієн-

тами? Я лише дарма витрачаю ваш час, – Ка приязно дивилася на парочку, але ті раптом напружилися. Їхні обличчя закам’яніли, і вони ледь стримувалися, щоб не сказати чи зробити щось непоправне. Ка обережно додала: – Ми раді, що ви вирішили купити ще молодшу сестричку для своєї доньки у нашій крамниці. Значить, дійсно пропонуємо хороші варіанти. Щасливого нового життя! Ка простягнула малечу в фірмовому пакуванні з рожевою стрічкою і посміхнулася. Пані з незрозумілою злістю свердлила очима продавчиню, її супутник вихопив пакунок та рвучко пішов геть. Ані слова подяки. Дивні. Худий довготелесий чоловік і ошатна красива жінка з хіба що трохи завеликими сідницями. Увесь день Ка провела, як на голках. Вперше робота в магазині не приносила ніякого задоволення. З пластиліновою посмішкою обслуговувала покупців, годувала немовлят, а подумки була вдома і чекала на Ві. Чи вдалося йому розгледіти підказку у тому залишку відеозапису? Зранку сусід повернув годинник, але не сказав ані слова. Лише те, що ввечері їх чекає серйозна розмова. Ка не терпілося дізнатися, про що хоче поговорити Ві. Нарешті день закінчився, і вона буквально полетіла додому. – Давай замовимо щось на вечерю? – Що? Хіба ми не мали обговорити серйозні речі? Замовити справжню їжу – дороге задоволення для святкування важливих подій. Я маю при собі льодяники, – вона потягнулася до кишені, на що Ві відразливо скривився. – Річ у тім, що серйозні справи на голодний шлунок не вирішуються, а ці замінники мене зовсім не надихають. До того ж, якщо тобі, звісно, цікаво, – саркастично наголосив Ві, – я зранку крихти в роті не мав, все порпався в інформаційному смітнику в компанії вірного комподруга. – І??? – Ой, неважливо. Так що? Замовляємо? – Наче я маю вибір, – зітхнула Ка. Можливо, Ві дійсно був голодним, але їй здавалося, що йому просто подобалося дражнитися і відтягувати момент істини. – Що саме ти хочеш? Китайську кухню, піцу чи, може, набір ЗСЖ-ника? – А давай лічилочку? – Що? – Ка, не втримавшись, голосно захихотіла. Здоровий дядько і раптом – лічилочка. – Ти що, в дитинстві ніколи не вирішувала свої питання таким чином? – Та, певно, що вирішувала. Але ж то в дитинстві.

– Гм, а що зараз змінилося? Ну стаєш трохи вищим і товстішим. Це ж не глобальні зміни, щоб не можна було лічилочками життя полегшувати. – Кажи про себе щодо товстіших, – підколола Ка. – Хамка! Ну то що? Рахуємо? – Гаразд, але тільки якщо це ти робитимеш. Я жодної і не згадаю. – Та без проблем: Раз, два, три, чотири, п’ять, Починаю рахувать, Хто стрибає, Хто співає, Від бабайки хто тікає. Я бабайки не боюсь, Полетів на південь гусь. Раз і два, і п’ять, і сім. Гуси вже летять усі. Ляп із неба какунець, Раз, два, три – тобі цей грець. Ві голосно зареготав. – Ото дурне, – Ка йсобі захихотіла, потім дедалі більше й більше, аж до гикавки. Реготала і не могла спинитися, мало з ліжка не скотилася. Очевидно, напруга останніх днів давала про себе знати і таким чином просто знайшла вихід. – Так, і що ж випало? – не припиняючи хихотіти, насилу вичавила Ка. – Китайська кухня, – з сумом повідомив Ві. Як він те визначив? Ка засміялася ще сильніше. – Може перерахуємо? Я хочу, щоб випало на піцу. – Може, просто замовимо піцу? – Ти дурненька якась, все має по-чесному вирішити доля. То що, ще раз лічилочка? Ка знову розсміялася, а Ві завів своєї: «Раз, два, три, чотири, п’ять, починаю рахувать...» – Ось, тепер все по-чесному – випала піца. Зараз швиденько оформимо замовлення. Поки Ві залишав заявку на сайті, Ка пішла на кухню поставити чайник. Зараз їй знову стало млосно від того, чим вони займаються. Якщо хтось дізнається, що вони шпигують за лавкою, хтозна, чим це може обернутися. Зненацька перед очима з’явилася аварія. У Ка перехопило подих від раптового спогаду. Ось тобі і відповідь, що може статися... – Дочекаємося піцу чи поговоримо зараз? – серйозно запитав Ві, щойно вона повернулася до кімнати. – Давай зараз, – зітхнула Ка. – Скільки можна тягнути. – Я зміг переглянути відео. І справді бачив там когось, – і, секунду помовчавши, драматично додав, – Чи що-о-ось! Ка знову розсміялася. Цікаво, це від нервів чи просто сьогодні такий вечір? – Що ж, може, то й не привид. Можливо, але тільки можливо, бо добре роздивитися не вийшло. Занад-

ЧАС І ПОДІЇ #12 I 03.24.2021 то скупе освітлення. Якість картинки геть не айс. Інша справа, якби ти мою програму залишила на території лавки. – Ні, ні, категорично ні, – перебила Ка, – викинь цю думку з голови. В мене немає жодного бажання ризикувати. – Тоді нам треба прокрастися туди вночі і самим усе побачити. – Ти здурів?! Я сказала, що не збираюся ризикувати! Гадаєш, вдертися серед ночі на чужу приватну власність – це взагалі нічого страшного? Звичайна справа? – Звісно, частка криміналу в тому є, але якщо ми хочемо розібратися в цій справі, то просто не можемо лишитися з чистими руками. Поглянь, – Ві увімкнув аероекран, на якому Ка впізнала зображення магазину. Спочатку нічого не відбувалося, але незабаром майнула тінь з нижнього боку відео і з’явилася маленька фігурка у скромному платтячку і з довгим волоссям, зібраним у хвостик. Вона повільно переміщалася залом, усміхалась, примовляючи щось до малюків, і нагадувала турботливу нянечку. Але таких маленьких няньок не буває. Принаймні Ка жодного разу таких не бачила. Незнайомка зникла так само раптово, як і з’явилася, точно привид. Крихта здобутої інформації дала нові запитання: хто вона, і що там робить? В кімнаті стояла тиша. Власне дихання звучало, як громоподібне сопіння велетня. І стук, що пролунав в тій тиші, прогримів вибухом. Бабах! Ка аж підскочила. – Тихше, страхопудко. Це просто піца, – Ві пішов до дверей, насміхаючись з неї, хоча йсам трохи настрахався. Вони вечеряли хрумкою піцою. Звичайний вечір, коли двоє сусідів разом зустрілися, аби погомоніти про щось, та обставини, які їх звели, звичайними не назвеш. Вони всерйоз обговорювали, що безпечніше: вдертися всередину магазину вночі і все обнишпорити чи залишити шпигувальну сітку. Ка розповіла, що знайшла ІО клієнтки, яку збив фургон. Вони з чоловіком жили в передмісті і лише нещодавно придбали чудову маленьку дівчинку. Продавчині пригадався той день, коли вони обирали собі дитину до душі. Пара виглядала щасливою. – Чого ж ти раніше мовчала? – підскочив Ві. – Давай сюди і ані звуку. Сенсей працюватиме. Швидко одягнув лінзу, почав крутити коліщатко на годиннику й періодично тицяти пальцем в повітрі. Ка розуміла, що хлопець бачить там екрани, клавіатуру і безліч функцій та програм, Продовження на стор. 18

ЧАС І ПОДІЇ #12 I 03.24.2021

АДВОКАТСЬКЕ БЮРО Ukrainian Village

2232 W. Chicago Ave., Chicago, IL 60622

Автомобільні аварії

• Personal Injury / Травми / Медичні помилки • Керування автомобілем у нетверезому стані (DUI) • Штрафи / Traffic Court • Повернення прав водія (Driver's License), слухання в Secretary of State • Травми на роботі (worker's compensation)

Імміграційне право • • • •

Возз'єднання сім’ї Громадянство Відновлення Green Card Real Estate (купівля-продаж нерухомості) • Нотаріальні послуги, переклади, доручення • Розлучення

Михайло Чабан

773-627-6250 www.chabanlaw.com

18 ЛАВКА ПРОДАЖУ ДІТЕЙ АННА СОФІНА

з боку ж це виглядало дуже кумедно. Якби предки побачили, то точно подумали б, що їхні нащадки не дружать з головою. Ка доїла останній шматочок піци й підійшла до вікна. Місто сяяло вогнями, навіваючи спокій і святковий настрій. Вона любила милуватися нічним краєвидом. Можна пофантазувати, що відбувається у тому вікні чи іншому. Там сваряться, там читають інструкцію по догляду за немовлятами, сміються, вечеряють, будують плани, співають колискову доньці і підтикують ковдру синочку. Життя біжить у своєму темпі. – Ох, дідько, – хрипкий вигук сусіда витягнув Ка із задумливого настрою. – Цій сім’їне пощастило. Бет і Пет Сі одружилися три роки тому, і з усього виходить, що були щасливою та успішною сім’єю; переїхали в затишний будинок у передмісті; мали гарну роботу і багатообіцяючу кар’єру. Три місяці тому переступили поріг лавки, де придбали чарівну доньку. Вони любили її просто несамовито. Купа кадрів та відеороликів із малечею, на кожному – новоспечені батьки аж сяють від щастя. І зненацька кілька тижнів тому зареєстровано перший похід до лікаря – кашель. Дитина захворіла. Дивно, але буває, та не буває, щоб дитина зачахла протягом усього двох тижнів. Донька померла… Батьки в розпачі і всерйоз підозрюють, що винні виробники дітей. Вірніше, підозрює один, як ми знаємо, жінка вже нічого не може думати і додумувати, – Ві замовк. Ка не знала, що додати. Вона не могла уявити, що відчували батьки, і щиро їм співчувала. Але ще більше хвилювало, чи справді винні виробники? Та аварія додавала впевненості, що правда на стороні сім’ї Сі. – Питань більшає, – підсумував Ві. – Що ми з цим робитимемо? Ка не мала відповіді. Вона відчула, як з цієї миті її життя стрімко покотилося з крутої гори. Подальші події важко передбачити, але вельми ймовірно, що нічого хорошого її не чекає. Ніч видалася неспокійною: провалювалася в неспокійний сон і відразу ж прокидалася в холодному поту. Сама собі не могла пояснити: в чому ж суть того страху. Що саме її тривожить і переслідує у жахіттях? Але факт залишається фактом – на ранок Ка прокинулася зовсім знесиленою, з синцями під очима та страшенно втомленою. Похапцем привела себе до ладу і поспішила на роботу, не відчуваючи звичної радості від процесу продажу дітей. Чи там продають і свої душі?

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК А може, віддають задарма? Вчора Ві наказав їй дізнатися якомога більше про постачальника дітей та чи можливе програмування на ранню смерть? Легше сказати, аніж зробити. Сьогодні Ка працюватиме із хазяйкою магазину, і це мало б допомогти, та справа в тім, що Ія зовсім не любить базікати. Бувало, за всю зміну вона скаже всього лише два десятки слів, та й то фірмове побажання: «Щасливого нового життя». Але діватися нікуди. Якщо Ка сьогодні нічого не вивідає, Ві забожився, що змусить-таки її обнишпорити крамницю. – Щасливого нового життя! – Ка посміхнулася парі, яка щойно купила хлопчика. Перші покупці виявилися на диво швидкими і зорієнтованими. Прийшли, чітко оголосили увесь список критеріїв, обрали за кілька хвилин одного із п’яти кандидатів. От би всім таку позицію, а то ходять, думають, приглядаються так і сяк – а в результаті нічого не купують. – Фух, із цими впоралися швиденько, – надто весело звернулася Ка до Ії, але жінка, вдаючи страшенну зайнятість, не відповіла. «Що тепер порадиш робити, всезнайко Ві?» – Холоднішає... – повторила спробу зав’язати розмову продавчиня. – Так, відчувається морозець у повітрі, – Ка розгубилася, почувши таку довгу відповідь. – Так, так. Абсолютно згодна. Але зима завжди приносить відчуття свята, тому чекаю її з нетерпінням. – То все білий колір. – Що?.. – спантеличено перепитала Ка. – Білий колір, – спокійно повторила Ія і поглянула продавчині просто у вічі, – він завжди додає святковості. Ти хочеш запитати мене про щось? От що за людина? Дві хвилини розмови – і Ка почувається, мов вуж на пательні. – Ем-м… Взагалі-то так. – То питай. До чого ці безглузді розмови, які відволікають від справжнього життя? Гм. – Мені цікаво, чи є в дітей вроджений захист від хвороб? Погляд Ії пронизав до кісток. – А чому ти питаєш? – спитала вона надто спокійним тоном, від якого, втім, у Ка дрижаки пішли тілом. – Нічого особливого, – поспіхом заторохтіла продавчиня. Що завгодно, аби тільки швидше закінчити цей діалог. – Просто на вулиці холодно, двері постійно відчиняються. Чи не буде протягів? Не захворіють діти в магазині? Може, якось убезпечити їх? Краще одягнути, наприклад…

– Дурна вівця, – хвицьнула Ія словами, мов батогом. Зневажливо, ледь стримуючи злість, вона продовжила: – Це не твоїх мізків справа, щоб ти мені давала поради, знай своє місце, бо зимуватимеш під парканом. З такою характеристикою, яку я напишу на звільнення, тебе більше у жодне пристойне місце на роботу не візьмуть! Ка не відразу помітила, що її нижня губа відбиває гопака, а на очах зрадницьки збираються сльози. Ще жодного разу її так не принижували. Вона відчувала себе шматком лайна, в яке ця досі мила пані зненацька вступила. – Можеш не хвилюватися щодо товару. Вони запрограмовані не реагувати на такі дрібниці, як протяги, пчих сусідського собаки чи інші старорежимні забобони. Наші діти напрочуд здорові та витривалі, а деякі ще й розумні. Ти можеш заздрити їм за всіма аспектами, – різко розвернулася і вийшла із зали. Ка лишилася за прилавком і не розуміла, що тільки-но сталося. Чому Ія так різко їй відповіла? Вона до всіх так ставиться? Але це дивно: їхній магазин має на меті дарувати людям радість і щастя. Чи ні? Продавчиня намагалася опанувати себе і зробити вигляд, що нічого не трапилося, але в душі задоволено зауважила – із поставленим завданням упоралася. Діти запрограмовані бути здоровими. Що ж тоді пішло не так із крихіткою родини Сі? Дедалі більше колючок вилазить із милого дітопродажного кактуса.

Розділ 11

– Ми повинні розібратися, що насправді сталося, – Пет із червоними гарячкувато-сяючими очима дивився на Іва і намагався вмовити на неминучі неприємності. – Пете, друже, заспокойся. Обов’язково все з’ясуємо. Але подумай сам, чи захотіли б твої дружина і донька, щоб ти так ризикував собою? – Так. Абсолютно точно хотіли б. Моя дружина була сильною людиною і прагнула жити по правді. Якщо фабрика виготовляє «підправлених» дітей заради прибутку, люди мають це знати. – От же дідько. Та фраза мала витверезити і залишити тебе вдома. В усіх фільмах спрацьовує. Ех! Повсюди брехня. – Нарешті зрозумів. Значить, ти зі мною? Погоджуєшся, що система бреше? – О Числобоже, я мав на увазі зовсім інше. Але, стрілу йому в п’яту, є підозра, що і моє життя покотилося в сміттєву яму саме через ці темні плями у продажах дітей. Ів коротко описав, як його занесло в передмістя, де він випадково (чи ні?) зустрів Пета.

– Що такого ти там побачив? – поцікавився товариш. Ів хвильку помовчав. Кодекс статистика не дозволяв патякати наліво й направо про свою роботу, але, з іншого боку, його викинули, мов бридкого щура з підвалу. Заради чого берегти їхні секрети, коли йому навіть не дозволяють повернутися у власну квартиру по свої ж речі? Тепер якийсь недогризок релаксує на його суперм’якій постелі. – Я побачив, – ретельно все зваживши, рішуче мовив Ів, – що ніякого оновлення не існує. Судячи з нахмуреного виразу обличчя, Пет не розумів, про що йдеться. – Хіба ти ніколи не чув, як розповідають, що немовлята після шести місяців повертаються на «оновлення» на фабрику? Типу їх «перезаписують» і повертають знову в магазин новонародженими. Я, коли вперше почув це, подумав: то або найбільша брехня у світі, або геніальний прорив у науці. Як виявилося, частково мав рацію. Це найбільша брехня. Ніякого «оновлення» не існує – вони просто присипляють дітей. І все, – Іва трусило. Відколи він про це дізнався, ще жодної ночі йому спокійно не спалося. Десятки непроданих дітей засинають та вирушають у піч. Такого жахіття не пам’ятає жоден зі страхітливих періодів існування людства. Пет сидів отетерілий і дикими очима дивився на товариша. – Тобто – присипляють?! – він кинувся до Іва й почав щосили торсати. – Як це – відправляють у піч? Що ти верзеш?! – Тихо, тихо. Чуваче, легше. Ти з мене витрясеш всю душу, якщо вона там ще лишилася. Думаєш, я у захваті від цього знання? Чи вважаю це нормальним – вбивати дитину, якщо її не купили? Я нажаханий так само, як і ти. Мені ввижаються немовлята і їхні благальні крики. Це при тому, що я ще жодне дитинча в руках не тримав. В кімнаті зависла гнітюча тиша. Вдалині почувся гучний звук поліцейських сирен. Чоловіки здивовано перезирнулися. Поліція? З сиренами? Що такого могло статися? – Профілактичне прослуховування, – прошепотів Ів. Блідий, як смерть, Пет спробував якомога спокійніше мовити: – Яка вірогідність того, що поліція мчить до нас? Що там каже твоя статистика? – він штучно розсміявся, але очі видавали істинні емоції. Чистий страх. – Чуваче, зараз говорить не статистика, а мій здоровий глузд. Забагато випадковостей останнім часом. Бігом. Вшиваймося! Вони якнайшвидше вибралися через двері у двір.

ЧАС І ПОДІЇ #12 I 03.24.2021 Ів хотів бігти вулицею в пошуках укриття, але Пет схопив його за руку і потягнув на сусідський двір. – Там безпечно. Вдома немає нікого, сім’я поїхала на відпочинок в гірський табір. А ще в них є хатина на дереві. Ледь помітна ззовні і з неї добре видно наш двір. Хутчіше! Заодно перевіримо, до кого поспішала поліція. Ів побіг за товаришем і незабаром вони, скоцюрбившись, сиділи у тісній халупці, принаймні, хоч ненадовго в безпеці. Звісно, якщо їм узагалі щось загрожувало. «Можливо, поліція не...» Не встиг Ів сформулювати думку, як побачив поліцейську автівку, що зупинилася простісінько біля будинку родини Сі. Мовчки перезирнулися з Петом. Нагадувало сюжет детективної стрічки. Двоє поліцейських вискочили з машини, дістали зброю і, озираючись, наблизилися до будинку. Постукали, щось вигукуючи. Мабуть, у дусі старих американських фільмів: «Відчиняйте, поліція. Підкоріться, інакше ми застосуємо силу!» Двері, звісно, ніхто не відчинив, тож полісмени вправними ударами вибили замок – і двері відлетіли геть. Представники закону зникли з поля зору, тож що відбувалося в будинку, – залишалося лише здогадуватися. – Ти переміг... – Не уявляєш, як сильно я б хотів помилитися. – Здається, можу уявити. – Треба ушиватися звідси. Якщо вони не цілковиті телепні, то підуть з обшуком сусідніми дворами і хтозна, чи не помітять наш сховок. Ів зітхнув: «Надія є, але нема…». Тихо спустилися і, крадучись задвірками, попрямували геть від колишнього щасливого будинку Сі. Тепер лавка не лишала їм іншого вибору, окрім як розворушити все оте застояне болото.

Розділ 12

В самому центрі міста Ода височіли два будинки-близнюки. Найвищі, хизувалися посеред інших міських будівель. На верхньому, 163-му, поверсі одного з них комфортно розмістився цілковито звичайний на вигляд, досить невисокий на зріст чоловік із тонкими вустами та гострим носом. Маленькі, глибоко посаджені очі дивилися на світ із поросячим інтересом. Образ доповнювала блискуча лисина. Цілком пересічна зовнішність. Та саме він займав найзавидніше місце в усьому місті – останній поверх вежі «Деусвульт Компані». Часто з його вікна виднілися лиш хмари та далекі обриси міста. У такі моменти він почувався богом. Продовження на стор. 20

ЧАС І ПОДІЇ #12 I 03.24.2021

20 ЛАВКА ПРОДАЖУ ДІТЕЙ АННА СОФІНА

Усе життя він залишався за кулісами, звідки легко міг поставити виставу, роздаючи накази іншим. Пан То і зараз чекав «акторів», що підуть у світ виконувати відведені їм ролі. Роль лідера непроста, але він справлявся на «відмінно». Безжалісний, хитрий, із надзвичайно гострим розумом, – він був небезпечним, і якимось чином люди відчували це з першого погляду. Пан То по-господарськи розглядав місто крізь панорамне тоноване вікно. Він чув, як піддані займають свої місця, та вважав неприйнятним обернутися раніше, аніж всі заспокояться. Чоловік стояв, жодним рухом не подаючи виду, що зважає на гостей. Нарешті запала тиша. Витримавши кілька хвилинну паузу, різко обернувся. – Якщо ви вважаєте, що маєте багато життєвого часу і можете собі дозволити так довго копирсатися, то дуже помиляєтесь. Його легко скоротити в одну мить. – Беземоційний голос пана То наганяв страху більше, ніж автомат у руках терориста. Присутні мимоволі зіщулилися й опустили голови, з удаваним зацікавленням розглядаючи черевики. – До мене дійшли чутки, що в місті проблеми. Деякі бджоли гудуть не на користь вулика. – Так, пане. Невеликі проблеми були... – Я давав вам право голосу? Може, телепатично? – в голосі задзвеніла така сталь, що бідний шеф поліції (а саме він дозволив собі зайвого) ледь не посивів від жаху. Він добре знав, на що здатен цей лисуватий чоловічок. Пан То мовчки свердлив очима по черзі кожного із присутніх. Немовби скануючи. Хоча, хтозна, може, справді сканував. На нього працювали найсвітліші голови світу і за сумісництвом найбезпринципніші генії, а це гримуча суміш. – Я вже знаю, що сталося. Сім’я купила бракованийтовар і замість того, щоб узяти нового сопляка, вони вирішили влаштувати скандал. За те, що зреагували своєчасно, – дякую, – саркастично схилив голову у бік директора лавки пан То. – А те, що не перевірили постачання... – витримав тиснучу паузу, а тоді продовжив: – З цим питанням розберемося наодинці. – Щодо вас, – важкий погляд знову впав на пана Арі, – буде краще запевнити мене, що всі учасники цієї події давно обідають з пращурами десь на білій хмарі. Шеф поліції нервово відкашлявся і мимоволі встав зі стільця, прямо, як перед директоркою Оз. В дитинстві він її страшенно боявся, і як бачив, відразу виструнчувався, як солдатик, аби його оминула її лиха вдача.

ЧАС І ПОДІЇ

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК – Ми вирішуємо питання. – Вибачте, здається, я не до кінця розчув. Чи не будете Ви такі ласкаві повторити? – холодні очі пронизали чоловіка наскрізь. – Ми працюємо... – Шеф поліції зрозумів, що від хвилювання десь зник його голос, знову прокашлявся і якомога поважніше, принаймні, так йому хотілося, продовжив: – Мої найкращі люди працюють над цим. Упевнений, за декілька хвилин отримаю гарні новини. – Гарною новиною для вас буде дожити до шістдесяти років, але це навряд чи, – різко відвернувшись, пан То звернувся до шефа статистичної коаліції. – У вас теж виникли певні проблеми? – Я б це так не назвав. Один із працівників замислився над деякими аспектами, але ми швидко вирішили проблему. – Він мертвий? – Ні, але... – Якщо він живий, то ви аж ніяк не вирішили проблему, – перебив його пан То. – Знайдіть його негайно і ліквідуйте. – Є ймовірність, – невпевнено заговорив шеф поліції, – невеликий такий шанс, що статистик і батько померлої дитини – знайомі і, можливо, але, звісно, не факт, що вони зараз разом. – Що? – голос пана То здавався спокійним, ба більше – в ньому звучали дружні нотки. Але очі... Очі й без слів говорили значно більше. Він пашів люттю. – Дві людини, які можуть нам створити проблему, досі живі та ще й зібралися разом? Ви хоч розумієте, чим це може для нас обернутися? Вбити всіх!!! Якщо треба, знищте сусідів, троюрідну сестру брата бабусі! Мені все одно, але ви маєте викурити їх на поверхню і розтоптати, щоб сліду не лишилося. За столом повисла гнітюча тиша. Господар стрімко розвернувся і підійшов до вікна. – Виконуйте. Не промовивши більше ані слова, запрошені покинули приміщення. То неспішно відійшов від вікна, оглянув кабінет, ніби хотів упевнитись, що точно ніхто не лишився з ним, щоб ще трохи погомоніти. – Кляті йолопи, – за показною стриманістю кипіла злість. Він вибудовував це місто по цеглинці, він зробив його ідеальним. Таким бажаним для багатьох. А тепер через кількох телепнів усе може тріснути, але вони уявлення не мають, проти кого сунуть на герць. То підійшов до непримітного бюро у темному закутку кабінета, дістав раритетний дисковий телефон, не дивлячись, набрав знайомий номер. У нього, чи не єдиного, лишився подібний апарат, певною мірою це – сімейна реліквія, спогад із минулого.

В дитинстві То був ще тим тюхтієм. Найменшийу класі, з писклявим голосом і маленькими оченятами, він ніколи не виділявся серед інших дітей. Зате були вони. Два брати, сини відомого на тойчас боксера. Татусь лупцював їх, готуючи до зіркової кар’єри. А синки гамселили усіх, хто траплявся на шляху. Так сталося, що То зустрічався їм найчастіше. Він мимоволі потер на руці невеликий шрам – один із тих песиголовців штрикнув його ножем, не надто небезпечно, але кров цебеніла, як вода в Ніагарі. Тоді маленький То востаннє плакав. Саме тієї миті було пройдено певну точку трансформації – він змінився. Поняття «агресор»–«жертва» помінялися місцями. Дорослий То солодко посміхнувся: «Ох, як же приємно згадати той день». Він приготував справжню пастку для свого кривдника. Вірніше, для обох. Вистава почалася у спільному дворі біля гаража сім’ї То – тоді ще кожен мав власний гараж. Плаксій То сидів і голосно схлипував, привертаючи увагу старшого із братів – Гека. Дурник повівся на приманку. Насміхаючись, дав хлопцю запотиличника, але все ж хотів дізнатися, чого саме зараз реве цей телепень. То, стримуючи сльози, сказав: – Телефон зачарований. Він щойно задзвонив, ні до чого не підключений, і моторошний голос розповів про моє майбутнє. Гек глузливо зареготав, хоча частка сумнівів у його голові поселилася. Занадто правдоподібно ридав дурник. – Ану дай сюди, – розбишака вихопив телефон із рук То, приставив слухавку до вуха. Тиша. Що він міг почути? То тікав, як ніколи. Гек зрозумів, що його пошили у дурні і розізлився не на жарт, але То продумав шляхи відступу і все обійшлося без крові і вперше без його крові. А далі справа була цілком у розпорядженні долі. То перешерстив купу книг, обдумав різні варіанти, але в результаті до останнього не був впевнений. Що з нього взяти? Сіре мишеня вийшло на полювання проти хижого лева. Хлопчина дочекався вечора, коли молодший брат повертався додому, і почав голосно стогнати в темному закапелку, позаду їхнього двору. Звісно, «лев» не міг пройти повз таке. Цілковито впевнений у собі, попрямував прямісінько у пастку і щойно ступив у неосвітлену зону, як отримав сильний удар тим-таки телефоном із круглим набірним диском. То зарядив йому ще разок, аби вже напевне, і чимдуж помчав додому, сподіваючись, що сила удару була достатньою.

#12 I 03.24.2021

Наступного дня двір гудів, мов розворушений вулик. Двірник зранку знайшов молодшого із братів-розбишак – мертвого. Поліція, яка прибула на місце злочину, збирала докази і свідчення, по всьому виходило, що винен старший брат. Вони часто один одного зачіпали, коли не знаходили жертву для биття. На телефоні, що валявся поруч у крові, знайшли відбитки пальців Гека. Те, що телефон належав сім’ї То, нічого не важило. Брати частенько «позичали» чужі речі. Хто міг запідозрити здихлю То, сина потенційно перспективних науковців? Відтоді усе змінилося. У дворі більше не траплялося заворушень та побиття. А То виніс для себе головну істину – розумна людина, залишаючись у тіні, може підім’яти під себе цілий світ. Це стало його життєвим кредо. Телефон на згадку він викупив багато років потому на аукціоні для навіжених, де нелегально продавалися речі вбивць та маніяків – трофеї. Знайшовся там і телефон. То віддав його найкращому спеціалістові, щоб повністю змінити начиння на сучасне і дуже потужне приладдя зв’язку, яке неможливо відстежити. А оболонку лишили незмінною, на згадку. То набирав знайомі цифри, відчуваючи неймовірне полегшення від таких приємних спогадів. Він все зможе. Головне – увімкнути розум і продумати деталі. – Є робота. Всі дані вишлю, як зазвичай. Гонорар подвійний, якщо впораєшся протягом доби. Вдалого дня! І поклав слухавку. Тепер усе добре. Час розслабитись. То сів в улюблене крісло, дістав із тераріуму красуню Фею і поклав собі на груди, розстібнувши попередньо сорочку. – Люби мене...

***

– Привіт, маленький. – Тато прийшов! – радісно кинувся назустріч батькові трирічний хлопчик. – А я для тебе обід приготував, пішли швидше, – потягнув за руку до дитячого майданчика у дворі. Чоловік із любов’ю дивився на сина – тепер у них ідеальне життя. Маленький будинок із гарним затишним двором, де знайшлося місце для дитячого куточка. Їхній син – щастя його життя. Ще п’ять років тому він і подумати не міг, що колись стане батьком, а зараз це те, без чого не уявляє свого існування. Тато просто в офісному сірому костюмі всівся на траву і лагідно запитав: – І що ж ти мені цікавого приготував? – Татку, це сюрприз. На твій меміюю. – А в мене хіба день народження? – Так, сьогодні буде. Не

по-справжньому. Але з подарунками. І мені також, – наголосив хлопчина. – Ох, якийже хитрун нам дістався, – розсміявся чоловік. – Це торт, – змовницьки прошепотів малий. – Задувай свічки. «Іменинник» із серйозним виглядом почав дути на піщану купу на тарілці, прикрашену листочками та квітами. – Молодець. Тепер загадуй бажання, – урочисто виголосив син і пошепки додав: – Загадай мені нову машинку. Татко голосно розсміявся і, не втримавшись, схопив смішного щокастика. Обіймаючи, лоскотав малого. – Та-а-ату. Ти ж неправильно граєш. – Ох, пробач, пробач. Не втримався. Захотілося трішки побешкетувати. – Не можна, – серйозно сказав хлопчик. – Інакше до самої смерті їстимеш лише суп. – Любий, ти повернувся? – пролунав такий рідний голос із будинку. – У нас саме обід готовий. Хто хоче корисного супу? – А я тобі казав! – похнюпився малий. Як тут втриматись? Татусь розсміявся, підхопив синочка, покружляв у небі літачком і, весело щось примовляючи, попрямував до будинку. Подумати тільки, наскільки повноцінним стало життя після того, як вони купили сина.

Розділ 13

Ка сиділа поруч із Ві, не розуміючи, чому все в її житті пішло шкереберть. Вона розповіла про історію в лавці і дивну поведінку Ії. Сусід смачно хрумкотів курячими крильцями, з насолодою облизуючи блискучі від соусу пальці. – Знаєш, дарма ти почала ту розмову. – Що?! – мимоволі очі в Ка стали удвічі більші, ніж зазвичай. – Я почала? Це ж ти мене змусив! «Якщо нічого не дізнаєшся, доведеться вдиратися до лавки», «Вирішуй, що для тебе простіше і безпечніше», – Ка так завзято його перекривляла, що аж слина бризкала з рота. Який конфуз. Знову через Ві вона почувається незручно. – Так, казав. Геніям інколи властиво помилятися. Зараз же я абсолютно впевнений, що ми усе одно просто зобов’язані залізти в лавку і роздивитися на місці. Таємничі ліліпути, що гуляють ночами – раз, понишпорити в документації – два, а якщо пощастить, то й лишити свого шпигунчика, щоб спостерігати за лавкою – три! – Ні, ні і ще раз ні. Хочеш – то йди до крамниці й узагалі, куди хочеш. Я лягаю спати. Продовження на стор. 22

ЧАС І ПОДІЇ #12 I 03.24.2021

Solution Financial Mortgage Company (NMLS ID 267469) Офіс в Українській Околиці 1706 W. Chicago Ave., Chicago, IL 60622 Tel.: 773-309-1950 • Fax: 847-834-0106 (NMLS ID 232240) An Illinois Residential Mortgage Licensee

Офіс в Glenview 1701 E. Lake Ave., Ste 260, Glenview, IL 60025 Tel.: 847-834-0100 • Fax: 847-834-0106

nacevedo@solutionsfn.com Розмовляємо українською, російською і польською мовами

22 ЛАВКА ПРОДАЖУ ДІТЕЙ АННА СОФІНА

– Ось тут я із тобою остаточно погоджуюся, – лице Ві розпливлося у задоволеній посмішці. Точнісінько, як кіт перед мискою сметани. Цілком природним рухом витер з борідки залишки курки своєю футболкою і серйозно сказав: – А тепер по суті. Ка подумки рахувала овець. Одна вівця, дві вівці... Проте ні, вівця таки одна, і та стоїть зараз на вулиці, морозить дупу, поки сусід («За які гріхи він звалився на мою голову?») намагається відчинити лавку. «А я казала йому, що тут стоїть супердорога система захисту. Так просто не відкрити», – подумки зловтішалася дівчина. – Відкрив, – долинуло шепотіння йледь чутне «клац». Ка швидко забігла всередину, поки її ніхто не помітив. Хоча ще невідомо, де безпечніше. – Ступай тихіше і йди попереду. Я ніц не бачу. Ка пішла перша, вона знала тут кожен закуток. Вночі у лавці вмикали всього парочку ліхтарів-нічників, щоб не потривожити дитячий сон. Малюки спокійно сопіли, не підозрюючи, що хтось затіяв шпигунські ігри поруч із ними. Продавчиня пройшла залою і доволі різко обернулася: – Що тепер? Задоволений? Що ти хотів побачити? Чи думав, ми прийдемо, а тут бац – всі секретні розгадки нам на таці лишили? – Ти трохи нервова. Каву пила? Не хвилюйся, зараз все буде. Я – до головного комп’ютера, а ти спробуй роздивитися, що тут і як – де знаходиться підпільна країна ліліпутів. Обов’язково запитай про Гулівера, – наостанок додав Ві і швидко зник, хоча, запевняв, що нічого тут не знає. Пощастило ж їй зв’язатися з дурнем. Розумним, але дурнем. Буркочучи під носа, стримуючи страх, вона обережно пішла лавкою. Щиро сподіваючись, що Ві добре знає своє діло і зараз ніхто не побачить її на спостережному екрані, бо натомість за всіма відеоданими Ка спокійно спить у себе вдома. Вони розіграли цілу виставу, щоб все виглядало природно. Ка провела Ві до дверей, прийняла душ, одягнула піжаму і лягла в ліжко. Ві зберіг цю інформацію, поставивши кадри на повтор. Про всяк випадок підготували алібі. Потихеньку Ка заспокоювалася. В лавці стояла тиша. Нікого не видно. Якщо пощастить, Ві швидко впорається. Але поквапити можна. Вона обережно обійшла полиці з немовлятами, мимоволі перевіряючи, чи все з ними гаразд. Цікаво, що спрацювало більше – людяність чи професійний інтерес продавця? Звернула

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК у темний коридор і побачила до цього непомітне блакитне сяйво від екрана комп’ютера. Її сусід-геній, відкривши рота, швидко клацав клавішами і не відводив погляду від картинок на моніторі. – Ще трохи. – Це добре. Ка полегшено зітхнула. Є шанс, що все обійдеться. От хай тільки у Ві відкриється шпигунська програма. Аж раптом тишу порушили скрадливі кроки.

Розділ 14 Товариші до самої ночі ховалися в покинутому будинку на задвірках міста і тільки, коли вулиці оповило темрявою і все стихло, вибралися назовні. Час в будинку дав змогу поміркувати, що робити далі. Терміново треба знайти надійну схованку, бажано там, де їх ніхто не шукатиме. Вони мали змогу переконатися, що переслідувачі налаштовані серйозно. – Слухай, а як щодо Рі? – Рі? – Ів спохмурнів, не розуміючи, до чого тут вона. – Попросимось до неї? – Не знаю, я востаннє її бачив на нашому випускному. Не думаю, що її чоловік, троє дітей і собака будуть дуже раді двом дивним чолов’ягам, що прийшли посеред ночі. – По-перше, вона живе доволі далеко, тож прийдемо ми ближче до ранку, в кращому випадку. По-друге, ти знову неправий. В неї немає чоловіка і дітей. Собака є, та вона настільки любить гостей, що навіть тобі була б рада, – вперше за останні дні Ів побачив того Пета, яким знав його за часів академії. Втеча і виживання трохи притлумили його біль, або просто відсунули в дальній куток, щоби потім, коли буде все спокійно, він маг змогу розболітися зі ще більшим ентузіазмом. – Звідки ти все це знаєш? – підколов друга Ів. – Зізнавайся, збоченцю, усі ці роки ти стежив за нею, еге? О, – удавано жахнувся Ів, – може, ти і за мною стежив? – Ой, що за тобою стежити? Я легко можу розповісти, як ти жив: напівпорожня квартира, робота – все за розкладом. У вихідні читаєш енциклопедію і тлумачний словник. – Невже я виглядаю таким ботаном? – Іву аж лячно стало від того, як товариш в кількох словах описав його життя. Щоправда, були ще походи та сюжетні ігри, але це скоріше відступ від канонів цього світу... – Моя дружина сказала б про такого, як ти: «І на принца не тягне, і драконом не пахне». Чоловіки замовкли. Пет згадав свою любу Бет і враз постарішав на десяток років. Те, що сталося, його мучило і

не давало змоги повноцінно жити далі. Ів міг це зрозуміти. – Моя мати була акушеркою. – Ох, дідько, пробач, чувак. Я не знав, – знітився Пет. Як часто не помічаєш трагедії інших. – Ти ніколи не розповідав про це. Тобі, мабуть, нелегко довелося за тих часів. – Ще й як... – помовчав Ів і продовжив. Здавалося, що він сам хоче нарешті виговоритися: – Почали масово зачинятися пологові відділення. Спочатку сотні людей лишилися без роботи. Далі тисячі, десятки тисяч, мільйони. Моя мати виявилася непотрібною і зайвою в такому наскрізь продуманому та раціональному суспільстві. – Вона що, кхм… – такі питання завжди незручно ставити, – Вона… вчинила самогубство? – О, ні! Хоча можна й так сказати. Моя мамця мала бунтарську вдачу. Тоді ще не вступив у дію «КоП» (Контроль Покупок), дозволялося купувати хоч три ящики винограду, що моя ненька, власне, і зробила. Приготувала крапаль нікчемного вина і демонстративно вийшла з пляшкою на центральну площу. Звісно, її жорстоко покарали за свавілля – довічне ув’язнення. Довго вона там не витримала. Принаймні, я на це сподіваюся. Листування між ув’язненими і зовнішнім світом заборонені. Жодного листа я не отримав і не намагався дізнатися, як вона – що чекати від малої дитини? П’ять чи шість років хлопцю, життя тільки починалося. – Чувак... Тепер вона в кращому світі. – Ти в це віриш? – саркастична усмішка прорізала обличчя. – Хіба є десь краще місце, аніж зараз у нашому суспільстві? – Може й так, може й так... Обидва розуміли, що такі розмови можуть потягнути за собою серйозні неприємності, але тема була надто заманливою. Так буває з фобіями – ти одночасно боїшся і не можеш від цього відвернутися. Власне, що їм втрачати? – А чому вирішили повністю заборонити алкоголь? – Ха, як ти не розумієш? Коли людина має допінг, вона стає хоробрішою, вільною, починає говорити – кому це треба? Зараз всі ходять овочами затюканими, бояться перднути без дозволу, але дай їм кілька пляшок чогось міцного – і назавтра може розпочатися бунт. Думаєш, одні ми з тобою такі думки маємо? Чи подібні балачки – рідкість? Те, що ми у повній дупі, не розуміють лише барани та мертві. – А виставили на загал це як піклування про наше здоров’я. Скільки ж брехні заховано за лоском Оди? Ів подумки був далеко.

– Пам’ятаєш, був у нас професор? Приємний такий дядько, статистику викладав. Все до мене нерівно дихав, – розсміявся чоловік, і Пет теж посміхнувся. Вони не завжди мали однакові лекції, але кілька разів на статистиці разом перетиналися. – Ні, ні, не в тому сенсі, чуваче, – Ів удавано відсахнувся. – Може, бачив у мені щось, притаманне йому самому. На останній своїй лекції розповідав про лавку, чорти б її забрали, і студенти помітили вагання та певну недомовленість в словах професора.. А відразу по закінченні у нього стався серцевий напад. Уяви лишень: або сам Бог на боці крамниці, або ж хтось професору допоміг. – Іве, ти занадто гарячкуєш. Теорію ймовірності ніхто не скасовував. Можливо, він хворів, – сумно додав Пет. – Можливо, його дружину випадково збила машина. – Можливо, – невесело засміявся Ів, але що залишалося робити: свобода слова – це смертельний ризик! Слава богам, вони хоча б ще думки не читають та не забороняють, ото б веселуха почалася! Поки є змога, насолоджуймося хоч таким багатством. Чоловіки далі йшли містом у напрямку житла старої знайомої по академії. Пет розповів, як зустрів Рі кілька років тому випадково в магазині. Вони з першої секунди знайшли спільну мову з його Бет. Відтоді час від часу зустрічалися та проводили разом вихідні, через що Пет і знає дещо про життя Рі, втім, вони не настільки близькі, щоб його там шукали. Довга дорога дала змогу детально ще раз все обговорити і зважити. Пет прагнув помсти. Ів, згадавши свою матір та приємного професора з академії, раптом замислився: а як він жив увесь цей час і думав, що все в його житті нормально? Років із десять тому вони зустрілися з хлопцями та дівчатами на єдиній галявині в найбільшому парку міста – Зеленсвіт, де дозволялися інколи такі заходи. Один з учасників приніс каламутне пійло, хтозна, що то було, але точно з алкогольними бульбашками. Народ злетівся, як дітвора на безкоштовне морозиво. Всі хотіли спробувати таємничий напій із давніх книжок, який тепер суворо заборонено. Ів теж зробив ковток. Колюче, нестерпно пекуче і бридке на смак. Якби не захват в очах інших, Ів виплюнув би все вмить. Зробили по ковтку ще чоловік п’ять після Іва, як буквально нізвідки з’явилася поліція. Хлопчину з алкоголем жорстоко скрутили і мовчки потягнули в машину. Пізніше ходили чутки, що він виїхав з міста. Всі це нормально сприйняли. Зараз Ів дивувався, як він міг вірити в таку очевидну брехню. Ясно

ЧАС І ПОДІЇ #12 I 03.24.2021 ж, що алкодилера-невдахи давно немає на цьому світі. В цю мить він відчув непохитну силу і прагнення все змінити. Досить. Набридла вся ця хрінь. – Коротше, у мене є план! Нам треба прокрастися у лавку продажу дітей. Пет мало не впав від почутого. – Тобто?! Чоловіче, ти що? – Знаєш, набридло оце все. Чому ми маємо постійно тікати, ховатися, ризикувати близькими людьми? Давай краще станемо небезпечними для них. Розпочати треба саме з лавки, знайдемо компрометуючу інформацію і зможемо донести її громадянам, а там і до бунту недалеко. – Ти хочеш бунту? – жахнувся Пет. Звісно, він прагнув помсти і ніколи не пробачить того, що сталося з його сім’єю. Але бунт? Потягнути за собою все місто? Затіяти революцію? – Добре, погоджуюсь, мабуть, перечитав пригодницьких романів. Пробач, втома мені мозок виїдає. Знаєш, байдуже, як хто живе і чим дихає, але ми мусимо себе убезпечити. Знайдемо інформацію, яка зможе нас захистити. Що скажеш? – Ох… Що тут скажеш?.. – сумно відповів Пет, приречено повернув в іншийбік і в тому ж темпі продовжив шлях. Що тут скажеш? Коли до будинку Рі йти ще кварталів зо тридцять, а до лавки продажу дітей – чотири. – Одна надія, що ми не зможемо залізти всередину і мій план з тріском провалиться, – сумно усміхнувся Ів. Він теж добряче нервував. Як би йому хотілося прокинутися і жити, як раніше, але, водночас, він прагнув викрити бездушну зграю на верхівці влади. Здоровий глузд боровся із жагою до пригод. – Ну, з Богом, – прошепотів Пет і спробував повернути ручку на дверях магазину. Та, схоже, у Бога був вихідний, ручка повернулася – відчинено!

***

– Любий, ти вдома? – чоловік відірвав голову від документа і побачив щасливу дружину. – Та-дам! – обличчя жінки сяяло від радості, а в руках – фірмовий пакуночок щастя. Дитина з лавки продажу дітей. Судячи з банта, дівчинка. – Люба, – театрально вжахнувся чоловік, – дванадцята дитина? Дружина розсміялася у відповідь і поцілувала свого коханого. – Діти – то ж окраса життя. – Так, але коли окраси забагато, то це пахне психічними розладами, – з посмішкою відповів дружині. Продовження на стор. 23

ЧАС І ПОДІЇ #12 I 03.24.2021 ЛАВКА ПРОДАЖУ ДІТЕЙ АННА СОФІНА

Насправді він зовсім не сердився. Грошей у них вистачило б викупити усіх дітей магазину. Тим паче, що вони любили дітей. Усіх, уже дванадцятеро. – І як ми назвемо цю маленьку принцесу? – Я б дуже хотіла дати їй довге ім’я... Можливо, Енні-Белль. Чоловік сумно глянув на свою ще зовсім юну дружину. – Ти ж знаєш, у нас не дозволяються довгі імена. Рівність людей і все таке. Простота життя в коротких звертаннях! В кімнаті запанувала тиша, лише чулося солодке сопіння немовляти. – Знаєш що? Давай для усього світу ця крихітка – Ен, і тільки для нас вона буде маленькою Енні-Белль. Крайня наша дитина. Еге ж? – він суворо нахмурив брови, а дружина у відповідь лиш весело захихотіла. – Авжеж, авжеж. До наступного завозу так точно. – О боги! Врятуйте мене від цієї ненаситної жінки. Він встав із-за столу і пішов слідом за дружиною – представляти нового члена родини. Намічається казковий вечір. Гомін дітей, настільні ігри та спільне вигадування історій. «Колись, давним-давно, коли ще дітей не продавали в лавках, люди на що тільки не йшли заради того, щоб у них з’явилися донька чи син. Шукали чарівне насіння, випилювали дітей із магічних дерев і, уявіть собі, навіть зверталися по допомогу до відьом та чаклунів...»

Розділ 15

– Стійте, бо стрілятиму! Ка здивовано глянула на Ві. Що він меле? Їх зараз пов’яжуть на місці злочину, а то й знищать. І він тільки погіршує становище. – Довірся мені, – ледь чутно прошепотів їй Ві. Наставив руку з чимось схожим на пістолет (звідки в нього пістолет?!) на гостейі суворо додав: – Негайно кидайте свою зброю і лягайте на підлогу. – Немає в нас нічого, – пролунав пригнічений голос. – Слухайте, це випадковість, двері стояли навстіж відчинені. Ми, як добропорядні громадяни, просто перевіряли, чи все гаразд. – Так ми вам і повірили, злодюжки. Територія чудово охороняється – в лавці стоїть надсучасна супердорога система захисту, – Ві настільки віртуозно брехав, що Ка й сама йому повірила. Декілька секунд стояла тиша. Потім хтось із прибулих гостей саркастично мовив: – Якщо ви охорона, то чого ж світло не ввімкнете, щоб нас зловити? Ві на хвильку розгубився від такого запитання, проте швидко оговтався:

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК – Щоб дітей не розбудити. Тепер швидко на підлогу, не змушуйте мене стріляти. – Ага, а постріли дитячому сну взагалі не завадять, – почувся той самий іронічний голос, але тіні все ж спустилися додолу. Фух. Здається, обійшлося. Ка фізично відчувала, наскільки зараз напружена та схвильована. Її тіло задерев’яніло. Потроху почала розслаблятися. Головне – по-тихому втекти з лавки, і тоді вони з Ві будуть у безпеці. – Тепер, будьте такі ласкаві, лягайте також на підлогу. Поряд, – за спиною Ві почувся дитячий, але дуже серйозний голос. – Я не жартую, якщо хтось і має право знаходитися в лавці вночі, то це тільки я. Давайте без зайвих неприємностей: лягайте і викиньте зброю. Неяскраве світло прорізало сутінки магазину, і промінь висвітив «зброю» у руках Ві. – Ти погрожував нам ножицями? – один із чоловіків на підлозі не втримався від лайливих слів. Хлопець мовчав. Що тут скажеш? Тим паче, коли лежиш поруч. Зараз усі в одному човні і здається, у дірявому. Є стійке відчуття, що вони йдуть на дно. Світло ліхтарика перемістилося. Тепер він лежав на скляному столі, підсвічуючи полонених, а разом з ними і ту, що їх наполохала. Перед гостями стояло мале дівча із рулоном-планшеткою в руках: невисокого зросту, з довгим світлим волоссям дівчинка виглядала напрочуд мило. По-дитячому кругле обличчя додавало образу ніжності, хоча примружені очі дивилися на непрошених гостей вельми насторожено. – Звісно, ви можете подумати, що маленьку дитину легко зможете образити. Але поки ви це робитимете, я встигну натиснути на цю кнопочку і уся крамниця... – …одразу зашториться металевими пластинами з усіх боків, – прошепотіла Ка. Вона чула про цей екстренний захід безпеки. Дівчинка серйозно подивилася на продавчиню і лиш кивнула головою. Ка додала: – Виходить, ми тебе бачили на записі? – Не знаю, які записи ви дивитесь, – після деяких роздумів, все ж відповіла вона. – Але це мій дім. І вночі я часто прогулююсь лавкою. – А вдень? – занадто багато питань роїлося в голові. Натомість троє чоловіків намагалися придумати, як поскоріше звідси забратися. – Вдень мені виходити не дозволяється. Вже… – дещо сумно сказало дівча і поправило невидиму складку на світлій, із вишитими квітками, сукенці. – Що ж, добре, якщо іншої зброї, окрім но-

жиць, у вас немає, то вставайте. Зачекала, поки всі піднялися, і вийшла в коридор, де нещодавно Ка шукала свого сусіда. Не лишалося нічого іншого, як піти слідом. Дівчинка провела долонею по блискучій гладкій стіні в кінці коридору, і просто перед ними відчинилися потаємні двері. По-хазяйськи зайшла в кімнату, запросивши гостей у доволі затишне приміщення з невеликим ліжком, акуратно застеленим квітчастим покривалом. По праву руку стіну займали полиці з книжками, починаючи від «Курочки Ряби» і закінчуючи «Графом Монте-Крісто», а з іншого боку виднівся старий розписаний комод. – Я вас слухаю, розповідайте. Нічого дорослого в дівчинці не лишилося. Вона зі щирим захватом дивилася на полонених, волошкові очі сяяли бешкетними іскорками. Здається, хтось вельми полюбляє пригодницькі романи. Ка почекала хвилинку, раптом хтось захоче розпочати свою історію, і, не дочекавшись, мовила перша: – Мене звати Ка, в денний час я цілком легально працюю в цьому магазині. Але дещо трапилося і я... Я прийшла сюди вночі. – Гм. Таке собі пояснення, – ось, знову: маленьке дівча зовні, а говорить, як доросла тітонька. – Знаєте, – зітхнула дівчинка, – я можу вас усіх здати. Сумніваюся, що вам буде після того добре, та сьогодні ви щасливчики, я люблю трішки побалуватись, тож розповідайте всю правду, і це стане нашим маленьким секретиком. Дорослі ніяково топталися перед дівчам і дивувалися тому, як все обернулося. – Не хвилюйтеся за мою психіку. Я тільки виглядаю маленькою, а голова ого-го як варить. Мабуть, я вундеркінд. Ка не втрималася, щоб не пирснути. Абсурдність ситуації і ця дивна дитина викликали істеричний сміх. Вона ніяк не могла спинитися і аж за боки вхопилася. Мимохідь відмітила, що не одна вона регоче. Їх що, одурманили сміхотливим газом? «А це не найгірша смерть», – подумала Ка і зайшлася ще більше, аж до похрюкування. Дівча увесь цейчас сиділо й чемно посміхалося. – Як мило. Як же ж мило. Людям загрожує в’язниця, а вони веселяться. Чудовісінько. Дзвоню Ії. Ці слова миттю привели Ка до тями. – Стривай, стривай. Всівшись на підлогу, вона склала ноги по-турецьки й почала свою розповідь. Хоче дівча подробиць, то хай слухає. Заради чого Ка берегти її психіку? Тим паче ціною власної безпеки.

Вона розповіла, як тішилася, працюючи в лавці, допоки одного дня не прийшла з претензією схвильована пані, яка загинула під колесами білого фургону відразу після виходу з магазину. – Моя Бет, – схлипнув чоловік із рудим волоссям. Ка завершила свою розповідь. – Тепер ви, – пухкенький пальчик тицьнув у чоловіків, що прийшли другими. Вони перезирнулися, і рудий, стримуючи хвилювання, мовив: – Я Пет. Чоловік загиблої жінки. Ми втратили свою дитину, і все пішло шкереберть, – він представив свого товариша і коротко переказав його історію й пояснив, як вони тут опинилися. – Нас розшукує поліція, хоча ми нічого протизаконного не зробили. До цього моменту, – знітився чоловік. Дівчинка сиділа, лиш мовчки слухала, а потім встала і вийшла у коридор. – Довго сидіти збираєтесь? Скоро світанок, якщо хочете вибратись непоміченими, вам негайно треба ушиватися звідси. – А ти? – схвильована Ка підійшла ближче до дівчати. – Я? – у голосі лунало непідробне здивування. – Що зі мною станеться? Я вдома. – Але чому тут твій дім? – Це довга історія. Я лишу тобі листа. А тепер тікайте, швидше! Чоловіки чекали на вулиці, та Ка встигла запитати: – Скажеш хоча б своє ім’я? – Лія, – просто сказала дівчинка і замкнула за ними двері. – Що тепер? – Пет обвів кожного сповненим надії поглядом. Може, хоч хтось знає, що робити далі? – Йдемо додому, – зітхнула втомлено Ка і стрімко розвернувшись, рушила знайомим шляхом. Чоловіки пішли слідом. – Ви живете неподалік? – поцікавився Ві. – Ні, але нам немає куди йти. Подумав, що то була пропозиція. Ка тільки охнула від такого нахабства. Та вона настільки втомилася, що не мала жодних сил на сварку. Нехай роблять, що хочуть. З неї досить. Швидше додому, спати. Хоча б годинку, а потім знову в лавку. Ка не прислухалася до розмови чоловіків, її не цікавило, що вони далі робитимуть. Гучно зачинила двері своєї квартири прямісінько у них перед носом і відразу лягла у ліжко. Їй чхати на все. Вона пожалкувала, що колись познайомилася з Ві. Здається, він приносить їй нещастя.

Розділ 16

Лавка працювала у звичному режимі. В уяві Ка малювалося, як вриваються поліцаї, забирають її з-за прилавка – і вона ніколи

23 більше світу білого не побачить. Але ні. Ніхто не вривався, а тільки чемно заходили покупці, і робочий день поволі добіг кінця. Збираючись увечері додому, вона помітила в сумочці аркуш паперу, та в лавці не ризикнула глянути, що там. На вулиці стояв теплий, м’який вечір, нетиповий для пізньої осені. Ка пішла у бік міського парку. Вона знала безліч затишних місцинок, де можна спокійно посидіти, обдумати щось чи просто відпочити від міста і стрімкого темпу життя. Незабаром прийшла до свого улюбленого місця. Вона натрапила на нього випадково, ще підлітком допомагала одній сім’ї, яка жила поруч з інтернатом, вигулювати їхнього улюбленця за символічну плату. Тоді собаки зустрічалися частіше в місті. Ніхто не вважав їх некерованими машинами для вбивства, які, до того ж, засмічують навколишній простір. Ка гмикнула: така дурня. Її Кілі, з яким вони увесь парк вивчили, був найчемнішим, найрозумнішим псом у світі. Або лабрадори не собаки, або інформація щодо маніакальної природи собак – абсолютна нісенітниця. Вона всілася на пеньок, що виділявся на фоні вичищеної території парку своєю потворністю. В тому і була його заманлива особливість. Ка зачекала хвилинку, щоб зібратися з духом, й дістала аркуш. Лист, написаний дитячими каракулями, майорів помилками, але від дитини, що живе одна в зачиненій кімнаті магазину, хіба можна очікувати більшого? «Мене звати Лія. Я живу тут давно. Десь 7 років. А може, 9? Я була немовлям, і мене продавали. Оскільки ніхто не купив, хотіли відправити на оновлення, але продавчиня тоді щось наплутала і лишила мене в лавці. Ія помітила помилку надто пізно. Мені виповнився рік, а вони не хотіли здатися дурними, тому я живу в магазині. Бо на дітей вдома у Іїного чоловіка алергія. Інколи отримую книги. Сама вчуся. Приглядаю вночі за малятами. Раніше допомагала купальницям із нічним туалетом дітлахів. За це мені дають їжу. Я сама собі заробляю на життя». Ка мимоволі посміхнулася. Те, що вона читала, вжахнуло своєю простотою, але ця дитяча серйозність не могла не зворушити. «Я сама собі заробляю на життя». Замислена, вона подумки полетіла далеко з міста й із Землі. Повернув на місце раптовий тріск позаду. Що таке? Ка відчула страх і напруження. Можливо, то просто собачник гуляє парком і шукає собі затишну місцину, Продовження на стор. 24

24 ЛАВКА ПРОДАЖУ ДІТЕЙ АННА СОФІНА

а вона надумала собі зайвих страхіть. Хто відмовиться від сховку, захищеного кущами та високою кам’яною брилою? Подумки жартуючи над манією переслідування, Ка все ж швидко вибралася на пагорб. Вона знала, що з іншого боку є доволі зручний спуск, який веде прямісінько до виходу із парку. Саме цього їй зараз хотілося найбільше. Геть із безлюдних місцин! Повернутися до міста, де можна почуватися в безпеці. Не гаючи часу, вона забиралася все вище. Чула, що до її затишного пенька підійшов хтось зовсім близько. Перескочила на інший бік брили і принишкла. Обережно підняла голову, аби поглянути, що коїться внизу і помітила жовті комбінезони. Так, це навряд чи милі собачники. Ка почала швидше спускатися, не хотілося перевіряти, чи шукали саме її. Вона чула голосні команди чітко поставленим голосом: «Знайти її», «Привести живою», «Бажано». Від того останнього слова все похололо всередині. Але чому? Чому її? Невже нічну прогулянку розсекречено? Що тоді сталося з Ві та тими двома нещасними, які до них долучилися? Ка спустилася з кам’яної стежки і звернула до виходу, як побачила попереду «жовтих чоловічків», що бігли на перехоплення, помітивши утікачку. Її трусило від жаху, ноги плуталися та зрадницьки підкошувались. Вона хаотично намагалася знайти вихід, непримітну дірку, щоб вибратися, але навкруги – тільки порожні галявини, поодинокі зарості кущів та дуби-велетні, що спостерігали за усім зверхньо й думки не мали допомагати комахам унизу. Ка продовжувала бігти, ні на що особливо не сподіваючись. Мабуть, просто щоб востаннє відчути силу життя і піддатися поривам вітру. Дедалі ближче лунали ворожі голоси, і це не могло не лякати. Раптом краєм ока вона помітила дивну картину. Зліва біля ліщинової алеї троє людей кумедно стрибали, махаючи руками. Ка мимоволі спинилися і примружила очі, розглядаючи силуети.. Овва, та це ж Ві з новенькими! Вони якого дідька тут роблять? Чоловіки усіляко привертали її увагу. Недовго думаючи, Ка кинулася за ними в непрохідні хащі горіхових кущів. Здається, тіло розуміло, наскільки важливо видати усю швидкість, на яку воно тільки здатне. Ось уже ліщина. Стрімголов кинулася слідом за чоловіками і побачила серед заростей невелику прогалину, і, що головне, – каналізаційний люк. Саме з нього виглядала голова чоловіка, ім’я котрого Ка не пам’ятала. Він кликав її швидше спускатися. Двічі запрошувати не

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК довелося. Швидко, наче усе своє життя тільки таким і займалася, злетіла вниз сходами. Дочекалася супутника, який зачинив люк, і разом пішли підземними тунелями, на диво сухими і без неприємних ароматів. Лише трішки пахло сирістю. Але розуміння, що вдалося втекти, робило ці аромати найприємнішими у світі. – Де ми? – трохи відхекавшись, Ка не змогла стримати цікавість. – Це закриті каналізаційні тунелі. Ними давно не користуються за призначенням. Інколи, – чоловік змовницьки підморгнув Ка, – ми з друзями залазили сюди – звісно, нелегально, – і влаштовували тут справжні розвідувальні експедиції. Страшенно весело. – Ти не дуже схожий на людину, яка любить порушувати закон. – Ой, та що ти взагалі про мене знаєш, – надувся чоловік і сам собі здивувався, відколи це для нього стало образливим бути добропорядним громадянином суспільства. – Ось і наші чемпіони. Вітаємо у Лізі Невдах! – Ка почула іронічний голос і неймовірно зраділа. Хоч щось знайоме у цьому театрі абсурду. – Ві... – Ка кинулася хлопцеві в обійми, зайшовшись гіркими сльозами. – Я сиділа там... Просто хотіла побути на самоті. А потім... Тріск. Я подумала, що то собачник. Але їх мало. А тут багато. І цей лист... Мабуть, викрили наш візит до лавки, – її трусило від емоцій. – Так, так, тихіше, заспокойся, – але Ка не сприймала його слова. – Буде дощ, – голосно та чітко промовив чоловік, який привів Ка. На секунду повисла лунка тиша. – Що? – тремтячим голосом перепитала Ка, витираючи залишки сліз. – Психологічний прийом. Відволікти від паніки звичайним, але недоцільним виразом. Спрацювало. Гм. Дивина. Я читав про це в книжках, але жодного разу ще не доводилось випробовувати. Ка лиш мовчки на нього дивилася. Її душили сльози образи. Та як він сміє використовувати старомодні непідтверджені прийоми, коли Ка таке пережила! Вона має право жалітися, істерити, плакати, та хоч совати ногами по підлозі, якщо хочеться! Але, з іншого боку, розуміла, що примхи притаманні колишній Ка, яка жила в безпечному світі і носила рожеві окуляри. Вона глибоко вдихнула і спокійно сказала: – Дякую. Розумака лиш злегка кивнув головою. – Ми в тунелях непогано, звісно, влаштувалися, але варто поспішати. Якщо специ не абсолютні йолопи, то скоро знайдуть наш сховок,

– чоловік із сумними очима (здається, це його дружина приходила до лавки зі скаргою?) пішов першим. Ка і Ві пішли слідом, а замикав процесію спеціаліст із психологічних прийомів. – Як ви мене знайшли? – тихо запитала Ка. Чомусь тепер хотілося рухатись і говорити якомога тихше. – Гм, – скривився Ві, – так само, як і специ. Ґаджетогодинник. Забула, що він постійно відправляє точку геолокації? Вночі я відключив її тобі, щоб нас не зловили на гарячому, але зранку повернув усе на місце. Так тебе і засікли. Мабуть, ті ж самі, що накидали сітку на твою квартиру. Від серйозного тону Ві спиною поповз холодок, Ка обійняла себе руками і глибоко вдихнула «застояне» повітря. – Ів згадав про тунелі, – ось як звати цього чоловіка! – і ми поспішили на допомогу, тільки-но помітили, що хтось цікавиться твоїм місцезнаходженням. Як бачиш, устигли. А тепер поясни, заради чого ти туди попленталася? Тільки не кажи, що хотіла повправлятися у йозі при світлі призахідного сонця посеред багатства живоїприроди? – Ні, – пирснула Ка. – Я просто хотіла побути на самоті. Це моє улюблене місце, інколи приходила, коли мені сумно чи хочеться щось обдумати. Ніколи не думала, що це може бути небезпечно, – і, помовчавши, додала: – І не хотіла читати лист удома. – Який лист? – пожвавішав Ві. – Від Лії. Зараз, – Ка опустила руку в сумочку, почала шукати аркуш. Але лист пропав. Вона перевірила кожен відділ. Висипала на підлогу вміст сумочки, благаючи, щоб папірець просто зіжмакався та загубився в складках тканини. Але нічого не знайшла. Лист щез, як і послання на звороті для Ка: «Краще тобі піти з лавки. Тут кояться сумнівні речі!» – Лія... Всі зрозуміли, що дівчинці лишатися в магазині так само небезпечно, як і їм –повертатися додому. – Якщо вони знайдуть листа, – рудий із сумними очима дивився на Ка. – Коли знайдуть, – виправив Ів. Він розумів, що останнім часом везіння не в їхній команді. – Змінюємо курс на лавку продажу дітей? – уточнив Ві. Отримав у відповідь німе схвалення. Мало того, що вони якимось чином спаплюжили свої життя, зараз ще й втягли у це бідолашне невинне дівча.

Розділ 17

Ія стояла посеред своєї багатої претензійної кухні і роздумувала, що робити далі. Її тюхтій-чоловік не здатен ні

на які серйозні вчинки, але Ія не така. Вона розуміла, що в деяких випадках людяність лише заважає. Добре пам’ятала дитинство: її батьки були звичайними телепнями, що намагалися захищати права тварин. Яка нісенітниця! Так по-дурному витрачати своє життя!.. Ія дитиною завжди ревнувала батьків до їхньої справи, але ніколи й нікому в цьому не зізнавалася. Навіть самій собі. Натомість, вона завжди прикидалася милою та привітною на людях і виношувала злість усередині, як вагітна своє дитинча. Її час настане! Тоді всі дізнаються, на що здатна справжня Ія. Вона розправила плечі, одягнула маску люблячої дружини і пішла до чоловіка – час обговорити важливі речі. Звісно, її Кікі, як вона його називала, був дуже розумним. Він цілком точно сам знайде вихід із ситуації. Лавка продажу дітей надто багато уваги до себе притягує останнім часом. І зовсім не у хорошому сенсі. Вона знала вдачу містера То й прекрасно розуміла: якщо вони не владнають цю ситуацію, за справу візьметься він. Що чекає їх тоді, можна лише здогадуватися.. – Любий, ось твій чай. А це я сама приготувала тобі дуже смачний і корисний десерт. Тут пророщені зерна, горіхи, насіння і трішки вітамінного сиропу. Судячи з вигляду чоловіка, він не вважав цю страву своєю улюбленою, але сперечатися із дружиною дарма не хотів. – Дякую, кохана. Ти в мене просто золотце. – Так, так, – Ія розставила частування, присіла поруч і, обережно добираючи слова, мовила: – Ти знаєш, мене хвилює наша продавчиня. Вона почала ставити багато запитань, думаю, їй промила мізки якась секта, – вона додала в голос трішки наївних ноток: роль дурненької в неї завжди виходила на «ура». – Ох, люба, що ти кажеш? – засміявся коротун, – Які секти? Ти читаєш забагато фантастичної літератури. Такого лайна давно в нашому суспільстві немає. А щодо дівки можеш не хвилюватися. Її активність не залишилася непоміченою, тим паче, вона свідок, сама знаєш чого. Сьогодні її приберуть. Квартиру почистять, вже назавтра ніхто й пам’ятати вискочку не буде. На наше щастя, вона й хлопця не мала. Ото дурепка, – і чоловік голосно зареготав. Ія вважала, що не годиться людині з такими можливостями і перспективами настільки бридко реготати, але що вдієш? Її Кікі був далеко не ідеальним. Вірніше, єдине, що робило його довершеним – це родинні зв’язки із містером То. – Який ти в мене молодець, – защебетала дружи-

ЧАС І ПОДІЇ #12 I 03.24.2021 на. – Я не встигла й помітити проблему до кінця, як усе вирішено. Ти – мій герой. Кікі розфазанився. – Кохана, ти досі недооцінюєш свого чоловіченька? – він, із помітними труднощами піднявшись із крісла, жартівливо напав на дружину. Товстенькі пальчики лоскотали жінку, він забавлявся, вважаючи те надзвичайно дотепним, а Ія вправно підігравала – хихотіла, попискувала й молила зжалитися. (Нехай тішиться, дурник). Час владнати ще одну неприємність. Дівча в магазині. Здається, досить їй там ошиватися. Те, що може становити загрозу, потребує ліквідації, але дуже обережної. Так просто викинути дівчисько не вийде – будуть питання. Підключити спеців – теж не варіант. Про цю помилку знають лише вони з чоловіком. Із живих. Якщо розповісти комусь іще, це обов’язково потягне додаткові неприємності, втім, пожежа в магазині вирішить усе. Оновиться товар. І сама лавка. Ія давно хотіла внести зміни в інтер’єр магазину. Одні плюси, з якого боку не глянь. Щойно хотіла розпочати цю багатообіцяючу розмову, як в її чоловіка задзеленчав телефон. О такій порі? Ія мимоволі насупилася. Нічого хорошого це не віщувало. – Так, слухаю, пане Арі, – що потрібно начальнику поліції від її чоловіка? Обличчя Кікі повільно витягувалося і довшало на очах. – Так, пане Арі. Звісно. Я приїду, і ми все обговоримо. Впевнений, що це звичайне непорозуміння. Він закінчив розмову і тихо сказав жінці: – Вони знають про дівча. Ія озвіріла. Зовні виглядала спокійною, але всередині вирував цілий шквал емоцій. Скільки разів вона казала цьому телепню, що треба здихатися дитини! Але ж його добре серце не дозволяло так їм учинити. «Вона ще зовсім маля. Безневинне дитя. Може, то нам Бог її послав», – згадала Ія його слова. Ідіот. Наче б вона колись допустила шолудиве собаченя до себе додому. Тепер часу на роздуми не лишилося. – Ми влаштуємо пожежу, – холодно сказала Ія. – Що? – обличчя чоловіка ще більше витягнулося і зараз нагадувало м’яч для американського футболу. – Ми. Влаштуємо. Пожежу. Нам давно треба було так зробити. Почнемо все спочатку, без усяких там таємних дітей і сумнівної партії, через яку в нас вже почалися проблеми. Із сім’єю Бо ми вирішили все по-тихому. Дали Продовження на стор. 25

ЧАС І ПОДІЇ

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК

#12 I 03.24.2021 ЛАВКА ПРОДАЖУ ДІТЕЙ АННА СОФІНА

безкоштовно нове дитя, та й по всьому, але ж не кожен такий тямущий. Ми не можемо ризикувати усім, що в нас є. Нам потрібна пожежа. Чоловік хвилину мовчки дивився на дружину. Сказав лише одне слово. Після чого підвівся та пішов, не попрощавшись.

Розділ 18

Ка пленталася за чоловіками зовсім виснажена. Після втечі, де її вели лише адреналін та жага до життя, вона почувалася вичавленою до останньої краплі. А попереду ще ціла ніч. Врятувати Лію і вирішити, що робити далі. Може, махнути десь далеко-далеко звідси і забути це місце, як свій найбільший жах. – А як же «оновлення»? – раптом зупинився Пет. – А що з ним не так? – Немає ніякого оновлення, – істерично вигукнув чоловік. – Іве, скажи їм. Книголюб наморщив чоло і з явною неохотою мовив: – Пет правий – оновлення не існує. Вони присипляють непроданих дітей і спалюють у печі. Ніякого гуманного ставлення. І обіцянки «це не шкідливо» – просто брехня. Ка здалося, що стіни каналізації впали і знання непідйомною ношею причавило кожного в тунелі. Дівчина відчула, як серце зіщулилося до горошини, а потім стрімко забухкало всередині: сильно, навіть болісно. В голові запаморочилося. Вона підійшла до вологої стіни, не довіряючи власним ногам. Діти, смертельні ін’єкції, піч – образи мелькали перед очима, лякаючи. Хотілося голосно розсміятися і сказати, що все почуте – нісенітниця. Неможливо. Так не буває. Хотілося піти додому і повернутися у свій ідеальний світ. Хотілося... Натомість, вона підпирала сирі стіни і намагалася знайти прийнятне пояснення. – Але як? – вона з долею недовіри дивилася на Іва. – Чому, ти думаєш, я бовтаюся у цьому лайні? Бо мені трапилася лавка. Я мав скласти щорічну рекламацію стосовно лавки продажу дітей. Натомість виникли небажані питання. Не те, що я занадто правильний і взагалі суперпорядна людина, але таке?.. Навіть для мене це занадто. Наступного дня після цілком невинної бесіди з шефом, мене викинули, як непотріб під час весняного прибирання дому. Забрали квартиру і всі мої речі, не дозволили повернутися додому, та ще й нацькували братків, що, мов лиси, відкрили полювання на полохливого зайця. Ніхто не знайшов, що сказати. Тут зібралися так чи інакше постраждалі від

впливу лавки чи того, хто за нею стоїть. – Виходить, лиш я один з вами просто із цікавості? – задоволено вишкірився Ві. – Як ти з таким дурнем зв’язалася? – спитав Ів. Насправді Ві вдалося розрядити обстановку. – Но-но! Перепрошую, чоловіче. Цей, як ви назвали, «дурень», може таке, що вам і не снилося. – Навіть зламати чиюсь охоронну систему? – тихо запитав Пет. – Ха. А як, по-вашому, ми потрапили в лавку? – Тоді йдемо до фабрики «Кідс Палац». – Що? Що нам там робити? Жити набридло? – Ві не на жарт розхвилювався. – Ти розумієш, наскільки сильна там стоятиме система? – Значить, не зможеш її зламати? Довгу мить чоловіки вивчали один одного поглядами, доки Ві все ж таки здався. – Я не зможу? Такого безглуздя ще жодного разу не чув, – та ентузіазму в голосі поменшало. – А як же Лія? – Ка не могла покинути дівча напризволяще. Адже саме через неї Лії загрожує небезпека. – Доведеться нам розділитися. – О ні, тільки не це, – зітхнув Ві, – я переглянув декілька десятків фільмів за своє життя, і будь-де ідея розділитися була наскрізь провальною. Там обов’язково хтось гинув. – Друже, на те вони й фільми, щоб показувати речі, які в житті не обов’язково справджуються. Все буде гаразд, – безтурботно запевнив Пет, навіть не підозрюючи, що всього за кілька годин він боротиметься за своє життя, намагаючись зупинити стрімку кровотечу. – Значить, розділяємось.

***

– Чому лавка? – маленька дівчинка надзвичайно серйозним поглядом, здавалося, пронизувала наскрізь. Від цього погляду продавчиня завжди почувалася ніяково та незручно, хотілося аж змахнути те відчуття. От і зараз вона напружено перепитала: – Тобто? – Чому наш магазин називається «лавка»? – Ха. Тому що наш світ намагається робити вигляд, що все нормально! Що ми схожі на тих людей, котрі були до нас. Ми запозичуємо їхні слова, традиції, але чи варто? – продавчиня нервово реготнула. Та раптом замовкла. Що на неї найшло? Це все дівка! Так впливає на неї... Кляте дівчисько. Тепер хвилюйся, чи не засікли її профілактичні прослуховування і чи не звільнять її за такі слова... Добре, якщо тільки звільнять. Люди часом пліткують всяке. Вона так захопилася своїми

думками, що не чула, як дівча знову її щось спитало. – Пані, пані, ти чуєш мене? – Та чую, вже чую. На лихо. – Чому ти завжди така зла? Он брови такі зібрані. І так говориш: бу-бу-бу. Продавчиня вся напружилася. Ще секунда – і вона б цілком могла вибухнути. Від дитячих теревенів наростало роздратування. Який дурень колись вирішив її лишити тут? – Запам’ятай, дитинко, раз і довіку. Не я зла, а світ такий. Якщо ти думаєш, що особлива, що тобі пощастило більше, аніж іншим малюкам, то глибоко помиляєшся. Ти ніхто! Ти ніколи не станеш кимось, не будеш повноцінною людиною. Ти зараз тут як цяцька, лялька. Приманюєш собою покупців. Своїм янгольським обличчям. Тьху.. Жінку розпирало від бажання сказати цій, по правді сказати, ні в чому не винній дитині все, що вона назбирала за свій вік. Але такої можливості в неї не стало. Буквально нізвідки з’явилися люди у своїй дратівливо-радісній жовтій уніформі і чемно запросили продавчиню пройти з ними для важливої справи. Забрали з місця роботи, ні крапельки не хвилюючись, що там більше нікого не лишилося. В лавці понатикано камер спостереження, тож нічого не залишиться непоміченим, а дозволити так багато говорити непристойних речей вони не могли. Ту жінку маленька Лія більше ніколи не зустрічала. Так сталося, що дівча бачило багато різних продавчинь. Вони швидко змінювалися, і Лія не встигала звикнути до когось чи прив’язатися. Вона пішла у свою кімнату і дістала улюблену книжку, яку колись забув хтось із Першів: тих, кого купили в сім’ю першими. Це була мальовнича Різдвяна книга з безліччю картинок. На кожній сторінці ціла історія, і кожного разу, коли дівчинка її розглядала, вона помічала нові і нові фрагменти. Все – як у житті. Нові фрагменти. Лише вона – не новий фрагмент. А сьогодні ця злюка ще й назвала її неповноцінною. Цікаво, що значить це слово? За неї не можна заплатити повну ціну? Чому? Та глибоко в душі Лія розуміла, чому. Вона не малючок. Її ніколи ніяка сім’я не купить. Може, це й на краще...

Розділ 19

Déjà vu. Згадалося Ка таємниче слово. Відчуття, що все це колись із тобою вже траплялося. Що ж, у випадку з Ка це не просто чуття. Вона знову стояла вночі біля лавки і чекала, поки її супутник незаконно проникне всередину.

В тунелі вони довго обговорювали подробиці операції і ніяк не могли розділитися на команди. Ка точно знала, що має врятувати Лію. Пет же прагнув врятувати усіх дітей, відправлених на «оновлення». На думку Ка, з яких пар починали, в тому ж складі варто і розійтися. Вона йде з Ві до лавки. Ті двоє нехай розбираються з фабрикою. Не те, що їй не жаль інших дітей, але «оновлення» могло зачекати, а Лія – ні. Більшість вважала інакше. Ві потрібен, щоб проникнути на фабрику, для лавки в нього вже був написаний алгоритм, скористатися яким міг би і останній бовдур. Достатньо лише вставити електронний ключ у замок дверей і дочекатися, поки програма спрацює. Власне, цим Ів зараз і займався. Ка тупцяла на місці, намагаючись зігрітися, але від замогильного холоду, який поселився в нутрощах, її не врятував би жоден чай. – Ка... Вона швидко майнула всередину. Це стало ідіотською традицією: блукати лавкою в темряві. Впевненою ходою вони поспішили до таємної кімнати. – Ліє, – тихо погукала Ка. За хвилину таємні двері відчинилися і перед ними з’явилося здивоване дитяче обличчя. – Ви? Що ви тут робите?? Я ж написала у листі, що це небезпечно, – докірливо глянула мала. – В тому йсправа. Тепер тут небезпечно не тільки для нас. Ми прийшли по тебе. Збирай найнеобхідніші речі і хутчіше звідси. Лія стояла, кліпаючи очима. Що вони таке кажуть? Як це – піти звідси? Вона жодного разу не виходила за межі магазину. – Мені точно нічого тут не загрожує, – непевно посміхнулася Лія, – це мій дім. – Повір, я знаю, що кажу... Ів не встиг договорити, як пролунав гучний звук. Раптом позад них стало видно, як удень. Лія кинулася першою і отетеріло дивилася на острів багаття, що невпинно розростався по всьому залу. Ка встигла помітити розбите скло і худорляву фігуру, яка, не обертаючись, йшла геть. Ів боляче трусонув продавчиню. – У нас мало часу. Діти, – він кивнув на полиці з малюками. Ка зрозуміла: все, що трапилося з нею раніше, просто квіточки порівняно з жахом, що коївся в ці хвилини. – Ми не встигнемо усіх врятувати, – відчайповністю захопив її. Ів обійняв Ка і легенько підштовхнув в сторону полиць: – То ж не витрачаємо час дарма.. В очах Лії читався неосяжний страх, але вона ге-

25 роїчно відключала немовлят від режиматора і виймала з ліжечок. Втім, взяти на руки більш як троє немовлят не вдалося. – Зачекай, – Ка кинулася до підсобного приміщення, де стояли величезні каталки для перевезення малят при доставці. Вона схопила одну й швидко повернулася в зал. Незважаючи на нестерпний жар, який гаряче облизував шкіру. Єдине бажання було в голові – швидше вибратися на свіже повітря. Їдкий дим не давав нормально дихати та бачити. Лія ледь трималася на ногах і постійно кашляла. Продавчиня вщент заповнила свою каталку, підхопила Лію і побігла в бік запасного виходу, куди вогонь не встиг ще дістатися, молячись, аби Ія з останнього разу не змінила код на дверях. 5476. Червоний вогник блиснув – помилка. Ка у відчаї спробувала ще і ще. Двері не відчинялися. Сльози текли по обличчю: невже вони тут усі загинуть? Ів під’їхав до них зі своєю каталкою, вщент заповненою немовлятами. – Не відчиняється, – Ка з відчаєм у голосі повідомила те, що він і сам побачив. – Натисни жовту кнопку, – ледь чутно сказала Лія. – Ото дурепа, – Ка хотілося врізати самій собі. Як вона могла забути про пожежну безпеку? Натиснула жовту кнопку, і двері слухняно відчинилися. Щоправда, газ, який мав відразу погасити вогонь, так і не спрацював. Біля лавки зібралося чимало людей. Не кожного дня таке побачиш, а, може, ні разу ще до того. Щойно повідкривалися двері, як люди кинулися рятувати дітей. Змінюючи одне одного, вони обпікалися, кашляли, але продовжували витягувати з пекла немовлят. Налякані дітлахи, відключені від режиматора, плакали, попискували і галасували, як звичайні діти. Люди виносили й виносили їх, аж поки опорні балки не впали, і увесь магазинчик не запалав яскравим смолоскипом. – Вдалося врятувати усіх дітей? – тихо запитала Лія. Ка та Ів залишили малюків парочці небайдужих, що мудро управляли рятувальною операцією, а самі кинулися навтьоки, бо щомиті могла з’явитися поліція та специ, і тоді їм не вдалося б вибратися. – Так, сонечко, – відповіла Ка і тривожно глянула на Іва. Дітей було надто багато... Та думати про це не хотілося. Зараз головне – дістатися безпечного місця та дочекатися Ві з Петом. Хоч би у них все пішло за планом, і вони легко звідти вибралися... Продовження на стор. 26

ЧАС І ПОДІЇ

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК

ЛАВКА ПРОДАЖУ ДІТЕЙ АННА СОФІНА

Розділ 20 – Тікай сам, друже, – глухий голос Пета не міг не злякати. Ві намагався допомогти товаришу, але глибока рана невпинно фонтанувала кров’ю. Ще один вельми заяложений вислів із кіно. – Серйозно, чуваче? Давай, вставай-но і швидше чешемо звідси. У нас є невеличка фора, але вона може швидко закінчитися. – В тому й справа, – захрипів Пет, а потім зайшовся нестримним кашлем. – Ми майже всередині, – прошепотів Ві. Охорона в «Кідс Палац» виявилася набагато складнішою, ніж він думав. Довгих сорок хвилин хлопець і так, і сяк намагався підступитися до неї. Але та, мов порядна парафіянка секти цнотливих, нізащо не впускала чоловіків. Майже зневірившись у власній геніальності, Ві нарешті намацав слабке місце системи. – Готово! – хлопець розплився у нехай недоречній, але задоволеній посмішці. Вдалося. Він підкорив цю «кралечку». Чоловіки обережно, намагаючись уникнути більш освітлених місць, пройшли всередину. Територія фабрики вражала неймовірними розмірами. – Де будемо шукати? І, взагалі, якийу нас план? – досі Пет лише казав, що головне потрапити всередину, а далі все буде ясно. Та поки що ясніше не ставало. – Треба знайти відсік, де тримають дітей. Усіх визволити, а потім підірвати на хрін цю конструкцію. – Чуваче, – Ві занепокоєно глянув на свого супутника, – ти нормально почуваєшся? Два профани залізли до фабрики, про яку не знають анічогісінько, без зброї, без будь-якої геройської підготовки і тут раптом – таке завдання. Давай щось простіше? – Що саме? – Пет буквально вибухнув на очах. – Що ми можемо зробити простіше? Як змінити хоча б щось? Це трикляте місце. Я його ненавиджу. – От, дідько. І чого я на це підписався? Ні плану, ні тактики – одні голі емоції. Такої дурні навіть у жіночих романах не пишуть. Пішли. Знайдемо дітей і вирішимо, що робити далі, можливо, нам пощастить і дітей тут немає, – і, спохопившись, додав, – тобто свіжі малючки у лавці, а оновлення зараз ніхто не потребує. Йому відповіла гнітюча тиша. Чоловіки заходили усе далі в царство дітотворення, але не знайшли жодного відділу з немовлятами чи чогось схожого на те. Взагалі здавалося, що тут немає

нікого. І не тільки вночі. Все навкруги сяяло стерильністю. За зачиненими скляними дверима видно лабораторії без жодного ознаку діяльності людей: ані тобі ручки з електрозаправки; ані рамки, з якоїусміхалося б беззубе дитинча; ані штучного кактуса на столі. Ві та Пет йшли далі йдалі, а занепокоєння лише зростало. З цим місцем точно щось не так. Порожньо. Настільки, що мороз шкірою. Ві вже хотів пропонувати повернути назад, коли помітили кімнату, де стояли бокси для немовлят. Порожньо... – Тут також? Що ж це за фабрика дітей, якщо жодного немовляти вони не знайшли? Чоловіки невпевнено роззиралися навсибіч. Ві підійшов до стіни роздивитися портрет, що там висів. Розмірами, майже на всю стіну, він наганяв якогось потойбічного страху. Намальований чоловік, дійсно намальований, дивився так проникливо і колюче зі свого постаменту, обрамленого у важку дерев’яну оправу. Такий витвір мистецтва не в кожному музеї побачиш. Цікаво, чому він висить у приміщенні, де мають бути немовлята. Пет мимоволі здригнувся і потягнув Ві геть звідси. Здається, їхня ідея не мала жодного сенсу. Увесь цей світ і лавка, мов із кривого паралельного простору. Та щойно чоловіки вийшли з кімнати, як прямісінько перед їхнім носом в стіні щось пухнуло. Ві здивовано розглядав до цього рівну стіну. Тепер там з’явилася акуратна дірочка, з якої курився димок, ніби джин вилітає з чарівної лампи. – Біжімо, – Пет різко потягнув Ві за собою. Без плану, невідомо куди, просто бігли подалі від жовтотілих, що посипали їх кулями і стрімко наздоганяли. – Сюди, – Ві помітив знайомий йому знак – головний комп’ютерний відділ і, можливо, це нам допоможе. Вони заскочили в невелику кімнату з безліччю дротів, системних блоків та іншого невідомого Пету приладдя. Ві впевнено попрямував до монітора, що злегка підсвічував жовтим світлом. – Намагайся їх затримати, – кинув він Пету. Чудово. Цікаво тільки, як? Чоловік роззирнувся навкруги. Ця тумба чудово підійде, щоб підперти двері, якщо вдасться її посунути. Пет швидко обійшов брилу і спробував штовхнути. – Що ти робиш? – Ві заверещав так істерично, що Пет мало не обмочився зі страху. – Це генератор. Зрушиш його з місця – все погасне. В тому числі й монітор, який, можливо, нам зараз прокладає шлях додому. Пет із повагою глянув на тумбу і відступив.

– «Окей, Гугл», що нам може допомогти? Повсюди стояло достобіса приладдя, але Пет не ризикував щось перетягувати. Тим часом кроки чулися дедалі ближче. Він повернув завісу на дверях. Добре, що замок взагалі є, з полегшенням відмітив чоловік. Куля легко, наче мармелад, а не метал, прошила двері. Пет відскочив в сторону. Дідько! – Все, вшиваймося, – Ві стрімко піднявся і закам’янів: – Ти...? – Так, – прохрипів Пет, – мене підстрелили. Тікай сам, друже. Ві біг вулицею і не міг до кінця розібратися, що заважає йому роздивитися світ навкруги. Такий сильний туман, що спустився на землю? Чи сльози, що струменіли по щоках? Його руки досі в крові. На вулиці починало світати. В навколишній м’якій сірості його нажахане обличчя і криваві плями не могли не привертати уваги. Швидше! Швидше сховатися, інакше він скоро приєднається до Пета. До Пета, якого він, Ві, покинув. Коли стало зрозуміло, що Пет не зможе далі бігти, у Ві виникла ідея. Перед цим він запустив свого черв’ячка в систему, який мав поламати всі коди захисту. В тому числі й охоронні. Ві розрахував приблизний час, щоб вони встигли втекти. Система перезавантажиться, і переслідувачі залишаться всередині. На їхні команди ніщо не реагуватиме. Він швидко переглянув план фабрики і приготувався тікати, як виявилося, що їхня затія потребує змін. До біса! Ві взявся за генератор, який до того намагався відсунути Пет, і щосили почав штовхати. Серце бухкотіло в грудях, ноги раз за разом хотіли пожартувати і роз’їхатися, та він не зважав ні на сльози, ні на піт, що градом котився обличчям. Він штовхав трикляту тумбу. Аварійного заряду має вистачити для його черв’яка. Пет напружив усі м’язи та щосили штурхонув генератор. З гучним ревом він гепнувся просто під двері. Виграли декілька дорогоцінних хвилин. На плані він устиг помітити ще один вихід з кімнати – сходи у витяжному відділі. Вихід, який не осилити Пету. Ві з останніх сил біг світанковим містом. Одна надія, що Пет помре раніше, аніж його знайдуть специ. Ніхто не знає, на що вони здатні, але точно – на щось нелюдське. До покинутого горища, де втікачі домовилися зустрітися, дорога лежала далека, а бажання боротися його зовсім покинуло. Ві важко гепнувся біля найближчого будинку і більше не зміг стримувати сліз. Жити не хотілося. Начхати. На все. Навіть на того чоловіка, що

#12 I 03.24.2021

крадькома наближався до нього.

***

Жінка напівлежала на дивані і голосно зітхала. Мігрень. Вона кволо підняла руку і з явним зусиллям вигукнула: – Води... Але ніхто не відгукнувся. У домі стояла могильна тиша, та жінка знала, що вона не сама. Сердито встала і закричала: – Води!!! Яке нещастя на її голову! І похворіти нормально не дають. Звук швидких сполоханих кроків – і за мить двері кімнати відчинилися. Зі склянкою води у руці зайшла бліда худорлява дівчинка, яка не виглядала на свої дев’ять років. Опустивши погляд, підійшла до жінки. – Мамо, ваша вода. – Нарешті, – невдоволено сьорбнула і скривилася: – Вона тепла. Принеси прохолодної. Але не крижаної. Я не хочу до своєї мігрені додати ангіну, зрозуміла? – Так, мамо, – дівча швидко побігло до кухні. – І не тупай, як мамонт! – заверещала мати. – В мене мігрень! Вона прилягла знову на диван і відкрила свій чат. Сьогодні пообіцяла написати для юних матерів пост, як правильно виховувати дітей. «Перш за все, пам’ятайте: наші діти – то наш скарб. І вони такі ж особистості, як ми. Жодних авторитетних чи зверхніх ставлень. Кожна маленька крихітка відчуває найменшу вашу емоційну вібрацію. І якщо ви випромінюватимете любов, довіру та рівність, то те ж саме отримаєте навзаєм...» Жінка перервала свій пост досвідченої Матері Року і скептично глянула на доньку. Вона саме принесла склянку. – Ох, невже я дочекалася води? Таке складне завдання, аж дивно, як ти з ним справилася! Так, дурепочко? «Матуся» вихопила воду і з відразою мовила: – А тепер залиш мене. Я хворію, і, до того ж, маю купу справ. Займися чим-небудь. І щоб тихо! – гаркнула вслід. Зручно вмостившись, почала швидко друкувати далі: «Коли в мене питають, як мені вдається підтримувати такі довірливі стосунки з майже дорослою донькою, я відповідаю просто: ми з дитинства – подруги. З однаковими обов’язками і взаємоповагою. І не хвилюйтеся щодо того, що ці діти куплені. Справжній сім’ї це не стане на заваді. «Щасливого нового життя!» – як кажуть у лавці, і це таки правда...»

Розділ 21

– Як там Лія? – Ів щойно повернувся з розвідки, як він називав часті вилазки до вікна – де в біса Пет?

– Шокована. Як, власне, і я. Вона заснула, але не впевнена, що там їй краще, ніж тут. Постійно здригається уві сні і стогне. Ка розглядала горище, сплячу маленьку дівчинку і худорлявого молодика, який виглядав, мов після побоїща, хоча, щось їй підказувало, що і сама вона мала не кращий вигляд. – Що тепер? – вона з надією глянула на чоловіка. «Будь ласка, скажи, що в тебе є план». Від пережитого жаху голова йшла обертом. – Дочекаємось Пета і Ві. Вночі спробуємо вибратися з міста. Тут нам життя не дадуть. Треба шукати варіанти деінде. Ка ненадовго замислилась. Добре, що відповідь у Іва знайшлася. Але вона мала багато непродуманих деталей. Як вибратися з міста? Куди йти потім далі? І головне – як довго чекати на Ві та Пета? День тягнувся нестерпно довго. На щастя, в кишені Лії знайшлися поживні льодяники, і їм вдалося перекусити. В старій банці знайшли трохи дощової води. Принаймні, хотілося сподіватися, що то дощова, хоча на смак більше схоже на гнойовицю. Ів розповідав історії з життя, щоб відволікти дівчинку. Ка підозрювала, що більшість епізодів вигадані чи добряче прикрашені. Ніде правди діти, оповідач він вправний. – В дитинстві я мав одного друга. Гм... Досить дивного, якщо чесно. Дорослий, а поводився, мов якесь маля: то в акваріум звалився, то ледь не влаштував пожежу, коли грався в індіанців... Але що йому не було притаманно, так це простакуватість. О, ні. Простаком його не назвеш. І мене цього активно навчав. Казав, що головне в житті – вміння викручуватися із різних ситуацій та ще йна свою користь. Якось мама принесла величезний пахучий персик. Ох, якийже він мав апетитний вигляд! Я уявляв, як зараз вгризуся в солодку м’якоть і липкий сік тектиме підборіддям, по руках і аж до пупа. Та коли майже підніс солодкий плід до рота, зненацька почув голос друга: «О, я так люблю персики! Давай ділитися?» Ах, як не хотілося того робити!.. Але що ж удієш, він – мій найкращий друг. Я простягнув йому, як старшому, фрукт і став чекати свою половинку. І уявіть собі, – Ів зробив величезні очі, – я бачу, як такий бажаний персик повністю зникає в роті мого друга. Секунда – і він дістає кісточку. Кісточку! – Ів майстерно відтворив вираз жаху на обличчі, і Лія голосно захихотіла. – А тоді ще й із таким страждально-тріумфальним виглядом повідомляє, що він, як справжПродовження на стор. 27

ЧАС І ПОДІЇ #12 I 03.24.2021 ЛАВКА ПРОДАЖУ ДІТЕЙ АННА СОФІНА

ній друг, лишив для мене найкращу частину персика. А знаєш чому? – Ів замовчав і хитро підморгнув: – Ні, – волошкові очі Лії заблищали від захвату, – розкажи, розкажи! – Тому що... – він витримав коротку паузу. – Кісточку можна посадити. І виросте справжнє дерево з цілою купою смачнючих соковитих плодів, – Ів скрушно зітхнув. – Принаймні, так він мені сказав. Висмикнув мамину азалію з вазона на підвіконні і увіткнув натомість кісточку. Йшли дні, періодично мій друг виколупував кісточку із вазона, щоб подивитися, чи не проросла ще вона. Потім благополучно забув. Власне, я теж про неї не згадував. Як ти гадаєш, у мене виросло персикове дерево? – Навряд чи. – А от і ні. Дерево в мене справді з’явилося, та посадила його набагато пізніше моя мама. Воно стрімко росло і одного разу таки почастувало нас двома маленькими й кислими плодами. Але смачніших персиків я не куштував у житті. Ів замовк, і всі поринули у власні думки. Ка зашепотіла Іву: – Твого друга часом не Карлсоном звали? Ів змовницьки підморгнув у відповідь. Тіні надворі довшали, розмови і дитячий галас поволі стихали, а в повітрі з’явилися нотки нічної свіжості. – Як гадаєш, Пет і Ві скоро прийдуть? Ів не встиг відповісти, як вони почули квапливі кроки сходами. – Це вони... – Не думаю, – він показав дівчатам, щоб принишкли і сховалися у найдальшому кутку горища. Пет мав особливу звичку ще з юності. Сходами він завжди підіймався лише правою ногою вперед. Часто в академіїз нього кепкували одногрупники, але Пет не зважав. Казав, що то його фірмова фішечка, від якої мліють усі дівчата. А ті насправді лиш хихотіли, – щоправда, незлобиво. Пет був бажаним кавалером. Зараз же на сходах лунали чіткі й ритмічні кроки. Це не Пет. Тоді хто? І як вони їх знайшли? Ів боровся із бажанням дізнатися – хто це, та необхідністю захистити своїх супутниць. Друге перемогло. – Ка, Ліє, швидше сюди. Трохи раніше він продумав запасний вихід. З другого боку будинку висіла стара іржава драбина, невідомо, нащо потрібна, але зараз це найкраща новина, яка тільки може бути. Ка спускалася першою, в темряві намагаючись не

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК звалитися зі щаблин. Далі полізла Лія. Ів пропонував їй повиснути в нього на шиї, але вона просто мовила: – Ми не маємо часу на такі ніжності. Ів спускався останнім, він розумів, що вірогідність успішності втечі досить мізерна. Їх темп надто повільний, а кроки зверху чулися все ближче. Якщо у переслідувачів є зброя, шанси на втечу прирівнюються до нуля. – Іве... Знизу почувся схвильованийдівочийголос. – Драбина не дістає до землі. Ми в пастці. Серце Іва шалено калатало. Як він міг прогледіти таке? Що робити далі? Він поглянув вгору і побачив, як горищем гуляють промені світла. Гості на місці. Шляху назад немає. Й жодного вікна поблизу, щоб туди вскочити. – Ка, – прошепотів чоловік, – спробуй роздивитися, чи далеко до землі. Може, ми зможемо стрибнути. Ка якийсь час нічого не відповідала, та потім Ів почув тихийголос: – Понад два метри, здається. – Дідько! – Можливо, Ів і зміг би вдало приземлитися, але непідготована дівчина й дитина – навряд. Він нахилився якомога нижче й зашепотів: – Я лізу нагору і спробую розібратися з тими, хто там, а ви чекайте тут. План божевільний у кожному пункті, але іншого не дано. Ів швидко по-мавп’ячому поліз вгору. Дістав із кишені ліхтарик – все, що мав для самозахисту – і підготувався до атаки. Раз, два, поїхали... Стрімко застрибнув на горище йсторчма полетів на чоловіка, що саме підходив до вікна. – Ів? Друже, я теж радий тебе бачити. Хоча, сказати по правді, краще б мене так зустріла Ка, – під Івом лежав Ві. Змучений, втомлений, але такий знайомий Ві. Ів швидко відкотився й допоміг підвестися своїй жертві. – А де вона, до речі? Ів ніяково знизав плечима і підійшов до вікна: – Ліє, Ка, гайда назад. Це свої... Хвилинку, а де Пет? Ві стояв і сумно та винувато дивився на Іва. – Він не зміг вибратися... – Що?.. Тобто… як? – думки вирували у голові. Іву хотілося говорити щось типу: «Маємо повернутися і врятувати його», хотілося кричати на Ві, що тойне вберіг його товариша, але натомість він лише мовчав. Допоміг піднятися Лії, а потім Ка і, не кажучи ні слова, просто стояв і дивився на місто. Таке знайоме і донедавна безпечне. – Тоді хто з тобою ще тут? Я точно

чув кроки кількох людей, – раптом спохопився він. – О. Це досить несподівана історія. Коли я майже здався і не мав сили боротися, мені допоміг цей милий, але дещо балакучий юнак... – По? От так несподіванка… Перед Ка стояв її кавалер-невдаха із того далекого, такого зрозумілого і оптимістичного життя. Ві розповідав у подробицях про свою вилазку, а По мовчки стояв осторонь, часом гордовито розправляючи плечі, коли Ві казав щось про нього, але в основному підозріло зиркав на чоловіків, що оточували Ка. «Невже ревнує?» – інтерес юнака їй імпонував. Мимоволі поправила зачіску і ледь вловимо усміхнулася самими кутиками губ. Та в цілому посміхатися більше не було чого. Фабрика виявилася абсолютною фікцією, бідолашний Пет загинув, а у них самих дуже мало часу, щоб вибратися живими з міста. – Я на автівці, – нерішуче мовив По, – можу вас підкинути, куди треба. А далі – вибачайте. В мене хороше життя, я не можу занадто ризикувати. – Звісно... Ми розуміємо. Як міг Ві вплутати зовсім незнайому людину в це? Ів не розумів. Як і не розумів, чому в них нічого не виходить. Неначе зурочив хто. – Що ми далі робитимемо? – всі зовсім забули про мале дівча, переймаючись своїми хвилюваннями. Можна тільки уявити, що на душі у цієї тендітної дівчинки. – Ми їдемо, – Ів обвів поглядом горище. – Лишатися тут небезпечно. Спробуємо вибратися з міста. Відвезеш нас до Арки? – Арки? Але ж вона давно покинута. Там хащі... і ведмеді, – невпевнено додав По. – Отож. Ще бабаї і чахлики. А найголовніше, там у нас є хоча б мізерний шанс непомітно прошмигнути. Усі інші виходи з міста ретельно охороняються. – Гм. Це слушно. Шлях попереду нелегкий, а часу дедалі менше. – Стривайте, – продовжив По з явною неохотою. – Ніч скоро закінчиться, а ми ще й не виїхали, до того ж, вам треба взяти необхідні речі з собою. Як мінімум – теплий одяг для Лії, вона-бо досі одягнена в домашні капці, сукню й тонку кофтинку. – Є пропозиції? – запитав Ві. – Сам не вірю, що кажу це, але поїхали до мене. Там вас ніхто не шукатиме і за день відпочинете, а я поки що куплю усе найнеобхідніше. – Ти справді це зробиш? – Ка була розчулена. Невже вона помилилася у цьому

хлопцеві? Може, з нього ще вийде щось путнє. – Ох, справді. Їдьмо? Кращої ідеї годі і знайти. Один за одним вони спустилися з покинутого горища і, доки не зайнявся світанок, поїхали в квартиру По. Несподіваний янгол-охоронець, не інакше.

Розділ 22

Телефонний дзвінок відволік пана То від улюбленої справи – ніжитися зі своєю Феєю. Він лагідно опустив її у кришталевий тераріум та неспішно підняв слухавку: – Пане То, як домовлялися. Все зроблено. Ціль під постійним наглядом. – Даю добро, – і натиснув відбій. День починається зовсім непогано. Не поспішаючи, То попрямував до вишуканих апартаментів. Деякі видовища приносять йому неабияке задоволення, як-от ліквідація непотрібних членів суспільства. Почав перебирати свої найкращі костюми й спинився на звичайному сірому костюмі статистика. Яка іронія! На простого «клерка» ніхто й уваги не зверне, а тим часом вся влада знаходиться саме у його руках. Обережно, навіть ніжно дістав костюм і неспішно одягнувся. Час ще є. Брудні справи краще робити вночі. Він упевнений в своєму майстрі – той обов’язково дочекається шефа, бо знає, наскільки це приємно для То. Одягнув шкарпетки на безволосі ноги і потягнувся за черевиком. Зненацька в голову йому прийшла чудова ідея. Відкинувши взуття, То швидко побіг до телефона, переживаючи, щоб не запізнитися. – Слухаю. – Відбій, – схвильовано вигукнув То. – Ви впевнені? Вони в мене на гачку. – Спостерігати, але не вбивати. Я маю щодо них особливий план. – Прийнято! Губи То розтягнулися у переможній усмішці. Як добре мати швидкий розум. Можна, як і раніше, зробити все тихо-чисто, щоб міські барани і не здогадувалися про те, що в місті щось іде не так. А можна включити фантазію, нагнати страху і віддати винних на осуд людям. Причому, немов до глибини серця ображений їхньою поведінкою, він дозволить усе. Будь-які заходи покарання для злочинців. Ото забава буде! Пан То гучно зареготав. Такі чудові перспективи трапляються не щодня. Зараз важливо обдумати всі нюанси, щоб вистава пройшла бездоганно. «І, звісно ж, – загиготів То, як мала дитина, – повернутися до своєї пригоди. Це має бути досить весело».

У прекрасному настрої Великий Режисер узявся розробляти стратегію.

Розділ 23

Квартира По вразила своєю захаращеністю. Скрізь виднілися книги, техніка, старі речі та інший, безсумнівно, цікавий мотлох. Ка з інтересом роздивлялася кімнати, яких виявилося дві – мабуть, перспективний працівник. Чи то для жінки? Раптом їй згадалося, як По просився до неї додому, щоб мама не злякалася його зовнішнього вигляду. Навряд чи з ним живе матуся, на перший погляд, в квартирі ніщо не вказувало на постійну присутність жіночих рук. По привіз їх і швидко зібрався на роботу. Пообіцяв купити все необхідне для мандрівки та виживання й поїхав. Гостям запропонував почуватися, як удома, і спробувати відпочити. Лії точно це не завадить. Ка присіла в м’яке крісло, щоб обдумати подальші дії, але незчулася, як заснула. Ві теж солодко посопував на хазяйському дивані. Попри переживання останніх днів, спалося йому доволі спокійно. Інколи на обличчі блукала лукава усмішка. Чого не скажеш про Іва, його гризла провина перед Петом, а ще дивне, незрозуміле передчуття шкребло зсередини і не давало заснути. Він неспішно ходив кімнатою, мимоволі розглядаючи численне барахло. Зараз рідко в кого зустрінеш так багато майна. Зазвичай усі мають мінімальну кількість необхідних речей, адже КоП ніхто не скасовував. Цікаво, як цьому здихлі вдалося стільки всього настягати? Ів перебирав світлини на столі. Це були дуже старі кадри. Революція чи мітинг протесту, на деяких зображено скупчення людей. Їх так багато, що не відразу зрозумієш, що то люди: тисячі, а може, й мільйони. Вони стояли на площі із прапорами, і промені потужних прожекторів підсвічували кольорові острови натовпу. З іншої світлини дивився молодий хлопець у жовто-гарячій касці з чорною густою бородою². Його магнетичнийпогляд проникав прямісінько в душу. Ів декілька хвилин роздивлявся фотографію, не в змозі відкласти її. Мудрість, рішучість і сила – ось що прочитав у тому погляді Ів. Цікаво, хто він? Як склалася його доля? – Не здивуюся, якщо він був духовним наставником чи місіонером, – пробурмотів стиха Ів і перейшов до наступного фото. Продовження на стор. 28

2 - Мається на увазі Революція Гідності 2014 р. На світлинах закарбовані Сергій Нігоян, Гліб Гаранич, кореспондент Рейтерс та інші фрагменти подій на Грушевського.

28 ЛАВКА ПРОДАЖУ ДІТЕЙ АННА СОФІНА

Чоловік із величезною фотокамерою. Гм, це й справді старі фотографії – лінзи в ходу вже доволі довго, тягання важких конструкцій давно не має сенсу. Незнайомець фотографує, а з лоба стікає цівка крові. Діти, жінки, музикант грає на роялі, а на фоні того всього – розруха, мертві тіла, вибухи і вогняні спалахи, димова завіса від палаючих автомобільних шин. Ів переглядав фотографії і думав: який світ кращий? Минулий, чи той, де вони зараз? Так, історія з лавкою нечиста, але загалом – жодних убивств, пограбувань та інших безчинств, немає тоталітарного режиму. Кожен відділ має свого начальника, і вони разом оберігають місто. Багато людей живуть зараз щасливо. І все ж... Частка сумніву не полишала Іва, тим паче, що самі вони вибору не мають. Їх переслідують, і навряд чи, щоб нагородити званням «Почесний громадянин». Ів зібрав світлини докупи і раптом помітив маленький квадратик – невже флешка? Цікаво, що тут? Він відкрив її у зчитувачі на столі, й одразу ж замиготів голографічний екран. Папки, документація, електронні замітки й журнали – хлопець точно має схильність до колекціонування чи просто збирач мотлоху. – Це вже цікавіше, – протягнув Ів, помітивши папку «Мій профіль». Він відкрив папку і отетерів. З фотографії з поміткою «Я» на нього дивився блондин із гетерохромією³ – одне око блакитне, а друге – насиченого шоколадного кольору. Звичайно, По, що їх урятував, міг пофарбувати волосся, вставити кольорові лінзи, але куди він подів мінімум сорок сантиметрів зросту? Чувак із фото точно мав за предків вікінгів. Зріст під два метри, густа борода, широкі плечі й білосніжна усмішка від вуха до вуха. Справжній красень. Зрозуміло, чому його нік пов’язаний із Аполлоном. Хоч і невдало. Їхній знайомець По зі своїми кривуватими ніжками, русявим волоссям, сірими очима й непримітним обличчям скоріше нагадує Беса4. Щось тут не те. Ів саме намагався впорядкувати отриману інформацію, аж раптом яскрава блискавка спогаду пронизала його свідомість. По... Він був одним із переслідувачів, коли Іва поперли з роботи. Ось чому його обличчя здалося Іву знайомим, але він відмахнувся від того. Всяке буває, може, разом у сюжетних іграх змагалися. Втім, ситуація виявилася набагато гіршою.

ЧАС І ПОДІЇ

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК Не гаючи часу, він кинувся будити товаришів по нещастю. – Тихше. Ми не знаємо, чи нас прослуховують, але зараз треба якнайшвидше вшиватися звідси. – Що? – спантеличена Ка переводила погляд з Іва на ще сплячого Ві. – Потім поясню. Збирайтеся і просто довіртеся мені, – чоловік злегка стиснув долоню дівчини і затримав погляд, можливо, на секунду довше, аніж належало за етикетом. Ка обережно торкнулася Лії. – От триклята скотиняка, – загорлав Ві. – Тс-с-с, – Ка кивнула на дівчинку. Ще не вистачало їй до всього вислуховувати лайку. – Пробач, сонце. Але друзяка Ві зараз просто скаженіє. Це ж треба так підло мене обвести навколо пальця! – Помітивши погляд Ка, пояснив: – Він не той, за кого себе видає. Ів знайшов фотографії справжнього По, і каже, що там нічого схожого із нашим знайомим. Ка глянула на фото. – Ого, який красунчик. Ів невдоволено скривився, відчувши захоплення у голосі Ка. – Таки мало схожого, – погодилася дівчина. – Але в клубі я зустрічалася саме з «нашим» По. – Яке фото стояло у його профілі знайомств? – Я точно не пам’ятаю... Але, здається, я бачила хлопця з білявим волоссям, – розгублено мовила Ка, і на осудливий погляд чоловіків відповіла: – Люди часто у власних профілях прикрашають зовнішність. А інколи ставлять взагалі не своє фото. Я не звернула особливої уваги. – Ваше побачення відбулося до того, як ти запустила сітку стеження у лавці, чи після? – єхидно поцікавився Ві. – Після... – То він один із них! Невідомо, кого саме, але точно тих, хто хоче прибрати надто допитливих. – Кхе, вибачте, – Лія розгублено обвела поглядом дорослих, – але тут замкнено. Як саме вшиватимемося звідси? Стоячи біля вхідних дверей, вона поторсала ручку, але двері не піддалися. – Ану відійди, – Ві припав до дверей й сумно повідомив, – замок підправлено, двері відчиняються лише з того боку. – В мене дежавю, чи ми знову у пастці? В полоні на п’ятнадцятому поверсі і без пожежних сходів із вікна... Жодних варіантів.

Розділ 24

– Курчата у пастці. Чекаю на Ваше прибуття – і можемо починати.

Пан То опустив слухавку. Він обожнював подібні повідомлення, коли все йде, як треба. Тихо, не привертаючи уваги, його план перетворюється на дарунок небес. Він востаннє перед виходом глянув у настінне дзеркало і, насвистуючи радісну мелодію, ступив до ліфта. Що ж, вистава починається. То задоволено посміхався від солодкого передчуття. Сів у один зі своїх автомобілів – малобюджетний варіант – і поїхав містом. Не поспішаючи, не акцентуючи жодним чином уваги на своїй персоні. Він – звичайний громадянин, який тримає в своїх руках ціле місто. Його чекала довга дорога. Зручно вмостився на шкіряному сидінні, задав потрібні координати, увімкнув автопілот і солодко заснув. Ніч обіцяє стати шедевральною. Негоже на такій прем’єрі позіхати. Мисливець спостерігав за своїми жертвами, які й гадки не мали, що саме на них чекає. У животі приємно лоскотало від передчуття. Він потягнувся і перевірив свій вірний рюкзак: ножі, мотузки, кислота, щипці та інші приємні серцю дрібниці. Лагідно провів рукою по гострих лезах і посміхнувся. Велика удача працювати на пана То, незважаючи на те, що саме він вбив його рідного брата. Час спливав нестерпно повільно, але Гек не зважав. Він звик чекати і вичікувати слушного моменту і зараз він насолоджувався побаченим: його жертви помітили несправність замка, але досі не второпали, що до чого. Залишилося недовго. Щойно пан То з’явиться, Гек розпочне свою роботу із прямим включенням для шефа. Єдине, що хвилювало чоловіка, – це дивна зміна голосу пана То. Невже він хоче змінити ритуал і як саме? На щастя, з’явилася знайома автівка, і він відчув приплив адреналіну. Нарешті, вдасться розважитись. Гек шанобливо запропонував власний стілець і завмер в очікуванні наказів. Та цього разу То не поспішав. Він невідривно дивився на монітор і насолоджувався кожним моментом. – Я хочу, щоб вони панікували. Хочу відчути увесь їхній страх. Гек мовчки вийшов із фургона. Невеликий вибух не завадить. Тим паче, що пожежі популярні останнім часом. Нехай люди думають, що орудує банда. Головне – не переперчити. Вогонь має налякати, але у жодному разі не вбити. Не можна позбавляти себе насолоди. Він дістав запалювальну капсулу, повернув на півоберта до характерного клацання й уміло закинув її

#12 I 03.24.2021

через вікно у задню кімнату. Поки дорослі сваряться, маленький вогник бешкетує. Гек побачив у вікні, як йому привітно махає багаття, немов танцюючи. Панові То має сподобатися. Поволі він повернувся у фургон, очікуючи, що зараз почує таку бажану команду: «Дій». Натомість він помітив згорблену фігуру шефа, який швидко щось писав. Гек підійшов ближче, щоб глянути, що там. – Забирайся, йолопе тупоголовий, – То зі злістю відштовхнув підданого. Не очікуючи, той не втримав рівноваги і добряче гепнувся м’яким місцем. Пан То виглядав не так, як завжди. І це хвилювало Гека. – Готово! – задоволений То потер долоні і, не дивлячись у бік свого прислужника, мовив: – Зникни, тобі ж краще буде. Твої послуги більше не потрібні. Вийшов, сів у авто і миттю зірвався з місця. Гек провів боса злим поглядом. Його послуги більше не потрібні? Цікаво, що це значить? З яких пір він має право позбавляти його, Гека, насолоди? Здається, То забув, з ким має справу, доведеться нагадати. Гек не став дивитися, чим закінчиться вогняний танцювальний марафон у сім’ї милих Кікі та Ії, а рвонув звідти геть. Нехайбуде по-вашому. Тим паче, що солоденьке у нього все ж лишилося. Він поїхав і не бачив, як Кікі міцним вінтажним стільцем розбив вікно після того, коли зрозумів, що двері не відчиняються. Вони з дружиною благополучно вибралися із палаючого будинку. Гека це дуже засмутило б, але потішило пана То. Згідно з новим планом, йому потрібні живі залякані жертви. Питання підпалу магазину продажу дітей літало в повітрі вже другий день і відчувалося майже фізично. Міські розумаки змогли обійти системи та знайти відеозйомку, де таємнича пані кидає запалювальний пристрій в лавку, після чого швидко зникає у темних провулках. Неважко впізнати характерну гордовиту поставу власниці магазину– пані Ії. Тим паче, То щойно залив у вільнийдоступ фото та відео з сімейного архіву сім’ї Бо. Причетнийдо цього її чоловік чи ні – нехай вирішують люди. Але привселюдне покарання має статися. Завтра на площі очікується неймовірно цікаве дійство. То ледь не підстрибував від нетерплячки. Швидше. Швидше б почалося шоу!

***

– Ох, сестричко, не знаю, як тобі й дякувати. Ти вибач, я розумію, що зараз ніч, а в тебе – сім’я. Але я просто не

міг лишатися сам. Мав із кимось поговорити. – Гм, година справді пізня, але ж ми рідня. Давай, розповідай, у яку халепу вляпався. – Це все Ді... – А що з Ді? – Вона мене покинула. Сестра мовчала. Не хотіла підганяти молодшого брата, хоча йне терпілося дізнатися подробиці. – Кинула мене, залишивши голосове повідомлення. Ти уявляєш? – в голосі зазвучало обурення. «І це добре, – подумала сестриця. – Той, хто каже, що світом править кохання, ніколи не стикався із життєвими негараздами. Лише злість допомагає йти далі, незважаючи ні на що». Її брат впорається. – Так, це не дуже по-людськи. Але чому? – Ой, то така дурня. По-перше, ми посварилися через її зачіску. Ти помітила, що зараз дівчата масово приліплюють собі різні коси, дреди та канатики? Такийсобі стиль «а-ля гламурний світ античності» з використанням новітніх технологій. – Це важко не помітити, – посміхнулася жінка. Найрізноманітніші плетіння, які обіцяють триматися не менше півроку, прикрашали голови мало не кожної другої модниці. Коси різних форм, кольорів і структури. Одні світяться, інші завиваються кільцями, ще інші лежать товстими пітонами, додатково підкачані кератином – побачити можна все. – От і моя… колишня, – спохопившись, виправився хлопець, – пішла наплела собі такого. Ти просто не уявляєш. Пам’ятаєш, у вищійшколі проходили міфологію і читали про Медузу Горгону, на голові у якої замість волосся звивалися справжні змії? Ді мала приблизно такий вигляд. Сотні кісок, оброблених якоюсь гидотою, ворушилися САМІ. Постійно! Я вночі спати не міг, згадуючи моторошнийвигляд нової зачіски. Всю ніч тільки й чути шелест сотні повзучих гадів. На ранок я чесно зізнався, що мені лячно спати поряд. Сестриця терпляче слухала і тільки могла уявити розвиток подій. Ді мала запальний характер, до того ж, була високої думки про свою персону. Ото, мабуть, розізлилася. – Вона просто озвіріла, – продовжував юнак. – Кричала, що я нічого не тямлю. Хотіла стати красивою для мене, натомість отримала нетямущого сільського віслюка. Хоча я такий само корінний житель міста, як і вона. Продовження на стор. 29

3 - Гетерохромія – різний колір райдужної оболонки правого і лівого ока або неоднакове забарвлення різних ділянок райдужної оболонки одного ока. 4 - Бес – божество в вигляді карлика з роззявленим ротом і висунутим язиком, з великим животом та кривими ногами, з пучком пір’я на голові. В Єгипті, у фінікійських колоніях, на Сардинії й Кіпрі знайдено чимало фаянсових і порцелянових статуеток божка.

ЧАС І ПОДІЇ #12 I 03.24.2021 ЛАВКА ПРОДАЖУ ДІТЕЙ АННА СОФІНА

Юнак ненадовго замислився, та скоро продовжив: – Далі взагалі сказала, що я нікчема. Не прошу її руки й серця та не дарую на знак серйозності намірів дитину, – брат глянув на старшу сестру, чекаючи підтримки. – Ми зустрічалися чотири місяці. Яка дитина?.. А потім вона б десь зникла, а мені виховуй спиногриза. – От, стерво, – вигукнула, не втримавши емоцій, сестра. – Ти пробач, братику, але наступного разу обирай кохану, вмикаючи хоча б мінімум мозку. Що ж ти завжди на таких пустоголових кралечок ведешся? Юнак сидів, похнюпившись. Легко їй таке радити, а що робити, коли ті кралечки такі сексапільні? Від спогадів про спільні ночі з Ді тілом аж до п’ят пробігли електричні лоскітки і стало надзвичайно тепло. Може, вибачитися? Купити ту трикляту дитину... Можна ж обрати не найдорожчу, та й хай бавиться, якщо хоче, хвалиться перед подружками. Думки перервав звук повідомлення. Хлопець швиденько одягнув лінзу. Не хотілося, щоб сестра бачила, що там. Раптом Ді прислала інтимне вибачення? Лист і справді був від коханої: «Я знайшла собі житло. Дякую, що «допоміг» перевезти речі. Але то нічого. На щастя, є ще чоловіки в цьому світі, на яких можна покластися у скрутні часи. Забудь мене і більше ніколи не пиши! P.S. Що ти там казав про серйозність стосунків? Гадаю, ти просто скнара. Мій новий хлопець завтра веде мене в лавку продажу дітей, і, повір, він не шукатиме абищо зі знижкою, бо розуміється в житті й на справжньому коханні. Не те, що дехто. До речі, мене всерйоз турбує оте твоє захворювання. Звісно, рукоблудство – не гріх, але ж не по двадцять разів на день. Звернися до лікаря, збоченцю. P.P.S. І зачіску мою він назвав бомбезною!!!» Хлопець сидів, переглядаючи повідомлення знову й знову. Це просто неймовірно. Театр абсурду! «І трапилося «оте» всього лиш раз», – почервонівши, подумав юнак.

Розділ 25

Ві сидів, висолопивши язика. Від напруги увесь спітнів. Стало дивною звичкою ламати чужі замкові системи. У квартирі буквально вирвали замок, як вчинили б печерні люди. Груба чоловіча сила й жодного розуму. Натомість у Ві розум був, ще й неабиякий. Він точно зможе дістатися серця цього замка, але скільки піде часу? І чи є він у них? Ві старався, як міг. Ів тим часом майстрував

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК примітивні засоби захисту. Мабуть, чи не вперше він зрадів тому, яким барахольником був колишнійгосподар оселі. Він знайшов старі ножі, наконечники списів, добре вичищені та загострені. Попорпавшись у старих паперах, натрапив на робочий план будинку з відміченим у коридорі аварійним виходом, на який вони не звернули уваги. Це може стати у пригоді. Головне – вчасно вибратися із квартири. Ка тихо розмовляла з Лією, намагаючись одягнути її якомога тепліше. Це виявилося непростим завданням – створити із чоловічих речей двометрової горили зручний одяг для маленької дівчинки. Але Ка на диво непогано давала лад із ножицями і голкою. Ів зауважив собі, що в його квартирі не знайшли б нічого путнього – навіть голки з ниткою. Всі свої речі: на ремонт чи почистити, – завжди відносив у спецзаклади. В нього ніколи не виникало думки зробити це самому. – Ох, друже По, знав би ти, як я тобі вдячний. І десь на задвірках єхидний внутрішній голос додав: «За те, що зник до знайомства із Ка, теж дякую». Гм. – Готово! – Ві з усмішкою переможця тріумфально прочинив двері навстіж. – Тепер швидше. Втікачі, не гаючи часу, схопили все підготовлене й чимдуж кинулися до аварійного виходу. Ві спускався першим. За ним Ка допомагала Лії. Замикав процесію Ів, несучи найважчу ношу. Як досвідчений мандрівник, він приблизно знав, що може згодитися за містом. Зібрав усе, що тільки міг скласти у водонепроникне покривало, зв’язав його вузлом і ніс на манер похідного рюкзака. Серце калатало в такт із кроками на сходах і від відчуття, що зараз хтось схопить за плече – і на цьому все скінчиться. Та, видно, трохи удачі на той момент із ними залишилось. Останні сходинки – і вони на вулиці. Знову тікають, тільки тепер усе значно страшніше. На них полюють сильні суперники з великими можливостями. Зброя утікачів – нестримне бажання жити. – Ми не можемо дозволити собі знову попастися, – Ів, ніяковіючи, звернувся до Ка: – Знімай штани. – Що?! – Ка вирячила очі. – Зовсім з глузду з’їхав? Ів почервонів, але в темряві це лишилося непоміченим. – Пішки ми не зможемо далеко втекти, – «та ще й із дитиною», подумки додав Ів, – нам потрібна автівка, пропоную постукати у двері і заговорити господаря – треба вмовити тебе підвезти. Щойно він відкриє машину, ми його лякаємо, забираємо авто і валимо геть. Найкра-

ще чоловіки ведуться на напівоголених дівчат. – А якщо відкриє жінка? – не стримала сарказму Ка. – Сподіватимемося, що такого не станеться. Але удача пішла деінде. Перші двері, в які постукала напівроздягнена дівчина, відкрила господиня. Що за дідько? Ка розгубилася лише на мить, а потім зітхнула й серйозно мовила: – Ключі від автівки, швидко, – й наставила на невинну пані кривого ножа. Жінка зблідла і ось-ось могла знепритомніти. Тремтячими руками зняла зв’язку й швидким рухом простягнула електронний ключ від машини: – Клянуся, я нікому не скажу. Беріть. Забирайте назавжди. Тільки не чіпайте мене й мою доньку, – з очей струменіли сльози. Ка намагалася приховати сором, роздумуючи: що з нею стало? Схопила ключ і швидко пішла геть. Вже за хвилину вони їхали в авто. Господи, будь ласка, допоможи вибратися із цього пекельного кола невдач. Чи удача знову повернулася на їхній бік, чи то була варіація підступного плану, але їм вдалося доїхати до покинутої арки і непоміченими пробратися крізь неї. Попереду дикий ліс. Зима. І група малотямущих людей в компанії з дитиною. Здається, непогані шанси на успіх. Вголос Ів цього не сказав, але пригадав мандрівну молитву: «Господи, де б Ти не знаходився і що б не робив, подаруй нам трохи милості. Віджени мороз і холод. Оберігайнас від небезпеки, як тільки зможеш. Во ім’я життя, надіїі любові. Амінь!»

Розділ 26

Гекові стиснуті від люті кулаки аж побілішали. Він чітко чув скрегіт власних зубів. Його бонус щез. Вони змилися, мов щурі з пастки. Клятий, клятий То. Через нього сьогодні все пішло не так! Він відчув гарячу хвилю гніву, що заполонила кожну клітину. Що ж, здається, буде тільки цікавіше. Друзяка Гек виходить на шлях помсти. Та для початку треба все ретельно обдумати. Він вийшов із покинутої квартири й пішов до свого справжнього дому. Місце, де «корисних» речей значно більше, аніж у цього лузера. Гек поволі заспокоївся. Обдумувати подальші кроки варто, відкинувши емоції. Помста – це страва, яка смакує холодною. Тепер він нікому не дасть змоги завадити його хвилинам насолоди. На площі перед згарищем – колишньою лавкою продажу дітей, зібралося чимало народу. Люди приходили з дітьми, своїми чи врятованими тієї ночі, й осудливо

дивилися на парочку біля імпровізованого постаменту. Невідомий розіслав вночі інформацію, що винні у пожежі колишні власники, таким чином вони хотіли приховати свої грішки щодо дітей. Така нелюдська жорстокість обурила жителів. Не дивно, що містяни товпилися на вулиці, і яблуку ніде було впасти. Винних потрібно покарати! В очах кожного палав праведний гнів. І цікавість, звісно. Злочини в місті не траплялися давно, і така подія не могла нікого лишити осторонь. Як воно все відбуватиметься? Пан То теж був у натовпі. Коричневий костюм сантехніка робив із нього звичайнісінького роботягу. Жоден погляд не затримався на ньому довше секунди. Подумаєш, тут таких, як він, десятки чи сотні. То нічим не виказував свого захвату, обводив поглядом натовп, що дедалі збільшувався, і щосили стримував насолоду передчуття. Помітив вантажівку, що підвезла щебінь начебто для ремонтних робіт. Але кому, як не То, знати справжню причину і хто оплатив доставку. На постамент піднявся шеф поліції, пан Арі. Звично підняв вгору руку й попросив тиші, ніби знаходився на робочій щоденній нараді перед своїми підопічними. – Одівці, нашим містом прокотилася жахлива хвиля злочинів, які лякають своєю жорстокістю. Спочатку дивна загибель жінки прямо навпроти лавки. А далі – тільки гірше. Пожежа, яка могла загубити сотні невинних немовлят. І лиш дякуючи вам, мої любі, трагедію вдалося мінімізувати. Ви боролися з вогнем, рятували дітей, ризикували своїми життями – і все заради чого? Щоб довести, що ми варті знаходитися тут, достойні жити і витрачати земні ресурси, що і наші предки можуть нами пишатися, – шеф поліції витримав драматичну паузу. То слухав, приємно здивований. Він і не знав, наскільки гарні в пана Арі акторські дані. Можливо, він обрав собі професію не за фахом? Але зараз його вміння йшло їм на користь. – На жаль, не всім аплодують праотці, сидячи на небесах. Шеф повернувся до Кі та Ії, які стояли зі зведеними за спиною руками та заклеєними ротами. В очах читався тваринний жах. Так їм і треба! Хтось має поплатися за скоєне. – Сім’я Бо давно відома в місті. Саме їхній прадід вперше запропонував продавати дітей, він помічав проблеми з вагітністю і народженням у своїх сучасників і розумів, що питання абсолютного безпліддя не за горами. Ми, і всі після нас, будемо довіку безмежно шанувати й

29 дякувати за це. Але не Кі Бо, який виявився гнилим фруктом у своїй сім’ї. Я не знаю, нащо вони це зробили і звідки стільки жорстокості, але факти говорять самі за себе. Ці люди – холоднокровні вбивці. Легким помахом голови пан Арі наказав спецам вивести підозрюваних на постамент. – Ви маєте що сказати на свій захист? Пан Бо так активно закивав, що якби його шия була не така товста, він міг би запросто лишитися без голови. – Говоріть! Різко знявши стрічки з їхніх уст, специ підштовхнули обвинувачених ближче до натовпу. – Ми... Ми не винні. Це помилка, – щойно Кі почав говорити, як сльози потекли в нього по щоках і з носа надулася величезна булька. – Я не робив цього... Директор лавки плакав і молив про пощаду, натомість його дружина зберігала холоднокровність. Вона розуміла, що живими їм навряд чи вибратися звідси, але варто хоча б спробувати перевести увагу натовпу на справжнього хижака. – Любі мої, я неодноразово обслуговувала вас. Ви знайомі зі мною не за чутками, ми разом обирали для вас нових членів родин, і я любила свою професію так само сильно, як ви зараз любите своїх дітей, – Ія проникливо заговорила, і натовп, що перед цим обурено гомонів, принишк, прислухаючись. – Це все й справді підстава. Комусь не до вподоби наша справа. І я знаю кому. Тут є... Та договорити вона не встигла. Вправним кидком чоловік праворуч поцілив камінцем їй прямісінько в око. Ія завила. Вона автоматично потягнулася руками до обличчя, але ті були стягнуті за спиною, не втримавшись, жінка впала долі. То насолоджувався картиною, його армія виконала все, як слід. Перші кинуті камінці, вигуки з іншого боку, що все брехня, що Бо – справжні монстри, і натовп гуде. Люди кинулися, хто куди. Деякі, захищаючи дітей, побігли геть, але не дуже далеко, щоб не проґавити щось цікаве. Інші поспішили до автівки зі щебенем. Маленькі камінці не могли завдати великої шкоди, ніхто не почувався монстром: символічне покарання винних. Снаряди летіли в сторону сім’ї Бо, мов святковий феєрверк. Якимось чином шеф поліції вчасно здимів звідти, і тепер так само, як і То, спокійно спостерігав за народним судом. Натовп шаленів і відчував дедалі більший азарт, мабуть, треба частіше давати Продовження на стор. 30

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК

ЛАВКА ПРОДАЖУ ДІТЕЙ АННА СОФІНА

вихід їхній агресії. Он яка корисна забава виходить… Бо лежали долілиць, не намагаючись більше піднятися чи уникнути дошкульних влучень. Для них усе скінчено, якщо не зараз і тут, то пізніше точно. Ія згадувала своє колишнє життя й жалкувала лише про одне – чому вона не згоріла разом із лавкою. Лежати тут, вислуховуючи прокльони від нікчемних тупоголових міщан, це занадто принизливо. Вона заплющила очі і стала благати Бога, щоб усе якнайшвидше скінчилося. Невже кістлява ще не нагострила свою косу?

Розділ 27

Втікачі рухалися лісом усю ніч, темрява давала хоча б якийсь захист. Ві подеколи зупинявся і перевіряв за допомогою своїх програм, чи ніхто за ними не шпигує. Одного разу вони ледь не засвітилися перед дроном – пощастило, що хлопець вчасно його помітив. Не гаючи часу, змінили напрям руху. Квадрокоптер рухався заданим маршрутом, значить, на їх пошуки не кинули всі можливі сили. Це не могло не тішити. Лія говорила, не замовкаючи, чи то давалося взнаки напруження, чи просто їй раніше не вистачало людського спілкування. Хоча не можна не враховувати і той факт, що вона вперше бачила справжнє життя. Дівчинка щиро захоплювалася м’якістю осіннього листя, грайливими дотиками вітру, безмежною красою навкруги. – Попереду – відкрита місцевість, – мовив Ів. Стомлені, вони сиділи на околиці лісу і спостерігали, як поволі розвиднюються навколишні пейзажі. Лія присіла біля Ка й мимоволі задрімала. – Нам треба знайти укриття і перечекати день. – Лія зовсім не має сил, – видихнула Ка і подумки додала: «І я теж». Вона сиділа на холодній твердій землі, яка зараз їй здавалася найм’якішою в світі. Ноги немов палали. Ще б пак: усю ніч підніматися на гору, оминаючи кущі, й дертися кам’янистими схилами – до такого життя її не готувало. Можна тільки уявити, як це важко для дівчинки. Та й для Ві також. Мокрі пасма спадали на розпашіле обличчя хлопця, він навіть не намагався їх поправити. Лише сидів, розкинувши руки-ноги, і голосно сопів. – Я розумію. Правда, – Ів виглядав зовсім не втомленим і спокійним, – але якщо залишимося тут і нас засіче дрон, думаю, нам не вдасться звідси утекти. – Що ти пропонуєш? – Неподалік є місцева реліквія. Кажуть, у тій печері колись медитував тибетський монах, харчувався

лише сонячним промінням й силою думки. Дожив до ста двадцяти років й помер щасливим. Правда чи ні – не скажу, але печера точно існує, якщо поспішатимемо, встигнемо сховатися саме до сходу сонця. Ка хотілося б лишитися просто тут. Сидіти, розпластавшись під деревом, і нікуди не йти, та вона не могла ризикувати Лією. Рятувати із вогню, щоб потім отак по-дурному загинути? – Пішли... – Ліє, сонечко, прокинься. Нам треба зробити ще декілька кроків. – Можна, я хоча б одну хвилиночку ще відпочину? – дівча ледь розплющило одне око. На щоці виднівся свіжа подряпина від гілляки, а зуби відбивали гопака. Вона ще щільніше закуталася в товстий светр По і благально подивилася на Іва. – Дитинко, я можу тільки уявити, як сильно ти втомилася, але Ка ще гірше. У тебе принаймні є молодість і здорове тіло. Натомість у Ка нічого цього нема, – Ві голосно зареготав, аж сльози покотилися з очей. Ка гнівно зиркала на нього. Що з дурня взяти? Але раптом почула смішок зліва і з подивом витріщилася на Іва. Містер супергерой сором’язливо хихотів, стримуючи справжній сміх. За мить щоки з рожевих перетворилися на яскраво-червоні буряки. Ка тільки зітхнула. – Повеселилися? Йдемо далі? Втікачі повільно побрели до печери, стримані смішки ще якийсь час долітали до дівочих вух. Прийом Ві подіяв. Лія впевнено крокувала попереду й інколи кидала співчутливі погляди на Ка. Дорога виявилася не такою далекою, і скоро знесилені втікачі розмістилися в найдальшому кутку печери. Ів видав усім по льодянику на сніданок, й першим визвався стежити за входом. Другим мав бути Ві і наостанок – Ка. Вона хотіла обговорити подальші плани, але очі злипалися самі собою. Обійняла Лію, і вони миттю заснули. Ів же роздивлявся шмат неба, що виднівся із входу до печери, і занепокоєно перебирав пальцями свій амулет на шиї. Як їм бути далі? Що робити? Підійматися вище так само небезпечно, як і лишатися тут. Там їх згубить холод, а тут – пси міста Од. Те, що їх переслідуватимуть, не підлягало сумніву. Куди йти? У пам’яті Іва спливла тоненька цівка диму, що вився вгору. Кілька років тому він відбився від своєї туристичної групи, ненароком забрів у дикий край. Ні протоптаних стежин, ніякого натяку на людську діяльність, тільки моторошні завивання вовків й шум дерев. Та одного ранку він помітив далеко попе-

реду дим. Ів здивувався, але знайомий свист дрона його відволік. Щасливий, вмить забувши побачене, намагався не відставати від рятівника. Скоро вийшов на знайому стежину. Про багаття більше ніколи не згадував… Аж дотепер. А що, як там поселення старовірів? Може, вони їх приймуть до себе? Спробувати варто, тим більше, що варіантів не так і багато. Тепер головне – заблукати в потрібному напрямку.

***

– Моя бабця була безплідною, – широко відкритими очима дівчина дивилася на подругу. Вона довіряла їй особисту історію роду, про яку не розповідала раніше жодній живій душі. – Пф-ф, – фиркнула блондиночка і поправила золотаві коси, що спадали півмісяцем на лоба. – Що ти верзеш? Це як? У безплідних не буває дітей, а тим паче онуків. – Багато ти розумієш! Вона справді була такою. І моя мати. Уяви: її взяли з дитячого будинку, і вона теж виявилася безплідною. Не здивуюся, якщо й зі мною це спрацювало. – Ти дивна, – блондинка обережно надсьорбнула чай. – Ми всі безплідні. Хоча нас заспокоюють, прописують ліки і постійно працюють у цьому напрямку, але не буде з того діла. Мійтато казав, що Земля давно мала б вижити людей. І безпліддя – це один із варіантів завершити рід людський, та ми, мов таргани, постійно знаходимо варіанти виживання, як-от: продавати штучномодифікованих і загартованих дітей. – Ось! Про це я й хотіла поговорити. Розумієш, коли моя бабуся, а потім і мама вирішили удочерити дитину, вони стикнулися з мільйоном перешкод. Купа вимог: наявність чоловіка, хорошої роботи, чистої квартири. Боже, від них вимагали навіть довідки про щеплення і релігійні вподобання. Збирали інформацію у сусідів. Так-так! У сусідів питали про адекватність жінки навпроти. Звісно, нічого хорошого сказати там не могли. Сусідські війни раніше були такі ж популярні, як і пісні-освідчення для жінок. Зараз же все набагато простіше. Я вирішила: завтра йду купувати собі доньку. Блондинка круглими очима вивчала свою подружку. Злегка посміхнулася і спокійно мовила: – Ти здуріла. – Ні, ти не розумієш. Я не хочу чекати, поки в мене з’явиться «нормальна» сім’я. Шукати хлопця лише для того, щоб швидше піти до лавки – що за дурня? Я непогано заробляю і можу дозволити собі щось доволі путнє. Куплю майбутню королеву, й

буду разом із нею тобою керувати. Дівчата розсміялися, через що парочка за сусіднім столиком нагородила їх докірливим поглядом. – Ох, не знаю, як ти, така навіжена, дожила до двадцяти років. Але хочу попередити: обирати підемо разом! Блондинка аж заплескала в долоні: – Уі-і-і, я ще жодного разу там не була. Це та-а-ак цікаво! Дівчата піднялися з-за свого столика йпішли, прогулюючись, у парк. Вони так захопилися темою дітопродажу, що домовились купити два малюки: по одному для кожної, якщо раптом у лавці буде акція. – Тільки якщо у подарунок красунчика даватимуть, – хихотіла блондинка, а її подружка у мріях вже няньчилася зі своєю дитиною. Її бабуся й мама були б у захваті від крамнички.

Розділ 28

Квартира холодно привітала хазяїна порожніми стінами. Жорстке ліжко, стіл на кухні й два стільці – от і всі меблі. Звісно, не враховуючи ванну кімнату. На неї Гек не поскупився. Кімната вдвічі більша за його спальню, й оформлена у стилі бароко. Химерні вензелі, золотаві ручки й оздоблення. Темні стіни відтіняли білизну величезної ванни. Столик із темного дерева на коліщатах стояв біля панорамного вікна з шовковими ламбрекенами і ясно давав зрозуміти – саме тут хазяїн відпочиває по повній. Звідки узялася любов до розкоші – пояснити важко. Можливо, давалися взнаки старі книги й журнали у в’язниці. Чи, може, в минулому житті Гек мав графський титул або навіть носив корону, а зараз просто відтворює звичні умови життя? Кожна деталь досконало підібрана й гармоніювала з атмосферою в цілому. Зараз же він і не глянув у бік райського куточка. До болю стиснуті щелепи, рухливі жовна... Він лютував. Йому подобалося працювати з То, він навіть зміг пробачити підставу в юному віці – це послужило гарним уроком для юного Гека, але теперішній союз мав сенс за умови, що То не позбавляв ката десерту. Він міг робити зі своїми жертвами що завгодно. До сьогоднішнього дня вони мали взаємовигідні відносини, що приносили задоволення обом. Гек відчув нервове посмикування повік, що розлютило ще сильніше. Що він собі думає, цей То? Що Гек – його раб без права вибору і власної думки? Щеня, яке виконує накази? – О, ні. Як же ти, хлопче, помиляєшся, якщо я і пес, то не аби хто, а пітбуль – невеликий за розміром і зі смертельною хваткою.

ЧАС І ПОДІЇ #12 I 03.24.2021 Гек спересердя гепнув кулаком по ледь помітній панелі на стіні і вона слухняно від’їхала в бік. Перед ним з’явилася ще одна кімната, стіни якої були вщент завішані найрізноманітнішою зброєю. На полицях стояла колекція кислот і вірусів на будь-який смак. Із цим арсеналом Гек міг легко стерти з лиця Землі усе місто, але такої цілі він перед собою не ставив. Багатство кімнати – це його приємне хобі, розрада для душі, та інколи доводиться пожертвувати цінним експонатом задля відновлення справедливості. Гек підійшов до однієї з полиць, ретельно вивчаючи етикетки. Він хотів елегантної і витонченої помсти для То. У стилі бароко! Неспішно перебирав свої коштовні скляночки і колби, милуючись тим, наскільки незвичайні речовини знаходилися всередині. Стрихнін Олександра Македонського. Хоча й немає підтверджених даних, але Гек щиро вірив, що його маркування вірне, і всі ці великі мужі справді загинули від того, що їм приписують. Може, взяти його? Спостерігати, як То корчитиметься у конвульсіях, насолоджуватися його виряченими очима і нікчемним плазуванням перед ним, Геком. Кажуть, біль у животі такий нестерпний, неначе ти проковтнув їжака із наточеними ножами замість голок. Ні, це банально. Що тут ще є? Ціанід, сибірська виразка, рицин, Ві-Екс... Все не те. Він перебирав своє багатство, але дедалі більше з метою зняти стрес, а не задля того, щоб прочитати назви. Здається, у його голові почала вимальовуватися картина. То надто довго сидів у тіні й маніпулював цілим містом. Ніхто не знає, яку кількість невдоволених він прибрав зі сторінок історії, тільки на рахунку Гека їх не менше трьох сотень, а він точно знав, що не єдиний на службі у підступного карлика. Гек застиг на місці – здається, То припала до смаку страта на площі, що ж добре! Тепер він стане героєм повсякдення. В уяві Гека з’являлися фрагменти, як можна викрити диктатора і показати містянам справжнього безсердечного керівника, який грається ними, мов солдатиками на ігровому полі бою. Гек підійшов до непримітної шухляди і дістав звідти важку теку з документацією. Зберігати пам’ять про своїх жертв на папері особливо приємно – не те, що у блудливих мережевих бібліотеках. Неспішно перебирав аркуші, згадуючи одна за одною солодкі миті. Ось красуня, що вважала себе вільною журналісткою Продовження на стор. 31

ЧАС І ПОДІЇ #12 I 03.24.2021 ЛАВКА ПРОДАЖУ ДІТЕЙ АННА СОФІНА

– її Гек вивіз у лісову хижку, де вони «гарно» повеселилися. А ця сім’я зникла безвісти не так давно. Звісно, безвісти для всіх навкруги, а найманець прекрасно пам’ятав, у якому місці закопав їх живцем. Чоловік, якому він пообіцяв свободу, якщо тойзможе відгадати загадку. Ха! Йолоп дуже старався, так і блимав витріщеними очицями, поки обдумував відповідь, а потім сталося те, що страшенно розлютило Гека – чоловік дав правильну відповідь. Він все ж помер. Але вільним – як і домовлялися. Гек його відпустив, не забувши перед цим непомітно ввести капсулу з отрутою. Гек згадував своїх жертв і посміхався. Нарешті йому стало спокійно на душі. Нікчема То поплатиться за свою нахабність, а він, Гек, і далі насолоджуватиметься життям. Він розслабився і з задоволенням позіхнув. Треба відпочити, останні дні виявилися доволі важкими, а справи почекають, і втікачів він обов’язково знайде. Від Арки йтиме небагато слідів. Головне – правильно їх прочитати, а Гек це вміє дуже добре робити. Широко позіхаючи, пішов до ліжка, не забувши зачинити таємну кімнату. Ледь торкнувся подушки, як провалився у сон, з якого більше не вийшов, він майже не відчував паралічу та задишки. Сіпаючись на ліжку і вигинаючись у неприродніх корчах, Гек вирушив на зустріч із покійним братом, аби поскаржитися на розумаку То. Натхненний своїми планами, він зовсім не помітив тонку трубку із вентиляції, з якої неспішно йшов прозорий газ. Наступного дня команда у жовтій уніформі по-тихому винесла мерця і почистила квартиру. Когось чекає новий дім із шикарною ванною у стилі бароко…

Розділ 29

Сонце опускалося за небосхил. Ка сиділа майже біля виходу із печери, їй хотілося насолодитися краєвидом наодинці, подумати над тим, що сталося останнім часом. Ще тиждень тому вона жила звичайним життям, знайомилася з хлопцями, зависала у віртуальному світі, ходила на роботу і всіляко підтримувала устрійміста, планувала кар’єрний ріст і задивлялася на дітей на полицях. А зараз вона сидить у печері й уявлення не має, що робити далі, до того ж, у одязі юнака, який безслідно зник, і є підозра, що саме через неї. Ка важко зітхнула і підвелася, щоб потягнутися. Чи то від кам’яної підлоги, чи від незвичного підйому на гору, але боліло все тіло. Вона згадала уроки йоги в інтернаті й спробувала повторити дещо

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК із вправ, зараз їй, як ніколи, знадобиться врівноваженість, спокій і живе, гнучке тіло. Вона сіла по-турецьки, заплющила очі і почала коротку медитацію. Подумки пройшлася своїм тілом, звільнила чакри та затиски – словом, робила все, що їм день у день говорила наставниця. Щоправда, жодного разу не відчувала дієвої сили думки. Стала в позу собаки, щоб зняти втому, такий собі трикутник балансу, де її«п’ята точка» грає роль верхнього кута – мабуть, ловить зв’язок із космосом. «Дерево» – для врівноваження та її улюблена асана – поза «верблюда». Опустилася на коліна і, повільно прогинаючись назад, схопилася долонями за свої п’яти. Ка намагалася відсторонитися від твердості підлоги, яка болісно впивалася в тіло і продовжувала звичний ритуал: знайшла п’яти, вхопилася рукою, ще більше прогнула спину для плавної лініїі раптом... Зрадницьке «хрусь» пролунало, наче грім серед ясної днини. Ка спробувала піднятися, але не змогла, навіть, поворухнутися. Спину заклинило. Ані впасти долілиць, ані випростатись – нічого. Будь-яка спроба випрямитися завдавала нестерпного болю. Стояти ставало дедалі важче, і тепер боліла не лише спина. – Ві! Ліє! – Тиша. Не хотілося кликати Іва, але вибір у неї не великий – Іве!!! Вона почула шурхіт і квапливі кроки й не стримала полегшеного зітхання. – Що сталося? – схвильованийІв так поспішав, що ледь не перечепився через «верблюда». – Кх, гм-м, а в чому справа? – Він ледь стримував сміх, здогадуючись у чому саме проблема. – Мені потрібна твоя допомога, – з натугою прошипіла Ка, її щоки пашіли від напруження, чи, може, від сорому, руки зрадливо тремтіли, тримаючись з останніх сил. Ів залюбки б із того посміявся чи випустив кілька гострих шпильок, але розумів, що Ка, дійсно, ледь тримається. Став біля дівчини йобережно, обхопивши двома руками за спину, почав поволі підіймати: – Ось так, потихеньку, не поспішай. Спробуй розслабитись, щоб ми не зробили тільки гірше спині. Просто довірся мені... Ка зітхнула, через кілька секунд вона побачила небо, верхівки дерев і, нарешті, розігнулася повністю, впершись прямісінько в Іва. Зніяковіла, спробувала швидко зіп’ястися на ноги, і ледь не впала: оніміле тіло не слухалося господиню. Її рятівник простягнув руку і допоміг піднятися, цілком природно притримавши біля себе,

поки та оговтається. Ка стояла поруч і тамувала в собі зрадницькі сльози, ще бракувало розрюмсатися, наче мало вона осоромилася перед цим чоловіком! Потай вдихнула його запах – дерев’яний, вологий, наче від щойно спиляного стовбура.. Ка ніколи не пиляла дерев і не знала точно, які в той момент аромати вони видають, але саме так їй уявлялося. М’який, з нотками лісової свіжості й приправлений терпкістю болю. Вона обережно відсторонилася і подякувала Іву. Той мовчки кивнув у відповідь. – Час вирушати. Варто розбудити наших сплячих красунь, – зніяковіло буркнув і швидким кроком пішов геть, приховуючи зніяковіння від того, наскільки приємно йому стояти поряд із дівчиною. Старий дурень. Знайшов час на романтику. Лія виглядала на диво життєрадісною, неначе щодня ходила у подібні подорожі. Щебетала то про те, то про інше з Івом: здається, вони знайшли одне одного – крокують в одному темпі й безперервно теревенять. Не те, що Ка і страждалець Ві. Посекундно хекаючи, хлопець теліпався у самому кінці процесії і не говорив ані слова, піт стікав річками. За останні кілька днів у нього доволі помітно поменшали щоки, але від цього він виглядав тільки нещаснішим. – Скоро привал? – прохрипів із надією в очах. – Ми відпочивали п’ятнадцять хвилин тому, – здивувалося дівча. – Як п’ятнадцять? Та ми, здається, години зо три чвалаємо без перепочинку. – Ві, – розсміялася Лія, – ти кумедний. – Еге ж, кумедний, – пробурмотів хлопець. – Знаєш, як важко мандрувати з пузцем, повним розумних ідей? Так-так! Ви не думайте, що я просто слабкодухий ласун. Ні, це не так. Просто в мене стільки геніальних ідей, що вони не поміщаються в голові і цілком логічно знайшли для себе ще одну комірчину – отут. – Ві задоволено погладив кругленьке черевце. – А ти спробуй його втягнути, – серйозно сказала Лія і, помітивши здивований погляд Ві, додала: – Я, коли на ваги ставала в лавці, завжди живіт втягувала, щоб легшою бути. І ти так роби, відразу відчуєш легкість – і пурхатимеш, як метелик. Ка тихо пирснула, лише діти вміють так просто вирішувати проблеми. Незважаючи на те, що Лія ще та розумака і життя в неї видалося доволі дивним, вона залишалася малою дитиною з ясним поглядом і добрим серцем. Ка з ніжністю глянула на Лію, яка саме вмовляла Іва розповісти ще історію про друга, який завжди міг викрутитися із будь-якої ситуації.

– Добре, добре, дівчисько-прилипала. Вмовила. Сьогодні розкажу тобі, як він учив мене їсти шоколад. Ти вмієш правильно їсти шоколад? Гм, – усміхнувся у відповідь на активне кивання. – Усі думають, що вміють, але ні. Там є справжні секрети. От, наприклад, усі знають, що можна вдень з’їсти лише два шматочки із плитки, але… ніхто не вказав розміри шматка! – Ів пустотливо підморгнув Лії. – Я досконало володію наукою, як плитку шоколаду розламати лише на два шматочки. Лія голосно засміялася, і на мить Ка відчула себе на звичайній прогулянці із рідними людьми, та легкість моменту порушило раптове голодне завивання вовків і, судячи зі звуку, зовсім близько. – Швидше, за мною! Ів посерйознішав на очах. Він неодноразово чув про напади хижаків на бідолах, які мали необачність зійти із захищених стежин. Якщо не знайдуть, де сховатися, з ними може трапитися таке ж лихо. Роззирався навсібіч, шукаючи будь-який більшменш годящий сховок, але повсюди мовчки стояли байдужі лісові велетні. – Хто вміє лазити по деревах? – безтурботно запитав Ів. – Іншого виходу немає, якщо вдасться видертися достатньо високо, можливо, вовкам набридне чекати і вони підуть геть, спробувати варто. Я б не робив ставок, що нам вдасться втекти від прудконогих сіроманців. – Еге ж, вовки можуть розвинути швидкість до шестидесяти кілометрів на годину, а про їх витривалість, взагалі, легенди ходять, – серйозно додала Лія. Вони бігли лісом, намагаючись не думати наскільки скорочується дистанція між ними і хижаками. – Ві, здається, ти хотів відпочинку? Зараз насидимось – швидше, лізьте! Їм трапився розлогий дуб, нижні гілки якого знаходилися близько до землі. Ка полізла першою. Вовки завивали усе ближче. Ка видерлася на гілляку і потягла до себе Лію. За нею поспішали чоловіки. Ів швидко виліз, хотів дістатися якнайвище, та раптом побачив, як рука Ві зісковзнула, і хлопець гучно гепнувся об землю. Стогнучи і згадуючи, кого тільки можна й не можна, «незлим тихим словом», скрюченийюнак лежав на землі йкволо підводився. – Дідько! Ів зістрибнув з дерева і простягнув руку Ві. – Давай, друже, у нас зовсім немає часу жаліти себе. Повір, якщо вовки почнуть тебе розривати на шматки, болітиме значно сильніше, – слова Іва вмотивували Ві, пересиливши себе, він піднявся і знову спробував підкорити неприступне дерево.

Ів підсаджував його, але ніхто й не думав жартувати стосовно того, за які місця він устиг помацати товариша. Нарешті Ві в безпеці і, щойно Ів заскочив на гілляку, біля дерева з’явилися перші хижаки. Грізно шкірячись, вони кидалися на стовбур дерева і намагалися видертися нагору за смачним обідом. – Нам краще піднятися вище... Більше ніхто не падав. Міцно тримаючись за стовбур і один за одного, люди сиділи на дереві й нажахано дивилися на безжальних хижаків, що й не думали ушиватися звідси. Лія щільніше притиснулася до Ка. – Мені страшно. – Я знаю, сонце. Але не бійся, ми в безпеці. Вовки сюди не дістануть і боятися нам абсолютно нема чого. В цю мить Ів помітив дрон, який прямував точно до них. – На жаль, тепер є чого боятися... Якщо їх не з’їдять вовки, то зовсім скоро сюди прийдуть специ, і невідомо, що страшніше. Ів тихенько вилаявся. Чого ж їм так не щастить увесь час? В минулому житті хтось, мабуть, добряче нагрішив.

Розділ 30

То чекав, поки головні мужі міста зберуться у його кабінеті для наради. Останнім часом справи йшли не дуже добре, але ситуацію вдалося взяти під контроль завдяки вмілому керівництву і твердій руці пана То. Саме це він хотів нагадати своїм підопічним. Вони забули, як вирішувати проблеми і підтримувати порядок. Нарешті настала тиша, ніхто не ковзав стільцем, не шарудів піджаком чи краваткою, не видавав відразливих звуків ковтання. То повільно підійшов до столу. – Вітаю, – він обвів пронизливим поглядом присутніх і холодно продовжив: – Уперше за багато десятиліть у нашому ідеальному суспільстві з’явилися баламути і порушники спокою. Дякуємо шефу поліції, пану Арі, за швидке реагування і відмінну роботу, – той, не очікуючи похвали, зашарівся і злегка посміхнувся. – Чи ні? – прогримів голос То. «Тепер більше схоже на правду», – подумав Арі, мимоволі зіщулившись. – Звісно ж, ні, – То говорив ледь чутно і це лише додавало моторошності. – Пан Арі анічогісінько не зробив цінного для поліпшення ситуаціїі, лише я зміг усе владнати. Постає логічне питання: а нащо ви всі? Може, вас просто знищити і запровадити абсолютну монархію? Я буду тим самим єдиним правителем, а місто розквітатиме на ваших кістках! Хоча Продовження на стор. 32

32 ЛАВКА ПРОДАЖУ ДІТЕЙ АННА СОФІНА

ні, нащо мені бруднити руки, якщо можна вас підставити так само, як Бо, – присутні мимоволі кинули погляд на порожнійстілець директора лавки. – Люди вас самі знищать, а потім, вдячні, оберуть мене королем. Присутні схвильовано перезиралися між собою. То однаково корисний і небезпечний. Ніхто не знав, чим закінчиться ця співпраця. Справжній договір з дияволом. Кожен потай бажав, щоб То не стало. Провалився у безодню пекла, відлетів на Марс… та хай хоч злий дракон його з’їсть, аби лише зник! З кожним днем він ставав дедалі небезпечнішим. Багато хто щиро засмутився, побачивши, як То вчинив із власниками лавки. Кожен розумів, що наступними на постаменті правосуддя можуть стояти саме вони, вкупі зі своїми сім’ями. «Ризиковано, але варто спробувати», – пан Арі спідлоба глянув на компаньйонів і повільно встав. То аж закляк від здивування. – Що ти собі дозволяєш? Шеф поліції мовчки підійшов ближче, за ним по одному підіймалися інші. То хотів натиснути на кнопку виклику охорони, але банківський служка швидко закрив собою доступ. Тиран, обережно відступаючи назад, якомога суворіше звернувся до присутніх: – Питаю ще раз: що ви собі дозволяєте? Якщо негайно не повернетеся на місця, я вас знищу. Бодай раз увімкніть мозок і скористайтеся шансом! Він хотів ще дещо сказати, та удар зліва повністю вибив повітря з легенів. То вирячив очі, відкриваючи й закриваючи рота, – зараз він вельми скидався на злякану рибину, викинуту на берег. Намагаючись сховатися від болючих стусанів, зіщулився мало не до розміру горошини. Ще і ще. Сильні й не дуже. В обличчя, в живіт, по ногах – кожен прагнув «віддячити» за роки образ, залякувань і принижень. То немов повернувся в дитинство, коли його лупцювали брати-боксери. Багато років він відточував свій гострий розум, але так і не навчився прийомів самозахисту. Він намагався не зважати на приниження. Треба лише перетерпіти і вижити, а виявлене свавілля жорстоко покарається. То не кричав, знаючи, що все одно його ніхто не почує – стіни кабінету звуконепроникні, до того ж, не хотілося давати додаткову насолоду цим бовдурам, відсторонившись від принизливої реальності, То почав… медитувати. Варто сховати розум у безпечному місці, а тіло витримає – і не таке витри-

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК мувало. Головне – вижити. Ясне блакитне небо, м’яка біла хмарина летить до сонця. То не хотів відставати. Понад усе він прагнув наблизитись до сліпучого світла. «Я йду». Оскаженілі від власної сили, чоловіки лупцювали То з усією злістю, на яку були здатні. Та враз усе скінчилося. Біля їхніх ніг лежало маленьке понівечене тільце, а десяток здорових мужчин безсердечно його били. Чи люди вони після цього? Приховуючи сором та ніяковість один перед одним, чоловіки сплюндрували все навкруги, а тоді поспішно пішли геть. То покинули просто посеред розгромленого кабінету. Побитий, скривавлений, без жодних ознак життя, він розпластався на підлозі, і лише вірна Фея повзла до нього із розтрощеного тераріуму, залишаючи на підлозі ледь помітний блискучий слід. Єдина, кому не байдужа доля То – його люба ахатина. Здоровенний молюск, що або справді прив’язався до свого хазяїна, або просто шукав попоїсти. Правила виживання ніхто не скасовував.

Розділ 31

1Ів перебігав поглядом із одного боку на інший, але не міг знайти жодної можливості втекти. Вовки, наче були у таємній змові з коптером, полягали біля дерева і голодним поглядом гіпнотизували полонених, інколи видаючи протяжне голосне завивання. Лія тремтіла. Ка, як могла, пригортала і заспокоювала її, але в глибині душі розуміла, що вона тремтить не лише від страху. Розпашіле обличчя і неприродньо яскраво сяючі волошкові очі натякали на гарячку. Раптом це застуда, від якої загинула донька Пета? Колишня продавчиня совалася на гілляці і ніяк не могла знайти собі місця. Важко всидіти, коли бачиш, що твоя дитина захворіла. Ка здивовано глянула на дівчинку. Добре, що ніхто не прочитав її думок, і зараз ошелешений вигляд лише у неї. «Моя дитина». Щойно Ка подумки сказала це, їй відразу полегшало, нарешті вона усвідомила очевидну істину, що Лія їй дорога і вона не покине її в жодному випадку. – Ми не можемо просто чекати тут, – Ів поглянув на Ка, немовби запитуючи: які ще варіанти? Ві тихо стогнав і потирав спину, йому добряче дісталося під час падіння. Ніхто не знав, що сказати. Як обійти голодних вовків і втекти від озброєних до зубів спеців? Раптом ватажок зграї стрімко підскочив і вищирився, погрозливо загарчав, попереджаючи про небезпеку. За ним підхопилися інші вовки, всі дивилися на

північ. Хижаки щільно оточили дерево, зайнявши захисну позицію – це їхня здобич, і так просто вони її не віддадуть. Шерсть настовбурчилася, слина крапала із пащ, демонструючи, що вони готові до нападу. Ів не міг відвести очей від картини, що постала перед ними. За їхні життя влаштовувався справжній двобій. Не кожному випадає така честь. Що переможе: дика натура чи технологія? Кілька сіроманців разом із ватажком кинулися на північ, а інші залишилися під деревом. – Як вони про це домовилися? – Лія ледь ворушила пересохлими губами, але її всі почули. – А й справді, як? – погодився Ві. На півночі з’явилися перші люди з гвинтівками, сітками і довгими палицями. Не жовті. Або специ одягають для лісу менш помітну уніформу, або це не вони. Втім, не ясно, чи ці люди менш небезпечні. Хижаки кинулися на новоприбулих, але двобій був нерівний. Декілька пострілів з рушниць, болючі тицяння електропалицею – і звірі майнули геть, тільки їх і бачили. Під деревом теж спорожніло. – Що робимо далі? – спитав Ві без особливого ентузіазму. Зрозуміло, що від них нічого не залежить. За хвилину незнайомці оточили дерево, замінивши хижих попередників. Вусань у джинсах і шкіряній куртці на кшталт ковбойської суворо запитав: – Хто ви такі? – Ми... Ми втікачі, – узяв ініціативу в своїруки Ів, – з Оди – міста на околиці лісу, – чоловік махнув рукою в приблизному напрямку міста, – через деякі інциденти нас прийняли за ворогів і розпочали полювання. Тепер ми тут…. Вусань мовчки вивчав поглядом Іва, а потім суворо наказав: – Злазьте. Ів не поспішав. – Спускайтеся, бо підбадьоримо вас кулями. Попри страх і переживання за майбутнє, втікачі підкорилися. Ві ледь не звалився знову, та чоловіки внизу його вчасно зловили і підтримали під руки. Ка обережно спустила Лію і зістрибнула сама. Їх не схопили, та очей не спускали. – Що за дитина з вами? – З лавки. Це довга історія. – Ми не поспішаємо. – Вона знаходилася в лавці, коли сталася пожежа, і ми їїврятували. – Пожежа в Оді? – незнайомців новина здивувала, а, значить, вони щось про місто та й знали – наприклад те, що в Оді надзвичайні ситуації можна перелічити на пальцях однієї руки. До

найближчого міста не менше кількох сотень кілометрів. – Добре, ви йдете з нами, а на місці розберемося, – не чекаючи відповіді, вусань пішов у тому напрямку, звідки з’явився. Рудий велетень злегка підштовхнув Іва, і той рушив слідом, та Лія йти не змогла. Вона ледь трималася на ногах і, зробивши декілька кроків, завалилася на Ка, яка ледь встигла її підхопити. Ів кинув свій імпровізований рюкзак і простягнув руки до дитини. – Не треба. Ми самі, – чолов’яга з чорними, як воронове крило, довгими косами легко підняв дівча й пішов, наче й не мав ніякої ноші. – І не смітіть. Ів підхопив рюкзак і поспішив за Вороном, Ка йшла за ним, а Ві байдуже плентався позаду при підтримкці двох мисливців, не роздумуючи, куди їх ведуть. Всі його думки зводилися до мрій про знеболювальне і гарячий душ. Вбивати їх начебто не збираються. «Хіба що хочуть це зробити на площі», – гмикнув подумки Ві. Та ні, на таке місто навряд чи наважиться. Вони йшли цілий день і майже всю ніч, інколи зупинялися відпочити. Лія майже увесь час спала, зморена жаром, який посилювався. Ка бачила, як її лихоманить, як холодний піт стікає обличчям, і не могла вибачити собі за безпорадність. «Ворон» дуже обережно поводився із дівчам: пригортав до грудей, захищаючи від вітру, закутав її у свого светра, як колись Ка загортала пакунки у лавці. На світанку вони побачили щось неймовірне. Перед очима з’явилася широка галявина, на якій розкинулося справжнє поселення: декілька сотень дерев’яних хатин стояли акуратними рядами, вулицями, вимощеними бруківкою, ходили чоловіки, жінки, діти і... коні. Люди поралися на городі, закінчуючи сезон. Інші рубали дрова. В селищі кипіла робота, але разом з тим відчувався спокійі умиротворення. – Старовіри, – ледь чутно сказала Ка, чи то стверджуючи, чи питаючи. Та головне, що її зараз хвилювало – чи допоможуть їм тут? І чи вилікують Лію? Вусань підійшов ближче до поселення, обгородженого високими палями. Ворота швидко відчинилися, впускаючи мандрівників. Вусаню привітно йдещо послужливо кивали. Запитати нема в кого, ким є вусань у поселенні, то ж гості продовжували роззиратися навкруги, крокуючи слідом за рятівниками. Зупинилися біля куполоподібної будівлі, яку Ка помітила ще з верхівки пагорба. Вусань підійняв руку і, шанобливо схиливши го-

ЧАС І ПОДІЇ #12 I 03.24.2021 лову, став чекати. Із будівлі вийшла красива жінка. Як дві краплі води схожа на Ка. – Мамо?.. Таке трапляється хіба що в кіно…

Розділ 32

– Не тямить голова, що язик лепече? – холодно посміхнулася пані у відповідь. – Наскільки мені відомо, дітей я не маю, але ми справді трохи схожі, – вона опустила набік голову і зацікавлено роздивлялася гостей, затримавши погляд на Ка. – Де ви їх знайшли? – У ВовчійПащі. Сиділи, як горобці, на гілках і чекали другого пришестя, – гиготнув вусань. Уперше його суворе обличчя розпливлося у чомусь схожому на посмішку. – З дівчам що? – Здається, хвора. – Заразна? – жінка зробила крок назад. – Наче ні. – Тобто ви ні в чому не впевнені? Все лише здається. Добре, віднесіть її до лікаря і намагайтеся ні з ким особливо не контактувати. Ка повернула слідом за «Вороном», але пані холодно спинила її: – Гостей прошу в мою оселю. Нас чекає довга розмова, яка вирішить вашу подальшу долю. – Але ж Лія... Сама, – Ка не могла відвести погляд від дівчинки, що віддалялася у «Ворона» на руках. – За нею пригляне пухляк, схоже, йому теж треба до лікарні. А ви двоє – до мене, – жінка напівобернулася і злегка вигнула брову, – Звісно, можете відмовитися і йти собі далі лісом, спробувати прожити ще день. Насуплений Ві кивнув Ка: – Не хвилюйся, я пригляну за Лією, а ви розберіться із… цією, – підкреслено холодним голосом додав хлопець. Ти бач, «пухляк». Та за останні дні він кілограмів на сорок схуд. Ну, чотири то точно. Будівля всередині виявилася затишною і просторою: вишукані арки з’єднували три кімнати, стіни обвішані хутром і малюнками, на підлозі хутряні підстилки і безліч розшитих подушок та перин. В окремій кімнаті – міцне ліжко з дерева. Шафа, стіл, різьблений комод – усе у єдиному кольорі і стилі.. З іншого боку виднілася затишна кухня. – Будь ласка, розташовуйтеся, – господиня показала на підлогу, де лежали подушки, а сама ненадовго вийшла. Повернулася із ароматним чаєм, хлібом, печеним м’ясом та фруктами. – Голодні? І лише усміхнулася, коли побачила блиск в очах своїх гостей. Не чекаючи дозволу, Ів перший потягнувся до їжі. За ним і Ка. Аромат стояв Продовження на стор. 33

ЧАС І ПОДІЇ #12 I 03.24.2021 ЛАВКА ПРОДАЖУ ДІТЕЙ АННА СОФІНА

просто божественний. Жоден льодяник не видавав таких звабливих пахощів. Облизуючи пальці, дівчина з апетитом поїдала запропоноване частування. Як можна змарнувати бодай крихту такої смакоти? Господиня мовчала. Маленькими ковтками пила свій чай і чекала, коли гості заговорять. Ів відчув, що не може й дихнути вільно (таке з ним трапилося вперше), тож розтягнувся на подушці і мовив: – Я Ів, це Ка. Ми прийшли з міста Ода. Вірніше, втекли звідти, – він, не поспішаючи, розповів про усі їхні негаразди. Історія затягнулася надовго. Ка інколи ловила себе на думці, що тут і засне, а часом, може, йсправді дрімала. Жінка вислухала, не перебиваючи, а тоді, нічого не відповівши, підвелася і покликала вусаня знадвору. – Відведи їх спати. Завтра продовжимо. І все? І що вони робитимуть далі? А як же їхня схожість із Ка? Невже сестри? – встигла подумати Ка і провалилася в довгий важкий сон. Втома не дала можливості оцінити комфорт і затишок наданого житла і помітити фірмовий блискучий значок, що сяйнув під її ліжком. Наступного ранку Ка розбудило рівномірне дріботіння крапель у вікно. Вона розплющила очі і спросоння намагалася пригадати, коли востаннє чула дощ. Невже місто захистило себе від забаганок природи? Мимоволі замилувалася сірим, з туманом, днем. Розмита картина за вікном виглядала надзвичайно затишно. Ніяких різких обрисів, ніяких деталей, лише відчуття спокою та умиротворення. – Дощ завжди несе із собою часточку магії, – Ка ледь не підскочила, коли почула голос Іва. – Пробач, не думав, що налякаю тебе. Вона стримано усміхнулася і знизала плечима. Говорити не хотілося. Занадто багато питань, які можуть тягти за собою неприємні або бентежні відповіді. Тільки не зараз. Хочеться трішки побути у полоні дощу. Вони стояли удвох, дивилися у вікно й мовчали, допоки стукіт у двері не розвіяв ілюзію затишку. За дверима стояв знайомий вусань. – Гарного ранку! Маю надію, що вам гарно спалося. Це наш найкращий гостьовий будинок. – Гостьовий будинок, лікарня, дрони… то ж був ваш дрон? Ви якось не дуже схожі на печерних людей, якими вас виставляють у місті. – Хо-хо. Ну, вибачте, що розчарували. Так, ми теж йдемо в ногу із сучасністю, але іншим шляхом. От і все.

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК У нас теж є розумні люди, винахідники, книги і ще багато чого, що допомагає нам триматися на плаву. – А діти? – Що з ними? – вусань скоса глянув на Ка. – У вас їх теж продають? – Ка хвилювало це питання ще з учорашнього дня, адже відомо, що всі на планеті безплідні. – Ага, щомісячний підвіз немовлят кожного третього четверга, – гучний, розкотистий сміх прогримів у кімнаті. – А нащо тоді ми? Ка підняла вгору одну брову, пропонуючи пояснити. – Ми самі робимо дітей. Хо. Е ні, від такої приємної роботи ще жоден чоловік не відмовився! Деяких хоч палицею жени, а вони все малючка хочуть своїй дамі подарувати. – Ви самі? Тобто ви хочете сказати, що у вас жінки вагітніють і народжують самі? – Ага, – безтурботно відповів він, але враз посерйознішав: – Надто багато запитань, дамочко. Вас чекають. Там душ і чистий одяг. Приводьте себе до ладу, за п’ятнадцять хвилин я повернуся за вами. Раніше б Ка не повірила, що можна встигнути прийняти душ і зібратися на люди за п’ятнадцять хвилин, але зараз мовчки пішла першою. Головне, що душ є. Як довго вони бігають у брудному одязі? День, два? А здається, що роками. Ка швидко зняла замурзані лахи й під гарячими струменями води блаженно потягнулася, аж у кістках залускотіло. Вона могла б стояти там вічність, але слова про п’ятнадцять хвилин не давали повністю розслабитися. В кімнаті вона знайшла чистий і теплий одяг та чоботи, майже ідеальні за розміром. – Пішли. Ось вам від дощу. Гості (чи полонені?) накинули водонепроникні плащі й пішли за вусанем. Не вистачало ще заблукати. Ка хотіла запитати, як Лія і чи можна їх із Ві провідати, та вирішила дочекатися слушного моменту. Їм поки що щастить, не варто випробовувати долю. Чого вартий тільки зручний і теплий одяг, а не лахміття По, що вони поспіхом на себе понатягували. Прийшли до знайомої куполоподібної будівлі. – Заходьте. Чолов’яга лишився надворі. Під дощем. Ка обережно зайшла всередину і стягнула чоботи. Не хотілося забруднити всі оці подушки і картаті доріжки. – Вітаю, – господиня сиділа у подушках на тому ж місці, що і вчора. – Ви відпочили, тож тепер ми можемо обговорити все на ясну голову. – Що з Лією? – Не лізь поперед батька в пекло. Я не люблю, щоб

мене перебивали, – відрубала жінка, нагороджуючи Ка довгим неприємним поглядом, після якого дівчина засумнівалася, чи хоче мати спільне коріння з цією дамочкою, незважаючи на певну схожість. Хазяйка спокійно продовжила далі: – Я Світа! Світлана, – Ка ледь стрималася, щоб не вигукнути щось на кшталт «яке дивне ім’я», але вчасно прикусила язика. Світа з іронічною посмішкою продовжила: – Моє ім’я здається вам чудернацьким? А от і ні. Це ваші недоімена треба вважати дивакуватими. Вам ніколи не спадало на думку, чому в усіх старих книгах героїмали довгі красиві ймення? Христофор, Богдан, Костянтин, Катерина чи Франческа. Імена раніше звучали, як власна мелодія людини. Що ж тоді виходить зараз у вас? Ів, Ка – вона не промовила, а буквально гавкнула, – не пісня, а радше вигук. Кличка хатньої тваринки, хоча й тих люблять більше і обирають для них кращі звертання. – У місті Ода, та й інших містах, відреклися від довгих імен, аби підкреслити рівність кожного. Просте звертання і все. – Так, знаю. Подібні чутки до мене доходили. Абсолютна нісенітниця. Знаєте ім’я людини, яка започаткувала продаж дітей? Еге ж, я читала книги, – додала Світа, перехопивши погляд Ка, – Михайло Борсуківський. Красиво звучить. Поважно. Як зараз зветься його нащадок, власник лавки? Кі Бо, якщо не помиляюся. Кличка циркової мавпи, як на мене. А уявіть собі назви відомих книг: «Пригоди Ро Кру на загубленому острові», або «Мандрівка Хри Ко навколо світу». Не здається ахінеєю? Ка знічено мовчала, розуміючи правоту жінки. Вона завжди сприймала своє ім’я як дещо модне, сучасне, те, що підкреслює простоту і налагодженість світу. Ка пишалася ним, а зараз... Зараз їй не до снаги було розшифрувати свої відчуття. Судячи із пригніченого вигляду Іва, він був тієї ж думки. – Щодо насущного, – Світа склала руки в замок і серйозно глянула на своїх гостей. – Ви не можете тут залишитись. Ка відчула панічний напад, що накрив її вибуховою хвилею. – Інколи у нас живуть гості, але не тоді, коли за ними слідом йдуть профі. Вона розгорнула рулонну планшетку й увімкнула відео. – Це зняли вчора ввечері недалеко від того місця, де вас знайшли. На вигляд звичайні туристи. – На відео відпочивали чоловік і жінка, розмовляли про щось біля багаття. Поруч із ними лежали коричневі похідні мішки і зібраний намет. – Я

певнийчас спостерігала за ними. Те, як вони рухаються, як ідуть точно вашим шляхом, майстерно читаючи сліди, вказує на високий професіоналізм. За день, максимум два вони навідаються і сюди. А нам зайві проблеми не потрібні. У хаті запала гнітюча тиша. Що тут скажеш? Ка чудово розуміла Світу. Вона вчинила б так само. Підставляти свою громаду заради чужинців – нерозсудливо і безглуздо. – Є питання? – Чому ми такі схожі? Зелені очі Світи вивчали Ка дещо здивовано. Здавалося, вона чекала інших запитань. Хвилину помовчала і сказала: – Я не знаю. Правда. Степан знайшов мене у лісі багато років тому, відтоді він мені як брат, – Ка здогадалася, що мова йде про вусаня. То він Степан. Незвичне ім’я. – Я все своє життя прожила тут, і не знаю, звідки родом, хто мої справжні батьки. Можливо, ми сестри або я твоя тітка, або твій татко зробив дитину на стороні – варіантів безліч. Та факт залишається фактом – ти мені ніхто. Ваша Катерина нашій Орині двоюрідна Одарка. Так, ми схожі, але не більше. Мій брат – Степан, моя сім’я – громада. Світа спокійним поглядом вивчала Ка. – Ніщо людське мені не чуже. Я допоможу вам, як зможу, і на тому розійдемося. Ваш друг доволі жваво бігає лікарнею, всіляко дістаючи усіх питаннями. Дівча теж оклигало. Завтра зранку один із моїх людей відвезе вас у сусіднє селище. Дорога туди далека, вашим переслідувачам знадобиться додатковий час, аби вас наздогнати, а коли почнуться снігопади, то шансів у них і взагалі поменшає. Це все, що я можу зробити. Ів подякував та підвівся, збираючись іти. По всьому виходило, що розмова закінчена. – Щось іще? – Як ви до нас так швидко дісталися? – О, це випадковість, не більше. Дурням щастить, у цьому випадку роль нерозумних випала вам. Степан із поселянами час від часу роблять вилазки до лісу. Полюють, збирають гриби, коріння і усе, що може згодитися в господарстві, заодно обстежують територію на випадок непроханих гостей. Коли дрон показав їм вас на дереві у вовчому колі, вони хотіли пройти повз. Зазвичайми не встряємо у чужі справи, але Степан помітив тебе і, звісно, закралися сумніви. Тут сила кровних зв’язків дуже цінна. Світа знову замовкла. Тепер піднялася і Ка. – Дякую! За все, – вона не втрималася і щиро потисла руку жінці.

– Не варто, – посміхнулася Світа. – Можливо, колись і ти мене врятуєш. Ка не уявляла, що має статися, щоб цій сильній, впевненій жінці знадобилася її допомога, але точно знала, що зробить усе від неї залежне. Одне те, що вони врятували Лію, робило Ка довічною боржницею. – Ми можемо піти до лікарні? – Звісно. Ви не полонені, просто знайте своє місце і не влаштовуйте додаткових проблем, – Світа сказала це з легкою усмішкою, але очі віддавали холодом. – Домовилися. Жодних проблем! Ка слідом за Івом вийшла на вулицю. Дощ скінчився, але день все одно був сірий і нечіткий. Точнісінько, як їхнє майбутнє. Степан мовчки повів їх до лікарні. Він чув усю розмову від початку і до кінця. Тим краще, не треба нічого додатково пояснювати.

Розділ 33

– Ка, – Лія радісно підскочила на ліжку і мимоволі простягла руки назустріч. – Привіт, маленька, – Ка міцно стиснула в обіймах дівчинку і подякувала Господу, що з нею все гаразд. На диво, Ів теж обійняв Лію і, помітивши погляди між дівчатами, сказав, що піде пошукає Ві. Ка з Лією лишилися наодинці. – Які у нас подальші плани? Ми залишимось тут жити? Здається, це непогане місце. Поглянь, – вона швидко зіскочила з ліжка йпідбігла до єдиноїшафки в кімнаті. – Та-дам, це щось неймовірне, – очі дитини радісно сяяли, вона крутила перед собою вішак із одягом і не могла дочекатися, коли одягне всю ту красу. Довге в’язане плаття, товсті панчохи, розписаний жилет і красиве хутряне пальто не могли не радувати. Також у шафі знаходилися високі чобітки, шапка, рукавиці і, що найприємніше, різноколірне дерев’яне намисто. – Ти виглядатимеш справжньою красунею, – щиро сказала Ка. – Уі-і-і, – Лія радісно закружляла палатою і її пшеничне довге волосся розвівалося, наче промені сонця. Ка не хотілося її зупиняти. Невідомо, чи вона була колись така щаслива і чи буде ще. – О, Пресвята Богородице, – на порозі стояла мила круглолиця жіночка в білому халаті, театрально приклавши руку до серця. – Яке порушення лікарняного режиму! Ану, бігом у ліжко, бо в чай гірчиці насиплю! Лія розсміялася. Здається, з цією тітонькою вони знайомі. – А ви, пані, – лікарка глянула на Ка, – маєте вже йти Продовження на стор. 37

ЧАС І ПОДІЇ

CLASSIFIED – ОГОЛОШЕННЯ

#12 I 03.24.2021

PLACE YOUR AD IN OUR CLASSIFIED SECTION Acceptable forms of payment are: checks, cash or credit cards

ЗАМОВЛЕННЯ ОГОЛОШЕНЬ В РУБРИЦІ

MAKE ALL CHECKS PAYABLE TO MEDIATOR, INC.

Виписуйте чеки на "Mediator, Inc"

Price for one word One word in bold type Business Card Size

Ціна одного слова 50 ц жирним шрифтом 75 ц Розмір Бізнес Картка $20/ за випуск

(frame around)

50 c 75 c $20/ per issue

Для замовлення оголошення телефонуйте: 773 - 697 - 3922

Call for order - 773-697-3922 '03 4"-&

ç-ACKç#ONESTOGAç&LATBEDççTRAILERç #ALL TEXTçç:OEY ç

ȼɫɿ ɜɢɞɢ ɿɦɦɿɝɪɚɰɿɣɧɢɯ ɿ ɧɨɬɚɪɿɚɥɶɧɢɯ ɩɨɫɥɭɝ Легалізація статусу в США Нотаріальні послуги, апостиль, доручення, переклади Багаторічний досвід в сфері юридичної практики Індивідуальний підхід до кожного

Ɋɨɡɦɨɜɥɹɽɦɨ ɭɤɪɚʀɧɫɶɤɨɸ ɪɨɫɿɣɫɶɤɨɸ ɩɨɥɶɫɶɤɨɸ

Tel: 773-956-1759• Fax: 773-345-5622

Салон шукає спеціалістів з нігтьових сервісів (манікюр/педикюр), які шукають роботу в професійній і корпоративній атмосфері. Ми пропонуємо дорогі та якісні послуги нашим клієнтам, і щедрі чайові нашим працівникам. Якщо у Вас позитивна і професійна особистість, Ви любите свою професію, вмієте планувати свій графік, ми будемо раді з Вами співпрацювати. В нашому салоні Ви також можете вибрати свій графік (4-10-годинні зміни).

Надсилайте нам смс на телефон: 773-599-9130 або телефонуйте 773-486-8606 (укр.) Юлія ɋɚɥɨɧ ɩɨɫɿɜ ɦɿɫɰɟ ʋ ɭ ɪɟɣɬɢɧɝɭ ³&KLFDJR¶V %HVW´

DENTAL OFFICE ŝƐ ůŽŽŬŝŶŐ ĨŽƌ Ă RECEPTIONIST ǆƉĞƌŝĞŶĐĞĚ ƉƌĞĨĞƌƌĞĚ͕ ďƵƚ ǁŝůů ƚƌĂŝŶ ƌŝŐŚƚ ƉĞƌƐŽŶ ĂŶĚŝĚĂƚĞ ƐŚŽƵůĚ ďĞ ƌĞůŝĂďůĞ͕ ŚĂǀĞ ŽǁŶ ƚƌĂŶƐƉŽƌƚĂƟŽŶ͕ ŚĂǀĞ Ă ŐŽŽĚ ŶŐůŝƐŚ ĂŶĚ ďĞ ĂďůĞ ƚŽ ƐƚĂƌƚ ƌŝŐŚƚ ĂǁĂǇ tĞ ĂƌĞ ůŽĐĂƚĞĚ ŝŶ ĚŝƐŽŶ WĂƌŬ͕ EŽƌƚŚǁĞƐƚ ^ŝĚĞ ŽĨ ŚŝĐĂŐŽ Please, send resume to northwestdentistry@yahoo.com or call Sue at 773-631-6677

-IRAçç#OUTURE çç×ÒÉ¿ ççÉÏ¿ÁÕ Áç ˃ˀʫʥʤ ʥ˄˃ʰ ˄ʦʤʮʻʰʺ ʪʽ ʪʫ˃ʤʸʫʱ ʳ ˌʦʰʪʶʽ ʦˋʰ˃ʰˁ˔

Математика. 773-459-4092

Робота

Потрібна жінка для роботи в російській сім’ї. 847-329-0202 Cleaning company шукає людей/пари для нічного прибирання офісів в районах: Elgin, Barrington, Schaumburg and Palatine. Телефонуйте : 847-529-8212 Потрібен механік в Truck Repair Shop, бажано з досвідом роботи. Майстерня знаходиться в Cicero IL. Більше інформації за телефоном: 630 - 923 - 0106 Компанія GMT, що базується в Чикаго, шукає професійного, мотивованого електрика на другу зміну. Відмінна заробітна плата і пільги. Кандидати повинні мати досвід роботи не менше 5 років. Будь ласка, надсилайте резюме та вимоги до заробітної плати на MitchB@gmt-inc. com або телефонуйте 847- 366 - 1186

Шукаємо помічницю по догляду за літньою жінкою, з проживанням. Район Чикаго. Потрібно мати легальний статус. 847-371-1731 Шукаю помічника для роботи з дерев’яними підлогами (паркет). Бажано з досвідом роботи. 773 - 964 – 5104 На роботу потрібні CNC та Quality Control спеціалісти. Досвід роботи не обов’язковий, проводимо тренінг. 847-673-6500

Нерухомість

Рент. Кімната в бейсменте для жінки. Belmont & Central. 773-322-0211 Рент. Квартира на першому поверсі. 2 спальні, 1 ванна. Cumberland / Irving Park. 773-625-8365 Рент. Здаються дві кімнати на W.Higgins Аve & N.Nordica. Біля церкви Софії. 312-945-2931 Увага! Потрібен руммейт в 2-х кімнатну квартиру. Обидві кімнати ізольовані. Ванна одна, 3-й поверх, балкон. В польський околиці. Приблизно на перехресті Ірвінг Парк і Нью Порт. Телефонуйте – 773-865-4039

n o m c _ q { p ~çç v r c m a g hçç c a m n m a d o t m a g hç ` r c g l m içç açç r i o _ l çç fçç c j ~ l i m }çç çç b _ Y C6BSE8D?NË@ EAEB?MË H C I fB;HSAE D6 IJG?HI?NDECJ C6GOGJIË _6CA? kAG6ÌD? ¥fB;HSA?@ >6CEA

CLEANING COMPANY шукає людей/пари для нічного прибирання офісів в районах: Elgin, Barrington, Schaumburg, Palatine.

Телефонуйте: 847-529-8212

ǯȜȕȚȜȏșȭȱȚȜ ȝȜșȪȟȪȘȜȬ ȳȟȝȍțȟȪȘȜȬ ȞȜȟȳȗȟȪȘȜȬ ȢȞȍțȤȡȕȪȘȜȬ Ƞȍ ȠȞȜȣȖ ȞȜȟȳȗȟȪȘȜȬ ȚȜȏȍȚȖ

ɯʤʖʬʥʛʟʩʳʨʶ ʤʖ (PME $PBTU ɿʟʡʖʙʥ ʅʤʦʵʚ ʻʝ ʝʩʥʞʣʠʖʢʞ ʙʦʤʢʖʚʧʲʠʤʙʤ ʨʦʖʣʧʥʤʦʨʩ

Різне

Водійське посвідчення CDL – допомагаємо отримати або обновити. Потрібно мати #SSecurity. Імміграційний статус не має значення. 312-813-5288 (англійською)

4,' 5SVDLJOH --$

• • • •

ɋ Ⱥ ɑ ȾȱȲ ȱ ɉɈ

"CLASSIFIED" ГАЗЕТІ "ЧАС І ПОДІЇ"

tËÐËØÓÒ¾Ï×Ë

ăęĞģĩėƑıėĘĬĢĥėƑĶįĥėĿƑĩėƑĬĪĘĪĮįƑ ėĘĪƑĪĲĪĴĢĲƑĪĭęĪłĮĢƑ ĵŅƑīĬĪıĞĭŁŅ

ĥĬėęĵŁęƑ

ïėĥĬŁģĩĢĥĢŪƑīĬėĵŁęĩĢĥĢƑĝħņƑīĬėĭįęėĩĩņƑ ģƑīėĥįęėĩĩņƑĪĝņĚįƑĮėƑĥĬėęĵŁŪƑķĪƑęĪħĪĝŁŅĮĹƑ embroidery & monogram machine ¨}¼¯ ¼ÛƑ¨r~ © èĒċĆĩď đĄ ĔĒąĒĖė ĆČĐĄćĄħĖĠĕģ

ŢŞšſšŜśſŞţţţ

РОБОТА! Air and Ocean Operations Coordinator Freight Forwarding Company in Bensenville, IL Запрошує на роботу мотивованого, енергійного, амбітного працівника в наш дружний колектив! Можна без досвіду роботи • Повний робочий день

Одне з найдосвідченіших агентств в Чикаго "Euro Care"пропонує добре оплачувану роботу по догляду за літніми людьми: 1. Приємна літня що мешкає в собі Жінка похилого вікужінка, в Northbrook шукає Gary, INпомічницю шукає жінку по догляду. Робота з проживанням. з проживанням, 7 днів на тиждень. 7 днів в тиждень, $250/ день. $160/день. Знання Потрібні гарнаанглійської англійська, та DL,досвід машина і Водіння досвід. авто не роботи вимагається. обов’язкове. Чоловік похилого віку з Glenview

Ми пропонуємо традиційні та нетрадиційні церемонії поховання, кремацію та поминальні служби на протязі 100 років Економний пакет пропозицій та конкурентоспроможні ціни Переправа тіла на Україну 5776 W. Lawrence Ave. Chicago, IL 60630 www.muzykafuneralhome.com 773-545-3800

3.Жінка Приємна жінкавіку в Northbrook шукає на похилого в Lincolnwood шукає роботу жінку по догляду. Робота з собі помічницю з проживанням. проживанням, 5 днів на$200-220/ тиждень. день. 5- 7 днів в тиждень, $150-160/день. Потрібні гарна англійська, DL, машинадосвід і досвід. Знання англійської, роботи вимагається. Водіння авто обов’язкове. Літня пара в Glenview шукаєнепомічницю з

шукає собі помічницю з проживанням. досвідом роботи шукає ( без проживання). 4. Пара в Skokie досвідченогоТільки 2. Літня жінка в центрі Чикаго шукає 5- 7 днів в тиждень, $250/ день. на суботу та неділю, по 12 год./день, чоловіка по догляду за літнім жінку по догляду, з можливістю Потрібні гарна англійська, DL, з 8 ран. до 8 веч.; $160 /день. Потрібні чоловіком. Робота з проживанням, 5-7 відвідування. 3-5 днів на тиждень. 12 машина і досвід. гарна англійська, DL, машина і досвід. днів на тиждень. $170/день. Знання годинна зміна. $160-180. Вимагається англійської, наявність водійського Узнання нас єанглійської багато різних вакансій як для чоловіків, так і для та досвід роботи. на вихідні, посвідчення та автомобіль вимагається. Водіння авто не обов’язкове. жінок. Будь ласка, приходьте і зареєструйтеся у нас особисто.

Робота в Чикаго та околицях, з проживанням та без! 181 IL 60093 60641 |z 773-545-5685 181Waukegan WaukeganRd, Rd.,Ste Ste201 201,Northfield, Northfield, IL 773-545-5685 Денна або нічна робота для досвідчених caregivers. Приходьте в агенцію реєструватися особисто!

ЧАС І ПОДІЇ #12 I 03.24.2021

CLASSIFIED – РОБОТА

Транспортна Kомпанія

LIV TRANSPORTATION, Inc з багаторічним досвідом роботи та з високо кваліфікованими працівниками Запрошує до співпраці водіїв з правами CDL категорії A • Водіїв ТЕАМ та Solo в напрямках Штатів Південної і Північної Каліфорнії, Орегон, Вашингтон, а також Флориди • Водіїв для MIDWEST напрямків (радіус 300-700 миль) • Водіїв для локальних перевезень у денну та нічну зміни Ми забезпечуємо: • Проїздами по платних дорогах і станціях зважування (I-Pass, PrePass) • Паливними картками • Сервісом і Технічною підтримкою

1-st shift - pay $29-$30/hour 2-nd shift - pay $29-$31/hour as well as rotation - every 3rd or 4th weekend. • Valid CDL class A- truck driving; Minimum 2 years of experience; • Must be able to pass Drug Test • Good motor vehicle record (MVR) • Strong work ethic.

ВИМОГИ: • Мінімум 2 роки досвіду; -пройти Drug Test; • Хороший автомобільний рекорд (MVR); • Дотримання робочої етики. Додаткова інформація - Йола (Jola) 708-518-6746 або 708-228-7373

For more information please call Jola: 708-518-6746 or 708-228-7373

ɇɨɜɿɬɧɽ ɨɛɥɚɞɧɚɧɧɹ ± )UHLJKWOLQHU &DVFDGLD ɚɛɨ 9ROYR 7UXFNV 'U\ 9DQ 6ROR 'ULYHU ɰɟɧɬɿɜ ɦɢɥɹ ɜɫɿ ɦɢɥɿ ɨɩɥɚɱɭɸɬɶɫɹ

Ми гарантуємо: • Професійну і відповідальну робочу обстановку • Дружню позитивну атмосферу • Індивідуальний підхід і увагу до всіх працівників • Щотижневу оплату відразу на рахунок (direct deposit )

ȀȓșȓȢȜțȡȗȠȓ

РОБОТА!

Розмовляємо українською, польською, англійською і російською мовами

847-443-5051

AVAILABLE:

ǰǶǿǼǸǮ ǼǽǹǮȀǮ Ǻǥǿȍȅǻǥ ǥ ȇǼǾǥȅǻǥ ǯǼǻȁǿǶ

• Тягачами і причіпами в хорошому надійному стані • Підтримкою досвідчених диспетчерів - 24/7 і по вихідних

Щоб отримати більше інформації телефонуйте

Driver position [1099] 50-70+/hours/week

ǽǼȀǾǥǯǻǥ ǰǼǲǥǦ &'/

(офіс, склад , майстерня , вага, паркінг для вантажних і легкових автомобілів все знаходиться на одній території)

Наші вимоги: • Діючі професійні права (CDL class A) • Водієві повинно бути як найменше 23 роки • Досвід роботи від 2 років • Мати чистий рекорд

Local Drivers Needed for Trucking company located 47-th Street & Archer

РОБОТА! Транспортної компанії, розташованої на 47-й Street і Archer, потрібні на локальні маршрути водії CDL class A (форма 1099). Зайнятість: 50-70+/ годин/тиждень. 1-а зміна - $29-30/год.; 2-а зміна - $29-31/год. . Ротація кожні 3-й або 4-й вихідний.

Транспортна компанія, шукає відповідальних водіїв на DRY VANS Маршрути з Чикаго в: -PA, MD, VA, NJ, NY (but not NYC), CT, RI, MA, NH -Chicago to MidWest. Ми також наймаємо “Team drivers” і водіїв з інших штатів, з можливістю паркувати вантажівки на вихідні ближче до дому. - Нові, доглянуті вантажівки Volvo з механічною або Drop and hook в Melrose Park, IL автоматичною коробкою передач Надаємо Ipass і картки на паливо - Є нові Freightliners Cascadia Glider, тому працюєте з паперовим бортовим журналом Телефонуйте 331-998-0611 - Абсолютно нові трейлери Диспетчери розмовляють польською, українською та російською

ЗАПРОШУЄ на РОБОТУ ВОДІЇВ CDL із ДОСВІДОМ Оплата до 70 ц/миля Оплачуємо всі милі (loaded and empty) Стабільні рейси Drop and Hook Dry Van Нові траки Volvo 2019-2021 Бонуси за хороші інспекції Гарантуємо не менше 3000 миль в тиждень 24/7 підтримка для ефективної роботи

Для Owners Operators: • Завжди надаємо найвищі ринкові ціни • Оплачуємо 90% від gross

Досвідчені диспетчери 24/7, які завжди знайдуть найбільш оплачуваний вантаж Напрямок вантажів та кількість миль за бажанням Надаємо в рент нові трейлера Розмовляємо українською, російською, польською

CLASSIFIED – РОБОТА

ЧАС І ПОДІЇ #12 I 03.24.2021

ВИ ЗАРАЗ ШУКАЄТЕ РОБОТУ? ХОРОШІ НОВИНИ! UC Truck Repair шукає на full time

RESPONSIBILITIES: - Follow procedures including documenting all work performed on work orders; - Proﬁcient in electrical meter testing;

ДОСВІДЧЕНОГО: Diesel-Mechanic Diesel-Electrician Mechanic Diesel-Mechanic Helper

- Knowledge of controls and electric (DC low voltage); - Electric motor knowledge (DC); - Complete electrical repairs and welding projects as needed; - Capable of using all diagnostic equipment and resources; - Perform inspection, diagnosis and repair of electrical, hydraulic, suspension and brake and air systems;

Diagnose and repair most transmissions, engines, electrical suspension and drive-line issues. Minimum Level of Education: not applicable; Minimum 1 Years of Experience Salary: depends on experience Language: Ukrainian; Russian; English; Location: Melrose Park, IL 60160

Repair

If you’re interested, please contact us 773-570-3516 Iryna

ЧАС І ПОДІЇ

ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК

#12 I 03.24.2021 ЛАВКА ПРОДАЖУ ДІТЕЙ АННА СОФІНА

звідси. У нас зараз огляд, далі процедури, а потім будемо ставити страшні-престрашні досліди над вашою дитиною, – вона зробила величезні очі і засміялася моторошним кіношним сміхом: – Ха-ха-ха! Так всі злі генії сміються, зауваж. Лія продовжувала хихотіти, і Ка, зі спокійною душею, попрощалася з дівчам. Міцно обійняла її, пообіцявши, що завтра вони знову будуть разом. Вийшла в коридор, шукаючи палату Ві. Може, почекати привітну лікарку, розпитати у неї? Ка присіла на дерев’яний стілець у коридорі і з цікавістю розглядала доволі скромний інтер’єр. Світлі стіни, мінімум меблів – стільці та декілька столів, на яких купками лежали аркуші з дитячими малюнками і статті щодо отруйних грибів, укусів змій і тому подібні теми. Ка повільно перебирала листівки, коли зовсім близько почула стогін. – Можна, я присяду біля вас? – невпевнено спитала молода й ну ду-у-уже вагітна жінка, не набагато старша за саму Ка. – Так, прошу, – Ка не могла відвести очейвід здоровенного живота. Досі вона бачила вагітних лише в кіно. – Ви з міста? – усміхнулася майбутня мама, стримуючи гримасу болю. – Це так помітно? – зашарілася Ка. – О, так, але то нічого. Ми знаємо, що в містах не народжують, – на очах вагітної виступили сльози, і за мить вона зайшлася плачем. – Що? Що трапилося?! – Ка запанікувала. Хотіла допомогти, але уявлення не мала, як саме. – Щось болить? Покликати лікаря? – Ні, ні, вибачте, – вагітна некрасиво терла обличчя картатим платтям. – Це все гормони. Я краще піду. Гарного дня. Доволі швидко вона зникла з коридору, звернувши в одну з палат. Навпроти саме вийшов Ів, емоційно сперечаючись із Ві. Ка тільки зітхнула. Чоловіки хоча б колись не міряються своїм «его»? – Привіт, дорогенька, – Ві так міцно обійняв Ка, що в тої аж ребра хруснули. – Цей йолоп каже, що ми завтра їдемо звідси, покидаємо це прекрасне, а, головне – безпечне місце. Скажи йому, хай забирається до бісової тітки, а нас лишить у спокої. – Ів тут ні до чого. Нас виставляють звідси. – Овва, – обличчя Ві витягнулося і голосом, сповненим жаху, він театрально мовив: – Самі лиходії навколо, а я вже майже полюбив цей народ. Ба ні! Це не люди, а справжні монстри, які виганяють беззахисних жертв на вірну смерть. – Пане Ві, – пролунав голос лікарки. – Ви знову беш-

кетуєте? Присягаюся, пропишу клізму і тоді горлатимете хоча б із поважної причини. – Кажу ж – монстри, – знизав плечима хлопець. – Ох, тоді йду спати. Раптом це востаннє я лежатиму на м’якому ліжку. До завтра, – Ві справді пішов у палату, не чекаючи відповіді від своїх товаришів. Поли широкого білого халата смішно розліталися слідом за ним. – Здається, нам нема чого тут більше робити. І хоча ще стояв білий день, Ка відчувала страшенну втому і голод. – Нам теж не завадить набратися сил. У гостьовому будинку знайшли обід. Густа навариста юшка, пиріг із грибами, каша і фрукти – те, що треба. До такого життя можна й звикнути…

***

Старий чоловік із любов’ю дивився на дружину. Їм нещодавно виповнилося по сімдесят п’ять, і вони нарешті можуть жити лише для себе. Скільки себе пам’ятав, Ос працював, як віл, він хотів забезпечити своїй дружині краще життя. Часто мріяли, що на пенсії вирушать у навколосвітню подорож, розуміючи, що назад їх не приймуть, але це не лякало. Надто довго вони сиділи на одному місці. Єдине, про що жалкував Ос – це відсутність дітей. У молодості його дружина ніяк не могла завагітніти, а потім їхній сім’ї оголосили страшний вердикт – безпліддя. Старий пам’ятав той день, неначе це було вчора. Звичайний літній день, на диво прохолодний. Сімейна лікарка зателефонувала і серйозним голосом запросила на консультацію. Дружина немовби щось відчувала. Очі в ту ж мить наповнилися слізьми, а губи зрадницьки тремтіли. Вони йшли, тримаючись за руки. Ос усіляко підтримував дружину: – Не хвилюйся передчасно, кохана, вислухаємо лікаря спершу. – Але якщо там скажуть щось... страшне? – вона ледь стримувала сльози. – Все буде добре. Вір мені. Головне, що ми любимо одне одного. Спливав час, а тінь горя тільки більше нависала над ними. Вони працювали, дивилися кіно, зустрічалися з друзями, та разом із тим постійно відчували себе обділеними і зрадженими. Прогрес рухався уперед семимильними кроками. У їхньому місті відкрилася перша у світі лавка продажу дітей, але дружина лише суворо зиркала на чоловіка, щойно він заводив тему купівлі немовляти: – Нам вже за шістдесят, гадаєш, саме час заводити дітлахів? – і, помовчавши,

додала: – У мене всередині все холоне від думки, що дитину можна купити... Куди котиться цей світ?.. Чоловік думав інакше. Він вважав, що це справжній дар небес, чи радше – науки. Всі багатостраждальні сім’ї, які не можуть народити, тепер не повинні доживати одинаками. Лавка дарувала людям право на щастя. Крамничка виднілася з їхнього вікна, і Ос частенько заглядався на щасливих покупців, ні на що не сподіваючись, допоки доля сама не внесла корективи у їхнє життя. Святкова вечеря проходила під тихі джазові мелодії й планування поїздки. Дружина була щаслива, як ніколи. З такою панянкою він колись і познайомився, в очах знову танцювали іскринки молодості, а рухи виглядали вільними та розкутими. Ос збирався спати. На завтра в планах відвідати Мандрівний Контроль, щоб уточнити свої можливості. За звичкою підійшов до вікна помилуватися нічним прекрасним містом і отетерів. Лавка продажу дітей палала. У піжамі та домашніх капцях старий рвонув на вулицю рятувати дітей, там вже зібрався натовп небайдужих, але, як відомо, вогонь завжди сильніший. Ос стрімголов кинувся у самий епіцентр пожежі, він виносив із полум’я дітей, поки мав змогу. Дружина вибігла слідом і лиш молилася біля лавки, щоб із коханим нічого не сталося. Коли він востаннє вже ледь виповз із палаючої будівлі, то на руках тримав трьох немовлят, жінка обережно взяла їх собі. Шоковані люди розходилися по оселях і розбирали дітлахів, аби ті не замерзли до смерті на вулиці. Старенькі теж поспішили додому. Найжахливіше, що колись переживали: плач десятків наляканих дітей і вогонь, який пожирає усе на своєму шляху. Тієї ночі Ос довго плакав, ніяк не міг змиритися з тим, що врятували не всіх. Більшість, але не всіх. Уперше він відчував себе дуже старим. Серце кололо, немов хтось стискав його у кулаці, щоб вичавити останні соки. Невже він саме так і піде з цього світу? Але Господь вирішив його пощадити. Ос пережив ту ніч, і наступні також. Так, вони стали безсонними, нервовими, але якими ж радісними! Все всередині тріпотіло від хвилювання і приємних турбот. Немовлята беззубими усмішками омолодили пару років на сорок. Дружина сміялася, як колись у юності, а Ос почувався напрочуд сильним і нездоланним. Їхні діти, їхнє натхнення. Троє маленьких кошенят, що

нарешті заснули. Дружина підійшла до Оса, схилила голову йому на плече і запитала: – Гм-м, хотіла уточнити... Як же наша мандрівка? – усмішка їй неймовірно личила. – Думаю, ми знайшли своє місце на Землі. Нащо нам іще десь вештатись? – Гм... Вірно кажеш. Нагадай, чому я в тебе закохалася: бо ти розумний чи красивий? – Бо я ідеальний, – серйозно відповів чоловік. Дружина тихо пирснула. Старий зробив страшні очі: ти що, мовляв, дітлахи тільки-но поснули, але дружина так намагалася стриматись, що від цього її розпирало ще більше і врешті зайшлася дзвінким переливчастим сміхом. – Ну от, – зітхнув Ос і пішов заново заколисувати своє щастя.

Розділ 34

Ранок видався світлим, морозним і безвітряним, повітря дзвеніло свіжістю і обіцянками, що все буде добре. Ка з Івом, повністю зібрані, йшли до лікарні, де їх чекав провідник. Світа не схотіла попрощатися особисто, натомість відправила хлопчину з листом від неї. Справжнім листом, написаним на папері. Таке не щодня побачиш. Вона побажала гарної дороги і попросила зрозуміти її правильно – нічого особистого, вона лише дотримує дану обіцянку зберегти безпеку своїх односельців. Додала кілька порад стосовно подорожі і сусіднього селища: «Люди там дивні, але то нічого, ви ж і самі трохи тойво... Головне – поменше виказуйте здивування і поводьтеся природно. P.S. Можливо, колись ми з тобою розгадаємо нашу загадку». Разом із листом посильний вручив здоровенний похідний мішок. Коли вони тікали з міста, їжа займала місце в одній кишені, а зараз їм дали із собою півмішка смакоти: копчене м’ясо, кілька хлібин, головка сиру, сушені фрукти, горіхи, морква і баклага води. Окрім того, ще дві теплі ковдри, зроблені на кшталт попони – із застібками та зав’язками. Паперова карта, компас, фляга із невідомою рідиною і ще кілька потрібних дрібничок. Ів визнав, що Світа відповідально підійшла до справи, і вони її боржники до скону. Вони підходили до лікарні, коли перед їхніми носами жваво промчав кінь, тягнучи за собою підводу. Дно вистелене соломою, яка виблискувала на сонці, мов жовте море. Кіннийекіпаж спинився біля лікарні, і судячи з того, що саме туди Степан проводжав Ві та Лію, це і є їхнє таксі. – Знайомтеся, це Марко, він відвезе вас до Дрімучого Лісу й одразу ж повернеться. Не раджу його надовго затримувати чи ображати. Марко дуже вправний конюх, а цей транспорт – єди-

37 ний доступний – і швидкий! – засіб пересування. Краще не зловживайте нашою добротою, вантажтеся й не витрачайте дорогоціннийчас дарма. Скоро засніжить, і дорога назад займе значно більше часу. – Але ви обіцяли підвезти нас до поселення, тепер кажете про ліс. – Хе-хе, поселення так і називається – Дрімучий Ліс. Я ж кажу, там самі диваки. Ну, бувайте здорові. Марко допоміг піднятися Лії, і вона радо примостилася поруч із ним на лавку. Інші сіли на солому. – Так вам буде тепліше і м’якше, – Марко вищирився на всі зуби. Певно, його тішила перспектива розтрусити дупи містянам. Втікачі знову в дорозі. Кінь прудко біг вулицями, і скоро поселення залишилося позаду, вони знову опинилися у безмежному лісовому полоні. Ка обернулася, щоб востаннє подивитися і запам’ятати це місце. Думала, може, зустрінеться поглядом зі Світою, та натомість помітила біля куполоподібної будівлі білий фургон. Автомобіль! Тут? Ка підвелася, щоб краще роздивитися, і потерла очі – настільки нереалістично виглядала автівка в оточенні простих хатинок за частоколом. Примружившись, розгледіла на фургоні напис, а під ним малюнок, втім більше нічого побачити не змогла – надто швидко вони віддалялися. Ка пересіла ближче до конюха і запитала: – А що за фургон біля хати Світи? – Не знаю, про що ви, – безтурботно відповів Марко. Ка знавісніло схопила його за барки і повернула до себе, чим ледь не спровокувала аварію – кінь рвонув убік так різко, що два колеса просто зависли в повітрі. – Тихше, жінко! – Ві відтягнув її від Марка і насуплено додав: – Ти вбити нас хочеш? Ка мовчала. Що це було? Вона справді могла їх усіх як мінімум покалічити. Ка зловила обережний погляд Лії, кинутий в її сторону, там чітко читалися недовіра і страх.. Дівчина почувалася сконфуженою, та разом із тим всередині роїлися незрозумілі сумніви. Той фургон... Щось із ним не так. Окрім того, що він не мав би стояти в цьому Богом забутому селищі. Вони виїхали на лісову стежину, і ворота за ними відразу ж зачинилися – назад дороги немає. Над підводою повисла гнітюча тиша, кожен обдумував своє, але судячи з похнюплених облич та глибоких зморшок, думи були схожі – що їх чекає далі? Продовження на стор. 38

ЧАС І ПОДІЇ

1st 0% 2500 $

GET ONE WHILE THEY LAST!

Payment On Toyota!**

New 2021 Toyota

OR $

179

*Per Mo. 36 Mos.

,000 2 Customer Cash

†

Lease For

209

OR $

APR Financing

UP TO

CUSTOMER CASH†

up to 60 mos. mos.^

New 2021 Toyota

RAV4

Corolla

Lease For

#12 I 03.24.2021

Highlander

Camry

*Per Mo. 36 Mos.

,250 1 Customer Cash

†

229

Lease For

*Per Mo. 36 Mos.

OR $

,250 1 Customer Cash

Lease For

OR $

†

279

*Per Mo. 36 Mos.

,500 1 Customer Cash

†

Model#: 2532, MSRP: $26,224, $229/mo. for 36 mos. $2,999 due at inception, $0 sec Model#: 6937, MSRP $37,903, $279/mo. for 36 mos. $2,899 due at inception, $0 sec dep, Model#: 1864, MSRP: $23,519. $179/mo. for 36 mos. $1,899 due at inception, $0 sec dep, Model#: 4430, MSRP $27,225, $209/mo. for 36 mos. $2,699 due at inception, $0 sec plus tax, tag, title, $303.60 doc fee & MV fees. Ttl pymt/purch opt: $6,444/$14,582. dep, plus tax, tag, title, $303.60 doc fee & MV fees. Ttl pymt/purch opt: $7,524/$17,969. dep, plus tax, tag, title, $303.60 doc fee & MV fees. Ttl pymt/purch opt: $8,244/$13,899. plus tax, tag, title, $303.60 doc fee & MV fees. Ttl pymt/purch opt: $10,044/$25,774

Mowimi Po Polsku • Se Habla Español • Full service body shop • FREE estimates

515 N. Green Bay Road, Waukegan, IL

847-696-8806 • ClassicDirectToyota.com

Get the Classic Toyota Advantage

Vehicle images used for illustration purposes only. **Toyota’s Complimentary 1st Payment Program available on Subvented (special) lease contracts only with approved credit through TFS. Toyota will pay 1st mo. pmt or $600 (whichever is less) on MY21 Highlander (G/H), 1st mo. pmt or $400 (whichever is less) on Camry (G/H) (excludes Camry TRD), and 1st mo. pmt or $300 (whichever is less) on Corolla (G/H) or Corolla Hatch. Prices plus tax, tag, title, $303.60 doc fee & MV fees. *(Pmts from $179/mo. available on 2021 Toyota Corolla. Model#: 1864, MSRP: $23,519. $179/mo. for 36 mos. $1,899 due at inception, $0 sec dep, plus tax, tag, title, $303.60 doc fee & MV fees. Ttl pymt/purch opt: $6,444/$14,582.) All lease offers incl. $650 aqu. fee & 12K mi/yr. at 15¢ per mile over. Lessee resp for excess wear & maint. Prices plus tax, tag, title, $303.60 doc fee & MV fees. On approved credit through TFS. 2021 Corolla, 2021 RAV4, 2021 Highlander offers incl. $500 Lease Subvention Cash (2021 Camry offer incl. $250), provided by Toyota. ^0% APR Financing up to 60 mos. available on select 2021 Corolla Hybrid models. 60 monthly pmts of $16.67 for each $1,000 ﬁnanced. Prices plus $303.60 doc fee & MV fees. All lease & ﬁnance offers require Tier 1+ customers through TFS. On approved credit. †Up to $2,500 cash back available on 2020 Camry Hybrid. Cash back provided by Toyota & available on select 2020-2021 Toyota vehicles in stock. Price plus $303.60 doc fee & MV fees. Incentives are subject to change. See dealer for complete details. Offers may not be combined. Offers end 3/31/21.

ЛАВКА ПРОДАЖУ ДІТЕЙ АННА СОФІНА

Марко заходився упівголоса розповідати Лії небилиці, і час від часу Ка чула її тихенький сміх. Вона поглянула на небо, хмари летіли так швидко, наче теж від чогось тікали. У дитинстві вони з подружками любили вигадувати хмароказки, знаходили героїв і придумували для них цікаві пригоди. Он хмарина схожа на їжака, але, здається, дружина змусила його поголитися – усі колючки розсіювалися на очах. Ка не втримала легку усмішку. А з того боку, схоже, випливає крокодил із довгою зубастою пащею. Біжи, Їжаче, біжи. Зараз, коли ти оголений, крокодилисько залюбки тобою поласує. Ка вирішила відкинути гнітючі думки і не лякати себе ще більш страхітливими передбаченнями, які малювала уява. Поки є змога, варто насолодитися моментом: заспокійливо шелестять дерева, небо показує мультики – нехай так буде завжди. Вона зручніше вмостилася і продовжила небоглядки. Здається, Бог почув її бажання і відправив їй знак: «Done» – виконано! Посеред неба ясно виднілася галочка, поставлена розмашистим «хмарним» чорнилом. Одна сторона була тоненькою, а інша розліталася, як діти з батьківського дому, у кількох напрямках.

Ка шумно сковтнула, здавалося, її шлунок стиснуло до розміру горошини, а до горла підступав нудотний клубок жаху, що збільшувався. Вона зустрічала схожий фургон. Біля лавки. В дні, коли привозили немовлят. Білий фургон із написом «Деусвульт Компані» і їхньою фірмовою емблемою: коло, а всередині V зі стороною-променями і метелик, що розташувався зверху, немов корона. Що тут робить представник дітопродажу? Хіба що жарт про постачання дітей виявився не таким уже й жартом. Ка уважно подивилася на Марка, але спочатку вирішила поділитися підозрою зі своїми напарниками. Поглядом вказавши на дальній куток підводи, Ка покликала за собою чоловіків,які досі нічого не зрозуміли. – Маю вам дещо розповісти. – Тільки не кажи, що ти засланий шпигун і зараз подала знак на наше знищення. – Ні, – обурилася Ка. Як Ві може жартувати в таку хвилину? – Нам розповіли не всю правду. – Вона пошепки розповіла про фургон і де його раніше бачила. Це точно міська автівка. То навіщо вона тут? Ів вислухав, не перебиваючи, і без зайвих слів підійшов до Марка: – Якщо не хочеш, щоб я вистрілив, то обережно

зупинишся і даси відповіді на наші запитання, – Ів підморгнув Ві, демонструючи, як добре засвоїв отриманий урок під час їхньої першої зустрічі. Конюх напевне не знав, чи мав при собі зброю Ів, то ж різко потягнув поводи і зупинив коня. Лія збентежено переводила погляд з Іва на Марка. – Все добре, дитинко, підійди до мене, будь ласка, – Ка простягнула руку назустріч дівчинці й притулила до себе. – Що ви хочете знати? – Марко сидів упівоберта і дивився на своїх пасажирів із докором та злістю. Куди й подівся той простак конюх, що підібрав їх біля лікарні. – «Деусвульт Компані» – знайома назва? Хлопець довго вивчав поглядом Іва і нарешті ствердно кивнув. – Звідки? Які у вас із ними справи? Хлопець вибухнув. – Які у нас із ними справи?! Це ви мені розкажіть! Кляті міські буржуї, які не можуть не те, що свою дупу вберегти, а й власним тілом нормально користуватися! Ви забираєте НАШИХ дітей!!! У принишклій тиші лісу чулося, як сильно б’ється розгніване серце Марка. – Аби нам дозволили спокійно жити, щоб наше поселення не знищили єдиним влучним пострілом ракети,

ми маємо платити данину. Усі селища платять, а інакше їх зітруть з лиця землі. У кожної молодиці забирають первістка і везуть у місто, адже ви такі недолугі, що не можете самі народити дитину. Нікчеми! – Але ми безплідні, – розгубилася Ка. Ця інформація зовсім не в’язалася з тією версією, яку вона знала – дітей роблять на фабриці, вирощують, підбираючи різні геноми та сильні набори хромосом. – Ха! Поменше приймайте пігулок, якими вас годують на сніданок, обід і вечерю. Чи ви думаєте, Господь Бог сидить і розподіляє здатність народжувати між сільськими і міськими дівчатами?.. Чітко за географією? Ка розуміла, наскільки це абсурдно, але прийняти інформацію, що увесь час вона продавала дітей, за якими плакали матері й сумували батьки, їй не хотілося. Ні, того не може бути! На полицях продавалися діти, яких жорстоко відбирали, аби люди могли жити, як їм хочеться… Правда вражала жорстокістю: «товар» мав батьків, родовід, сім’ю, а потрапляв у місто з етикеткою «генно-модифікованих немовлят» і зникав з лиця землі після закінчення «терміну придатності». Яка цинічна та бездушна людина могла вибудувати таку схему? Голова гула від нових питань: а як же схильності, іде-

ально запрограмована ДНК, розрахунок характеристик? Хоча… Ка знала відповідь. Лавка продажу дітей трималася на брехні. Детально продуманий маркетинговий хід. Вона була учасницею варварського бізнесу з продажу дітей. Ка обхопила себе руками, намагаючись втримати конвульсивне тремтіння кінцівок, вона помітила, що на обличчі Іва теж шалено пульсує вена. Він лютував. Відпустив Марка і, ледь розціпивши зуби, мовив: – Я на твоєму місці нас би вбив за таке. Конюх здивовано і водночас сумно глянув на чоловіка. – Який сенс? Ваша смерть нічого не змінить, лише додасть неприємностей. Ми змирилися і намагаємось прийняти як належне, але щоразу, коли бісівськийфургон заїздить на наші вулиці, над селищем нависає загальний траур. Ніхто не міг вимовити ані слова, після такого навіть у Ві зникло бажання жартувати. 2123 рік, а люди поводяться зовсім не по-людськи. – Нам треба їхати. Марко узявся за повіддя і рушив. Лія, ще слабка після хвороби, заснула, схилившись на Іва, а решта пасажирів боролися з відчуттям вини, що міцно засіло всередині кожного. Продовження – в наступому номері

ЧАС І ПОДІЇ #12 I 03.24.2021

ЧАС І ПОДІЇ

F e d e r a l

C r e d i t

#12 I 03.24.2021

U n i o n

7KLV R΍HU LV H΍HFWLYH IURP )HEUXDU\ VW XQWLO 0DUFK )RU ȴUVW WLPH KRPH EX\HUV DV GHȴQHG E\ +8' SXUFKDVLQJ D SULPDU\ UHVLGHQFH DQG SXUFKDVHUV RI VLQJOH IDPLO\ DQG DSDUWPHQW EXLOGLQJV XS WR XQLWV ZH R΍HU PRUWJDJHV ZLWK GRZQ SD\PHQW DQG QR 30Ζ 3ULYDWH 0RUWJDJH ΖQVXUDQFH )UHH $SSUDLVDO PD[LPXP YDOXH 1R 30Ζ R΍HU QRW DSSOLFDEOH WR &RQGRV RU 7RZQKRPHV )RU H[DPSOH D <HDU )L[HG 5DWH 3XUFKDVH PRUWJDJH ZLOO KDYH D $35 DQG WKH UHSD\PHQW VFKHGXOH ZLOO EH PRQWKO\ SD\PHQWV RI DSSUR[LPDWHO\ 0RQWKO\ SD\PHQW DPRXQW GRHV QRW LQFOXGH DQ\ SURSHUW\ WD[HV DQG RU LQVXUDQFH SUHPLXPV WKH DFWXDO SD\PHQW ZLOO EH JUHDWHU ZKHQ VXFK LWHPV DUH LQFOXGHG 0RUWJDJHV DYDLODEOH RQO\ WR PHPEHUV DQG RQO\ LQ GHVLJQDWHG JHRJUDSKLF ORFDWLRQV $OO 6HOIUHOLDQFH )&8 ORDQ SURJUDPV UDWHV WHUPV DQG FRQGLWLRQV DUH VXEMHFW WR FKDQJH DW DQ\ WLPH ZLWKRXW QRWLFH 2΍HU PD\ EH ZLWKGUDZQ DW DQ\ WLPH 6XEMHFW WR DSSURYDO RI DSSOLFDWLRQ 3OHDVH FDOO RXU PRUWJDJH GHSDUWPHQW WROO IUHH DW [ IRU FXUUHQW R΍HUV UDWHV DQG WHUPV *NO PMI OFFER DOES NOT APPLY TO TOWNHOMES OR CONDOS EQUAL HOUSING L E N D E R

SELFRELIANCE.COM

+RPH 2ɝFH 2332 W. Chicago Ave., Chicago IL 60622, 773-328-7500 5000 N. Cumberland Ave., Chicago, g IL 60656

773-589-0077

734 Sandford Ave., Newark, NJ 07106

973-373-7839

26495 Ryan Rd., Warren, MI 48091

586-757-1980

136 E. Illinois Ave. #100, Palatine, IL 60067

847-359-5911

558 Summit Ave., Jersey City, NJ 07306

201-795-4061

11756 Charest St., Hamtramck, MI 48212-3059

313-366-0055

302 E. Army Trail Rd., Bloomingdale, IL 60108

630-307-0079

& 1 -H΍HUVRQ 5G :KLSSDQ\ 1-

973-887-2776

2UFKDUG /DNH 5G :HVW %ORRPȴHOG 0Ζ 248-487-0330