Біоорганічна хімія (3 вид., стереотипне) / Губський Ю. І.

Page 1

БІООРГАНІЧНА ХІМІЯ

БІООРГАНІЧНА Ю. І. Губський ХІМІЯ

Ю. І. Губський


Ю. І. Губський

БІООРГАНІЧНА ХІМІЯ Третє видання, стереотипне

Підручник для студентів вищих медичних та фармацевтичних закладів освіти ІІІ–ІV рівнів акредитації

Вінниця Нова Книга 2019


УДК 577.1 (075) Г93 Рекомендовано Міністерством охорони здоров’я України як підручник для студентів вищих медичних та фармацевтичних закладів освіти ІІІ–ІV рівнів акредитації (протокол № 1 від 10.02.2004 р.) Автор: Ю. І. Губський, член-кореспондент НАМН України, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Рецензенти: Зіменковський Б. С., заслужений працівник вищої школи України, лауреат Державної премії України, академік НАМН України, доктор фармацевтичних наук, професор; Кресюн В. Й., лауреат Державної премії України, заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент НАМН України, доктор медичних наук, професор; Калібабчук В. О., заслужений діяч науки і техніки України, доктор хімічних наук, професор.

Г93

Губський Ю. І. Біоорганічна хімія : підручник / Ю. І. Губський. – 3-тє вид., стер. – Вінниця : Нова Книга, 2019. – 416 с. : іл. ISBN 978-966-382-778-0 У підручнику викладено будову, реакційну здатність, хімічні перетворення та біологічне значення органічних сполук, які входять до складу живих організмів; низькомолекулярні біомолекули, біополімери (білки, нуклеїнові кислоти, полісахариди), біорегулятори (ферменти, гормони, вітаміни, регуляторні молекули імунної системи тощо), природні і синтетичні фізіологічно активні сполуки, в тому числі лікарські засоби та речовини з токсичною дією. УДК 577.1(075)

ISBN 978-966-382-778-0

© Губський Ю.І., 2019 © Нова Книга, 2019


Зміст

Передмова .............................................................................................. 7 Вступ. Біоорганічна хімія як наука ..................................................... 11

Ч а с т и н а І. Будова та реакційна здатність біоорганічних сполук ....................................................................... 16 Розділ 1. Загальні положення біоорганічної хімії ............................... 16 1.1. Способи зображення органічних молекул ............................ 16 1.2. Класифікація та номенклатура органічних сполук ............... 18 1.2.1. Класифікація органічних сполук .................................. 18 1.2.2. Номенклатура органічних сполук ............................... 22 1.3. Будова біоорганічних сполук. Ізомерія ................................. 1.3.1. Електронна структура атома вуглецю в органічних сполуках ...................................................................... 1.3.2. Природа хімічних зв’язків в органічних сполуках ... 1.3.3. Взаємний вплив атомів в органічних сполуках. ....... 1.3.4. Ізомерія в органічних сполуках .................................

28

1.4. Реакції в біоорганічній хімії .................................................... 1.4.1. Характеристика типів реакцій ................................... 1.4.2. Реагенти та субстрати. Нуклеофіли, електрофіли ... 1.4.3. Кислоти та основи в біоорганічній хімії ....................

62 62 68 69

28 31 39 42

Розділ 2. Характеристика окремих класів біоорганічних сполук .... 72 2.1 Вуглеводні та їх похідні .......................................................... 72 2.1.1. Алкани ........................................................................... 73 3


2.1.2. Алкени. Алкадієни ........................................................ 77 2.1.3. Алкіни ............................................................................ 84 2.2. Ароматичні вуглеводні (арени) .............................................. 2.2.1. Загальна характеристика ароматичних вуглеводнів ... 2.2.2. Хімічні властивості аренів ........................................... 2.2.3. Багатоядерні арени: будова, представники .................

86 86 90 95

2.3. Гідроксисполуки (cпирти, феноли). Тіоли ............................. 98 2.3.1. Cпирти (алкоголі): будова, властивості, представники ... 98 2.3.2. Феноли: будова, властивості, представники ..............106 2.3.3. Тіоли (меркаптани) ......................................................109 2.4. Карбонільні сполуки (альдегіди, кетони) ............................. 114 2.4.1. Загальна характеристика карбонільних сполук ........ 114 2.4.2. Хімічні властивості альдегідів та кетонів ................. 118 2.5. Карбонові кислоти та їх похідні ............................................126 2.5.1. Загальна характеристика карбонових кислот ...........126 2.5.2. Монокарбонові аліфатичні кислоти ...........................126 2.5.3. Дикарбонові та трикарбонові аліфатичні кислоти .....137 2.5.4. Ароматичні карбонові кислоти. Фенолокислоти .......139 2.6. Біоорганічні сполуки азоту ....................................................143 2.6.1. Нітросполуки ................................................................143 2.6.2. Аміни ............................................................................145 2.6.3. Аміди кислот ................................................................151 2.7. Гетерофункціональні сполуки ................................................153 2.7.1. Амінокислоти та їх властивості .................................154 2.7.2. Гідроксикислоти та їх властивості .............................159 2.7.3. Оксокислоти та їх властивості ...................................163 2.7.4. Аміноспирти. Амінофеноли.........................................167

Ч а с т и н а ІІ. Біоорганічні сполуки як метаболіти та лікарські засоби ..........................................................................172 Розділ 3. Гетероциклічні сполуки та їх похідні .................................172 3.1. Загальні властивості гетероциклічних сполук .....................172 4


3.2. П’ятичленні гетероцикли ......................................................179 3.2.1. П’ятичленні гетероцикли з одним гетероатомом .....179 3.2.2. Хімічні властивості піролу ..........................................179 3.2.3. П’ятичленні гетероцикли з двома гетероатомами ...187 3.3. Шестичленні гетероцикли .....................................................193 3.3.1. Шестичленні гетероцикли з одним гетероатомом ...193 3.3.2. Шестичленні гетероцикли з двома гетероатомами .....206 3.4. Семичленні гетероцикли .......................................................215

Розділ 4. Біомолекули та метаболіти ................................................217 4.1. Вуглеводи та їх похідні ..........................................................217 4.1.1. Загальна характеристика вуглеводів .........................217 4.1.2. Моносахариди та їх похідні .........................................218 4.1.3. Олігосахариди. Гомополісахариди .............................244 4.1.4. Гетерополісахариди .....................................................249 4.2. Ліпіди. Стероїди. Терпени .....................................................251 4.2.1. Ліпіди: будова, властивості. Жирні кислоти ...............251 4.2.2. Стероїди та їх похідні ..................................................268 4.2.3. Терпени: будова, представники ...................................277 4.3. Білки, пептиди. Амінокислоти...............................................283 4.3.1. Білки: визначення, загальна характеристика .............283 4.3.2. Амінокислотний склад білків та пептидів .................284 4.3.3. Структурна організація білків та пептидів .................302 4.3.4. Методи виділення та аналізу білків і пептидів ..........314 4.4. Нуклеотиди. Нуклеїнові кислоти ..........................................320 4.4.1. Будова, властивості та функції нуклеотидів ..............321 4.4.2. Первинна структура нуклеїнових кислот; полярність полінуклеотидів .........................................330 4.4.3. Будова, властивості та функції ДНК ..........................332 4.4.4. Будова, властивості та функції РНК ..........................339

5


Розділ 5. Фізіологічно активні сполуки ..............................................344 5.1. Загальна характеристика фізіологічно активних сполук ....344 5.2. Алкалоїди як лікарські засоби ..............................................346 5.3. Антибіотики як лікарські засоби ..........................................357 5.4. Вітаміни. Коферменти ...........................................................361 5.5. Гормони. Нейромедіатори ....................................................375 5.6. Пестициди та інші біоцидні ксенобіотики ............................383 Додатки ..............................................................................................389 Література .........................................................................................395 Предметний покажчик ..................................................................397

6


БУДОВА ТА РЕАКЦІЙНА ЗДАТНІСТЬ БІООРГАНІЧНИХ СПОЛУК

Частина І

Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ БІООРГАНІЧНОЇ ХІМІЇ 1.1. Способи зображення органічних молекул Структурну та хімічну характеристику будь-якої молекули органічної (та біоорганічної зокрема) сполуки надають її молекулярна (емпірична) та структурна формули, які являють собою умовне, формалізоване зображення атомного складу та будови молекули. Молекулярна формула – формула органічної сполуки, що вказує на кількість атомів кожного елемента в молекулі. Наприклад: С2Н6, С3Н8 – молекулярні формули вуглеводнів етану та бутану відповідно, С17Н20N4O6 – молекулярна формула рибофлавіну (вітаміну В2), C15H11I4NO4 – молекулярна формула гормону щитовидної залози тироксину. Разом з тим, С6Н12О6 – молекулярна формула не тільки глюкози, але й також декількох інших моносахаридів (галактози, манози, фруктози та ін.), що є ізомерами глюкози, тобто мають однаковий атомний склад, але відрізняються одне від одного порядком сполучення елементів в молекулі. Подібним чином, молекулярна формула С2Н6О відповідає двом різним хімічним речовинам – етиловому спирту (етанолу) та диметиловому ефіру, що різняться своїми структурними формулами і мають відмінні не тільки фізико-хімічні, а й біологічні властивості. Структурна формула. Докладнішу інформацію про будову органічної молекули надає її структурна формула. Структурна формула – це графічне зображення будови молекули органічної сполуки на H H | | H–C–C–H | | H H Етан

H H H | | | H–C–C–C–H | | | H H H Пропан

Ðèñ. 1.1. Ñòðóêòóðí³ ôîðìóëè åòàíó (ìîëåêóëÿðíà ôîðìóëà Ñ 2Í 6) òà ïðîïàíó (ìîëåêóëÿðíà ôîðìóëà Ñ 3Í 8 )

16


1.1. Способи зображення органічних молекул

площині або в просторі. В структурній формулі хімічними символами позначають природу атомів (C, O, N, S, P та ін.), їх число та послідовність зв’язування в молекулі. Хімічні зв’язки між окремими атомами в молекулі позначають рисочками, кількість яких відповідає валентності атома (вуглець у складі всіх органічних сполук є чотиривалентним). З точки зору теорії атомної будови, рисочка між символами атомів відповідає електронній парі, що утворює хімічний зв’язок. Скорочена структурна формула При скороченому написанні структурної формули частина зв’язків у молекулі не позначається (найчастіше – між атомами вуглецю, азоту чи кисню, з одного боку, та атомами водню – з іншого); у деяких випадках не позначаються і зв’язки між окремими атомами вуглецю, наприклад: H H H H H | | | | | H–C–C–C–С–С–Н | | | | | Н Н Н Н Н

CH3 – CH2 – CH2 – CH2 – CH3 СН3СН2СН2СН2СН3

Структурна формула пентану

Скорочені структурні формули пентану

Спрощена структурна формула Для графічного зображення структурних формул органічних молекул з великою кількістю (іноді – кількома десятками) вуглецевих атомів застосовують спрощений спосіб написання структурних формул, при якому атоми вуглецю та водню взагалі не вказуються, але натомість позначаються валентні кути між окремими атомами: Бутан

Етанол

Бензол

Пурин

N OH

N

N

N H 17


Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ БІООРГАНІЧНОЇ ХІМІЇ

O H3C

OH Пальмітинова кислота

Як уже зазначено, для багатьох органічних молекул, які мають однакові молекулярні формули, їх структурні формули не співпадають, що свідчить про відмінності в площинній або просторовій будові таких молекул – ізомерів, що будуть розглянуті нижче. При зображенні просторового розташування окремих атомів та груп у молекулах просторових ізомерів органічних сполук використовують спеціальні cпособи та символи (розділ 1.3.4). 1.2. Класифікація та номенклатура органічних сполук Завдяки практично необмеженій здатності атомів вуглецю утворювати лінійні, розгалужені та циклічні структури, в тому числі такі, що включають гетероатоми, кількість органічних сполук різної будови, які існують у живій природі або синтезовані штучно, налічує нині декілька мільйонів назв. У зв’язку з цим, надзвичайно важливим для вивчення органічної та біоорганічної хімії стало створення науково обґрунтованих класифікації та номенклатури, враховують будову вуглецевих ланцюгів та наявність певних функціональних груп, які значною мірою визначають хімічні властивості окремої сполуки. 1.2.1. Класифікація органічних сполук Всі органічні сполуки поділяються на три великі угруповання – ряди, а саме: 1. Ациклічні сполуки, тобто сполуки з відкритим (незамкненим) ланцюгом вуглецевих атомів. Їх називають також аліфатичними сполуками, або сполуками жирного ряду. Ациклічні сполуки можуть мати лінійні або розгалужені вуглецеві ланцюги: СН3 – СН2 – СН2 – СН2 – СН2 – СН3 н-гексан

18


1.2. Класифікація та номенклатура органічних сполук

СН3 | СН3 – СН2 – СН – СН –СН2 – СН2 – СН3 | СН2 | СН3 4-Етил-3-метилгептан

До цього ряду належать численні вуглеводні (органічні сполуки, що складаються тільки з атомів вуглецю та водню) та речовини інших класів, що є похідними вуглеводнів (розділ 2.1.). 2. Карбоциклічні сполуки – сполуки, що мають циклічну (замкнену в кільце) будову молекули, причому цикли утворені тільки атомами вуглецю. Речовини цього ряду, у свою чергу, поділяються на окремі групи сполук залежно від типу зв’язків у молекулі і відповідно різних фізичних та хімічних властивостей: 2.1. Аліциклічні (аліфатичні циклічні) сполуки, що за властивостями близькі до молекул ациклічного ряду. Наприклад: H2 C H2C

H 2C H 2C

CH2

Циклопропан

H2 C CH2 C H2

Циклопентан

H2 C H2C

CH2

H2C

CH2

C H2

Циклогексан

19


Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ БІООРГАНІЧНОЇ ХІМІЇ

2.2. Ароматичні сполуки карбоциклічного ряду (арени) – такі, що мають особливий тип зв’язку між атомами вуглецю і властивості, які відрізняють їх від аліциклічних сполук. Наприклад:

Бензол

Фенантрен

3. Гетероциклічні сполуки – речовини, до складу циклів яких, крім атомів вуглецю, входять атоми інших елементів (найчастіше – азоту, кисню, сірки), тобто гетероатоми (від грецьк. heteros – інший, відмінний). Як приклади наведено деякі N, S та O-вмісні гетероцикли та їх біологічно активні похідні: O NH O

N H

O

S

Барбітурова кислота (2,4,6-триоксопіримідин) – попередник снодійних засобів

Тіофен (похідним тіофену є біотин – вітамін Н)

O

C

H O

Фурфурол (попередник в синтезі протимікробних засобів нітрофуранового ряду)

В межах кожного з розглянутих трьох рядів виділяють класи органічних сполук. Належність сполуки до певного класу визначається структурою вуглецевого ланцюга та наявністю функціональних груп, від яких в першу чергу залежать хімічні властивості органічних речовин (гідроксильної групи –ОН, карбоксильної групи –СООН, аміногрупи – 20


1.2. Класифікація та номенклатура органічних сполук

NH2 тощо). Найбільш поширені класи сполук в біоорганічній хімії та функціональні групи, що їм відповідають, наведені в таблиці 1.1. Таблиця 1.1. Класи органічних сполук та функціональні групи, що їм відповідають Загальна Клас Функціональна група формула класу Карбоксильна (карбокси-) R–COOH Карбонові –COOH кислоти R–OH Cпирти, феноли Гідроксильна (гідрокси-, окси-) –OH Карбонільна (оксо-) Альдегіди, R(R)C=O – (C)=O кетони – Алкоксильна Прості ефіри R–OR –OR Алкоксикарбонільна Складні ефіри R–CO–OR –CO–OR Амінна (аміно-) R–NH2 Аміни –NH2 (NHR2, NR3) Карбоксамідна (амідна) R–CO–NH2 Аміди –CO–NH2 Нітрогрупа R–NO2 Нітросполуки –NO2 Нітрильна (ціано-) Нітрили R–C  N –C  N Тіольна (меркапто-) R–SH Тіоли –SH (тіоспирти, меркаптани) Алкілтіольна (сульфідна) Тіоефіри R–SR –SR (сульфіди) R–SO3H Сульфокислоти Сульфонова (сульфо-) –SO3H R–Hal Галогенопохідні Галогенова –Cl, –Br, –F, –I вуглеводнів 21


Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ БІООРГАНІЧНОЇ ХІМІЇ

У складі молекули органічної речовини може міститися декілька функціональних груп. Якщо ці групи однакові (дві чи три гідроксильні або галогенові групи тощо), така сполука є поліфункціональною. Органічні сполуки, що містять у молекулі декілька різних функціональних груп, називаються гетерофункціональними. До гетерофункціональних сполук належать, зокрема, амінокислоти, окси- та оксокислоти, вуглеводи, аміноспирти та більшість біологічно активних гетероциклів природного походження. В цьому випадку окремі функціональні групи можуть бути відповідальними за різні прояви фізіологічної (біохімічної або фармакологічної) дії молекули. 1.2.2. Номенклатура органічних сполук Номенклатура – це сукупність правил, згідно з якими будують однозначну назву індивідуальної органічної сполуки. Розрізняють тривіальну та систематичну номенклатури, кожна з яких має в наш час певні особливості та межі застосування. 1. Тривіальна номенклатура. Під тривіальною номенклатурою розуміють фактично сукупність, перелік назв органічних сполук, що склалися історично та не відбивають, як правило, його хімічної будови. Тривіальні назви лежать в основі коренів похідних перших чотирьох членів гомологічного ряду вуглеводнів (метан, етан, пропан, бутан) і найчастіше використовуються в найменуваннях природних сполук – амінокислот, вуглеводів (цукрів), жирних кислот (олеїнова кислота, пальмітинова кислота), інтермедіатів обміну речовин (яблучна кислота, янтарна кислота тощо). Найбільш уживаними тривіальні назви є в фармакології та фармації, де вони позначають лікарські засоби (особливо рослинного походження – так звані алкалоїди), що мають складні найменування за систематичною номенклатурою. Наприклад: атропін (тропіновий ефір d, l-тропової кислоти), папаверин (6,7-диметокси-1-(3´,4´-диметоксибензил)-ізохінолін), новокаїн (гідрохлорид N,N-діетиламіноетилового ефіру параамінобензойної кислоти). 2. Систематична номенклатура (міжнародна номенклатура ІЮПАК). Сукупність понять, термінів та правил, що застосовуються в систематичній номенклатурі, визначена Міжнародною спілкою теоретичної та прикладної хімії (International Union of Pure and Applied Chemie – IUPAC, англ., або “ІЮПАК” ). 22


1.2. Класифікація та номенклатура органічних сполук

Назви органічних сполук за систематичною номенклатурою однозначно визначають їх молекулярну будову, тобто площинну та просторову структуру. Номенклатурними поняттями ІЮПАК є: органічний радикал (вуглеводневий радикал), функціональна (характеристична) група, замісник, локант, родоначальна структура, головний ланцюг. Розглянемо ці терміни докладніше. Органічний радикал (вуглеводневий радикал) – залишок вуглеводню, з якого умовно видалено один або декілька атомів водню. Залежно від кількості вільних валентностей, що утворюються при атомі вуглецю, розрізняють одно-, дво- і тривалентні радикали. Одновалентні радикали називають також алкільними групами (алкільними радикалами) і позначають літерою R (R–). Їх назви утворюються шляхом заміни закінчення -ан у відповідному насиченому вуглеводні (алкані) на -ил (-іл), або додавання -ил (-іл) до закінчення -ен ненасиченого вуглеводню (алкену). Іноді використовуються тривіальні назви радикалів (вініл, аліл, феніл тощо). Наприклад: СН3 – (метил); СН3 – СН2 – (етил); СН3 – СН2 – СН2 – (пропіл); (СН3)2СН – CH2 – (ізобутил);

СН2 = СН – (етеніл; вініл) СН2 = СН – СН2 – (пропен-2-іл; аліл) С6Н5 – (феніл); С6Н5 – СН2 – (бензил).

Двовалентні радикали, що мають вільні валентності при різних атомах вуглецю (на різних кінцях вуглецю) мають закінчення -илен (-ілен); такі, що мають дві валентності при одному атомі вуглецю -иліден (-іліден), наприклад: – СН2 – (метилен); – СН2 – СН2 – (етилен);

– СН3 – СН С6Н5 – СН

(етиліден);

(бензиліден)

Функціональна (характеристична) група – замісник (замісники), що (на відміну від органічних радикалів) містить невуглецеві атоми. Існує також поняття старшинства функціональних груп. Старшою (відносно іншої, молодшої групи) є функціональна група, що розташова23


Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ БІООРГАНІЧНОЇ ХІМІЇ

на в переліку таблиці 1.2. вище. Функціональну групу, що сполучена з родоначальною структурою (див. нижче) називають характеристичною групою. У найменуванні органічної сполуки функціональні (характеристичні) групи стають префіксами або закінченнями. Деякі функціональні групи (хлор-, бром-, нітро- тощо) позначають тільки у префіксі. Таблиця 1.2. Функціональні (характеристичні) групи, що вказуються в префіксах або закінченнях органічних сполук (перелічені в порядку зменшення старшинства) Функціональна група Назва у префіксі Назва в закінченні Карбокси-ова кислота – COOH Сульфо-сульфонова кислота – SO3H -нітрил – – (C) N Оксо-аль – HC=O Оксо-он (C)=O Гідрокси- (окси-) -ол – OH Меркапто-тіол – SH Аміно-амін – NH2 Замісник – поняття, що охоплює як функціональні групи, так і вуглеводневі радикали. Родоначальна структура – хімічна структура, що є основою найменування даної органічної речовини. Родоначальною структурою для ациклічних сполук є їх головний ланцюг, для карбо- та гетероциклічних сполук – відповідний цикл. В якості головного ланцюга в ациклічних вуглеводнях та їх похідних обирають зазвичай найдовший вуглецевий ланцюг; в разі наявності у вуглеводні декількох кратних зв’язків або характеристичних (функціональних) груп головним стає ланцюг, що містить найбільшу їх кількість. Замісникова номенклатура ІЮПАК Раціональним базисом систематичної номенклатури ІЮПАК є замісниковий принцип, згідно з яким будь-яка органічна сполука розглядається як похідне вуглеводню (речовини, що складається тільки з атомів вуглецю і водню), в молекулі якого один або декілька водневих атомів заміщені на інші атоми або групи атомів (замісники). 24


1.2. Класифікація та номенклатура органічних сполук

Формування назви органічної сполуки ациклічного ряду за замісниковою номенклатурою ІЮПАК здійснюють згідно з такою послідовністю логічних операцій: 1) обирають родоначальну структуру (головний ланцюг) за критеріями, розглянутими вище; 2) формулюють назву родоначальної структури за такими правилами: – за корінь слова беруть назву насиченого вуглеводню з такою кількістю вуглецевих атомів, яку має обраний головний ланцюг; – найменування старшої функціональної групи (якщо вона є) стає суфіксом або (закінченням) назви родоначальної структури, наприклад*: корінь

старша функціональна група

H3C–CH2–OH Етан-ол старша функціональна група корінь

H3C–CH2– COOH Пропан-ова кислота

– наявність кратних зв’язків позначають суфіксами -ен (-єн) або -ин -(ін) – для подвійних або потрійних зв’язків відповідно; 3) проводять нумерацію атомів вуглецю головного ланцюга, використовуючи такі критерії: а) найменший номер набуває старша функціональна група; в разі її відсутності враховують критерії за пп. б та в); б) найменший номер отримує той атом вуглецю головного ланцюга, до якого найближче розташований замісник або подвійний зв’язок; в) при наявності декількох замісників їх нумерацію проводять з урахуванням алфавітного порядку їх назв; * у прикладах найменування закінчень подано через дефіс

25


Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ БІООРГАНІЧНОЇ ХІМІЇ

4) назви замісників – вуглеводневих радикалів стають префіксами в назві сполуки; назви замісників – функціональних груп (крім старшої функціональної групи!) стають префіксами або суфіксами (чи закінченнями); номери (локанти) відповідних замісників позначаються перед їх назвами (префіксами), наприклад: CH3 4

3

H3C

NH2 2

CH

1

CH

COOH

SH 2-аміно-3-меркапто-3-метилбутанова кислота

Використання функціональної групи в якості префікса або суфікса можна проілюструвати таким прикладом: ОН-група як префікс (гідрокси-): OH 2

3

4

H3C

CH

CH2

1

COOH

3-гідроксибутанова кислота

ОН-група як суфікс (-ол): 3

H3C

2

CH2

1

CH2

OH

Пропанол-1

5) положення кратного зв’язку позначають таким чином: цифра, що ставиться після відповідного суфікса (-ен (-єн) або -ин (-ін)), вказує на номер першого з двох вуглецевих атомів, які утворюють кратний зв’язок, наприклад:

26

5 4 3 2 1 СН3 – СН2 – СН2 – СН = СН2

Пентен-1

5 4 3 2 1 СН3 – СН2 – СН = СН – СН3

Пентен-2


1.2. Класифікація та номенклатура органічних сполук

Наведемо приклад назви біоорганічної сполуки за систематичною (замісниковою) номенклатурою ІЮПАК: (3) CH3 7

H 3C

6

C

CH3 5

4

CH2

CH

3

C

2

H

1

C

CH

(4) (1)

O (2)

Схема побудови номенклатурної назви сполуки. 3,6-диметил-гептадієн-2,5-аль: (1) (2) (3) (4)

корінь (родоначальна структура) – гепта-; закінчення (старша функціональна група) – аль; префікс (замісники) – метил-; суфікс (подвійні зв’язки) – дієн.

У зв’язку із складністю назв сполук за номенклатурою ІЮПАК у практиці найменувань природних речовин здебільшого використовують їх тривіальні назви, наприклад, при позначенні амінокислот: NH2 HOOC

CH

CH2

CH2

COOH

2-амінопентандіова кислота (глутамінова кислота)

NH2 CH2

CH

COOH

2-аміно-3-фенілпропанова кислота (фенілаланін)

Радикало-функціональна номенклатура ІЮПАК Варіантом номенклатури ІЮПАК є радикало-функціональна номенклатура. При цьому в основу найменування речовини покладена назва класу органічних сполук, що визначається наявністю певної 27


Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ БІООРГАНІЧНОЇ ХІМІЇ

функціональної групи (таблиця 1.1.) – спирт, ефір, альдегід, кетон тощо. Наприклад: CH3–CH2OH Етанол (за замісниковою номенклатурою) Етиловий спирт (за радикало-функціональною номенклатурою) Для позначення розміщення замісників (радикалів та функціональних груп) припустимими локантами є літери грецького алфавіту  …. При цьому літери  набуває атом вуглецю, найближчий до старшої функціональної групи. Зокрема, наведені вище амінокислоти часто позначаються як: глутамінова кислота – -амінопентандіова (або -аміноглутарова) кислота; фенілаланін – -аміно- -фенілпропіонова кислота. Дистальний (найбільш віддалений) від старшої функціональної групи атом вуглецю звичайно позначається буквою . 1.3. Будова біоорганічних сполук. Ізомерія 1.3.1. Електронна структура атома вуглецю в органічних сполуках Принципи атомної будови. Квантові числа Атом будь-якого хімічного елемента складається з позитивно зарядженого ядра, в якому зосереджена практично вся маса атома, та негативно заряджених електронів (заряд –1). Кількість електронів в атомі відповідає атомному номеру елемента (для вуглецю – шість) і дорівнює кількості протонів (позитивно заряджених часточок із зарядом +1) в атомному ядрі, що в сукупності надає атому електронейтральності. Згідно з планетарною моделлю Резерфорда – Бора, атом можна уявити собі як мініатюрну планетарну систему, де ядро відіграє роль сонця, навколо якого кружляють планети – електрони. Проте розвиток квантової механіки вніс суттєві зміни в цю просту механічну модель. Зокрема, згідно з уявленнями квантової механіки, електрони мають властивості як часточок, так і хвиль, що займають певні просторові ділянки навколо атомного ядра. При цьому квантово-механічною моделлю, що описує стан окремих електронів в атомі, є електронна хмара. Частина простору, в якій вірогідність знаходження певного електрона (електронної хмари) максимальна, зветься атомною орбіталлю (АО). Електрони, що розміщуються на певних відстанях від атомного ядра (посідають певні орбіталі), розрізняються не тільки значеннями енергії, 28


1.3. Будова біоорганічних сполук. Ізомерія

а й формами орбіталей, в яких розташована електронна хмара, та їх просторовою орієнтацією. Тому для характеристики електронів, що входять до складу атома, та їх орбіталей застосовується система параметрів, які дістали назву квантових чисел: – Головне квантове число (n), що має цілочислові значення (n = 1, 2, 3…) визначає розміри електронної хмари (відстань електрона від ядра) та енергетичний рівень електрона; головне квантове число відповідає номеру періода Періодичної системи елементів Д. І. Менделєєва, в якій знаходиться даний атом. – Орбітальне (побічне) квантове число (l) відображує розділення енергетичного рівня (n) на підрівні, що розрізняються енергією електронів, які знаходяться на цих підрівнях. Чисельні значення орбітального числа для певного енергетичного рівня n складають величини від 0 до (n – 1); наприклад, енергетичному рівню з n = 1 відповідає один підрівень (l = 0), рівню з n = 2 – два підрівні з l = 0 та l = 1 тощо. Енергетичні підрівні (орбіталі) з l= 0, 1, 2, 3 мають також позначення літерами латинського алфавіту: s, p, d, f відповідно. Орбіталі можуть бути зайняті електронами (одним або двома) або вакантні (вакантні АО). Атомні орбіталі з певним орбітальним числом (та електронні хмари, що їх займають) мають різні просторові форми. Зокрема, значенню l = 0 (найнижча енергія на будь-якому енергетичному рівні n) відповідає сферична орбіталь (та сферична електронна хмара) – s-орбіталі та s-електрони; значенню l = 1 відповідає орбіталь (та електронна хмара) у вигляді двох еліпсоїдів форми “гантелей” – p-орбіталі та p-електрони, інші орбіталі мають складніші геометричні форми. Просторові геометричні форми s-, p- та d-атомних орбіталей подано на рис. 1.2.

s-орбіталь

p-орбіталь

d-орбіталь

Ðèñ. 1.2. Ôîðìè àòîìíèõ îðá³òàëåé

– Магнітне квантове число (m) визначає орієнтацію еліпсоїдних електронних хмар у тривимірному просторі. Відповідно до цього, еліп29


Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ БІООРГАНІЧНОЇ ХІМІЇ

соїдні p-електронні хмари, що відіграють значну роль у валентних зв’язках атома вуглецю, підрозділяються на енергетично еквівалентні px, py та pz-електрони. – Спінове квантове число (s) характеризує обертання електрона навколо власної осі за або протигодинникової стрілки, що позначається спіновими числами +1/2 та – 1/2 або протилежно спрямованими стрілками (, ). Розподіл електронів в атомі. Електронні формули Електронна конфігурація будь-якого атома відповідає певним закономірностям, які є наслідком правил розподілу електронів між енергетичними рівнями та заповнення ними атомних орбіталей. Основними з цих правил є: 1) напрямок заповнення – АО заповнюються електронами в порядку збільшення енергетичних рівнів, тобто спочатку заповнюються орбіталі з найменшою енергією (“нижчі” орбіталі, починаючи від ядра); в межах певного енергетичного рівня спочатку заповнюються електронами енергетично нижчі підрівні (спочатку s- а потім p-, d-орбіталі і т.д.); 2) кількість електронів (N) на одному енергетичному рівні дорівнює подвоєному квадрату номера рівня n, тобто N = 2 n2; відповідно до цього правила на першому (найближчому до ядра) енергетичному рівні (n = 1) може знаходитися не більше двох електронів (один – в атомі водню та два – у всіх інших елементів), на другому (n = 2) – від одного до восьми електронів (чотири – у вуглецю, п’ять – у азоту, шість – у кисню); 3) в межах кожного підрівня (l) існують додаткові підрівні (орбіталі), що мають назву енергетичних, або квантових, комірок; кількість квантових комірок для підрівня l = 0 (в якому розміщені s-електрони) дорівнює одиниці, для підрівня l = 1 (в якому розміщені p-електрони) дорівнює трьом. У кожній квантовій комірці (на орбіталі) може знаходитися один електрон (неспарений електрон) або максимально два електрони з протилежними спінами (спарені електрони): 

  

Виходячи з наведеного, розподіл електронів в атомі (його електронну конфігурацію) можна подати у вигляді електронних формул або квантових комірок, наприклад: – електронна конфігурація атома водню: 30


1.3. Будова біоорганічних сполук. Ізомерія

1s1

або n =1

Тобто 1-й енергетичний рівень атома водню має один підрівень, який складається з однієї квантової комірки з одним електроном. – електронна конфігурація атома вуглецю: 1s22s22p2 (1s22s22px2py) або p-орбіталі s-орбіталі n=2

  

n=1

  

 

Тобто в атомі вуглецю: 1-й енергетичний рівень (n = 1) має один підрівень (l = 0) з двома s-електронами (з протилежними спінами); 2-й енергетичний рівень має два підрівні (l = 0 та l = 1, на яких розміщені два s- та два p-електрони відповідно); два електрони p-підрівня (p-орбіталі) мають різну просторову орієнтацію (px та py) і розташовані в різних квантових комірках. 1.3.2. Природа хімічних зв’язків в органічних сполуках Здатність атомів приєднувати певну кількість інших атомів або атомних груп з утворенням хімічних зв’язків називається валентністю атома. В молекулах органічних сполук атом вуглецю завжди чотиривалентний і може утворювати з сусідніми атомами одинарні та кратні (подвійні, потрійні) хімічні зв’язки. Основними типами хімічних зв’язків, що cполучають окремі атоми (вуглецю та інших елементів) в молекулах органічних сполук, є ковалентні, донорно-акцепторні (зокрема, семіполярні), іонні (сольові) та водневі зв’язки. 1. Ковалентні зв’язки. Валентні стани атома вуглецю Ковалентні зв’язки – це хімічні зв’язки, які утворюються шляхом усуспільнення електронів (утворення електронних пар) та перекривання 31


Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ БІООРГАНІЧНОЇ ХІМІЇ

відповідних АО атомів, що формують молекулярні орбіталі (МО). В утворенні ковалентних зв’язків беруть участь неспарені електрони зовнішнього енергетичного рівня, зокрема: у атома водню – його зовнішній (і єдиний) s-електрон; у атомів другого періоду, що найчастіше входять до складу органічних сполук (вуглецю, кисню, азоту) – p-електрони 2-го енергетичного рівня. Наприклад, утворення молекули водню (Н2) здійснюється шляхом усуспільнення двох неспарених електронів 1s від кожного атома Н (позначаються крапкою поряд із символом атома) з утворенням електронної пари, що розміщується на спільній молекулярній орбіталі (МО). Електронна пара позначається двома крапками, що еквівалентно позначенню хімічного зв’язку рискою: Н• + Н•  Н •• Н (Н – Н) Валентні стани атома вуглецю Як зазначено вище, здатність атомів утворювати ковалентні зв’язки, тобто їх валентність, визначається числом неспарених електронів на зовнішньому енергетичному рівні. Атом вуглецю має на зовнішній орбіталі (p-орбіталі) два неспарених електрони, однак його валентність у складі органічних сполук дорівнює чотирьом. Електронна конфігурація атома вуглецю має вигляд 1s22s22px2py – це основний, незбуджений стан атома. За умов збудження, яке має місце при взаємодії вуглецю з атомами інших елементів, відбувається перехід одного електрона з 2s- на 2p-орбіталь з утворенням нового розподілу електронів на атомних орбіталях збудженого атома: 1s22s22px2py  1s22s2px2py2pz Нова електронна конфігурація атома вуглецю має чотири неспарених електрони, які, проте, різняться за енергетичними та стеричними властивостями (один 2s- та три 2p-електрони – 2px, 2py та 2pz), тоді як у складі більшості вуглеводнів С–С та С–Н зв’язки є однаковими (наприклад, у молекулі метану СН4). Це теоретичне протиріччя було з’ясоване завдяки запропонованому Лайнусом Полінгом (L. Pauling) уявленню про гібридизацію орбіталей. Під гібридизацією атомних орбіталей розуміють змішування (комбінацію) і вирівнювання за формою та енергією одного 2s-електрона та 32


1.3. Будова біоорганічних сполук. Ізомерія

кількох (від одного до трьох) неспарених 2p-електронів, що відбувається при утворенні атомом вуглецю хімічних ковалентних зв’язків. Залежно від кількості 2p-електронів, які беруть участь у гібридизації орбіталей, розрізняють три типи гібридизації (sp3-, sp2- та sp-) – рис. 1.3. – і відповідно три валентні стани атома вуглецю.

z

z

y

x

z

y

x

y

x

sp3

sp2 sp Ðèñ.1.3. Òèïè ã³áðèäèçàö³¿ âàëåíòíèõ îðá³òàëåé (n = 2) àòîìà âóãëåöþ

Перший валентний стан атома вуглецю (sp3-гібридизація) – утворюється шляхом комбінації чотирьох атомних орбіталей збудженого атома вуглецю, на яких знаходяться неспарені електрони другого (n = 2) енергетичного рівня – однієї 2s- та трьох 2p-орбіталей. Результатом цього процесу є формування чотирьох рівноцінних гібридних sp3-орбіталей, що структурно являють собою асиметричну об’ємну вісімку. Просторове розташування sp 3-орбіталей в атомі вуглецю відповідає осям правильного тетраедра, що спрямовані від його центра до вершин під кутами 109,5°: 33


Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ БІООРГАНІЧНОЇ ХІМІЇ

Гібридна sp3-орбіталь

Просторове розміщення sp3-орбіталей в атомі вуглецю

Другий валентний стан атома вуглецю (sp 2-гібридизація) – виникає в результаті комбінації однієї 2s- та двох 2p-атомних орбіталей (px, py). При цьому формуються три асиметричні sp2-гібридні орбіталі, що розміщені в одній площині під кутами 120° одна до одної. Негібридизована 2р-орбіталь (рz) розміщується в площині, що є перпендикулярною до площини sp2-орбіталей. Третій валентний стан атома вуглецю (sp-гібридизація) – є результатом комбінації однієї 2s- та однієї 2p- орбіталей (px). При цьому формуються дві гібридні sp-орбіталі, розташовані лінійно, тобто під кутом 180° одна до одної. Негібридизовані 2р-орбіталі (py та рz) розміщуються в площинах, що є перпендикулярними до площини sp-орбіталі. Просторове розміщення атомних орбіталей вуглецю в станах sp2 та sp-гібридизації подано на рис.1.4.

pz

2

sp

pz py

sp

Ðèñ. 1.4. Äðóãèé òà òðåò³é âàëåíòíèé ñòàíè àòîìà âóãëåöþ: sp2- òà – sp-ã³áðèäí³ îðá³òàë³ ç íåã³áðèäèçîâàíèìè p-åëåêòðîíàìè, ðîçì³ùåíèìè â ïåðïåíäèêóëÿðíèõ ïëîùèíàõ.

34


Навчальне видання

Губський Юрій Іванович БІооРГанІчна ХIмIЯ Підручник

Коректор Л. Я. Шутова Комп’ютерна верстка: Г. А. Пєшков Підписано до друку 22.02.19. Формат 60×90/16 Гарнітура Таймс. Папір офсетний. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 26,00. Зам. № 1933. ПП “Нова Книга” 21029, м. Вінниця, вул. М. Ващука, 20 Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 2646 від 11.10.2006 р. Тел. (0432) 56­01­87. Факс 56­01­88 E­mail: info@novaknyha.com.ua www.nk.in.ua


Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.