Федір Андрощук "Гаральд Суворий. Останній вікінг" by Laurus Press

Федір Андрощук

Книги Федора Андрощука Нормани і слов’яни у Подесенні (моделі культурної взаємодії доби раннього середньовіччя) (Київ, 1999) Scandinavian Antiquities of Southern Rus’. A Catalogue (Paris, 2012) Мечи викингов (Киев, 2013) Vikings in the East: Essays on the Contacts along the Road to Byzantium (Uppsala, 2013) Swords and Social Aspects of Weaponry in Viking Age societies (Stockholm, 2014) Images of Power: Byzantium and Nordic Coinage, c. 995–1035 (Paris — Kiev, 2016) Осеберг. Загадки королевского кургана (Киев, 2017)

ГАРАЛЬД_СУВОРИЙ ОСТАННIй вIкIнг

Гаральд Суворий був неординарною особою: він відомий своїм сватанням до доньки Ярослава Мудрого Єлисавети, пригодами у Візантії, відважним походом на Англію та геройською загибеллю при Стемфорд Бріджі. Ще за життя Гаральда виникло чимало переказів про його походи та скарби. Це свідчить, що доля правителя дивувала та цікавила сучасників. Між тим, багато в біографії цього норвезького короля залишається невідомим, відповіді на чимало запитань ані саги, ані інші писемні джерела не дають. Із книги читач дізнається, щó в розповідях про Гаральда Суворого можна вважати вигадкою, а що — правдою. На вас чекає занурення в скандинавський, слов’янський і візантійські світи, які вплинули на формування образу останнього короля-вікінга.

LAUR U S

Федір Андрощук

ГАРАЛЬД СУВОРИЙ _ ОСТАННIЙ ВIКIНГ

Федір Олександрович Андрощук — доктор історичних наук, фахівець у галузі історії та археології Русі та Скандинавії. Сфера наукових інтересів — доба вікінгів, історія зброї, контакти Скандинавії з Руссю та Візантією, ранньосередньовічні сфрагістика та нумізматика. Член Колегії дослідників Шведського дослідницького інституту в Стамбулі. Керівник проєктів «Мечі вікінгів», «Скандинавські імітації візантійських монет», а також «Візантійське срібло у скарбах доби вікінгів» в Історичному музеї Швеції.

ГАРАЛЬД СУВОРИЙ ОСТАННIЙ ВIКIНГ

Г А Р А Л Ь Д С У В О Р И Й ― О С Т А Н Н I й в I к I нг

Федір Андрощук

ГАРАЛЬД СУВОРИЙ ОСТАННIЙ ВIКIНГ

КИЇВ LAURUS 2020 3

Г А Р А Л Ь Д С У В О Р И Й ― О С Т А Н Н I й в I к I нг

УДК 94(481)ꞌ ꞌ10ꞌ ꞌ А65 Андрощук, Федір.

А65

Гаральд Суворий — останній вікінг. Київ : Laurus, 2020. — 204 с.: іл. ISBN 978-617-7313-55-6 Ця книга — критичний огляд біографії норвезького короля Гаральда Сігурдссона Суворого (1015–1066). На основі даних писемних, археологічних і нумізматичних джерел проаналізовано свідчення скандинавських саг і поезії скальдів. У книзі містяться екскурси в історію ранньосередньовічних міст Скандинавії, Русі та Візантії, в яких Гаральду довелося побувати. Також розглянуто історію монетного карбування та зброї його доби. Детально досліджено літературні й матеріальні свідчення про вміст скарбів, добутих Гаральдом у Візантії, відстежено їхній можливий вплив на ідеологію та політику його сучасників — правителів на Русі та в Північній Європі.

ISBN 978-617-7313-55-6 4

ПЕРЕДСЛОВО

ЗМIСТ Передслово 7 Скандинавія у пізню епоху вікінгів

Батьки Гаральда 22 Олав Святий і Гаральд 25 Гаральд на Русі 29 Еллісів 33 Уявна Візантія 40 Виображуючи середньовічний Константинополь

Імперія часів правління Зої, Михаїла Пафлагонця і Михаїла Калафата 55 Варвар у Візантії 59 Страсті по Гаральдових скарбах

Олав Святий і темниця Гаральда

Чи ходив Гаральд у військовий похід на Єрусалим?

Гаральд і похід Русі на Константинополь 1043 р.

Прибуття до Києва 91 Гроші Гаральда 105 Гаральд і Свен Естрідсен 111 Гаральд і трьонди 115 Тронгейм і Осло 118 Гаральд і церква 125 Похід до Англії 134 Скандинавська зброя часів Гаральда Сурового

140

Битва при Стемфорд Бріджі 164 Останній вікінг 170 Джерела 175 Бібліографія 179 Електронні ресурси 196 Покажчик 198 5

ПЕРЕДСЛОВО

Епоха вікінгів — період дуже цікавий не лише самобутньою та яскравою культурою, а й особистостями, які надали йому унікального забарвлення. Дослідження біографій цих постатей дає можливість зрозуміти ментальність учасників давніх подій і їхніх нащадків, які через десятиліття та століття часто прагнули відтворити минувшину з власної уяви. Однак уявлення про неї поставали зі знайомого та зрозумілого для них сьогодення. Скандинавські саги показують нам героїв, чиї постаті, діяння та долі яких притягують увагу не тільки літературознавців чи істориків, а й пересічних читачів, усі категорії яких перейняті однаковими питаннями — що є вимислом, а що правдою в цих оповідях? Як це можна встановити або перевірити? Де грань між легендарною оповіддю та історичним записом? Ці самі питання цікавлять і автора цієї книги. Вибір героя моєї розвідки невипадковий. Гаральд був неординарною особистістю — він відомий своїм сватанням (яке романтизували набагато пізніше) до доньки Ярослава Мудрого Єлисавети, незвичайними пригодами у Візантії, відважним походом до Англії та геройською загибеллю при Стемфорд Бріджі. Але, якщо прискіпливо подивитися на ці та інші епізоди його біографії, багато чого видастся незрозумілим та/або потребуватиме додаткових пояснень, яких ані саги, ані інші писемні джерела не надають. Через це писати нарис про норвезького конунґа Гаральда Суворого, і надто про його час, — завдання складне, а головне — небезпечне. Основна проблема полягає в тому, що все, що ми знаємо про цього скандинавського правителя, ґрунтується на даних, історична достовірність яких або сумнівна, або відпочатку не претендувала 7

Г А Р А Л Ь Д С У В О Р И Й ― О С Т А Н Н I й в I к I нг

на роль актуальних у деталях свідчень. Зокрема це безліч фантастичних подробиць, якими буквально обросли пригоди Гаральда в південних країнах чи бойових походах.1 Відоме прізвисько «суворий правитель» Гаральд Гардрада отримав не під час свого життя, а тільки у другій половині ХІІІ ст. Серед норвезьких королів таке прізвисько ми вперше зустрічаємо у Сіґурда Хрестоносця (Iorsala-Sigurðr þar er Harðraðr), який жив і правив після Гаральда (1090–1130).2 Іноземні сучасники в Англії та Франції називали Гаральда har fagera або harvagrus, імовірно плутаючи з його славетним пращуром — конунґом Гаральдом Прекрасноволосим.3 Відгуки сучасників про Гаральда є важливими джерелами не лише для укладання його життєпису, вони цікаві для розуміння забобонів, політичних і культурних ідей, які існували тоді. Одним із найперших авторів є Адам Бременський — радник у питаннях місіонерства архієпископа Гамбургу-Бремену Адальберта (1043–1072), а також автор хроніки «Діяння архієпископів Гамбурзької церкви» — важливого джерела з історії Північної Німеччини та скандинавських країн. Серед його інформаторів був і Свен Естрідсен — данський король і багаторічний ворог Гаральда, якого Адам відвідав у Данії близько 1068–1069 рр.4 Це частково пояснює ту характеристику, яку він дає норвезькому королю: Про них див.: Blöndal S. The Varangians of Byzantium: an aspect of Byzantine military history. New York and London, 1978, p. 71–74. 2 Див.: Пасмо про Гемінґа сина Аслака (Hauksbok udgiven efter de Arnamagnaeanske Handskrifter No. 371, 544 og 675, (quarter) samt forskellige Papirshandskrifter af det Kongelige Nordiske Oldskrift-Shelskab. Kobenhaven, 1892, p. 337); Гуревич Е. А. Исландские пряди. Москва, 2016, c. 439. 3 Haraldr hárfagri. Див.: Turville-Petre G. Harald the Hard-ruler and his Poets. London, 1968, p. 3. 4 Nyberg T. Adam of Bremen. В: Ph. Pulsiano (ed.). Medieval Scandinavia. An Encyclopedia, New York — London, 1993, p. 1–2; Janson H. Sven Estridsson, Hamburg-Bremen och påven. In: Croix S., Sonne L. (eds.). Svend Estridsen. Odense, 2016, p. 81–82. Проте є і сумніви стосовно реальних контактів між Свеном та Адамом, див.: Lipiec S. Inspirations of Adam of Bremen. In: McGreevy M., Rita R. (eds.). CER Comparative European Research. Sciemcee Publishing, 2017, p. 144. 1

ПЕРЕДСЛОВО

Своєю жорстокістю король Гаральд перевищив скаженість усіх тиранів. З волі цієї людини було зруйновано безліч церков, а багато християн після піддання тортурам вбито. Він був могутньою людиною та уславився своїми перемогами над багатьма варварами і в Греції, і в скіфських землях. Після того, як Гаральд повернувся на батьківщину, він ніколи не припиняв воєн. Гаральд був блискавкою з півночі та злою долею всіх данських островів. Ця людина сплюндрувала все слов’янське узбережжя, підкорила Оркнейські острови та поширила свою криваву владу аж до Ісландії. Він панував над багатьма народами та був ненависним їм через свою жадібність і жорстокість.5 Теодорік Монах — автор однієї з найбільш ранніх історій норвезьких королів, присвяченій Ейстейну Ерлендссону (помер 1188 р.), архієпископу в Нідаросі. На жаль, нам нічого невідомо про Теодоріка, за винятком того, що вчився він у паризькому монастирі Св. Віктора, де здобув гарну освіту.6 Певною мірою його відомості про скандинавське минуле ґрунтувалися на усній інформації, почутій від ісландців7. Ось як він характеризує Гаральда: Гаральд був сильним чоловіком, далекоглядним у своїх рішеннях, швидко хапався за зброю, був жадібним до того, що було його власністю, і заздрісним до того, що належало чужим.8 А Сноррі Стурлусон, відомий як укладач «Геймскрінґли» або «Кола Земного» — збірки королівських саг, так описує нашого героя: Adam of Bremen. History of the archbishops of Hamburg-Bremen. Translated with an introduction and notes by F. J. Tschan. New York, 1959, p. 127-128. Book three Ch. XVII (16). 6 Агишев С. Ю. Теодорик Монах и его «История о древних норвежских королях». Москва, 2013, c. 120. 7 Cormack M. Theodoricus: Historia de antiquitate regum Norwagiensium. In: Pulsiano Ph. (ed.). Medieval Scandinavia, An Encyclopedia. New York — London 1993, p. 643; Агишев С. Ю. Теодорик Монах, с. 121–122. 8 Theodoricus Monachus. An account of the ancient history of the Norwegian kings. Faulkes A., Perkins R. (eds.) Viking Society for Northern Reseach. Text Series XI. London, 1998. Ch. 28: 3–6, p. 45. 5

Г А Р А Л Ь Д С У В О Р И Й ― О С Т А Н Н I й в I к I нг

Гаральд конунґ був могутнім мужем і добрим правителем своєї країни, великим мудрецем, так, що люди казали, що не було в Південних Країнах хьовдінга, рівного йому за його розумом або його порадами.9 Він був великий та хоробрий воїн, сильний, і поводився зі зброєю ліпше за будь-кого іншого…10 У «Пасмі про Гемінґа, сина Аслака» є така інформація: Гаральд конунґ був високий на зріст. Він знав, як поводитися, краще, ніж будь-хто інший, був розумний і красномовний. При ньому було багато доблесних людей… Конунґ мав звичку роз’їжджати по бенкетах, проводячи по пів року то на півночі країни, то на півдні.11 Пасмо має доволі складну структуру. Його перша частина збереглася в двох версіях — одна XV століття в складі «Книги з Плаского Острова», а інша датована XVІ століттям і включена до «Гульди-Гроккінскінни» — королівської саги, що охоплює період з 1035 до 1177 р., базована на «Геймскрінґлі» Сноррі Стурлусона, та доповнена матеріалом із незбереженої до наших часів редакції збірки саг «Гнила шкіра». Друга частина пасма заснована на «Сазі про Гаральда Сіґурдсона», що з багатьма додатками увійшла до компіляції так званої «Книги Гаука», датованої XIV сторіччям.12 Перша частина явно спрямована проти Гаральда та, скоріш за все, складена в середовищі могутніх бондів північної частини країни, які були вороже налаштовані проти централізованої політики королівської влади. Перша частина пасма — пародія на деякі з чеснот Гаральда, перераховані в його «Вісах радости», де він називає себе вправним Пор. Аналогічне місце в Ágrip af Nóregskonungasǫgum: A Twelfth-Century Synoptic History of the Kings of Norway. Edited and Translated with an Introduction and Notes by J. M. Driscoll. Viking Society for Northern Research Text Series, 10. London, 2008. Сh. XLI, p. 54. 10 Har. Harð. = Haralds Saga Harðráða. In: Snorri Sturluson. Heimskringla. Nóregs konunga sögur, Utgivet af Finnur Jónsson, København, 1911. Сh. 36, p. 470. 11 Гуревич Е. А. Исландские пряди, с. 413. 12 Fellows-Jensen G. Hemings þáttr Áslákssonar. In: Pulsiano Ph. (ed.), Medieval Scandinavia: An Encyclopedia. New York, 1993, p. 282; Про джерела пасма див.: Hemings þáttr. Translated by A. Faulkes. Dundee, 2016, URL: http://vsnrweb-publications.org.uk/ 9

ПЕРЕДСЛОВО

плавцем, лижником та стрільцем з лука. У «Пасмі» Гаральд змагається з вигаданим героєм Геммінгом і програє йому в цих уміннях. Гаральд пробує підступно погубити Геммінга, чим наражається на гнів свого брата — Олава Святого. Останній наказує Геммінгу вирушити у паломництво, приховавшись під ім’ям Лейв, а також пророкує йому свідчення гибелі Гаральда. Незабаром Лейв прибув до Англії, де його гарно прийняв король Ятвард Добрий (Едвард), і невдовзі Лейв став наставником Гаральда (Гарольда), сина ярла Гудині (Гудвіна), якого навчив усьому, що вмів сам. Спроби реконструювати життєпис Гаральда на підставі писемних джерел робили і раніше.13 Дані про нього збереглися в двох групах джерел — поезії скальдів і великих збірках саг, датованих ХІІІ століттям — «Красива шкіра», «Гнила шкіра» та «Коло земне» (укладена Сноррі Стурлусоном). Останній, у спробах зібрати достовірні факти з життя Гаральда, зіштовхнувся з очевидною джерелознавчою проблемою: Одначе багато його (Гаральда) подвигів залишились незаписаними, що спричинено частково нашим незнанням, а частково тим, що ми не бажали вносити до книги оповіді, яким немає свідків. И хоча ми чули розповіді або згадки, здається нам кращим додати їх згодом, аніж бути змушеним вилучати. Багато переказів про Гаральда конунґа є в поезіях, що їх ісландці складали для нього або його синів.14 Інформація з поезії скальдів доволі лаконічна, та, тим не менш, вона давніша за викладену в сагах. Останні були записані набагато пізніше, ніж відбувались описані в них події, і відображають радше Storm G. Harald Haardraade og Væringerne. Historisk Tiskrift 2, Rk. 4. 1884, p. 354– 386; Nordhagen P. J. Harald og Bysans. In: Berg A. (ed.). Harald Hardråde. Oslo, 1966; Blöndal S. The Varangians of Byzantium, p. 54–102; Bagge S. Harald Hardråde i Bysants, To fortellinger, to kulturer. In: Andersen Ø., Hägg T. (eds.). Hellas og Norge. Kontakt, Kompasjon, Kontrast. Bergen, 1990, p. 169–192; Marsden J. Harald Hardrada, The Warrior’s Way. Phoenix Mill, 2007; Jackson T. Harald, Bolgara Brennir, in Byzantine Service. In: Minaeva O., Holmquist L. (eds.) Scandinavia and Balkans: Cultural Interactions with Byzantium and Eastern Europé in the First Millenium AD. Cambridge, 2015, p. 72–82. 14 Heimskringla, p. 470. 13

Г А Р А Л Ь Д С У В О Р И Й ― О С Т А Н Н I й в I к I нг

те, як Гаральда уявляли в часи записів саг, ніж те, що він здійснив насправді.15 Гаральд і сам був поетом, а тому частину важливої інформації він розповів від власного імені. Збереглося дванадцять строф, що приписують конунґу. У них він згадує битву при Стикластадирі, вихваляється своїми перемогами у Сицилія, а в рефрені жаліється на те, що, попри всі його подвиги та досягнення, богиня золотого кільця (gullhringr) у Ґардах (донька Ярослава Єлисавета) все ще бере його на кпини. Останні свої поетичні строфи Гаральд склав у битві при Стемфорд Бріджі.16 У Гаральда було тринадцять скальдів, але всі вони отримали відомості про його ранню біографію з інших рук. Це, звичайно, дещо нівелює цінність їхніх свідчень як історичних джерел. Найулюбленішим поетом Гаральда був ісландець Тьйодольф Арнорссон, який склав йому поему з шістьма рефренами — Sexstefja.17 Метою поеми було увіковічнення життя та славних діянь конунґа. Збереглося тридцять п’ять строф цієї поеми, де життєпис Гаральда починається з його втечі після загибелі брата Олава та продовжується описами Гаральдових пригод на Сході. У поемі Тьйодольф називає Гаральда «спалювачем болгарів» — Bolgara brennir, натякаючи на його участь у військовому поході проти болгар. Джерелом інформації для Тьйодольфа був сам Гаральд, який розповів йому також про завоювання вісімдесяти міст у Серкланді (завойована арабами Сицилія), похід у Ломбардію та осліплення ним візантійського імператора. Тьйодольф розділив безрадісну долю зі своїм конунґом у битві при Стемфорд Бріджі, де склав два останні свої вірші.18 На деякі цікаві деталі ми натрапляємо в поемі брата Тьйодольфа — скальда Больверка Арнорссона19. Тут він згадує прибуття Га15 16 17 18 19

Bagge S. Harald Hardråde i Bysants, p. 175. Turville-Petre G. Harald the Hard-ruler, p. 19. URL: http://skaldic.abdn.ac.uk/db.php?id=1444&if=default&table=text Turville-Petre G. Harald the Hard-ruler, p. 13, 17. Там само, p. 17, 18; URL: http://skaldic.abdn.ac.uk/m.php?p=skald&i=29.

ПЕРЕДСЛОВО

ральда на військових кораблях до стін Константинополя (malma Miklagarðs), щорічні баталії, кровопролитний бій біля південних берегів Сицилії, похід до Північної Африки (Blálands), зустріч його з Магнусом і війну зі Свеном. Поема Больверка є не надто надійним джерелом, бо він сам каже про свої вірші: «як я чув» — es heyrðak. Серед інших придворних поетів Гаральда варто згадати Іллугі Брюндаласкальда, про якого нічого не відомо. Його прізвисько вказує на те, що він був родом з долини Брюндал у Південній Ісландії, або ж отримав його через те, що склав твори на честь мешканців цієї долини. У третій станзі він згадує напад Гаральда на сицилійських норманів (Frakka) і каже, що шлях до обителі жінки був для Гаральда непростим.20 У четвертій станзі він оповідає про підкорення Гаральдом південних земель, що були під владою «найповажнішого Михаїла», тобто імператора Михаїла Калафата.21 Придворним поетом був і Торарін Скеґґясон, якому належать рядки, де йдеться про здобуття Гаральдом багатства в Греції, а також про осліплення імператора греків.22 Вальґардр з Веллі — ще один придворний скальд Гаральда, про якого також нічого невідомо. Він згадує Південну Сицилію як місце битви Гаральда, охоплені полум’ям домівки та люте руйнування вікінгами укріплень міста. Невідомою з інших джерел деталлю є наказ Гаральда повісити групу варягів. Хто були ті варяги та з якої причини їх наказано стратити — невідомо. Вальґардр повідомляє, що на завантаженому золотом кораблі Гаральд відбув з Русі до Сиґтуни, а потім — на південь. Там, оминаючи Сконе та «налякавши жінок, споріднених данцям» (жарт?), Гаральд сплюндрував усю Зеландію та з великим військом зійшов на береги Фюна. Вальґардр згадує спалене URL: http://skaldic.abdn.ac.uk/m.php?p=skald&i=118. Тут очевидна алюзія на історію Сіґурда та Брюнгільд. Сіґурд вбиває дракона та оволодіває незліченним скарбом. Також див. Andersson Th. M., Gade K. E. (trs.). Morkinskinna: The Earliest Icelandic Chronicle of the Norwegian Kings (1030-1157). Ithaca, New York, 2000, p. 132. 21 Turville-Petre G. Harald the Hard-ruler, p. 18. 22 URL: http://skaldic.abdn.ac.uk/m.php?p=verse&i=4273 20

Г А Р А Л Ь Д С У В О Р И Й ― О С Т А Н Н I й в I к I нг

селище на південь від Роскільде, а також багатьох загиблих місцевих мешканців. Декому все-таки пощастило втекти, решту, переважно дівчат і жінок, закували в кайдани (fjötrar) та погнали в неволю.23 Ісландський скальд Стув Сліпий24 відвідав Норвегію близько 1060 р., де зустрівся з Гаральдом і склав на його пошану поему. У ній він наводить такі подробиці, як відправлення з Греції для підкорення Єрусалиму, перебування на берегах Йордану, здобуття золота та бажаної нареченої, переможні битви в Данії.25 Іще один ісландський скальд, Арнор Тордарсон Скальд Ярлів, відвідав Норвегію під час нетривалого спільного правління Маґнуса Олавсона и Гаральда Сіґурдсона (1045–1046). Останньому він присвятив «Гаральдсдрапу», де згадує про похід Гаральда на острів Фюн, його битви з данцями, перемогу в Англії на річці Узе та загибель конунґа в нерівному бою з англійцями (Стемфорд Брідж). У останній станзі він звертає до небес свої молитви за Гаральда, якого називає захисником Греції та Русі (Girkja vörð ok Garða).26 Поема Арнора є панегіриком. Попри наявний перелік ключових подій життя Гарольда, у ній немає багатьох наріжних деталей, які ми знаходимо в іншому важливому для нас джерелі — «Геймскрінґлі», або «Колі Земному» Сноррі Стурлусона. Отже, судячи з наведеного огляду джерел, можна зробити висновок, що відтворення образу Гаральда тільки на основі даних скандинавських саг і поезії скальдів неможливе. У першому випадку ми маємо справу з писемними джерелами, створеними набагато пізніше подій, про які вони розповідають. Слабкою стороною поезії скальдів є її лаконічність. Тому для повноти картини нам необхідно звернутися до інших джерел, про які поговоримо у наступних розділах. URL: http://skaldic.abdn.ac.uk/m.php?p=skald&i=264 Про Стува є окреме пасмо, яке збереглося у двох версіях. Російський переклад: Гуревич Е. А. Исландские пряди, c. 403–407. 25 URL: http://skaldic.abdn.ac.uk/m.php?p=text&i=1394 26 URL: http://skaldic.abdn.ac.uk/m.php?p=text&i=1099 23 24

СКАНДИНАВІЯ У ПІЗНЮ ЕПОХУ ВІКІНГІВ

СКАНДИНАВIЯ У ПIЗНЮ ЕПОХУ ВIКIНГIВ Скандинавські країни у пізню епоху вікінгів, тобто наприкінці X — середині XI ст., складалися з королівств Данії, Норвегії та Швеції. Незважаючи на те, що мешканці усіх трьох країн говорили так званою данською мовою, у географічному, економічному та культурному сенсі ці території були дуже різними.27 Скандинавський півострів від норвезької півночі та до самої південної межі, річки Ейдер, сягає 1850 км. Довжина сучасної території Швеції — 1100 км, що трохи менше за відстань між Стокгольмом та Києвом (1265 км). Західна частина Скандинавського півострова являє собою гірські кряжі заввишки близько 2000 м. Один із хребтів у північній частині, на північ від фіорду Трондгейма, утворює кордон між Норвегією та Швецією. Західне та південно-західне узбережжя півострова розчленовано глибокими фіордами, які пов’язували внутрішні райони Норвегії з Норвезьким та Північними морями. Близько чверті території Норвегії лежить на висоті десь 1000 м над рівнем моря, а найвища точка Данії сягає лише 175 м на рівнем моря. На схід від фіорду Трондгейма, минаючи широкі та нерівні плато з узгір’ями, помережані річками, можна потрапити до Ботнічної затоки. Тут через територію сучасної Північної Швеції проходив один із найдавніших шляхів, що пов’язував землі давніх шведів і норвежців. Південна частина сучасної Швеції — пласка, з подекуди розкиданими пагорбами та великою кількістю озер, розташована на висоті близь27 Див. стислий огляд у Sawyer B. & P. Medieval Scandinavia, From Conversion to Reformation circa 800–1500. Minneapolis-London, 1993, p. 27–36.

Г А Р А Л Ь Д С У В О Р И Й ― О С Т А Н Н I й в I к I нг

ко 400 м над рівнем моря. У ранньому середньовіччі ця територія належала Данії. Велика кількість островів — одна з характерних особливостей Скандинавії. Серед них є доволі великі — Лофотен на півночі Норвегії, Зеландія, Фюн та Борнгольм у Данії, Єланд (Öland) та Готланд у Швеції. У різних частинах Скандинавії протягом тисячоліть змінювався рівень моря. Якщо у Данії він і нині майже такий самий, як за часів вікінгів, то у Східній Швеції він був приблизно на 5 м вищим за сучасний. Зміна рівня води яскраво пояснює занепад одних торговельних центрів (Сіґтуна) та виникнення інших (Стокгольм). Данія складалася з Ютландського півострова та архіпелагу з близько чотирьохсот островів, з яких найбільшими є Зеландія та Фюн. Крім того, до її складу входили деякі провінції сучасної Швеції — Сконе, Блекінґе та Галланд, а також норвезька провінція Вестфольд. До цього треба ще додати завойовані данцями східні та південні території Англії. Ютландський півострів, Фюн та Зеландія відокремлені на північному сході від Галланду та Сконе внутрішніми водами Каттеґату, а на сході — Балтійським морем. На півночі Ютландський півострів відокремлений від Норвегії водами Скаґерраку. Порівняно зі Швецією та Норвегією Данія — пласка рівнинна країна з землею, що зараз інтенсивно обробляється та підживлюється багатьма річками. Для усієї Скандинавії характерні довгі дні влітку та короткі взимку. Клімат на норвезькій півночі є суворим, з низькою температурою протягом року, але теплі води Гольфстріму заважають льоду скупчуватися біля західного узбережжя Норвегії. На схід від гірського пасма типовими є дуже холодні зими та теплі літа. Тож у Данії клімат значно м’якший. Ялини, сосни та берези притаманні лісам північної Скандинавії, інші листяні дерева (дуб і бук) ростуть на півдні півострова. Мисливство, рибальство та землеробство (зокрема підсічне землеробство у густо зарослих лісових районах) були основними

СКАНДИНАВІЯ У ПІЗНЮ ЕПОХУ ВІКІНГІВ

заняттями мешканців Скандинавського півострова. Деякі райони, наприклад Середня Швеція, багаті покладами залізної руди. На заході Норвегії в епоху вікінгів активно видобували мильний камінь, з якого виробляли для власного вжитку та на експорт необхідні для господарства посуд та прясельця. Хутровий промисел був доволі прибутковим, а в I тис. н. е. він був ще й одним із основних джерел обміну на предмети, імпортовані з континенту (зброя, прикраси, скляний посуд), країн Середземномор’я та Близького Сходу (кераміка, намиста, срібло). У період раннього середньовіччя Данія через посередництво купців із Фризії мала активні торгівельні зв’язки з містами Вестфалії (Кьольн, Дортмунд, Зост та ін.). З Фландрії надходив одяг, а з Балтики — шкіра. Місто Рібе здавна було важливим торгівельним осередком торгівлі з Фландрією та Англією. Звідти імпортовані товари поширювалися по всій території Ютландського півострова і далі — на острови Зеландія та Фюн, досягаючи на сході Сконе. Північна Ютландія, а також міста Ольборг (Aalborg), Виборг (Viborg) та Орхус (Aarhus) мали тісні торговельні стосунки з Норвегією. Суттєвою статтею імпорту для данців була риба, продаючи яку вони могли отримувати європейські товари — текстиль, вироби з металу, пиво, вино та сіль.28 Ще у IX ст. багаті вожді Галоґаланду, північної провінції Норвегії, брали данину з фіно-угорського лапського населення шкірою, пір’ям, моржовою кісткою, такелажними шворами з моржової шкіри. Їм також був відомий шлях Білим морем до Бьярмаланду, де їхньою метою було хутро. Із Західної та Південної Норвегії експортували тріску, оселедців, шкіру, дерево. Торгівля з містами Тіль та Утрехт у Голландії здійснювалася завдяки шляху вздовж західного узбережжя Ютландського півострова. Традиційно прі-

Christensen A. E. Danmarks handel i middelalderen. Іn: Nordisk kultur XVI. A. Handel og samfærdsel i oldtiden, B., Handel och samfärddsel under medeltiden. Stockholm — Oslo — København, 1933, p. 110–111, 114.

Г А Р А Л Ь Д С У В О Р И Й ― О С Т А Н Н I й в I к I нг

оритетними були торговельні зв’язки Норвегії з Британськими островами.29 Комунікації між Норвегією та Швецією йшли двома шляхами — на півдні з норвезького Віку до шведської провінції Йоталанд, або з Вінгеру (Vinger) через ліс Ейдаскуг (Eidaskog) до шведської провінції Вермланд, а на півночі — через прикордонну провінцію Ємтланд (Jämtland).30 Давньоруські літописи знають зі скандинавських народів шведів, норвежців і мешканців острова Готланд.31 Було висловлено слушне припущення, що данці «ховаються» в етногеографічному вступі ««Повісті временних літ»» під назвою варяги.32 На Русі, без сумніву, розрізняли тих мешканців Скандинавії, з якими найбільше контактували. Основними шляхами комунікації були моря, ріки, фіорди. Сухопутні шляхи в Норвегії ускладнені горами та стрімкими потоками, у Середній Швеції вони пролягали вздовж витягнутих з півночі на південь гравійних гряд, які мають назву ози (ås), і на яких, і на яких здебільшого розташовували могильники. У вигіднішому становищі була Данія, адже не має серйозних гірських перепон. Садиби населення розташовувалися на схилах долин річок. Вони, як правило, складалися з великої будівлі та менших господарських споруд. Реміснича діяльність тривала у садибах і ярмарках, де збиралось усе місцеве населення й іноді заїздили чужинці. Перші значні торговельні осередки виникли за ініціативи місцевої знаті та іноземних купців. У Данії до таких центрів належали Рібе та Гедебю на Ютландському півострові; у Норвегії — Каупанґ у 29

Johnsen O. A. Norges handel og skibsfart i middeladeren. Nordisk kultur XVI., p. 129–131. 30 Steen S. Veiene og leden i Norge. Nordisk kultur XVI., p. 219. 31 Полное собрание русских летописей. Том первый: Лаврентьевская летопись; Том второй: Ипатьевская летопись. Москва, 2001, стб. 4. 32 Толочко О. П. До питання про етнічний склад скандинавів на Русі. Український історичний журнал. 1984. № 7, c. 134–139.

СКАНДИНАВІЯ У ПІЗНЮ ЕПОХУ ВІКІНГІВ

Вестфольді, а у Швеції — Бірка на озері Меларен. Поблизу цих торговельних осередків існували резиденції місцевих конунґів. Наприкінці X ст. ці центри, за винятком Гедебю, занепадають, їх заступають міста нового типу — Тронгейм і Осло у Норвегії, Сіґтуна у Середній Швеції та Шлезвіґ у Данії. У процесі централізації королівської влади на раніше незалежних територіях поставали осередки її адміністрації. У Данії їх називали сісель (syssel) та герред (herred), у Середній Швеції — гундаре (hundare), у Норвегії — фюльке (fylke).33 Спільноти, які мешкали на території давніх Данії, Норвегії та Швеції, за своєю структурою були доволі подібними. Найактивнішою соціальною категорією були вільні господарі — бонди, які володіли успадкованими від своїх батьків господарствами. Близькі родичі та піддані утворювали клани, члени яких не лише опікувалися вирішенням внутрішніх справ, але й брали активну участь у дальній торгівлі та військових походах. Інтереси кланів захищали на народних зборах — тінґах місцевого та обласного підпорядкування. До нас дійшли зведення законів обласних тінґів Норвегії та Швеції, серед яких найдавнішими є норвезькі закони Ґулатінґа. Серед місцевої знаті вирізнялися гольди (Норвегія)34, ярли та конунґи, які об’їжджали підвладні їм території, збираючи данину та утримуючи в такий спосіб свою дружину. Багата легендарна традиція, збережена у «Сазі про Інґлінґів» та «Сазі про Скйольдунґів», пов’язує найвисокородніших королів Норвегії та Швеціі з династією Інґлінґів, а данський королівський рід — з династією Скйольдунґів. Проте походження більшості скандинавських конунґів невідоме. Більш-менш впевнено ми можемо говорити про данську династію Ґорма Старого з резиденцією у Елінґу (середина — друга половина X ст.) та шведського короля Ейріка Переможця, який мав осередок в Упсалі й наприкінці цього ж

Sawyer P. H. Kings and Vikings. London — New York, 1982, p. 56. Christophersen A. Trondheim — en by i middelalderen. Trondheim, 1987. 34 Sawyer P. H. Kings and Vikings, p. 43. 33

Г А Р А Л Ь Д С У В О Р И Й ― О С Т А Н Н I й в I к I нг

століття заснував місто Сіґтуна, яке стало резиденцією його сина — Олава Шетконунґа. У цей час і до кінця правління Кнута Могутнього Норвегія, як і частково Швеція, була політично залежною від данських королів. Сіґтуна, як і норвезьке місто Трондгейм, стали першими містами, заснованими конунґами-християнами, що наклало певний відбиток на планування та матеріальну культуру цих міст.35 Відтепер їх визначала сукупність декількох складових — торговища, розподілених конунґом садиб і розташованої поруч резиденції самого конунґа. Поширення християнства у західній частині Норвегії пов’язано з ім’ям конунґа Олафа Трюґвассона (995–1000), а хрещення внутрішніх та східних районів країни відбувалося під залізною рукою Олава Гаральдсона (1015–1030).36 З поширенням місіонерської діяльності англійських, німецьких, грецьких та, ймовірно, навіть вірменських священників,37 у Скандинавії утверджується християнство, поширюється освіта, постає книжна культура. У Норвегії та Ісландії у XIII ст. остання набула такого розвитку, що до мешканців Швеції, які не мали власної літератури, на відміну від норвежців та ісландців, почали ставитись як до дещо відсталого та неосвіченого населення.38 35

Christophersen A. Trondheim — en by i middelalderen, p. 11; Tesch S. Sigtuna ca. 980–1200 — det maktpolitiska och sakrala stadsrummet. Іn: Andersson H., Hansen G. and Øye I. (eds.). De førsta 200 årene — nytt blikk på 27 skandinaviske middelalderbyer. Nordisk Universitetet i Bergen Arkeologiske Skrifter 5. Bergen, p. 323–340, 330–333. 36

Bagge S. The Making of a Missionary King: The Medieval Accounts of Olaf Tryggvason and the Conversion of Norway. The Journal of English and Germanic Philology. 2006. 105 (4), p. 486–487. 37 Hagland J. R. The Christinization of Norway and possible influences from the eastern Churches, Palaebulgarica/Старобългаристика. 1996. XX, 3, p. 3–19; Hallencreutz C.F. Vem var den gåtfulle Sigtunabiskopen? Det stiftshistoriska perspektivet. Іn: Tesch S. (ed.)… Biskopen i museets trädgård. En arkeologisk gåta. Sigtuna, 2001, p. 93–98. 38 Lönnroth L. En fjärran spegel, Västnordiska berättande källor om svensk hedendom och om kristningsprocessen på svenskt område. Іn: Nilsson B. (ed.). Kristnandet i Sverige. Gamla källor och nya perspektiv. Projekt Sveriges kristnande, Publikationer 5. Uppsala, 1996, р. 141–142.

СКАНДИНАВІЯ У ПІЗНЮ ЕПОХУ ВІКІНГІВ

Найбільш давнім та авторитетним у Західній Скандинавії було мистецтво скальдів, творчість яких формувалася при дворах данських і норвезьких вождів. Відносно об’єктивними науковці вважають «королівські саги», складені в Ісландії та Норвегії у XII–XIII ст., джерелами яких є поезія скальдів, свідчення очевидців та усна традиція. Ще однією групою джерел є так звані саги про біскупів, що виникли як жанр наприкінці XII ст. і присвячені біографіям ісландських єпископів і норвезько-ісландським стосункам. Саги про ісландців почали створюватися в той же час, що і названі вище дві групи. Вони розповідають про найвідоміші ісландські родові клани та їхні стосунки. Їхня інформація ґрунтується винятково на усній традиції, і тому з точки зору історії є дуже непевним джерелом. Насамкінець, найфантастичнішими за змістом є «саги про давні часи», оповіді про міфологічних героїв у яких засновані тільки на легендарних переказах.39

Див. огляд цих джерел у Пріцак О. Походження Русі. Стародавні скандинавські саґи і Стара Скандинавія. Том II. Київ, 2003.

Г А Р А Л Ь Д С У В О Р И Й ― О С Т А Н Н I й в I к I нг

Наукове видання Федір Олександрович Андрощук Гаральд Суворий — останній вікінг Перекладач Максим Левада Редакторка Анна Радченко Коректорка Анастасія Гулько Дизайн, верстка Андрія Будника Відповідальна за випуск Поліна Лаврова На обкладинці використано зображення дерев’яної панелі церкви Урнес, Норвегія, фото Федора Андрощука

Здано до набору 17.10.2020. Підписано до друку 17.11.2020. Формат 70 x 100/16. Гарнітура PT Serif Pro. Друк офсетний. Папір офсетний. Наклад 1000 прим. Зам. № 20-161 Видавництво «LAURUS» Свідоцтво ДК № 4240 від 23.12.2011 04114, Київ, вул. Дубровицька, буд. 28, тел./факс: +380 (44) 234-16-30 Інші книжки видавництва http://issuu.com/laurus_press laurus.info@yahoo.com laurus.ua Віддруковано у ТОВ «Друкарня “Бізнесполіграф”». ДК № 2715 від 07.12.2006 02094, Київ, вул. Віскозна, 8. Телефон/факс: 0 (44) 503-00-45

204

Федір Андрощук

ГАРАЛЬД_СУВОРИЙ ОСТАННIй вIкIнг

LAUR U S

Федір Андрощук

ГАРАЛЬД СУВОРИЙ _ ОСТАННIЙ ВIКIНГ