Віталій Мітченко. Каліграфія by Laurus Press

З н а менно ,

що в рік , коли

Н а ціон а льн а

а к а демія

обра зотворчого мис тецтв а і а рхітек т ури від з н ач ає свій ювілей , ми пре з ент уємо посібник з і шрифт у — пре дме т у, який вик л а д а в один із перших засновників цього за к л а ду, вид атний укра їнський х удожник - графік ,

Георгій Н арбу т. П родовж ув ач а ми його тра дицій у ХХ с толіт ті с та ли н ас т упні покоління шрифтотворців . У 50-ті роки — це Н аум Б огомольний ; у 70–90-ті роки — н ауковець і пе д а гог, а втор книги «П исьмо і шрифт» М их айло Р ізник творець укра їнських літер

та випускник ес тонської школи к а ліграфії

В іл лу Тоотс а П етро Ч обітько. О соб ливий

внесок у спра ву візуа ліза ції укра їнської мови

н а ле жить професору, дійсному ч лену

Укра їнської П он а д

а к а демії мис тецтв

В асилю Ч ебаник у.

дв а дц ять років к урс шрифт у н а к афе дрі графіки

Укра їни вид а ння .

вик л а д ає зас лу жений діяч мис тецтв

В іта лій М ітченко —

а втор цього

А ндрій Ч ебикін , президент Академії мистецтв України, академік, ректор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури

ВІ ТА ЛІЙ МІ Т Ч ЕН КО

В З АЄ МОВП Л И ВИ Ш РИФТ ІВ:

Т ЕОРІ Я І П РА К Т И К А К И РИ Л И Ц Я І Л АТ И Н И Ц Я ІС ТОРІ Я І С У Ч АС НІС Т Ь

L AU R U S 2018

УДК 766:003.07 ББК 85.15 М 66 М 66

Мітченко В. Каліграфія. Взаємовпливи шрифтів: теорія і практика; кирилиця і латиниця; історія і сучасність. — К. : Laurus. — 288 с. : іл. ISBN 978-617-7313-07-5 Автор наукового видання поставив своїм завданням дослідити історичний шлях рукописної кирилиці в Україні від появи добуквених знакових систем на її теренах до сьогодення. Уперше аналіз української кирилиці проведено на тлі зміни мистецьких стилів у Європі. Для порівняльного аналізу історичного шляху кирилиці та латиниці стисло викладено історію латинських рукописних і складальних шрифтів. В альбомі подано близько 800 репродукцій, авторських перемальовок і схем, які наочно демонструють основні етапи розвитку шрифтових форм та вплив рукописних шрифтів на складальні. Видання призначене для науковців, студентів і випускників художніх вузів, а також фахівців художньо-творчного спрямування, які працюють в галузі оформлення книги, графічного дизайну, реклами та створюють сучасний шрифтовий дизайн, узявши за основу кирилицю.

УДК 766:003.07 ББК 85.15 Рекомендовано до друку Вченою радою Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури як наукове видання (Протокол №6 від 29 березня 2018 року) Рецензенти Федорук О. К., доктор мистецтвознавства, професор Інституту проблем сучасного мистецтва Націо нальної академії мистецтв України Яковлєв М. І., доктор технічних наук, професор, віце-президент Національної академії України Чебаник В. Я., заслужений діяч мистецтв України, професор кафедри графічного дизайну КДІДПМД імені Михайла Бойчука Усі права на репродуковані абетки належать авторам

ISBN 978-617-7313-07-5

ЗМІС Т

Моє сприйняття каліграфії 7 Передмова 9 Короткий словник термінів 14 Теорія каліграфії 17 Практичні поради 27 Етапи створення буквено-звукового письма 35 Класичні стилі латинського письма 40 Античність 41 Середньовіччя 44 Готика і сучасність 50 Відродження 52 Бароко 56 Класицизм 58 Неокласицизм 59 Ампір, еклектика, модерн 60 Європейська латиниця у ХХ ст. 63 Інтерпретація латиниці «носіями» кирилиці 69 Словʼянські буквено-звукові системи 78 Греко-кириличні перетікання 83 Східногрецьке письмо 88 Кирилиця в Україні 91 Візантійсько-романська (князівська) доба 98 Середньовіччя 100 Від Середньовіччя до Ренесансу 104 Вплив стилю ренесанс 106 Декоративне письмо 108 Вплив стилю рококо 112 Українське бароко 116 Російська історична каліграфія 130 Формування гражданського письма 138 Реформа складального шрифту в Російській імперії 142 Ампір у Російській імперії 146 Мистецтво шрифту в Україні (кінець ХІХ ст. – початок ХХ ст.) 148 Псевдовізантійско-руський стиль 154 Модерн 155 Від модерну до конструктивізму 164 Каліграфія в СРСР (1920 – 1990-ті роки) 172 Українська каліграфія на початку ХХІ ст. 225 Список використаної літератури 286

МОЄ СПРИЙНЯТ ТЯ К А ЛІГРАФІЇ

Спочатку каліграфія була для мене лише складовою візуальної культури, одним з прийомів оформлення книги. Але поступово у світі краснопису я відкривав для себе нові можливості. Під час роботи над збіркою віршів українських поетів епохи бароко, мені до рук потрапили палеографічні матеріали з української каліграфії XVII–XVIII ст. Цей величезний, але недостатньо вивчений художниками шар староукраїнської культурної спадщини справив на мене колосальне враження та став поштовхом для вивчення його графіки. Найчастіше каліграфію порівнюють із музикою, архітектурою, балетом... Для мене ж це насамперед візуалізована поезія: різні прийоми організації ритму, алітерації, а також вербальні рими, які під час написання стають графічними. Навіть надрукований поетичний текст здебільшого має вигляд гарної графічної конструкції, а вдала каліграфічна інтерпретація надає йому нового життя. Каліграфія, оригінальний почерк — це один із засобів самовираження художника (і будь-якої людини загалом, адже побутовий почерк розкриває характер і настрій того, хто пише). Але може статися й таке: рука каліграфа перестає підкорятися літературі й перетворює бу-

квені знаки на абстракцію — слово розчиняється в глибинах підсвідомості. Абстрактна каліграфія, у моєму розумінні, це ієрогліфи — дерева на тлі бездонно-синього неба, безгоміння сухих трав, що тонуть в осінньому павутинні, графіті з тріщинок на стародавніх валунах і кам’яних стінах соборів. Мову цих знаків не завжди осягаємо, але завжди відчуваємо складну пульсацію ліній, могутній просторовий ритм, багатозначність плям-піктограм... Іноді умови митцю починає диктувати Буква. Буква-малюнок, Буква-знак, Буква-алітерація. Вона домінує над фразою й підказує художнику оригінальні пластичні рухи. Дуже цікаво спостерігати, як письменники ставляться до графіки букв. Згадаймо незабутнього Акакія Акакійовича з Гоголевої «Шинелі», пояснення до каліграфічних зразків князя Мишкіна в романі Фьодора Достоєвского «Ідіот» (до речі, розлогу цитату із цього твору подає в науковій статті 29 відомий український палеограф початку XX ст. Іван Каманін). Є й менш відомий приклад — порівняння постаті повіреного з повісті Алєксандра Пушкіна «Історія села Горюхіна» з кириличними літерами «ферт» та «хір». А ось як поводяться літери у вірші геніальної Ліни Костенко:

Сичало «С», мов кобра на хвості Шкварчало «Ш», і «Ф» взялося в боки. І вірне «К» уперше у житті Зробило вбік категоричні кроки 39. Андрєй Вознєсєнскій порівнював букву «О» з кульками, наповненими життєдайним киснем. А його вірш «Мелодія Кирила і Мефодія» звучить як гімн буквам: Есть лирика великая — кириллица! Как крик у Шостаковича – «три лилии!» — белеет «Ш» в клавиатуре Гилельса — кириллица! И фырчет «Ф», похожее на филина. Забьёт крылами «У» горизонтальное — и утки унесутся за Онтарио. В латынь — латунь органная откликнулась, А хоровые клиросы — в кириллицу! «Б» вдаль из-под ладони загляделося — как Богоматерь, ждущая младенца. 10

Наводити подібні приклади можна ще і ще. Письменники нагадують нам, художникам, що буква в глибинах абстрактної конструкції зберігає свій первинний образ. І найглибше він розкривається в рукотворному — каліграфічному, а іноді й у звичайному (так званому «побутовому») письмі. Згадаймо лише рукописи Тараса Шевченка, його «захалявні книжечки», а також рукописи Миколи Гоголя, Алєксандра Пушкіна, Фьодора Достоєвского. У зв’язку з наведеними прикладами на думку спадає парадоксальний вислів російського літературознавця й критика початку XX ст. Васілія Розанова, його крик душі: «Нібито цей проклятий Гутенберг облизав своїм мідним язиком усіх письменників, і вони всі втратили душу й характер, знеособилися „в друці“. Моє „я“ тільки в рукописах, так само, як „я“ будь-якого письменника...» 69. Якщо «мідний язик Гутенберга» замінити на «комп’ютерні шрифтові програми», то фраза зазвучить дуже сучасно й актуально.

ПЕРЕДМОВА

Каліграфія завжди була справою невеликої групи людей. Спочатку то були жерці, священики, потім — середньовічні переписувачі, придворні писці європейських й азійських монархів, відтак — писарі різноманітних канцелярій. На початку XX ст. коло посвячених розширилося. Після того як побачили світ альбоми Едварда Джонстона6, до професіоналів долучилися аматори. З винайденням фотомеханічних способів друку стало можливим викорис тання каліграфії в поліграфії. 1920–1980-ті рр. можна назвати пануванням книжкової каліграфії. Два альбоми Віллу Тоотса 80, 81 і пізніше чудова книга Леоніда Проненка 64 відкрили для нас шлях до Європи, де каліграфію використовували значно ширше, ніж на теренах тогочасного Радянського Союзу. У 1990-ті рр. ігри з легкодоступними транс формаціями складальних шрифтів у віртуальному комп’ютерному просторі дещо відволікли графічних дизайнерів від краснопису. Але врешті-решт на початку XXI ст. зацікавленість каліграфією в середовищі як професіоналів, так і аматорів відродилася. Мабуть, комп’ютерна прилизаність й обмеженість кириличного шрифтового господарства втомили як дизайнерів, так і замовників. Важливою подією для професіоналів і любителів стала ціла низка міжнародних виставок — «Таємниці світової каліграфії» у Петербурзі (2008 р.) і Москві (2009 р.) та «Сакральна каліграфія» у Новгороді (2010 р.). Природно, що такий бурхливий інтерес до рукописних шрифтів сприяв подальшому дослідженню еволюції рукописних почерків.

Отже, почнімо з ключових слів, які сформувалися в автора під час опрацювання великого масиву образотворчого матеріалу, що накопичився в процесі вивчення графіки історичних кириличних почерків, а також глибшого ознайомлення з творчістю провідних українських майстрів шрифту середини ХХ ст. – другої половини ХХ ст. Крім того, й участь автора в міжнародних і вітчизняних виставках каліграфії суттєво вплинула на добір ключових понять, які визначили специфіку цього видання: каліграфія, взаємовплив шрифтових систем, кирилиця в Україні. Розглянемо кожне поняття окремо. Спочатку пояснимо, чому слово «каліграфія» є ключовим і винесено в назву книги, у якій ідеться про різні типи шрифтів. У 1950-х рр. відомий радянський теоретик шрифту Абрам Шіцгал опублікував перелік основних типів шрифтів. За його класифікацією, до них належать: рукописний, гравірувальний (ритований), мальований і складальний. Каліграфію А. Шіцгал називає «різновидом способу виконання шрифту... який набув значного розвитку особливо за часів панування стилю бароко в XVII ст.» 94. На нашу думку, каліграфія — це не тільки мистецтво гарного письма (коли під словом «письмо» маємо на увазі курсив або скоропис), а й мистецтво рукописного шрифту як таке. Ми вважаємо, що терміни «каліграфія» та «рукописний шрифт» тотожні. У такому разі перелік основних типів шрифтів набуває такого вигляду: каліграфічний (рукописний), мальований, ритований (гравірувальний), складальний. У цьому переліку каліграфія як естетичне

поняття і, більше того, конструктивна основа — об’єднує всі типи шрифтів. Герріт Ноордзей 55 піддає критиці наявну в академічній науці «практику відокремлення рукописного письма від історії складального шрифту». Таку ж думку висловив Альберт Капр, а також інші відомі практики шрифту. *** Каліграфічний (рукописний) шрифт. На думку багатьох дослідників краснопису, каліграфія (як спосіб письма) бере участь у формуванні кількох різновидів рукотворних шрифтів, які відрізняються один від одного технічними прийомами виконання. Дамо цим прийомам письма словесні визначення й проілюструємо їх наочно, відображаючи поступовість перетворення «чистої» каліграфії на мальований шрифт. 1. Напис виконано одним з каліграфічних інструментів, який передає рух руки та фіксує жест художника.

2. Каліграфічний текст відтворено одним або кількома інструментами; у ньому формоутворювальні елементи складаються з окремих штрихів, кожний з яких виконано в один прийом (такі шрифти можна назвати багатошаровими).

2 3. Напис виконано каліграфічним інструментом з домальовуванням окремих елементів літер або декоративних розчерків тим самим або іншим інструментом (наприклад пласке перо та гострокінцевий пензель).

3 4. Напис створено за олівцевим ескізом, попередньо промальованим одним або кількома інструментами.

4 5. Напис, що вільно імітує за допомогою пензля, гострого або плаского пера складальний шрифт.

5 Художнику-початківцю корисно аналізувати різні способи виконання напису. Уважно вивчаючи роботи відомих майстрів, можна зауважити чимало цікавих технічних особливостей формоутворення напису й поступово виробити свої індивідуальні прийоми письма. *** Другий тип шрифту — мальований. Кожний елемент шрифту цього типу виконують кількома рухами пензля або гострого пера.

Успіх такого способу роботи можливий тільки тоді, коли виконавець ознайомлений з процесом формування історичних почерків, а також володіє навичками роботи каліграфічними інструментами. «Вигляд мальованих літер можна поліпшити (або зіпсувати), поступово доопрацьовуючи штрихи. Процес малювання незалежний від знаряддя письма, але ця незалежність на шкоду якості... Свобода творчості

в мальованому шрифті так чи інакше не виходить за рамки історичної традиції» 55. Художник шрифту Євгєній Ганнушкін так описував процес механічного малювання бук ви «О» виконавцем у Всесоюзному інституті шрифту: «Виявляється, шрифтовик там круглу букву не малює, а ось такий штришок робить, а потім ще штришок. Буква „О“ вся складається з кутів!.. Вона як розтягнута пружина має бути, — а про яку пружину можна казати, коли людина літери цілком не бачить... »54. Остання фраза в цій цитаті є ключовою. Бачити букву цілком може тільки людина, якій відома конструкція літери, послідовність її написання, історія формування «тіла» літери та залежність її вигляду від руху пензля або пера. Мальований тип шрифту панував в Україні та Росії від кінця XIX ст. до 70-х рр. ХХ ст. — з моменту винаходу фотомеханічних способів друку до початку часів використання технологій фотоскладання. *** Ритований (гравірувальний) шрифт — це відбиток тексту, виконаний на твердому матеріалі гравірувальними інструментами. Малюнок і фактура напису в гравірувальних шрифтах, як і в каліграфії, залежить від взаємодії інструменту та матеріалу, але роль матеріалу в гравіруванні є визначальною. Нові матеріали для відтворення літер (дерево, метал, пізніше літографський камінь) сприяли створенню малюнків нових шрифтів у написах на гравюрах, географічних мапах та в іншій аркушевій друкованій продукції 94. *** Складальні шрифти почали використовувати після того, як Іоганн Гутенберг винайшов технологію друкування рухомими літерами (середина 1440-х рр., Німеччина). Перші друкарські шрифти були копіями історичних каліграфічних зразків, спочатку готичних (фрактура). Згодом друкарі почали трансформувати малюнки рукописних прототипів антиквинних літер у суто

складальні шрифти. Завдяки цьому чимало професійних каліграфів перекваліфікувалися у творців складальних шрифтів, привносячи у набір каліграфічну культуру. До другої половини XVIII ст. художники-розробники нових шрифтів експлуатували переважно антиквинні шрифти, графічна основа яких була рукописною, що підтверджує слова Віллу Тоотса про те, що «складальні шрифти є не що інше як продукт і писання, і малювання» 81. Принагідно зауважимо, що особливістю створення алфавітів для складання є розробка окремих графічних знаків, призначення яких — створити шрифтову гарнітуру, у якій кожний знак має співвідноситися з будь-яким іншим. Натомість каліграфічний, мальований напис, створюють для конкретних слів чи речень, окремих фраз, відтворюючи які каліграф заздалегідь знає форму сусідніх знаків і може зробити в них певні зміни для графічної гармонійності літер. Чимало досвідчених художників-шрифтовиків поступово напрацьовували «власний» авторський шрифтовий стиль, але перетворити його на алфавіт для складання пощастило небагатьом. Повернімося до екскурсу в історію. Створення контрастного шрифту з тонкими гори зонтальними карбами (класицистична антиква), накреслення якого пов’язують з технічними особливостями гравюри на металі, скасувало пріоритет плаского пера в модуляції пластики літери 15. Продовженням процесу віддалення пластики складального шрифту від каліграфії була поява так званих брускових шрифтів, що зумовлено впливом літографської техніки друкування 94. У середині XIX ст. ввійшли в моду шрифти «гротески». Вони стали справжніми антиподами складальним антиквенним шрифтам. Залишаються актуальними гротескні шрифти й сьогодні. Але для нашого дослідження цікавою є думка Г. Ноордзея, який вважає, що «...гротес ки XIX ст. засновані на зменшеному контрасті

розширення під час роботи гострим пером» 55, тобто також є продуктом каліграфії. Докладніше теорію цього автора розглянемо на с. 24–25. Друга половина XIX ст. була не найкращим часом для втілення естетичних якостей складальних шрифтів. Зважаючи на потреби суспільства, друкарні розробляли акцидентні (видільні) шрифти найрізноманітніших накреслень. Одже, свобода творчості остаточно вийшла «за рамки історичних традицій» 55. Першим на захист рукописних традицій постав Вільям Морріс (с. 61). Підтримав його й англійський каліграф і друкар Едвард Джонстон (с. 62). Однак процес поділу шрифтів на дві великі групи (дуктальні — в основі конструкції яких рух плаского пера і гліптальні — вільно намальовані літери) тривав і надалі 37. У 1980-х рр. відомий теоретик і практик шрифту Максим Жуков писав, що «аксіомою в складанні накреслення шрифту визнано рукописне начало», при цьому він уточнював: «...однак, якщо шрифт і „йде від письма“, то сьогодні він... доволі далеко від нього пішов» 22. На що дизайнер кириличних шрифтів Гаяне Багдасарян зауважила, що в конструкції знаків більшості кириличних літер можна виявити рукописну логіку і пластичний зв’язок між формою знаків та інструментом, яким їх пишуть. За приклад Г. Багдасарян подає аналіз двох варіантів конструкції рядкової літери «б», які ґрунтуються на написанні пласким і гострим перами 2. Такий тривалий екскурс в історію взаємодії каліграфічних і складальних шрифтів ми здійснили, щоб підкреслити провідну роль каліграфії в історії розвитку шрифтових форм. *** Ще одним ключовим поняттям нашої роботи є взаємовплив шрифтів. Із цієї воістину неосяжної теми ми торкнемося двох проблем: взаємовплив кирилиці та латиниці і вплив давньоруських почерків на кириличні шрифти, створені у XX ст. – на початку ХХІ ст.

Аналізуючи процес генезісу графіки українських, білоруських і російських рукотворних та складальних шрифтів, робимо висновок, що протягом XX ст. цей процес перебігав у двох напрямах. Тривав пошук національних особливостей графіки кириличного шрифту й, одночасно, відбувалося підживлення вітчизняного шрифтотворення графічними ідеями європейських дизайнерів. «З погляду дизайну три європейські писемності — латинська, грецька й кирилична — є чудовим прикладом того, як з абсолютно різних основ та історичних передумов послідовно розвивалися схожі шрифтові форми» 47. Важливо тільки, щоб ця подібність не перетворювалася на одноманітність. Розглядаючи вільну, а також прикладну каліграфію в шрифтових роботах для графічного дизайну, можна помітити також вплив далекосхідної, арабської каліграфії тощо. Наводячи приклади таких впливів, ми розширюємо межі візуальної взаємодії різних культур і отримуємо додатковий інструментарій для експериментів. *** Третє й останнє ключове поняття цієї книги — кирилиця в Україні. Її історичному розвиткові 51 . було присвячено наш попередній альбом Розвиваючи цю тему, порівняємо українські та російські рукописні шрифти, поміркуємо про складні процеси взаємовпливу шрифтів на початку і в другій половині XX ст., висвітлимо нові тенденції в житті кириличного рукотворного шрифту початку XXI ст., звернемося до творчості молодих художників, у якій проглядаються нові пластичні ідеї. Кілька слів про особливості структури альбому. Основна частина посібника починається з короткого словника термінів, потім ми подаємо нарис із теорії каліграфії, який є спробою зібрати теоретичні відомості про естетично-світоглядну та формоутворювальну ролі першо-

елементів шрифту в історії культури і визначити місце каліграфії серед інших видів образотворчого мистецтва. Відтак наводимо висловлювання на цю тему відомих теоретиків і практиків, окремі думки яких коментують альбомну частину видання. Практика роботи каліграфічними інструментами є останнім розділом теоретичної частини. Історію латиниці подано в цьому виданні конспективно, щоб на її тлі продемонструвати кириличні інтерпретації староєвропейських почерків.

Хронологічну послідовність викладу матеріалу ми періодично порушуємо, зіштовхуючи різні епохи та країни, аби наочно довести наявність взаємовпливів шрифтів. Сторінки з роботами студентів подані на кольорових плашках. Наприкінці альбому надаємо список використаної літератури, нумерація якого дублює сноски. Основний ілюстративний масив присвячено історичній і сучасній кириличній каліграфії в Україні, а також залучено праці авторів з Білорусі та Росії.

ПОД ЯКИ Перша подяка моїм учителям у Московському поліграфічному інституті (МПІ) за натхненні сімдесяті: Андрію Гончарову, Павлу Захарову, Волі Ляхову, Міхаілу Большакову, Аскольду Лєпядскому, Натальї Розановій… Дякую рокам роботи у видавництві «Дніпро», де я міг спілкуватись з видатними українськими митцями книги. Також велика подяка Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури (НАОМА), зокрема — колегам з кафедри графіки, за те, що терп ляче допомагали моїм спробам передати студентам досвід кількох поколінь у галузі шрифту. У цьому напрямі неабиякі зусилля доклав Микола Яковлев та керівництво Академії на чолі з Андрієм Чебикіним. Під час роботи над проектом я постійно відчував зацікавленість дизайнерсько-каліграфічної спільноти у моїй роботі. Навіть звичайне запитання колег: «Як справи?» мало на увазі роботу над посібником та підштовхувало до подальшої роботи. Отже, дякую за цінну інформацію, надану мені колегами «по літерно-складальному цеху»: Ігорю Дуднику, Миколі Ковальчуку, Василю Шпаку, нашому мандрівному каліграфу Олексію Чекалю (який, пролітаючи над Києвом, встигав зазирнути до моєї майстерні). Окремий уклін Василю Чебанику за приклад беззастережного служіння своїй справі. І, нарешті, велика подяка видавництву «Лаурус», яке взяло на себе роботу перетворити купу паперових нотатків на сучасне і, сподіваюсь, корисне видання.

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ: КДІДПМіД — Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука (м. Київ); НАОМА — Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури (м. Київ); УАД — Українська академія друкарства (м. Львів); ХДАДМ — Харківська державна академія дизайну і мистецтв (м. Харків).

КОРОТКИЙ С ЛОВНИК ТЕРМІНІВ

Абе́тка (лат. abecedarium) — сукупність знаків (літер), прийнятих у писемності якої-небудь мови і розміщених у певному усталеному порядку. Акцидéнтні шрифти́ (від лат. accidentia — випадковість) — шрифти, призначені для виділення, які використовують переважно в заголовках. Анти́ква (від лат. antiquus — стародавній) — світлий шрифт, що відтворив форми гуманістичного мінускулу романского стилю прямого накреслення. Апро́ш (від фр. approche — зближення) — відстань між сусідніми буквами, словами або іншими шрифтовими знаками. Аперту́ра (лат. apertura — отвір) — ступінь відкритості форм округлих знаків. Ба́зова (нижня) лі н́ ія шри́фту — уявна лінія, на якій розташовують літери. Бу́квиця (ініціа́л — від лат. initum — початок) — збільшена (переважно декоративна) початкова літера на текстовому спуску; зазвичай має більший кегль й охоплює два, три і більше рядків тексту; часто її розмальовують й орнаментують різними декоративними елементами. Розрізняють такі різновиди буквиць: буквиця винесена вгору (англ. Up Cap); буквиця втоплена (англ. Drop Cap); буквиця обтравлена текстом (англ. Contoured Drop Cap). У стародавній Русі буквицею називали кириличну абетку. Ве́рстка — процес формування сторінок та смуг у видавничій справі та поліграфії. Комп’ю́терна ве́рстка (англ. Desktop publishing, або DTP) — поєднання персонального комп’ютера та спеціального програмного забезпечення для створення макету для друку в типографії або на принтері. Ві ́льна калігра́фія — художня, виставкова, творча каліграфія. Внутрішній про́світ літери (counter) — простір цілком або частково обмежений штрихами знака. Гарніту́ра шри́фту (від фр. garnir — постачати) — повний комплект шрифтів, який має власну назву, однаковий

за характером малюнка та стилем оформлення, але різний за накресленням і кеглем. Глаго́лиця — поряд з кирилицею, один з найдавніших рукописных шрифтів, якими писали книги на старослов’янській мові; було два види глаголиці: древніша «кутаста» — хорватська (Uglata glagoljica) і пізніша «кругла» (Obla glagoljica), також відома як болгарська. Гліф (від гр. γλύφειν — вирізати, гравірувати) — один знак в одному накресленні конкретного шрифту. Гліф є графічним представленням графеми (одиниці тексту). Гостре перо́ — каліграфічний інструмент, який використовують для письма «з натиском»; таке перо має розщеплення по центру і під час натиску лінія потовщується, створюючи контраст, різницю між товстими та тонкими ділянками штриху. Граматоло́гія — галузь мовознавства, яка визначає й досліджує співвідношення між буквами та звуками. Гражда́нський шрифт (гражданка) — шрифт, який почали застосовувати в Росії після реформи Петра І. Графе́ма — типова графічна форма літери, її «кістяк». Графемоутво́рювальні штрихи́ — штрихи, з яких складається графема літери. Графі т́ і (італ. graffiare — дряпати) —1. Сучасний вид образотворчого мистецтва; одна з технік настінного малярства. 2. Стародавні написи та малюнки, зроблені гострими предметами на посудинах, стінах тощо. Гроте́ск (англ. Sans Serif ) — некарбований шрифт. Дукт письма́ — послідовність та напрямок написання складових елементів літери. Словом «дукт» називають один рух руки під час написання. Дукта́льний шрифт — шрифт, у якому збережена логіка чергування штрихів, притаманна пласкому перу. Епігра́фіка (грец. ἐπιγραφή — напис) — допоміжна історична та філологічна дисципліна, яка вивчає стародавні написи, вирізьблені на твердих матеріалах (камінь, метал тощо).

Іконі ч́ ний знак — знак, графічною основою якого є реалістичне зображення. Інтерлінья́ж (з фр. interligne — написане між рядків) — міжрядковий пробіл, відстань за вертикаллю між двома базовими лініями рядків; міжрядковий інтервал. Іррадіа́ція (лат. irradio — висвітлюю променями) — явище зорового сприйняття людиною тривимірних об’єктів та пласких фігур на контрастному тлі, при якому відбувається оптична омана зору, яка полягає в тому, що предмет спостереження видається іншого розміру, ніж є насправді. Така ілюзія виникає під час спостереження світлих фігур або об’єктів на чорному тлі й навпаки. Калігра́фія — (грец. κάλλος — «гарне» + γραφή — «письмо») — мистецтво гарного письма, краснопис, а також чистописання. У сучасному розумінні займає широку нішу від шкільних прописів до виразно індивідуальних мистецьких композицій. Мистецтво каліграфії тісно повʼязане з історією формуванням складального шрифту. Капіте́ль — шрифт, що має накреслення великої літери, але за розміром дорівнює рядковій; слугує для виокремлення в тексті. Щоб підкреслити різницю між капітеллю та рядковими літерами, її роблять трохи вищою від них, а напівапроші капітельних знаків збільшують. Карб (сери́ф) — короткий горизонтальний або вертикальний штрих на кінцях літери, з якого починається і яким закінчується основний штрих знака. Ке́рнінг — розмір пробілу між парою символів; процес зміни розмірів міжбуквених пропусків (інтервалів) між сусідніми буквами для поліпшення зовнішнього вигляду і легкості читання тексту. Цей параметр відповідає за індивідуальну роботу з кожною буквою і визначення її місцеположення залежно від вибраного шрифту, малюнка власне букви та її сусідніх букв, смислового навантаження слова тощо. Значення кернінгу встановлюють у відсотках ширини пробілу. Більшість шрифтів мають регламентовані міжлітерні інтервали, так звані апроші. Але цей параметр здебільшого потребує редагування. Кири́лиця (кирилівське письмо) — умовна назва бук вено-звукової системи слов’янського письма; кирилиця є однією з двох абеток старослов’янської мови, яку було покладено в основу слов’янських алфавітів.

центації невеликих фрагментів тексту (до 1500 знаків прозового тексту). Першу книгу курсивним шрифтом віддрукував 1501 р. венецианськый друкар Альд Мануцій (1447/49–1515). Лати́ниця (латинська абетка, латинський шрифт, латинка) — назва шрифтів, побудованих на латинській графічній основі. Ле́терінг — калліграфична або мальована шрифтова композиція з подальшим компʼютерним опрацюванням. Походження цього поняття сягає своїм корінням латинського слова litera (буква), отож і власне процес малювання літер назвали летерінгом. Лігату́ра (лат. ligatura від лат. ligo — зв’язую) — об’єднання знаків двох сусідніх літер в один друкований символ для гармонійнішого вигляду шрифту в складанні. У рукописних історичних написах цей прийом був найпоширеніший у вʼязі. Лі т́ ера (від лат. litera) — графічний знак, що має звуковий еквівалент; буква. Логоти́п (дав.-гр. ὀ λόγος — слово, і ὀ τύπος — знак, відбиток) — текстовий символ, який увиразнює конкретний суб’єкт або об’єкт. У комбінованих логотипах поєднують знаки як зображувальні, так і словесні. Мальо́ваний шрифт — напис, який художник виконує одноразово, на відміну від складального шрифту; те саме, що летерінг. Маюску́льне письмо́ (від лат. majusculus — дещо більший) — письмо, літери якого розташовані в межах двох уявних рівнобіжних ліній і майже не мають штрихів, що виходять вниз або вгору за ці межі. За формою — це великі (прописні) літери. Мінуску́льне письмо́ (від лат. minusculus — маленький) — письмо, якому властива наявність чотирьох уявних рівнобіжних ліній: середньої пари ліній, у які вписується корпус літери, і двох зовнішніх, що визначають межі витягування штрихів літери або опущення їх у вигляді петель, гачків тощо. За формою — це рядкові літери. Опти́чні ілю́зії у шри́фті — уиникають внаслідок дії іррадіаційного поля, яке утворюється навколо предмета (літери) і спричиняє оптичні ілюзії; див. іррадіація.

Кодиколо`гія — допоміжна історична дисципліна, що вивчає історію виготовлення, склад та долю рукописної книги.

Палеогра́фія — допоміжна наука, яка вивчає історичні почерки з метою їх правильного прочитання та встановлення часу і місця написання.

Курси́в (письмівка) — написання шрифту, коли основні штрихи нахилені праворуч. Курсив використовують для ак-

Палімпсе́ст (грец. παλίμψηστον, від πάλιν — знову + ψηστός — зіскреблений, лат. Codex rescriptus) — текст,

написаний поверх знищеного; написи на поверхневому шарі пергаменту.

Ритований шрифт — гравірувальний, вирізьблений на твердому матеріалі шрифт.

Паліндром (від грец. πάλιν — «назад, знов» та грец. δρóμος — «біг») — слово або словосполучення, що однаково читається зліва-направо і навпаки. Улюблений художній прийом поетів українського бароко.

Сема́нтика (від грец. semantikos — те, що позначає) — розділ семіотики; наука, що вивчає значення одиниць мови, звʼязки між знаком та його змістом.

Перга́мент (пергамен) — оброблена в певний особливий спосіб шкіра ягняти або інших тварин, що застосовували до винайдення паперу як матеріал для письма. Давньоруська назва рукописів на пергаменті — «харатейні». Найдорожчий сорт пергаменту називали «вілень». Пласке́ перо́ (калам) — інструмент, винайшли в IV тис. до н. е. у Єгипті. Це була заточена очеретяна паличка з косим чи прямим зрізами, згодом почали використовувати пташине перо, яким писали на пергаменті, папері; сучасне сталеве пласке перо має робочу сторону у вигляді прямокутника. Пласким пером закладено основу для більшості сучасних шрифтів: співвідношення тонких і широких елементів літер, характер їх з’єднання. Кут обернення цього пера в рядку постійний, з його зміною видозмінюється контрастність літер. Найпоширеніший кут — 45° у письмі «гуманістичного курсиву». Політипаж (від грец. poly — «багато» та грец. typage — «зразок, модель») — орнаментальна друкарська форма багаторазового використання. Найпоширенішою була на початку та в середині XIX ст. По`черк побуто`вий — індивідуальні особливості письма окремої людини. По́черк каліграфі ч́ ний — індивідуальна манера письма, у якій відчувається стиль певної епохи. Ритм (грец. rhythmos — розміреність) — рівномірне чергування окремих мовних, звукових, зображальних елементів композиції у відповідній послідовності, яке надає особливу сумірність усім частинам шрифтової композиції.

Семіо́тика (семіологія) (від грец. σημεῖον — знак, ознака, грец. σῆμα — знак) — наука, що досліджує властивості знаків та знакових систем у людському суспільстві Стиль письма — естетичне поняття, що відображена в манері каліграфа, школи, епохи. Темп письма́ (італ. tempo) — кількість знаків, написаних за одиницю часу. Типогра́фіка — створення графічних композицій зі складальних шрифтів різних накреслень та інших символів. Якісна типографіка робить текст розбірливим і привабливим. Фотонабі р́ — поліграфічна технологія 70-х років ХХ ст., яка стала перехідним етапом до цифрового друку. Тре́кінг (розрядка; від англ. tracking — відстеження) — відстань між буквами. Збільшення трекінгу робить набір більш розрідженим, світлим; зменшення — щільнішим і темнішим. Шрифт (нім. schrift, від schreiben — писати) — графічний малюнок накреслень літер і знаків, які складають єдину стилістичну та композиційну систему, набір символів визначеного розміру і малюнка. У вузькому друкарському сенсі шрифтом називають комплект друкарських літер, призначених для набору тексту. Штамб (від нім. stamm — стовбур) — вертикальний, основний штрих букви в шрифті. Штрих (від нім. strich — лінія) — складовий елемент літери. Буває вертикальний (штамб), горизонтальний (зʼєднувальний), похилий, овальний, криволінійний тощо.

ВІДРОД ЖЕННЯ

• XIV–X VI СТ.

Продовжуючи історичну періодизацію еволюції латиниці, зануримося в епоху Відродження, яка була переломним етапом у розвитку європейської культури. Відмова від готики й повернення до античної естетики, розвиток гуманістичної літератури — усе це зумовило зміну графіки письма, яке набуло більшої округлості, плавного потовщення штрихів у літерах. Г У М А НІС Т ИЧНЕ ПИСЬМО було створено на основі кращих зразків каролінзького мінускула XI–XII ст. та капітального письма античного періоду. Епоха Відродження — це час значного поширення друкарства і, відповідно, поділу шрифтів на каліграфічні та складальні. Ґрунтом для формування складальних шрифтів були трактати майстрів Відродження, таких як Жофруа Торі, Лука Паччолі, Феліче Фелічіано та інші. Результатом дослідження праць цих митців було створення шрифту, який назвали «антиква» (з латини antiquа — стародавній).

Два фрагмента з альбому Альбрехта Дюрера «Настанови щодо вимірювання за допомогою циркуля та лінійки». Нюнберг. 1525 р.

Фігуру, що вписана у квадрат і коло (малюнок Леонардо да Вінчі), можна назвати формулою естетики Відродження, яка своїм корінням сягає античності. Стародавні греки називали ідеальну людину квадратною, тому що розмах рук, за давньогрецькими канонами краси, мав дорівнювати зросту людини.

Наявність в альбомі А. Дюрера таблиць з двома типами шрифтів свідчить про те, що митці Північного Відродження середньовічних традицій цілком не відкинули.

Гуманістичний курсив Людовіко Аррігі (1475–1527 рр.) — видатного каліграфа, який працював у Папській канцелярії. У 1522 р. вийшов друком підручник Л. Аррігі з курсивного письма «La Operina»

Гуманістичний канцелярський курсив порівняно з каролінзьким мінускулом і гуманістичним письмом мав нахил літер праворуч у п’ять градусів. Літера «О» перетворилася на овал. З’явилися акцентовані виносні й висячі елементи, які були складовими композиційної побудови напису й в окремих випадках ставали декоративними розчерками. Роботи Л. Аррігі та Д. Палатіно знаменують зародження авторського письма. У 1524 р. у Венеції Джамбаттіста Палатіно надрукував свій підручник з каліграфії

Володимир Юрчишин (Україна). Творча інтерпретація історичних почерків на основі поєднання раннього уставу й антикви

Василь Чебаник (Україна). Творча інтерпретація латинського шрифту епохи Відродження. 1966 р. Євгєній Ганнушкін (Росія). Титульний аркуш. 1972 р. Стилізація капітального письма ХVІ ст. Віталій Мітченко (Україна). Шрифтова композиція з літер гуманістичного курсиву. 2017 р.

Віталій Мітченко (Україна). Кирилична адаптація гуманістичного курсиву. 2017 р.

73 73

СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

ХІV СТ.

ПІЗНІЙ УСТАВ • ВПЛИВ ГОТИКИ

Характерними особливостями П І ЗН Ь ОГ О УС Т А В У є: три різних товщини формоутворю вальних штрихів (схема 1); три рівні розташування середньої лінії шрифту (схема 2); заміна окремих горизонтальних штрихів дельтоподібними карбами (схема 3). Цей стиль письма з певними властивос тями зауважуємо в московських рукописних книгах ХIV ст. (схема 4). Усі зазначені вище властивості пізнього уставу засвідчують певний вплив на його графіку готичних почерків середньовічної Європи (схема 5).

Схема 1 4а. Псалтир Київський. 1397 р.

100

4а. Псалтир Київський. 1397 р. Схема 2

Схема 5

Схема 3 Найхарактерніші літери Псалтиря Київського. Перемальовка

Схема 4 4б. Московський почерк. Перемальовки

Євангеліє Федора Кішки. Москва, ХІV ст.

Євангеліє Успенського собору Московського Кремля, ХІV ст.

101

Наукове видання

ВІ ТА ЛІЙ МІ Т Ч ЕН КО

ВЗАЄМОВПЛИВИ Ш Р И ФТ І В:

ТЕОРІЯ І П РА К Т И К А КИРИЛИЦ Я І Л АТ И Н И Ц Я І С ТО Р І Я І С У Ч АСНІС ТЬ

Редактор, коректор Марія Жук Макет та обкладинка Віталія Мітченка Верстка Катерини Корчагіної Відповідальна за випуск Катерина Корчагіна

Видавництво «Laurus» ДК № 4240 від 23.12.2011 04114, Київ, вул. Дубровицька, 28 Телефон: +380 (44) 234-16-30 www.laurus.ua Підписано до друку 25.05.2018. Формат 70 x 100/16. Друк офс. Папір «PERGRAPHICA® Classic Rough», 100 g/m2, виробник Mondi. Гарнітура Humanist 521 BT. Тираж 1000 прим. Зам. № 18-107

Віддруковано у ТОВ «Друкарня „Бізнесполіграф“». ДК No 2715 від 07.12.2006. 02094, Київ, вул. Віскозна, 8. Телефон/факс: +380 (44) 503-00-45