Д. М. Король
ПРОПЕДЕВТИКА ОРТОПЕДИЧНОЇ СТОМАТОЛОГІЇ
Д. М. Король
ПРОПЕДЕВТИКА ОРТОПЕДИЧНОЇ СТОМАТОЛОГІЇ
Розділ III Функціональна анатомія жувального апарату
3.1. Компоненти жувального апарату Щелепно – лицева система являє собою морфологічний і функціональний компонент об’єднання ряду оранів. Останні не тільки пов’язані між собою анатомічно і топографічно, але, що особливо важливо, мають спільне походження по ходу історії розвитку. Кожен з органів системи виконує певну, властиву йому функцію, яка є частиною цілого, тобто функції всієї щелепно – лицевої системи (травлення, дихання, формування мови). Зубощелепна система людини і тварин протягом тривалого періоду онтогенезу і філогенеза перебувала під впливом різних факторів зовнішнього середовища. Велике значення в удосконаленні і функціональної диференціації органів мав характер їжі. У зв’язку з тим виникли різні форми зубів, а саме постійно зростаючі зуби гризунів, гостро бугоркові зуби хижаків, плоскі зуби жуйних тварин і, нарешті, зуби людини, які досягли значного досконалості форми і функції. Особливості їжі і пов’язаний з цим характер рухів нижньої челості в свою чергу визначили особливості будови і функції скронево – скронево-нижньощелепного. Щелепно – лицева система представлена: 1) скелетом, що складається з щелепних, носових і виличні кісток; 2) зубами – органами, пристосованими до надкушування, роздроблення їжі; 3) органами, призначеними для захоплювання їжі і замикання ротового отвору (губи, мімічна мускулатура); 4) органами, які беруть участь у формуванні харчової грудки і забезпечують його просування в глотку (язик, щоки, тверде і м’яке піднебіння, язичок); 5) жувальної і мімічної мускулатури; 6) трьома парами слинних залоз, секрет яких полегшує розжовування їжі, формування харчової грудки, забезпечує хімічну фазу травлення в роті; 7) скронево – нижньощелепними суглобами. Усі органи щелепно–лицевої ділянки знаходяться в тісному взаємозв’язку. Зміна одного з них, як правило, викликає порушення форми і функції іншого. Наприклад, порушення безперервності зубних рядів у зв’язку з раннім видаленням перших постійних молярів відображається 80
Розділ III. Функціональна анатомія жувального апарату
на формі суглобового відростка, величиною тіла щелепи і співвідношеннях верхнього і нижнього зубних рядів. Органом називають частину тіла, яка в результаті онтогенезу й індивідуального розвитку зайняла в організмі людини певне положення з властивою їй формою, будовою і функцією. У будові органу нерідко представлені всі чотири групи тканин. Крім цих двох понять (система й oрган), часто говорять про апарат. Aпарат – це фізіологічне об’єднання органів. Так, можна говорити про жувальний (зубні ряди, жувальні м’язи, скронево – нижньощелепний суглоб), опорний (періодонт, лунка зуба) і інші апарати. Органи, що утворюють апарат, можуть мати різні місця розташування, різну будову і неоднакове походження, але загальну функцію (рис. 3.1). Щелепно–лицьова система бере участь в різних життєво важливих функціях організму: травленні, диханні, формуванні мови. Сформована форма і структура різних органів щелепно-лицевої системи передаються у спадок від покоління до покоління. Отже, вони генетично обумовлені, але різні зовнішні впливи вносять в структуру поправки, частина яких передається по генетичності. Це і лежить в основі явищ приспособлювання. Форма і функція органів зубощелепної системи людини, які є генетично обумовлені, утворюють діалектичну єдність. Порушення будови органу тягне за собою зміну його функції, а змінена функція у свою чергу сприяє подальшому руйнуванню тканин органу. Певний час визнавалося існування функціональних хвороб, при яких нібито має місце порушення функції органу без порушень морфологічного субстрату (функціональна патологія). Ця точка зору, що визнає незалежність функціональних змін від матеріального субстрату, антидіалектична і була породжена недосконалістю морфологічних методик дослідження тканин. Ще І. П. Павлов підкреслював, що не можна протиставляти функціональні розлади морфологічним, так як будь-яка функція здійснюється на основі матеріальної структури. Сучасні методи дослідження дозволяють виявити початкові прояви хвороби, те, що раніше помилково відносилося до чисто функціональних порушень, що протікає ніби то без зміни структур. Хвороба, за твердженням А. І. Струкова, починається на молекулярному рівні, причому завжди відзначаються морфологічні зміни ультраструктур клітини. Між ступенем порушення форми і ступенем порушення функції немає прямої залежності. Іноді незначні зміни форми супрово3 .1 . Компоненти жувального апарату
81
31
1
2
3 4
30
5
29 28
6
27 26
7 8
25
9
24
10
23 11
22 21
12 20
13 19
14
18
15 17 16
Рис. 3.1. Компоненти зубощелепної системи: 1 – верхня губа; 2 – різцевий сосочок; 3 – слизова оболонка твердого піднебіння; 4 – піднебінні слинні залози; 5 – протока привушної залози; 6 – слизова оболонка щоки; 7 – щічний м’яз; 8 – крило-нижньощелепний шов; 9 – піднебінно-глотковий м’яз; 10 – піднебінно-язиковий м’яз; 11 – шило-язиковий м’яз; 12 – м’яз язичка; 13 – верхній поздовжній м’яз язика; 14 – вертикальний м’яз язика; 15 – перегородка язика; 16 – поперечний м’яз язика; 17 – нижній поздовжній м’яз язика; 18 – отвір зіву; 19 – піднебінний мигдалик; 20 – піднебінно-глоткова дужка; 21 – піднебінно-язикова дужка; 22 – піднебінно-язиковий м’яз; 23 – піднебінно-глотковий м’яз; 24 – верхній м’яз-підіймач глотки; 25 – м’яз-підіймач м’якого піднебіння; 26 – сухожилля м’яза-натягувача м’якого піднебіння; 27 – протока привушної залози; 28 – великий піднебінний отвір; 29 – щічний м’яз; 30 – велика та мала піднебінні артерії; 31 – поперечні піднебінні складки
82
Розділ III. Функціональна анатомія жувального апарату
джуються різко вираженими функціональними розладами і, навпаки, при значному руйнуванні органу функціональні порушення можуть бути мінімальними.
3.2. Особливості будови верхньої щелепи верхня щелепа є парною кісткою. Кожна з половин має тіло і по чотири відростки: лобовий, виличний, піднебінний і альвеолярний. Останній закінчується справа і зліва альвеолярними горбами. Альвеолярним відростком верхньої або альвеолярною частиною нижньої щелепи називають певний відділ, де розташовуються корені зубів. Верхньощелепні кістки беруть участь в утворенні очних ямок, порожнині носа і підскроневої западини. Всередині тіла щелепи є пазуха. Будова верхньої щелепи обумовлена функціями дихання, мовотворення і жування. При цьому опір жувальному тиску на верхній щелепі чинять кісткові з’єднання (контрфорси), (рис. 3.2; рис. 3.3; рис. 3.4). Контрфорси (фр. – протидіюча сила) – потовщення компактної речовини верхньої щелепи, що є шляхом передачі жувального тиску. Розрізняють наступні контрфорси: 1) лобно-носовий; 2) виличний; 3) крилопіднебінний; 4) піднебінний. Жувальний тиск, що відходить від центральних, бокових різців, ікла і першого премоляра, розповсюджується по лобно-носових контрфорсах на поверхню орбіти, носову, слізну і лобову кістки вертикально. Вилично-альвеолярний гребінь, вилична кістка з виличним відростком утворюють виличний контрфорс, по якому тиск від бічних зубів розподіляється по бічному краю орбіти на лобну кістку, через виличну дугу на скроневу кістку, а також через нижній край очної ямки у верхню частину лобно-носового контрфорсу. Жувальний тиск від бічних зубів сприймається також крилопіднебінним контрфорсом, горбом верхньої щелепи і крилоподібним відростком. По ньому тиск передається на основу черепа. 3 .2 . Особливості будови верхньої щелепи
83
1 3 2
4
5 6 7 8 10 9 11
Рис. 3.2. Верхня щелепа (вид зовні): 1 – лобовий відросток; 2 – слізна борозна; 3 – очноямкова поверхня; 4 – підочноямкова борозна; 5 – підочноямковий край; 6 – верхньощелепний горбик; 7 – підочноямковий отвір; 8 – виличний відросток; 9 – альвеолярні отвори; 10 – іклова ямка; 11 – альвеолярне підвищення
Піднебінний контрфорс врівноважує поперечну горизонтальну напругу. Він утворений піднебінними відростками верхньої щелепи, складовими твердого піднебіння. Крім того, до утворень, зміцнюючих верхню щелепу і нейтралізуючих тиск, що виникає при жуванні, відносяться леміш і медіальні стінки верхньощелепних пазух та тверде піднебіння. У клінічній анатомії виділяють тверде і м’яке піднебіння. Тверде піднебіння включає покриті слизовою оболонкою і підслизовим шаром піднебінні відростки верхньої щелепи і горизонтальні пластинки піднебінної кістки. Використовується як протезне ложе при обширній втраті зубів на верхній щелепі. У передньому відділі піднебіння розташовуються поперечні піднебінні складки, що беруть участь в розтиранні м’якої їжі і підсилюють при цьому смакове сприйняття рецепторами язика. Склепіння твердого піднебіння може мати різну висоту і конфігурацію. У ділянці 84
Розділ III. Функціональна анатомія жувального апарату
1
2
3 4
5
6 Рис. 3.3. Верхня щелепа (вид зсередини): 1 – лобовий відросток; 2 – слізна борозна; 3 – верхньощелепна пазуха; 4 – підскронева поверхню; 5 – піднебінний відросток; 6 – альвеолярний відросток 1
2
3
5 4 Рис. 3.4. Верхня щелепа (вид знизу): 1 – зубні альвеоли; 2 – піднебінний відросток; 3 – виличний відросток; 4 – серединний піднебінний шов; 5 – міжальвеолярні перегородки 3 .2 . Особливості будови верхньої щелепи
85
серединного піднебінного шва деколи визначається піднебінний валик. Найпоширінішими варіантами контуру піднебінного валика є: овальні; ланцетоподібні; еліпсоїдні; округлі; з перетяжкою у вигляді пісочного годинника; неправильної форми. Ближче до м’якого піднебіння (піднебінна завіса) контурують дві піднебінні ямки, що є орієнтирами при визначенні дистальної межі знімного протезу верхньої щелепи.
3.3. Особливості будови нижньої щелепи Нижня щелепа є непарною кісткою, вона має підковоподібну форму і складається з тіла, коміркової частини, двох гілок; кожна гілка, піднімаючись догори, закінчується двома відростками: переднім – вінцевим і заднім – виростковим, верхня частина якого називається головкою нижньої щелепи. Між відростками є нижньощелепна вирізка (рис. 3.5). Нижня щелепа – це єдина рухома кістка лицьового скелета, яка знаходиться під постійною дією жувальних м’язів, це накладає відбиток як на рельєф, такі на її внутрішню структуру. Зовнішня і внутрішня поверхні мають багато нерівностей, ямок, вдавлень, форми яких залежать від способу прикріплення м’язів. З внутрішньої поверхні нижньої щелепи, у ділянці центральних різців на базальній дузі розміщена внутрішня підборідна ость, яка побудована з трьох горбків: двох верхніх і одною нижнього. Вони утворені під дією підборідно-язикового м’яза, який прикріплюється до верхніх горбків, і підборідно-під’язикових м’язів, які прикріплєні до нижнього горбка. Поруч збоку і знизу розміщена плоска двочеревцева ямка, утворена в результаті прикріплення двочеревцевого м’яза. Латерально від двочеревцевої ямки розміщено нижньощелепний валик, який прямує доверху і дозаду. Він утворений у результаті дії щелепно-під’язикового м’яза, прикріпленого до цього валика. Утворена лінія носить назву внутрішньої косої, або щелепно-під’язикової лінії (рис. 3.6). Вище від передньої частини щелепно-під’язикової лінії є заглибина, утворена в результаті прилягання під’язикової слинної залози. Нижче від задньої частини валика розміщена інша заглибина, до якої прилягає підщелепна слинна залоза. На внутрішній поверхні кута нижньої щелепи є горбистість, утворена внаслідок прикріплення внутрішнього крилоподібного м’яза. На внутріш86
Розділ III. Функціональна анатомія жувального апарату
1
2
3 4
5
6 8
7
10 9 11
12
13
Рис. 3.5. Нижня щелепа (вид зовні): 1 – виростковий відросток; 2 – вінцевий відросток; 3 – вирізка нижньої щелепи; 4 – отвір нижньої щелепи; 5 – язичок нижньої щелепи; 6 – гілка нижньої щелепи; 7 – жувальна горбистість; 8 – альвеолярна частина; 9 – тіло нижньої щелепи; 10 – підборідний отвір; 11 – кут нижньої щелепи; 12 – підборідний виступ; 13 – основа нижньої щелепи
1 3 2 5 7 9
4
6
8
Рис. 3.6. Нижня щелепа (вигляд зсередини): 1 – язичок нижньої щелепи; 2 – отвір нижньої щелепи; 3 – щелепно-під’язична борозна; 4 – підборідна ость; 5 – щелепно-під’язична лінія; 6 – двочеревцева ямка; 7 – під нижньощелепна ямка; 8 – криловидна горбистість; 9 – кут нижньої щелепи 3 .3 . Особливості будови нижньої щелепи
87
ній поверхні гілки є нижньощелепний отвір, у який входять нерви і судини. Язичок прикриває вхід у цей отвір. Нижче нижньощелепного отвору розміщена щелепно-під’язикова борозна – слід від прилягання щелепно-під’язикової гілки нижньощелепної артерії і щелепно-під’язикового нерва. Вище і спереду від язичка розташований нижньощелепний валик. Ця ділянка є місцем прикріплення двох зв’язок: щелепно-крилоподібної та щелепно-клиноподібної. На вінцевому відростку знаходиться скроневий гребінь, утворений в результаті прикріплення скроневого м’яза, а в ділянці шийки виросткового відростка розміщена крилоподібна ямка, утворена тиском прикріпленого тут бічного крилоподібного м’яза. Зовнішня поверхня нижньої щелепи вирізняється такими анатомічними особливостями: підборідний виступ розміщений у ділянці симфізу – у місці зрощення двох половинок нижньої щелепи. Зрощення відбувається на першому році життя дитини. У подальшому ця частина підборіддя зростається з підборідними кісточками, ці кісточки також беруть участь в утворенні підборідного виступу. Підборідний виступ збоку обмежений підборідним отвором, який служить місцем виходу підборідних нервів та судин і розміщується між першими і другими премолярами. Доверху і дозаду від отвору тягнеться зовнішня коса лінія, розміщена на межі між тілом нижньої щелепи і комірковою частиною. На зовнішній поверхні кута нижньої щелепи є шорстка поверхня, утворена в результаті тяги жувального м’яза, прикріпленого в цьому місці; вона називається жувальною горбистістю. Зовнішня коса лінія, так як і внутрішня, служить для зміцнення нижніх молярів і захищає їх від розхитування у щічно-язиковому напрямку під час трансверзальних жувальних рухів. Між суглобовою головкою і вінцевим відростком є нижньощелепна вирізка, утворена в процесі філогенетичного розвитку.
3.4. Особливості будови скроневонижньощелепного суглобу Скронево-нижньощелепий суглоб (articulatio temporomandibularis) – парне сполучення суглобових головок нижньої щелепи з суглобовими поверхнями скроневих кісток. Правий і лівий суглоби фізіологічно утворюють одну систему, рухи в них здійснюються одночасно. По своїй будові скроне88
Розділ III. Функціональна анатомія жувального апарату
во-нижньощелепний суглоб має спільні ознаки з іншими суглобами, проте володіє і специфічними особливостями, що визначають його своєрідну функцію. Кожне складається з головки, суглобового відростка нижньої щелепи, суглобової ямки барабанної частини скроневої кістки, суглобового горбика, диска, капсули і зв’язок. У новонароджених горбик відсутній, але появляється в зачатковому періоді до 7–8 міс. життя. Остаточно він формується до 6–7 років, тобто до початку прорізування постійних зубів. Висота горбика визначається віком і характером оклюзії. Найбільшого розвитку суглобові горбики досягають у осіб середнього віку з інтактними зубними рядами. З віком і втратою зубів висота суглобового горбика зменшується. Формою суглоб може бути віднесений до еліпсоподібних, оскільки головка його (caput mandibulae) формою наближається до трьохосьового еліпсоїда. Знаходиться вона на м’язовому або суглобовому відростку, (processus condylaris s. articularis) нижньої щелепи. Проте інша суглобова поверхня, що знаходиться на скроневій кістці і що складається з щелепної ямки, (fossa mandibularis), і суглобового горбика, (tuberculum articulare), має настільки складну форму, що характер рухів в суглобі мало нагадує рухи в типових еліпсоїдних суглобах. Складність форми цієї поверхні пов’язана з складністю функції жування у людини, як у всеїдної тварини. Інконгурентність, тобто невідповідність за розмірами суглобової ямки і суглобової головки, вирівнюється завдяки двом чинникам. По-перше, суглобова капсула прикріпляється не зовні ямки (як в інших суглобах), а усередині неї – у переднього краю кам’янисто-барабанної щілини, що обумовлює звуження суглобової порожнини. І по-друге, суглобовий диск, розташовуючись у вигляді двоввігнутої пластинки між суглобовими поверхнями, створює своєю нижньою поверхнею як би іншу ямку, більш відповідну суглобовій головці. Спереду межа суглобової поверхні нижньощелепної ямки проходить по передньому краю переднього склепіння суглобового горбика. Медіальна межа проходить по відростку клиновидної кістки і шву між великим крилом клиновидної кістки і скроневою кісткою, а латеральна – по краю задньої ніжки виличного відростка (рис. 3.7). Ззаду межа суглобової поверхні проходить по відростку суглобової кістки і по передньому краю кам’янисто-барабанної щілини скроневої кістки. Кам’янисто-барабанна щілина перетинає нижньощелепну ямку упоперек приблизно посередині і таким чином ділить ямку на передню, інтракапсулярну частину, що лежить в порожнині суглоба, і задню, екстракапсулярну частину, що лежить ззовні порожнини суглоба. 3 .4 . Особливості будови скронево-нижньощелепного суглобу
89
3 7 9
4 8 1
6 10
2 5
11 12 13
Рис. 3.7. Скронево-нижньощелепний суглоб: Скронево-нижньощелепний суглоб (схема): 1– головка; 2 – горбик; 3 – ямка; 4 – задній полюс диска; 5 – передній полюс диска; 6 – центральна без судинна ділянка; 7 і 8 – позадудискова подушка (7 – задня дискоскронева зв’язка, 8 – задня дискощелепна зв’язка); 9 – капсула; 10 – передня дискощелепна зв’язка; 11 – передня дискоскронева зв’язка; 12 і 13 – зовнішній крилоподібний м’яз(верхня і нижня частини)
Хрящем покрита передня частина ямки до кам’янисто-барабанної щілини і суглобова головка. Хрящ кісткових суглобових поверхонь не гіаліновий, а сполучнотканинний, тонкий і неміцний. Передня частина ямки представлена суглобовим горбиком (висота коливається від 5 до 25 мм), пристосованою для сприйняття жувального тиску (рис. 3.8). Розташування хрящового покриву, на функціонуючих поверхнях головки нижньої щелепи і заднього склепіння суглобового горбика. Суглобова головка, здійснюючи екскурсію по задньому склепінні суглобового горбика, в нормі передає жувальний тиск через суглобовий диск на товстий кістковий суглобовий горбик. Такі топографічні особливості підтримуються в нормі оклюзією зубних рядів і напругою зовнішніх крилоподібних м’язів. При порушеннях оклюзії і зсуві суглобових головок відбувається мікротравма м’яких тканин суглоба, а потім виникають запальні і дегенеративні процеси, біль і дисфункція суглоба. Суглобова головка – вал еліпсоїдної форми (довжина до 20 мм, ширина до 10 мм) на кінці суглобового відростка нижньої щелепи, покритої волоконним хрящем. Вона складається з тонкого шару компактної кістки, під яким знаходиться губчаста кісткова речовина. Передня поверхня суг90
Розділ III. Функціональна анатомія жувального апарату
3 2
1 Рис. 3.8. Скронево-нижньощелепний суглоб: 1 – головка нижньої щелепи; 2 –нижньощелепна ямка; 3 – суглобовий горбик
лобового відростка має крилоподібну ямку, де прикріпляються нижні пучки зовнішнього крилоподібного м’яза. Верхні (менші) пучки цього м’яза прикріпляються до суглобової капсули і диска. Інконгурентність суглобових поверхонь створює нестійкість внутрішньосуглобових зв’язків, повну залежність цих взаємозв’язків від ступення зубних рядів, стану жувальних м’язів. Суглобовий диск є двоввігнутою пластинкою з переднім і заднім потовщенням (полюсами). Він складається з щільної фіброзної сполучної тканини, схожої на хрящ і що містить хрящові клітини. Диск розташований між суглобовими поверхнями, повторює їх форму, збільшує площу зіткнення, амортизує жувальний тиск, що падає з головки на суглобову ямку. Нижня його поверхня утворює як би рухому ямку для суглобової головки. Диск по краях зрощений з капсулою суглоба, тому ділить порожнину суглоба на два відділи – верхній і нижній. Об’єм верхнього відділу рівний 1,5 мл, а нижнього – біля 0,5 мл. Між диском і суглобовою поверхнею скроневої кістки є прихована порожнина, яка називається “верхньою суглобовою щілиною”. Між диском і артикулюючою поверхнею суглобового горбика розташована друга прихована порожнина, тобто “нижня суглобова щілина”. У верхньому відділі відбуваються в основному поступальні рухи суглобової головки і ковзання диска по склепінні суглобового горбика, а в нижньому відділі мають місце обертальні рухи суглобової головки навко3 .4 . Особливості будови скронево-нижньощелепного суглобу
91
ло горизонтальної осі. Обидва відділи виконують єдину функцію, оскільки рухи здійснюються одночасно. Суглобова капсула (сумка) є широкою, вільною, конусоподібною і податливою сполучнотканною оболонкою, що регулює рухи нижньої щелепи. Капсула не розривається навіть при вивихах суглоба, тоді як в інших суглобах це спостерігається нерідко. На скроневій кістці капсула прикріпляється до переднього краю суглобового горбика (спереду) і до переднього краю кам’янисто-барабанної щілини (ззаду), точно проходячи на всьому протязі за суглобовими поверхнями. На нижній щелепі капсула прикріпляється до шийки суглобового відростка. Товщина суглобової капсули дуже нерівномірна і коливається в межах 0,4–1,7 мм Найбільш тонкі передня і внутрішня частини капсули. Потовщена задня її частина, очевидно, є антагоністом зовнішнього крилоподібного м’яза, що тягне диск і суглобову головку вперед. Найбільшу довжину капсула має спереду і зовні. Мабуть, у зв’язку з цим передні вивихи суглобової головки спостерігаються значно частіше, ніж задні. Суглобова капсула складається із зовнішнього – фіброзного і внутрішнього – ендотеліального шарів. Останній вистелений шаром ендотеліальних клітин, що виділяють синовіальну рідину, яка зменшує тертя суглобових поверхонь і є імунобіологічним середовищем для захисту суглоба від інфекції. Є припущення про те, що синовіальня рідина виробляється в основному в задньому відділі суглоба, там, де між заднім полюсом диска і капсулою суглоба є вільна сполучна тканина, що називається біламінарною зоною. Вона має форму трапеції, більша частина якої знаходиться у капсулі, менша – у диску. Верхні волокна її йдуть від диска до скроневої кістки, нижні – до суглобової головки, середні зростаються з капсулою суглоба за допомогою зв’язок, які гальмують рухи суглобової головки. Травма біламінарної зони суглобовою головкою (зокрема, за відсутності молярів) або її гострим краєм при деформуючому артрозі, що змістилася назад, веде до порушення живлення і дегенерації суглобових тканин. Результативна сила м’язів-синергістів направлена таким чином, що основне навантаження при жувальних рухах падає на зубні ряди і пародонт. Суглоб же в нормальних умовах не випробовує значних навантажень. Це узгоджується з анатомо-гістологічно встановленою різницею між тканинами суглоба, мало адаптованими до великого тиску, і пародонтом, пристосованим до великих навантажень акту жування. При втраті жувальних зубів навантаження на суглоб значно збільшується. 92
Розділ III. Функціональна анатомія жувального апарату
Згідно сучасним даним, скронево-нижньощелепний суглоб бере участь не тільки в переміщенні нижньої щелепи. Це рухомий в трьох напрямах рецепторний орган, пов’язаний з пропріорецепторами пародонта, жувальних м’язів що передає до ЦНС інформацію про положення нижньої щелепи для управління жувальними рухами. Робота жувального апарату складається з основних фаз і рухів скронево-нижньощелепного суглоба, які слід розглядати щодо трьох взаємно перпендикулярних площин. Відкривання і закривання рота, що відбувається по відношенню до горизонтальної площини; передньо-задні рухи, тобто змішення щодо фронтальної площини; бічні (трансверзальні) рухи – переміщення у відношенні до сагітальної площини і комбіновані рухи.
3.5. м’язовий комплекс зубощелепної системи Відповідно до міжнародної анатомічної термінології до м’язів голови відносяться: м’язи лиця; жувальні м’язи; підпотиличні м’язи; м’язи органів голови. М’язи голови поділяють на дві групи – мімічні та жувальні. До мімічних м’язів належать усі м’язи лиця, які поділяються на чотири групи (склепіння черепа, окружності ока, окружності рота, окружності носа). До жувальних м’язів відносять – жувальний м’яз, скроневий м’яз, медіальний крилоподібний м’яз, латеральний крилоподібний м’яз. Жувальні відрізняються від мімічних за походженням, функціями і фіксацією. Мімічні м’язи утворюються із мезенхіми другої зябрової дуги й іннервуються лицевим нервом (n. facialis) – VII парою черепних нервів. Мімічні м’язи не мають фасції, вплітаються у шкіру або слизову оболонку. При своєму скороченні вони надають руху шкірі і створюють вираз обличчя (посмішку, смуток, страх, подив, горе) за рахунок зміни положення та глибини шкірних складок. Мімічні м’язи замикають або розширюють природні отвори лиця (ротовий, носові, вушні, очні), що залежить від психічного стану людини. М’язи, що замикають природні отвори (замикачі, або сфінктери), розташовуються навколо отвору у вигляді кільця, а м’язи, що розширюють природні отвори (розширники, або дилататори), розташовуються радіально. 3 .5 . М’язовий комплекс зубощелепної системи
93
В ортопедичній стоматології найбільшу увагу приділяють жувальним та мімічним м’язам з огляду протезування та зовнішньому вигляду обличчя при клінічних втручаннях. Жувальні м’язи починаються на черепі і фіксуються до нижньої щелепи: жувальний (m. masseter), скроневий (m. temporalis), латеральний і медіальний крилоподібні м’язи (mm. pterygoidei lateralis et medialis) (рис. 3.9). Жувальний м’яз (m. masseter) – парний, починається від нижнього краю виличної дуги і прикріплюється до зовнішньої поверхні кута нижньої щелепи в ділянці жувальної горбистості, а також до зовнішнього боку гілки нижньої щелепи. Він добре прощупується під шкірою привушно-жувальної ділянки, особливо при міцно зімкнутих щелепах. Жувальний м’яз складається із трьох частин: поверхневої, проміжної та глибокої. Поверхнева частина (pars superficialis) жувального м’яза починається від виличного відростка верхньої щелепи і виличної дуги. Її м’язові волокна йдуть навкіс зверху вниз і назад до кута нижньої щелепи. Проміжна частина (pars intermedia) починається від внутрішньої поверхні виличної дуги і суглобного горбка скроневої кістки; прикріплюється сухожилком до 1
4 3 2 Рис. 3.9. Жувальні м’язи: 1 – скроневий м’яз; 2 – вінцевий відросток; 3 – жувальний м’яз; 4 – латеральний крилоподібний м’яз
94
Розділ III. Функціональна анатомія жувального апарату