8 September 2013
Газета «Диаспора» – все о нас с вами
«Обнiмiться ж, брати мої...» Т. Шевченко
ПІД ЕГІДОЮ ГЕНЕРА ЛЬНОГО КОНС УЛЬСТВА У К РА НИ
В СА Н-ФРА НЦИСКО
ГЕНІЙ УКРАЇНСЬКОГО ТА СВІТОВОГО КІНЕМАТОГРАФА
«Слов’янство поки що дало світові в кінематографі одного великого митця, мислителя і поета – Олександра Довженка».
Чарлі Чаплін
Незабаром Україна відзначатиме 120-річчя від дня народження геніального українського кінорежисера, письменника і публіциста Олександра Довженка, який зайняв почесне місце в історії світового кіномистецтва та вважається одним з десяти найвидатніших митців двадцятого століття. Його фільми давно стали навчальними у підготовці майбутніх кінематографістів багатьох країн світу, зокрема США та Франції. Народився Олександр Петрович Довженко 10 вересня 1894 року в багатодітній селянській родині у містечку Сосниця на Чернігівщині. І хоч родину Довженків переслідували не тільки злидні, а й трагедії (з 14 дітей вижило тільки двоє), проте Довженкі були дружніми та вміли жартувати та підтримувати один одного. У рідному місті Олександр здобув свою початкову освіту, а в 1914 році закінчив Глухівський вчительський інститут. Згодом вчителював в Житомирі, викладаючи історію, географію, фізику, природознавство, гімнастику, малювання. Олександр дуже любив читати, малювати, брати участь у виставах. В одному з ближчих до Глухова сіл організував український етнографічний хор. У 1917р. майбутній митець перейшов на вчительську роботу до Києва і вступив на економічний факультет Комерційного інституту, був головою його громади. У 1920 р. він захоплюється революційними подіями в Україні, вірить у національне визволення рідного народу, намагається докласти і власних зусиль для досягнення довгоочікуваної свободи, як більшовик бореться проти білополяків у житомирському та київському підпіллі. Незабаром стає вояком УНР, служить у петлюрівській армії. У серпні 1919 року знову потрапляє до Житомира, а коли місто захопили червоні, Довженко, за вироком ЧК, на 3 місяці потрапляє до концтабору як ворог робітничо-селянського уряду та за антибільшовицьку діяльність, звідки був врятований партією боротьбистів. У 1920 році він приєднується до Комуністичної партії України, з якої у 1923 році був виключений. У 1921-1923 перебуває на дипломатичній роботі, спочатку – у Варшаві, згодом Парижі, Лондоні. В 1922 році працює на посаді секретаря консульського відділу Торгового представництва УРСР у Німеччині. Покинувши роботу у посольстві й отримавши сти-
24
пендію від Нарком-освіти УРСР, О.Довженко вчився у приватній школі експресіоніста Геккеля, відвідував мистецькі виставки та музеї, слухав лекції в Берлінській академічній вищій школі образотворчого мистецтва, що мало велике значення для формування світогляду майбутнього кінорежисера і письменника, яким він увійшов в історію світового мистецтва. Влітку 1923 р. повертається до Харкова і працює художником-ілюстратором «Вістей», пише карикатури під псевдонімом «Сашко». Особливе місце в житті Олександра Довженка займає Одеса, куди він переїжджає в 1926 році і де відбувається його становлення як кіно митця. В цьому ж році Довженко створив за своїми сценаріями перші фільми; короткометражні комедії «Вася-реформатор» і «Ягідка кохання», а стрічка «Сумка дипкур'єра» (1927) вже засвідчила неабиякі мистецькі здібності режисера. У 1928 році на екрани виходить нова робота Довженка – кінострічка про історію українського народу «Звенигора», яка принесла Довженкові визнання і світову славу та з тріумфом обійшла екрани Європи, США та Канади. Цей фільм, власне, і започаткував українське поетичне кіномистецтво. Справжній успіх з виходом на екрани цієї роботи межував з особистою трагедію – за цю роботу та згодом за фільм «Земля» його будуть звинувачувати у буржуазному націоналізмі. На жаль, через деякий час фільм «Звенигора» було заборонено. Наступний фільм «Арсенал» було створено вже на Київській кіностудії, куди 1929 року перебрався О. Довженко. Більшість кінознавців вважають цей фільм поступкою перед владою, адже кінорежисеру довелось критикувати визвольні змагання українського народу після падіння самодержавства. Справжній успіх і світове визнання прийшли до Олександра Довженка з виходом на екрани фільму «Земля», знятого у 1930 році. Фільм розповів про складні процеси, які відбувалися в українському селі. Водночас ця кіно-робота кінорежисера викликала шквал радянської критики, адже він «відхилився від висвітлення класової боротьби», захищав куркулів та ностальгував за минулим. Та не зважаючи на заборону на показ фільму «Земля» в Україні, стрічка здобула неабиякий успіх серед іноземного
глядача. Італійські кінематографісти називають українського геніального кінорежисера «Гомером кіно». Реабілітація фільму в Радянському Союзі відбулась тільки в 1958 році після визнання «Землі» на Брюсельському кінофестивалі найкращим фільмом світового кіно. На Батьківщині Довженка продовжують звинувачують у націоналізмі, його покидають колишні однодумці. Він їде до Москви, сподіваючись на захист Сталіна, і на його замовлення, працюючи на «Мосфільмі», знімає нову стрічку «Аероград» про сучасне та майбутнє життя далекого народу – чукчів, а також тему недоторканості кордонів СРСР. Виношуючи плани постановки фільму «Тарас Бульба», історичні матеріали до якого митець довго та ретельно збирав протягом тривалого часу, він одержує нове соціально актуальне замовлення - фільм «про українського Чапая». Так в 1939 році з’являється фільм «Щорс» - про червоноармійського комдива, який мужньо загинув у боях з Армією УНР. Виконанням замовлення «на горі» були задоволені. Але планам щодо постановки фільму «Тарас Бульба» так і не судилось здійснитися. Довженка залучають до важливих комісій і делегацій, відправляють на Західну Україну знімати кінохроніку «Звільнення», що свідчило про офіційну реабілітацію митця, про зняття з нього небезпечного ярлика «націоналіста». З початком війни митець разом з очолюваною ним Київською кіностудією потрапляє до Уфи, потім – до Ашхабада. Болісно сприймаючи фашистську окупацію України, добровольцем іде на фронт як кореспондент газети «Красная Армия», працює також кореспондентом газет «Красная Звезда» та «Известия». У березні 1942 року в газеті «Известия»
зв’являється його стаття «Україна в огні», одночасно з якою пишеться сценарій до одноіменного фільму, що було викликано спостереженнями режисера за подіями в Україні: «спочатку Україну віддали ворогам, а потім звільнили від фашистських окупантів». В січні 1944 року Сталін та його однодумці на засіданні Політбюро ЦК ВКПП визнали цей твір антиленінським та вкрай небезпечним через потурання українському націоналізму тощо, та заборонили його екранізацію. Це був удар для Довженка. Письменника вивели зі складу комітетів і редколегій, звільнили з посади художнього керівника Київської кіностудії і назавжди вислали з України. Але він не здавався. Натомість створює своєрідний другий варіант «України в огні», але вже без «гострих кутів» - «Повість полум'яних літ», яку в 1961 р. екранізує його дружина Юлія Солнцева. В цей період Довженко не міг реалізовувати себе як кінорежисер, але він використовує свій талант в публіцистиці: у фронтових газетах друкуються його оповідання «Незабутнє», «На колючому дроті», «Мати», «Воля до життя», «Ніч перед боєм», «Тризна», «Федорченко», «Перемога». Створює п'єсу «Потомки запорожців», починає вести «Щоденник», який є щемливою та болісною сповіддю художника, писати кіноповість «Зачарована Десна». Знімає документальні фільми – «Битва за нашу Радянську Україну» (1943), який дублюється 26 мовами світу, «Перемога на Правобережній Україні» (1944). Єдиний повнометражний фільм Довженку довелося зняти лише на замовлення Сталіна – «ідеологічно правильний», але неправдивий в своїй основі фільм «Мічурін». У 1949 р. митець одержить за нього Державну премію, яка означала офіційну реабілітацію Довженка
Олександр Довженко
після «України в огні». Довженку не дозволялось повернутись в Україну, за якою він дуже сумував, до кінця своїх днів змушений жити в Москві. Творчості О. Довженка належить: 14 ігрових і документальних фільмів, 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п'єси, автобіографічна повість, понад 20 оповідань і новел, низка публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва. Його кінопоеми «Звенигора» (1928) та «Арсенал» (1929), кіноповість «Земля» (1930) були визнані світовою кінокритикою шедеврами світового кінематографа, а Довженко — першим поетом кіно. 25 листопада 1956 р. далеко від України, в чужій йому Москві, Олександр Довженко помер, залишаючись визначним українським патріотом. Він писав: «І стоїть Україна перед нашим духовним зором у вогні, як неопалима купина.» 10 вересня, день народження великого українського митця, святкується в Україні, як День кіно, а з 1994 року в цей день, за указом Президента України, вручається державна премія в галузі кінематографії імені Олександра Довженка. Генеральне консульство України в Сан-Франциско
www.diasporanews.cом • diasporanews@mail.ru • fax (916) 487-9700