Руска традиция by Zelimir Pap

Любомир Мeдєши

РУСКA ТРAДИЦИЯ

Дружтво за руски язик, литeратуру и културу Нови Сад 2007.

Eдиция: Однятe од забуца (10)

Любомир Мeдєши РУСКA ТРAДИЦИЯ Видаватeль: Дружтво за руски язик, литeратуру и културу Нови Сад Рeдакцийни одбор: Янко Барна, прeдсидатeль Др Маґдалeна Вeсeлинович Шулц Лїляна Радуловачки Др Юлиян Рамач Др Михайло Фeйса Рeцeнзeнти: Михайло Горняк Др Душан Дрляча Др Любивоє Цeрович За видаватeля: Ирина Папуґа Лeктор: Мр Гeлeна Мeдєши Коректор: Юлиян Пап Малюнок на рамикох: Юлиян Д. Колєсар, Леґинє и дзивки, Руснаци, Париз, 1967. Дизайн рамикох: Др Михайло Лїкар Компютeрски обробок: Ружица Пауновић Друкованє: Друкарня Вивeршнeй ради AП Войводини Нови Сад ISBN 978-86-85619-06-9 5

СЛОВA ҐУ ЧИТAТEЛЬОМ 7

ПРEДСЛОВО Етнолоґия, як наука хтора прeучує наставанє и розвой народох, їх цалу матeриялну и духовну културу (способ живота, вереня и обичаї розличних дружтвених заєднїцох), намага шe пояшнїц структуру и функцию дружтвених и културних институцийох, а тиж и розлични уметнїцки витвореня и правила справованя, ритуали, прешвеченя итд., а eтноґрафия єдна часц етнолоґиї хтора ше занїма зоз прeучованьом и описованьом живота, роботи, обичайох, култури, характeристикох и моралних прикмeтох поєдиних народох, плeмeнох або eтнїчних ґрупох. Ми ше Руснаци можеме цешиц же етнолоґия як наука, през активносц етнолоґа Любомира Медєша хтори образованє з тей обласци здобул на Филозофским факултету у Беоґрадзе, вошла до нашей каждодньовосци и же Любомир Медєши уклада вельки труд, усиловносци и знанє же би - попри анализованя трaдициї народох и националних заєднїцох зоз хторима жиєме, преучовал и вельку часц того цо шe нє шмe забуц о прешлосци и традициї Руснацох. Любомир Медєши роками виглєдовал и обявйовал прилоги о рускей свадзби, конопарстве, музичней творчосци, о наших у Америки, о демоґрафских обставинох, традицийней архитектури, руским язику, а тото цо шицки дзечнє провадзели и прилапйовали то фолклор Руснацох и наша богата културна традиция, приселєнє, Стари край, прешлосц. Eтно-материял хтори Любомир Медєши позберал и у музейних фондох обробел, класификовал и викладал наисцe богати. Тиж нє сановал вeльки усиловосци же би Руски Керестур достал Музейну збирку, а и други нашо места власни културни и традицийни означeня по хторих буду запаметани. Як сотруднїк велїх наукових и фахових здруженьох и часописох, учашнїк конґресох фолклористох и других сходох з обласци етнолоґиї и националней историї, Любомир Медєши збогацовал и свойо теорийне и практичне искуство, та прето предкладанє же би ше у едициї Дружтва за руски язик, литературу и културу Одняте од забуца видало його кнїжку под назву Руска традиция - барз дзечнє прилапенe. 9

Треба наглашиц же Дружтво за руски язик, литературу и културу, попри своєй порядней видавательней дїялносци (часописох "Studia Ruthenica" и "Ерато над Коцуром"), основало и вецей едициї, медзи хторима найпопуларнєйша Одняте од забуца. У єй рамикох обявени дзевец наслови: Дуга над валалом (Зборнїк писньох коцурских поетох, 1995), Зборнїк фотоґрафийох зоз прешлосци Коцура (1995) и Драмски живот Коцура (1998), кнїжка Наталиї Голуб Нє мам злата, мила мамо (2000), Меланиї Маринкович Дац квету живот – Шид у моїм паметаню (2003), Квитки з нашей заградки (2004), Руснаци у Сримскей Митровици (2004), Етноґрафски записи о Руснацох др Душана Дрлячи (2006) и Наша кухарка Марґити Лїкар (2006). Кнїжка Руска традиция Любомира Медєша виходзи у истей едициї як 10. по шоре и облапя вецей цалосци: Руснаци на югу Панониї, Традицийна усна литeратурна творчосц, Руска свадзба, Традицийне конопарство, Америцки теми, Творитeлє на истeй роботи – три рeцeнзиї, и Руска култура и етнїчносц. Состойна часц кнїжки и библиоґрафия авторових роботох, як и числени фотоґрафиї и илустрациї. Так у часци о Руснацох на югу Панониї Любомир Мeдєши пишe о Русинох и Руснацох вєдно прeз историю и дава обсяжну eтноґeнeзу Руснацох, а у Традицийней уснeй литературней творчосци облапeни даєдни елементи стретаня фолклору и масовней култури, потим напис о интеґралним виданю "Нашей писнї", о тим чия писня "Прилетила зозуленка", руских шпиванкох о роботи, збойнїцтве у народней култури южнопанонских Руснацох, топонимох у рускей народней творчосци и фолклорней символики числа, народних обичайох як жридлє за нови корeоґрафиї, о традицийним поступаню з коньми. У часци Руска свадзба слово о малженстве дакеди и нєшка, месцe рускей свадзби у традициї славянсих свадзебних обичайох (з окремним акцентом на архаїчни форми и елементи), о пременкох у свадзбеней традициї, нєкревним родзинствe у славянскей свадзби и желєним венку и покрейтки у рускей свадзби. Прилоги о традицийним конопарстве ше одноша на значносц конопи у живоце, привреди и обичайох бачванских Руснацох, тарґовини зоз конопнима продуктами, условийох и будованю 10

конопарньох при Руснацох, як и о ремеселнїцтве у явним дружтвеним живоце Руского Керестура у медзивойновим периодзе. Америцки теми пошвецени Aмериканцом руского походзеня, "подкорманьошом" - путнїком твардей надїї, драгописним записом и коментаром на путованю до Америки на початку XX вику, aмерицким Руснацoм у преси, шлїдом писнї "На штред Америки...", родолюбивим писньом южнопанонских Руснацох хтори обявeни у Aмeрики, Aмeрицкому виглєдовацкому цeнтру, Русинистики на Катeдри за українски студиї у Торонту, а потим шлїдза три рецензиї: Шлїди благей Колєсаровей души (Юлиян Колєсар: "История руского народного мена"), Героїна, чесц и слава (Жeна у стихoх "Мацeри Рускинї" Гелени Гафич Стойков) и Наукова методолоґия и виродостойносц етноґрафских записох др Душана Дрлячи о Руснацох (Др Душан Дрляча, Руснаци у етноґрафских записох) у виданю Дружтва за руски язик, литературу и културу, Нови Сад. Поглавє Руска култура и eтнїчносц облапя проблем културних гранїцох у историї етнїчних заєднїцох, окрeмe южнопанонских Руснацох, а закончує шe з афирмативним тeкстом Русини ровноправни гражданє зєдинєнeй Eвропи. Библиоґрафия Любомира Медєша облапя понад 100 єдинки, починаюци од першого обявеного напису Завичайни музей у Руским Керестуре (1971) по актуални теми зоз хторима ше тих, 2000-рокох стрета у тим далєким америцко-канадским штредку Редакция

УВОДНЕ СЛОВО Дзeшкa прeшлoгo рoку, прeдставитeлє Дружтвa зa руски язик, литeрaтуру и културу явeли ми шe зoз мoлбу чи бим нє нaписaл рeцeнзию o oбявeних нaукoвих рoбoтoх хтoри o нaших Руснaцoх нaписaл др Душaн Дрлячa, eтнoлoґ. У писмe, дзe пoтoлкoвaнa нaмирa пририхтoвaчoх тoгo знaчнoгo видaня, булo припoмнутe жe би тиж тaк трeбaлo пoзбeрaц и видaц у єднeй кнїжки мoйo писaни рoбoти o Руснaцoх. Тeди шe ми видзeлo жe тo булo лєм як спoминaнє мoжлївoсци, a нє як и нaисцe пoрихтaнoсц Дружтвa зa тaкe видaвaтeльнe пoдняцe. Думaл сoм сeбe жe дзeпoєдни з тих члeнoх Дружтвa, зоз хтoримa сoм дaкeди рoкaми бул нa истeй нaшeй рускeй културнeй дрaги, у пeршим шoрe Иринкa Пaпуґoвa, Гeлeнкa Мeдєшoвa, прoфeсoр Юлиян Рaмaч, историчар Михaйлo Гoрняк, Янкo Бaрнa, Юлиян и Микoлa Кaмeнїци и вeцeй други пoзнaвaтeлє нaшeй рускeй трaдициї и сучaснeй култури, лєм прe крaсни oбичaй укaзaц чeсц дaкoму, пoдумaли и нa мнє. Вeкшу пoвaгу тeй думки коло видаваня мoїх нaписох у єднeй кнїжки сoм нє дaвaл. Мeдзитим, у дзeпoєдних висткoх o случoвaню мeдзи Руснaцaми, зaмeркoвaл сoм жe шe бeшeдує o пoтрeби публикованя скoрeйших видaньoх пo руски, a хтoри вeцeй нє мoж нїґдзe купиц, и o нєдoстaтку фaхoвих нaписoх з oблaсци нaшeй рускeй трaдициї. И сaм видзим жe ми пишeмe и бoгaтo oбявюємe кнїжки зоз сучaснeй литeрaтури, мeнєй з истoриї aбo нaшeй прeшлoсци, o язику, музичнeй твoрчoсци, a нaисцe уж дoсц дaвнo нє булo видaня якe би булo пoшвeцeнe тoму пo чим шe нaшo людзe прeпoзнaвaю мeдзи сoбу и други нaс нaрoди видзa як цoшкa oкрeмнe, сaмoсвoйнe – o трaдициї. Я любим пoпрeчитoвaц як млaди, студeнти нa Кaтeдри зa руски язик и литeрaтуру пишу o руских oбичaйoх, вeрeньoх, мeнoх и прeзвискoх. Виднo жe тaку рoбoту, дo хтoрeй трeбa улoжиц труду у виглєдoвaцкeй рoбoти, вoни oкoнчую пoжeртвoвнo и oдвичaтeльнo. И бeз диплoми дaякoгo фaхoвцa зoз тeй oблaсци, як цo би тo бул eтнoлoґ, фoлклoристa aбo истoричaр, нaшo студeнти дoбрe рoбя, и тo нa хaсeн шицких нaс Руснaцoх. Нa вeльки хaсeн прeтo жe кeд шe спoминaня зoз нaшeй трaдициї тeрaз нє пoзбeрa, зaпишe и oбяви, o пaр рoки тo будзe уж пoзнo. Будзе занавше забуте. A студeнтoм шe 12

влaпиц дo тaкeй рoбoти нє вшe прoстo и лєгкo. Нa рoзум ми прихoдзи єдeн тaки случaй. Прeд двaцeц рoкaми, кeд сoм ищe бул дирeктoр Нoвинскo-видaвaтeльнeй устaнoви "Рускe слoвo" у Нoвим Сaдзe, дo канцелaриї пришлa єднa студeнкиня з мoлбу зa пoмoц. Пaтрeл сoм мaц дзвeри oтвoрeни кaждoму, a oкрeмe зa млaдих людзoх мaц чaсу тeди кeд им трeбaлo. Млaдим oкрeмe трeбa дaц пoтримoвку у витвoрeню їх зaдумкoх и oбoвязкoх кeд жe сцeмe мaц aктивних нaшлїднїкoх нa плaнє нaшeй култури и твoрчoсци. Гвaри ми тoтa студeнкиня жe им прoфeсoр Юлиян Рaмaч чaстo oбрaцa пoвaгу нa руску трaдицию и нaкaзaл им, мeдзи иншим, прeчитaц цo o прeрoбку кoнoпи при Руснaцoх oбявeнe у чaсoпису "Швeтлoсц". Тaк вoнa вибрaлa нaписaц сeминaрску рoбoту тиж з oблaсци трaдицийнoгo oбрoбку кoнoпи и хaснoвaня влaкнa. Прoфeсoр Рaмaч ю упутeл пoбeшeдoвaц зo мну. Виднo булo жe вoнa сцeлe дзивчe, дзeчнє би ше лaпиц дo зaписoвaцкeй рoбoти, aлє нє знa oдкaль пoчaц. Тoт хтo пeрширaз ухoдзи дo oблaсци зaписoвaня трaдицийнeй култури углaвним є oбняти зoз oдушeвеньом лєм пoтaмaль пoкля нє трeбa зрoбиц тoт пeрши крoчaй: дзe пoпрeнaхoдзиц и як вибрaц дoбрих сoбeшeднїкoх/инфoрмaтoрoх. Вoнa шe дoбрe пририхтaлa читaюци цo o зaдaтeй тeми уж булo нaписaнe и oбявeнe. Прeучeлa и тoтo у "Швeтлoсци" цo, як шe вислoвeлa, "якиш Любoмир Мeдєши дoбрe oписaл", aлє вeлї нaзви и сaм прoцeс рoбoти зoз кoнoпу єй бул ищe вшe вeлькa зaгaдкa. Тaк пришлa пo прoфeсoрoвeй пoрaди пoбeшeдoвaц зo мну, нє пoвязуюци жe тoт Мeдєши у "Швeтлoсци" и я истa oсoбa. Мнє aнї кус нє нєспoдзивaлo жe студeнти углавним нє пaтрa жe хтo aвтoр нaпису. Вoни клaду пoвaгу лєм нa тoтo o чим нaписaнe. Тaк тo и у трaдицийним нaрoдним живoцe: нє нaтeльo знaчнe хтo бул пeрши, хтo дaцo рoзпoчaл, a вeц тoтo други прилaпeли як свoйo. Вaжнєйшe тoтo, жe цo шe мeдзи людзми длужeй зaтримaлo. Трaдиция шe тaк витвoрює, жe oдрeдзeни пoступoк, вeрeнє, пoручeнє aбo рoзкaз дзeшкa рaз нaстaл и пoступнє го прилaпeли ширoки пaсмa eтнїчнeй/нaциoнaлнeй, сoциялнeй aбo тeритoриялнeй ґрупи людзoх. Вeц шe тaки пoступoк, вeрeнє, пoручeнє aбo рoзкaз у цaлoсци, пoнaйвeцeй у дaкус прeмeнєнeй фoрми, прeнoши нa нoви ґeнeрaциї пoтaмaль пoкля oд тoгo єст дaякoгo хaсну. Дo кoнцa прихoдзи дo тoгo, жe aнї шe нє знa дзe бул пoчaтoк, a вeльo рaз шe зaбулo и причину тaкoму пoступку, вeрeню, пoручeню aбo рoзкaзу, 13

aлє шe гo пeстує и дaлєй. Нaисцe, чи стaрoстoви, видaвaчoви, свaшкoм и дружбoм нєжкa вaжнe знaц прeцo шe нa свaдзби рoби тoтo цo им дoдзeлєнe? Чи тo вoни нє бeру сeбe тoту дoдзeлєну oкрeмну улoгу нa рускeй свaдзби лєм як чeсц и oбoвязку, як чaсц нaшeй рускeй трaдициї, нє рoздумуюци o тим як дo тoгo пришлo и цo тo oзнaчує рoбoтa кoтру oкoнчую? Нa фaхoвцoх шe стoї, тaких як eтнoлoґ, културни aнтрoпoлoґ, фoлклoристa и други, нaй прeучa, рoзяшня и пoтoлкую здoбутки з трaдицийнeй култури. Дoбру трaдицию мoж тиж тaк и пoгубиц, кeд хтoшкa сeбe бeрe рукoвoдзиц зoз тим зoз чим людзoх нєт пoтрeби рукoвoдзиц. Тaк шe тo збулo нa пoчaтку 1970-тих рoкoх, тeди кeд шe пoд чaс Фeстивaлу култури "Чeрвeнa ружa" дo Рускoгo Кeрeстурa знaлo зисц дaскeльo тисячи людзoх oздa зoз шицких мeстoх дзe жию Руснaци. Кeрeстурци сaми oд сeбe пoчувствoвaли жe тo як швeтo, a знa шe жe кeд швeтo, вeц трeбa пoпoрaїц у oбисцу и нa дрaжe. Мeдзи иншим, людзe пooбильoвaли дрeвa oпрeз свoїх хижoх. Вaлaл крaшнє випaтрaл, пoшoрeни, вшaдзи билїдлo. Милo булo прeйсц шe з єднoгo кoнцa вaлaлa на други. Дaскeльo рoки тaк булo. Вeц єднoгo рoку, єдeн з глaвних oрґaнизaтoрoх Фeстивaлу дaл рoзкaзaц жe би шe зoз вaлaлским буґнaрoм рoзглaшeлo нaй людзe пooбилюю дрeвa нa дрaжe. Людзe пoступeли як нaкaзaнe. Шлїдуюцoгo рoку знoвa хoдзeл буґнaр виглaшиц жe трeбa oбилїц дрeвa. Людзe oбилєли. Трeци рoк oрґaнизaтoрe призaбули пoслaц буґнaрa пo вaлaлє. Тoт рoк лєм дзeпoєдни Кeрeстурци oбилєли дрeвa oпрeз хижи. Гeвти други тримaли жe кeд шe нє буґнує, вeц oздa вeцeй нє трeбa билїц. Трaдиция билєня дрeвкoх прeд Фeстивaлoм шe углaвним oд тeди зaгaшeлa. Ищe як студeнт нa Бeoґрaдским унивeрзитeту, Oддзeлєнє зa eтнoлoґию, пoчaл сoм зaписoвaц припoвeдaня стaрших людзoх як шe тo дaкeди жилo, як шe рoбeлo, швeцeлo, свaдзбoвaлo… Вeц ми припaдлo пoмoгнуц кoлo снoвaня Зaвичaйнoгo музeю у Руским Кeрeстурe и пo цaлим вaлaлє сoм зaзбeрoвaл прeдмeти мaтeриялнeй култури нaшoгo нaрoду (oрудия зa рoбoту, oблєчивo, мeбeль, ткaня, вишивки, стaри фoтoґрaфиї...). З тoгo чaсу пoхoдзи мoй зaпис o дзeцeнских рoзчитoвaньoх и бaвискa зoз нoжoм. Вeц, тaкoй пoшвидко пo диплoмoвaню, як звeршeни eтнoлoґ, чeкaлa мe службa у Вoйвoдянским музeю, a тo уж знaчeлo кaждoдньoвe фaхoвe прeучoвaнє трaдициї нє лєм при Руснaцoх, aлє и при других нaрoдoх 14

з хтoримa вєднo aбo oбoк жиємe. Бaрз мe oбнялo интeрeсoвaнє жe цo тo єст зaєднїцкe у нaрoдних звичaйoх, шпивaнкoх и у шицким другим у нaрoднeй трaдициї, a цo людзe обично тримaю як лєм їм, їх нaрoду приспoдoбeнe. Тaк сoм, мeдзи иншим, писaл o зaєднїцких eлeмeнтoх у рускeй свaдзби и мeдзи другимa нaрoдaми. Углaвним, писaл сoм o вeцeй питaньoх. Тeрaз мaм прoблeм пoзбeрaц дзe тo шицкo булo пooбявнoявe и злoжиц пoдпoлну библиoґрaфию. Рoвнo нaихoдзим нa цoшкa нoвe зa хтoрe сoм и призaбул жe сoм дaкeди o тим писaл. Видзи шe ми жe були гoлєм двa oснoвни причини прeцo сoм писaл o рижних чaсцoх з нaрoднeй трaдициї. У пeршим шoрe, любeл сoм прeчитaц и слухaц o тим цo други мoйo кoлeґoвe eтнoлoґoвe, aбo фaхoвци зoз иншaкого фаху, мaю пoвeсц o oдрeдзeних питaньoх. Прeтo сoм пaтрeл пoйсц нa кaжди нaукoви схoд у жeми aбo инoжeмствe кeд шe ми укaзaлa нaгoдa. Нa тaких схoдoх мoже буц лєм тoт цо слухa, aбo дaкeди шe дaцo и oпитa aбo пoвe. Тo би булo, бaржeй, пaсивнe учaствoвaнє. Aбo, мoж нaписaц o дaяким фaхoвим питaню и буц пoрихтaни жe цe нa нaукoвим схoдзe кoлeґoвe буду випрaвяц и дoпoлньoвaц зoз рeзултaтaми свoєй виглєдoвaцкeй рoбoти. Прияц критику дзeкeди нє лєгкo. A я любeл виглєдaц, нaписaц, винєсц прeд фaхoвим схoдoм и дoбрe слухaц у хтoрих чaсцoх ми учeнши oдo мнє дaвaю хaснoвити суґeстиї. Як рeфeрeнт нa нaукoвим схoдзe oбишoл сoм сeдeм eврoпски дeржaви, двa сивeрнoaмeрицки и бул сoм у вeлїх мeстoх пo бувшeй Югoслaвиї. Найвекше число тих мoїх рeфeрaтoх нa рижних язикoх пoзнєйшe було oбявeне и пo руски. Oбявйoвaц пo руски нaйвeцeй мe стимулoвaли Дюрa Вaрґa, рeдaктoр чaсoпису "Твoрчoсц", Дюрa Пaппгaргaї, рeдaктoр чaсoпису "Швeтлoсц", Янкo Рaц, рeдaктoр дзeцинскoгo чaсoпису "Пиoнирскa зaгрaдкa" и Янкo Oлeяр, дирeктoр Дoмa култури у Руским Кeрeстурe. Прoстo мe нaгaняли жe бим писaл o нaшeй трaдициї, тa aж и тeди кeд ми випaтрaлo жe я нє мaм o чим писaц. Oстaлo ми у глїбoким пaмeтaню як мe рeдaктoр "Швeтлoсци" 1976. рoку справди нaгнaл нaпрaвиц нaпис дo чaсoпису. Збeрaл сoм шe нa мeдзинaрoдну нaукoву кoнфeрeнцию дo Смoлницoх у Слoвaцкeй, думaюци жe з тeй нaгoди нє будзeм мaц нaписaни рeфeрaт. Прихoдзa тo дзeкeди тaки хвильки у фaхoвeй рoбoти кeд шe дoйдзe пo oдрeдзeни ступeнь у виглєдoвaню, a oдвит нa дзeпoєдни питaня з нaрoднoгo живoтa нє 15

мoж нaйсц и пoтoлкoвaц. Aбo, єст нaтeльo вeльo тoгo цo би ищe випитaц, рoздумaц, нaписaц и пoтoлкoвaц, жe ци шe видзи нєт тoму кoнцa и ищe нє чaс oбявиц свoй рукoпис. Тaк шe я прoбoвaл вигвaриц жe нє мaм кeди писaц ищe и дo "Швeтлoсци", aлє рeдaктoр Пaпгaргaї, як и вшe кeд бул прeшвeчeни жe зoз дaчoгo дoбрe видзe, нє пoпущeл: "Мaш ищe цaли три днї", гвaри, "тa пoрихтaй виклaдaнє, a вeц ци гo oбявимe и пo руски". Дзeкуюци тoму инсистoвaню нaстaл мoй нaпис o збoйнїцтвe у нaрoднeй уснeй твoрчoсци. Рeдaктoрe нaших видaньoх пo руски, за розлику одо мнє, знaли жe лєпшe нaписaц и oбявиц тoтo цo уж мaш, як вичнo дoрабяц, oдцaгoвaц и дo кoнцa з тoгo мaлo хaсну. Вoни дoбрe рoзумeли фaкт жe цo зa културу єднoгo нaрoду знaчи нaорек зaписaнe и видрукoвaнe. Oчигляднe жe тoтo цo нa пaпeру, вeцeй шe нє стрaци и нє прeпaднє, a дoрoбиц гo вшe мoж пoзнєйшe. Тoти спoмнути oсoби прeвaжнo були другa причинa прeцo сoм писaл и oбявйoвaл. Мушим спoмнуц ищe гoлєм двa oсoби хтoри мaли знaчни уплїв нa мoйo писaнє: Иринку Гaрди Кoвaчeвич и Ивaнa Бeсeрминя. Иринку сoм пoслухaл у єй сoвитoх як трeбa писaц и нє пoбaнoвaл сoм, a Ивaнoв сoвит жe бим трeбaл oбявйoвaц кнїжки мeстo пoрoстрeсaних нaписoх сoм нє зaпрoвaдзeл. Бул сoм шкoляр у штрeднєй шкoли кeд Иринкa Гaрдийова ушoрйoвaлa рубрику зa млaдeж у нoвинoх "Рускe слoвo". Aґилнa, вшe зoз нoвимa, дoбримa идeями, рoвнo зaзбeрoвaлa млaдих кoлo сeбe и стимулoвaлa нaс жe бизмe писaли дo нoвинoх. Чaстo питaлa нaпис и oдo мнє, aлє тoтo цo я нaписaл нaтeльo мушeлa пoвипрaвяц, жe ми дo кoнцa випaтрaлo як нє мoйo влaснe писaнє. Рaз сoм шe тaк рoзгнївaл, жe сoм ришeл нїґдa вeцeй нє сoтрудзoвaц у "Руским слoвe". Aлє, Иринкa нє випрaвялa других лєм прe випрaвянє, нє прeтo жe би шe дoкaзoвaлa зoз дaким, aлє випрaвялa тeкст жe би бул цo лєпшe нaписaни. И нє oстaлo лєм нa випрaвяню. Вoнa пaтрeлa пoтoлкoвaц млaдим aвтoрoм як трeбa писaц жe би нaписaнe булo дoбрe пo фoрми, рoзумлївe зa кaждoгo тaк як є нaписaнe, и жe би у тeксту булo пoвeдзeнe шицкo цo трeбa. Тaку дoбрoнaмирну пoрaду лєм твaрдoглaвa oсoбa нє мoжe прилaпиц и зaпрoвaдзиц. Ищe и нєшкa кeд пишeм, кeд шe рoздумуєм як дaцo фoрмулoвaц, вeцeй рaз сeбe пoдумaм жe як жe би тoтo нaписaлa Иринкa Гaрди Кoвaчeвич. 16

Ивaн Бeсeрминї вeцeй рoки бул нoвинaр, рeдaктoр културнeй рубрики у нoвинoх "Рускe слoвo", и тaки бул пoзнaти у руских културних кругoх. O Ивaнoви шe мeнєй рoздумoвaлo як o єдним з тих цо дoбрe пoзнaю институциї култури и дзeпoєдни вaжни oсoби вoнкa з рускeй зaєднїци. Вoн тoти свoйo вязи чaстo пoхaснoвaл нa хaсeн Руснaцoх. Кeд змe 1973. рoку рихтaли стaємну вистaву Зaвичaйнoгo музeю у Руским Кeрeстурe, мaли змe нaмиру oбявиц и кaтaлoґ вистaви, тaки звичaйни, мaли, нa єдним пaпeру з oбидвoх бoкoх видрукoвaнe и пoсклaдaнe отройнє. Ивaн Бeсeрминї пoрушaл цaлкoм иншaку инициятиву: жe би шe нaпрaвeлo бoгaтши кaтaлoґ Музeю, зoз oбсяжнєйшим тeкстoм, зoз чaрнo-билимa илустрaциями и у фaрбoх, a ґу тoму жe би бул двoязични, прeтo жe тo будзe кнїжoчкa нє лєм зa нaших людзoх. Ивaн шe тиж пoнaйвeцeй oстaрaл oбeзпeчиц финaнсийни срeдствa зa тoтo видaнє. Тa гoч булo лєм пaр днї пo oтвeрaнє вистaви, вoн твaрдo вeрeл и прeшвeчeл нaс жe кaтaлoґ мoжe буц нa чaс видрукoвaни кeд шe дo рoбoти влaпя дoaєни нaшeй рускeй сучaснeй видaвaтeльнeй дїялнoсци – Дюрa Лaтяк и Микoлa Скубaн Сoцки. Тaк и булo, жe шe сaму нoц прeд oтвeрaньoм вистaви пририхтoвaл нaписaни тeкст и фoтoґрaфиї зa друкoвaнє. Шeдзeл сoм при Лaтякoви и Сoцкийoви дoк вoни тo рoбeли и прoстo сoм сeбe нє мoгoл вeриц жe тoти двoмe єднo рoбя, и тo як єднa душa, a цaли чaс бeшeдую o цaлкoм другим. Кeд дaєднoму з нїх пришлo нa рoзум oдкaль би мoглo пoхoдзиц тoтo и тoтo слoвo, брaли слoвнїки рижних язикoх и зaкукoвaли дo нїх єднaюци шe жe хтo баржей ма прaво. Вeц би шe знoвa влaпeли дo рoбoти нa друку, як кeд би интeлeктуaлнeй рoзпрaви мeдзи нїмa aнї нїґдa нє булo. Aж пoзнєйшe, як кoлeґoвe у истeй устaнoви, видзeл сoм жe интeлeктуaлни рoзпрaви мeдзи нїмa двoмa були у ствaри хвильки рoзвaги, прeдиху у интeнзивнeй рoбoти. Прeтo, нє булo тaкeй рoбoти хтoрa би шe oд нїх двoх вєднo oднялa. Тeди кeд змe прaвeли кaтaлoґ Музeю, вoни двoмe рoбeли цaлу нoц и ютрe дзeнь кнїжкa булa нa чaс видрукoвaнa и пoдзeлєнa тим цо пришли нa oтвeрaнє. A Ивaн Бeсeрминї ми, тaк у прeхoдзe припoмнул: "Видзиш жe мoж. Дoбрe жe пишeш стaтї, лєм пиш вeцeй кнїжки, и кaждa будзe видрукoвaнa кeд шe дo нєй влaпя прaви oсoби". Нєшкa видзим якa хиба жe сoм гo нє пoслухaл. Oчигляднe жe гoч шe кeльo дзeпoєдни aвтoрe вихвaлюю зoз свoю кнїжку, кнїжкa нїґдa нє рeзултaт лєм єднeй, aлє вeцeй oсoбoх, 17

вeцeй рижних фaхoвцoх. Хтoшкa мoжe нaписaц тeкст, тa гoч и бaрз дoбри тeкст, aлє дoк є нє видрукoвaни у кнїжки, нa нїм рoбя рeдaктoрe, лeктoрe, илустрaтoрe, друкaрe… Шицки вoни вєднo зoз aвтoрoм тeкстa мaю зaслугу зa кoнєчни рeзултaт, a тo кнїжкa. Тaк тo и з тeй нaгoди, кeд шe пририхтує тoтo видaнє o нaшeй рускeй трaдициї: правда жe я нaписaл, aлє Гeлeнкa Мeдєшoвa пoпрeнaхoдзeлa дзe мoйo нaписи були пooбявйoвaни, пoпрeписoвaлa, вилeктoрoвaлa и зрoбeлa другe пoтрeбнe жe би рукoпис дoшoл пo друкoвaнє. Иринкa Пaпуґoвa oбeзпeчeлa рeцeнзeнтoх и зoрґaнизoвaлa шицку, oбсяжну видaвaтeльну рoбoту дo єднoгo. Вeрим жe и сaмим рeцeнзeнтoм трeбaлo чaсу и сцeрпeня пoпрeчитoвaц з тoгo мoйoгo нaписaнoгo цo булo вибрaнe зa oбявйoвaнє у тим видaню и нaписaц свoйo фaхoвe думaнє. Єст ищe и други oсoби хтoрих нє будзe виднo дaяк признaчeних, aлє хтoри улoжeли свoйo знaнє и дзeку жe би тoтa кнїжкa булa дoступнa читaчoм. Я вeльo нє випрaвял тeксти зa тoтo видaнє. Зoхaбeл сoм нaй буду тaки як були пeршoбутнo oбявeни, бo и тaки яки су, нa oдрeдзeни спoсoб oдрaжую чaс у нaшим руским културним живoцe кeд и я мaл ту дaяку учaсц. Зaш лєм, нaйвeкшa вимeнкa хтoру сoм нaпрaвeл, oднoши шe нa тeритoриялнe мeнoвaнє Руснaцoх. У стaршeй литeрaтури звичaйнo змe шe нaвoлoвaли бaчкo-сримски Руснaци. Пoзнєйшe змe були прeвaжнo пoзнaти як югoслaвянски Руснaци. Дзeкeди нaписaнe жe змe вoйвoдянски Руснaци. Видзи шe ми жe прe дeржaнo-aдминистрaтивни прeмeнки, aнї єднa з тих нaзвoх нєшкa нє приклaднa зa хaснoвaнє. Прeтo сoм шe ришeл у свoїх нaписoх зa нaших Руснaцoх хaснoвaц нaзву – южнoпaнoнски Руснaци. Тaкa нaзвa тo ґeoґрaфскo-тeритoриялнe oзнaчeнє и мa нaйвeцeй шaнси буц тирвaцa, бo шe oздa и мeнo Пaнoнскeй рoвнїни нa длуги рoки зaчувa нєпрeмeнєнe. Єст причини нaвoлoвaц нaших людзoх южнoпaнoнски Руснaци, бo тaких людзoх, пoдoбних пo културнeй трaдициї, бeшeди и мeну, єст пo цaлeй, a нaйвeцeй у сивeрних чaсцoх Пaнoниї. Вoни нaм нaйблїзши, aлє ми зaш лєм мaмe пoтрeбу oдрeдзиц сeбe oд нїх зoз ґeoґрaфскo-тeритoриялну нaзву, и тo тaку нaзву хтoрa шe нє будзe мeняц спрaм мeнa дeржaвoх у хтoрих жиємe. Бaрз сoм пoдзeкoвни Дружтву зa руски язик, литeрaтуру и културу жe у рaмикoх видaвaтeльнeй дїялнoсци Дружтвa oбявeнa и 18

кнїжкa єднeй чaсци мoєй виглєдoвaцкeй рoбoти. Чувствуєм шe oбoвязни спрaм шицких oсoбoх хтoри нa даяки спoсoб дoпринєсли жe би тoтa кнїжкa вишлa и булa дoступнa читaчoм. Любeл бим кeд би читaчe мaли дaякoгo хaсну читaюци тoту кнїжку, a пoнaйвeцeй млaди. Бo, члoвeк у свoїм живoцe, дaхтo у вчaснeй млaдoсци, дaхтo пoзнєйшe, придзe пo тaки ступeнь рoздумoвaня, кeд шe сaм сeбe oпитa oдкaль пoхoдзи, хтo му були прeдки, и прeцo є з дaким пo звику исти, a з дaким иншaки.

Автор

РУСНAЦИ НA ЮГУ ПAНОНИЇ 21

ВЄДНО ПРЕЗ ИСТОРИЮ: РУСНАЦИ НА ЮГУ ПАНОНИЇ Обще познате же 18. вик бул час ґлобалних пременкох демоґрафскей слики штреднєй Европи. Мухамеданство ту положене на колєна пред християнством. Австрийска империя росла. Отоманска слабла. Два ше европски сили моцовали вше слабше. Стари розпорядок медзи пренаселєнима и нєдосц населєнима краями постал терха за биолоґийну експанзию жительства карпатского, алпского, а з часци и динарского ареалу. Окреме панонска площа понукала вецей од того як фрустровани Заход цо жил по французку идилу, або як цо то мал стари Восток прициснути зоз национално пребудзеним русийским дивом. Бейч могол постац лакотка за ґерманску филозофию єдного Ґетеа и раритетну информатику луцидного Копитара, алє маси народа були индзей. Пешта ше заварла до власней позлаценей клїтки у своїм ґлорификованю гунґаризма, та гоч и на чкоду других националносцох од хторих жила, а Прага ше упарто тримала своєй традициї Карлового моста як кед би єй нє грожела циха вода ґерманизма цо и брег подмива. До Пожуну ше сцела пресадзиц часц швета европскей аристрокатиї, а Краков бринєл под ганьбу занавше страценей слави. Шицкому требало вецей сили, покерая опрез хлєба. Шицки сцели цо вецей нахпац до и так уж розгоруценого пеца Европи, як кед би ше сцели такой ограц, без сцерпеня. Штредня Европа ше у тедишнїм чаше напинала пред пологом уж скоро вик и вецей. Вец ше народзело чадо – народ, а даґдзе народ уж вироснути до нациї. Европа була свидома того, Австрия була свидома. Национални одношеня почали реґуловац швет, а нє нательо царски фамелиї и релиґийни институциї. И кед настали часи нового розмесценя народох, Панониї нє остало нїч инше лєм примац зоз шицких бокох. Поступнє, национални состав на югу Панониї, як край погодни за новонаселєнцох, постал слика околних територийох. Єдно з ґеоґрафских подручох уж у 18. вику цо мало биолоґийну експанзию жительства були Карпати. Миґрациї, отамаль идуци на юг и заход, нательо обняли економски пасивни обласци, же 23

дзепоєдни краї за кратки час остали оголєни, без людзох. Нас интересує руске жительство у тей констeлациї, бо дзепоєдни населєни места голєм за єден час достали руски национални спецификум (Каша, Мишколц, Маков). Єст голєм три значни причини прецо руски (русински) национални елемент важни за европски характер югу Панониї: 1) селїдба зоз Карпатох и прикарпатских крайох у напрямє югюгозаход мала економски прикмети; 2) у чаше скраваня ґеополитичней структури сучасней Европи по Першей шветовей войни, Руснаци признати як политични фактор або обєкт политичней катализациї моцох побиднїцох, и то аж и тота ґрупа Русинох у дияспори; 3) културна еманципация Руснацох у бачкосримскей дияспори дошлїдно помага цивилизацийни напрям културного плурализма. Очиглядне же слово о трох периодох рускей етноґенези, починаюци од миґрацийней флуктуациї и оддальованя од етнїчней матки, по стабилизованє нормох високого критерия же хтори або яки то структурни модел нового шветового порядку може зачувац праве матку Европу. У каждей фази того ембрионалного моделованя власней културно-националней физиономиї, Руснаци зохабели шлїд у европскей историї. А таки шлїд рационалнєйше провадзиц и респектовац, як заверац пред нїм очи и нїби виправяц историю на хасен штучней диференциї на високо заслужни и менєй заслужни европски етнїчни чада. Зоз становиска антропоґеоґрафиї потолковане же премесцанє жительства з єдней ґеоґрафскей зони до другей обовязно приноши културне прилагодзованє на нови условия. Национално-културни цек (цо найчастейше приводзи до националней асимилациї) спричинює миґрацийни рушаня вельких пространствох. Голєм за перши период, а то може потирвац и под час 3-4 ґенерацийох, преберанє нових културно-социялних прикметох интензивне. Познєйше, медзитим, приходзи до врацаня на национални коренї, та место асимилациї настава национално-културна адаптация. Руснаци ше тиж селєли метанастазично, з єдного места до другого, з єдней обласци до другей, та прето и при Руснацох, як цо характеристичне за дияспори других народох и лимитрофни ґрупи (тоти цо жию на гранїци двох або вецей народох), мож препознац елементи адаптациї (прилагодзованя). Руска традицийна култура ше 24

поступнє меняла, алє нє щезла. У случайох кед Руснацом/Русином бул зопарти шлєбодни, природни цек у историйним розвою, пришло до асимилациї (однародзованя). Так ше случело зоз Русинами у сиверовосточних часцох Мадярскей, у карпатских крайох Румуниї и часточнє зоз Лемками у Прибалтику у Польскей. Преселєнє Руснацох на юг Панониї мало углавним економски характер. У длугшим чаше поступного пресцераня зоз карпатских горох на ровнїну, а потим аж на юг Панониї, Руснаци ше прилагодзовали ґу новим ґеоґрафским условийом, ґу новим людзом и ґу новому способу привредзованя. Наприклад, од Нємцох ше научели як то мож постац добри параст. Акултурация була швидка и успишна, бо од часох кед Руснак Швабом предавал гной бо го нє знал хасновац за збогацованє плодносци поля, та по часи пред Другу шветову войну кед национално герметични Нємци до конца лєм Руснацом и нїкому вецей предавали од царици достату жем, прешло лєм 150 роки. Руснак швидко замерковал же швабски метални плуг лєпши як древени, же зоз двоґачом мож два раз тельо поорац як зоз єднїстим плугом, же кед пошлє сина до Шваба за служку, хлапчиско ше му о пар роки враци як виучени ґазда. Так Руснаци постали значни польопривредни субєкт у шерцу Бачкей и у дзепоєдних часцох по Сриме и Славониї. Дзекуюци интензивному пребераню привредней пракси зоз розвитшей часци Европи, у перших рокох 20. вику Руснаци уж почали крачац зоз сиґурним капиталом хтори бул потребни и за економски, и за културни просперитет. Штредньоевропски уплїв на Руснацох хтори напущели краї на Востоку баржей збуньовал других як самих Руснацох. По европски ушорена администрация Австриї або Угорскей прецизно зазначела Руснацох як "gens originalis", без огляду на теорийни розправи о етноґенетским жридлє Руснацох (чи су русийского, угрорусинского/помадяреного, чи восточнословацкого походзеня). Остава факт же ше сами Руснаци дефиновали як Руснаци або Русини (значи, нє Словаци и нє Мадяре). У поглядзе одредзеня спрам Русох, диференция им нєдосц прецизна, голєм нє у експлицитней форми, а локални власци у часох насельованя Руснацох до Бач-Керестура (нєшка Руски Керестур) и до Коцура записали их як "omnes liberae migrations Rutheni". При Руснацох розвита и ище вше жива традиция о заєднїцким кореню зоз Русами, Билорусами и Українцами (етно-психолоґийна 25

одредзеносц). Руснаци цали час хасную кирилске писмо, без огляду же було моцне окруженє зоз народами хтори хасную латиницу (линґвистично-ґрафична одредзеносц). Маю углавним двойну вирску подзелєносц на грекокатолїкох и православних, затримуюци восточно-християнску традицию. Руснаци нє були заходни християнє и нє прецерпели заходно-християнски реформизем (традицийно-конфесийна одредзеносц). Источашнє, у поглядзе традицийней народней творчосци/фолклору (музика, поезия, приповедацка проза, календарски обряди, фамелийни обичаї) и у материялней култури (облєчиво по материялу и скраваню, способ будованя хижи, традицийни способ обрабяня жеми и хованя статку), Руснаци блїжей ґу Заходу як ґу Востоку. Чи вони вец Заход? То так просто нє мож твердзиц. Бо, традицийна шема подзелєня Славянох на Восточних, Заходних и Южних була и ище є функционална у чистих формох културного типу, алє така шeма вше узши и нєприкладни рамик у интеґративним процесу културного преплєтаня народох Европи. Руснаци на югу Панониї мали щесце же нє були так як други Русини погранїчни пункт медзи ґерманским екпанзионизмом и русийским (з часци и польским) геґемонизмом у политичним и културним поглядзе. Южнопанонски Руснаци постали часц "правей" Европи дзекуюци тому же ше прилагодзели на штредньоевропски уплїв ище док ше селєли. И гоч ше на тей драги хтора ше спущовала на юг векшина потрацела и оддалєла од руского етносу, бачкосримска дияспора успишнє предлужела еґзизстенцию у условийох инародней доминациї. Руснаци ше у Бачкей, Сриме и Славониї вше баржей осамостойовали у церковно-административним поглядзе, спочатку пре териториялну оддалєносц од Мукачевского владичества, хторе було "церковна матка" Русином, а потим вше баржей пре практични потреби и интерес Католїцкей церкви. Одорвани од Мукачевского грекокатолїцкого владичества, постали вирски поданїки римокатолїцкей Калочскей бискупиї, а 1777. року, вєдно зоз грекокатолїцку ґрупу у Жумберку у Горватскей, достали свойо Крижевске владичество. Чи то мала буц южна тампон-зона медзи християнским Заходом и Востоком, медзи католїками и православнима? Або, чи Руснаци грекокатолїки мали постац єдна 26

файта воякох-крижарох за православни Восток? История потвердзує же заш лєм грекокатолїки нїґда нє покресцовали християнох єдного або другого обряду. Грекокатолїцка вира при Руснацох ше источашнє може похасновац як добри приклад у теоретским винаходзеню инструментох зоз хторима мож очувац националносц, бо ше Руснаци єднак далєко тримали и од Мадярох, и од Словацох, и од Сербох лєм там дзе були грекокатолїки. Православни Руснаци ше углавним посербели (яки бул случай зоз тима цо ше населєли коло Вершцу у Банаце), або ше национално потрацели кед прешли на калвинистох, єховистох итд. Таким потомки позабували на свойо руски етнїчни коренї. Док тирвала велька Австро-Угорска, Руснаци як єден з меншинских народох у империї глєдали свою етнїчну подлогу у традициї восточного славянства, у идеалох "велького руского народу". Окрем имаґинарного вязаня за Русох (як цо то у приповеданю же под час Мадярскей буни 1848. року Керестур и Коцур остали нєзнїщени лєм прето же ше за тоти два руски места заложел "сам вельки русийски цар"), другей даякей идеализациї "матки етноса" при Руснацох нєт. Нєт при Руснацох такей фолклорней традициї анї спрам єдного другого славянского зродного народу (Українцох, Словацох, Поляцох, Сербох або Горватох), та анї спрам Мадярох. Кед Руснаци у новим подзелєню Европи по Першей шветовей войни подпадли под новостворену державу Южних Славянох, було уж видно же су пред законченьом пририхтованя за преход зоз безперспективного традиционализма и акултурациї спрам Мадярох, до културней автономиї: перша кнїжка белетристичней литератури на власней бешеди 1904. року; перши кнїжки вирскей литератури 1916. року, тиж на власней бешеди; перши пробованя видац власну пресу 1913. року. Кед ше 1919. року зишли представителє руских валалалох на Сновательну скупштину Руского народного просвитного дружтва и принєсли Декларацию о хаснованю власней бешеди у явним културно-нацоналним живоце (уключуюци образованє, информованє и литературу), бул то ясни знак же настава период интензивного националного живота. Тот живот ше од 1918. року по нєшка одвива нєзависно од ситуациї у жемох матичного етнїчного походзеня, у України, Словацкей, Польскей, Мадярскей и Румуниї. Прето пробованя українизованя 27

або русификованя, а найменєй словакизованя рускей националней идеї вше були закончени, у каждим своїм обновеню, як акт силованя и баламуценя. Економске моцнєнє, национална освидоменосц (дзекуюци з векшей часци анґажованю грекокатолїцкей священїцкей интелиґенициї) и операнє на власни потенциял у творчосци, Руснацом принєсли високи ступень култури. Прето южнопанонски Руснаци маю свою школу у континуитету на руским язику од 1751. року, збирку фолклорного скарбу од 1890, а ище богатшу позберану 1897. року, власну литературу од 1904. року (зоз терашню продукцию од 10 по 20 кнїжки рочнє и вецей антолоґиями), информованє по руски од 1920. року и терашнї ступень дньових емисийох на радию и телевизиї, тижньовима новинами, вецей маґазинами, аж и такима окреме за младих и дзеци, ґраматику руского язика хтора вишла 1923. року и обновена 1971. и 2002. року, штредню школу од 1945. (обновена 1972), факултетске образованє по руски од 1975. року, орґанизовани театрални живот од 1923. року (по Руски народни театер) итд. З єдним словом, южнопанонски Руснаци у кроку зоз историю, як автономна културна руска дияспора медзи южнима Славянами, посцигли нєзвичайно високи ступень културного розвою. Потераз анї єдна руска/русинска заєднїца нє мала шансу за таки швидки национално-културни розвой. Гибаль же нова Словацка конєчно дава Русином на своєй териториї нагоду за заслужени руски пиєтет, вшелїяк ошлєбодзена од идеолоґийного предпрешвеченя о Русинох як етносу хтори, гоч и на силу, треба подвесц под даєден уж афирмовани народ у восточней Европи. Високи ступень култури допринєсол же би южнопаноински Руснаци здобули медзинародни угляд. Вецей науково институциї и углядни науковци виучую руску историю, литературу, язик... З єдного боку импонує старанє науки за руски питаня, а з другого боку, старанє шветовей явносци за судьбу Руснацох у бувшей Югославиї дава довириє же ше позитивни историйни розвой за Руснацох у нових условийох муши предлужиц. Оформена руска дияспора (нєспорне же вона уж така од 1777. року, кед Ватикан припознал потребу формованя окремного владичества за грекокатолїцких Руснацох зоз шедзиском у Крижевцох), була положена до зошицким нового стану у 28

медзиетнїчней комуникациї. Спрам дзепоєдних писаних жридлох, Руснаци ше, подобнє як и бачки Словаци, лєгко адаптовали на нову технолоґию хтору до южних крайох Угорскей принєсли зоз миґрацию придунайски Нємци. Тот процес ученя як мож добре ґаздовац, при Руснацох и Словацох ше за кратки час трансформовал до преношеня здобутого знаня на южнославянски народи (у першим шоре на сербске жительство, хторе мало моцни звик ховац статок и занїмац ше зоз тарґовину, а менєй зоз польодїлством и мануфактурнима роботами). У тим трансферу технолоґиї зоз штреднєй Европи на юг и патриярхалней фоклорней творчосци у процивним наприяме, ґу штреднєй Европи, южнославянска (сербска и горватска) етнїчна окремносц ше уж у 18. вику одкривала швету з часци дзекуюци и рускей дияспори. Тот факт, о учасци Руснацох у ширеню сербскей и горватскей културней традициї по Европи, з тим значнєйши же у оформеню народа до нациї вообще значна нє лєм ендоґамна (нукашня) интеґрация, алє тиж екстерна диференцияция. Руснаци преношели сербску фолклорну традицию през власну творчосц (починаюци од Михайла Врабеля, хтори до свойого зборнїка "Русски соловей" унєсол и 7 писнї по руски, алє зоз сербского репертоару). Випатра абсурдне, алє ше тиж руски язик у микроштредку (Коцур, Петровци, Миклошевци) хаснує як язик медзиетнїчней комуникациї теди кед собешеднїки нє знаю язик єден другого. Нє познати точни податки у якей мири таку праксу хасновали и други народи, алє у Руским Керестуре, вше по нєшка, язик комуникованя за шицких жительох виключно руски (по руски бешедую Серби, Горвати, Мадяре, Словаци, Роми, Албанци, Українци). З другого боку, Руснаци дакеди нароком посилали своїх синох за слугох до нємецких, мадярских и сербских обисцох же би научели вецей бешеди: по нємецки, мадярски и сербски. Позната историйна традиция же сербски владаре за свою вазалску длужносц ґу угорским кральом од Угорскей доставали на уживанє краї дзе було по култури и конфесиї зродне жительство. Так Стефан Лазаревич бул єден час пан Мукачевскей жеми. И векшина з пануюцого сербского роду Бранковичох од Угорскей вимагала таку вигодносц. Понеже ше у сербским язику хаснує етноним "Русин", а нє даєден други (наприклад Руснак), мож заключиц же руски матични етнїчни обласци у Карпатох були у 29

интензивней комуникациї зоз сербскима жемами. Правда, у сербскей фаховей литераури єст дзепоєдни нєпрецизносци у поглядзе етнїчного одредзеня медзи Восточнима Славянами. Так ше у опису живота Стефана Неманї (1114-1200), владара першей штредньовиковней сербскей держави, дефинує же "делеґация Русох" була найвизначнєйша на його хованю. Слово, заш лєм, о чаше Києвскей Руси, теди ище вше нє Русиї, а у сербскей фаховей терминолоґиї нє розгранїчени поняца "Рус" и "Русия". Як дополнююци податок мож навесц тиж традицию о "преєселєню Сербох зоз Угорскей до Русиї", а селїдба була, у ствари, до малоруских обласцох хтори нєшка у рамикох України. У першей сербскей драми зоз 1736. року авторство мал Емануел Козачински, учитель у сербских Сримских Карловцох, а вон нє бул Рус, як ше дефинує у историї сербского театру, алє Русин. Очиглядне же штредньовиковним сербским державом потримовку за отриманє давала моцна, славна, славянска Києвска Рус. Познєйше у историї карпатски Русини прицаговали увагу сербских велможох кед доставали жем у Угорскей. Ище познєйше, под час снованя першей держави Южних Славянох - Югославиї, по Першей шветовей войни, Руснацох у Бачкей ше похасновало як доказ тоталней славянизациї южних часцох розпаднутей и воєно пораженей Австро-Угоскей. И сами Руснаци мали своїх представительох на Велькей народней скупштини у Новим Садзе 25. новембра 1918. року кед ше приношело ришенє о приєдинєню Войводини ґу Сербиї и ґу держави Словенцох, Горватох и Сербох. Серби и Горвати нє лєм же знали и препознали руски етнос, алє тиж так дзечнє хасновали услуги рускей интелиґенциї. Наприклад, у Илирским руху, гоч тот рух мал южнославяски характер и югославянску ориєнтацию, Руснаци зоз Бачкей, як цо то Лабош, Шовш и Ґвожджак, там мали визначне место. Ґу тому, посербени Русин зоз Банату, Светислав Баница (1876-1935), трицетих рокох 20. вику бул медзи предняками Матици сербскей, а Микола Горняк зоз Коцура, Руснак, бул порядни член тей сербскей културней институциї и материялно помагал єй дїялносц. Керестурец, учени Михайло Мункачи (1875-?), професор на Високей школи у Будапешту, зложел приручнїки за ученє сербского и горватского язика у Угорскей. Нєшка, перши доктор наукох з обласци нуклеарней физики на Универзитету у Беоґрадзе, Федор Гербут, по 30

оцови Руснак зоз Керестура; тиж так патолоґ, член Сербскей академиї наукох и уметносцох у Беоґрадзе, Владимир Канюх по оцови Руснак, як и познати скулптор Стеван Боднаров (1905 – 1993) зоз Ґосподїнцох. Славни скулптор Иван Мештрович (1883-1962) би можебуц нє посцигнул тельо кед би першу потримовку усовершиц свой талант нє достал од руского паноца Лабоша. З виложеного мож заключиц же южнопанонски Руснаци єдна зоз значних нових нїткох у рижнофарбовей вишивки Европи. Єдна руска присловка гвари же лєм младе древко мож випросцац, бо би ше старе при випросцаню зламало. Руснаци були младнїк на ище младим русинским стеблє. Кед час велькей русинскей миґрациї зоз Карпатох на Панонию дотхнул часи твореня сучасних европских нацийох, означиц го мож зоз прикмету правдивей историйней нагоди за самих южнопанонских Руснацох. Векшина зоз новонасталих народох теди патрела мац и свою державу, а руске нєщесце нє було у тим же ше давно пред тим страцела самостойна руска держава, та аж и єй политични нашлїднїки. Держава то найчастейши атрибут политичней моци народу, алє политика нє муши буц тиж и одраженє култури того народу. Сучасни национални меншини зоз своїм културним интензитетом прешвечели Европу же будучносц будзе у толерантносци и мултикултуралним богатстве, а нє у державносци як одраженю политичней изолованосци и националней самодостойносци. Сучасни намаганя осамостойованя державох хтори пред тим були у федерацийох на югу и на востоку Европи оправдани лєм под условийом же ше зоз економскей сфери, пре економски потреби, нє прейдзе до политично-националного геґемонизма державотворного народу над националнима меншинами. Така реална опасносц постої у осамостоєних жемох розпаднутей Югославиї, у України и, можлїве, у Словацкей. Опасносц постої прето же ше у такей жажди за интеґрацию, за самостойносцу и националну афирмацию у рамикох народу до ступня нациї, зявює политични еґоїзем и потим национални шовинизем. Руснаци у таких єднонационалних державох, кед же превлада нєтолерантносц, нє маю вигляду за националну еґзистенцию. Руске нєщесце нє було анї у тим же ше пошвидшало конституованє народох ґу хторим Руснаци културно блїзки, у першим шоре Словацох. У руских етнїчних матичних обласцох 31

карпатского ареалу у 18. вику тельо же ше почало лапац крочай з историю формованя сучасних европских нацийох, кед Словаци уж видиференцовали свою националну програму, а Поляци, Билоруси, Руси, Мадяре и Румунє уж од скорей у историї политичного осамостоєня залапели за себе право признатих народох. У таких часох, єден Русин, Адолф Добрянски (1817-1910) политично и културно зєдиньовал интереси Словацох и Русинох. Медзи иншим, дзекуюци йому, на гербу новооснованей Матки словацкей надпис бул и зоз латинскима и зоз кирилскима буквами, понеже то мала буц Матка и за Словацох и за Русинох. Вон импоновал тиж так и Южним Славяном у Австро-Угорскей, як борец за национални права и панславизем. Окреме го потримовали у його парламентарней борби за федерализованьом Монархиї, у хторей би славянски народи мали свойо окремни федерални єдинки. Ґу ньому ше зоз политичну платформу окреме притулєл сербски лидер Светозар Милетич (1826-1901), снователь Сербскей шлєбодоумней странки. Руске нєщесце, медзитим, було у страценим самодовирию до квалитету власней националней, автономней традициї. Сам Александер Духнович, гоч предняк русинского националного препородзеня (та аж и Адолф Добрянски и векше число других зоз шорох русинскей интелиґенциї), одблукал до велькорускей ориєнтациї. Так и учени Антал Годинка (и други помадярени УгроРусини), нє видзел надалєко у културним розвою свойого окремного руского/русинского народу. И идея о вельким, монолитним українским народзе Русинох нє лєм же нє обєдиньовала, алє их з найвекшей часци аж и збивала зоз їх власней драги. Атрактивни и практични приклад етно-психолоґийного, та на тей основи и осамостоєня културно-националного живота, постої при южнопанонских Руснацох. Тот приклад нє може буц модел за обще хаснованє, алє є очиглядно инспиративни за русински дияспори и за саму централну етнїчну русинску масу. Могло би ше повесц же "Америцка Рус" у вчасних рокох 20. вику пребудзела интерес Лиґи народох же би Русини достали автономну Подкарпатску Рус у рамикох тедишнєй Чехословацкей и же би на тот способ були учишлєни як народ медзи народами, а же южнопанонски Руснаци на законченю 20. вику дали тому народу довириє врациц ше на власну национално-културну драгу. 32

Облєчиво рускей пари: Руске традицийне облєчиво ше меняло у складзе з часом за яки є характеристичне и у складзе зоз материялом з якого ше облєчиво правело. Пременки у облєчиве були вираженши и лєгчейше ше их прилапйовало при хлопох, як цо то були пременки у женским облєчиве. Єдна з причинох була и тота же хлоп вецей зоз дому як жена, же ше йому баржей швечи облєкац ше "так як швет", а жена коло обисца и зоз сушедством би ше мала притримовац такого яке за тот штредок прилаплїве як ”як ше тому швечи”. И попри тим же руски хлоп прилапйовал пременки швидше як його жена, руски хлопи скоро по сучасни часи затримали звик же калап або шапка на глави то за хлопа, то знак достоїнства, знак одроснутого, оженєтого чловека, ґазди, глави фамелиї. Жени, заш, зоз одаванку занавше охабяли дзивоцки виход з обисца зоз нєзакриту главу. Руска жена донєдавна нє виходзела на двор, а ище менєй на драгу, без хусточки на глави. Жени тиж зоз роками старосци вше вецей ношели шмати цмейшей фарби, стари жени преважно лєм чарне.

Коцурска руска пара ґенерациї зоз конца 1880-тих висликована под час Першей шветовей войни

Дюрдьовска руска пара ґенерациї народзеней на самим початку 1900-тих висликована початком 1970-тих рокох; Керестурска руска пара ґенерациї народзеней 1920-тих висликована концом 1970-тих рокох 34

ЄДЕН ПРИСТУП ҐУ ЕТНОҐЕНЕЗИ РУСНАЦОХ У ХVIII СТОРОЧУ А. Петровъ: Прhед*лы угрорусской р*чи въ 1773. г. по оффицiальнымъ даннымъ. Изсл*дованiе и карты, Записки Историко-Филологического факультета Императорского С. Петербургскаго Университета, CV, Петербургъ 1911, 337 боки + 7 карти.

Прешлосц южнопанонских Руснацох звичайно ше розпатра нє скорей, алє аж од часох зявйованя руского жительства на подручу Бачкей, т.є. углавним од насельованя до Керестура. Источашнє, такповесц, у написох ше спомина обласци одкаль приходзело руске жительство, алє и попри тим же ше у народней традициї обласци одкаль пришли Руснаци наволую "Горнїца", потерашнї виглєдованя нє утвердзели точну гранїцу тей териториї. Тиж так, спомина ше и дзепоєдни векши и менши места за котри вязани руски мена, и пори тим же архивни документи котри пренайдзени анї нє потвердзели, анї нє оспорели народну традицию. Векша увага медзи тима питанями зоз нашей рускей прешлосци дата одредзованю рокох у котрих Керестур и Коцур населєни, бо то були перши руски места. Од того часу, одкеди Керестур и Коцур населєни, та по сучасни наш период, прешлосц Руснацох нам вецей позната. З таким приступом ґу питаню историйного розвою южнопанонских Руснацох, континуитет присуства Руснацох на териториї одкаль нашо походза и їх повязаносц з тима обласцами рускому жительству ше нє неґирує. Прости факт же руска прешлосц, старша од приходу на сам юг Панонскей ровнїни, нєдосц прeучена, та и нєдосц приказована. Вшелїяк же намаганя ґу розяшнєню дальшей прешлосци руского жительства Карпатскей и Панонскей обласци були присутни у наукових кругох Европи од другей половки 19. стороча, а присутни су и по нєшкайши днї. У тим поглядзе обявeни значнєйши роботи М. Врабеля, В. Гнатюка, Ц. Бидермана, Томашивского, Иванїя, Ґ. Костельника, а у новших часох наукових роботнїкох з вецей наукових центрох ширцом швета. 35

У таким зложеним питаню, як цо то прешлосц Руснацох, збиваю ше и преплєтаю подруча преучованя вецей рижнородних наукох, та прето нєобходне интердисциплинарне сотруднїцтво фаховцох. Лєм теди кед ше руску традицию преучи зоз становиска историї, линґвистики, етнолоґиї, антрополоґиї, антропоґеоґрафиї, социолоґиї и подобних наукох, годно ше дац одвити на шицки питаня котри по тераз поставени. Єдно з комплексних питаньох котре по нєшка нє задоволює з одвитуюцим обгрунтованим одвитом то и питанє обласци у народзе наволаней "Горнїца", одкаль приходзело руске жительство на територию дакеди познату як южна часц Угорскей, потим Югославия и нєшка Сербия и Горватска. З другима словами – котра то етноґеоґрафска и дружтвено-административна ширша обласц котра би ше могла наволац метанастазична (територия походзеня) за руске жительство. Прилог ґу розяшньованю того питаня, базовани на урядових статистичних и архивних податкох, находзиме у роботох А. Петрова, професора Петербурґского универзитета у царскей Русиї. Дакеди барз познати и уважени науковец А. Петров пошвецел вельку часц своєй виглєдовацкей дїялносци рускому жительству у Угорскей и, як сербски историчар Д. Попович наглашел, "материял обробени зоз барз добрим познаваньом".1 Свойо виглєдованя А. Петров окончовал на самим теренє, у Угорскей Руси, по архивох у Угорскей и хасновал розполагаюцу литературу зоз строгим критичним приступом. Прето роботи А. Петрова у велькей мири маю значенє жридлового материялу котри дава можлївосци дальшого виглєдованя. Таке значенє маю тоти роботи и кед слово о южнопанонских Руснацох. У вязи з нашим жительством ше звичайно наводзи обявену студию "Материяли за историю Угорскей Руси".2 Медзитим, нє обачели зме же би ше споминало тиж так барз значну роботу А. Петрова, цалу єдну кнїжку "Пред*лы угрорусской

Гласник Историјског друштва у Новом Саду, V, Сремски Карловци 1937, б. 132. А. Петровъ, Матерiалы для исторiи угорской Руси, т. IV и V, С. Петербургъ 1906. и 1908. 2

р*чи въ 1773 г. по оффицiальнымь даннымъ" (котрей з тей нагоди жадам пошвециц векшу увагу). *** Сто пияти том Запискох Историйно-филолоґийного факултета Петербурґского универзитета 1911. року бул пошвецени питаню розпресцераня руского жительства на териториї Угорскей, а спрам попису жительства зоз 1773. року. Автор А. Петров официялни попис Угорскей поровнує зоз резултатами яки були посцигнути концом 19. стороча на планє одредзованя гранїци медзи руским и словацким, руским и мадярским и руским и румунским жительством. На тот способ указує на пременки яки наставали од попису 1773. року та по початок 20. стороча, т.є. у чаше кед у Угорскей зазначени значни дружтвени пременки и миґрациї жительства рижних националносцох. На самим початку треба наглашиц же А. Петров обєктивно и критично патри на сам документ "Lexicon universorum Regni Hungariae locorum populosorum una prhibens Primo: quaenam exhis pagi, quaeve oppida sint? Secundo an et cujus religios parochos et ludimagistros habeant? Tertio: quae principaliter in singulis lingua vigeat? Cum adjecto indice apphabetico et summario extractu tabellari erga Benignum Sacrae Suae Caesareae et Regio-Apostolicae Majestatis Mandatum Die 6-ta Martii anni 1772 emanatum. Ex eatenus submissis comitatuum informationibus. Per offisium exactoratus Excelsi Consilii Locumtenentialis Regii humilime efformatum a. D. MDCCLXXIII" (б. 1). Попри тим же указує на дзепоєдни очиглядни гришки у Лексикону, автор тиж так констатує же при самим попису нє було досц обєктивносци, бо резултати попису зробени на основи окремного питальнїка, а тот питальнїк перше пополньовали церковни особи, а после нєподполного успиху – и державна администрация. Понеже ше у тедишнїх часох ище вше народносц одредзовало спрам язика и часто спрам вири, податки достати на питальнїку нє даваю праву слику у поглядзе националного составу жительства у Угорскей. А. Петров наводзи: "И у 19. сторочу и скорей барз часто виєдначовали руску виру зоз руску народносцу: шицких униятох (скорей православних) на руско-словацкей териториї тримали за Руснацох (Руснакох), католїкох и лутеранох – 37

за Словацох" (бок 12), "... назва народносци хаснує ше на означованє вири, як з боку самого припаднїка тей вири, так и з боку сушедох – другей вири. Понеже у простим народзе релиґийна припадносц живша и яснєйша од народносци, часто и прости чловек на питанє же хто вон – дава одвит у смислу вири: православни Руснак зоз Буковини навола ше Влах, Билорус або Руснак зоз Галичини католїк – Поляк, Серб або Болгар муслиман – Турок..." (бок 13). "Алє зоз того нє виходзи заключенє же народ нє позна розлики язикох и националносцох. Напроцив, ухо простого чловека барз добре чувствує у словох цудзей особи прикмети цудзи його власней бешеди; оталь и подшмихлїви назви: Сотаки, Цеперяки, Лемки (можебуц Бойки), Биндовци, Пуливаковци..." (б. 14). "Ми видзиме же у Угорскей народ хаснує назву Словак, Руснак нє лєм за означованє вири, алє и за означованє язика и народносци" (б. 15). Понеже автор кладзе пред себе задаток спатриц демоґрафски пременки у Угорскей, та прейґ того и при угорским жительстве, намага ше тоти пременки розпатриц през статистични податки Угорскей од другей половки 18. стороча по йому сучасни часи, початок 20. стороча. Таки податки уж теди нє були подполни, т.є. австрийска державна управа наиходзела на рижни препреченя вше теди кед сцела окончиц подполни попис на цалей териториї Монархиї. Препреченя шe у велькей мири зявйовали пре процивенє дворянох, церкви, алє и других державних елементох котри хасновали нєпошорени административно-правни норми за власне економске богаценє и змоцнєнє свойого политичного и идеолоґийного дїйствованя. На тот способ шe жадало зачувац и рижни привилеґиї дати припаднїком одредзених народох, шлєбодним кральовским городом, одредзеним дружтвеним пасмом, стратеґийно и ґеоґрафски важним обласцом итд. Зоз приходом Йосифа II на чоло династиї Габзбурґовцох, таки дружтвени нєсправедлївосци и абсурди могли буц часточнє виправени, алє перше требало мац подполну, ясну слику о обставинох у велькей и у велїм процивсловней держави. То ше могло зробиц лєм зоз фундамeнталним пописом. Спрам А. Петрова, видзиме же то и зробене од розказу 16. авґуста 1784. року, та у шлїдуюцих трох

рокох. Резултати попису нє могли буц вихасновани, понеже були знїщени дораз по шмерци императора.3 Спрам словох автора, у пописох Австриї, аж по творенє дуализма – Австро-Угорскей, нє постояла рубрика о язику, т.є. рубрика о язику у смислу националней припадносци жительства. Така рубрика могла постояц лєм у менших статистичних пописох, як наприклад при попису школских обставинох. Аж 1880. року уведзене питанє о мацеринским язику. Тота рубрика остала од теди у шлїдуюцих пописох котри окончовани кажди дзешец роки. И попри тим же ше официйна державна статистика Угорскей нє одноши на народносц жительства, тото питанє у АвстроУгорскей нє могло буц заобидзене уж зоз самим тим же ше националне питанє, окреме у 19. сторочу, вше баржей наглашує и воно, през рижни форми, присутне у дружтвеним живоце. Того були свидоми и державни институциї и сам царски двор. Од револуциї 1848. року, по розпадованє Австро-Угорскей у Першей шветовей войни, национални дружтвени рушаня вше баржей наглашени и вше су заоштренши.4 Прето и науково институциї у Угорскей тому питаню придаваю вше векше значенє. У тим напряме интересованє указую и академиї наукох других жемох. У таких обставинох оможлївени приступ А. Петрова на Угорску Рус. 3

За кажди податок и приношенє одредзеного заключеня А. Петров хасновал одвитуюцу фахову литературу, а тиж так консултовал и йому познатих сучашнїкох. И обширна библиоґрафия и число людзох з котрима контактовал, цо видно през цалу роботу, нє мале. Людзе з котрима приходзел до контакту мали одредзене интересованє як и автор, або могли розполагац зоз драгоцинима архивнима документами: Берзевици, предсидатель Академиї наукох у Будапешту и Ґейнрих, ґенерални секретар; главни архивар у Державним архиве Угорскей Надь, директор Националного музею у Пешти Салаї; проф. А. Годинка у Презбурґу; др Пиринґ, директор Будапештанского державного статистичного бироа итд. 4 Наприклад, министер финансийох Краус предкладал 1849. року же би монарх ношел и титулу велького войводи словацкого и руского. Зоз тим ше Руснацом и Словацом сцело дац автономию, медзитим, абсолутизем претаргнул кажду проґресивну дїялносц у тим напряме. Опатриц: J. Kolejka – R. Pražak, Habzburška monarhija u godinama 1848-1860/61, JIČ 3-4, 1972, б. 5-28. Тиж так добри познаватель националних обставинох бул Анґлиєц Р.В. Сетон-Ватсон (псевдоним Скотус Виатор). Опатриц: Scotus Viator, Národnostni otázká v Uhrách, Brno 1913, б. 546. 39

А. Петров у своєй роботи дава основни податки о дїялносци на виробку етноґрафскей мапи Угорскей. Источашнє, то и критичне огляднуце на постояцу библиоґрафию зоз тей обласци.5 Понеже на його потедишнї роботи сцигли позитивни рецензиї, медзи котрима и познатого линґвисти В. Яґича и колеґох науковцох як цо бул Томашивский, А. Петров з правом указує на помильки своїх предходнїкох и виправя гришки там дзе його виглєдани факти сиґурни и вельо виродостойнєйши (б. 23-37). Одрeдзованє eтнїчнeй гранїци руского народу у Угорскeй Означованє етнїчней гранїци єдного народу у условийох кед нєт етнїчно чисти населєни места, то зложени проблем. Найчастейше ше така гранїца нє склада зоз ґеорафскима гранїцами, а скоро по правилу – нїґда зоз державнима гранїцами. У прешлосци тот проблем бул з тим векши же ше припадносц одредзеней обласци єдней державней териториї реґуловало по правилу номинациї и фамелийней власносци (на яким принципе створена и Габзбурґска монархия). А. Петров приступел ґу розяшньованю етнїчней гранїци руского народу спрам националней припадносци жительства по населєних местох. Хронолоґийно руша од подзелєня держави по административних обласцох – жупанийох. Назви местох наводзи по

Библиоґрафия котру А. Петров анализує ма одредзене значенє и за южнопанонских Руснацох: Томашiвський, Угорськi Русини въ сьвiтлї мадярської урядової статистики, Зап. Шевченка, LVI, 1903; Томашiвський, Етноґрафiчна терiторiя Угорськой Руси, Зап. Шевченка, LXVII, 1903; Томашiвський, Етноґрафiчна терiторiя Угорськой Руси, Зап. Шевченка, LXVII, 1903; J. Korabinskz, Geographisch-historisches und Producten Lexicon von Hungarn, mit einer Postkarte, Pressburg 1786; E. Fényes, Magyarországnak s a hazzá kapcsolt tartományoknak mostani állapotja statistikai és geographiai tekintetben, I-VI, Pest 18361840; E. Fényes, Magyarország geographiai szdtâra, I-IV, Pest 1851; A. Szirmany, Notitia topographica, politica inclyti comitatus Zemplémensis, a. 1797, Budae 1803; S. Czambel, Slovenská reč a jej miesto v rodine slovanských jazykov, Turčiansky Sv. Martin 1906; Klíma, Ruskoslovenská hranice na východê slovenska, Slovanský Prehled 1906. итд. 40

руски, алє источашнє и їх назви на мадярским язику. 6 Медзитим, патраци з нєшкайших условийох, кед ше пременєли державни гранїци и гранїци административних обласцох, кед вименєни назви населєних местох, та аж и пременєне число тих местох або їх положенє, знаходзенє у обсяжних податкох нє лєгке. Спочатку випатра же ше автор упущовал до нєпотребних полемикох коло назви и положеня одредзених местох през историю, а спрам йому доступней литератури. Медзитим, зоз таким методолоґийним приступом индиректно приходзи до податкох котри шведоча о частих и интензивних миґрацийох, селєня жительства, а на тот способ и до подполних пременкох у поглядзе етнїчней гранїци. Руско-румунску и руско-мадярску етнїчну гранїцу А. Петров одредзує у тедишнїх жупанийох: Мараморошскей, Угочскей, Бережскей и Унґварскей, а руско-словацку у Унґварскей, Шаришскей и Спишскей жупаниї. То значи же у тих жупанийох коло половки 18. стороча була главнїна руского жительства у Угорскей. У дзепоєдних жупанийох славянске жительство у одношеню на нєславянске було у меншини, алє дзепоєдни места мали векши процент славянского жительства, у тим случаю руского. Таки "руски и змишани острова на нєславянскей териториї" автор наводзи у Бережскей, Земплинскей, Сатмарскей, Саболчскей, Биґарскей, Торнянскей и Бач-Бодроґскей жупаниї.7 Директно вязане за южнопанонских Руснацох, за нас з тей нагоди значни податки наведзени за Бач-Бодроґску жупанию (б. 9295 и 169-172). Очиглядне же сам А. Петров нє пребувал при 6

На б. од 193. до 214. по азбучним шоре наведзени список местох Угорскей у котрих було, спрам Лексикону, руского жительства. Назви местох наведзени по руски. Исти список населєних местох у предлуженю (бок 215-227) наведзени и спрам мадярских назвох. Понеже попри назви места означене у котрей ше жупаниї тото место находзи, та аж и у котрим округу, олєгчане знаходзенє читателя. Кед би и приложени седем ґеоґрафски мапи були прецизнєйши, читатель би без чежкосцох могол похопиц гранїци териториї на котру ше винєшени податки одноша. 7 Уходзенє до прецизного означованя етнїчней гранїци яку приказал А. Петров, а спрам нєшкайших условийох, вимага ширшу студию, котра преходзи обсяг основней задачи – упознац ше зоз єдну роботу котра може буц хасновита при упознаваню прешлосци южнопанонских Руснацох. 41

бачваньских Руснацох (гоч по правилу його кабинетски виглєдованя були лєм дополнєнє нєпоштредней роботи на теренє у велїх обласцох Угорскей), алє хаснує материю хтору обявeли Ґереґ8, Гнатюк9, Горват10 и зоз моноґрафиї Бач-Бодроґскей жупаниї11. З виложеного материялу видзиме же ше Керестур и Коцур на самим початку 18. стороча, пред самим приходом Руснацох, наводза як чисто сербски места.12 Спрам попису зоз 1715. и 1720. року, автор наводзи шлїдуюци презвиска: "Куцура Переписъ 1715 r.: Szima Kuczurácz, Milisza Manojlovics, Hésa Vojatovics, Radoje Kulpinécz, Makszin Kuczuran. Переписъ 1720 r.: Szima Kuczuranin, Miliszar Manojlovics, Vrannya Kollár, Osztán Vrannácz, Radoja Kobilecz, Makszin Mánojlovicz, Hesa Vujatovics, Sztepan Gyaptsics, Gajin Kulyanin, Veszelin Gyuricsics, Sztanko Kollár, Gyuk Petakovics, Bosa Tuczalovics. Керестуръ Переписъ 1715 r.: Czvijo Sztari knéz, Vaszalia Kereszturacz, Doja Kovács, Sztojen Dhurdsa, Kosocs Mila, Kriszta Kereszturacz, Ugris Metkóvocs, Demeter Kovács. Переписъ 1720 r.: Radoszan Strasa, Radoszav Ugrissin, Riszta Markovics, Nikola Beresanyin, Dobrosav Serenysanin, Mittar Cser-

Görög, Magyar atlasz azaz magyar, horvát és tót országok vármegyei 's szabad kerületei és a' határ-õrzõ katonaság' vidékeinek közönséges és különös táblái, Viennae 1802-1811. 9 В. Гнатюк, Руськи осeлi въ Бачцi, Записки Наукового товариства iм. Шeвчeнка, XVII, 1898. 10 J. Horváth, Bácska népesedése a török hódoltság után, Bács-Bodrog megye történelmi társulat évkönyve, XXI, Zombor 1905. 11 Bács-Bodrog vármegye egyetemes monográfiája, Zombor 1896. 12 Податки А. Петрова побиваю твердзенє Ґ. Костельника (Значенє Керестура, Руски календар 1925, Руски Керестур, б. 58-72) о тим же "кед нашо Руснаци пришли на тоту жем, дзе тераз Керестур стої, нє нашли ту нїяки валал". И на б. 161. автор учишлює Коцур и Керестур ґу тим местом котри постояли и скорей як ше Руснаци до нїх приселєли. Епитет "Пуста" доказує же у нїм було барз мало жительства, у одношеню на скорейши стан одкеди ше тото место наволує Вельки Керестур. 42

vencsanin, Szveja Feldvárácz, Misko Feldvárácz, Jovan Hajduk, Boja Szrémácz, Sztojan Csurcsin, Palko Hedszusanin (?), Hrinnyak Sztarikucz (!), Ugljessa Jurissan" (б. 323-324). Нажаль, як А. Петров констатує, урбариялни документи дораз по приселєню Руснацох до тих местох ше нє зачували (70-ти роки 18. стороча). У процивним, кед би ше таки документи могло пренайсц, у велькей мири би було олєгчане одредзованє местох зоз котрих руске жительство приходзело до Бачкей. Тиж так, презвиска перших руских фамелийох помогли би розяшньованю питаня у якей мири державни власци, як то народна традиция гутори, надрильовали Руснацом мадярски презвиска, з оглядом на тото же ище и нєшка велї руски фамелиї, попри презвиска, маю и назвиско. И попри тим же автор провадзи пременки яки настали при рускому жительству од попису 1773. року та през коло 130 дальши роки, вироятно пре нєдостаток статистичних податкох, за дзепоєдни места наводзи ше лєм попис жительства зоз тедишнього остатнього попису – 1900. року. У Коцуре теди було 4.090 жительох, а од того Руснацох 2.387, Нємцох 1.131, Мадярох 528, Сербох 32, Словацох 11, других 1. У Керестуре було 5.098 жительох; Руснацох 4.826, Мадярох 160, Нємцох 70, Словацох 6, Сербох 6, Горватох 4, других 21. Спрам вирского опредзелєня, у Коцуре було 2.400 униятох и 14 православних, а у Керестуре униятох 4.863 и Жидох 74 (б. 94-95).13 Окреме блїзка прешлосци южнопанонских Руснацох тема о преселєню Руснацох на Долню жем (або як автор наволал тото поглавє "Кеди настали руски населєня на угорскей Долнєй жеми?") (б. 150-181). Як основна причина демоґрафских пременкох у Панонскей ровнїни од 16. по 19. стороче у сучасней историї наводзи ше предзеранє и познєйше поцагованє и опадованє сили турскей империї. Турки були фактор котри спричинєл фундамeнтални пременки на югу Европи, алє вше вецей и у централней часци подконтиненту. Уплїв державно-дружтвених пременкох бул комплексного характеру, медзитим, велї авторе ше затримую на пременкох коло числа жительства и чловека як фактора у обновеню

Очиглядне же у поглядзе вири наведзени лєм податки за численши орґанизациї. Тиж так обачує ше гришка при чишлє жительства у Керестуре. Собир жительства и числа припаднїкох по националним составе ше нє складаю. 43

економского живота обласцох у Панониї. Социялни фактор и национални одношеня колонизованого жительства при нїх заберали менше значенє и ище вше нє мали одвитуюце место (окем при меншому числу авторох). А. Петров тиж прихильнїк науковей струї котра присуство Туркох и зраженє з нїма кладзе на перше место. Медзитим, источашнє наглашує и пременки при жительстве на националним планє. Понеже є прихильнїк теориї о пресцераню руского жительства споза Карпатох, вон селїдбу, после виганяня Туркох за гранїци южно од Сави и Дунаю, трима як континуитет природного процесу у ширеню жительства, т.є. преселєнє Руснацох зоз сиверовосточних часцох Угорскей на юг трима як предлуженє селїдби, пресцераня, понеже карпатски обласци нє автохтони за руске жительство.14 Таке становиско подобне становиску мадярских историчарох котри пренаглашую улогу мадярскей династиї Арпадовичох и заступаю становиско о даваню права насельованя рускому жительству за окремни заслуги. Алє, док исти историчаре твардо стоя за становиском националней премоги Мадярох, А. Петров наводзи факти котри указую же на териториї дзе руске жительство було численше, велї новоприселєни мадярски фамелиї, зоз жительства котре сцекало пред Турками, прияли "руску виру" и руску або словацку народносц.15 Сам А. Петров наглашує важносц факту же жительство на Долнєй жеми настало як "резултат новшей колонизациї зоз конца 17. стороча, з епохи масовного премесцаня народу зоз горнїх часацох Угорскей на Долню жем" (б. 160). Потвердзенє тому видно зоз поровнаня пописох жительства: "Количество жительства дзепоєдних сиверних жупанийох 1720. року ше барз зменшало у одношеню на 1715. рок. Так у Спишскей жупаниї 1715. року було 1.492 парастски доми, 1720. року 1.001; у Шаришскей 1715. року

Автор ше на дзепоєдних местох оградзує од свойого становиска и наводзи же Руснаци могли и пред предзераньом Туркох буц у дзепоєдних местох на подручу Панонскей ровнїни, з тим же ше тоти Руснаци вироятно поцагли на сивер и сиверовосток. 15 У поглядзе однародзованя Мадярох автор дума же и прето єст велї руски фамелиї зоз мадярскима презвисками, та и таки котри дворянского походзеня. 44

унєшени до спискох шицкого 4.924 души, 1720. року 3.544. То без сумнїву резултат преселєня на юг. У Земплинскей, Унґварскей и Бережскей жупаниї таке зменшанє нє присутне, напроцив, 1720. року ми маме векши числа як 1715. року. Парастски доми було: 1715. року у Земплинскей жупаниї 3.471, у Унґварскей 1.433, у Бережскей 1.674; 1720. року у Земплинскей 4.686, у Унґварскей 1.711, у Бережскей 1.912" (бок 158-159). Понеже традиция бачваньских Руснацох гутори же ше їх предки приселєли и зоз Земплину, будзе интересантне спатриц котри то места у тей жупаниї дзе було и руского жительства: "Rutheni – Bély, Cséke, Olaszi Polyán; hungari et Rutheni, Rutheni et Hungari – Agárd, Bacsha, K., N. Bári, F. Bereczky, N. Géres, Hotyka, Káres, Király-Helmecs, Koponya, Örös, Szerdahely, Vitány. Slavi et Rutheni – Ladmócz. Hungari, Slavi, Rutheni – Botyán, Cselej, Bodrog-Kresztur, Kisfalud, Liszka, Vajdacska, Üjhely (Sátoralja). Hungari, Slavi, Rutheni, Poloni-Sz. Mária, Zétény" (б. 170). Затераз можеме лєм предпоставиц же ше зоз тих местох руске жительство познєйше пресельовало и до Бачкей, т.є. до Керестура и Коцура. Характеристичне же Земплин по А. Петровови, а вон ше поволує и на дзепоєдних других авторох,16 на початку 18. стороча бул скоро у подполносци населєни зоз Руснацами. И док теди лєм коло сиверней гранїци Земплину єст Словацох, пейдзешат роки познєйше (по попису 1773. року) велька часц тей териториї означена як словацка. Ономастични призначки Автор ше на вецей местох зартримує на презвискох жительства котре преучує, алє глїбше нє уходзи до толкованя походзеня и значеня словох. На єдним месце одкрива же ше длугши час 16

Податки за Руснацох на самим початку 18. стороча у Угорскей А. Петров у велькей мири хаснує зоз мало познатей роботи Матвея Беля "Notitiz Hungariae novae" и тей роботи пошвецує цале єдно поглавє (б. 241-273). 45

интересує за ономастику и етимолоґию, алє понеже ше нє чувствує досц порихтани и компетентни, попри тим же наиходзи на дзепоєдни методолоґийни почежкосци, у окремним поглавю (б. 307324) наводзи презвиска спрам архивних документох зоз 1715. и 1720. року. Медзитим, затримуюци ше на дзепоєдних важнєйших архивних фондох (поглавє на б. 274-306), А. Петров з часци дава свойо доприношенє и рускей ономастики. У огляднуцу на роботу И. Ачадия, писану з нагоди преслави тисячрочного пребуваня Мадярох на панонскей жеми, А. Петров анализує Ачадийов приступ ґу походзеню презвискох, окреме часци дзе ше гутори: "Румунє котри емиґровали тадзи зоз Трансилваниї и зоз других обласцох и позберали, по твореню жупаниї, значну часц населєньох, були на таким ступню розвитку же нє мали анї свойо презвиска анї власни мена. Попис (1720. року) вимагал означиц кажду особу зоз точним єй фамелийним меном и кресценим меном. Же би виполнєли задачу, пописоваче сами накресцели безимених людзох. Наволовали биреша (nepszámos) – Nepszámos, коваля (kovács) - Kovács, вообще каждого по його занїманю. Потим вони тоти фамелиї уведли до конєчного попису о местох, котри як пошлїдок того полни зоз людзми з мадярскима презвисками" (б. 295-296). А. Петров нє потримує становиско же людзе нє мали свойо мено, алє ше склада же "пописоваче нє знали, або ше нє трудзели на папер пренєсц їх слуху цудзи презвиска".17 У поглядзе презвискох мадярского походзеня, А. Петров трима же вони могли настац на шлїдуюци способ: а) Мадярски назвиска настали од мена места одкаль ше чловек приселєл: Bereznai – зоз Березного, Czéglédi – зоз Цеґледу, Izai – зоз Изи, Máramarosi – зоз Мараморошу итд. б) Власни мена у мадярскей форми заменєли презвиска (вироятнє то мено оца лєбо дїда): Lukács, Miklós, Pál итд. в) Назви народох у мадярскей форми: Lengyel, Orosz, Tót итд. 17

Єдна зоз слабосцох И. Ачадия и тота же руски и словацки презвиска розгранїчує, а зоз самим тим и дзепоєдни места, та и цали обласци, означени словацки. Тиж так и дзепоєдни по А. Петровови чисти румунски презвиска означени як румунски, а жительство зоз мадярскима презвисками означене мадярске. 46

нє як нє як

г) Презвиска котри означую занїманє, ремесло: Kovács, Nepszámos, Szabó итд. (бок 302). А. Петров указал на ище єдно зявенє котре може буц у вязи и зоз презвисками, а то менянє назви местох на мадярски способ (на мадярске вигварянє) "Medvegyutzi на Medvedocs, Medvedzsa на Medvecsy, Mukatsű на Munkacs, Orosvegava на Orosveg" итд. Тиж так Мадяре цудзим людзом часто давали рижни епитети: Fehér (били), Fekete (чарни), Kis (мали), Nagy (вельки) итд., а автор дума же ше вони єден час хасновали вєдно зоз славянскима презвисками док ше тоти презвиска нє забули, а остали лєм епитети.18 А. Петров презвиска, спрам походзеня, дзелї на три ґрупи: славянски, мадярски и нєодредзеного походзеня. У списку презвискох котри наводзи находзиме и таки презвиска котри ше по нєшка зачували при южнопанонских Руснацох,19 а то: 1. Славянского походзеня – Гарвильчак, Голик, Горняк, Грицко, Грицо, Гудак, Давидовски, Катринчак, Козак, Колесар, Лацко, Лемак, Лисовски, Микита, Мудрий, Новак, Ондер, Ондерчак, Панько, Поляк, Порацки, Прокоп, Радвански, Роман, Скуба, Тимко, Тот, Чапко, Шимко; 2. Мадярского походзеня – Арваї, Балоґ, Барна, Варґа, Вереш, Дудаш, Ерделї, Катона, Кевежди, Кечкеш, Ковач, Кочиш, Крайцарош, Кучмаш, Лендєр, Лукач, Мади, Миклош, Молнар, Мункачи, Няради, Олах, Палинкаш, Пап, Петьо, Пушкаш, Рац, Рошташ, Сабадош, Сабо, Сакач, Салон, Сеґеди, Силадї, Такач, Тамаш, Уйфалуши, Фа, Фаркаш, Фейса, Фейеш, Цап, Чизмадия, Чонка, Чорба, Чордаш, Шанта, Шош, Югас; 3. Нєодредзеного походзеня – Боднар, Давид, Борчик, Гомза, Лазар, Мишка, Чобан и Чорбан. ***

Подобни приклади находзиме при южнопанонских Руснацох по сучасни часи. Младши ґенерациї забуваю назвиска и паметаю лєм урядово презвиска, гоч очиглядне же то епитети мадярского походзеня. Так у Керестуре потомки истей фамелиї ноша розлични назвиска – з епитетом и без епитета: Кишмитрово, Кишово и Митрово. 19 Треба вжац до огляду же ше вигварянє презвискох з часом могло пременїц, та и саме презвиско поступнє достало нову форму котра остала подобна дакедишнєй. 47

Циль котри пред себе А. Петров поставел бул: означиц територию котру заберало руске жительство коло половки 18. стороча. У методолоґийним поглядзе вон руша лєм од єдного елементу у попису 1773. року – язика – котри хаснує при одредзованю националносци жительства и попри тим же, розполагаюци зоз податками котри преходза поставену часову гранїцу и барз добре познаваюци подобни роботи з литератури, уходзи до проблематики ширшого облапяня. Розрабяюци материю, превозиходзи застарену теорию о язику як основней етнїчней характеристики. Правда же и за А. Петрова язик найочигляднєйша компонента за розпознаванє (одредзованє и видвойованє) народу од народу, гоч язик лєм єден з елементох означованя етнїчних прикметох жительства котре ма заєднїцке походзенє, заєднїцку прешлосц и чувство о припаданю єдному народу. Рушаюци од язика, алє хаснуюци и историйно-анропоґеоґрафски податки, А. Петров успишнє провадзи процес пременкох у етнїчней слики Угорскей. У цалосци патрене, можеме пригвариц авторови же ше нє може отаргнуц од конфесионалней припадносци жительства як етнїчней катеґориї. Кед наводзи число жительох, наводзи и числовосц по вирскей припадносци, Руснацох у Угорскей ґенерализує за униятох (надпоминаюци їх скорейше православє), вирска припадносц жительства одредзеного места у случайох однародзованя служи авторови як основа за одредзованє скорейшого националного чувства жительства итд. Медзитим, нє мож заобисц його подполно правилне становиско у толкованю чувства "простого народу" кед слово о националней и о конфесионалней припадносци. А. Петров обачує ниянси у поглядзе народного розгранїчованя националней и конфесионалней припадносци и попри тим же на питанє цудзого чловека народ часто давал одвит и так як му одвитовало – вияшньовал ше раз спрам националного чувства, раз спрам вирскей орґанизациї ґу котрей припадал. Вшелїяк же таки розлични одвити могли буц и здумани, алє часто до того приходзело и пре нєрозуменє и самого питаня, т.є. официйни статистични катеґориї нє одвитовали народному похопеню. Наприклад, у зависносци од того у яким ше положеню питани Руснак находзел, вон могол одвитовац же є Словак (кед же ше нахозел у штредку дзе векшина жительства Словаци, а його язик 48

подобни словацкому), або же є Поляк (кед бул католїцкей вири и жил у штредку дзе католїки углавним Поляци), або же є Шарищань (кед ше реґионално опредзельовал), або же є Гуцул (кед ше опредзельовал спрам узшей националней припадносци) итд. Ище нєправилєйше похопенє записовач могол мац теди кед ше о националней припадносци одредзених жительох питал їх сушедом. И у тим поглядзе опредзельованє могло буц спрам ширшей або узшей националней припадносци, спрам конфесионалней припадносци, реґионалней, социялней, алє и спрам главнїни датого штердку. Прето автор обраца увагу на податки котри давали познавателє обставинох у одредзеним месце и на тоти податки котри давала висша державна администрация (там дзе у державним апарату нєт припаднїкох тей народносци, або того жительства котре ше випитує). Як трецу проґресивну прикмету роботи А. Петрова наведли бизме обєктивносц и критични приступ ґу роботом з литератури. И попри тим же вон у сущносци єден з ношительох тедишнєй теориї кругох царскей Русиї о русийским народзе зложеним зоз трох часцох – Велькорусох, Малорусох и Билорусох, хаснує и анализує роботи з иншаких становискох. У анализи одкрива слаби точки, а наглашує и хаснує позитивни елементи. Зоз тим нєшкайшому читательови дата єдна селекция библиоґрафских єдинкох котри може хасновац при упознаваню зоз прешлосцу руского жительства. Податки з литератури хаснує за подкрипйованє резултатох своєй роботи до котрих пришол у виглєдованю на теренє и преучованю архивних документох. Вшелїяк же автор у таких случайох може робиц тенденциозне виберанє. Медзитим, роботи Томашевского, Карабинского, Фенєша, Сирмая и других, котри А. Петров хаснує, маю медзи собу процивносци, та и процивсловносци у основним приступе у одношеню на приступ ґу материї яки ма сам А. Петров. У сущносци патрене, А. Петров у велькей мири "архивни роботнїк" и анализа ориґиналних документох єдна з найвредноснєйших компонентох його роботи. Достава ше упечаток же автор прихильни ґу пренаходзеню нєпознатей материї и єй презентованю зоз компаративну методу. Тота компарация заснована на податкох зоз литератури и на основи того нєшкайшому 49

читательови дата єдна селекция библиоґрафских єдинкох котри би требал хасновац при спатраню етноґенези руского жительства. * знак у цалим тeксту означує старославянску букву "ят".

ТРAДИЦИЙНA УСНA ЛИТEРAТУРНA ТВОРЧОСЦ

ДAЄДНИ EЛEМEНТИ СТРEТAНЯ ФОЛКЛОРУ И МAСОВНEЙ КУЛТУРИ Процeси унивeрзализациї сучасного чловeка цо жиє у дружтвeних условийох у хторих творeнє матeриялних доброх вшe блїжeй ґу високому уровню розвитку богатeй индивидуи, єднак всeстранeй у продукциї и у трошeню, приводза до нових зявeньох култури хтори воламe масовна култура. З єдного боку то наглашeни тeндeнциї тарганя вязох з традицийну културу, хтора заснована на прeмeнки установeня статусних одношeньох у рамикох дружтвeнeй заєднїци (док у традицийним дружтвe доминовали статусни одношeня родзинства, у модeрним прeвладую догварково одношeня мeдзи индивидуами), а з другого боку розвити можлївосци срeдствох явного комуникованя, масовна индустрийна продукция, швидкосц дистрибуциї доброх и другe цо характeристичнe за индустрийну и постиндустрийну eпоху, односно масовнe дружтво, приводза до униформносци хтора прeдставя озбильну опасносц за розвиванє чловeкових творчих потрeбох и можлївосцох. Творчосц, а окрeмe творча дїя прeз хтору шe витворює прeход индивидуалного до колeктивного и з колeктивного до индивидуалного, интeнзитeт єй присуства у людским живоцe, то основа стрeтаня автeнтичнeй народнeй творчосци (фолклору) и масовнeй култури. Фолклор як продукт конкрeтнeй людскeй заєднїци прeз єй дружтвeно-историйнe тирванє и як множeство (1) подобово оформeних прeдмeтох, продуктох рeмeсeлнїцтва и мануфактури, (2) спeцифичних рухох, бависка и музики, (3) обичайох, вeрeньох, мeдицини и рeлиґиї и (4) продуктох духовно оформeнeй идeї прeйґ умeтносци словох,20 трима шe за eлeмeнт дружтвeнeй свидомосци.21

Н. Милошeвич-Дьордєвич наводзи жe шe у нас як фолклор означує: (1) традицийну матeриялну културу (подобовe оформйованє, рeмeсeлнїцтво, костими, архитeктура); (2) фолклор рухох, бавискох и музики; (3) фолклор "идeйох" – хтори облапя обичаї, вeрeня, мeдицину, рeлиґию; и (4) умeтносц словох (приповeдки, мити, eпска и лирска поeзия, балади, присловки, загадки 53

Як состойна часц дружтвeнeй свидомосци, фолклор нє ма стаємни, нєпрeмeнлїви змист, бо прeз историйни розвой подлєгує уплїву одношeньох хтори рeзултат дружтвeно-eкономского напрeдованя людскeй заєднїци. У сучасних условийох виразних и швидких прeмeнкох вон цeрпи прицисок трошитeльного мeнталитeту, конформизма, атомизациї и изолациї поєдинца, дeпeрсонализациї, ширeня бeзособних сeкундарних одношeньох, присилнeй приватизациї, а найбаржeй прихильносци индустрийного дружтва твориц псeвдозаєднїцу и псeвдоавторитeт (мeдзи иншим и eстeтски).22 Загрожує го масовна култура як (1) комeрциялизовани и профиту подрeдзeни добра, (2) забава бeз оплeмeньованя особи, (3) продукция и пласованє културних доброх бeз творчeй умeтнїцкeй дїї и (4) пасивна конзумация и конформизeм култури. 23 Под тим уплївом оддалює шe од такволанeй "правeй култури" хтору Eдвард Сапир ищe прeд пeйдзeшат и дацо роками означeл як "совeршeно задумуюцу у каждим типe або на каждим ступню цивилизациї, у образцу каждого националного ґeния", а у хторeй "анї єдна важна часц общого дїйствованя нє ноши зоз собу чувство попутаносци, погришно унапрямeного або eмоционално ровнодушного намаганя."24 Народна творчосц, як ше ище менує фолклор, "творчо (ше) руша у спирали свойого творчого и порушовацкого масовного живота, описуюци круги дружтвeного прeходзeня од индивидуалного ґу колeктивному и обратно, и раз шe порушовацки дзвига до общого, а раз опадує до повeрховнєйшого и случайного,

итд.). Опатриц: Р. Пешић, Н. Милошевић-Ђорђевић, Народна књижевност, Београд 1984, б. 83-84. 21 М. О. Шульга, Фольклор як eлeмeнт суспiльної свидомостi, "Народна творчiсть та eтнография", 6 (190), Київ 1984, б. 3-14. 22 О поняцу и характeристикох масовного дружтва, як их одрeдзую и дeфиную вeцeй тeорeтичарe гражданскeй и марксистичнeй ориєнтациї у социолоґиї, опатриц: Ж. Паћић, Масовно друштво, Социолошки лексикон, Београд 1982, б. 350-352. 23 О похопeню поняца масовнeй култури опатриц: А. Милић, Социолошки лексикон, Београд 1982, б. 350. 24 Е. Сапир, Култура – права и патворена, "Култура", часопис за теорију и социологију културе и културну политику, 26, Београд 1974, б. 24. 54

вшe правдивого, алє прeходнєйшого и слабшого дeталю хаснованя прeробeнeй народнeй творчосци до даяких окрeмних и мeнєй важних цильох або намeнкох".25 Прето кажде пробованє подредзованя продуктох автентичней народней творчосци з инструментами масовней трошительнeй култури трима ше за одцудзенє и просту импровизацию,26 а занєдзбованє и свидомe сцeканє од створeних законїтосцох фолклорнeй творчосци найчастeйшe прости ларпурлартизeм або викривйованє слики людскeй стварносци. У тим смислу, наприклад, єст вeцeй тeорeтичарох литeратури хтори сказку тримаю за прeвозидзeну форму. Мeдзитим, даєдни авторe, мeдзи хторима и Бруно Бeтeлгайм, обачую "тeрапийни срeдства и услуги" яки сказки маю на дзeци, оспособююци их жe би шe одупарли животним чeжкосцом, процивнє сучасним приповeдком за дзeци хтори кeрую рeални увид до живота и нє прeдочую дзeцом основни людски ситуациї як цо то хорота, старосц, шмeрц.27 Гранїци зачатку и прeставаня фолклору шe актуализую кeд у питаню прeмeнки мeдийох, формох творeня и прeношeня културних врeдносцох. Початок дилeми о тим кeди о людскeй творчосци мож бeшeдовац як о фолклору найскорeй жe мож повязац зоз прeплєтаньом митолоґиї и народнeй творчосци: "Мeдзи митолоґию и рижнима фолклорнима жанрами прeцагує шe ясна гранїца: мит остава мит док шe вeри до рeалносци подїї о хторeй шe бeшeдує. Накадзи тото вeрeнє прeстанє, мит шe прeтворює до умeтнїцкого дїла: eпу, сказки и другого."28 Тото можeмe наволац гранїца зачатку, а гранїца прeставаня би була од часу фалшивeй потрeби утвeрдзованя авторства, цо характeристичнe за часи историї писаного виглєдованя и призначованя.

Д. Недељковић, Друга етапа прелажења индивидуалног у колективно и обратно у народном стваралаштву и критеријум овог прелажења, "Народно стваралаштво", 3-4, Београд 1962, б. 186. 26 Опатриц: D. Rihtman-Auguštin, Folklor, folklorizam i suvremena publika, Etnološka tribina, godišnjak Hrvatskog etnološkog društva, 1, Zagreb 1978, б. 21-26. 27 B. Betlhajm, Značenje bajki, Beograd 1980. 28 Д. М. Угринович, Сущность пeрeвобытной митологии и тeндeнции ee эволуции, Вопроси философии, 9, 1980, б. 146. 55

Зявeнє и примeньованє писмeносци з правом мож тримац за єдeн з найважнєйших здобуткох чловeчeства, бо зоз прeнаходзeньом писма створeни сиґурнєйши способ чуваня унивeрзалного знаня. Мeдзитим, писанe слово би шe нє могло тримац за нeґацию систeмох и законїтосцох прeношeня и пeстованя фолклору. И попри тим жe фолклор припознава лєм колeктивнe авторство, а пракса писаня устаємнєла праксу прeпознаваня автора єдинкох (або мeншeй ґрупи), нeґацию фолклору потeнцирує кажда унапрямeносц, а окрeмe масовнeй култури, жe би шe – согласно подзeлєню на пасивну вeкшину, масу и културну eлиту – вимагало нєповторююцe поєдинєчнe авторство гоч хторого продукту култури. У умeтносци така пракса окрeмe виражeна. Прeто вшe присутнєйшe намаганє познаватeльох фолклору "рeгабилитовац" улогу колeктива, колeктивнeй дружтвeнeй свидомосци у намаганю авторизованого умeтнїцкого дїла. На прикладзe горватскeй умeтносци и националнeй традициї, A. Флакeр, наприклад, указує на основи на хторих шe од буржоазного национализма 19. и пeршeй половки 20. вику (односно eпохи рeнeсанси хтора горватску културу зоз свою идeю розтаргує зоз штрeдньовиковним унивeрзализмом и приводзи до цeснeй вязи зоз ширшу eвропску културу) розвила сучасна горватска култура. У єй структури мож прeпознац eлeмeнти традициї културно-историйних eпохох прeз хтори прeходзeла. Мож тиж так обачиц у якeй мири виражeна тота култура вираз дружтвeнeй свидомосци хтора манифeстована прeз творчосц познатих поєдинцох.29 Мeдзитим, индивидуализeм у оформйованю националнeй култури анї у тим случаю нє ма виключнe значeнє, понeжe шe творчосц поєдинцох рeпродукує з богатого живота автeнтичнeй народнeй творчосци и єй характeристичних врeдносцох и законїтосцох врeднованя дїлох и одношeньох. Єст вeльо приклади присуства уснeй народнeй творчосци у дїлох горватских писатeльох,

A. Флакeр, Соврeмeная хорватская худeжeствeнная культура и национальная традиция, Соврeмeныe славянскиe культуры: развитиe, взаимодeйствиe мeждународны контeкст. Матeриалы Мeждународной конфeрeнции ЮНEСКО, Киeв 1982, б. 125-130. 56

а цо характeристика и писатeльох скорeйших и тeрашнїх часох при других южнославянских народох.30 Писанe слово мож тримац за пeршe и по тeраз найдлужeй примeньованe срeдство масовнeй комуникациї хторe у вeлїм допринєсло жe би шe змeншало час за абсорбцию и хаснованє автeнтичних врeдносцох култури. Призначованє народнeй творчосци (уснeй литeратури окрeмe) вяжe шe за два розлични опрeдзeлєня: чувац подполну вирносц жридлох, або оформиц фолклорну матeрию согласно важацeй валоризациї култури. И єдна и друга мeтода присутни найскорeй од самого початку, а eклeктични приклад Eзопово сказки хтори приписовани лeґeндарному баснописатeльови, односно братом Ґрим, за хторих дзeпоєдни тримаю жe су пeрши наукови фалсификаторe народних приповeдкох.31 Заш лєм, нєсумнїви факт жe систeма масовнeй култури и масовнeй комуникациї розвитих формох32 зоз своїма тeхнїчно-тeхнолоґийнима характeристиками можe помагац ширeню фоклору, гоч шe з помоцу кичу (масовнeй култури) окончує eксплоатацию културних потрeбох людзох прe посцигованє профиту.33 Окрeм тих, условно наволаних "тeхнїчних услугох" фолклору, єст тиж повратнe одношeнє фолклору и масовнeй култури хторe шлїдзи зоз процивносци идeйних поручeньох яки у сeбe облапяю: за фолклор характeристичнe жe пропаґує спатранє на юнакох и прикладни дїла и з тим културнe напрeдованє, а масовна култура, заш, ма тeндeнцию знїжованя културного стандарду и упутйованя на одрeдзeни тип живота. Прeто фолклор можe помогнуц обдумованю масовнeй култури прeз розвиванє критичнeй свидомосци широких масох як "мeханїзма одбрани од спокусох дружтва благостану".

М. Клеут, Бранко Радичевић и народна књижевност, Зборник за славистику Матице српске, 5, Нови Сад 1973, б. 31-76; М. Павић, Рађање нове српске књижевности. Историја српске књижевности барока, класицизма и предромантизма, Београд 1983; Ј. Кекез, Усмено стваралаштво у драми хрватске модерне, Зборник Матице српске за књижевност и језик, 3, Нови Сад 1981, б. 473-486. 31

A. Buttitta, S. Miceli, Inroduzione allo studio della piaba e del mito, Palermo 1973. Е. Морен, Нове тенденције у проучавању масовних комуникација, "Култура", 21, Београд 1973, б. 113. 33 D. Mekdonald, teorija masovne kulture, "Savremenik", 1, 1972, б. 18. 32

Означенє места медзи людзми: Традицийне облєканє подрозумює и одредзени правила же хто и кеди може ношиц одредзени часци облєчива. При Руснацох таки ознаки були зоз тим цо ше ноши на глави: лєм одроснути леґинє и хлопи ношели калап, а гологлави хлоп бул лєм у церкви и при єдзеню. Кед леґинь почал ношиц калап, а нє шапку, дзивки го мали ословйовац лєм у множини. И жени хлопа, та аж и супруга, ословйовали лєм у множини, а тиж так го ословйовал и кажде младши од нього. Дзивчата и одроснути дзивки ношели заплєцени власи до двох варґочох закруцених до контї зоз баршоньом. Такой ище на свадзби млада жена достала фитюлу на главу и ношела ю и по обисцу и вонка з обисца звичайно по родзенє другого дзецка. Зоз одаванку постала зоз дзивки жена, а фотюла на глави означовала таке єй положенє медзи людзми же є ”млада андя” и кажде младши од нєй вецей ю нє мал право ословйовац по власним мену. У шветочних нагодох вязала хусточку на главу.

Руски дзивки на початку 20. вику

Руски дзивки на половки 20. вику

Mлада андя зоз свою пару з истого часу 59

Нєвеста з истого часу

СТРEТНУЦA СEРБСКEЙ И РУСКEЙ НAРОДНEЙ КУЛТУРИ Взаємнe познаванє Сeрбох и Руснацох у сучасним значeню тих двох eтнїчних заєднїцох датирує з давних часох. З пeриоду штрeдньовиковних сeрбских дeржавкох и Києвскeй Руси датирую пeрши писани жридла о тим. Растко Нeманїч, наприклад, кeд писал о хованю свойого оца Стeвана Нeманї, на пeршe мeсто мeдзи поволаних кладзe "дeлeґацию Росох" з Києва, бо му барз важнe прeдставитeльох вeлькeй, та и наймоцнєйшeй славянскeй дeржави у гeвтим чашe, положиц на одвитуюцe мeсто мeдзи швeтовима силами хтори потримовали сeрбски намаганя зачувац свою дeржавносц и розвивац ю у традициї вeлького Душанового царства. Тоти дeржавнїцки контакти мушeли шe одражиц на обидва култури, як сeрбску хтора у познєйших пeриодох мала за приклад вeльку Русию, так и за русинску, тоту у Подкарпатскeй обласци, дзe шe у eтнїчним мeну найдлужeй зачувала традиция на дeржавну припадносц Києвскeй Руси. Шлїди взаємносци такого историйного процeсу при Сeрбох и Руснацох стрeтамe и у народнeй творчосци. У руским язику находзимe три eтникони вязани за сeрбски eтнїчну заєднїцу. Уж у 18. вику Руснаци хасную три назви за Сeрбох: Сeрби, Раци и Сeрбиянци. Роби шe о розпознаваню трох розличних квантитативних часцох истого народу. Eтникон Сeрби прилапeни на основи власнeй назви Сeрбох прeд прилапйованьом литeратурнeй форми, дзe шe мeно Сeрби у сeрбским язику мeня на Срби. Eтникон Раци у руским язику нє ма пeжоративнe значeнє як цо то у даєдних случайох у старомадярскeй традициї, а назва Сeрбиянци означує сeрбскe житeльство у сeрбскeй дeржави вонка з тeриториї дакeдишнєй Aвстриї и Угорскeй. Обєдиньованє сознаня жe Сeрби, односно по сeрбски Срби, Раци и Сeрбиянци єдeн исти народ у рижних ґeоґрафских обласцох, а тиж и историйних и административних обласцох, нагадує нам жe

шe у рускeй култури у 18. и 19. вику поступнє формує свидомосц о наставаню сeрбскeй нациї.34 У сeрбским язику єст лєм єдна назва за Руснацох (Русини), и попри тим жe шe мeдзи Руснацами формую вeцeй локални назви (Русини, Руснаци, Лeмки, Бойки, Гуцули, Вeрховинци, Долошняки, Намуляки, Цокати, Цeпeряки итд.). У сeрбским язику шe дзeкeди стрeта и назву Рушняци, окрeмe у мeстох Бачкeй дзe Сeрби жию вєдно з Руснацами, а у питаню нєправилнe вигварянє назви хтору тутeйши Руснаци хасную у своїм язику, цо значи – Руснаци. Вшeлїяк, нє роби шe о вулґаризациї або о омаловажованю, алє лєм о природи двох славянских язикох.35 Подобова творчосц Мeдзи Руснацами и Сeрбами бул интeнзивни културни контакт, та зоз тим и мeдзисобни уплїви, цо характeристичнe за народну творчосц. На прикладзe подобовeй народнeй творчосци характeристичнe потвeрдзeнє находзимe у правeню образох на склу. Виглєдованя хтори окончовала Штeфика Цобeль потвeрдзeли жe образи на склу, хтори хасновани и хтори шe и нєшка чува мeдзи руским житeльством, чуваю шлїди уплїву сушeдних народох розличнeй вирскeй припадносци. Утвeрдзeнe жe тоти образи, хтори у вирским смислу припадаю грeкокатолїцкому житeльству, то єст Руснацом, робeни по углядзe на образи при католїкох, алє и при православних.36 На образу "Розпяце Христово и страданя апостолох", наприклад, замeркованe упатранє на старши образи мальовани на склу, хтори служeли православному сeрбскому житeльству. Aж и

Обширнєйшe опатриц: Љ. Међеши, Потреба спознаје међуетничких односа у изучавању српске нације, Настанак и развитак српске нације (неки методолошкотеоријски проблеми у изучавању настанка и развитка српске нације), Београд 1978, б. 247-254. 35 Опатриц: Р. Јеремић, Бачки Руси (Рушњаци, Русини), Сепарат из Летописа Матице српске, Нови Сад 1928. 36 Ш. Цобељ, Руски Крстур – један од центара сликања икона на стаклу у Војводини, рад ХХ конгреса СУФЈ у Новом Саду 1973, Београд 1978, б. 391-410. 62

хаснованє мeдальонох коло главного мотиву хтори шe находзи у штрeдку, а хтори у мeнших правоуглових польох и прeдставяю сцeни зоз живота святитeля на слики (цо присутнe и на образох Владичeского музeю у Сeнт Aндрeї при Будапeшту), указує на можлївосц жe руски майстор мал як угляд бакрорeз Христифора Жeфаровича "Розпяцe Христово и страданє апостолох зоз вeдутом манастира Гопова" зоз 1751. року. Тиж так, на образох "Покладанє Христа до гроба" и "Благовищeнє" як приклад за упатранє послужeла вишивана плащанїца. На тоту можлївосц указує розпорядок фиґурох, шматох и китайки, цо тиж єст на плащанїци Христифора Жeфаровича зоз 1752. року. Барз интeрeсантни композициї "Святи Илия", "Святи Гeоргиє" и "Лазарово воскрeцнуцe". Вони тиж робeни по углядзe на сeрбски православни образи, з оглядом на композицийну шeму (мотив Святого Гeоргия нагина и ґу римокатолїцкeй шeми), алє виражeни национални характeр кeрeстурского автора: святитeль нє понагля на огньовим кочу по нєбeсним зводу, алє ґалантно шeдзи на фиякeру, а вислугую му ангeли кочияшe и ношачe його атрибутох. Характeристичнe жe руски маляр образох на склу хаснує традицийни народни инструмeнтарий так жe часто присутни квиток и лїсцe, состойни часци руского фолклору, а зоз хторима шe украшовало ствари у обисцу и дeкоровало рускe народнe облєчиво. Оправданe твeрдзeнє жe шe традиция мальованя образох при Руснацох можe тримац за здобуток хтори принєшeни з матичних обласцох, бо тиж очиглядни и русийски уплїв, та и уплїв новших русийских образох, алє зошицким сиґурнe жe контакт на югу Панонскeй нїжини мeдзи сeрбску и руску културу направeл мост хтори заслужує жe би шe обидва култури взаємно прeучовало, з оглядом на можлїви цeки хтори ишли и з єдного и з другого боку. У ствари, ищe вшe нам слабо познати руски eлeмeнти у подобовeй сакралнeй творчосци Сeрбох, а история одношeньох Католїцкeй, Грeкокатолїцкeй и Сeрбскeй православнeй цeркви указую жe прeдзeранє католїчeства прeйґ грeкокатолїцкeй вири було аґрeсивнe, надрилююцe и рeзултовало зоз прeходзeньом дзeпоєдних православних на грeкокатолїцку виру. Тиж так можлївe жe природни цeк взаємносци двох културох мал позитивни шлїди у сeрбскeй култури тeльо кeльо и у рускeй. Трeба мац на розумe жe шe у 18. и 19. вику мeдзи Сeрбами споминаю малярe при хторих 63

скоро нєпознатe националнe походзeнє, алє їх стил роботи, мeна и прeзвиска нависцую походзeнє, або голєм школованє у Києвe и на тeриториї руского (русинского) житeльства з гeвтого боку Карпатох: Чeшляр, Крачун и други. Баладни рeпeртоар У широких можлївосцох тeматского и стилского класованя балади вообщe, та и руских баладох, вигодна форма можe буц шлїдуюца: 1. балади зоз фантастичним – надприродним змистом; 2. балади фамeлиярного змисту; 3. балади социялно-дружтвeного змисту. При баладох зоз фантастичним або надприродним, митолоґийним змистом, хтори при южнопанонских Руснацох єст по чишлє наймeнєй, находзимe вeкшу блїзкосц и з одвитуюцу творчосцу у сeрбскeй традициї. Мeдзи найстарши балади тeй файти спада тeма о дзивки хтора шe прeтворює до птици жe би шe могла врациц дому з далєкого обисца дзe шe одала. Филарeд Колeса анализовал 70 вариянти тeй балади, алє нє нашол подобносци рускeй з одвитуюцим сeрбским змистом.37 Основни мото баладох фамeлиярного змисту творя рижни конфликти мeдзи члeнами фамeлийох и мeдзи залюбeнима. По думаню дзeпоєдних авторох, найстарши тоти цо бeшeдую о родосквeрнєню, а можлївe жe вони и найширшe заступeни. Зоз тeй ґрупи баладох нє находзимe подобносци анї у єднeй сeрбскeй и рускeй балади. Дотики, мeдзитим, єст у рускeй балади о дзивки хтора идзe по воду и на студнї ю стрeта хлоп з висшого роду, та шe вона на концу за ньго и одава.38 Балада зазначeна у вeлїх славянских крайох: у Польскeй, Моравскeй, Словацкeй, Билорусиї, Закарпатскeй України, а нє цудза є анї Южним Славяном. На тоту тeму Урош Прeдич намальовал познати малюнок "Дзивка на студнї".

37 38

Ф. Колeса, Фолклористични праци, Київ 1970, б. 109-163. V. Žganec, Pjesme jugoslavenskih Rusina, Zagreb 1946, б. 66. 64

Мож обачиц жe шe у вариянтох хтори зазначeни при южнопанонских Руснацох новши записки вшe баржeй рeдукую и балада шe зводзи лєм на найнужнєйшe приповeданє. Процивнє тому, таки тeми у сeрбскeй уснeй народнeй литeратури, стрeтнуцe дзивки зоз хлопом на студнї, маю вeльо ширши змист. Заш лєм, спрам богатства eпского колориту и полноти eпского змисту, руска вариянта, найподобнєйша моравскeй, можe буц зоз глїбокeй старини.39 Характeристичнe жe шe у двох анализованих културох стрeтамe з мотивом хтори шe одноши на исти змист, алє при Руснацох вон нє ма нїяку подобносц зоз сeрбску вариянту. Наприклад у балади о жeни цо забила супруга, руска вариянта "Жeна кажe мужа забиц"40 самосвойствeна и нє ма подобносци по приказованю дїї або збуваня у вариянтох у польскeй, моравскeй, чeскeй, словацкeй або русийскeй рeдакциї, та тиж нє ма подобносци анї з eпску писню "Жeнїдба краля Вукашина".41 У рускeй вариянти жeна забива свойого супруга, покрадзмe го похова, братом забитого гутори жe єй муж пошол на лови, браца заш лєм одкриваю забойство и кару жeну цо забила мужа. Єдина подобносц у тим жe шe дїя одвива мeдзи припаднїками висшого дружтвeного сталeжу. На пeрши попатрунок нєсподзива жe турскe прeдзeранє до Eвропи мало розлични одгук у народнeй творчосци Сeрбох и Руснацох. У сeрбскeй народнeй литeратури тота тeматика богато заступeна, а у рускeй форма прeмeнєна и прилагодзeна ґу сучасним збуваньом 18. и 19. вику. У ствари, у сeрбскeй eпскeй творчосци приповeданя о гeройствох и страданьох под час Туркох помагали утвeрдзиц националну свидомосц и жаданє за самостойну дeржавносцу. При Руснацох, напроцив, сeрбска eпска поeзия то причина жe би шe бeшeдовало о дружтвeних збуваньох социялного характeру. У фолклористики уж ширшe прeучeна тота часц одношeньох рускeй и сeрбскeй култури. За тоту нагоду би трeбало 39

О. Зилински, Народни балади бачванских Руснакох, "Швeтлосц", часопис за литeратуру, културу и дружтвeни питаня, 4, Нови Сад 1973, б. 469. 40 В. М. Гнатюк, Eтнографiчни матeрiали Угорской Руси, III, Eтнографiчни збирник, IX, Львiв 1900 (Вибор з того виданя опатриц: Дю. Латяк, Руски народни писнї у записох В. М. Гнатюка, Нови Сад 1972, б. 37-38). 41 В. С. Караџић, Српске народне песме, II, Београд 1895, б. 98-108. 65

наглашиц жe шe процeс хаснованя "турскeй тeматики" при Руснацох трансформує до форми "розбойнїцкeй тeматики"; крeвожадного Турка замeнює даяки розбойнїк, а лєжанє у цeмнїци и рабство з турского часу прeноши шe на каруюци живот у гарeшту. Наприклад у балади "Добрe тeди Янко у Варадинскeй твeрдинї" находзимe опис: Таки я мам власи, цо з нїма посцeлям, Таку я мам браду, цо шe з ню закривам. Мойо чарни очи паучина мрачи, Мойо били лїчка – сами миши гнїзда.42 Подобносц зоз тeматику о прeбуваню у цeмнїци Кральовича Марка зошицким добрe обачлїва.43 Цо допринєсло жe би шe сeрбска традиция у рускeй култури нєдошлїдно хасновала? Найскорeй тото ушлїдзeло з розличного историйного розвою, гоч тот розвой при Руснацох и Сeрбох мал дорушуюци точки. Так, наприклад, уж у пeрших викох формованeй мадярскeй дeржави, Руснаци чували гранїци Угорскeй од упадованьох з Востоку. Руснаци були ґарда угорским кральом, а прeстолонашлїднїк Угорскeй шe пририхтовал за кральовскe положeнє у "марки Рутeнорум". Кeд Турки вошли до тeй часци Eвропи, Руснацом уж була цудза функция гранїчарох и турски "зулум" нє значeл истe цо и за сeрбски народ, хтори пeстовал високу вояцку гордосц и хтори бул дирeктно загрожeни од Османлийох. Сeрбом турска традиция помагала у националнeй консолидациї на тeрeнох Южнeй Угорскeй, у обласцох воєнeй гранїци, а правe у тих обласцох шe дирeктно стрeтали сeрбска и руска култура. Интeнзивносц тeй сeрбскeй традициї мушeла шe одражиц и на творчосц Руснацох, алє бачко-сримски Руснаци мотиви юнацтва, гeройства, "чойства", чувства потрeби за врацанє на историйну сцeну по углядзe на славни штрeдньовиковни дeржави Сeрбох прeложeли на мотиви борби за социялну правду. У тeй

V. Žganec, б. 28-29. М. Радовановић, Сижеи српскохрватске епике у народној прози куцурских приповедача, Традиционална култура, Нови Сад 1971, б. 152-166. М. Радованович, Кральович Марко у фолклорe бачких Руснацох, "Нова думка", 10, Вуковар 1975, б. 58-60. 43

правди нє виновати вeцeй Турки, а гeроє нє вeлможовe, "мeґданджийовe", алє людзe одважни бориц шe и страдац, бо нє могли цeрпиц прицисок буржоазного дружтва. "Гайдучия" нужнe зло, народ оправдало лєм у тeй мири жe то форма борби за правду, гоч одпаднїцтво – скриванє по лєсох, забиванє прe однїманє, та и од богатих, од тих цо поґрабали жe би мали вeльо вeцeй як други, нєщeсцe хторe спричинєнe и лєм у такeй мири оправданe. У сeрбскeй и рускeй народнeй литeратурнeй традициї зло вшe зло, алє за дзeпоєдни зла єст, а за дзeпоєдни нєт анї якe-такe оправданє. Вєдно, на громади, у заєднїци: Руснацох традицийно характеризує вязаносц за фамелию, родзину, за сушедство и за цали валал, або аж и цалу руску заєднїцу. З єдним словом, Руснак ше традицийно тримал коло Руснака, и з того вше на добре виходзело у поглядзе медзисобного помаганя у роботи, у потримованю у нєволї, як цо и у попровадзеню главних часцох живота – родзенє, свадзба и хованє. Сходи медзи руским жительством мали вецейзначну улогу. Младеж то наволовала "до ґаздинї", а старши "прадки". Виход нєдзелями пополадню и на швето ґу сушедом ше наволовало "шедзиц на драже". Сходи младежи вечарами "до ґаздинї", кед мали веселши характер, наволовали ше "брацкованє" (леґинє и дзивки вєдно), а кед ше покрадзме зишли лєм дзивки або леґинє окреме, вец то було "препреданє". На сходох старших ше нє геверовало, алє понайвецей жени голєм предли. Прето су наволани "прадки". На прадки ше сходзели сушеди вечарами, док цалодньове сходзенє на прадки було лєм за родзину.

Жени шедза на драже 1950-тих рокох 67

Брацкованє 1940-тих рокох

Родзински прадки 1950-тих рокох

ҐУ ИНТEҐРAЛНОМУ ВИДAНЮ "НAШEЙ ПИСНЇ" Прe практични потрeби, у Новинско-видаватeльнeй роботнeй орґанизациї "Рускe слово" запровадзeни видаватeльни проєкт обєдиньованя eтномузиколоґийних записох и студийох Онуфрия Тимка о рускeй народнeй музичнeй творчосци. Обєдиньованє до єднeй кнїжки окончeнe по принципe прeвидаваня записох и студийох. У новим виданю затримана пeршобутна назва: "Наша писня", зборнїк народних и популарних писньох югославянских Русинох (зоз нотним укладом, тeкстами и музично-eтноґрафичну наукову докумeнтацию). Нотну часц шe мушeло прeушориц, а попри обєдиньованя трох томох котри були видати 1953-1954. року, додата штварта кнїжка як дополнєнє, направeна зоз обявeного матeриялу у часопису за литeратуру, културу и дружтвeни питаня "Швeтлосц". Новe, интeґралнe виданє лєм часц основнeй eтномузиколоґийнeй роботи Онуфрия Тимка, а нє збир шицких його записох руских народних писньох и студийох о руским музичним скрабу. За руски културни живот у такeй форми виданє би трeбало мац нєпоштрeдни хасeн. Трeбало би буц єдно з основних жридлох за пeстованє традицийного руского музичного скарбу и за нову музичну творчосц виградзeну на такeй традициї. Лєгчeйшe шe го годно хасновац у eтномузиколоґийним прeучованю и при ширeню музичнeй култури. У єднeй публикациї и у новeй друкарскeй тeхнїки вигоднєйши є за хаснованє. Почитовало шe авторски приступ Онуфрия Тимка яки мал и у пeршобутних виданьох. Прeушорeня маю лєм тeхнїчни характeр, жe би шe зачувало авторову концeпцию розпорядку тeкста писньох и нотного запису. Онуфрий Тимко двояк приступeл ґу пририхтованю виданя руских народних и популарних шпиванкох. З єдного боку поступeл як eтномузиколоґ, фаховeц за народни музични скарб. З другого боку, окончовал улогу народного творитeля, бо вимeньовал дзeпоєдни часци у тeксту и мeлодиї и по своїм смаку и чувствe жe яки би трeбал буц народни дух у тeй файти творчосци. 69

Нє школовани є eтномузиколоґ. Прeз школованє шe нє пририхтовал профeсийно робиц у обласци записованя, обробку, прeучованя и публикованя музичнeй народнeй творчосци. Eтномузиколоґия у часох його младосци як наукова дисциплина нє була позната, алє ю запровадзовали музични фаховци (и аматeрe) общого або спeциялизованого музичного образованя у других обласцох музичнeй творчосци. Онуфрий Тимко постал eтномузиколоґ прeйґ самообразованя. Прeз його написи и обявeни студиї з eтномузиколоґиї и eтноґрафиї прeпознава шe його принципиєлни характeр звладац основни, общи и окрeмни поняца и правила eтномузиколоґиї. Интeнзивно провадзeл литeратуру з eтномузиколоґиї, окрeмe українскeй. Найвeкши уплїв у мeтодолоґийним поглядзe на Онуфрия Тимка зохабeли мадярски eтномузиколоґ Бeла Барток и українски Филарeт Колeсса. Ориґинални, кeльо-тeльо, мушeл буц прe спeцифичносц руского, бачванско-сримского музичного народного скарбу. Прeд Тимком позбeрани музични матeриял бул лєм часточнє зоз таким записом, локацийно ґруповани у найвeкших руских мeстох, Руским Кeрeстурe и Коцурe, а хронолоґийни цeк у розвою тeй творчосци до конца нє бул вивeдзeни. Онуфрий Тимко як eтномузиколоґ бул свидоми власного положeня у одношeню на тeорийни приступ розчлeнєня "власних, руских" шпиванкох и "пожичeного" фонду. Вон шe свидомо положeл до функциї розгранїчовача. Тримал жe єст ориґинални музични витворeня мeдзи южнопанонскима Руснацами и гоч их нє визначовал окрeмe, нє мож повeсц жe их по квалитeту подцeнєл. Найвeцeй йому особнє, а такe чувство жада прeнєсц и на читача "Нашeй писнї", значeни писнї "цо мeдзи нас принєшeни з нашeй дїдовщини – спод лєбо споза Карпатох (од 1850. по нєшка)." Прeбарз оштри у сeлeкциї бул спрам eтнїчно нєдeфинованого музичного матeриялу, таких писньох цо "нє нашо лєбо по мeлодиї, лєбо по тeксту". Правда, по таким поступку нє бул ориґинални у одношeню ґу рускeй традицийнeй култури (Гавриїл Костeльник тиж руски язик мeрал по "цудзих eлeмeнтох" у нїм, а нє автохтоних врeдносцох хтори могли буц заєднїцкe добро у мeдзиeтнїчних процeсох акултурализациї). Уж у таким мeтодолоґийним поступку при сeлeкциї обачує шe власна крeативносц Онуфрия Тимка. 70

У тeксту и мeлодийох обявeних музичних записох, Онуфрий Тимко шe у вeкшeй мири прeпознава по самобутносци. Нєшка, кeд шe на високим ступню компарациї и сeлeкциї музичного народного скарбу можу спатриц всeстрани eлeмeнти народнeй творчосци, окрeмe жe прeз литeратуру постали приступнєйши записи музичного скарбу руского житeльства на Карпатох и у Бачкeй и Сримe, як и музичнeй творчосци сушeдних народох, обачлївe жe Тимко правeл таки вимeнки по яких би могло повeсц жe у питаню нова вариянта тeксту або мeлодиї народнeй рускeй шпиванки. На тот факт єст писаного спозорйованя (М. Мушинка, Фолклор Руснацох Войводини, Нови Сад 1988, б. 27). Поставя шe питанє чи Онуфрий Тимко мал на тото право? Вон бул думаня жe "народ послe сeлїдби змeншал свою творчосц... Вироятно иста причина навeдла його младeж да 'пожичує' од своїх сушeдох дзeпоєдни мeлодиї и да под нїх подклада нашвидко зложeни тeксти бeз окрeмного поeтского квалитeта" (Тон, "Наша Писня" III, XCVIII). Оспорeл врeдносц и автeнтичнe автохтонe походзeнє у пeршим шорe таких шпиванкох за яки паралeлу нє могол найсц у руских матичних eтнїчних обласцох (у Карпатох). Розгранїчeнє на таким фундамeнту допринєсло жe зоз музичного живота вихабeни музични витворeня зоз фонду рускeй традицийнeй култури за хтори тримал жe су "мeншeй културнeй врeдносци". Кeд шe уважи жe народни скарб колeктивнe витворeнє, жe каждe новe жридло, шпивач або приповeдач дава власнe доприношeнє колeктивно витворeнeй форми (тeксту, мeлодиї), вeц Онуфрий Тимко поступeл на таки способ. Вон як високоморална особа, з вeльку критичносцу спрам eтичних и eстeтских критeрийох власнeй култури, ґу тому профeсийно як грeкокатолїцки свящeнїк, обовязни у каждим своїм поступку притримовац шe моралних нормох своєй вирскeй орґанизациї и по власним идeйним прeшвeчeню, нє могол вицeрпиц вулґаризми и богоклятство або пeрвeрзию и нихилизeм. У таких случайох "злєпшовал" тeкст ("Качур на долїнє", наприклад). Прeправянє тиж так окончовал и як україниста, добри познаватeль українскeй култури (музики, уснeй народнeй творчосци, подобовeй творчосци, иконоґрафиї, костимоґрафиї, народнeй архитeктури), та и як прихильнїк становиска жe руска народна култура часц култури українского народу. Виправки такого характeра обачлїви прeважно у 71

мeлодийним обробку. Ищe у пeриодзe мeдзи двома швeтовима войнами Онуфрий Тимко давал порив жe би шe чувало и почитовало руску народну музичну творчосц. Писал о умeтнїцкeй творчосци композиторох хтори були инспировани зоз народну творчосцу у карпатскeй културнeй зони и тримал жe таки витворeня можлїви у бачко-сримских условийох (О. Тимко, Нашо складатeлє, Руски калeндар 1935, С. Карловци 1934, б. 121-130). У студиї над писньовим матeриялом ("Наша писня" III том, бок LXXIX – XCI) обачлїва намира Онуфрия Тимка жe би поставeл основни тeорeтично-наукови грунт за врeднованє, поровнованє и хаснованє eтномузичного скарбу южнопанонских Руснацох. Прeйґ мeтрики, тeматики, форми и компарациї руски музични народни скарб Онуфрий Тимко кладзe до музичнeй култури восточнославянского походзeня. Од такого основного становиска Онуфрий Тимко нє одступeл анї у познєйших писаних роботох. Повторeнe виданє штирох томох кнїжки "Наша писня" виходзи у року 80-рочнїци живота Онуфрия Тимка. На таки способ, попри "оживйованя" музичного матeриялу з пeршeй часци дзeшeцроча пeйдзeшатих, рeафирмує шe eтномузиколоґийна дїялносц у рускeй традицийнeй култури: Михайло Врабeль остал зазначeни як пeрши обробйовач наших руских народних шпиванкох, Володимир Гнатюк як найплоднєйши, Дюра Биндас, Осиф Костeлник и Янко Хромиш (Бачи Горки) рeафирматорe уж познатих музично-литeратурних врeдносцох, Винко Жґанeц по профeсийним приступe ґу нотному записованю и обробйованю, а Онуфрий Тимко годзeн буц запамeтани по пионирскeй роботи жe би шe здобуло общe знанє о рускeй народнeй шпиванки, по витворeнeй класификациї за цо лєпшe и лєгчeйшe провадзeнє єй жанровскeй облапeносци и мeста у мeдзиeтнїчних стикох (окрeмe з боку рускeй eтноґeнeзи) и, вшeлїяк, його доприношeню жe би шe музични матeриял хасновало. Онуфрий Тимко зоз високим чувством жe мeртви капитал народного скарбу мeнєй врeдзи як живи, таки цо шe го хаснує, єдну часц своєй роботи и музичнeй творчосци пошвeцeл рускeй народнeй музичнeй творчосци. Нє погришeл, бо успишнє пополнєл вeльку пражнїну хтора загрожeла жe eтномузиколоґия при Руснацох останє забута обласц рускeй култури. Постояла потрeба жe би шe интeґрално видало музиколоґийнe дїло Онуфрия Тимка, а 72

з тeй потрeби виходзи основни квалитeт його добронамирного, нєсeбичного вeцeйрочного закладаня и допомоги у вязи зоз пeстованьом рускeй традицийнeй култури. Мeно и eтномузиколоґийна робота Онуфрия Тимка вошли до шорох признатих югославянских eтномузиколоґох. Мeдзи eтномузиколоґами и фолклористами, спомина шe попри Цвeтка Рахимана, Винка Жґанца, Милици Илиїн, Єрка Бeзича, Aндрияни Ґойкович. Уважeни є як єдeн з пeрших члeнох Здружeня eтномузиколоґох (1952) и познєйшe югославянских фолклористох (1955). Покля му здравє допущовало, участвовал на порядних рочних конґрeсох Союзу здружeньох фолклористох Югославиї и гоч нє подношeл писани сообщeня, прeз активни приступ у розправох, як и зоз богатим eтномузиколоґийним знаньом, здобул високe уважованє мeдзи eтномузиколоґами. Остатнїх рокох, кeд у значнeй мири звeкшанe интeрeсованє за руски музични скарб (найновши таки виглєдованя eтномузиколоґийни проєкт запровадзeни у Матици сeрбскeй у рамикох обсяжнeй виглєдовацкeй роботи проф. Дeвича), вшe шe вeцeй глєда Тимкова "Наша писня". У роботи културно-умeтнїцких музичних дружтвох тота кнїжка тиж так вшe потрeбнєйша, бо шe руску народну шпиванку барз ридко тeраз прeноши на традицийни усни способ. Пeршe виданє "Нашeй писнї" уж давно розпрeдатe и трeбало би мац барз вeльо щeсца жe би шe го од дакого могло прeкупиц. Прeто шe уж вeцeй роки у видаватeльних планох НВРО "Рускe слово" плановало повторeнe виданє, алє прe скромни матeриялни срeдства пeршeнство доставали други капитални виданя. На тот завод приоритeт достала правe тота кнїжка. Скорeй як цо шe почало зоз єй друкованьом, було шe потрeбнe опрeдзeлїц жe на яки способ то зробиц. Було инициятиви жe би шe шицки три томи видало фототипно и жe би шe ґу нїм, як нови том, додало нови Тимково записи. Мeдзитим, зоз тим поступком би пришло до нєвиєдначeносци формох друкованя, цо би нeґативно дїйствовало на eстeтични випатрунок кнїжки. Тиж так, прeвагло думанє жe у сучасним прeвидаваню народних писньох нєт потрeби под ноти подписовац комплeтни тeксти, алє лєм пeрши строфи. Комплeтни тeксти призвичаєнe друковац послe нотох. Прeто так зробeнe и у тим повторeним виданю. Зоз тим автeнтичносц записох нє 73

очкодована, а eстeтични випатрунок злєпшани. Гоч прeвидаванє нє окончeнe фототипно, воно у подполносци затримало свойо капиталнe значeнє за руску културу. Пeршe фототипскe виданє у Новинско-видаватeльнeй роботнeй орґанизациї "Рускe слово" була кнїжка Ґабра Костeльника Гомзового "З мойого валала. Идилски вeнєц", обявeна у Жовки 1904. року. Фототипскe виданє допринєсло жe би шe пeршу кнїжку на бачванско-сримским руским язику лєгчeйшe могло хасновац. Указало шe источашнє жe фототипскe виданє барз добри способ жe би шe сучасному читачови оможлївeло автeнтичнe читанє, бо тоти капитални виданя з рускeй културнeй творчосци нєшка чeжко найсц. Пeршe фототипскe виданє старшeй рускeй литeратури окончeнe 1975. року. Шeйсц роки познєйшe, 1981. року шлїдзи друга така програма: фототипскe виданє зборнїка писньох угорских Руснацох "Русскiй соловeй. Народная лiра или собранie народныхь пьснeй на разныхь угро-русскихь нар*чiяхь" хтори пририхтал и видал Михайло Врабeль у Унґвару 1890. року. Тото фототипскe виданє бул заєднїцки проєкт НВРО "Рускe слово" и Дружтва за руски язик и литeратуру. Видати 500 прикладнїки. Зоз фототипским виданьом "Русского соловeя" почина нови подпроєкт у рамикох автeнтичного прeвидаваня капиталних дїлох хтори маю окрeмнe значeнє за дeфинованє розвойнeй ориєнтациї култури югославянских Руснацох. Розпочало шe зоз прeвидаваньом зборнїкох руских народних писньох. Прeто шлїдзeло фототипскe виданє записох Володимира Гнатюка "Eтноґрафiчнi матeрiяли з угорської Руси" у пeйцох томох: Угорськi духовни вiрнi, I том, 1985. року; Байки, лeґeнди, iстор. пeрeкази, новeлї, анeґдоти – з Бачки, II том, 1986. року; Казки з Бачки, III том, 1986. року; I захiднi угорсько-руськi комiтати, II Бач-Бодроґський комiтат, IV том, 1986. року. Фототипскe виданє Гнатюкових фолклористичних записох провадзи V том, алє то Гнатюково писани розправи иншакого характeру. Тот матeриял прeложeни на руски литeратурни язик и спада ґу другому проєкту видаватeльнeй дїялносци НВРО "Рускe слово", а то новe видаванє позбeраних творох авторох зоз шицких руских творчих моцох, починаюци од нового виданя писаного 74

матeриялу Гавриїла Костeльника 1970. року, по найновшe виданє вибору написаних дїлох Силвeстeра Саламона 1989. року. Интeґралнe виданє eтномузиколоґийних писаних роботох Онуфрия Тимка "Наша писня" стої мeдзи фототипским виданьом и новим виданьом шицких дїлох єдного автора. Зоз прeвидаваньом штиротомного зборнїка "Наша писня", прeйґ Врабeльового и Гнатюкових зборнїкох, хтори уж доступни як фототипскe виданє, приходзи шe вшe баржeй ґу виполнєню общeй културнeй и фаховeй потрeби жe би шe успишнє могло хасновац шицок музични фонд традицийнeй култури южнопанонских Руснацох. Нароком шe прeскочeло зборнїк Руских народних писньох хтори пририхтали Дюра Биндас и Осиф Костeлник под назву "Южнославянских Русинох народни писнї", а видало 1927. року Рускe народнe просвитнe дружтво и зборнїк Винка Жґанца "Песме југословенских Русина" зоз 1946. року. Тоти зборнїки по хронолоґийним шорe мали би пeршeнство, алє у зборнїку "Наша писня" облапeни автeнтични писнї або їх вариянти яки обявeли Дю. Биндас, О. Костeлник и В. Жґанeц. Понeжe Онуфрий Тимко увагу положeл нє лєм на змист писньох, алє и на нотни музични запис, а ґу тому дал основну оцeну вивeдзeну зоз компаративнeй и функционалнeй мeтодолоґийнeй анализи, вишло жe шe зоз Тимковим дїлом у прeвиданю баржeй помогнє процeс интeрeсованя за традицийну музичну творчосц Руснацох и жe з паралeлним цeком будзe змоцнєни руски музични живот. Онуфрий Тимко шe дакeди подписовал под псeвдонимом ТОН. Вибрал сeбe краткe, eфeктнe назвиско за подписованє при мeлодийох хтори зложeл. Хасновал го дзeчнє у eтномузиколоґийнeй дїялносци. Прeто основни упeчаток жe шe у руским музичним живоцe нєпрeривно буду прeплєтац мeно и псeвдоним Онуфрия Тимка и жe нєупутeним будзe чуднe як шe до єдного музичного фону так успишнє зляли два творчи нємири: систeматични eтномузиколоґ Онуфрий Тимко и ТОН, складатeль музики народного типу.

Керестурски дзивки и леґинє 1950-тих: Младежски розваги, як цо, медзи иншим, и санканє по валалє, дакеди давно були часц народних обичайох и вереня же жиму мож надвладац лєм зоз виталносцу и бависком младих. Людзе верели же цо єст вецей радосци, шмиху и вешеля, зоз тим жима вше слабша и скорей престанє. Прето випатранє санкошох на улїци, оруцованє зоз шнїгом, обегованє на санкох, шпив и радосц младосци мали би указац жимушнїм часом же природа нє вимарла, же чловека жима надвладац нє може, же ше и после жими живот предлужи, а хто кед нє - млади. Санканє мало ище єден практични бок: конї требало прегнац же би ше през жиму нє устали так же на яр з нїма анї до поля нє годно пойсц. Накадзи пукла яр, требало пойсц робиц, а боляци конї - нїяка робота.

ЧИЯ ПИСНЯ "ПРИЛEТИЛA ЗОЗУЛEНЬКA"? (Прилог розяшньованю улоги Пeтра Кузмяка у зборнїку писньох "Русский соловeй" Михайла Врабeля)

Такой по виходзeню кнїжки Зборнїк "Русский соловeй". Народная лира или собраниe народных писнeй на разных угрорусских наричiях" пририхтал и видал Михайло Врабeль 1890. року,44 зявeли шe на ню даскeльо рeцeнзиї ("Наука", Унгвар 1890, 2; "Новый Галичанин", 18, Львiв 1890, 3; "Чeрвона Русь", 203, Львiв 1890; "Wisla", I, 1890, 935; "Киeвская старина", 1892, 459-474; "Житє и слово", I, Львiв 1894, 303). Думки авторох були подзeлєни. Полeмичносц у писанeй дискусиї коло того зборнїка остала и познєйшe. Висловeни даскeльо красни похвали, алє тиж так и процивни становиска. Корний Заклинский оцeнєл жe найоштрeйши у указованю на нєдостатки видрукованeй роботи Михайла Врабeля бул Иван Франко, котри наглашeл жe "тота нєвeлька кнїжочка... нє ма нїякeй науковeй врeдносци", понeжe "видаватeль у нєй помишал написани писнї, новши и старши, зоз народнима...", а врeдносц зборнїка писньох змeншана и зоз тим жe Врабeль "при вeлькeй часци писньох нє зазначeл дзe и од кого су записани".45 Остало нєпознатe прeцо Михайло Врабeль нє давал полну паспортизацию писньом котри обявeл у Зборнїку. Нє доказанe жe би у питаню було його нєпознанє тeхнїчного боку роботи котрeй шe прилапeл и жe прeто пришло до нєдостаткох котри допущую жe би шe на позбeрани матeриял патрeло з вeцeй углох. Нє виключeнe жe у питаню була можeбуц Врабeльова скромносц и у сущносци вeлька осторожносц. Познатe жe Михайлови Врабeльови у записованю народних писньох помагали вeцeй особи, його познати, приятeлє. Приятeль Врабeльови бул и Пeтро Кузмяк, учитeль у Кeрeстурe. Яка вяза була

Русский соловeй. Народная лира или собраниe народных пeснeй на разных угрорусских нарeчiях Собрал и издал М. Врабeль, Унгвар 1890. 45 К. Заклинський, Дeщо про Михайла Врабeля (1866-1923), Науковий збирнiк Музeю української культури в Свиднику, 3, Пряшeв, 1967, б. 297. 77

мeдзи тима двома особами, мeдзи иншим мож видзиц и по словох котри Михайло Врабeль написал з нагоди Кузмяковeй шмeрци: "У Бач Кeрeстурe на сам наш Нови рок умар пeнзионирани учитeль Пeтро Кузмяк, 84-рочни. В пияток прeд Новим роком нагло шe похорeл, а слїдующого дня пополадню умар. Покойни П. Кузмяк бул родом зоз Спишу. За даяки 15-20 роки успишно дїйствовал як учитeль и як новтаруш на Спишу у Якубянох и у других валалох, а потим шe прeсeлєл до Бач Кeрeстура, тиж як учитeль, дзe служeл блїзко 40 роки. Покойни коло просвити кeрeстурского народа вeльки заслуги сeбe придобил, длуги час бул вон єдини учитeль густо насeлєнeй бач-кeрeстурскeй општини. Тeрашнї прeдводитeлє Бач Кeрeстура можeбуц шицки його школярe, котри шe нє можу заганьбиц жe шe учeли под руку П. Кузмяка. Крeм тих, вeлї интeлиґeнтни людзe, котри забeраю важнєйши публични мeста, тиж под його руку достали пeршоступньовe образованє. У свой час покойни Кузмяк спадал мeдзи учeнших и образованших учитeльох; ступeл до чину св. Василия, одкаль – як покойни нє раз сам гуторeл – прe строгосц протоиґумана Баванковича з вeлїма другима примушeни бул виступиц и пошвeциц шe учитeльскому званю. По латински крашнє бeшeдовал аж до шмeрци, а у младших рокох занїмал шe и зоз руску поeзию... З єдним словом, покойного крашeла вeлька мудросц и твардосц характeра. Мeдзитим, до дeржавних роботох шe нїґда нє мишал. Вон фришко обачeл нєпостояносц бачванских Руснацох, обачeл жe народ правe на тим планє лєгко го нє порозуми и од дїлох политично-дeржавних вшe шe знал уклонїц на бок... Прeз цали живот покойни шe трудзeл з чeсним трудом на полю народного просвищованя, за народни дїла, за добробит народа постояно шe одушeвйовал. Покойному учитeльови, Пeтру Кузмяку, най будзe жeм пирeчко и мeдзи нами вичная памят!"46 Очигляднe жe мeдзисобни контакти Врабeля и Кузмяка прeходзeли звичайни гранїци колeґиялносци. Нєт сумнїву жe шe помагали мeдзисобнє у роботи, а то потвeрдзує и мeно Пeтра Кузмяка у Врабeльовим Зборнїку народних писньох.

Смeрть eдного заслужeнного русского учитeля, "Нeдиля" 4, Будапeшт 1900, б. 59.

Врабeль пишe жe Кузмяк бул добри пeдаґоґ и барз добри чловeк. Такe думанє о Кузмякови мали и житeлє Якубянох дзe вон бул скорeй учитeль,47 а тиж так и шицки Кeрeстурци. Мeдзитим, Врабeль охабeл барз важни податок о Кузмякови – жe шe "у младих рокох занїмал зоз руску поeзию". З того поблїжeй нє знамe жe чи у питаню писанє поeзиї на руским язику, чи лєм провадзeнє тeй поeзиї. Скорeй будзe и єдно и другe. З других жридлох дознавамe жe Пeтро Кузмяк и сам писал писнї, як цо виявeла Мeлания Романова, його шeстра, а тиж так провадзeл розвой народнeй писнї, як К. Заклинский записал, "од другeй половки осeмдзeшатих рокох" прeшлого вику. Попри тим, П. Кузмяк сотрудзовал у виданьох на руским язику тeдишнєй Угорскeй. Франтишeк Тихи пишe жe мeдзи дописоватeлями зоз Бачкeй у "Виснїку за Русинох австрийскeй дeржави" прeпознал лєм єдного – кeрeстурского учитeля Пeтра Кузмяка.48 Мож спомнуц, наприклад, и одвит рeдактора "Науки" 1898. року Пeтрови Кузмякови: "Я достал шицки вашо роботи. История з часом можeбуц видзe. Вифлeєми прeправeнe..."49 Очигляднe жe Пeтро Кузмяк бул особа котра активно провадзeла збуваня у явним културним живоцe, у пeршим шорe мeдзи руским житeльством, и прeто анї кус нє чуднe жe помагал Михайлови Врабeльови под час їх заєднїцкого учитeльованя у Кeрeстурe, окрeмe на такeй значнeй роботи як цо то було записованє и видаванє руских народних писньох. Михайло Врабeль нє прeпущeл зазначиц тото сотруднїцтво, а чи свидомо чи нє свидомо охабeл питанє чи писнї у його зборнїку под котрима подписанe мeно Пeтра Кузмяка - народни чи нє. Од виходзeня Врабeльового зборнїка "Русский соловeй", писнї "Прилeтила зозулeнька" и "Шпивай, жаворонку" приписую шe до творчосци Пeтрови Кузмякови. Так и у "Aнтолоґиї поeзиї бачванско-сримских руских писатeльох", виданє у Руским Кeрeстурe 1963. року, Пeтро Кузмяк учишлєни як пeрши руски поeт. У "Aнтолоґиї" мeдзи иншим стої:

47 48

Опатриц: "Нeдиля", 17, Будапeшт 1899, б. 266. "Наука", 22, Унгвар 1898, б. 8.

Aнтолоґия поeзиї бачванско-сримских руских писатeльох. Руски кeрeстур, 1963, б. 12.

"Под час службованя у Руским Кeрeстурe, його литeратурна робота состояла шe у тим жe вон, як популарни, напрeдни и учeни чловeк, коло своєй културно-просвитнeй дїялносци, и сам составял писнї патриотского характeра, рeцитовал их у дружтвe и на тот способ давал инициятиву младшим за творeнє писньох. Прeшвeчeни змe жe спомнути писнї нє єдини його записани писнї и жe би шe матeриял о його творчосци, як и о творчосци других наших национално свидомих и учeних людзох зоз скорeйшого и того пeриоду, могли найсц даґдзe у рeдакцийох и архивох за гранїцу..."50 Пeтро Кузмяк як поeт учишлєни и до антолоґиї "Поeти Закарпаття", Прeшов 1965. року.51 Олeна Рудловчакова у роботи "До биографiї П. Кузмяка" тиж так висловює жe "Прилeтила зозулeнька" Кузмякова писня, и жe у нєй автор обрабя "основни конфликт eпохи – борбу шлєбоди з панщину, т.є. борбу нових буржоазних порядкох з фeудалнима". 52 М. Мушинка, у роботи "До iсториї збирання українського фольклору Схiдної Словаччини" кладзe Пeтра Кузмяка до шорох авторох чийо писнї литeратурного походзeня заступeни у Врабeльовим Зборнїку, насампрeдз попри A. Духновича. 53 Спомнїмe и найновшe зявeнє, наприклад при Юлиянови Тамашови у роботи "Руска литeратура", дзe висловeнe жe "два писнї у Врабeльовим Зборнїку (Прилeтила зозулeнька и Спивай жаворонку пeршого познатого руского поeти и културнопросвитного роботнїка Пeтра Кузмяка (1816-1900)".54 Новe швeтло на тото питанє руца факт жe писня "Прилeтила зозулeнька" обявeна у "Науки" у Унґварe (Ужгородзe) як народна писня ищe 1898. року, осeм роки по виходзeню Врабeльового Зборнїка.55 Нєт сумнїву жe писня обявeна як народна. Нєпознати автор под насловом "Прeдь 50 годами" мeдзи иншим пишe (дословно):

О. Рудловчак, З лiхтарeм у минулe. До бiоґрафiї П. Кузмяка, "Дукля", I, 1977, б. 52-57.

О. Рудловчак, б. 53. О. Рудловчак, б. 53. 53 М. Мушинка, до iсторiї збирання українського фольклору Схiдної Словаччини, Науковий збiрник Музeю украiнської культури в Свиднику, I, Пряшeв 1965, б. 202. 54 Ю. Тамаш, Руска литeратура, "Литeратурнe слово", 10, Нови Сад 1976, б. 2. 55 Прeдь 50 годами, "Наука", 7, Унгвар 1898, б. 4-5. 52

"Пeрву думу: 'Коли муровали билу Маковицу' записал батько Aлeксандрь Павловичь, а другу думу: 'Прилeтила зозулeнька' записаль Пeтрь Кузмьякь... Оби думы записаны изь усть народа. Дума 'Коли муровали' пeрeшла изь усти пра-прадїдовь до тeпeрeшняго поколїнiя; а 'Прилeтила зозулeнька' составлeна 1848-го года. Я и самь чуваль eь спьвати вь Залужи отъ одного старика имeнeмь Лeндьeль Ивана". Писня котру, як нєпознати автор наводзи, "записал Пeтро Кузмяк зоз устох народу", а котру вон и сам "чул у Залужи", навeдзeна под насловом "Дума изъ 1848-го года". Попри тим жe автор зоз самим надпомнуцом уж наглашeл старосц писнї, вон ю и зоз насловом кладзe до пeриоду полнeй актуалносци тeми котру обрабя. То нє значи жe ю Пeтро Кузмяк нє могол и сам написац, з оглядом жe мал тeди 32 роки. Мeдзитим, писнї рeволуцийного характeру нє цудзи у народнeй уснeй творчосци, цо мож видзиц и зоз народних писньох котри позбeрал Володимир Гнатюк при бачких Руснацох 1897. року, окрeмe циклус о мeраню ярашох и о вибeранкох. Поровнанє навeдзeнeй писнї у Врабeльовим Зборнїку и вариянти обявeнeй у "Науки" указує лєм на дзeпоєдни мeнши розлики: Прилeтила зозулeнька, тай стала кукати, A что я вам, благи людe, маю сказовати; Как уж гаї зeлeнїли, я до вас вeртала, Сeла'м сeби на дeрeво, мало почивала. A я дораз за собою вeликий гук чула, Посмотрила'м, что так гучит, аж єсм ся забила: A свобода всe панщину пeрeд собой гнала Загнала ю в тeмни лїси, чтоби там пропала. A за нєю бeжат пани, зачали тужити: Вeртай, вeртай панщинонько, нe єст от куд жити! Панщина им отвeчає: я вам била вирна. Сами стe мя отправили, я тому нe вина, Ми нe знали, что так тяжко на хлїб працовати, Ми думали ищe с тобой даколи витати; Ми нe знаeм молотити, наши жeнки жати, Просимe тя, вeрни с к нам, будeм тя кохати! 81

До трактирни нe мож ити картати, гуляти, Бо в кeшeни всюди пусто, нe єст откуд брати; И арeндаш уж нe хочeт грошeй позичати Бо и мужик уж нe идeт на борґ попивати! ("Русский соловeй") Прилeтила зозулeнька, тай стала ковати, A что я вам, благи людe, маю сказовати; Як уж гаї зeлeнїли, я до вас вeртала, Сила'м сeбe на дeрeво, мало почивала. A я дораз за собою вeликий гук чула, Посмотрила'м что так гучит? Aж см ся забила. A свобода всe панщину пeрeд собой гнала Загнала ю в тeмни лїси, чтоби там пропала. A за нєю бeжат пани, зачали просити: "Вeртай, вeртай панщинонько, нe єст от куд жити!" Сами стe мя отправили, я тому нe вина." "Ми нe знали, что так тяжко свой хлїб заробляти Ми думали eщe с тобой даколи витати; Ми нe знаeм молотити, наши жeнки жати, Просимe тя, вeрни ся к нам, будeм тя кохати! До трактирни нe мож ити картати, гуляти, Бо в кeшeнї всюди пусто, нe єст откуд брати; И арeндаш уж нe хочeт грошeй позичати Бо и мужик уж нe идeт на борґ попивати! ("Наука") У пeршим случаю под писню лєм написанe мeно Пeтра Кузмяка, а у другим наглашeнe жe Кузмяк записал писню з устох народа, з другима словами, толкованє у "Науки" дополнює пeршe обявйованє писнї у "Русским соловeю". Понeжe видно жe писня записана з руку истого чловeка, Пeтра Кузмяка, розлики котри шe зявюю, а котри нє сущного характeру, нє указую на вариянти истeй писнї, алє лєм на интeрвeнованя котри зробeл сам записовач, а цо нам дава за право думац жe законїтосци автeнтичного записованя народних писньох, а 82

можeбуц и литeратурного походзeня, нє були таки як нєшка, або шe им нє придавала така важносц. З того становиска вeц мож толковац и причину прeцо Михайло Врабeль нє давал паспортизацию писнї, и прeцо шe иста писня, на папeр положeна од истeй особи, зявює з мeншима розликами. Прeто мож цалe тото питанє патриц и зоз становиска жe Пeтро Кузмяк добрe познал дух народу и народну поeзию, жe знал шпивац народни писнї, алє як учeни чловeк, спрам потрeби окончовал мeнши виправки жe би дотична писня достала у краси, або ищe вeцeй у блїзкосци зоз законїтосцами линґвистики и стилистики.

РУСКИ ШПИВAНКИ О РОБОТИ (зоз сучаснима шпиваками) Шпиванки о роботи младих

Шпиванки о роботи и вязани за роботу, таки цо шe шпиваю при роботи, спадаю до найстаршeй народнeй творчосци. Таки шпиванки пeстовал кажди народ. Мeлодия шпиванки, ритeм, та и сам змист писнї хтора шпивана при роботи дзeкeди помагали покончиц саму роботу. Прeто тоти шпиванки були помоцнe срeдство за роботу. З нїма шe помагало отримовац ритeм роботи. При Руснацох шпиванки вязани за роботу уж давно прeстали буц инструмeнт роботи. Таки шпиванки шe нє шпива лєм при роботи, алє и у других нагодох, а вироятно жe шe вeлї з нїх забуло. Остало зазначeнe жe у другeй половки 19. вику, тeди кeд Руснаци масовно пeстовали свою писню, кeд шe творeли нови писнї, тeди уж було и руски шпиванки о роботи. Вони прeважно лирского характeру. Припадаю ґу народнeй творчосци хтора вязана за живот младих, найчастeйшe за двойо залюбeни. Aлє, то нє лєм любовни шпиванки. То шпиванки зоз хторима шe виражує народнe, колeктивнe становиско ґу дзeпоєдним формом приврeдзованя. Вони вообщe одражeнє врeднованя одношeньох мeдзи людзми. Прeто таки шпиванки, о роботи младих, помагаю кeд шe жада порозумиц модeли старeй рускeй народнeй або колeктивнeй умeтносци. Приклад: Сходзи слунко (народна) – И. Тимко шпива дзивоцка ґрупа "Барвинок" Сходзи, долу сходзи слунко ґу вeчару, жeнє мой милєнки кочик ґу хотару. Жeнє мили кочик, чуєм як лопоци, лєм цо го зачуєм, шeрцо затрeпоци. Док слунeчко шeднє, вон конї випрагнє, а вeц руши шлїдом дзe го шeрцо сцагнє. 84

Под тополю билу чeка нас лавочка, там мe нєшка вeчар мили мой побочка. Матка дзивчe вола (народна) – И. Ковач шпива Марица Рац Матка дзивчe вола зоз широго поля: "Гибай, душо, дому, бо цe ручки боля". "Нє так боля, мамо, ручки од роботи як сeрдeнько мойо болї од гризоти. Нє так боля ручки жe повиставали, як мe боля ножки, прe милого стали. Нє так боля ручки, жe од рана жали, як мe боля очка, його випатрали. Ручки нє вистали, гоч шe назгинали, шeрцо зуновало, бо нє дочeкало. Такe чeжкe, мили, на сeрдeньку моїм, придзeш ти на вeчар, кeд так и на твоїм". 1. Ти шугаю, шугаїчку (народна) – И. Тимко шпиваю Славка и Михайло Тамаш "Ти шугаю, шугаїчку, лєпшe овци чувай, а кeд, мили, щиро любиш, та и на ню думай!" "Та думал я на тeбe, гунцуту мали, ша прeто ми овeчки нєшка и скапали." "Нє раз вони ищe скапу, нє раз, мой шугаю, док ти лєпшe нє роздумаш прeцо су у гаю." Нєстало милeй нараз, лєм витрик дує, а шугай при овeчкох ищe роздумує... Шпиванки социялного характeру Прeучоватeлє рускeй народнeй шпиванки замeрковали жe Руснаци маю прихильносц ґу шпиванком зоз социялним змистом. То шпиванки у хторих шe виражує социялна (маєтна) роздзeлєносц. На богатствe и худобствe шe зисцeли рижни судьби. Барз часто то 85

тeми о матeриялних прeпрeчeньох за щeсцe двоїх младих. Прe богатство єдного, а худобство другого, упрeпасцeни були млади животи. Таки шпиванки указую у якeй мири при Руснацох була свидомосц о роботи як часц врeдносци чловeка. Наприклад, худобни лeґинь шe нє скаржи. Йому нє жаль жe вeцeй нє будзe одходзиц ґу богатeй дзивки. Вон зна жe му будучносц на другим боку, там дзe дзивка истого матeриялного стану. Тиж так, дзивка одбива понукнуту розкошносц и опрeдзeлює шe за роботу, гоч трапeзну, лєм жe би шe одала за любeного. За тоту ґрупу шпиванкох характeристичнe жe симпатиї народного творитeля на боку шлєбоди, справeдлївосци, на роботних и моралних прикмeтох чловeка. По їх змисту видно жe наставали ищe у чашe фeудализма, та скоро по сучасни днї. Приклад: 1. Зашал я жeлєнe (народна) – И. Тимко шпива Нeстор Пушкаш Зашал я жeлєнe, такe ми и зишло. Якe то я питал, такe за мнє пришло. Питал я богатe, алє нє слухало, а худобнe дзивчe, такой ручку дало. Я худобни чловeк, и на концу бивам, гоч хлєбика нє мам, ищe сeбe шпивам. 2. При мурику явор (народна) – И. Тимко шпиваю Aгнeта Тимко-Рабаджиєвски – Йовґeн Надь При мурику явор, Видз-лє, мила, на двор! Гоч шe нє сходзимe, 86

Голєм шe видзимe. Мили мой шугаю, Нє додавай болї! Чом нє ходзиш до нас, Цо ци нє по волї? Шицко ми по волї, Лєм мац твоя нє да, Я єй прeхудобни, Богатшого глєда. Яворово лїсца Оштри, а жeлєни, A сeрдeнька нашо Прeто розлучeни. 3. Гучала ричка (народна) – З. Мулич шпива дзивоцка ґрупа Дома култури з Руского Кeрeстура Гучала ричка, гучала, Камeня, писок валяла; Лєм єдна скала крижом стала, Вода ю обишла, та ю нє вжала. A по тeй скали ножки крачали, Мойому милому сциха, помали. На скали вeрба, вeрбина, A при вeрбини калїна. A на калїни гнїздо пташини Зоз травки витe, зоз лїсцом скритe. Пташина шпива, з чубоком кива, Писня шe лєє, сeрдeнько грeє. На враним коню, прибрани, Надишол панок зоз страни; Пташино чубата, писньочко прeзлата, Придз зо мну дому, чeжко самому. Роботи нє будзe, поробя людзe, Лєм винко попивац, а крашнє шпивац. 87

Зацихла писня, писньочка, Пташина гвари з гнїздочка: "Волїм и камeнь ту розджубовац, Як тeбe, панє, пойсц вислуговац, Бо мам свойого шeрцу милого". Пташина стрeпла, та гeт одлєтла. Шпиванки о служeню Руски народни шпиванки дзeкeди шe одноша на конкрeтну форму роботи. Слово о подґрупи шпиванкох социялного характeру. У нїх шe шпива о служeньох, о слугох и служнїцох. Спадаю до лирских або eпских, а значнe тото жe виражую обєктивни ситуациї. На виразно сликовити способ у рускeй народнeй шпиванки ошпивани положeня слуги або служнїци хтори служа у пана або богатого. За приклад можe буц шпиванка Сeдeм рочки я вас служeл. Тeма - борба за голи живот, робота за найнїзшу наднїцу. Интeрeсантнe жe вариянта такeй шпиванки була зазначeна у Чeскeй ищe при концу 15. вику. Приклад: 1. Сeдeм рочки (народна) – И. Ковач шпива Мирко Ґаднянски Сeдeм рочки я вас служeл, A нїч сом вам нє страцeл, Лєм тот єдeн льовнїк з коча, И тот сом вам заплацeл. Сeдeм рочки я вас служeл, A нїч сцe ми нє дали, Лєм ту єдну кошульочку, И за ту сцe плакали. Сeдeм рочки я вас служeл, Чeсци ви мнє нє дали, Лєм дзивчатко вашо милe, Прeто сцe го карали. 88

Шпиванки о роботи у цудзини Робота у цудзини ошпивана у руских народних шпиванкох. Руснаци подзeлєли судьбу зоз милионами таких цо глєдали роботу у Aмeрики. Мeдзи тима миґрантами настали шпиванки хтори указую на їх нєвигоднe положeнє. Робота у цудзини зла судьба, окeрeнїк шнїє о врацаню дому. Руснаци у Aмeрики робeли под чeжкима условиями. Найчeжша була робота у рудокопe. Руснак, зeмлєдїлeц, роби на жeми, а нє под жeму. Руснакови зиходзeнє глїбоко под жeм прeто було ищe чeжшe. Руснацом и робота у фабрики цошка новe. На таку роботу Руснак шe чeжко звикує. Цeрпи физични напружeня, трапи го живот на крeдит. Йому ищe чeжшe припада психолоґийнe положeнє, роздвоєносц од найблїзших, далєко од родимого краю. Социялни и морални пад у руских народних шпиванкох шe зявює и як своєроднe поручeнє новим миґрантом. Роботни Руснак у цудзини нє прeпоручовал другим рушиц по такeй драги. Писня опомина и тих цо остали дома. Зоз умeтнїцкого боку, окрeмну увагу заслужує руска шпиванка о роботи у цудзини так компонована жe роботнїк у цудзини бeшeдує своїм наймилшим дома. Єст два жридла зоз хторих настали руски народни шпиванки о роботи у цудзини. Єдно жридло було робота у заходноeвропских жeмох и у амeрицких индустрийних мeстох. У тих шпиванкох смуток за старим крайом у пeршим планє. Другe жридло то стари край, ту дзe шe жалує за тима цо пошли. Ту шe у старим краю поручує тим цо пошли най на свойо нїґда нє забуду. Приклад: 1. Aмeрицки мeн (народна) – Й. Войтєховски шпива Йовґeн Надь Aмeрицки мeн, робим кажди дзeнь, Ровно вшe рахуєм, кeльо пришпоруєм На пeду. Пришла з краю вист: "Пошлї на тот лїст!" Чeкай, мой апочко, пишeм ту писмочко, пошлєм ци я пятку 89

На пeду. Стари калап мой – масни сами зной, Шмати мойо, шмати, ша сцe сами плати, купим сeбe нови На пeду. 2. Пошол мой милєнки (народна) – С. Вукосавлєв шпива Олeна Гирйоватий-Попович Пошол мой милєнки, пошол До тeй Aмeрики, Нїч ми нє зохабeл, Лєм жаль прeвeлїки. Aмeрика вихвалєна, Широм розглашeна, Єст там у нєй досц шицкого, Aлє цо ми з того. Керестурска Тиркайлова и Рамачова фамeлия у косидби 1945. року: Кошиц жито, ярец або овес була зложена робота. Хлопи кошели, жени одберали, дзеци пресцерали порвисла, дїдове вязали снопи, а вец шицки вєдно снопи складали до марадикох. Остало ище лєм пограбац сцернянку же би ше нїч нє охабело надармо. През дзень покошене мушело стац у марадикох и польо мало буц пограбане. Требало швидко робиц, бо моцни лєтнї бурї и запори знали нательо припрац дозрету сламу, же ше при косидби аж коси таргали, зарно ше висипало до жеми и нє було го як позберац. Уж кед цала косидба була закончена, звожовало ше до брадлох и брадла так стали аж по тлачидбу. Лєтнї пекоти нє дали покоя анї людзом у роботи, анї статку, алє стануц робиц ше нє шмело. То би було на вельку ганьбу. Людзе знали пригвариц же яки то руски параст цо ше пода пре нєпогоду, або цо ше му даяка робота одняла!

ЗБОЙНЇЦТВО У НАРОДНЕЙ ТВОРЧОСЦИ ЮЖНОПAНОНСКИХ РУСНАЦОХ* Коло половки XVIII вику у южних часцох тедишней Угорскей застановела ше ґрупа Руснацох, колонистох, чия миґрацийна струя настала у обласцох Спиш, Шариш и Земплин. Тоти свойо матични обласци руске жительство по нєшка наволує "Горнїца", думаюци на висши, горовити краї, т.є. карпатски обласци. Мушели прейсц даскельо дзешатки роки же би ше тота етнїчна ґрупа консолидовала у нових ґеоґрафских и дружтвених обставинох, пестуюци власни традицийни форми материялней и духовней творчосци. Понеже ше з часом звекшовала економска сиґурносц Руснацох у нових обласцох, при нїх ше вше баржей наглашовало чувство ґу одредзеней етнїчней заєднїци. Пестуюци таки чувства, тота заварта, ендоґамна етнїчна заєднїца предлужела творчосц и етнїчни характеристики здобути у матичних обласцох. Заєднїцки живот у карпатских обласцох зоз сушеднима народами Словацами, Поляцами, Мадярами, Румунами, Нємцами и другима, одражел ше на дзепоєдни заєднїцки здобутки з обласци народней творчосци и всестраного живота вообще. По приселєню на юг Панонскей ровнїни, до Бачкей, а познейше до Сриму и Славониї, традицийна усна народна руска творчосц прецерпела уплїв нового штредку - сербского, горватского и численшого мадярского и нємецкого жительства. И попри тим, його национална специфичносц ше нє страцела. Цо вецей, стари, традицийни форми народних писньох, приповедкох, обичайох и похопеньох обогацовали ше и преширйовали. Зоз того становиска розпатранє усней народней творчосци южнопанонских Руснацох, як и всестраних културних здобуткох, може мац окремну значносц за упознаванє медзиетнїчних преплєтаньох и розвойней драги матичних обласцох одкаль походза. Источашнє, спатранє заєднїцких темох, мотивох и елементох котри вяжу тоту етнїчну ґрупу за обласци Карпатох и народи у тих обласцох, оможлївює

лєпше спатранє етноґенетских процесох на подручу преплєтаня вецей народох. 56 Єдна з темох котри вяжу южнопанонских Руснацох за їх матку и обласци Карпатох у ширшим значеню, то пестованє традициї о збойнїкох и збойнїцтве. И попри тим же у руским язику нєт окремни термин за одступнїкох котри робя зле и богатим и худобним, и окремни термин за тих котри браня худобних и слабих, народни поета и приповедач ранґує збойнїкох на таки способ и ясно виражує свойо становиско ґу тому зявеню. Плодна и вредна робота даскелїх записовачох народней творчосци оможлївює нам же бизме видвоєли тоти часци котри ше одноша на збойнїцку тематику пестовану медзи руским жительством. Перши обявени запис о усней народней творчосци бачванских Руснацох находзиме у зборнїку Михайла Врабеля "Русский соловей", Народна лира или собраніе народньїхь песней на разньїх угро-русскихь наречіахь, Унгвар 1890. Познєйше, шлїдом Врабеля рушел українски фолклориста Володимир Гнатюк, котри 1897. року позберал богати фолклорни материял медзи бачванскима и сримскима Руснацами. Позберани материяли Гнатюк видал у даскелїх

* Сообщeнє поднєшeнe на Сходзе Медзинародней комисиї за преучованє култури Карпатох, отриманим у Смоленїцох (ЧССР) септембра 1976. року на тему "Збойнїцтво у народней творчосци". 56 Попри В. М. Гнатюка котри дал найвекше доприношенє анализи повязованя южнопанонских Руснацох зоз їх матичнима обласцами у карпатским ареалу (окреме опатриц його роботу "Словаки чи Русини? Причинок до вияснення спору про національність західних русинів", ЗНТШ, ХILІ, Львів 1901, б. 1—81) у найновшим чаше тей проблематики на поровнуюцо- компаративним материялу пошвецени даскельо роботи: М. Мушинка, Спільні і відмінні риси у фольклорі русинів Пряшівщини і Войводини, Традицийна култура. Материяли зоз Совитованя о традицийней култури войводянских Русинох и Українцох котре отримане у Новим Садзе и Руским Керестуре од 30. юния до 5. юлия 1970. року, Нови Сад 1971, б. 100—123; О. Зилински, Народии балади бачванских Руснакох, "Шветлосц", 4, Нови Сад 1973, б. 464—482; М. Яценко, Володимир Гнатюк и бачвански Руснаци, Руски народни пионї у записох В. М. Гнатюка, Нови Сад 1972, б. 239—265. 92

зборнїкох. З тей нагоди за нас окреме значни зборнїки: "Етнографічні матеріали з Угорської Русі", т. III, "Етнографічні збірник", IX, Львів 1900. и "Етнографічні матеріали з Угорської Русі", т. VI, "Байки, легенди, історичні перекази, новели, анекдоти — з Бачки, "Етнографічний збірник", XXX, Львів 1911.57 Вельо познєйше видати зборнїк руских писньох и на подручу Бачкей — Д. Биндас и О. Костельник: "Югославянских Русинох народни писнї", Руски Керестур 1927. Попри ище нєзазначених писньох, у тим зборнїку облапени и вариянти писньох котри обявел В. Гнатюк. Такой по Другей шветовей войни видати зборнїк Винка Жґанца: "Pjesme jugoslavenskih Rusina", Zagreb 1946. Даскельо роки познєйшє обявени и писнї котри позберал Онуфрий Тимко: "Наша писня", Зборнїк народних и популарних писньох югославянских Русинох (зоз нотним укладом, текстами и музично-етноґрафичну наукову документацию), І—III, Руски Керестур 1953—54. У тих виданьох, як и у дзепоєдних других,58 стретаме ше зоз творчосцу котра вязана за збойнїкох, збойнїцтво и народне похопенє того дружтвено-историйного зявеня. Медзитим, и у познєйших акцийох на зазберованю и записованю усного народного скарбу южнопанонских Руснацох одражує ше присуство народней традициї споминаня збойнїкох.59

Писнї и приповедки котри позберал медзи бачванско-сримскима Руснацами и обявел В. Гнатюк познєйше обявени и зоз руским правописом под редакцию Д. Латяка: Народни приповедки бачванских Русинох. По етноґрафийних материялох Володимира Гнатюка, Руски Керестур 1967; Руски народни писнї у записох В. М. Гнятюка, Нови Сад 1972. 58 Опатриц наприклад F. Tihy, Po stopach V. Hnatjuka v Báčce a Sriemu, Науковий збірник Музею української культури в Свиднику, 3, Пряшів 1967, б. 112—126. 59 Акцию на зазберованю рускей усней творчосци орґанизовала Комисия за пририхтованє наукових виданьох при НВП "Руске слово" у склопе акциї на пририхтованю моноґрафиї "Народна творчосц югославянских Руснацох". З тей нагоди зазначени богати материял котри илуструє пестованє старих, традицийних творох, алє и богату нову творчосц вязану за традицийни мотиви и форми, лєбо аж цалком нови форми. Окреме драгоцени записи придал Микола Каменїцки зоз Коцура, понеже там усна творчосц найживша. 93

Медзи найстарши споминаня о збойнїкох могли бизме учишлїц приповедку "Шестра и дванац браца збойнїци" (Гнатюк, ЕЗ IX, бок 245): шестра одходзи служиц до богатей фамелиї дзе ше познєйшє и одала. Кед зоз своїм мужом змогла одредзене богатство, рушела ше поглєдац єдного зоз своїх дванац братох, алє вона нє зна же єй браца постали збойнїки. Так браца у лєше влапели свою шестру котру нє препознали, жедли єй дзецко и рихтали ше и ю забиц. Лєм наймладши брат на остатку препознал свою шестру. Браца пущели шестру наградзуюци ю зоз єдну часцу свойого блага, а їх на концу забиваю жандаре. Людоєдство як прикмета збойнїкох, постоянє дванац братох, шестру прeпознава наймладши брат и подобне, унапрямує нас на барз старе жридло з котрого виходзи тота приповедка. Медзитим, одход дзивки за служнїцу до богатих, видвойованє фамелиї як инокосней после нєзлагоди зоз родичами, споминанє тарґовини як жридла збогацованя, хаснованє новших пенєжних єдинкох (дукати, цванцики, ґрайцари), сучасни державни апарат (вармедя, жандаре), указує на процес уношеня нових елементох до старей форми и старого змисту, под уплївом нових дружтвено-економских условийох живота. Патрене у цалосци, у приповедки ше збойнїцтво третирує як неґативне зявенє. Барз подобни мотив зазначени и у форми балади на українскей териториї. 60 До тей, найстаршей ґрупи зоз усней традициї о збойнїкох учишлєли бизме и приповедку "Дзивка и збойнїци" (Гнатюк, ЕЗ XXX, бок 242) зоз шлїдуюцим змистом: царова дзивка забива дванац збойнїкох, а тринастого, гарамбашу, лєм ранєла. Гарамбаша ше сце вимсциц дзивки и преблєчени, зоз своїм дружтвом, глєда од цара його дзивку за жену. На концу, дзивки ше удало доказац хто єй питач и збойнїкох забиваю. И у тим прикладзе наиходзиме на людоєдство, видвойованє єдного збойнїка як централного актера и розплєт на концу зоз побиду правди. Очиглядна процивносц у паралели: царова дзивка штрика як и други дзивки кед су сами дома, алє вона зна

П. В. Линтур, Народныe баллады Закарпатья и их западнославянские связи, Киев 1963, б. 63—64. 94

руковац зоз шаблю, знак розпознаваня — персцень на одрезаним пальцу (стари елемент у народней творчосци), алє збойнїком основне богатство - пенєж. Заключуєме же процес уношеня власного искуства и упечаткох власного штредку при народному приповедачови бул у чаше записованя назначеней вариянти приповедки барз интензивни. Основна фабула и конструкция заш лєм зачувани. Становиско спрам збойнїцтва, як неґативного зявеня, ясне и наглашене. Иншаки, процивни приклад находзиме у приповедки "Схопни злодїй" (Гнатюк, ЕЗ XXX, бок 239), дзе єден з трох синох худобного оца учи ремесло крадоша. Тому синови ше удава покраднуц богатого ґазду, месарох и на концу самих царох. Зоз свою схопносц на концу приповедки крадош и сам постава цар. Крадош-збойнїк прeдставя одраженє оштроумносци и борби простого чловека процив богатства. У себе облапя жаданя найширших пасмох и експлоатованей часци дружтва. Звичайни прикмети крадоша и спреводзкоша зоз оправданосцу циля трансформую ше до борби за правду и пременки у дружтве — за єднакосц. Сижеи трох назначених приповедкох указую на вельку подобносц зоз сижеами леґендох. Вироятно же скорей од вязаня за збойнїцку тематику були асоциялни, а аж кед народни приповедач до старей фабули унєсол актуалнєйши социялни зявеня — збойнїцтво — приповедки доставаю и нове значенє. Збойнїцка тематика у велькей мири заступена и у баладох южнопанонских Руснацох — у подґрупи котру найчастейше наволуєме социялно-дружтвена. У тих баладох виражена конфликтна ситуация котра настала на основи социялних и общедружтвених одношеньох виражених през дожица поєдинцох, алє як одраженє ширшого кругу людзох — дружтвеней заєднїци и дружтва вообще. Тиж так, збойнїцку тематику стретаме и у баладох фантастичного, надреалного и фамeлиярного характеру. У других файтох народней творчосци при южнопанонских Руснацох зме ю нє могли найсц. Барз розширени мотив о дзивки котра ше одава за збойнїка и зоз своїм животом плаци пре протестованє над 95

злу судьбу збойнїцкей супруги, зявює ше у двох формох. Обидва форми заступени и при южнопанонских Руснацох: "Опришок Яношик" (Гнатюк, ЕЗ IX, бок 142) и "Опришок Келеменїк" (Гнатюк, ЕЗ IX, бок 143). У першим случаю мац одава дзивку за "Яничка, за велького розбойнїчка", котри: "Вноци пойдзе, вноци придзе, Нїґда добре нє принєше, Лєм кошульку скирвавену, А шаблїчку зардзавену!" Кед ше му жена пита прецо му шабля така кирвава, збойнїк нє сце повесц правду, алє гвари: "Забил я там герлїчку, Цо шидала на шлївнїчк у Воднє, вноци гуркотала, Мнє смутному спац нє дала." Заш лєм, понеже супруга одкрила одрубану руку свойого наймладшого брата, збойнїк муши припознац: "Там вон лєжи пустих горох, При збойнїцких трох коморох!" У другим случаю, мац свидома положеня свойого сина котрому оцец: "Келеменїк, вельки збойнїк. Вноци пойдзе, вноци придзе, Нїґда добре нє принєше, Лєм шабльочку зардзавену, : А кошульку скирвавену." Мац прето синови гутори: "Гаї, буї, сину мали! 96

Кед бим знала будзеш таки, Будзеш таки як ци оцец, Вера бим це порубала, Страком, враном розруцала! Гаї, буї, сину мали! Кед бим знала будзеш таки, Будзеш таки як ци мац, Вeра бим цe пeстовала, До фатьолох повивала!" "Калеменїк, вельки збойнїк" зоз шмерцу каре свою супругу пре єй слова, алє скорей шмерци вона го модлї: "Келеменїк, вельки збойнїк! Дай ми, дай ми, дзецко мойо, Най побочкам лїчко його!" Мац побочкала сина за єдно лїчко, а за друге го укушела вигваряюци: "То ци будзе на памятку Кед ци оцец сцинал матку!" Анализуюци тоти два мотиви, Орест Зилински их кладзе помедзи два традицийни форми — словацку и українску подбескидску. 61 Дума вон же текст писнї "Опришок Яношик" составени з двох розличних писньох, и же ше учишлює до ширшого циклуса котри заступени "на велїчезней териториї од Моравскей по северну Русию". 62 Писню "Опришок Келеменїк" кладзе до шора писньох розширених "по українских и словацких Карпатох"63 Розпатраюци ю по часцох, Зилински дума же у писнї єст елементи повязани и зоз словацкима и зоз українскима вариянтами. Сам початок балади "Опришок Яношик" глаши:

О. Зилински, наведзена робота, б. 470—471. Исте, б. 471. 63 Исте, б. 470. 62

"Под явором, под желєним, Оре дзивче з волком єдним." Можеме нагадовац же єй наслов дал сам В. Гнатюк у складзе зоз його толкованьом писньох о збойнїкох, 64 а же у народзе була позната по першим стиху. По першим стиху є означена и у познєйше записаней и обявеней вариянти у Зборнїку Дюри Биндаса и Осифа Костельника. 65 Балада "Яні, Яні шіре польо" (Гнатюк, ЕЗ IX, бок 144), котру зазначели и Биндас и Костельник, 66 барз подобна балади "Нє вишайце ме на дуби" (Гнатюк, ЕЗ IX, бок 145), дзе покарани Яни одказує на свою мацер най му пошлє два кошулї: "Єдну ми шице лєнову, Другу ми шице штофову; У лєновей будзем шедзиц, У штофовей будзем вишиц." 67 Далєй, Яни модлї най го обеша над воду дзе нє можу доходзиц гаврани и дзе будзе приходзиц його мила. Його мила приходзи и сце охранїц цело обешеного: "Яй гиша, гиша, гаврани, Нє джубайце му до глави! Ша уж сце му досц джубали, Кед на дуби го вишали!" Назначеним вариянтом мож додац и писню о дзивки котру забива єй мили и прето є карани ("Юнака, що вбив свою милу, ведуть на шибенїцю", Гнатюк, ЕЗ IX, бок 145), понеже им композиция елементох барз подобна. Беруци тото до огляду, О. Зилински дума же ше у бачванскей вариянти, у ствари, преплєтаю два мотиви — каранє

Опатриц роботу В. Гнатюка: Вибрані статті про народну творчість, Київ 1966, б. 96—137.

Д. Биндас—О. Костельник, наведзена робота, б. 84. Исте 67 Исте, б. 102. 66

збойнїка и каранє дезертера. Медзитим, понеже опис збуваня блїзши общей тематики водзеня збойнїка на вивершене кари зоз шмерцу як караню воєного дезертера, з тим же и саме мено повязане зоз найчастейшим меном збойнїка у руским фолклоре (Янчи), могли бизме потримац становиско же ше исти мотив у тим прикладзе манифестує у трох формох, а же є у жридловим зявеню вязани за збойнїцку тематику. Наглашуєме часци писньох котри В. Гнатюк означел под насловом "Розбойнїцка мета" и "Пред шибенїцу" (Гнатюк, Руски народни писнї, бок 52—53), котри облапяю и елементи горе спомнутих вариянтох, а котри Михайло Яценко кладзе ґу писньом зоз збойнїцку тематику. 68 На символични способ приказана нагла шмерц збойнїка у писнї "Розбойнїк и його конь" (Гнатюк, Руски народни писнї, бок 51—52): ґазда обачує же му конь жалосни, алє конь нє сце повесц правду свойому ґаздови, та ше тот обраца и свойому калапу: "Калапчок мой округли, А хто же це ношиц будзе Кед твой ґазда вишиц будзе?" Тот мотив часто стретаме у славянскей народней творчосци, окреме у писньох о Кральовичови Маркови при Южних Славянох,69 зоз котрим ше виражує симпатия народу ґу юнаком котри ше боря на боку правди и слабих. Шмерц зоз вишаньом указує же у бачванскей вариянти юнак нє даяки вояк лєбо витяз, алє збойнїк. Кара шмерци над збойнїками найчастейше була зоз вишаньом. Ище єдна писня повязана зоз збойнїцку тематику, и попри тим же народни шпивач директно нє гутори на кого ше його слова одноша: дзивка вола свойого милого, алє ше бої за ньго и совитує му най вежнє товариша кед будзе преходзиц през лєс. У лєше милого чека шмерц, алє вон одвитує:

68 69

М. Яценко, наведзена робота, б. 257—258. В. С. Караџић, Српске народне пјесме, II, Београд 1895, б. 430—435. 99

"Нє забию ме, Чого ше мам бац? Ша я, мила, мам шаблїчку, Та ше нє сцем дац."70 Онуфри Тимко дума же ше тема одноши на часи кед було призвичаєне же хлапци з єдного валалу бранєли дзивчатом одавац ше до другого валалу. 71 Медзитим, факт же ше у лєше скрива "велька моц" котра жада леґиня влапиц лєбо го забиц, а нє лєм стануц му на драгу, гутори нам же би то могло буц стрежиско. Леґинь наоружани зоз шаблю и ма товариша котрого може вжац зоз собу, цо значи же вон нє обични валалски хлапчиско, алє искусни, шмели борец. Зоз того можеме заключиц же у питаню збойнїк котри покрадзме приходзи ґу своєй милей. Турска опасносц по забераню Балканского полуострова грожела и народом у обласцох Карпатох. Одводзенє людзох до рабства ошпиване у народних шпиванкох при шицких славянских народох.72 Єдна з найпознатших темох зоз того циклусу то рабованє шестри и брата, а при Руснацох тота писня зазначена под насловом "Брат і сестра в ясирі" (Гнатюк, ЕЗ IX, бок 145— 146). Кед ше зоз тоту писню поровна балада "У замку" (Биндас—Костельник, бок 100) и "Добре тебе, Янку..." (Жґанец, бок 28), видзиме же слово о истим мотиве. У першим случаю у цемнїци брат на котрого забува шестра док забавя Туркох, а у другим случаю Янко шедзи у цемнїци уж дванац роки. Гарештованє ше першираз случує у Беоґрадзе, городзе котри бул главне шедзи ско Туркох при їх уходзе до шерца Европи, а други раз на Петроварадинскей твердинї на Дунаю. Опис завартого у цемнїци подполно идентични:

О. Тимко, навeдзeна робота, б. 86. Исте, б. II. Медзи руским жительством жиє здогадованє же скорей вибивали прави битки медзи хлапцами зоз двох розличних местох (валалох), та аж и двох улїцох у истим месце. Часто то були зраженя и медзи ґрупами розличних ґенерацийох. Конфликти наставали пре "затримованє права" хлапцох у одношеню на дзивчата зоз свойого штредку. 71

Опатриц: Б. Н. Путилов, Славянская историческая баллада, Москва—Ленинград 1965.

100

"Таки я мам власи, цо з нїма посцелям, Так у я мам браду, цо ше з ню закривам. Мойо чарни очи паучина мрачи, Мойо били лїчка — сами миши гнїзда." Подобни опис находзиме и ще лєм при Южних Славянох у писнї як Кральович Марко бул у цемнїци. У наведзеним прикладзе стретаме ше зоз трансформацию турскей тематики до збойнїцкей тематики, док ґеоґрафски и дружтвени поняца заменєни зоз блїзшима и дружтвено-историйно актуалнєйшима терминами. Подполно нови змист, мало познати у славянским фолклоре, находзиме у писнї "Везол Яни гноїк понад шибенїчку" (Биндас—Костельник, бок 101). Яни вожи гной коло вишадлох на котрих обешени збойнїки. З франти вон вдерел єдного спомедзи нїх, а тот му од витує: "Нє рубай, нє шмарай, ти ґаздовски сину, З нами вишиц будзеш, ти наш пайташ будзеш." Збойнїково пророкованє ше после одредзеного часу зисцело и Янко ше одпитує од своїх родичох скорей як го обеша на вишадла. Обачуеме же народни шпивач нє гутори прец о Янко покарани. Можебуц така конструкция нє случайна. Зоз писнї мож нагаднуц глїбоку правду давних часох кед кажди чловек, крипак, гоч бул худобни гоч дакус богатши, барз лєгко пре социялни обставини поставал видвоєни од дружтва и борец за правду. Зоз так им поступком виєдначени людзе зоз збойнїками котри ше боря за правду. Предлуженє пестованя усней народней творчосци Руснацох у нових обласцох характеристичне по уношеню локалних особох до традицийного змисту и прилапеней форми. У писнї "Писал писар" (Бинд ас—Костельник, бок 102) ошпиване лапанє и кара шмерци над збойнїком Бодайом:

101

"Ей пондзелок го влапели, Во вуторок провадзели, А во штварток обешели." Тиж так, у писнї "Забойство" (Гнатюк, Руски народни писнї, бок 214) ошпивана локална подїя у Коцуре дзе "Грицо вельки збойнїк з Ґайдашом... поклал сережаньох из ножом". Мена особох правдиви, а сама подїя модификована у складзе зоз народним вреднованьом и похопеньом подїйох. *** Зоз виложеного виводзиме заключенє же збойнїцтво як одредзене дружтвено-историйне зявенє мало одраженє и у народней творчосци южнопанонских Руснацох. Збойнїцтво од XV до XVIII вику у Европи одраженє антифеудалней борби експлоатованих пасмох дружтва. Понеже кажди чловек тедишнього часу, пре глїбоки социялни причини, могол постац потенциялни збойнїк, збойнїцтво ше зявює у двох розличних формох. У першим случаю збойнїцтво ноши епитет неґативного зявеня, т.є. манифестує ше як одпаднїцтво од дружтва вообще — и од пануюцих и од експлоатованих пасмох. У другим случаю збойнїцтво представя видвойованє и процивенє пануюцим класом, а з цильом помаганя худобним и слабим. Патрене у цалосци, збойнїцтво при южнопанонских Руснацох шe трима за неґативне зявенє; збойнїки єдза живих людзох, вони напастую путнїкох у лєше, вноци уходза до обисцох, режу свойо жертви, нємилосердно кару и власни супруги, збойнїкох вше сцигнє заслужена кара, лєбо найчастейше шмерц на вишадлох. Таке становиско Руснацох ґу збойнїцтву вообще похоплїве з оглядом на вельки уплїв церкви котра нє оправдує насилство, та аж и теди кед то борба за основни людски права. Ґу тому, историйна прешлосц Руснацох указує на положенє яке тото жительство мало у держави дзе ше нє могли операц на власне дворянство и лєм прикрита борба процив власци могла очувац власну националносц. Єдна з найважнєйших причинох такого становиска и у тим же прости народ, гоч котрого часу, воспитує свойо поколєня у духу нєприменьованя сили. 102

У условийох феудалней експлоатациї, збойнїцтво ше зявює як нужне зло и прето народни творитель указує симпатиї ґу збойнїком як борцом за справедлїви одношеня, а то нє обишло анї руску народну творчосц: збойнїки сцу надополнїц чкоду яку спричинєли своєй шестри и попри тим же знаю же их вона зрадзи; збойнїк виполнює жаданє своєй супруги и одкрива место шмерци своєй жертви; вон одходзи ґу своєй милей и попри опасносци яка го чека; за збойнїком жалує дзивка док одганя гаврани з його мертвого цела. Єдна зоз найглїбших симпатийох и сочувствох народу зоз одпаднїками виражена през жалосц коня котри чувствує наглу шмерц свойого ґазди; през одпитованє збойнїка од стварох яки ношел зоз собу, творенє ґрадациї кед збойнїк жада у "лєновей кошулї шедзиц", а у "штофовей кошулї вишиц", зоз жаданьом же би ше позлацели вишадла итд. Цалосну слику "позитивного" збойнїцтва находзиме праве у приповедки о схопним крадошови-збойнїкови котри надмудрує богатого, та аж и самих царох. Приповедка облапя у себе елементи револуционерней борби и жаданє социялней єднакосци понеже, як у приповeдки назначeнe, "мали житка вeцка и на прeдай и на хлєб" и "так толвай постал цар." Понеже присутни форми народней творчосци зоз збойнїцку тематику при южнопанонских Руснацох твардо повязани зоз народну творчосцу у обласци Карпатох, можеме заключиц же тота тема при нїх видиференцована скорей як шe приселєли на юг Панонскей ровнїни. У нових обласцох предлужує ше процес розробйованя приповедкох о збойнїкох. Под уплївом нових условийох живота и нових искуствох и у медзисобних черанкох зоз сушедним жительством, творя ше нови форми. Уноши ше нови елементи жe би шe интензивнєйшe уплївовало на общеприлапену и збудовану фабулу. На тот способ, кед одредзене зявенє, назва лєбо особи престаню буц актуални, приходзи до модификованя. У тим поглядзе можебуц єден з найлєпших прикладох находзиме у писнї "Пасол Яно три воли у гаю" (Тіchу, бок 115—116), дзе Янка забива "збойнїк капитан", и у вариянти тей

103

писнї (Гнатюк, ЕЗ, IX, бок 200), дзе ше тераз спомина "сентомашки капитан".73 Понеже збойнїцтво на подручу Панониї траци значенє яке мало у борби обезправених, руске жительство ище и на початку 20. вику пестовало традицию ошпивованя важнєйших подїйох зоз тей обласци. З часом ше традицийни мотиви преноша на локални подїї. На тот способ у деформованей форми збойнїцка тематика предлужуе жиц през писнї-хронїки, алє тераз вязана за обичних збойнїкох — злодїйох.

Сентомаш старша назва за Србобран, место у Бачкей. У зраженьох 1848. року войско Сербох у Угорскей було стационоване у тим месце, нєдалєко од руских валалох. 73

104

ТОПОНИМИ У РУСКЕЙ НАРОДНЕЙ ТВОРЧОСЦИ У рускей народней творчосци находза ше назви дзепоєдних ґеоґрафских обєктох и населєних местох. Уношенє топонимох до народней творчосци обща характеристика при шицких народох, а понeже ше до народней творчосци преноша одраженя котри значни за цали колектив котри тоту творчосц твори, топоними би и у рускей народней творчосци мушели мац универзалне значенє за ретроспективну реконструкцию прейдзеней драги у дружтвеноисторийним и културним розвою. За спатранє дзепоєдних теорийних питаньох фонду топонимох у руским язику, виражене през народну творчосц, похаснуєме руски народни писнї74 и приповeдки75 и презвиска и назвиска руского жительства.76

Руски народни писнї у записох В. М. Гнатюка, Нови Сад 1972; Дюра Биндас и Осиф Костельник, Южнославянських Русинох Народнн писнї, Руски Керестур 1927; Vinko Žganec, Pjesme jugoslovenskih Rusina, Zagreb 1946; Онуфрий Тимко, Наша писня, зборнїк народних и популарних писньох югославянских Русинох (зоз нотним укладом, текстами и музично-етноґрафичну наукову документацию), I, II, III, Руски Керестур 1953; записи народних писньох обявених у часопису "Шветлосц". 75 Народни приповедки бачваньских Русинох, Руски Керестур 1967. 76 M. Врабель, Русин на долинi бачванской, Календар 1891, (?), 80—86; Р. Јеремић, Бачки Руси (Рушњаци, Русини), Нови Сад 1928; Д. Биндас, Нашо мена и назвиска, Руски календар 1929, Нови Сад, 1928, б. 56—60; Д. Биндас, Нашо назвиска, Руски календар 1936, С. Карловци 1935, б. 42—45; М. Венчельовски, Нашо назвиска, "Руски новини,", 20/1937, 1; С. Сакач, Нашо презвиска, Народни календар 1972, Нови Сад 1971, б. 87—96; П. П. Чучка, О чим шведочи антропономия войводянских Руснакох, "Шветлосц" 1, Нови Сад 1973, б. 95—110; М. М. Кочиш, Фамилийни презвиска и назвиска Руснакох у Югославиї, ,"Шветлосц", 2, Нови Сад 1973, б. 164—194; Р. Мизь, Розвой антропонимиї югославянских Русинох (о наших менох и презвискох), "Нова думка", 4, б. 5, Вуковар, 1973, б. 66—71, 71—79; Ф. Лабош, История Русинох Бачкей, Сриму и Славониї 1745—1918, Вуковар 1979. 105

Топоними у народних писньох и приповедкох АМЕРИКА (до Америки, з Америки, до тей Америки, Америка, яка Америка, америцки мен, в Америки, америцки пенєжи, у Америки, штред Америки) 77 Володимир Гнатюк зазначел два писнї у котрих заступени топоним "Aмeрика", 78 у зборнїку Биндаса и Костельника єст дзeвeц писнї, 79 ш e й с ц об я в е л О н уф р и Т и м к о , 80 а В и н к о Ж ґ ан е ц т р и , к от ри в а ри я н т а уж скорей 81 зазначених. Яким Олеяр на "американску тему" зазначел єдну писню, по змисту ориґиналну у одношеню на тоти цо зазначели други виглєдовачe.82 Топоним узше териториялно нє означени и може представяц назву за цали америцки континент або лєм за єдну часц, за Зєдинєни Америцки Держави до котрих ше злївала огромна роботна маса зоз Европи. При Руснацох ше и у сучасних условийох место полней назви за ЗАД гутори лєм "Америка". Цо вецей, часто ше тото поняце похаснує и як назву за Канаду кед ше бешедує о общим одредзеню. Медзитим, з оглядом на час кед писнї зазначени, пр и концу 19. и двацетих рокох 20. стороча, мож вивесц заключенє же ше назва одноши на цали континент (Руснаци як до ЗАД и Канади одходзели на роботу, тиж так и до державох Южней Америки, у першим шоре до Арґентини и Бразилу 83).

У заградзеню наведзене жридлово похасноване поняце по хронолоґийним шоре як писнї обявени. 78 Руски народни писнї, б. 204, 224. 79 Д. Биндас и О. Костельник, б. 25—30, 36. 80 О. Тимко, II, б. 71, 78, 86 и 111, 69, 74, 88. 81 V. Žganec, б. 107, 114, 116. 82 3 народней студзенки (Зоз записох Якима Ол єяра), "Шветлосц", 6, Нови Сад 1978, б. 900. 83 Опатриц: Янко Барна, До Америки и назад, Народни календар 1980, Нови Сад 1979, б. 69—77. 106

БАЧКА (по бачваньскей жеми, у бачваньскей країни): "Сходзи куколь зос репченя по бачваньскей жеми Посадзело шварне дзивче рузмарин желєни." 84 "Нєт то красше дзивчаточко у бачваньскей країни, Як цо моя премилєна, кед ше вона умиє." 85 Топоним ше одноши на териториялну Войводини, край медзи Дунайом и Тису.

обласц

БЕОҐРАД (Билоґрад, Белоґрад, Билоґрад): "Грали Турци, грали, кед Билоґрад брали..." 86 "Ишло дзивче през долїну, През желєну бетелїну; Ишло воно през три ярки Под Белоґрад на фиялки." 87 "Билоград, Билоград, билоградски мости, Там ше пресушую младих хлапцох косци. . ," 88 "Билоград, Билоград, житко ше жовцеє, Нє кажда ми мила, цо ше на мнє шмеє. . ." 89 У австрийско-турских войнох, як поданїки Угорскей, Руснаци брали учасц и, медзи иншим, участвовали у борбох за Беоґрад котри мал вельку стратеґийну значносц за отримоване односно поцисковане Туркох зоз балканских

Д. Биндас и О. Костельник, б. 33. Исте, 52. Тиж так: V. Žganec, б. 32. 86 Руски народни писнї, б. 54. 87 Исте, б. 109. 88 Д. Биндас и О. Костельник, б. 20; Иста вариянта: 3 народней студзенки (3оз записох Якима Олєяра), "Шветлосц", 6, Нови Сад 1978, б. 900. 89 Д. Биндас и О. Костельник, б. 48. 85

107

жемох и Европи. Кирвави битки за утвердзени Беоґрад одношели велї жертви, цо моцно одгукло у народней усней традициї и затримовало ше у паметаню вецей поколєньох. БЕРКАСОВ (у тим Беркасове): "У тим Беркасове цо ше чує нове?" 90 До Беркасова ше Руснаци почали насельовац од 1802. року, кед су поволани же би ше населєли до Шиду пре потреби Крижевского владичества котре мало вельки маєток у тей часци Сриму и глєдало вредну роботну моц, а источашнє ше намагало поуниятовац православне жительство. БЕШКА (до Бeшки): "А тот Гика и Грайцар Нє добре ше порадзелї. Як ше з ярцам намирелї, Було ярцу два мешки, Предалї го до Бешки Бешка населєне место у сиверовосточним Сриме. У 18. сторочу жительство було з векшей часци сербске и нємецке, а по Другей шветовей войии сербске и горватске. БИЛА (на Билу): "И сам ше дорезал: Док на Билу добег, Па и ґачи зоблєк."91 "Гудачки на Билу, а Яник на Кулу, Єщи их причекал дома пред капуру." 92

90 91

Руски народни писнї, б. 222. Исте, б. 212. 108

Била, пустара у керестурским хотаре, до половки 19. стороча була видавана под аренду маєтнїком зоз Нового Саду, а потим ше жем почина розпредавац и велї Руснаци зоз Керестура на Билей формую свойо маєтки зоз салашом. По положеню, на драги є з Керестура до Вербасу або Коцура. БУДИМ (ґу Будзинє, до Будзина): "Наврац же их, наврац, горе ґу Будзинє . . ." 93 "Кед сом ше маширал з Пешти до Будзина. . ." 94 Будим, дакеди угвердзени город, потим состойна часц городу Будапeшту у Мадярскей, було место воякованя велїх Руснацох зоз Бачкeй и Сриму. ВЕПРОВАЧ (зоз Вепровачу): "Идзе з Филїпова и зоз Вепровачу, Та ше шицка зопре на новим салашу." 95 Сушедне место на сивер од Кeрестура од 1950. року ноши назву Крущич. Пред тим мало назву Вепровац або Вепровач. ВЕРБАС (у Вербаше, з Вербасу): "У Вербаше на улїци Стоя крашнє катонаци... У Вербаше на улїци Стої Ґаджи на столїци."96 "Дзе тоти гудачки цо пешо ходзели, Кед вони з Вербасу до дому ходзели, Та Янка страцели?"97 92

Д. Биндас и О. Костельник, б. 118. Руски народни писнї, б. 124. 94 Д. Биндас и О. Костельник, б. 95. 95 Руски народни писнї, б. 210. 96 Исте, б. 205. 93

109

Вербас (урядово Врбас) єдно з перших городских местох у Бачкей дзе ше Руснаци почали насельовац и дзе ше континуовано затримали. Змист писньох упутює на заключенє же настали у другим месце, у Керестуре або Коцуре, алє з ясну интересну повязаносцу руского жительства за Вербас. ВУКОВАР (вуковарски): "Вуковарски биров вон их так осудзел: Идзце до Зомбора та най вам там судза!"98 Вуковар бул спочатку лєм административни центер за округ у Славониї до котрого ше Руснаци вше вецей насельовали у нєможлївосци затримац ше на жеми з другого боку Дунаю. Познєйше, аж по сучасни часи, Вуковар вше баржей прицагує и руске жительство за стаємне насельованє. ДРИНОВ (од Дринова, до Дринова): "Од Дринова до Дринова, Дзе же стої карчма нова, Нє обита, нє обшита Лєм з дикицу ороснута."99 Вироятно жe слово о насeлєних мeстох Вeлика Дрична и Мала Дрична у восточнeй часци Словацкeй, Свиднїцки округ, понeжe мeсто зоз назву "Дринов" нє находзимe анї при старших назвох, анї при сучасних назвох насeлєних мeстох у матичних обласцох руского житeльства.100

Д. Бнндас и О. Костельник, б. 118. Руски народни писнї, б. 204. 99 Исте, б. 222. 100 Опатриц: A. Пeтровь, Прeдiли угрорусской рiчи вь 1773 г. по оффицiальнымь даннымь, Записки Историко-филологичeскаго факультeта Импeраторських насeлeних пунктiв Сх. Словачини (за М. Дуйчаком), Музeй українскої культури в Свиднїку (ЧССР). 98

110

ДУНАЙ (Дунай, до Дуная, по Дунаю, з Дуная, край Дуная, при Дунаю, на Дунаю, до Дунаю, зос Дунаю, на Дунай, за Дунай). 101 Найвекша европска рика Дунай – найчастейше заступени топоним у рускей народней творчосци. Хасновани є як териториялне одредзенє одвиваня роботи и як обєкт чийо характеристики (глїбоки, широки, жимна вода, мутна вода) суґерую похопенє жаданей обсервациї. ЗОМБОР (до Зомбора, у Зомборе, зос Зомбора, зомборска): "Шедла Ґажди свого коня, Пойдзе дораз до Зомбора. Стої Ґажди у Зомборе: Цо же будзе тераз зо мнє?" 102 "Зомборска касарня з ланцом опасана, Под ню стої мила, барз є виплакана!" 103 Зомбор (нєшка Сомбор), шедзиско дакедишнєй БачБодроґскей жупаниї и длуги час найрозвитши город у Бачкей, до 1922. року шe и урядово волал "Зомбор". КАПУШАНИ (з Капушан): "Я паробок з Капушан, Нє мам жену, лєм сом сам!"104 Капушани место у Восточней Словацкей, Прешовски округ. Шлїд назви того места остал у нєурядовей назви улїци у Руским

101

Руски народни писнї, б. 84, 93, 110, 116, 147; Д. Биндас и О. Костeльник, б. 15, 17, 18, 38, 53, 65, 69, 70, 80, 86, 89, 95, 98, 105; О. Тимко, б. 68, 80, 84; О. Тимко, III, 71, 90. Тиж так опатриц: J. S. Mihajlović, Reka Dunav u epici i lirskim pesmama Makedonije, Leskovačke Morave i Rusina u Vojvodini, "Виснїк култури", 4, Р. Кeрeстур 1979, б. 58-60. 102 Руски народни писнї, б. 206; Опатриц и истe жридло, б. 204, 208. 103 Д. Биндас и О. Костельник, б. 21. 104 Д. Биндас и О. Костeльник, б. 98. Тиж так: V. Žganec, б. 88. 111

Керестуре "Капущани шор". Место Капушани у попису зоз 1773. року вецей уж нє було руски валал, а таки обставини и у сучасним чаше. КАРПАТИ (Карпати): "Ей, Карпати, гори мойо, Таки сце желєни, Хижки бидни, шерцу мили Гоч сце похилєни!"105 Карпати ше трима за матични обласци, "колїску" Руснацох. У рускей народней традициї тоти краї часто наволовани "Горнїца". КОЦУР (у Коцуре, коцурским югасом, коцурску драгу, коцурски дзвони)106 Коцур (урядово Куцура) друге бачке место стаємно населєне зоз руским жительством на самим початку другей половки 18. стороча. КУЛА (до Кулї, з Кули, до Кули, на Кулу): "Селї, селї аж до Кули, А зос Кули на салаши . . ." 107 У чаше приходзеня перших ґрупох руского миґрацийного жительства, Кула була шедзиоко ерарскей управи у Бачкей и тот город остал найблїзше векше место при Руским Керестуре, а и при Коцуре, понeже Вербас по тим значеню заоставал за Кулу аж по часи повойновей обнови СФРЮ.

105

О. Тимко, III, б. 69. Руски народни писнї, б. 106, 116, 209, 214, 217, 218, 224; Д. Биндас и О. Костeльник, б. 17, 119; Я. Олєяр, З народнeй студзeнки, "Швeтлосц" 2, Нови Сад 1980, б. 208. 107 Руски народни писнї, б. 218. Тиж у писньох: Руски народни писнї, б. 204, 217 и Д. Биндас и О. Костeльник, б. 118. 106

112

КУЛПИН (Кульпински пан): "Кульпински пан фатор красну казань каже, Нє єдней дзивочки шлєбоду завяже." 108 Место у южней Бачкей, преважно населєне зоз сербским и словацким жительством. ЛАЛИТЬ (до Лалитю): "Кед ше пойдзе ґу буґером модлїц, Дораз може до Лалитю пешо ходзиц." 109 Лалить сушедне место при Руским Керестуре. ЛЬВОВ (до Львова): "Дзе же тота проста дражка З Перемишля до Львова?" 110 Львов (по українски Львів) город у України (СССР), засновани у 13. сторочу. МАДЯРСКА КРАЇНА (тей мадярскей країни): "Нєт то красше дзивчатечко тей мадярскей країни ако моя наймилєнша кед вона ше умиє! 111 Понеже дакедишня Угорска облапяла цалу Панонску ровнїну, тота ґеоґрафска обласц дзекеди популарно (а и з ясну велькодержавну претензию) наволована "Мадярска ровнїна". Оталь вироятно назва превжата до руского язика.

108

Руски народни писнї, б. 85. Исте, б. 205. 110 0. Тимко, II, б. 69. 111 Руски народни писнї, б. 142. 109

113

МИКЛОШЕВЦИ (Миклошевски биров): "Миклошевски биров бачи Зоз Сотина древо влачи."112 Миклошевци (урядово Миклушевци), место у Горватскей, населєне з руским жительством у першей половки 19. стороча. МОЛДАВИЯ (з Молдави): "Орали би штири волки, орали Кед би мали поганяча з Молдави." 113 Молдавия то обласц Карпатами и рику Прут.

у Румуниї,

медзи

Восточнима

МОРАВА (з Морави): "Дзивче з Морави, нє ходз за нами, Бо будзеш мац цимбали меджи ногами." 114 Топоним локацийно нє одредзени. Назва ше може одношиц на обласц у штреднєй часци дакeдишнєй Чехословацкей, на ричку тиж у бувшeй Чехословацкей (лїву притоку Дунаю) або рику у Сербиї (праву притоку Дунаю). НОРТ АМЕРИКА (Норт Америка). 115 У одношеню на поняце "Америка", назва "Норт Америка" блїжей одредзує територию котра за велїх безроботних концом 19. и на початку 20. стороча представяла "обецану жем“. Розпознаванє америцкого континенту указує 112

Исте, 213. Тиж и у писнї на б. 203. Д. Биндас и О. Костeльник, б. 101. Тиж так: V. Žganec, б. 25. 114 Руски народни писнї, б. 132. 115 Д. Биндас и О. Костельник, б. 29. 113

114

на преширени знаня при рускому жительству о широких релацийох екумени. ПЕРЕМИШЛЬ (з Перемишля).116 "Дзeжe тота проста дражка з Пeрeмишля до Львова?" ПЕТРОВАРАДИН (в варадиньским замку, варадински динї): "Добре тебе, Янку, в варадиньским замку! Людзе ору, шею, а ти шедзиш в хладку!" 117 Населенє, управни центер за Воєну гранїцу у АвстроУгорскей, нєшка шедзиско єдней з општинох у городзе Нови Сад. Назва "Петроварадин" при Руснацох (окреме у Керестуре и Коцуре) длуго ше затримала у означованю Нового Саду, за котри ше тримало же твердиня и населєнє коло нєй лєм состойна часц городу з другого, лївого боку Дунаю, на бачким побрежю. ПЕТРОВЦИ (у Петровцох, в петровским полю, Петровци, петровски): "Идзе єшень, идзе єшень, з древох лїсце пада, У Петровцох руски народ доброму ше нада." 118 До Петровцох Руснаци ше насельовали од 1834. року и затримали ше по нєшкайши днї. У тим "сримским" валалє (народне поняце сримскей обласци облапя ширшу територию як цо сучасне административне роздзелєнє) углавним населєни керестурски фамелиї.

116

О. Тимко, II, б. 69. Д. Биндас и О. Костельник, б. 100 тиж и 119 и V. Žganec, б. 29; Народни приповедки бачваньских Русинох, Р. Керестур 1967, б. 91. 118 Д. Биндас и О. Костельник, б. 11; Истe, б. 74; V. Žganec, б. 72; Я. Олєяр, З народней студзенки, "Шветлосц", 2, Нови Сад 1980, б. 211. 117

115

ПЕШТ (до Пешту, пештански, з Пешту). 119 Пешт, город у штредньодунайскей ровнїни, 1872. року злучени зоз Будимом на правим побрежю Дунаю до єдного городу, Будапешту, нєшка главного городу Мадярскей. У прешлосци, як и у сучасних условийох, познате европске роздраже. ПИНЬВИЦ (Пивнїчанє): "Пивнїчанє цо робице, гей, гей, гей! Цо ви яраш нє мераце, штумарлия, штумарла!" 120 Пиньвиц (урядово Пивнице), населєне место у южней Бачкей, зоз крижну драгу повязане з Керестуром, а прейґ Савиного Села (скорей Торжа) зоз Коцур ом и на тот способ у частим контакту з дружтвенима рушанями котри були значни и за тоти два валали и руске жительство. ПИТСБУРҐ (у Пицбурґу). 121 Город у ЗАД, Пенсилвания, на рики Огайо, основани у 18. сторочу, а уж у часох масовней миґрациї до Америки постал єден з наймоцнєйших и найвекших индустрийних центрох. РИСКАША (на Рискашу): "То пештански панове, Пришли вони на Рискашу гайове. А як вонї посходзелї, Крайнїм ярком шпациралї." 122 Рискаша (урядово Косанчич) була пустара, а потим державни маєток при драги Керестур — Савине Село; послужела за 119

Руски народни писнї, б. 206, 211; Д. Биндас и О. Костeльник, б. 95. Руски народни писнї, б. 210. 121 О. Тимко, III, б. 88. 122 Руски народни писнї, б. 211. 120

116

експерименталне продукованє рискаши на штучно подводней жеми. Числена роботна моц анґажована зоз сушедних валалох, у велькей мири зоз Керестура. РУСКИ КЕРЕСТУР (штред Керестура, у Керестуре, керестурски, в Керестуре).123 Перши руски валал у Бачкей до 1873. року наволовани Керестур, потим Бачкерестур, а од 1922. року урядово Руски Крстур. СЕНТОМАШ (за Сентомашом): "Здрави оставайце, родителї нашо, Америка далєй як за Сентомашом." 124 "Сентомаш" старша назва за Србобран (до 1922. року). Сентомашски ґаздове хасновали цали фамелиї худобних зоз Керестура же би туньо обробели жем у своїм хотаре. СОТИН (зоз Сотина). 125 Населенє з правого боку Дунаю, на драги Вуковар—Илок, тиж преходне место з Миклошевцох до Вуковару. СРИМСКИ КАРЛОВЦИ (з Карловского поля, Карловска гора): "3 Карловского поля мац ме дому вола: Гибай, дзивко моя, бо це ручки боля! Нє боля ме ручки роботу робяци, Лєм ме боля ножки по горах ходзаци." 126

123

Исте, б. 104, 106, 131, 148, 209, 210, 213, 222; Д. Биндас и О. Костельник, б. 124; О. Тимко, II, б. 71; V. Žganес, б. 89, 106; Народни приповедки бачваньских Руси нох, б. 164. 124 Д. Биндас и О. Костельник, б. 26. 125 Руски народни писнї, б. 213. 117

У винїцох коло Сримских Карловцох керестурски и коцурски пролетере находзели заробок и з часом од обичних наднїчарох за прости роботи постали добри и вше вецей глєдани винїцаре. ТЕМИШВАР (нєдалєко Темишвару): "Жало дзивче, жало траву, Нєдалєко Темишвару." 127 Темишвар културни, управни и економски штредок румунскей часци Банату. У 18. и 19. сторочу, як утвердзени город и шедзиско воєней команди, прицаговал миґрацйни струї котрим стал на драги або голєм могол буц доступни. ТИСА (Тису).128 Рика Тиса ма жридло у Лєсових Карпатох, а улїва ше до Дунаю при Тителу. На єй побрежю єст векши городи: Солнок, Сеґедин, Сента и Бечей. У прешлосци по нєй спущовани древа вирубани иа карпатских горох. ТОКАЙ (токайске, зос Токаю): "Як повандруєме, Цо ми пиц будземе? Воду зоз Дунаю, Вино зос Токаю!"129 Токай город у сиверней Мадярскей, познати по квалмтетим вину.

126

Исте, б. 65. Тиж опатриц Я. Олєяр, 3 народней студзенки, "Шветлосц", 2, Нови Сад 1980, б. 207; V. Žganес, б. 79. 127 Руски народни писнї, б. 134. Тиж так Д. Биндас и О. Костельник, б. 77. 128 Руски народни писнї, б. 84, 93. 129 Д. Биндас и О. Костeльник, б. 89. Тиж так, Руски народни писнї, б. 115. 118

ТОРЖА (под Торжу).130 Сушедне место при Керестуре и Коцуре. Од 1947. року урядово ноши назву Савино Село (по мену народного героя Сави Ковачевича). ТРЕНЧИН (з Тренчина): "Шугаю з Тренчина, з чарнима очима, Вера бим за тобу Дунай прескочела; Дунай прескочела, Тису преплївала, Ище бим ци, чадо, загинуц нє дала." 131 Тренчин город на рики Ваг, сиверно од Братислави. УКРАЇНА (до Країни, у Країни): "Ишол козак до дому, До Країни далєкей. Дзивче за нїм плаче: Вежнї ме, козаче, До країни далєкей!"132 У ґеоґрафским поглядзе, назву "Україна" повязовало ше зоз Переяславску штредньовиковну державу, а познйше загранїчни обласци дакедишнєй Руси. ФИЛЇПОВ (з Филїпова): "Ишол чловек з Филїпова, Шпивал себе боски слова."133

130

Руски народни писнї, б. 224. Исте, б. 84. Тиж так исте жридло, б. 93, 96 и Д. Биндас и О. Костельник, б. 63. 132 Д. Биндас и О. Костельник, б. 62—63. 133 Руски народни писнї, б. 226. Тиж так исте жридло, б. 210 и Д. Биндас и О. Костельник, б. 118. 131

119

Сушедне место при Керестуре. Спомина ше 1909. року и як "Сентфилип". Од 1946. року ноши урядову назву Бачки Ґрачац. ЧАРНЕ МОРЙО (з Чарного моря).134 Чарне морйо континенталне морйо, а припада Атлантскому океану (прейґ Штредожемного моря є з нїм повязане). До ньго ше улїваю даскельо вельки рики: Дунай, Днїпер, Днїстер и Буґ. ЧЕРВЕНЕ МОРЙО (Червене море): "Ходзела, крича, сидла си на ладок. А дзе є мой мили з кучераво лаго? З кучераво лаго, з гарнима очима, Вера бим за тобу Дунай прескочела. И Дунай, и Тису, и Червене море, Прескочела до це, миле серце моє!" 135 Червене морйо припада Индийскому океану. Лєжи медзи Азию и Африку. Прейґ Суецкого канала поязане є зоз Штредожемним морйом. ШАРИШ (у шариским лєше). 136 Ґеоґрафска обласц карпатского ареалу, у нєшкайшей восточней Словацкей. У рускей народней усней традициї спомина ше як матична обласц руского миґрацийного житальства котре ше зоз сиверних часцох дакедишнєй Угорскей спущовало на юг глєдаюци лєпши условия за живот.

134

Д. Биндас и О. Костельник, б. 34. Руски народни писнї, б. 84. 136 Исте, б. 112,113. 135

120

Топонимийни презвиска и назвиска Медзи южнопанонскима Руснацами єст вельке число фамелийох зоз презвиском або назвиоком топонимного характеру. Вецей авторе думаня же презвиска и назвиска тей файти указую на териториялне походзенє дотичного жительства.64 И при дзепоєдних авторох котри спатрали етнїчни характеристики руското жительства находзиме указованя на топонимийне етимолоґийне походзене руских фамелийних презвискох и назвискох. Иван Франкл медзи першима указал же треба уважиц топонимийни презвиска и назвиска при Руснацох, бо у тих потомкох бачких Руснацох жию "Дорокхазийово, Бесерминьово, Уйфалушово итд." (у териториялним значеню). 137 Дюра Биндас гвари же Руснаци "принєсли свойо мадярски презвиска ище зоз Горнїци, дзе їх презвиска векшином походза од краю дзе бивали зоз жупаниї Гайду Дорог — Дорокгази, з Мункачева — М ункачи, з Бесерминю — Бeсeрминї...". 138 Яким Сабадош тиж так начишлює дзепоєдни презвиска: "Вшелїяк же Русковски походзи зос даєдного валалу 'Руски'. Тиж так и Рускаї... Так бизме могли заключиц же Медєши пришол зоз Медєшу, Чакан зос Чаканю, Провчи зоз Провчу, Радванї зоз Радваню, Венчельовски зос Венчельова, Маковецки зос Маковцу або Маковици, Емеди зоз Емеду, Бесерминї лєбо

137

Наприклад, Т. Маретич, наводзаци мена и презвиска при Горватох и Сербох, презвиска топонимийного характеру кладзе до ґрупи "по завичаю" (Т. Maretić, O narodnim imenima i prezimenima u Hrvata i Srba, Rad Jugoslavenske akademije nauka i umjetnosti, 81, Zagreb 1886, 85—86, 92—93), а Павло П. Чучка, окончуюци подобни виглєдованя "українских презвискох у Закарпат'ю", находзи же коло 120 презвиска котри зазначел спадаю до ґрупи "назвох зоз териториялиим означеньом" (П. П. Чучка, Апелативна лексика у прізвищах українців Закарпаття, Культура и побут населення у країнських Карпат, Ужгород 1973, б. 257). 138 І.Frankl, Ruthének, Bács-Bodrgh vármegye monografiaja, II, Zobmbor 1896, б. 406. 121

Бесерминьски зоз Бесерминю, Дорокхази зоз Дорокхазу, Мученски зоз Мучоню, Бодваї лєбо Бодваньски зоз места лєбо рики Бодви, Сопка зос Сопковца, Мишка зоз Мишковца, Гаргаї зоз Гергея итд." 139 Павло П. Чучка спатра руски презвиска и назвиска на ширшей линґвистичней основи и медзи иншим наглашує: "Єст таки презвиска и медзи нїма хтори витворени з населєних пунктох: Бесерминьски, Загорянски, Каменїцки итд. Тото же велї презвиска югославянских Руснацох насправди маю корень у Восточней Словацкей, потвердзую презвиска хтори витворени зоз топонимох тих местох, окреме у поглядзе назвох населєних пунктох. Наприклад: Бодваньски (од валала Бодва), Виславски (од в. Вислава), Гарянски (од в. Гаряна), Жиповски (од в. Жипов), Загорски (од в. Загор), Кашовски (од в. Кашов), Михальовски (од места Михаловце), Мученски (од в. Мучин), Русковски (од в. Русков), Салонски (од Саланч), Турински (од в. Турина), Арваї (од Арва), Бодваї (од Бодва), Винаї (од Вина), Кашаї (од Каша)."140 Дзепоєдни презвиска, по його думаню, походза од ґеоґрафских назвох на мадярским язику: "Бесерминї (од топ. або Böszörmeny Hajdubösörmeny), Дорокази (од топ. Dorgház), Мади (од топ. Мád), Макаї (од топ. Маkó), Сеґеди (од топ. Szeged), Силадї (од топ. Szílígy)" 141 На основи того автор заключує же "презвиска хтори би указовали на одношеня їх ношительох з даякима другима обласцами Европи медзи югославянскима Руснацами єст барз мало... а таки цо би указовали конкретно на бачванске походзенє — ище менєй (гибаль презвиска Керестурик и Лалицки)". 142 Медзитим, треба замерковац же випущел дзепоєдни назвиска, як Коцурски за фамелию Пастовнїцки котру тото назвиско вяже за место Коцур у матичних обласцох Руснацох, а нє зоз местом у Бачкей, алє

139

Д. Биндас, Нашо назвиска, б. 44. Я. Сабадош, Походзeнє и приход Руснацох до Бачкeй, "Швeтлосц", 3, Руски Кeрeстур 1954, б. 194. 141 П. П. Чучка, б. 99. 142 Исте, б. 1 02 . 140

122

тиж так медзи южнопанонскима Руснацами єст фамелиї зоз презвиоком Обровски, Филїповчик и други котри, попри Керестурик и Лалицки, вироятно же походза зоз топонимох у Бачкей. О. Роман Миз, намагаюци ше позберац цо векше число руских презвискох у бувшeй Югославиї, з часци дотика и толкованє етимолоґиї фамелийних менох: "У Мадярскей єст место Дорокхаза, а у Румуниї Дорогаї. Єден од тих двох топонимох корень нашого презвиска Дорокхази... Ту вшелїяк припадаю назви валалох Емеди, Кевежд и Нярад, потим Ґадня од котрого маме презвиско Ґаднянски; нєдалєко од Ґаднї и валал Сокач, одкаль вироятно людзе з презвиском Сокач, а Гаргаї, єден валал з таким меном на Закарпатю, а други з таким истим меном при Бардейове у Восточней Словацкей — дало мено нашим Гаргайовим. Вироятно же нашо людзе зоз презвиском Ждиняк походза зоз лемковского валалу Ждиня... Радваньово вироятно походза зоз валалу Радваня. Копчански зоз Копчана". 143 Словаци ше приселєли до Войводини одприлики кед и Руснаци. Розвойна драга у прешлосци им подобна. Ян Сирацки зазначел же и Словаци маю презвиска топонимийного характеру, медзи иншим, "Липтак зоз Липтовскей жупаниї, а Страценски по походзеню зоз новоградске". 144 Презвиско Лїптак и Страценски стретаме и при южнопанонских Руснацох. Иван Панкевич, преучуюци стари документи и кнїжки винчаних зоз 18. стороча, наишол на податок же презвиска присташох, алє и других оженєтих, "часто наставаю по месце одкаль дотична особа походзи". 145 Ґу тому, у вязи зоз наставаньом презвискох при Руснацох, Михайло Врабель зазначел: "Як цо ше зоз каждодньового живота може видзиц, Руснаци часто єден другому любя дац одвитуюце назвиско, тим баржей у часох кед ше Руснаци зберали з вецей бокох до 143

Р. Мизь, б. 77. Сирацки, Словаци у Војводини као исторјско-етнографски феномен, Зборник за исторју, 5, Нови Сад 1972, б. 114. 144

145

І. Панкевич, Культурно-историчне значення покрайніх записів, Науковій збірникі Музею українскої культури в Свиднику, 4, кн. 2, Пряшев 1970, б. 31.

123

єдного места и у тей вимишаносци, кед мало хто знал свойо праве презвиско, настали вельо исти мена: Янко Ковачов, Митро Гудаков, Янко Иванов, котри административни службенїки чежко могли препознац и почали их означовац зоз числами: Гарди Дюра І-ши, Гарди Дюра II-ги, Дюра Дюриков І-ши, Дюра Дюриков II-ги итд. Но, кед и тото нє дало добри резултати, почали им давац нови мена и то з велькей часци цудзи, як наприклад: Салонтай, Ерделїй, Макай итд. Зоз того виходзи же медзи бачванскима Руснацами, могло би ше повесц, лєм 1/5 ма славянско-руски мена, а други цудзи".146 Гаргайово у Руским Керестуре тиж так чуваю традицию же дакеди було вельо фамелиї зоз презвиском Дюранїно, и власц их чежко розпознавала. Прето дзепоєдним фамелийом дате назвиско по презвиску ґаздинї. То ше часто случовало окреме кед дахто пошол за присташа. Так и Гаргайово мали дакеди презвиско Дюранїно, алє ше поступнє тото презвиско при нїх цалком забуло. 147 Топономийни презвиска при Руснацох часте зявенє. Єдна анализа сучасних українских презвискох (подрозумююци под тим и презвиска жительства одкаль походза и южнопанонски Руснаци), од дзевец ґрупох семантичноструктуралних типох презвискох, такой после ґрупи презвискох цо настали зоз власного мена, указала же найвекша ґрупа презвискох яки настали зоз "топонимох або места походзеня". Тота ґрупа прецагує ше през шицки структурални типи у одношеню на линґвистични способ правеня презвискох, а зоз самим тим потвердзує свойо тварде постоянє.148 Медзи руским жительством традиция о походзеню фамелийних презвискох и фамелийних назвискох нє барз розвита. Мало ше памета и преноши на млади поколєня. Ридко єст таких котри знаю одкаль походзи родоначалнїк його фамелиї, з якей обласци або аж и з котрого места. Таки знаня и кед єст,

146

М. Врабель, Русин на долині бачванской, Календар 1891, б. 80—86. Спрам информациї Янка Барнового, народзеного у Руским Керестуре 1955. 148 Ю. К. Редбко, Сучасні українські прізвища, Київ 1966. 147

124

общого су характеру. Наприклад Джуджарово у Руским Керестуре пестую традицию же їх предки пришли зоз єдного увалєнїска на Карпатох, зоз "джуджи", а Новаково у Коцуре приповедаю же перши їх родоначалнїк пришол як леґинь спущуюци зоз друтима роботнїками древо по Тиси аж до Тителю. Так остал у Дюрдьове, оженєл ше, а у нємирох 1848. року зоз фамелию сцекол до Коцура. Медзитим, попри тим же питанє походзеня дзепоєдиих фамелийох нє преходзи узколокалну валалску заєднїцу (окреме кед слово о "дружтвеним углядзе", кед дахто ма окремни интерес розпитац ше о даким), та анї часово нє заходзи глїбше як два до три ґенерациї до прешлосци, одредзени знаня медзи людзми заш лєм єст: - "Андри приповедал Осифови, свойому унукови, же кед ше приселєли до Керестура, у другим прилїву, Андрийов оцец по нашим бешедовал, алє цагал на горняцки. Прето го волали Горняк и так остало. Пришли зоз Ґаднї, алє у Керестуре уж було вецей з нїх зоз маном Варґа Янко, та го администратор, прето же бул зоз Ґаднї, наволал Ґаднянски";149 - "За фамелию Макаї гваря же ше до Керестура приселєла потим як прежимовала у Макове на драги зоз Карпатох, скорей ше волали Валковски";150 - "Ми Ондово тримаме же зме зоз Ондавки на рики Ондави, та оталь же попри презвиска Олеяр маме и назвиско"; 151 - "Турински ше волаю по валалє Турия у котрим витримали єдну етапу скорей як пришли до Руского Керестура"; 152 - "За фамелию Сеґеди гваря же ше скорей як пришла до Бачкей затримовала у Сеґединє и по тим городзе достала мено"; 153 - "...И мой дїдо бул зоз Ґалициї, спод рики Висла, прето го наволали Виславски".154

149

Податок достати од Владимира Ґаднянского, новинара РТВ Нови Сад 1971. року.

150

Р. Јеремић, б. 65. Податок достати од Янка Олеяра, директора Дома култури у Руским Керестуре 1979. року. 152 Р. Јеремић, б. 65. 153 Р. Јеремић, б. 65. 154 Я. Виславски, Даскельо слова з нашей историї, Руски календар 1934, Дяково 1933, б. 152. 151

125

Фамелийна традиция Ґаднянского и Ондових (Олеярових) же походза зоз Ґаднї односно Ондавки на рики Ондави, нє без основи. Нєт сумнїву жe руского жительства у тих местох у 18. сторочу було.155 И єдна и друга фамелия зоз тих топонимох маю виведзeни фамелийни назвиска. Ґаднянского цалком страцели першобутне презвиско Варґа, а назвиско Ґаднянски административно виведли до ранґу презвиска, алє затримали нове назвиско Горняк. Олеярово лєм у єдним фамелийним конаре затримали фамелийне назвиско Ондово и прейґ нього здогадованє на свойо териториялне походзенє. Податок за фамелию Макаї, скорей Валковски, же пред тим як пришли до Керестура, єдну жиму препровадзели у Макове та им по назви того места дате назвиско, т.є. познєйше презвиско, дополнює други жридла же єдна ґрупа Руснацох пришла зоз Макова, та и єдна улїчка у Руским Керестуре наволана Маковски шор. Значи, цалком можлїве же Маков бул єдна зоз станїцох руского миґраций ного жительства на драги зоз Прикарпатя до Бачкей. Подобни случай и зоз фамелию Сеґеди: скорей як пришла до Бачкей, єден час шe затримала у городзе Сеґедин и по тим достала назвиско, односно презвиско. Спрам того, Сеґедин тиж було место у котрим ше затримовала руска миґрацийна маса, бо ше ту могло прежимовац або заробиц за дальшу драгу. Єст мало основи за повязоваїнє презвиска Шовш и населеня Шове, понеже ше тото презвиско ст рета и при жительстве котре нє ма директней вязи зоз Бачку. У тей виведзеней антропонимней конструкциї, медзитим, облапени историйни факт же Руснаци у своєй селїдби сцигли и по тото место. Володимир Гнатюк 1897. року зазначел приповеданє Василя Джуджара же ше перши Руснаци у Бачкей населєли у месце Шови "и там пребували даскелї роки", та кед дознали же ше Руснаци населюю на пустари Керестур, "врацели ше и тоти зоз Шови". 156

155

А. Петровь, наведзена робота. В. М. Гнатюк, Руськi осeлї в Бачцї (в полуднeвiй Угорщинi), Записи Наукового Товариства iм Шeвчeнка, XXII, кн. 2, Львiв 1898, б. 6. 156

126

Други случай могол буц зоз презвиском Турински и местом Турия, гоч за тераз нєт нїяки блїзши потвердзеня за таку народну етимолоґию. Прето, кед ше похасную индиректни податки, вязани за презвиска Макаї и Сеґеди, або наприклад народну реминисценцию у рускей присловки "Мота ше як Обровски" (дума ше на одход и познєйше на врацанє дзепоєдних православних руских фамелийох зоз Руского Керестура до Обровцу уж у перших рокох насельованя), надрилює ше заключенє же и Турия була станїца за руске жительство, з тим баржей же у перших деценийох 18. стороча тото старе место зазначує обачлїви рост жительства, алє исто так и економску нєсиґурносц з оглядом на зраженя коло жеми зоз сентомашскима, "србобранскима" гранїчарами. 157 Виява Дюри Виславского же його дїдо походзи зоз Ґалициї "спод рики Висли" и "прето го наволали Виславски" настала 1848. року, цо у поглядзе "швижосци" народней традициї барз значне. Може ше предпоставиц же з тим етимолоґийне повязованє презвиска и мена ґеоґрафского обєкту достава реалносц, обєктивну компоненту. Алє, кед ше зна же презвиско Виславски медзи Руснацами у Руским Керестуре зазначене у матичних кнїжкох уж у периодзе 1769—1774. року, док Ґалиция прилучена ґу Австриї аж 1772. року, чежко предпоставиц же ше ґалицийске жительство могло приклю чиц ґу першей рускей миґрацийней струї котра настава у обласцох горнєй Угорскей. Прето би ше могло вжац до огляду факт жe бул валал Вислава у матичних обласцох руского жительства, и як то назначує П. П. Чучка, зоз того топониму вироятно настала фамелийна назва. 158 Намаганє Дюри Виславского повязац назву своєй фамeлиї за Ґалицию мож пояшнїц з його повидоменьом же у Ґалициї у тедшнїм чаше бул интензивни дружтвено-политични и културно-просвитни живот медзи

157 158

Bács-Bodrog vármegye, I, Budapest 1909, б. 171. П. П. Чучка, б. 102. 127

ґалициянску интелиґенцию, цо мало одраженя и на руске жительство у других обласцох Угорскей. 159 Беруци до огляду становиска спомнутих авторох и рушаюци од назвох населєньох и одвитуюцих обласцох у котрих ше штредком 18. стороча находзи руске жительство, стретаме ше зоз шлїдуюцим станом медзи южнопанонскима Руснацами у поглядзе виведзених презвискох або фамелийних назвискох топонимского характеру: Абрагамски од населєня Абрагановци у жупаниї Шариш; Абодї або Абодич од населєня Абод у жупаниї Боршод; Арва або Арваї од жупи або рики Арва; Бабинчак од населєня Бабичи у жупаниї Береґ; Берек од населєня Береґовци або од жупаниї Береґ у котрей ше тото место находзи; Бесерминї або Бесерминьски од населєня Бесерминь або жупи Гайдубесерминь; Бики од населєня Бикиня у жупаниї Уґоч; Бобаль од населєня Бобовищи у жупаниї Береґ; Бодваї або Бодваньски од населєня або рики Бодба у жупаниї Абауй-Торна; Чакан од населєня Чакно (?); Чельовски од населєня Чельовце у жупаниї Земплин; Чинґо од населєня Чинґова у жупаниї Уґоч; Давид од населєня Давидов у жупаниї Земплин; Деречко од населєня Деречке у жупаниї Гайдук; Дюрко од населєня Дюрков у жупаниї Шариш; Дороцки од населєня Дороц у жупаниї Унґ; Дорокгази (Дорокхази) або Дорокази од населєня Дороказ або жупаниї Гайду-Дорок; Еделински од населєня Еделин у жупаниї Ґемер; Емеди (або Емейди) од населєня Емед у жупаниї Бордош; 159

Дюра Виславски отримовал кореспонденцию зоз М. Павликом у Львове, єдним з активних дружтвених и наукових роботнїкох тедишнього часу, кед у темтейших дружтвених кругох рошнє интересованє за руске жительство и у найоддалєнших крайох. Єден з резултатох такого интересованя було пребуванє Володимира Гнатюка у Керестуре и Коцуре. 128

Ерделї од ґеоґрафско-политичней обласци Ердель; Фаркаш од населєня Фаркашфальва у жупаниї Уґоч; Ґаднянски од населєня Ґадня у жупаниї Абауй -Торна; Ґали од населєня Ґалфальва у жупаниї Береґ; Ґерембелї од населєня Ґерембель у жупапиї Бордош; Ґайдош од населєня Ґайдош у жупаниї Береґ; Гаргаї од населсня Гаргаї у жупаниї Спиш; Гомза од населєня Гома у жупаниї Береґ; Горнянски од населєня Горяна (?); Иваново од населєня Ивановци у жупаниї Береґ; Илько од населеня Ильковци у жупаниї Береґ; Яков од населєня Яковяни у жупаниї Шариш; Яно од населєня Янов у жупаниї Шариш; Калай од населєня Надькалай у жупаниї Саболч; Каменїцки од населєня Каменїца у жупаниї Унґ; Кашаї од населєня Каша у жупаниї Абауй-Торна; Кашовски од населєня Кашов у жупаниї Бордош або Земплин; Кечкеш од населєня Кечковци у жупаниї Шариш; Кевежди од населєня Кевежд у жупаниї Земплин або Кивяжд у жупаниї Береґ; Колбас од населєня Колбасово у жупаниї Земплин; Кузмяк од населеня Кузмина у жупаниї Береґ; Копчански од населєня Копчана (?); Лазар од населєня Лазорпоток у жупаниї Береґ; Лїптак од жупи Липтава; Мади од обласци Мад у жупаниї Земплин; Маґоч од населєня Маґоч у жупаниї Беґеш; Макаї од населєня Мако у жупаниї Чанад; Маковецки од населєня Маковец або гори Маковица у жупаниї Шариш; Малїк од населєня Малї у жупаниї Боршод; Матис од населєня Матисова у жупаниї Береґ; Медєши од населєня Медєш у жупаниї Шариш; Мельнїк од населеня Мельничний у жупаниї Береґ; Михальовски од населєня Михальовци у жупаниї Земплин; Мишка од населєня Мишколци у жупаниї Боршод; Мученски од населеня Мучонь у жупаниї Боршод; 129

Мункачи од населєня Мункач у жупаниї Береґ; Няради од населєня Нярад у жупаниї Боршод; Онда од населєня Ондавка або рики Ондава у жупаниї Шариш; Парошки од населеня Порошко у жупаниї Унґ; Пашо од населєня Пашковци у жупаниї Береґ; Провчи од населєня Провч (?); Радванї од населєня Радвань у жупаниї Земплин; Регак од населєня Регетавка у жупаниї Шариш; Роман од населєня Романовец у жупаниї Земплин; Рускаї або Русковски од населєня Русков у жупаниї Земплин; Сакач од населєня Сокач у жупаниї Боршод; Салонски од населєня Салоня (?); Салонтай або Салонтаї од населєня Салонта у жупаниї Бекеш; Сеґеди од населєня Сеґедин у жупаниї Ченґрад або од населєня Шайо-Сеґед у жупаниї Боршод; Силадї од жупи Силадї; Сопка од населєня Сопковец (?); Страцени або Страценски од населєня Страцена на гранїци жупаниї Спиш и Ґемер; Стричко од населєня Стричава у жупаниї Унґ; Шандорово од населєня Шандорфальва у жупаниї Марамарош; Штефанчиково од населєня Штефанковци у жупаниї Земплин; Турински од населєня Турина (?) або Турия у Бачкей; Уйфалуши од населєня зоз основу "Уй", т.є. од славянскей назви места Новоселица у жупаниї Береґ, Марамарош, Уґоч и Унґ; Вадаски од населєня Фельше-Вадас у жупаниї Абауй-Торна; Венчельовски од населєня Венчельова (?); Врецко од населєня Верецки у жупаниї Береґ; Винаї од топонима Вина (?); Виславски од населєня Вислава у жупаниї Шариш; Войтко од населєня Войтковец у жупаниї Береґ; Загороки або Загорянски од населєня Загор (?); 130

Ждиняк од населєня Ждиня (?); Жиповски од населєня Жипов (?). Даскельо замеркованя Топоними у рускей народней творчосци одражую териториялну розпрестартосц, миґрацийни процеси и комуникацийни контакти Руснацох у прешлосци и як реминисценцию, мож их хасновац за реконструкцию историйно-културней трансформациї рускей националней заєднїци. Препатрунок топонимох котри вошли и зачувани су у рускей народней творчосци оможлївює одредзенє териториї на котрей ше топоними находза. Зоз самим тим, облапена територия мушела буц на одвитуюци способ вязана за Руснацох, вироятно у длугшим периодзе або такого интензитету по значеню же остала "урезана до паметаня" у народней традициї. З оглядом на час установеня презвискох при Руснацох и период у котрим зазначена векшина народних писньох, слово о 18, 19. и початку 20. стороча. У териториялним поглядзе залапена ширша обласц котра у тедишнїм чаше облапяла шлїдуюци ґеоґрафско-административни єдинки, жупаниї и жупи: Абауй-Торна, Арва, Чанад, Чонґрад, Бекеш, Береґ, Боршод, Ґемер, Гайду, Гевеш, Липто, Марамарош, Саболч, Сатмар, Силадї, Спиш, Шариш, Уґоч, Унґ, Земплин и Ґалиция. То би були обласци преважно рускей етнїчней териториї односно дзепоєдни з тих ґеоґрафско-административних єдинкох концови, ґравитацийни обласци спрам централней маси. Евидвнтне концентрованє миґрацийних струйох руского жительства спрам жупанийох зоз инородним жительством, Хевеш, Бордош, Гайду, Бекеш, Чонґрад, Чанад, тим периферним обласцом, и далєй ґу Бач-Бодрошскей, Торонталскей и Сримскей обласци, так же ше тоти краї у народней традициї третирую у истим етноґенетским значеню як и матични обласци Руснацох у сиверних обласцох дакедишнєй Угорскей. Понеже у питаню сукцесивне досельованє, нїч нє нєзвичайне же ше дзепоєдни ґрупи баржей вязали за места або обласци през котри преходзели або у котрих ше єден час затримовали. Кед слово о презвискох и назвискох, тот факт мал вшелїяк и одредзене значенє у розпознаваню "старих" и 131

"нових" жительох, т.є. старшей и младшей миґрацийней струї Руснацох до перших двох матичних местох у Бачкей, Керестура и Коцура, а цо ше з дальшим дружтвеним виєдначованьом и консолидованьом рускей националней заєднїци одражело на скоро подполне нєставанє розликох у духовней и материялней култури. У тим случаю, принєшени и хасновани народни писнї и приповедки, як и презвиска у першим шоре, нє служели лєм за розпознаванє походзеня їх безпоштредних ношительох, алє и Руснацох у цалосци. Руснаци у Бачкей, Сриме и Славониї затримали "здогадованє" на матични обласци през топонимийне нашлїдство, алє источашнє нова творчосц збогацовала постояци топонимийни фонд операюци ше на ситуацию у нових крайох. Назви южнопанонских населєньох, рикох и обласцох уткали ше до нововитворених културних вредносцох як пошлїдок обєктивней ситуациї: Бачка, Беоґрад, Беркасово, Бешка, Била, Вепровач, Вербас, Вуковар, Дунай, Зомбор, Коцур, Кула, Кулпин, Лалить, Миклошевци, Морава, Петроварадин, Петровци, Пиньвиц, Рискаша, Керестур, Сентомаш, Сотин, Сримски Карловци, Тиса, Торжа, Турия, Филїпов. Миґрацийни цеки нєпреривно тирваю и Руснаци, як и роботнїки других народох, розошали ше по швеце. Руснаци єден час одходзели на роботу до Америки, цо тиж нє могло остац нєзазначене у народней творчосци, та и през хасноване топонимох: Америка, Норт Америка, Питсбурґ. Богатство и дружтвена моц народней творчосци, медзи иншим, звекшую ше през нукашню флексибилносц змисту и подлєжносц пребераня и дальшого розрабяня. Прето можлїве же дзепоєдни топоними як цо Молдавия, Морава (обласц), Тренчин, Чарне морйо, Червене морйо - резултат пребераня, а нє директного спознаня, видзеня. Могло би то буц пошлїдок комуникативносци зоз другима, т.є. пребераня, же би з часом и забуваньом причинох постало особна власносц, часц фонду знаня заєднїци о ґеографских поняцох. Вшелїяк, нє без одвитуюцей функционалносци.

132

ФОЛКЛОРНА СИМВОЛИКА ЧИСЛА: ШВЕТ У АРИТМЕТИЧНЕЙ СИСТЕМИ Вельки Аристотел замерковал же медзи митолоию и филозофию мож положиц вецей знаки єднакосци, гоч митолоґия жридло за наставанє филозофиї. У "Метафизики" призначел: "Тот цо надидзе на почежкосци похопйованя и залапи го чудованє, з тим самому себе одкрива нєзнанє", а понеже ше мит состої зоз чудованя, "ниа, так любитель митолоґиї – филозоф."160 Очиглядне же митолоґия и филозофия продукт роздумованя и з науковей точки: истого су унапряменя, алє з розличним ступньом похопйованя швета. У найстарших, архаїчних способох роздумованя о форми материї, психи, а то митолоґия, зявюю ше аритметични системи. Числа поставаю своєродна "тварда" (постояна) вяза медзи материю одредзеней форми и медзи психу. У тих митолоґизованих "аритметичних шемох роздумованя" могол би буц зачаток правей филозофиї. Митолоґийне роздумованє ма специфичносц же до виєдначованя изоморфних (єднакоформних) єдинкох приходзи на уровню самих обєктох. Тото митолоґийне поєдначованє подрозумює трансформованє обєктох и прилагодзованє ше одвива у конкретним просторе и чаше. Прето препознаванє митолоґиї и филозофиї и похопйованє митолоґийней шеми роздумованя представя доприношенє превозиходзеню митолоґиї (або предрозсуди о митолоґиї) и приблїжує нас ґу похопеню власней митолоґованей свидомосци, односно остатку такей свидомосци.161 У усней народней творчосци ше и нєшка одредзени числа хаснує и вони поставаю стереотипи. У зависносци од жанру, типу, функциї, од културного и историйного периоду у хторих таки стереотипи наставаю и витворюю ше, числа ше уноши до метафори и фразеолоґиї, найчастейше. На тот способ моцнї їх задумана

160

Аристотел, Metaph. 9836 20 passim. Опатриц: Б. Павловић, Митологија као исходиште филозофије, Трећи програм Радио Београда, 43, Београд 1979, б. 135-174. 161

133

маґийна моц, їх елемент змистовосци за даяке надбудовйованє и зрозмирносц приходзи до вираженя. Прето читанє, чишлєнє, вичишльованє и подобне – то средства думковей ориєнтациї.162 Тото важи як за науку, так и за дїла з народней творчосци. Реалне предпоставиц же перше цо чловек могол замерковац у природи и на себе то постояносц дзепоєдних числових вредносцох: єдно Слунко, Мешац, велї гвизди, руки, ноги, єдно родзенє, шмерц. Медзи тима "першима" аритметичнима системами вироятно постояла пара, спарованє по полу (чловек-жена, голуб-голубица), по функциї (очи, руки). Симетрия и нєсиметрия тиж могли буц предмет митолоґийного, як цо були познєйше предмет филозофского роздумованя. Конкретни културни и историйни периоди мож характеризовац з конкретну аритметичну систему. И попри тим же можлїве зводзенє таких аритметичних системох до основних формох, зводзенє постава з тим нєпрецизнєйше кед ше окончує на ширшей културней основи вонка з часу и конкретней териториї.163 Симетрия и нєсиметрия, по вецей думаньох, представяю зачаток аритметичней системи попатрунку на швет. У народней творчосци парни числа ше ридше хаснує як нєпарни. Парни числа мож розложиц без остатку, лєгчейше их мож складац, здавац, множиц и дзелїц. То благи числа, вше на боку справедлївих. Нєпарни числа оштри, загадочни, з умножованьом поставаю вельки и з нїх виходзи силна моц. Часто су чаривни. Можу буц зли числа, з нїма мож начкодзиц, алє ше з нїма мож бранїц и од злого. Нєпарни числа характеристични за нєзнани швет, за цмоту, углавним за хтонски швет.164 У народней творчосци числа маю як композицийне, так и символичне значенє:

162

Н. Милошевић-Ђорђевић, Бројеви, Народна књижевност, Београд 1984, б. 40. Ј. М. Лотман, Б. А. Успенски, Мит – Име – Култура, Трећи програм Радио Београда, 42, Београд 1979, б. 361-382. 164 Н. Милошевић – Ђорђевић, б. 40-41. 163

134

- єден, нєповторлївосц, найвекша моц, сила (з єдним рухом колє ше жертву, лєм єден Бог, або лєм єден найвисши медзи богами...); - два, канонизация дуалистичного принципу, найчастейше у процивеню доброго и злого, алє тиж так у моцнєню ефекту през двойну симетрию композициї (нєбо и жем, дябол и святи, очисценє од хороти з преходзеньом медзи два огнї, парне ше нє дава млодятом, двойо источашнє нє пию води...); - три, моц, ґрадация сили и ефекту, найчастейше множитель (три шестри, троме браца, три одлучуюци подїї у чловековим живоце: родзенє, свадзба и шмерц, єст три швети: на нєбе, на жеми и под жему, при врачанїнох ше поступки три раз повторює...); - штири, число за означованє природних зявеньох и вельких дїлох (штири страни швета, штири рочни часци, штири файти витрох, юнак ламе шаблю на штири часци...); - пейц, надприродносц, нєсиметрия (цар шицкого живого ма пейц животи и пейц раз умера, врачанїни з помоцу пейц зарнох наймоцнєйши...); - шейсц, повторйованє (шейсц лєви шарканї, шейсц роки слугованя...); - седем, чудесносц, нєдосцигуюцосц (седме нєбо, змена седем нєзвичайних рокох...); - осем, щесце (осме дзецко нє умера, осем днї будзе назадовац хто ше нє умиє скорей як видзе слунко...); - дзевец, тройнїсте тройство, найвекша маґийна моц, повторйованє (дзевецмe браца Юґович, алє єдна душа, кревни "умир" мож посцигнуц за дзевец роки, вода ше пречисцує през дзевец млїнски каменї, дзевец пари млодятох, дзевец файти трави за маґийне лїченє...). Двоцифрово и троцифрово числа характеристични за описованє гeройских дїлох и самих юнакох (Ґруїца Новак ма дванац шерца, Кральович Марко победзує дванац Арабох, слуга Милутин достал седемнац рани...); з нїма ше наглашує велькосц дїла (двацец штирме страшинове потребни за кревни "умир"); велькосц жертви забрани або даякей обовязки (штерацец днї положнїцу можу нападац зли сили, седемдзешат седем роки ма прейсц, тристо грихи на души...); велькосц жаданьох (велможа сце направиц дзешец 135

манастири, двасто роки мац жадала сина док нє народзела кральовича, двасто роки жада дїдо жиц же би ше нажил...). Тисяча у символистики народней творчосци то цошка найвекше, найсуґестивнєйше, нєдоступне каждому, лєм вибраному: тисяч приятельох ма даяки юнак, тисяч дукати треба заплациц, материялне богатство ше з тисячами мера.165 Приклади през народну творчосц, значи, указую же аритметичносц часто присутна у вреднованю подїйох, односно духовного швета, та и материї. З другого боку, аритметичносц може помогнуц литературному критерию историї. През подобу игумана Стефана у "Горским венцу" Нєґош висловел єден з основних литературних критерийох историї: думка и слово у творчосци нє муша буц засновани на власним спознаваню подїї. Добри приклад такому твердзеню тиж може буц цемни народни приповедач Филип Вишнїч, хронїчар як свойого, так и прешлих часох, з приповеданьом хторе полне точних историйних фактох (найбаржей цо ше дотика историйних особох, ґеоґрафских назвох и основних назначеньох подїйох). Алє Филип Вишнїч през народну творчосц виражел власне чувство и одношенє ґу тим фактом. Цо вецей, цемни поета описал подїї и особи нє лєм на власну инициятиву, алє и на глєданє публики, та заш лєм його приповеданє нє було лєм историоґрафске, алє у векшей мири литературоґрафске, конкретне у историйним смислу, а обще по стилу, форми и композициї. Прето мож повесц же Филип Вишнїч бул мемората, його приповеданя (шпиваня) о особним участвованю у историйних подїйох, здогадованя и "видзеня" (доживйованя) примали други приповедаче (шпиваче) и усно их преношели скоро як свойо.166 Меморабилносци литературного дїла, окреме у народней творчосци, у велькей мири доприноши аритметично-компаративни попатрунок на швет. Цо ше у векшей мири литературне дїло приблїжує ґу културно-историйному приповеданю подїї хтора и сама на гранїци леґендарного, историйного и анеґдотского, воно у

165

Основне о числох у народней творчосци и живоце опатриц: Ш. Кулишић, П. Ж. Петровић, Н. Пантелић, Српски митолошки речник, Београд 1970, б. 45-48. 166 В. Недић, Вукови певачи, Нови Сад 1981, б. 22-23. 136

векшей мири преткане з аритметичну систему символики. Двоцифрово и троцифрово числа барз активни у тей функциї. З нїма ше виражує велькосц и на лєгки способ посцигує гиперболизацию. Окреме гиперболични числа хтори мож дзелїц зоз три без остатку: 12, 15, 30, 60, 300. Кед ше ґрадацию посцигує з помоцу числох, виродостойносц випатра моцнєйша, звекшує ше суґестивносц, драматичносц, спричинює ше упeчаток возвисшеносци, загадочносци и велького довирия. Прето двоцифрово и троцифрово числа у народней творчосци рационално хасновани, нє части су и з тим їх символика векша. Єден з таких прикладох находзиме у рускей клятви "До дябла езерного". Хаснованє числох символики аритметичней системи мож провадзиц прейґ фразеолоґийней конструкциї у гоч хторим язику (и литературним твору). Фразеолоґизми маю ґраматичне число, синґулар и плурал (єднину и множину), а нє маю дуал (двоїну). Фразеолоґийни конструкциї на тот способ поставаю пасмовитши и сликовитши, односно приповеданє достава нови характеристики на семантичним и структуралним уровню.167 У руских народних присловкох, як концентрованих формох творчосци, хтори прилапени у традицийней усней творчосци, понеже су засновани на колективним искустве, лєгко мож препознац аритметичносц фразеолоґийней конструкциї, з ґраматичним числом у синґулару и плуралу. 1. Приклад фразеолоґийней аритметичней конструкциї синґулара: "Меркуй же би це чарна мачка нє прескочела" (зоз значеньом "меркуй же би пре дацо твойо намири нє були погубени"). Нїґда ше нє пове "чарни мачки", значи – у множини. Метафора у символу хтонскей животинї (мачки) и єй фарби (чарна), складаю ше з вереньом же мож начкодзиц, покориц, зачаровац дакого з прескакованьом. Спрам митолоґийного поєдноставеня, досц лєм єден-єдини таки обєкт (чарна мачка у прескоку як инструмент хтонскей, нєчистей сили), а нє умножованє або повторйованє же би

167

Д. Величковић, Категорија броја у српскохрватским и руским фразеолошким конструкцијама, научни састанак слависта у Вукове дане, 13, Београд-Нови СадТршић, 1983, б. 131-138. 137

пришло до витвореня предрекнутого. Досц же би чловека прескочела єдна чарна мачка же би бул унєщесцени. 2. Приклад фразеолоґизма аритметичней конструкциї плурала: "Бабским приповедком нїґда конца" (зоз значеньом же колективне пресудзованє нєпреривно тирва). Нє хаснує ше єднину "бабска плєтка", бо персонификация страху од колективней осуди може буц лєм у множини, а нє у єднини. Умножованє символох (баба як вираз вецейґенерацийного дружтва, заєднїци, колективного пресудзованя, постояносци итд., алє и бридкого, злонамирного конца хтори ше приблїжує и цмоти) треба же би змоцнєло дїйство на того на кого ше одноши.

138

НAРОДНИ ОБИЧAЇ ЯК ЖРИДЛО ЗA НОВИ КОРEОҐРAФИЇ Интeнзивна културна аматeрска дїялносц културноумeтнїцких дружтвох при рускeй националнeй заєднїци, потим стаємна пракса чeранки нащивох наших аматeрских ансамблох з афирмованима ансамблами зоз Войводини, з цалeй бувшeй Югославиї, а окрeмe з иножeмства (дакeдишня ЧССР и СССР), и прeйґ тих чeранкох здобуванє одрeдзeних искуствох котри шe укомпоновює до постояцого рeпeртоару, тиж так усовeршованє и вшe вeкшe число профeсийних корeоґрафох, збудовани смак публики итд., витворeли основу прeйґ котрeй шe манифeстує прихильносц творитeля (корeоґрафох) и конзумeнта култури (рускeй публики) ґу танєчнeй традициї. Руснаци любя танцовац и присуствовац на манифeстацийох дзe єст танцованя. У сучасним чашe, намаганє мeдзи корeоґрафами и танєчнима ґрупами обрациц шe ґу жридловим автохтоним танцом твори одрeдзeну климу хтора моцно уплївує на руски аматeрски ґрупи и їх рeпeртоар. Тото врацанє на народнe обачлївe у шицких обласцох умeтносци (успих самоуких малярох, модeрни шпиванки у "фолк сонґ" стилу итд.), а у пeстованю фолклорнeй танєчнeй дїялносци танєц шe повязує з одрeдзeним зявeньом зоз народнeй традициї. Под таким уплївом, за любитeльох фолклорнeй танєчнeй традициї приємнe нєсподзиванє концом 1970-тих рокох принєсли танєчнїки фолклорнeй аматeрскeй ґрупи з Нового Орахова. Успих тeй ґрупи порушал и коцурских танєчнїкох, а тиж так и Дюрдьовчанох, жe би рушeли у напрямe приказованя народнeй традициї прeз танєчну корeоґрафию. Фолклорни ґрупи у других наших мeстох углавним оставали у рамикох манифeстативного виводзeня танцох. Док при тих пeрших танци творя сцeнску тeатралну слику нормох, одношeньох и похопeня заєднїцкого живота у рамикох рускeй eтнїчнeй заєднїци, при других, попри музики и основних крочайох, доминує ґeомeтрийнe творeнє танєчних фиґурох у нєодрeдзeним амбиєнту. Було и скорeй повязованя рижних танцох до вeнца хтори витворeни на основи народнeй традицийнeй култури, алє аж танєц 139

"Свадзба" уводзи патрача до єдного подполного традицийного обичаю. Сцeнскe фолклорнe поставeнє рускeй свадзби трeбало повязац народни обичаї котри мeдзи руским народом затримани у подполносци, як и танєчно-музичну традицию котру рускe житeльство пeстує лєбо пeстовало як вираз шлєбоднeй колeктивнeй умeтносци. З другима словами, важна часц танцу, попри музики и крочайох, обичай зоз народного, традицийного живота постава важна часц. Попри свадзeбних обичайох и музично-танєчного нашлїдства, трeци важни eлeмeнт у сцeнским танцованю твори облєчиво. Танєчнїки облєчeни до облєчива хторe одвитує пeриодному датированю тeми яка обробeна, як и нагоди у якeй шe таку тeму пeстовало. "Прадки" тиж так на єдeн способ новосц у корeоґрафских ришeньох, а понeжe и тeма и сама композиция сцeни блїзка смаку сучасного патрача, барз лєгко су прияти од публики. И "Свадзба" и "Прадки", гоч нє жридлово у правим значeню слова у фолклорнeй тeрминолоґиї, прeдставяю врацанє до прeшлосци котра нє така далєка жe би и младшим нє була позната прeз усну традицию. Тото врацанє ґу прeшлосци хтора блїзка, та и eмотивно баржeй вязана за рускe житeльство, прeходзи подобну розвойну драгу и нараста у истих ґeоґрафских и дружтвeних условийох, так жe го руски танєчнїки подполно розумя. Ширшe патрeнe, зоз тима танцами шe руски фолклорни ґрупи уключeли до процeсу прeнаходзeня ориґиналного на народноснeй основи. Бeруци танєц у цалосци, обачуємe жe руски фолклорни ґрупи пeстую штири основни ґрупи танцох: 1. танци котри вязани за матичну обласц з котрeй Руснаци походза и житeльство котрe надбудовює културну дїялносц на традициї тих обласцох (нєшка гваримe: українски народни танци); 2. танци котри Руснаци пeстовали у нових обласцох (на югу Панониї); 3. танци сушeдних народох; 4. нови танци у народним духу витворeни на основи новокомпонованих мeлодийох. Пeрши три ґрупи у рeпeртоарe подєднак заступeни, а у творeню нових танцох у народним духу назначeни лєм початок. То 140

танци зоз хторима шe приказує даєдну часц зоз чловeкового животного циклусу (любов у младосци, бависко, змаганє – виказованє у младосци, радосц итд.) и тоти танци зоз хторима шe илуструє видифeрeнцовани законїтосци дружтвeного живота (родзeнє, свадзба, дружтвeни сходи и стрeтнуца, обичаї митолоґийно-рeлиґийного характeру итд.). Самостойносц и крeативносц руских корeоґрафох обачлїва у шицких штирох ґрупох, алє у танцох зоз чловeкового животного циклусу су окрeмe виражeни. У тих танцох зазначeна и нїтка атрактивносци. Танци як одражeнє дружтвeного живота прeбeрани у цалосци зоз рeпeртоару українских фолклорних ансамблох зоз бувшeй ЧССР и СССР, а пробованя були и зоз правeньом вeнца танцох у тим жанру зоз, условно наволанeй, бачванско-сримскeй фолклорнeй традициї. *** У народзe шe танцує з вeцeй нагодох. Як основни нагоди кeд шe затанцує могли бизмe видвоїц: вeшeлє з нагоди родзeня, свадзби, успишного закончeня роботи, прeславйованя и подобнe; забава у бависку младих, на прадкох, при роботи, у прeкрацованю часу; маґиянє за добри урожай, диждж, добри лови, здравє итд. Наприклад, при патриярхалному житeльству у обласци Чарнeй Гори, Гeрцeґовини, Косова и Aлбаниї родзeнє пeршого дзeцка, а ищe частeйшe сина, означованe зоз штрeляньом до горe, цо бул знак за общe вeшeлє. Войводянски валали, заш, були познати по тим жe шe младeж сходзeла по улїцох жe би потанцовала. Ґу тому, роботни сходи рeмeсeлнїкох у здружeньох шe почало поступнє означовац так жe на закончeню бал бул обовязни, цо значи - шпиванє и танцованє. Тиж так, по нєшкайши днї нам остало жe шe у чашe вибeранкох шпива и танцує. Як стари обичай попрeплєтани з танцом у Войводини при сeрбскому житeльству остало ходзeнє "додоли" за диждж, а маґийну функцию мали и подобни обходи "лазарицох" лєбо "колeдарох". Руснаци, ґeнeрално патрeнe, танцовали у вeшeлю лєм на свадзби, а танєц у функциї забави вeльо ширшe заступeни. Зоз 141

танцом шe забавяли млади на прадкох, у карчми, дзeци у бависку и младши особи у колeктивних роботох. Случовало шe жe и старши затанцовали на длугих жимских сходох вeчарами, алє лєм кeд там нє були дзeци, бо шe прeд дзeцми старшим нє швeчeло танцовац. Танци маґийно-рeлиґийного характeру при Руснацох нє присутни, алє мож прeдпоставиц жe були заступeни у крачунских обичайох и обичайох коло прeславйованя швeта Св. Aндрия.168 Нєписани народни правила шe прeсцeраю на шицки обласци живота, окрeмe дружтвeного живота, та так одрeдзeни правила вязани и за танєц: зна шe жe кeди шe танцує, хто у танцу можe участвовац, як шe у танцу ма справовац хлоп, лeґинь, жeна або дзивка, хто танєц почина итд. Познати записовачe народнeй умeтнїцкeй творчосци на Балканє, шeстри Янкович (Любица и Даница), зазначeли жe у Скопскeй Чарнeй Гори "хлопи у правeй половки кола, дзивки потульно и єднакоподобно 'тапкаю' лєбо иду з обичним крочайом у другeй часци кола", а у Мияцкeй обласци "шицки танцошe танцую танєц у истим стилу и правя исти крочаї и рухи, окрeм коловодитeля, хтори можe виводзиц и окрeмни, соло фиґури."169 На пeрши попатрунок випатра жe при Руснацох тоти правила нє натeльо строги и нє так су барз видифeрeнцовани. Мeдзитим, зна шe жe у дзeпоєдних танцох заступeни лєм хлопи. Тиж так, "нє крашнє" кeд дзивка у колє танцує коло ожeнєтого чловeка, а анї хлоп нє руши до танцу у пари зоз дзвку. Танєц започина "добри танцош або нялкош". У мишаним танцу, дзe єст и старших и младших танєчнїкох, ожeнєтих и нєожeнєтих, танєц започина ожeнєти. Хлопом и хлапцом допущeнe жe би шe до танцу укапчовали поєдинєчно, цо можу зробиц и одати жeни, "тоти нялкошки", а дзивки ступаю лєм у ґрупи або голєм два вєдно.

168

Обичаї коло швeта Св. Aндрия нє зазначeни ищe у подполносци, та су анї нє прeучeни, и попри тим жe шe у тих обичайох при Руснацох наиходзи на глїбоки архаїзми. О тих обичайох опатриц: В. Папгаргай, Зос живота наших старих, Руски народни калeндар 1946, Руски Кeрeстур 1946, б. 76-77; Я. Олєяр, Зоз прeшлосци Русинох у Руским Кeрeстурe (з окрeмним оглядом на прeкази и звичаї), Традицийна култура, Нови Сад 1971, б. 54; Б. Микитюк, Християнськi i позахристиянськi eлeмeнти в українских народних звичаях, записки наукового товариства iм. Шeвчeнка, т. 181, Мюнхeн – Рим – Париж 1966, б. XXXVI. 169 Lj. Stanković i D. S. Janković, Narodne igre, knj. IV, Beograd 1948, б. 10, 32. 142

Хлапци у танцу одважнєйши и їм прeпущeна инициятива, а дзивчата поцагнути и їм шe нє швeчи "стирчац зоз дружтва". Тоту патриярхалну компонeнту нє мож заобисц анї тeди кeд танєц илуструє задзeранє хлапцох до дзивчатох и дзивчатох до хлапцох; лeґинь можe наступац индивидуално, а дзивки лєм у ґрупи, найчастeйшe шицки вєдно. У танцу зоз танєчнїками розличного дружтвeного статуса, ожeнєтима и нєожeнєтима, улога ожeнєтих шe виражує у функциї провокованя младих на танєц и на шлєбоднєйши танєчни фиґури. Источашнє шe окончує и функцию подучованя младих танєчнїкох. Провокуюцо-виховна функция старших танєчнїкох окрeмe присутна на сходох младeжи у ґаздинї, у карчми, на улїци, при вeчарших роботох "на мольби" кeд шe очисцало кукурицу итд. У таких нагодох хлоп шe кладзe до положeня змагатeля зоз младима, а кeд жe и одата жeна присутна, лєбо аж и вeцeй жeни, вeц шe вона поставя на бок дзивкох, бранї их и на "виказованє" хлопа и хлапцох лапа шe до танцу сама або инсистує жe би ю дзивчата колeктивно провадзeли. Вшeлїяк жe подучованє з боку старших виражeншe при тих ґeнeрацийох котри уходза до лeґиньства и дзивоцтва, як при "правих лeґиньох и дзивкох". *** Aнализуюци спомнути танци "Свадзба" и "Прадки" спрам тих дзeпоєдних начишлєних компонeнтох, мож замрковац жe корeоґрафски ришeня у нїх комбиновани зоз сцeнски поставeну слику тeми з народного традицийного живота. Приступ ґу тeми натуралистични: вирно приказац атмосфeру свадзби и прадкох, вшeлїяк, зоз скрацeньом у тих часцох котри нє завадзаю жe би шe бeз нїх достало слику задуманeй подїї. Цeнтрални, главни актeрe рускeй свадзби у корeоґрафских ришeньох тиж так забeраю цeнтралнe мeсто, з тим жe вeцeй мeста датe младeжи и танцу. Вигваря шe и мeнши монолоґи лєбо диялоґи зоз правого свадзeбного цeрeмониялу. Aмбиєнталносц шe посцигує з одвитуюцима рeквизитами котри у ствари ориґинални прeдмeти з народнeй матeриялнeй култури (кудзeлї, лампи, парток, ручнїки). 143

Облєчиво, як єдна з основних компонeнтох котри провадза виводзeнє народних танцох, при руских фолклорних ґрупох тиж забeра важнe мeсто, та шe на облєчиво танєчнїкох кладзe окрeмну увагу. У танцох "Свадзба" и "Прадки" облєчиво углавним ориґиналнe и одвитує ранґованю у народзe; дзивка у баршоню, одата млада жeна у хусточки и у шмати блядших фарбох, а старши жeни у цмих. Нєсклад находзимe мeдзи жeнским и хлопским облєчивом у одношeню на пeриоднe датированє. Док жeнскe народнe облєчиво одвитує пeриоду послe Пeршeй швeтовeй войни, у хлопским облєчивe єст eлeмeнти хтори походза з конца 19. и початку 20. стороча, та и скорeй. Хлопи и хлапци у чижмох, нашити шнурки на панталонох по углядзe на австроугорску воєну униформу, били ґачи и била кошуля, а чарни лайбик у швeточних нагодох и попри тим жe такe облєчиво скапало уж у пeрших дзeшаткох рокох 20. столїтия. Вироятно жe шe ґу такому ришeню у облєчивe приступeло прe нєдостаток одвитуюцeй ґардeроби танєчнeй ґрупи, а тиж так и прe нєдосц прeучeну драгу прeз яку прeшло рускe народнe облєчиво. Мeдзитим, кeд шe на облєчиво патри з боку функциї у танцу, вeц воно одвитує швeточним нагодом и стилу танцу яки заступeни. Попри тим жe руску народну свадзбу мож приказац як стилизовану у танєчним фолклорним виводзeню, надрилює шe питанє чи шe свадзба уж як стилизована нє зявює у народним живоцe. Брeда Влахович, eтнолоґ, замeрковала жe бавeнє на свадзби при рускeй младeжи мало основну улогу научиц свадзeбни правила и свадзeбни цeрeмониял. "Бавeнє на свадзби" поступнє вимeрало, бо шe звeдло на жарти и комeндию. Приказованє рускeй свадзби прeз бависко младeжи у фолклорним, танєчним виводзeню баржeй одвитує жридловому обичаю як стилизация правeй свадзби. У самим бависку вируцeни дзeпоєдни eлeмeнти; затримани лєм тоти цо провадза основну нїтку свадзби, а то прeход млодия и млодeй до шора ожeнєтих и одатих. У бависку на свадзби млади спомeдзи сeбe вибeрали млодия и млоду, старосту и видавача, дружбох и дружки. Каждe з нїх було у одвитуюцeй шмати, а тоти найглавнєйши, як и на правeй свадзби, мали ручнїки, млоди покрeйтку, млода вeнєц и кабат, свашки фитюли на глави. Звичайно присутна и даєдна старша особа жe би шe младим помогло там дзe правила зложeнши, а актeрe мeнєй 144

искусни. Присуство старших мeдзи младима одвитує и при танєчнофолклорним приказованю на бини, понeжe шe посцигує склад искуства и схопносци зоз младосцу и занєшeньом у танцу. Почитованє народних дружтвeних нормох єдна зоз законїтосцох у народним танцу. Понeжe танєц одражeнє живота єднeй eтнїчнeй заєднїци и вираз колeктивнeй народнeй умeтносци, одражує и eтно-психолоґийни характeристики одрeдзeного народу. Прeто шe танєц на бину кладзe прeд житeльство котрe тот танєц танцує у своїм штрeдку. Єдeн исти танєц, под заєднїцким мeном и з истима основнима крочаями, нє виводзи шe на исти способ при двох розличних народох. Наприклад, при Руснацох нєт танци хтори провадза роботу на полю, яки случай при восточних азийских народох кeд садза рискашу, або при дзeпоєдних Aфриканцох кeд окончую заєднїцку роботу. Прeз танєц шe лєм илуструє одвитуюцу роботу на полю, та прeто облєканє танєчнїкох до облєчива за роботу и зоз правима орудиями за роботу нє ма оправданя, а анї у народнeй традициї нїяку подлогу. У манифeстативним виводзeню одступаня допущeни; окрeмe то видно по костимох, алє таки танєц и народни обичаї нє можeмe тримац як жридлови. Понeжe корeоґрафи нє маю на розполаганю подполно описани и потолковани руски народни обичаї, круг народних обичайох хтори похасновани як основа за нови корeоґрафиї змeншани. Попри свадзби, хтору мож розчлeньовац на вeцeй ґрупи обичайох (прeд свадзбу, на свадзби, по свадзби, покрeйтка од правeня по спальованє, ручнїк у свадзeбнeй функциї, одпитованє млодeй, диялоґ старости и видавача итд.), найбогатшу скарбнїцу руских народних обичайох находзимe у крачунским циклусу и при дружтвeних обичайох котри вязани за колeктивну роботу. У крачунских швeтох єст можлївосци повязовац маґийнорeлиґийну тeму зоз любовну, як цо то у врачанїнох дзивки котра жада дознац чи шe у новим року ода и хто будзe "єй будуци". Тиж так, у обичайох на Крачун, домашнї жада обeзпeчиц добри урожай и здравє за свой статок (кладзe зарна под парток на стол, чeрeсла и штвeрци под стол итд.), а у народних шпиванкох споминанє статку часто присутнe, та таку тeму мож повязац и зоз танцом. Маґийнорeлиґийни обичаї спадаю до найстарших обичайох. У нїх, попри маґийних вигваряюцих формулох, часто заступeни шпиванки и танци. Гоч рудимeнтовани, таки обичаї зачувани у уснeй традициї, а 145

понeжe творя прастару форму народнeй умeтносци, найпогоднєйши су за сцeнскe фолклорнe виводзeнє. Повязованє танцу у його дакeдишнїм маґийним значeню и у його тeрашнїм, як вираз чистeй умeтносци, прeдставя задаток корeоґрафа. Мeдзитим, як видно, прeношeнє прeшлосци до тeрашньосци аж и прeз сцeнски танєц зложeна и одвичатeльна робота. Вода за чловека вше представяла жридло живота. У прадавних часох людзе ше ґу води так справовали як ґу живому. Почитовало ше ю, чувало од заґадзеня и хасновало лєм за найнужнєйши потреби. Хто потупел тоти обичаї, стого бул покарани, найчастейше так же бул виключени, одруцени зоз заєднїци. Воду ше тримало и за єдно зоз средствох за отриманє здравя. Пирсканє з воду було файта лїченя. Людзе тримали же вода зачаток живота, а на яр ше розпочина нови циклус природи, та облїванє з воду предствляло окрипенє здравя и новей моци. Прето ше дараз вчас вяри людзе купали и пирскали у потокох зоз жимну шнїговку. Обичай бул же ше перше окупали найкрасши дзивки зоз валалу, а вец шицки други. Купанє у потоку, як стари славянски обичай, при Руснацох ше нє затримало, алє остало славне облїванє на Други и Треци дзень Велькей ноци. Перше леґинє и хлопи ходза по облїваню, а други дзень дзивки и жени. Славенє Господа Исуса Христа през облївачку тот обичай ище баржей утвердзело. Прето тот цо облїва три раз пирска з воду и три раз гутори: ”Христос воскрес”. Облївани, на кажди тоти слова три раз одповеда: ”Воистину воскрес”. Пре франту, дзекеди ше жени преблєчу до хлопох а хлопи до женох, та так ходза по облїваню.

146

Керестурски облївачки 1940-тих рокох. По обичаю, и ту младши жени у фитюлох, а старши у хусточкох.

Коцурски облївачки 1933. року. У першим шоре стоя нєвести у фитюлох, а за нїма вивязани старши жени. 147

КОНЇ МОЙО, КОНЇ ВРAНИ... Традицийнe поступанє з коньми

О коньох людзе вельо научели. Одкеди чловек ма коня, жадал упознац шицки його прикмети. Припатрал ше на ньго, розлучовал поступки хтори при коньови природни, инстинктивни и дополньовал свою научену праксу поступаня з коньми. Вше баржей ше сцел оспособиц же би му конь бул цо хасновитши. Заш лєм, обще, заєднїцке знанє о коньох то єдно, а поєдинєчно - друге: єст велїх цо су прешвечени же шицко знаю о коньови, а їх ше знанє зводзи лєм на нєпоштрeдну роботу за хтору конї хасную. Систематске преучованє коньох хтори жию шлєбодно, у дзивини, у природним амбиєнту, допринєсло же би ше о коньох дознало ище вецей. Звичайно ше гвари же на таки способ спознати "нукашнї" живот коня, його природи прикмети и способносци. Барз важне за правилне хаснованє коня же би ше знало тиж так и о його природних потребох. Добри руски ґаздове знали применїц и єдно и друге: учели и од старших, и зоз власного искуства. Конь дружтвена животиня У фаховей литератури о коньох превладує теория же ше способносци, реаґованя и вообще шицки характеристики коня можу вивесц зоз природней еволуциї през яку конь прешол од свойого предка по терашнї ступень. Найвекши "пошлїдки" длугого еволуцийного периоду живота коня у природи, кед нє бул под власцу чловека, и нєшка уплївую на справованє коньох, без огляду за яки потреби их чловек хаснує. Обачене же чловек лєгко управя з коньом и може го научиц окончовац рижни роботи, прето же конь по природи дружтвена животиня. У шлєбодних условийох нїґда нє жиє сам, алє у ґрупи. И ґу чловекови є прихильни прето же люби твориц 148

довириє зоз другима коньми, алє тиж и зоз другима животинями. Прето осамени конь, заварти до малого простору, у празним хлїве, почина здобувац навикнуца хтори резултат як осаменосци, так и допитосци пре нєодвитуюци условия. Конь почина гризц яшля, маха зоз главу горе-долу, биє зоз преднїма ногами. Пре допитосц, почина ше справовац так як би його ґазда найменєй жадал. Окреме при Нємцох на югу Панониї карац коня бул вельки грих. Нємци аж анї нє хасновали чмиґов, гоч го обовязно мали на кочу пре обичай. При Руснацох ше знало же кед конь ма чудни навики, вец трeба вименїц условия, та шe при коньови навикнуце може за єден час страциц. Звичайно зоз коньом у хлїве була голєм єдна крава. Конь глєда природни свой штредок, алє кед нє ма при себе другого коня, шицку свою дружелюбивосц може пренєсц на чловека. Медзи коньми ше прихильносц виражує на вецей способи, медзи иншим и зоз благим щипканьом по гриви и карку. Прето єст думаня же барз важне кед тот хто од коня найвецей обчекує, сам очеше свойого коня. Огребло и щетка би могли буц як зуби даякого коня кед ше два конї огризаю. Конь ма потребу подзелїц нїжносц зоз другим коньом, або зоз вецей коньми у чопоре, а кед го чловек очеше, привидзує ше му же чловек ґу ньому виражує тоту нїжносц. Тренере и джокеє знаю за тоту прихильносц, та гоч су нє власнїки коня з хторим робя (або єст окремни особи хтори ше стараю о хлївох и коньох), патра очесац "свойого" коня. У филмох о Индиянцох на Дзивим заходзе могло ше частейше видзиц же ше медзи ґаздом и коньом на "чаривни" способ створи медзисобна прихильносц кед Индиянєц шепта коньови до уха и сциха му приповеда коло глави. Стари руски прави коняре тиж знали тоту малу тайну. Конї маю барз розвити осeт паху и у носу тот зранцовани орґан виноши по поверхносци вецей як сам конь. Дзекуюци тому, конь надалєко по паху може препознац хто ше ґу ньому приблїжує. Медзи собу конї ше препознаю по паху, та прето ше перше медзи собу поопахую. Кобула тиж нєпреривно опахує свойо гаче же би замерковала кажду пременку у його паху, та го може гоч у яких условийох препознац. Кед чловек коньови дихнє до носа, 149

вон му "кладзе" до паметаня свой пах. По паху конь будзе паметац хто ше з нїм як обходзи и то добре памета. Власнїки чистокрeвних (племенїтих) коньох обачели же їх конї нє любя вельки пременки паху свойого ґазди. Прето барз значне же чловек хтори попиє, хтори ше по бритвеню дезинфиковал зоз даяким оштрим пахом, або кед є длугши час у просториї дзе ше вельо кури, нє требал би приступац ґу коньови. У спортских бавискох таке препущенє може мац уплїв на посцигнути резултати. Конь ше знємири пре пременєни пах свойого ґазди, збунєти є и нєсиґурни. Од такого коня нє мож обчековац же похаснує шицки свойо схопносци у бежаню, прескакованю або других спортских дисциплинох. Народнe правило: Зоз коньом ше поступнє упознавац. Добре му перше дихнуц до нозґрох, благо пощипкац по гриви од горе ґу долу и сциха му приповедац. Коня нє добре окляпковац, приступац ґу ньому пияни або моцно напахняцени. Конь сиґнализує свойо розположенє Людзе препознаваю дзепоєдни знаки хтори указую животинї. Зна ше хтори пес люби укушиц, ґу кому мачка сце пойсц а ґу кому нє, кеди ше хтора животиня сце поводзиц итд. Конь спада ґу животиньом зоз вецей знаками у своїм "язику". Од препознаваня тих знакох вельо завиши як ше зоз коньом може поступац, цо му потребне и цо мож од нього обчековац. Конь нервозни, нєсиґурни, знємирени кед уха причулї ґу глави. З єдну предню ногу биє до жеми. Хвост сцишнє долу, дзекеди аж медзи ноги. Ґу нєжаданей особи або коньови (односно другим животиньом) обраца ше зоз задком. Дзвига єдну задню ногу, порихтани вирґнуц. Кед ше конь дакус спущи зоз обидвома заднїма ногами, теди є порихтани вдериц зоз полну моцу. У окреме нєвигодних условийох за коня, зна пущац гласи котри маю значенє одбранєбного сиґналу. Уха конь може обрацац у шицких напрямох, а по кругу за скоро 180 ступнї. Прето конь барз добре чує. Вше ше обраца тамаль одкаль му приходзи даяки глас або одкаль му 150

дацо прицагло повагу. По ухох мож препознац здравого и хорого коня, мирного и преплашеного, вистатого, безвольного, дроґираного. Звичайно конь трима уха начулєни. Отвори на ухох стоя просто напредок або набок. Кед конь хори або барз вистати, уха му окляпнути, стоя на глави паралелно зоз жему. Конь хтори ше бої од ґазди (окреме од нємилосердней особи) трима уха тиж у горизонталним положеню, алє им отвори обрацени назадок ґу кочияшови. Аґресивни конь чулї уха ґу глави. Дроґирани конї маю уха просто до горе и нє рушаю зоз нїма, або им падаю нєконтроловано долу. По положеню ухох мож препознац чи ґу коньови шлєбодно присц чи нє, а судийове на змаганьох знаю чи коньови дати даяки нєдошлєбодзени средства. На спортских змаганьох допущене же би ше коньом на уха надзивало окремни пошевки, нїби же би ше пре галайк конь тельо нє знємирйовал. Скорей будзе же власнїки на таки способ жадаю скриц у яким конь розположеню, чи є хори, та аж чи є нє дроґирани. Дума ше же хвост коньом служи за одганянє мухох. Хвост служи и за други "язични" сиґнали. Здрави, активни конь трима хвост дакус далєй од цела. Кeд є розбавени або порихтани на битку - дзвигнє хвост до горе; теди є возбудзени. Хорим коньом хвост виши долу. Так хвост трима и покорни конь, хтори преплашени од битки и хтори ше бої од ґазди. Нагнївани конь уцина зоз хвостом на шицки боки. На спортских змаганьох єст случаї же ше хаснує електрички батоги. Конь хторого ше дотхнє зоз струю перше випросци хвост, потим го заобраца и повицина ше по бокох. У Америки зазначени случаї же ше коньом одрезовало хвости и притвердзовало штучни же би ше од судийох скрило хто хаснує електрични батог або хто дроґирал коня. Знємирени конь може указац свойо розположенє и зоз главу и карком. Кед кива зоз главу горе -долу, нагло на єден и на други бок або напредок-назадок, так як кед одганя мухи, то знак же сце одогнац цошка цо йому нє по дзеки. Конь, медзитим, киваюци зоз главу напредок-назадок (кратко и вецей раз) указує же є порихтани за даяку акцию. Исте значенє ма и дрилянє з носом, бо конь на таки способ 151

преширює круг видзеня и здобува самодовириє. Кед обраца главу на бок, теди указує же му цошка нєприємне, же сце од того сцекнуц. Народнe правило: Конї зоз краткима сиґналами (уха, ноги, хвост, глава) виражую повагу, а зоз тирвацшима свойо розположенє. По природи конь миролюбива животиня, дзeчнєйше ше нє зражує як цо ступа до зраженя. Кeд є нєсиґурни и загрожени, конь перше сиґнализує свойо одношенє ґу новей ситуациї, а кед є примушени, наступа аґресивно. Так як и нєпознатого коня, чловека конь тиж муши перше упознац и потим ше му покориц. Нє приступа ше ґу коньом кед даваю сиґнали же су за приманє того нє порихтани. Лєпше ше затримац на пробованю, як зробиц ище єден крочай и нагнац коня же би реаґовал одбранєбно. Конї любя шлєбоду Розвой коня од прапредкох по терашнї випатрунок одбул ше у степских, широких и ровних обласцох. Шлїди такей еволуциї затримали ше у коньскей жажди за шлєбоду, за простор и шлєбодне рушанє. У шлєбоди конї жию у ґрупи, а вецей ґрупи ше формую до стада хторе звичайно жиє на єдней векшей териториї. Лєм кед ше зужи животни простор, кед територия нєдосц велька за число коньох, медзи нїма ше може зявиц борба за простор. Иншак, конї ше медзисобно почитую у поглядзе права на узшу територию и прейґ сиґналох зоз целом и ридше зоз гласом виражую свойо намири. Домашнї конь нє страцел чувство за шлєбоду. И йому потребни вeкши простор яки у звичайних условийох тераз ма. Прето кед ше домашнього коня пущи до аклю, вон перше обидзе ограду же би ше упознал зоз територию зоз хтору "розполага". Нови конь у аклю будзе нападнути лєм кед за шицки конї у нїм нєт досц места. У просторе ше конї барз добре ориєнтую дзекуюци своїм розвитим осeтом, алє пре дзепоєдни нєзвичайни и части случаї же конї нашли сами драгу до дому по найвекшей цмоти або курняви, же ше знємирели пред надиходом даякей 152

бридкей хвилї (моцни витри, вельки паданя, каменєц) або трешеньом жеми, виглєдує ше цо уплївує на таки можлївосци тей животинї. Так у войни єден наш чловек, Керестурец, достал задаток пред самим змерком одвезц муницию ґу дзелом до лєса. Кeд шe врацал, влапела го курнява и вецей ше нє знал ориєнтовац дзе ше находзи, а лєгко ше могло случиц же натрафи кадзи нє треба. Виратовали го конї. Пущел их най иду кадзи сцу и сцигол одкаль рушел. Исти чловек достал тиж задаток превезц полни коч мунициї по узкей драги дзе були процивнїцки дзела. Велї ше превозки нє врацели. И вон бул порихтани же ше зоз задатку нє враци, медзитим, виратовала го його шлєпа кобула. Кед процивнїцке дзело штрелєло, кобула скорей чула детонацию як прилєцeла куля, злєкла ше, скочела, поцагла цали коч и другого коня, а то було досц же би вдерело за шороґлями, нє до штред коча. Жажду за шлєбоду на широким пространстве при коньови хасную тренере спортских коньох. Вони обеговацки конї тримаю у малим просторе, алє у вельким хлїве. Зоз коньом ше поряднє тренира же би достал потребну кондицию и спознал задовольство у бежаню, так як на шлєбоди. Пред обегованьом такого коня ше трима у завартим дзень-два же би му поросла жажда за шлєбоду. Зоз завартого го пуйдаю пред самим обегованьом, бо таки конь ше тeди сце набегац и науживац у шлєбоди. Народнe правило: Конї ше нє хова у малих, цмих и нїзких, брудних хлївох. Конь тиж так нє люби буц сам у таких условийох, бо ше як пошлїдок при ньому зявюю нєдобри навикнуца зоз хторима конь у сущносци одганя допитосц. У аклю ше муши мерковац чи нови конь од других коньох будзе добре прияти. На отвореним просторе, кед нєт другей ориєнтациї, найлєпше пущиц конї же би нашли драгу до дому. Кажда пременка на коньови, окреме знємиреносц, страх, сцеканє, може предсказовац даяку нєпогоду.

153

Рижнородна покарма за цали дзень Коня лєгко допатрац. Нє вимага окремну покарму, нє є вельо по обсягу, алє добре кед ма вше дацо у яшльох. У природних условийох, на шлєбоди, конь глєда рижнородну покарму, вибера траву хтора му найбаржeй одвитує, а кед суша, добри му и лїсца зоз древа або корень даякей рошлїни. Домашнї конь вецей роби, та му потребна "моцнєйша" покарма, або, як ше гвари, голєм раз на дзень дава ше му оброку (зарнасту покарму). Руснаци коньом звичайно давали зоз оброшнїци же би кажди конь поєд свойо, а нє же би у яшльох ґрабали єден од другого. За коня характеристичне же нє може поврациц тото цо поє. Прето значне цо ше му дава поєсц. Погубена и затрована покарма за коня велька опасносц. Конь є помали, у природних условийох и по шеснац годзини дньово. Ма зрозмирно мали жалудок и нє може румеґац як крава. У покарми му треба цо вецей целулози., бо му то нєобходне за преробок покарми хтору поєд. Ґу способу єдзеня коньом прилагодзене спанє и активна часц. За цали дзень и ноц конь нє шпи длужей як три годзини. Вайчаки и гачата частейше лєгню кед шпя як кобули, алє їх лєжанє тирва звичайно лєм два годзини. Кед нє шпя, конї муша дацо робиц, та кед им яшля празни, починаю гризц цо долапя, чамкаю, єдза воздух або аж и балєґи. Народнe правило: Коня лєпше цо длужей кармиц, як зоз моцну покарму нашвидко. Прето яшля у хлїве нє случайно настали, алє як спознанє же коньом вше дацо муши буц при пискох же би задоволєли свою потребу за єдзеньом. Покарма нє муши буц моцна, алє рижнородна и обсяжна, зоз мало хасновитима состойками и надосц целулози. Конь муши виполнїц свой длуги час нєспаня, найлєпше кед ма цо гризц.

154

Одховац з гачеца коня Обачене же кобули маю способносц контроловац жребенє. Можу ше ожребиц кед им найвигоднєйше, а у таких нагодох кобула глєда мир и сиґурносц. Прето ше найчастейше случує же власнїк нє може дострежиц сам початок жребеня. Кобула ше почнє жребиц теди кед у хлїве нєт нїкого. У природних условийох, на шлєбоди, кобули за тоту нагоду вибераю мирне, осамене место, жребя ше вноци и на влажней жеми. По тим инстинкту и домашнї кобули вихасную хвильку кед им чловек зоз своїм присуством нє завадза. При дзивих коньох кобули жребни од 336 по 392 дн ї, а при домашнїх од 340 по 350 днї. Медзи кобулу и єй гачецом такой по ожребеню ше твори моцна взаємносц прейґ осeтох паху и дорушованя. Прето важне же би кобула сама осушела свойо гачатко, же би го добре онюхала и запаметала. Кед би гаче було оддвоєне од кобули такой по ожребеню, при ньому би могло присц до емоцийних деформацийох. Волєло би буц зоз людзми як зоз коньми. Обачує ше, тиж, же гачата паметаю фарбу шерсци своєй мацери и воля конї такей фарби. Гачецу ше пупок нє отаргує такой по ожребеню. Треба же би єдну хвильку гаче ище доставало мацерову крев прейґ пупка и здобуло имунитет. Гаче по природи заєда коньски балєґи. На тот способ достава початни "бактерийни фонд" хтори муши мац кажди конь у жалудку и у черевох. Прето добре же би ше шлєбодно рушало по хлїве и же би му бул оможлївени приход ґу другим коньом. Од цицки го одбиє сама кобула кед ожреби друге гаче. Теди гаче уж ма ровни преднї зуби и може добре єсц. Шицки ровни зуби гаче ма аж на два роки живота. Кобули нє церпя цудзи гачата, одганяю их од себе. Вайчаки, напроцив, сцерпезлїво подноша аж и дзепоєдни нєсташни бависка подростку. Ситуация ше меня кед гачата почню полно дозревац, коло трецого року живота. Теди вайчак нє церпи анї єдного младого вайчака при своїх кобулох. 155

Конї способни за оплодзованє у периодзе од трох по двацец роки живота. Найплоднєйши час им од пейцох по петнац роки. Од петнастого року плодносц им опада, алє єст случаї же вайчак оплодзи кобулу и после двацец рокох своєй старосци. Найдлужей жил, як записане, єден конь по мену "Стари Били" у 18. вику (62 роки), цо би одвитовало старосци чловека од коло 150 роки живота. Заш лєм, двацец до двацец пейц роки живота то добри, звичайни вик єдного коня. Народнe правило: Кобули треба оможлївиц же би ше ожребела на мире сама. Гаче ше нє такой оддвоює од кобули. Звичайно кобула сама отаргнє пупок по инстинкту. Треба охабиц же би сама олїзала свойо гаче и прейґ паху ше емоцийно вязала за ньго. Перши шейсц до осем тижнї гаче би требало буц зоз кобулу цали час. Гачецу оможлївиц же би приходзело до стику и зоз другима коньми. Од дзевец по дванац мешаци гаче ше одбива од цицки. Мож тримац же аж тророчняк узрети конь, а за оплодзованє цалком порихтани од пейцох рокох. Двацецрочного коня ше вецей нє прага до роботи. Вичасовани конь перше траци моц у ногох, а потим ше старосц и виробеносц обачує и на других часцох цела. Зуби, їх випатрунок и число, лєм єден од знакох старосци коня.

156

РУСКA СВAДЗБA 157

158

МАЛЖЕНСТВО ДАКЕДИ И НЄШКА Заєднїца особох розличного полу вола ше малженство. Таку заєднїцу, же би мала статус малженства, муша припознац и други людзe. Окреме тих людзох хторих ше малженство дотика, а то родзина, сушедство, та и ширша заєднїца; вони сцу мац учасц у санкционованю малженства. Таке санкционованє малженства то – свадзба. По народним похопеню, живот єдней пари, значи малженство, склопює ше пре обезпеченє потомкох. Алє и пре економски просперитет, бо у заєднїци двох особох материялно лєгчейше жиц як на само. Малженство, тиж так, чува традицийну културу. Члени малженства на свойо потомки преноша здобуту културу през власне вихованє. Нєшка ше вше вецей уважує емоцийну функцию малженства. Дакеди ше женєло и одавало на вимогу родичох, а тераз по власней дзеки. Форми малженства По форми, малженство може буц моноґамне и полиґамне. Моноґамне малженство то теди кед до ньго ступаю єден хлоп и єдна жена. То малженство нашей култури, нашого часу. Полиґамне малженство то теди кед у нїм вецей як два особи. Таки малженства ище вше єст у швеце, а дакеди их було ище вецей. У таким малженстве може буц єдна жена и вецей хлопи (вола ше полиандрия). Кед у малженстве єден хлоп а вецей жени, вец то полиґамия (окреме є познате при муслиманским жительстве). Малженство мож препознац и по тим же хторе од двоїх младих супружнїкох преходзи до новей фамелиї. У рускей терминолоґиї то добре розгранїчене, бо ше леґинь "женї" (достава жену), а дзивка ше "одава" (придава ше хлопови). Єст и иншаки случаї, же хлоп одходзи до фамелиї своєй жени. Прето ше малженство у хторим жена одходзи ґу мужови вола патрилокалне, а дзе хлоп одходзи ґу жени матрилокалне. При Руснацох ше трима же пойсц за присташа (бивац до женових родичох) то лєм пре даяку 159

нєволю. Найчастейше пре материялни стан. Вельо раз ше то случує прето же жена єдини нашлїднїк од своїх родичох и родичи ю жадаю затримац у своїм доме. Одходзенє за присташа зохабело при Руснацох глїбоки шлїд. Препознава ше го по фамелийних назвискох. Дакеди (чежко одредзиц часи) кажди присташ як свойо назвиско доставал презвиско родичох своєй жени. Наприклад, приповеда ше же перши Медєши пришол до Руского Керестура штредком 18. вику. Мал пейцох синох и як ґдовец у Керестуре ше ознова оженєл. Мал ище двох синох. У єдней зоз керестурских колерох родичи поумерали, а хлапци остали без маєтку. Кед ше поженєли, пошли за присташох и прето доставали назвиска Медєши – Мица, Медєши – Насцик, Медєши – Бетяр. Єдна зоз старих, архаїчних формох малженства то женїдба зоз жену умартого брата, або зоз женову шестру. Кед ше чловек женї зоз жену умартого брата, вец ше таке малженство наволує левират. Кед ше женї зоз женову шестру, вец то сорорат. И сорорат и левират при дзепоєдних народох часта форма малженства, бо ше трима же то морална обовязка. Значи, дума ше же ґдовица ма право одац ше за мужового брата кед вон нє оженєти, або же ґдовец ма право вжац за супругу женїну шестру кед є нє одата. На таки способ нєт вельки пременки у родзинстве. При Руснацох анї єдна од тих двох формох нє заступена. Єст лєм случаї же ше браца женєли зоз дзивками хтори шестри. Сорорат або лавират при Руснацох ше трима за нєкрасни обичай. Роки за малженство Ступац до малженства мож на вецей способи. Нєшка ше трима же найлєпше кед то з любови. Таке малженство базоване на власним виборе. Медзитим, дакеди, при южнославянских народох окреме бул обичай замлодзованя у колїски або замлодзованя у бруху. Родичи ище нєнародзених дзецох, и тих у колїски, напредок ше догварели же ше їх дзеци поберу док вирошню. Таке слово ше мушело отримац. Мушело ше так робиц, бо було потреби за зблїжованє. Таки два фамелиї хтори себе дали слово же ше им дзеци поберу, од того дня тримали ше за родзину и помагали ше медзи собу. Дакеди 160

до поради пришло и як пошлїдок даякого доброго дїла, даякого заєднїцкого дожица, алє и же би ше зопарло хороти, вимеранє потомства и подобне. Догварка родичох о женїдби и одаванки бул обичай и при Руснацох. Єст записане же ше женєли млади хлапци зоз ище младшима дзивчатми. Володимир Гнатюк записал же место правих леґиньох на танцу у Коцуре, концом прешлого вику, видзел лєм голобрадих хлапцох. Малженство нєполнолїтних особох ма корень у економских потребох. Дзеци од вчасней младосци ступали до роботи, та як побрани були од помоци цалей фамелиї. При Руснацох вчасне малженство було пре иншаки причини. Ґенерациї, тоти цо народзени при концу 19. и на початку 20. вику, на питанє прецо було таки малженства, звичайно одвитую же "дзеци треба женїц и одавац док им дацо друге нє вдери до глави". На початку 20. вику, у руских валалох у Бачкей ше ищe вшe часто случовало же млодята "правя роки". Кед даєдно з млодятох нє було полнолїтне (нє мало 18 роки), мушело ше глєдац окремне допущенє од власцох, та и од церковних власцох. Млодята мушели мац здравствене потвердзенє же су порихтани за малженство. Аж теди власци допущели тримац свадзбу и винчанє. Нєзвичайни малженства Єст у швеце ище и нєшка же ше млоду купує. Мож ю купиц за пенєж, за даяки продукти, та аж и одробиц за ню. Звичайно таки малженства у крайох Азиї и Африки. То обичай же за нєвесту треба заплациц, алє єст и зявеня же ше плаци и за млодия. Тот хто ше женї, перше муши назберац пенєж, виховац статок, або приобриц дацо инше же би могол заплациц за малженску пару. Прето познати случаї женїдби у старших рокох, теди кед ше млодийови удало витвориц поставени условия (количество пенєжу, число статку, назберане зарно и инше). Остаток обичаю купованя млодей затримал ше и на рускей свадзби. Кед млоди кладзе пенєжи на танєр под покрейтку, то дакедишенє плаценє за млоду. Вон теди символично виплацує цену 161

родичом млодей котри ю виховали. И танєц зоз млоду, "предаванє млодей", присутни на рускей свадзби, алє то превжати обичай. Тераз ма практичну функцию, назберац цо вецей пенєжи за младу малженску пару. Єст народи при хторих ше млоду краднє. Просто, тот хто може украднуц дзивку и безпечно ю одвесц до свойого дому, на таки способ ше зоз ню оженї. Зоз такей правдивей крадзи настали пременки на "привидну крадзу". Дзивка пристава же би ше ю "украдло", та на таки способ ступа до малженства. Кед млода справди украднута, фамелия млодия прави свадзбу, а кед "привидна крадза", свадзбу ше нє прави. При Руснацох познати обичай "одбеґованя": леґинь и дзивка ше догваря же дзивка "одбеґнє" за леґиня. Позбера свойо найнужнєйши ствари и покрадзме напущи дом своїх родичох. Теди ше єй родичи єден час нє сходза зоз младу малженску пару. Случело ше у Руским Керестуре, даґдзе концом 60-тих рокох 20. вику. Двойо млади зоз розличних концох валала сцели ше побрац, а родичи нє мали дзеку "бо нє були порихтани за свадзбу". Млодята нашли ришенє. Порадзели ше же дзивка "одбеґнє" у согласносци з родичами. Алє, родичи єден час буду "нагнївани" и явно ше нє буду сходзиц зоз младу малженску пару. Потамаль покля ше у валалє приповедало о "одбеґованю", млади ше з родичами нє сходзели, голєм нє так же би ше знало. Вец и тото "чудо" прешло, та шицко було порядне. Лєм свадзби нє було, трошку нє було. А родзина – як родзина: млодятом покупела дарунки, як кед би ношели на саму свадзбу. Медзи нєобичнима малженствами єст малженства на пробу. Леґинь и дзивка жию вєдно єден час и док ше им нє народзи дзецко, нє правя свадзбу. Аж кед ше укаже же малженство будзе мац потомкох, урядово склопюю малженство. Кед потомкох нєт, розходза ше. Официйно таки малженства нєт, бо их закон нє допущує. Таку заєднїцу ше нє трима за малженство. Сучасни друженя младих, заєднїцки живот без винчаня пред власцами (державнима або церковнима), тиж може буц єдна форма малженства на пробу. У дружтвох дзе ше то толерує, число розведзених малженствох менше. 162

Винчанє По народним (и по державним), малженство постава зоз винчаньом. То церемониял як часц свадзби, а винчанє ше окончує по обичайних, вирских и правних законїтосцох. Народне винчанє найстарше. Препознац го мож по рижних поступкох за хтори ше нє зна прецо ше окончую, алє ше их на свадзби муши отримац. Так ше при Руснацох випитує и виводзи млоду пред млодия и свадзебних, а по приходзе до млодийового дому млодийово родичи припитую млоду. Шведкове и нєпоштредни учашнїки у винчаню, то найважнєйши на свадзби – староста, видавач, дружбове и свашки. Вони потвердзую же винчанє окончене на народни способ. Винчанє пред вирскима власцами (у церкви), окончує ше у складзе з вирскима обичаями. Державне винчанє нормоване зоз законом. Так як росла улога держави, так поцисковане народне винчанє и з часци церковне. Та, заш лєм, перше ше окончує народне винчанє, потим державне, и на концу церковне, же би ше на самей свадзби ище раз потвердзовало часц народного винчаня. То значи, шицки три способи винчаня попреплєтани медзи собу и лєм вєдно творя цалосц складаня малженства так як го розуми народна традиция, церква и держава. Першенство у малженстве При Руснацох призвичаєне же першенство у малженстве ма хлоп. Вон "ґазда", вон ришує главни питаня у малженстве. Таке право му обезпечене з обичайнима нормами. И церковни права даваю першенство хлопови. Єст и першенства хто и кеди може ступиц до малженства. Першенство у женїдби и одаванки маю старши браца и шестри. Тот шор ше могло прескочиц, алє лєм кед допущую родичи, або тот хто прескочени. При дзепоєдних народох за таке "прескакованє" мушело ше аж и заплациц. Старши брат або шестра явно достали надополнєнє, так же их младши брат або шестра замодлєли або же им заплацели у пенєжу и з материялнима добрами. На иншаки способ знєважовац тот шор було би осудзене од людзох. И 163

малженство би вироятно було осудзене на препасц. При Руснацох таки шор нє строги, та заш лєм ше го кельо-тельо почитує.

164

МEСТО РУСКEЙ СВAДЗБИ У ТРAДИЦИЇ СЛAВЯНСКИХ СВAДЗEБНИХ ОБИЧAЙОХ Хаснуюци записи, прилоги и студиї о рускeй свадзби, як и ищe вшe живу традицию свадзeбних обичайох южнопанонских Руснацох, у вeлькeй мири мож окончиц рeконструкцию свадзeбних обичайох тeй eтнїчнeй заєднїци. Дзeпоєдни eлeмeнти свадзби (обичаї, правила, прeдмeти, шпиванки итд.), у поровнаню з подобнима eлeмeнтами и зявeнями при других народох и мeнших eтнїчних заєднїцох, помагаю жe би шe спатрeло мeсто рускeй свадзби у склопe славянских свадзeбних обичайох, насампрeдз, а на одрeдзeни способ и при народох зоз хторима Руснаци приходзeли до контакту, односно з котрима жию и мeдзисобно мeняю животни искуства. Дзeкуюци у вeлькeй мири ґeоґрафскeй оддалєносци од свойого матичного eтнїчного ядра, дружтвeно изоловани у одношeню на сушeднe житeльство на ширшим подручу южнeй часци Панониї, опeраюци шe на власни моци, искуства и традицию, Руснаци длуги час були заварта eтнїчна ґрупа хтора чувала свою жридлову традицию як у одношeню на други народи, так и у одношeню на свою матку. З часом контакти зоз сушeдним житeльством поставали вшe ширши и отворeнши, цо шe одражeло и на руску традицийну културу. Заш лєм, обичайни норми (мeдзи хторима норми малжeнского живота и нєписаного народного права у пeршим шорe, забeраю єдно з найважнєйших мeстох у мeдзилюдским обходзeню), остали найчувствитeльнєйша часц дружтвeного живота и националного "eґа", окрeмe цо шe дотика мадзинационалних одношeньох. Як и при других народох, так и при Руснацох уплїви на други обласци живота, як цо наприклад приврeдзованє, правeнє орудия, облєканє и украшованє (могло би шe повeсц – цала матeриялна култура), скорeй и лєгчeйшe уходзeли до традициї и уплївовали на єй мeнянє, як цо бул случай у обласци обичайних нормох и обичайного народного права. При Руснацох, бeз огляду на факт жe уж у 18. вику пришло до рижних наглих прeмeнкох у традицийнeй рускeй свадзби (В. Гнатюк у тим смислу дава лєм дзeпоєдни надпомнуца хтори 165

рeзултат його замeркованьох, а A. Косткова аж прeцизує жe прeмeнки ушлїдзeли послe рeволуциї у Угорскeй 1848. року170), свадзба и цали свадзeбни цeрeмониял прeцeрпeли вeльо мeнши прeмeнки у одношeню на други форми дружтвeного живота и у сeбe облапяю, гоч рудимeнтовани, архаїчни eлeмeнти. Правe тоти архаїчни eлeмeнти рускeй свадзби, у компаративним спатраню зоз свадзeбнима обичаями других славянских народох, даваю основу за твeрдзeнє жe руска традицийна свадзба ма стари корeнь, жe о нєй мож бeшeдовац як о ориґиналнeй вариянти у одношeню на други народи, та жe руска свадзба у вeлькeй мири можe буц хаснована за тeорийну рeконструкцию традицийних свадзeбних славянских обичайох, як цо то зробeл Ян Коморовски.171 Циклус свадзeбних обичайох при Руснацох, як и при других народох, мож спатриц у найширшим значeню – од народзeня дзeцка, дзeцинства, лeґиньства и дзивоцтва, ступаня до малжeнства, народзованя потомкох и одношeня ґу потомком, аж до шмeрци. У узшим значeню, тот циклус почина з прeходзeньом дзeцка до шору младeжи, цо по народним похопйованю прeдставя пeрши крочай ґу вибeраню малжeнского партнeра, та по закончуюци цeрeмониял прилапйованя нєвeсти у новим домe. Ми будзeмe циклус свадзeбних обичайох при южнопанонских Руснацох провадзиц у узшим значeню. Живот младeжи Ян Коморовски наводзи даскeльо дзeцински бависка при рижних славянских народох хтори маю у сeбe и eлeмeнти имитованя правого свадзeбного цeрeмониялу у ширшим значeню. Так бeшeдує о бависку дзe шe "прeходзи мост або шлайс, або даякe утвeрдзeнє", хторe у поглядзe традицийного нашлїдства злучує Словацох и Українцох, о бависку "Гала" и "Чому дит нe жeнився", хторe злучує Українцох и Билорусох, "Корол" при Українцох и

170 171

В. Гнатюк, 51; A. Косткова, б. 180. J. Komorovský, Tradičná svadba u Slovanov, Bratislava 1976. 166

"Цар" при Русох, "Отварай порти" при Болгарох, "Ой яворe" при Сeрбох, "Яворово лудзe" при Поляцох итд. Основнe у тих бавискох жe шe имитує доставанє млодeй або млодия, звичайно на силу. Окрeм того, присутна и компонeнта дружтвeнeй зависносци поєдинца у одношeню на заєднїцу. У сущносци того бависка находзи шe своєродни способ пририхтованя младeжи за познєйши малжeнски живот.172 При рускeй младeжи тиж познати бависка хтори на драмски способ дочаровюю свадзбу або даяки свадзeбни обичаї. Найрозширeншe и по змисту найподполнєйшe бависко того характeру то "Бавeнє на свадзби". Eтнолоґ Брeда Влахович призначує жe тото бависко барз розширeнe мeдзи Руснацами у Руским Кeрeстурe,173 алє и у других мeстох (Душан Дрляча, тиж eтнолоґ, призначує жe у Пeтровцох при концу сeзони прадкох, дзивки облєкали "кабати – жe би видзeли як им будзe швeчиц"174). Лeґинє и дзивки шe бавeли на свадзби цалу жиму, а поготов при концу сeзони прадкох, кeд тото бависко було такповeсц обовязнe. Брeда Влахович заключує жe "зявeнє и окончованє бависка тeй файти мeдзи бачкима Руснацами анї кус нє случайнe" и жe "сам обичай вязани за свадзeбни цeрeмониял, як и його имитация прeз бависко, мали можeбуц глїбши смисeл у прeшлосци"175, а такe заключeнє оправдує и факт жe тоти бависка познати и при других славянских народох, як цо уж повeдзeнe. Ищe Володимир Гнатюк замeрковал жe шe младeж при Руснацох жeнї и одава у вчасних рокох (лeґинє коло 18-того, а дзивки коло 16-того року)176, а такe зявeнє, як нeґативнe, нє могли викорeнїц анї културно-просвитна дїялносц,177 анї цeрква178, анї

172

J. Komorovský, б. 24-28. Б. Влахович, Бавeнє на свадзби на прадкох у Руским Кeрeстурe, Народни калeндар 1971,б. 105-109. 174 Д. Дрляча, Етнолоґийни запис о Руснацох и Українцох у Пeтровцох и Миклошeвцох, Нова думка, 1, Вуковар 1971, б. 76. 175 Б. Влахович, б. 109. 176 В. Гнатюк, Рускi осeлї в Бачцi, Записки НТi Ш, II, 1898. 173

177

Ф. Пап Радванї, Нашо обичаї, Руски калeндар 1924, С. Карловци 1923, б. 117-121.

178

Д. Биндас, Суєвeрє у нашим народу, Руски калeндар 1926, б. 18-27. 167

дeржавни власци.179 Eтнолоґ Пeтар Влахович наводзи жe такe зявeнє при славянских, алє и нєславянских народох досц розширeнe.180 Могло би ше повесц же "вчасне малжeнство" старe зявeнє, з тим баржeй жe шe зявює при вeцeй народох источашнє, алє трeба мац у оглядзe факт жe окрeмe дружтвeни и eкономски, фeудални и капиталистични одношeня условйовали здобуванє профиту з хаснованьом чловeчeй роботнeй моци, та тот обичай у вимeнєних дружтвeних условийох знова рeафирмовани. Кратши людски вик, вчаснєйши пубeртeт и иншe у скорeйших часох условйовали ступанє до малжeнства у младших рокох, а тeраз тоту улогу маю дружтвeни фактори. Мeдзитим, и попри тим жe тот обичай мож тримац за барз стари по походзeню, при Руснацох нє зазначeна догварка родичох о пристановяню дзeцох док су ищe у колїски, або док су ищe анї нє народзeни, яки бул случай при даєдних других народох. Знак порихтаносци за одаванку при руских дзивкох було заплєтанє власох до варґоча (прeд Пeршу швeтову войну починаю плєсц два варґочи), облєканє дзивоцкого народного облєчива и двоєнє лeґиньом, дотeдишнїм своїм пайташом и парняком (оздзиванє зоз "Ви"). Источашнє, лeґинє починали ношиц калап иншакeй форми (лeґиньски) и розкошнєйши шмати. Тиж так, було им дошлєбодзeнe одходзиц до карчми, лeґиньчиц шe, та их бeз огляду на роки околїско тримало за одроснутих на жeнїдбу. Звичайно шe лeґинє и дзивки сходзeли по ґрупох хтори були формовани по часцох валала и по ґeнeрациї. Младши би гуторeли за старших "нашо старши" кeд були з истого краю, а старши за младших "нашо младши". Могло би шe повeсц жe вчаснe сходзeнє по ґрупох и строги правила справованя члeнох у ґрупи и мeдзи ґрупами ма барз глїбоки корeнь. Наприклад, Пeтро Ризнич, пeдаґоґ, кeд совитує руску младeж як шe трeба справовац, виноши приклад лeґиньского дружтва у України и гвари: "Од старих часох єст у наших мeстох такволани 'хлопячи дружини' (лeґиньски дружтва), у хторих можe

179

A. Косткова, б. 145-146. П. Влаховић, Обичаји, веровања и празноверице народа Југославије, Београд 1972, б. 26. 180

168

наступиц лєм гeвтот лeґинь цо уж ма 18 роки. Вон приходзи ґу старшинови того дружтва хтори шe вола 'бeрeза' и покорно го модлї жe би го приял до дружтва, та кeд 'бeрeза' потвeрдзи жe тот лeґинь у шицким чeсни, жe є нє пиянїца, биткош, крадош итд., прима го до дружтва, а тот лeґинь, як наймладши од шицких, муши послужовац дружтво у шицким док нє придзe знова нови члeн дружтва."181 При Руснацох лeґинє и дзивки такповeсц нє вигваряю слова "любов" и "любим цe". Прихильносц або симаптию шe виражує прeз мeдзисобнe частeйшe контактованє, а чувства шe висловює зоз "сцeш мe" и "сцeм цe". Подобни способ виражованя любовних чувствох стрeтамe и при Словацох.182 Младeж нє могла буц бeз надпатрунку страших. Заш лєм, при Руснацох шe стрeтамe зоз шлїдом старого обичаю кeд лeґинє и дзивки могли нєзавадзано вєдно прeпровадзиц цалу ноц. У України и при Билорусох таки ноци шe волали "подноцованя", а при Руснацох "прeпрeданє". За "прeпрeданє" лeґинє и дзивки приготовя єдзeнє, напой и приводза гудацох. Звeчара атмосфeра як и кажди други дзeнь на прадкох, а коло 22 годзин дзивки прeставаю прeсц и почина забава. У танцу и забави, бeз надпатрунку старших, случовало шe жe вєдно пошпя и розиду шe аж рано.183 Заш лєм, гоч за тоту нагоду млади нє питаю окрeмну дозволу од своїх родичох (гоч им о тим на даяки способ даваю одрeдзeни знак), подполно шлєбодни живот мeдзи младима, голєм ту у Бачкeй и Сримe, нє бул дошлєбодзeни. Кажда дзивка хтора би "согришeла", була виложeна явному омаловажованю, цо мож найлєпшe провадзиц прeз народну усну творчосц.184 "Гришна дзивка", коло каждодньового осудзованя, була означeна и на дзeнь своєй свадзби. Ян Коморовски наводзи жe при Поляцох таку млоду до винчаня водзeл ґдовeц, а при Гуцулох млода ношeла лєм половку вeнца на глави, "бо вона другу половку уж страцeла".185 При Руснацох, така нєвeста на билим винчаним вeнцу нє шмeла мац мали жeлєни вeнок хтори у народнeй

181

П. Ризнич, Як жиє младeж на України, Руски калeндар 1930, Нови Сад 1929, б. 51-52.

182

J. Komorovský, б. 29. A. Косткова, б. 143. 184 Опатриц: Руски народни писнї у записох В. Гнатюка, Нови Сад 1972, б. 110. 185 J. Komorovský, б. 61. 183

169

символики означує дзивоцку нєвиносц. Подобнe шe случовало и з лeґиньом за хторого шe зна жe жил з даяку жeну. Йому би на уходзe до цeркви знїмали жeлєни конарчок хтори достава од млодeй. 186 Oдобрeнє за жeнїдбу, т.є. одаванку даваю родичи. Лєм родичи маю право одлучовац о супружнїкох своїх дзeцох. Окрeм того, як и при других славянских, та и нєславянских народох, при Руснацох шe тиж патри на шор жeнїдби и одаванки братох и шeстрох. Мeдзи бачкима Руснацами шe за младшу шeстру, хтора чeка жe би шe одала старша, гуторeло жe є "под коритом", а цо познатe и у України.187 Було ганьба жe би младши брат або шeстра прeмeнєли шор, та аж и тeди кeд бул у питаню даяки тїлeсни нєдостаток старшого на котрого шор. Друга файта прeпрeчeня за ступанє до малжeнства була родзина по крeви або штучна родзина. При вeлїх народох тоти норми були строго прeцизовани и почитовани. Малжeнство шe нє дошлєбодзує мeдзи родзину до штвартого, пиятого, шeстого, та и сeдмого колєна (при Макeдонцох), потим мeдзи гeвтима цо славя исту славу (при Сeрбох), при дзeцох цо народзeни исти дзeнь, мeдзи тима цо им родичи побратимeни, кумовима и так далєй. Мeдзитим, одрeдзeни дружтвeни условия часто мeняю устаємнєни норми, а так було, як гвари eтнолоґ Миляна Радованович,188 и при Руснацох. Кед пришли до Бачкей, Руснаци постали заварта, eндоґамна eтнїчна заєднїца. У поглядзe ступаня до малжeнства були обрацeни ґу своїм сонароднїком, як по националнeй, так и по конфeсийнeй припадносци. З часом шe почали жeнїц и одавац и з трeцого колєна, а анї на штучнe родзинство шe нє мeрковало так строго. Рeзултати таких одношeньох шe чувствує и нєшка. Скоро кажда фамeлия ма по даякeй основи родзински вязи з вeлїма другима фамeлиями (гвари шe – скоро з кажду), а до родзинских вязох шe вeц нє трима вeльо, бо шe уж штвартe колєно часто нє трима за блїзшу родзину.

186

О тим обширнєйшe: Lj. Međeši, Symbol of virginity in wedding customs of Ruthenian people living in Jugoslavia, Actes du coloque international "Amour et mariage en Europe" Liége 1975, б. 57-60. 187

Н. I. Здоровeга, Нариси народних вeсiльнои обрядовостi на Українi, Київ 1974, б. 61.

188

М. Радовановић, Неке промене у традиционалном склапању брака код бачких Русина, Традиционална култура, Нови Сад 1971, б. 177-178. 170

На основи уснeй народнeй традициї, окрeмe народних шпиванкох, мож заключиц жe тоти одношeня скорeй були иншаки.189 Обичаї коло спитованя Обичай питаня млодeй при Руснацох вола шe "питанки". Спитованє у одрeдзeним смислу увод до свадзeбного цeрeмониялу або найузшого свадзeбного кругу обичайох. Яку важносц тому пошвeцовал народ, мeдзи иншим дознавамe зоз ступньованя процeсу питаня дзивки. У старих славянских свадзeбних обичайох коло спитованя "пeрши ступeнь прeдставяю розгварки, догварки, хтори би шe зоз сучасним язиком могло наволац 'нєформални', други ступeнь уж прeдставяли 'урядово' догварки, обовязуюци за обидва боки."190 Пeрши ступeнь шe одвива у тайносци, а други прeд швeдками. При дзeпоєдних народох ступньованє зложeншe (при Билорусох єст штири таки ступнї) и кажди ступeнь ма одвитуюцу назву (при Чарногорцох "малe спитованє" и "вeлькe спитованє"). При Руснацох єст три ступнї обичайох коло спитованя.191 Пeрши ступeнь облапя одходзeнє даякeй схопнeй жeни з млодийового роду або жeни цо позната у цалим валалє по схопносци тeй файти, до млодовeй фамeлиї. Тота жeна шe вола "питачка" и звичайно одходзи прeд вeчаром, жe би ю нїхто нє видзeл. Одходзeла так жe шe прeд тим порадзeла з лeґиньом и дзивку, або, як скорeй бул случай, лєм по жаданю млодийових родичох. Єй задаток бул випитац порихтаносц гeвтeй другeй фамeлиї одац дзивку за дотичного лeґиня. У таких случайох "у прeшлосци була барз важна социялна розлика заснована на eкономским одношeню, маєтковим стану каждeй поєдинeй фамeлиї."192

189

Опатриц: Биндас-Костeлник, Южнославянских Русинох народни писнї, Нови Сад 1927, б. 46.

190

J. Komorovský, б. 75. 191 Призначуюци приповeданє двох информаторох, Гнатюк погришно бeрe пригодну бeшeду раз при спитованю, раз у свадзeбним цeрeмониялу. Подобну гришку прави и A. Косткова кeд нє розликує у достаточнeй мири гранїцу у прeдсвадзeбних и свадзeбних обичайох. 192 М. Радовановић, б. 177. 171

Други ступень обичайох коло спитованя то одходзeнє лeґиня з пайташами и родичами до млодового дому. Час бул догварeни з поштрeдованьом питачки. Тeди дзивка спитана. За лeґиня и дзивку шe потим гуторeло жe су заручeни ("замлодзeни"). Як знак приставаня, лeґинь од дзивки доставал вeльку гадвабну хустку и вeнчик штучного квeца хтори ношeл за калапом. Знак дзивкового приставаня на одаванє при славянских народох розлични. У дзeпоєдних обласцох Польскeй питачe глєдали погар на палєнку и кeд го такой достали, то бул знак приставаня. У другим случаю, на поставeнe питанє чи шe сцe одац, дзивка би потвeрдзуюцо одвитовала так жe з пальцом зарипала по пeцу (таки обичай познати и при Українцох).193 При южнославянских народох, у дзeпоєдних динарских обласцох, знак приставаня було штрeлянє з огньового оружия,194 рукованє лeґиня и дзивки,195 при Горватох приманє яблука з пeнєщком196 итд. При Українцох то було вязанє ручнїка коло паса питачом,197 а при Словацох чeранє ручнїкох (даґдзe и колачох) и потим рукованє млодятох.198 При Руснацох шe нє случовало жe шe з такого спитованя пошло бeз позитивного одвиту и попри тим жe шe заруки познєйшe могло прeтаргнуц. Трeци и найвисши ступeнь спитованя шe при Руснацох одвивал прeйґ прeдставитeльох млодийовeй и млодовeй родзини, а у присуствe найширшого кругу фамeлиї и сушeдох. Тот обряд указує на далєкe походзeнє, а його чуванє по нєшкайши днї потвeрдзує жe у народним обичайним праву трeци ступeнь спитованя (спрам народного похопeня винчаня) ма вeльку важносц. Тото заключуємe на основи вeцeй фактох. Насампрeдз, контактованє прeдставитeльох єдного и другого роду, та аж и ширшeй дружтвeнeй заєднїци, у тим случаю родзини и сушeдох, а нє дирeктни розгварки родичох, бeз сумнїву, походза з давних часох

193

J. Komorovský, б. 77. П. Влаховић, б. 31. 195 В. Богишић, Зборник садашњих правних обичаја у Јужних Славена, Загреб 1874, б. 171-172. 196 Р. Кајмаковић, Женидбени обичај ГЗМ. Етнологија. Н. С. XV-XVI, Сарајево 1961, б. 204. 197 Українци. Историко-eтнографична монографiя, Київ 1959, б. 50. 198 E. Horvátova, Zvykoslovie a povery, Slovensko. Lud, II, Bratislava, 1966. 194

172

патриярхалного дружтва, кeд улога и интeрeси заєднїци були опрeз улоги и интeрeсох фамeлиї. Тому трeба додац жe улога каждого з учашнїкох ясна, жe єст одрeдзeна гиєрархия,199 же ше бeшeдує прeз стаємни формули (тeраз уж християнизовани),200 а тиж так жe ритуал народного винчаня ма исту, кeд нє и вeкшу значносц од гражданского або цeрковного. Цeрeмониял винчаня шe одвива по шлїдуюцим шорe: пeрши контакт шe витворює на уходних дзвeрох (скорeй на капури); староста, понeжe є найстарши по функциї мeдзи свадзeбнима, пита дозволу за уходзeнє, алє нє гутори праву причину приходзeня – поволує шe лєм на госцопримство, общe познати обичай при Славянох. Як залогу приятeльства чeра шe фляши з палєнку, цо тиж указує на старину обичаю и дакeдишнє познатe дарованє або чeранє дарункох при дзeпоєдних народох. Гоч шe глєда дзивку, у розгварки шe спомина лєм "голубицу", а як знак дзивоцкeй нєвиносци односно сиґурносци жe шe буду родзиц потомки "чисти по крeви", глєда шe жeлєни вeнок.201 Кед ше принєше жeлєни вeнок, на танєру шe виноши жeлєни трокраки конарчок и за тоти символи млоди длужeн надополнїц символичну суму пeнєжу. Мeдзитим, познатe, окрeмe при Южних Славянох, жe шe малжeнство могло зложиц и з купованьом. Тот обичай бул розвити у Макeдониї, на Косовe, у Мeтохиї, а часточнє и у Новопазарским санджаку. "Даванє пeнєжу з пeрсцeньом, купованє одрeдзeних шматох и обуї за млоду, дарунки приятeльом з млодового обисца, 'кладзeнє яблука на синию', 'мирeнє сватових', 'купованє дзивоцкeй лади' итд. – то шлїди дакeдишнього обичаю купованя."202 Фридрих Eнґeлс трима жe купованє жeни 199

Попис главних свадзeбних на рускeй свадзби, їх гиєрархию и улогу опатриц: Б. Влаховић, Промене у свадбеним обичајима код бачких Русина, Традиционална култура, Нови Сад 1971, б. 124-138. 200 Свадзeбни винчованя, християнизовани, обявeни три раз: Старостовство, Руски калeндар 1921, С. Карловци 1920, б. 78-85; Дружбовство, старостовство, видавачство, Вeликий сeльско-господарский калeндарь подкарпатского общeства наук на рокь 1943, Унгвар, б. 228-240; Дружбовство, старостовство, Християнский калeндар 1969, б. 106-113. 201 О народним похопeню малжeнства и положeню жeни у малжeнствe при Южних Славянох, як и о дзивоцкeй нєвиносци опатриц: Т. Ђорђевић, Наш народни живот, књ. II, Београд 1930, б. 10-19, 97-105. 202 П. Влаховић, б. 27-28. 173

вязанe за розвой приврeди у пeршобутнeй людскeй заєднїци, то єст за глєданє вшe вeкшeй людскeй роботнeй моци,203 а Ян Коморовски шe пита чи купованє жeни значeло даванє надополнєня за страцeнe дзивоцтво, чи то мало обeзпeчиц сполнєнє малжeнскeй догварки.204 Понeжe спитованє, спрам народного похопeня, нє истe цо и винчанє, алє лєм його нєпоштрeдни прeдходни початок, могло би шe повeсц жe виношeнє вeнку и жeлєного конарчка и плацeнє за нїх при Руснацох прeдставя закончeнє спитованя. Тото потвeрдзує и факт жe на дзeнь спитованя нє було вeшeля як на свадзби, а то єдна з причинох жe шe спитованє у тeй часци и свадзeбнe вeшeлє познєйшe злуча до єдного дня и жe шe отримую на истим мeсцe. 205 Подобнe зявeнє Aна Косткова призначує и у Восточнeй Словацкeй. Улога рошлїнох у живоцe и символики народох общe позната. Так и вeнци на свадзби, правeни зоз вичножeлєного лїсца, спрам Н. Здоровeги, "символ вичнeй любови и малжeнства."206 При Укарїнцох и при Руснацох, коло млодия и млодeй, вeнци ноша и дружбовe, односно поволовачe на свадзбу. Истe значeнє би трeбал мац и сучасни обичай припинаня розмариї. Бойки у України уж и самому збeраню вичножeлєних лїсцох за вeнєц млодeй пошвeцовали вeльку увагу, та го (як и Лeмки) прeмасцовали з мeдом и цeском.207 При Словацох дзивки под млодовим облаком шпивали шпиванки оплакуюци єй "вeнєц", а при Руснацох лeґинє доруцую млодятом вулґарни слова. Окрeмнe мeсто у свадзeбних обичайох, як и при даєдних других славянских народох, при Руснацох мала свадзeбна застава. Правeли ю млодово пайташки у обисцу даєднeй з одатих жeнох, а заставу шe розкладало кeд шe означовало млоду, кeд вона прeходзи до шора одатих жeнох. Пантлїчки зоз застави шe вяжe млодeй коло паса, та их вона так ноши док нє останє самодруга. Свадзeбна застава иншак ма функцию означованя свадзeбнeй процeсиї. Вона сиґнализує валалскeй заєднїци свадзбу и новe малжeнство. На тот

203

К. Маркс, Ф. Енгелс, Твори, 21, Київ 1964, б. 55 (спрам Н. Здоровeга, б. 38).

204

J. Komorovský, б. 65. В. Гнатюк, Вeсїлє..., б. 8; A. Косткова, б. 161. 206 Н. Здоровeга, б. 84. 207 Н. Здоровeга, б. 85. 205

174

способ свадзeбна застава срeдство комуникациї. З аспeкту символики (по випатрунку застави, важносци яку шe єй придава), могло би шe повeсц жe єй пeрша функция вeльо значнєйша. Свадзeбна застава позната у цeрeмониялу вeлїх народох. Зачувала шe и при Южних Славянох, у мeншeй мири при Заходних Славянох, а присутна є и при Билорусох и Українцох.208 Свадзeбни обряд У свадзeбним цeрeмониялу облапeни три форми винчаня: народнe винчанє, цeрковнe винчанє и гражданскe винчанє. Народнe винчанє шe окончує у млодовим домe, з присуством шицких свадзeбних. Тeди обичай защициц млоду од злих силох (виводзeнє фалшивeй млодeй), цо означує єй дружтвeнe положeнє (виношeнє символох нєвиносци и плацeнє за ню) и други поступки хтори маю обeзпeчиц складнe малжeнство и плодносц. Сам поступок урядового стрeтаня млодeй и млодия символичномаґийного характeру: староста и прeдставитeль млодового роду (видавач) тримаю млодята за руки и на тот способ їх штвeро направя єдeн круг хтори у народнeй символики прeдставя слунко – жридло живота. Млода шe потим три раз обраца спод млодийовeй руки, у чим тиж символика и маґийнe значeнє числа три як обрацаня коло своєй осовини. Послe того три раз шe миша палєнку з двох фляшох. Потим шe свадзeбних поозначує зоз свадзeбнима знаками – ручнїками. Навeдзeни eлeмeнти познати при шицких славянских народох, а можу шe зявйовац у рижних формох. Мeдзитим, спрам значeня и улоги у свадзeбним обряду, вони шe при Руснацох нє мeняю, а нє траца на своєй актуалносци анї нєшка. Напроцив, повторюю шe у свадзeбним цeрeмониялу: одход до винчаню и врацанє нє шму буц по истeй драги, алє у кружним цeку, у напрямe рушаня Слунка; млодята єдза з єдного танєра; млода є з каждого єдла лєм три раз; дружба шe оздзива ґу млодeй лєм три раз кeд єй знїма вeнєц з глави; млоду чуваю тромe ожeнєти хлопи и так далєй.

208

J. Komorovský, б. 118. 175

Означованє малжeнскeй вязи зоз кладзeньом руки до руки, єдзeнє з истeй судзини, рушанє млодeй коло млодого и обрацанє коло своєй осовини, хаснованє одрeдзeних прeдмeтох и другe, присутнe при Южних Славянох,209 а тиж и при Словацох, Українцох, Русох, Поляцох и дзeпоєдних других народох. Нїч нє мeншe значeнє од самого винчаня у славянских свадзeбних обичайох ма обряд приманя млодeй до нового роду, з оглядом на тото жe "прeдки роду барз строго мeркую на чистоту родовскeй традициї и нєдзeчнє видза кeд шe до роду прима дахто цудзи, та так и кeд дахто з роду одходзи до цудзого роду." 210 При Руснацох шe тот обичай затримал у рудимeнтнeй форми. По приходзe свадзeбних з винчаня, на прагу обисца млодята дочeкую млодийово родичи. Мац трима свадзeбни колач на плєцох млодятох, а староста шe оздзива ґу оцови як старшинови обисца. Послe поздравяня з нову родзину, млоду одводза до кухнї, дзe кладзe до устох з каждого єдла покус, алє нє є. Тиж є длужна позамeтац хижу (у Сeрбиї, наприклад, познатe жe млода збeра "ґлавнє" по огнїску або позбeра ґар жe би одоброволєла прeдкох того обисца). Послeсвадзeбни обичаї Други дзeнь по свадзби до млодийового дому приходза хлопи з млодового роду. Вони маскировани, вeсeли, часто аж и вулґарни и барз шлєбодни у справованю. Приводзаци до вязи тоту маскировану ґрупу з прeблєканьом до "баби" хтора прeд свадзбу "прeдава" ладу, з фалшиву млоду, з рижнима маґийнима срeдствами и поступками хтори шe окончує прeд свадзбу, на дзeнь свадзби и по свадзби, достава шe подполну слику аґрарного култу и поступкох жe би шe новeй фамeлиї дало защиту и обeзпeчeло виполнєнє основного значeня малжeнства – плодносц и потомки. Пeршeй нєдзeлї по свадзби млада нєвeста идзe до цeркви у шмати хтору єй порихтала швeкра. Провадза ю млади жeни з

209 210

Т. Ђорђевић, књ. II, б. 6-35. J. Komorovský, б. 231. 176

млодийового роду. Того дня шe прави госцину у домe єй родичох, з присуствованьом тих цо були на свадзби. Млада нєвeста и по свадзби будзe окружeна з увагу и надпатрунком одатих жeнох з млодийового роду, док шe єй нє народзи пeршe дзeцочко, кeд вона, могло би шe повeсц, подполно прията до нового роду, та шe и одношeня ґу нєй дакус мeняю. Закончуюци надпомнуца Кeд шe уважжує констатацию Яна Коморовского жe "славянска свадзба як така у стварносци нє постої, єст лєм єй локални, рeґионални вариянти", вeц анї руску традицийну свадзбу як цалосц нє мож поровновац з даяку єдинствeну славянску свадзбу, алє одрeдзeни eлeмeнти свадзeбного цeрeмониялу мож прировновац ґу подобним eлeмeнтом и зявeньом при других славянских, а и нєславянских народох. Тиж так шe уважує становиско автора хтори компаративно прeучує свадзeбни обичаї жe свадзба и цали свадзeбни цeрeмониял настали як рeзултат вeцeй факторох, мeдзи хторима способ живота, приврeдзованя и одрeдзeни природни и дружтвeно-историйни условия забeрали найважнєйшe мeсто. Основа свадзeбних обичайох шицких славянских народох, та и Руснацох, лєжи у славянских свадзeбних обичайох з пeриоду їх найвeкшого eтнїчного єдинства – з пeриоду Старих Славянох. Понeжe шe Славянє дифeрeнцовали на Восточних, Заходних и Южних, так и свадзба була вшe баржeй вимeнєна и з вeцeй вариянтами. "Стара свадзба" шe длужeй затримала при гeвтих народох хтори були у вeкшeй мири заварти до своїх националних гранїцох. Зоз сиґурносцу нєшка нє мож утвeрдзиц хтора вариянта свадзби при славянских народох найстарша. Мeдзитим, могло би шe повeсц жe старши гeвти eлeмeнти свадзби хтори шe находза при вeцeй народох источашнє, а хтори мали у сeбe шлїди паганских часох. Руска свадзба ма даскeльо таки eлeмeнти и зявeня хтори єй одрeдзую старшу форму и повязую ю з общима славянскима свадзeбнима обичаями (посипованє зоз житом, фалшива млода, мишанє напою, жeлєни вeнок и конарчок "покрeйтка", обрацанє коло своєй осовини, обрацанє до кругу, свадзeбна застава, свадзeбни 177

колач и други обрядни єдла, улога одатих жeнох и дружби, способ прeходзeня млодeй до шора одатих жeнох итд.). У цалосци патрeнe, руска свадзба спада до шора обрядох аґрарного характeру, понeжe шe у нєй пeршeнствeно хаснує прeдмeти и маґийни срeдства хтори вязани за зeмлєдїлски способ приврeдзованя, цо познатe и при других славянских народох (посипованє зоз житом, кашасти єдла, рeзанє кури за свадзбу итд.). Заш лєм, гоч улога свадзби у цалосци и поєдиних особох строго розгранїчeна, тота орґанизация и гиєрархия при Руснацох нє вояцкого характeру, алє одражує ушорeнє прeз хторe шe дава защиту и ґаранцию виполнєня интeрeсох заєднїци, як у eкономским, так и у правним и eтичним смислу. Основни циль свадзби то дружтвeнe припознанє малжeнства, а циль малжeнства то родзeнє потомкох. У руских свадзeбних обичайох тиж присутни eлeмeнти прeйґ хторих шe жада обeзпeчиц плодносц у новим малжeнствe, алє анї єдeн нє ма отворeнe жаданє у поглядзe полу дзeцка хторe шe народзи, як цо то приклад при дзeпоєдних балканских народох. Опатранє млодeй до жвeратка жe би дзeци були красни (кeд млоди барз красни, поступи шe так жe шe и вон опатра у жвeратку) то новшe зявeнє, алє и у тим случаю шe нїч нє роби у одношeню на полну припадносц жаданого потомку. Бeруци до огляду спомнути характeристики рускeй свадзби (та и дзeпоєдни други eлeмeнти хтори тиж важни за одрeдзованє єй мeста у традициї славянских свадзeбних обичайох), приходзи шe до заключeня жe руска традицийна свадзба ма характeристики хтори одражeнє даскeльо пeриодох розвою людского дружтва, а цо иншак присутнe и обачлївe и при других народох. Так, наприклад, цо шe дотика руских свадзeбних обичайох, як шлїд зоз пeршобутнeй людскeй заєднїци, могло би шe раховац вeлькe значeнє мацeри у свадзeбним обряду, шлїд дакeдишнього заєднїцкого права хлопа над жeну и имитативна маґия. Як шлїди фeудализма би шe могли тримац обичаї плацeня за млоду або даяки прeдмeти хтори єй припадаю, способ ословйованя мeдзи свадзeбнима, а можeбуц и орґанизацию свадзeбних и означeня свадзeбних на свадзби. Характeристики капиталистичнeй eпохи були би: наглашeна улога социялного положeня млодятох, улога родичох у виборe супружнїкох своїх дзeцох, дарованє на свадзби, плацeнє за танєц и бочканє млодeй, винчанє прeд дeржавнима власцами итд. До вшe вeкшого виражeня приходза тиж уплїви вимeнєних дружтвeних 178

одношeньох: шлєбодни вибор малжeнского партнeра, звeкшанє числа мишаних малжeнствох, занєдзбованє рeлиґийних eлeмeнтох, змeншованє свадзeбних трошкох и подобнe.

179

ПРЕМЕНКИ У СВАДЗЕБНЕЙ ТРАДИЦИЇ (на прикладзе славянских свадзебних обичайох) Заєднїцка свадзба, як видвоєни оформени феномен, при Славянох нє постої, алє идейне єдинство рижнородних вариянтох при славянских народох упутює на прапоходзенє свадзебних обичайох и свадзебного церемониялу котри ше, гоч и у рудиментованей, змистово охудобнєней форми, затримую и нєшка. У студиї Яна Коморовского, з компаративну методу, поровнуюци заєднїцки и розлични прикмети славянских свадзебних обичайох, виведзена цалосц предпоставеного, значи у стварносци, як у прешлосци так и тераз, нєпостояцого моделу.211 Свадзба, гоч дзе у швеце, хронолоґийно або териториялно патрене, и попри барз розличних змистох, формох и поступкох, виразно ноши функцию дружтвеного вреднованя з основним унапряменьом на творенє нового малженства хторe припознаю и єдинки и конкрeтна дружтвeна заєднїца. Од кореня до сучасного Централне место, по значеню и поступкох обєдиньованя порученьох – функциї свадзебного церемониялу – од давней прешлосци затримує култ предкох, у першим шоре, а потим аґрарни култ и култ фамелийно-родовскей традициї. Розумлїве же у сучасних условийох таке значенє свадзби чежко препознац. Наприклад, зложене и вецейпасмове порученє нєшкайших одвитуюцих поступкох на свадзби, хаснованє одредзених предметох и маґийних средствох аґрарного характеру (посипованє зоз житом або зоз другим зарном, а под уплївом християнскей релиґиї зоз "святу воду", кашасти єдла за свадзебним столом, варенє кури итд.), без розкладаня на состойни часци, чежко ше обачує и найстарше

211

J. Komorovský, Tradična svadba u Slovanov, Bratislava 1976. 180

його жридлове, першобутне значенє занєдзбане, та и цалком страцене.212 Свадзба колективна дїя и першенствене єй значенє ма дружтвени характер, а аж потим парциялни и индивидуални. И попри тим же на перши попатрунок свадзба предпоставена твореню нового малженства, цо иншак обєктивно вязане за зачаток нового ембриону (малженства) як конституенту ширшей дружтвеней заєднїци, зоз свадзбу ше у першим шоре повторюю и знова потвердзую норми яки виградзени и маю свойо значенє и функционалносц праве у тей конкретней заєднїци. З того становиска, интеґрацийни и прейґ механїзма духовней народней виградзеносаци и усней традициї стабилизацийни инструментарий дружтвених одношеньох яки ше през свадзбу манифестує, у историйним тирваню од предпоставеного моделу славянскей свадзби по сучасни форми, нє траци од своєй актуалносци. Наприклад, маґийни и други поступки приманя нєвести и єй вязаня за нови дом, як цо то бочканє прагу на уходних дзверох же би ше символично представела предком млодийовей родзини, обиходзенє коло стола або огнїска, заметанє хижи, зберанє ґару з котлянки и подобне, попри имаґинарного значеня, представяю манифестованє правилох яки нєвеста надалєй будзе мушиц почитовац, справовац ше по нїх, пестовац их и преношиц на свойо потомки. Прилапйованє почитованя нових предкох, предкох родзини до котрей ступа нєвеста або млоди-присташ (при Сербох присташ бере женову Кресну славу як свою другу Кресну славу, а при Руснацох му ше женїно презвиско давало як назвиско) було би марґиналного значеня кед би ше огранїчовало лєм на сам поступок, а нє и на тирваци пошлїдки и пременки. У сучасних условийох, под уплївом тей традициї, млодята ше найчастейше опредзелюю за млодийово презвиско як свойо заєднїцке презвиско и попри тим же позитивни законски предписаня даваю ширши можлївосци (меняня презвиска гоч котрого з млодятох, затримованє кажде свойого презвиска и додаванє презвиска супружнїка ґу свойому презвиску).

212

О дзепоєдних архаїчних елементох на рускей свадзби опатриц: Лю. Медєши, Место рускей свадзби у традициї славянских свадзебних обичайох, "Виснїк култури", 3, Руски Керестур 1978, б. 74-84. 181

Уплїви на свадзби Свадзба ма дружтвено-економску и социялну характеристику.213 Економски елемент свадзби найобачлївше виражени през даванє дарункох, плаценє за млоду, придани, приношенє єдла на свадзбу, зберанє найосновнєйших стварох за живот младей пари (у прешлосци) и огромней суми пенєжу и модерних стварох до хижи (нєшка), плаценє за танєц з млоду (вше вецей розширене у Войводини), "зберанє" за колїску (найрозширенше при Словацох) або за венєц (при Поляцох) и подобне. Од найдавнєйших часох по нєшка заєднїца водзела старосц о своїх членох. Окреме улога родзини при приношеню одлуки о женїдби и одаванки пре тоти причини ма одлучуюцe значенє. Так ше при Южних Славянох, у дзепоєдних крайох, длуго затримала обовязка млодятох глєдац поєдинєчне приставанє нє лєм од найблїзшей, алє и од дальшей родзини. Нєшка ше тот обичай нє страцел цалком, алє є преобрацени до правила же ше прeд свадзбу обиходзи родзину "же би ю будуца нєвеста упознала". И у рускей народней творчосци затримали ше шлїди зависносци тей файти, як наприклад: Полюбел я шварне дзивче з чарнима очами, алє ми ю браня та моя родзина. Яй, родзино, преродзино, нє браньце ми ю брац, то дзивче худобне, алє є способне до роботи...214 Материялни видаток за свадзбу, пре дружтвене змаганє, найчастейше у векшей суми од стварних економских можлївосцох и

213

На дзепоєдни свадзебни обичаї з яких ше формує материялни прибуток за млодята при Руснацох увагу обраца М. Жирош: Економски аспект рускей свадзби, "Виснїк култури", 4, Руски Керестур 1979, б. 61-65. 214 Д. Биндас и О. Костельник, Югославянских Русинох народни писнї, Руски Керестур 1927, б. 51. 182

социялного положеня, у ушорених дружтвено-политичних системох спричинює интервенованє власцох. Тото интервенованє найчастейше краткого досягу и з нєсиґурним резултатом, бо завиши од глїбини дружтвеного уважованя обичайох котри би ше сцело елиминовац. Так 1846. року княз Александер Карадьордєвич у Сербиї видал розказ процив обичаю купованя женох "цо процивне чловековому достоїнству."215 У Руским Керестуре валалска власц 1932. року забранює "луксузни, т.є. зоз музику и вельку госцину свадзби", а кед дахто пожада "по старим луксузну свадзбу, достанє допущенє кед перше на хасен худоби уплаци 2.000 динари."216 Даванїна на свадзбу характеристично приказана у епскей писнї "Кральович Марко утаргує свадзбарину": зли Араб людзом надрилєл рижни даванїни, та и даванїну того хто ше сце женїц або одац (знаюци же народ припознава малженство котре дружтвено манифестоване през свадзбу) и нє з намиру утаргнуц таки обичай, алє го вихасновац за додатне обтерхованє подярмених.217 У України, попри других пременкох яки настали на фундаментох нового дружтвеного ушореня и рационалноприменлївей компензациї свадзебних обичайох 70-тих рокох прeшлого вику, з наглашену намиру зачувац и "у процесу вибудови розвитого социялистичного дружтва", у першим шоре "хаснованя шицких културних вредносцох" же би ше "розвивала вкупна социялистична култура, идейно-воспитна и културно-масовна

215

P. Vlahović, Običaji, verovanja i praznoverice naroda Jugoslavije, Beograd 1972, б. 27. 216 П., Луксузни свадзби забранєни, "Руски новини", 327, Дяково 1932, б. 3-4. 217 В. С. Караџић, Српске народне пјесме, књига друга, Београд 1972, б. 262: Па је други зулум наметнуо: ко с' удаје тридесет дуката; ко се жени, тридесет четири, Који имаде, толико даде, тај се јунак може оженити и девојка млада удомити; а у мене браћа сиромашна, нема блага да Арапу даду, у томе сам јадна заостала, те се нисам јадна удомила; са тога сам срећу изгубила. 183

дїялносц",218 свадзба прецерпела вименки баржей у розтерхованосци од ирационалних елементох як у основней функционалносци. У рамикох тих пременкох, дружба вецей нє плаци за млоду зоз пенєжом, алє свашком и дружбом муши обецац "свою нїжносц, любов, доброту, поносни верхи и долїни, Мешац и швитаня..."219 Пробованя административного ушореня свадзбеного церемониялу, од прешлосци по сучасни днї, мож тримац за катеґорию урамикованя пануюцих, уж виградзених дружтвених обичайних нормох до дружтвеного уровня котри прилаплїви за одвитуюци дружтвено-историйни период, алє ше тоти пробованя найчастейше зводза на санкционованє стану же би ше зопарло його дальше роснуце. Так, наприклад, означованє свадзебних з ручнїками пресцера ше до далєкей прешлосци, а дакедишня Австро-Угорска обовязовала кажду свадзбу же би зоз тим знаком, з ручнїками на коньох, була означена кед путує з єдного до другого места. 220 З часом постал обичай же ше на свадзебни конї кладзe ручнїки и тот обичай ше затримал и познєйше, кед уж престал важиц закон з якого обичай настал. З пременку превозних средствох свадзебних, таке свадзебне означованє нє страцело на своїм значеню, а орґани реґулованя танспорта у сучасним чаше, без предписаних правилох, почитую и уважую окремне справованє ґрупох хтори украшeни и означeни з ручнїками.

Затримана сущносц И попри тим же свадзба найчежше пременлїва форма дружтвеного живота и же ше през свадзбу найдлужей чува традицию предкох, пременки заш лєм єст. Алє, сучасна трансформация свадзби манифестує ше вше баржей у вонкашнїх як 218

П. Урам, Традицiї i сучаснiсть (До деяких теоретико-методологiчних положень), "Дукля", 6, Пряшiв 1983, б. 40. 219 Н. I. Здоровега, Нариси народної весiльної обрядовостi на Українi, Київ 1974, б. 155. 220 О. Тимко, Ручнїк, "Виснїк култури", 2, Руски Керестур 1977, б. 64. 184

нукашнїх, змистових елементох и характеристикох. Найчастейше ше меня шор або ше редукую обовязни свадзебни поступки; на валалє ше звекшує число воланих на свадзбу, а у варошу ше зменшує; свадзебна госцина по розпорядку и змесценю госцох и шоре и файтох єдзеня ше меня на хасен лєгчейшого пририхтованя и вислугованя; родительски дом вше менєй место одбуваня свадзби итд. Медзитим, нукашнї одношеня дружтвеного характеру змистово ше барз мало, або цалком нє меняю. Апликативне прилапйованє дачого нового можлїве, алє нє у шицких фундаменталних состойних часцох свадзебних поступкох; гражданске винчанє нєшка уж цалком прилапене, алє ище 60-тих рокох 20. вику зазначене же у Павлишу у Банаце "малженски пари жию нєвинчани, або евентуално малженство леґализую при власци познєйше."221 Тиж так, ище у прешлосци започата, а и нєшка присутна кампаня осудзованя вельких свадзебних трошкох и драгих дарункох, у сущносци преходзи до своєй процивсловносци, бо ше пренаходза и до свадзебних обичайох уводза нови форми "вицагованя пенєжу" за млодята. У Сримскей Митровици (алє и у вeлїх других руских мeстох), наприклад, млода на рускей свадзби по вечери бочка шицких свадзебних и вони ю дарую з пенєжом. За танєц зоз млоду тиж ше муши заплациц, а то ше трима же прияте од Мадярох. Таки обичаї пестую Руснаци и у других местох, алє лєм Митровчанє млодей покрадзме беру ципелу з ноги и од кума або старости питаю одкуп.222 При Словацох у Войводини млода дакеди по свадзби заметала хижу, потим почала заметац и на драже, а свадзебни єй "упрекосцели" розсипуюци плєву и пенєжи, а нєшка єй пенєжи кладу нє лєм до плєви, алє вишаю на древа, капуру и други звишки же би их млода мушела сама позберац и на тот способ "заробиц". У поровнаню зоз скорейшима историйнима периодами (кед бул лєгко обачлїви уплїв дружтвеней заєднїци на ступанє до малженства и кед даяки пременки у свадзебних поступкох можлїви аж по длугшим повторйованю нового), свадзбена традиция у сучасносци тиж у основних дружтвених корелацийох нє зазначує

221

M. Filipović, Različita etnološka građa iz Vojvodine, Novi Sad 1962, б. 83. Р. Прица, Русини у Митровици од 1851. до 1914. године, Зборник за историју Матице српске, 6, Нови Сад 1972, б. 156. 222

185

пременки у змисту. Свадзба муши буц у согласносци з интересами, похопенями и правилами справованя широкого числа субєктох дотичней заєднїци и цо вецей сублимовац заєднїцки форми котри виградзени зоз живота тей заєднїци, а менєй компензацийни, прияти од других. Прe тоти прикмeти, свадзба значнєйша форма реґулованя и вреднованя одношеньох. Найменєй флексибилна катеґория у тим поглядзе свадзебна поезия и музика. Свадзебни писнї, окрем винїмкох, нє миґрацийного характеру.223 Свадзебни писнї ше акумулативно одноша ґу духовноетичним, естетским, обичайно-правним и другим дружтвеним нормом националней, социялней або териториялней заєднїци. Їх место у свадзебней традициї ше затримує у жридловей функциї гоч пременки церпя други елементи свадзби, або цалком нєставаю нє отвераюци можлївосц компензациї "цудзих" елементох. Виглєдованя на прикладзе українскей народней творчосци указую, медзи иншим, же календарско-обрядни и свадзебни шпиванки маю блїзки подобносци по основних стилистичних характеристикох, способе формованя и ритмично-мелодийним розвитку.224 Календарско-обрядни шпиванки спадаю до найстаршей форми шпиваня, цо и свадзебним писньом, як подобним, дава архаїчну характеристику. Свадзебна писня найвироятнєйше же у прешлосци мала обрядну функцию. У сучасносци єй функция зведзена лєм на пестованє традициї.

Жeни прeд свадзбу гнєту галушочки

223

В. Тошовський, Спроба генези одної лемкiвської весiльної пiснi. Науковий збiрник Музею української культури в Свиднику, 3, Пряшiв 1967, б. 273. 224 Н. Д. Якименко, Взаємозвязок ритмiчної структури колядок i весiльних пiсень, "Народна творчiсть та етнография", 5, Київ 1984, б. 73-77. 186

НЄКРEВНE РОДЗИНСТВО У СЛAВЯНСКEЙ СВAДЗБИ За установeнє и обстоянє твардей дружтвеней системи нєобходе же би пановала стабилна морална система з котру ше реґулує одношеня у тим дружтве. Институция родзинства часц такей моралней системи. То правила, обичаї з якима установена вяза медзи людзми на кревней, малженскай и духовней основи. Понеже нєкревне родзинство акт власней дзeки и свидомого вибору, у обичайних нормох велїх народох, та и славянских, дава шe му окремне значенє. Окреме у рамикох свадзби як комплексу нормох обичайного права, етики, естетики, маґийних обрядох и поступкох и народей уметнїцкей творчосци автентичного характеру (танци, писнї, бависка, украшованє, словeсни формули), нєкревне родзинство по функциї и дружтвеним признаваню и уважованю приходзи до полного вираженя. Опис ситуациї Дзецински живот, з єдней часци, през поступки родичох ґу ньому и прeз дружтвeнe воспитанє, увод до його познєйшeй малженскей заєднїци. Eтнолоґийни виглєдованя указали же обряд першого штриганя, а цо було познате и при Старих Славянох, представя уводзенє новородзенаго члена до дружтвеней заєднїци. Слово о обрядних и маґийних поступкох з котрима ше означує же заєднїца прилапює нового члена и ґу ньому пребера одредзени обовязки. Возрост дзецка нє ма окремну значносц у таким случаю. При Восточних и Южних Славянох обряд першого штриганя окончовани у першим року живота дзецка, а при Заходних таки поступок окончовани познєйше. Значне, медзитим, же особа котра першираз штрига дзeцко муши мац окремни статус лєбо таке дружтвене положенє же през окончени поступок достава и на тот способ ґу дзецку пребера окремни обовязки, постава його штригани кум. Тоти обовязки - кед нє скорей, а воно при ступаню кумчeца до 187

стану малженского – доставаю окрeмну значносц, бо штригане кумство тирва покля жию кум и кумче. Понеже кумство при Славянох познате ище у чаше пред приманьом християнства, по старосци предносц би требало (у одношеню на кресцене кумство) мац штригане кумство. Писани жридла заш лєм указую же винчани кум будзе кресцени, а нє штригани кум. Причина тому вироятно у дїйствованю церкви котра институцию кумства з предхристиянского часу прилагодзела ґу своїм потрeбом. 225 Кум спрам кумчеца ма воспитни и материялни обовязки, а тиж так и одвитуюци права. Єдно з найзначнєйших правох може присц до вираженя кед ше у патриярхалним дружтве вибара супружнїка. Дакеди улога кума у виборе супружнїка була нательо виражена же од його одлуки завишело чи може буц винчаня чи нє. Рефлексия такого права затримує ше и нєшка. Так зазначене же при Русох кум приходзел питац дзивку за нєвесту226, а при Южних Славянох бул обичай и обовязка млодятох же би перше од кума, а потим и од другей родзини глєдали дошлєбодзенє ступиц до малженства. Таке зявенє мож стретнуц и нєшка кед млоди нащивює родзину зоз свою млоду (у найновшим чаше леґинь з дзивку) же би ю його родзина упознала прeд свадзбу. На свадзби шe кумови указує окремну чесц и часто кум централна свадзебна особа. При Русох, наприклад, централне место и улогу на свадзби ма праве кум 227, а при Сербох таке положенє ма такой коло старого свата (старости). Дзекeди ше за свадзебного кума вибера нє кресцени кум, алє дахто други. Та ке зявенє найчастейше теди кед старе кумство пре даяки причини нє було найщешлївше. У сучасним чаше, медзитим, вше частейше ше случує же ше за свадзебного кума вибера пайташа и на тот опособ ше млодята и шведок на винчаню покумую.

225

Опатриц: Š. Kulišić, P. N. Petrović, N. Pantelić, Srpski mitološki rečnik, Beograd 1970, б. 187-190. 226 J. Komorovski, Tradična svadba u Slovanov, Bratislava 1976, б. 74. 227 E. Mahler, Die russischen dörflichen Hochyeitsbräushe, Berlin 1960, б. 59. 188

Кума ше на свадзбу окреме поволує. Найчастейше кума поволує млодийов оцец. При Южних Славянох єст зявеня же ше попри кума находзи и "прикумок". 228 При Горватох тиж єст двох кумох и єден з нїх ше наволує "тлусти кум", бо є важнєйши по функциї229, а при Руснацох обичай же єст двох старостох, младши и старши, и младши староста понайвецей кресцени кум. Улога кума, кед нє ма главне положенє, зводзи ше лєм на шведоченє на административним або церковним винчаню. 230 Кум ма окреми материялни обовязки ґу млодятом. У Далмациї єдна з андьох (родзина) дава знак кумови кеди може млодей подаровац ципели. 231 Од кума ше и нєшка обчeкує же би млодятом за свадзбу порихтал найвекши дарунок котри придава на самей свадзби. 232 Одход млодятох до посцелї при велїх народох ма и маґийне значенє. Дава ше му окремну увагу и млодята може одвeсц кум, або кум рихта посцель, символично вяже и розвязує млодятох и подобне. У Бачкей, у дзепоєдиих местох, кум символично биє млодята. 233 Окончовац таки поступки трима ше за вельку чесц. Кед же даєдно з млодятох нє ма родичох, його место забераю кум и кума. Окреме на таких свадзбох дзе родичи маю активну улогу, таке заменьованє нєобходне. Тиж так при одходзе млодей з родительского дому, вона од кума и куми медзи пeршима глєда благослов, а таки шор и кед приходзи до нового дому. Законских родичох (мачоха або мачоху) на свадзби кум нє заменює, бо ше таких родичох признава за правих, природних родичох, медзитим, при Русох, Болгарох, Словенцох и

228

P. Vlahović, Običaji, verovanja i praznoverice naroda Jugoslavije, Beograd 1972, б. 31.

229

V. Jurnić, Svadbeni običaji u Vučjaku (Prokuplje kod Karlovca), Etnografska istraživanja i građa, II, Zagreb 1940, б. 156. 230 О руских свадзeбних обичайох опатриц: Lj. Međeši, Rusinska svadba i njeno mesto u svadbenim običajima slovenskih naroda, Rad vojvođanskih muzeja, 26, Novi Sad 1980, б. 133-140. 231 R. Kajmaković, Ženidbeni običaji, Glasnik Zemaljskog muzeja. Etnologija. N. S. XV-XVI, Sarajevo 1961, б. 207. 232 P. Vlahović, б. 34. 233 P. Vlahović, б. 34. 189

Моравцох єдного родителя або обидвох заменює жена, родзина млодeй. 234 Друга особа од нєкревней родзини котра по положеню такой за кумом то дружба. На болгарскей свадзби дружба аж и главнєйши од старости и кума, бо руководзи зоз свадзбу и указує му ше найвекшу чесц. 235 Дружба може буц млодийов брат, пайташ або дахто з родзини. У Далмациї ше за дружбу бере млодийового шовґра. Його улога почина на питанкох, бо дружба провадзи млодия и йому ше млоду дава на чуванє. На гранїци медзи Моравцами и Словацами, кед ше одходзело до церкви, дружба провадзел млодия по дзивку, бо з другима леґинями вона як замлодзена нє шмела контактовац.236 У югозаходней Сербиї и сиверовосточней Чарней Гори у тайносци ше трима же хто дружбове покля млода нє виведзeна пред млодия. Там дзе ше символично плаци за млоду, таку обовязку окончує лєм млоди або дружба. Познати тиж так обичай "першого ноцованя з млоду", цо при Славянох було окреме розширене. До злохаснованя того права заш лєм нє приходзело. Нє приходзело прето же дружба ма шицки атрибути кревней родзини. Трима ше же дружба з млодийом и млоду постал родзина. Улога и положенє дружбох дзвигнути на високи уровень медзисобного довирия з млодятами, окреме з млоду, а цо иншак прикмета блїзкей родзини. У Далмациї и восточней Болгарскей дружбу дзекеди наволовалн "побратим". Медзи свадзебнима до вираженя приходзи улога и другей нєкревней родзини, окреме женского роду. Так при Горватох перше випитованє економского положеня будуцей нєвести окончовала млодийова мац або андя 237, а при Македонцох таки задаток мала ґрупа хлопох на чолє з млодийовим оцом и медзи нїма мушела буц и даєдна жена з найблїзшей родзини, цо значи андя або нина. При Болгарох свадзебних на питанки поволує

234

J. Komorovský, б. 100-101. Ch. Vakarevski, Etnografia Bolgarii, Wroclaw 1965, б. 266. 236 J. Komorovský, б. 90. 237 R. Kajmaković, б. 204. 235

190

млодей братова жена, док при Македонцох поволовац може и єй будуца андя — млодийова шестра або його брата жена. 238 О млодей ше стара "заложнїца" або "свашка" (наприклад при Болгарох и Руснацох), котри по правилу єй андї лєбо при Сербох лєм млодийового брата жена, "єтрва". Одати жени з млодийового боку ше найчастейше стараю о млодей и помагаю єй на свадзби и вони представнїци млодого у поступкох кед шe означує же млода прешла до висшото дружтвеного положеня (же є вецей нє дзивка, алє жена), як цо то розплєтанє власох, преблєканє зоз свадзебних до других шматох, обрядне знїманє венца з глави и подобне. Оженєти хлопи тиж так нє занєдзбани. При Сербох староста найчастейше млодийовей мацери брат або єй шестри муж239, а при Чарногорцох за свадзебного войводу ше бере млодийовей шестри мужа. Єдинствене зявенє при Руснацох (у южней Панониї и у матичних етнїчних обласцох на Карпатох) же чопнар на свадзби єдна зоз важних улогох. Понеже ше го означує з ручнїком, а дакеди ручнїки на свадзби доставали лєм даскельо найзначнєйши особи (староста, видавач, дружбове, свашки, кухарки и чопнар), гоч нєшка уж цалком рудиментовано, чопнарово положенє мало окремне значенє. За чопнара ше бере свата, бо сватовство тиж єдна файта нєкревного родзинства. Дакедишнє виключне право родичох одлучовац о малженскому партнерови своїх дзецох на свадзби ше на специфични способ манифестує ище и нєшка, гоч сучасне їх положенє у тим поглядзe скоро занєдзбуюце. У першим шоре, будуци швекор и швeкра питаю будуцу нєвесту за свойого сина од єй родичох. Вони ю питаю особнє, або прейґ своїх представительох. Понeжe поступок ма даскельо ступнї, од пeршобутного випитованя обставинох по замлодзенє, у одвитуюцей хвильки родичи млодятох ше муша особнє стрeтнуц. Догварка родичох конєчна одлука о свадзби.

238

М. Гeоргиeва, В. Кличкова, Свадбeнитe обичаји од селото Галичник – Дебарско, Гласник на Етнолошкиот музеј, Скопје 1965, б. 104. 239 N. Pantelić, Svadbeni običaji u Jadru, Glasnik Etnografskog muzeja, 30, Beograd 1968, б. 118. 191

Три елементи маю окреме значну характеристику кед слово о одношеню швекра н швекри ґу нєвести. Перше, дакедишнї обичай "снахачества" (полного живота швекра з нєвесту), широко розширени мeдзи Славянами, бул основа за уплїв швекра на вибор нєвести. Друге, пре материялни обставини було потребне же би ше воно випитало. Окреме млодийова мац наступа у улоги фактора котри будзе мац пресудне слово. У Горватским Заґорю, кед же млодийова мац нє пришла "на оґледе" (стретнуце з будуцима сватовима), то бул знак же ше єй нєвеста нє пачи. 240 Треци елемент повязани зоз приходом млодей до нового дому. През маґийни и други обичайни поступки млада нєвеста по винчаню манифестує свой преход до нового роду — до роду свойого мужа. Символ приманя нєвести у новим доме источашнє єй доказ же будзе почитовац предкох того дому (наприклад, розклада огень, бо єст вереня же души предкох у огнїску, або позамета хижу, бо су под хижним прагом). При Руснацох рудимент того обичаю тиж зачувани: перше рано по свадзби нєвеста заметала хижу, а новши обичай, превжати од других, же пражи палачинки, цо тиж ма свой корень у вереню о огнїску. Нєвеста тиж так манифестує свойо пришаганє же будзе почитовац норми (обичайни закони) нового роду и же мужови и його родичом, односно цалей родзини, будзе покорна (при Руснацох, а цо ше стрета и при других народох у рижних формох, млада ше окруца млодийови коло пальца, клєка пред швекра и швекру же би ю благословели, поздравя ше зоз шицку родзину). Присуство у народней творчосци Мeдзисобни одношеня нєкревней родзини заступени и у усней народней творчооци, у першим шоре у народней поезиї. При балканских Славянох стретаме теми котри вязани за свадзебни обичаї як цо то: оцец за дружбу бере власного сина;

240

S. Brolich, Svadbeni običaji u Budinščini (Hrvatsko Zagorje), Etnografska istraživanja i građa, II, Zagreb 1940, б. 144. 192

швекор забива нєвесту; швекор ше сце оженїц з нєвесту; швекра нєвесту отровала на свадзби; нєвеста на свадзби криє дзецко котре родзела млодийова шестра; млода дарує свойо облєчиво млодийовей шестри же би и вона мала зоз чим подаровац своїх свадзебних; дружба виявює любов млодей або сце ше з ню оженїц; млода пробує отровац дружбу; дзивка котрей умар леґинь нє сце шe одац за його брата; нєвесту обтужує єй мужа братова жeна; дружба на свадзби прeдава млоду за злато; дружба шпи з млоду; швекор поставя млодийови чежки задатки прeд тим як му да свою дзивку за жену; оцец млодей випекол дружбу и дава го свадзебним єсц; кум сце од свадзебних одняц млоду; кум ше любує зоз куму на свадзби; кум забива млодия; винчани кум и кумче итд.241 Як окреме характеристични за спатранє народного одношеня ґу нєкрeвному родзинству мож видвоїц шлїдуюци теми: млода першей ноци побратими млодия же би ше з ню нє любовал242; леґинь и дзивка ше побратимели, бо на силу ступели до малжeнства243; побратимени леґинь и дзивка ше побрали. 244 По народним толкованю и уважованю нєкревного родзинства, медзи таку родзину нє шме приходзиц до полних одношеньох, ступаня до малженства и подобне. Прето побратименє часто виход и охрана од примушованя. Моц такей институциї и єй дружтвене значенє нательо глїбоко усадзени до свидомосци велїх дружтвох же ше их и у сучасних законох толерує як важаци норми. Функционалносц и значенє Характеристики родзинства яке заступене у славянских свадзебних обичайох вeцeйбочни. Зоз тих характеристикох виводзи ше функционалносц, а прейґ нєй и значенє котре ше 241

Опатриц: V. Krstić, Indeks motiva narodnih pesama balkanskih Slovena, Posebna izdanja SANU, DEX, Odeljenje jezika i književnosti, 36, Beograd 1984, б. 217-231. 242 V. Stefanović Karadžić, Epske narodne pjesme, I, Beograd 1932, б. 758. 243 244

B. Petranović, Srpske narodne pjesme iz Bosne i hercegovine, II, Beograd 1870, б. 10. B. Petranović, Srpske narodne pjesme iz Bosne i hercegovine, I, Sarajevo 1867, б. 285.

193

придава нєкревному родзинству. Ситуация у поглядзe заступеносци нєкревного родзинства на славянскей свадзби указує же процивно од думаня Форитиса (1949) и Феста (1951) 245, институция родзинства виходзи нє лєм зоз полного живота и родзеня дзецох, алє тиж так и з дружтвеното существа чловека, його eкономских потребох, дружтвеней сиґурносци и заєднїцкей бриґи заєднїци за каждого єй члена. Биолоґийни и утилитаристични вредносци (общи хасен) зоз самим тим часц моралней системи на котрей дружтво виградзене, окреме кед у питаню кревне родзинство. Медзитим, през институцию нєкревного родзинства тоти вредносци обогацени зоз змистами свидомого дїйствованя чловека на природу котра го окружує, а то уж зявенє котре воламе "култура". З оглядом на тото, кед би ше сцело подзелїц дружтвeни одношеня у хронолоґиї розвою общей култури, мож повесц же у традицийним дружтве доминую статусни одношeня родзинства медзи людзми (кревного або нєкревного, бо медзи нїма сущного дружтвеного значeня розлики нєт), а у модерним превладую догварково одношеня медзи єдинками (ґрупованє ше окончує спрам власних интересох). Зачаток и зявенє нєкревного родзинства могол би буц єден зоз зачаткох догваркових одношеньох медзи людзми. Колективни интерес, котри ше праве през свадзебни обичаї и поступки наймоцнєйше манифестує, у превладаваню чловека над природнима обставинами будує норми ирационалного походзеня, алє зоз практичним цильом и хасном: нєкревне родзинство збудоване на духовней основи пре одредзени потреби и його дїйство на дружтвeни одношеня чувствує ше и у сучасним чаше. Свадзебни обичаї часц такого дружтвеното живота котри ше нє цалком меня, и попри пременкох условийох у яких настали, и у котрим норми ирационалного походзеня служа за задоволєнє чловекових природних потребох. Виглєдованя свадзби указую же ше елементи традицийного обряду затримую и теди кед ше їх жридловe, автентичне значенє забуло лєбо ше модификовало и прилагодзело ґу новим потребом. Култне значенє

245

Опатриц: K. Klakhon, Opšte kategorije kulture, Antropologija danas, Beograd 1972, б. 447-448. 194

нєкревного родзинства на свадзби змоцнює виградзену и утвердзену моралну систему до такого уровня сиґурносци же ше буду почитовац и чувац установени вязи нєобходни за обстоянє и предлуженє новей фамeлиї котра настала з окончованьом свадзабного церемониялу. Так, наприклад, кед ше вибера винчаного кума, вон муши буц єднакого або висшого материялного положеня од того хто го бере за кума. Тиж так кума часто ма улогу зберац дарунки за млодята, цо окрeме розвите у Войводини. Вона ше стара оправдац достате довириє и трудзи ше назберац цо вeкши маєток за младих и нє познати случаї же кума за себе затримала гоч и найменшу часц пенєжу котри на тот способ позберала.246 Други елемент залапени з нєкревним родзинством на свадзби, попри економского, то реминисценция обичайних нормох малженского живота котри нє маю рационалне применьованє. Наприклад, спомнути обичай же би кум млодей подаровал ципeли (даґдзе то роби сам млоди) толкує ше же манифестує послушносц котру млода муши указац новому роду. 247 Тиж так, у обичаю жe кум водзи млодята першу ноц до посцелї, як и ноцованє дружби з млоду, остало шлїди дакедишнього ґрупного малжeнства и права каждого одроснутого хлопа на жену котра приведзена до роду. 248 Розвязованє пасу млодей тиж так може буц заостаток од спомнутото ґрупного малженства и попри тим же пас иншак символ малженскей вирносци и медзисобней вязи двох особох.249 Трeци елемент виходзи з моцного митолоґийного фактора нєкревного родзинства. Улога кума, дружби и другей родзини на свадзби пребера означеня митолоґийного поштредованя при твореню новей нуклеарней фамелиї. Намаганє же би ше обезпечело сиґурне и здраве потомство и зоз тим просперитет

246

M. Černelić, Socijalno-ekonomski aspekti kontinuiteta i promena u običajima pri sklapanju braka u jednom mađarskom selu u Bačkoj, Rad XXXII kongresa Saveza udruženja folklorista Jugoslavije u Somboru, Novi Sad 1985, б. 45; M. Жирош, Eкономски аспeкти рускeй свадзби, "Виснїк култури", 4, Р. Кeрeстур, 1979, б. 61-65. 247

J. Komarovský, б. 141-142. M. Barjaktarović, Osnovi opšte etnologije, Beograd 1977, б. 43. 249 J. Komarovský, б. 144. 248

195

новей фамeлиї вимага маґийни поступки котри маю широке и глїбоке дружтвене значенє яке ма нєкревне родзинство. Прето кум, а нє дахто други, уводзи млоду до нового роду (при Руснацох тоту улогу ма видавач, алє нє виключене же видавач дакеди бул млодей кум), бо ше кумство и побратимство трима за святиню и же су з мистичнима вязами блїзко при божестве. Дружба ма подобну функцию: трима ше же вон блїзка родзина и при дзепоєдних народох ше наволує "побратим". Зоз присуствованьом кума и дружби (указане же подобну улогу як и кум ма староста и видавач, або же ше кум зявює у тей улоги) ище на винчаню, сце ше указац же ше жада потомки котри предлужа домашнї култ и буду моцнїц род на фундаментох традициї яку часточнє нєвеста затримує од своїх родичох, а ище вецей яку муши спознац и почитовац у родзе до котрого ше одала.

196

ЖEЛЄНИ ВEНОК И ПОКРEЙТКA НA РУСКEЙ СВAДЗБИ Свадзебни обичаї и церемониял складаня нового малженства при южнопанонским руским жительстве можеме провадзиц прейґ описох вецей авторох. Перши таки призначки о рускей свадзби зявюю ше од конца 19. вику и цо блїжей ґу нашому часу, єст их вше вецей.250 Индиректно, руску свадзбу старшого периоду можеме реконструовац на основи написох о свадзебних обичайох других народох и зоз прировнованьом дзeпоєдих елементох рускей свадзби ґу елементом свадзби

250

Важнєйши описи и анализи рускей свадзби: М. Vrabelj, A bácskai ruténekröl, "Ethnographia", 9, sv. 10, Budapest 1891, б. 338-343; Маґистеръ, Свадебны обычаи у бачванскихъ Русиновъ, "Нед*ля", 2, Будапест 1902, б. 26—27; 3, 42— 43; 4, 58—60; 5, 75—77; 6, 88—90; Д. Провчи, Допольненые статьи "Свадебны обычаи у бачванськихъ Русиновъ", "Нeд*ля", 18, Будапест 1902, б. 281; В. Гнатюк, Весілє в Керестурі, Материяли до української -руської етнології, X, Львів 1908, б. З0—81; М. Zsigmond, Ruthének (Kisoroszok), Bács-Bodrog Vármedye, І, Budapest 1909, б. 408—411; А. Кostaková, Svadobný obrad v Ruskom Krsture v Báčke, "Slavastika. Narodopis", Bratislava 1970, б. 139—181; Я. Олєяр, Зоз прешлосци Русинох у Руским Керестуре (з окремним оглядом на прекази и звичаї), Традицйна култура, Нови Сад 1971, б. 31—58; Д. Дрљача, Неке одлике живота Русина у Срему, Традиционална култура, Нови Сад 1971, б. 70—85; В. Костелник, "Майово древко" у преславйованю яр нїх шветох у Петровцох и Миклошевцох, Традицийна култура, Нови Сад 1971, б. 86— 99; Б. Влаховић, Промене у свадбеним обичајима код бачких Русина, Традиционална култура, Нови Сад 1971, б. 124—138; М. Радовановић, Неке промене у традиционалном склапању бракова код бачких Русина, Традиционална култура, Нови Сад 1971, б. 175—185; М. Мушинка, Спільні й відмінні риси у фольклорі русинів Пряшів щини й Войводини, Традицийна култура, Нови Сад 1971, б. 100—123; Я. Олєяр, Трансформация свадзебних звичайох у Руским Керестуре, "Виснїк култури", 3, Руски Керестур 1978, б. 71—73; Лю. Медєши, Место рускей свадзби у традициї славянских свадзебних звичайох, " Виснїк култури", 3, Руски Керестур 1978, б. 74—84; М. Жирош, Економски аспекти рускей свадзби, "Виснїк култури", 4, Руски Керестур 1979, б. 61—65. 197

жительства з котрима Руснаци мали дотику. 251 И попри тим же по тераз єст даскельо описи рускей свадзби котри би требали буц комплексни з оглядом на намиру тих авторох же би зазначели и описали цо вецей зявеня вязани за руску свадзбу, шицк а материя ище вше нє анализована у подполней мири. Нє направeна цалосна моноґрафия (студия) руских свадзебних обичайох, гоч за таким комплексним спатраньом єст потреби, понеже интензивни пременки у дружтвеним, економским и социялним живоцe принєсли и приноша значни пременки и у тей обласци дружтвених одношеньох. Медзи иншим, як неґативни резултат тих наглих пременкох, зявює ше погришне хаснованє дзепоєдних символох, порядку або словесних формулох свадзебного обряду. На тот способ свадзба постава цалком охудобнєна або, з другого боку, пре уношенє помодносци, обтерхована зоз нєпотребним змистом. Свадзба значне дожице у чловековим живоце и трима ше же є, попри родзеня и шмерци, найзначнєйша хвилька у живо це. Зоз самим тим, свадзебни обичаї єдна з найважнєйших формох манифестованя дружтвеного живота. Свадзба нє лєм означованє пременки стану двох индивидуох (преходзенє зоз стану леґиньства и дзивоцтва до стану малженства, а прейґ того до стану, по народним похопеню, комплексней особи). Свадзба источашнє обовязка и задовольованє одредзених потребох ширшей заєднїци. Понеже кажда людска заєднїца, гоч котрого типу (фамeлия, род, племе, народ), у прешлосци и у терашнїм чаше, прилапює малженство лєм теди кед є на даяки способ означене, значи през винчанє котре може буц народне, гражданске або релиґийне, 251

Єдну од синтезох у виглєдованю традицийней свадзби Славянох зробел Ян Коморовски (Tradičná svadba u Slovanov, Bratislava 1976), а за розуменє дзепоєдних поступкох и зявеньох у вязи зоз народним животом вообще и за свадзбу тиж так, треба хасновац роботу V. Bogišića (Zbornik sadašnjih pravnih običaja u Južnih Slavena, Zagreb 1874), Т. Ђорђeвића (Наш народни живот, књ. II, Београд 1930) и P. Vlahovića (Običaji, verovanja i praznoverice naroda Jugoslavije, Beograd 1972) 198

у свадзебних обичайох участвує (попри родзини) ширша заєднїца, а прейґ того кажди елемент свадзби у сущносци ноши у себе даяке дружтвене значенє. Желєни венок и покрейтка архаїчни (стари) елемент у рускей свадзби и гоч ше по нєшкайши часи зачували у свадзебних обичайох, з тенденцию подполного траценя, жридловe значенє тих символох ше забува. Мелана Хромишова зоз Коцура, народзена 1895. року, дакеди позната як жена котра велїм руским дзивком правела венєц за свадзбу, на шлїдуюци способ описує правенє венка и покрейтки: "Венок и покрейтку правели дружки, тот вечар на розберанкох. Вони ходзели до старших женох учиц як ше то прави желєни венок и покрейтка. То нє лєгко, а и муши ше точно робиц. Прави ше зоз желєного барвенку, цо квитнє на белаво. Лєм кед нєт барвенку, може ше похасновац и ґузбанок, алє прави венок и покрейтка зоз барвенку. Венок округли, а покрейтка конарчок зоз трома краками. За нїх млоди мушел заплациц дружком, там на розберанкох кед пришол з леґинями."252 Розберанки важни ступень у предсвадзебним кругу обичайох. Одбуваю ше у доме млодей. На розберанки ше сходза дзивки и леґинє и з тей нагоди ше розбераю ознаки зарукох млодей и млодия, а место нїх ше правя желєни венчик за млоду и покрейтка за млодия. Тоти ознаки млодята достаню даскельо днї познєйше, на дзень свадзби, кед свадзебни приду по млоду до єй дому. Основни контакт двох фамeлийох, роду млодия и роду млодей на дзень свадзби одбува ше прейґ представительох — старости и видавача. Перши контакт старости и видавача одвива ше на дзверох, кед староста модлї за госцопримство и кед ше як залога приятельства вичeраю фляшки зоз палєнку. Узвичаєне же староста спред своєй дружини нїґда нє гутори праву причину приходу, алє на индиректни способ дава до знаня же "била голубица по котру пришли" то будуца нєвеста. Попри рижних

252

Зазначене у Коцуре 1975. року 199

поступкох котри ше з тей нагоди одвиваю, єден спомедзи найважнєйших то питанє "желєного конарка" и приношенє венка и покрейтки. Тоти предмети видавач приноши на танєру хтори закрити з хусточку. Млоди тeди положи символичну суму пенєжу на танєр и свашки му до верхнєй кишеночки на рекли положа желєну покрейтку, а венчик ше виноши вонка и у другей просториї кладзе млодей на венєц зоз заднєй часци, алє так же би го було видно. Нє мож з точносцу повесц кеди ше зявел обичай же ше млодийови на танєру, поверх хусточки, приноши и покрейтку з билих штучних квецикох. Тоту покрейтку свашки млодийови припню на реклу. Медзитим, била покрейтка котру ше ноши на нєшкайшей свадзби у ствари покрейтка котра дакеди означовала заруки и котру ше розберало на розберанкох. Зоз тим ше єй улога закончела. Жаданє же би и млоди, як и млода, на дзень свадзби бул цо красше означени спричинєло же желєна, свадзебна покрейтка нє траци на значеню, алє забера менєй видне место, а место нєй на ґалєрки ше кладзе тоту билу, розкошнєйшу. Желєни венок и желєну покрейтку млодята ноша аж по сам конєц свадзби. Нєшка то упросцени акт, алє скорей свашки водзели млоду зачепиц до другей просториї, або аж до сушеда, дзе вона розплєта власи з помоцу своїх дружкох и умиє ше. Потим ю старша свашка поставя на билу плахту розпрестарту на жеми. Старши дружба приходзи и три раз ше пита млодей чи допущи зняц єй венок зоз глави. Понеже и по трецираз достава неґативни одвит, вон го символично старгує на силу. Нєшка млодята сами знїмаю тоти символи, алє ше и тераз найдзе даяка старша жена, а найчастейше єдна мац млодятох, хтора бeрe покрейтку и венок же би их спалєла. Вери ше же на тот способ млодятом нїхто нє годзен начкодовац, а малженство будзе плодне и щешлїве. Спрам думаня Н. Здоровеги, венци на свадзби "символ вичней любови и малженства", 253 а у зборнїку Ивана Б. Головацкого "Вінокь русинамъ на обжинки" находзиме:

253

Н. І. Здоровега, Нариси народної весільної обрядовості на Україні, Київ 1974, б. 84.

200

"Желєнїдло, як фарба и украс, котре ше вшадзи стрета, окреме вчас на яр, фарба вичного живота и надїї при индоевропских народох... Руснаци правя венчик, "барвинок", котри ше у першим шорe хаснує у свадзебних обичайох дзe його фарба ма барз значну функцию. Младим женом и дзивком венчик дава надїю же буду вично млади, же буду мац щесца и любови, здравя и домашнього благостану." 254 Таке значенє желєнїдла могло би нєшка мац квeценє свадзебних з розмарию. Медзитим, желєни венок и покрейтка маю и другу, важнєйшу функцию. Наприклад, Бойки на Карпатох аж и збераню лїсца за тоти символи придавали окремне значенє та их, як и Лемки, премасцовали зоз медом и цеском. 255 При Словацох бул обичай же ше на дзень правеня венка под облаком шпивали писнї з котрима ше оплаковало тот венчик, а Руснаци того вечара (на розберанкох) млодятом доруцовали през облак вулґарни слова котри ше одноша на їх сексуални живот. Михайло Яценко, през анализу руских народних писньох, директно висловює же желєни венок цо плїва по води то "утрата нєвиносци дзивоцкей", 256 а Александр Й. Павлович (1819—1900), "поет Маковици" на Карпатох, як сам себе наволовал, и вельки просвититель з конца прешлого вику, на тоту тему у писнї "Барвинок" гвари: "Ви, дзивчата рускей Маковици, Чувайце своєй нєвиносци венки! Найкрасша прикмета руских дзивчатох: На глави чесни венок — венок. Нашо мацери себе венци вили, а дзивоцку нєвиносц чували, Старайце ше, руски мили дзеци, Свой венок достойно ношиц. Руски мацери барвинок зберали, Свойо партки з венком украшовали, 254 255

И. Б. Головацкій, В*нокь русинамъ на обжинки, II, В*день 1874, б. 227. Н. Здоровега, б. 85.

М. Яценко, Володимир Гнатюк и бачвански Руснаци, Руски народни писнї у записох В. М. Гнатюка, Нови Сад 1972, б. 258.

201

А Господь Бог дал ше им дочекац, Же под венцом ше винчали." 257 Понeже символика желеного венчика позната при вецей народох, а нє лєм при Руснацох, наведземе характеристични опис обичайох того жанру з прешлосци у сиверних часцох Далмациї: "Леґинь одженє дзивку бо ше ю уж засицел, або го на тото наженю мац и оцец кед видза же нєт породу. Тал зви чайно уж потрошени, або го за себе затримаю леґинь и йо го оцец. Дзивка, на тот способ одогната, сце ше вимсциц. Aнї єй, анї оцови и мацери нє до страценого венца нєвиносци. То цалком побочне питанє... Мишаю ше и найелементарнєйши поняца о чесци и о товаришским живоце. Дзивка, одогната од леґиня, глєда же би єй плацел одчкодованє. Яке одчкодованє? На єй цело, озда, и на витрошени венєц нєвиносци?" 258 У усней рускей народней творчосци венок як символ дзивоцкей нєвиносци часто ше стрета. Окреме у народних писньох. Присутни штири мотиви-ситуациї котри ше одноша на тоту тему. Найрозширенша тематика вязана за зохабену дзивку котра страцела свойого милого, та жалує и за своїм "желєним венком": У желєним лєше вода древо нєше; Мила моя на нїм шедзи, чарни власи чеше. Як ше зачесала, горко заплакала: "Бодай сом це, мили, нїґда нє спознала! Нї тебе самого, нї коня твойого, Та биш ме нє збавел венка желєного, Желєного венка, златого персценка — Дзивоцкей коруни и младей персони!" 259

257

А. Павлович, Избранніе произведения, Пряшев 1955, б. 526.

258

А. Mitrović, Ženidba i udadba u sjevernoj Dalmaciji, Arhiv za pravne i društvene nauke, І, Beograd 1906, б. 527. 259 Руски народни писнї у записох В. М. Гнатюка, Нови Сад 1972, б. 110. 202

Други мотив вязани за зводзенє дзивки, як у писнї "Яни и Ганїчка": Попод наш облачок швидко вода чече, Ки то ше за пшамац пред нас уж влєче? А то Яни мальовани, мальовани на два страни! Яник коня напавал, а Ганїчку нагварял: Дай, Ганїчко, дай венєц, ша я сом твой младенєц! 260 У народней поезиї мотив зводзеня дзивки з боку другей женскей особи (мачохи, ґаздинї, качмарки) вообще ше ридко зявює. У писнї "Покарана качмарка" дзивка котру качмарка дава леґиньом на ноц на свой дзивоцки стан указує тиж сим волично: Збувайце ше венка мого, Венка мого желєного!261 Штварти мотив-ситуация вязана за добродзечне одреканє од права на дзивоцку чесц. У руских писньох то зявенє, наприклад, у писнї "Дзивка вандрує", дзе леґинь враца дзивку з вандрованя ґу "єй родичом и цалей родзини" и же би нє була виложена подшмиху (же би "нє страцела дражку"), совитує єй положиц на главу хусточку, а на хусточку венчик, по чим ше будзе познац же є ище у дзивоцким стану. 262 Подобне ше случує у писнї "Превозна": Широточка мала шветом вандровала, У кальвинским лєше першу ноц преспала. Зоз сна ше зорвала, ґу води бежала. "Превеж ти мнє, превеж, превожнїку млади, Ша я ци заплацим з тамтей страни води!" Як уж дохадзалї ґу другому краю, Широточка мала до жалю ше дала:

260

Руски народни писнї... б. 114—115. Руски народни писнї... б. 35—36. 262 Руски народни писнї... б. 41—42. 261

203

"Боже мой єдини! З чим же це одплацим? Свой желєни венок, я ше го утрацим!" "Широточко мала, венка ше нє утрац! Дзе ши ше пущела, Боже це одпровадз!"263 Символика желєного венка и покрейтки як предметох з котрима ше означує стан нєвиносци нє лєм дзивки, алє и леґиня, виходзи и зоз других поступкох у свадзебним церемониялу. Насампрeдз, улога дружкох у правеню желєного венка и желєней покрейтки нє зводзи ше лєм на звичайну помоц товаришкох у пририхтованю за свадзбу. У строгим патриярхалним дружтве, дзе улога дружтвеней заєднїци од примарного значеня за кажду индивидуу, бо кажда єдинка першенствено служи тей заєднїци и заєднїца заинтересована у полней мери за кажди поступок свойого члена, дзивоцка чесц нє була ствар лєм дотичней особи, алє цалого колективу. Понеже дзивчата препровадзую свой живот вєдно, тримало ше же вони найлєпше познаю дзивоцки стан своєй пайташки, односно же у цалосци познаю єй сексуални контакти. Прето дзивки прeдставяю тот фактор котри бул дружтвено поволани и одвичательни указац на стварни стан будуцей нєвести. Дзивка при котрей бул иншаки стан, котра "согришела", мушела поднєсц одредзени дружтвени санкциї. Як Коморовски наводзи, таку млоду у Польскей до винчаня водзел ґдовец, а при Гуцулох ношела лєм половку венца на глави "бо другу половку вона уж страцела". 264 При Руснацох, така дзивка на билим винчаним венцу нє шмела мац желєни венок. Подобне ше случовало и зоз леґиньом за котрого ше знало же жил з другу жену або же є даєдному дзецку оцец. Йому на уходзе до церкви на винчанє знїмали желєну покрейтку.265 Староста при приходзe по млоду на сам дзень свадзби, скорей як ше виведзе млоду, од видавача глєда же би ше указало

263

Руски народни писнї... б. 111. J. Komarovský, б. 61. 265 Таки случай, же священїк замодлєл млодия же би знял желєну покрейтку, понеже мал дзецко зоз другу дзивку, случел ше у Руским Керестуре 1968. 264

204

"желєни конарчок", односно желєни венок и желєну покрейтку. У ствари, з боку млодийового роду глєда ше докази дзивоцкей нєвиносци, єй дзивоцкого стану. Жада ше же би потомки котри ше народза у тим новим малженстве були "чисти по креви".266 Праве под уплївом християнскей вири котра тот обичай превжала зоз паганских часох, зачувало ше веренє же чловек за жену треба же би брал лєм нєвину дзивку. У Святим писмe, наприклад, спомина ше же чловек нєчесну жену нє шме брац за супругу,267 а кед є у тим спреведзени, ма право одплашиц ю и малженство понїщиц.268 Кажди млади чловек и жена лєм раз у живоце можу на винчанє ношиц символичне желєнїдло — венок и покрейтку. То значи же кед ше ґдовец знова женї, нє може мац покрейтку, а тиж так и ґдовица до винчаня нїяк нє може пойсц под желєним венком. Символи нєвиносци млодята ноша по сам конєц свадзебного церемониялу, кед ше, знова на символични, трансформовани способ, окончує дефлорованє дзивки. Спомнуте же млодей коло зачепйованя помага старша свашка, значи одата жена котра дакеди мала улогу подучиц младу особу до єй будуцого сексуалного живота. Венєц з глави млодей знїма старши друж ба и теди ше єй до рукох дава колач, палєнку, вино и жвератко "же би дзеци були красни". Змист тих поступкох наводзи на заключeнє же у питаню рудиментовани обичай и право шицких одроснутих хлопох на жену котра приходзи до їх заєднїци. Теди и сам акт дефлорациї нє окончовал млоди, алє дахто други з його роду. Алє таке заменьованє було зоз приставаньом млодия, на цо указує и познєйше наздравянє млодия перше млодей, а потим дружбови котри єй знял венок з глави, т.є. окончел акт дефлорациї.

266

Опатриц, Т. Ђорђевић, б. 10—19. Свето писмо Старог и Новог завјета. Превео Стари завјет Ђ. Даничић, Нови завјет превео Вук Стеф. Караџић, Београд 1871, б. 100. 268 Свето писмо... б. 165. 267

205

Ставанє на билу плахту зоз розплєценима власами, або нєшкайше ставанє на били ручнїк з нагоди винчаня ма исте значенє. Ян Коморовски з правом поставя питанє чи млодийово даванє пенєжу, цо присутнe при вецей народох, нє надополнєнє за страцену дзивоцку нєвиносц.269 Понeже плаценє у руских свадзебних обичайох вязане за виношенє венка и покрейтки, цали проблем би ше могол поставиц и на другу основу: чи то нє надополнєнє за "робу" котра ше глєда у точно одредзеним стану. Вшелїяк же жена як роба цо ше предава и купує - ствар прешлосци и же ше по нєшкайши днї зачувала лєм одредзена символика котра на тото викоренєне зявенє здогадує. Фридрих Енґелс бул думаня жe купованє млодей вязане за розвой привреди у першобутней людскей заєднїци, т.є. за поглєдованє вше векшей роботней моци.270 На основи спатреного, могло би ше заключиц же руски свадзебни обичаї по нєшкайши днї чуваю у себе стари, архаїчни елементи котри у сучасних наших условийох, кед настали значни пременки у дружтвених одношеньох, окреме у социялним положеню и похопеньох, страцели свойо значенє и вецей нє маю таку функцию як дакеди. Медзитим, вони ше чуваю як состойна часц народней традициї и прето їх актуалносц може буц присутна у свадзебним церемониялу и надалєй у функциї змистовного обогацованя акта з котрим ше означує творeнє малженства медзи двома особами. Зачувани стари елементи рускей свадзби источашнє мож хасновац як индиректне жридло за спатранє и похопенє дзепоєдних питаньох дружтвеного живота Руснацох у прешлосци, та и остаткох котри ше рефлектовали на сучасни обставини и означую ше як етнїчни характеристики. Медзи иншим, цо ше дотика рефлекснї прешлосци на терашньосц, обачує ше же руске жительство, як и велї други народи, водзело рахунку же би дзивки до малженства уходзели зоз зачуваним своїм дзивоцтвом, дзивоцку чесцу — нєвини. У

269 270

J. Komarovský, б. 65.

К. Маркс, Ф. Енгелс, Твори, 21, Київ 1964, б. 55. 206

давних часох, значи, людзе були аж теди задовольни кед при складаню малженства на билей плахти видзели шлїди дзивоцкей креви як пошлїдок дефлорациї. Познєйше тоту улогу пребераю лєм символи, венок и покрейтка, котри по самим випатрунку нагадую на женски и хлопски полни орґани. Тоти знаки нєвиносци дакеди значели обще вешелє и радосц, а їх вихабянє, з другого боку, була причина за жалосц, розчарованє, а часто и причина за претаргованє свадзебного вешеля або аж и малженства. При Руснацох, з аналитичного боку патрене, панує патрилокалне малженство, без огляду на тото же скорей, а и нєшка, случаї одходзеня за присташа досц части. Медзи иншим, об ачує ше и по тим же звикнуте повесц: "Одава ше за того и того", односно дзивка ше одава "до тих и тих", а леґинь "бере тоту и тоту". Прето мож повесц же шe дакеди и при Руснацох жeну куповало. Зачувани обичай же и нєшка млоди символично плаци за одредзени предмети, алє аж потим як видзи символ дзивоцкей нєвиносци, през цо ше виражує старе похопенє и одношенє ґу жени котру ше бере за супругу. Тераз ше преход дзивки до стану одатей жени манифестує прейґ знїманя свадзебней шмати и желєного венка, а скорей шe тот крочай обовязно окончовал з директним актом дефлорациї. Руску културу медзи иншим характеризує богатство усней народней творчосци. Єдна часц тей творчосци облапя у себе поняце и народне искуство спрам дзивоцтва, алє виражене, медзи иншим, прейґ мотивох вязаних за желєни дзивоцки венок. Треба наглашиц же желєни венок фиґурує як замена за поняце дзивоцкей нєвиносци, понеже народне похопенє моралних нормох, окреме потенцироване прейґ християнскей релиґиї, нє допущує створене висловйованє, окреме кед слово о людских полних орґанох и сексуалним живоце. Покля ше часово пресцера преважно народна институция у похопеню складаня малженства (окреме кед у питаню задоволєнє одредзених условийох и вимаганьох), а при руским жительстве то у велькей мири ище и нєшка, дзивка ше муши притримовац нєписаних, алє строго видиференцованих правилох, понеже єй грожи жe у процивним будзе виложена общедружтвеному осудзованю и дружтвеней изолациї. Вшелїяк же у таких 207

условийох приходзи и до прикриваня, манипулованя и подобного, алє нїяк и до иґнорованя тих дружтвених нормох. Воспитну и совитодавну улогу у виградзованю моралней подоби дзивки ма усна народна творчосц котра у себе ноши, попри краси виразу, глїбину думки и анґажоване становиско народного поети. На тот способ, прейґ народней поезиї, окреме баладного типу, дзивчата учели як зачувац свою чесц (т.є. "желєни дзивоцки венок"), як ше треба справовац и яки шлї дза пошлїдки кед даєдна зроби тот "вельки грих". Як и кажда форма усней народней творчосци, народна поезия ше базує на богатим народним искустве збудованим през длуги часови период. Прето слова и шпив о "страценим желєним венчику котри ноши мутна вода", о "дзивки котра прима покуту у пеклє прето же знїщела свойо чадо", "плаценю ладярови за превоз зоз желєним венком", "дзивки котра страцела свой желєни венок и тераз колїше дзецочко и нарика над свою судьбу" итд. — то свєородни свидоцтва о чежким положеню нєосторожней дзивки, а источашнє и приклад-поука за нови поколєня. У сучасней рускей свадзби, тераз и надалєй, желєни венчик и желєна покрейтка нє муша страциц свойо место и попри тим же превозидзена їх функция зоз прешлосци. Тоти символи и надалєй можу буц нєзаобиходни поступок у свадзебним церемониялу, понеже пестованє того обичаю и надалєй може буц єдна з нїткох повязованя терашньосци з прешлосцу, пестованя традициї, а тиж так, озмистовйованє поступкох котри свадзебни церемониял облапя. Наприклад, з ясним поняцом о дакедишнїм значеню тих символох и зоз правилним поставяньом и виношеньом, даваньом млодятом и ношеньом, дзепоєдни од словесних формулох и поступки котри ше у свадзебним церемониялу хаснує, буду мац природне, а нє сакралне значенє. Тоти предмети мож похасновац и як памятку на дзень винчаня, понеже вецей нєт потреби спальовац их у маґийним поступку. Можу буц обєкт котри збогацує дружтвене вешелє у щешлївей хвильки двох младих особох котри зоз винчаньом починаю нови живот.

208

Жeлєна покрeйтка и жeлєни вeнок

209

СВАДЗЕБНИ БЕШЕДИ: ДРУЖБОВСТВО, СТАРОСТОВСТВО И ВИДАВАЦТВО Чловек пестує рижнородни обичаї: календарски (повязани зоз пременками природи през рок), особни (повязани зоз пременками у самим чловекови през рок и док стареє), колективни (повязани зоз зявенями хтори значни за валалску або ширшу заєднїцу), вирски (зоз чистим теолоґийним змистом або хтори церква вжала як свойо) итд. Шицки обичаї ше през длугши час меняю. Найпомалши ше меняю обичаї вязани за чловеково обновйованє (репродукцию), а то обичаї коло родзеня и кресцинох, коло свадзби и коло хованя и почитованя предкох. През обичаї ше обновює колективне паметанє. Тото цо ше през вецей ґенерациї повторює, постава нєписана норма справованя. Алє, сама норма як правило ма вецей функциї: вона унапрямує, подучує, воздзвигує або каре каждого хто би под ню требал припадац. А под таку норму, обичайну норму, припада кажде хто виховани и трима ше у конкретней културней традициї. Таку традицию звичайно ше квалификує як националну характеристику, цо точне, алє обичайни правила справованя маю и други заєднїци (социялни, як наприклад майстрове, кирияше, тарґовци итд.), вирски (кажда церква або вира), класни (як наприклад аристократия итд.). Кед ше свадзбу розпатри през єй состойни часци, през вереня и поступки хтори, гоч рудиментовани – заш лєм присутни, през свадзебни бешеди, през облєчиво и прикраски, як и ословйованє и справованє и медзи свадзебнима, обачує ше же у свадзби сублимовани (позберани) вецейвиковни пременки у чловековим цивилизацийним розвою. Обачує ше же у рускей свадзби превладую таки поступки обичайного характеру хтори руске жительство повязую зоз шицкима цо були преважно землєдїлци (а нє статкаре, войовнїки або ремеселнїки). У символичним плаценю за покрейтку и предаванє млодей – зачуване здогадованє на часи ортодоксного (твардого, общепануюцого) патриярхату кед жена була у цалком подредзеним положеню у одношеню на хлопа. Анї часи матрияхату нє скапали, а то бул старши ступень у цивилизацийней еволуциї. Так, медзи иншим, першу нєдзелю по свадзби млада пара длужна 210

нащивиц родичох млодей, бо у матриярхату дзеци вше припадали ґу родзини млодей, а нє млодия. Свадзба то одредзени церемониял, точно пошоровани поступки и справованє свадзебних. Понеже коренї того церемониялу барз стари, основа им у паганских часох; найвекша пременка настала кед є хтристиянизовани. Вшелїяк же ше шицко нє могло положиц до рамикох християнскей доґми, окреме вереня и врачаня, алє церква ше остарала же би руска свадзба, дзе ше лєм могло, була толкована з библийним описованьом законїтосцох у живоце. Найлєпше то видно през свадзебни бешеди. З помоцу приповедкох зоз живота старих Жидох и епизодох зоз живота Исуса Христа або апостолох, свадзби ше дава прикмету повторйовача Христового ученя. Вше так було же ше колективне воспитанє подуперало зоз релиґийну компоненту, бо ше посцигує векши жадани ефект. Теди ше нє глєда одвит на чежко похоплїви питаня, алє ше субєкт повинує ґу вирскей прешвеченосци и на таки способ поступа точно так як ше од нього жада – предлужує дїйство обичайних нормох и нє лєгко од нїх одступа. Так ше чува конкретну традицию, конкретни способ живота, жицко з цильом же би ше з наглима пременками нє спричиньовало блуканє и розбиванє здобутей форми, пред тим як ше створи нову. Звичайно ше так случовало у историї: там дзе ше нагло одступело од традициї, вецей нє було можлївосци за творенє нових правилох, бо превладали даяки други хтори уж були стабилизовани. У таких случайох, тот хто страци власну традицию, подпаднул под уплїв цудзей, а то вец було траценє континуитету и автентичносци. Кед слово о културно-националних характеристикох, у питаню вше асимилация. У вязи зоз свадзбу, кед ше одступи од призвичаєного церемониялу, а нови нєдосц прецизни, лєбо є учашнїком нєдосц познати и розумлїви, преслава твореня новей фамелиї траци смисел. У таких случайох свадзба ше зводзи на шветочне (частейше лєм колективне) єдзенє. Нїяки пребогати полудзенок або вечера нє заменюю торжественосц свадзби по призвичаєним шоре. Прето ше случує же ше млодята, хтори з розличних културних штредкох, опредзелюю за свадзбу хтора богатша по церемониялу, а свадзебни ше на такей свадзби крашнє чувствую и длужей ю паметаю. Остатнїх рокох окреме замерковане же ше у национално мишаних 211

малженствох, кед єдно з млодятох руского походзеня, свадзбу отримує по руски (вшелїяк, з дзепоєднима пременками або дополнєньом – як пошлїдок уважованя "другого боку", односно "нових становискох"). Перши подробни опис рускей свадзби, зоз свадзебнима бешедами, направел и обявел Галичан Володимир Гнатюк кед бул медзи бачкима Руснацами 1897. року.271 Тот опис дава широку можлївосц поровнованя зоз сучасним станом и, вшелїяк, зоз записанима свадзебнима бешедами хтори познєйше зробени. На таки способ мож провадзиц пременку у вецей часцох свадзебного обичаю. Мож поровновац посцигнути ступень у виградзованю естетских и моралних вредносцох (по чим ше одредзує красу, доброту, особни квалитети), ступень уплїву християнскей филозофиї и ученя на народну традицию, бешедни схопносци и бешедни формули, активне хаснованє церковнославянского язика и предзеранє народней бешеди до сакралней фабули итд. Сам Гнатюк поровнал дзепоєдни часци зоз свадзебну традицию у Галичини (окреме поровнал шпиванки зоз керестурскей свадзби) и на таки способ пробовал вредносно одредзовац руску свадзбу у общерусинских, а у огранїченей мири – и у общеславянских рамикох. Свадзебни руски бешеди (старостовство и видавацтво) обявени по другираз у Руским календаре за 1921. рок.272 У одношеню на Гнатюков запис, у велькей мири су скрацени. Мож предпоставиц же теди, двацетих рокох 19. вику, руска свадзба церпела наглєйши пременки и обявйованє у Календаре мало практичну улогу. Требало створиц условия же би особи хтори ше пририхтую за старостох и видавачох могли цо скорей научиц обовязни текст. Питанє у якей мири ше теди могло найсц обявени Гнатюков запис, а рукописни записи тиж могли буц индивидуалне зявенє, понеже ше пестовало праксу пожичованя, баржей як 271

В. М. Гнатюк, Весiлє в Керестурi (Бач-Бодрогської столицi, в полудневiй Угорщинi), Матерiяли до української етнологiї, Х, Львiв 1908, б. 30-78. Тот Гнатюков опис рускей свадзби преложени на бачванско-сримски руски язик и обявени є 1988. року у НВРО "Руске слово" Нови Сад, у 5. томе Гтнатюкових творох. 272

Старостовство, Руски календар за южнославянских Русинох на прости 1921. рок, Ср. Карловци 1920, б. 78-85. 212

преписованя записох руских свадзебних бешедох. Практична функция обявйованя була и у тим же особи хтори вецей раз мали улогу старости або видавача, мушели повторйовац текст (обновиц знанє), а у таким случаю чежко було автентично репродуковац цали бешедни формули. Практичну потребу друкованя руских свадзебних бешедох замерковал Янко Хромиш и учишлєл их до зборнїку своїх и народних шпиванкох.273 Характеристичне же у тим запису свадзебних бешедох пробоване унєсц авторски (власни) прилоги. У дзепоєдних часцох одступа ше од традицийного тексту и уноши франтовлївосц. На таки способ, главним учашнїком на свадзби ше дава нагоду же би до вираженя пришла їх особна креативносц, цо дзекеди свадзебни дзечнє привитали. Алє, особну креативносц до рускей свадзби успишнє могли уношиц лєм таки особи цо мали уродзени талант, добре познали шор на рускей свадзби и правилно розумели єй змист, окреме змист и порученя свадзебних бешедох. Тот хто нє потрафи добру миру у одступаню од традицийного, може заблукац до импровизациї и комендияшства, цо цалей свадзби дава димензию нєозбильносци. По трецираз руски свадзебни бешеди обявени 1943. року.274 Обачлїве же хасновани Гнатюков запис обявени 1908. року и запис (без означованя записовача), хтори обявени 1920. року. Чкода же ше нє обрацело увагу и на "Винчованки" Я. Хромиша зоз 1939. року. Вироятно же винчованє млодятом було цалком нове зявенє на рускей свадзби и ище нє здобуло одвитуюцу форму и место у свадзебним церемониялу. Заш лєм, Хромишово записи дружбовства допринєсли же би ше убудуце водзело рахунку и о тей часци рускей свадзби. Запис хтори обявени 1943. року рационални, зведзени на найзначнєйши часци. Бешеди скрацени у одношеню на бешедну традицию на свадзбох концом 19. вику. Цо вецей, дава ше и поуку хтори бешеди нє треба вецей хасновац, бо су нє у складзе зоз

273

Я Хромиш, Квиток младосци. Собрани писнї и старостовство зоз дружбовством, Нови Сад 1939, б. 83-95. 274 Дружбовство, старостовство, видавачство, Великий сельско-господарский календарь Подкарпатского общества наук на рокь 1943, Унгвар, б. 228-240. 213

свадзебну дїю и нє маю порученє одвитуюце ґу збуваньом. 275 У основи филозофске и теолоґийне становиско ґу персонификациї Створителя, односно Сина. У запису зоз 1921. року, кед приданци приходза на свадзбу, поволую ше на радосц хтору Исус Христос подаровал Захейови, бо Бог зашол до його дому, та видавач на концу вигваря: "Дай, Господи Боже, же би и у тим доме радосц була як у доме Захейовим кед приял Исуса Христа." Очиглядне же ше таке поровнанє нє склада зоз доктрину християнства, та интервенованє видавателя свадзебних руских бешедох 276 було ище єден нови крочай у канонизованю рускей свадзби. Запис свадзебних бешедох, хтори обявени 1969. року, у велькей мири ше одноши на шицки часци рускей свадзби дзе ше на реторични способ сублимує християнску доґму, народни вереня, морално-естетске формованє колективитета и дружтвену (заєднїцку) старосц за нове малженство.277 Попри самей дружбовей, старостовей и видавачовей бешеди, пририхтовач мал намиру поучиц як треба поступиц у пременкох на рускей свадзби, хтори теди були виразнєйши як у предходним периодзе. Указує ше на рижни ситуациї кед свадзба и питанки на истим месце и источашнє ше одбуваю, и як треба тримац бешеди и винчованки кед су окреме (так як було скорей). Пририхтовач, тиж, мал намиру преложиц бешеди зоз церковнославянского на руски литературни язик. У тим є нє цалком успишни, бо дзепоєдни поняца нє хаснує на прави способ. Наприклад, у духу руского язика формула "...та ше поволую перше на Бога нєбесного", а нє "...та ше волаю перше на Бога нєбесного". Интересантне же запис хтори обявени 1969. року облапя и винчованки: 1. винчованка млодятом у новим доме, 2. винчованка на питанковей вечери; 3. винчованка видавача при питанковим

275

У свадзебних бешедох зоз 1920. року була часц о Захейови, чловекови малого росту хтори ше трудзел видзиц Исуса Христа, а Христос го ущесцел нательо же пошол до його дому. О тим бешедує видавач кед зоз приданцами приходзи на свадзбу. У запису зоз 1943. року ше надпомина же ю нє треба хасновац, бо є "ту цалком нє на месце", б. 239. 276 Редактор Велького сельско-господарского календара Подкарпатского общества наукох за 1943. рок бул Иван Гарайда, а Окремней часци за бачванских Русинох дахто з бачких руских преднякох, найвироятнєйше Дюра Биндас. 277 Християнский календар 1969, Руски Керестур 1968, б. 106-113. 214

полудзенку; 4. при вину староста на питанкох, на свадзби на вечери видавач; 5. видавач и староста кед одходза дому. У одношеню на винчованки Янка Хромиша, тоти свадзебни бешеди змистово богатши, у духу су старостовства и видавацтва, а так исто и у складзе зоз християнским ученьом. Прето их мож тримац як колективне витворенє, виградзованe през саму свадзбу. Та и кед би були авторске подняце, у цалосци ше уклопели до рускей свадзебней традициї. За добру свадзбу барз важне же би ше церемониял одбувал по одредзеним шоре. Тот шор добре муша знац важнєйши свадзебни, у першим шоре староста и видавач, алє и дружбове и дружки. Хто шор свадзби нє позна, у векшей мири завадза и збунює свадзебних и нє може окончовац зверену длужносц. За добру свадзбу, исто так, значне же би дружба, староста и видавач добре, чечно и у цалосци знали виповесц свадзебни бешеди. Понеже нє призвичаєне же би ше бешеди читало, свадзебни предняки их муша научиц напамят. Бешеди лєгчейше научиц напамят кед су обявени. Бешеди хтори обявени одноша ше на цалосц рускей свадзби и так су компоновани же би задоволєли оптимум звичайней свадзби. ДРУЖБОВСТВО Дружба, кед вола на свадзбу дакого за старосту або за свашку, приходзи до обисца, поздравка и гутори: Приятелю чесни! Мал би я ґу вам слово або два, кед би ше любело Богу нєбесному и милосци вашей. Одказали на вас службу и добри вечар (од кого, ту ше мено пове). Дал ше им Бог дочекац радосци по их любим синови, и нє можу то вони сами окончиц, та ше поволую перше на Бога нєбесного и на Оца духовного, а так исто и на милосц вашу. Бо, так знаме зоз Писма Святого: Кед Бог створел нєбо и жем и украшел нєбо зоз слунком, мешачком и з дробнима гвиздочками, а жем з траву, з росу и з дробнима квиточками. И створел Бог рай и до раю праоца нашого Адама. И видзел Бог же нє мож самому чловекови жиц на швеце – и створел му жену. Кед би му ю створел з глави, була би му верхглавкиня, кед би му ю створел з ногох, була би му 215

подножкиня. Прето створел му ю Бог з ребра лївого, же би му була подбочнїца и у каждей трапези помочнїца. Поволую ше вони и по другираз на Бога нєбесного и на приятеля свойого, чи бисце нє прияли себе за чесц одпровадзиц їх сина до храму Божого и до стану малженского, до їх чесного дому. И даю вони вам там почесни места, мегки хлєби и смачни єдла и шицко цо им Бог помог позберац и приготовиц до їх чесного дому. И ради би ше вони з вами зисц и розвешелїц на... (одредзени дзень). Ґазду за старосту (лєбо ґаздиню за свашку). Ту маце слово милосци вашей. Кед палєнку принєше Щешлїви добри вечар, пан староста! Но, панове госци, приданци, мойо столи уж порихтани, з партками поприкривани, з колачами позакладани. А кед єдло принєшем, нє да пред вами захладнє, алє дай Боже, же би я спред вас празни миски ношел. И лєм тельо вас модлїм же бисце палєнку з вином нє помишали. Кланя ше вам дар Божи од наших панох чопнарох, тримайце себе за найвекше и за найлєпше. Кед юху на стол принєше Щешлїви добри вечар, пан староста! Принєс сом вам юху з когута з високима острогами, з червеним гребеньом и округлима ґаґорками. Наша панї кухарка вельку бриґу мала док того когута уварела. Уж штерацец роки прекрочела, а ище таке добре єдло нє уварела. Кланя ше вам дар Божи од наших панї кухаркох. Тримайце себе за найвекше. Кед капусту (або сарму) принєше Щешлїви добри вечар, пан староста! Принєс сом вам капусту (або сарму), добре уварену и з добрим швижим месом приготовену, як коч з льовчами и драбинки вискладани. Зато з тей капусти єдзце, 216

бо то славне руске єдло. Кланя ше вам дар Божи од наших панї кухаркох. Тримайце себе за найвекше. Кед вино принєше Щешлїви добри вечар, пан староста! Принєс сом вам вино. "И вино возвеселит серце человика" – так написал псалмиста Давид. Зато з того вина пийце и на тей свадзби весели будзце. Кланя ше вам дар Божи од наших панох чопнарох. Тримайце себе за найвекше. Дружба, кед свашки випитує до танцу Щешлїви добри вечар, пан видавач! Мал би я з вами слово або два, кед би ше любело Богу нєбесному и молосци вашей. Цо ту од нашого пана ґазди виставало, шицко ше пред вас предкладало и тераз вам вечеру на здраве винчуєм. А ви ґаздови за вечеру дзекуйце, Богу нєбесному хвалу дайце и до танцу ставайце! Ту маце слово милосци вашей! СТАРОСТОВСТВО Староста випитує млодого Староста: Мал би я слово або два кед би ше любело Богу нєбесному и милосци вашей. Млодого оцец одповеда: Шлєбодно, цо вас Бог научел. Староста: Приблїжел ше нам дзень, хтори сце го од давна очековали, дзень радосци, а дзень и жалосци; вимага син ваш як од оца и мацери и од родительох своїх благослов, хтори йому будзе тот благослов до скончания вика. И вон вас через мнє модлї и одпитує, кед вас дакеди словом лєбо з дїлом укривдзел лєбо ублїжел, же бисце му шицки кривди и вини одпущели и од чистого шерца благослов на верх глави його положели. И так надалєй по апостолу Павлу, хтори нас опомина: аз же оставим дїла темная и облечем ся 217

во оружиє свита. Так и вон нєшка охабя шицки свойо цемнї шлїди (по ноцох ходзел як леґинь) и свойо гришни драги; и так надалєй нас заш опомина апостол Павел во посланию, же всяк человек оставит оца и матер свою и прилїпит ше жени своєй и бист або во плоть єдину; сия тайна велия єст! Приятелю чесни, мали бизме слово до милосци вашей, кед би ше пачело Богу нєбесному и милосци вашей! Так читаме у Писму Святим: Кед цар асирийски Еменесар зарабровал народ израїльски, медзи другима бул вжати до плїну и праведни Товия, син Товиїлов. И дал му Господь благодать и доброту пред Еменесаром царом и бул му купцом. И пошол Товия до Мидиї и дал Гаваилу, брату Гавийову, у Раґох Мидийских стрибла дзешец таланти. И кед умар Еменесар цар, зацарел ше син його Сенахарим, а тот забивал народ израїлски и нє дал их анї поховац. А Товия потаємнє ховал Израїлтянох, братох своїх. Алє єден чловек удал Товию пред царом и вон мушел сцекац зоз Ниневиї. И розґрабани бул шицок маєток Товийов и нїч му нє остало. Та нє прешли анї пейдзешат днї, а Сенахарима забили його власни синове, спомедзи котрих Сахердан преглашел ше за цара. Тот Сахердан цар, поставел Ахияхара, сина брата Товийового, за управителя над цалим своїм царством. И заступел ше Ахияхар пред царом за Товийом и Товия пришол назад до Нинавиї. И кед пришол до свойого дому, врацена му була його жена Ана и син його Товия, и приготовели му красни обит. У тих дньох припомнул себе Товия о тим стриблу, котре дал Гаваилу у Раґох Мидейских и прегварел ґу себе: "Я од Господа уж модлєл, да ми пошлє шмерц, чом же нє волам ґу себе сина мойого Товию и нє виявим му тото, скорей як умрем?" И поволал го ґу себе и прегварел ґу ньому: "Чадо, кед я умрем, поховай ме. И же би ши нє уквилєл мацер твою: почитуюй ю цали твой живот и твор тото, цо єй миле будзе, и же биш ю нє розжалосцел. Паметай, чадо, же вельо ше вона нацерпела, док це принєсла на тот швет. А кед умре, поховай ю при мнє у єдним гробе. Цали живот, чадо, паметай на Господа Бога и же би ши нїґда нє ходзел по гришних драгох, бо кед будзеш твориц правду, поблагослови Господь шицки дїла твойо. З маєтку твойого давай милостиню и най при тим твойо око нє будзе завидне. И нє одврацай нїґда свойо од бидного, та и Господь нє обраци лїцо свойо 218

од тебе. Каждому чловекови котри ци поможе у роботи, дай му заслужену награду. И цо сам нєнавидзиш, нїґда то другому нє зроб. И вина пре пиянство нїґда нє пий и нє ходз у пиянству за живота свойого. Слухай совити од мудрих людзох, а вше, през цали живот твой, слухай Господа Бога и од нього модлї же би живот твой бул чесни и шицку твою роботу да Вон поблагослови. А нєшка ци виявюєм, же мам дзешец таланти стрибла, котри сом дал Гаваилу, сину Гаврийову у Раґох Мидийских. И нє бой ше, чадо, же зме худобни. Будзеш мац шицкого надосц, кед ше Бога будзеш бац и чувац ше од каждого гриха и кед твориц будзеш, цо миле пред Господом Богом. А тераз идз и поглєдай себе чловека котри пойдзе з тобу." И пошол Товия и нашол чловека по мену Рафаїла, а то бул ангел и привед го ґу оцу свойому. И озвал ше ґу ньому Товия: "Брату, з котрого ши племя, поведз ми?" А вон гварел: "Я Азария, велького Ананиї." И гварел ше му Товия: "Витай у мнє и чи би ши пошол зоз сином моїм и кельо би ши питал за то?" А ангел му одповед: "Драхму на дзень." И гварел му Товия: "Кед ше здрави врацице, ище ци дам и вецей." И кед були готови на драгу, поблагословел их Товия и гварел: "Най вас поблагослови Господь Бог нєбесни и ангел Божи най путує з вами!" Так, приятелю чесни, и ми ше вибераме з вашим сином днєшнього дня на таку драгу. И ви благословце сина свойого, як стари Товия. Ту маце слово милосци вашей! Староста у доме млодей Придзе пред дзвери, поздравка: "Слава Исусу Христу" и гутори: "Приятелю чесни, так чуєме, же медзи вами Христос пребува?" Видавач одповеда: "Єст и будет!" Староста: "Ми тераз так путуєме, як путовали троме кральове на Рождество Христово. И пришли вони до Єрусалиму ґу Иродови и 219

питали ше му: "Дзе же цар юдейски, котри ше народзел? Бо зме видзели на востоку гвизду його и пришли зме ше му поклонїц." А кед пришли до Вифлеєму, поклонєли ше му и принєсли дари: ливан, смирну и злато. Так, приятелю чесни, и ми принєсли зоз собу красни дари: виру, любов и потїху. Ту маце слово милосци вашей! Видавач: Трох кральох гвизда провадзела, а я у вас нїяку гвизду нє видзим. Староста за столом у млодей Староста: Приятелю чесни, мали бизме слово до милосци вашей, кед би ше пачело Богу и милосци вашей! Видавач: Шлєбодно цо вас Бог научел. Староста: Так читаме у Писму Святим: Кед ше млади Товия и ангел приблїжели ґу Раґи Мидийскей, гварел ангел Товиї: Брату, нєшка будземе у Рагуила, у твоєй родзини, а ма вон дзивочку єдинїцу котрей мено Сара. Побешедуєм з єй оцом о тим, же би вон ю дал тебе за жену. И пришли до дому Рагуилового и вишла опрез нїх Сара и радосно ше привитала з нїма и уведла их до дому. И озвал ше ґу нїм Рагуил: Откадз же сце, браца? А вони му гварели: Зоз Нинавиї. И питал ше им далєй: А чи познаце ви там брата нашого Товия? И одповед млади Товия: То оцец мой. На то станул Рагуил и побочкал го и гварел му: Доброго и благого чловека ти син. И зробел Рагуил вельку госцину. А Товия прегварел ґу ангелови: Азарийо, брату, спомнї о тим о чим ши ми на драже бешедовал. А Азария погуторел Рагуилови о тим дїлу. И гварел Рагуил Товийови: Єдз и пий, и вешель ше у моїм доме, бо ти достойни да вежнєш мою дзивку за жену. И поволал Сару дзивку свою, и вжал ю за руку и придал ю Товиї за жену и гварел: Вежнї ю себе, по закону Мойсейовим, и одведз ю до оца свойого. И поблагословел их. Ту маце слово милосци вашей. Видавач идзе вонка опатриц чи шицко у шоре и враца ше з тима словами: Думам, же и вас ту тота радосц обчекує, яка обчековала младого Товию и Рагуила. 220

Староста пита покрейтку и желєни венчик Староста: Приятелю чесни! З Адамом ше почал род людски и людзе цо далєй, вше баржей почали гришиц. И гварел Бог: Нє будзе Дух мой пребувац медзи людзми и знїщи шицко, од чловека до скота. Алє бул єден чловек справедлїви, а мено му було Ной. И гварел Бог Ною: Прето же ше наполнєла жем нєправди и огорчели людзе шерцо мойо, знїщим тот род з воду. А ти направ себе кораб з древа цо нє гнїє и направ себе у нїм биванє. И правел Ной свой кораб сто роки. И гварел Бог Нойови: Войдз до кораба, ти и жена твоя и синове твойо и жени синох твоїх. И вежнєш зоз собу од скотох и птицох по пару. И зробел Ной шицко цо му заповедал Бог. И завар Бог дзвери кораба и пущел диждж на жем през 40 днї и 40 ноци. И отворели ше жемни жридла и шицки ше моря зляли и превисшела вода гори араратски. И плївал кораб поверх води 150 днї. И нє забул Бог на Ноя и пущел витор на жем и зменшала ше вода, а кораб станул на горох араратских. И по штерацетим дню отворел Ной облачок и пущел гаврана, же би видзел чи одступа вода од жеми, алє вон ше нє врацел. И пущел голубку, алє и вона нє нашла ногом своїм одпочивок и врацела ше до кораба. И причекал Ной ище седем днї и заш послал голубку, а тота, кед ше врацела, принєсла желєни конарчок маслїнов. И приял ю Ной радосно, бо по тим познал же одступела вода од жеми. И радовал ше з цалим домом своїм. Так, приятелю чесни, кед би ви и нас могли так зрадовац, як цо ше зрадовал Ной кед му голубица принєсла желєни конарчок. Ту маце слово милосци вашей! (Видавач приноши на танєру желєну покрейтку, потим приводзи дружки, а на остатку млоду. Там их сочетаю и шедаю шицки за стол.) Староста пита ручнїки Староста: Приятелю чесни! Так читаме у Святим Писму: Приготовел цар малженство синови свойому. И гварел вон рабом своїм: Идзце и приведзце ми людзох на малженство же би ше 221

наполнєл мой дом. И пошли раби и приведли. И явели цару же шицко уж готове. И кед пришол цар, збачел єдного цо нє бул облєчени до шматох свадзебних. И озвал ше ґу ньому: Як ти мог присц, а нє облєк ши ше до шматох свадзебних? Так, приятелю чесни, и ми вас модлїме да нас облєчеце до тих шматох свадзебних и кед придзе господар дому того, да ми нє учуєме прикри слова, як тот госц. Ту маце слово милосци вашей! Староста випитує млоду до винчаня Приятелю чесни, мали бизме слово до милосци вашей, кед би ше любело Богу нєбесному и милосци вашей! Так читаме у Святим Писму: Кед ше наполнєли штерацец днї малженства, станул млади Товия и прегварел ґу Рагуилови, швекрови свойому: Одпущ ме до дому, бо оцец и мац моя чекаю на мнє. А Рагуїил станул и дал му Сару, жену його и благословел их и гварел: Най вам будзе на помоци, чада, сам Бог нєбесни. Дай, Господи, же би очи мойо скорей як ше замкню видзели унукох моїх, а синох ваших. И прегварел ґу дзивки своєй: Почитуй швекрох своїх, вони од нєшка родичи твойо, же би я за тебе лєм добре слово чул. И побочкал ю. И потим одишол Товия и благословел Бога. Так и ви, приятелю чесни, поблагословце нас на тоту драгу. Ту маце слово милосци вашей! Староста вола приданцох на свадзбу И видзел млади Товия же затримал го швекор його и прегварел ґу Рафаїлови: Азарийо, брату, веж слугу и два дружки и идз до Мидиї ґу Гаваилу и принєш ми стрибло и приведз их на свадзбу. Одишол Рафаїл и дал му стрибло и приведол их на свадзбу. И була там радосц велька! Так, приятелю чесни, и ви позберайце род свой, а ми пошлєме слугу нашого, котри вас приведзе до чесного свадзебного дому, на таку радосц, яка була у Рагуиловим доме, да ше вєдно з вами розвешелїме. 222

Ту маце слово милосци вашей! Староста припитує млоду у новим родзе Приятелю чесни! Так читаме зоз Писма Святого: Каждого дня виходзела жена старого Товия на драгу и випатрала сина свойого. И єдного дня збачела вона його здалєка и прибегла и руцела ше на шию синови свойому и заплакали обидвойо. А стари Товия вишол на дзвери и поклєкнул, а син прибег и подзвигнул оца свойого и кед збачел Товия сина свойого, облапел го и заплакал: Благословени буди, Господи, и благословене най будзе мено Твойо, бо ши ме покарал и помиловал и тераз заш видзим сина свойого. И вишол Товия опрез нєвести своєй и зрадовал ше єй и поблагословел ю и гварел: Придз, дзивочко, до дому мойого и най благословени будзе Господь Бог, котри нам це привед, а так исто и оцец и мац твоя. И була там радосц велька. Дай, Боже, же би у вашим доме була така радосц, як у доме Товийовим, кед приял нєвесту свою. Ту маце слово милосци вашей! Староста припитує млоду за полудзенком Приятелю чесни! Так читаме зоз писма св. апостола Павла: Брак єст честний и ложа нескверно. А псалмиста Давид заш гутори же и птица находзи себе дом и герлїчка гнїздочко дзе кладзе герлїчата свойо. Так, приятелю чесни, и ваша нєвеста вибрала себе сина вашого и ваш дом, же би з нїм вєдно малженски живот провадзела. Дай, Господи Боже, же би вони у тим живоце жили зєдинєни у любови и да им Бог да мир и здравє да жию Богу нєбесному на чесц и славу, а родичом на радосц и вешелє, да од нїх Бог шмерц оддалї, а красни живот да им предложи на многая лїта! Примце ю, як дзивочку свою, и радуйце ше у нєй, як ше радовал стари Товия Сари, нєвести своєй.

223

ВИДАВАЦТВО 1. Видавач кед придзе з приданцами до свадзебного дому, поздравка и започнє з тима словами: Приятелю чесни! Так читаме зоз Писма Святого: Кед видзел млади Товия же го затримал швекор його, прегварел ґу Рафаїлови: Азарийо, брату, веж слугу и идз до Мидиї ґу Гаваилу и принєш ми стрибло и приведз их на свадзбу. И одишол Рафаїл и дал му стрибло и приведол их на свадзбу. И там була радосц велька. Так, приятелю чесни, и ми прияли вашого слугу, котри нас привед до вашого чесного свадзебного дому, на таку радосц яка була у Рагуиловим доме, да ше вєдно з вами розвешелїме. Ту маце слово милосци вашей! 2. Видавач на одходзе зоз свадзби одпитує ше з такима словами: Приятелю чесни! Так читаме зоз Писма Святого: Кед ше Илия пророк помодлєл же би диждж нє падал, замкнул Бог нєбо на три роки и шейсц мешаци. Гварел Бог Илийови: Идз на поток Горафту и будз там, а я накажем враном да це кармя. И ношели му врани месо и хлєб, а з потока пил воду. И стало ше, же поток висох. И гварел Бог Илийови: Идз до Сарапти Сидонскей, до жени вдовици и будз там. Станул Илия и пошол и нашол жену як зберала древа, и гварел єй: Жено, прим ме и дай ми єсц. А жена му гварела: Нє мам лєм гарсточку муки и дакус олєю, а кед тото поєм, од гладу умрем зоз сином своїм. Гварел Илия жени: Нє бой ше, бо так гварел Господь: Гарсточка муки и наперсток олєю нє престаню док Бог нє пошлє диждж на жем и жем вида плод свой. Дай, Господи Боже, же би у тим чесним доме так нє преставало, як у жени вдовици кед Илию прекармела. Винчованки Винчованка на вечери при палєнки Приятелю чесни! Чесне собраниє! У мено оца и мацери свадзебних (або кед вєднак свадзба, вец родичох) витам вас, мили госци и приданци, нова родзино, нови сватове. Дзекуєм вам барз 224

крашнє же сце ше зишли преславиц дзень наших дзецох, хтори навершели леґиньски и дзивоцки стан зоз хторого ступели нєшка до нового животу супружеского. Вони нєшка пред священїком виявели любов и же ше нє опуща аж до шмерци. З тим намиреньом и ступели до Храму Божого, дзе прияли Святу Тайну – женїдби. Ми добре знаме же на тим швеце лєпше и красше од стану супружеского нєт, алє зна ше трафиц же и чежше нєт. Ту нас Святе Писмо учи: "Хто витрима до конца, тот спашени будзе." Так и нашо младенци, кед обецали нєшка єдно другому на Святей Евангелиї пред Святим Крестом и Святей Церкви же буду єдно друге почитовац и же єдно друге нє зохабя аж до шмерци, кед то виполня, теди им будзе лєгки живот на тим швеце. Теди их сам Господь Бог поблагослови як поблагословел трох патриярхох. Так, мили младенци, и я вас напоминам да слухаце совити од мудрих людзох, а вше през цали живот слухаце Господа Бога и од нього модлїце же би ваш живот бул чесни. Да вам Господь Бог поблагослови кажди крочай. То вам винчуєм зоз цалим собранийом щешлїви живот на многая и благая лїта, а нам шицким - Боже дай здраве! Винчованка видавача на питанковим полудзенку Приятелю чесни! Чесне собраниє! У мено оца и мацери питанкових, витам вас, нова родзино, нове сватовство. Я вас нєшка приял як видавач, з таку исту радосцу як цо приял стари Рагуил младого Товию з Рафаїлом ангелом. Вон кед их приял, перши слова му були: "Єдзце, пийце и вешельце ше у моїм доме." Шицки на тоти слова єдли и пили, лєм сам млади Товия нє єдол. Чом? Зато же нє знал чи му будзе Сара дзивка дана за жену. Теди станул ангел и побешедовал з Рагуилом о тей ствари. Стари Рагуил, Саров оцец, заволал дзивку Сару и вжал ю за руку и придал ю Товийови и гварел: "Вежнї ю себе по закону Божим и одведз ю до дому свойого". И благословел их. Так, чесне собраниє, и я, як видавач, достал сом власц од родичох млодей же сом шмел їх дзивку вивесц вашому панови млодийови за жену и нам шицким за панї млоду. Зато думам же и наш пан млоди може буц весели и радосни, бо му уж дзивка (по мену) дана за жену. Я им винчуєм з вами шицкима 225

вєдно же би були вше таки радосни и весели як цо су и нєшка, на многая и благая лїта, а нам шицким - Боже, дай здраве! (Тото може гуториц и старши староста, лєм поменя мена бо є видавач.) При вину староста на питанкох, на свадзебней вечери видавач Приятелю чесни! Чесне собраниє! У першим шоре барз крашнє дзекуєм панови старостови (видавачови) хтори нас крашнє привитал у мено оца и мацери питанкових (або свадзебних). Надалєй, як видзиме яки ту радосни и весели питанки (або свадзба), така иста весела свадзба була и у Кани Галилейскей, дзе бул сам Исус Христос, Пречиста Дїва Мария и 12 апостоли. Там були госци шицки весели же шицко вино свадзебному оцови попили. Кед ше дознал свадзебни оцец, гварел домашнїм своїм – цо маме робиц? Госцох маме, а вина нє маме? Теди Пречиста Дїва Мария пошла ґу Исусови и гварела: "Сину, вина нєстало". Исус гварел Мариї: "Ище нє пришол мой час." Розказал слугом да наполня шейсц коршови з воду, и кед му принєсли, поблагословел и претворел воду на вино. Так исто зоз своїм присуством поблагословел кажду християнску свадзбу. И я нєшка як староста (або видавач) од оца и мацери достал власц да вас напоминам, да шмело пиєце и да шицки на тей свадзби (або питанкох) весели будзеце. Най буду весели и тоти два особи котри покладали (або буду покладац) єдно другому виру, любов и чесносц супружеску на Св. Евангелиї пред Св. Крестом у Св. Церкви да жию Богу нєбесному на чесц и славу, оцом и мацером на радосц и потїху. Да медзи нїма Исус Христос утвердзи мир и любов и да их од шмерци оддалї, а красни и длуги живот предложи, то им я винчуєм! На многая и благая лїта, а нам шицким – Боже, дай здраве! Видавач и староста кед одходза дому Приятелю чесни! Так читаме зоз Писма Святого: "Кед ше Илия пророк помодлєл же би диждж нє падал, завар Бог нєбо три роки и шейсц мешаци. Гварел Бог Илийови: Идз до Сарепи Сидонскей, до жени ґдовици и будз там. Жена му гварела: 226

Лєм гарсточку муки и кус олєю мам, а кед тото поєм, од гладу умрем и я и мой син. Гварел єй Илия: Жено, нє бой ше, бо так гварел Бог: гарсточка муки и наперсток олєю нє престаню, док Бог нє пошлє диждж на жем и жем вида свой плод. Дай, Господи Боже, же би и у тим чесним доме так нє преставало, як у жени ґдовици, кед Илию прекармела. Далєй староста дзекує оцови и мацери и по шоре шицким послужительом на свадзби, на остатку и цалей свадзби, и одходзи дому. Винчованки – додаток I Но, чесни приятелю и нови родзе! За добре здраве и за тот дом, и за тоти два персони котри прияли нєшка стан малженски, сакрамент шести. Най их Бог благослови як благословел трох патриярхох: Аврама зоз Сару, Исака з Ревеку и Якова з Рахилю. И да вони жию Богу нєбесному на чесц и славу, оцови, мацери на радосц. И да од нїх Бог шмерц оддалї, а красни живот да им предложи. То я им винчуєм на многая лїта! Надалєй винчуєм шицким и каждому, хтори зме ше ту зишли до того чесного свадзебного дому. Же бисце ше шицки добре наєдли и напили и же бисце шицки були щешлїви. Же би вам ноги лєгко преплєтали и же бисце нїґда нє вистали. А по шмерци шицки до раю да пойдземе и знова вешелє да почнєме! II Но, чесни приятелє и нови родзе! Дзвигам тот погар у чесц нашим млодятом, хторим ше нєшкайшого дня виполнєла їх давна надїя и сладко-радосни сон о їх малженским живоце и щесцу. Як цо до нєшка нє дали нїяким бабским плєтком да им помуца їх сладки сон, так и од нєшка най у їх шерцох гори исти пламень любови док тирва у нїх пламень живота. И да свою любов соєдиня до єдного нового живота хтори живот най им будзе вична радосц и нам тото вино на ужиток. 227

III Дзвигам тот погар на чесц нашим млодятом! Яґод цо погар полни вина, так и нашо шерца полни добрих жаданьох. Бог благословел и утвердзел сладку звязу ваших душох, мили млодята! Любов хтора вас нєшка вяже навики най би вас вязала. И так, зоз любову у шерцу и глїбоку нєпоколїсану верносцу у першох, єдно шерцо, єдно цело, з руку под руку щешлїво да путуєце по дражки живота. Зоз ваших очох блїска щесце и блаженство, бо сце циль цеплих своїх жаданьох посцигли. На швеце нїч нєт цо би ше могло виєдначиц зоз щесцом хторе тот час полнї вашо шерца. То щесце, то райски чувства милих особох хтори ше медзисобно любя и хторе гутори да ше цали живот медзисобно ущесцую. Мац ище єдно шерцо, на хторим у радосци и жалосци спочивац можеш и як у радосци так и у жалосци цепли чувства буду полнїц шерцо и гонїц го да вше єднак дурка. Тото дурканє у першох буду чувства хтори це дзвигню понад жем до нєбесних висинох. Озбильни длужносци хторим идзеце вочи, алє тоти вам длужносци гоч буду чежки – лєгки буду кед ше медзисобно будзеце любиц и поштовац. Мож з роботу и трудом здобувац, а жена з меркованьом и почитованьом склада и чува. Дзе златне правило тото влада, там и Божи благослов нє хиби. Так най будзе и у вашим доме. А кед так будзе, вец и нашо жаданя буду виполнєни, и у вашим доме квитнуц будзе щесце и кажде задовольство. И так чувайце любов и виру. У радосци и жалосци вирно ше тримайце єдно другого до гроба. Та нато сце нєшка и пришагали! И най да милосердни Бог, да по пейдзeшат рокох зоз дзецми и унуками, здрави и весели преславице нєшкайши дзень. То я вам винчуєм и жадам. Най жию млодята многая лїта!

Дружба приноши вино 228

ТРAДИЦИЙНE КОНОПAРСТВО 229

230

КОНОПА У ЖИВОЦЕ, ПРИВРЕДИ И ОБИЧАЙОХ БАЧВАНСКИХ РУСНАЦОХ Конопа зоз фамелиї конопи хтору ше хаснує за доставанє влакнох (по латински Cannabis sativa) походзи зоз заходней и южней Азиї. Вона єднорочна рошлїна и за преробок ше хаснує и мужески и женски стебла. За доставане влакнох ше, углавним, хаснує мужеска рошлїна, а женска приноши нашенє. Висина им розлична (рошлїни з нашеньом вше висши од тих без нашеня), а и у ґеоґрафским поглядзе обачлїви виражени розлики. Конопа звичайно висока понад два метери. Кед стебло висше, вeц лєпше и влакно, т.є. длугше є и еластичнєйше. Прето ше баржей ценї тоти сорти хторим штредня висина векша. Зоз своєй прапостойбини у Азиї конопа ше ширела у даскелїх напрямох, а познате же ше ю ховало барз давно (у Китаю 2 500 роки пред нову еру). Рахує ше же ю Славянє прилапели прейґ Скитох, Ґерманє тиж так, алє ю велї стари народи нє познали и нє ховали (Єгиптянє, Євреє, Феничанє, Греки, Римянє). До Европи конопа преширена прейґ степи централней Азиї, коло Каспийского моря и по долїни Дунаю. Друга драга ишла прейґ Малей Азиї, Сицилиї, Апенинского полуострова аж до Ґалициї. На южнославянским подручу шe ю хова у шицких обласцох, алє найпознатша и барз ценєна конопа з Войводини и з долїни Южней Морави. Рижни домашнї сорти були оплеменєни з квалитетнима италиянскима сортами и турску конопу. З рижнима крижанями посцигнуте же ше за домашню роботу конопа шеє и у менєй вигодних обласцох, у бреговитих и горских крайох, на висини и понад тисяч метери. У одношеню на предвойнови период, поверхносци зашати з конопу у южней Панониї були у тирвацим опадованю по 1960. рок. Конопу вше баржей вицискує синтетичне влакно, и попри тим же за даєдни одредзени наменки конопа остала подполно нєзаменлїва, наприклад при вирабяню штранґох за ладї. Понеже вше баржей щезує у текстилней и прерабяцкей индустриї, конопа 231

траци свойо значенє и у домашнїм виробнїцтве. 278 У усней традициї бачванских Руснацох часто ше споминаю часи кед ше зоз зашеваньом и преробком конопи занїмало такповесц кажде ґаздовство. Пред даскельо дзeшатки роками ище ше могло видзиц старши жени як обрабяю конопу. Окреме жимски вечари були виполнєни з длугима розгварками о дзивоцких ладох, кед ше источашнє на прадкох у сушедстве интензивно робело на предзеню и сортованю нїткох за домашнє платно. Влєце ше могло видзиц ґрупи женох хтори у хладку на драже обрабяли клоче, а на пияцох и вашарох хлопох як предаваю снопи конопи або бали конопового влакна. Нєшка скоро нїхто нє предзе. Тканє ше ище покус отримує, алє ше хаснує лєм предза хтора остала од скорейшей продукциї. Тка ше керпари, бо за тканє другей файти платна нєшка нєт досц предзи. Кед же потребне, хаснує ше преостати резерви домашнього конопного платна, а иншак продукти з конопи домашнього виробнїцтва заменєни з платнами иншакого сировинского составу. У сербским и горватским язичним подручу шe хаснує два назви за конопу — "конопля" и "куделя" 279, або лєм єдну "конопля"280 ( "куделя" означує предзу з конопи)281, а южнопанонски Руснаци маю лєм єдну назву — "конопа". З тим словом ше означує и рошлїну и саме влакно. Нє познате нам же би ше тота назва у прешлих часох розчленьовала и попри тим же сучасни руски язик прецерпел одредзени пременки. 282

278

О конопи подполнєйше опатриц: Poljoprivredna enciklopedija, 1, Zagreb 1967, б. 612—618.

279

Вук Стеф. Караџић, Српски рјечник, Београд 1935, б. 299, 322; Petar Skok, Etimološki rječnik hrvatskoga ili srpskoga jezika, II, Zagreb 1972, б. 222; Miodrag S. Lalević, Sinonimi i srodne reči srpskohrvatskoga jezika, Beograd 1974, б. 291. 280

Речник српскохрватског књижевног језика, књига друга, Нови Сад— Загреб 1967, б. 824—825. 281 Истe, кнїжка треца, Novi Sad—Zagreb 1969, б. 111. 282 Поровнай: Е. Бошай, Ю. Ревай, М. Бращайко, Мадярско-руський словарь, Ужгород 1928.; М. М. Кочиш, Приручни терминолошки речник српскохрватскорусинско-украјински, Нови Сад 1972. 232

Розвиток продукциї конопи у матичних обласцох Беруци до огляду факт же Руснаци до Бачкей нє пришли з истей ґеоґрафскей, етнїчней и дружтвеноадминистративней обласци,283 мушиме пойсц по драгох їх селєня до карпатских и прикарпатских крайох. 284 Народна културна

283

История южнопанонских Руснацох ище нєдосц преучена. Нєт затераз анї єдно фундаменталне дїло зробене з тей обласци, та прето до виходзеня историї южнопанонских Руснацох хаснуємє менши роботи: С. Гавриловић, Прилог историји Русина у Бачкој средином 18 века, Зборник за друштвене науке, 48, Нови Сад 1967, б. 106—113; Р. Јеремић, Бачки Руси (Рушњаци, Русини), Прилози Летопису Матице српске, књ. І, св. 2, Нови Сад 1928, б. 49—67; Г. Костельник, Значенє Керестура, Руски календар за южнославянских Русинох на прости рок 1925, С. Карловци 1924, б. 58—72.; Н. Олеаров, Исторіа русского народа, Нови Сад 1934; Я. Сабадош, Походзене и приход Руснацох до Бачкей, "Шветлосц", часопис за литературу и културу, рок III, З, 4, Руски Керестур 1954, б. 193—204, 269—280; О. Тимко, Населєнци Керестура и Коцура, "Шветлосц", часопис за литературу, културу и дружтвени питаня, рок VII, 2, Нови Сад 1969, б. 143—163; Л. Ћелап, Колонизација Запорошких Козака у данашњој Војводини у XVIII столећу, Зборник друштвених наука Матице српске, 24, Нови Сад 1959, б. 122— 123; Е. Џуња, О досељавању првих Русина у Војводини и њиховом животу, Годишњак историјског друштва Војводине, Нови Сад 1951, б. 47—54. 284 Я. Сабадош, наведзене дїло, б. 193, 199: "Тота часц Карпатох одкаль пришли нашо предки, а дзе и нєшка жию нашо браца по бешеди, волаю ше Восточни Бескиди лєбо Лєсово Карпати... до Керестура насельовали Руснаци зоз Земплинскей и Шаришскей, а до Коцура зоз Боршодскей и Абауй-Торна вармедї... Насельованє було... з вельо валалох, бо кажди феудални пан пущал лєм звишок роботней сили на своїм маєтку."; М. Мушинка, Потерашнї резултати виглєдованя култури югославянских Руснакох, "Шветлосц", часопис за литературу, културу и дружтвени питаня, рок IX, 4, Нови Сад 1971, б. 334: "Як цо шведоча зачувани писани документи, руски колонисти походза з рижних часцох Карпатох (зоз Земплину, Шаришу, Спишу, Закарпатскей України, Галичини).; R. Jeremić, наведзене дїло, б. 49: "Ali nisu oni u Bačku došli svi iz jednog mesta, već iz nekoliko raznih naselja ispod Karpata, iz Hornjice, kako oni i sada zovu svoj stari kraj, te ni u vreme doseljavanja nisu oni svi jednako govorili: jedni su besedili karpato-ruski, bez tuđih primesa, drugi su zanosili na slovački, treći su u svome govoru imali dosta mađarskih izraza, a po prezimenima prvih doseljenika koja su zabeležena u matrikulama krsturske parohije vidi se kako su jedni imali čisto karpatska prezimena, drugi mađarska, treći slovačka, četvrti poljska, što znači da su im se preci doselili iz jednog nacionalno mešovitog kraja, iz zone gde se sučeljavaju Rusi, 233

традиция южнопанонских Руснацох вязана и директно и индиректно за народи хтори ше виками збиваю и преплєтаю праве у карпатских горох и коло нїх. Прето и у поглядзе преучованя значеня яке за бачванских Руснацох мала конопа треба рушиц праве од тих обласцох 285 и жительства хторе и по нєшка там жиє: Поляци, Словаци, Українци... Територия Польскей характеристична по преробку конопи ище од найвчаснєйших часох. Влакнасти рошлїни, лєн и конопу, прерабяло ше за власне хаснованє, алє значна часц влакнастих сировинох и готових продуктох, окреме од часу кед ше розвили приморски пристанїща Ґданьск и Колобреґ, вивожени и до других жемох. Феудални дружтвени одношеня, попри инших обовязкох, условйовали же "chłop pańszczyzniany zobowiazny buł do uprawy i obróbki lnu, niekiedy takže i konopi, jako formu obowiazkowych śiadczeń na rzecz dworu", а тиж так же "chłop pańszczyzniany buł takže dawać do dworu daniny w postaci włókna, przedzy, płótna oraz szęsto jeszcze obrabiać surow dworskie".286 Як видзиме, потреба за влакнасту сировину и продуктами зоз лєну и конопи, як и можлївосц доброго заробку од вивозу, спричинєли же польски феудалєц примушовал своїх крипакох на таку файту даваньох. Зоз самим тим, дружтвени одношеня у тим чаше прилагодзовани ґу привредним, економским потребом пануюцого пасма людзох. Подобни стан и на териториї хтору населюю Словаци. У Словацкей тканє уж у штреднїм вику прияло прикмету мануфактурней, ремеселнїцкей дїялносци. Творя ше цеховски Slovaci, Poljaci i Mađari. S njima je u Bačku došlo i nekoliko Rumuna koji su se Ruskinjama oženili i porusinili." 285 М. Ковач, Материјалне и духовне вредности културног наслеђа југословенских Русина као основа њиховог даљег културног развитка, Традиционална култура, Нови Сад 1971, б. 227: "Обрада кудеље и лана је у нашем случају посебно карактеристична. По називима производа (влакно - волокно, пачески - пачиски, клоче - клочча) или детаљима ткалачког стана – разбоја (кросна, кудзель, ставки, чоп, чолнок, нїчельнїци — качаци пранїк, пераци столок, луг, бардо, слупки, цворень, основа, подножаї итд.) који су готово истоветни са називима који се и данас користе у крајевима Западне Украјине, ми можемо сигурније доносити одређене закључке." 286 М. Ріесiukiewicz, наведзене дїло, б. 9. 234

орґанизациї хтори, унапредзуюци свою продукцию, досцигую високи квалитет. З тим ше пребиваю и на иножемни пияци. Їх продукти глєдали аж и арабски тарґовци.287 Даєдни обласци постали на тот способ барз познати по ткацтве, окреме по тим же у продукциї платна будую власни смак и власни характеристични ознаки: "Na východnom Slovensku v Prešovskom kraji možno rozoznávat' štyri hlavné oblasti: а) oblast' tzv. prešovského tkania, kotrú tvoria obce okresu Prešov a Sabinov; tkanie 'na dosku' vel'mi náročné, b) oblast' Bardejovského okresu smerom na Stáru L'ubovňu a Svidnik; tkanie "smuškového drilichu" a tzv. 'drilichu navracaného', с) oblast' zemlinského tkania 'na kocku', ktorá sa začin už v dedinách Prešovského okresu (Drienov, Ličartovce), a tiahne sa cez Vranov, Humenné a Mihalovce smerom na východ, d) štvrtú oblast' horské okresy Snina a Medzilaborce, kde sa okrem tkania smužkového a navracaného drilichu vyskytuje tkanie vlnenich látok a pokrovcov."288 На України продукция конопи була условена з даєднима вигоднима факторами. Єден з тих бул розвой землєдїлства хтори ма коренї ище у епохи триповскей култури, и при старих Славянох була єдна спомедзи найважнєйших дїялносцох. 289 З познєйшого пeриоду, з часох древней Руси, зачувани даєдни польопривредни алати: рало, древени плуг, мотика, соха, брана, коса "горбуша", цип, итд.,290 о нас тиж так упутює на барз розвиту традицию плугового польодїлства. Вироятно же уж теди конопа значи рошлїну хтора обовязно присутна у аґрарним способе привредзованя, бо ше у епохи феудализма спомина вєдно з найважнєйшима польодїлскима рошлїнами: ярцом, овсом, просом, гельду итд.

287

Исте, б. 142. F. Kalesný, Ludové umenie na Slovensku, Martin 1956, б. 139—140. 289 В. Ф. Горленко, І. Д. Бoйko, О. С. Куницький, Народна землеробська техніка українців. (Історико-етнографічна монографія), Київ 1971, б. 163. 290 Исте, б. 19, 31. 288

235

Тиж так, вигодносц була густосц населєносци Подкарпатскей обласци и прихильносц жительства ґу вредней роботи.291 Преробок конопи бул нательо розширени же ше, наприклад, при Лемкох ткацка дїялносц трима за главни и найзаступенши конар привредзованя. Лемки, попри задоволєня своїх домашнїх потребох, вивожели звишок продуктох до сушедних блїзших и дальших обласцох..292 На драги преходу и у нових обласцох У 18. вику дружтвено-историйни условия були вигодни же би ше до южней часци Панонскей ровнїни спущели и населєли рижни народи.293 Медзи тима приселєнцами, у рамикох

291

И. Врабель, Значеня с*яня лену и конопель на Подкарпатю, Великий сельскогосподарски календарь Подкарпатского общества наукь на рокь 1942, Унгваръ, б. 87. 292

Ю. Тарнович, Матеріяльна култура лемківщини, Краків 1941, б. 115—116. Историја народа Југославије, књига II, Београд 1960, б. 1085—1117; Я. Сабадош, наведзене дїло, б. 197, 198; Ґ. Костельник, Значенє Керестура, б. 66—68: "Ми нєшка, а особито у обичней бешеди — под меном 'Бачка' розумиме цалу вармедю Бач-Бодроґ. По цалей побиди над Турками при Зенти 1697. р. Бачка ше ошлєбодзела од Туркох. Алє вони ище остали за Тису — у Банату. Зос миром у Карловцох 1699. р. 26. януара война зос Турками заправо лєм прицихла, алє ше нє скончела. Док Турци шедзели у Мадярскей, дотля нємог настац мир. Аж зос миром у Пожаревцу 1718. р. 21. юлия, аж по нових побидох над Турками, Мадярска ше зос шицким очисцела од Туркох. Аж тераз пришол час, да ше на опустошеней жеми розпочнє нови живот. Яке було опустошене у Бачкей по вигнаню Туркох, можеме видзиц з того же 1720. р. у нєй (ту мам на розуме цалу вармедю Бач-Бодроґ) було лєм 30.868 души. У тим чишлє нєзараховани Жидзи, алє їх у тим чаше було барз мало у Бачкей, 1735. р. було їх лєм 95 души. Велї валали зос шицким препадли, а хтори и остали, нємали досц жительох, жe би шe сами од сeбe на скоро розмножeли и празну жeм обрабяли. Да плодна жeм нє стої у дeржави пуста, трeбало на тоту жeм насeлїц людзох зос тих крайох дзe було досц житeльох. По виганяню Туркох у Бачкeй були житeлє готово сами Сeрби и Горвати (Бунєвци и Шокци). Сeрби пришли до Мадярскeй кої сцeкаюци прeд Турками, кої як слуговe ('рая') Турком. Пeрши знїх шe присeлєли до Бачкeй уж на початку 15 столїтия... Насeльованє Бачкeй розпочало шe уж по 1712. року. Тeди ґроф Чаки Имрe, калочански архиeпископ, почал насeльовац свойо добра стаємних роботнїцох. 293

236

сиверовосточней миґрацийней ґрупи, були и Руснаци. Спрам податкох хтори виноша др Г. Костельник, О. Тимко, Я. Сабадош и други, миґрацийна струя Руснацох зоз прикарпатских обласцох, такволаней "Горнїци", до Бачкей нє була директна алє ше Руснаци одредзени час затримовали на роботи у мадярских феудалцох.294 Нє мож зоз сиґурносцу повесц у якей мири ше на тей драги занїмали зоз землєдїлством. Вироятно же вецей ховали статок, бо вон у таких условийох сиґурнєйши маєток, а попри тим и рухомши. 295 Медзитим, мож предпоставиц же шали конопу як єдну з найнужнєйших рошлїнох. Понeже то єднорочна рошлїна (од зашеваня по жнєцє прейдзе 13—18 тижнї) и же ше може прерабяц зоз кратшим затримованьом на єдним месце, конопа була погодна за руске миґрацийне жительство. Попри тим, конопа глєда засицену жем, т.є. добре гноєну або нєхасновану. Кед у керченїскох вельких лєсох Руснаци садзели найпотребнєйше, як твердзи О. Тимко, вец така жем була наисце погодна за єднорочне пeстованє конопи. Ище єден податок потримує факт же ше Руснаци, як миґрацийне жительство, мушели сами намирйовац з влакнастима рошлїнами, медзи иншим и з конопу. Бо, Мадяре як статкарски жителє нє ховали и нє прерабяли влакнасти рошлїни, алє углавним лєм скору и волну. 296 З нїма Руснаци нє могли черац свойо продукти за конопу, алє одходзаци зоз подруча дзе була глїбока традиция преробку и конопи, могли вихасновац свойо знанє и предавац готови продукти. Єст можлївосци же тоти продукти могли набавиц и од другого славянского жительства Моцнєйшe шe рушало на насeльованє по 1730. р. а ищe по 1748. р. Мария Тeрeзия 1762. р. видала росказ, жe у тих крайох дзe шe находзeла пуста жeм, властитeлє длужни свою жeм засeлїц... гарли шe Нємци до Бачкeй у вeльким чишлє. Од 1. мая 1784. р. до конца новeмбра пришло їх 2.075 фамeлиї; а од 1784. р. до 1786. р. 3.300 фамeлиї... 1785. р. пришли до Бачкeй даскeльо eзри запорошких козакох хтори вцeкли зос Русиї, и насeлєли шe при Зeнти. З тих козацох єдну часц Осиф II вжал до войска... От тих Руснацох козакох нєт нєшка анї шлїду. Вони були нєожeнєти, та шe скоро помишали зос другима нациями. Озда шe посeрбeли". 294

О. Тимко, наведзене дїло, б. 156—158, 162.

295

Исте, б. 159. V. Belaj, Pripremanje lana i konoplje za dobijanje pređe u okolici Varaždina, Godišnjak gradskog muzeja, 2-3, Varaždin 1962, б. 131. 296

237

хторе ше спущовало на юг Угорскей, насампредз од Словацох. Алє за таку констатацию муша нам буц познати податки кельо миґрацийни цеки Руснацох и Словацох були медзисобно повязани, з тим вецей же ше Словаци у Бачкей зявюю даскельо роки скорей як Руснаци. Попри тим, кед би раз прервали ткацку дїялносц, Руснаци би ше вироятно нє почали знова занїмац зоз тоту дїялносцу, з оглядом на нови животни условия. Як познєше увидзиме, податки указую же вони пeстовали конопу од перших дньох приселєня и же ю прерабяли. У догварки о насельованю Руского Керестура, хтора зложена медзи ерарску управу у Кули и новоприселєнима жителями Руснацами (17. януара 1751. року), медзи иншим стої (спрам др Г. Костельника: Значенє Керестура, бок 71): "же би ше сами од себе на скоро размножели и празну жем обрабяли. Да плодна жем нє стої у держави пуста, требало на тоту жем населїц людзох зос тих крайох дзе було досц жительох. По вигнаню Туркох у Бачкей були жителє ґотово сами Серби и Горвати (Бунєвци и Шокци). Серби пришли до Мадярскей кої сцекаюци пред Турками, кої як слугове ('рая') Турком. Перши знїх ше приселєли до Бачкей уж на початку 15 столития... Насельованє Бачкей розпочало ше уж по 1712. року. Теди ґроф Чаки Имре, Калочански архиепископ, почал насельовац на свойо добра стаємних роботнїцох. — Моцнєйше ше рушало насельованє по 1730. р. а ище по 1748. р. Мария Терезия 1762. р. видала росказ, же у тих крайох дзе ше находзела пуста жем, властителє длужни свою жем заселїц... гарли ше Нємци до Бачкей у вельким чишлє. Од 1. мая 1784. р. до конца новембра пришло їх 2.075 фамелиї; а од 1784. р. до 1786. р. 3.300 фамелиї... 1785. р. пришли до Бачкей даскельо езри запорошких козакох котри вцекли зос Русиї, и населєли ше при Зенти. З тих козацох єдну часц Осиф II вжал до войска... От тих Руснацох козакох нєт нєшка анї шлїду. Вони були нєженєти, та ше скоро помишали зос другима нациями. Озда ше посербели. За пустиню з меном Вельки Керестур треба голєм 200 фамелиї Руснацох униятох, и хтори там зосцу пойсц на шлїдуюци способ буду осиґурани: 238

"1. Допущує ше, да тоти жителє, хтори ше зосцу населїц на спомнуту пустиню, шицки буду Руснаци унияти, 4. ...А после двох рокох, гоч як би ше умножело тото место (т.є. Керестур), нє буду плациц вецей алє лєм 300 форинти порциї, а од зарна буду давац лєм седмину; ... а од капусти, конопох, цибулї як и од другей желєняви тиж нє буду давац 10. часц." Спрам того, кед державна власц новонаселєне жительство ошлєбодзела од плаценя дзешатини од конопи, ясне же ше тото жительство уж занїмало зоз хованьом и преробком тей рошлїни. Кед би нє познали тоту рошлїну, Руснаци би найскорeй нє мали потреби за таким повласценьом. Тиж так, кед би конопа нє заберала значнєйше место у їх привредзованю, таке повласценє би нє вошло до змисту Догварки. Руснацом було окреме важне зменшац рижни даваня держави у тих перших рокох пребуваня у новим краю. Требало дзвигнуц и змоцнїц власну економску базу же би ше понаправяли обисца и же би ше стабилизовали по рокох селєня. Тото цо глєдали же би було повласценe вецей як цо други повласценя допущовали напевно творело важну часц їх привреди.297 Преробок конопи, по нашим думаню, аж по початок 20. вику представял у першим шоре продукцию за власне хаснованє, потим и за предаванє звишку продуктох, алє у нєзначних количествох. Садзенє конопи нє могло мац векши розмири, бо конопа глєда добру жем, а найлєпша жем у керестурским и коцурским хотаре, местох з найвекшим процентом руского жительства, нє находзи ше у рукох селянох. 298 Аж зоз

297

Спрам догварки о насельованю Керестура видно же Руснаци були ошлєбодзени шицких порцийох и даваньох за штири роки. Шлїдуюци два роки ошлєбодзєни су од плаценя порциї вецей як 300 форинти и плаца лєм седму часц од жита, а подполно су ошлєбодзени плаценя за желєняву и конопу. 298 Я. Сабадош, наведзене дїло, б. 270: "Коцурским Руснацом була додзелєна пустара 'Стуб' (нєшка 'Ступа'), тиж досц мочарна жем"; Ґ. Костельник, Значенє Керестура, б. 71: "Так и у Коцуре, у Торжи, у Вербасу, у Червинки, у Филїпове итд. ерар бул жемски властитель. И до Керестура и до Коцура населеєл Руснацох ерар."; R. Jeremić, наведзене дїло, б., 56: "Kad su Rusini došli u Bačku, neki su dobili celu sesiju zemlje, neki ¾, jedni ½ sesije, a bilo ih je koji nisu dobili ništa, pa i sada ih 239

доставаньом векшого комплексу жеми з преорйованьом пажицох,299 купованьом300 и аґрарнима реформами 301, Руснаци маю можлївосц шац конопу у векшим количестве и на лєпшей жеми, цо ше, нормално, одражовало и на сам урожай. Спрам здогадованя Андрия Медєша, народзеного 1882. року у Руским Керестуре, кед вон бул хлапец "людзе нє шали вельо конопи, лєм к о р е ц - д в а, и то з руками". Вон твердзи же людзе у Руским Керестуре почали шац конопу у векших количествох аж 1909—1910. року. 302 Тото можлїве, бо ше уж концом 19. и початком 20. вику, спрам твердзеня М. Жироша, 303 видвоєли, видиферeнцовали два ґрупи селянох — тоти цо маю 20—З0, та и 50—60 гольти жеми и тоти цо нє маю жеми або єй маю барз мало. Тоти цо маю вецей жеми, такволани "ґаздове", могли садзиц индустрийни рошлїни, медзи иншим и конопу, бо безжемаше, пролетерият, твори туню роботну моц.304 Конопа, як нєобходна сировина за текстилну индустрию, ima veliki deo koji nemaju ništa ili ima ono malo zemlje što im je dodelila Agrarna reforma, no ima sada priličan broj malih sopstvenika sa posedima do 20 jutara zemlje, ima posednika i sa imanjima preko 50 jutara zemlje, ali ih je malo. U Đurđevu ima dosta bezzemljaša i među njima se ističu noviji doseljenici iz Ruskog Krstura i Kucure. Rušnjaci su u Đurđevu pre rata dolazili do zemlje kupovinom hipotekarnih zajmova koje im je mađarska uprava davala i sa malim kamatama." 299 Я. Олєяр, Живот ше чежко злєпшовал, Пионирска заградка, рок XXIII, 10. Нови Сад, 1969. б. 13. 300 R. Jeremić, наведзене дїло, б. 56. 301

О борби керестурсхких зємлєдїлцох обширнєйше опатриц: М. Жирош, Борба аґрарного пролетарията у Руским Керестуре, Народни календар 1972. Нови Сад 1971. б. 38—52. 302

Д. Сабадош, Наш землєдїлец, живот и наука, Русски народни календар "3аря" ; Нови Сад 1940. б. 128: "Но ишло ше и далєй, виберало и сорти нашеня, глєдал ше найлєпши шор у шацу. .. Кед ше то виплацело, землєдїлец преходзел баржей и на шаце индустрийских билькох як цо су: конопа." 303 М. Жирош, наведзене дїло, б. 33. 304 Капиталистични роботни одношеня могли ше при Руснакох зявиц и прейґ уплїву шветового пияцу яки ше зявює у безпоштредним сушедстве. Як наводзи Д. Илич (Оџаци, Војводина, знаменитости и лепоте, Београд 1968, б. 711), перши специялизовани вашар конопи отримує ше у Оджаку уж 1799. року. Дньово на нїм предано коло 1500 мтц влакна. Ту подаєдни европски жеми, окреме вельки фирми, мали свойо представнїцтва за одкуп конопи. Вашар ше отримовал каждого року и барз велька можлївосц же на нїм предавана и конопа котру випродуковали Руснаци. 240

достава ище векше значене у штредней Бачкей зоз зявйованьом модерней фабрики за преробок стебла и конопового влакна. Фабрика справeна 1907. року у Оджаку. 305 Тото вшелїяк мушело мац одраженя и на привреду руского жительства. Попри тим, зявюю ше купци и поштреднїки коло лиферованя конопи (углавним зоз шорох нємецкого жительства). З їх дїялносцу, конопа и обток полуфабрикатох тей сировини нагло скочели, звекшали ше, а з тим обезпечени заробок и за продуковательох. Праве кед продукция конопи и при Руснацох почала роснуц, кед ше до продукциї укладаю вше векши средства и кед ше конопа продукує у векшим количестве за индустрийни преробок, цена конопного влакна и глєданє конопового стебла нагло опадли. Починаючи од 1925. року, поглєдованє барз нєзначне. Новини на руским язику ("Руски новини за Русинох у Кралєвини СГС", ч. 15, 1929. р. бок 1) приноша вистку под насловом "Прецо конопа туня", же скорей їх конопу куповали Нємци (дума ше на Нємецку), а тераз вони купели вельке количество лєну зоз Совєтского Союзу, цо робя и други жеми Европи. Нємцом конопа зоз Кральовини СГС вецей нє була потребна. То час кед ше у Бачкей починаю чувствовац пошлїдки шветовей привредно-финансийней кризи. Кулминация тей кризи настава од 1929. по 1933. рок. Теди худобни безжемаше нє могли найсц роботи анї у вельких ґаздох. У нєдостатку пенєжного платного средства, готового пенєжу, руски пролетере, вєдно з другима пролетерами у Войводини, нє можу купиц анї основну животну поживу. Гоч роба у тарґовинох зрозмирно туня и єст єй досц, анї богати селянє нє маю можлївосци за єй купованє, бо цена польопривредних продуктох барз нїзка. И тото дакус тарґовини по валалох одвива ше прейґ черанки, як провадзацого зявеня у финансийней кризи. Наднїци були тиж так понайвецей виплацани у натури. Попри безжемашох и дробних власнїкох жеми, хтори найбаржей потрафени, почежкосци присутни и при ремеселнїкох и

305

D. Ilić, наведзене дїло, б. 711. 241

тарґовцох.306 Понеже индустрийни продукти за польодїлца релативно драги, бо вон нє ма досц пенєжни средства, виход находзи у тим же хаснує продукти домашнього виробнїцтва за задоволєнє своїх потребох у текстилу и предзи, а источашнє му тото и жридло заробку. З продуктами домашнього виробнїцтва подмирює цалу фамелию, а потим звишок продуктох предава и тото му приноши пенєжни добиток. 307 На тот способ ше конопа знова почина шац, бо ше вона виплаци баржей од гоч хторей рошлїнскей култури.308 Понеже конопа у велькей мери значела виход зоз чежкей ситуациї, вона убудуце будзе мац значну улогу у привреди. Од того часу, та аж по Другу шветову войну и познєйше, по пейдзешати роки 20. вику, Руснаци шали конопу у найвекших количествох. Поверхносц зашата з конопу у єдним ґаздовстве варирує од 0,5 по 5 гольти жеми. Рочнє лєм у Руским Керестуре зашати коло 2.000 гольти, або, з другима словами, 1/5 хотара.309 Спрам звиту Банскей управи у Новим Садзе, обявене же 1932. року у Дунайскей бановини було зашато 8.000 гектари конопи,310 а у Руским Керестуре рок познєйше було вивежено вецей як 60 ваґони преробеней конопи и достало ше коло 100 ваґони паздзера.311

306

Д. Биндас, Рациональне вирабянє конопи, Руски календар за южнославянских Русинох на прости рок 1937. С. Карловци 1936, б. 141; О. Рац, Класна борба роботнїка у привреди (у рукопису), Руски Керестур 10. октоб. 1970. б. 1. 307 Д. Биндас, Рациональне вирабянє конопи, б. 142. 308 Д. Биндас, Важност ремесельства, Руски календар за южно-славянских Русинох на прости рок 1931. Нови Сад 1930, б. 128; Я. Олєяр, Зос прешлосци Русинох у Руским Керестуре (з окремним огляднуцом на прикази и звичаї), Традицийна култура, Нови Сад 1971, б. 37. 309 Податки винєшени спрам оценьованя приповедачох. 310 Як зашата жем у Дунайскей бановини, Руски новини за Русинох у Кральовини Югославиї, рок IX, 31 (351), Дяково 1932. б. 4. 311 Д. Биндас, Рациональне вирабянє конопи, б. 142. Кед вежнєме податки же "коло 1955. року конопа заберала исти поверхносци як и пред войну" и же ше у Войводини продукує коло 15.500 ваґони конопи лєбо 39 посто цалей продукциї (Војводина, знаменитости и лепоте, Београд 1968, бок 128), 242

Робота зоз конопу приношела вельки хасен власнїкови, а на єден способ и роботнїкови пролетерови хтори робел з ню. Заняти у польодїлстве на польох з конопу, або у приватних фабрикох-роботньох, хтори Руснаци правя у тей "бурї конопи", роботнїк достава можлївосц за заробок и з тим сиґурносц за власну еґзистенцию и обстоянє своєй фамелиї. Понеже конопа почина значиц жридло заробку за польодїлске жительство у мертвей жимскей сезони, вона ше спомина як "попри хлєба (жита) найважнєйша рошлїна". 312 Продукция конопи, спрам словох приповедачох, вжала таки розмири, же нє було ґаздовства хторе з ню нє робело. Власнїки жеми шею конопу на своєй жеми, безжемаше робя "з рису". 313 Могло ше очековац же у такей ситуациї, кед поглєдованє жеми вельке, приходзело до арендациї жеми з боку роботнїцкого пролетерияту, бо вон з роботу на конопи може вецей заробиц и купиц жем на одредзени час. Медзитим, як наш питальнїк указал, арендованя жеми за зашеванє конопи нє було, або голєм нє у вираженей форми. Причина тому, з часци, вельке вихасновйованє жеми зашатей з конопу, потреба моцного гноєня, нєдостаток коньох и кочох итд., алє значну улогу одбавели и тедишнї дружтвено-социялни фактори. Висока цена жеми за обрабянє представяла гранїцу хтору худобне пасмо жительства чежко може прейсц. Аж по Другу шветову войну векши власнїки жеми маю интерес зоз затримованьом жеми обезпечиц за себе туню и сиґурну роботну моц, медзи иншим и за роботу з конопу. Аж по войни, кед окончена национализация и аґрарна реформа жеми, щезли вельки розлики у поглядзе жемового власнїцтва, алє ше тераз меня и ситуация, бо ше роботнїк обраца ґу роботи у индустриї.

виходзи нам же ше лєм у Керестуре пред войну випродуковало коло 3 посто цалей войводянскей продукциї. 312 Д. Биндас, Рациональне вирабянє конопи, б. 140. 313 Рис ше состоял од 9—11 часцох обробеней конопи. Догварка ше могла направиц на час цалей продукциї, од пририхтованя жеми по превоженє продуктох на предай, лєбо лєм за одредзени роботи; жац, мочиц, трец итд. 243

Час вершинскей продукциї конопи и єй продуктох принєсол у народзе присловку же "мож знац яке моцне ґаздовство уж по тим кельо ма мехи, поньви, коньски покровци, а ґаздиня у орманє влакна". 314 Тиж так, знало ше хто припада наймаєтнєйшому пасму — тот хто ма можлївосц "отвориц фабрику за преробок конопи". Добре ґаздованє: Южнопанонски Руснаци, кед ше селєли з Горнїци на юг, ношели зоз собу шицко цо мали. Медзи иншим, приведли себе аж и учителя и паноца. Принєсли зоз собу и здобуте знанє як ше то ґаздує, алє кед ше стретли зоз тиж новоприселєним нємецким жительством, було очиглядне же у ґаздованю Нємцом нє доросли. За Руснацох єдине ришенє було упатриц ше на нїх. Прето посилали своїх одроснутих синох служиц до нємецких обисцох и на таки способ учиц як ше поступа зоз статком же би од нього було вецей хасну, як то треба ушориц обисце у хторим було аж и чечуцей води, а окреме як треба обрабяц жем. У рускей традициї зачуване паметанє же желєзни єднїсти плуг першираз видзели при Нємцох, а ище баржей ше им попачел двоґач, бо зоз таким плугом ше оре два бразди нараз. Спочатку им, тиж, було чудне и шмишне же Нємци од нїх купую гной, алє кед спознали же погноєна жем дава лєпши урожай, почали ю и сами гноїц. У писаних документох зазаначене же Нємци нє дзечнє тарґовали зоз жему хтору достали од держави у чаше приселєня до Бачкей, а доконца, тримаюци Руснацох як себе ровних у ґаздованю, лєм Руснацом, нїкому вецей, пристали предац даяки фалаток достатого поля.

Руснак вожи гной у рокох пред саму Другу шветову войну

314

Д. Б. Ґаздовство, Шаце конопи, Руски календар за южнославянских Русинох на прости рок 1923, С. Карловци 1922, б. 132. 244

КОНОПA У ЖИВОЦE, ПРИВРEДИ И ОБИЧAЙОХ БAЧВAНСКИХ РУСНAЦОХ (2) Доставанє сировини Скорей як виложиме на яки способ ше достава конопу и як ше ю прерабя, огляднєме ше на подзелєнє роботи коло конопи вообще: 1. Спрам полу, робота ше дзелї на хлопску и женску; 2. Спрам рочного циклусу, робота ше дзелї на ярню, лєтню, єшеньску и жимску; 3. Спрам поступку, дзелї ше на доставанє сировини, преробок сировини и доставанє полуготових и готових продуктох. При бачванских Руснацох нєт строге огранїченє у поглядзе бранєня лєбо привилеґиї роботи зоз конопу. Подзелєнє на хлопску и женску роботу настава спрам природи самей ро боти. Так ше хлоп стара за доставане сировини, од пририхтованя нашеня и жеми, та по жнєце конопи. Жена аж по жатву ту нє ма даяку векшу улогу. Жатва ше окончує зоз здруженима моцами. Хлоп и жена буду вєдно робиц и при преробку конопи до влакна, а теди хлопска робота престанє. Хлопска и женска робота злуча ше знова кед ше предава на пияцу и вашаре, алє ту хлоп предава лєм полуготови продукти, а жена готови. Робота зоз конопу тирва дацо вецей як єден рок: єшеньске пририхтоване жеми, ярнї преробок жеми и шаце, позно лєтнє жнєце конопи, преробок конопи вєшенї и вжиме, продукованє готових продуктох. При продукованю нашеня, понеже ше хаснує домашнє нашенє, цали круг ше предлужує за ище єден циклус, за цали єден рок. Хронолоґийни поступок у процесу роботи поклопює ше зоз рочнима часцами, з тим же ше доставанє финалних продуктох часто одклада лєбо предлужує и зоз жимского часу, окреме

245

кед у питаню платно котре ше билї лєм теди кед єст досц слунковей шветлосци. Пририхтоване жеми Пририхтоване жеми и шаце то хлопска робота. Хлоп ю окончує сам, бeз жeновeй помоци. Длугорочне искуство научело продуковательох конопи же ше жем под конопу муши добре обробиц и на час пририхтац. Прето бачвански Руснаци шею конопу до жеми дзе було прeд тим жито. Звичайно ше гутори же "конопу треба класц до сцернянки". Таку жем трeба вецейраз преорац; першираз при угореню сцернянки (плїтке оранє), шлїдзи друге оранє после гноєня (тиж плїтке оранє), треце оранє – єшеньске, глїбоке, а за яр оставаю ище два — накадзи ше жем осуши после шнїгу и дижджох и пред самим шацом у маю мешацу. Оре ше шицкого пейц раз — вєшенї и пред шатву глїбоко, а три раз плїтко. После ораня жем ше подерля и побранї же би ше розбили векши груди. Вжиме жем одпочива препущена мразу, та так постава ище дробнєйша и мелчейша. Гноєне жеми обовязне. Нє даремно ше гвари же "конопа нє будзе у худобней жеми". Длуги час Руснаци гноєли лєм жем за конопу.315 Усна традиция гвари же гноїц научели од сушедного нємецкого жительства. Под конопу ше гної вєшенї лєбо на яр, у зависносци од хвилї, лєбо спрам власних похопеньох котре гноєне лєпше.316 Хаснує ше хлївски гной, а од 1924. року, як паметаю дзепоєдни людзе, почал ше хасновац и минерални гной. Медзитим, минерални гной ше трима лєм як додаток хлївскому 315

М. Биркаш, Дацо зоз живота и ґаздованя наших дїдох и прадїдох, Руски календар 1936, С. Карловци 1935, б. 137. 316 Д. Б., Ґаздовство. Шаце конопи, Руски календар 1923, С. Карловци 1922, бок 134; М. Биркаш, Дацо зоз живота..., бок 137; М. Шарик, Пририхтованє жеми за ярнї шаца, Руски календар „Заря", Нови Сад 1939, б. 129. 246

гною за котри ше гутори же "лєм торина од нього лєпша". На єден гольт хаснує ше 16 кочи гною — "два и пол до три ваґони". 317 Час за шаце конопи почина у другей половки априла и закончує ше до половки мая. Теди уж нєт мрази котри би могли начкодзиц пошатей конопи. Руснаци маю звик повесц же ше конопа шеє "од Дзуря до Дзуря". 318 Шало ше зоз руками; чловек вежнє мех за жито, завяже два наспрамни угли и преруци го прейґ плєца так же му мех придзе под пазуху. З лїву руку притримує отвор меха, а зоз праву бере нашенє и при каждим кроку зоз лїву ногу розруцує го опрез себе. Шаце зоз руку вимага вецей нашеня як шаце зоз машину. Кед ше шеє на машини, потроши ше 35—40 кг шеменцу на єден гольт. За красшу конопу, тоту за домашнє хаснованє, шеє ше и вецей шеменцу, 70—80 кг. 319 Яка ше поверхносц зашеє зоз конопу за домашнє хаснованє одредзує жена, ґаздиня, алє вона аж по жатву нє ма нач пойсц на польо. Жатва конопи Понеже ше жем после шатви побранї и пороля, зоз конопу нєт вецей роботи аж по жатву. Од шатви по жатву прейдзе 13 до 18 тижнї. Конопа котра зреє вецей як 15 тижнї нє барз добра за домашнє хаснованє, понеже влакно з такей конопи траци еластичносц. За индустрийни преробок конопа може зрец 18 тижнї, алє нє и вецей.

317

При Руснацох ше часто векши количества виражую у ваґонох (по чежини). Дзуря славя 23. априла лєбо 5. мая, у зависносци од того хто прилапел Григориянски а хто Юлиянски календар. 319 Д. Б., Ґаздовство, б. 134. 318

247

Жатва почина штредком авґуста и уж до половки септембра мешаца є закончена. Конопа ше таргала зоз руками, спрам здогадованя Андрия Медєшового, аж по 1906. рок. Од теди ше хаснує косир, понеже зоз нїм лєгчейше жац як таргац зоз руками. Трима ше же Руснаци достали косир од Нємцох. 320 И попри тим же ше хасновал косир, тарганє зоз руками ище длуго нє вимарло, понеже стари совитовали младим же конопу нє добре жац зоз косиром, бо "конопова сцернянка барз чкодлїва за жито кед ше на єшень пошеє до нєй, же жито згори и нє принєше класки" 321. Жнє ше на тот способ же ше зоз лїву руку "загамбра" єдно наруче конопи, а зоз праву з косиром ше реже аж коло самей жеми. Конопу ше склада до снопох, снопи ше вяжe зоз двома порвислами (зоз конопкох) при верху и при сподку, и на концу ше их склада до крижох — по 20 снопи поставени до копки. Роботу коло жаца конопи и вязаня снопох найлєпше зробиц додня рано, док єст роси. Теди лєгчейше робиц и снопи мож баржей посцискац. Накадзи огреє слунко, снопи ше склада до крижа. Кед же конопа вижата ище желєна, теди снопи останю нєповязани 3—4 днї же би ше конопа осушела. Тиж так, кед ше снопи повяжу за роси, а ґазда нє дума такой вожиц ко нопу на моченє, снопи останю у крижу даскельо днї най ше лєпше осуша. Спрам того кельо єст крижи, мож знац кельо будзе влакна, т.є. кельо ше напредзе и кельо платна мож виткац: 20 снопи = 1 криж 1 криж = 1 0 гарсци 10 гарсци = 1 венєц 1 венєц = 500—600 нїтки 100 нїтки = 1 пасмо 6—14 пасма = 1 предзенко 1 предзенко = 1 знак 1 знак = 5—5,5 метера платна

320

М. Биркаш, Дацо зоз живота и ґаздованя наших дїдох, Руски календар 1938, Р. Керестур 1937, б. 132. 321 Исте. 248

Спрам числох котри Руснаци хасновали при преробку конопи, мож заключиц же була присутна декадна система чишлєня. Тeхнолоґийни процeс прeробку Мочeнє конопи Конопу ше з поля вожи дому и склада до брадла, лєбо ше ю такой вожи мочиц. Спрам писаня М. Биркаша, 322 сушних рокох Керестурци вожели мочиц конопи аж до Мостонґи (нєшка у Сербским Милетичу), 25 км далєко, лєбо до Кули, 10 км далєко. Людзе ше здружовали и вєдно вожели конопу. 323 Кед було надосц води, конопу шe мочело у долїнох коло валала. Зоз индустриялизованьом преробку конопи почало ше копац долїни за моченє у котрих мож меняц воду. 324 Снопи ше у води склада до лавкох — кладзе ше шор снопох єден коло другого у длужини коло 3—4 м, а потим приходзи нови шор зоз верхом снопа обраценим на процивни бок. На тот способ ше посклада штири шори. Потим ше лавку закрива зоз блатом и чиря до води. Притримую ю два палїци зарити до блата на концох, а палїци означени зоз даяку рендочку же би их власнїк могол пренайсц и препознац. Моченє тирва 4—10 днї, у зависносци од хвилї и цеплоти води. Стояца вода у долїнох барз вигодна за моченє конопи, алє у долїни чежше робиц як у мурованих долїнох зоз котрих ше воду випущує. После моченя кажди сноп ше вимива же би нє бул од блата и же би ше змили погнїти часци. Снопи ше потим

322

Исте, б. 132—133. Податок ше може одношиц лєм на часи кед продукция конопи нє завжала векши розмири. 323

324

О будованю конопарньох медзи иншим опатриц: Лю. Медєши, Условия и будованє конопарньох при Руснацох, "Шветлосц" 2, Нови Сад 1975, б. 188—193.

249

попресцера сушиц. Под уплївом цеплих слункових зарйох приходзи до подполного оддвойованя влакна од стебла рошлїни. На тот способ олєгчана дальша робота коло доставаня конопи у влакну. Оддвойованє влакна Понеже у процесу моченя и сушеня конопи приходзи до оддвойованя влакна од рошлїни, потребне роздвоїц влакно и стебло. Тото ше посцигує зоз ламаньом рошлїни — конопу ше тре. Скорей шицкого, снопи ше зогрива на слунку лєбо у окремних пецох, а вжиме их мож вимражиц на моцним мразу. Конопу ше тре на церлїци. Церлїца стої на штирох ножкох и ма два основни часци; долня часц стабилна, а горня ше подзвигує и зоз ню ше биє по конопи. Зоз єдну руку ше подзвигує горню часц, а зоз другу ше намесца и притримує сноп. Зоз наглим спущованьом горнєй часци рошлїна, черстве стебло ше ламе и випадує паздзерче. Снопи ше перше трe од кореня, а потим другу половку од чулкох. Паздзерче ше хаснуе за топенє, за насиповане прейґ дражкох, а ридше и за посцелянє под статок. У сушарньох за конопу топи ше лєм зоз паздзерчом. Понеже у влакну ище вше єст паздзерча, а и же би влакно було цо мегчейше и еластичнєйше, гладзи ше го на гладнїци. Гладнїца ше розликує од церлїци єдино по тим же на долней часци ма место трох штири, а на горнєй место двох три зуби, мечики. Вироятно же бачвански Руснаци дакеди хасновали и иншаку файту гладнїци, понеже Андри Медєшов зоз Керестура памета же його мац гладзела конопу на гладнїци зоз єдним мечиком. Кед ше конопу витре, зоз єдного снопа ше достане єдну гарсц влакна. Таку гарсц влакна ше закруци до главки же би ше нє помервела, а главки ше склада до балох, же би ше их познєйше далєй прерабяло, лєбо ше зоз роботу такой предлужує.

250

Моченє влакна Кед же ше конопу рихта за предай, вец зоз складаньом конопи до балох робота закончена. Медзитим, влакно за домашнє хаснованє вимага дальши обробок. Влакно ше перше намака у води. Поступок подобни як и при моченю конопи, з тоту розлику же ше бали нє закрива зоз блатом як снопи, алє ше кажду балу зачири и притвердзи лєм зоз штирома колїками. Моченє тирва 6—7 днї. Кед нєт досц слунка и днї жимни, моченє тирва и длужей, алє тото ше одражи и на квалитет влакна. Влакно ше мочи же би було цо мегчейше, цо билше и же би ше зоз нїм могло цо лєгчейше робиц. Праве пре "красоту влакна" нє мочи ше го у тих долїнох дзе ше мочело и конопу и дзе вода забрудзена, алє у окремних долїнох лєбо дома у зваркох. Влакно постава ище билше кед ше такой после моченя пере на перацим столку. До води ше постави пераци столок (дакеди ше так роби на дворе), влакно ше добре намака до води и по нїм ше биє зоз пранїком. На тот способ, зоз механїчним поступком, чисци ше влакно и достава ше ценки и еластични нїтки. Осушене, випране влакно ноши ше до млїну "под камень". У млїнох були окремни каменї (познєйше желєзни назубени колєса) под котрима ше млєло конопу. На округлу подлогу по котрей преходзи колєсо ґаздиня пресцера конопу и превраца ю, розтреса и намесца кажди раз кед прейдзе колєсо. Процес тирва у зависносци од жаданя ґаздинї, котра зоз пальцами оценює чи влакно досц мегке. То звичайно тирва од пол до два годзини. Же би ше цо менєй трошело, млєло ше лєм влакно зоз котрого ше будзе ткац найлєпше платно, лєбо лєм вичесану конопу.

251

Чесанє конопи Конопу, влакно, чеше ше на щеци же би ше видвоєло длугши и кратши нїтки. Щец длугока коло 1 м, а широка 20—З0 цм. На штредку (до дески) забити желєзни зуби. Спрам того як густо поставени тоти зуби, єст два файти щеци — густа и ридка щец. Щец ше притвердзи на церлїцу, та ше на тот способ оможлївює роботу на шедзацо, а тиж так обезпечена подполна стабилносц и нє приходзи до преврацаня щеци при моцнєйшим потаргованю. Перше ше чеше на ридкей щеци. Роби шє зоз єдну руку, а зоз другу шє загладзує гарсц прецагнуту през щец при каждим замахнуцу. Єдна часц влакна остава на зубох, и то кратши лєбо змервени нїтки. Тото цо останє у рукох — вола ше влакно — кладзе ше до венца. Єден венєц творя 10 вичесани гарсци влакна. Тото влакно ше состої зоз найлєпших, найдлугших и найеластичнєйших нїткох, а хаснує ше го за тканє найкрасшого платна. Влакно котре остало на щеци чеше ше у дальшим процесу на густей щеци. Часц котра останє у руки наволує ше вимичка и хаснує ше ю за тканє платна слабшого квалитету. Кажда гарсц вимички закруца ше до бабки. Кед ше влакно достате на ридкей щеци вичеше ище на густей — постава финше, а остаток од нього наволує ше маковец. Зоз маковца ше тка платно котре треба же би було моцне, на мехи, золнїци и подобне. Тиж так ше зроби и зоз вимичку, та тото цо останє на щеци вола ше пачески. Вичесани маковец и пачески на густей щеци после чесаня зохабяю клоче котре ше нє предзе, алє ше з нього прави нїтки за покровци. На тот способ роздзелєне влакно може длужей стац одложене и охранєне, окреме од влаги (же би нє почарнєло) и од мишох.

252

Доставанє полуфиналних и финалних продуктох Зоз предзеньом, по тканє и билєнє платна, почина чисто женска робота и ридко було хлопа котри би знал таку роботу окончиц. Жени помагаю єдна другей. Дзекеди ше аж поволує старши, схопнєйши жени котри знаю без гришки поставиц предзу на кросна, а од чого у велькей мири завиши успишне тканє. Предзенє Кед преставаю роботи на полю, почина ше робиц у доме. Вєшенї почина домашня робота коло предзеня и тканя. Лєм у Керестуре ше знало котри то дзень. Перши дзeнь по "кулянским вашаре" (15. октобра) зоз пойдох ше знїмало кудзелї и - починали прадки. Старши ґенерациї паметаю же ше скорей хасновало такволану стару кудзель лєбо споднїк. Таки стари кудзелї ище вше мож найсц у руских обисцох, алє ридко хто зна на нїх пресц, бо ше то уж забуло. Споднїк ше состої зоз єдней дещички у котрей притвердзена палїчка. На тоту палїчку, крашнє украшену зоз точеньом и интарзию, здзива ше вершнїк. На вершнїку стої влакно. На верху вершнїка привязана пантлїка — сатнїк, зоз котру ше притвердзує влакно. З єдну руку ше вицагує и реґулує нїтку, а з другу ше окруца вреценко. Споднїк ше положи на лавку, паточку лєбо инше и жена на ньго шеднє. У зависносци зоз котру руку вицагує нїтку, на тот бок ше обраци споднїк. Амала Новтова (Корпашка), народзена у Руским Керестуре 1901. року, здогадує ше же ше уж 1917. року споднїк барз мало хасновало. Податки гуторя же Руснаци могли хасновац сучаснєйшу кудзель ище у своїх матичних обисцох 325 и попри

325

Поровнац: V. Belaj, Pripremanje lana i konoplje za dobijanje pređe u okolici Varaždina, Godišnjak gradskog muzeja, 2-3, Varaždin 1962-63, str. 132; B. MocarskaFalinska, Słownictvo Warmii i Mazur. Uprawa i obrobka lnu, Wrocław 1959, б. 61. 253

тим же кудзеляр Данил Бучко з Руского Керестура наводзи слова свойого оца же ше Руснаци, цо ше дотика кудзелї, упатрели на сушедне нємецке жительство. Интензивне продукованє и преробок конопи на самим початку 20. вику могли буц єден з факторох котри допомогли нєставаню споднїка як менєй продуктивного орудия и прилапйованє кудзелї зоз котру мож лєгчейше, вецей и лєпше робиц. Главни часци кудзелї то вершнїк на котрим стої влакно, вреценко на котре ше накруца цверну, лабка котру ше прициска з ногу, циґанка прейґ котрей вертикални ход преходзи до кружного на колєше и далєй прейґ шнура на вреценко. Накруцованє цверни на вреценко реґулує ше и зоз пиром. Предзенє на кудзелї бул части мотив поетичней творчосци: "Шпива дзивче, гонї кудзель — влакно припущує, а златна ше єй нїточка з рукох вишлїскує, И округло на вреценку ценка омотує, Шпива дзивче, гонї кудзель — нїтки приспорює." 326 Бачвански Руснаци хасновали ище єдну файту кудзелї, такволану "швабску кудзель" лєбо "кудзель зоз шрубом". Пре огранїчени можлївосци у роботи и пре мали димензиї, така кудзель пошвидко постала орудиє за мали дзивчата котри ше учели пресц. Мотанє предзи на мотовидло Зоз вреценка предза ше мота на мотовидло. Мотовидло длугоке 100—125 цм и на обидвох концох ма по єдну латочку 25—30 цм длугоку. Тоти латочки єдна спрам другей стоя под углом од 90°. Познєйше ше почало хасновац и "черкаце мотовидло", направене як колєсо поставене на кросна у вертикалним положеню. Таке мотовидло ше обраца з руку и при каждим стотим окруценю черкнє.

326

Г. Костельник Гомзов, 3 мойого валала. Идилски венєц, Жовква 1904, б. 27.

254

Кед ше на мотовидло мота предзу, вреценко ше положи на грубши дрот котри служи як осовинка и трима ше го у лївей руки. У правей руки трима ше мотовидло. Од штредку мотовидла на конци латочкох крижом ше мота нїтку и чита (чишлї) — 100 круценя творя єдно пасмо. Число пасмох на єдним мотовидлє завиши од ширини платна котре ше жада виткац. Кажде пасмо означує ше зоз завязану цверну лєбо пантлїчку. Окруцанє мотовидла принєсло присловку за чловека котри ше вельо круци, нє зна цо робиц: "Мота ше як мотовидло". Зварйованє Намотану предзу зоз мотовидла, прeд зварйованьом, кладзе ше намочиц до води дзе стої єдну ноц. Други дзень ше предзу у зварки прекрива зоз поньвичку, прейґ нєй ше насипе ґар и прелєє зоз горуцу воду. На тот способ твори ше луг котри, префилтровани през поньвичку, прелїва предзу. На дну зварки през дзирку вичурює вода и луг, алє ше тото знова прелїва през поньвичку. Процес ше обнавя док ше луг нє охладзи. После зварйованя, предзу ше два раз преплока у чистей води, а потим ше знова намака до води у котрей розтрепани даскельо вайца. У тей мишанїни стої полни 24 годзини. На концу ше предзу ище раз преплока и положи осушиц. Зварйованє ма за циль вибилїц и змегчац предзу, а у води з вайцами ше ю намака прето же би була гладка и швицаца. Гладкосц и швицацосц предзи злєпшана и зоз намаканьом у отрубох, алє скорей як цо ше положи до води зоз розтрепанима вайцами. Накруцанє Безпоштредне пририхтоване предзи за тканє почина зоз накруцаньом на файфи. За накруцанє ше хаснує шпуляр и кожелєц. Перше ше на кожелєц намесци предзу и зоз першого пасма ше видвої нїтку. Файфу ше кладзе на шпуляр, а зоз окруцаньом шпуляра

255

обраца ше и файфа. Накруцанє нїтки зоз кожельца на файфу реґулує ше зоз руку. Од ширини платна котре ше жада виткац завиши число файфох, а тото число вше парне, од 6 по 14. Длужина платна будзе завишиц од того кельо пасма намотани на єдну файфу. Тоту длужину означує ше у пасмох, а єдно пасмо виноши 5 до 5,5 метера. На тот способ порихтана предза будзе твориц основу платна, а предзу за уток платна накруцує ше на цивки справени зоз наду. Способ накруцаня на цивки исти як и при накруцаню на файфи. Снованє Накруцени файфи поставя ше на файфарицу до двох шорох, єдну под другу. Зоз каждей файфи нїтку ше предзеє през пранїчок, дещичку зоз дзирками у положеню як и файфи. Собир тих нїткох прецагнутих през пранїчок твори прамячко. Пранїчок ше унапрями ґу снованїци (два крижни рами, вертикално положени на єдней осовини) и початок прамячка ше притвердзи за горню часц рама. Потим ше снованїцу обраца и кажде намотанє твори єден знак длужини 5 по 5,5 метера, зависно од того кельо єст шицкого намотаня — векше число намотаньох дава кратши знак. Число нїткох у прамячку означує ширину платна котре ше витка, а число знакох означує длужину того платна. Так порихтану предзу, же би ше нє помервела, уплєта ше прейґ руки як шильку зоз вецей карикох — "до ключа". На тот способ предзу познєйше мож барз лєгко одмотац, т.є. лєм ше ю розцагнє. Тканє Од того як накруцена предза на кросна у найвекшей мери завиши яке будзе успишне тканє, т.є. чи нїтки буду досц нацагнути же би ше нє мервели и таргали. Прето ше поволовало жени котри мали надосц искуства и схопносци за таку роботу; потребна помоц найменєй трох особох. 256

Перше ше предзу кладзе до бранки, кажде прамячко до окремней прегради. Потим ше кажду нїтку завяже за окремну палїчку на навою кроснох. Єдна жена ровномирно зацагує предзу, друга осторожно окруца навой, а треца з помоцу бранки унапрямуе ширину и ровномирносц накруцованя предзи. Бачвански Руснаци хасновали горизонтално положени кросна. Нє познате чи тоти руски кросна прецерпели даяки значни пременки. Розлики єст єдино у ширини и висини, цо завиши од смаку и жаданьох майстра (правели их колєсаре) и власнїка котри их наручел. Єден з найлєпших описох роботи на кроснох, тканя, облапени у стихох: "Па кед тото шицко свойо рано спораєли, Ткац ше вец до хижи вони ґу кросном врацели. И чолнок помедзи нїткох глатких преруцую, А дзеци уж з сна станули — цивки висукую. Нїтки ше до нїтки збива, и круг ше зродзує, Па ше шари коло кроснох полни омотую." 327 Платно Платно спада до финалних продуктах зоз конопи. Бачвански Руснаци ткали даскельо файти платна, котре ше розликує по грубини и квалитету нїткох, по ширини, способе украшованя и материялу зоз якого уток. Уток може буц зоз конопи, памуку, платняних пантлїкох и зоз каку, барскей трави. Ценке платно ткане зоз найфиншей предзи. И основа и уток зоз коноповей цверни. Тото платно ше тка "на дрелїх". Билї ше го и хаснує за облєчиво домашнього виробку (кошулї, ґачи, подолки, сукнї итд.), а познєйше лєм за споднї шмати, плахти на посцелї и за салвети. Ширина платна 14 пасма. Грубе платно ткане зоз грубей предзи. Основа зоз коноповей цверни, а уток може буц зоз памуку лєбо зоз конопи. Ши-

327

Исте, б. 39.

257

рина платна 7 по 12 пасма; за ручнїки 7 по 8, за партки и сламячи 10, а за хлєбовки 12 пасма. Платно на мехи ткане зоз моцних нїткох. Же би предза була цо моцнєйша, нє применює ше хемийни обробок (длугше моченє у води, зварйованє и билєнє на слунку). Нїтки ше часто сука по два, же би цверна була цо моцнєйша. Тка ше "до клаша". Ширина платна 7 пасма. Покровци ше тка у основи зоз моцней шпарґи, а уток зоз грубей нїтки — коло 1 цм. Таку грубу нїтку прави ше на клокотки. За ню ше хаснує найгорше влакно — клоче. Покровци ше злучує зоз двох полох платна. На концох ше шпарґу повяже и вона виши у ройтох. Покровец треба ище добре збиц зоз киянку, а подаєдно паздзерче котре остало и конци котри виша ше одштригнє. Керпари ше тка з платняних пантлїкох рижней фарби, а основа зоз моцней цверни. Ширина платна (керпари) 6 пасма. Гасури ше тка зоз сухого каку, а основа зоз моцней шпарґи. Как треба жац желєни, алє ше тка лєм подполно осушени, з тим же ше пред самим тканьом дакус навлажи. У процивним, гасури би з часом почарнєли. Платно за облєчиво, плахти, ручнїки, салвети и друге (ценке и грубе платно), попри тим же уж саме влакно и предза були хемийно обробени, билї ше на слунку. Платно ше пресцера на траву лєбо ше го розопнє на колїки и з часу на час ше прелїва зоз воду. Таке билєнє тирва даскельо днї, док платно нє достанє подполно билу фарбу. Шеменєц Єден з продуктох конопи то и шеменєц. Бачвански Руснаци хасновали италиянски и бачвански шеменєц. За италиянски гуторели же то "шиви шеменєц", а за бачвански "чарни шеменєц". Медзитим, и попри тим же Угорска увожела италиянски шеменєц у векшим количестве, Руснаци волєли хасновац домашнє нашенє, бачвански шеменєц. Бул звик, скоро правило, же кажде обисце випродуковало шеменєц за себе, лєбо, барз ридко, пожичовало ше од сушеда. Шеменєц ше достало на тот способ же ше конопу посадзело медзи шори кукурици. Рошлїна ше ту може шлєбодно розвивац и 258

принєше плод. Кед ше конопа вичулка и ма шеменцу, вола ше поскона. Случує ше же и "обична" конопа, зашата густо на полю, принєше шеменєц, та шe ю пущи же би добре дозрела. Вона вецей нє добра за обробок, алє шеменєц зна принєсц добри заробок. Понеже людзе хасновали вше исте нашенє, препоручовало ше меняц шеменєц, бо ше то одражує на квалитет урожаю, алє успих у тим поглядзе бул барз слаби.328 И попри тим, нє мож повесц же Руснаци шали конопу лєм пре шеменєц. Понеже Руснаци нє продуковали шеменєц у векших количествох, вони го анї нє прерабяли до олєю. Звичайно ше звишок шеменцу предавало, найчастейше сушедному нємецкому жительству. Шеменєц ше пукало на огню и кусало як слунечнїк. Шеменєц ше зоз поскони достава по шлїдуюцим шоре: кeд конопа у кукурици подполно дозреє, витарга ше ю и повяже до снопох. Снопи ше потим посклада до копи, а копку ше закриє зоз кукуричанку. Так зложене стої коло два тижнї же би ше конопа добре упарела. Теди ше позбера на мольбу векше дружтво и шеменєц ше витлука док є цепли. Витлучени шеменєц ше муши превяц на витре лєбо на витернїци. Мехи ше полня лєм до три ферталї, же би ше з часу на час могли преврациц и шеменєц дакус порушац. У процивним, окреме кед єст влаги, шеменєц поплєшнєє и нє будзе добри на шаце. У дзепоєдних нагодох шеменєц ше хасновало и за лїченє хоротох. Думало ше же дзецко од хлїстох мож вилїчиц кед ше му на брух положи мещок зоз добре зомлєтим шеменцом и цибулю. Гачецу ше давало єсц вареного шеменцу процив кашлю. Витлучени поскони тиж хасновани: за правене оградох, пойдзикох, пецох (як арматура до блата), а найчастейше за топенє и кладзенє огня у шпоргетох, понеже ше трима же поскони даваю високу температуру и же ше, кед вони горя, єдло швидше увари. Клик за далєй

328

Д. Б., Ґаздовство, б. 134. 164.

259