Pu 6 2014 web skor by Національне газетно-журнальне видавництво

№6

ЧЕРВЕНЬ 2014

Василь Кричевський

творець національного стилю в мистецтві  Харківський вишкіл  Будинок Полтавського земства  Київський меморіальний та канівський музеї Т. Шевченка  В. Кричевський та М. Грушевський

Василь Кричевський. Пейзаж. 1898 р. Зі збірки Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

Василь Кричевський. Пейзаж понад річкою. З колекції Б.В. і Т.В. Гриньових

2014, ЧЕРВЕНЬ

№ 6 (204)

Науково-популярний ілюстрований журнал Видається із 1969 року

ЗМІСТ НОМЕРА АКЦЕНТ 2

ЗАСНОВНИК

Повернення Ігор ПОШИВАЙЛО

ЦИВІЛЬНА АРХІТЕКТУРА

Міністерство культури України

Фундація Героя України академіка Петра Тронька

Харків Василя Кричевського Денис ВІТЧЕНКО

Будинок Полтавського земства Катерина ФЕСИК, Оксана СУЛИМА

ВИДАВЕЦЬ

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

ДП «Національне газетножурнальне видавництво»

ВИДАВНИЧА РАДА Олег Вергеліс, Яніна Гаврилова, Олесь Журавчак, Наталка Іванченко, Наталія Коваль, Лариса Нікіфоренко, Віктор Пасак, Роман Ратушний, Віталій Сатаренко, Анатолій Сєриков, Людмила Човнюк Оновлення видавничої ради триває

Головний редактор Леся БОГОСЛОВ Упорядкування Ольги НЕШТИ

Софія Київська у творчості Василя Кричевського Ольга НЕШТА

Творчість Олександра Саєнка у контексті педагогічних настанов Василя Кричевського Олена МАЙДАНЕЦЬ-БАРГИЛЕВИЧ, Ніна САЄНКО

Невідомий портрет Михайла Грушевського Віталій ТЕЛЬВАК

Книжкові знаки Василя Кричевського Петро НЕСТЕРЕНКО

КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ СТУДІЇ 44

Василь Кричевський та Михайло Грушевський Світлана ПАНЬКОВА

МУЗЕЇ. МУЗЕЙНИКИ Й КОЛЕКЦІОНЕРИ

Дизайн і верстка Наталії КОВАЛЬ

ЕКСЛІБРИС

Редагування, коректа Віри КАРПЕНКО, Івана МАЛЮТИ

Публікуючи проблемні матеріали, редакція, окрім спеціально обумовлених випадків, подає лише авторський погляд. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів «Пам’яток України» – тільки з письмового дозволу редакції.

Пленерні студії Василя Кричевського Ольга ДЕНИСЕНКО

ЗНАХІДКИ

РЕДАКЦІЯ Шеф-редактор Ігор ГИРИЧ

До історії створення будинку музею Тараса Шевченка в Каневі Ганна МАНЖАРА, Віта ДЗИМА

Василь Кричевський і Будинок-музей Тараса Шевченка Надія ОРЛОВА

АКЦЕНТ Ігор ПОШИВАЙЛО

ПОВЕРНЕННЯ

Василь Кричевський. Світлина 1901 р.

Вашингтоні доля звела із нащадком величного роду Кричевських-Щербаківських – Василем Івановичем Лінде, котрий народився у Венесуелі, а нині проживає у США. Своєрідним відкриттям для нього стала перша мандрівка до України 2009 року, а також ціла низка наступних, де він несподівано відчув себе вдома, де його передусім вразили багатющі музейні збірки, висока художня культура сучасності, жива традиція народної творчості й пієтетне ставлення до мистецької родини Кричевських. Численні розмови з онуком славетного українця на різні теми весь час поверталися до двох наріжних питань – феномен Кричевського і велич народної культури. Про Василя Григоровича Кричевського багато писали в діаспорі. Поміж колись невідомих широкому загалу в Україні вирізняються праці Вадима Щербаківського і Вадима Павловського, викликаючи особливу довіру, бо ґрунтуються на безпосередньому спілкуванні з великим мистцем, адже Щербаківський був братом його другої дружини Євгенії, а Павловський – пасинком. Нині ім’я Кричевського стрімко повертається в Україну. З’явилися ґрунтовні дослідження сучасних мистецтвознавців, зокрема Валентини Рубан-Кравченко та Ірини Ходак. Уже більше знаємо про десятиліттями замовчуваного автора дизайну національного герба України, печатки і банкноти УНР, засновника українського стилю в архітектурі, першого художника вітчизняного кіно, живописця і графіка-новатора, майстра декоративно-вжиткового мистецтва, сценографа, мистецтвознавця і педагога, громадського діяча. Утім, харизматична постать Майстра все ще залишається загадковою, до кінця не пізнаною. І не лише для його шанувальників-неофітів, а й для нащадків патріарха династії Кричевських-мистців. Коло зацікавлень і розмах діяльності Василя Григоровича Кричевського воістину подиву гідні. Василя Лінде в постаті діда найбільше вражають енергія і творчий потенціал, адже й досі важко збагнути, як той міг створити стільки за свого нелегкого життя, в оточенні заздрощів і переслідувань, в умовах вимушеної еміграції і постійного пристосування до чужини. Ми більше знаємо його як знаменитого архітектора та мистця, менше – як збирача народних старожитностей, їх палкого дослідника й популяризатора. Примітно, що «професійний» і «модерновий» художник Кричевський неодноразово наголошував на цінності народного генія, був далекий від тогочасної моди на «високе мистецтво». Разом із Данилом Щербаківським докладав усіх зусиль, аби піднести широке сприйняття народної культури з «етнографічного» рівня на високохудожній. Тож, звідки у Василя Григоровича така глибока, етногенетична закоріненість у народне, звідки таке безапеляційне і гармонійне поєднання національної форми і змісту, якого так бракує його теперішнім колегам-мистцям в Україні?

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

АКЦЕНТ

Тут помічним буде спостереження Вадима Щербаківського, котрий влучно означив деякі умови формування особистості Кричевського у «дитячих ще роках, зумів всмоктати в себе істоту української естетики і просякнувся красою українського мистецтва. І тут, власне, відсутність чужої школи, відсутність московського інституту якраз і помогла йому знайти свою українську дорогу. Всякі т. зв. “Інститут Гражданських Інженерів у Петербурзі”, “Строгановська школа в Москві” та інші московські школи так впливали на українських учнів, що вони, приїхавши в Україну і ставши інструкторами земських інституцій, на все українське дивилися московськими, або на московське переробленими очима, так, що все українське було в їх очах не тільки якесь примітивне, не шляхетне, а навіть і просто огидне в той час, як усе московське вони вихвалювали до небес. А це робило сильний вплив на українську молодь, яка мріяла поїхати в Москву і там побачити це все таке гарне, велике й шляхетне, як ті видумки, які вони чули від усіх тих інженерів, що оповідали їм ці казки. Василь Григорович Кричевський якраз не мав діла з такими людьми і змалку навчився бачити красу в гарному своєму, навчився витягати цю красу і переносити її з предметів на свої малюнки»1. Пізніше, під час своїх польових експедицій Полтавщиною і Харківщиною, Чернігівщиною і Катеринославщиною, Київщиною, Поділлям і Галичиною, архітектор Кричевський фотографував та замальовував не лише міські та панські будинки, а й селянські хати та господарські споруди, церкви та дзвіниці, вітряки та млини, краєвиди, предмети меблів та народного побуту. Він вивчав сільську мову і традиції, спілкувався з народними майстрами, ремісниками, музикантами, художниками й селянами, переймав їхні знання. Мистець усвідомлював, що якщо народ знає і пишається своїм корінням, традиціями і звичаями, то це робить країну сильною, вільною. До своєї колекції він збирав предмети, які найбільше засвідчували етнічну й мистецьку самобутність українців. Унікальні вишивані та ткані речі, писанки, ікони, вироби з дерева, глини, скла та металу, народні картини та гравюри, прикраси, археологічні предмети стали надбанням, яке надихало Василя Григоровича не лише на власну художню творчість, а й на глибоке систематичне вивчення декоративно-вжиткового мистецтва і, зокрема, народної орнаментики та технології обробки матеріалів. Тут чітка паралель із його духовним наступником у другій половині ХХ століття – Іваном Макаровичем Гончаром, котрий нарікав наприкінці 1960-х років: «Зневажливе ставлення до народної мистецької культури спричинило те, що воно почало скрізь зникати, занепадати, а наше професіональне мистецтво, яке перестало живитись народним, втрачає свій національний вигляд – по суті, найголовнішу ознаку справжнього мистецтва. Замість справжніх народних виробів стали поширюватися вироби стандартні, фабричні, міщанський мотлох або іноземний ерзац гіршого ґатунку»2 . Усі ті скарби поступово формували особливу колекцію, яку Кричевський заповідав Харківському мистецькому музею. На жаль, ту безцінну збірку повністю знищено пожежею від большевицького обстрілу будинку Грушевського 7 лютого 1918 року. Її культурно-історичну цінність й обсяги втрати засвідчують чимало сучасників, зокрема, спогади

№ 6 (204) / червень 2014

Василь Кричевський. Світлина 1928 р.

мистецтвознавця Федора Ернста: «Колекція В.Г. Кричевського збиралась ним впродовж 20 років. І помешкання і велика майстерня мистця, з якої відкривався чарівний вигляд на пів Києва, були переповнені картинами, стародавніми килимами, склом, керамікою і т.д. Особливо вартою уваги була збірка килимів – коло 80, здебільшого – українських, XVIII століття. Тут були просто унікальні екземпляри, особливо один гобелен початку XIX ст., з краєвидом, цілим рядом фігур, хат, звірів і т.д. Були “панські” килими доби Єлисавети, Людовика XVI; кілька десятків особливо рідких – із синім і золотавим тлом. Були також килими турецькі, центрально-азіятські, перські, деякі ХVI–ХVII століть. Тут же була одна з найкращих збірок різнокольорового українського скла – коло 100 номерів, між якими особливо відзначались великі – дзбани, глеки, посудини у формі ведмедів, баранів, голубів, штофи, вазони, чарки, миски і т. д. Сюди ж відносяться і коло 500 фрагментів скляних виробів, починаючи з великокняжої доби. Особливо багато любови й уваги приділяв власник колекції збиранню кераміки – української, східньої і західньо-европейської – коло 500 штук. Виключно майстерно були підібрані вироби славетної Опішні, де В.Г. Кричевський учився у гончарів їх техніки і сам виготовив близько десятка речей. Тут були дуже цікаві старо-народні форми й орнаменти мисок, кахоль,

ЦИВІЛЬНА АРХІТЕКТУРА Денис ВІТЧЕНКО

ХАРКІВ Василя Кричевського

Колишній будинок удови інженера К. Гостинопольського на вул. Чоботарській, 80

м’я Василя Кричевського – видатного українського архітектора, художника-живописця, книж кового графіка, орнаменталіста, художника театру і кіно, майстра декоративно-ужиткового мистецтва, етнографа, педагога, мистецтвознавця, автора малого державного герба України та ескізів перших українських грошей – майже на півстоліття було викреслене з історії національної культури. І лише зараз, в останні десятиліття, повертається до нас, розкриваючи силу та багатогранність свого мистецького таланту. За висловом публіциста та мистецтвознавця Святослава Гординського, «Якщо уявити собі мистецтво якогось народу як храм, що спирається на колони, то власне, однією з таких колон українського мистецтва був Василь Кричевський… Мистецька спадщина Василя Кричевського багатогранна. Як людина й митець цікавився багатьма ділянками мистецтва, і, як майстер ренесансу, вимагав тісного зв’язку мистецтва з життям. А одночасно це був рафінований митець, ворог усякої провінційності й обмеженості, і все, що виходило з-під його рук, мало подих глибокої нашої національної культури»1. Видатний мистецтвознавець Стефан Таранушенко характеризував Василя Кричевського як митцягромадянина із широким діапазоном інтересів, дуже чутливого до всього нового, майстра, що йшов у ногу з часом, разом із тим міцно тримаючись рідного ґрунту2 . «Подібно до великих архітекторів XX ст. – Огюста Перре, Френка-Ллойда Райта, Лє Корбюзьє – Василь Кричевський став митцем, який сам сформував себе як видатну особистість, не маючи фахової освіти. Засвоївши основи рисунку, живопису, архітектури, він далі йшов по життю як майстер з ласки Божої, котрому підвладні усі тонкощі мистецтва. Лірик у живопису, епік у графіці, романтик в орнаментиці, Василь Кричевський відзначався особливим чуттям народного. Він володів пензлем і пером, обробляв дерево і тканину, володів секретами хімії для одержання чудових кольорів у кераміці, освітленням сцени в театрі і кіно. Саме таке синтетичне володіння таємницями мистецтва робить його головним архітектором українського культурного відродження XX ст.», – писав

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ЦИВІЛЬНА АРХІТЕКТУРА

про нього архітектор, дослідник українського архітектурного модерну Віктор Чепелик 3. Харківський період життя великого майстра досі залишається маловідомим навіть для дослідників історії архітектури та мистецького життя Харкова межі ХІХ–ХХ століть. Мало хто з харків’ян знає, що і як архітектор, і як художник, і як науковець сформувався Василь Кричевський у середовищі видатних діячів культури Харкова. Саме завдяки харківським архітекторам Сергію Загоскіну та Олексію Бекетову, професорам Харківського університету Миколі Сумцову, Дмитрові Багалію, Єгору Рєдіну відшліфувався подібно діаманту мистецький талант В. Кричевського, отримав міцну теоретичну основу його потенціал дослідника-науковця та педагога. Василь Кричевський народився 31 грудня 1872 року (за старим стилем) у с. Ворожба Лебединського повіту Харківської губернії (нині Сумська обл.). Був найстаршим із десяти дітей лебединського міщанина Григорія Якимовича Кричевського та його дружини Парасковії Григорівни з роду Тоцьких. Батько Василя працював на посаді фельдшера Лебединського та Сумського повітових земств. Голова родини багато подорожував у справах служби та часто брав із собою сина в службові відрядження. У пам’яті Василя змалку закарбувалися живописні краєвиди долини Псла із розкиданими по ній селами з білими хатами під очеретяними й солом’яними стріхами та дерев’яними церквами. До речі, Василь мав абсолютну зорову пам’ять на контури та колір, яку постійно розвивав, малюючи з пам’яті (а малювати почав із дитинства) сільські панорами. Уже ставши педагогом, Василь Григорович надавав великого значення розвиткові у своїх студентів-художників зорової та образної пам’яті, здатності до імпровізації. Із шести років Василь навчається у двокласній школі с. Велика Сироватка, а потім у повітовій школі м. Лебедина. Рано навчився читати, відкривши для себе скарби домашньої батьківської бібліотеки – Гомерові «Іліаду» та «Одіссею», які надовго стали його улюбленими творами. 1885 року 13-літнього Василя стараннями батькового приятеля, харківського головного санітарного лікаря М.В. Томашевського, прийняли до Харківського технічного залізничного училища, хоча був молодший за віком, ніж це дозволяли правила вступу4. Училище розташовувалося на вул. Олександрівській біля її перетину з вул. Катеринославською (нині відповідно вулиці Червоноармійська і Полтавський шлях). Будівля не збереглася, тепер на її місці поворотне коло трамвайних колій на Привокзальній площі5. Серед вихованців училища Василь відзначався своїми здібностями кресляра та рисувальника. Любив змальовувати фасади, архітектурні деталі, скульптурні прикраси будівель. Проявив хист також і в теслярському ремеслі (училище мало свою майстерню, де учні отримували практичні навички роботи з інструментом). «Теслярська програма» В. Кричевського як взірець довго прикрашала училищний стенд. Як не дивно, обдарованість учня-залізничника помітив не

№ 6 (204) / червень 2014

фахівець, а лікар Томашевський, який брав на прохання свого підопічного альбоми з архітектури в міській публічній бібліотеці. Той самий Томашевський і рекомендував Василя Кричевського на роботу до технікакресляра харківської Міської управи І. Курочкіна. У 1887 році 15-річний В. Кричевський розпочинає свій трудовий шлях. Його роботи побачив інший технік-кресляр міської управи та власник приватної технічної контори – Михайло Бабкін. В історію архітектури Харкова він увійшов як автор проекту перших у місті дитячих ясел (1902). 1888 року Бабкін, запросивши здібного учня для виконання креслярської роботи, поселив його у власному помешканні, забезпечивши повне утримання. Пропрацював він у нього два роки 6 , отримував платню 20 карбованців на місяць (значна на ті часи сума для юнака із простої сім’ї). За цей час В. Кричевський розробив понад 200 проектів міщанських будиночків. Відшукати деякі з тих будинків, що збереглися до нашого часу, намагалася харківський краєзнавець Т. Тихомирова. Серед них вирізняється за розмірами будинок удови інженера К. Гостинопольського на вул. Чоботарській, 80, фасад якого вирішений в стилі архітектури доби готики7. Помітні здібності молодого кресляра привернули увагу харківських архітекторів. Від Бабкіна Кричевський переходить працювати до інженера Кюстерна, а потім до професора архітектурного проектування Харківського технологічного інституту, колишнього харківського міського архітектора Сергія Загоскіна. Архітектор узяв Кричевського на роботу як технічного помічника. Він також поселив його у своїй родині, разом зі своїми синами, «зануривши, за словами Вадима Павловського, в атмосферу культурних та мистецьких інтересів». Тут майбутній майстер набув фахової архітектурної освіти, наближеної до програми Санкт-Петербурзької Академії мистецтв. Сергій Загоскін у своїх викладах найбільше приділяв уваги теорії та історії архітектури, технології будівництва, архітектурному кресленню, рисунку та малюванню. Загоскін, будучи художником, володіючи досконало технікою акварельного живопису, передав своєму учневі всі секрети власної майстерності. Під його керівництвом Кричевський доповнив і свою загальну освіту. Завдяки сину Загоскіна – доброму піаністові, Кричевський призвичаївся до сприйняття класичної музики. У Загоскіних гостювали відомі піаністи Альберт Бенш та Антон Рубінштейн. Перебуваючи в Харкові, навідувався до них і Петро Чайковський. Серед гостей дому були і відомий письменникмариніст Костянтин Станюкович, харківський губернський архітектор та громадський діяч Франциск Шустер, художники Григорій Мясоєдов, Лев Жемчужніков, Михайло Врубель, О. Шнейдер 8 . Вільно користуючись бібліотекою свого наставника, В. Кричевський зацікавився філософією Емануїла Канта й Артура Шопенгауєра. Пізніше він захопився творами критика-мистецтвознавця й теоретика архітектури Джона Рескіна та художника й публіциста, засновника руху «Мистецтв та ремесел» Вільяма

ЦИВІЛЬНА АРХІТЕКТУРА Катерина ФЕСИК, Оксана СУЛИМА

БУДИНОК ПОЛТАВСЬКОГО ЗЕМСТВА

Полтавська губернська земська управа. Тут і далі світлини Й. Хмелевського з альбому «Губернський земський дім у Полтаві». 1908 р.

мальовничому куточку історичного середмістя Полтави височіє монументальна споруда – будинок Полтавського губернського земства, а нині Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського. Невисока за сучасними мірками споруда Полтавського земства здається, без сумніву, величною, настільки вдало реалізована симетрична композиція, підкреслена виступаючими формами, що створюють динамічний силует. Усе – від насичених колірних акцентів на фундаменті до високого даху – уособлює стриманість та силу. Василеві Григоровичу Кричевському вдалося втілити в життя формулу «архітектура – кам’яний літопис», розповідаючи про Полтавський край та його героїчне минуле. Будинок Полтавського губернського земства став першим і найвизначнішим зразком українського архітектурного стилю (українського модерну) і найвидатнішим витвором українського художника-архітектора Василя Кричевського.

Та зовнішній вигляд цієї будівлі, без перебільшення – візитної картки Полтави, міг би бути зовсім іншим... У 1893 році вперше було порушено питання щодо розширення земського будинку. У зв’язку з фінансовими труднощами справа майже не зрушила з місця, і лише через шість років на засіданні земської управи був представлений проект архітектора губернського земства О. Ширшова. Через дискусії щодо місця розташування спорудження будівлі знову відклалося. Улітку 1902 року В. Кричевський, дізнавшись, що Полтавська земська управа задумала зводити новий будинок, починає переконувати земських діячів у необхідності збудувати його в українському стилі. Земці розділились на два табори: частина, на чолі з головою управи Ф. Лизогубом – хотіла б бачити будинок в українському стилі й підтримала В. Кричевського, а другий табір, очолюваний головою будівельного відділу управи Є. Сарановим, – зчинив опір1. Полеміка розгорілася на шпальтах газет, і не лише місцевих, а й київських. Аргументовано виступив

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ЦИВІЛЬНА АРХІТЕКТУРА

О. Сластіон, теоретично обґрунтувавши необхідність та можливість створити такий проект, а відтак і закласти основу своєрідного архітектурного стилю. Підтримав ідею і харківський художник С. Васильківський. Проте Є. Саранов на власний розсуд розпочав будівництво і звів фундамент. Та земське зібрання зупинило спорудження і оголосило конкурс на проект будинку. На конкурсі, що відбувся 1903 року, було представлено 8 проектів, виконаних у різних стилях: французький ренесанс, північноросійський, романський, російський ампір2 . На їхньому тлі виділявся проект В. Кричевського. Журі конкурсу, до складу якого входили С. Васильківський та Ф. Лизогуб, десятьма голосами проти одного ухвалило проект В. Кричевського. Так постав цей унікальний будинок, форми, пропорції, деталі й конструкції якого походили з традицій народної архітектури. Прикметно, що В. Кричевський представив цей проект на першій у Центральній Україні художній виставці з нагоди відкриття пам’ятника класикові нової української літератури Іванові Котляревському у Полтаві. Власне, як Іван Котляревський став зачинателем нової української літератури, так і Василь Кричевський саме в Полтаві став основоположником нового архітектурного стилю. Про роботу Майстра над створенням проекту дому земства, а згодом і його втіленням влучно висловився дослідник життя та діяльності видатного архітектора Вадим Павловський: «Працюючи над цим проектом, Василеві Кричевському довелося переборювати багато труднощів не лише політичного характеру. Перш за все це була новаторська праця. Йому доводилося самому проторювати свій шлях у мистецьких пошуках, бо не було досліджених, з’ясованих і зафіксованих канонів стилю українського народного будівництва. Йому довелося проробити за короткий час величезну дослідну роботу, щоб за півроку, до часу конкурсу, встигнути не лише скристалізувати ідею українського стилю для сучасної великої кам’яної міської будівлі, але й утілити цю ідею в конкретні форми архітектурного проекту»3. Творчий метод архітектора – практичний урок для нащадків. Збере-

№ 6 (204) / червень 2014

глися спогади свідків будівельних робіт, в яких оповідається, як саме молодий зодчий здійснював авторський нагляд: В. Кричевський, стоячи у сквері через вулицю, особисто вказував, куди і якого кольору та фактури класти цеглу чи кахлю. «Не дивно, що на фасадах будівлі камінь має тонко скомпоновані різні відтінки – так В. Кричевський формував «кам’яну мозаїку» 4. У будівництві й оздобленні будинку брали участь відомі художники та майстри народної творчості. Живописні роботи, на запрошення земства, виконали Сергій Васильківський та Микола Самокиш за участю Михайла Беркоса та Миколи Уварова. С. Васильківський та М. Самокиш створили для зали засідань земства три великі панно, написані на полотні олійними фарбами, на сюжети, що розкривають головні віхи історії українського народу – «Чумацький Ромоданівський шлях», «Козак Голота і татарин», «Вибори полтавського полковника Мартина Пушкаря» (оригінали, на жаль, не збереглися). Черепицю, облицювання та майоліку виготовляли учні Миргородської керамічної школи під керівництвом П. Вакуліна, а різьбу на дереві виконав різьбар з Диканьщини П. Юхименко. При спорудженні були застосовані різноманітні конструктивні та оздоблювальні матеріали: залізобетон, рожевий граніт, цегла, тиньк (штукатурка), мармур, фаянсова плитка, скло,

В. Прикота. Портрет В. Кричевського. 2008 р.

Вхід до Природничо-історичного музею

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО Ольга ДЕНИСЕНКО

Пленерні студії

ВАСИЛЯ КРИЧЕВСЬКОГО

В. Кричевський. Квіти. 1941 р.

ворець нової української архітектури і графік-новатор, яскравий і самобутній живописець, один з основоположників української сценографії, перший з видатних художників українського кіно, один з найбільш глибоких дослідників української народної творчості і своєрідний майстер декоративноприкладного мистецтва, представник когорти перших в Україні дизайнерів-новаторів і талановитий педагог Василь Кричевський залишив значну пейзажну спадщину. Частину, що зберігалась у родині спадкоємців художника у Венесуелі і США, було передано 2003 року завдяки підтримці «Сигма-Блейзер» в Україну, на батьківщину майстра, музеям Києва, Харкова, Сум, Полтави, Канева і Лебедина, з якими пов’язані роки дитинства, становлення і творчої зрілості видатного майстра. За останні роки виділено кошти для оформлення, популяризації робіт, проведення майстер-класів з декоративно-прикладного мистецтва нащадками художника. «Пори року» Василя Кричевського написано в різних манерах, з натури й по пам’яті, в Україні, Західній Європі та Венесуелі, де з 1948 до 1952 року жив художник. Майже в усіх роботах панує безмежне «соло природи», її потужне пантеїстичне начало, підкріплене яскравим декоративним даром майстра, потужним живописним темпераментом. Час проживання Василя Кричевського у Харкові збігається із формуванням харківської пейзажної школи в особі С. Васильківського (1854–1917), М. Ткаченка (1860–1916), М. Беркоса (1862–1919), П. Левченка (1856–1918). Працюючи у Франції, щороку відвідує Україну М. Ткаченко, з яким у В. Кричевського склалися добрі стосунки. Вітчизняне мистецтво 1890-х являло собою складний сплав пленеризму, варіантів імпресіонізму, символістських тенденцій, експериментів з «національним стилем» і театральною декорацією. Ці ж тенденції тою чи іншою мірою притаманні і живописній творчості Василя Кричевського. Василь Григорович згадує, що 1897 року, працюючи в архітектурному бюро О. Бекетова, разом з ним їздив у Крим для ознайомлення з місцевістю, придбаною для його нової дачі. Інтерес до Криму в обох був неабиякий: учень Кричевського, архітектор П. Костирко, писав, що, навіть побувавши в Італії, Кричевський все ж таки вважав Крим кращим поза всякими порівняннями. Сама Алушта, де родина Бекетових мала дачу, найчастіше постає як об’єкт зображень в його кримських студіях. У цих роботах Кричевський ні на кого не схожий, хоча працював там поруч з М. Ткаченком і О. Бекетовим. В основі живописної системи Кричевського – контраст і поєднання станкового і монументального начал. Риси, притаманні монументальному мистецтву – вивіреність композиційного вирішення, сила узагальнення, точність знайдених деталей, любов до фактури, декоративної визначеності колірного вирішення – органічно поєднано з витонченістю ліричного споглядання станкового твору. Першу відому живописну роботу в переліку ілюстрацій у монографії В. Рубан-Кравченко1 датовано 1901 роком, і пов’язана вона саме з Кримом. Це «Алушта. Осінь в горах» (1901. Власність родини художника).

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

В. Кричевський. Київ. 1932 р.

Із відомих нам пейзажних творів В. Кричевського тільки цей і «Пейзаж» із приватного зібрання Б.В. і Т.В. Гриньових позначено особливою ніжністю і делікатністю тональних переходів. Ефект м’якого, розсіяного світла, вишуканих поєднань лілово-синіх з рожевим відтінків у зображенні гір з приглушено зеленим кольором трави, на фоні якої звучними акцентами «вкраплено» яскраві спалахи осіннього листя дерев і кущів. Як нам видається, це одні з небагатьох (ще раз зазначимо, нам відомих) творів, написаних саме в такій образотворчій манері, що тяжіє більше до реалістичного пленеризму майстрів харківської пейзажної школи, особливо С. Васильківського і П. Левченка. Надалі В. Кричевський у своїх пейзажах надаватиме перевагу його декоративному, дещо «графічному» варіанту, про що свідчать роботи «Алушта» та «Гори біля Алушти» (1923) із зібрання Шевченківського національного заповідника «Тарасова гора» у Каневі. Колірна палітра стає більш розбіленою, ритми гірського рельєфу – загостреними, різкими. Тональні переходи (художник працює мастихіном) здійснено за допомогою «вкраплень» тепер вже колірних ліній-штрихів. Як нам видається, свого апогею ця манера досягає у невеликій за розміром, але монументальній роботі «Крим. Алушта» (1924) із колекції НХМУ. Її декоративне вирішення і силуети – чітко оконтурені площинні колірні плями чимось близькі за кольорами до кераміки, її фактури, робота аж «гуде» відчуттям пропеченого сонцем повітря, гір і будівель. Такою ж посиленою звучністю кольору, контрастами темно-синього моря і світло-рожевого неба, густо-насиченого і розрідженого, розбіленого також позначено пейзажі Алушти 1935 року – «Крим. Чорне море» (власність родини художника), «Дворик в Алушті» та «Алушта» (НХМУ), «Скелі в Алушті» (ХХМ). Віддаючи перевагу декоративному вирішенню пейзажів, Кричевський у цей же час створює і майже акварельні за тоновими розтяжками кольору, практично монохромні краєвиди – «Крим. Партеніт» (1924) (власність родини художника). У цій роботі, як і в багатьох інших, написаних пізніше, очевидний і архітектурний досвід будівничого, що «модулює» пейзаж за своєю живописною «геометрією». Цей же підхід простежується і в написанні крони дерева як шатра-напівкола, зображення гір зигзагамитрикутниками, прямовисними за конфігурацією будинків і кам’яних виступів стін. Крим у Кричевського, як і у його сучасника М. Волошина, суворіший, архаїчніший, без салонного глянцю. Практично в межах одно-

№ 6 (204) / червень 2014

го кольору – охристо-коричневого, представлено «Скелі в Алушті» 1935 (ХХМ), де нюансування фарбових відтінків передає кристалічну структуру кам’янистих, позбавлених рослинності, виступів і улоговин, крутих обривів. Дійсно, кримські пейзажі є свідченням творчої еволюції художника: у роботах 20–30-х років відчутно живописні «уроки» колірного багатства народного декоративного мистецтва, конструктивізм українського живописного і графічного авангарду. Поза кримськими пейзажами, значну частину творчого доробку майстра становлять полтавські та наддніпрянські краєвиди, а також роботи, створені по пам’яті вже у Венесуелі. Низку із них за підтримки «Сигма-Блейзер» було надруковано з англомовними нашими коментарями у календарі 2011 року, присвяченому В. Кричевському. Представлені роботи, що належать тепер музеям України і родині художника, слідуючи практичному призначенню видання, є своєрідною ілюстрацією сезонних уподобань майстра. Кожна «пора року», розкладена на місяці, є водночас свідченням уваги художника до регіональних особливостей краєвиду, його певних деталей. Крим приваблює його первозданною природою, різноманітним ландшафтом, краєвиди Полтавщини нероздільно поєднано з об’єктами народної архітектури – хатами, вітряками, що завжди було предметом особливого зацікавлення майстра. Слобожанщина викликала спогади і ностальгію за рідними оселями, пов’язаними з дитинством і юністю. Роботи останніх років життя позначено пошуками відповідної живописної манери, суголосної іншій природі, освітленню, сонцю і повітрю, з якими зіткнувся художник у Венесуєлі. «Зимовий пейзаж» (1902, НХМУ) написано скоріше в Харкові на Москалівці – районі, де знаходився і власний будинок родини В.Г. Кричевского – перший і останній у його житті. Зимовий пейзаж із синіми і ліловими вечірніми тінями на снігу, що іскриться, типові міщанські будиночки (Кричевський у юності сам проектував такі будинки в Харкові, крайній, з червоної цегли будинок ліворуч дуже схожий на його власний, збережений дотепер) викликають відчуття гармонії буття, особистого сімейного щастя, передчуття творчих звершень, початком яких стає для нього саме 1902 рік. «Куточок двору на Житомирській вулиці в Києві» (1946, ХХМ) – це пейзаж-спогад про київські роки життя. Його написано у Франції, де Кричевський з родиною жив у 1945–1948 роках. Куточок київського дворика написаний фрагментарно,

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО Ольга НЕШТА

В. Кричевський. Брама Заборовського. Український музей у Нью-Йорку

СОФІЯ КИЇВСЬКА у творчості Василя Кричевського

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

В. Кричевський. Брама Заборовського. Київ. Фрагмент. З архіву родини Кричевських у США

еможливо переоцінити значення Василя Григоровича Кричевського для української архітектури. Плекаючи народну творчість, він чимало зробив замальовок будинків та споруд, окремих елементів оздоблення та інтер’єрів народного житла, що стало передумовою створення українського національного стилю в архітектурі. Василь Кричевський рано почав працювати і постійно прагнув до вдосконалення своїх здібностей та знань. Ще молодому талановитому хлопцю дозволили відвідувати лекції в Харківському університеті, при цьому він слухає переважно курс історії мистецтва та курс історії архітектури. Вже в Києві Василь Григорович особливо зосереджується на вивченні та збереженні української культури. На початку двадцятих років разом зі студентами знаходить будинок Шевченка на Хрещатицькому завулку, саме йому належала ідея створення меморіального будинкумузею та її втілення, був художнім керівником оформлення музею та присадибної території. В цей час стає дійсним членом Археологічного комітету при Всеукраїнській академії наук та членом очолюваної О. Новицьким Софійської комісії. Можливо, саме від цього часу і до Великої Вітчизняної війни Василь Григорович проживав на вулиці Стрілецькій у будинку № 28, який сам запроектував ще в 1900–1910 роках. Надзвичайно працьовитий, уважний до деталей, Василь Григорович ніколи не розлучався з альбомом для зарисовок, про що свідчать його сучасники. Так, наприклад, художник, відомий знавець українського народного мистецтва професор Михайло Іванович Жук описує робочий процес та професійні якості Кричевського, його майстерню, де все акуратно та чітко розставлено, де зібрані прекрасні взірці української народної творчості, його альбоми та записні книжки зручного невеликого розміру ретельно підібрані за кольорами1.

№ 6 (204) / червень 2014

На жаль, в дорозі під час еміграції загубилася значна частина творчого доробку майстра. Друзі та колеги відзначали феноменальну здатність Василя Григоровича відтворювати пейзажі, бачені ним раніше, при цьому він робив одразу декілька форматів – від маленьких до середніх розмірів. Уже з памяті Василь Григорович відновлює і ті визначні пам’ятки архітектури Києва, повз яких щодня проходив, а саме Браму Заборовського і Софійський собор. Так, наприклад, під час еміграції, в 1947 році в Парижі, де на той час перебував В. Кричевський, написана картина «Брама Заборовського». Наразі ця картина демонструється в Українському музеї у Нью-Йорку, де зібрана більшість творів В. Кричевського. Ескізи Брами Заборовського, виконані олівцем на невеликому аркуші паперу (12х16 см), зберігаються в нащадків В. Кричевського в США. У Києві, в Будинку митрополита на Софійському подвір’ї, є ще одна картина середнього розміру, виконана у змішаній техніці із зображенням Брами Заборовського. Західний фасад Софійського собору Василь Григорович змалював у 1930-ті роки з вікна на той час Українського архітектурного інституту або архітектурної установи Дніпроект, що в різний час знаходилися в Будинку митрополита на Софійському подвір’ї. Цей рисунок середнього розміру (33х24 см) має цікаву особливість – на

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО Олена МАЙДАНЕЦЬ-БАРГИЛЕВИЧ, Ніна САЄНКО

ТВОРЧІСТЬ ОЛЕКСАНДРА САЄНКА у контексті педагогічних настанов Василя Кричевського

О. Саєнко. Жіночий портрет. 1924 р.

асиль Кричевський – знакова постать в українській художній культурі. З його іменем пов’язана ціла епоха мистецького відродження – майже немає такої ділянки художньої творчості, де б він не виявив себе яскраво, талановито і самобутньо. Відомі його творчі здобутки в архітектурі, малярстві, графіці, кінематографії, ужитковому мистецтві (проекти килимів, декоративних тканин, посуду тощо), де він був неперевершеним знавцем народної орнаментики. Активною також була його наукова та педагогічна праця. Багатогранна діяльність митця підпорядковувалась ідеї створення синтетичного національного стилю. В. Кричевський цілеспрямовано й постійно тяжів до поглибленого пізнання національної культури, а його характер невтомного дослідника і здатність чутливо перейматися духом часу ставали благодатною передумовою для створення неповторної образно-пластичної мови, суголосної європейським тенденціям. Досліджуючи народну творчість, він заглиблюється у стихію орнаменту. Його вражають лаконізм образної мови народного мистецтва, досконалість форми, ясність барв. Таке мистецтво привчало позбавлятись ілюзорності, виховувало культуру пластичної форми. Осягнення логічної структури, глибини прадавніх символів орнаменту було справжньою школою майстерності і важливим чинником світоглядних принципів В. Кричевського. Уже одне споглядання десятків і сотень народних витворів формувало вишуканий смак художника, а вивчення їх та ґрунтовні замальовки й пластичні

розробки привчали до аналітичного підходу, розуміння давнього коріння народних символів та їхньої здатності виражати універсальні явища, космічні начала у віками вироблених формах. Ще на початку XX століття такі відомі критики і мистецтвознавці, як С. Таранушенко, Ф. Ернст, Д. Антонович та інші, дали високу оцінку творчості В. Кричевського. «Головна вага в його будівлях, – зауважував Д. Антонович, – полягає не в лініях та пропорціях, не в поділі мас, а в орнаментації, неодмінно орнаментації колористичній»1. Після заснування 1917 року Української академії мистецтва В. Кричевський став одним з її професорів і очолював майстерню композиції разом з М. Бойчуком. Згодом М. Бойчук створив майстерню монументального малярства, В. Кричевський продовжував очолювати майстерню композиції, де велику увагу приділяв орнаментові в усіх його проявах. Він уважав, що орнамент може бути прикладним – для підкреслення певних елементів будівлі, для оздоблення одягу, меблів, посуду, стін тощо і як мистецький твір. Можна прикрасити житло орнаментальним панно, як прикрашають його живописом, графікою. Ця його ідея у використанні великих орнаментальних панно у техніці вибійки була використана в оформленні Історичної секції Всеукраїнської Академії наук (1928). У своїй творчості В. Кричевський наближається до основ синкретизму народного мистецтва, що стало для нього підґрунтям і взірцем мистецького самовираження. Книга і тканина, архітектурна деталь і графічна композиція майже завжди у В. Кричевського

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

прикрашені орнаментальними рисунками. Вивчав він історію українського народного орнаменту, зв’язки з таким самобутнім мистецтвом інших народів, особливості і зміни з часом. «В його особі стосовно орнаменту поєднались художник, історик, етнограф і географ. Вивчаючи види і типи орнаментів, їх поширення і характер на різних територіях, він став унікальним його знавцем, – зазначає В. Рубан. – Крім того, що він широко застосовував орнамент у своїй творчості, розуміючи неоціненне значення ритміки і пластики орнаменту, у педагогічній діяльності брав його за основу у навчанні зображальної грамоти»2 . Викладаючи композицію, він, як педагог, ставив за мету розвинути у своїх студентів певність ока й руки, відчуття ритму й розуміння композиції. Малював вправи з композиції орнаментів, «створював сітку координат на папері, потім позначав допоміжні лінії, а далі починав додавати тут і там штрихи; поступово намічались лінії, площини й плями і так поволі виникав візерунок»3. Орнаменти вирізнялися простотою ритму, оригінальністю. Катерина Антонович, колишня студентка В. Кричевського, згадує: «Як називалось те, що викладав Василь Григорович у 1917–1918 роках, думаю, що і він сам не підводив того під назвисько. А викладав він прекрасно, скромно, спокійно і ясно. Викладав і показував на зразках, що є український стиль у мистецтві, що є українське народне мистецтво, які впливи і звідки приходили (Греція, Персія, Кавказ, потім Франція...), як перетворював ці впливи наш народ... Кожний раз він давав щось важливе – і якісь дрібні деталі, які підкреслюють і характеризують український стиль!» 4. На початку 1923 року майстерню В. Кричевського було перейменовано на «Майстерню художнього оздоблення будинків». Мистецьку освіту скерували на підготовку майстрів, які могли б задовольняти потреби нової організації суспільного життя, по-новому формувати навколишнє середовище, виробництво, побут. Перед художниками ставилося завдання розвивати не тільки мистецтво, а й умови побуту людини, наповнювати оточуюче її середовище новим змістом, здійснювати поширене в ті роки гасло «Геть старий побут, хай живе новий!»

№ 6 (204) / червень 2014

В. Кричевський приділяв велику увагу художньому оздобленню архітектурних об’єктів. Професор намагався досягти гармонійного сполучення всіх необхідних предметів певного помешкання в одне спільне ціле, комплексно вирішувати проблеми синтезу мистецтв в оформленні будівель. Педагог учив студентів облаштовувати приміщення таким чином, щоб навколишнє середовище було гармонійним, зручним, функціональним, базувалось на засадах національної культури, найповніше відповідало ментальності українців, їхнім звичаям, звичкам, уподобанням. Глибоке знання В. Кричевським народного мистецтва, розуміння

О. Саєнко. Дівчина з квіткою. 1925 р. О. Саєнко. Професор і студент (В. Кричевський і О. Саєнко). 1924 р. О. Саєнко. Проект зали дитячого садка. Фрагмент. 1924 р.

ЕКСЛІБРИС Петро НЕСТЕРЕНКО

КНИЖКОВІ ЗНАКИ Василя Кричевського

е у 1910–1920 роках художники, мистецтвознавці, літератори та історики вважали В. Кричевського одним з фундаторів нового українського мистецтва. Його творчість увібрала в себе основну його проблематику на межі ХІХ–ХХ століть та 1920-х років в Україні1 . Народжений у сільській хаті – в середовищі обряду, ритуалу, фольклору, митець спрямовує увагу на повсякденне матеріальне життя людини, у простих речах знаходить прекрасне і творить культ краси. Це яскраво засвідчують його обкладинки до книжок М. Грушевського «Культурно-національний рух в Україні в ХVІ–ХVІІ віці» (1912) та В. Щербаківського «Українське мистецтво» (1913)2. Творець національного стилю в галузі екслібриса у роки революції бере активну участь у будівництві Української Держави, керує майстернею архітектури та орнаментики в Українській академії мистецтв. Екслібрисну естафету В. Кричевський перейняв од Г. Нарбута. Згадаймо, що останній екслібрис Георгія Івановича для О. Ганзена виконаний у Києві 1919 року.

Василь Григорович у 1920-ті роки створив усього п’ять екслібрисів, але всі вони були виконані для відомих діячів української культури того часу і стали справжніми шедеврами малої графіки. Не дивно, що книжкові знаки С. Єфремова, Д. Ревуцького, Я. Стешенка, С. Маслова та Ю. Яновського можна часто натрапити не лише у фахових виданнях, присвячених мистецтву екслібриса, а й у численних публікаціях, в яких розповідається про творчість талановитого й багатогранного митця. Перший з п’яти екслібрисів Василь Григорович створив 1920 року і присвятив його відомому літературознавцю С. Єфремову. Він приваблює бездоганною графічною стилізацією мотивів народного мистецтва. На контрастному зіставленні чорно-білих площин змодельовано коника-пегаса. Соковита чорна лінія означує коника (в колі), є конструктивним обрамленням загальної композиції екслібриса, до якої органічно вписався шрифтовий напис такою ж товщиною ліній. Привабливого чорного коника прикрашено білими трикутниками, розташованими в шаховому порядку, які в народному мистецтві символізують гроно вино-

граду. Біле крило пегаса помережане геометричними лініями. Чисту площину довкола коника заповнюють солярні знаки, а внизу із круглого кільця, що збирає докупи композицію, «виростає» галузка з химерно заокругленими відгалуженнями. Наразі стилістичні особливості екслібриса С.Єфремова стали свідченням того, що В. Кричевський перейшов від національної лінії модерну до конструктивізму. Зміна пластичної мови яскраво проявилася в наступних чотирьох екслібрисах, виконаних у 1927–1930 роках і позначених впливами конструктивізму. 1928 року В. Кричевський поновлює викладання архітектурного малювання (акварель) на архітектурному факультеті Київського художнього інституту3. Художник безкомпромісно стояв на засадах народних джерел формотворення, на основі їх вільної трансформації. Давні традиції народного мистецтва стають для нього невичерпним джерелом творчості. Екслібриси, виконані В. Кричевським для вчених С. Маслова і Я. Стешенка, цікаві оригінальністю думки, ясністю сюжету, алегоричністю й нетрадиційністю композиції. Як відомо, В. Кри-

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ЕКСЛІБРИС

чевський досліджував український народний орнамент у різних аспектах: етнографічному, історичному, географічному, тому не випадково з обох боків композиції екслібрисів фланкують оригінальні орнаментальні мотиви. Подібний прийом, але вже у вигляді шрифтових доповнень, бачимо лише в екслібрисі М. Жука для С. Ткаченка. У графічному мистецтві таке застосування орнаментики сягає ще XVI століття, коли набули популярності народні гравіровані картини. Схожі бічні прикраси широко застосовувалися у шпалерах, якими обклеювали стіни. В. Кричевський в екслібрисі бібліофіла Сергія Маслова обрав типовий сюжет: книголюб за читанням, але перетворив його у виразну графічну композицію із контрастами чітких прямих ліній, примхливих «барокових» стрічок і геометричного орнаменту обрамлення – такий національний варіант модерну. В ньому виразно проглядаються і традиції давньої української гравюри. На книжках в екслібрисі для вченого виразно читаються назви українських стародруків. Об’єднує екслібриси, виконані В. Кричевським тушшю та пером і тиражовані за допомогою цинкографії, висока професійна майстерність, уміння в мініатюрі глибоко розкрити особистість власника книгозбірні, підкреслити його ерудованість і смаки. У кожен з них Василь Григорович вміщує дату творення, легко й невимушено змінює шрифтові написи. В екслібрисі відомого бібліофіла Я. Стешенка художник зобразив останнього відважним мореплавцем, який упевнено пливе безкраїм книжковим морем. Доповнює композицію грайлива русалка. Екслібриси митця експонувалися на художніх виставках, зокрема два книжкових знака В. Кричевського – С. Єфремова (1920) і С. Маслова (1927) були представлені на Всеукраїнській ювілейній виставці «10 років Жовтня» – етапній у радянському мистецтві. В екслібрисі Д. Ревуцького митець зобразив бандуриста, який на тлі селянської хати й вершника-запорожця та турецького міста з мечеттю співає, напевно, про тяжку долю українців у турецькій неволі. Відомий музикознавець, фольклорист, літературознавець Д. Ревуцький у 1929 році, на час виконання екслібриса, працював співробітником

№ 6 (204) / червень 2014

Етнографічної комісії Академії наук України, товаришував з Д. Яворницьким, захоплювався кобзарським мистецтвом. Екслібрис приваблює гармонійним чергуванням чорних і білих плям, грамотно вибудуваною композицією. Надзвичайно висока художня якість розглянутого екслібриса, його глибока сутність привернули увагу видавців альбому-каталогу українських екслібрисів XX століття, надрукованого за матеріалами виставки «Історія культури України в дзеркалі екслібриса XX століття», яку організували німецькі шанувальники книжкового знака разом з Українським екслібрис-клубом у 2003 році. Працюючи над макетом видання, німецькі фахівці трохи обрізали композицію екслібриса зверху і знизу й додали образ козака з бандурою, разом із закомпонованим у вертикальну композицію словом «EXLIBRIS» – фронтиспісу книги, що надало останньому не лише монументально-плакатного звучання, а й посилило художню вартість видання загалом4. Оригінально вирішений і екслібрис Юрія Яновського, датований 1930 роком. З 1927 року письменник працював у Харкові, а з 1939 – в Києві. 1928 року у Харкові вийшла з друку його книга «Майстер корабля» – розповідь про роботу українських кінематографістів. Загальновідома вишукана обкладинка до неї роботи В. Кричевського. Ольга Лагутенко, розглядаючи книжкову графіку художника, стверджує: «Це своєрідна пластична метафора цієї романтичної книги. Жіноче обличчя зливається з носом корабля, що гойдається на хвилях, пружні упевнені лінії моделюють риси обличчя, волосся і вони ж зображують гнучкі вітрила, стрункий біг корабельних конструкцій. Жіноче обличчя нагадує дерев’яну скульптуру, що встановлювалася на носі фрегата, щоб невідривно вдивлятися в далечінь морського простору й оберігати від катастроф, за що моряки прозвали її «майстром корабля»5. В екслібрисі Ю. Яновського бачимо зображення оголеної жінки, яка, відвернувшись від хаотичного нагромадження (при детальнішому огляді це виявились різноманітні вітрильники, зображені в усіх ракурсах, ніби вони потрапили в якийсь жахливий ураган), спокійно дивиться в люстерко й поглинута у свої думки. Цей сюжет ще має бути ретельно дослідженим.

На жаль, подальша праця над екслібрисом, як і для більшості українських художників, стала неможливою через різні обставини за чавунної ходи сталінізму. 1945 року після тривалої перерви, уже в еміграції 73-річний художник Василь Кричевський виконує свій останній екслібрис для P. STEFURANCIN – розкрита книга на тлі книжкової полиці. ПРИМІТКИ 1 Гончарук В. Меморіальна бібліотека Івана Гончара. Каталог виставки. – К., 1998. – 35 с. 2 Фоменко В. Ремінісценції традицій українського мистецтва ХVII–XVIII ст. у творчості Георгія Нарбута // Регрес і регенерація в народному мистецтві. Треті Гончарівські читання. – К., 1998. – С. 283. 3 Кричевський Василь Григорович / Українська академія мистецтва. Спеціальний випуск. Професори НАОМА (1917–2012). – К., 2012. – С. 123. 4 Geschichtskultur der Ukraine im Spiegel der ukrainischen Exlibris – Kunst des 20. Jahrhunderts. Альбом виставки українського екслібриса 20 століття. – 2003. – Видання Лейпцігського університету. – 140 с. 5 Лагутенко О. Від модерну до конструктивізму // Родовід. Наукові записки до історії культури України. Число 3 (12). – 1995. – С. 68.

КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ СТУДІЇ Світлана ПАНЬКОВА

ВАСИЛЬ КРИЧЕВСЬКИЙ ТА МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ

Збірка творів українського народного мистецтва в студії В. Кричевського, розміщеній в мансарді дому Грушевських. Мальована по пам’яті у 1923–1950-х рр.

и не знаємо достеменно того знаменного дня, коли перетнулися долі цих двох непересічних постатей, проте знаємо, що їхня співпраця й дружба відіграли важливу роль у розвої української культури. Найвірогідніше, це відбулося 1907 року, коли Василь Кричевський після завершення будови Полтавського губернського земства перебрався до Києва, де в цей час активно розгортав свою науково-видавничу діяльність Михайло Грушевський. Зіркові постаті, спільні знайомі – Микола Лисенко, Микола Садовський, Микола Біляшівський та інші – сприяли зближенню двох визначних діячів. Перша зафіксована згадка про зустріч М. Грушевського з В. Кричевським припадає на 3 жовтня 1908 року1, коли львівський професор узявся за реалізацію свого задуму щодо спорудження прибуткового будинку на придбаній у Києві садибі на вул. Паньківській, 92 . Уже за півтора місяця після підписання контракту, 23 серпня 1908

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ СТУДІЇ

року, М. Грушевський прибув до Києва, де затримався до 4 жовтня. За цей час він відбув «конференцію» з проектантом – архітектором В.Л. Максимовим, з яким 30 вересня підписав угоду3. 3 жовтня 1908 року М. Грушевський переслав опис та план будови, складений Максимовим, В. Кричевському, а вже наступного дня заїхав до нього, вислухавши «ріжні скептичні замітки» 4. Зрозуміло, що авторитет творця українського архітектурного модерну після спорудження будівлі Полтавського губернського земства (1907) та першого будинку, зведеного в Києві у цьому стилі для гласного Міської думи І. Щітківського (1908), був для М. Грушевського незаперечним. Наступна зустріч відбулася під час найближчого приїзду історика до Києва. 24 жовтня 1908 року він бачився з В. Кричевським, якому замовив, найвірогідніше, ще під час попередніх «конференцій», проект оздоблення дому в українському стилі. Свої враження про його

роботу М. Грушевський зафіксував надзвичайно лаконічно: «Кричевський дуже тягне»5. Львівський професор звик до іншого темпу. Окремі дослідники вважають, що В. Кричевський не дуже охоче взявся за цю роботу6, але свої зобов’язання, хоча й поволі, виконував. «Тягнув» В. Кричевський аж до 7 березня 1909 року. Радісна звістка, отримана того дня, зафіксована у щоденнику вченого під знаком оклику: «Кричевський прислав фасад!»7. Під час свого чергового візиту до Києва у березні–квітні 1909 року М. Грушевський не раз бував у Кричевського, де мав можливість милуватися довершеним проектом 8 . Архітектор оживив поверхню стін різноманітною викладкою цегли, місцями змінив конфігурацію вікон і вжив на фасаді декоративні майолікові панелі. Він спроектував також парадні вхідні двері, орнаментальні ковані поручні балконів та сходів усередині тощо9. Принагідно відзначимо, що проект оформлення фасаду дому Грушевських у грудні 1911 року В. Кричевський презентував серед ін-

№ 6 (204) / червень 2014

Міське училище ім. С.Ф. Грушевського, споруджене за проектом Е. Брадтмана та оздоблене за проектом В. Кричевського. 1911 р.

ших на виставці в Київському міському музеї10. Довго точилися дискусії між В. Кричевським та М. Грушевським щодо мансарди, яку архітектор задумав як «робітню»11. Переживши «капризи» архітектора, справу полагодили. В мансарді впорядкували студію Василя Кричевського, де одночасно розмістилася і його унікальна збіркамузей народного українського мистецтва12 . Для реалізації проекту оздоблення фасаду М. Грушевський ще восени 1908 року звернувся до викладача Миргородської художньопромислової школи, великого прихильника таланту Василя Кричевського Опанаса Сластіона з тим, щоб він посприяв виготовленню керамічної плитки. Проте через значний обсяг робіт

МУЗЕЇ. МУЗЕЙНИКИ Й КОЛЕКЦІОНЕРИ Надія ОРЛОВА

Василь Кричевський

І БУДИНОК-МУЗЕЙ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

В. Кричевський. Будинок-музей Т. Шевченка. Київ. Кімната № 1. Доба до 1838 р. Ескіз художнього оформлення. 1928 р.

е будучи школярем Василь Кричевський багато чув про Тараса Шевченка з вуст свого вчителя Бориса Грінченка. Поезія Кобзаря вабила, бентежила думки, змушувала придивлятися до навколишнього світу, закохувала на підсвідомому рівні в усе рідне – українське. Уже в студентські роки закоханість стала справою життя, юнацькі мрії переросли в етнографічні експедиції Полтавщиною з Василем Горленком. Спілкування і праця як художника-декоратора у Києві на початку 1900-х років у театрі М. Садовського, співпраця з Михайлом Грушевським (1910-го оселився в домі М. Грушевського, перевіз туди свої колекції, працював над оформленням книжок М. Грушевського), зближення з Володимиром Антоновичем, Сергієм Єфремовим, Панасом Саксаганським, Миколою Лисенком, Дмитром Щербаківським сприяло присутності художника в культурному житті країни. У цей час він уже перебував «у зоні» шевченківського тяжіння. У зв’язку з наближенням 50-річчя з дня смерті та 100-ліття від дня народження Тараса Шевченка у Києві 1908 року був створений Об’єднаний Шевченківський Комітет зі спорудження пам’ятника поетові. На зібрані кошти у 1909–1913 роках проведено чотири міжнародні конкурси на кращий проект памя’тника1. Василь Кричевський взяв участь у роботі журі конкурсу (обраний від Львова). В публікаціях, уміщених у Літературно-науковому віснику, дав оцінку конкурсним проектам2 . Після Лютневої революції 1917 року став одним з організаторів Української академії мистецтв, де керував майстернею архітектури та орнаментики. Під час підготовки завдань для літньої практики студентамархітекторам «обходив старовинні райони Києва, відшукуючи давні споруди, – давав завдання робити архітектурні обміри – знайшов близько двохсот будинків і будиночків ще кінця ХVІІІ – початку ХІХ століть»3. Саме тоді в поле зору митця потрапив дерев’яний будиночок на Хрещатицькому провулку, про який міг знати від Федора Ернста, який ще за гетьманства П. Скоропадського пропонував узяти під охорону будинок як пам’ятку дерев’яної архітектури першої половини ХІХ століття. Кричевський направив свого учня Федора Титаренка зробити архітектурні дослідження. Тита-

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

МУЗЕЇ. МУЗЕЙНИКИ Й КОЛЕКЦІОНЕРИ

ренко згадував: «В 1923 р., будучи студентом ІІ курсу Київського Художнього Інституту і працюючи в майстерні В.Г. Кричевського, який керував архітектурними обмірами, робив обмір будинку теперішнього музею Т.Г. Шевченка. Тоді цей будинок належав житлокоопові і в ньому жило кілька родин» 4. Окрім цього, він переповів Кричевському спогади мешканців і брата колишньої власниці будинку П. Петерсон про перебування тут Тараса Шевченка5. Василь Кричевський вивчив відомі на той час матеріали про тимчасове помешкання Тараса Шевченка у будинку київського чиновника Івана Житницького на Козиному болоті, виступив з ініціативою реставрації будиночка, захопився ідеєю створення тут музею. Щоб привернути увагу громадськості, опублікував статтю «Будинок, де жив Т.Г. Шевченко у Київі», де подав історію перебування у ньому Тараса Шевченка із приятелями художником Михайлом Сажиним і письменником-етнографом Олександром Афанасьєвим-Чужбинським, наголосивши на необхідності створення меморіальної пам’ятки: «Треба довести його до ладу і зафіксувати, що в будинку жив Шевченко, і варто було б улаштувати будинок Шевченка на “Козиному болоті” з хатою-читальнею, музеєм і т.п.» 6. Із замилуванням описав будиночок: «Він привітно виглядає з двору, маленький, одноповерховий, оточений деревами… На вулицю виходить він узькою стороною з трьома вікнами, які ведуть через шкляну галерею до входу в помешкання… Будинок деревляний, тинкований, пофарбований охрою, одноповерховий з жилим цегляним підвалом і з мезоніном в дві кімнати, де, по вказівках Петерсона, жив Шевченко»7. Автор статті, порівнюючи фотографію будиночка, зроблену професором Чугаєвичем у 60-х роках ХІХ століття, відмічає позначені часом зміни. А разом із тим зазначає, що він має «витримані характерні риси міщанського оригінального будівництва початку ХІХ століття. Високий дах, гарні пропорції, мезонін, який виходить на обидва подовжні фасади, типова шкляна галерейка» 8 . Місцевість Козине болото у першій половині ХІХ століття входила до так званого нового форштадта. Нове будівництво здійснювалося лише за так званими «зразковими» проектами, розробленими і затвердженими у Петербурзі. У 1824 році в Києві був створений Тимчасовий комітет «для устройства города», який затвердив три категорії ділянок, «залежно від кількості погонних сажень землі по фронту вулиці… Кожна категорія мала певну кількість житлових (не рахуючи господарчих) споруд». Саме під третю, найбільш поширену на той час категорію, підпадає будинок чиновника І. Житницького, збудований 1835 року на Козиноболотній вулиці9. Звичайно, будівля зазнала певних змін і модних нашарувань часу. Як завважив Кричевський, будинок тепер був вкритий бляхою, а не тесом і над входом з двору мав іншу форму перекриття. Фасад з вулиці мав також сліди пізнішого «облагородження»: на вікнах наличники новіші, з різьбою а la gres з кронштейнами й карнизами. Двері ренесансові, а над ними так званий фальшивий фронтон. Наріжні фасадні поверхні

№ 6 (204) / червень 2014

В. Кричевський. Будинок-музей Т. Шевченка. Київ. Кімната № 1. Доба до 1838 р. Ескіз художнього оформлення. 1928 р. В. Кричевський. Будинок-музей Т. Шевченка. Київ. Кімната № 8. Петербурзький період. Ескіз художнього оформлення. 1928 р.

виділені пілястрами. Фронтон над входом у дворі зроблено аттиком. Спостерігалися переробки у парадному вході і в кімнатах10. За роки існування будівля зазнала пошкоджень від природних чинників і неспроможності мешканців зробити відповідний ремонт. Про це писав Василь Кричевський: «Будинок у дуже поганому стані, особливо з двору. Пооблуплювався тинк, викривились хідники, повиймані вікна у верхньому вестибюлі. Дворова лінія фасада руйнується, через ями, що

МУЗЕЇ. МУЗЕЙНИКИ Й КОЛЕКЦІОНЕРИ Ганна МАНЖАРА, Віта ДЗИМА

До історії створення

БУДИНКУ МУЗЕЮ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА В КАНЕВІ Будинок Музею Тараса Шевченка в Каневі став останнім архітектурним твором в Україні професора Київського художнього інституту, одного з фундаторів Української академії мистецтв, відомого митця Василя Григоровича Кричевського (1873–1952) – життя і творчість якого були нерозривно пов’язані з ім’ям Тараса Шевченка1.

вою історію будинок Музею Тараса Шевченка в Каневі (архітектори В. Кричевський, П. Костирко), що є частиною меморіального комплексу на Тарасовій горі, розпочинає в далеких 1930-х роках. Відповідно до постанови Ради Народних Комісарів УСРР від 10.03.1931 «Про відзначення 70-х роковин з дня смерті Т.Г. Шевченка» було ухвалено перетворити територію Шевченкової могили біля Канева на культурно-освітній осередок. Для цього передбачалось побудувати новий пам’ятник і музей, відкрити бібліотеку і читальню, а також продовжити роботи з озеленення території Тарасової гори. Того ж року було оголошено Всесоюзний конкурс на проекти пам’ятника і меморіального музею на території Державного заповідника «Могила Т.Г. Шевченка». Але його наслідки були незадовільні, і жоден з проектів не прийняли до реалізації. У травні 1933 року, готуючись до 120-річчя від дня народження Т. Шевченка, уряд ухвалив спорудити пам’ятник поетові на його могилі та побудувати меморіальний музей. Народний Комісаріат освіти України складання проекту доручає професорові Василю Кричевському, який залучає до спільної праці свого талановитого учня Петра Костирка. Глибоко вивчивши творчість Тараса Шевченка, усвідомлюючи його значення в історії українського національного відродження, митець задумав музей, що в єдності архітектурного та художнього рішення вповні розкривав би велич генія і засади його творчості.

Автори проекту музею Т.Г. Шевченка на Тарасовій горі В.Г. Кричевський (праворуч) та П.Ф. Костирко. Фото 1930-х рр. Фонди Шевченківського національного заповідника

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

МУЗЕЇ. МУЗЕЙНИКИ Й КОЛЕКЦІОНЕРИ

Про складну історію будівництва музею на Тарасовій горі розповідають унікальні матеріали архіву Петра Костирка (1897–1982), передані до Канева по його смерті дружиною у 1984 році завдяки Зінаїді Тарахан-Березі – науковцю Шевченківського національного заповідника. Архів містить велику кількість документів, що мають безпосередній стосунок до проектування і будівництва музею. Вивчаючи їх, ми маємо змогу відтворити частину історії Тарасової гори, пов’язану із спорудженням Шевченківського меморіалу у складні 1930-ті роки. У 1933 році спеціально призначена комісія від Облнауки, створена НКО УСРР, визначила ділянку та обсяг будівництва і затвердила основну концепцію подальшого розвитку заповідника. Виходили з того, що оформлення Тарасової гори (будівництво музею, реставрація могили, спорудження пам’ятника, упорядкування сходів, озеленення) потрібно вирішувати в комплексі єдиним архітектурним проектом. Центральним місцем оформлення гори стають могила і пам’ятник, а всі інші архітектурні точки мають органічно пов’язуватися з ними. Основною вимогою було збереження природно-історичного образу місцевості, характеру гори та її рослинності; музей і пам’ятник мали добре проглядатись з боку Дніпра, а всі господарські споруди та кіномайданчик, навпаки, – розміщені поблизу готелю, щоб не перетворити Тарасову гору на місце розваг2 . У пояснювальній записці до проекту наголошувалося, що оформлення могили Шевченка з пам’ятником і меморіальним музеєм за своїм характером є винятковим явищем культурного значення. Верхній майдан, де було розташовано пам’ятник і будинок музею,

№ 6 (204) / червень 2014

Будинок музею Т.Г. Шевченка у Каневі. Світлина 2013 р.

Етюдник, пензлі, мастихіни В. Кричевського, передані до музею в Каневі 1991 р. його онукою Катериною Кричевською-Росандіч (США). Експозиція музею. Світлина 2014 р.

ПРО АВТОРІВ 2014 Денис Вітченко – головний архітектор проектів ДП «УДПІ “Укрміськбудпроект”», Харків № 6 (204) Ольга Денисенко – заввідділу Харківського художнього музею, мистецтвознавець

Науково-популярний ілюстрований журнал

ВИДАВЕЦЬ ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» Україна 03040, Київ, вул. Васильківська, 1. Тел./факс: +38(044) 498 23 65 Генеральний директор Роман РАТУШНИЙ

Віта Дзима – заввідділу охорони пам’яток Шевченківського національного заповідника, Канів Олена Майданець-Баргилевич – доцент Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука, кандидат мистецтвознавства Ганна Манжара – головний зберігач фондів Шевченківського національного заповідника, Канів Петро Нестеренко – президент Українського екслібрис-клубу, завідуючий проблемною науково-дослідною лабораторією Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, кандидат мистецтвознавства, доцент Ольга Нешта – провідний архітектор відділу історичних досліджень Національного заповідника «Софія Київська» Надія Орлова – завідувач Літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка Світлана Панькова – завідувач Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ Україна 03040, Київ, вул. Васильківська, 1. Тел./факс: +38(044) 498 23 67 E-mail: pamjatky.ukr@gmail.com Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації – КВ № 683 від 01.06.1994

Ігор Пошивайло – заступник генерального директора НЦНК «Музей Івана Гончара», кандидат історичних наук Ніна Саєнко – науковий співробітник Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, заслужений діяч мистецтв України Оксана Сулима – молодший науковий співробітник науково-дослідного відділу фондів Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Віталій Тельвак – професор Дрогобицького педагогічного університету, доктор історичних наук Катерина Фесик – директор Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, заслужений діяч мистецтв України

ДРУКАРНЯ ТОВ «МЕГА-Поліграф», вул. Марка Вовчка, 12, м. Київ, 04073; тел. +38(044) 581 68 15; e-mail: office@mega-poligraf.kiev.ua Наклад 1000 прим.

ПАМ’ЯТКИ УКРАЇНИ: історія та культура Передплатний індекс – 74401 ВИХОДИТЬ ЩОМІСЯЦЯ ВАРТІСТЬ ПЕРЕДПЛАТИ НА 2014 РІК

1 місяць 23,35 грн

Розповсюдження, передплата, реклама Тел. +38(044) 498 23 64, +38(050) 310 56 63

uaculture.com

Передплатний індекс 74401

3 місяці 69,15 грн

5 місяців 114,30 грн

Передплатити та придбати окремі примірники журналу в електронній версії можна за адресою: http://presspoint.ua/. Така послуга доступна в будь-якій країні світу. Ознайомитись з журналом можна в усіх наукових бібліотеках обласних центрів України та бібліотеках райцентрів Київської області. Довідки за тел.: (044) 498-23-64; e-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com

ПЕРЕДПЛАЧУЙТЕ НАШІ ВИДАННЯ у 2014 році Вартість передплати на 5 місяців

П ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ІН

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС

95220 9

74401

994,30 грн

114,30 грн

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС

74501

37112

74310

46,75 грн

48,95 грн

46,75 грн

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС

60969

90269

72,55 грн

47,55 грн

Передплату можна оформити в будь-якому поштовому відділенні зв’язку України та через Оформлення передплати на друге півріччя 2012 року агентства. розпочнеться в квітні місяці. передплатні Передплату можна оформити в будь-якому поштовому відділенні зв’язку через передплатні У країнах далекого зарубіжжя оформити передплату наУкраїни, всі наші видання можна через сайт агентства, а також у редакції Газетно-журнального видавництва Міністерства культури України www.presa.ua, на сторінці «Передплата On-Line». У країнах далекого зарубіжжя оформити передплату видань на всі наші Передплатити та придбати окремі примірники в видання електронній версії можливо можна через сайт www.presa.ua, на сторінці «Передплата On-Line»в будь-якій країні світу. за адресою: http://presspoint.ua/. Така послуга доступна Довідки за тел.: (044) 498-23-64

Довідки за тел.: (044) 498-23-64; e-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com e-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com

ISSN 0131-2685

Пам’ятки України: історія та культура. – 2014. – № 6 – С. 1–64.

Індекс 74401