газета "культура і життя" №34 by Національне газетно-журнальне видавництво

загальнодержавна

К*Ж

газета

всеукраїнський тижневик 22–28 серпня 2014 р.

щоп’ятниці

… і бессарабські степи

стор. 4–5 Дніпровський спів

стор. 16

стор. 8

Фото: Валентин КОНДРАТЮК

Слобожанські раритети

ПАТРІОТИЗМ МІСЦЕВИЙ І ДЕРЖАВНИЙ

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 34, 22–28 серпня 2014 р.

 КИЇВ

На Співочому полі до Дня Незалежності майстри «Київзеленбуду» створюють унікальні шедеври для щорічної квіткової виставки. Цього разу здивують мегапатріотичною експозицією із квітів під назвою «Єдина Україна». На ній будуть представлені козаки в людський зріст, двометрові голуби миру, земна куля, а також квітка-гігант, яка символізує єдність. Усе це буде виконано з тисяч яскравих кольорів. Виставка відкриється 21 серпня, а помилуватися нею можна буде до 21 вересня.

 ЛЬВІВ

Розпочався щорічний Міжнародний науковопошуковий та освітній табір-експедиція «Вирій-2014», який триватиме до 24 серпня та традиційно складається із реставраційної та мандрівної частини. Перший тиждень табору проходить на території Закерзоння (Польща). Далі вирушає у мандрівку етнічними українськими територіями. Зокрема учасники знайомляться з історією та культурою українців-автохтонів Словаччини, а також уперше відвідують Мармарощину та Південну Буковину – етнічні українські землі у Північно-Східній частині Румунії.

новини НА САМІТІ

Міністр культури України Євген Нищук взяв участь у Міжнародному саміті культури під гаслом «Культура – одиниця довіри», що пройшов у місті Единбург (Шотландія). Міністр провів переговори із представниками Британської ради, Уряду Шотландії та Департаменту з питань культури, ЗМІ та спорту Великої Британії (аналогом Міністерства культури). Уряд Великої Британії висловив готовність надавати технічну допомогу Україні в рамках створення платформи для вітчизняних мистецьких проектів на території Альбіону. Політики країни готові сприяти залученню британського бізнесу до донорських проектів для об’єктів української культурної спадщини. Британська Рада збільшила фінансування для України на 2014–2015 роки.

 КІРОВОГРАД

23 серпня народний самодіяльний ансамбль танцю «Вогник» міського Палацу культури та жіночий вокальний ансамбль «Сударушка» районного Будинку культури зі Світловодська відправляються із творчими виступами на підтримку поранених воїнів АТО у військовий шпиталь та лікувальний санаторій прикордонних військ, які розташовані в Одесі.

Важливою є домовленість між урядовцями нашої країни та Шотландії щодо обміну досвідом у питаннях децентралізації повноважень у сфері культури, зокрема, започаткування механізмів Національної лотереї і публічно-приватного фінансування культури.

МАЙДАН: МУЗЕЄФІКАЦІЯ

При Мінкультури діє робоча група з питань музеєфікації матеріальних та нематеріальних пам’яток Майдану. Готова концепція музеєфікації феномена Майдану та створення

його музею. Невдовзі розробки публічно презентують. Важливе питання – визначення єдиного місця збору та опрацювання артефактів і формування професійного колективу відповідної інституції. Речі, що знаходилися на майдані Незалежності – плакати, прапори, банери з ялинки Майдану були передані до Музею Гончара. А металеву конструкцію після демонтажу планується перенести до Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років, котрий володіє відповідними експозиційними можливостями.

УСПІХ У ГРЕЦІЇ

У Греції з успіхом виступив колектив академічного театру, музики і танцю «Зоряни» Кіровоградської обласної філармонії.

У День Незалежності України сквер «Жовтневий» перетвориться на виставкову залу та артстудію майстрів пензля – відкриється експозиція дитячих картин. Також заплановані майстеркласи з виготовлення витинанок, створення мапи України із синьо-жовтою символікою оберегів пращурів.

У Міністерстві культури України під головуванням заступника міністра культури Олександра Журавчака відбулася нарада директорів державних середніх спеціалізованих мистецьких шкіл (шкіл-інтернатів) – київських, харківської, одеської, львівської та опішнянської підпорядкованих Мінкультури. Розглядалися питання діяльності міністерства, направленої на збереження закладів у його підпорядкуванні. Обговорено їхню готовність до нового 2014–2015 навчального року, підготовку до осінньозимового опалювального пе ріоду та фінансування.

друге місце серед творчих колективів таких країн як Сербія, Китай, Греція, Болгарія,Чилі, Туреччина, Ізраїль, Індонезія.

СИЛА В ЄДНОСТІ

Три Посольства – Литви, Латвії і Естонії – 23 серпня, у день 25-річчя Балтійського шляху і в День Прапора України, о 18:00 на Європейській площі у Києві організовують акцію солідарності – символічний живий ланцюг. Метою акції є показати солідарність з українським народом, продемонструвати необхідність єдності. 25 років тому впала залізна завіса. Частково зміна світового порядку була ініційована акцією «Балтійський шлях», коли 23 серпня 1989 року 2 мільйони людей, тримаючись за руки, об’єдналися в один живий ланцюг довжиною 600 кілометрів між Вільнюсом, Ригою і Таллінном. Це був мирний протест проти розділення Європи та окупації Бал-

тійських країн, проти злочину, який відбувся більше ніж 50 років тому, у 1939 році, коли Сталінська СРСР та Гітлерівська Німеччина підписали таємний протокол, відомий як пакт Молотова-Ріббентропа.

ПРАВДИВІ АРТИСТИ

МИСТЕЦЬКІ ШКОЛИ

 КРЕМЕНЧУК

Представлено українське народне мистецтво – музику, танок, пісню, костюми та звичаї – у рамках Міжнародного фольклорного фестивалю у місті Волос (24–28 липня) та Х Міжнародного фестивалюконкурсу виконавців народного танцю «Посідонія» у місті Егіо (28 липня – 2 серпня), в якому «Зоряни» вибороли

Є в Росії чесні правдиві артисти, які підтримують Україну. І щоразу їх стає все більше! Після зворушливої поїздки Андрія Макаревича на Схід кроки у наш бік робить репер Noize MC. У Росії на фестивалі KUBANA він «видав» проукраїнську промову. Організатори фестивалю вимкнули звук та перервали пряму трансляцію виступу артиста.

Міністерство культури України оголошує конкурс на заміщення вакантної посади:

– начальник відділу національних меншин та української діаспори Департаменту у справах релігій та національностей – 1 вакансія.

Кваліфікаційні вимоги: вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі на посаді головного спеціаліста чи в інших сферах управління не менше 3 років. – Головний спеціаліст відділу експертноаналітичної роботи та зв’язків з релігійними організаціями Департаменту у справах релігій та національностей – 2 вакансії; – головний спеціаліст відділу сприяння міжнародній, соціальній та гуманітарній діяльності релігійних організацій Департаменту у справах релігій та національностей – 1 вакансія; – головний спеціаліст відділу мовної політики Департаменту у справах релігій та національностей – 1 вакансія. Кваліфікаційні вимоги: вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньокваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі на посаді провідного спеціаліста не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах управління не менше 3 років. У конкурсі можуть брати участь громадяни України, які мають вищу освіту, стаж роботи за фахом. До заяви додаються наступні документи: – особова картка (форма П-2 ДС); – автобіографія; – дві фотокартки розміром 4 х 6 см; – копія паспорта; – копія диплома про освіту; – копії документів про підвищення кваліфікації, присвоєння наукового ступеня або вченого звання (у разі наявності); – копія військового квитка; – копія ідентифікаційного коду; – копія трудової книжки; – декларація про доходи за 2013 рік; – медична довідка про стан здоров’я за формою, затвердженою МОЗ; – письмова згода про проведення спеціальної перевірки. Документи для участі в конкурсі приймаються про тягом місяця від дня опублі кування оголошення в газе ті «Культура і життя»: 01601, м. Київ, вул. І. Франка, 19, кім. 109. Додаткова інформація за тел.: 234-39-93. Конкурсна комісія

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 34, 22–28 серпня 2014 р.

редактор Руслан ОНОПРІЄНКО

наголос «Патріотизм» держави

 КРАСНОЇЛЛЯ

Народний музей Гуцульського театру Гната Хоткевича – музей в селі Красноїлля Верховинського району Івано-Франківської області. У центрі села зберігся невеликий дерев’яний будинок (споруджений в 1906 році), в якому працював Гнат Хоткевич. Він був збудований за кошти громади села, як народний дім із читальнею. Саме тут був створений перший Гуцульський театр.

НЕХТУВАННЯ КУЛЬТУРОЮ ПРИЗВОДИТЬ ДО СУСПІЛЬНИХ ПОТРЯСІНЬ Микола ПЕТРУШЕНКО Чому в закордонних музеях черги, а в наших порожньо? Нехтування культурою призводить до суспільних потрясінь. узеї завжди асоціювались із тишею і спокоєм. Часи змінюються. Нині там, як і скрізь, вирують пристрасті. І дедалі частіше постає запитання: «Це ще комусь треба!?» Нині порушують питання щодо соціальної ролі музеїв, перегляду форм і методів роботи тощо. Актуально? Так. В умовах ринкової економіки музеї, крім того, повинні вчитися заробляти. Звісно, під один гребінець не можна причісувати класичні і сучасні заклади. Хоча проблеми в них ідентичні. І кожна потребує комплексного розв’язання. Спрямовувати й організовувати такий підхід має держава. Чи відчувають це працівники культури? — Розв’язуючи наболілі питання, — ділиться думками науковий працівник Інституту проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв О. Клименко, — треба виходити з того, що останніми роками в державі культурою і духовністю влада нехтувала. Якби цього не трапилось, не було б і нинішніх трагічних потрясінь.

У 1987 році, з нагоди 110 річчя від дня народження Хоткевича в будинку було відкрито музей. У грудні 2004 року музею присвоєно звання «народний».

 ДМИТРАШКІВКА

Музей-садиба Павла Муравського — у селі Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області. Експозиція присвячена життю і творчості видатного українського хорового диригента, Героя України Павла Івановича Муравського. Хата збудована на місці тієї, в якій народився й жив до 1930 року Павло Муравський. Музей відкрито 21 листопада 2009 року.

За громадської ініціативи утворено Організаційний комітет зі створення Меморіальної садибимузею Павла Івановича Муравського. Будівництво та облаштування меморіальної садиби-музею розпочато в липні 2009 року.

 ЛУЦЬК

Волинський регіональний музей українського війська та військової техніки – єдиний музей цієї тематики у західному регіоні. Заклад створений у 1999 році з ініціативи громадської організації «Джерела» за наказом міністра оборони України. Згідно з наказом музей розбудовується на громадських засадах за рахунок коштів цієї організації. Для розміщення музею Міністерство оборони України виділило у центрі міста Луцька військове містечко площею близько одного гектара і дві будівлі 1925 року забудови загальною площею понад 900 метрів квадратних. На Всеукраїнському конкурсі громадських музеїв, що відбувся у грудні 2009 року, в номінації «Краще експозиційне оформлення» колочавський музей отримав третє місце.

— Були депутати Верховної Ради, — додає заступник директора Київського національного музею російського мистецтва Катерина Ладиженська, — які твердили: «Що культура: скигління багато, а вовни мало». Тим часом, вважають професіонали, музеї не можуть бути поза реаліями життя. Саме через них можна і треба впливати на виховання толерантного суспільства. За словами Олександра Клименка, енергію ненависті, яка взяла гору, вони мають трансформувати в добро через пізнання відвідувачами світу художників. Музейні працівники з ностальгією пригадують часи, коли на виставки до столичних залів привозили дітей з усієї України. Тепер цього немає. Майже не водять класів і київські вчителі: клопоту багато, а працю педагогів ніхто не стимулює. Катерина Ладиженська каже, що «коли ми влаштовуємо виставки за кордоном, глядачів дуже багато. Вони надсилають відгуки. В Україні цього немає останніми роками. Дорослі не йдуть і уже не прийдуть на зустріч з прекрасним. Держава і всі ми маємо подбати, як долучати дітей до світу мистецтва». Директор літературномеморіального музею Михайла Булгакова Людмила Губіанурі розповідає, що вони керуються принципом: «Якщо самі собі не допоможемо, нам ніхто не зарадить». Тож прак-

тикують такі форми роботи, щоб у залах було цікаво навіть тим, хто ніколи не читав Булгакова. І спонсорів знаходять, адже на ремонт 125-річного будинку від держави не отримали жодної копійки. Проте в кожному музеї свої особливості й можливості. В гонитві за прибутком не слід збиватися на шлях перетворення класичного музею на одну галерею. В пошуках форм і методів роботи аж ніяк не можна опускатися до рівня неосвіченого відвідувача. Навпаки — треба зберегти все для того, аби відвідування музею будило думку, збагачувало людину духовно. Отже, розпочинати треба з дітей, виховувати у них потребу вбирати в себе досягнення культури. А в мене стоїть перед очима будинок у Лемешівці на Київщині, що руйнується, занедбана каштанова алея, яка веде до залишків ставка, багатовіковий дуб… Тут був Тарас Шевченко, відчував миттєвості щастя. Тут написав «Садок вишневий коло хати». Ця пам’ятка уже зникла б, якби не місцевий учительпенсіонер Петро Гаркуша. Ентузіаст як може, все те береже. Більше того, створив унікальний сільський музей Великого Кобзаря. Він особисто і місцева сільська рада неодноразово зверталися до обласної ради, Міністерства культури з проханням хоча б відновити покрівлю на музеї. Марно.

Здавалось, хоча б у дні підготовки до 200-річчя Великого Кобзаря чиновники звернуть увагу на безцінну пам’ятку нашої історії. А Лемешівка могла б посісти в туристичній Шевченкіані особливе місце. Цей приклад — один із багатьох. Скажімо, впав дах будинку, де жила Ольга Кобилянська, а це пам’ятка всесвітнього значення. А скільки гине нині сільських музеїв місцевого значення! Першими схаменулися на Кіровоградщині, де громадськість започаткувала рух на підтримку сільських музеїв. Ініціативу підтримав Національний музей народної архітектури та побуту. Кіровоградську хату спільними зусиллями відкрили у Пирогові. Але всі музеї не звезеш туди. І в цьому немає потреби, їхнє місце на рідній землі.Кіровоградська ініціатива — не регіональна. Вона мала стати загальнонаціональною. Та без підтримки залишилася парусом без вітру. Петро Гаркуша і такі, як він, ентузіасти — наодинці з проблемами. Якщо влада не повернеться обличчям до сільських музеїв, Україна втратить пласт культури, який ентузіасти збирали й оберігали сотнями років. Тож чи проляже екскурсійний маршрут з Києва до Лемешівки, де Шевченко був щасливим, — питання вікрите. «Урядовий кур’єр», скорочено

За технікою ндебелі У Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського під час мультимедійної лекції знана мисткиня українського походження Марія Рипан із Канади вчила всіх охочих африканської техніки бісероплетіння ндебелі. Дослідниця народного мистецтва, інструктор із виготовлення прикрас із бісеру, автор і видавець книг-інструкцій, а також навчальних програм Марія Рипан вже неодноразово бувала в Україні, зокрема й у музеї, популяризуючи власні дослідження та творчий доробок.

Вона вивчає музейні збірки народного мистецтва, спілкується з майстрами, фіксує художні та технологічні особливості бісероплетіння ХІХ–ХХ століть. Майстриня зібрала фо-

токолекції писанок, оздоблених різною технікою виконання із застосуванням традиційних мотивів бісероплетіння. У її збірках є вишивані бісером сорочки, горбатки, кептарі 1950-х років, оновлені мотиви давньої народної творчості українців. Результати праці стали основою для створення мапи районів ґерданів, яку Марія Рипан презентувала коломиянам у музеї під час свого попереднього візиту. Цього разу вона представила проект «Прикрашайте Ваш світ бісером чи вишивкою», завдяки якому коломийські шанувальники кольорових намистин ознайомилися із самобутніми зразками світово-

го бісероплетіння стародавніх народів, племен Пашту, вождів Зулу та сучасних українських, канадських і американських майстрів. Марія Рипан представила присутнім також різні авторські моделі вбрання, прикрашеного стилізованою традиційною вишивкою. Поряд із досвідченими майстринями активно працювали ще й зовсім юні. Кожній із них про зустріч у музеї з прекрасною мисткинею Марією Рипан нагадуватиме власноруч створений браслет. Оксана ЯСІНСЬКА, завідувачка науково-освітнього відділу Музею імені Й. Кобринського

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 34, 22–28 серпня 2014 р.

сторінка андрія куркова Місцевий патріотизм Андрій КУРКОВ Протягом багатьох років час від часу я, попри свої бажання і плани, стаю учасником дискусій про таке поняття, як «місцевий патріотизм». а початку 2000-х один знайомий італієць, який живе на Півночі Італії на березі озера Комо, мені казав: «Я – патріот Італії, тому що перш за все я патріот свого селища Каденаббії, патріот своєї вулиці й навіть власного двору!» Двір у нього був гарний, доглянутий. Уздовж невисокого паркану він посадив на рівній відстані один від одного кипариси. На галявині поставив кам’яний сонячний годинника, зроблений під давнину. У кутку двору спорудив дерев’яну арку, під якою посадив виноград. Коли показував з гордістю своє творіння, додав, що це його особистий внесок у красу і славу Італії. Слова його не здалися мені занадто пафосними чи високопарними, тому що говорив він це спокійно і навіть без жестикулювання, без якого взагалі важко собі уявити італійця за розмовою.

Фотознімки автора статті, а також Центру етнографічного, зеленого, сільського туризму і родинного відпочинку «Фрумушика-Нова» тел. (048) 759–88–19 моб. (067) 519–42–62 www.frumushika.com

Із того часу я придивлявся і в себе вдома, в Україні, розшукуючи сліди місцевого, «малого» патріотизму. Але кожного разу переконувався, що всетаки не дуже схожі ми на італійців. І навіть коли в своєму сільському подвір’ї наводимо красу і порядок, то не замислюємося про те, що таким чином робимо гарнішою Україну. Різниця менталітетів? Напевно, так. Але все ж таки часи змінюються, і останнім часом все частіше мені зустрічаються на дорозі люди, які

живуть не тільки для того, щоб досягати особистої матеріальної мети. Кілька разів випадкові зустрічні перехожі під час моїх подорожей не без гордості заявляли, що я обов’язково повинен поїхати подивитися на їхнє рідне село, що знаходиться неподалік, в якому і ставок очищений, і центр екологічного туризму побудований, і рибку половити можна, і поїсти є де. Ці зустрічні не були ні господарями згаданого ресторану або екологічного подвір’я для

туристів, не були людьми, котрі взяли в оренду ставок і перетворили його на «пастку» для любителів риболовлі. Вони були просто свідками змін, і ці зміни на краще, що відбувалися у них на очах і поряд із ними, викликали гордість і почуття власної співучасті в змінах. Ось така гідність, напевно, і є проявом місцевого патріотизму на український лад. Нещодавно я зовсім випадково побував у маловідомому затишному куточку України, знайомство з яким викликало

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 34, 22–28 серпня 2014 р.

сторінка андрія куркова і бессарабські степи

і в мені почуття гордості, поваги за Україну та за її людей. Це місце знаходиться за 20 км від кордону з Республікою Молдова в Тарутинському районі Одеської області, в Бессарабських степах. Степи тут ще й досі засипані осколками снарядів. У 1945 році радянська влада відселила з цих місць усіх жителів і знищила села, щоб звільнити місце для військового полігону. Одне з таких сіл називалося Фрумушика, що в перекладі з молдавської означає «чарівненька». І ось, через 60 років після цього, син селянина, що народився у знесеній радянською владою Фрумушиці, Олександр Паларієв взяв в оренду частину колишнього полігону і заново побудував село, яке назвав Фрумушика-Нова. Тепер це і село-музей на згадку про першу, справжню Фрумушику, і овеча ферма, і Парк радянської культури, куди він з усією України звіз до сотні пам’ятників і бюстів Леніна та інших героїв радянського минулого. Для мене у цьому місці найцікавішою здалася етнографічна частина музею – вісім традиційних будинків і подвір’їв, що показують життя гагаузьких, молдавських, українських, болгарських се-

лян, німецьких колоністів, чиї села теж розташовувалися до 1939 року по сусідству з Фрумушикою. Окремо вразив традиційний будинок бессарабського єврейського села, кам’яний, з двома-трьома виходами з різних сторін, щоб можна було швидко втекти в разі погромів. Цього музейного комплексу, створеного однією людиною, немає в туристичних путівниках Україною. Але туристи все одно приїжджають, почувши про Фрумушику-Нову від тих, хто побував тут раніше або від випадкових зустрічних. Крім парку радянської культури, тут є і парк сучасних скульптур, зроблених українськими та іноземними скульп торами, що приїжджали сюди на пленери. Тут є і багатий краєзнавчий музей, і навіть міні-музей бессарабського виноробства безпосередньо в просторому винному погребі, який туристи теж не обходять стороною. Цей мікросвіт бессарабської культури – частина великого, ще нами досі не вивченого повністю українського культурного світу. За два дні, які я провів у Фрумушиці-Новій, я зустрів туристів, що приїхали сюди з Кривого Рогу, Дніпропетровська, сусідніх районів Одещи-

ни та Ізмаїла. І майже всі вони казали, що дізналися про це місце через соціальні мережі, в яких своїми враженнями та фотографіями про поїздку в Бессарабію ділилися їхні знайомі. Усі ці люди, зустрінуті мною у відбудованому заново селі-музеї були в захваті і від побаченого, і від почутого, і я теж легко піддався такому цілком виправданому захопленню. Тепер у тих же соціальних мережах я шукаю інформацію про інші маршрути, шукаю інформацію, яка мені допоможе відкрити для себе і своєї родини батьківщину ще більше.

Місцевий, «малий» патріо тизм все ж стає потихеньку нормою і для українців, і я думаю, що багато нових музеї та центрів місцевого, локального туризму в нашій країні будуть створюватися просто громадянами України, що люблять свій регіон, свою малу батьківщину, і хочуть, щоб про те, що вони люблять і шанують, дізнався увесь навколишній світ. Ці люди часто не просять допомоги у держави для здійснення своїх особистих культурних проектів, але держава, напевно, могла б придумати спосіб підтримати такий рух. Спочатку хоча б інформаційний.

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 34, 22–28 серпня 2014 р.

акцент: АТО

Головний редактор журналу «Український театр» Надія СОКОЛЕНКО

Франківці й АТО

 ЗАПОРІЖЖЯ

24 серпня Запорізький театр імені Володимира Магара запрошує всіх небайдужих запоріжців, го стей міста а також переселенців із зони АТО на театралізований концерт до Дня Незалежності «Україна – назавжди, свобода – навік!» «Створюючи цілковито нову і багато в чому несподівану програму концерту, – пояснюють у театрі, – ми невипадково обрали саме таку назву, адже зараз, у ці непрості для України дні, ми вперше за багато років відчули себе громадянами і вільними людьми. Нам хочеться вірити, що мрія про свободу і свою державу здійсниться. Саме з такими думками і розпочали ми роботу над концертом з нагоди головного свята країни. Провідна ідея концерту – боротьба українців за свободу: від найдавніших праслов’янських часів до епохи козацтва, від Шевченка до Майдану…» Також академічний театр імені Володимира Магара запровадив нову соціальну ініціативу – відвідування театру за зниженими цінами. Театр запрошує глядачів перед офіційним початком сезону переглянути 15 вистав із нинішнього репертуару за пільговою ціною квитка – 25 грн. Серед них – вистави, присвячені 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка «Вість благая Кобзаря…» та «Україно! Україно! Оце твої діти…», героїчна легенда «Мамай», нев’януча музична комедія «Сватання на Гончарівці», мюзикл «Любов на Зарічній вулиці», музично-пластична вистава «Пори року» та ін. Мета ініціативи – надати малозабезпеченим мешканцям Запоріжжя та області змогу ознайомитися з театральним мистецтвом, а театру – розширити коло глядачів. У рамках цих заходів відбудеться також допрем’єрний показ авантюрно-романтичної історії «Запорожець у Парижі. Спогади д’Артаньяна…» за п’єсою Г. Половинка. Л. СМИЧЕНКО

 ЛЬВІВ

Львівський академічний театр імені Леся Курбаса 16 серпня виставою художнього керівника Володимира Кучинського «Так сказав Заратустра» вже відкрив свій 27-й театральний сезон. До кінця серпня львів’яни та гості міста ще можуть встигнути подивитися низку вистав цього театру: «Ma-na Hat-ta», «Театр злочину», «Марко Проклятий, або Східна легенда», «Амнезія, або Маленькі подружні злочини», «Формули екстази» та «Лісову пісню», в якій автором музичного оформлення виступила відома українська співачка Мар’яна Садовська. До речі, 13 травня вона дасть концерт у Будинку культури імені Кірова в Запоріжжі. Зібрані на ньому кошти пі дуть на допомогу бійцям АТО. Надія СОКОЛЕНКО

Національний театр імені Івана Франка готується відкрити свій ювілейний 95-й театральний сезон. ого було засновано у Вінниці 1920 року Гнатом Юрою та групою молодих акторів, котрі згодом стали квітом українського театрального процесу: Амвросій Бучма, Йосип Гірняк, Олімпія Добровольська, Мар’ян Крушельницький, Фео досія Барвінська, Поліна Нятко, Семен Семдор та інші. Театр розпочав роботу 28 січня 1920 року і працював напружено: лише за перший сезон показав 23 прем’єри, мандруючи містами України у тривожний постреволюційний період. Вистави мали надзвичайний успіх у Вінниці, Черкасах, Кременчуці, Олександрії, Проскурові, Кам’янці-Подільському… 27 серпня ювілейний сезон театр розпочне спектаклем за п’єсою Тараса Шевченка «Назар Стодоля», постановку якого здійснив Юрій Кочевенко. Усі кошти, зібрані з продажу квитків та під час показу вистави, перерахують на потреби української армії. Таке рішення одностайно ухвалив колектив театру. «Початок сезону з вистави “Назар Стодоля” за Тарасом Шевченком символічний. Ця

перша наша вистава стане не лише присвятою українським військовим, що стоять на сторожі миру в Україні та оберігають державні кордони від ворога, а й спробою допомогти їм матеріально», – сказав генеральний директор театру Михайло Захаревич. У театрі кажуть: стояти осторонь непростої ситуації, яка склалася в Україні, вони не можуть, і такий крок є проявом їхньої громадянсько-патріотичної позиції. Ці кошти, упевнені франківці, глобально проблему забезпечення армії не вирішать, але, зібрані спільними зусилля-

ми, вони дадуть змогу придбати додатковий захист для військових – комплекти бронежилетів, касок тощо. Також колектив франківців працює над проектом підтримки театрів Донецька, Луганська і Макіївки, які перебувають у зоні АТО. Це вже не перший вияв патріотизму Театру імені Івана Франка, актори якого взимку були театральним форпостом Майдану. У липні цього року працівники закладу вже перерахували на потреби армії свій загальний одноденний заробіток – 85 тис. 541 грн. Подіб

ні ініціативи франківці планують продовжувати і надалі, звертаючись із аналогічним зверненням до колег з інших українських театрів, та сподіваються на підтримку. До ювілейного сезону Національний театр імені Івана Франка готує низку прем’єр української та світової класики. Це «Хазяїн» І. КарпенкаКарого, «Ерік XIV» А. Стріндберга, «Ліс» О. Островського. У театрі також працюють над власною версією «12 стільців» І. Ільфа та Є. Петрова. Вже у жовтні театр відкриє оновлену Камерну сцену імені Сергія Данченка. На ній заплановано прем’єри «Дівки на виданні» молодого українського драматурга В. Маковій і документальний проект «Щоденники Майдану» Н. Ворожбит та А. Мая. На початку сезону франківці візьмуть участь у Тбіліському міжнародному фестивалі «Новий 2014». Там показуватимуть «Квітку Будяк» Наталі Ворожбит – першу виставу, постановку якої здійснив Станіслав Мойсеєв у статусі художнього керівника Театру імені Івана Франка. На фотознімку: Хома Кичатий – народний артист України Олександр Задніпровський Фото Валентина ЛАНДАРА

На оновленій сцені Ще один український театр – львівський Національний театр імені Марії Заньковецької – 7 вересня розпочне свій 97-й театральний сезон виставою «Назар Стодоля» Тараса Шевченка, постановку якої було здійснено до 200-річчя Кобзаря народним артистом України Федором Стригуном. «Розпочинаємо із Шевченка, – кажуть у театрі, – бо він, як ніхто інший, розумів, що таке Україна-держава і хто такі українці-громадяни. Кожне його слово – це шлях до надії, натхнення до боротьби». Наприкінці минулого сезону під час гастролей у Польщі театру вдалося зібрати 19 тис 360 злотих, які спільно з допомогою Фонду «Україна 3000»

пішли на оздоровлення дітей, батьки яких загинули чи постраждали на Євромайдані чи в зоні АТО. Нині 23 дитини відпочивають у м. Оструда (Польща). На наступний сезон заньківчани підготували багато приємних несподіванок для своїх глядачів. Але найголовнішим сподіванням є те, що влітку завдяки благодійному концерту «…на сцену!» Львівський театр імені Марії Заньковецької зміг зібрати достатньо коштів, аби укріпити несні опори та відремонтувати планшет сцени, який був установлений у 1940 році і досі перебував у передаварійному стані, несучи загрозу для працівників театру. Завдяки солідарності шанувальників з реалізації місць театру вдалося зібрати 110 тис. грн та залучити 50 тис. грн благодійних добровільних пожертвувань.

Національний театр імені Марії Заньковецької не єдиний театр України, який потребує нагальних ремонтів і змушений самостійно шукати на такі роботи фінансування. Читайте у наступному (четвертому) номері журналу «Український театр» україн-

ські хоррор-історії про ремонт у театрі. А ми бажаємо усім театрам України зустрічати ювілеї, відкривати сезони, грати прем’єри на оновлених сценах і під мирним небом. Редакція «УТ» Фотознімок наданий театром

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 34, 22–28 серпня 2014 р.

акцент: АТО

 ЛУГАНСЬК

На телефонах багатьох бійців 79-ї бригади рінгтоном стоїть пісня «Океану Ельзи» «Я не здамся без бою…». Про це розповів у соціальній мережі радник Президента України Юрій Бірюков. – Телефонуєш їм, коли вони в бою, і мороз по шкірі. А потім хтось перестає відповідати на дзвінки, а виклики ще йдуть і йдуть, – пише Бірюков. – Він не здався без бою. Але загинув. За словами Юрія, Святослав Вакарчук вважає за честь грати для бійців АТО. Вже 21 серпня «Океан Ельзи» дасть закритий концерт для вояків бригади. «Бійці скоро підуть в АТО. І не здадуться, дадуть бій», – підсумовує Бірюков.

 СВАТОВЕ

Жовто-блакитними прапорами та вигуками «Слава Україні!» зустріли учасників туру «Підтримаємо своїх» у місті Сватове на Луганщині. Ініціативна група музикантів за підтримки Міністерства культури, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ та Генерального штабу Збройних Сил України вирушила у третю фазу туру.

Анатолій СИТНИК Свого часу вагомий внесок у розвиток народної освіти й культури Донбасу зробили представники української інтелігенції. Добре відома меценатська діяльність банкіра й промисловця, засновника Донецько-Юр’ївського металургійного заводу Олексія Алчевського. ого дружина Христина Данилівна тримала школу в селі Олексіївці на Луганщині, де, зокрема, викладав разом зі своєю дружиною – письменницею Марією Загірною – поет і прозаїк, педагог, фольклорист і громадський діяч Борис Грінченко. У цих місцевостях він зібрав щедрий матеріал для свого чотиритомного «Словаря української мови». Учителював у краю гірняків і письменник Спиридон Черкасенко. Його ранні збірки – «На шахті» (1909), «Маленький горбань та інші оповідання» (1912) – присвячені переважно життю шахтарських дітей.

ним і політичним діячем: членом Центральної та Малої Рад, генеральним секретарем пошти і телеграфу УНР, міністром земельних справ в уряді Директорії і, зрештою, видатним ученим-соціологом світового значення. У його фундаментальних наукових працях домінує ідея української Соборності та Незалежності, створення демо-

потім військову школу старшин української армії в Кам’янціПодільському, курсантом якої, до речі, був і Володимир Сосюра. В еміграції допомагав старшому братові у створенні Української Громади в чеських Подебрадах, а від 1929 року очолив її, перевівши керівні органи до Франції, де заснував видавництво «Чорномор». Під час гітлерівської окупа-

Законом про адміністративнотериторіальний поділ України від 6 березня 1918 року Центральна Рада скасувала губернії та повіти, запровадивши поділ УНР на 32 землі. Серед них – Азовську, Половецьку та Донеччину з центрами відповідно у Маріуполі, Бахмуті та Слов’янську. Серйозним випробуванням Донецького регіону на українськість стало авантюрне самопроголошення 1918 року Донецько-Криворізької радянської республіки. Її апологети заявляли, що зі зміцненням більшовицької влади Російська Федерація повинна «прирастать» територіями не за національною ознакою, а зважаючи на економічні потреби, що спілкуватися з Пітером через Київ – зайва тяганина, а національну «упрежденность» слід викорінювати тощо. Спочатку Ленін палко підтримав ідею відокремлення від України важливого промислового району, що охоплював, окрім Катеринославської, Харківську та частково Херсонську й Таврійську губернії. Від імені ЦК РКП(б) та уряду Росії було навіть на-

Що видно зі cтепового кургану? На центральній площі, де проходило свято, зібралося кілька тисяч глядачів, переважно мешканців міста. Більшість із них була у вишиванках, із державними прапорами та жовто-блакитними кульками. У концерті взяли участь гурти Горлиця-band з Марічкою Кудрявцевою, Ray Band і Тоня Матвієнко. Співак Арсен Мірзоян презентував нову пісню «Край землі». Закривала концерт Анастасія Приходько. – Коли збиралися вирушати в тур, було страшно, – згадує Анастасія. – Але у Сватовому люди виявилися дуже привітними. Місто настільки вразило приємною енергетикою, що після концерту ми ще залишилися поспівати під гітару. – Вразила розповідь мера Сватова Євгена Рибалка про те, як одного дня в місто прийшли «зелені чоловічки» і вимагали під дулами зброї підкоритися так званій ЛНР. Непрошені гості отримали відповідь «Ні!», – каже Віталій Пастух, музичний продюсер туру. Тур охопить кілька міст. Заходи пройдуть як на площах, так і в гарнізонах та військових частинах. Протягом останніх місяців артисти вже побували у кількох областях України. У концертах взяли участь також Марія Яремчук, Маша Собко, Марія Бурмака, Олег Скрипка, Юлія Лорд, Руслана, гурти «ТаРута», «ОтВінта», «MadHeads»… Прес-служба міністерства культури

Яскраві враження від перебування у степовому козацькому краї він згодом втілить в історичній драмі «Про що тирса шелестіла». У Щербинівці вчителював письменник Степан Васильченко, а на станції Гришине (нині Красноармійськ) – композитор Микола Леонтович, який, до того ж, створив місцевий хор залізничників. Схоже, завжди таланило на вчителів уродженцеві (1882) козацької Сріблянки (нині, з якогось дива, – Серебрянка Артемівського району) Микиті Шаповалу, хоча він, окрім як у рідному селі, навчався ще в кількох церковно-парафіяльних і народних школах: Кременній, Варваропільській, Петро-Мар’ївській, Комишуваській, а також у Новоглухівській державній лісовій. Здобутий у дитинстві та юності багаж знань допоміг Шаповалу надалі стати не лише професійним лісівником, а й поетом (друкувався під псевдонімом – М. Сріблянський), видавцем журналу «Українська хата», державПродовження. Початок у № 31, 32, 33

кратичної, соціально справедливої держави України у співдружності європейських країн. Прикметно, що останнім науковим дослідженням М. Шаповала, написаним незадовго до його передчасної смерті 1932 року, стала праця «Міжнародне становище українського народу». А в червні 1993-го Микита Шаповал – видатний провісник української Незалежності – у скульптурному втіленні заслуженого художника України, донеччанина Сергія Гонтаря назавжди повернувся до своїх земляків, яких із любов’ю описав у книзі спогадів «Сріблянка-сріблянці». Добрим словом варто згадати й інших членів цієї родини. Брат Микити Микола Шаповал (народився 1886-го) у період визвольних змагань організував випуск щотижневого журналу «Рідне слово», друк шкільних підручників і українського календаря на 1918 рік. Командуючи 18-м Стародубським полком, він пізнав трагізм бою з військами Муравйова під Києвом. Після приходу до влади Директорії Микола очолив 7-му дивізію армії УНР, а

ції країни генерал-українець Микола Шаповал відмовився командувати військовим підрозділом, який планували перекинути на його Батьківщину. За цей відважний вчинок опинився в концтаборі. Після звільнення 1944-го прожив лише чотири роки. Ще один брат – Артем Шаповал (1890) – командував полком української армії на Черкащині та був розстріляний більшовиками 1920 року. А наймолодший у родині – Олександр Шаповал – боровся за Українську державу на Луганщині, але і йому не вдалося вціліти в тій війні. Бурхливий промисловий розвиток Донбасу впродовж ХІХ ст. стимулював приплив на його терени представників різних національностей, проте українці завжди становили більшість у цьому степовому краї. За підсумками першого в Російській імперії перепису населення 1897 року, в Катеринославській губернії, до якої належали Бахмутський, Маріупольський і Слов’яносербський повіти, їх налічувалося 68,90 %, а серед сільських мешканців – подекуди до 94,06 %.

діслано (утримаємося від історичних паралелей) вітальну телеграму з цього приводу. Та в тодішньому Народному Секретаріаті України все ж знайшовся урядовець, який категорично виступив проти сепаратистських намірів. Ним був уродженець Ясинуватої (1872) Микола Скрипник. Незабаром і Леніну довелося визнати, що як би не прагнули місцеві більшовики відокремити свою область, вона, судячи з географії, все одно належатиме Україні. Після цього глава ДКРР Артем, незважаючи на люті протести інших членів її керівництва, все ж поїхав на ІІ Всеукраїнський з’їзд рад до Катеринослава, де було юридично підтверджено належність Донецько-Криворізької області до складу України. Створена невдовзі Донецька губернія УРСР включала, зокрема, Таганрозький і Шахтинський повіти, які все ж вдалося відкраяти до РРФСР 1937 року. Та, схоже, історія нічого не навчила сучасних авторів маніакальних ідей щодо утворення таких собі ПІСУАРа, ЛНР (Луганди) та ДНР (Донбабве).

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 34, 22–28 серпня 2014 р.

редактор Володимир СУБОТА

харківщина Оновлені раритети

 «ДУХ РЕМЕСЕЛ»

У харківській арт-галереї «Костюринський провулок» проходить етнофестиваль «Дух ремесел», організований за принципом «толоки» громадською організацією «Ми – коло». Харків’янам пропонується не тільки детально ознайомитися із традиційними народними ремеслами, але й безпосередньо долучитися до виготовлення ляльок-мотанок, ліплення глиняних фігурок, вимуровування справжньої трипільської печі. Також гості свята матимуть змогу самотужки видути із розжареної брили скла крихку іграшку, сплести кошик із лози, розмалювати писанку. Як у давнину люди збиралися на толоці задля спільної справи, так і на фестиваль шанувальники національних звичаїв приходять, щоб продемонструвати свою причетність до історії рідного народу.

 ШАНУЄМО І ПАМ’ЯТАЄМО

У залах Харківського відділення НСХУ відкрилася виставка живопису, присвячена 170-річчю від дня народження Іллі Рєпіна. На ній представлено роботи учасників міжнародних рєпінських пленерів, які щороку проходять на батьківщині художника – місті Чугуєві, послідовників мистецької школи Іллі Юхимовича з Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Могилева-Подільського, Львова, Севастополя. Цими днями у Харківському художньому музеї безпосередньо із фондів представлено виставку живописних та графічних робіт Іллі Рєпіна та його сина Юрія «Уродженець та гордість нашого краю…» Оригінальну експозицію доповнюють архівні матеріали та друковані прижиттєві видання, в яких ідеться про творчість великого майстра.

 ПІСНЯ СЕРЦЕ КРАЄ

Творчі колективи Харківського обласного центру культури і мистецтв започаткували цикл виїзних концертів для військових Харківського гарнізону. Перший такий виступ відбувся перед військово службовцями радіотехнічної частини Протиповітряних сил України, розташованої поблизу райцентру Борова.

На імпровізованому концертному майданчику просто неба виступили вокальне тріо «Обереги» у складі заслуженої артистки України Людмили Омельченко, Вікторії Осипенко й Олени Шишкіної та ансамбль народної музики під керуванням Володимира Гейка. Звучали народні пісні, фольклорні композиції, інструментальна музика. По завершенні концерту всьому особовому складу частини митці вручили оберегові лялькимотанки «Янгол-охоронець», які своїми руками у рамках започаткованої у центрі культури і ми стецтв акції «Підтримай героя – зроби оберіг» виготовили харків’яни, відвідавши майстер-клас майстрині Тетяни Оглобліної. – Наступний концерт ми дамо для бійців військової частини, дислокованої поблизу селища Рогань, – сказала директор Центру культури і мистецтв Людмила Омельченко. На фотознімку: артисти Харківського обласного центру культури і мистецтв у військових

Володимир СУБОТА Фахівці Харківської філії Національного науково-дослідного реставраційного центру Міністерства культури України стурбовані військовими діями на Сході України, які спричиняють руйнування закладів культури, і особливо музеїв, де зберігаються раритети. Луганську вже частково зруйновано краєзнавчий музей і музей історії та культури міста, у Горлівці та Краматорську постраждали краєзнавчі музеї. Як зазначила директор Харківської філії Тамара Бакум, спеціалісти Центру тісно спів працюють із Донецьким, Краматорським, Слов’янським, Артемівським краєзнавчими музеями і державним історикокультурним заповідником у Святогорську. Поновлювали більше сотні різних експонатів, на що витрачено місяці копіткої праці найкращих реставраторів. Чимало цінних предметів було повернуто до музеїв саме напередодні військових дій. На жаль, у штаті кожного з наших музеїв сьогодні є одиндва реставратори. Як правило, вони вузького профілю. Скажімо, їм не під силу «вдихнути нове життя» у виріб, виготовлений із кістки і металу, чи тканини і дерева. Зате, без перебільшення, майстри на всі руки працю-

ють у Національному науководослідному реставраційному центрі. Їх тут понад 200 різних за фахом: художники, біологи, фізики, хіміки, рентгенологи, кліматологи, історики, мистецтвознавці. У структурі Центру діють три регіональні філії, яким цього року виповнилося 30 років із дня заснування. Якщо Одеський спеціалізується на ре

на пленері, тобто зображували квіти, плоди, овочі, рослини у природних умовах. Сорок картин готувалося до виставки у Харківському художньому музеї у рамках започаткованого тут проекту «Незабутні імена земляків». І над усіма ними довелося ретельно попрацювати фахівцям, аби перед шанувальниками образотворчого мистецтва вони постали таки-

ставрації графіки, Львівський – ікон, то Харківський відновлює широкий спектр пам’яток. Це живописні полотна, графічні малюнки, паперові документи, вироби з фарфору, металу, кістки, дерева, тканини, шкіри тощо. Нещодавно тут виправляли чиюсь невмілу «реставрацію» картин Євдокима Волошинова, котрий, як відомо, був одним із перших не тільки українських, але й російських художників, котрі створювали натюрморт

ми, якими їх написав митець. Приємно, що останніми роками ситуація з відновленням музейних експонатів значно поліпшується. Щоправда, роботи вистачає. Приміром, 40 відсотків фондів Харківського художнього музею потребують реставрації. За оцінкою фахівців, сьогодні із 12 мільйонів експонатів вітчизняної та світової культури, які знаходяться у державних музеях України, потребують відновлення 770 тисяч одиниць.

«Нескучний» пленер Село Нескучне неподалік від Харкова славне тим, що тут колись знаходився маєток знаної родини Бенуа-Лансере, яка залишила вагомий творчий слід у вітчизняному мистецтві. Тут народилася і писала картини художниця Зінаїда Серебрякова. Її батько був скульптором, мати – художникомграфіком, молодший брат – архітектором, а старший займався монументальним живописом і графікою. Мистецький спадок Зінаїди Серебрякової різноплановий: етюди, монументальний живопис, натюрморти, портрети, пейзажі, цикл картин про селянський побут. На жаль, чимало її полотен у роки громадянської війни згоріли разом із садибою.

Цьогоріч виповнюється 130 років від дня народження Зінаїди Євгенівни. Неформальне товариство друзів Серебряко-

Якщо раніше директори музеїв скаржилися на відсутність фахівців із реставрації, то сьогодні ця проблема з порядку денного знята. Наприклад, Харківська державна академія дизайну і мистецтв готує таких майстрів. Крім того, працівники центру регулярно об’їжджають всі українські музеї, відслідковуючи стан експонатів. Разом із місцевими музейниками складають списки найбільш пошкодженого і визначають першочерговість реставрування. При цьому ніколи не стоїть проблема неможливості виконання тих чи інших робіт через відсутність технічних можливостей чи професіоналізму. Вони все можуть і вміють. Аби громадськість була проінформована про творчі дива реставраторів, котрі рятують від руйнації світові шедеври, безцінне національне надбання, у рамках започаткованого у Харкові проекту «Реставрація без кордонів» періодично влаштовуються виставки оновлених скарбів. Лише протягом останніх років виставляли подібні експонати для широкого загалу у Харківському художньому музеї та міській Художній галереї імені Сергія Васильківського, Дніпропетровському історичному музеї імені Дмитра Яворницького та Полтавському краєзнавчому музеї. Харків На фотознімку: художникреставратор масляного живопису Артем Погрібний. Фото Івана АВДЄЄНКА

вої, очолюване краєзнавцем Михайлом Красиковим, організувало у Нескучному третій пленер, в якому взяли участь понад сто митців. Всі вони небайдужі до творчого надбання Зінаїди Серебрякової, всіляко пропагують його, шанують пам’ять про неї. Навколишня природа, де Серебрякова писала свої шедеври, й нині – чарівна і неповторна. Ця одухотворена аура надихає митців і сприяє їхній плідній праці. Щороку учасники пленеру не тільки створюють тут картини, що виставляються у місцевій школі, але й упорядковують тутешній Будинок культури, на якому встановлена меморіальна дошка Зінаїді Євгенівні. Також планується спільними зусиллями розписати фасад Будинку культури репродукціями картин Серебрякової. Харківська область

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 34, 22–28 серпня 2014 р.

редактор Наталія ЗІНЧЕНКО

сумщина Польоти над Європою

 ПАТРІОТИЧНИЙ ПІД’ЇЗД

Схоже, що до Сум докотилася чергова хвиля патріотизму. За мостами, зупинками і стовпами городяни почали розмальовувати оселі. Мешканці будинку № 10 по вулиці Інтернаціоналістів розфарбували вхід у під’їзд у національні кольори.

 ФОТОКОНКУРС

Скільки маленьких патріотів живе в Сумах, допоможе визначити новий фотоконкурс, який триватиме до Дня Незалежності України. У ньому братимуть участь світлини юних сумчан, які люблять свою країну.

«ШРІ-ЛАНКА НАВИВОРІТ»

Едуард ОВЧАРЕНКО Коли потрапляєш до Сумської міської галереї, то складається враження, наче ти знаходишся зовсім в іншому світі, далекому від проблем сьогодення. віті чарівному і казковому. Тут відбуваються творчі вечори, зустрічі митців Сумщини, інші культурномистецькі заходи. Один із основних напрямків діяльності галереї – презентації різноманітних виставок. Свій доробок тут представляють не лише митці області та України, але й гості з-за кордону. Проект Андрія Прахова «Польоти уві сні та наяву» тішить око розмаїттям яскравих барв. Андрій – член Спілки художників Росії. Наразі живе і працює в Донецьку. Основний напрямок його живопису – міський пейзаж. Багато робіт пов’язані з давньоруською архітектурою. А творчість останніх років також охоплює красу європейських міст – Барселони, Дубліна, Риму, Венеції та Берліна. Прахов – учасник багатьох групових та персональних виставок, що проходили у Пермі, Москві, Донецьку, Берліні. Роботи художника знаходяться у музеях та приватних колекціях України, Росії, Великобританії, США, Ірландії,

Конкурс фотографій «Маленький патріот» стартував 1 серпня, а ініціювала його «Клініка, дружня до молоді» Сумської міської дитячої клінічної лікарні святої Зінаїди за підтримки обласного відділення Всеукраїнської благодійної організації «ЛЖВ».

 КОЛЕКЦІЯ МОНЕТ

На запит Сумської митниці фахівці Сумського обласного краєзнавчого музею провели експертне дослідження нумізматичної колекції, конфіскованої на користь держави. Зараз ця колекція (673 одиниць) поповнила фонди краєзнавчого музею. У її складі – монети 35 країн (Австро-Угорщини, Югославії, Чехословаччини, Російської імперії, СРСР, Швеції, Німеччини, Австрії, Польщі, Франції, Угорщини, Італії, Бельгії, Туреччини, Греції, Болгарії, Румунії, Хорватії, Словенії, Чехії, Нідерландів, Естонії, Литви, Норвегії, США, Канади, Монголії, Японії, Китаю, Сінгапуру, Австралії, Афганістану, Ірану, Ізраїлю, Єгипту) XIX–XXI століття та Європейського союзу.

 НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

Народні умільці Сумщини презентували свої �� роботи в Сумському обласному художньому музеї імені Онацького. Виставка присвячена 75-річчю створення області та 200-річч�� ю�� від�� дня народження Тараса Шевченка. В експозиції представлені шедеври ткачів і різьбярів по дереву, гончарів, майстрів із бісероплетіння та декоративного розпису, професіоналів по виготовленню рушників і писанок, оберегів.

Франції, Німеччини, Іспанії та Італії. Нова експозиція митця представлена двома серіями «ШріЛанка навиворіт» та «Польоти уві сні та наяву». Серія робіт «Польоти уві сні та наяву» – це проект пере осмислення творчості вели-

ких художників і різних напрямків живопису. Автор зробив серію аеро знімків чеських і словацьких замків, і з кожного сюжету створив композицію на одну з «вічних» тем: любов вічна і любов земна, слава вічна і слава минуща.

Містичні сновидіння Суми завжди раді зустріти адекватні проекти в царині візуального мистецтва. Один із них – експозиція художньої фотографії митця із Петербурга Геннадія Блохіна – «Сни великого міста», що є циклом робіт, які складно назвати фотографією насправді: кожен знімок – це поєднання живопису, графіки і світлопису. Сам майстер називає цю унікальну техніку «фотографіка». «Я дуже люблю деталі, люблю їх проявляти, посилювати, робити більш виразними. Фотографія, на мою думку, це теж захворювання, від якого неможливо вилікуватися», – говорить Геннадій. Останні сім років Блохін активно працює в цифровій художній фотографії. Йому цікаві різні жанри: міський пейзаж, портрет, натюрморт. А роботи, представлені на виставці, автор нази-

ває фантасмагоріями, схожими на сон, в якому існує фантастичне середовище з несподіваними взаємозв’язками, парадоксальними поєднаннями, неясними спогадами. Більшість світлин, які тут можна побачити, похмурі, навіть трохи сумні, адже в представленій серії мало світла і кольору. За словами автора, цикл із самого початку замислювався як монохромний, із невеликою кількістю кольору. «Я взагалі вважаю, що монохромність створює настрій, а колір більше відволікає. Напевно, я свідомо потьмарюю місто. Драма, трагедія завжди сильніші ніж комедія. Так, я драматизую, іноді, можливо, занадто. Але мені подобається процес драматизації і реакція на неї», – розповів митець. Федір ГОНЧАРЕНКО На фотознімку: робота Геннадія БЛОХІНА

Ця серія була створена під час творчої поїздки художника на Шрі-Ланку у вересні 2013 року. Тоді автор побував далеко від традиційних творчих маршрутів – у віддаленому селі, на безлюдних пляжах і безкраїх чайних плантаціях. Життя простого селища було описано в етюдах на досить незвичному матеріалі – обгортковому папері та на зворотній стороні старого одягу. Звідси і назва в прямому і переносному значенні «Шрі-Ланка навиворіт». Під час відкриття виставки Андрій зізнався, що захоплений красою Слобожанського краю, особливо його вразило те, що тут збереглося багато церков. За час свого перебування на Сумщині Андрій Прахов також планує ознайомитися з культурою древніх міст Глухова та Путивля. А ще художник висловив біль щодо протистояння, яке зараз відбувається між українським та російським народами. Але він упевнений, що з часом ми зможемо подолати всі наші протиріччя. Очевидно, що для порозуміння доведеться пройти дов гий і складний шлях. А допоможуть у цьому митці. Адже ніщо так не об’єднує, як ми стецтво. На фотознімку: робота Андрія ПРАХОВА

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 34, 22–28 серпня 2014 р.

редактор Наталія ЗІНЧЕНКО

україна і світ «Українська культура – внесок у майбутнє Європи…»

Валентина КУЛИК Мій співрозмовник – особистість яскрава і неординарна. Ян Павлицький – архітектор і сценограф, теоретик і знавець давнього та сучасного мистецтва, поет і перекладач, а віднедавна – ще й режисер анімаційного кіно. ого добре знають у Європі та країнах п о с т р а д я н с ь к о г о простору як організатора різноманітних культурних заходів. В Україні він відомий як координатор (з боку Польщі) проекту реставрації срібних Царських врат головного іконостаса Софійського собору в Києві. До України у пана Яна ставлення особливе. Його прабабуся – Анна Коваленко – була українкою, тут народився його дід – Адам СталониДобжанський, знаний польський художник, графік, реставратор, професор Краківської академії мистецтв (між іншим, саме його прізвищем пан Ян підписує свої поетичні рядки). З ідеєю повернення Україні імені свого діда була пов’язана ініційована Яном Павлицьким виставка «Створення світу – вітражі Адама СталониДобжанського», що експонувалась у 2011 році в галереї «Хлібня» Національного заповідника «Софія Київська». У свій черговий приїзд до Києва пан Ян люб’язно погодився дати інтерв’ю газеті «КіЖ».

– Пане Яне, як відчуває те себе у творчій професії? Хто Ви: митець, ремісник? – Ні те, ні інше, хоча володіння технікою, тобто професійність, вважаю основою будьякої справи. В усвідомленні ж того, хто я, вирішальне значення відіграють мої особисті уподобання в мистецтві. Ідеалом для мене завжди була культура епохи Середньовіччя. У мистец тві цієї доби духовне начало є первинним, домінантним. Наступні епохи все змінять. Візьмемо для порівняння живопис. Споглядаючи ікону Божої Матері Володимирську, ви ніколи не скажете, що бачите жінку, – перед вами образ, ідея. Натомість будь-яка із робіт ренесансних художників зображає перш за все конкретну особу, це вже не ікона, а портрет, де світське переважає над канонічним. Власне, сам канон є суто зовнішнім, позір ним. Усе це є наслідком кардинальних змін в усвідомленні художниками сутності своєї професії. Середньовічний автор почувався інакше, ніж ренесансний, і мені його позиція видається істинною, справжньою. Він не вважав себе здатним щось створювати, а лише ретранслював божественні ідеї, що давалися в одкровеннях. І я так само, як середньовічний автор, є лише майстром, приймачем, що вловлює ідеї.

– Таким чином Ви запе речуєте феномен таланту, геніальності? – У новочасному його розумінні, де індивідуальність є мірою усіх речей, так. Талант – це уміння майстром «настроювати» хвилі свого «приймача». – Від чого залежить це уміння? – Перш за все від бажання «настроювати», і звісно, того, наскільки гарний він ремісник, тобто обізнаний, навчений майстер. – Отже, багато важить освіта? – Звичайно. У моєму випадку чинник освіти відверто кульгав. Сталося це через те, що час мого навчання збігся з періодом повного нігілізму і вседозволеності, що

запанував у вишах. Студентам дозволяли проектувати, створювати все, що вони хотіли, не обмежуючи при цьому жодними критеріями відбору, досвідом попередніх поколінь і епох. А це, як розумієте, прямий шлях до непрофесійності. – Але Вам важко дорікну ти у непрофесійності… – У мене було ще й середовище, традиції родини. Це ще одна складова ремісництва і не менш важлива, ніж освіта. Сімейна ситуація завжди стимулює. Моя донька яскравий тому приклад: у п’ятнадцять років втілює ідеї такого рівня довершеності, якого я зумів досягти у набагато пізнішому віці. Ось вам результат взаємодії гарної освіти і відповідного середовища. – Ви казали про бажан ня «настроювати» свій «приймач». У чому це про являється? – У постійній роботі над собою, прагненні до самовдосконалення. Ось, наприклад, пишучи поезію, я поставив собі за мету не повторювати у вірші слова, шукати смисловий відповідник іншої вербальної форми. Робота розуму – це також прояв хорошого ремісництва. – Яким же чином тоді співвідносяться Ваше пози ціонування себе як «влов лювача хвиль» і раціоналі стичне шліфування того, що було сприйняте? – Усе виправдовується наданою людині здатністю мислити, вміти, за бажання, «настроювати» себе. Гріх не використовувати це.

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 34, 22–28 серпня 2014 р.

україна і світ – Середньовічний май стер, який усвідомлював себе усього лише провід ником божественних ідей, у більшості випадків не підписував свою роботу. Як чините Ви, зважаючи на середньовічне сприй мання себе у мистецтві? – Це вельми цікаве запитання. Справді, більшість творів доби Середньовіччя анонімні, хоча все ж є й винятки. Ми знаємо імена Аліпія Печерського, Андрія Рубльова, Феофана Грека. Але від цього їхні твори не втратили своєї значущості, божественного сяйва, одухо твореності. Однак час змінився, як і свідомість людей. У сучасному світі не підписувати твори вкрай нерозсудливо – їх просто привласнять інші. До того ж, така скромність буде не стільки ознакою глупоти, скільки проявом гордині. – Ви – архітектор, поет, науковець. Усі ці прояви Вашої особистості функ ціонують на рівних, чи якась одна домінує? – Тут вся річ в ідеї. Різні задуми не можна втілювати одними й тими самими засобами. Хоча, мушу зазначити, і для поета, і для архітектора втілювати ідеї у сучасній реальності непросто. – Чому? – Тому що існує інвестор, який повністю диктує умови праці. Якщо ми говоримо про архітектуру, то зазвичай саме людина з грішми визначає вартість проекту, його вигляд, матеріал, строки будівництва. Але в творчості все зовсім інакше. Гарну, оригінальну ідею доводиться чекати довго. Крім того, її втілення може просто не збігатися з фінансовими можливостями інвестора чи його здатністю змінювати своє бачення бажаного. Тому в світі так мало архітектурних шедеврів. – Чи не означає це, що, як архітектор, Ви збираєте свої ідеї у шухляді письмо вого столу? – На щастя – ні, хоча не все з утіленого в життя можу визнати достойним. – А який проект вважає те найвдалішим? – Відбудову церкви на горі Грабарка. Храм був православною святинею. Його побудували у ХVІІІ столітті. Зов ні це була звичайна дерев’яна хата, що стояла посеред лісу і була оточена зусібіч хрестами, які ставили віряни. Попри архітектурну простоту, це був один із найшанованіших храмів. Але у 1990 році церк-

Київської чи готичних соборів Західної Європи. – Як щодо поетичного доробку, друкуєтеся? – Ні. Пишу вірші для себе, а не для того щоб випускати у світ великими тиражами. Найчастіше їх використовую як ілюстрації до своїх наукових статей і розвідок. Через це іноді трапляються курйози. Одного разу редактори видання, до якого я надіслав матеріал, у пошуках вихідних даних мого вірша перечитали усього Міцкевича – думали, що то його твір. Звичайно, мені як автору було приємно. – Пане Яне, судячи з останніх подій, Україна політично стає ближчою

ва згоріла. Згодом, коли в суспільстві виникло бажання відновити храм, звернулися до мене. Зізнаюся, вартісної ідеї довелося чекати довго. Я усвідомлював, що зовні це мала би бути звичайна дерев’яна споруда. Але цього було замало. Потрібний образ виявився вкрай простим. Я лише інкру стував дерев’яні стіни, двері храму різьбленими хрестами,

які стали ніби віддзеркаленням отих людських хрестів, що оточують його зусібіч. А ще оформив обрамлення вікон у вигляді рушника, вишитого хрестиком, – так, що самі шибки почали сприйматися як ікони. Завдяки такому рішенню храм набув головної, на мою думку, духовної складової – радості, такої, яка осяває душу, коли заходиш до Софії до Західного світу? Та чи добре знана українська культура в Європі? – Комплексно – ні. Вважаю, що тут керівництво української держави має системно працювати з Євроунією, організовувати фестивалі українського мистецтва, на яких будуть презентовані найкращі здобутки українців у галузі музики, живопису, хореографії, декоративно-ужиткового, кіномистецтва. Наголошу, що це важливо не лише для України, яка демонструє своє бажання бути політичною й економічною складовою євроспільноти. Це важливо і для європейців. Адже держави ЄС у галузі культури нині втратили ідентичність. Ви, українці, зберегли власне «обличчя», яке маєте усіляко популяризувати. Ваша культура – ваш внесок у майбутнє Європи, світу. На фотознімках: Ян Павлицький; твори Адама СталониДобжанського; церква на горі Грабарка; срібні Царські врата

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 34, 22–28 серпня 2014 р.

україна і світ

редактор Леся САМІЙЛЕНКО

Галина Ковганич народилася в Магадані. Середню загальноосвітню школу закінчила в містечку Погребище Вінницької області. Після закінчення Київського інституту театрального мистецтва імені КарпенкаКарого працювала актрисою театру й кіно та диктором українського телебачення. У минулому – одна з провідних актрис кіностудії імені Довженка. Головні ролі у фільмах: «Как хороши, как свежи были розы», «Конотопська відьма», «По-модньому», «Серце світу» та інші. Коли актриса працювала в кіно за кордоном, отримала пропозицію поїхати до США та в 1992 році виїхала з України. В Америці стала відомою громадською діячкою та однією з провідниць Рідної української національної віри, отримавши сан РУН-мами, що є унікальним явищем в теософічній сфері. Постійно підтримувала контакти з українськими громадами в Україні, що допомогло рідновірам існувати не лише на рідній землі, але й в усьому світі й бути почутими у впливових колах Америки та інших країнах. Нині до учасників РУН-віри, як до патріотів, уважно прислухаються у найвищих колах суспільства не лише за кордоном, але й в Україні. І роль цієї жінки в цьому дуже помітна. Є автором сценарію «Либідь-дочка Сонця», який пані Галина планує зняти в Україні. А революція свідомості та самоідентифікації українців як нації – справа всього її свідомого життя, на її глибоке переконання, – відбулася. Леся САМІЙЛЕНКО

Галина-Миролюба КОВГАНИЧ: Уже понад двадцять років Галина-Миролюба живе і працює в Америці, але щороку приїздить в Україну. ї внесок у розвиток україно-американських стосунків – безцінний. Галина-Миролюба – посол доброї волі, що несе світло любові до рідної землі, спираючись на глибокі теософічні знання з історії релігії та історичного розвитку людства, які здобула вже в Америці. Ця розмова відбулася нещодавно і, як добре витримане вино, вилилася з її стомленої душі такими словами: «Я, перш за все, вболіваю за країну, в якій отримала освіту і де проросло моє коріння. Україна – це моя рідна мама. І мені дуже болить те, що вона й досі не має життя, якого варта. А нині все залежить від її дочок і синів, від правильності обраної релігії, відновлення геральдичної формули. Догори перевернутий прапор, як символ порушення правильної формули буття. Правильно – жовтоблакитний прапор. Ми не раби Божі, ми єсм внуки Дажбожі. Ми – люди світла, і наша місія – нести це світло. Ви запаліть свічку і подивіться: жовте – зверху, а синє – знизу. А нам пояснюють, що синє – це небо, а жовте – пшениця. А якщо

немає жовтої пшениці і небо хмарне? Політика – це каструля, а релігія – кришка. Релігія – це ліки для душі. Якщо релігія виховує в людині раба, то потрібно пам’ятати, що «рабів у рай не пускають». Уже давно було заплановане благословенне місце для побудови святині матері-України,

тобто ведичного світового культурного центру зі школоюпритулком для обдарованих дітей. Щоб із дитинства виховувати своїх Далай-лам. Керманичі повинні бути високодуховними особистостями… Ми зможемо очиститися своїми правильними діями. Мізинська культура існувала тоді, коли Гітлера ще не було.

А її символ – свастика – в перекладі з санскриту – «твінс». Свастя означає щастя і не має нічого спільного з фашистськими діями. Чингізхан використовував наше трисуття. Воно давало йому колосальну силу. Трисуття ж його і вбило. Хай Європа низько поклониться за те, що Україна зупинила хід Чингізхана. Людина-невіглас, сатана, більш за все хоче слави. У нас є така молитва: «Господи, тобі на славу!» – ми нічого не просимо, ми славимо справу Господа, тому і є рідновірами. Я бажаю успіху всім іновірцям, але хай не плутають грішне з праведним. Немає нічого гіршого, ніж учена глупота. А що таке ортодоксальний погляд на християнство? Архієрей чи єрей – наглядач. Наглядач потрібен вівцям. Якщо ти раб і дуже любиш своє рабство, то чим тут можна допомогти? Принести ще одне ярмо на шию. Носи і радій. Усі кричать, що вони рідні за формою, але чомусь прославляють лише Ісуса… І Президент повинен присягати на Конституції України. Так ведеться в усьому світі. І чому така дискримінація? А чому не на П’ятикнижжі? Чому він не кладе руку на Магавіру – священне письмо рідної віри? 

Інтернет-реальність

Представники шести країн – Ізраїлю, Америки, Німеччини, України, Білорусі і Росії – з’їхалися до Києва на фестиваль «Інтерреальність». Це вже другий Міжнародний літературний мистецький форум. Його назву пояснив голова оргко-

мітету фестивалю, голова правління Київської організації Конгресу літераторів України Олег Нікоф: – «Інтерреальність» – поєднання Інтернету і реальності, яка нині стирає кордони між творчими людьми, закоханими в поезію. Торік поети, котрі пишуть українською й російською мовами і залишають свої творіння у всесвітній павутині, «ностальгували по-справжньому». Нинішнього ж року головною темою «між минулим і майбутнім» була така: «Є лише мить…» Конкурс проходить у п’яти номінаціях: міська, любовна, пейзажна лірика, сатира і гумор та літературний переклад. Серед завдань – учасники перегонів мали перекласти вірш Василя Стуса «Не любити тебе не можна» російською, а вірш Іллі

Кормильцева «Скованные одной цепью» (гурт «Наутілус Помпіліус») українською мовами. Усе це було на першому етапі. Журі визначає переможців в Інтернеті і повідомляє їм про це. І вже після цього – зустрічі в реальності.

ВИБАЧТЕ ЗА ПУТІНА

Тож на другому етапі поети з’їхалися до Києва. Змагання були вже наживо і за системою «playoff». І тут вирішальною ставала артистичність виконавців, адже свої творіння потрібно було ще й донести до слухача. Змагалися запекло, бо ж мотивація потужна – вихід книги, по кілька екземплярів якої отримують переможець та лауреати. Цього року до журі запросили переважно українців, але з різних ку-

точків світу. Росіяни їхати побоювалися. А ті, що все ж таки приїхали, дивувалися, який добрий і світлий Київ. Поети на фестивалі могли висловлювати таку власну громадянську позицію, яку в деяких країнах-учасницях, скажімо, в Російській Федерації, висловити просто не змогли б. Щоправда, тема війни не ввійшла до творів першого туру. Події почалися у квітні, а вірші на конкурс подавали ще у січні-жовтні. Тоді ще не було війни, хоч Майдан уже стояв. Дехто з авторів не брав участі в першому турі, але виступав на Майдані, а нині підтримує бійців АТО. Серед них – Артем Сенчило, Женя Більченко. 

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 34, 22–28 серпня 2014 р.

україна і світ «Вітчизна – моя рідна мама…»  Це дуже неправильно і є конституційним порушенням, бо релігія, за Конституцією, відокремлена від держави. Й усі ці порушення призводять до колосального хаосу. Людина не може визначитися, де є правда, а де – брехня. Так потонули в брехні, що чисті душі не витримали, і спалахнув Майдан. Джеймс Мейс, мій однодумець, казав: «Україна буде щаслива тоді, коли вона піде у свою «айдентетів», тобто коли стане сама собою». Скільки не називай чужу маму рідною, вона такою не стане. Якщо твоя мама ображена, лежить у болоті і плаче кривавими сльозами – підніми, омий і звелич її, вклонися доземно і служи рідному Богові. Повинно бути рідне богорозуміння. Шовіністи кричать: «Націоналісти!» Кожна нормальна, шануюча себе людина повин на бути націоналістом. Якщо ти не націоналіст, ти ніколи не зможеш бути інтернаціоналістом. Шовінізм – це хвороба. Треба відновити геральдику і трисуття в сонці: ява, нава і права. Світ явний, в якому живемо, світ священний, священного права божественного, і світ нава – світ наших великих золотих предків. Нині люди неспроста втомилися від невігластва, від пітьми, бо брехня, болото і пітьма

 Тож їхні вірші були включені в збірку поезій поза конкурсом, і учасники не заперечували. Гран-прі за рішенням оргкомітету й журі конкурсу (за перемогу в більшості номінацій) отримав Віталій Заїченко з міста Бат-Ям, Ізраїль. Серед лауреатів – Сергій Воронов (Ізраїль), Тетяна Яровіцина, Оксана Усова-Бойко та Тетяна Проскуріна (Україна), Ал Катої (США), Євген Костюков, Хінд, Вікторія Єгорова, Георгій Попов (Росія) та інші. Дмитро Петров привіз книгу «Рудий пес Америки» (про Кеннеді), чим викликав фурор серед слухачів. До слова, його син у нас на Майдані стояв кілька місяців. Поет із Петербурга Олег Ільїн вийшов на сцену з віршем «Ватники», а перед тим, як його зачитати, вибачився перед українцями за Путіна і тих росіян, які нині вбивають українців.

АМЕРИКАНСЬКИЙ ПРАПОР

Другого дня була екскурсія містом і його літературними стеж-

нам не притаманні. Ми – лебеді. А вони куди сідають? На чисту воду, де лілеї квітнуть, лотоси. А ми й досі, на жаль, лише плануємо збудувати на Замковій горі дзеркальні пелюстки. Для чого потрібен у суспільстві спокій? Щоб людина могла пізнати саму себе. Душа є. Ми ототожнюємо себе зі своїм тілом, а це неправильно. Ми є духовним витвором Господа.

У нашому трисутті закладена формула волі. І коли мене запитують, чи я щаслива людина, то відповідаю, що все залежить від того, що для вас означає щастя. Хіба в тюрмі можна бути вільним? Коли людина в тюрмі шукає волю, то людина – або невіглас, або божевільна. А це значить, що цей світ для того, щоб зробити все можливе, щоб задовольнити верховного слугу – Господа.

ками. На Майдані й Подолі, на Андріївському узвозі, до поетів, почувши московський говір, підходили кияни, переважно молодь, спілкувалися. Літератори дивувалися, що всі доброзичливі, не видно ніяких бандерівців. «На екскурсії “Літературний Київ” проходили повз будинок СБУ, – пригадує Олег Нікоф. – Коли порівнялися з ним, мене поетеса з Москви запитала: “А де тут у вас прапор Америки над СБУ?” Усі сміються. А вона каже, що бачила таку картинку по телебаченню на власні очі. Я спеціально веду їх на Володимирську і пропоную знайти там американський прапор».

Розмову вела Аліна ОНОПА

бомба влучила в автобус, і йому довелося витягувати звідти трупи. Іншого разу в нього ЛНР-вці відібрали машину. Тож лише з четвертої спроби йому вдалося потрапити до столиці. Лідер гурту «Фата Моргана» з Горлівки Ігор Роман, який співає українською, потрапив до рук ополченців, які його жорстоко побили за громадянську позицію, обізвавши бандерівцем. Допомагали провести фест Конгрес літераторів України і студійці з літоб’єднання «Киев поэтажный» (Київ урбаністичне місто, до того ж у назві жартома обігрується слово епатажний). Поети намагаються епатувати, приголомшувати публіку як у своїх віршах, так і в організації цього фестивалю.

БАРДИ З ДОНБАСУ

На завершення фестивалю був концерт просто неба в Маріїнському парку, у так званій «Мушлі». Планувався спочатку до восьмої вечора, та ледь вклалися до 23-ї. Було що сказати і що за-

«Якщо Господь, дивлячись на твої дії, посміхнувся хоч раз, значить життя твоє прожите не дарма». А щоб життя прожити правильно, потрібно керуватися сімома законами. Сім законів правильного життя, якими керувалися наші предки, викладені в нашому священному письмі «Мага віра». Заповіді рідної віри – це воля і шлях до визволення. Це ліки від шизофренії, тому що люди рідні за формою, але чужі за змістом, отримують хворобу роздвоєння свідомості. Поезія, як і культура чи релігія, має виховувати в людині почуття служіння Господу. Людина може відпрацювати свою карму і звільнитися… Три чверті всього – це духовний світ, і одна – та, яку цар будує, – є тюрмою для неслухів. А щодо матеріального... Ми ж самі захотіли цим керувати. Як можна керувати тим, чого не створив, землі захоплювати? Тільки виродок продає свою матір, свою землю, бо все це – Божі дари. Не можна споживати їжу, навіть не згадавши Господа, не подякувавши. Вважаю, що наш народ мудріший за політиків. Нам не притаманне рабство, бо ми, українці, – генетичні аристократи».

співати. Вірші звучали впереміш зі співаною поезією. Було багато бардів із Донецька і Луганська.

Бард Михайло Квасов із Луганська чотири рази намагався виїхати з Донбасу. За першої спроби

Наталія ЗІНЧЕНКО На фотознімках: Євгенія Більченко; Віталій Заїченко з міста Бат-Ям, Ізраїль; Інна Труфанова – бард

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 34, 22–28 серпня 2014 р.

редактор Світлана СОКОЛОВА

арт-проект Пазл України

 КИЇВ

Із 22 до 31 серпня у Центрі сучасного мистецтва M17 у Києві – виставка сучасного живопису MARTS UNFRAMED (MARTS «Без рам») актуалізує бачення митцями людини й соціуму, світу і всесвіту, реальності та трансцендентності.

Світлана СОКОЛОВА Всеукраїнська виставка, приурочена до Дня Незалежності України, розгорнута у столичному Будинку художника до 31 серпня. а відкриття, яке зібрало чимало людей, завітав і заступник міністра культури України Олександр Журавчак. «У час буремних подій, – сподівається директор Дирекції виставок Національної спілки художників України Ігор Волощук, – експозиція стане складовою необхідного сьогодні позитиву. Близько 400 художніх творів більш ніж 180-ти митців дають уявлення про характерні риси як регіональних мистецьких осередків, так і кожного автора. Очевидне жанрове й стилістичне різноманіття всіх видів образотворчості – живопису, скульптури, графіки,

Роботи від реалізму до трансавангарду є лакмусом, що проявляє реакції культурного середовища на виклики сьогодення. Експозиція представляє широке коло художників із Києва, Криму, Заходу та Сходу країни – 30 художників, більш ніж 100 картин. 22 серпня вперше після революційних подій цього року Український дім широко відкриває двері для відвідувачів. До їхньої уваги – наймасштабніший історично-мистецький проект «Майдан. (Р) Еволюція Духу».

 ЛУЦЬК

Із 23 до 24 серпня – мистецьке дійство «Кобзарське віче», експрес-пленер «Намалюємо мирне завтра», мистецька акція «З Україною в серці!», мистецький проект «АртМайдан. Сини України», конкурс малюнків на асфальті «Незалежна Україна».

 УЖГОРОД

22 серпня в місті проведуть арт-тренінг «Моє життя – мої правила». На заході навчатимуть: бути спокійним, зосереджуватися на собі та прагнути й надалі вдосконалюватися, розвивати самоконтроль, творчі можливості та піднімати самооцінку. 29 серпня – «Global Village Uzhgorod’14» – фестиваль культур у клубі «Фантом». Продемонструють різновиди європейського життя, проведуть конкурси та ігри, будуть презентації культури, пісні. Cтартує благодійна фотосесія «Варошські портрети». Мета – створити зображення мешканців Ужгорода. Кожен охочий зможе приєднатися до акції.

 ОДЕСА

Кращі роботи, присвячені сонячній Південній Пальмірі та її веселій і живій вдачі, представляє в Музеї коньячної справи Шустова відомий одеський фотожурналіст Борис Бухман. Фотовиставку він приурочив до 220-річчя рідного міста.

декоративно-ужиткового ми стецтва». Великі блоки художників із Харкова та Одеси, гідно представлені львів’яни. І біля 20-ти робіт зі східних регіонів! Твори з Донецька, Маріуполя, Луганська вивозили навіть під кулями. Завдання дотримуватися певної тематики не ставилося, отож бачимо як характерні пейзажі Закарпаття, так і речі формальні, символічні. Багато робіт, пов’язаних із Шевченком. Представлено чимало відомих імен, зокрема народних художників України Віктора Ковтуна з Харкова та Анатолія Горбенка з Одеси.

КВІТНИК ОПТИМІСТА

До 15 вересня у столичному арт-центрі «Я Галерея» – виставка «Процвітання» Олега Грищенка. Майстер експериментує з класичною графікою та народним мистецтвом, випробовуючи їх на різних носіях і в просторі, що імітує природне середовище. Плекає квіти, зізнаючись, що їхні образи «перемалював» із робіт українських майстрів – Ганни Шостак, авторів петриківського розпису та інших народних умільців. Прагне утвердити природну циклічність в герметичному галерейному просторі. Олег Грищенко уявляє собі «процвітання» не стільки в буквальному смислі, скільки у розвитку соціального середовища, відповідного викликам часу. І передає своє бачення творчими засобами. «Попри складні часи, українському народному ми стецтву притаманний оптимізм, а також віра в кращі часи, які неминуче наступлять», – переконаний митець. Лідія ОРЛЕНКО

Частина робіт віддзеркалює події останнього часу в Україні, особливо ті, що відбувалися на Майдані. Маємо змогу порівняти висвітлення їх митцями з Києва та Херсона (наприклад, «Революція гідності» О. Леус та «Євромайдан у Києві» Ф. Загороднюка). Можемо оцінити майстерність скульпторів. Молода дівчина (скульптура В. Жирнова «Натхнення») витончена, вона ніби застигла на злеті, немов фантазія митця. А бабусю К. Рідзель, яка присіла біля картин, можна прийняти за живу доглядачку залу. Збагачує образ дівчини – «квітучої України» – у ко-

лажі О. Дідківської викори стання справжнього намиста, текстилю та вишивок. Узагалі творчих знахідок чимало. Тут і дерево життя із писанок, і пташки в польоті з цеглин – простір для асоціацій. Важкі для країни часи не проходять безболісно і для інших митців. Ігор Волощук перекваліфікувався у вантажника, аби зробити експозицію. «Держава підтримує, але бракує спонсорів, – каже він. – Роботи після виставки повернуться до майстерень авторів, бо закупок немає давно. Може, хтось придбає твір з експозиції. Щойно підійшов художник з ідеєю провести благодійний аукціон і передати гроші на АТО. Хто ж проти, але де знайти заможних людей, які куплять роботи?» Відповідальний секретар Національної спілки художників Костянтин Чернявський переймається проблемами молодих: «Багато з них змальовували події на Майдані, а сьогодні намагаються відображати війну. Гостро стоїть і тема Криму. Маляри звикли їздити туди на пленери навесні, коли все квітне. А зараз їхати психологічно тяжко, тим більше, що кримські митці запрошують, уявіть… у гості». Попри всі негаразди, мистецький пазл «Україна єдина» на цій виставці склали. Безумовно, на культурному фронті це – перемога! Фото авторки На фотознімках: Крістіна Рідзель «Бабуся» 2012; Ольга Дідківська «Квітуча Україна» 2014

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 34, 22–28 серпня 2014 р.

редактор Алла ЧЕРДИНЦЕВА

сучасне мистецтво Плакатний світ

 КИЇВ

21 серпня у Мистецькому Арсеналі проект «Український ландшафт. По той бік відчаю…» у рамках кількох виставок представить сучасну фотографію, живопис та графіку до Дня Незалежності України. Фотопроект Олександра Чекменьова «Справжня свобода починається по той бік відчаю…» створений консолідувати якнайширші кола громадськості для допомоги постраждалим учасникам АТО, а також підтримати вимушених переселенців зі Сходу України. Експозиція представить фотопортрети українських солдатів, які були поранені у ході АТО, та надасть інформацію, яким чином їм можна допомогти. Буде представлено й інший бік війни – фотоісторії мирних людей із визволених регіонів, зокрема й зі Слов’янська та околиць міста.

Арт-проект «Батьківщина» представить журнал «Фокус», канал 1+1 презентує відеоарт Олександра Шапіро «Кіноправда – еволюція трансестетики від Симфонії Донбасу до АТО». Мистецький Арсенал та однойменний благодійний фонд презентують доброчинний проект «Арсенал добрих справ». Він створений, щоб допомогти дітям вимушених переселенців зі Сходу України, якими опікується Ініціативна волонтерська група «Київ-Схід-Діти», підготуватися до школи.

 ПЕРЕЯСЛІВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» стурбований надмірною зацікавленістю окремих осіб до музейних предметів основного фонду інвентарної групи «Зброя та військове спорядження». Останнім часом до адміністрації заповідника надходять численні дзвінки від невідомих осіб, які, конкретно не відрекомендувавшись хто вони і звідки, пропонують продати їм танк Т-34, який стоїть на території Музею Заповіту Тараса Шевченка. Цей танк є предметом основного фонду державної частини Музейного фонду України з колекцій НІЕЗ «Переяслав». 5 липня працівниками Заповідника виявлено зникнення 28 металевих ковпаків із танка ІЗ-3 та самохідної артилерійської установки ІСУ-152, які теж належать до музейних предметів основного фонду. Вказана військова техніка знаходиться на території Меморіалу Слави у місті ПереяславХмельницькому.

Ганна ПАРОВАТКІНА Пам’ятаєте експозицію плакатів просто неба на Хрещатику, біля ЦУМу, під час Майдану? Побачте її продовження! же вшосте (!) за п’ять місяців Молодіжне об’єднання «ВАРТО» та, зокрема, куратор Євген Семененко, відкрили виставку The Voice Of Peace («Голос миру»). Цього разу – у стінах столичної галереї «Худграф». – Виставкаа повторює таку саму, яка включає 66 робіт із 45 країн, що набрали найбільшу кількість лайків та переглядів у мережі. Але «двійниця» київської експозиції зараз у Венеції. У галереї, що нею володіє наш партнер Роман Чепак. Гості Венеційської бієнале потрапляють у виставкові павільйони через «антивоєнні» плакати, створені дизайнерами світу на підтримку України, – розповів куратор. Починалося ж усе з «голої» ідеї. Під час Майдану дизайнер Семененко, створивши відповідні плакати, закликав колег з усього світу підтримати Україну, що виборювала свободу на Майдані. Через десять днів відкрили експозицію зі 150-ти найкращих робіт із різних країн.

Дозвіл розмістити експозицію запитали в керівництва ЦУМу. Гроші на друк плакатів – на пластику форматом А1 (паперові аркуші на вулиці довго б не прожили) – збирали пожертвами через Інтернет. Утім, частину коштів вклав сам куратор. – Плакати розбирали на сувеніри, – пригадує пан Євген, – доводилося поновлювати нестачу. Від початку виставка The Voice Of Peace перетворилася майже на легенду не тільки серед учасників та свідків Май-

дану, які спостерігали за перебігом подій через медіа, а й серед художників-дизайнерів світу. Побачити себе в «Голосі миру» ще під час майданних подій, навесні, захотіли Нідерланди, Польща, Бельгія… Там експозиції відкривалися в галереях. Нині плакатів у рамках проекту тисячі. «Географія учасників розширюється. Найактивнішими є автори з країн, в яких відбувалися події, що нагадують українську новітню історію: Ірану, Іраку, Еквадору, колишньої Юго

славії, Сербії», – йдеться у прес-релізі. – Протягом останніх 20 років здавалося, що жанр «антивоєнного» плаката помер. Молодіжне об’єднання «ВАРТО» цей жанр якщо не відродило, то принаймні реанімувало, – каже Євген Семененко. На нинішніх виставках у Києві та Венеції є плакати навіть із Росії. З «наших» найяскравішими організатори вважають роботи Миколи Коваленка, Михайла Арнаутова, Албони Соломадіної та інших.

Виклик порожнечі Багатопланова виставка у PinchukArtCentre є першою масштабною виставкою мистецтва Аніша Капура у Східній Європі. Вона ознайомлює із найвідомішими роботами митця, а також новими творами, які Капур створив спеціально для PinchukArtCentre. До арт-центру завжди підходиш із передчуттям чогось незвичайного й незрозумілого для «простих смертних»: у цьому приміщенні діють інші закони етики й естетики. І справді… Це було викликом. Очам відкрилася, напевне, найяскравіша експозиція– «Постріл у кут». Темно-багряним восковим місивом із непомітної на

перший погляд гармати хтось цілив прямо в білу стіну з випнутим кутом. Місиво розпадалося й опадало, схоже на бризки на полотні художникаімпресіоніста.

А ще, а ще… були макети, фотографії й моделі реалізованих і нереалізованих архітектурних та ландшафтних проектів: павільйони, станції метрополітену й інше.

Автор особливого значення надає порожнечі. Вона для нього – невід’ємна частина простору, в якому хочеться творити. Як чистий аркуш, недоторканість клавіш, первозданність світанку і перший сніг. Напевне, найбільш зворушливою роботою стала «Коли я вагітна». Можливо, автор зумів відчути жіночу душу, чи візуалізував материнський інстинкт, а може, творчість для нього і є дитям, що нескінченно виношується і все ніяк не може народитися до кінця, остаточно й повністю, адже тоді настане її фінал, межа, крапка. І чорний квадрат. Анна ЖУРАВСЬКА

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 34, 22–28 серпня 2014 р.

редактор

Сергій БАХІН

фестивалі Ше.Fest на батьківщині Кобзаря

 КИЇВ

Парад вишиванок уже традиційно відбудеться у День Незалежності. Цьогорічний фестиваль проходитиме вшосте, а його символом стане українське весілля. Нагадаємо, що торік символом був диво-птах, а позаторік – писанка.

Сергій БАХІН

Офіційне відкриття акції відбудеться 23 серпня на Софійській площі о шістнадцятій годині. Там же під виступи етноколективів пройде і презентація українського весілля. А вже наступного дня опівдні розпочнеться святкова хода у вишиванках. Стартуватиме вона від Контрактової площі. Але перед тим гостей із різних міст за українськими звичаями зустрічатимуть із короваєм, рушниками і музиками. Колона рухатиметься до Софії. Там у цей день відбудеться патріотичний флеш-моб із розгорнення велетенського державного прапора України. У рамках свята також буде проведений ярмарок українських віночків із живих квітів, адже здавна вінок вважався не просто декоративним елементом одягу, а й найкращим оберегом.

 РОДАТИЧІ

Легендарна команда «Брати Гадюкіни» після багаторічної перерви знову виступила перед своїми прихильниками. «Comeback» відбувся на фестивалі «Захід», який нещодавно пройшов у селі Родатичі поблизу Львова. Під час виступу «гадів» біля головної сцени зібралося понад десять тисяч їхніх фанатів. Музиканти заспівали нові пісні, а також старі хіти. Повернутися учасники гурту вирішили торік.

П’ять років тому від важкої хвороби помер лідер групи Сергій Кузьминський. І вже цьогоріч бас-гітарист Ігор Мельничук і клавішник Павло Крохмальов засіли за новий альбом гурту – «Made in Ukraine» (за назвою однієї з пісень). У середині червня відбулася прем’єра першого синглу з майбутнього альбому – «Злидні». Згодом з’явилася пісня «Вниз по Черемошу», а з початку цього тижня музиканти «запустили» у всесвітню мережу вже третю композицію «Жаба». Усього в альбомі планується 16 пісень, 1-го вересня «Made in Ukraine» має вийти зі стін студії. Альбом буде витриманий у кращих музичних традиціях групи: мікс українського ритм/блюз, гуцульського реггі, львівського шансону і міцних актуальних текстів. 12-го вересня відбудеться його презентація наживо перед глядачами і пресою в Зеленому театрі у Києві. Група не буде шукати заміну солісту Кузьминському. Співатимуть Михайло Лундін, Лілія Кувалдіна, Мельничук, Олена Романовська, а також Крохмальов та Мельничук. А найближчий виступ легендарного колективу – 23 серпня – під час святкування дня народження київського «Докер-пабу».

Удень людей було небагато. Картоплю треба копати, зізнавалися місцеві. Хіба зараз, у гарячу пору, до фестивалів? роте надвечір місцевий люд підтягнувся до концертних майданчиків і просвітницьких галявинок, поповнивши лави багатьох приїжджих… У вишиванках, у найкращому вбранні… Адже вперше фестивальний рух ді стався і сюди – до Моринців. – Такого «движу» Моринці ще ніколи не бачили! – лавіруючи коляскою з дитиною крізь купини і глядачів, захоплено перекрикує роквиконавців молодий батько. Компанія, що рухається рівним ланцюжком поближче до сцени, ствердно і мовчки хитає головами. «Шпилястих кобзарів» перекричати важко: секстет бандуристів надовго і гучно затягнув «Ти ж мене підманула…» та «Розплетену косу», аранжуючи знайомі римовані куплети не менш відомими мелодіями «Пєснярів», Джо Дассена, Boney M, Едіти П’єхи… «Шпилясті…» разом із гуртами «Фолькнери», «Трансформер», «Веремій», «Тінь сонця» заявилися на музич-

ну сцену. Саме тут у надвечір’ї і відбулося відкриття першого всеукраїнського фестивалю Ше.Fest, присвяченого цього року 200-літтю від дня народження Шевченка. Приємно, що більшість гуртів вважала своїм обов’язком заспівати бодай одну пісню на вірші українського генія. Слід Кобзаря відчувався на всіх заходах фестивалю. За підтримки Національного центру Олександра Довженка у місцевому Будинку культури відбувся безкоштовний показ стрічок, пов’язаних із постаттю великого земляка. Протягом усього дня

демонструвалися однойменні стрічки «Тарас Шевченко» П. Чардиніна (1926) та І. Савченка (1951), «Сон» В. Денисенка, «Наймичка» І. Молостової та В. Лапокниша, «Тарас Шевченко. Спадщина. Надії» Л. Анічкіна, «Дві долі» Б. Квашнєва, а також цьогорічна прем’єра С. Проскурні «IDентифікація».

СУМІШ ЕРОТИКИ З ПАТРІОТИЗМОМ

Розташований біля клубу дубовий гай перетворили на Просвітницьку галявину. Посідавши на тюки сіна (замість стільців і крі-

Петриківка у Лаврі Дві українські перлини, що входять до списку світової спадщини ЮНЕСКО, поєдналися в одному просторі. Дев’ятнадцятого серпня у столиці відкрився мистецький фестиваль «Петриківка у Києво-Печерській лаврі». Хоч як прикро, але багато наших співвітчизників майже не чули про майстрів із Дніпропетровщини. Тож фестиваль у Лаврі сприятиме популяризації в Україні цього чудового мистецтва. Протягом п’яти діб у дворику корпусу № 1 експонуватимуться твори народних умільців з Дніпропетровщини просто

неба, читатимуться лекції, виступатиме ансамбль «Чарівниці», інші фолк-гурти; тут же відбуватимуться майстеркласи для дітлахів.

Уже першого дня діти із соціально незахищених верств під керівництвом наставників ліпили горщики, навчалися петриківського розпису, а також робити мотанки. Щоб зробити собі глечика, серед підлітків вишикувалася черга. Одягнувши фартуха і помочивши руки, дівчата водили пальцями по глині, створюючи власні зразки. Загалом планується залучити до свята майже двісті дітей із соціально незахищених верств. На алеї майстрів виставили свої роботи автори не тільки з Петриківки, а й інших місцевостей краю: Межової, Жовтих Вод, Царичанки. Картини, глечики, тарелі, таці, чашки, шкатул-

сел), слухачі насолоджувалися виступами поетів: Анни Малігон, Дмитра Лазуткіна, Злати-Зоряни Паламарчук, Світлани Поваляєвої… Еротичні одкровення поеток змінилися патріотичними концертами кобзаря Михайла Коваля та дуету бардів – Володимира Самайди і Григорія Лук’яненка. Коли хлопці заспівали «…побратима мого зачепила куля вражая…» подумки постав перед очима теперішній Донбас. Свої лекції про творця прочитали на галявині художник Валерій Франчук – «Передчуття Майдану. Сторінками Кобзаря», соліст гурту «Тінь сонця» Сергій Василюк – «Шевченко і послідовники», Сашко Лірник – «Казки, які писав Шевченко». Також під час фестивалю наукові співробітники місцевого музею безкоштовно проводили екскурсії для гостей місцями, де народився майбутній геній. Організатори фесту влаштували аукціон із продажу робіт відомого маляра Андрія Єрмоленка і його дочки, а також збирали кошти на придбання тепловізора для прикордонників Луганщини і для спорядження бійців батальйону «Січ». Врешті зібрали понад 15 тисяч гривень і кілька сотень доларів. с. Моринці

ки, горішниці, яйця-писанки – все розписано в традиційних квітниках. Також є дерев’яні вироби: коні та воли з возами, каруселі, гойдалки. На стенді Жовтих Вод – ювелірно випиляні лобзиком моделі храмів. У корпусі демонструється виставка «Петриківський розпис – колір традицій» із Дніпропетровського художнього музею, торік її презентували у штабквартирі ЮНЕСКО. На виставці твори петриківців багатьох поколінь – Тетяни Пати, Надії Білокінь, Орини Пилипенко. Окрему кімнату займають роботи трьох поколінь сімейства Панка – старшого Федора, його дочки Валентини і внучки – Насті Чуднівець. Ярослав ДОВГАЛЮК

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 34, 22–28 серпня 2014 р.

дитяча сторінка

редакція журналу

Від 1 року до 5-ти

Сканворд

«Символи України»

передплатний індекс: 89374

передплатний індекс: 98579

Від 5-ти до 9-ти років Любіть Укр аїну

і мову нашу солов’їну!

Тема номера:

№7

Стародавній Єгипет

Саморобка

«Єгипе тська принце са»

передплатний індекс: 98580

передплатний індекс: 91895

Від 9-ти років

передплатний передплатний індекс: 49630 індекс: 68727

передплати на будь-якій пошті!

Зайди на наш сайт в Інтернеті: www.feya.net.ua

Задачка №1

Двоє друзів прийшли подивитися святковий феєрверк. Один із них побіг купити воду, і вони домовилися, що зустрінуться біля четвертої ятки з морозивом. Андрій прийшов до четвертої ятки від початку, А Сашко – до четвертої з кінця. Чи біля однієї ятки стояли друзі, якщо всього було вісім яток?

Задачка №2

Маринка збиралася з подружкою на концерт з нагоди Дня Незалежності. Вона розчісувалася перед дзеркалом і раптом побачила відображення годинника зі стрілками, який замість цифр мав лише поділки. «Невже зараз 8 годин і 40 хвилин вечора? То я вже запізнилася на концерт?!» – засмутилася Маринка. Як ти гадаєш котра година була насправді?

Ще не вмерла України і слава, і воля, це нам, браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці. Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Тут впиши букви, що стоять на синіх квідратиках у сканворді.

Український

Щоб діти, хто вони, змалечку знали – Читайте з колиски Українські журнали!

ал "Вигадуй, Чудова новина! Журн не лише думай, грай" можна бати на пошті! передплатити чи прид кравий і цікавий Тепер цей чудовий яс журнал з’явився у кіосках преси. Запитуйте і знайдете! 49630 передплати на будь-якій пошті

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 34, 22–28 серпня 2014 р.

Головний редактор журналу «Музика» Ольга ГОЛИНСЬКА

музика Тростянець – рок!

 ВЕЛИКА БРИТАНІЯ – ЛЬВІВ

Цей колектив уже назвали новим явищем шотландської музики. Чотирнадцять молодих музикантів, що грають на межі фолку, джазу, фанку та хіп-хопу – ось портрет гурту «Fat-Suit». В активі групи – участь у фестивалях Великобританії, дебютний альбом «Kambr», який отримав схвалення музичної критики, і запис наступного, другого релізу. Нині у планах «Fat-Suit» концертний тур континентальною Європою. Музиканти збираються відвідати Нідерланди, Чехію, Польщу, Україну та Угорщину. Незабаром виступ гурту, який західній пресі описують як «сплеск чистого колективного звучання», матимуть змогу почути львів’яни. Концерт «FatSuit» відбудеться 28 серпня в арт-кав’ярні «Квартира 35».

 ВЕРХОВИНА,

ІВАНО-ФРАНКІВЩИНА

Схоже, музичну конкуренцію Слобідському фестивалю «Схід–Рок» може скласти благодійний молодіжний етно-постмодерністичний фестиваль «Бла-Бла Фест», який проходитиме з 22 до 24 серпня у смт Верховина, що на Івано-Франківщині. Організатори інтригують: за їхньою інформацією, в акції візьмуть участь понад тридцять українських рок-гуртів з Івано-Франківська, Києва та інших міст. Окрім виступів артистів, заплановано провести цікаві театральні постановки та вогняне шоу.

 УЖГОРОД

24 серпня о 6 ранку Ужгород прокидатиметься під молитву священиків усіх конфесій, а на Ботанічній набережній відбудеться і триватиме впродовж години виступ Заслуженого академічного Закарпатського народного хору. Ідея акції «Молитва за Україну» належить художньому керівникові та головному диригенту хору – заслуженому працівнику культури України Наталії Петій-Потапчук. Як розповіла сама пані Наталя, о 6.32 (за прогнозом) має зійти сонце – саме у цей час артисти планують заспівати Гімн України. Опісля звучатимуть народні твори та обрядові пісні у виконанні хору. На Закарпатті подібні акції хочуть зробити традицією. До слова, організатори запрошують усіх охочих зустріти світанок із молитвами й музикою, а волонтери матимуть іще один привід зібрати кошти для наших військових.

Валентина КУЛИК Віднедавна музичне обличчя Тростянця, що на Сумщині, асоціюється не лише із заходами, пов’язаними з постаттю Петра Чайковського. У місті, що торік здобуло славу рок-столиці Слобожанщини, уже вдруге пройде фестиваль «Схід-Рок». асло нинішнього форуму, заявлене на афішах – «Фестиваль патріотів України», а також його проведення 23 і 24 серпня – у День Незалежності є красномовним свідченням об’єднавчого і державницького спрямування акції. Узагалі це вибухове рокдійство має не одну фішку. Фестиваль, що за задумом організаторів (ними є Тростянецька міська рада, а голов ним керманичем – міський голова Юрій Бова) триває протягом двох днів, проходить на території архітектурної пам’ятки ХVІІІ століття – фортеці Круглий двір. Споруда має форму амфітеатру, а тому доволі часто використовується як майданчик для театральних і концертних виступів.

Проте чи не головна відмінність заходу – виступи саме українських рок-гуртів, що презентують різноманітні стильові відгалуження напряму: альтернативний рок, інді-рок, фолк-рок, фанк-рок, християнський рок тощо. Звісно, зорієнтованість форуму на національного виконавця не відкидає можливості гостям із зарубіжжя взяти у ньому участь. Зокрема, торік, поруч із українськими «С.К.А.Й», «NoFacez», «�� We�� Are�� !», «Гапочка», «Крик душі», «Dk. Dance�� », «�� Stereoplen�� », «�� Mushmellow�� », «Кімната Грет-

хен», «KISLOROD», «Simple Pimple», «Antenna» виступив білоруський гурт «Ляпис Трубецкой». Цьогоріч до участі у фестивалі подали заявки столичні «Бумбокс», «Антитіла», «ТНМК», луцький «Тартак», чернігівський «Масса Причин» і горлівська «Fontaliza». Вдруге порадують слухачів своїми виступами «O.Torvald» і «ДМЦ» (обидва – з Полтави), «�� The�� Vips�� » (Харків), «Етсетера» (Суми), «Фіолет» (Луцьк) і «40 Еридана» (Тростянець). Як і минулого року компанію українським виконавцям

складе зарубіжний колектив – австрійський гурт «7 Dials Mystery». Організатори обіцяють відвідувачам нові імена і два дні неймовірного драйву. Певною розрядкою для активних слухачів стануть заплановані у програмі фесту турніри з футболу та волейболу, відвідини таємничого гроту німф або ж романтичні посиденьки на березі одного з трьох озер дендропарку «Нескучне» (на його території розташоване наметове містечко для проживання і відпочинку гостей форуму).

Пролетар розумової праці Так називав себе композитор, один з авторів дванадцятитонової системи композиції, музикант-новатор Микола Рославець (1881–1944). 23 серпня виповнюється 70 років від дня його смерті. Уродженець Стародубщини (регіону найпівнічніших українських етнічних земель, що нині є частиною Брянської області Росії), сільський хлопчина, першими вчителями музики якого були рідний дядько та скрипаль із Конотопа, пробивався у житті, немов парос ток між камінням бруківки, використовуючи щонайменшу можливість здобути музичну освіту. Вчився у «музичних класах» Російського музичного товариства у Курську, закінчив зі срібною медаллю

Московську консерваторію. У подальшому працював майже виключно в Росії. Зокрема, відзначився як один з активних діячів Асоціації сучасної музики – московської філії міжнародного товариства, му-

зичний критик, теоретик нового мистецтва, громадський діяч. Окрім походження, з Україною його пов’язував недовгий період, коли у 1921–1923 роках він був професором і ректором Харківського музичного інституту, а також завідував відділом мистецької освіти Наркомосу УРСР. На початку минулого століття Микола Рославець, базуючись на ідеях росіянина Олександра Скрябіна, розробляв нову, докорінно відмінну від класичної, систему організації музичних звуків. Можливість компонувати музику, опираючись не на мелодію та акорди, а на комбінації з 12-ти півтонів, хвилювала уяву багатьох російських авангардистів. Але саме у Рославця ця ідея утілилася найбільш послідовно. Вже у 1915-му (тобто за шість

років до подібних опусів австрійця Арнольда Шенберга) він презентує твори, написані у новій техніці. Утім, в усьому світі саме Шенберга вважають піонером дванадцятитонової композиції. А Рославець, за висловом його друга Володимира Маяковського, змушений був «наступити на горло своїй пісні», – аби вписатися у контекст соціалістичного пролетарського мистецтва і уникнути репресій. «Не пишу “для мас” огидної музики», – підкреслював Микола Рославець. Ця його ідея – виховувати весь народ, наближуючи його до справжнього мистецтва, а не пристосовуючи до низьких і відсталих смаків, – теж, здається, не втратила актуальності. Юлія ПАЛЬЦЕВИЧ

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 34, 22–28 серпня 2014 р.

Головний редактор журналу «Український театр» Надія СОКОЛЕНКО

театр Присвята місту

 ІВАНО-ФРАНКІВСЬК

Івано-Франківський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Івана Франка запрошує всіх небайдужих долучитися до акції вшанування пам’яті героїв Небесної сотні та загиблих у військовому конфлікті на Сході нашої держави. 24 серпня, в День Незалежності України, в ІваноФранківському меморіальному сквері о 20.30 відбудеться показ культової вистави, драми-реквієму «Нація» за однойменним романом Марії Матіос.

ного – за ініціативою муніципалітету вони згадають та заграють для всіх гостей свята Одеси оперету «Біла акація» (постановником ексклюзивного показу є В. Подгородинський). Адже, як співається у цьому нев’янучому творі: «Ты – радость и боль, ты всюду со мной, Одесса, мой город родной!»

Юлія КОВАЛЕНКО 2 вересня одесити святкуватимуть особливий день міста – Одесі виповнюється 220 років. В історичних масштабах Південна Пальміра – ще юна пустунка. станнім часом театри Одеси один за одним присвячують рідному місту програмні спектаклі. Театр імені Василя Василька поставив ретрокомедію «Місто мого дитинства», а також – зовсім недавно – виставу «Одеса на ім’я ураган». У Російському драматичному незмінну популярність має «Одеса біля океану». Одеський театр музкомедії імені Михайла Водяного років тридцять тому славився трилогією Матвія Ошеровського, яка стала музичним паролем міста. Нині театр створив дилогію: мюзикл «Граф Воронцов» Є. Ульяновського та «Хаджибей або Любов до 3000 помаранчів» Я. Гельмана. Дилогії бракує такої довершеної цілісності, як це було у постановках М. Ошеровського. Нині ж навпаки – демонструються по-

Ця вистава стала своєрідною візитівкою ІваноФранківського театру імені Івана Франка. Її показували у Польщі, її грали в Донецьку. У спектаклі об’єднано три історії, що відбуваються в різні роки, спільним знаменником є хіба що регіон та загальний настрій. Режисер вистави Ростислав Держипільський широко використовує народну автентику Івано-Франківщини: костюми, говірки, народні пісні і танці. Тут особливо в нагоді стала співпраця із львівською актрисою Наталкою Половинкою. «Націю» вирізняє також і вишукана кінематографічність сцен, звернення до загальнолюдських тем і проблем. Під час показу «Нації» у меморіальному сквері проводитиметься збір коштів, що будуть передані на потреби українських воїнів. Зберімося на підтримку України! Герої не вмирають!

 ДАУГАВПІЛС

Група молодих українських митців бере участь у театральному фестивалі «Простір Даугавпілс» (Telpa Daugavpils). Над постановкою вистави працюють Тамара Трунова (режисер), Петро Богомазов (сценограф) і Оксана Савченко (драматург). «Простір – це “сцена”, крізь яку ми суб’єктивно сприймаємо феномени, процеси та всі представлені на ній теми і об’єкти», – так заявлено про фестиваль, що проходить у латиському містечку 19–28 серпня. Окрім українців, участь у постановці бліц-вистав беруть також команди з Латвії, Польщі та Білорусі. Постановочний процес поєднується тут із навчальним. Лекції для учасників читають Михайло Угаров, Наталя Ворожбит та Андрій Ураєв. П’єси ставитимуть за оповіданнями Івана Буніна у приміщенні колишнього госпіталю Даугавпільської фортеці. Кожна з команд створює короткі п’ятнадцятихвилинні вистави, які будуть об’єднані в одне ціле в спектаклі-церемонії на завершення фестивалю. «Простір Даугавпілс» організований місцевим театром за підтримки Державної фундації «Культурна столиця» та приватних спонсорів.

На фотознімку: Воронцов – Володимир Фролов, Єлизавета – Ольга Оганезова Фото Бориса БУХМАНА

люси репертуарної політики музкомедії. «Граф Воронцов» у постановці Володимира Подгородинського – переконлива спроба «оживити» губернатора, дати своє, одеське потрактування конфлікту Пушкіна і вельможі. Завдяки виконавцю головної ролі Володимиру Фролову ця вистава вражає масштабом генетичного потенціалу міста, закладеного проєвропейськи налаштованим губернаторомакадеміком. Друга вистава «Хаджибей…» – радощі для підлітків, які полюбляють масштабні пригодницькі видовища на кшталт

«Піратів Карибського моря» – поверхове строкате (не тільки в плані костюмів та плюмажів) ревю. Попри трагізм подій цієї весни, свій ювілей сміливі та безжурні одесити прагнуть зустріти на вулицях міста. Тому 2 вересня білосніжну колонаду над морем біля Воронцовського палацу населять ностальгійними мелодіями, жартами та рокн-рольними р и т м а м и актори театру імені М. Водя-

Кошти на АТО Поки Париж очікує на прем’єру вистави «Готель Європа», яка запланована на 9 вересня, одесити у липні вже познайомилися з цим непересічним злободенним твором французького драматурга і одного з найвідоміших філософів Бернара-Анрі Леві. Знаменитий театр опери й балету того вечора був переповнений. А сам автор ексклюзивно в Україні виступив у ролі головного і єдиного героя вистави. Дія вистави відбувається довкола роздумів письменника, якому потрібно підготувати промову на меморіальні заходи до сторіччя від початку Першої світової війни. Із предметів на сцені є тільки комп’ютер, старі фотографії і документи. І хоча темою виступу має бути сучасне і май-

бутнє Європи, її базові цінності, червоною ниткою через усю п’єсу проходить тема українського Майдану, боротьби українців за право жити у вільній країні. Це нагадування всій Європі про справжні озна-

ки демократії і реальну ціну, яку народу доводиться платити за гідне життя. Бернар-Анрі Леві тричі приїздив на Майдан: «Я бачив, як гинули юнаки і дівчата, стискаючи у своїх ру-

ках європейський прапор. Європа не почула їхнє послання. Саме так народилася ідея спектаклю – як послання всьому світу». Вистава в опері перетворилася на хвилюючу патріотичну акцію. Присутні вшанували хвилиною мовчання героїв, що загинули у зоні антитерористичної операції. Глядачі стоячи зустріли оплесками й вигуками «Слава Україні!» бійців Національної гвардії, які щойно повернулися з Донбасу. Під час вистави був організований збір коштів для допомоги українським збройним силам. Загалом було зібрано 331357 гривень, 120 доларів і 500 російських рублів. Сергій ГОРИЦВІТ На фотознімку: Бійці АТО йдуть на виставу «Готель Європа». Фотознімок із соціальних мереж

редактор Антон ФІЛАТОВ

 У КІНОТЕАТРАХ ІЗ 21 СЕРПНЯ

Прем’єри цього тижня підштовхнуть наймолодших кіноманів на перші у їхньому житті подвиги. Вітчизняна казка «Чарівні історії…» покаже наскільки нелегко боротися за власну правду, а кумедна анімація «Літачки» доступно пояснить, що таке справжній героїзм. Ну, а для тих, кому не вистачило літніх відпусток, аби наповнити кров адреналіном, виходить кривавий екшн «Люсі».

кіно Людина епохи дисонансу Веніамін КІНЧУК Творіння художника і кінорежисера Ігоря Подольчака – ягідки того ж дерева, яке свого часу породило вірші Бодлера і д’Анунціо, полотна Далі й братів Чепмен, фільми Паоло Пазоліні й Гаспара Ное… е дерево росте на випадковому виступі глибокої прірви, із дна якої піднімається сірчаний дим пекла, прірви, яка знаменує межу культури людства. Кінематограф – своєрідна кульмінація творчості Подольчака. До цього він широко прославився своїми фотографіями, офортами, картинами, перформансами, маніфестами і кураторськими проектами. Його роботи виставлялися на Венеціанському бієнале, а також у багатьох авторитетних музеях і галереях інших країн. А в 1993-му він став першим в історії художником, який провів виставку в космосі. Два його офорти тоді були виставлені на космічній станції «Мир». Дебютний повнометражний фільм Подольчака «Las Meninas» вийшов у 2008 році. І широке коло глядачів, і вузька тусовка критиків сприйняли стрічку з подивом. Однак у

Чарівні історії: Еліксир добра Добрий чаклун доктор Гольф мешкає у підземній лабораторії. Усе своє життя він присвятив створенню чарівних еліксирів, а також збору магічних історій, які він акуратно записує у спеціальну книгу. Одне з творінь Гольфа стане вкрай потрібним молодому правителю Унуру. Рано залишившись без батьків, Унур живе в оточенні біороботів, найближчими серед яких є його помічники: Дівчинка Розпорядок Дня і Шолом, який уміє розмовляти.

Літачки: Рятувальний загін Літачок Дасті отримав визнання на повітряних перегонах. Та одного дня він дізнається, що його двигун пошкоджено, і він вже ніколи не зможе повернутися до своєї спортивної кар’єри. Тому літачок переорієнтовується на роботу пожежника. Потрапивши в команду досвідчених борців із вогнем, Дасті знайомиться з ветераном-гвинтокрилом Рейнджером. Останній навчить протагоніста багатьом секретам цієї небезпечної професії. Серед палаючих лісів, під час боротьби зі стихією вогню, Дасті зрозуміє, що таке справжній героїзм.

Люсі Новий бойовик від славетного майстра цього жанру Люка Бессона розповість про суперздібності, які розкриваються у звичайнісінької людини, якщо добряче накачати її експериментальними наркотиками. Зустрівшись із симпатичним хлопцем у барі, красуня на ім’я Люсі й гадки не мала, що менш ніж за добу перетвориться на справжнього Командос. Із кожною хвилиною її сили зро статимуть і водночас все більше й більше виходитимуть з-під контролю.

Фото: livejournal.com

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 34, 22–28 серпня 2014 р.

перших він переростав у шок, а в других – у захват. У 2013 році фестивальна пуб ліка подивилася вже другий його повнометражний фільм «Delirium». Ця картина затвердила його у званні одного з найбільш самобутніх режисерів СНД. Зараз Подольчак почав роботу над третьою картиною «Domino». Сьогодні про неї відомо лише те, що в основу сюжету покладено роман Андрія Білого «Петербург», а зйомки проходитимуть у Петербурзі та Венеції. Усі картини в ідейному плані становитимуть триптих. Хоча за стилем будуть радикально відрізнятися одна від одної. Принципова відмінність між фільмами очевидна вже

у перших двох частинах цього триптиху. «Las Meninas» перенасичений музикою, а його кольорова гама нерідко зашкалює за позначку «вирви око». Своєю чергою «Delirium» аскетично позбавлений музики, а його візуальний ряд тоне в сутінках. «Las Meninas» та «Delirium» – немов два діагнози, що були поставлені різними лікарями одному і тому ж пацієнтові. Пацієнтові-сьогоденню. Скрупульозно продуманий ритм фільмів Подольчака змушує глядача відчути себе немов у батискафі, що опускається на дно океану. Із кожним кадром систематично наростає атмосферний тиск. Кіноекран стає ілюмінатором, який відкриває світ,

що діє за іншими законами фізики, естетики та логіки. Закони, що просто неможливі тут – на поверхні здорового глузду. Фільми Подольчака дають змогу поглянути на Атлантиду, що відійшла в минуле естетики. Його стрічки переповнені ретро-меблями, тростинами, мундштуками, вінтажними костюмами й візками, запряженими кіньми… Усе це відсилає до минулих часів, коли естетичність речей була вищою за їхню функціональність. Адже речі, породжені сьогоденням, навпаки, спочатку функціональні, а вже потім – красиві. Повний текст читайте у № 7–8 журналу «Українська культура»

Ін’єкція патріотизму Перейти від «совка» до демократії – все одно, що змінити стать. Саме настільки радикальна операція була проведена над нашою країною на початку цього року. Наразі ж триває відновлювальний період, під час якого необхідно системно приймати необхідні ліки. Дієвою сироваткою в такому курсі лікування стане стрічка Олеся Саніна «Поводир», що обіцяє вийти на екрани восени. Відповідно до того, як оновлене тіло України активніше вироблятиме гормони свободи та справедливості, – ростиме глядацька аудиторія цієї стрічки. Фільм розповідає про з’їзд кобзарів у Харкові в 30-х

роках, на якому відбувся розстріл. Знищити кілька сотень українських бардів радянській владі було необхідно, щоб легше прищеплювати радянську

культуру на землях УРСР. Факти про цей з’їзд старанно вичищалися НКВС. Із роками документація в архівах зникла, а свідки тих подій відійшли

в інший світ. Та дослідникам вдалося відшукати буквально кілька артефактів, що підтверджують як проведення з’їзду, так і розстріли, що відбулися після нього. Минуло 70 років. Завершення роботи над «Поводирем» збіг лося з початком заворушень на Майдані. Держкіно тоді побоялося випускати стрічку в прокат. Адже настільки сильна доза патріотизму, що закладена у цій картині, була небезпечною для тодішньої влади. На щастя, тепер ми наближаємося до того стану, в якому «патріотизм уже не буде небезпекою». І дійти до нього допоможе «Поводир». Олексій КОШОВИЙ

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 34, 22–28 серпня 2014 р.

редактор Світлана СОКОЛОВА

книгозбірня Магія оптики тексту

 ЩО ПОЧИТАТИ?

У вас бувало так, що складно вибрати книгу? Ось у мене зараз такий стан. Не можу вибрати таку: без крові, надихаючу, іронічну… Яку взяти із собою у відпустку для легкого читання? «А що ви читаєте сьогодні?» – це запитання я поставила друзям у соцмережах. І ось перші відгуки. Володимир ДЗЮБА, письменник: Роман Орхана Памука «Біла фортеця» підходить, аби брати із собою в дорогу: читається легко, наче одне довге речення. Стилістично нескладний, лише кінцівка традиційно «дзеркальна». Інтрига для зацікавлених. Молодий венеціанець потрапляє в полон до турків і живе багато років у Стамбулі, де стає наближеним до султанського двору. Для слабко поінформованих про культуру XVII століття – це позитив, недаремно саме цей роман приніс міжнародну увагу Памуку. Тетяна МАРИНЯКО, домогосподарка: Прочитала роман «Дворушники» В’ячеслава Васильченка. Детективи не моє захоплення, але цей – виняток. Неочікуваний сюжет не дає змоги відір ватися від книги аж до останньої сторінки. Головний герой Богдан Лисиця – журналістдетектив із гострим розумом і гарним почуттям гумору. Приємно здивувала лінія кохання. За стосунками Богдана і Даринки було цікаво спостерігати. По-новому пізнала українську мову.

Світлана ПОЛІЩУК, педагог: Дивовижний, захопливий сюжет роману «Далекий простір» Ярослава Мельника. Головний герой Габр іде темними коридорами Міністерства контролю, орієнтуючись на електронні датчики, як це роблять жителі цього утопічного мегаполісадержави. У світі незрячих він прозрів, побачив світло, реальність, якою вона є. Міністерство контролю вважає, що у нього галюцинації, а його кохана Ліоз – що він психічно хворий. Габр їде пневмопоїздом у далекий нижній квадрат (так іменуються райони), де мегаполіс закінчується, до моря. І там розплющує очі. Бачить те, що не може назвати. Велике сонце і хмари. Хвилі. Чайок. Безмежжя. Далекий простір, в існування якого ніхто в мегаполісі не вірить. Бо незрячим це поняття, пов’язане з істиною, з красою, з Богом, не потрібне. Воно вважається галюцинацією. Жителі держави спроектовані на життя лише в «близькому» просторі. На щастя, знайшлися люди, які пояснили Габру: те, що він бачить, не є галюцинаціями. Це – правда. Роман варто прочитати, аби зрозуміти, в чому полягає суть «Далекого простору», в який ми всі хочемо потрапити. Записала Людмила ВОДОЛІЙ

Світлана СОКОЛОВА Вона відкрилася учасникам «Літературної ночі», присвяченій темі пам’яті. кцію провів столичний PinchukArtCentre у контексті групової виставки «Страх та надія». Ми побачили роботи крізь незвичну «текстову» оптику. Журналістка Крістіна Бердинських представила свою книгу «Єлюди». Під час Революції гідності вона записувала в рамках Facebook-проекту історії очевидців і учасників подій, які ввійшли до видання. Захід відбувся у залі, окрасою якої стала робота Жанни Кадирової «Натовп» зі скляних вітрин. У кожній – колаж із вирізок щоденних газет за 2012 рік із зображенням юрби людей із різних країн світу, зокрема колективних портретів мітингувальників. Десять українських письменників та поетів, розмістившись між вітринами, створили літературно-документальний колаж історій людей із Майдану: читали «наосліп» уривки з книги «Єлюди». Долучилися Катерина Бабкіна, Анатолій Дністровий, Артем Захарченко, Ірена Карпа, Павло Коробчук, Артем Полежака, Юлія

Стахівська, Ірина Цілик та Тетяна Щербаченко. Крістіна розповіла: «Пишучи у Facebook про учасників протестів, запитувала, що ними керує, чим займаються. Понад 170 волонтерів перекладали історії на 17 мов, бо вважали: світ потребує інформації про звичайних лю-

дей, які підтримують Майдан. Коли запропонували видати історії, моєю умовою, поставленою видавництву, було небажання, щоб у них був редактор. Не хочу переписувати тексти: це інтернет-щоденник на папері, тому в нього, можливо, трохи примітивна мова.

Люди, з якими я розмовляла, не знали, що буде завтра: їх уб’ють чи переможе революція. І завдяки цьому незнанню збережена в текстах та неповторна атмосфера. Радію, що тут є деякі з тих, про кого я писала, як-от Ірена Карпа». Формат зустрічі допоміг і Софії Андрухович у вигідному світлі піднести слухачам фрагменти роману «Фелікс Австрія», який вийде друком у вересні. Авторка читала їх уперше. Успіху сприяло озвучення сторінок у контексті монументальної роботи з попелу Микити Кадана «Експонат. Нероздільне». Зола – пам’ятник минулому. І те, що відродиться з нього. А «Фелікс Австрія» – історія, що починається з попелу Мармулядової пожежі, яка знищила чверть міста Станіслава. На тлі сцен реальності, якої вже не існує, – сюжети про життя, смерть і любов. Викладачка університету пані Олена поділилася враженнями: «У своєрідному обрамленні зміст історій людей набув нових відтінків. У романі мене приваблює багато переплетених деталей. Таке складання сюжету утворює ніби картинку, яку цікаво розглядати». На фотознімку: Ірена Карпа Фото авторки

Станіславський звіт «шпигуна» Стати «станіславським резидентом», чи то «феноменом» (як подоброму називають переможців) у мене вийшло з третьої спроби. Якщо першого і другого разу я довго думав і намагався згадати всі свої літературні досягнення, то на третій набір, втративши всі надії, я просто направив попередню анкету, нічого не додаючи. За іронією долі, саме вона і стала моїм квитком до Франківська. У кожного з представників «феномена» ми розпитували про його версію, як це все виникало на початку 90-х у Франику. І кожен із них розповідав про власне бачення цього явища, що вже стало історією літератури, напівобростаючи

легендами і міфами. Ці розповіді і допомогли мені написати перше з обов’язкових есе, які потрібно було створювати щотижня протягом життя у резиденції.

Якщо говорити про користь від такої резиденції (на жаль, поки що доводиться писати в однині, бо вона лиш одна така на всю Україну), то вона, безперечно, є. Її учасники, по-перше,

звільняються від своїх рутин і їдуть в незнайоме місто відкривати для себе купу всього нового. Це розвиває і дає мозку нові враження. По-друге, спілкування зі своїми старшими колегами дозволяє зрозуміти, що це звичайні люди, які все ж працюють над собою, дисциплінують себе і ставлять високі вимоги до своїх текстів. Такі приклади дають нат хнення рухатися далі. Потретє, культурні обміни між письменниками з різних областей є бетоном, який скріп лює українську культуру. І ще купа всього позитивного. Роман ПОВЗИК На фотознімку: автор разом з Юрієм Андруховичем. Повну версію звіту читайте у № 7–8 журналу «Українська культура»

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 34, 22–28 серпня 2014 р.

література

редактор Іван МАЛЮТА

 КІНОДОСВІД

Дві невеселі круглі дати цього року згадують пошановувачі Павла Загребельного. 25 серпня письменникові виповнилося б 90. А за п’ять місяців до цього минуло 30 років, як на екрани вийшла остання на сьогодні екранізація його твору. Незважаючи на те, що Загребельний написав понад 20 романів та ще більше оповідань і повістей, – кінематограф останніх десятиліть оминає увагою його твори. Кінематографічним дебютом Загребельного став фільм «Ракети не повинні злетіти» (1964), скрипт до якого він написав у співавторстві з професійним сценаристом. А вже через рік виходить наступна стрічка за його сценарієм – «Перевірено – мін немає». Обидві картини – банальні військові драми, зняті не в найкращих радянських традиціях. Суттєво урізноманітнити стиль кінотворчості Загребельного могла картина Сергія Параджанова «Київські фрески». Однак робота над нею зупинилася на етапі кінопроб, подивившись які, дирекція кіностудії закрила фільм. На щастя, режисер усе ж змонтував із відзнятого матеріалу однойменну короткометражку.

У 1972 році відбулася прем’єра стрічки «Лаври», сценарій до якої Загребельний написав також у спів авторстві. А вже після цього у його творчості починається період адаптації власних творів до широкого екрана. Так, оповідання «День для прийдешнього» він переробив на п’єсу «Хто за? Хто проти?», а твір «З погляду вічності» – на п’єсу «І земля скакала мені назустріч». Обидва драматургічні твори були поставлені на сцені, а згодом з’явилися їхні телеверсії. Без транзиту через театральну сцену – одразу на екрани – потрапив роман письменника «Переходимо до любові» (1975), головну роль у якому зіграв Володимир Конкін. Останні на сьогодні два фільми, зняті за сценаріями Загребельного, зрежисерував Григорій Кохан. У 1981-му він випустив історичну драму «Ярослав Мудрий», яку було відзначено призами на кінофестивалі в Таллінні. А в 1984-му вийшов мінісеріал «Прискорення», зафільмований за мотивами однойменного роману письменника.

Переглядати майже всі вищезгадані картини – справа марудна. Залишається тільки сподіватися на те, що хтось із режисерів колись зніме якісну стрічку за твором Загребельного, і кінематографічна карма письменника очиститься. Антон ФІЛАТОВ

Із спогадів про Павла Загребельного само собою, а може б ви, Олесю Терентійовичу, погодилися відкрити нараду, а він посміхнувся: а що, можу відкрити». Пауза. «От і добре. А то я вже так стомився, а п’ятнадцятого відкрию пленум». Пауза. «Зараз з’явилося багато цікавих прозаїків. Пишуть красиво, але ні про що. От був у Володимира Яворівського цікавий матеріал – він написав “Вічні Кортеліси”.

Валентина ЗАПОРОЖЕЦЬ

12. 10. 83

Завдяки Павлові Архиповичу засновано журнал «Київ». Поки тривали паперова тяганина і розмови у верхах про доцільність створення такого журналу, він уже підшукував достойну кандидатуру на посаду головного редактора. Зупинився на Володимирові Дрозду. Заступником рекомендував Ларису Копань. Коли написав і підготував до друку роман «Південний комфорт», заздалегідь домовившись із Дроздом, відніс рукопис у редакцію. Дрозд, прочитавши роман, угледів у ньому крамолу. Одразу ж повідомив «кому треба» і друкувати відмовився. Павло Архипович запропонував роман журналу «Вітчизна». Ті погодилися. У першій половині дня з редакції прийшли за рукописом. Телефоную у Кончу. Кажу, що прийшли з «Вітчизни» за першим примірником рукопису. – Я обіцяв їм завтра, а не сьогодні. Передайте, що о 15-й годині завтра рукопис буде у них.

13. 10. 83

Павло Архипович сам заніс рукопис до редакції у журналу «Вітчизна». Повернувся з редакції збуджено-пригнічений.

21. 11. 83

– От тобі і Дрозд! Я сію драконові голови, а пожинаю бліх – широко розвів руки – і закляк.

14. 10. 83

Павло Архипович поспішає на засідання творчого об’єд нання прозаїків. Раптом зупинився. Схилив скорботно голову і розсудливоіронічним тоном стишено каже: – Тут прийдуть із Музею Великої Вітчизняної війни і проситимуть якісь мої речі, запитай, що їм конкретно треба. Може штани, то я не генерал і не маршал, щоб таке дарувати, чи їх тільки цікавлять книги.

04. 11. 83

У приймальні тихо. Павло Архипович вийшов із кабінету. Роздивляється камін. Підійшов до вікна, з якого видно Со-

фію. Замислено вдивляється в далечінь. «Сьогодні такий важкий день. Уявляєш, ось були парт збори – із двохсот п’ятдесяти було п’ятдесят». Пауза. «Нікому ця література не треба, і нещасний цей письменник, а з іншого боку, без неї теж не можна. І сиджу я в оцій щілині, і нікому я не треба, і ніхто не цікавиться, як ти живеш, що ти робиш, що в тебе болить. Як сказав Гейне: “�� Світ розколовся на дві частини, і тріщина ця пройшла крізь моє серце”. Пауза. «Гончар погодився відкрити нараду молодих. У нас же, знаєш, чотирнадцятого нарада молодих, а п’ятнадцятого пленум. Гончар мав виступити на нараді, а я й кажу, що виступ, то

Зі спілчанських буднів Найпотрібнішим для Павла Архиповича було слово «працюй»! Праці віддавав себе до останку. І кожну свою справу робив якомога краще і талановитіше. У складних ситуаціях, які вимагали неймовірних зусиль, праці клопіткої і ризикованої сміливості, Загребельний перемагав – досягав успіху. Тепер кожний, хто знав Павла Архиповича, згадує й уявляє його собі по-своєму. І досі бачу Загребельного у спілчанському просторому кабінеті за робочим столом. Він, схилившись над аркушем

паперу, пише і тримає ручку якось зовсім оригінально. Не трьома пальцями, як ми, а всіма, ніби це не ручка, а пташка, яка може випурхнути. Оригінальність і унікальність Павла Архиповича – вражаюча. Він звалював на свої плечі таку ношу, яку попередні керівники Спілки навіть і не уявляли. Свій девіз: «Служачи – працюй і працюючи – служи!» – він виконував сумлінно. Наприкінці 70-х затіяв ремонт спілчанського будинку, який потребував його з часів Жовтневої революції. А щоб майстри не пошкодили старовинного ліплення, допустив їх до роботи

лише тоді, як пересвідчився в їхній професійності. Довго шукав реставратора камінів. Нарешті через Ленінградське відділення Спілки письменників зв’язався з комендантом Зимового палацу. Той дав адресу єдиної на весь Радянський Союз майстерні, яка займалася реставрацією камінів, декорованих під мармур. Її працівників і вмовив Павло Архипович приїхати до Києва. Ремонт тривав довго. Письменники зі столами й паперами перекочовували з кімнати в кімнату, Спілка працювала у звичайному режимі.

Після пленуму Павло Архипович збирається до Москви на засідання Верховної Ради СРСР. З усіма прощається. Хтось запитав: – Какие будут приветственно-напутственные пожелания остающимся? – Окапываться и занимать оборонительную позицию, – привітно змахнув рукою і вийшов.

07. 06. 86

«Прощаючись із вами, я хотів би залишити вам мій заповіт: не бійтеся графоманів, які живуть на Камчатці, а бійтеся графоманів, які пролазять до Спілки письменників України», – ці заповітно-прощальні слова Павло Архипович сказав, звертаючись до делегатів ІХ З’їзду письменників, який відбувався в приміщенні Верховної Ради України.

Першими після ремонту спілчанське керівництво приймало чехословацьких письменників. Тоді для шанованих гостей Павло Архипович влаштував справжню екскурсію. І, показуючи рукою на стелю, із жалем сказав: – Вы видите, какая красота, так строили когда-то, сейчас так не строят. Некогда! Мы строим коммунизм!.. А як Павло Архипович оберігав цей будинок! Не дозволяв забити в стіну навіть тонюсінького цвяшечка. І художників, виставки котрих щомісяця проходили у Спілці, хоча й жартома, але завжди попереджав: попсуєте стіни – ремонт за власний рахунок. Валентина ЗАПОРОЖЕЦЬ, письменниця, зав. канцелярією президії СПУ (1969–89 рр.)

література Всеволод Нестайко 1930–2014

17 серпня пішов із життя класик сучасної української дитячої літератури, письменник Всеволод Нестайко. олі деяких людей нерозривно йдуть з долею самої України. Саме таким стало і життя Всеволода Зіновійовича Нестайка. Адже неможливо уявити сучасної дитячої літератури без його влучного слова. «Радість, не поділена з другом, – це не радість, навіть не піврадості, а якась погана четвертинка, мізерія якась…», – писав у своїх знаменитих «Тореадорах з Васюківки» Всеволод Зіновійович. Дорослий, серйозний – в образах своїх героїв на сторінках власних книжок він

бешкетував, переживав у них те, чого не довелося в дитинстві відчути самому – грався, сміявся, веселився.

Його почуття гумору надихнуло, змінило не одне покоління українців і, певен, справжні перлини літератури – його

Українська література зазнала відчутної втрати: на 85 році життя після тривалої хвороби помер визначний письменник, лауреат Державної премії імені Лесі Українки Всеволод Нестайко. севолод Зіновійович Нестайко народився 30 січня 1930 року в місті Бердичеві на Житомирщині у сім’ї службовця. У 1952 році закінчив філологічний факультет Київського державного університету імені Т. Шевченка. Працював у редакціях журналів «Дніпро», «Барвінок», у видавниц тві «Молодь». З 1956 року тривалий час працював у видавництві «Веселка». Всеволод Нестайко – автор понад 40 книжок та десятків п’єс для дітей. Перша його збірка оповідань «Шурка і Шурко» побачила світ у 1956 році. Потім були збірки оповідань: «Супутник “Ліра-3”», «Наткакосмонавтка», «Космонавти з нашого будинку», «Пригоди в кукурудзі»; пригодницькі повісті: «Пригоди Робінзона Кукурузо», «Незнайомець з тринадцятої квартири», «Таємниця трьох невідомих», «Тореадори з Васюківки» (трилогія), «Одиниця з обманом», «П’ятірка з хвостиком», «Чудеса в Гарбузянах», «Таємниця Віті Зайчика», «Пригоди Грицька Половинки», «Загадка старого

клоуна», «Таємничий голос за спиною», «Неймовірні детективи», «Чарівні окуляри»; «Супер “Б” з “фрикадельками”» (трилогія); казкові повісті та казки: «В країні сонячних зайчиків», «Незнайомка з Країни сонячних зайчиків», «В країні місячних зайчиків», «Пригоди близнят-козенят», «Олексій, Веселик і Жарт-птиця», «Пригоди Журавлика», «Казкові пригоди і таємниці», «Чорлі», «Незвичайні пригоди в лісовій школі», «Найновіші пригоди Косі Вуханя і Колька Колючки», «Дивовижні пригоди в лісовій школі», «Дивовижні пригоди незвичайної принцеси», «Кузя, Зюзя і компанія»; п’єси: «Марсіанський жених», «Перо Жартптиці», «Робінзон Кукурузо», «Вітька Магеллан», «Таємниця рудого Жевжика», «Загадковий Яшка», «Солом’яний бичок і рок-група “Ко-за-чок”», «Секрет Васі Кіцина», «Лисичкасестричка і вовк-панібрат», «Таємниця Країни Сонячних зайчиків», «Пан Коцький» та інших. Книжки та окремі твори письменника перекладено й надруковано російською, білоруською, молдавською, литовською, латиською, естонською, вірменською, грузинською, узбецькою, киргизькою, казахською, іспанською, угорською, словацькою, болгарською, румунською, англійською та французькою мовами.

За творами Всеволода Нестайка знято телефільм «Тореадори з Васюківки» (Гран-прі на Міжнародному фестивалі телефільмів у Мюнхені (1968) та Головна премія на Міжнародному фестивалі в Австралії (1969)). Кінофільм «Одиниця з обманом» за мотивами однойменної повісті В. Нестайка здобув премію на Всесоюзному кінофестивалі у Києві в 1984 році та спеціальний приз на Міжнародному фестивалі у болгарському Габрово (1985). Упродовж десяти років – з 1998 до 2008 рр. – письменник виступав на українському радіо з авторською програмою для дітей «Радіо-байка Всеволода Нестайка». Твори В. Нестайка воістину стали дитячими бестселерами, вони широко вивчаються в школі, твори письменника включено до шкільних читанок, а також до хрестоматії «Українська дитяча література» – для студентів вищих педагогічних навчальних закладів. Творчість Всеволода Нестайка мала неабиякий розголос у читацьких аудиторіях, була помічена й схвалена пресою, літературною критикою. Письменник був нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня, Почесною грамотою та Грамотою Президії Верховної Ради України. За повість-казку «Незвичайні пригоди у лісовій школі» у 1982 році Всеволод Нестайко

книжки – завжди знайдуть своїх нових вдячних юних читачів-«тореадорів». Та Всеволод Нестайко залишив по собі не просто літературні надбання, він залишив справжню любов до мови та Батьківщини. Важко вимовити «був» – усвідомити, прийняти цю, таку безмірно скорботну звістку. Та письменники, як і герої, не вмирають, адже навіки залишаються живими на сторінках своїх книжок. Сумуємо, але пишаємось, що мали честь жити з Вами в один час! Нехай земля Вам буде пухом, Всеволоде Зіновійовичу! А Господь нехай дарує вічне життя на Небесах. Міністр культури України Євген НИЩУК

був удостоєний Державної літературної премії імені Лесі Українки. Письменник також був відзначений Всеукраїнськими літературними преміями імені М. Трублаїні та імені О. Копиленка. Творчість Всеволода Нестайка широко відома не лише в Україні, а й далеко за її ме жами. Майже шість десятиліть він гідно виступав на міжнародній арені повпредом України у жанрі дитячої літератури. Митець єдиний з українських письменників був занесений до Особливого почесного світового списку Ганса Крістіана Андерсена. Так високо Міжнародна рада з дитячої та юнацької літератури поцінувала у 1979 році творчість визначного письменника за трилогію «Тореадори з Васюківки». В особі Всеволода Нестайка українська література втратила оригінального письменника, класика української дитячої літератури, визначного майстра пригодницького жанру. Рідні, близькі та колеги назав жди збережуть світлу пам’ять про Всеволода Зіновійовича Нестайка – талановитого, самобутнього письменника-каз каря, яскраву, доброзичливу, порядну й світлу людину. Київська організація НСПУ, Національна спілка письменників України, Український фонд культури

 БЕЗОПЛАТНЕ ОГОЛОШЕННЯ

Умови для публікацій безоплатних оголошень у тижневику «Культура і життя» 1. Подача оголошення будь-яким передбаченим для цього способом вважається письмовою згодою фізичної особи на обробку її персональних даних та їхню публікацію у відповідних межах. 2. Безоплатно приймаються приватні оголошення на теми, пов’язані з культурою (приватні уроки музики, вокалу, подарую книжку, картину, шукаю роботу в театрі, продаю музичний інструмент, приймаю замовлення на виготовлення народного одягу тощо). 3. Подана інформація друкується українською та російською мовами. 4. Безоплатні оголошення приймаються на вирізаних із газети купонах та – надісланих поштою; – по телефону/факсу +38 (044) 498–23–64; – за допомогою СМС-повідомлень на номер телефону +38 (067) 394–97–21 згідно з формою купона; – в редакції газети: Україна 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; – через електронну пошту згідно з формою купона nvu.kultura.sale@gmail.com. 5. На одному купоні можна замовити публікацію лише одного приватного оголошення. 6. Безоплатне оголошення публікується протягом двох тижнів із часу його отримання. 7. Кількість безоплатних оголошень від однієї фізичної особи не може перевищувати трьох за місяць. 8. Текст оголошення повинен починатися з предмета оголошення. 9. Оголошення про загублені документи приймаються лише в редакції. 10. Редакція залишає за собою право редакторських правок у поданому оголошенні. Інформація, яка не відповідає зазначеним умовам, НЕ ПУБЛІКУЄТЬСЯ. 11. Обсяг оголошення – до 25 слів. 12. Претензії з приводу затримки чи втрати оголошень, відправлених поштою, редакція не приймає. 13. Оголошення, подані для газети, надалі дублюватимуться на порталі uaculture.com. 14. Редакція може змінювати вимоги щодо змісту та умов публікації оголошень. 15. У випадку виявлення недобросовісної інформації (подання оголошення на чужі номери телефонів або адреси) редакція передає відповідні матеріали для розслідування правоохоронним органам. Редакція застерігає: відповідальність за інформацію в оголошеннях несуть їх подавачі, зміст поданого оголошення повинен відповідати вимогам чинного законодавства та нормам моралі.



Безоплатне оголошення

Текст оголошення _______________________ _____________________________________ _____________________________________ _____________________________________ _____________________________________ _____________________________________ Телефон ______________________________ ПІБ __________________________________ _____________________________________ Адреса ________________________________ _____________________________________ _____________________________________ Підпис _______________________________



К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 34, 22–28 серпня 2014 р.

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 34, 22–28 серпня 2014 р.

післямова

редактор Руслан ОНОПРІЄНКО

Російська мова – парадокс чи прикраса літератури?

ДП «Національне газетножурнальне видавництво» ПРОПОНУЄ:

Учітесь, читайте і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь Тарас Шевченко Діана РИЖКОВА

Слова знаного поета, письменника, художника та символу вітчизняної літератури Тараса Шевченка завжди залишатимуться актуальними в будь-які часи. собливо зараз, коли активно культивується західна культура, а сад власної культури так і залишається недоглянутим і занедбаним. Погані ми садівники та господарі. Водночас чим більше я вчитуюся у слова Кобзаря, тим більше думаю, що їхній сенс значно глибший, ніж ми уявляємо. Вперше я поставила запитання: що саме ми називаємо своїм? Наприклад, яких письменників можна назвати українськими? Ті, що пишуть виключно українською чи ті, що народилися тут? Чи письменники та поети – це люди світу, і тому немає сенсу визначати їхню національність? На ці запитання, можливо, ніколи не буде знайдено остаточної відповіді, а може, вона вже лежить на поверхні, криючись у творах та книгах наших улюблених, знаних письменників і поетів, імена яких назавжди будуть викарбувані на камені світової культури. Імена, імена… Скільки ж імен та відомих прізвищ лю-

Газета «Культура і життя»

дей, що свого часу жили і творили на теренах славної України. Микола Гоголь, Михайло Булгаков, Максиміліан Волошин, Віктор Фет та багато інших – це лише крихітна частинка літературних митців, що писали російською мовою, а сьогодні чомусь вважаються українськими. Та й сам Тарас Шевченко писав свою прозу російською, залишаючись українським Кобзарем. Нині це питання стає дедалі актуальнішим, бо і в наш час є низка вітчизняних письменників та поетів, що пише російською або двома мовами. Серед них відомий прозаїк Андрій Курков, твори якого перекладені багатьма іноземними мовами. До російськомовних драматургів сучасності можна віднести Олександра Марда-

Видавець

№ 34 (4606), 22–28 серпня 2014 р.

Національне газетно-журнальне видавництво

Виходить із 7 жовтня 1923 року Свідоцтво про реєстрацію КВ № 1026 від 26.10.94 р.

Роман РАТУШНИЙ

Засновники

Міністерство культури України, Український комітет профспілки працівників культури, редакція газети

Черговий редактор Надія СОКОЛЕНКО

Адреса редакції

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65 nvu.kultura@gmail.com

Генеральний директор Видавнича рада

Сергій ВАСИЛЬЄВ, Олег ВЕРГЕЛІС, Яніна ГАВРИЛОВА, Валерій ГРИЦЕНКО, Вадим ДОРОШЕНКО, Віктор фон ЕРЦЕН, Олесь ЖУРАВЧАК, Наталка ІВАНЧЕНКО, Наталія КОВАЛЬ, Андрій КУРКОВ, Наталія ЛИГАЧОВА, Лариса НІКІФОРЕНКО, Руслан ОНОПРІЄНКО, Роман РАТУШНИЙ, Віталій САТАРЕНКО, Анатолій СЄРИКОВ, Артем СТЕЛЬМАШОВ, Ліліана ФЕСЕНКО, Антон ФІЛАТОВ

Адреса видавництва

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65

ня, Наталю Ворожбит, Марію Ладо. Свого часу значно коротше і влучно сказав Іван Франко: «Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина». До речі, Франко був 16 разів людиною! Писати іншими мовами і бути при цьому українським письменником чи поетом – можливо? Водночас у такому глобальному питанні в суспільства завжди будуть певні «але», маленькі чи вагомі. Наприклад, а чи не є такий розквіт російськомовних письменників парадоксом чи навіть загрозою для роз витку української літератури та мови? Із впевненістю можу сказати наступне, хоча і розумію, що в цьому випадку виражатиму, першочергово, власну, але розповсюджену думку.

Інтернет-портал http://uaculture.com Дизайн та верстка Сергій ЗАДВОРНИЙ Віддруковано в ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14 Тел.: (044) 581–68–15 e-mail: office@mega-poligraf.kiev.ua

Розповсюдження і реклама

Тел.: +38 (044) 498–23–64; +38 (098) 335–99–94 Редакція не публікує колективні листи та звернення Публікуючи проблемні матеріали, редакція, окрім спеціально обумовлених випадків, подає лише авторський погляд. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів «Культури і життя» – тільки з письмового дозволу редакції. © «Культура і життя», 2014

Російськомовні письменники, які народилися і творять на теренах неньки-України, безумовно, є українськими письменниками, якщо їхнім текстам властивий український дискурс! І це вже вибачте, безперечний факт, адже до англійських чи китайських і навіть російських вони не дотягують. Ми, як пересічні читачі, любимо наших авторів та їхні книги, спершу, навіть не за мову, а за сюжетність, ідею, вічність піднятих у них питань, письменницький талант, чуттєву риму і за прекрасне володіння словом будь-якою мовою. Я залюбки читаю Ліну Костенко, Любка Дереша, Люко Дашвар та багато інших вітчизняних авторів, творами яких захоплююся так само, як Гоголем, Булгаковим та іншими класиками російськомовної літератури! Тому не буду себе обме жувати у читацькому виборі. А звертаючись до молодих письменників і поетів-початківців, я б сказала: будьте двомовними, безліч разів людьми, як говорив Іван Франко, научайтеся чужому – вивчайте західну культуру, та водночас не цурайтеся свого, як заповідав Тарас Шевченко. Створюйте бренд української літератури, зачаровуйте читача якісними та цікавими україномовними текстами, сприймайте російськомовних колег по перу не як конкурентів, а як тих, які разом із вами можуть прикрасити нашу літературу і зробити її важливою частиною світового літературного надбання!

ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ ТРИВАЄ Передплатна ціна на ІІ півріччя 2014 р.: 3 місяці – 44,10 грн; 5 місяців – 72,55 грн У передплатній ціні враховано вартість доставки до вашої поштової скриньки і вартість оформлення абонемента. Передплатний індекс

60969

Наклад 6 000

Ціна договірна