Культура і життя №35 by Національне газетно-журнальне видавництво

загальнодержавна

К*Ж

всеукраїнський тижневик 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

щоп’ятниці

Ровесники Незалежності

стор. 5 Петриківський азарт

стор. 12–15

стор. 6–7

Фото Романа РАТУШНОГО

«Доля» Алли Мігай

газета

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 35, 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

 КИЇВ

Над головним павільйоном Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка піднято один із найбільших прапорів у столиці. Жовто-блакитний стяг, довжиною 9 м та шириною 4,5 м, пошили працівники кіностудії у місцевому цеху. «Ми зараз знаходимося у дуже знаковому місці, яке ніколи, нікому і ні за яких обставин не можна віддавати. Кіностудія має відроджуватись», – сказав міністр культури України Євген Нищук. Найближчим часом Кабінет Міністрів України перегляне пропорції орендної плати за користування держмайном із метою збільшення відсотка коштів, що залишатимуться на Кіностудії О. Довженка для її власного розвитку.

 ВАСИЛІВКА

У Василівському історико-архітектурному музеїзаповіднику «Садиба Попова» відбувся «круглий стіл» «Сакральне Запоріжжя» за темою: «Сакральний туризм Запоріжжя – організація та перспективи розвитку».

Основними об’єктами Запорізької області, які сміливо можна віднести до сакральних є острів Хортиця, пам’ятка археології «Кам’яна Могила», замковий комплекс у м. Василівка «Садиба Попова», залишки колись знаменитого Великого Лугу. Об’єднання зусиль дослідників сакральної історії Запорізького краю, туристичних фірм, екскурсоводів, зацікавлених осіб з метою розвитку і популяризації сакрального туризму в Запоріжжі і є основним завданням круглого столу «Сакральне Запоріжжя».

 ЗАПОРІЖЖЯ

До Дня Державного Прапора та Дня Незалежності України в Запоріжжі відбувся міжнаціональний автопробіг «Україна єдина!». Представники татарської, грецької, грузинської, азербайджанської, вірменської, польської, єврейської, болгарської, німецької, корейської, осетинської, арабської діаспор Запоріжжя стали активними учасниками державних свят, демонструючи прагнення до єдності, патріотизм та любов до України та Запорізького краю. Із закликами «Україна єдина!», «Запорізький край – край міжнаціональної злагоди та взаєморозуміння!», «Слава Україні!» учасники «міжнаціонального автомайдану» з державними та національними прапорами проїхали автоколоною по проспекту, Орджонікідзевському, Ленінському, Хортицькому районах Запоріжжя з кінцевою зупинкою автопробігу «За єдність України!» на історико-культурному комплексі «Запорозька Січ».

новини ПРИЗНАЧЕННЯ

Ради України Олександр Турчинов, члени уряду, представники КМДА, Адміністрації Президента. Також завітали три перші Президенти України – Леонід Кравчук, Леонід Кучма та Віктор Ющенко. Задля настання миру та добробуту України за участю голів українських церков чиновники відвідали молебень у Софійському соборі.

РІЧНИЦЯ

27 серпня міністр культури України Євген Нищук представив колективу відомства заступника міністра культури з питань європейської інтеграції Світлану Фоменко. Нагадаємо, що відкритий відбір кандидатів на посаду заступника міністра культури України з питань європейської інтеграції пройшов у Мінкультури 11 липня. Було допущено 19 кандидатів, анкети яких у встановленому порядку Секретаріатом Кабінетом Міністрів України було надіслано до Мінкультури. Загалом у слуханні особисто взяли участь 15 осіб. Світлана Валеріївна Фоменко народилася у 1976 року в місті Києві. Закінчила Київський університет імені Тараса Шевченка, отримала диплом з відзнакою магістра державного управління НАДУ при Президентові України, є аспірантом кафедри європейської інтеграції НАДУ, автором низки наукових праць. Із 2007 року перебуває на державній службі, займала посаду начальника відділу міжнародного співробітництва та європейської інтеграції КМДА, начальника управління міжнародного співробітництва Мінкультури. Має значний досвід в організації та просуванні міжкультурних ініціатив, зокрема, з європейськими партнерами. Вільно володіє англійською та французькою мовами.

ДЕНЬ ДЕРЖАВНОГО ПРАПОРА

Символічна церемонія пройшла у Києві на Софійській площі, де і був урочисто піднятий головний державний стяг. Захід відкрив Президент України Петро Порошенко. Він звернувся до присутніх на площі і наголосив, що синьожовті кольори стали символом перемоги. В урочистостях взяли участь прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк, голова Верховної

На відзначення 23-річчя Незалежності перші особи держави – Президент України Петро Порошенко, прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк і члени уряду, голова Верховної Ради Олександр Турчинов, представники КМДА та дипломатичного корпусу, депутати, голови церков – поклали квіти до пам’ятників Тарасу Шевченку, Михайлу Грушевському та Володимиру Великому.

«Ваша честь, вітаю вас, прокурора і мого дорогого слідчого з Днем Незалежності України. І якщо офіційні особи готові принести вибачення за військову агресію вашої країни проти моєї – я готовий їх прийняти».

ЗОЛОТА РУКА МАЙСТРА

Доторкнутися до руки Богдана Сильвестровича Ступки відтепер можна у стінах Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Напередодні дня народження народного артиста України у фойє театру була відкрита меморіальна дошка з відтиском його руки. Автором відбитку став скульптор Ігор Романовський. Урочисту церемонію провели за участю колективу театру І. Франка, колег-акторів із інших театрів, театральних критиків, родини актора. «Це – золота рука Майстра. Нехай до неї підходять глядачі, студенти театральних вишів», – сказав на відкритті пам’ятної дошки міністр культури України Євген Нищук.

ПРИСВЯТА ГЕРОЯМ

Проект під назвою «З нами Бог!» відбувся на Софійській площі у Києві за підтримки Міністерства культури України.

Також вшанували пам’ять українців, що загинули від рук найманців у лютому 2014 року на вулиці Інститутській. Хрещатиком в рамках військового параду пройшлися представники усіх видів українських військ та проїхала військова техніка. По завершенні урочистих заходів її направлено у зону АТО.

ЗА МУЖНІСТЬ

До Дня Незалежності України Президент Петро Порошенко нагородив українського кінорежисера, сценариста Олега Сенцова, який нині знаходиться у російській в’язниці Лефортове, орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Відповідний указ підписано Президентом напередодні свята. 25 серпня у Москві відбулося чергове засідання суду. Українська журналістка Катерина Сергацкова, що перебувала у залі, на своїй сторінці у соціальній мережі повідомила, що на нього Олег Сенцов символічно прийшов у жовтій майці та блакитних брюках. А під час своєї промови сказав:

Естонії ініціювали проведення символічної акції – живого ланцюга єдності. «Акція “Балтійський шлях” мала дуже велике значення в перемозі над радянським тоталітарним режимом. Вона демонструвала єднання людей проти бажання диктаторів ділити світ. Захід показав, що єднання має більшу силу», – сказав під час акції міністр культури України Євген Нищук. Нагадаємо, 25 років тому впала залізна завіса. Частково зміна світового порядку була ініційована акцією Балтійський шлях, коли 23 серпня 1989 року два мільйони людей, тримаючись за руки, об’єднались у живий ланцюг довжиною 600 кілометрів між нашими столицями Вільнюсом, Ригою і Таллінном.

СТАТУС ДЕРЖКІНО

Захід являв собою ораторію у трьох частинах за участю Національного академічного оркестру народних інструментів України, Національної академічної хорової капели «Думка», Київського ансамблю ударних інструментів «Ars Nova», етно-гурту «Божичі», ансамблю електронної музики та солістів Світлани Глеби та Сусанни Карпенко. Мистецька академія стала присвятою Героям Небесної сотні та військовим, що нині воюють на Сході України.

ЛАНЦЮГ ЄДНОСТІ

У день 25-річчя Балтійського шляху на Європейській площі біля Українського дому у Києві посольства Литви, Латвії та

Кіноспільнота України вийшла до Кабінету Міністрів України на підтримку позиції Мінкультури щодо необхідності залишити статус окремого органу виконавчої влади Державному агентству з питань кіно. «Коли ми говоримо про те, що у кінотеатрах та на екранах телевізорів вкрай необхідно позбутися проросійської пропаганди та низькоякісного „мила“ – нам треба мати власний якісний продукт, який би це замінив. Я радий сказати, що прем’єр-міністр підтримав мою позицію щодо збереження статусу Держкіно», – сказав міністр культури України Євген Нищук. Нагадаємо, що 22 серпня на засіданні КМУ розглядалась постанова щодо позбавлення статусу окремих органів виконавчої влади та передачі їхніх повноважень міністерствам, що їх курують.

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 35, 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

сторінка андрія куркова Як правильно розфарбувати країну? Андрій КУРКОВ

 P.S.

...Насправді я не хочу нікого критикувати. Немає у мене такого бажання. Я просто хочу, щоб всі містечка, села і просто талановиті люди прокинулися і зрозуміли, що життя країни, в тому числі культурне і суспільне, залежить від кожного з нас: від того, хто щось придумає і організує, і від тих , хто приїде на це подивитися і в цьому взяти участь. Україна йде до Європи. Йде не тому, що їй не сидиться на місці, а тому, що відчуває свою власну європейськість і конкурентоспроможність.

Україна йде до Європи ще й тому, що дуже хоче, щоб та її пізнала, познайомилася з нею, приїхала в гості. І ми повинні бути до цього готові. Все, що ми робитимемо «для Європи», ми робитимемо насамперед для самих себе. І всі наші вигадки, проекти, фестивалі, самодіяльні музеї та багато іншого, що додає життю яскравості та кольорів, дозволить нам самим ще більше пишатися власною країною, власним містом, власним селом, власним народом.

Наше життя наповнене працею і побутом, і якщо його не прикрашати пошуком нових смислів, тобто − якщо його не збагачувати культурою в найширшому сенсі цього слова, то зрештою навіть саме, здавалося б, стабільне і матеріально комфортне життя може одного дня видатись нам бідним і нудним. е стосується і життя кожної окремої людини, кожної сім’ї, і навіть життя кожного села, містечка чи міста. Із містами, втім, все зрозуміло. Там культурою забезпечує мешканців місцева влада, фінансуючи театри, музеї, урочисті відкриття пам’ятників і бюстів. Якщо місту пощастило, і жителі його люблять, значить вони додають динаміки і яскравих фарб культурному його життю, вигадуючи різні флешмоби, конкурси графіті тощо. Комусь така активність городян, особливо молоді, може здатись наївною і непотрібною, але ще ніколи жодна місцева влада не домагалася успіху в справі культурного наповнення без активної підтримки цих самих городян. І ось тоді яке-небудь невелике і географічно «не зручне» містечко може залучити до себе увагу більшу від власного обласного центру, в якому все тихо, стабільно і розмірено, і культурне життя якого визначається за кількістю театральних афіш на дошках оголошень. Ні, театральне життя важливе і я ні в якому разі не хочу применшити його значення. Тут мовиться про інше − про вплив людини на довколишній простір, в тому числі і на культурний. Місто, яке вже довгі роки є для мене найкращим взірцем перемігшої приватної культурної ініціативи, називається Кам’янець-Подільський. Ви, напевно, прочитавши цю назву, відразу посміхнулися. Мовляв, і ви знаєте, що це прекрасне, культурне і дуже живе місто, до якого приїжджають десятки тисяч туристів, включаючи багато іноземних, в якому проводяться десятки фестивалів, куди регулярно з’їжджаються з

України та інших країн тисячі любителів історичних військових реконструкцій та залучають на свої костюмовані битви десятки тисяч людей. Так, ви це знаєте. Але чи знаєте ви, що Кам’янець-Подільський став туристичним центром не тільки завдяки тому, що там дивовижна природа, найглибший каньйон, де тече давній Смотрич, не тільки тому, що збереглася фортеця і середньовічна частина міста. Фортеці і старовинні вулиці є в чималій кількості українських містечок, імена яких ви, можливо, ще не знаєте. Кам’янець-Подільський відбувся завдяки своїм жителям, завдяки найактивнішим із них, які вигадали і запустили в реальність фестивалі повітроплавання, музики кантрі та навіть гонки на мотоблоках. Ні, вони не робили це окремо від міської влади. Вони прийшли років п’ятнадцять тому до тодішнього міського голови і сказали про свої плани. І все, чим зараз пишається Кам’янець, існує завдяки цьому давньому співробітництву. Ця співпраця створила багато нових робочих місць. Навколо фестивалів, як і навколо історичних пам’яток міста, була заснована нова, сучасна інфрастуктура, побудовані нові готелі, кафе, виникли нові транспортні фірми, туристичні агенції та багато іншого. І це, насправді, збагатило культурне життя звичайних городян, які не брали участь у цих змінах і просто жили, як росте трава − спокійно і буденно. Цілорічний потік приїжджих електризує жителів

Кам’янця-Подільського, змушує їх розуміти, наскільки великий і різноманітний світ. Насправді цей потік туристів заряджає і самих городян інтересом до поїздок, до подорожі й до пошуків нових можливостей для реалізації своїх планів. Може саме тому жителі Кам’янця-Подільського стали сміливіше відправляти своїх дітей вчитися до університетів інших, не ближніх міст, стали самі охочіше їздити і Україною, і за кордон. Україна багата й історичними пам’ятками, і соціально та культурно активними людьми. Але поки що приклад Кам’янця-Подільського не став відправною точкою для розвитку інших містечок і міст із подібним історично-культурним потенціалом. Цієї зими, в лютому я нарешті дістався до Острога, в який давно мріяв потрапити і про який багато чув і читав. Це місто є легендою для кожного освіченого жителя України, а Острозька академія, не так давно відроджена, нарівні з Києво-Могилянською складає гордість історії вищої освіти в Україні. Було холодно, та й час політично був вкрай некомфортним. Але я, приїхавши на один день на запрошення академії, дуже хотів побачити місто, яке в моїй уяві до цього часу вже виросло до рівня Константинополя або Львова. Але якщо відбудована академія вразила мене і своїми музейними підвалами, і аудиторіями, і сучасною бібліотекою, що гармонійно вписалася в

ансамбль будівель академії, то саме місто мене до себе «не покликало». Не тому, що було холодно і не спокійно через події на Майдані, а тому, що Острог не опинився відкритим світу і самій Україні. Він здався мені трохи замкнутим, інтровертним містечком, яке звикло скромно прибіднятися і навіть приховувати від сторонніх свою велику історію. Острог не розповів мені ні про битви, свідком яких була стародавня фортеця, від якої залишилася одна вежа, що стала єдиним музеєм міста. Він не розповів про історію острозьких євреїв, від яких на пам’ять залишилася велика занедбана синагога і велике єврейське кладовище. Може, моє враження було оманливим? Не знаю. Але те, що на весь Острог є тільки один маленький готель із єдиною в місті піцерією і двадцятьма двома номерами для приїжджих, змушує задуматися. Ми живемо в дуже, іноді навіть занадто динамічні часи. Ми, українці, любимо і вже вміємо подорожувати. І своєю країною, і по закордонах. Для будь-якої подорожі потрібен привід. Часто його підкидає наша історія, не менш часто причину для прибуття гостей придумують просто люди, що заради приїзду гостей і для того, щоб підвищити інтерес до власної малої Вітчизни організують то фестиваль бринзи в Карпатах, то фестиваль борщу на Полтавщині, то фестиваль вина у Берегові на Закарпатті. Фотознімки автора

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 35, 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

редактор Євген БУКЕТ

наголос Парад вишиванок Сергій БАХІН Цьогорічний парад вишиванок у Києві значно відрізнявся від попередніх. Якщо раніше вишиванка сприймалася переважно як елемент вітчизняного одягу, то нині – як один із символів непереборної нації. Що зі зброєю в руках захищає свою незалежність.

естиваль уперше проходив два дні. Місцем базування організатори обрали Софійську площу. Прибули делегації з 13 регіонів держави. Зокрема, переможець торішнього параду – із багатостраждального Слов’янська. Саме донеччани відкривали концертну програму зі сцени, що розташувалася поряд із пам’ятником Богдану Хмельницькому. Від сцени − вздовж

стіни аж до Софії – простягнулися ятки з вишиванками, мотанками, рушниками та іншими народними промислами, де кожен міг придбати собі чи друзям гостинця. Символом цьогорічного свята обрали українське весілля. Тож біля входу до Софії облаштували виставку елементів українського весілля: короваї з різних частин України – від Луганська до Черкас, дерева з весільними капелюшками і стрічками, а також розписані скрині. Поряд на ятках плели і тут же продавали – від 50 гривень і вище – віночки з квітів.

РЕКОРД НА МАРШІ

Ще ніколи парад вишиванок не збирав стільки людей, як цьогоріч. Від станції метро «Контрактова площа» і до самої площі Поділ вщерть заповнили чоловіки й жінки у народних строях: найколоритнішим був темношкірий нігерієць у біло-червоній вишиванці з тризубом на грудях і в червоних штанцях, котрий охоче роздавав інтерв’ю на телекамери. Коли опівдні колона рушила з Подолу вгору по Андріївському узвозу до місця дислокації на Софії, виявилося, що нігерієць був не один – поряд йшли темношкіра жінка, двійко дітей та ще кілька

земляків. Вони вправно кричали: «Слава Україні!», що викликало захоплення і відповідь «Героям слава!» інших учасників колони. Хода була на кілька кілометрів: коли голова вже досягла Андріївської церкви, хвіст ще тягнувся по низу Андріївського узвозу. Біля церкви, що є межею між Шевченківським і Подільським районами, сталася зупинка: під час театралізованого весілля нареченому подолянину і нареченій із Шевченківського району пов’язали рушники. І вже звідти колона на чолі з весільним короваєм та ляльками-мотанками у людський зріст остаточно рушила до Софійської площі. Де тривав концерт аматорських колективів, до яких пізніше залучилися професійні виконавці. Разом із натовпом у довгій синій вишиванці-сукні стояла наша видатна плавчиня Яна Клочкова. Фестивальний концерт завершився пізно вночі під акомпанемент дощу. Перемогу і головний кубок виборов Космач із Івано-Франківщини, найкращу скриню привезли з Конотопа, а найліпші короваї виготовили черкащани й мешканці Слов’янська. Фотознімки Романа РАТУШНОГО

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 35, 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

наголос Однолітки Незалежності

 ПРИНАГІДНО

Анастасія Миколаївна Дмитрук народилася 31 січня 1991 року в Ніжині Чернігівської області. З 10 років мешкає в Києві. 2014 року закінчила фізикотехнічний інститут НТУУ «КПІ», здобувши кваліфікацію спеціаліста з інформаційної безпеки.

АНАСТАСІЯ ДМИТРУК: «МИ ОБОВ’ЯЗКОВО ПЕРЕМОЖЕМО!» Євген БУКЕТ

Стала відомою під час Євромайдану завдяки своїм патріотичним віршам. Литовський композитор Віргініус Пупшис та аранжувальник Гінтаутас Літінскас разом із хором Клайпедського музичного театру створили відеокліп на вірш Анастасії Дмитрук «Никогда мы не будем братьями», який уже за два тижні після публікації на Youtube отримав понад мільйон переглядів. У травні 2014 року у видавництві Київського політехнічного інституту вийшла друком перша її поетична збірка «Верните нам наше небо».

 ПЕРШОДРУК

Газета «Культура і життя» представляє новий віршований текст Анастасії Дмитрук.

На початку року на поетичному небосхилі України засяяла яскрава зірка киянки Анастасії Дмитрук. Події на Євромайдані надихнули випускницю Київської політехніки, яка віршувала з 12 років, на створення циклу громадянської лірики. ї революційна творчість брала за душу своєю щирістю і злободенністю. Незабаром один із віршів Анастасії був покладений на музику в братній Литві. Пісня «Никогда мы не будем братьями» у виконанні литовців «підірвала» Інтернет та стала одним із символів нової України. Приводом до нинішньої розмови стала прем’єра нової пісні литовських музикантів на вірш Анастасії Дмитрук «Молитва». − Анастасіє, мені здається, що литовці стали «хрещеними батьками» Вашого творчого злету. Як розпочалася співпраця з ними і які ще приємні сюрпризи очікують на людей, що слідкують за вашою спільною творчістю? − Все почалося з мого вірша «Никогда мы не будем братьями». Литовці прочитали, відчули і відтворили ті почуття музикою і голосом. Ми тільки

влітку зустрілися і познайомились із ними у Литві, а таке враження – що знаємо один одного все життя. Вони неймовірно талановиті, веселі, щирі і такі мені рідні. Люблю їх дуже. Віргіс казав, що хоче заспівати не лише про боротьбу, а й

потрапили на її сторінки, які відгуки отримуєте? − Насправді, ще у січні, на свій день народження, коли мене запитували про плани на майбутнє, я тільки й мріяла про свою збірку. А тут таке диво – мрії здійснилися. Пер-

про мир, і коли він прочитав мій вірш «Я нам мира у Бога вымолю» − написав музику, а разом із нею і новий шедевр − «Молитву» за Україну. Попереду багато пісень і вони ще обов’язково заспівають українською (беру це на себе). Нам легко з ними, ми дуже близькі по духу. Ми − сім’я, яка вже має два спільних творчих дітища. Це те, що єднає назавжди. Нас не стане – пісні залишаться навіки. − У травні побачила світ Ваша перша поетична збірка «Верните нам наше небо». Розкажіть більше про неї: хто допоміг у виданні, які твори

шим запропонував видати збірку мій ректор, Михайло Згуровський. Якось він зателефонував мені ввечері додому, представився і я ледь не присіла (ректор телефонує!), хоч вже і була випускницею. Поділився своїми враженнями від моєї творчості, виказав велику підтримку і запропонував бути моїм першим видавцем. Так і сталося, вже у травні моя перша збірка «Верните нам наше небо» побачила світ. У неї ввійшли вірші як громадянської, так і інтимної лірики за різні періоди мого життя: починаючи з 16 років. Багато чула схвальних відгуків, особливо приємно їх отримувати

Mustang Wanted!!! Расскажу тебе о любви, как я жду тебя... Не сломайся. Вокруг выстрелы, всё в крови – только... ты со мной не прощайся. Я молюсь за тебя, герой – моя вера щитом закроет, ушли ангелы с тобой в бой – пуля сердце твое не тронет. Я люблю тебя, я – твоя. Нам одна на двоих награда. Не жалей для врагов огня, не жалей этим зверям ада. Я тебя не отдам войне, не отдам тебя подлым гадам. Ты вернешься живым ко мне – нам так мало для счастья надо. Расскажу тебе о любви... От войны уже все устали, мы все крепче калёной стали. Говори со мной о любви... 2014

«Дорогі співвітчизники, шановні росіяни, а також доблесні охоронці правопорядку міста Москви. Я, Григорій (він же Mustang Wanted), громадянин України, змушений НЕ красного слівця заради зробити визнання, спрямоване на звільнення обвинувачених у хуліганстві невинних російських громадян, які мають всі шанси стати жертвами широковідомого своєю справедливістю російського правосуддя. Я і є той самий чоловік, який в запалі щирих патріотичних почуттів забрався на дах багатоповерхівки на Котельничеській набережній, і перефарбував зірку, що прикрашає її, в кольори нашого рідного українського прапора, а потім там же підняв прапор незалежної України, про що у мене є фото і відеодокази. Цей процес виявився доволі трудомістким і зайняв у мене практично всю ніч, закінчив я свою працю близько шостої ранку і з радістю відправився спати. Громадяни Росії, проти яких зараз порушили кримінальну справу, і яким світить сім років, мною були помічені в цей час на даху будівлі, і варто зазначити, що ми з ними навіть не знайомі. Але, як відомо, російський суд − найсправедливіший суд у світі! Визнаю себе винним в „хуліганстві“ і готовий постати перед цим самим судом в обмін на звільнення прекрасної сміливої української дівчини − Надії Савченко. Вона точно ні в чому не винна, а я − то хоч зірку пофарбував. Свій вчинок вважаю арт-перформансом і присвячую його Дню Незалежності України, а також усім хлопцям, які захищають зараз мою Батьківщину! Слава Україні! З повагою, Гриша Mustang Wanted»

Такого листа написав відомий київський екстремал на своїй сторінці у Facebook 22 серпня. А 24 серпня з нагоди Дня Незалежності він на тій же сторінці похизувався футболкою з тризубом на верхівці ще одного московського хмарочоса — головного корпусу МДУ. І от остання новина: Григорій продав пропагандистському каналу Lifenews за 5000 доларів ексклюзивне відео перефарбування зірки, а кошти вирішив переказати батальйону «Донбас». Євген БУКЕТ за матеріалами Інтернету

від чоловіків, оскільки їхні загартовані серця важче торкнути. Тому, коли мені наші полковники, командири, солдати кажуть, що їх «зачепило» − то для мене солодка похвала. − Зараз Ви подорожуєте Україною, презентуючи свою творчість. Чи надихає побачене на нові твори? − Україна завжди надихає, − просто не встигаю записувати. Нещодавно повернулася із Миколаєва, читала для воїнів батальйону «Фенікс» − то було найкраще, що зі мною траплялося за всю творчу діяльність. Дивилася в очі тим, про кого і для кого пишу – моїм героям, найкращим чоловікам України, які вже бачили або йдуть побачити війну за кожного з нас – безстрашні, мужні, незламні. То було диво, коли на весь полігон розлилася «Никогда мы не будем братьями» і ми всі разом, обійнявшись, її співали. − Додатковий наклад нашої газети теж розповсюджується в зоні АТО. Що б Ви хотіли побажати героям, які захищають незалежність нашої країни? − Я вклоняюся перед нашими захисниками, нашими воїнами і дякую кожному за силу і волю. Ми обов’язково переможемо і я бажаю героям твердої віри, терпіння і шаленої удачі! Ми разом, ми з ними кожною частинкою душі. Нехай Бог береже і допомагає. Слава героям!

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 35, 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

редактор Наталія ЗІНЧЕНКО

 АЛЛА МІГАЙ

Композитор і виконавиця своїх пісень Народилася в Києві. Закінчила середню школу, музичне училище Глієра та історико-теоретичний факультет і композицію у Київській державній консерваторії (нині Національна музична академія імені Петра Чайковського). Тож має спеціальності – музичний теоретик і композитор. Після закінчення консерваторії отримала направлення на телебачення на УТ-1 у музичну і дитячу редакцію. Працювала заступником головного редактора дитячої редакції.

українська родина Композитор Алла Мігай: Наталія ЗІНЧЕНКО У День Незалежності на концерті «Українські передзвони», який давали поети і музиканти, збираючи кошти для зони АТО, композитор Алла Мігай виконала пісню «Доля», яку написала на вірші Тараса Шевченка. У її доробку багато патріотичних пісень та ця особлива.

ЛЕДЬ НЕ СТАЛА КРИМЧАНКОЮ

У 2007-му отримала звання заслужений діяч мистецтв України. Працювала в журі багатьох музичних, літературних і телевізійних фестивалів та конкурсів: літературних «Золотий лелека» (Київ), «Пристань менестрелів» (Севастополь), телевізійних «Молоде кіно України» (Дніпропетровськ), «Золоте курча», «Кришталеві джерела». А також чисельних музичних фестивалів, у тому числі була членом журі на дитячому Євробаченні. Випустила шість книжок: дві поетичні збірки, три нотних із дисками і книжка казок. Написала понад 400 дитячих музичних казок і заримованих легенд України. Складала музику до мультфільмів та театральних вистав. Написала два кіносценарія. Друкувалася в журналах «Початкова школа», «Музичний керівник», чисельних газетах та інтернетвиданнях.

– Історія написання пісні «Доля» на вірші Тараса Шевченка досить символічна, – розповіла для нашої газети пані Алла. – Вона народилася в січні минулого року... у Севастополі. Тоді вже стояв Майдан. А я жила, як кажуть, між Києвом і Кримом. Бо коли захворіла моя онука Женечка, діти переїхали у Балаклаву, адже там був клімат, що підходив для малої. Я й раніше часто бувала на сонячному півострові. Багато там виступала на радіо «Бриз» і на першому каналі Севастопольського телебачення. Майже три роки на ньому звучали мої музичні казки українською мовою. Мене запрошували в журі дитячих музичних конкурсів. Виступала в Будинку офіцерів, матроському клубі, ялтинському театрі імені Чехова. І скрізь мене приймали щиро. Навіть почала задумуватись: чи не змінити мені прописку? Та я народилася в Києві, тож відірватися від улюбленого міста мені було дуже важко. Узимку приїхала до доньки в гості і потрапила до лікарні. Операція виявилася складною. Та через тиждень я була вже на ногах і навіть проводила творчі зустрічі. Але мені ще не можна було їхати поїздом, тож я лишалася в Криму. Якось мені зателефонувала студентка з університету імені Карпенка-Карого Олена Машкова. Вона хотіла зняти фільм до річниці Кобзаря і їй була потрібна пісня на слова Шевченка. Сама Олена – мешканка Севастополя. Працювала актрисою в театрі Луначарського. Та захотіла отримати другу вищу освіту – режисерську. Навчалася у доцента Валентини

Костилевої, яка, до речі, й дала їй мій телефон, знаючи, що я в Севастополі. Ми зустрілися, поспілкувалися... І почали шукати збірку «Кобзар». Я навіть побоювалася, що не знайдемо. Адже в місті ставлення до української мови, переважно негативне. Серед моїх друзів – музикантів, артистів, журналістів такого не було. Вони хоч і спілкувалися російською та дивилися новини на російських каналах, які намагалися їх збити з пантелику, та майже всі читали Інтернет. Тож знали за що стоїть Майдан. Я також намагалася пояснити що й до чого. До того ж не лише друзям, а й в ефірі радіо й телебачення. І ніхто тоді рота мені не затикав. Книгу невдовзі знайшли. Я двічі прочитала ввесь «Кобзар» і нічого не могла для себе вибрати. Взагалі-то я композитор-лірик, а в Шевченка вірші громадянського звучання – заклики до свободи, правди, волі. Я розуміла, Шевченко справжній пророк і все передбачив ще 200 років тому. Думала й про те, що справжні поети майже завжди були ізгоями у своїй країні. На жаль... До того ж дуже переживала за Київ і це відбивалося на настрої. І нарешті знайшла те, що шукала... «Доля»! Мене пробив цей вірш. Я нарешті прониклася духом поета. Він ніби стояв біля мене. Я відчувала навіть його дихання. Пісня народилася вмить. То був політ. Це було в Балаклаві. Коли з роботи прийшла донька, я заспівала їй пісню. Саша була вражена. Сказала, що це найкращий мій твір.

НА ВУЛИЦЯХ МІСТА НАМ ЦИТУВАЛИ ШЕВЧЕНКА

Знімати фільм ми почали в центральній бібліотеці Севастополя, що на площі Ушакова. У місті «гордості руських моряків» я навіть не сподівалася знайти бібліотеку, у якій був Шевченківській зал. Коли ми туди йшли, боялись, що нам, київським «бандерівкам», відмовлять у зйомках. Втім, нас не лише впустили, дозволили відеозйомку, а й спеціально відкрили концертний зал, де стояв рояль. Тож перше виконання «Долі» було саме у Севастополі.

Мені там показали й унікальну колекцію: кілька видань «Кобзаря» різних років, альбоми з репродукціями його картин, дитячі книжечки. Частину кліпу відзняли у Севастополі. У бібліотеці, а ще в шинку, оформленому в українському стилі. Потім Олена брала інтерв’ю на вулицях міста. І нам цитували вірші Кобзаря... І діти, і дорослі. Я відчувала шану до мови і до поета. Повернувшись до Києва, попросили хлопців із об’єднання «Вавилон-13», які знімали на Майдані Революцію гідності, дозволити нам узяти у них кілька кадрів протистоянь беркутівців і Небесної сотні. Вони погодилися і ми включили їх у кліп. Коли змонтували, кинули в Інтернет. А звідти фільм уже потратив і на Спільне телебачення, і на Перший Національний. Звучав і на інших каналах, і, звичайно ж, на Майдані. Я співала «Долю» там кілька разів, а ще виконувала й інші пісні для батальйону «Донбас», коли їх відправляли в зону АТО. Хочу й сама поїхати на передову, аби заспівати там для бійців. У мене багато патріотичних пісень. Думаю, вони можуть підтримати бойовий дух.

ПОЕТИЧНІ РЯДКИ

А нещодавно почала писати поезії і навіть видала дві поетичні збірки. Почала також брати участь у поетичних фестивалях. Навіть стала переможницею конкурсу «Чехівська осінь» у Ялті в номінації «Сатира і гумор». Останній літературний конкурс, де я співала і читала власні вірші, був «Інтереальність», який нещодавно відбувся у Києві. Торік я брала у ньому участь. А нині мене запросили вже як гостю. Та все ж музика моє головне покликання.

ДОНЬКА САША ВИБРАЛА ФІТНЕС

– Мені ж, звичайно, дуже хотілося, щоб і моя донечка Саша займалася музикою. У дитинстві так і було. Та згодом вона пішла власним шляхом і вибрала спорт. Нині Саша – тренер із фітнесу. Коли у нас захворіла внучка Женечка, діти переїхали до Балаклави. І там у Севастополі

Саша створила три фітнес-студії. Їй дуже це подобається. І студійці її люблять. Та коли в Севастополі з’явилася велика кількість озброєних «ввічливих чоловічків», я почала боятися, що там можуть початися бойові дії. А моїй онучці лише вісім років. Тож я покликала Сашу до себе. Донька дуже не хотіла покидати і улюблену роботу, і друзів та врешті-решт погодилася на переїзд до Києва. Коли виїхала з Криму, її севастопольські друзі почали називати зрадницею. Вони просто впадали в істерику, коли починали з нею розмовляти по телефону. Якщо ж ми намагалися їм щось пояснювати, вони й слухати нічого не хотіли. Просто повторювали те, що говорив із екрану Дмитро Кисельов, кричали, що Україна – це бандерівці, злодії, убивці... Та що вже про них казати... Один із моїх кримських знайомих ще до референдуму надіслав мені повідомлення: «Алло, будь обережною, якщо ти в Криму. До нас їде Бригинець. А він страшніше за Порошенка». Я надіслала це попередження Бригинцю. Бо він навіть уявити собі не міг, що його іменем у Криму дітей лякають. І попри все ми віримо, що невдовзі Крим до нас повернеться. І Севастополь буде нашим. Донька почала облаштовуватися на новому місці, а онучці запропонували поїхати до оздоровчого табору дітей-біженців.

БІЖЕНЦІ

– Ми дуже вдячні за підтримку Міністерству молоді та спорту, яке організувало відпочинок для дітей-біженців. Я нещодавно побувала у цьому дитячому оздоровчому центрі «Сузір’я». Він розташований на березі Десни, у колишньому палаці, що зводився для цариці Катерини ІІ у селі Вишеньки. Там на той час відпочивало 37 дітей. Переважно з Донбасу: Донецьк, Луганськ, Шахтарськ, Артемівськ, Лисичанськ, Стаханів. Це саме ті місця, які нині знаходяться у зоні бойових дій.

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 35, 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

ПІСНІ ПРО УКРАЇНУ

«Хочу й сама поїхати на передову, аби заспівати там для бійців. У мене багато патріотичних пісень. Думаю, вони можуть підтримати бойовий дух» – це слова Алли Мігай.

У неї насправді багато патріотичних пісень. Ось тільки найвідоміші з них: «Моя Україна» і «Молитва за Україну» на вірші Михайла Ковалка, «Чумаки» або «Україні слава» на власні вірші, яку зазвичай виконують діти, «Я – Україна» на вірші Леоніда Ямкового, хіт гурту «Кобза» – «Діди-козаки» та «Козацька» на слова Алли Мігай, яку співає Надія Шестак і багато інших. Пісню «Моя Україна» свого часу виконав народний артист України Дмитро Гнатюк, а нині її співає Олександр Василенко.

українська родина «Пісню на вірші Кобзаря я написала у Севастополі...» А також є кримчани. Скажімо, моя онучка Женечка з Севастополя, а її подруга Мірта – із Сімферополя. У родині Мірти троє дітей. Та попри це тато був активним автомайданівцем у своєму місті. Наші юні кримчани, як виявилося, досить патріотичні. Чого не можна, на жаль, сказати про дітей із Донбасу. Женечка розповідала, які точилися розмови навколо бойових дій на Донбасі. Маленгький хлопчик із Донбасу запевняв: «Наш Путін кине бомбу на вашу Америку і всі американці здохнуть!» Такі слова страшно чути від дитини. Але ж не сама вона це вигадала. Певне, наслухалася не лише телепромов, а й розмов батьків удома. А моя Женя йому відповіла: «А наш Порошенко – найкращий. Бо він дітям цукерки робить, а ще “Київські торти”».

УКРАЇНА РАЗОМ!

Алла Мігай написала також багато колискових пісень. Поки ми спілкувалися, до неї зателефонували із Севастополя. І замовили сім її збірок для дітей музичних шкіл міста. Хочеться вірити: якщо в Криму діти співатимуть українських пісень, півострів обов’язково повернеться в Україну.

Втім, через деякий час уже всі діти співали українських пісень і хором скандували: «Україна разом!» Вважаю, що жоден дорослий не зможе так пояснити ситуацію, як це роблять дітиоднолітки. А до Жені прислухалися і навіть вважали її зіркою. Адже онука брала участь у концерті, де виконала мою пісню російською мовою «Песенка-чудесенка». Цей дитячий хіт усім сподобався і невдовзі його співав уже увесь табір. А якось діти, гуляючи по селу Вишеньки, знайшли височенний будяк із колючками. Наламали палиць і почали його лупцювати. Бити той будяк, аж поки він не розлетівся на шматочки. А вихователям пояснили це так: «Як ми подолали цей бур’ян, так і наші солдати переможуть Путіна». Вихователі багато зробили для цих дітей, вони всіх зустрічали, як рідних. Особливо хочеться відзначити виховательку Тамару Супрун, лікаря Віту Ядуту та директора Людмилу Білоус. Адже працювати з біженцями важко. Це складні діти, які бачили і кров, і трупи. До того ж у голові в них усе перекручено. Вони розуміють, що війна це погано, але хто в ній винен? Батьки кажуть одне, а тут у таборі – інше.

КРИВАВИЙ БІЗНЕС

Та що вже казати про дітей, коли дорослі не розуміють, що творять! Нещодавно до моїх знайомих приїхали другі з Шахтарська. Біженців прийняли якнайкраще. І фрукти дітям, і овочі. Три місяці вони жили мирно. Аж поки знайомі випадково не почули таку розмову по телефону: «Ну давай. Давай! Мочи цих бандерівців. А потім приїдеш і ми купимо квартиру у Києві». Виходить знайомі, рятуючи біженців, віддають їм останнє, а їхній батько у такий кривавий спосіб заробляє гроші на квартиру! Зчинився скандал. Довелося вигнати таких «друзів»... Хоч жінка й виправдовувалася, мовляв ми не винні: «У нас там нині зовсім роботи немає. Ми грошей не бачимо. Дітей нічим годувати. М’яса взагалі не їмо. У нас цілий рік

піст. Але ж це єдиний спосіб заробити, от чоловіки й ладні йти стріляти, убивати, аби отримати якусь копійку». Це страшно. Так не повинно бути. Адже роботи немає і на Західній Україні, і на Чернігівщині. Але ж там інші люди. І вони не йдуть убивати. А навпаки. Йдуть рятувати Україну.

ПОТРІБНЕ АТО В КУЛЬТУРІ

Нині почалася культурна революція проти попсовиків, які пропагують дешеву російську попсу в нас в Україні. Проти таких виконавців як Настя і Потап, Ані Лорак, Таїсія Повалій... У них повно ефірного часу. А наші українські поети й виконавці майже не мають виходу в ефір. Бо українська пісня неформат. Вважаю, що нам потрібне АТО в культурі. Щоб очистити ефір від попсового сміття.

Колись поет Іван Левченко сказав: «Якщо в Севастополі буде хоча б одна передача українською мовою, то це вже буде наша велика перемога...» І вона звучала в ефірі – моя єдина в Севастополі українська передача «Дитяча казочка». На жаль, поки що вона там не звучатиме. Та вчителі нещодавно замовили мені диски з дитячими українськими піснями. І я вже передала їх в Крим. Нині помінялося керівництво Нацради. Сподіваюсь, дітям повернуть «Вечірню казку» й українську колискову. Бо українські казки – це початок патріотичного виховання. Пишаюся тим, що є і мій внесок у вихованні нинішніх патріотів. Адже коли студенти і бійці АТО були маленькими, вони слухали «Вечірню казочку» від тьоті Алли на Першому Національному і писали мені листи.

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 35, 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

Головний редактор журналу «Музика» Ольга ГОЛИНСЬКА

музика Нью-йоркська лірика

 ПРИНАГІДНО

Співачка Сіма Горецька. Народилась у Києві, колишня солістка столичної філармонії, Му зично -драматичного театру імені Панаса Саксаганського, Київського театру оперети, Ізраїльської національної опери. Після переїзду до США виступала в Карнеґі Ресайтл Хол, Кауфман Хол, Cami Hall, СITA Artists Program, давала концерти для мешканців Великого Нью-Йорку під егідою N.Y.C. Department of Cultural Affairs. У ї ї репертуарі – класичні арії, популярні романси і пісні українською, англійською, російською, італійською, французькою, іспанською мовами, а також на ідиш, івриті та латині. Піаніст Володимир Зайцев. Народився у Києві. З відзнакою закінчив Житомирське музичне училище (клас І. Очеретяної). У США закінчив Mannes College of Music. Лауреат багатьох фортепіанних конкурсів. Концертував на чотирьох континентах, його виступи проходили у Карнеґі Хол та Лінкольн Центрі. Володимир Зайцев – багатогранний артист і шоумен, який створив унікальний жанр театру одного актора біля рояля. Це підтвердила і музична критика: «Від Чайковського до циганських мелодій, від Шопена до “Вестсайдської історії”, від Баха до “Бітлз” – усе це переплітається із жартами, діалогами з аудиторією, музичними анекдотами. Унікальність виступів – у блискучих фортепіанних фантазіях, народжених, власне, піаністом». Літератор Сергій Лазо. Мешкає в Україні. Хто не чув хітів «Ти подобаєшся мені», «Ні обіцянок, ні пробачень», «Не йди»? Мабуть, усі чули і знають виконавців, але мало хто знає автора. Тепер і Америка, де ці пісні також відомі, нарешті познайомилась із автором. Сергій Лазо – особистість, яку письменник Андрій Курков назвав «людиною-оркестром»: він одночасно є поетом, драматургом, артистом, музикантом, співаком, композитором, продюсером, модератором культурно-мистецьких імпрез. Серед виконавців його пісень – Василь Зінкевич, Віктор Павлік, Гайтана, Наталія Сумська, Оксана Пекун, Олександр Глизін, Ірина Сказіна та багато інших талановитих артистів. Сергій Лазо – автор 17 книжок і шести дисків. Член Національних спілок письменників і журналістів України. Живе там, де його частіше відвідують музи: Київ–Тернопіль…

Олексій ЛАЗАРЕВСЬКИЙ Концерт під назвою «Із України з любов’ю» відбувся в літньому Нью-Йорку. Майже три тижні бруклінське «Радіо Девідзон» анонсувало цю імпрезу, отже, зрозуміло, публіка була неабияк зацікавлена… еочікуваний склад учасників – співачка, піаніст і літератор – заінтригував аудиторію. Програму розпочала Сіма Горецька. Лише близькі друзі знали, що співачці за 80(!), решта публіки упевнено сприймали її на рівні квітучих п’ятдесяти. Прозвучали Пісня Перiколи з однойменної оперети Жака Оффенбаха, композиції Едіт Піаф і Френка Сінатри (відповідно німецькою, французькою та англійською мовами), Aleluya (на івриті) і, нарешті, українською – «Цвіте терен» (море оплесків!) Окрім того, Сіма Горецька презентувала свою книгу віршів і документальної автобіографічної прози «Трава пробивається крізь каміння». На цій високій ліричній ноті концерт продовжив Сергій Лазо, який прочитав вірші з книжок «Магія кружіння» та

«Майстри часу», а потім заспівав під гітару. Крім знайомих пісень, прозвучали й нові роботи з проекту «Новий український міський романс», куди увійшли як власні твори, так і пісні на вірші сучасних українських поетів. Познайомилися слухачі і з героями роману Сергія Лазо «Концерт…» Долі персонажів багатьом присутнім нагадали епізоди власних біографій, адже більшість аудиторії – колишні громадяни СРСР. Насамкінець виступу – космогонічний кліп «Світ»: приспів автор співає разом зі слухачами, а найстаранніші розчулено отримують призи – значки, кулони, жовто-блакитні прапорці, стрічки, ну, й, звісно, автографи.

Натомість естафета перейшла до Володимира Зайцева, який продемонстрував не тільки майстерність піаніста, а й уміння чудово спілкуватися із публікою. Попурі на класичні теми Генделя, Моцарта, фрагменти з «Вестсайдської історії» стали своєрідною прелюдією до чудових обробок українського фольклору Костянтина Віленського та народних пісень: «По садочку ходжу», «Пісня про рушник» тощо. Віртуозна гра, блискуча вправність! У фіналі всі учасники концерту заспівали Івасюкову «Червону руту», пісня перекинулася у залу, і її підхопила не тільки публіка, а й працівники «Радіо Девідзон».

Cвоїми враженнями про гастролі поділився Сергій Лазо. – Як виникла ідея цього концерту? – Вона народилася торік, після нашої зустрічі з Володимиром Зайцевим в Україні, куди він завітав після шістнадцяти років розлуки. Ми старі друзі: коли я закінчував у Житомирі педінститут, він фінішував у музучилищі, ми разом грали, творили… – Поява вашого дуету зрозуміла. А як щодо Сіми Горецької? – Відкрию секрет: Сіма – мати Володимира Зайцева, артистка з великою театральною біографією. Узагалі, мене вразило не тільки її життя, а й вона сама: у свої 84 роки пані Горецька літає вулицями Манхеттена за кермом «Тойоти», видала чудово написані мемуари, кожен день займається вокалом, концертує, бере участь у благочинних акціях. – До того ж, усіх вас об’єднує Київ… – Власне, це й визначило назву концерту – «Із України з любов’ю». Адже люди, які прийшли нас послухати, вболівають за Україну, переймаються її долею. На фотознімку: Сергій Лазо, Володимир Зайцев, Сіма Горецька

Легендарний акорд Гітарний риф із композиції Whole Lotta Love гурту Led Zeppelin визначений найкращим за всю історію музики. Він був обраний слухачами британського «Радіо 2» із сотні запропонованих композицій. писок зі ста пісень складали діджеї «Радіо 2», BBC 6 Music, критики й музичні продюсери. До нього ввійшли треки найвідоміших гуртів світу, зокрема, Sex Pistols, Metallica, Derek And The Dominoes. На другу позицію слухачі поставили риф із композиції Sweet Child O’Mine групи Guns N’ Roses. Третє місце віддали Back In Black (гурт AC/DC). Дуже популярний у пострадянських країнах риф із треку Deep Purple під назвою Smoke On The Water став четвертим. − Whole Lotta Love − один із найважливіших гітарних рифів XX століття. Як тільки чуєте перші дві ноти, ви вже точно знаєте, що це за композиція, − цитує ВВС музичного продюсера Стіва Левайна.

Композиція Whole Lotta Love була в другому альбомі Led Zeppelin 1969 року і вважається однією з найвідоміших цієї британської рок-команди. Сергій БАХІН

Гітарист Led Zeppelin Джиммі Пейдж був здивований результатом голосування. «Я не очікував, що пісня так сподобається, − прокоментував музикант підсумки голосування. − Адже лише намагався створити риф, який би по-справжньому сколихнув людей, дійшов би до них і змусив посміхатися. Втім, коли почав його грати із групою, все вийшло з-під контролю. Звучання рифа вийшло водночас загрозливим і м’яким».

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 35, 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

Головний редактор журналу «Український театр» Надія СОКОЛЕНКО

 КИЇВ

27 серпня актори театру для дітей «Божья коровка» Центру мистецтв «Новий український театр» зіграли благодійну виставу «Сонечко рятує світ!» сучасного українського драматурга Наталі Уварової. Кошти, зібрані під час вистави, підуть на потреби 80-ї окремої аеромобільної бригади – на жилети та тактичні окуляри тощо.

театр Сцени театрального життя Ірина РОМАНЧЕНКО У селищі Плюти під Києвом пройшла літня школа «Режисер – драматург – “dramaturge”: формування ідеї». она організована громадською організацією «Театральна платформа» та Східноєвропейською платформою перформативних мистецтв (ЕЕРАР) за сприяння Польського інституту у Києві. Інший партнер проекту – Центральний державний архів-музей літератури і мистецтв України гостинно дозволив працювати на території свого філіалу – дачі відомого радянського драматурга Олександра Корнійчука. Упродовж тижня 18 режисерів, драматургів, театрознавців із Києва, Черкас, Харкова, Львова, Донецька, Прилук та Криму, відірвані від метушні міського життя, слухали лекції, виконували творчі завдання, спілкувалися й фантазували разом. У незвичній для них якості «лекторів» виступали Марцін Цецко – польський «dramaturge», Йоанна Віховська – польський театрознавець і арт-куратор, Валерій Мамонтов – український драматург, який співпрацював із Андрієм Жолдаком та Дмитром Богомазовим. Мабуть, вже час пояснити дивне написання професії

Прем’єра «Сонечка…» відбулася цьогоріч у червні. Вона про працелюбних і веселих комах, до яких раптом завітав непроханий гість – «зелений дядько» Тля із синами – колорадськими жуками. Як пояснюють у театрі – жодних паралелей, це весела і повчальна історія. Під час вистави зібрали дитячі малюнки і листи, щоб передати бійцям.

 АТО

Минулого тижня пройшов перший етап безстрокової акції «Мистецький десант на Схід». У п’яти звільнених українськими воїнами містах – Лисичанську, Краматорську, Слов’янську, Сіверськодонецьку та Артемівську – творчі зустрічі «До тих, кого люблю... К тем, кого люблю...» провела відома українська актриса театру і кіно, Герой України Ада Роговцева. У цій подорожі на Схід її супроводжувала донька режисер Катерина Степанкова та актор і режисер Ахтем Сейтаблаєв, відомий як режисер фільму про кримських татар «Хайтарма».

«dramaturge» – для нас вона й досі лишається, сказати б, без перекладу, адже її в Україні фактично не існує. В Європі «драматургом» називають не тільки і не стільки автора п’єс. Якщо ви зустрінете визначення «драматург» у якості посади у театрі чи на проекті, то це означає, що ця людина є передусім повноправним співавтором режисера. Вона не просто пропонує увазі постановника той чи інший текст, а висуває концепт майбутнього спектаклю. Скажімо, один із проектів, над яким працював Марцін Цецко – вистава за книгою видатного антрополога Броніслава Маліновського «Секс та витіснення у суспільстві дикунів». Ідея авторів спектаклю

полягала в тому, щоб перенести дію у невизначене майбутнє і змусити героя Маліновського спостерігати за знову ж таки не відомим йому суспільним устроєм, де кожна людина вже зазнала мутацій згідно з ідеєю та мріями трансгуманізму, себто поєднала в собі органічне і механічне. Такий театр, що спирається на сучасні філософські парадигми, розвиває у своїх глядачів критичне мислення, пропонуючи вистави на межі науки і мистецтва. Власне, Марцін Цецко учасникам літньої школи запропонував для аналізу тему «гроші», на яку всі мали написати тексти (ані жанр, ані обсяг визначені не були). Пізніше, розбившись на невеличкі творчі групи,

режисери, драматурги і театрознавці повинні із цих текстів створити сцену з вистави. Однак умову ускладнили – ця сцена мала б бути частиною загальної концепції, себто розуміння спектаклю як умоглядного цілісного із своєю фабулою, логікою розвитку подій, можливо, просторового вирішення тощо. Оскільки, за задумом організаторів, ця літня школа буде продовжена завдяки партнерам у Львові (ГО «Драбина») та Херсоні (ЦМІ «Тотем») ще двома серіями майстер-класів для тих же учасників, цілком можливо, що придумані на першому етапі у Плютах проекти будуть розвинуті й втілені в життя. Фотознімок Рози САРКІСЯН

Ростислав Пилипчук У звільнених містах Ада Роговцева виступала перед місцевими мешканцями і бійцями. «Я знаю різні аудиторії у всьому світі. Україною я вже багато разів їздила і говорила з людьми. Думала, а якими ж будуть ці люди? Такі самі. Тільки ці плачуть більше і обіймаються міцніше», – поділилася своїми враженнями від поїздки актриса. Нагадаємо, 12 серпня у Києві за участю Ади Роговцевої відбувся показ благодійної вистави «Варшавська мелодія-2», на якій на лікування українських бійців, поранених в зоні АТО, зібрали 52 тисячі грн.

Театральна спільнота України зазнала прикрої втрати. ішов у засвіти український театрознавець, історик театру, радник ректора Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, професор, академік Національної академії мистецтв України, дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка, заслужений діяч мистецтв України Ростислав Ярославович Пилипчук. Він закінчив українське відділення філологічного факульте-

ту Чернівецького державного університету. Навчався в аспірантурі при Інституті мистецтвознавства, фольклористики і етнології імені М. Рильського, у 1971 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства. З 1977-го працював у Київському державному театральному інституті імені Івана Карпенка-Карого, спочатку проректором із наукової роботи, а в 1983–2003 роках – ректором. Останні роки, перебуваючи на посаді радника ректора, Ростислав Ярославович особливо ретельно займався впорядковуванням та науковою редакцією збірників «Науковий вісник

КНУТКіТ імені І. Карпенка-Карого», «Записки НТШ», «Вісник Львівського університету» тощо. Ростислав Ярославович Пилипчук – автор понад 400 наукових праць, розділів у колективних монографіях, статей у наукових збірниках, енциклопедичних виданнях, журналах і газетах, упорядник бібліографічних покажчиків, збірників драматичних творів та спогадів про видатних діячів театрального мистецтва. Його наполеглива і ретельна, методична і прискіплива до нюансів і деталей праця на ниві театрознавства, історії українського театру неоціненна.

Вся мистецька громадськість у скорботі схиляє голови перед цією втратою. Вічна пам’ять Ростиславу Ярославовичу Пилипчуку.

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 35, 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

редактор Леся БОГОСЛОВ

сторінки історії Межигірський Спас

 КИЇВ

До 23-ї річниці Незалежності України Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України започатковує довготривалий віртуальний проект «АРХІВажлива СПРАВА», покликаний познайомити широке коло дослідників та шанувальників вітчизняної культури з унікальними документами, книжковими виданнями та музейними предметами, що зберігаються у нашій установі. Можна не лише побачити їх електронні копії на офіційному сайті та на сторінці у мережі Facebook, а й прочитати, коли і яким чином ці документи потрапили до ЦДАМЛМ України, які особисті й історичні колізії супроводжували їх появу на світ.

Сьогодні в архіві-музеї зберігаються 1403 фонди (з них 1281 – особового походження), які налічують понад 300 тис. справ, а також близько 200 тис. друкованих видань та понад 17 тис. музейних предметів. Олександр Саєнко. Козак Мамай. Інкрустація соломою. 1928 р.

 МЮНХЕН

У Мюнхені на Лісовому цвинтарі звалили мармуровий хрест на могилі Степана Бандери та почали її розкопувати. Наразі німецька поліція розслідує цю справу. Українські дипломати ведуть перемовини з адміністрацією кладовища про можливість відшкодування страховою компанією коштів на відновлення пам’ятника. Українського провідника ОУН (б) й натхненника національного руху Степана Бандеру поховали на мюнхенському кладовищі 20 жовтня 1959 року, його було вбито агентом КДБ Богданом Сташинським.

Ігор ГИРИЧ

иєво-Межигірський монастир – багатостраждальна обитель. Не збереглося жодної його споруди. Що навряд чи можна вважати випадковістю. Він повторив долю київських Братського і Пустинно-Миколаївського монастирів. Останні втратили свої собори, але збереглися Академічний корпус, трапезна і Святодухівська церква, будинки архімандрита та келії від Братського, церква Миколи на Аскольдовій могилі – від Пустинно-Микільського монастирів. Від Межигірського не лишилося нічого. Усі ці монастирі були зоровим нагадуванням про добу козацької держави середини ХVІІ – другої половини ХVІІІ ст., про славну Хмельниччину і добу Мазепи, коли й церква українська мала фактично незалежний статус. Межигірський монастир – особлива київська обитель. Вона належала до першого класу таких святинь, мала ставропігію Константинопольського і Московського патріархів. Конкурувала за славою і духовним значенням з Києво-Печерською лаврою, Софійським, Михайлівським Золотоверхим, Пустинно-Микільським та Братським монастирями. Він славився ревним християнським життям, давав зразки православного благочестя. І в цій іпостасі перебував на одному рівні з Києво-Печерським монастирем, нічим не поступаючись в очах простого народу. Якщо лавра намагалася завжди шукати консенсус із Московським патріархом і церквою, Межигір’я частіше перебувало в глухій

конфронтації до російської церковної влади, і саме це вирішило його долю в часах затвердження нових церковних штатів для українських монастирів у 1786 р. Сьогодні, коли Межигір’я хочуть зробити музеєм пострадянської корупції в сумнозвісній Хонці, чомусь слабко лунають голоси на підтримку ідеї відновлення там монастиря, як центру українського православ’я. І справа ця не мала б викликати жодних заперечень чи проблем. Є можливість відбудови знищених споруд на підставі планів і фотозображень. Є підстави заснування в Межигір’ї історико-культурного заповідника, до якого б мали бути включені усі пам’ятки археології, залишки

печер, Дзвонкова криниця та відновлені монастирські будівлі як пам’ятки славного історичного минулого цієї місцевості з відповідними музейними експозиціями. У журналі «Пам’ятки України» № 9 ми спробували подати історію Межигірського монастиря та його споруд. Розповіли про Межигірську фаянсову фабрику – один із центрів українського керамічного мистецтва ХІХ століття. Сподіваємося, що цим започаткували шлях до духовного і культурного відродження цієї незвичайної – вельми намоленої місцевості. Києво-Межигірський монастир. Поштівка початку ХХ ст.

Ідентичність Зенона Когута

ього літа відбувся круглий стіл з історії Гетьманщини, організований Історико-меморіальним музеєм Михайла Грушевського, Канадським інститутом українських студій, Програмою дослідження сучасної історії та суспільства ім. Петра Яцика та Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, що був присвячений 70-літньому ювілеєві відомого історика і багатолітнього директора Канадського інституту українських студій (1993–2012). Захід відбувався у приміщенні Музею Михайла Грушевського, розміщеному у домі на вул. Паньківській, 9, де він та його родина мешкали у 20-х – 40-х роках ХХ ст.

У своєму слові професор Когут зізнався, що майже вся його творча праця пов’язана з проблемою ідентичності. Цей вибір науково-дослідної проблематики було здійснено на основі власного життєвого досвіду. У суспільстві Ювіляр часто мав проблеми, декларуючи свою українську

ідентичність, яку перейняв від батьків. Спершу у дитячі та юнацькі роки у Філадельфії, де він виростав, мало що чули про Україну, а більше про Росію. В університетські роки ворожі кола стереотипно зображували українців украй негативно як прихильників «холодної війни», колаборантів під час Другої світової війни і т.д. Це вплинуло на його вивчення різних форм української нації в різні епохи і одним з перших наукових проектів було вивчення української модерної політичної думки. Важливим елементом у її формуванні була концепція козацької автономії. За спостереженнями історика, українська політична еліта ранньомодерної доби використала спадщину Київської Русі при формуванні концепції козацької України

як вітчизни українського народу. Важливою є також тематики боротьби козаків за свої права і вольності. Процес формування української нації, на переконання професора Когута, не був започаткований лише у ХІХ ст., що є аксіомним твердженням деяких істориків-модерністів. Витоки цього процесу слід шукати в ранньомодерній історії України. На завершення Зенон Когут подякував організаторам і всім присутнім за участь у цьому круглому столі. Ювіляр підкреслив, що для нього є великою честю бути на цьому вечорі саме в Музеї Михайла Грушевського. Саме тут був його дім, а поверхом вище є кабінет, де історик жив і писав свої твори. Ярослав ФЕДОРУК

К*Ж

№ 35, 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

всеукраїнський тижневик

сторінки історії

 ПРО АВТОРА

Малою батьківщиною заслуженого журналіста України, члена правління Національної спілки краєзнавців Анатолія Ситника є давня історична місцина вздовж берегів літописної Либеді – Шулявщина, або спрощено Шулявка. Саме на її теренах він народився в заснованій коштом підприємця та мецената М. Терещенка Київській безоплатній Цесаревича Миколая лікарні для чорноробів і незаможних людей, яка, щоправда, на 9 лютого 1946 року вже змінила назву на Охматдит. Звідси Брест-Литовським шосе доправили «емкою» на постійне мешкання до першого в місті (1934–1935 рр.) житлового Будинку для спеціалістів у галузі народного господарства – вельми цікавого витвору пізнього конструк-

Анатолій СИТНИК Гідно презентовані Донеччина та Луганщина в українській діаспорі так званого далекого зарубіжжя, що докорінно спростовує домисли необізнаних про її наповнення винятково вихідцями із західних областей. Радше таке є характерним для нафтогазодобувних районів Тюменщини чи місць лісоповалу в Комі. оказовим прикладом відданості рідному народові є життєвий шлях уродженця Донеччини Віктора Педенка (1937 – 2009). Активно діючи у різних громадських організаціях, він обіймав провідні позиції у Союзі Української Молоді Канади, був директором української суботньої школи в Торонто, членом Консисторії УПЦ в Канаді, головою Канадського Товариства Приятелів України та очолював українські православні громади. Від 1976-го розпочав свою діяльність у Світовому Кон-

уродженець Костянтинівки (1906) письменник Василь Гайворонський (Гайдарівський), змушений переховуватся, а згодом й емігрувати після згаданого вище розгрому «Літературного Донбасу», поет Володимир Біляїв (1925, с-ще Шахти №12, нині м. Моспине – 2006, Норт Палм, США), співачка (мецо-сопрано) Ганна Колесник-Ратушна із с. Стила Старобешівського району (1935), яка з 1972 року виступала на сценах Ав-

а вивчало об’єктивну історію України. Засвідчую, що обидвом моїм дочкам викладали її за підручниками, автори яких аж ніяк не американці з канадійцями, і навіть не львів’яни з киянами, а вчені саме зі східних регіонів, зокрема керівники обласних краєзнавчих осередків: Донецького – на жаль, уже покійний Роман Лях, Дніпропетровського – Ганна Швидько, Запорізького – Федір Турченко. Принагідно хочу завва-

край», яка стала постійною в обласній газеті «Донеччина» завдяки опіці головного редактора Ігоря Зоца (1961, с. Ульянівка Красноармійського району) та упорядника більшості випусків Валерія Шептухи (1940, с. Андріївка Волноваського району). Хочеться вірити, що публікації краєзнавців стануть набутком широкої громадськості й допоможуть очистити регіональну біографію від усіх чорних дір та білих плям.

тивізму, навчався у зведеній з цегли зруйнованого більшовицькими вандалами храму Святої Марії Магдалини середній школі № 142. Як вихованець, згодом керівник туристсько-краєзнавчого гуртка пішки мандрував Україною, а за її межами обирав маршрути до країв, де доля випробовувала на міцність духу наших земляків – від місць заслання Тараса Шевченка в Оренбурзьких степах і Мангишлацькій пустелі до страхітливих казематів Соловків. Враження від мандрівок викладав у похідних щоденниках. А на Говерлі написав доволі претензійний вірш «Я сьогодні найвищий поет України». У поетичній студії при видавництві «Молодь» не лише чув із перших уст твори Василя Стуса, Миколи Холодного, Віктора Могильного, Бориса Мозолевського, Євгена Варди, Юрка Мурашова,.. а й знайомив київських шістдесятників із власними літературними спробами. А. Ситник не залишився осторонь громадської ініціативи щодо створення в Україні Товариства охорони пам’яток. Брав участь у формуванні першого його осередку на Шулявці, а від 1969 року став штатним працівником Правління. Прикметно, що першого ж робочого дня зустрівся з Петром Троньком, в орбіті невтомної державної, наукової та громадської діяльності якого йому поталанило перебувати впродовж 42 (!) років – порівно по 21-му в Товаристві та у Всеукраїнській спілці краєзнавців. Певний час входив до Видавничої ради Газетножурнального видавництва на Васильківській і, звичайно ж, прислужився змістовному та якісному оновленню газети «Культура і життя», перший його допис у якій з’явився ще 1970 року. Віра КАРПЕНКО

Що видно зі cтепового кургану? ґресі Україніців (СКУ) в складі Пленуму СКУ та Світової координаційної виховно-освітньої ради. А 1998-го був обраний генеральним секретарем СКУ. Глибоко зацікавлений у розбудові життя української діаспори та у становленні України як демократичної держави, Віктор Педенко відповідально ставився до виконання своїх обов’язків та вирізнявся творчою енергією і працездатністю. Він брав участь у всеукраїнських та міжнародних форумах і конференціях, а також очолював місію міжнародних спостерігачів під час виборів в Україні. У 1993– 2008 рр. представляв СКУ в Українській Всесвітній Координаційній Раді. Волею долі опинившись на чужині, назавжди зберегли в душі любов до України в цілому та до своєї малої батьківщини поетка і художниця Емма Андієвська (1931 р., Сталіно), письменниця, драматург, перекладачка Людмила Коваленко (1898, Маріуполь – 1976, Трентон, США), Закінчення. Початок у № 31–34

стралії, а згодом брала участь у виставах Товариства української опери в Канаді. Віталій Кейс із Дружківки (1936) є професором Ратгерського університету (Нью-Йорк, США) і водночас президентом допомогового комітету школам Донбасу. 30 років провела в еміграції видатна правозахисниця Надія Світлична (1938, с. Половинкине – 2008, Ірвінгтон, Нью-Джерсі). Добре відомі в діаспорі скульптор Богдан Мухін (1916–1962), автор творів «Князь Ігор», «Чумаки в степу», літератори – уродженець Костянтинівки Йосип Строцький (Зореслав), Віталій Бендер з Луганщини й чимало інших талановитих вихідців з Донбасу. Нині відзначаємо вже 23-тю річницю Незалежності. Та ба, й сьогодні запеклі й приховані недоброзичливці самостійної України прагнуть скористатися своїм, вірогідно, останнім шансом, усвідомлюючи, що вже закінчує не лише середню, а й вищу школу нове покоління, яке, на щастя, не чуло про існування «Короткого курсу історії ВКП (б)» і подібних лженаукових праць,

жити, що краєзнавчий рух, спрямований на відродження історичної пам’яті, духовності та культури, національно-патріотичного виховання українського народу має в Донецькій землі глибоке коріння і, не зважаючи на вельми неоднозначне ставлення до вивчення рідного краю з боку чиновників, які на догоду проімперським силам насаджують віджилі догми і стереотипи, активно розвивається. Під час роботи над нарисом автор, до речі, чимало дізнався з ґрунтовних праць Петра Гайворонського (Красноармійськ), Валентина Замкового (Артемівськ), Олександра Неживого (Луганськ), Петра Лавріва, який майже 30 років працював у Донецьку, Івана Овчаренка (Святогірськ), Вадима Оліфіренка (Донецьк), Валерія Романька (Слов’янськ), члена Донецького відділення НТШ Василя Терещенка, Миколи Янка (Олексієво-Дружківка), Льва Яруцького (Маріуполь) і багатьох інших Несторів-літописців сучасності. Послуговувався і змістовними матеріалами тематичної сторінки «Рідний

А політиканам, які мріють лише про особисту владу і ладні задля неї повернути в рабське лоно колишньої імперії якщо не всю Україну, то принаймні її східну частину, порадив би зійти на Савур-Могилу, яку Тарас Шевченко 1857 року назвав у своєму щоденнику «нашою славною – преславною», аби переконатися – звідси, хоч як напружуй зір, не побачиш ані Кремля, ані Луб’янки, а тільки скроплені кров’ю славетних предків степові простори, котрі є історичними східними рубежами незалежної європейської держави – України, де рівні та близькі серцю кожного свідомого громадянина такі різновисокі вершини, як Савур-Могила і Роман-Кош, Говерла і Чернеча гора. А от сучасним послідовникам великого деспота, котрі також вважають себе «большими учеными, в языкознании знающими толк», варто нагадати, що наш земляк Володимир Даль – Козак Луганський цілком свідомо збагатив російську мову безліччю слів українського походження. І найзначніше з них – ВОЛЯ!

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 35, 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

редактор Світлана СОКОЛОВА

народна творчість Петриківський азарт Світлана СОКОЛОВА Мистецька акція «Петриківка у Києво-Печерській лаврі» долучила дорослих та малих до таємниць малювання петриківським розписом! еред експонатів виставки «Петриківський розпис – колір традицій» глядачі побачили зразки різних шкіл такого малювання − твори Тетяни Пати (1884–1976), Надії Білокінь (1894–1981), Орини Пилипенко, Федора Панка

Валентина Панко

(1924–2007), Василя Соколенка (1922) та інших. Ікони, намальовані в традиціях цього виду малярства, речі та одяг – все із села Петриківка Дніпропетровської області. Створені із залученням спеціальних технік, які передавалися майстрами із покоління в покоління. Саме ця експозиція здобула українському петриківському розпису звання нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Відвідувачі побачили роботи майстрів усіх поколінь із фондової збірки Дніпропетровського художнього музею, музею Федора Панка, Центру народної творчості «Дивокрай»

Дніпропетровської облради та приватних колекцій. Умільці із згаданого славетного села представили унікальні роботи із автентичним розписом. Крім того, майстри продемонстрували українські народні дерев’яні іграшки, вироби гончарства, витинанки, вишиванки та ювелірні. А охочі долучилися до ремісничих та мистецьких традицій на майстер-класах (безкоштовних для діток) із малювання петриківкою, а також із гончарства та витинанки. Послухали лекції із символізму розпису та побачили виступи

колективу бандуристок «Чарівниці». Вхід до простору мистецької акції для дітей був безкоштовний, для дорослих – за благочинною пожертвою. Організували захід Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, Благодійний фонд «Києво-Печерська лавра», Всеукраїнський благодійний фонд «Дитячий світ» та Центр народної творчості «Дивокрай» Дніпропетровської обласної ради, за підтримки Міністерства культури України та Дніпропетровської обласної ради. Головним інформаційним спонсором виступив журнал «Українська культура» (видавець – Національне газетножурнальне видавництво). Представники Благодійного фонду «Києво-Печерська лавра» напередодні пообіцяли: зібрані кошти підуть на розробку безкоштовних екскурсійних програм та майстер-класів для дітей різних соціальних категорій, дітей із сімей переселенців зі Сходу, військових та ветеранів АТО, а також на створення серії інформаційнотуристичних відеороликів про петриківський розпис та Києво-Печерський заповідник. У презентації акції взяли участь та виступили: генеральний директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Любомир Михайлина, заступник директора Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури України Андрій Гусак, який зачитав вітання міністра культури Євгена Нищука, заступник міністра закордонних справ України, голова Національної комісії України у справах ЮНЕСКО Данило Лубківський, народний депутат України Микола Томенко, директор Благодійного фонду «Києво-Печерська лавра» Євген Шаблій. Вони наголосили, що цей мистецький захід є першою спробою об’єднати зусилля у справі поширення знань про культурні об’єкти і традиції, які є сьогодні візитною карткою України і презентують наше культурне надбання у списках ЮНЕСКО. Треба сказати, що спроба виявилася вдалою з огляду на відгуки численних відвідувачів та учасників заходу.

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 35, 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

народна творчість ВІЗИТІВКА УКРАЇНИ

Учасники з гордістю розповідали про бренд області, а тепер, коли Петриківка отримала статус нематеріальної культурної спадщини людства, – і візитівки України. Неабияку роль для популяризації та підтримки традицій унікального явища української культури відіграє Центр народної творчості «Дивокрай», організовуючи щороку майстер-класи. Його директор Лариса Філінова, яка займалася концепцією акції, розповіла: «Коли петриківський розпис визначили номінантом занесення до Списку нематеріальної спадщини людства, була організована велика творча акція, фінальною точкою якої є штаб-квартира ЮНЕСКО. Делегація із 30 осіб сіла в незвичайний автобус, розмальований петриківським розписом, і відправилася у подорож. Побували на території Польщі, Чехії, Німеччини, і, нарешті, в Парижі. У кожному місті, яке проїжджали, демонстрували народне малярство. В українських Будинках культури, просто на площах біля адмінбудівель ... Із собою везли експонати із фонду Дніпропетровського художнього музею. Ті, що ви бачили в першій залі виставки. Практично 70 робіт – мальовки, картини, скло, дерево – роботи майстрів, починаючи з 1952–1956 років. Наше завдання − показати спадкоємність і продовження, тому везли і те, що на сьогодні є».

ЕТАП МАЙБУТНЬОГО

Дніпропетровська обласна рада створює умови, щоб унікальна традиція передавалась наступним поколінням. Для цього створені спеціальні освітні програми у дитсадках, школах та вищих навчальних закладах. Майстри навіть проводять он-лайн уроки для дітей діаспори з усього світу. Петриківський розпис завдяки виставковим заходам побачили в Чехії, Польщі, Бельгії, Франції, Греції, Португалії та багатьох інших країнах. Пані Лариса з гордістю розповіла, що у дитячому садочку села Петриківка дітей навчають розпису. Видана методичка для всіх дитсадків України, де детально розписано, що треба зробити, аби дитину навчити окремих елементів. «Ми возили роботи дитячого будинку творчості, де дітки починають займатися з

семи років, та більш професійні − петриківської художньої школи, – продовжує пані Лариса. – Були в делегації представники Центру народної творчості „Петриківка“. Перед подорожжю у нас в області оголосили конкурс „Петриківка очима сучасної молоді“, в якому брали участь представники не лише Дніпропетровської області, а й Житомирської та Київської. Ідея була задана: “Петриківка − як ви її бачите в графіці, архітектурі, дизайні...“ Одна з учасниць і переможниця, модельєр-дизайнер розробила колекцію одягу із петриківкою». Ми побачили молодих дівчат-моделей, студенток, випускниць Дніпропетровського коледжу технології та дизайну, які були також учасницями цього конкурсу. Вони розробили вісім колекцій одягу, пошили її, розписали, і ці вироби були представлені в штаб-квартирі ЮНЕСКО. Пані Лариса влучно назвала ці досягнення етапом майбутнього.

ПЕРЕМОГУ ТРЕБА ВТРИМАТИ

Перемогу нелегко здобути, але ще важче втримати. Отож після визнання в світі, ентузіасти задумалися: що робити далі? Тому в Петриківці громада селища вийшла з ініціативою на сесію райради щодо відкриття музею імені Федора Панка, який 1958 року заснував і очолив першу та єдину в Україні та світі фабрику петриківського розпису «Дружба» та сприяв відродженню, визнанню та розквіту традиційного народного живопису. Майстер відновив

петриківський розпис після Великої Вітчизняної війни, створив його школу. Керує музеєм Валентина Панко, яка їздить та розповідає про це мистецтво, долучила до роботи доньку. Тобто, вже можна говорити про династію.

Після всесвітнього визнання петриківки були розроблені нові коллекції. На представницях Центру народної творчості ми побачили футболки з елементом розпису – цибулинкою. Сучасники, захоплені національною традицією, показують, що на сьогодні це бренд, модно.

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 35, 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

народна творчість

Цьогоріч у шкільних таборах діткам плели коси в стилі петриківського розпису. Щасливчики, котрі завітали на виставку, змогли спробувати все це на собі. Дівчата із центру представляли відповідні майстер-класи. «Чим цікавий „Дивограй“? У нас є театрально-художній коледж, при ньому факультет із петриківського розпису, − розповідає пані Лариса. − Після навчання, стоїть питання: „А де ж ми працюватимемо?“ Дякуємо облраді, у нас є вакансії. Для цих дівчат петриківський розпис вже не хобі, а робота. Вони мислять, творять».

ЕСТАФЕТА ПОКОЛІНЬ

Валентина Панко, донька, та Анастасія Чуднівець, онучка Федора Панка, люб’язно розповіли про особливості творчого почерку майстрів розпису, представлених на виставках. Ми почули, що роботи Тетяни Пати, яка виховала цілу плеяду майстрів, не схожі на твори Надії Білокінь та Ірини Пилипенко. В останніх вони дещо графічні, розпис основується на ритмічному чергуванні різних, контрастних кольорів, а в Тетяни Пати

з’являється спроба придати живописні ефекти. Федір Панко − монументальний. Якщо взяти Тетяну Пату та Ірину Пилипенко, то це балансує на орнаментальному, а у Панка вже розширюється тематика, зачіпаються загальнолюдські цінності. Коли всі малювали Брежнєва та Леніна, він одним із перших почав зображувати козацтво. Багато в нього робіт за мотивами віршів Семена Данилейка, українського поета-патріота, який народився в Петриківці, і прожив дуже мало через свою поетичну діяльність. Його звинувачували у націоналізмі, і він змушений був покінчити життя самогубством. Спадкоємницям подобається в роботах пана Федора філософський підхід. Ось пташка дивиться нагору, туди, де ключ летить. Робота присвячена сторіччю еміграції українців до Канади. До полотна напис: «Мій журавель – у нього очі сині, / Хоч кличе в мандри осінь золота, / Та знає він, що лиш на Батьківщині / Солодкою стає проста вода». Часто представники діаспори приїжджають і біля картини плачуть, кажучи: ото ми всі полетіли в

пошуках кращого життя, начебто й досягти якогось успіху, а все одно тягне на батьківщину. Валентина Панко приділяє більше уваги деталям, помічаємо ажурність. Вона вже 30 років займається петриківкою. Працює і з порцеляною. І це теж спадкоємність, бо і Федір Панко писав на цьому матеріалі, взагалі одним із перших почав випробовувати нові матеріали, є і в техніці «батик» роботи. «А це моя робота “Декоративна незалежність”, – каже Анастасія, онука Федора. – Підштовхнули до написання події лютого-березня минулого року. Не знала, як її назвати, але спонукали на це рядки Ліни Костенко: «Така до слави приналежність! Така свобода і пісні! Декоративна незалежність. Ворушить вусами у сні». В часи розпачу, коли не знали, що робити, хотіла сказати, що у нас незалежність занадто прикрашена. Такою вона мені здавалася». В експозиції є предмети побутові, бо розпис хоча й зародився як настінний, але потім зі стіни перейшов на папір: господині, які розмальовували домівки, побачили мобільність, практичність мальовки.

Розписували утилітарні речі, а коли фабрика відкрилася – скрині. Зараз фабрики нема, а є Центр народного мистецтва «Петриківка», який діє як виробництво, але в основному майстри працюють індивідуально.

МАЙСТЕР – КЛАС!

Вийшовши на простір умільців, дивуюсь розмаїттю виробів: представлено гончарство, різьбярство, ляльки-мотанки, та ще й навчають у майстеркласах! До занять долучаються дорослі й малі, серед яких діти із сімей біженців зі Сходу та військових АТО, діти-сироти. Надихнути, розкрити творчі здібності такої малечі та надати їм духовної й культурної реабілітації було метою акції. Для дітей влаштовували конкурси на кращий малюнок або виріб (скриньки, глиняні вироби тощо), знайомили із заповідником та петриківкою.

ВІРМЕНСЬКИЙ ХРЕСТ ІЗ ПЕТРИКІВКОЮ

Вірменка з Києва Марина Саркисян – викладачка Академії мистецтва краси. Почала займатись петриківським розписом із 15 років. Навчалась в учениці Пелагеї Глущенко.

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 35, 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

народна творчість «Як зайнялась петриківкою? Проходила якось і побачила запрошення до клубу „Оберіг“, мене картинка дуже привабила. Тепер розписую по дереву, роблю сувеніри, пишу картини,» − розповідає майстриня. Багато хто каже, що в неї розпис відрізняється від інших, зокрема, кольорами. «Я почала з’єднувати вірменську культуру і українську, – каже Марина. – Пишу хачкари, це вірменські кам’яні хрести, маленькі скульптурки, які є у Вірменії всюди. Я їх оформлюю петриківкою: дуже красиво. Хочу зробити серію таких хачкарів. Одна художниця про мене каже: українська душа з вірменським серцем».

УЧНІВ – 700!

Світлана Черв’якова, викладає в Кривому Розі в дитячій художній школі № 2 вже 21 рік. Випустила 700 діток, які із задоволенням займаються петриківським розписом. «Я навчаю простих елементів, – каже вона. – Цибулинці, калині – всі майстер-клас сприймають із зацікавленістю. Спочатку важко підопічним, бо немає навиків мазка, через те що є техніка кошачки (за допомогою кошачого пензлика), малюють і пальцем. Одну квіточку можна виконати в різних техніках, і вона по-різному виглядатиме».

МУКАСОЛЬКА

А от Ірина Дорошко, керівник гуртка дитсадка № 3 «Барвінок» із селища Межова Межівського району Дніпропетровської області, вчить дітей техніці «Мукасолька». «Ось борошно, сіль, замішую тісто й виліплюю фігурки. Сушиться, фарбується все, покривається лаком, щоб не розсипалося. На картинах, виконаних в такій техніці, показуємо діткам традиції весілля, вечорниць, тут і Запорозька Січ, українська природа: ніч, макове поле… Дітям подобається такі іграшки робити, розвивається моторика пальчиків, а значить і мислення, мова. У Павлограді, коли вперше привезла картини на виставку, то отримала Гран-прі – ніхто не вірив, що це з муки та солі. А на рамці картини «Мати Україна» – петриківський розпис. Полотно зібрало і сім’ю, і пшеничне поле, і лелек, і криницю».

СТИПЕНДІАТ ПРЕЗИДЕНТА

Анастасія Справедлива з Новомосковська – вишивальниця, стипендіат Президента за вишивку. Вона втілює її в сучасний одяг. Представила вироби в техніках різних регіонів України. «Всі думають, що зазвичай тільки хрестик притаманний Україні, а тут і вирізування, і низь, і лиштва – є понад сто технік. Знайомимо людей із традиціями. З вишивкою червоним сорочка – це Поділля, характерна для Дніпропетровщини – із синім орнаментом…»

«НА ВАС ЧЕКАЮТЬ…»

На закритті заходу директор із питань розвитку фонду

«Києво-Печерська лавра», науковий співробітник Українського центру культурних досліджень, член експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини при Мінкультури України Світлана Пахлова оголосила результати конкурсу на кращий ескіз елемента розпису, який буде використано для виготовлення ювілейних монет. Майстрам запропонували взяти участь у змаганні, і от з’явилося 13 робіт. Відвідувачів опитували: який ескіз їм подобається. Залишили три роботи − Ольги Коваленко, Світлани Чернякової і Марини Саркисян. Але додатково ще буде проведено й он-лайн опитування.

Можливо, Нацбанку запропонують кілька варіантів, мінімум п’ять, із яких три вже є. Пані Світлана подякувала мисткиням за проведені майстер-класи для дітей із зони АТО: «Ви зробили подарунок дітям із малозабезпечених сімей, із сімей-переселенців і військових АТО. Сподіваємося, що проведемо ще багато таких цікавих акцій, бо приходило багато людей, які питали, коли ви приїдете знову. На вас чекають. І ми намагатимемося запросити вас». На фотознімках: моменти свята, його учасники та вироби майстрів Фото Валерія ГРИЦЕНКА, Валентина КОНДРАТЮКА

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 35, 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

редактор Володимир СУБОТА

слобожанщина Будянський півник

 ХАРКІВ

Живописець Анатолій Мороз (Архімандрит Миколай) запрошує на персональну виставку «Слобідські чорнобривці», організовану в галереї «Мистецтво Слобожанщини». Перед шанувальниками українського малярства відкривається багатогранний митець, котрий плідно поєднує служіння Богу з роботою на ниві образотворчого мистецтва. Його змістовний, характерний і контрастний живопис приваблює високим гуманізмом і справжньою духовністю. Вихований на традиціях реалістичної рєпінської школи, художник зумів викарбувати власний, неповторний стиль. Делікатні мазки пензля в поєднанні з пастельними тонами створюють заворожливі степові пейзажі, лісові галявини, річкові й ставкові плеса. Усі полотна майстра дуже індивідуальні.

 СКОВОРОДИНІВКА

Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди, що в селі Сковородинівка Золочівського району, проводить «ApPleinAir» – яблучний пленер. У межах цього культурно-мистецького заходу організовано створення композицій з яблук, що щедро вродили в саду на території музею: «Час життя дорогоцінний», «Пізнай себе, свій рід, свій нарід», «Тінь яблуні», «Герб мудрої людини» тощо. Під час пленеру митці проводять майстер-класи з народних танців, перед гостями виступають харківські поети, музичні гурти. Усі разом варять запашне яблучне варення, пригощаються духмяним чаєм, читають твори великого філософа.

 ХАРКІВ

На Червоношкільній набережній, де зливаються дві річки – Харків і Лопань, на місці, де невдовзі буде встановлено пам’ятник Петру Сагайдачному, який у травні цього року врятували в Севастополі й перевезли до Харкова як такий, що виявився непотрібним російській владі в анексованому Криму, заклали у фундамент капсулу з пам’ятним текстом.

Володимир СУБОТА Під такою назвою в Харківському організаційнометодичному Центрі культури і мистецтва відкрилася виставка порцеляни. а виставці представлено 120 ексклюзивних куманців, сервізів та посудних наборів, виготовлених дванадцятьма майстрами Будянського фаянсового заводу. Ці та інші унікальні вироби збиралися з приватних колекцій колишніх працівників підприємства. Воно успішно пропрацювало 120 років від дня заснування Матвієм Кузнєцовим у передмісті Харкова. На жаль, 2006 року завод збанкрутував, а 1500 висококласних художників, гончарів і скульпторів (серед яких 20 членів НСХУ) вимушені були перекваліфікуватись. На той час під загрозою повного знищення опинилися всі експонати заводського музею. Чимало з них завдяки зусиллям небайдужих працівників вдалося передати до історичного та художнього музеїв Харкова, а дещо взяти на зберігання. Після закриття виробництва втратити назавжди найкращі вироби місцевих керамістів, що увійшли до скарбниці декоративно-ужиткового мистецтва Слобожанщини, було великою помилкою. Тому група жителів селища Буди

ініціювала створення історико-краєзнавчого музею на базі місцевого Будинку культури. Сьогодні ми пишаємося тим, що нам все-таки вдалося

зібрати більше шести тисяч високохудожніх фаянсових виробів у стінах організованого музею. Найголовніше – ми зберегли для прийдешніх

поколінь традиції наших жителів і сподіваємося спільними зусиллями відродити виготовлення посуду в Будах, – розповідає завідувач Будянського історико-краєзнавчого музею Валентина Казило. Нині громадськість має змогу сповна оцінити творчий здобуток майстрів з Буд, який міг бути втрачений. Увагу відвідувачів привертає центральна експозиція виставки – скульптура Лариси Антонової під багатозначною назвою «Плач за заводом», в якій мисткиня відобразила біль усього творчого колективу підприємства за тим, що було їх сенсом життя. Тарелі, вази, чаші ваблять зір передусім інтелігентним і витонченим виконанням, а їх пастельна кольорова гама характеризує стиль виробника. Будянський фаянс не сплутати з жодним іншим. Найкращі художники й скульптори заводу сьогодні викладають у нашій художній школі, займаються творчою діяльністю, передаючи досвід дітям. Немає заводу, але є в наших людей творчий дух, потреба зберегти та продемонструвати всім те, що робилося поколіннями жителів Буд, і впевненість, що посуд з логотипом рідного заводу у вигляді керамічного півника матиме попит у нащадків, – зазначає голова селищної ради Всеволод Биличенко. На фотознімках: експонати виставки

Візитівка театру «З ініціативи Петра Сагайдачного-Конашевича, під час його гетьманства, почалося заселення майбутньої Слобідської України. Внаслідок саме цих процесів в середині XVII століття виник наш Харків», – йдеться в тексті. Нині архітектори та скульптори міста (автор проекту Володимир Луцак) працюють над остаточним варіантом п’єдесталу, на якому буде встановлено цей пам’ятник.

До Дня Незалежності України трупа Харківського національного академічного театру опери та балету імені М. В. Лисенка показала харків’янам і гостям міста оперу Миколи Лисенка «Тарас Бульба». агалом у заході взяли участь близько 60 акторів і 80 музикантів. Просто неба відбулася вистава, яку ніхто й ніколи не ставив поза театральним залом. Глядачам вдалося побачити повноцінний спектакль, який є візитівкою театру. З декораціями й батальними сценами, виступом хору й запальними танцями. Кожен театральний сезон починається з показу саме цієї вистави – яскравої та динамічної.

Це наш подарунок харків’янам до свята. Ми розуміємо, що не кожному вдається побувати в нашому театрі. Тому віднайшли можливість, аби наблизити оперне мистецтво до глядача, – сказав музичний керівник і диригент спектаклю, заслужений діяч мистецтв України Віктор Плоскіна. Останнім часом подібні виступи солістів і музикантів оперного театру на відкритих майданчиках стали традиційними. В оточенні численних шанувальників музики проводяться концерти, своєрідні «битви симфонічних оркестрів», яких у місті є кілька (в оперному театрі, обласній філармонії, університеті мистецтв, симфонічний оркестр «Слобожанський»…) Володимир СУБОТА

На фотознімку: опера «Тарас Бульба» Фото Іллі ПШЕНИЧНОГО

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 35, 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

у місті лева

редактор Надія ПАСТЕРНАК

Патріотичне свято

 ЛЬВІВ

Із 29 серпня до 7 вересня у Львові відбудеться бієнале «Тиждень актуального мистецтва». Тема цьогорічного бієнале – «Ментальні війни». У програмі «Тижня» – авторські та кураторські проекти, інсталяції, об’єкти, лекції, панельні дискусії, майстер-класи з критики мистецтва. До участі в панельних дискусіях запрошені митці, куратори, історики мистецтва, філософи, історики, біологи, психоаналітики, журналісти: Яніна Пруденко, Ольга Балашова, Олександр Ройтбурд, Гліб Више славський, Віктор Лавний, Василь Расевич, Роман Кечур, Олег Кришталь з України; Збіґнєв Собчук, Ришард Клющинські, Едвін Бендик з Польщі; Штефан Лютшінґер з Австрії та інші.

 У ЗАНЬКІВЧАН

7 вересня о 18.00 заньківчани запрошують львів’ян та гостей на відкриття 97-го театрального сезону. До уваги глядачів – вистава «Назар Стодоля» Тараса Шевченка, режисер-постановник – народний артист України Федір Стригун. «Розпочинаємо Шевченком не тільки тому, що цей рік присвячено великому творцеві української культури. Розпочинаємо Шевченком, бо він, як ніхто інший, розумів, що таке Україна-держава і хто такі українці-громадяни. Кожне його слово – це шлях до надії, натхнення до боротьби всупереч усьому», – пояснюють свій вибір заньківчани.

 СОБОРНА

На приміщенні суду на вул. Соборній у Львові відкрили меморіальну дошку, яка нагадуватиме про репресії радянських часів. На ній – напис: «У цьому будинку в 1950–1980 роках відбувалися організовані КДБ закриті процеси над учасниками національно-визвольного руху, які супроводжувалися протестними акціями української громадськості. 19 квітня 1966 року вперше для розгону велелюддя пікетувальників міліція застосувала силу та протипожежний водомет. 1950–1980».

 ЗОЛОЧІВ

Київський режисер Валерій Ямбурський знімає у Золочівському замку на Львівщині історичний серіал «Гетьман». Фільм – не про звитяги Богдана Хмельницького, а про його родину та кохання до прекрасної Гелени. Знімають стрічку за мотивами роману Віктора Веретенникова «Гетьман». У ролі Гелени – українська акторка з татарським корінням Фатіма Горбенко. Дівчина успішно знімалася в російських серіалах, однак після подій на сході прагне працювати в Україні. Епізоди фільму вже знімали в Олеську та Свіржі. У Золочівському замку, який ще пам’ятає славетного гетьмана, робота знімальної групи стала ще однією атракцією для туристів.

Надія ПАСТЕРНАК Цьогорічний День Незалежності у Львові став найпатріотичнішим за всі попередні роки. характер святкувань змінився: якщо раніше на багатьох майданчиках і площах Львова звучала музика й відбувались численні концерти, то цього разу концертну програму обмежили, натомість переважали молитовні й спортивно-військові заходи, було ще більше розмаїття національної символіки, вишиванок і … російської мови. Саме так: у Львові багато переселенців зі сходу України та туристів з різних її куточків, а також із сусідньої держави, яка розв’язала війну, тож усі вони вийшли в центр міста, аби взяти участь

у святкуваннях чи просто подивитися. Як і львів’яни, вони вдягнули вишиванки й прикрасили себе національною символікою. Цей зовнішній вияв приналежності до українства справді був внутрішнім настроєм людей. Цього дня я бачила багато жінок середнього й старшого віку у віночках з маків, волошок і гарячих-гарячих соняшників. Ними були біженці або туристи зі сходу, бо галичанки цього не роблять (вінки вдягають тільки дівчата – авт.). Це припущення підтверджувалось, коли прислухалась до їхньої мови; але нехай, хоч із запізненням, носять ці віночки. … У ці дні до Львова прибували літаки із загиблими в зоні АТО: одинадцять, троє, знову троє, ще двоє, тож майже кожного дня – поминальні служби у львівських храмах і траурні

процесії на Личаківське кладовище, де ховають новітніх героїв України. Ось у такій атмосфері суму львів’яни й відсвяткували 23-й День Незалежності. Трохи відрадніше було на площі Ринок. Тут відбулася виставка ретротрамваїв, вірніше, вони одної прекрасної миті просто приїхали сюди: найстаріший трамвай – з 1894 року, далі – з початку ХХ століття, із часів Другої світової війни, а також найсучасніший «Електрон». Яким же був подив присутніх, коли з трамваїв почали виходити пасажири в костюмах відповідних років: «австрійське панство» початку століття, львів’яни сорокових, вояк УПА з одного трамвая, а з іншого – актор у формі німецького окупанта…

Рівно о п’ятнадцятій увесь Львів заспівав гімн України. І серце щеміло, бо у словах «душу й тіло ми положим за нашу свободу» – глибокий зміст. Це вже не просто слова. Вражало, як виконували цей гімн малесенькі діти, молодь, загорнута в синьо-жовті прапори. На площі Міцкевича зустрілися спортсмени Параолімпійських збірних команд України та Польщі з фехтування на візках; відбувся також марафонський забіг «За тверезу націю», присвячений Дню незалежності, за маршрутом Львів – Раковець – Львів. Заключним акордом святкувань став концерт Славка Вакарчука на «Арені Львів».

Сліди Богдана Птака Упродовж трьох тижнів у Львові триватиме виставка відомого польського художника Богдана Птака, яка є десятим і заключним мистецьким заходом у рамках українсько-польського мистецького проекту «Міст культури». апередодні Дня незалежності у приватній галереї Гері Боумена, що на вулиці Наливайка у Львові, відкрилась виставка польського художника Богдана Птака, який усе своє творче життя працює в жанрі натюрморту. М’яке крісло з котиком, повсякденні речі в шафі, сумка на коліщатках, валіза, куточок кімнати з лампою, склянка вина, замкові шпаринки, жіночий образ у вигляді манекена – такий собі хаотичний, на перший погляд, набір речей. Насправді в них є глибока філософія і тонкий гумор.

«Мистецтво Богдана Птака – це щоденне принесення пристані своїх емоцій світові, – сказала на відкритті виставки директор мистецької галереї в польському місті Кельце, одна з ініціаторів „Мосту культури“, мистецтвознавець Станіслава Захарко. – У такий спосіб цей художник

передає світ емоцій, підкреслює, що кожен дріб’язок, кожна хвиля в житті людини є цінна. Це мистецтво відображає буденне щастя: посидіти в кріслі, зробити каву, поспілкуватися з родиною, друзями, задуматись над тим, що в житті є найістотніше. Зараз багато людей в Україні втратили спокій, близьку людину, свій дім. Їм здавалось, що мають замало, ніхто не думав про те, що можна втратити наявне. І про це нагадує мистецтво Богдана Птака». Як зазначила Станіслава Захарко, «Міст культури» є спільним проектом їхньої галереї й Генерального консульства Республіки Польща у Львові. У його рамках відбулось кілька театральних проектів, виставка книжкової ілюстрації до творів відомої польської письменниці Марії Конопницької, яка жила й похована у Львові, виставки живопису й фотографії.

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 35, 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

краєзнавство

редактор Євген БУКЕТ

 ПРИНАГІДНО

Володимир Степанович Перерва – український краєзнавець, кандидат історичних наук, доцент. Член правління Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, лауреат молодіжної премії голови Київської облдержадміністрації і літературно-мистецької премії імені І. С. Нечуя-Левицького. Народився 1973 року в Білій Церкві, закінчив Дрогобицький державний педагогічний інститут та аспірантуру Київського національного університету імені Тараса Шевченка. З 2001 року працює у Білоцерківській філії університету «Україна». Вивчає церковну історію України, історію освіти, мікроісторію Київщини. Автор понад 100 наукових та науково-популярних праць.

 LOCAL HISTORY UKRAINE

Ця спільнота в соціальній мережі Facebook, створена краєзнавцями, має вже понад 11,5 тисяч читачів. Її мета – популяризувати українську культуру, красу нашої землі, краєзнавство у світі.

Спільноту започатковано наприкінці 2011 року, коли вся країна готувалася до ЄВРО-2012 й було багато інформаційних кампаній, що плюндрували імідж нашої держави. Група небайдужих активістів-краєзнавців вирішила власноруч пробити цей інформаційний вакуум через соціальні мережі. Більшість іноземців користуються соціальною мережею Facebook, тому саме тут створили сторінку під назвою «Local History Ukraine». «Коли розпочинали проект, було дуже мало інформації про туристичні місця України, її особливості й переваги. Тому й прагнули донести цікаву інформацію про нашу державу до найширшої аудиторії», – розповідає засновник спільноти «Local History Ukraine», заступник голови Київської міської організації НСКУ Павло Бабенко. Спільнота швидко набула популярності серед українців зі всього світу. На її сторінках почали групувати цікаві фотографії та розповіді про туристичні місця країни, особливості української кухні, національного одягу, мистецтво тощо. Величезну кількість контенту до неї надсилають із діаспори. «Пишаємося, що сьогодні “Local History Ukraine” – найбільша спільнота краєзнавців у соціальних мережах. Маємо багато нових ідей, які дозволять креативніше розповідати про Україну світові. Але функціональні можливості соціальної мережі не дозволяють це робити, – говорить Павло Бабенко. – Саме тому сьогодні триває робота над створенням повноцінного інтерактивного інтернет-порталу про Україну та її культуру, який зможе повною мірою розкрити ідеї та сприяти формуванню позитивного іміджу країни в світі». Євген Букет

Володимир Перерва:

«Ми маємо повернутися до витоків» Євген БУКЕТ Серед творчого доробку краєзнавця з Білої Церкви Володимира Перерви такі ґрунтовні роботи, як «Православне Надросся у XIX столітті», «Історія шкільництва в містах і селах Київщини XIX – початку XX ст.», «Графи Браницькі: підприємці та меценати». ещодавно побачила світ чергова велика монографія Володимира Перерви «Церковні школи в Україні (кінець XVIII – поч. ХХ ст.): забутий світ». Напередодні Дня знань пропонуємо до Вашої уваги інтерв’ю з науковцем про актуальні проблеми історії шкільництва. – Володимире Степановичу, охарактеризуйте, як пов’язані між собою церковна історія України та історія освіти. І чому саме ця тема привабила Вас як науковця? – Церковна історія – найменш вивчена галузь історії України. Вона була під забороною у часи державного атеїзму й наповнена різноманітною специфікою. Нашу історію ще й нині пишуть учорашні марксисти для яких історія церкви – це історія іншої планети. Насправді церковна історія ніколи не була чимось відірваним від повсякденності.

Церква завше була осередком не тільки духовного, а й громадського життя. Наявність церкви, приміром, визначала статус населеного пункту. Якщо в ньому не було храму, то він не мав права навіть називатися селом. Церква була важливим «ЗМІ». Саме в храмі наші предки дізнавалися про новини, розпорядження влади, початок війни тощо. Церква також була джерелом освіти. Але її історичне єство є такою ж «непіднятою цілиною», як і історія церкви. Ми маємо подолати історичне забуття і повернутися до того, що віками формувало наш світогляд, духовне світобачення, менталітет, національну вдачу. – Ваша нова книжка – «Церковні школи в Україні (кінець XVIII – поч. ХХ ст.): забутий світ». Що нового відкриє її читач? - У ній зібрано близько 4000 посилань на архівні матеріали, роздобуті в СанктПетербурзі, Москві, Києві, обласних центрах України. Викладено перебіг історії шкіл різних типів, розвиток їхньої адміністрації, історію викладання дисциплін, еволюцію вчительства як класу. Крім того, є чимала регіональна частина, де розглянуто історію шкільної справи у півсотні найбільших історичних міст тієї частини України, що входила до складу Російської імперії.

– Чи використовуєте Ви на практиці досвід попередніх поколінь освітян із яким знайомите колег? - Маю 10-літній досвід викладання історії шкільництва педагогам. Спочатку слухачами моїх лекцій були лише історики, тепер – учителі всіх фахів. Це – знайомство педагогів із стилем шкільного життя, який був рідним для багатьох поколінь українців.

Згадати все! Наприкінці серпня завершився щорічний міжнародний пошуковий та освітній табір експедиція «Пам’ять предків – основа майбутнього 2014». ін традиційно складався з реставраційної та мандрівної частин. Але цьогорічний формат експедиції дещо відрізнявся від попередніх.

Перший тиждень табору відбувся на території українських етнічних земель, які отримали науково-публіцистичну назву «Закерзоння» (нині це територія Польщі), де викладачі спільно зі студентами кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів Національного університету «Львівська політехніка» провели роботи на

кількох українських цвинтарях в польсько-українському прикордонні. За цей час було завершено клопітку працю з інвентаризації та паспортизації надгробків, проведено остаточні роботи з реставрації окремих цвинтарних об’єктів. Після табірної частини – подальша мандрівка етнічними українськими територіями.

Патріотична молодь ознайомилася з історією та культурою українців-автохтонів Словаччини, а також вперше відвідала Мармарощину та Південну Буковину – етнічні українські землі у північносхідній частині Румунії. Ігор Галущак Львів

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 35, 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

редактор Антон ФІЛАТОВ

кіно Дяченки... і «Дракони»

 У КІНОТЕАТРАХ ІЗ 28 СЕРПНЯ

На щастя, в нашому прокаті час від часу починають з’являтися класичні стрічки. Останній вікенд літа приніс на вітчизняні екрани класику італійського кіно – «Комформіста» Бертолуччі. Він, звичайно, дуже контрастуватиме з банальними голлівудськими фільмами, адже компанію йому складуть кілька комедій, серед яких «Фейкові копи», та жаховичок «Визволи нас від зла».

Антон ФІЛАТОВ Марина та Сергій Дяченки написали вже близько 30 романів та кілька десятків оповідань. Книжки розходилися величезними як в масштабах України, так і всієї Європи, тиражами. кщо зібрати всіх шанувальників їхньої творчості в одному місці, то сформувалася б невеличка країна. Звичайно у кожному її населеному пункті були б кінотеатри, в яких демонструвалися стрічки, відзняті за сценаріями подружжя письменників. Наразі таких фільмів вже понад 20. Серед них є анімаційні та ігрові повнометражні картини, а також серіали. Правда серед них немає жодної, яка б була знята за мотивами літературного твору самих письменників. Цю вселенську несправедливість виправить стрічка, над якою наразі працює продюсер Тимур Бекмаметов. Назва цього епічного фентезі «Дракони». Зйомку довірили режисеру-дебютанту Індару Джендубаєву. За словами творців, прем’єра відбудеться восени наступного року. В основу фільму покладено оповідання Дяченків «Ритуал». Події картини починаються з викрадення нареченої княжни Мирослави під час її власного весілля. Дракон Арман забирає дівчину в свій

Фейкові копи Двоє дотепних друзів одного дня приходять на вечірку-карнавал, переодягнувшись у поліцейських. Несподівано вони стають найпопулярнішими гостями. На хвилі такого успіху хлопці вирішують продовжити гру, проте обертається це не дуже й радісно. Псевдокопи втягуються в заплутану кримінальну історію, тож звичайна забавка перетворюється на реальні проблеми.

Визволи нас від зла Поліція Нью-Йорка розслідує серію тривожних і малозрозумілих злочинів. Один з офіцерів звертається за допомогою до спеціаліста з екзорцизму, щоб врятувати його від диявольської напасті.

Конформіст Жити за законом хочеться кожному. Проте якщо ти опинився в злодійській державі, твоя добропорядність виливається у злочин. Такою є ціна конформізму, котру змушений заплатити доктор Клериччі. Від фашистської влади він отримує наказ вбити італійського професора-антифашиста. Виконуючи завдання, він розуміє, що державне насилля за своєю суттю є тим самим, що й насилля сексуальне, яке йому довелося пережити в дитинстві.

замок на далекому острові. Мирославу ув’язнюють і вона потрапляє в дивну компанію дивовижної Руконіжки та загадкового парубка. Поступово її власний наречений та родичі відійдуть у минуле і в серці княжни з’явиться любов до цього загадкового хлопця. Та

чим обернеться цей роман – не розповідатиму, щоб не зіпсувати ефект від перегляду стрічки. Як відзначив Джендубаєв, у фільмі глядач зустріне багато сюжетних нюансів, яких немає у літературному першоджерелі.

Наразі зйомки тривають у болгарській печері Проходна, яка знаходиться в сотні кілометрів від Софії. Саме цю локацію обрали через її симетричні отвори, що здалеку нагадують очниці. Вона слугує природною декорацією для замку дракона, котрий представляє з себе велетенський череп. Раніше вже робилися спроби зняти фільми за творами Дяченків. Подружжя письменників навіть адаптувала до екранів свої романи «Відьмине століття» (1997) та «Зелена карта» (2000). Однак ці стрічки забуксували на стадії сценарію. Натомість зроблено цілий ряд картин за сценаріями, написаними Дяченками за мотивами творів інших письменників. Серед них «Населений острів» (2008), знятий за романом братів Стругацьких, серіал «Біла гвардія» (2012) за Булгаковим тощо. А минулоріч в прокат вийшов фантастичний блокбастер «Темний світ: Рівновага». Написаний для цієї стрічки сценарій письменники згодом доопрацювали і випустили однойменний роман. На сьогодні це єдиний приклад у сучасній вітчизняній літературі, коли джерелом натхнення для літературного твору стає сценарій до фільму. Що ж, побачимо – чи стане в чомусь першопроходцем і стрічка «Дракони». На фотознімку: знімальний майданчик «Драконів»

On-line кіно Сьогоднішній стан речей в Україні змушує кінематографістів шукати економніші методи зйомки фільмів, простіші технології постпродакшену, доступнішу техніку та й, зрештою, альтернативні майданчики для показу своїх стрічок. ож, як кажуть, немає злого, щоб на добре не вийшло – саме криз, можливо, змусить вітчизняних кінематографістів наздогнати світову тенденцію, яка полягає в поступовому переході кінофестивалів в онлайн-формат.

Перший міжнародний онлайн кінофорум відбувся 2007 року. Вже за два роки з’явився перший щорічний інтернет-кінофестиваль. А ще трохи згодом своїх он-лайндвійників почали створювати найпрестижніші форуми світу. У 2011 році фестиваль Трайбек відкрив доступ до конкурсних короткометражок на своєму офіційному сайті. Його приклад радо підхопили інші фести по всьому світі. «Не думаю, що всі фестивалі перейдуть в Інтернет. Та значною мірою – так. Фестивалі змінюються, вони мають враховувати нову ситуацію й нові форми. Адже самі по собі червоні

доріжки – архаїчні», − коментує цю тенденцію російський кінознавець Андрій Плахов. Кінематограф змінює форму. Ледь не щодня з’являється нова технологія, яка спрощує процес зйомки фільму. Це виливається у численну кількість аматорських стрічок, якими щодня наповнюється інтернет-простір. Ці картини не претендують на те, щоб потрапити на професійні кінофоруми. Однак такі відео

відображають наше сьогодення не менш точно, аніж професійно зняті фільми. Тож увесь цей броунівський рух різноманітних любительських відео в Інтернеті має систематизуватися он-лайн-кінофестивалями. І це далеко не всі «плюси» таких кінофорумів… Стрічка Марічка Повну версію читайте у № 7–8 журналу «Українська культура»

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 35, 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

кіно

редактор Антон ФІЛАТОВ

Чарівний еліксир

 КИЇВ

Всеукраїнський дитячий конкурс із флористики і фітодизайну «Казкова країна» був приурочений до Дня Незалежності. До столиці з’їхалися 12 делегацій із різних куточків нашої держави. Дітлахи змагалися у двох номінаціях «Квіткові килими» і «Флористична скульптура».

Леся САМІЙЛЕНКО Пост-продакшн компанія «Кінотур» запланувала 28 серпня цього року випустити в прокат надзвичайно актуальний і очікуваний фільм. деться про дитячу стрічку «Чарівні історії. Еліксир Доброти», яку зафільмували на Одеській кіностудії ще минулого року. Роботу над фільмом завершено і він вже пройшов «бойове хрещення» на Берлінському міжнародному фестивалі. Кінокритики вже визначили й жанр, назвавши цю роботу трилером. Тож доводиться лише здогадуватися про те, що чекає на малюків, яким пощастить його побачити.

Захід відбувався на базі Національного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді. Більшість робіт, зроблена руками юних натуралістів, мала патріотичне забарвлення. Зрозуміло, що найпопулярнішими кольорами стали синій та жовтий. Квітами заграли українські поля, річки, степи, метелики, пташки, козаки, всілякі казкові герої. Найбільшу кількість балів отримали проекти: «Подаруй нам, Пташко-Чарівнице, для країни щастя і добра!» (ЗОШ І-ІІІ ст. с. Воютин Луцького р-ну Волинської області), «Казкова країна − Україна» (міська дитяча екологічна станція, м. Івано-Франківськ), «Україна − це я, Україна − це ми» (екологічний гурток «Паросток» Жданівської середньої ЗОШ Дніпропетровської області).

Добру казку читати, дивитися і знати вже давно – не стильно. Звичайно, є винятки виховної роботи та вибору пріоритетів у вихованні. Але цю немодність диктує саме життя та його реалії. Хочеш вижити – ховайся у віртуальну реальність. Тож сучасну малечу вже давно не лякають ані роботи, ані віртуальні «страшилки», до яких вони звикли і живуть, як після штучного молока. «Се ля ві» (таке життя)… Тож, за оцінками критиків, фільм на страшилку тягне. Добре це чи погано – інша тема для роздумів, але залізними персонажами і сталевими друзями сучасних дітей налякати важко. Тож казкові історії про доброго Доктора Гольфа, який був винахідником чарівних

 УКРАЇНА

У рамках Міжнародного форуму дитячої творчості «Золотий мольберт» експозиція дитячих картин «Діти України – за єдину Україну!» мандрує містами нашої держави. Почалася вона навесні й напередодні Дня Незалежності доїхала до столиці.

еліксирів та збирачем магічних історій, які записував в Чарівну книгу – це, швидше, виняток із модних нині правил виховання. Диваки тримають світ, а світ вже не сприймає диваків. Ось так і живемо… У часі віртуальних реалій та віртуального блаженства. І про таке життя йдеться саме в цьому фільмі. Адже головний герой молодий, вередливий правитель, який давно залишився сиротою, вередує не лише з причин самотності. Йому так добре, бо живе він в оточенні холодних роботів і чує та слухається лише двох своїх друзів: дівчинку Розпорядок Дня та Розмовляючого Шолома. Світ і життя цей персонаж пізнає лише через екран і звик існувати у віртуальній реальності, яка захищає його від

Рятувальний загін

Нова анімаційна комедія студії Disney про елітну команду авіапожежних, яка оберігає заповідник, з’явилася на екранах України. Пригодницька стрічка «Літачки. Рятувальний загін» вийшла у прокат із 21 серпня.

Цьогоріч роботи присвячені Небесній сотні та захисникам України. На відкритті виставки в Музеї книги та друкарства юні художники розмальовували військові каски, які волонтери повезуть солдатам у зону АТО. Протягом року твори учасників виставляються в дитячих обласних бібліотеках, музеях та галереях Львова, Києва та інших міст України. Після столиці виставка помандрує на Схід, до міст, що звільнені від терористів. Організатори прагнуть виховати пошану в дітей до України та почуття гордості за унікальні скарби національної культури, скріпити і розвинути дружні зв’язки між дітьми з різних регіонів країни.

головного героя картини – відомого літакаавіагонщика Пилюка Вітрогона пошкоджується двигун, що не підлягає ремонту. Розуміючи, що більше ніколи не братиме участь у перегонах, Пилюк вирішує стати авіапожежним. – Це – класична історія про спортсмена, який переніс травму, – розповідає продюсер фільму Ферел Барон. – Кожен із нас рано чи пізно відчуває втрату в тій чи іншій мірі – зміна поколінь, втрачене кохання, невдала кар’єра. Пилюк не може повернутися до минулого і хоче рухатися далі. – Наш фільм про другий шанс, – зазначає режисер Бобс Ганнавей. – Кожен із персонажів

людських переживань сталевим щитом. Цей черговий кіношедевр подарували дітям російські кінематографісти, які, традиційно, знімали його на українській кіностудії. Вітчизняним вкрапленням у ньому виступає наш знаменитий Володимир Горянський, який чудово вписується в ансамбль не найгірших акторів театру і кіно. Із ним поруч – Олексій Агоп’ян, Олександр Ільвахін, Дарина Громова, Анна Топчій, Анастасія Гарбуз, Михайло Іванов. Режисер фільму: Лілія Солдатенко. Виробництво кінокомпанії Carrot Cake Studio. Фільм не розрахований на глядача, який знає, що таке задзеркалля. На фотознімках кадри з фільму

займався чимось іншим до того, як стати пожежником. Пилюк вступає до дружного колективу пожежних під керівництвом рятівного вертольоту Рейнджера Гвинта. Йому доведеться працювати крило до крила з авіазаправником Черпанночкою, вантажним вертольотом Вітрильником, колишнім військовим транспортником Кеббі та групою відважних лісорубів «Димовий десант». Безстрашна команда бореться з масштабними лісовими пожежами, а Пилюк вчиться бути справжнім героєм. Музику до фільму написав Марк Манчина, пісні виконали зірка кантрі Тред Пейслі та дебютант Спенсер Лі, окремі композиції на фортепіано зіграв Брюс Хорнсбі. Сергій БАХІН

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 35, 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

редакція журналу

Те, чого ти не знав про

улюблену

школу

Звідки взялося слово «школа»?

Це слово виникло в Давній Греції. І означало зовсім не те, про що ти зараз думаєш. Давньогрецькою мовою слово «школа» означало «вільний час», «відпочинок». Та це не означало байдикування! Малися на увазі філософські бесіди у вільний час. Згодом у філософів з’явилися учні, і ці бесіди потроху перетворилися на навчання. А коли виникли спеціальні заклади для навчання дітей, їх за звичкою назвали «школами».

дитяча сторінка «Äçâ³íî÷îê»

Кросворд

ПО ГОРИЗОНТАЛІ:

1. Захист носорога. 3. Вона живе в будиночку на курячих ніжках. 7. Східний вітер. 9. Міра площі. 12. Куля для гри у футбол. 15. Не комедія. 16. Хижий птах. 17. Підкладка під голову. 20. Сільський будинок. 22. Музичний стиль, де пісня читається речитативом. 24. Колода після лісопильні. 26. Зелень, яка ріже без ножа. 29. Автомобільний буфер. 30. Група бойових кораблів. 31. Король, який зібрав лицарів Круглого столу. 33. Гарячий вітер, що приносить посуху. 34. Приховані дії, спрямовані проти кого-небудь. 35. Він сказав, що люди й мавпи – родичі. 36. Що в мові видає іноземця?

ПО вертикаЛІ:

У давні часи школярів у школі шмагали. Часто навіть без будь-якої провини! Якщо вихователь аж занадто «старався», караючи учня, то дитину могли звільнити від шмагання аж до першого числа наступного місяця. Отак і виник вираз «усипати по перше число».

Є дещо, що чують підлітки і не чують дорослі

З роками людина може сприймати все менше високих звуків. Цей принцип якось використали поліцейські, щоб розганяти натовпи підлітків саме тими звуками, які зазвичай не чують дорослі. Та нічого! Діти знайшли в цьому вигоду і для себе! Вони ставлять спеціальний рінгтон собі на мобілки, щоб чути, коли їм прийшло SMS-повідомлення. А вчителі нічого не відчувають і навіть нічого не підозрюють!

Хто хоче уроки прогуляти?

В Америці батьків можуть заарештувати за те, що їхні діти не відвідують школу. Оце так! Прогуляв школу, повертаєшся, а в тебе замість гарячого обіду записка: «Ми у в’язниці, повернемося через місяць…»

1. Поперечний брус на щоглі. 2. Доміно, лото. 4. Несе … воду, коромисло гнеться. 5. Монета в Лаосі. 6. Смішок. 8. Столиця цієї держави – Вашингтон. 10. Фужер. 11. Легкоатлетичний снаряд. 12. … Твен. 13. Місто на Закарпатті. 14. Хутрове звірятко. 17. Розсипчастий косметичний засіб. 18. Пристрій для миття підлоги. 19. Приємний запах. 21. Американський папуга. 23. Без нього на день народження не йдуть. 25. Пересувний цирк. 27. Прилад для виміру опору. 28. Угорський народний танець. 29. У цьому навчальному закладі вчився Хома з гоголівського «Вія». 32. Частина міста.

По горизонталі: 1. Ріг. 3. Яга. 7. Ост. 9. Акр. 12. М’яч. 15. Драма. 16. Орлан. 17. Подушка. 20. Хата. 22. Реп. 24. Дошка. 26. осока. 29. Бампер. 30. Армада. 31. Артур. 33. Суховій. 34. Інтрига. 35. Дарвін. 36. Акцент. По вертикалі: 1. Рея. 2. Гра. 4. Галя. 5. Ат. 6. Ха. 8. США. 10. Келих. 11. Ядро. 12. Марк. 13. Чоп. 14. Єнот. 17. Пудра. 18. Швабра. 19. Аромат. 21. Ара. 23. Подарунок. 25. Шапіто. 27. Омметр. 28. Чардаш. 29. Бурса. 32. Район.

Звідки взявся вислів «усипати по перше число»?

передплати на будь-якій пошті! Зайди на наш сайт в Інтернеті: www.feya.net.ua

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 35, 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

столична афіша

редактор Алла ЯКОВЕНКО

ІЗ 1 ДО 14 ВЕРЕСНЯ 2014 РОКУ НАЦІОНАЛЬНИЙ КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКИЙ ТА МУЗЕЙНИЙ КОМПЛЕКС «МИСТЕЦЬКИЙ АРСЕНАЛ» www.artarsenal.in.ua Київ, вул. Лаврська, 12, тел. (044) 288-51-22 «Український ландшафт. По той бік відчаю...» (до 7 вересня) Масштабний проект представляє сучасну фотографію, живопис, графіку в рамках кількох виставок. Час роботи: з 11.00 до 20.00

ГАЛЕРЕЯ «ТРИПТИХ АРТ» www.triptych-art.com Київ, вул. Десятинна, 13, тел. (044) 279-09-49 Борис Фірцак «Шмати». Живопис (до 9 вересня)

МУЗЕЇ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК «СОФІЯ КИЇВСЬКА» www.nzsk.org.ua Київ, вул. Володимирська, 24, тел. (044) 278-26-20 Виставкові зали «Хлібня» «Уся правда про Крим (пленерні хроніки)». Живопис, графіка (до 30 вересня) Представлено понад 100 картин, виконаних українськими художниками кількох поколінь за більш ніж півстоліття мистецького «освоєння» Криму. Роботи демонструють усе можливе різноманіття манер і колористично-формальних рішень – від дбайливого і точного відтворення натурного мотиву до декоративних узагальнень. Більшість робіт надані родинами художників та приватними колекціонерами і в музейному контексті показуються вперше. Час роботи: з 10.00 до 18.00, ср. – з 10.00 до 17.00. НАЦІОНАЛЬНИЙ ХУДОЖНІЙ МУЗЕЙ УКРАЇНИ www.namu.kiev.ua Київ, вул. М. Грушевського, 6, тел. (044) 278-13-57 Проект «Анатолій Сумар» (до 21 вересня)

Анатолій Сумар. Бульвар Шевченка, 1962 р.

ГАЛЕРЕЇ ГАЛЕРЕЯ «PETE-ART» www.pit-art.com Київ, вул. Костьольна, 6, тел. (044) 278-26-31 Ольга Босак «Живи кольорово!» Живопис (із 4 вересня) Час роботи: вт.-пт. – з 12.00 до 20.00, сб., нд. – 12.00 до 18.00, пн. – вихідний. ГАЛЕРЕЯ «ПАРСУНА» www.parsuna.ua Київ, вул. Хорива, 43, тел. (044) 425-24-15 Виставка «Янголи надії» (до 15 вересня) Авторські ляльки українських художників. Текстильні квілти. Час роботи: з 10.00 до 18.00, сб. – з 11.00 до 17.00, нд. – вихідний.

«Лебедине озеро. Сучасна версія» 13 (12.00) – Ю. Русинов «Дюймовочка» 13 – Київ Модерн-Балет: «Кармен. TV» (на музику Ж. Бізе) 14 (12.00) – О. Білаш «Пригоди Буратіно» Вартість квитків: 20–200 грн. АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЮНОГО ГЛЯДАЧА НА ЛИПКАХ www.tuz.kiev.ua Вул. Липська, 15/17, тел. 253-62-19

«Пастка для одинака». Фото надане театром

«Вишневий сад». Фото Вадима Куліченка

Час роботи: з 11.00 до 19.00, нд. – до 18.00, пн. – вихідний. АРТ-ЦЕНТР «Я ГАЛЕРЕЯ» www.yagallery.com.ua Київ, вул. Хорива, 49б, тел. (044) 492-92-03 Олег Грищенко «Процвітання» (до 13 вересня) Експериментуючи з класичною графікою, Олег Грищенко продовжує випробовувати її на різних носіях. А також у просторі, який слугує імітацією природного світу. Із оптимізмом заглядаючи у майбутнє, художник марить «процвітанням», яке вбачається не стільки в буквальному цвітінні, скільки в розвитку соціального середовища, суголосного викликам часу. Час роботи: з 10.00 до 19.00, нд. – вихідний.

НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА www.ft.org.ua Пл. Івана Франка, 3, тел. 279-59-21 (каса)

Фотовиставка Тараса Полатайка «Війна. 11 портретів» (до 14 вересня) Час роботи: ср., чт., нд. – з 10.00 до 18.00, пт. – з 12.00 до 19.00, сб. – з 11.00 до 18.00, пн., вт. – вихідні. НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДНОГО ДЕКОРАТИВНОГО МИСТЕЦТВА www.mundm.kiev.ua Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 29, тел. (044) 280-13-23 Андрій Сухорський. Різьблення по дереву (до 15 вересня) Час роботи: з 10.00 до 18.00, вт. – вихідний.

КИЇВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ДРАМИ І КОМЕДІЇ НА ЛІВОМУ БЕРЕЗІ ДНІПРА www.drama-comedy.kiev.ua Просп. Броварський, 25, тел. 517-89-80 (каса) (Відкриття 37-го театрального сезону) Основна сцена 6 – Дж. Керр «З коханими не розслабляйтеся» прем’єра 7 – Х. Бергер «Брешемо чисту правду» 9 – М. Камолетті «Ідеальна пара» 10 – А. Герні «Сільвія» 11 – І. Шоу «Так скінчилося літо...» 12 – Д. Таборі «Майн кампф, або Шкарпетки у кавнику» 13 – Ю. Коваль «Радість сердечна, або Кепка з карасями» 14 – Р. Баер «Чотири причини вийти заміж» Вартість квитків: 40–120 грн. Мала сцена 7 (15.00) – П. Нотт «Дві дамочки у бік півночі» 13 (15.00) – М. Коляда «Дні пролітають зі свистом…» 14 (15.00) – Н. Птушкіна «Ти, якого любить душа моя...» Вартість квитків: 60–100 грн.

Борис Фірцак. Шмата, 2014 р.

ТЕАТРИ

Анатолій Сумар (1933–2006) досі належить до загадкових і маловивчених художників епохи хрущовської «відлиги» кінця 1950 – початку 1960-х. Його картин не має жоден музей, а творчість була відкрита глядачам лише у 1990-му – після 27 років мовчання і забуття. Дослідники називають художника «останньою білою плямою на мапі українського мистецтва ХХ століття», «містком між авангардним і сучасним мистецтвом».

«Швейк». Фото Валерії Ландар

2 – Я. Гашек «Швейк» 3 – «Едіт Піаф. Життя в кредит» 4 – М. Гоголь «Одруження» 5 – В. Шекспір «Приборкання норовливої» 6 – Е. Йонеско «Носороги» прем’єра 7 (12.00) – Г. Квітка-Основ’яненко «Шельменко-денщик» 7 – «Жона є жона…» (за А. Чеховим) 9 – Н. Ворожбит «Квітка Будяк» 10 – П.-О. Бомарше «Весілля Фігаро» 11 – Г. Горін «Кін IV» 12 – Л. Толстой «Живий труп» 13 (12.00) – І. Карпенко-Карий «Мартин Боруля» 13 – О. Кобилянська «В неділю рано зілля копала…» 14 – А. Чехов «Чайка» Вистави для дітей 14 (12.00) – «Попелюшка» Вартість квитків: 20–250 грн. НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ www.rusdram.com.ua Вул. Б. Хмельницького, 5, тел. 234-42-23 (каса) (Відкриття 89-го театрального сезону) 12 – Леся Українка «У полоні пристрастей» (Камінний господар) 13 – «Нахлібник» (за І. Тургенєвим) 14 – «Всюди один…» Нова сцена 5–9 – Ф. Ведекінд «Пробудження весни» 14 (12.00) – А. Ніколаї «Жінка і чиновник» Вартість квитків: 10–200 грн.

«Дві дамочки у бік півночі». Фото Євгена Чекаліна

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРЕТИ www.operetta.com.ua Вул. Велика Васильківська, 53/3, тел. 287-26-30 (Відкриття ювілейного 80-го театрального сезону) 14 – Гала-концерт Вартість квитків: 20–150 грн. АКАДЕМІЧНИЙ МОЛОДИЙ ТЕАТР www.molody.kiev.ua Вул. Прорізна, 17, тел. 278-73-92 (каса) (Відкриття 36-го театрального сезону) 7 – Ф. Шиллер «Підступність і кохання» прем’єра 11 – Г. Квітка-Основ’яненко «Сватання на Гончарівці» 12 – М. Ердман «Гоголь-моголь з двох яєць» 13 – І. Жаміак «Потрібні брехуни!» прем’єра 14 – П. Гладилін «Афінські вечори» Камерна сцена 7 – К. Малініна «Неймовірна історія кохання» 9 – В. Сароян «Я знайду тебе, тому, що кохаю!» прем’єра 10 – А. Дуус «Гра в Бога» 12 – І. Вілквіст «Сволота» 14 – О. Савченко «Бери, люби. тікай!» Мікросцена 10 – А. Уеда «Розпуста змії» прем’єра Вартість квитків: 40–120 грн.

«Розпуста змії». Фото Віоли Соколан

КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРИ І БАЛЕТУ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА www.musictheatre.kiev.ua Вул. Межигірська, 2, тел. 425-31-16 (Відкриття 33-го театрального сезону) 6 (12.00) – Музичні класики. Класик 3-й «Оперна абетка для дітей та їхніх батьків» прем’єра 7 (12.00) – П. Чайковський «Спляча красуня» 10 – С. Прокоф’єв «Ромео і Джульєтта» 11 – Театралізований вечір романсів «Средь шумного бала…» 12 – Київ Модерн-Балет: П. Чайковський

Велика сцена 5 (18.00) – Т. Шевченко «Сон» 6 (12.00), 14 (12.00) – М. Френкель «Ле тяб бет» 6 – А. Чехов «Вишневий сад» 7 (12.00) – «Казкові мандри» (за Г. Х. Андерсеном) 13 (12.00) – М. Твен «Пригоди Тома Сойєра» Мала сцена 7 – В. Мережко «Ігри вночі» 12 – І. Афанасьєв «Шиндай» 13 (11.00) – К. Драгунська «Догоридригом» 13 (18.00) – А. Курейчик «Обережно, жінки!» 14 (11.00) – Т. Власова «Велосипед з червоними колесами» 14 (18.00) – О. Галін «Сирена та Вікторія» Вартість квитків: 35–70 грн. КИЇВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК www.akadempuppet.kiev.ua Вул. М. Грушевського, 1а, тел. 278-58-08 (Відкриття 87-го театрального сезону) 6 (11.00) – Г. Усач, С. Єфремов «Троє поросят» 6 (13.00) – В. Орлов «Золоте курча» 6 (15.00) – Є. Шварц «Попелюшка» 6 (17.00) – О. Толстой «Золотий ключик» 7 (11.00) – М. Петренко «Про Курочку Рябу та Сонечко Золоте» 7 (13.00) – С. Ципін «Солом’яний бичок» 7 (15.00) – А. Дєжуров «Царівна-жаба» 7 (17.00) – Ю. Сікало (за Ш. Перро) «Кіт у чоботях» 13 (11.00) – Є. Гімельфарб «Вовк і козенята» 13 (13.00) – Г. Владичина «Слоненя» 13 (15.00) – М. Астрахан, Є. Жуковська «Нові пригоди Піфа» 13 (17.00) – Є. Тараховська «За щучим велінням» 14 (11.00), 28 (11.00) – Н. Гернет «Гусеня» 14 (15.00) – В. Швембергер «Марійка і Ведмідь» 14 (17.00) – Н. Гернет «Чарівна лампа Аладдіна» Вартість квитків: 40 грн. Вистави для дорослих 12 – І. Шток «Божественна комедія» Вартість квитків: 50 грн. КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК www.puppet-theater.kiev.ua Вул. Миропільська,1, тел. 513-15-00 (Відкриття 31-го театрального сезону) 6 – М. Супонін «Коза-дереза» прем’єра 7 – Г. Усач, С. Єфремов «Котик та Півник» 14 – А. Попеску «Сонячний промінь» Початок вистав об 11.00 та 13.00 Вартість квитків: 30 грн. У приміщенні театру 13 – Н. Осипова «Півтори жмені» (вистава Чернівецького обласного академічного театру ляльок) АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР «КОЛЕСО» www.teatr-koleso.kiev.ua Андрiївський узвiз, 8, тел. 425-04-22 (Відкриття 27-го театрального сезону) 2, 6, 9 – «У Києві на Подолі, або «Гдє ві сохнітє бєльйо?» 3, 4 – Ж. Ануй «Генерали у спідницях» 7 – «Пристрасті дому пана Г.-П.» (за Оленою Пчілкою) 12, 13, 14 – Ф. Дюрренматт «Портрет планети» прем’єра Камінна зала 5, 6 – Францобель «Приборкання норовливої» Вартість квитків: 50–150 грн. АКАДЕМІЧНИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР НА ПОДОЛІ www.theatreonpodol.com Андріївський узвіз, 20б, тел. 425-54-89 Театральна вітальня 11, 12 – «Вернісаж на Андріївському» прем’єра

13 – А. Крим «Лист Богу» 14 – Р. Тома «Пастка для одинака» Вартість квитків: 50–70 грн. НОВИЙ ТЕАТР НА ПЕЧЕРСЬКУ www.newtheatre.kiev.ua Вул. Немировича-Данченка, 5, тел. 285-65-50 11, 12 – «Salida Cruzada – 8 кроків танго» 13 (18.00) – Р. Шиммельпфенніг «Під тиском» (Push up 1–3) 14 (18.00) – Е.-Е. Шмітт «Розпусник» Вартість квитків: 80–100 грн. КИЇВСЬКА АКАДЕМІЧНА МАЙСТЕРНЯ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА «СУЗІР’Я» www.suzirja.org.ua Вул. Ярославів Вал, 14б, тел. 272-41-88 5, 6 – П. Пальмад, К. Дютюрон «Схоже на щастя» прем’єра 7 – І. Афанасьєв «Самотня леді» (бенефіс з. а. Ксенії Ніколаєвої) 9 – А. Чехов «Вогні» 11 – Е.-Е. Шмітт «Оскар –Богу» 12 – Ж.-Ж. Брікер, М. Ласег «Те, що приховують французи» 13 – Ж. Ануй «Антігона» 14 – Т. Вільямс «Страх бажання» Вартість квитків: 50–150 грн. НОВИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР www.nut.kiev.ua Вул. Михайлівська, 24ж, тел. 279-32-78 Верхня сцена 6 – «Три анекдоти на одну тему» 7 – Т. Уїльямс «Скляний звіринець» 12 – Н. Уварова «Шахрайки?.. Лесбійки?!! Красуні!» 13 – А. Чехов «Беззахисні створіння» 14 – Ж. Кокто «Читай, читай свою газету» Нижня сцена 5 – Р. Горбик «Нєвинасімі люди» прем’єра Вартість квитків: 80 грн. Театр «Сонечко» («Божья коровка») Верхня сцена 6 – В. Орлов «Золоте курчатко» 7 – Н.Уварова «Сонечко рятує світ» прем’єра 13 – С. Козлов «Як Левенятко і Черепаха співали пісню» 14 – Н. Уварова «Фізкультура для Баби-Яги» Початок вистав о 12.00

Нижня сцена 14 – Г. Остер «Весняна казка» Початок вистав об 11.00 Вартість квитків: 50 грн. КИЇВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ МУЗИЧНО-ДРАМАТИЧНИЙ ЦИГАНСЬКИЙ ТЕАТР «РОМАНС» www.teatr-romans.com.ua Пр. Перемоги. 38, тел. 455-37-37 (Відкриття 22-го театрального сезону) 12 – Циган і в Африці циган прем’єра 13 – Любов моя – гітара НАЦІОНАЛЬНИЙ БУДИНОК ОРГАННОЇ ТА КАМЕРНОЇ МУЗИКИ www.organhall.kiev.ua Вул. Велика Васильківська, 77, тел. 528-31-86 (Відкриття 34-го концертного сезону) 6 – Н. а. І. Калиновська (орган), н. а. В. Кошуба (орган), з. а. В. Балаховська (орган), Г. Бубнова (орган), І. Харечко (орган), М. Сидоренко (орган) 9 – Камерний ансамбль «Київ-брасс», з. а. А. Ільків (труба), з. а. В. Балаховська (орган) 10 – Національна заслужена академічна капела «Думка», Д. Вільке (орган) Німеччина 11 – Камерний ансамбль «Київ», С. Котко (колоратурний бас), з. а. В. Балаховська (орган) 12 – М. Сидоренко (орган) 14 – Оркестр ансамблю класичної музики імені Б. Лятошинського, з. д. м. Б. Пліш (диригент), н. а. А. Баженов (скрипка), н. а. І. Кучер (віолончель), з. а. Ю. Кот (ф-но)

Національна заслужена академічна капела «Думка»

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЦИРК УКРАЇНИ www.circus.kiev.ua Пл. Перемоги, 2, тел. 486-39-27 (каса) Нова програма «Магічне коло» (із 11 вересня) Вартість квитків: 50–150 грн. Примітка У репертуарі можливі зміни Початок вистав о 19.00, якщо не зазначено інший час

оголошення

ДО УВАГИ ОСІБ, ЩО НАВЧАЮТЬСЯ ТА АБІТУРІЄНТІВ ДОНЕЦЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ МУЗИЧНОЇ АКАДЕМІЇ ІМЕНІ С. С. ПРОКОФ’ЄВА ТА ЛУГАНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АКАДЕМІЇ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ Міністерство культури України повідомляє, що вищі навчальні заклади культури і мистецтв, підпорядковані Мінкультури, розташовані в Луганську та Донецьку, працюють в штатному режимі за межами цих міст. Ректорат Донецької державної музичної академії імені С.С.Прокоф’єва працює на базі Маріупольського музичного училища (Донецька обл., м. Маріуполь, просп. Леніна, 5/62, адреса електронної пошти: donmusacademy@ukr. net, телефони для зв’язку: 050 708 33 68 – Данченко Наталія Григорівна; 050 216 78 38 – Макаренко Олексій Володимирович). Ректорат Луганської державної академії культури і мистецтв працює на базі

Міністерства культури України (адреса електронної пошти: lugiki@ua.fm, телефони для зв’язку: 050 532 49 74 – Росошанська Ольга Валентинівна; 050 535 46 70 – Бриль Марина Миколаївна). Строки подання заяв для вступу до зазначених вищих навчальних закладів, проведення вступних випробувань та зарахування до них визначаються розділом VІІІ Умов прийому до вищих навчальних закладів України в 2014 році, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 29.10.2013 № 1510, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 р. за № 1855/24387, та відповідними рішеннями вищих навчальних закладів.

Фахові випробування для вступу до Донецької державної музичної академії імені С. С. Прокоф’єва відбудуться в установлені строки на базі Маріупольського музичного училища. Фахові випробування для вступу до Луганської державної академії культури і мистецтв відбудуться в м. Києві (місце уточнюється) та на базі Сєвєродонецького музичного училища імені С.С.Прокоф’єва. Навчальний рік планується розпочати 1 жовтня. За інформацією ректорату Луганської державної академії культури і мистецтв прийнято рішення про організацію навчального процесу за дистанційною формою. Інформація для студентів

денної та заочної форм навчання щодо розкладу занять та он-лайн консультацій буде розміщено на сайті ЛДАКіМ після 15 вересня. З усіма питаннями щодо організації навчання в Донецькій державній музичній академії імені С.С.Прокоф’єва та Луганській державній академії культури і мистецтв необхідно звертатися за телефонами та адресами, зазначеними вище. Міністерство культури України висловлює щиру вдячність керівництву та колективам Маріупольського музичного училища таСєвєродонецького музичного училища імені С.С.Прокофєва за допомогу державним вищим навчальним закладам культури і мистецтв у цей скрутний час.

Черкаський академічний обласний український музичнодраматичний театр імені Т.Г.Шевченка оголошує конкурс на заміщення вакантних посад:

– заповнена особова картка П-2 з вклеєною фотокарткою, автобіографія, завірені відповідно до законодавства: – копія паспорта, – копія документа про освіту за відповідною спеціальністю, – витяг з трудової книжки (при наявності), – список зіграних ролей, – фотографії сцен з вистав, – CD та DVD-записи.

– завірені відповідно до законодавства: – копія паспорта, – копія документа про освіту за відповідною спеціальністю, – витяг з трудової книжки (при наявності).

– витяг з трудової книжки (при наявності).

- артист драми Вимоги до претендента: освіта відповідного професійного спрямування; вік: чоловіки – до 28 років, жінки – до 25 років; вокальні та пластичні дані. До прослуховування підготувати: байку, вірш, монолог, прозу, вокальний номер українського репертуару, вокальний номер сучасного репертуару, хореографічну або пластичну композицію. Перелік документів: – заява,

– артист оркестру Вимоги до претендента: Освіта відповідного професійного спрямування (скрипка, контрабас). Перелік документів: – заява, – заповнена особова картка П-2 з вклеєною фотокарткою, – автобіографія,

– помічник режисера Вимоги до претендента: – освіта відповідного професійного спрямування; – відданість театральній справі. Перелік документів: – заява, – заповнена особова картка П-2 з вклеєною фотокарткою, – автобіографія, – завірені відповідно до законодавства: – копія паспорта, – копія документа про освіту за відповідною спеціальністю,

Документи приймаються рекомендованими листами за адресою: 18001 м. Черкаси бул. Шевченка, 234, протягом 30 календарних днів після оприлюднення оголошення. Телефони для надання довідок: (0472) 36-07-20, 067-238-18-98. Конкурс відбудеться 16 вересня 2014 року об 11 год. в приміщенні Черкаського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т.Г.Шевченка за адресою: 18001 м. Черкаси бул. Шевченка, 234.

 БЕЗОПЛАТНЕ ОГОЛОШЕННЯ

Умови для публікацій безоплатних оголошень у тижневику «Культура і життя» 1. Подача оголошення будь-яким передбаченим для цього способом вважається письмовою згодою фізичної особи на обробку її персональних даних та їхню публікацію у відповідних межах. 2. Безоплатно приймаються приватні оголошення на теми, пов’язані з культурою (приватні уроки музики, вокалу, подарую книжку, картину, шукаю роботу в театрі, продаю музичний інструмент, приймаю замовлення на виготовлення народного одягу тощо). 3. Подана інформація друкується українською та російською мовами. 4. Безоплатні оголошення приймаються на вирізаних із газети купонах та – надісланих поштою; – по телефону/факсу +38 (044) 498–23–64; – за допомогою СМС-повідомлень на номер телефону +38 (067) 394–97–21 згідно з формою купона; – в редакції газети: Україна 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; – через електронну пошту згідно з формою купона nvu.kultura.sale@gmail.com. 5. На одному купоні можна замовити публікацію лише одного приватного оголошення. 6. Безоплатне оголошення публікується протягом двох тижнів із часу його отримання. 7. Кількість безоплатних оголошень від однієї фізичної особи не може перевищувати трьох за місяць. 8. Текст оголошення повинен починатися з предмета оголошення. 9. Оголошення про загублені документи приймаються лише в редакції. 10. Редакція залишає за собою право редакторських правок у поданому оголошенні. Інформація, яка не відповідає зазначеним умовам, НЕ ПУБЛІКУЄТЬСЯ. 11. Обсяг оголошення – до 25 слів. 12. Претензії з приводу затримки чи втрати оголошень, відправлених поштою, редакція не приймає. 13. Оголошення, подані для газети, надалі дублюватимуться на порталі uaculture.com. 14. Редакція може змінювати вимоги щодо змісту та умов публікації оголошень. 15. У випадку виявлення недобросовісної інформації (подання оголошення на чужі номери телефонів або адреси) редакція передає відповідні матеріали для розслідування правоохоронним органам. Редакція застерігає: відповідальність за інформацію в оголошеннях несуть їх подавачі, зміст поданого оголошення повинен відповідати вимогам чинного законодавства та нормам моралі.



Книжку можна придбати у видавництві за адресою: вул. Васильківська, 1 (ст. м. «Голосіївська») Довідки за тел.: (044) 498–23–64, (098) 335–99–94

14 липня минулого року помер Павло Степанович Сохань (1926–2013) – український історик, член-кореспондент НАНУ, директор Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАНУ.

Рідні збирають гроші на пам’ятник. Реквізити для поповнення карткового рахунку в грн.: Реквізити банку отримувача: МФО 300023 ОКПО 00039019 Транзитний рахунок 29243010000011 Назва банку: відділення «Ярославів Вал» ПАТ «Укрсоцбанк» У призначенні платежу вказати: ДЛЯ ПОПОВНЕННЯ СКР № 26257234070838 СОХАНЬ ЛІДІЯ ВАСИЛІВНА

Безоплатне оголошення

Текст оголошення _______________________ _____________________________________ _____________________________________ _____________________________________ _____________________________________ _____________________________________ Телефон ______________________________ ПІБ __________________________________ _____________________________________ Адреса ________________________________ _____________________________________ _____________________________________ Підпис _______________________________



К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 35, 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 35, 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

післямова

редактор Руслан ОНОПРІЄНКО

Мовчання муз

ДП «Національне газетножурнальне видавництво» ПРОПОНУЄ: Володимир МИШАНИЧ

«Гібридна» війна, яку розв’язала Росія, зачепила більшою чи меншою мірою всі області України. Вона відбувається не тільки на території Донеччини та Луганщини, але й у наших душах і мізках. ак чи інакше війна розділяє громадян України на тих, хто «за», і тих, хто «проти», засвідчує низьку культуру певних прошарків населення, обмеженість світогляду, відсутність взаємо-

Газета «Культура і життя»

розуміння, невміння й небажання вести діалог. Потрібно визнати, що протягом 23 років незалежності ми не спромоглися об’єднати країну, знайти ту ідею, яка би зцементувала націю, перетворила її на міцний моноліт. Натомість маємо ситуацію, описану у відомій байці Крилова «Лебідь, щука і рак», коли прагнення влади й регіонів України не збігаються, коли політичні та олігархічні угруповання, маючи різні інтереси, роздирають державу на шматки, діючи за принципом «поділяй і володарюй» і тим самим її ослаблюючи. Ми добре знаємо, у яких регіонах які клани правили і

Видавець

№ 35 (4607), 29 серпня – 4 вересня 2014 р.

Національне газетно-журнальне видавництво

Виходить із 7 жовтня 1923 року Свідоцтво про реєстрацію КВ № 1026 від 26.10.94 р.

Роман РАТУШНИЙ

Засновники

Міністерство культури України, Український комітет профспілки працівників культури, редакція газети

Черговий редактор Руслан ОНОПРІЄНКО

Адреса редакції

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65 nvu.kultura@gmail.com

Генеральний директор Видавнича рада

Сергій ВАСИЛЬЄВ, Олег ВЕРГЕЛІС, Яніна ГАВРИЛОВА, Валерій ГРИЦЕНКО, Вадим ДОРОШЕНКО, Віктор фон ЕРЦЕН, Олесь ЖУРАВЧАК, Наталка ІВАНЧЕНКО, Наталія КОВАЛЬ, Андрій КУРКОВ, Наталія ЛИГАЧОВА, Лариса НІКІФОРЕНКО, Руслан ОНОПРІЄНКО, Роман РАТУШНИЙ, Віталій САТАРЕНКО, Анатолій СЄРИКОВ, Артем СТЕЛЬМАШОВ, Ліліана ФЕСЕНКО, Антон ФІЛАТОВ

Адреса видавництва

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65

чому це стало можливим. Протягом двох десятиліть політики намагались розділити Україну на Схід і Захід, Північ і Південь, відшукуючи й витягаючи на поверхню все те, що справді нас роз’єднує, вміло на цьому спекулюючи, досягаючи своїх цілей. Історичний досвід, криваві результати діяльності влади свідчать про те, що ми йшли не тим шляхом, більш того – не знали, куди йти. А тому в обставинах, що склалися, потрібно більше уваги приділяти гуманітарній сфері, зокрема національній культурі, яку цілеспрямовано, свідомо й цинічно руйнували, щоб знищити нашу генетичну

Інтернет-портал http://uaculture.com Дизайн та верстка Сергій ЗАДВОРНИЙ Віддруковано в ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14 Тел.: (044) 581–68–15 e-mail: office@mega-poligraf.kiev.ua

Розповсюдження і реклама

Тел.: +38 (044) 498–23–64; +38 (098) 335–99–94 Редакція не публікує колективні листи та звернення Публікуючи проблемні матеріали, редакція, окрім спеціально обумовлених випадків, подає лише авторський погляд. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів «Культури і життя» – тільки з письмового дозволу редакції. © «Культура і життя», 2014

пам’ять, перетворити нас на яничар, які не знають роду й племені, на мовчазне й покірне стадо баранів, яким легко управляти. Єдиний шлях до стабілізації, досягнення миру та єдності нації пролягає через культуру. Культурні зв’язки, як ніщо інше, сприяють розвитку взаєморозуміння між народами, утвердженню загальнолюдських цінностей, створенню умов для забезпечення суспільного прогресу й суспільної згоди. І що грає тут важливішу роль, що впливає сильніше – буття на свідомість чи свідомість на буття, не можна визначити абстраговано. Потрібно розглядати кожен випадок окремо. Мистецтво, у всіх його проявах, впливає на формування в ранньому віці морально-етичних засад світосприйняття, закладає розуміння того, що є добро і що є зло. Воно нас вчить і виховує, впливає на нашу свідомість і підсвідомість. І навіть більше: мистецтво визначає соціально-політичний клімат, корелює настрої в суспільстві. Громадяни тієї країни щасливі, де панує мир, злагода, взаєморозуміння, толерантне ставлення до культури всіх народів, які в ній проживають, де немає національних чи будь-яких інших конфліктів, що є результатом дефективної, неповноцінної політичної системи, у якій порушуються принципи соціальної справедливості. Помиляються ті, хто думає, що можна побудувати заможну державу з високорозвинутою економікою, ігноруючи, не розвиваючи культуру. Шлях до економічного розквіту пролягає через культуру, і насамперед – національну. Альтернативи цьому шляхові нема.

ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ ТРИВАЄ Передплатна ціна на ІІ півріччя 2014 р.: 3 місяці – 44,10 грн; 5 місяців – 72,55 грн У передплатній ціні враховано вартість доставки до вашої поштової скриньки і вартість оформлення абонемента. Передплатний індекс

60969

Наклад 6 000

Ціна договірна