Журнал "Українська культура". - 1991. - № 5 by Національне газетно-журнальне видавництво

Сходячи на вершину Свята Вольності Нашої, найперше пом'янімо серцем і душею славних лицарів народних, які полягли в незчисленних герцях за те.

щоб ми стали НАРОДОМ. І в скорботі схилімо голови перед світлою пам'яттю тих, хто своїх голів не схиляв... Фото М. ГОЛЯКА.

НАШОМУ РОДУ —

ч у ^ п ц і

н а в ч а й т е с ь ,

с в о г о

н е

д р а й т е с ь .

НЕМА ПЕРЕВОДУ!

і л .

_ Шостого-сьомого червня у З а п о р і ж ж і відбудеться Всеукраїнський фестиваль народного мистецтва «Хортиця», присвячений 500-річчю з а п о р о з ь к о г о к о з а ц т в а . Й о г о м е т а — відтворення різнобарв'я національної творчості українського н а р о д у . С е р е д основних к у л ь т у р н о - м и с т е ц ь к и х з а х о д і в — к о н к у р с виконавців к о з а ц ь к о ї пісні, т е а т р а л і з о в а н а вистава « З а п о р о з ь к а Січ» у С о в у т и н і й б а л ц і на о с т р о в і Х о р т и ц я . Тут ж е в і д б у д е т ь с я с в я т о « К о з а ц ь к е к о л о » з в і д к р и т т я м запорозького куреня, містечка майстрів народного мистецтва, козацькими розвагами, куштуванням козацького кулешу тощо. За участю відомих художніх колективів і майстрів мистецтв України, Кубані, Дону буде влаштовано театралізоване в и д о в и щ е «Тії слави к о з а ц ь к о ї повік н е з а б у д е м » . У к л у б а х , б у д и н к а х к у л ь т у р и , б і б л і о т е к а х , м у з е я х , п а р к а х , на м а й д а н а х м і с т а в і д к р и ю т ь с я нові в и с т а в к и , п р о й д у т ь т в о р ч і з у с т р і ч і - к о н ц е р т и , к і н о ф е с т и в а л і , т е м а т и ч н і вечори, а на стадіоні «Металург» — художня виставка «Наша славна Україно, прабатьківська земле». О р г а н і з а т о р и - з а с н о в н и к и цієї м и с т е ц ь к о ї а к ц і ї , я к а н а д а л і п р о в о д и т и м е т ь с я р а з н а три р о к и , — М і н і с т е р с т в о к у л ь т у р и УРСР, виконком Запорізької обласної Ради народних депутатів, У к р а ї н с ь к и й ф о н д к у л ь т у р и , Т о в а р и с т в о у к р а ї н с ь к о ї м о в и імені Т а р а с а Ш е в ч е н к а , У к р а ї н с ь к е т о в а р и с т в о о х о р о н и пам'яток історії та культури, Всеукраїнська музична спілка, Інститут мистецтвознавства, ф о л ь к л о р у та етнографії імені М. Т. Рильського АН УРСР.

Міністерство культури УРСР, Товариство культурних зв'язків з українцями за к о р д о н о м , Український ф о н д к у л ь т у р и , В с е у к р а ї н с ь к а м у з и ч н а с п і л к а , У к р а ї н с ь к е товариство охорони пам'яток історії та культури, Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені М. Т. Р и л ь с ь к о г о , В о л и н с ь к а і Р о в е н с ь к а о б л а с н і Р а д и н а р о д них д е п у т а т і в о б ' є д н а л и з у с и л л я , щ о б п р о в е с т и 1 4 — 1 6 ч е р в н я перший Міжнародний фестиваль українського фольклору « Б е р е г и н я » . Він о д к р и в а є т ь с я н а З а м к о в о м у м а й д а н і Л у ц ь к а т е а т р а л і з о в а н и м с в я т о м « Д з в о н и над Л у ч е с ь к о м » ( т а к е й м е н н я к о л и с ь мав нинішній о б л а с н и й ц е н т р В о л и н і ) . В к р а є з н а в ч о м у м у з е ї б у д е р о з г о р н у т о х у д о ж н ю виставку « І о д н а нас є д н а є м о в а » . О б і ц я є с т а т и п о п у л я р н и м к і н о ф е с т и валь « Д ж е р е л а народні». Н а б е р е з і р і ч к и С т и р в і д б у д е т ь с я цікаве в и д о в и щ е « К у п а л ь с ь к и й в і н о ч о к » . Д и т я ч и й р о з д і л д і й с т в а н а з и в а т и м е т ь с я «Ранкові с у ц в і т т я » . Н а м а й д а н а х і в у л и ц я х Л у ц ь к а б у д у т ь п р о в е д е н і масові г у л я н н я . У р а м к а х традиційного літературно-мистецького свята «Лесина світлиця» в с е л і К о л о д я ж н е на Волині п р о й д у т ь з а х о д и до 120-річчя з дня народження Лесі Українки, присвячені подвижницькій р о б о т і п о е т е с и по з б и р а н н ю й с и с т е м а т и з а ц і ї н а р о д н о ї т в о р ч о с т і . П і д Б е р е с т е ч к о м , що на Р о в е н щ и н і , в у р о ч и щ і «Козацькі могили» відбудеться вшанування пам'яті запорозьких к о з а к і в т а у к р а ї н с ь к и х с е л я н , які т а м з а г и н у л и .

ШІРНЕЬР

І Е Л Ь Т Д А ЩОМІСЯЧНИЙ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІЙ ТА Л І Т Е Р А Т У Р Н О - М И С Т Е Ц Ь К И Й ІЛЮСТРОВАНИЙ ЖУРНАЛ ТРАВЕНЬ № 5 (821) В и х о д и т ь з ч е р в н я 1921 р о к у З А С Н О В Н И К И — М І Н І С Т Е Р С Т В О КУЛЬТУРИ РАДА

Видавництво «Радянська Україна»

Ч И 7 А И Ї І : ІЗ І-ІОМІЕРІ: ВСЕСВІТНЄ КУЛЬТУРИ

ДЕСЯТИРІЧЧЯ

РОЗВИТКУ

О Л Е Н Е Н К О Ю . Наші славні о б е р е г и . П р о д е я к і з а х о д и п о в і д з н а ч е н н ю 500-річчя З а п о р о з ь к о ї Січі т а п р о в е д е н н ю М і ж н а р о д н о г о ф е с т и в а л ю українського фольклору «Берегиня»

ДЕНИСЮК В. К у л ь т у р а в р я т у є світ. І н т е р в ' ю начальника Волинського обласного управління культури

ЗОЛОТІ

КЛЮЧІ

ПРАВДЮК О. Н е п о в т о р н і с т ь , с а м о б у т н і с т ь . Учасниками ф е с т и в а л ю «Берегиня» стануть найрізноманітніші колективи

СВЯТА С О Н Я Ч Н О Г О ЦИКЛУ МИЦИК В. Ясне-красне Купайло. Народні традиції — у с п а д к о в у в а т и й р о з в и в а т и , а не п е р е лицьовувати.

ОБКЛАДИНКИ:

Плакат художника Олега Б І Л О Г О до Міжнародного фестивалю українського фольклору «Берегиня».

1 3

Ч У Г У Є Н К О В. П і с н я в к о л и с ц і к о з а ц т в а . С л а в н о звісна Хортиця радо зустріне вдячних нащадків мужніх запорожців

СЛОВНИК

УКРАЇНСЬКОЇ

МІФОЛОГІЇ

Т К А Ч М „ Д А Н И Л Е В С Ь К А Н . Колись було звірно, а тепер — людно з

історії

нашої

культури. Про-

О Г Л О Б Л И Н О. Український родослівник. Л ю д и старої України. Григорій Долинський

ЗО

ЧЕПУРКО довження

Б.

Триєдиний

світ

культури.

Е К О Л О Г І Ч Н А С Л У Ж Б А «УК» НА ПЕРШІЙ СТОРІНЦІ

СКАРБИ МУЗЕЙНІ ШЕВЧЕНКО Ф. П і д л я г а ю т ь п о в е р н е н н ю ! К о з а ц ь кі к л е й н о д и м а ю т ь з а й н я т и своє м і с ц е на батьківщині

МАЛАНЮК Є. Н а р и с и Доба барокко Цими творчими заходами продовжується започаткована у п е р ш і р о к и п е р е б у д о в и р о б о т а по р о з в и т к у н а р о д н о ї х у д о ж н ь о ї т в о р ч о с т і , п о в е р н е н н ю д о ї ї ж и в о т в о р н и х витоків.

УРСР,

УКРАЇНСЬКИЙ Ф О Н Д КУЛЬТУРИ, ФЕДЕРАЦІЇ НЕЗАЛЕЖНИХ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ

М / Щ Е Н К О М . П р и р о д а з в і к у м у д р а . К р а с а збирається на карнавал

Д О В І Д К О В И И СТІЛ. Ш А Х И . « У к р а ї н с ь к а к у л ь т у р а » , 1991

36 38

ВСЕСВІТНЄ

ДЕСЯТИРІЧЧЯ Юрій

РОЗВИТКУ

КУЛЬТУРИ

ОЛЕНЕНКО.

міністр культури Української PCPf г о л о в а Н а ц і о н а л ь н о г о комітету Української PCP по проведенню В с е с в і т н ь о г о десятиріччя розвитку культури

Ц ародній художній культурі завжди належала особлива П р о л ь у с у с п і л ь н о м у ж и т т і . Н а в р я д чи м о ж н а назвати інше поле людської діяльності, яке б такою мірою концентрувало в собі д у х о в н е багатство к о ж н о ї нації. Сутність суспільної історії українського народу знайшла своє відображення в історичних хроніках і народних д у м а х , легендах, баладах і піснях, о б р я д о в і й творчості й малярстві. Уся духовна спадщина українців пройнята глибокою любов'ю до р і д н о ї з е м л і , б о р ц і в за к р а щ у н а р о д н у д о л ю , в ній — с а м а психологія нації, яка п р о т я г о м сторіч відстоювала свою незалежність і духовну самобутність. Високі моральні й культурні цінності українців — ф о л ь к л о р н е мистецтво, багатожанрова художня творчість, унікальні звичаї, обряди, р е м е с л а у своїх в е р ш и н н и х п р о я в а х у в і б р а л и в с е б е чи не все найкраще, чим володіє світова цивілізація. Та б у д е м о відвертими: нинішній стан національної художньої культури, на жаль, не повною мірою відповідає її історичному потенціалу, багатству талантів, народним традиціям. Відчутно далися взнаки негативні явища, що накопичилися у період застою, ідеологія і психологія котрого виявилися у недооцінці ролі духовної с ф е р и життя суспільства. І тільки тепер починаємо розуміти, яких втрат через це зазнали наш народ, наша к у л ь т у р а . Оновлення політичної і соціальної с ф е р , д е м о к р а т и з а ц і я духовного життя зумовили необхідність значного піднесення рівня культури суспільства, з б е р е ж е н н я і розвитку н а р о д н о ї творчості. Значну роль у цьому покликані відіграти грунтовно продумані довгострокові цільові програми. Торік уряд республіки згідно з концепцією розвитку культури, виробленою діячами культури, освіти і науки, схвалив Комплексну програму, яка ставить за мету зберегти і п р и м н о ж и т и набутки української к у л ь т у р и як оригінального, с а м о б у т н ь о г о історичного я в и щ а світової цивілізації. Д в о м а роками раніше Міністерство культури р а з о м з творчими організаціями, відомствами і установами почало реалізацію цільової комплексної програми «Народне мистецтво в культурі народу». П р о г р а м и б а з у ю т ь с я на таких основоположних принципах, як у т в е р д ж е н н я і збагачення культурної самобутності народу і кожної людини, р о з ш и р е н н я участі широких народних мас у культурному житті й творчих процесах. Тоді ж Україна стала однією з перших держав, де — за р е к о м е н д а ц і я м и Ю Н Е С К О — створено Національний комітет по проведенню Всесвітнього десятиріччя розвитку культури. Програма його діяльності охоплює комплекс акцій, проектів та ідей, спрямованих на ф о р м у в а н ня культурної політики на тривалу перспективу. Завдяки застосуванню в республіці, областях, районах і містах програмно-цільових методів роботи по з б е р е ж е н н ю і розвитку народної художньої творчості, зміні функцій і самої ролі управлінської ланки с ф е р и культури (головні із них п о л я г а ю т ь у ф о р м у в а н н і к о н ц е п ц і й і н а п р я м і в к у л ь т у р -

ного розвитку регіонів, розробці стратегії взаємодії з творчими й громадськими організаціями, координації діяльності різних відомств і установ у цій справі, усуненні бюрократичної регламентації, заорганізованості, необгрунтованих заборон) усе відчутнішою стає необхідність відновлення історикокультурних, народно-обрядових свят і звичаїв, усіх кращих з р а з к і в ф о л ь к л о р у , ч и с т о д ж е р е л ь н и х м о т и в і в у пісні, м у з и ц і , танці. Щ о б д а т и новий поштовх р о з в и т к у н а р о д н о г о мистецтва, Міністерство культури разом з творчою громадськістю започаткувало щ о р і ч н е п р о в е д е н н я масових свят хорової пісні, ф о л ь к л о р н и х ф е с т и в а л і в , виставок-ярмарків творів народного образотворчого і декоративного мистецтва. Розпочато важливу громадсько-державну справу — спорудження Співочих полів, фольклорних театрів, музеїв н а р о д н о ї а р х і т е к т у р и і побуту не тільки у великих культурних центрах, а й районах та м і с т а х . П е р ш і такі к о м п л е к с и багатоцільового призначення вже успішно діють у Тернополі, Полтаві, Хмельницькому, Львові, на черзі—створення Кобзарського поля у Каневі, архітектурно-ландшафтних а м ф і т е а т р і в у інших містах. З а з н а ч и м о : с п о р у д ж е н н я нових об'єктів велося переважно м е т о д о м народної будови, що свідчить про з р о с т а ю ч и й потяг л ю д е й до творчості. Сьогодні відкриваються, як ніколи, широкі можливості д л я с е р й о з н и х з м і н н а ниві к у л ь т у р и . М и а к т и в н о п і д т р и м а л и воістину всенародну зацікавленість с в о ї м и витоками, істор і є ю міста, району, с е л а . Нині в а ж к о назвати населений пункт, де б не б у л о г р о м а д с ь к о г о м у з е ю . Багато з них стали справді народними. П р а ц ю є м о над відродженням осередків традиційного мистецтва та х у д о ж н і х р е м е с е л , с т в о р е н н я м регіональних центрів народного мистецтва. У планах роботи Міністерства культури, підтриманих багатьма творчими організаціями, на чільному місці — програма збереження вікопомних традицій, відзначення 500-річчя запорозького козацтва. Запорозька Січ, коз а ц т в о — святині у к р а ї н с ь к о г о н а р о д у , видатне явище в історії, суспільно-політичному житті Європи. Тому в співдружності з багатьма зацікавленими відомствами ми зосередили з у с и л л я на к о н к р е т н и х акціях. У з а к л а д а х к у л ь т у р и і мистецтва, виробничих колективах, історичних місцях розташування козацьких січей, на інших пам'ятних територіях протягом кількох років б у д у т ь проводитися дні козацької слави, музично-хорові, кобзарські, ф о л ь к л о р н і свята. У Батурині (Чернігівщина) — колишній резиденції українських гетьманів і важливому політичному центрі Лівобережної України другої половини X V I І століття — намічено створення м у з е ю історії українського гетьманства і козацтва. П е р е д б а ч е н о о б с т е ж е н н я пам'ятних місць, пов'язаних з істор і є ю з а п о р о з ь к и х козаків, р о з т а ш у в а н н я м козацьких січей, паланок, поселень, могил, упорядкування національних

с в я т и н ь , в с т а н о в л е н н я п а м ' я т н и х знаків, ш и р о к и й п о к а з у м у з е я х реліквій запорозьких козаків. Д о п о м о г т и нам в п а м ' я т к у в а т и , щ о п а ф о с н а ш о г о ж и т т є у т в е р д ж е н н я сягас у г л и б и н у с т о л і т ь , — т а к о ю £ м е т а В с е у к раїнського фестивалю народного мистецтва «Хортиця». Д о к л а д е м о всіх з у с и л ь , щ о б в і н став с п р а в д і в с е н а р о д н и м святом, щоб художніми засобами переконливо відобразив глибинну п с и х о л о г і ю к о з а ц т в а , я к е д а л о світові н е п е р е в е р шені з р а з к и л и ц а р с т в а , п о б р а т и м с т в а , т о в а р и с ь к о ї с а м о п о жертви. О к р і м мистецьких заходів, програмою фестивалю «Хортиця» передбачено розпочати створення на місці славнозвісного осередку героїчної української вольності історико-культурного та л а н д ш а ф т н о г о заповідника з М е м о ріалом запорозького козацтва. ерегиня... її одвічний символ, котрий допомагав у п р о д о в ж с т о л і т ь у б е р і г а т и від з а б у т т я н а ш у п і с н ю , нашу д у м у , н а ш у і с т о р і ю і родовідну пам'ять, в о л е л ю б н и й д у х , привабив д о М і ж н а р о д н о г о ф е с т и в а л ю у к р а ї н с ь к о г о ф о л ь к л о р у с о т н і учасників не т і л ь к и з р і з н и х р е г і о н і в У к р а ї н и , с о ю з н и х р е с п у б л і к , а й із П о л ь щ і , Р у м у н і ї , Угорщини, Франції, Канади, Сполучених Штатів Америки. В о н и п р а г н у т ь з б у д у в а т и надійні м о с т и є д н а н н я м і ж у с і м а у к р а ї н ц я м и , о д у х о т в о р е н и м и п р а д а в н ь о ю Б е р е г и н е ю . Головна м е т а ф е с т и в а л ю — о б м і н д о с в і д о м , н а л а г о д ж е н н я д у ховних зв'язків з у к р а ї н ц я м и , к о т р і п р о ж и в а ю т ь в і н ш и х р е с п у б л і к а х С Р С Р і за к о р д о н о м .

І н к о л и м о ж н а п о ч у т и : а чи не з а б а г а т о у в а г и ф е с т и в а л я м , святам, оглядам, а д ж е на це витрачаються чималі кошти? Чи п о т р і б н і Співочі поля? Т у т с л і д п о м і р к у в а т и з в а ж е н о , вдумливо. Народна м у д р і с т ь застерігає: скупий платить двічі. Д о чого п р и з в е л а е к о н о м і я н а к у л ь т у р і — в і д о м о . С в о г о часу п р и й м а л и с я постанови, я к и м и у ч а с н и к а м х у д о ж н ь о ї с а м о д і я л ь н о с т і з а б о р о н я л о с ь в и ї ж д ж а т и з к о н ц е р т а м и . П і с л я тих вказівок більше півмільйона аматорів залишили х у д о ж н ю самодіяльність. А Україна завжди, споконвіку була співочою з е м л е ю . В і д р а д н о , що с ь о г о д н і у наших р е с п у б л і к а н с ь к и х пісенних святах на Співочих п о л я х в и я в л я ю т ь б а ж а н н я в з я т и у ч а с т ь л ю б и т е л і х о р о в о г о співу з у с і х б е з в и н я т к у о б л а с т е й , гості з інших р е с п у б л і к та к р а ї н . О с о б л и в о п р и є м н о , що с е р е д них ч и м а л о д и т я ч и х х о р і в . В п е в н е н и й : ц е о д и н з реальних шляхів повернути народові пісню. Народна творчість була і є життєдайним г е н о ф о н д о м усього духовного ж и т т я , о т ж е , й оберігати її від занепаду, руйнування — з а в д а н н я надзвичайно в а ж л и в е . Б е з д у х о в н о , а м о р а л ь н о б у л о б з м и р и т и с я з тим, щоб прекрасне поле національної культури затопталося, забур'янилося. С ь о г о д н і народна художня творчість набуває особливого,

Заслужений народний самодіяльний ансамбль «Колос» із села Торчин Луцького району з великим успіхом демонстрував перлини волинського фольклору й за тисячі кілометрів од рідного краю. Композиція вона».

«Калина

чер[мямим

багато в чому вирішального значення. Вона покликана сприяти подоланню застарілих стереотипів мислення, протидіяти рецидивам ворожнечі, відчуження між людьми. У травні м и н у л о г о р о к у К и ї в вітав у ч а с н и к і в М і ж н а р о д н о г о фестивалю ф о л ь к л о р у . Ідеї, висловлені мовою народного м и с т е ц т в а , с т а л и о д н а к о в о д о р о г и м и д л я всіх, н е з а л е ж н о від н а ц і о н а л ь н о с т і , політичних п о г л я д і в , в і р о с п о в і д а н ь , о с о б и с т о ї долі. Т о м у й панували на ф о р у м і майстрів народної творчості а т м о с ф е р а доброзичливості, непідробний інтерес до самобутніх культур різних народів. Фестивальна акція перетворилася на зустріч друзів, об'єднаних спільною турботою, п р а г н е н н я м в и к о р и с т а т и х у д о ж н ю к у л ь т у р у у високих, гуманних цілях. Водночас ми відчуваємо п о т р е б у в істотному вдосконаленн і п і д г о т о в к и свят н а р о д н о ї т в о р ч о с т і , ф о л ь к л о р н и х ф е с т и в а л і в , б і л ь ш в и м о г л и в о м у д о б о р і р е п е р т у а р у , з р а з к і в аутентичного ф о л ь к л о р у , компетентній розробці технології репетиційного процесу, копіткій роботі з хормейстерами, диригентами, р е ж и с е р а м и . У ж е п о р а з а с т о с у в а т и нові принципи п і д г о т о в к и п і с е н н и х с в я т : ї м т р е б а н а д а т и конкурсного характеру, щ о б право на участь виборювалося в регіонах. М о ж л и в о , це право варто надавати п е р е м о ж ц я м традиційного конкурсу хорів імені М. Леонтовича. Н а ж а л ь , м и щ е н е о с т а т о ч н о в і д і й ш л и о д п о м п е з н о с т і при п р о в е д е н н і ф о л ь к л о р н и х т а і н ш и х м а с о в и х с в я т . Буває, миримося з невибагливим с м а к о м , втратою відчуття міри у р е ж и с е р с ь к о - п о с т а н о в о ч н і й р о б о т і . Ч а с т к у своєї вини мусять визнати й творчі спілки, товариства, організації, в н е с о к яких у с п р а в у в і д р о д ж е н н я н а р о д н о г о м и с т е ц т в а м і г би бути відчутнішим. Необхідне осмислення історії народної творчості та їг н и н і ш н ь о г о с т а н у , щ о б в е с т и ц ю с п р а в у н а науковій основі. К о н ч е п о т р і б н о , щ о б п і д час ф е с т и в а л ю « Б е р е г и н я » б у л о п р о д о в ж е н о науковий аналіз функціонування фольклору, р о з п о ч а т и й м и н у л о г о р о к у н а с и м п о з і у м і « Ф о л ь к л о р і сучасний с в і т » п і д час М і ж н а р о д н о г о ф е с т и в а л ю ф о л ь к л о р у в К и є в і . За « к р у г л и м с т о л о м » у Л у ц ь к у варто всебічно обговорити животрепетні проблеми і виробити рекомендації щ о д о з б е р е ж е н н я й захисту перлин народної творчості від бездумної експлуатації, комерції, підміни традиційних фольклорних ф о р м сумнівними літературно-музичними та режисерськими підробками. Стало гарною традицією розгортати в місцях проведення ф е с т и в а л і в м і с т е ч к а м а й с т р і в д е к о р а т и в н о - п р и к л а д н о г о мист е ц т в а . Так б у д е і в Л у ц ь к у т а З а п о р і ж ж і . Д л я н а р о д н и х умільців це чудова лабораторія і школа досвіду. Українські вишивка, ткацтво, плетіння, кераміка, х у д о ж н є різьблення,

Р Г И | декоративний р о з п и с , інші види народного мистецтва яскраво в і д т в о р ю ю т ь б а г а т о г р а н н е ж и т т я н а р о д у , в в о д я т ь у світ чарівних о б р а з і в , б у д я т ь п а м ' я т ь про р і д н е м и н у л е , спрямовують у майбутнє. Згідно з програмою «Народне мистецтво в культурі н а р о д у » має б у т и з д і й с н е н о р я д з а х о д і в щ о д о в і д р о д ж е н н я осередків декоративно-прикладного мистецтва, підтримки носіїв н а р о д н и х м и с т е ц ь к и х т р а д и ц і й . В в а ж а є м о в а ж л и в и м напрямом діяльності й обов'язком Міністерства культури, Національного комітету по проведенню Всесвітнього десятиріччя р о з в и т к у к у л ь т у р и , н о в о с т в о р е н и х С п і л к и м а й с т р і в народного мистецтва України, Асоціації майстрів народної творчості і художніх р е м е с е л ф о р м у в а н н я у т р у д я щ и х , молоді розуміння важливості збереження культурної спадщини, в и х о в а н н я п о ч у т т я о с о б и с т о ї п р и ч е т н о с т і д о с ь о г о д е н ня і майбутнього рідної культури. Ф о л ь к л о р н о - е т н о г р а ф і ч н і центри, осередки художніх ремесел, об'єднання і студії н а р о д н о г о м и с т е ц т в а к о н ч е н е о б х і д н і , ї х с т в о р е н н я — справа всіх, х т о у б о л і в а є за д у х о в н е в і д р о д ж е н н я н а ц і ї .

країнці завше жили у тісному контакті з іншими народами. На принципах д о б р о с у с і д с ь к о ї взаємоповаги будували своє життя, зберігали традиції і звичаї. За час с к л а д н о ї і с т о р і ї с в о г о р о з в и т к у у к р а ї н с ь к а к у л ь т у р а , з р о з у м і л о , з а з н а л а глибинних впливів, о р г а н і ч н о г о н а ш а р у вання е л е м е н т і в інших культур. Вона утверджувалася у с п і л к у в а н н і з к у л ь т у р а м и всіх н а ц і о н а л ь н и х г р у п , що н а с е л я ю т ь нашу р е с п у б л і к у . Нинішні с у с п і л ь н о - п о л і т и ч н і п е р е т в о р е н н я з у м о в и л и а к т и візацію діяльності державних і громадських організацій, органів, у с т а н о в і з а к л а д і в к у л ь т у р и щ о д о р о з в и т к у національних культур. У ж е кілька років діє республіканський культурно-освітній центр « Д р у ж б а » , с т в о р ю ю т ь с я національно-культурні товариства. Міністерство культури у плідному с п і в р о б і т н и ц т в і з ними в ж и в а є з а х о д і в з м е т о ю р о з в и т к у театрального і музичного мистецтва, підготовки творчих кадрів для закладів культури в місцях компактного проживання н а ц і о н а л ь н и х г р у п . Відновлено діяльність аматорських художніх колективів: у М а р і у п о л і почав п р о в о д и т и с я ф е с т и в а л ь г р е к і в П р и а з о в ' я «Мега юрти», в Одеській області — народні свята молдавського фольклору «Мерцишор» і «Хори Сатулуй», болгарської і г а г а у з ь к о ї т в о р ч о с т і « С е л і в р і є » . Нові м и с т е ц ь к і т р а д и ц і ї увійшли в життя угорців і румунів Закарпаття, пожвавилася р о б о т а а н с а м б л і в і творчих о б ' є д н а н ь п о л я к і в , є в р е ї в , т а т а р . В і д б у л о с я в ж е три і н т е р н а ц і о н а л ь н и х с в я т а к у л ь т у р и і н о е т нічного населення У к р а ї н и — «Хороводи д р у ж б и » . О д н а к к а р д и н а л ь н е в и р і ш е н н я в с ь о г о к о м п л е к с у питань щ о д о

з б е р е ж е н н я і р о з в о ю і н о е т н і ч н и х н а ц і о н а л ь н и х к у л ь т у р на У к р а ї н і з а л е ж а т и м е від т о г о , я к у к о н ц е п ц і ю к у л ь т у р н о національного розвитку народів б у д е вироблено на державн о м у рівні, які з а с о б и ( п р о е к т у в а н н я основних т е н д е н ц і й культурних процесів у середовищі н а ц і о н а л ь н и х груп, визначення і н ф р а с т р у к т у р культурного розвитку, створення умов д л я ф о р м у в а н н я системи культурних інститутів, забезпечення державних гарантій захисту національних культур) використовуватимуться. Кожна національна культура, будучи с у в е р е н н о ю , в с е ж не м о ж е з а л и ш а т и с я т і л ь к и в с в о ї х р а м к а х , не м о ж е бути замкнутою. Д о б р і перспективи д л я взаємозбагачення культур відкриває н е щ о д а в н о п і д п и с а н и й с п і л ь н и й П р о т о к о л про с п і в р о б і т ництво між Міністерством культури У Р С Р і Міністерством к у л ь т у р и С Р С Р . Він п е р е в о д и т ь с т о с у н к и м і н і с т е р с т в і з площини вертикальних відносин у площину горизонтальних. С п і в р о б і т н и ц т в о з д і й с н ю в а т и м е т ь с я н а основі р і в н о п р а в ' я і відповідальності за т р ь о м а головними напрямами: розробка і реалізація загальносоюзних програм, що передбачають з а ц і к а в л е н і с т ь і участь У Р С Р і ф і н а н с у в а т и м у т ь с я з Ф о н д у розвитку культури і мистецтва Міністерства культури СРСР; проведення за участю нашої республіки заходів загальнос о ю з н о г о і міжнародного значення; подання допомоги в створенні національно-культурних центрів, культурноосвітніх з а к л а д і в , т о в а р и с т в , а с о ц і а ц і й у к р а ї н с ь к о ї к у л ь т у р и в місцях компактного проживання українців поза м е ж а м и У Р С Р . Н а черзі — в и р о б л е н н я в і д п о в і д н и х п р о г р а м з мініст е р с т в а м и к у л ь т у р и Р Р Ф С Р , інших р е с п у б л і к . Попереду нелегкий шлях, велика робота. Ми розуміємо: те, що не встигнемо зробити сьогодні, відгукнеться завтра. Гарантом відродження, збереження і розвитку української т а інших н а ц і о н а л ь н и х к у л ь т у р р е с п у б л і к и має стати З а к о н про к у л ь т у р у в У к р а ї н с ь к і й P C P , п р о е к т я к о г о р о з р о б л е н и й М і н і с т е р с т в о м к у л ь т у р и с п і л ь н о з т в о р ч и м и с п і л к а м и й товариствами, зацікавленими міністерствами та відомствами. Чи н е в п е р ш е к у л ь т у р а в и в о д и т ь с я з к о л а д р у г о р я д н и х питань, п р о г о л о ш у є т ь с я г о л о в н и м ч и н н и к о м д у х о в н о ї основи д е р жавного суверенітету республіки. Закон, гарантувавши свободу творчості, відмову од адміністративного втручання в культурний процес, повинен створити якнайсприятливіші умови для розвитку справді високого мистецтва, духовності, системи естетичного виховання, поставити реальні перепони с т и х і ї т а к званої « м а с о в о ї к у л ь т у р и » . У З а к о н і м а є б у т и ч і т к о зафіксовано, що турбота про розвиток культури, духовне збагачення кожного громадянина є пріоритетним завданням усіх державних органів і установ, громадських організацій Української PCP. Фото

С.

ХОРОШКА.

Володимир Б Л А Ж Е Н Ч У К , голова Волинської обласної Ради народних депутатів

ГОСТИННО З А П Р О Ш У Є М О ! Шановні друзі, наші дорогі гості і земляки! Від щирого серця радий вітати вас на овіяній легендами, оспіваній у піснях волинській землі, багатій на працьовитих, мудрих і талановитих людей. Сторінки тисячолітньої історії нашого краю розповідають про ратні подвиги бойових дружин Богдана Хмельницького, селянських бунтарів С е в е р и н а Наливайка, радянських солдатів у роки боротьби проти фашизму. А ще з них постають сівачі, зодчі, вчені і митці. І завжди — в часи буремні та мирні, в години радості й печалі — жила с е р е д волинян незгасна любов до народного слова і пісні. Вірність б е з с м е р т ним символам України — червоній калині і соловейку в лузі, тополі й вишиваному рушнику — живила с е р ц е , передавалася від батьків дітям як найдорожчий заповіт. Ми пишаємося й тим, що Волинське Полісся з його фольклорними перлинами надихало на творчість нашу славетну землячку Лесю Українку. Поетичне слово співачки досвітніх вогнів д о б р е знане й шановане в народі. На Волині і тепер лунають щедрівки, колядки, купальські, жниварські (іісні, дзвенять весільні музики, а матері співають діткам колискових. І те, що місцем проведення Міжнародного фестивалю українського фольклору обрано саме наш край, ми розцінюємо як визнання його внеску в справу з б е р е ж е н н я й примноження фольклору України. С е р е д гостей фестивалю є представники української діаспори. Колись, їдучи за моря-океани, в далекі чужі краї, ви тримали в серцях тугу, біль і надію. І найдорожче багатство — закарбовані в пам'ять пейзажі рідного краю і різнобарвне намисто пісень. Вони були тим життєдайним д ж е р е л о м , до якого ви повсякчас припадали вустами і якому через десятиліття не дали зміліти. Схиляємося на знак пошани перед вашою любов'ю до землі предків, її культури, мови. Впевнений: це свято взаємно збагатить нас, сприятиме єдності на засадах добра, щирості, милосердя, д о п о м о ж е поглибити й розвинути контакти, що лише започатковуються. Це сповна відповідає духові Декларації про державний суверенітет України, річницю прийняття якої ми б у д е м о відзначати в липні.

Вечорниці в одній із сільських осель села Піщані А Ковельського району. Ці ^Я віками утверджувані три диці'і цікавого й корисно ^ го спілкування людей до ладно відновлюються по всій синьоокій Волині.

7 «Українська культура» № 5

КУЛЬТУРА В

СВІТ На запитання редакції журналу відповідає начальник управління культури Волинського облвиконкому Володимир Тимофійович ДЕНИСЮК. РЕД. — Яке місце належить культурі у нинішньому суперполітизованому суспільстві! — М е н і з д а є т ь с я , що в с у с п і л ь с т в а з а п а м о р о ч и л а с ь г о л о в а від в с е д о з в о л е н о с т і , п ' я н к о г о п о ч у т т я волі. Й о с о б л и в о став відчутним брак культури — в цілому й у політиці зокрема. Занепад моралі триває і з а г р о ж у є перетнути небезпечну м е ж у . І д е д а л і ч а с т і ш е м е н і с п а д а є н а д у м к у часто пов т о р ю в а н и й нині вислів Ф . Д о с т о є в с ь к о г о « К р а с а в р я т у є світ». С а м е к р а с а , г а р м о н і я л ю д с ь к и х с т о с у н к і в , які н е м о ж л и в і б е з в н у т р і ш н ь о ї к у л ь т у р и , поваги о д н е д о о д н о г о , терпимості, толерантності. Без виховання культури немислиме ф о р м у в а н н я людини

Щорічні свята народної творчості в Луцьку збирають тисячі виконавців і глядачів.

компетентної, освіченої, що поєднує в собі любов до свого н а р о д у , і н т е р е с до й о г о і с т о р і ї і д у х о в н и х н а д б а н ь з п о ш а н о ю д о ц і н н о с т е й інших націй. С а м е к у л ь т у р а м о ж е і повинна б а г а т о з р о б и т и , аби з а п о б і г т и н а ц і о н а л ь н і й в о р о ж н е ч і , к о т р а виростає на грунті б е з к у л ь т у р ' я , д у х о в н о г о вакууму. Й сьогодні доводиться тільки шкодувати, що так пізно п о ч и н а є т ь с я с п і в п р а ц я з р е л і г і й н и м и г р о м а д а м и , які за б а г а т о століть збагатилися неперебутніми духовними цінностями, ігнорування котрих дорого коштувало нашому суспільству. Н а м о ю д у м к у , к у л ь т у р а т а к о ж н е повинна з а л е ж а т и н і в і д яких п а р т і й і с л у ж и т и в и к л ю ч н о і н т е р е с а м л ю д и н и , в и с о к и м загальнолюдським цінностям. РЕД. — Як виходите на співробітництво з різними політичними організаціями і рухами! — Д і л а м и намагаємось довести: наша галузь відкрита д л я співробітництва з усіма, хто висловлює щиру, непідробну з а ц і к а в л е н і с т ь в о н о в л е н н і д у х о в н о г о ж и т т я , наповненні його живим, конкретним змістом, співзвучним нашому непростому с ь о г о д е н н ю . Р о б о т и в нас н е п о ч а т и й к р а й , і ми р а д о в і т а є м о к о ж н у к о н с т р у к т и в н у п р о п о з и ц і ю , від к о г о б вона не виходила. Т а к и м п о л е м с п і в р о б і т н и ц т в а д л я нас с т а л о с п о р у д ж е н н я п а м ' я т н и к а Т. Г. Ш е в ч е н к у в Л у ц ь к у , в ш а н у в а н н я п а м ' я т і Великого Кобзаря, а містками єднання д л я багатьох політичних г р у п — п і д г о т о в к а до 120-річчя з д н я н а р о д ж е н н я Л е с і Українки. Ми однаковою м і р о ю прагнемо вести діалог як з традиційними структурами — Компартії України, профспілок, к о м с о м о л у , так і новоутвореними — «Руху» тощо. Д л я прикладу м о ж н а назвати фестиваль української співаної п о е з і ї і а в т о р с ь к о ї пісні « О б е р і г » , і д е я п р о в е д е н н я я к о г о виникла в м о л о д і ж н і й о р г а н і з а ц і ї й д і с т а л а п і д т р и м к у управління. В дні першого всенародного святкування Різдва і В о д о х р е ща відбувся о г л я д ф о л ь к л о р н и х колективів « Щ е д р и й вечір, д о б р и й в е ч і р » , д е п е р е в а ж а л и р і з д в я н і пісні. У його п і д г о т о в ці та проведенні взяли участь представники У к р а ї н с ь к о ї православної т а У к р а ї н с ь к о ї а в т о к е ф а л ь н о ї ц е р к о в . З а ж и л и д о б р о ї слави і п о п у л я р н о с т і в е ч о р и л і т е р а т у р н о г о п о р т р е т а , н а які п о с т і й н о з а п р о ш у є о б л а с н а н а у к о в а б і б л і о т е ка спільно з обласним товариством у к р а ї н с ь к о ї мови імені Т . Г . Ш е в ч е н к а . Так, б у л о в ш а н о в а н о п а м ' я т ь О л е н и П ч і л к и , Миколи Зерова, Григорія Калнишевського, Петра Куліша. РЕД. — Що, на Вашу думку, е найпріоритетнішим у національно-культурному відродженні українського народу та представників національних меншостей, які проживають на території області!

— Я виріс на г л и б о к о м у П о л і с с і — Р а т н і в щ и н і . Й с ь о г о д н і бачу, як і в ц ь о м у , в е л е л ю д н о м у к о л и с ь , к р а ї п о р о ж н і ю т ь с е л а , все м е н ш г о м і н к и м и с т а ю т ь с і л ь с ь к і с в я т а . І ц е с т о с у є т ь ся не лише Любешівського, Маневицького, Камінь-Каширськ о г о р а й о н і в , які з а ч е п и л о л и х о Ч о р н о б и л я , — з п р о б л е м о ю м і г р а ц і ї в м і с т а з і т к н у л и с я і наші п і в д е н н і с е л а . А м і с т о поглинає їх, ламає звички, традиції. Подих урбанізації, комерціалізації нівелює національну к у л ь т у р у . Т о ж г о л о в н и м у н а ц і о н а л ь н о - к у л ь т у р н о м у відродженні і міста, і села вважаю розкриття історії нашого н а р о д у , щ о б вона н е з о б р а ж у в а л а с я л и ш е в о д н и х ф а р б а х ; повернення г р о м а д и до споконвічних духовних цінностей, традицій, обрядів; пошук і з б е р е ж е н н я фольклорних перлин, які з а в ж д и ж и л и в н а р о д н о м у с е р е д о в и щ і . Н е м е н ш в а ж л и вим є відродження старовинних р е м е с е л і промислів, котрими б у л а і є надзвичайно багата В о л и н ь , — гончарства, п л е т е н н я з с о л о м к и , т к а ц т в а , вишивки. В а ж л и в и й к р о к д о ц ь о г о — в і д к р и т т я г у р т к а в т р а д и ц і й н о м у о с е р е д к у чорної к е р а м і к и — с е л і Р о к и т а С т а р о в и ж і в с ь к о г о р а й о н у . На черзі — с т в о р е н н я т а к о г о ж у с е л і К у л ь ч и н і — К і в е р ц і в с ь к о г о . їх м е т о ю є п е р е д а ч а с е к р е т і в м а й с т е р н о с т і д і т я м , у яких зародився інтерес до древніх занять. Д б а є м о , щоб з'явилися послідовниці у наших в и ш и в а л ь н и ц ь — Н. І. Г о р п и ц ь к о ї , 3. К. Тимощук, 3. І. Магеровської. При О Н М Ц діє кооператив « Т р а д и ц і я » , щ о о б ' є д н у є н а р о д н и х м а й с т р і в . Г л и б о к і п л а с т и н а р о д н о г о м и с т е ц т в а в і д к р и в а ю т ь с я в пошукові л ю д е й — патріотів культури. С т а л о м о г у т н і м імпульсом розвитку духовності проведення конкурсів хорових колективів імені Лесі У к р а ї н к и , «Калинова сопілка», свята волинського ф о л ь к л о р у і кобзарського мистецтва « Д у м и Берестечка» тощо. До репертуару колективів-учасників включено твори «Молитва», « Щ е не вмерла Україна», «Ой у л у з і ч е р в о н а к а л и н а » т а інші. С т а в л е н н я д о ц ь о г о б у л о і є неоднозначним. А л е така вже вироблена нами позиція — б у т и з н а р о д о м , с п і в а т и з н и м його пісень, с п р и я т и його д у х о в н о м у розкріпаченню. Цієї позиції д о т р и м у є м о с я , організуючи благодійні вечори, концерти. Щ о д о з а д о в о л е н н я запитів представників інших національностей. В в а ж а ю правом росіян, білорусів, євреїв, поляків, циган, які ж и в у т ь н а В о л и н і , вивчати р і д н у м о в у , п р о п а г у в а т и літературу і мистецтво свого народу. Нинішнє покоління р о с і я н у з а х і д н о м у р е г і о н і не м а є нічого с п і л ь н о г о з і д е о л о гією шовінізму, насильницькою політикою русифікаторства. РЕД. — Труднощі на шляху національного відродження. Чи т р е б а нам боятися національної символіки! — Н а ц і о н а л ь н е в і д р о д ж е н н я — ж и в и й п р о ц е с , який з а з н а є

На святі Івана Купала Локачинському районі.

гальмівного впливу с т а р и х с т р у к т у р і м е т о д і в к е р і в н и ц т в а , психології застійного мислення. Труднощі беруть початок з нашої матеріальної убогості. А д ж е (хоч як це с у м н о ) важко знайти підручник, книгу, к і н о ф і л ь м , які в д о с т у п н і й ф о р м і р о з п о в і д а л и б п р о і с т о р і ю нашого народу, його б о р о т ь б у за у т в е р д ж е н н я д е р ж а в н о с т і . Чи не звідси наше історичне безпам'ятство? Д а с т ь с я взнаки і б р а к к і н о ф і л ь м і в — п р а в д а , д е я к і з них д у б л ю ю т ь с я українською мовою. А з т е л е е к р а н а чути українську мову далеко не кращого зразка. Немає документальних, художніх, мультиплікаційних фільмів про наше історичне м и н у л е , і це є причиною того, що нинішнє покоління іноді к р а щ е знає історію Ф р а н ц і ї і л ю б о в ні пригоди представників королівських династій, ніж події 200—300-літньої давності на власній батьківщині. Т о м у й маємо справу з історичним нігілізмом. Позначається і в і д с у т н і с т ь а к т у а л ь н о ї д р а м а т у р г і ї — з п р о е к ц і є ю на н а ш час, н а ш і п е к у ч і п р о б л е м и . Ц ю п р о г а л и н у в о л и н я н и с п р о б у вали заповнити, з д і й с н и в ш и у В о л и н с ь к о м у о б л а с н о м у музично-драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка постановку п'єси нашого з е м л я к а Йосипа С т р у ц ю к а « Р о м а н Мстиславич, князь Волинський і Галицький». А ще ж наша відстала матеріальна б а з а д а л е к а від потреб сьогодення, не кажучи про день майбутній. Я — за з в а ж е н и й , а р г у м е н т о в а н и й п і д х і д у в и к о р и с т а н н і національної символіки, проти навмисного замовчування ц ь о г о п и т а н н я , як це б у л о в п о п е р е д н і р о к и , а л е й п р о т и перегинів, надмірного зосередження на ньому. В с в о ї й роботі в и х о д и м о з т о г о , що л ю д и повинні знати історію України, Волині, коріння свого роду. Всіляко підтрим у є м о вивчення та п о п у л я р и з а ц і ю історії символіки, невідомих сторінок життя українського народу, відтворених за працями письменників, публіцистів, раніше відсторонюваних од широкого загалу,— М. Грушевського, І. Крип'якевича, В . В и н н и ч е н к а . Щ о б к у л ь т п р а ц і в н и к б у в к о м п е т е н т н и м у питаннях історичного минулого, започаткували семінари «Просвіта», до в и к л а д а н н я в яких з а п р о ш у є м о істориків-науковців. Аби підтримати інтерес до постатей видатних волинян, п р а ц ю є м о над створенням м у з е ю Косачів у Луцьку, увічненн я м п а м ' я т і В я ч е с л а в а Л и п и н с ь к о г о , Т а д е у ш а К о с т ю ш к а т а ін. Р Е Д . — Народна творчість, ф о л ь к л о р . Я к е м і с ц е відводиться їм у р о б о т і культосвітян Волині! Подвижники цієї справи. Як ви д и в и т е с я на с т в о р е н н я с в о є р і д н о ї Червоної книги духовності і що до неї слід з а н е с т и з Вашого регіону! — Ф о л ь к л о р — о д н е з н а й б і л ь ш и х б а г а т с т в в о л и н я н , які завдяки дбайливому ставленню до старовини, генетично притаманному нашому народу, донесли до сьогодні первозданну чистоту народного мелосу. С е р е д тих, хто стояв біля витоків д о с л і д ж е н н я ф о л ь к л о р у к р а ю , — наші землячки О л е н а Пчілка та Леся Українка. Вони відкрили світу Волинь з її ф о л ь к л о р н и м и криницями — К о л о д я ж н и м , С к у л и н о м , З а п р у д д я м . С а м е в З а п р у д д і в з и м к у 1902 р о к у О л е н а П ч і л к а записала 12 унікальних колядок із сильно в и р а ж е н и м я з и ч н и ц ь к и м к о л о р и т о м , які б у л и о п у б л і к о в а н і в ж у р н а л і «Киевская старина». Волинські діброви надихнули Л е с ю У к р а ї н к у на створення «Лісової пісні». В п е р е д м о в і до збірки «Народні мелодії з голосу Лесі Українки» Климент Квітка писав: « ї ї прижиттєва праця, почавшись з н а р о д н о ї пісні і побігши д у ж е далеко, скінчилася народною піснею». П р о д о в ж у в а ч к о ю цих т р а д и ц і й м о ж н а н а з в а т и в о л и н я н к у А. І. Г о л е н т ю к — палку е н т у з і а с т к у н а р о д н о ї пісні. В с е зібране А н т о н і н о ю Іванівною має значну пізнавальну й худ о ж н ю цінність як д л я ф о л ь к л о р и с т и к и , так і д л я народнопісенної культури в цілому. Цей матеріал увійшов до збірки « Ф о л ь к л о р н а в е с е л к а » (1984 р . ) , н а ч е р з і в и х і д щ е о д н і є ї — у видавництві «Музична Україна». А ще — д и т я ч и й ф о л ь к л о р , скомпонований у збірках «Колискова» та «Вірші м о г о д и т и н с т в а » , які г о т у ю т ь с я у в и д а в н и ц т в і « В е с е л к а » . Волинська земля багата народними виконавцями. Носіями самобутньої манери, мудрими берегинями місцевого ф о л ь к л о р у є Ганна П а в л я ш и к і з В и д р и ч і в К а м і н ь - К а ш и р с ь к о го р а й о н у й Т е т я н а В і д н и к — із Б і л и н а на К о в е л ь щ и н і . , М и л у є д у ш у спів наших соловейків з Л ю б е ш о в а Ніни Д а щ е н к о і Валентини Лотоцької, вустами яких, здається, промовляє Північне Полісся з його л е г е н д а р н о ю історією та красою. Міцнішають, набувають снаги фольклорні колективи. К р а щ і з них — із с і л Т о п і л ь н е Р о ж и щ е н с ь к о г о , Д о р о г и н и ч і Локачинського районів, народні музики з сіл Овадне Володимир-Волинського, Воєгоща Камінь-Каширського районів — не раз п р е д с т а в л я л и Волинь на р е с п у б л і к а н с ь к и х святах, конкурсах. 2*

Ф о л ь к л о р н е намисто Волині надзвичайно яскраве і розм а ї т е . Й о г о о к р а с а — з а с л у ж е н и й а н с а м б л ь пісні і т а н ц ю У Р С Р «Колос» Торчинського М Б К Луцького району. Під керівництвом О л е к с а н д р а Огородника, невтомного плугатар я , який в и о р ю є в чорній ріллі з е р н а духовності, колектив примножує традиції свого засновника Анатолія Шапова. Торчинці представляли Волинь д а л е к о за м е ж а м и краю — в Туреччині, Іспанії, Є г и п т і , Пуерто-Ріко, на Кубі. Все к р а щ е з ф о л ь к л о р у к р а ю ввібрав у свою програму Волинський д е р ж а в н и й народний хор. Хочеться висловити особливу подяку його багатолітньому керівникові Анатолію П а ш к е в и ч у , я к о м у д а л а с и л и н а ш а в о л и н с ь к а з е м л я і в чиї пісні п е р е л и л о с я б а г а т с т в о н а ш о г о ф о л ь к л о р у . Ц е й в и з н а н и й майстер заклав міцні основи нинішнього успіху колективу, очолюваного тепер Анатолієм Івановим та Олександром Стадником. За аналогією з Червоною книгою природи до подібної книги д у х о в н о с т і варто б у л о б занести все, що перебуває на грані зникнення: вимираючі види народного мистецтва, я к о с ^ — такі, як п о ч у т т я л ю б о в і і поваги до історичного м и н у л о г о , л ю д я н і с т ь , чесність і честь... П р о т е с а м а постановка питання про створення Червоної книги — це свого роду крик про д о п о м о г у , свідчення нашого безсилля. Чому ж ми її не створили раніше, коли протягом десятиліть не друкували «Бояриню» Лесі Українки? М а є м о низько вклонитися тим, х т о , п о п р и р і з н і п о л і т и ч н і в і я н н я н а У к р а ї н і , все з р о б и в д л я того, щ о б з б е р е г т и пісню. І поки є шанс на в і д р о д ж е н н я , о ч и щ е н н я д у х о в н и х витоків, давайте у т р и м а є м о с ь від створення цього мартиролога наших втрат. П р и к м е т о ю часу в в а ж а ю р о з ш и р е н н я і п о г л и б л е н н я в з а є м н и х к о н т а к т і в і з с п і в в і т ч и з н и к а м и з а к о р д о н о м , які з а роки розлуки з Батьківщиною зуміли передати дітям і о н у к а м л ю б о в до у к р а ї н с ь к о г о слова, пісні. Підписано у г о д у про співробітництво м і ж обласною організацією товариства «Україна» та о с е р е д к о м об'єднання українців у Польщі, місті В л о д а в і . У к р а ї н ц і з - з а Б у г у в ж е п о б у в а л и у нас з к о н ц е р т а м и , в спільних планах — о б м і н самодіяльними колективами, делегаціями, поїздки дітей на відпочинок. М и н у л о г о р о к у в и ї з д и в д о Ю г о с л а в і ї а н с а м б л ь пісні і танцю «Лісова пісня» К о в е л ь с ь к о г о М Б К , до Польщі — самодіяльні колективи з Нововолинська, Рожища. Ансамбль народної м у з и к и «Волиняни» Л у ц ь к о г о М Б К побував на фестивалі «Живе Різдво» в Австрії. Зворушливими були зустрічі з ансамблями «Веселка» з Австралії, «Бурлаки», «Тирса» з Канади. Тепло приймали і О л е к с у Голуба з С Ш А . В д р у г е у нас г о с т ю в а л а Н а т а л к а М о х о р у к — х у д о ж н і й к е р і в -

ник х о р у « Г а г і л к а » з К а н а д и . І д е я п р о в е д е н н я на В о л и н і м і ж н а р о д н о г о ф е с т и в а л ю з ' я в и л а с я у нас п і с л я у ч а с т і у святі к у л ь т у р и р у с и н і в - у к р а ї н ц і в у м і с т і С в и д н и к у на с л о в а ц ь к і й з е м л і . Щ и р о вдячні М і н і с т е р с т в у к у л ь т у р и У Р С Р , з а с т у п н и к о ві м і н і с т р а В. Б. В р у б л е в с ь к і й , я к а п і д т р и м а л а ц е й з а д у м . РЕД. — Ваш культосвітній стаж і головні житейські висновки (назвемо їх «заповіді культпрацівника»). — З д и т и н с т в а мав б е з п о с е р е д н є в і д н о ш е н н я до к у л ь т о с вітньої р о б о т и : д о п о м а г а в м а м і в ш к і л ь н і й б і б л і о т е ц і , з г о д о м працював з а с у м і с н и ц т в о м к і н о м е х а н і к о м , б р а в у ч а с т ь у сільській художній самодіяльності. В ж е вісім років о ч о л ю ю в о б л а с т і г а л у з ь . З а м о ї м п е р е к о н а н н я м , я к ж о д н а інша с ф е ра, вона не т е р п и т ь л ю д е й б а й д у ж и х . У б а г а т ь о х к у л ь т о с в і тян о п у с к а ю т ь с я р у к и від т о г о , щ о п р а ц я ї х н е з а в ж д и д і с т а є належну оцінку, громадське визнання. Хоч як прикро, але часто в ц ь о м у винні і с а м і к у л ь т п р а ц і в н и к и — д е х т о з них за е р у д и ц і є ю в і д с т а є о д інших к а т е г о р і й с і л ь с ь к о ї і н т е л і г е н ц і ї . Т о м у н а й п е р ш а з а п о в і д ь д л я них м а є б у т и : п р а ц ю в а т и і вчитися, о с о б л и в о т е п е р , к о л и н е о б х і д н і с т ь н а ц і о н а л ь н о г о в і д р о д ж е н н я с т а в и т ь д о нас п і д в и щ е н і в и м о г и . Я к з н а й т и м і с ц е в ц ь о м у п р о ц е с і , б у т и в н ь о м у не с т а т и с т о м , а а к т и в н о ю дійовою особою — над цим потрібно думати. І — діяти. Особливо багато міркую над питанням удосконалення с и с т е м и к у л ь т у р и , яка м о г л а б в і д і г р а т и б і л ь ш а к т и в н у р о л ь у відродженні суспільства. Треба сміливіше й активніше відмовлятися од старих підходів, іншими очима дивитись на роботу клубного, бібліотечного п р а ц і в н и к а . Н а с т а в час п о д о л а т и і с т е р е о т и п и у ф у н к ц і о н у в а н н і нині д і ю ч о ї м е р е ж і . І, звичайно, о с о б л и в а т у р б о т а — п р о т а л а н т , який б е з підтримки може бути заглушений бур'янами, що буйно р о з к в і т а ю т ь н а хвилі к о м е р ц і а л і з а ц і ї . С п р а в ж н ь о м у т а л а н т у п р и т а м а н н а с к р о м н і с т ь , а н и н і ш н я п е р е х і д н а с и т у а ц і я , на ж а л ь , н а д з в и ч а й н о с п р и я т л и в а д л я появи в с і л я к о г о п с е в д о . Тож н а ш п о р я т у н о к — у н а р о д н і й т в о р ч о с т і , з я к о ю с л і д з в і р я т и т а л а н т на істинність. У т о м у , щ о б п о м і т и т и т а л а н т , д о п о м о г т и в його с т а н о в л е н н і , бачу свій в н е с о к у д у х о в н е відродження, піднесення загального рівня культури.

І н т е р в ' ю взяв В о л о д и м и р Б У Р Б А Н .

Олександр

ПРАВДЮК,

доктор мистецтвознавства

НЕПОЕ

Міжнародний фестиваль «Берегиня» присвячено всеукраїнському фольклору. Мета ф о р у м у — показати регіональну р о з м а ї т і с т ь народної творчості, виконавське мистецтво людей, котрі проживають не тільки на території У к р а ї н и й м а ю т ь виразно окреслені риси певного етносу, а й у діаспорі. Проголошена суверенність української держави відкриває широкі можливості д л я піднесення н а ц і о н а л ь н о ї с а м о с в і д о м о с т і , з р о с т а н н я поваги д о р і д н о г о слова, звичаю, о б р я д у , славної історії нашого народу. Ф е с т и в а л ь м а є о б ' є д н а т и носіїв ф о л ь к л о р н и х т р а д и ц і й — співаків, і н с т р у м е н т а л і с т і в , т а н ц ю р и с т і в , м а й с т р і в д е к о р а т и в н о - у ж и т к о в о ї т в о р ч о с т і — в їх п р а г н е н н і з б е р е г т и культ у р н и й г е н о ф о н д н а р о д у , п і д н е с т и його с а м о с в і д о м і с т ь , національну гідність, розбудити почуття любові й відданості своїй Батьківщині у вихідців з різних куточків земної кулі, н е з а л е ж н о од відстаней, що їх р о з д і л я ю т ь , сповідуваних релігій, соціально-політичного ладу. Виконавці українського фольклору з Росії, Білорусії, Латвії, Молдови, Казахстану тощо, зустрічаючись на фестивальних майданчиках, матимуть змогу глибше пізнати суть українського народного мистецтва, п е р е й н я т и навики с п і в у , т а н ц ю , б а г а т о в і к о в і т р а д и ц і ї . У п р о д о в ж с т о л і т ь , к р і м звичних у с і л ь с ь к о м у п о б у т і пісень І м у з и к и , щ о с у п р о в о д ж у в а л и три п о в о р о т н и х м о м е н т и в ж и т т і л ю д и н и — н а р о д ж е н н я , о д р у ж е н н я й с м е р т ь , к р і м пісень зимових, весняних, літніх, пов'язаних із з е м л е р о б с ь к о ю п р а ц е ю й р і ч н и м к а л е н д а р е м , пісень певних с у с п і л ь н и х груп—козацьких, чумацьких, рекрутських, бурлацьких, емігрантських, співались також корчемні, мисливські, с о б і т к о в і , в е л и к о д н і , ю р ' ї в с ь к і , к у с т о в і , т р о ї ц ь к і , пилипівські, к о л о д к о в і , п о с т о в і , р у с а л ь н і , царинні, в о л о ч е б н і , м а с н и ц ь к і , г р е б о в е ц ь к і , я г і д н і , о р е л ь н і т а інші. В е л и ч е з н и й пласт с к л а л и пісні про к о х а н н я , р о з л у к у , р о д и н н о - п о б у т о в і т о щ о . З д в а д цятим століттям пов'язані революційні, пластові, просвітянські, спортивні, стрілецькі, партизанські, повстанські, т ю р е м н і , т а б і р н і . . .

Невже не впізнали?! Тактак, це той самий «Колос». Фото

В.

БЄЛОВА.

ТОРНІСТЬ, САМОБУТНІСТЬ На жаль, досі при проведенні ф о л ь к л о р н и х заходів не використовувалось багате жанрове розмаїття народної творчості. Парадні урочистості з участю «веселих і щасливих» л ю д е й , котрі славлять своє «світле майбутнє», набивали оскому, викликали внутрішній спротив, адже людське ж и т т я — не т і л ь к и р о з в а г и , а й т р у д , не л и ш е с в я т а , а й б у д н і . В і с т о р і ї н а ш о г о б а г а т о с т р а ж д а л ь н о г о н а р о д у б у л и і війни, голодомор, тюрми, сталінські табори. Невже не настала пора звернутися до справжнього пісенного літопису народу, не підфарбованого, не відретушованого на догоду насаджуваним десятиліттями ідеям «про перемогу комунізму в одній о к р е м о взятій країні»? Сучасній л ю д и н і д о р о г а пам'ять про к р а щ и х п р е д с т а в н и к і в н а р о д у , які г и н у л и у б о р о т ь б і з а справедливість, проти насильства, соціального й національного гніту, сваволі т о т а л і т а р и з м у . З г а д к а на ф е с т и в а л і про полеглих у битві під Б е р е с т е ч к о м 1651 р о к у с т а н е с л у ш н о ю н а г о д о ю д л я в і д н о в л е н н я і с т о р и ч н и х пісень п р о г е р о ї в н а ц і о н а л ь н о - в и з в о л ь н о ї б о р о т ь б и у к р а ї н с ь к о г о н а р о д у за с в о б о д у і н е з а л е ж н і с т ь , а записи в і д о м о г о історика й ф о л ь к л о р и с т а М. К о с т о м а р о в а , присвячені ц и м п о д і я м , п о с л у ж а т ь н а д і й н и м в і д п р а в н и м м а т е р і а л о м для подальших пошуків. Ф о л ь к л о р н и й а н с а м б л ь к о з а ц ь к о ї пісні Н о в о в ' я з і в с ь к о г о С Б К Павлоградського району Дніпропетровської області, що р е п р е з е н т у є степову У к р а ї н у з її давніми традиціями уславлення запорозької вольниці, ознайомить слухачів із с т а р о в и н н и м и к о з а ц ь к и м и піснями. На Тернопільщині — батьківщині «подільської трійці» (так називали відомих авторів стрілецьких пісень М. Гайворонського, Л. Л е п к о г о , Р. К у п ч и н с ь к о г о ) — в р о к и п е р ш о ї с в і т о в о ї війни с т в о р е н о б а г а т о с т р і л е ц ь к и х п і с е н ь , які с т а л и з а г а л ь н о н а р о д н и м и . Показ їх, відновлених, на ф о л ь к л о р н о м у фестивалі має принести слухачам незабутні хвилини прилучення до високого мистецтва. Розвинуті ф о р м и народного багатоголосся з підголосков о ю м а н е р о ю співу т а і н д и в і д у а л і з а ц і є ю к о ж н о ї х о р о в о ї партії, досконале володіння т е м б р о в о ю р о з м а ї т і с т ю й гармонійність хорового суголосся п р о д е м о н с т р у ю т ь учасники фольклорного ансамблю Єркинівського сільського Будинку культури Миргородського й Ташківського СБК Лубенського районів на Полтавщині. Ч е р н і г і в с ь к и й Л і с о с т е п п р е д с т а в л я т и м е ф о л ь к л о р н и й анс а м б л ь М о н а с т и р и щ е н с ь к о г о С Б К Ічнянського району, в реп е р т у а р і я к о г о — у к р а ї н с ь к е в е с і л л я , пісні і с т о р и ч н і , кал е н д а р н о - о б р я д о в і , на с л о в а Т. Ш е в ч е н к а , а В о л и н с ь к е Полісся — фольклорні ансамблі села Меделівка Радом и ш л ь с ь к о г о району Ж и т о м и р с ь к о ї та села Здовбина З д о л б у н і в с ь к о г о району Ровенської областей (вони виконають веснянки, купальські, петрівчані, жнивні пісні). Буковину, пісенність якої зазнала, з о д н о г о боку, молдавських і р у м у н с ь к и х , а з д р у г о г о — подільських впливів, б у д е репрезентувати ф о л ь к л о р н и й колектив із З а д у б р і в к и Заставнівського району. Його учасники співають і загальноу к р а ї н с ь к і , і в і д о м і л и ш е на Б у к о в и н і , і м і с ц е в і пісні з ознаками покутського пісенно-музичного діалекту. З прикарпатськими народними звичаями познайомить фольклорно-етнографічний колектив села Нижнів Тлумацького району Івано-Франківської області. В його репертуа р і — місцеві обряди «Вільха», «Проводи в рекрути», «Поливаний понеділок», «Спас», «Андрій». Галицькоподільські особливості співу р е п р е з е н т у є фольклорноетнографічний ансамбль Бучинського БК Бродівського району Львівщини. Багаті пісенні, т а н ц ю в а л ь н і та і н с т р у м е н т а л ь н і т р а д и ц і ї подільського краю представлятимуть на фестивалі фольклорний ансамбль села Біла Чемеровецького району Х м е л ь н и ц ь к о ї області (пісні к а л е н д а р н о - і р о д и н н о - о б р я д о вого циклу, вокально-хореографічна композиція «Подільські г а ї в к и » , танці « О й р а » , « Б а л а м у т » ) , ф о л ь к л о р н и й а н с а м б л ь села Зозулинці Заліщицького району Тернопільської області, в репертуарі якого « В е р т е п » , «Посиденьки на призьбі», 7 «Українська культура» №

а також фольклорно-етнографічний ансамбль села Бачкурин е М о н а с т и р и щ е н с ь к о г о р а й о н у Ч е р к а с ь к о ї о б л а с т і , який познайомить глядачів з місцевими особливостями провед е н н я свята Купала, вечорниць і обжинків. Найстарші за в і к о м співаки й співачки п р и ї д у т ь на ф е с т и в а л ь із степової зони. Це ж и т е л і О с о к о р і в к и Нововоронцовського району Херсонщини. Вони відтворять особливості місцевих весільних звичаїв, співатимуть старовинних пісень. Р о з т а ш у в а н н я Волині з у м о в и л о як польські й білоруські, т а к і г а л и ц ь к і та п о л і с ь к і в п л и в и . В о л и н я н и — г о с п о д а р і фестивалю, тому ф о л ь к л о р цього регіону буде представлений о с о б л и в о б а г а т о і р о з м а ї т о . П о л і с ь к і т р а д и ц і ї с п і в у р е п р е з е н т у в а т и м у т ь ф о л ь к л о р н і к о л е к т и в и з північних районів області: з а с л у ж е н и й с а м о д і я л ь н и й народний ансамбль пісні і т а н ц ю У Р С Р « К о л о с » Т о р ч и н с ь к о г о Б К Л у ц ь к о г о району, ансамблі сіл О л е н и н е і Бузаки Камінь-Каширського, М е ж и с и т ь , Замшани, Тур Ратнівського районів, а перехідну з о н у д о л і с о с т е п о в и х м у з и ч н и х г о в о р і в — ф о л ь к л о р н і ансамблі з південних районів: сіл Топільне Рожищенського, Журавичі Ківерцівського, Дорогиничі Локачинського, Турійського Р Б К т а інші. К р і м т о г о , глядачі м а т и м у т ь з м о г у ознайомитися з мистецтвом сольної інтерпретації фольклор у я с к р а в и м и н о с і я м и цієї т р а д и ц і ї : Т е т я н о ю М о й с е ї в н о ю Відник із села Білин Ковельського, Ганною Григорівною Павляшин з Видричів Камінь-Каширського, Надією Олекс а н д р і в н о ю С а р о х м а н із Кульчина Турійського районів. П о ш и р е н е на Волині мистецтво інструментальної гри д е м о н с т р у в а т и м у т ь т р о ї с т і м у з и к и . В їх р е п е р т у а р і — характерні танці « К р у т а к и » , «Ойра», « О б е р т а с » , «Топтуха» та інші. В умовах широкого розвитку засобів зв'язку змінюється уявлення про ф о л ь к л о р як з а м к н у т у в собі даність. Пісню, що прозвучала сьогодні вперше по радіо чи телебаченню, завтра м о ж н а п о ч у т и не т і л ь к и в с у с і д н і й о б л а с т і , а й на і н ш о м у кінці п л а н е т и . Н е в и п а д к о в о у п р о г р а м а х к о л е к т и в і в , які н а д с и л а ють заявки на участь у ф о л ь к л о р н о м у о г л я д і чи фестивалі, так б а г а т о одних і тих самих назв. Це призводить до втрати ними власного обличчя, нівеляції й стандартизації репертуаруОригінальність, неповторність, с а м о б у т н і с т ь виконавців повною мірою виявляються тоді, коли ведеться глибоке вивчення особливостей співацької культури району,,області, с е л а в органічному зв'язку зі знанням мовних, історичних, культурних, літературних, етнографічних, географічних особливостей краю. О р г а н і з а т о р и ф е с т и в а л ю д о к л а л и чимало зусиль, аби на ньому було виразно відтворено місцеві особливості вимови, манери співу, одягу, характеру танців, інструментальної музики. Успіх виступів жителів міста: працівників промислових підприємств, н а у к о в о - д о с л і д н и х установ, с т у д е н т і в навчальних з а к л а д і в , ш к о л я р і в — в е л и к о ю м і р о ю з а л е ж и т ь від уміння використовувати народні традиції, рівня виконавської, майстерності, ансамблевої злагодженості, дикції, інтонації, володіння інструментом, пластикою руху тощо. Високим професіоналізмом відзначаються колективи: «Золоте зерно» Палацу культури «Енергетик» з міста У к р а ї н к а на Київщині (керівник — з а с л у ж е н и й працівник к у л ь т у р и У Р С Р Р. Г. Назаренко), «Зоряни» клубу житомирського заводу «Хімволокно», «Джерело» з Дніпропетровщини. Пошуки нового, не «заспіваного», оригінального ведуть учасники фольклорного ансамблю « Д ж е р е л о » студентського к л у б у Чернігівського педінституту (керівник — В. М. Малиневська), фольклорно-етнографічного ансамблю «Любис т о к » із К и є в а ( к е р і в н и к — Н. Л е в и ц ь к а ) . Характерно, що в репертуарі багатьох колективів з'явилися твори, в яких на повен голос звучить повага до прадідівської віри, м о л и т в и , д у х о в н о ї м у з и к и . А це — о д и н із шляхів в і д р о д ж е н н я віри в д о б р о , красу, справедливість, л ю б о в і д о . ближнього, надія на ф о р м у в а н н я в кожній людині щиро-' сердності, відкритості, людяності.

КОЗАЦЬКІ ПІСНІ, ЗАПИСАНІ НА ЗАПОРІЖЖІ

Із збірника «Козацькі пісні» (упорядник Н. Г. П о л я к о в а ) , підготовленого на замовлення репертуарно-редакційної колегії Міністерства культури УРСР спеціально до Всеукраїнського фестивалю «Хортиця», присвяченого 500-річчю запорозького козацтва.

ТА ОЙ ЯК КРИКНУВ ЖЕ ТА КОЗАК СІРКО

а ми ду-ма-ли, що то мі-сяцьбсте-пу зі-юд- жа.;—3. • 'хлоп-

ці- Мо-лод-

ці тп зби-рай-те-ся до ха- на 6 гос

Яжто -та-

-жа-

є.

ми ду-ма - ли,

ми ду- ма -

що о-реле Сі.-чі Ьи-лі- та- е. слаО- не за-по-різь- ке

-жа-

лі^

та на

-зак же Сір- ко,

ГТ

та

"и

І ми

ми ду- ма- л и а

і і) -та- є.

1 J

на

1 П

Вій - сько

Крим-акии шлях ІЗ Сі-чі Ви-'іхд-

ми ду- ма- 'ли, а

що ор-ли по сте-пу лі-та - ли.

Ге'и, то

ли,

ми

ду-

Аж то

Л ма-

Сір- ко,

І ли,

та

ко- ни- ку Він би- Іжд-жа-

ко-

є.'

ду-мали, Тцо о-рел по сте-пу лі1

J 7 1

^ J J ^ ^ ^ -' і > Аж то діи-ськцтп слаб-не за-по-р'иь-ке, та на во

мммм

і^о -т Сф-ка,_та ко-_зак^же

Сір-

иіля- ху На та- тар нас- ту ми

ду- ма- ли,

ми

кд

на

па ду-

ма -

о-рел по сте-пу ЛІ- та-є. ой як крикнув же та козак Сірко ой на своїх же, гей, козаченьків: сідлайте ж ви коней, хлопці-молодці, збирайтеся до хана в гості!» Та туман поле покриває, Гей, та Сірко з Січі виїжджає. А ми думали, а ми думали, Що орел із Січі вилітає. Гей, то військо славне запорізьке Та на Кримський шлях із Січі виїжджало. А ми думали, а ми думали, Що орли по степу літали. Аж то Сірко, та козак же Сірко, Та на конику він виїжджає. А ми думали, а ми думали, Що орел по степу літає. Аж то військо, та славне запорізьке, Та на вороних конях в степу виграває. А ми думали, а ми думали, Що то місяць в степу зіходжає. Аж то козак Сірко, та козак же Сірко, На битому шляху на татар наступає. А ми думали, а ми думали, Що орел по степу літає. що Та Та «Та Та

е.

ли,

Ви-

|Ш

ОТАМАНЕ, Б А Т Ь К У Н А Ш Жваво

ге- пер

нас.

І І,' І1 4

по - радь же ТУ

геи,

м-

т,

те- пер нас.

Гей, гей, о-ха-ха, Забувайте ту біду.

«Отамане, батьку наш, Порадь же ти тепер нас. Гей, гей, о-ха-ха, Двічі Порадь же ти тепер нас. (

о-

Що ми будем робити, Чим нам коней кормити? Гей, гей, о-ха-ха, "» Чим нам коней кормити?» {

Двічі

Косіть, хлопці, ще й ячмінь, Поїдемо на Каспій. Гей, гей, о-ха-ха, Двічі Поїдемо на Каспій. ( двіч

«Косіть, хлопці, отаву, Несіть коням до звалу, Гей, гей, о-ха-ха, \ Двічі Несіть коням до звалу. / А ще, хлопці, не біда, Є у полі лобода. Гей, гей, о-ха-ха, ) Двічі Є у полі лобода. /

Косіть, хлопці, ту гречку, Гайда в землю турецьку. Гей, гей, о-ха-ха, Л Двічі Гайда в землю турецьку. ) Та й поїдем в Крим гулять, Татар з турком воювать. Гей, гей, о-ха-ха, л Двічі Татар з турком воювать». ?

Косіть, хлопці, лободу, Забувайте ту біду.

НАЛИВАЙТЕ, Б Р А Т Т Я

Наливайте, браття, Кришталеві чаші, Щоб кулі не брали, Щоб шаблі не брали Голівоньки наші!

і Двічі '

Щоби Україна Наша не зів'яла. Щоби наша слава, Козацькая слава, і Двічі Навік не пропала. ' А козацька слава Кровію полита, Рублена шаблями, Січена кулями, Ще й списами бита.

Двічі

Наливайте, браття, Поки є ще сила, Поки до походу, Двічі Поки до схід сонця г Сурма не сурмила.

мммммм

Свічки пам'яті над саркофагом полеглих у Берестецькій битві козаків (музейзаповідник «Козацькі могили», село Пляиіева).

Денис Мартинюк — учасник фольклорного ансамблю «Веснянка», що активно діє при Рівненському Палаці дітей та молоді.

Козак Мамай (він же — кіномитецьаматор Петро Ващик з Костополя) — вельми бажаний гість на будь-якому велелюдді.

Фольклорному ансамблю «Маланка» Рівненського інституту культури мало не тільки літ, а й місяців, але під умілим керівництвом Раїси Цапун (у центрі) створено колоритну програму, яка знаходить вдячних поціновувачів у найрізноманітніших аудиторіях.

Фото

А.

МІЗЕРНОГО.

Федір

ШЕВЧЕНКО,

член-кореспондент АН УРСР, головний науковий співробітник Інституту і с т о р і ї АН У РСР, голова комісії Ради Міністрів У РСР по виявленню та п о в е р н е н н ю н а ц і о н а л ь н и х ц і н н о с т е й у к р а ї н с ь к о г о народу

підлягають поверненню! Упродовж століть козацтво відігравало значну роль в і с т о р і ї У к р а ї н и . Його в н е с о к у р о з в и т о к г о с п о дарства, міжнародних відносин, освіти, культури і мистецтва має неоціненне значення. Вшанування славетних сторінок історії нашої Батьківщини, зокрема історії к о з а ц т в а — це ш л я х р о з в и т к у н а ц і о н а л ь н о ї с а м о с в і д о м о с т і , к у л ь т у р и , т р а д и ц і й у к р а ї н с ь к о г о народу. О д и н з напрямів цієї важливої роботи — виявлення і п о в е р н е н н я на У к р а ї н у н а ц і о н а л ь н и х р е л і к в і й — к у л ь т у р н и х та і с т о р и ч н и х п а м ' я т о к , які в р і з н і часи б у л и вивезені з а м е ж і р е с п у б л і к и . Н а й а к т и в н і ш у участь у ц ь о м у м а ю т ь в з я т и н а у к о в ц і , п р а ц і в н и к и будинків культури, м у з е ї в , бібліотек, архівів. У наших м у з е я х , з о к р е м а , з б е р і г а ю т ь с я такі к о з а ц ь кі к л е й н о д и ( в і д з н а к и й а т р и б у т и у к р а ї н с ь к о ї к о з а ц ь кої старшини X V I — X V I I I ст.): у Переяслав-Хмельницькому історичному — шабля гетьмана Богдана Хмельницького, булава гетьмана X V I I I ст., бунчук X V I I с т . , перначі п о л к о в н и к а X V I І с т . ; у Д е р ж а в н о м у історичному м у з е ї УРСР — булава гетьмана X V I I ст., б у н ч у к к о з а ц ь к и й X V I I с т . , пернач п о л к о в н и к а X V I I — X V I I I с т . , л и т а в р и XVI11 с т . ; у Ч е р н і г і в с ь к о м у історичному м у з е ї — булава гетьманська X V I I — X V I I I ст., чекан сотника, п е р н а ч п о л к о в н и к а X V — X V I I I с т . , т р и м е м о р і а л ь н і речі Павла П о л у б о т к а , С е м е н а П а л і я , О л е к с а н д р а Я к у б о в и ч а . В Д н і п р о п е т р о в с ь к о м у історичному м у з е ї збереглись литаври X V I I ст., прапор запорозький X V I I I ст. У Львівському історичному є п р а п о р — д а р у н о к К а т е р и н и II з а п о р о ж ц я м . Проте багато матеріальних свідків козацької слави н е з б е р е г л о с я . Д о л я ї х р і з н а . С в о г о часу р я д і с т о р и к о культурних цінностей за наказом царського у р я д у б у л о вивезено д о П е т е р б у р г а і М о с к в и . Д о р е в о л ю ц і ї у Преображенському соборі зберігались двадцять курінних знамен, три бунчуки, срібна булава, вісім козацьких панікадил — клейноди Задунайської Січі. Вони з н и к л и в т р и д ц я т і р о к и . Ч о т и р н а д ц я т ь к о з а ц ь к и х к о р о г о в після р е в о л ю ц і ї б у л и в Е р м і т а ж і . Д о л я ї х також невідома. Є дані, що унікальна г а р м а т а - м о р т и р а 1705 р о к у р о б о т и г л у х і в с ь к о г о к о н в і с а р а К а р п а Балаш е в и ч а ( « г а р м а т а М а з е п и » ) т а інші в и р о б и м а й с т р і в Балашевичів — т е п е р у Д е р ж а в н о м у а р т и л е р і й с ь к о м у м у з е ї в Ленінграді, який був колись в і д д і л о м Ермітаж у ; т а м з б е р і г а ю т ь с я й інші п а м ' я т к и , п о в ' я з а н і з історією України. Чимало історичних реліквій запорозького козацтва з б е р і г а є т ь с я в О р у ж е й н і й палаті М о с к о в с ь к о г о К р е м ля, з о к р е м а курінні прапори, близько 20 булав, булава Богдана Хмельницького тощо. У Краснодарському крайовому музеї експонуються клейнодні гармати, виготовлені д л я гетьмана Розум о в с ь к о г о . Там ж е п р е д с т а в л е н о З а п о р о з ь к е Є в а н г е 7 «Українська культура» №

л і є к и ї в с ь к о г о д р у к у 1689 р о к у з С і ч о в о ї П о к р о в с ь к о ї церкви. Є наші н а ц і о н а л ь н і ц і н н о с т і і в з а р у б і ж н и х м у з е я х . Так, у П о л ь щ і ц е ; ш а б л я г е т ь м а н а П е т р а Д о р о ш е н к а (музей «Вавельський замок» у Кракові), кубок Богдана Х м е л ь н и ц ь к о г о ( м у з е й Ч а р т о р и й с ь к и х т а м ж е ) , пор т р е т Б о г д а н а Х м е л ь н и ц ь к о г о ( м у з е й Війська Польського у Варшаві), з б і р к а українських історичних портретів (музей Шагайських у Кракові). Є ряд р е л і к в і й у Ш в е ц і ї ; і м о в і р н о , що і в Н і м е ч ч и н і , а д ж е під час В е л и к о ї В і т ч и з н я н о ї війни наші м у з е ї , б і б л і о т е к и були нещадно пограбовані і величезна кількість цінностей вивезена. За пропозицією Міністерства культури УРСР до К о м п л е к с н о ї програми основних напрямів розвитку к у л ь т у р и в У к р а ї н с ь к і й Р С Р н а п е р і о д д о 2005 р о к у , з а т в е р д ж е н о ї постановою Ради Міністрів У Р С Р від 16.04.90 р. № 82, в к л ю ч е н о п у н к т п р о н е о б х і д н і с т ь р о з ш у к у за м е ж а м и республіки історичних д о к у м е н тів, р е л і к в і й , інших ц і н н о с т е й к у л ь т у р и т а і с т о р і ї У к р а ї н и з м е т о ю їх п о в е р н е н н я і к у л ь т у р н о - о с в і т н ь о г о й наукового використання. З цією м е т о ю створено к о м і с і ю , до складу якої увійшли представники АН У Р С Р , міністерств культури, закордонних справ У Р С Р , Головархіву У Р С Р , Д е р ж б у д у У Р С Р , Товариства охорони пам'яток історії та культури, Українського ф о н д у культури, товариств « Д р у ж б а » й «Україна», творчих спілок. Урядова комісія є координуючим центром у республіці з п и т а н ь , п о в ' я з а н и х з р о з ш у к о м к у л ь т у р н и х та і с т о р и ч н и х ц і н н о с т е й , які з н а х о д я т ь с я з а м е ж а м и р е с п у б л і к и , і с т в о р е н а з м е т о ю їх в и я в л е н н я , о б л і к у , повернення й використання. П е р ш о ч е р г о в е з а в д а н н я — р о з п о ч а т и р о б о т у по створенню автоматизованого банку даних про втрачені і с т о р и ч н і й к у л ь т у р н і ц і н н о с т і У к р а ї н и . О р г а н і з о в а н о роботу по напрямах. З о к р е м а , це розшук, облік і п о в е р н е н н я : а) п а м ' я т о к і с т о р і ї у к р а ї н с ь к о г о козацтва; б) архівних матеріалів; в) музейних цінностей; г) бібліотечних фондів; д) кінематографічних фондів т о щ о . Г о т у є т ь с я з в е р н е н н я д о г р о м а д я н , які п р о ж и вають на території С Р С Р та за к о р д о н о м , з проханням взяти участь у р о з ш у к у національних цінностей України. Д о с в і д такої роботи вже м а ю т ь працівники а р х і в н и х у с т а н о в , к р а є з н а в ц і , к о л е к ц і о н е р и , чия д о п о мога нам також стала б у пригоді. Доцільно створити в о б л а с т я х р е с п у б л і к и р о б о ч і к о м і с і ї , які м а ю т ь з о с е р е д и т и свою увагу на виявленні історичних і культурних цінностей українського народу в обласних м у з е я х і б і б л і о т е к а х . П о п е р е д у с к л а д н а й н е о б х і д н а р о б о т а по в і д т в о ренню минулого українського народу, зокрема ролі козацтва в його історії.

Володимир доктор філологічних професор

КАЧКАН, наук,

якоїсь особливої статечності й розваги. К р е м е з н и й ч о р н о в о л о с и й з вусиками чоловік відкладає роботу побіч себе, а к у р а т н о визбирує пучками пальців к о л ь о р о в і н и т к и з ф а р т у х а , поправляє окуляри. Пройшовся до літньої кухні, ще раз вернувся на те місце, де щойно закінчував прикрашати новий виріб із сукна — д о в б у ш а н к у - з а к о ч а н ку. О б м а ц у є ткацький верстат прабабці, кужівку та старесеньку з особливо щ е м л и в и м для серця скрипом колиск у . А в и г о й д а л о с я ж у ній аж т р и н а д ц я теро малих Корнелюків. М о ж н а тільки уявити, що випало на д о л ю матері, та й дітей, коли невблаганна смерть забрала батька-годувальника, заступника од кривд. Не було новиною для Миколи, коли випасав о т а р у овець. Р о з у м і в : загатило йому дорогу до всяких шкіл. Мусив братися за ремесло, котре в роду понад триста літ в е д е т ь с я : хто с т о л я р у в а в , хто бочки та цебра лагодив л ю д я м , хто, як батько, лісорубив, хто ткав килими, робив «писані верети» та ліжники, а хто й писанки розписував. К а з а л и по всій окрузі, що Корнелюки золоті руки м а ю т ь . З о л о т і — не з о л о т і , а м о з о л і від щ о д е н н о ї праці з'явилися ще на дитячих д о л о н я х . У чотирнадцять років Миколка сам зіткав крайку. А рівно через два літа виготовив собі увесь одяг: постолики, ногавиці, гачі, с о р о ч к у , в и ш и т у х р е с т и к о м і н и з и н к о ю , к и п т а р , а на г о л о в у — баршивку. І все ж закінчив с е р е д н ю школу. Тоді й збагнув: основна наука надалі — творчість за ткацьким верстатом. Вчитися було у кого. Д і д колись виготовляв крисані, постоли, довбушівські закочанки на голову, різьбив. Бабця ткала килими, запаски. Та найбільшу науку і вмілість передавала мати: вишивала сорочки, рушники, ткала крайки, шила киптарі, взагалі верхній гуцульський одяг, розписувала писанки. Микола Онуфрійович не міг нарозповідати про свою л ю б у д р у ж и н у Ганну, яку колись, у м о л о д о с т і , запізнав на танцях. Хоч д а л е к о Чернігівщина, а так полюбила новоприбула вчителька красу карпатську, що назад не було вороття.

Хата знаного ткача Косівського художньо-виробничого комбінату члена Спілки художників України Миколи Онуфрійовича Корнелюка стоїть у мальовничому місці. Від сінного порога аж до причілків на призьбі — довгі лавиці, на котрі, мабуть, недавно нанесено жовту, мов розпечене літнє сонце, ф а р б у . Це батьківська хата — найбільший спадок. Б і ж и т ь час, о н о п ' я т д е с я т к а с к о р о сяде господареві наопашки. Та роки, що минають у творчій праці, додають

Якби все, що має в скринях майстер, вийняти й розмістити в м у з е ї , потрібно було б кілька кімнат. Ось головні убори-баршивки «Весільна», «Карпатські груні», «Чепурненька», «Святкова», закочанки «Чари карпатської осені», «Гірські плаї», «Квітуча Верховина», «Довбушівська», «Троїсті музики», десятки рушників, дзьобеньок дитячих, писаних гуцульських тайстр, запасок, чілець, корон, трясунок. А крайки — попружки, як л ю б ' я з н о називає їх ткач! їх сотні. Скільки дівчат-княгинь вийшло б із ними до своїх наречених, як це було колись! «Придорожні косиці», «Гуцульська ватра», «Ридання сопілки», «Місячна ніч»,«Весняна тайстра», «Скелі Довбуша», «Клич трембіти», «Задума гір», « З н и щ е н а Україна», «Присмерк», « Ч е р е м о ш п л и н е » , « Г у ц у л ь с ь к а ніч», «Материна співанка», «Оповідають цимбали», «Мить гірської осені», « Д з в о н и гір», « Л ю б и с т о к Чорногори», «Писаний камінь», «Крила беркута», «Едельвейс», «Вітри Чорногори», «Горицвіт»— яким треба бути поетом, щ о б и ось так ніжно, в р а ж а ю ч е точно назвати ткані з ниток речі. —

Я від д а в н і х т р а д и ц і й не в і д х о д ж у .

І не з б и р а ю с я , хоч би що мені говорил и , — к а ж е М и к о л а О н у ф р і й о в и ч . — Часом буває дивно, коли люди не розум і ю т ь , як це с т а л о с ь якось в ІваноФ р а н к і в с ь к у . П р и й ш л а ж і н к а на виставку та й каже, що все д у ж е гарно, лиш б а г а т о р о ж е в о г о к о л ь о р у . А в нас б е з рожевого, бурячкового, синього, фіолетового бути не може... У я в л я є т е , г у ц у л к а в д я г л а с ь — і все на ній б л и щ а л о . В о н а н е б у л а б а г а т о ю , б о з е м л і б у л о м а л о , та й г р у н т и пісні, а от в д я г л а с я — і р а д у в а л а с ь д у ш а хоч на святі. А пан, к о л и бачив д у ж е скупенький одяг, міг і висміяти, обізвати старцем. Та як вгледить багате на к о л ь о р и в б р а н н я , те й о г о з а ч і п а л о , і він замовляв собі таке, аби б у л о багато парчевої нитки. Не міг стерпіти, що л ю д и веселі. А прості г у ц у л и не м а л и ні срібла, ні золота, то бодай тішилися сріблом-золотом у одежі. Жінки носили крайки. А л е й були прегарні пояси д л я дівчат і жінок с е р е д н ь о г о віку. К о л и вдягали одну запаску назад по сорочці, то спереду вже — не обов'язково. О, тоді файненько випускали кінці пояса по с о р о ч ці. Б у л и п о я с и з к у т а с а м и , к и т и ч к а м и . Х т о давав по два, хто — по три кутасики. Це з а л е ж а л о від ф а с о н у . Розказують, гуцульські ткачі за Австрії, та й раніше, пробували ткати чоловічі хвилясті галстуки. Тепер цього ніхто не робить, бо клопітна справа. Я с п р о б у в а в це в і д р о д и т и . І д о б р е м е н і вдалося... Микола Онуфрійович чимало зусиль і творчого пошуку віддав розробці дзьобень. Понад тридцять зразків у його колекції. К р а щ е закупили м у з е ї , експонувалося у Косові, Івано-Франківську, Києві, Москві, за р у б е ж е м . Ці ткані в и т в о р и — с в о є р і д н і с у м о ч к и чер е з плече — побували на трьох персональних вернісажах ткача-художника. На виставочному святі родини (черв е н ь — с е р п е н ь 1988 р о к у ) у Л ь в і в с ь к о му м у з і ї а р х і т е к т у р и та побуту 250 робіт К о р н е л ю к а та його д р у ж и н и , двох дочок і зятя о г л я н у л о б і л ь ш е 25 тисяч шанувальників народного мистецтва. — Д у м а ю , більшість дітей має мистецький талант від природи, т р е б а лише пильно до нього приглядатися і розвивати. А це м о ж л и в е т і л ь к и в праці. С в о ї х дівчат ніколи не примушував, вони с а м і б е р у т ь с я д о всього: нанизують з бісеру, шиють, вишивають, розписують писанки. С т а р ш а займається й в ' я з а н н я м , м а к р а м е . її чоловік — керамік. Ткацтво — моє невичерпне джерело. На к и л и м а х , веретах я дав би сотні нових зразків. А мені кортить робити те, що цікавіше, де б і л ь ш е поле д л я творчості, фантазії, пошуку. Все це д и к т у є д у ш а . Х о ч е т ь с я відкопати те, щ о забуто... Господар нової хати, що відразу полонила зір прибульця білизною стелі і стін, ж о в т и з н о ю підлог, широкими вікнами, оповідав про унікальні мистецькі речі, які д о н е д а в н а д р і м а л и у сховку старовинних скринь: це підс в і ч н и к - т р і й ц я , в и р і з ь б л е н и й 1885 р о к у ножиком з червоної вільхи; старі тарелі, кахлі П е т р а К о ш а к а , О л е к с а н д р а Баранюка і Олександра Бахматюка, їхніх учнів і послідовників; давні хрести, табівка, зверху оздоблена жовтими капсями. А оно під лавицею — дорогі ж і н о ч і чоботи, за які колись не ш к о д а було й корову віддати. Чимало речей

! г

И а

а, »

з дерева, виготовлених у стилі народного примітиву. Є манти, с а р д а к и , сорочки. У л ю б о в н о о ф о р м л е н о м у а л ь б о м і зібрано зразки крайок. То унікальна колекція, цілий мистецький скарб. Отак зоримо по одній кімнаті, другій, по сінях, що теж перетворилися на своєрідний виставочний салон, по кімнатках та майстерні на д р у г о м у поверсі, а М и к о л а О н у ф р і й о в и ч , ніби в и п е р е джаючи моє запитання: — Про музей я мріяв усе життя. К о л и з а д у м а в поставити нову хату, то передусім тішила думка, що не просто матиму кілька світлих великих кімнат для ж и т т я , — аж тепер усе, що надбано, збережено мною, родиною, зможу виставити у власнім м у з е ї , аби л ю д и бачили ту красу. Нині до м е н е п р и х о д я т ь л ю д и — буває, що і п'ят д е с я т е р о за день. Не так просто й легко їх прийняти, розповісти про те, що відкрилося перед їхніми очима, може, уперше за життя. Не втрималися дочки, аби не докинути по слову до татової оповіді. Молодша, Олюня, зашарілася: — Тато завжди тішиться, коли ми з М а р і й к о ю щось нове п р и д у м а є м о , але не дай Боже, щоби перехопити у когось, а ще г і р ш е — . с к о п і ю в а т и . І бабця, й т а т о к а ж у т ь : « З а й д і т ь до ц е р к в и — у цій святості н а й б і л ь ш е барв, к о л ь о р і в , відтінків». Не знаю, що д у м а ю т ь л ю д и про наш р о д и н н и й м у з е й , а л е д л я нас він — нерозривна ниточка традицій. Підступила Марійка: — Так, це р о д и н н а т р а д и ц і я — т в о рити красу і добро. Ще Несторлітописець справедливо помітив, що ш у к а т и скарби с л і д не на з е м л і , а в д у ш і своїй. Т о м у оці слова, хоч і високі та пафосні на перший погляд, повністю розкривають життєве кредо передусім батька, матері, бабусі, та й усіх нас, м о л о д ш и х . Я з с е м и років оту красу, що милує довкола око, пестить душу, п р о б у в а л а виливати на папір у р и м о в а них р я д к а х . К о л и почала у с в і д о м л ю в а т и бабусине творення писанок, мамине вишивання і татове ткання, самій забаглося всього спробувати власними руками. Перша моя силянка з бісеру — дитяче уявлення пізньої горобини на фоні снігу. З б е р і г а ю її. А з часом фантазія вихлюпнула з а д у м у цікаву гаму кольорів: «Вінок Гуцульщини», «Горицвіт», «Вогонь і музика», «Довбу4*

шеві світанки», « С а д и в цвіту», «Любов і разлука», «Свято душі», «Стожари», «Вітри Чорногори», «Очі любові»... К о ж н і й назві м а ю т ь відповідати ф о р м а , к о л о р и т с и л я н к и чи ґ е р д а н а . У с е виплескується з глибини душі. Я бачила, як бабуня малювала на папері городні квіти: вони були с х о ж і на живі і водночас особливі. Мені також кортіло спробувати. Брала у руки пензлик. Щ о що, а малювання не полишала. М о ж е , завдяки цьому багаторічному безперер в н о м у п о ш у к у і в и р о б и в с я мій, ні на чий н е с х о ж и й , с т и л ь м а л ь о в о к . Ми о г л я д а є м о цілу е к с п о з и ц і ю Марійчиних декоративних розписів на папері: «Україні», «Вогонь поезії», «Весільна косиця»... Одразу зрозуміло: художниця спочатку виношує думку, майже не послуговується попередніми ескізами, дає волю імпровізації, нуртуванню образної стихії. «Відлуння Всесвіту» сприймається то як фантастичний птах, а то — як н е з в и ч а й н а , н е з е м н а квітка. У «Цвіті папороті», «Народженні Землі» ніби закодовано прапочаток усього ж и в о г о , якусь дитинність, наївність. У д е к о р а т и в н і й с т и л і з а ц і ї « П л и н часу» прочитується одвічна діалектика боротьби життя та смерті. Людина, котра ж и л а не л и ш е д л я себе, навіть по відході за горизонт зоставляє добродіяння у вигляді енергії душі. Синій, червоний, жовтий кольори символіз у ю т ь віру, незнищенність. І десь наче віддалено, ф о н о м одсвічує притишено . легка темнувата гама, що нагадує живому про його минущість. «Царство любові» та «Птах щастя» м і с т я т ь п е р е в а ж н о т е п л і , п о ч а с т и й гарячі кольори. Тут дихає щ и р а й доступна всім казковість. Авторка немовби бачить задуманий малюнок — і дає волю кольорам гуаші. Ніяких контурів олівцем, все о д р а з у — на чистовик. Є малюнки, де на передній план проступають чисто земні, хоч і декоративно вирішені, реалії. Проте немало й таких, де вся з е м н а сутність наче прихована у філософсько-поетичному баченні а в т о р к о ю н а р о д ж е н н я світання й вечора, скрику л ю д с ь к о ї тривоги за образу і відкриту наругу. Тут з реальністю бачення сплітається в нуртуванні жіночої фантазії і її абстрактне мислення, і д о з о в а н а плакатність. А л е все це взаємодіє, живе як своєрідність почер-

ку, оригінального і неповторного стилю. К о л и в ж е з а д у м визрів, х у д о ж н и ц я с і д а є до р о б о т и — і аж д о к и не завершить, не полишає. Часто-густо малювання виливається в моментальний з б л и с к д у м к и , с в і т і н н я м е т е о р а — він н і б и на т в о ї х очах ч е р к н у в - п о г а с , і водночас ти не м о ж е ш до кінця збагнути тієї щасливої миті. Може, в цьому і полягає суть таїни творення?.. Коли по-справжньому аналізувати з р о б л е н е і серйозно роздумувати над талантом Марії Корнелюк-Гривінської, м о ж н а спитати себе: звідки в гуцулки, вихованої на глибинних сімейних традиціях, на папері густий гранатовий, бурячковий, темно-синій, червоний кольори? Ми ж бо звикли до гарячої космацької гами, яка у більшості випадків і а с о ц і ю є т ь с я з г у ц у л ь с ь к о ю , загалом карпатською колористикою. Марія — художник з освітою і розуміє, що у т в е р д ж е н н я себе як неповторної індивідуальності неможливе без повсякденного творчого шукання. О т о ж пошук, як сказав поет, і «несе любові різні кольори»... П о р у ч с т о я в п и ш н о в у с и й П е т р о , чоловік Марії, уважно прислухався до к о ж н о г о її слова, аби в е м о ц і й н о м у пориві не п р и м е н ш и л а суті і р а з о м з т и м не підняла якийсь біографічний родинний факт на завищену ноту. П е т р о хвилювався не м е н ш е , ніж Марічка, хоча цього не виказував ні р у м ' я н ц е м щ і к , ані т р е м т і н н я м г о л о с у . Розважливо оповідав, що ось у ж е понад десять літ кохається в глині, шукає нового у кераміці. Х о ч і н а р о д и в с я у д а л е к і й та ч у ж і й с е р ц ю стороні — Караганді (батько був репресований і с п р о в а д ж е н и й на т я ж к у п р а ц ю у вугільні копальні), все о д н о душею поривався на Прикарпаття. А в і д к о л и п о с е л и в с я у К о с о в і , не м о ж е не о с м и с л ю в а т и т е м а т и к у краю, в котрому живе, працює. Неповторний колорит природи є п е р ш о ю п е р е д у м о в о ю створення власного інтерпретаційного керамічного пласта. К о с і в на І в а н о - Ф р а н к і в щ и н і .

О.

ДОВЖЕНКО

У К Р А Ї Н А В ОГНІ (З щоденникових записів)

2/ IV [1942] С ь о г о д н і , як і в ч о р а , як і з а в т р а , всі газети переповнено описанням таких жорстоких фактів, таких нелюдських вчинків в о р о г і в н а ш и х , т а к и м ж а х о м людських страждань, що надлюдське горе у ж е давно перелилося через край в к о ж н і й л ю д с ь к і й д у ш і і в ж е не сприймається почуттям, не викликає навіть гніву, а л и ш е звичний р е ф л е к с о г и д и чи о б у р е н н я . І к о л и б ми б у л и Д а н т а м и і М і к е л а н д ж е л а м и , нічого б не змінилося. Те, що робиться, не вміщ а є т ь с я нині ні в о д н у д у ш у і в м і с т и т и ся не може. У г а з е т а х з л и в а н а р и с і в п р о це ж т а к и , п р о к р о в і с м е р т ь . А ї х , м о ' , не всі в ж е й ч и т а ю т ь . В о н и , ці о п о в і д а н н я , подібні одне до одного, як крики людського болю, чи зойки людського в і д ч а ю , чи с т о г о н и р о з п а ч у . Є з а г р о з а , щ о п і с л я війни з ' я в и т ь с я п и с ь м е н н и ц ь к а пошесть, особливо багато письменників з'явиться с е р е д наших квартирантів, що наб'ють собі руку на нарисах. І, м о ж е , зараз уже слід продумати дальші шляхи нашої літератури. Н а р о д н е х о т і т и м е чтива п р о в і й н у п о б у т о в о - о п и с о в о г о . Н а р о д у т р е б а показати його зсередини, в його стражданнях, в його сумнівах, в його боротьбі, оновленні, і показати йому шлях і перспективи. Народ треба возвеличити, й з а с п о к о ї т и , і в и х о в у в а т и в д о б р і . . . Щ о б и вправи в ж о р с т о к о с т і , в злі і горі не ожесточили його д у ш у , не притупили ї ї , і щоб радість перемоги не приспала його пильність, не з а к о л и с а л а в с а м о з а коханості м о л о д ц і в од пера, і стола, і к а б і н е т у , і щ о б не з а б у в він с в о ї х п о м и л о к , і не в т р а т и в о п т и м і з м у , і не впав в о п т и м і з м с а м о з а к о х а н и х п р о в і н ціалів і застольних промовців. А найголовніше, щоб наша трибуна перестала нарешті бути завороженим гоголівським місцем, на якому трава не росте, а р о с т е щ о с ь ч а с о м т а к е , що й ч о р т не розбере.

З/ІУ [19]42 З

// П р о й д е тисяча, дві, три тисячі літ. яким трепетом і заздрістю будуть

і в и л и т и в н ь о г о у в е с ь свій б і л ь , у с ю УГУ. усі свої с к о р б о т и і поради, я к щ о б подумати було ще можна, що тут, мо', є таки щ о с ь не б е з п о р а д н е . Це м о г л о би вийти величезне полотно, г о л о с тисячоліття, всесвітній крик, новий к о б з а р у прозі. Настольна книга мільйонів, що ще не втратили вміння п л а к а т и . Ц е б у л а б к н и г а д л я всіх грядущих нащадків наших — реквієм народу, коли присуджено йому вмерти в ц і м д в а д ц я т о м у сторіччі, чи к о р м ч а книга д л я борців, що вірять у життя і роблять його... [нрзб]. Т

Б о ж е , п о м о ж и мені написати о ц ю к н и г у : к р и ч а в би я і п р о с и в би я. Та б о г а вже немає, а є у т о м а в голові, і хворе серце, і безліч щоденних робіт «довліє днесь злоба его».

2/VIІ [1942]

з г а д у в а т и нас ю н а к и , м у ж і і м у д р е ц і , і війну, і все наше незвичне покоління гвардійців, людей-лицарів, на д о л ю яких випало стільки н е щ а с т я і щастя, стільки горя і радості, стільки крові, стільки поту, стільки боротьби, і праці, і п е р е м о г , що їх з л и ш к о м вистачило б на д е с я т о к поколінь. С к і л ь к и книг про нас н а п и ш у т ь ! С к і л ь к и п і с е н ь ! С к і л ь к и благородних нащадків-юнаків у мріях своїх б у д у т ь переносить своє ж и т т я на м а ш и н і часу в н а ш у в е л и ч н у е п о х у !

14/ІУ [19]42 Чи з б е р у т ь с я наші л ю д и знову на В к р а ї н і ? Чи п о в е р н у т ь с я в о н и з у с і х нетрів, далеких далекостей нашого С о ю з у і заповнять її замість померлих од ворога, од м о р у , од кулі і петлі? Чи т а к і л и ш а т ь с я т а м , а на н а ш і р у ї н и н а ї д у т ь ч у ж і л ю д и і у т в о р я т ь н а ній м і ш а н и н у . І б у д е вона не Росія, не В к р а ї н а , а щ о с ь т а к е , що й п о д у м а т и сумно. Є д и н а країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї к р а ї н и , де історія вважалася чимсь забороненим, ворожим і контрреволюційним,— це Україна. Другої такої країни на земній кулі нема. Де ж рождатися, де п л о д и т и с я д е з е р т и р а м , я к н е у нас? Д е рости с л а б о д у х и м і з а п р о д а н ц я м , як не у нас? Не в и н а це д е з е р т и р і в , а г о р е . Не с у д и т ь їх треба, а просить пробачення і плакати за погане виховання, за д у х о в н е к а л і ц т в о у в е л и к и й час. Х т о судитиме? Брати-слідчі з трибуналів, що р о з п и в а ю т ь г о р і л к у у ї д а л ь н і , з непривітним п о г л я д о м очей. Ю н а к и мої сліпії, горе мені з вами...

2/ V11 [1942] А х , к о л и б вистачило мені сили й часу, написав би я р о м а н про в и з в о л е н н я Західної України, про возз'єднання наших народів і про все, про все, що з ц ь о г о в и й ш л о , що г о в о р и л и і г о в о рять, к о м у влетіло. І як народ український ф а к т и ч н о був тут ні при чім. ...Про цю т р а г е д і ю написати б роман, на тисячі три градусів т е м п е р а т у р и

В чомусь найдорожчому і найважлив і ш о м у м и , у к р а ї н ц і , б е з у м о в н о , є нар о д другорядний, поганий і нікчемний. Ми д у р н и й народ і невеликий, ми народ безцвітний, наша немов один до одного непошана, наша відсутність солідарності і в з а є м о п і д т р и м к и , наше наплювательство на свою д о л ю і д о л ю своєї к у л ь т у р и а б с о л ю т н о разючі і об'єктивно абсолютно не викликаючі до себе ні в кого д о б р и х почуттів, бо ми їх не з а с л у г о в у є м о . Вся наша нечулість, боягузництво наше, з р а д н и ц т в о і пілатс т в о , і г р у б і с т ь , і д у р і с т ь п і д час всієї історії возз'єднання Східної і Західної У к р а ї н и є, по суті кажучи, цілковитим звинувачувальним актом, є чимось, чого історія не повинна нам простити, є ч и м о с ь , з а щ о л ю д с т в о п о в и н н о нас презирати, я к щ о б воно, людство, д у м а л о п р о нас. У нас а б с о л ю т н о н е м а п р а в и л ь н о г о проектування себе в оточенні дійсності і історії. У нас не д е р ж а в н а , не н а ц і о н а л ь н а і не н а р о д н а п с и х і к а . У нас н е м а с п р а в ж н ь о г о п о ч у т т я гідності, і поняття особистої свободи і с н у є у н а с , як щ о с ь і н д и в і д у а л і с т и ч н е , анархічне, як п о н я т т я волі ( з в і д с и індив і д у а л і з м і а т а м а н с т в о ) , а не як народно-державне розуміння (марксівське) свободи, як усвідомлення необхідн о с т і . М и вічні п а р у б к и . А У к р а ї н а н а ш а вічна вдова. Ми удовині діти.

2/VIІ [1942] Н а й к р а щ и м н а о ч н и м п р и л а д д я м нім е ц ь к о ї к о н т р п р о п а г а н д и у с в о ї х частинах є зовнішній в и г л я д наших л ю д е й , наші хати, двори, долівки, нужники, сільрада, церковні руїни, мухи, бруд, о д н и м с л о в о м , все т е , щ о в и к л и к а є почуття жаху у європейської людини і ч о г о н а ш і в е л и к і п р а в и т е л і і їх великоміські підлабузники, самобрехи не б а ч а т ь і не х о т я т ь б а ч и т и ч е р е з одірваність од народу і через одірваність від сучасного рівня пересічного європейського укладу речей.

12/УІІ [1942] Чи подивлюсь на пустелі, на кладовищ а , чи п о п л а ч у на р у ї н а х і п е р е л і ч у мільйони втрат? А потім у м р у од горя, щ о б не бачити, як заселятимуть тебе, мати моя Україно, чужими людьми, як

к а р а т и м у т ь т в о ї х н е д о б и т к і в синів і д о чок з а н і м е ц ь к е я р м о , з а н і м е ц ь к и х б а й с т р ю к і в , за к а т о р ж н у п р а ц ю в Нім е ч ч и н і , з а т е , щ о н е в м е р л и вони з голоду і діждалися нашого приходу. П р о к у р о р і в у нас вистачить на в с і х , не вистачить у ч и т е л і в , бо з а г и н у т ь в а р м і ї , не вистачить т е х н і к і в , т р а к т о р и с т і в , інженерів, агрономів. Вони теж поляжуть у війні, а п р о к у р о р і в і с л і д ч и х в и с т а ч и т ь . Всі цілі й з д о р о в і , як в е д м е д і , і д о с в і д чені в х о л о д н о м у с в о є м у ф а х о в і . Напрактиковані краще од німців ще з тридцять сьомого року.

УКРАЇНА ПОРУЙНОВАНА, як ні одна країна в світі. Поруйновані й пограбовані всі міста. У нас нема ні шкіл, ні інститутів, ні музеїв, ні бібліотек. Загинули наші історичні архіви, загинуло малярство, скульптура, архітектура. Поруйновані всі мости, шляхи, розорила війна народне господарство, понищила людей, побила, повішала, розігнала в неволю. У нас нема майже вчених, обмаль митців... О. П. ДОВЖЕНКО

12/411 [1942] Що найбільш д р а т у є м е н е у нашій війні — це в у л ь г а р н и й , л а к о в а н и й т о н наших г а з е т н и х с т а т е й . К о л и б я був бійцем безпосередньо з автоматом, я п л ю в а в с я б, ч и т а ю ч и п р о т я г о м т а к о г о д о в г о г о часу о ц ю г а з е т н у б о д р е н ь к у панегірську мішанину чи одноманітні, б е з д а р н і с і р е н ь к і нариси б е з ж о д н о г о , натяку на узагальнення, на р о з к р и т т я сили і краси г е р о ї к и . Це х о л о д н а , нахабна б у х г а л т е р і я газетних паршуків, я к и м , по с у т і к а ж у ч и , у в е л и к і й м і р і байдуже, що народ страждає, мучиться, г и н е . В о н и не з н а ю т ь н а р о д у і не л ю б л я т ь його. Н е к у л ь т у р н і і д у ш е в н о у б о г і , б е з д у х і і б е з с е р д е ч н і , вони користуються своїм становищем журналістів і п и ш у т ь т е р е в е н і о д н о б о к і й с у с а л ь н і , як писали до війни п р о соцбудівництво, обдурюючи наш уряд, який б е з у м о в н о н е м о ж е в с ь о г о б а ч и т и . Я ніде не читав ще ні о д н о ї к р и т и ч н о ї статті ні про б е з л а д д я , ні про дурнів, а їх хоч г р е б л ю гати, про невміння евакуювати, про невміння вірно орієнт у в а т и н а р о д . . . Всі н а ш і х и б и , всі болячки не викривааються, лакуються, і це д р а т у є наших бійців і з л и т ь ї х , як би чесно і с у м л і н н о не с т а в и л и с я вони до війни.

30/УІ [19]45 Сьогодні, в суботу, ЗО/УІ 1945, сталася велика подія в житті мого народу. Уперше за тисячу літ, за всю с в о ю н е щ а с л и в у і с т о р і ю о б ' є д н а в с я він в єдину сім'ю. Н е м а на світі д р у г о г о народу з такою безмірно жахливою д о л е ю . Н е м а і не б у л о в Є в р о п і в е л и к о г о пасинка д р у г о г о , щ о т а к б у в би з н е в а ж е н и й в усіх с в о ї х правах на д о г о д у підлих кон'юнктур. Сповнилась мрія століть. Сповнилась і моя мрія, мрія мого красивого Кравчини. Благословенна будь, м о я многостраждальна земле! Щасти тобі, д о л е ! Д а й р о з у м у і сумління керівник а м т в о ї м . Б л а г о с л о в е н н и й б у д ь , народе мій ласкавий, добрий! Будь сильний, терпеливий. Пом'яни мене, мученика. Не презри м о ї х с л і з , к о л и плакав я над с в о є ю д о л е ю в с т р а ш н і часи н і м е ц ь к о ї н е в о л і . І коли топтатимуть перед тобою ім'я м о є мале, якщо це треба б у д е нащось нечистим, злим л ю д я м , не одкинь мене і дай мені вмерти на своїй землі, що д а л а м е н і х л і б і с е р ц е , л ю б о в і звичаї твої, і радість творчості, і труд, і велику печаль, і страждання.

Памятник розстріляним односельцям у селі го району Житомирі ї-кої області.

Діорама Копище

«Фашисти палять Олевського району

Хочине

Олевсько-

Копище» з народного музею Житомирської області. Фото

7 «Українська культура» №

С.

сет ХОРОШКА

Вадим МИЦИК, етнограф, директор Тальнівського музею історії хліборобства

сне - красне Виграє земля промінням. Виспівує хвилями. К о л о м у злюбі йдуть богиня води Дана і бог світла Лель. У цьому подруженні зрілістю наповнюється все довкіл. Добробутній Л а д встановлюється в Природі. О ц е щорічне шлюбування — злиття космічних сил — Сонця і Води, з якого достигає урожайний плід життя, наші предки-слов'яни назвали Купайлом. Багато століть життєструмні і світославні д ж е р е л а народного свята живлять і о б л а г о р о д ж у ю т ь людську д у ш у . Його шанували щ е х л і б о р о б и , які ж и л и м і ж Д н і п р о м т а Д у н а є м понад п'ять тисяч років т о м у . І нині воно п о б у т у є в с е л а х Черкащини, а особливо у Вишнополі, Кобриновому, Корсунці. Майданецькому, Романівці, Веселому Куті Тальнівського району. Купайло — свято в основному молодіжне, але його віковічна чарівність і д у х о в н а сила настільки в с е о х о п л ю ю ч і , що на берег річки чи ставка масово приходять л ю д и різних поколінь. Найдавнішою з г а д к о ю про Купайла донедавна вважався запис у Волинському літописі (за ІпатіТвським с п и с к о м ) від 1262 р о к у : « К а н у н Ивана д н я , н а с а м ы е К у палья». Ж у р н а л « Д н і п р о » (№ 4, 1990 р.) в п е р ш е на У к р а ї н і н а д р у к у в а в « В е л е с о в у к н и г у » . В о н а о х о п л ю є час з а 650 р о к і в до Різдва Христового й до кінця князювання А с к о л ь д а — IX століття. На д о щ е ч ц і 8-й п и ш е т ь с я про сонячні б о ж е с т в а : «Єдність єсть Хоре і П е р у н , Яро, Купалва, Л а д і Д а ж б о » . Краса й радість на святі Купайла повсякчас невгасні. А л е після прийняття християнства дійство зазнало гонінь та спотворень. Д л я релігії воно було скверним, «истинным бесом», і вона забороняла «скакать ю н о ш а м і д е в а м через огонь», «сплітати вінці». Універсал г е т ь м а н а С к о р о п а д с ь к о г о (1710 р.) взагалі спотворював ж и т т є р а д і с н е свято. То були « б о г о м е р з к і я купальскія игриска», від яких нібито настають неврожаї, хвороби л ю д е й і тварин. Указ Катерини II учиняв на о б р я д «навсегда и везде во всяком м е с т е , д е р е в н е и с е л е , до последнего населения генеральное запрещение».

КУПАЙЛО У 1890-х р о к а х на У м а н щ и н і с о ц ь к і к и я м и р о з г а н я л и л ю д е й із Купайла. В 1950-х святкуючих закидали бовтунами. В 1970-х з н а й ш л и п о л і т и ч н у п р и ч и н у : « В і д г о н и т ь н а ц і о н а л і стичним духом» — і заборонили. Одначе коли цей абсурд спричинив духовні втрати, святкування «милостиво» дозволили, але почали спотворювати: вигадували щось паралельне Купайлу. Народну поезію і символіку відкидали, запроваджували р а д я н с ь к у а т р и б у т и к у — і с в я т о п е р е т в о р ю в а л о с я на чергову адміністративно-художньосамодіяльну акцію. Згод о м з м е т о д и ч н и х ц е н т р і в в з я л и с я н а д с и л а т и с ц е н а р і ї , в яких п е р е в а ж а л и п е р с о н а ж і р и м с ь к о ї м і ф о л о г і ї , такі як Нептун, а також водяники, мавки, русалки, відьми, про котрих у справжньому Купайлі навіть не згадується. Урочистості стали нагадувати інсценізації казок, втрачати свою одвічну світлоносну та ж и т т є с т в е р д н у суть. О р г а н і з а т о р и почали довільно переносити їх на вигідну неділю, особливо День радянської молоді. Купайло ж святкується відповідно до к о с м і ч н и х р и т м і в у час л і т н ь о г о с о н ц е с т о я н н я — 7 л и п н я , на п ' я т н а д ц я т и й д е н ь п і с л я н а й к о р о т ш о ї ночі, рівно через півроку після Коляди. Вшанування літнього сонця відбувається тільки коло води і обов'язково — з вогнищем. Таким чином віддається шана д в о м життєносним с и л а м — живильній воді і світлоносному с о н ц ю . З в і д с и і є д н а н н я м о л о д и х с е р д е ц ь на святі, і оспівування в піснях хлопця й дівчини, і попарне стрибання через вогонь. Д і в ч а т а повинні ц і л и й д е н ь х о д и т и у віночках — цих сонячних символах краси й розквітлості природи. З ними к о л о купайлиці — у о с о б л е н н я д р е в а ж и т т я — вони ведуть т а н к и , с п і в а ю т ь п і с е н ь к у п а й л і в с ь к и х , н а них с в о ю д о л ю вгадують, їх кладуть на городину, щ о б к р а щ и м був урожай. Д л я влаштування свята Купайла необхідно використати ті с т р у к т у р у , с и м в о л і к у , пісні, які у з в и ч а ї л и с я в к о н к р е т н і й місцевості. С е р е д достигаючої краси садків збираються дівчата на с в о ю п о т а є м и н у — вінкоплетини. З косариків, в о л о ш о к , цвіту

Купайло святкується відповідно до космічних ритмів у час літнього сонцестояння — 7 липня, на п'ятнадцятий день після найкоротиіої ночі, рівно через півроку після Коляди.

к а р т о п л і і — н е о д м і н н о — б а р в і н к у та я г і д в и ш е н ь г о т у ю т ь собі найяснішу окрасу. Вінок — с и м в о л дівочої честі, в р о д и , сонячної долі, й о г о т р е б а не просто виплести, а всю с е б е у н ь о м у втілити., бо ж у к о ж н о ї д і в ч и н и — с в і й в і н о к у ж и т т і . П л е т е т ь с я в і н о к , як с п і в а є т ь с я у п і с н і : На щастя, на долю. На чорнії брови... Хлопці везуть воду з купайлівської криниці, п р и г о щ а ю т ь усі* зустрічних, вітають їх: — Будьте здорові з Купайлом! Л ю д и п'ють воду і виливають-вихлюпують її вгору, до сонця, щоб пособила з е м л і родити. — А ч о г о це ви к а ш к е т а с к и д а є т е , як в о д у п ' є т е ? — До води, як і до хліба, з а в ж д и пошана велика. С т р у м е н я т ь д ж е р е л а криничні і д у ш е в н і : Ой скакав коник під гречкою, За н и м — В о л о д я з в у з д е ч к о ю : — Ой зажди, коню, загнуздаю, Та й п о ї д е м о до Д у н а ю . . . В цей день слід обов'язково скупатись, щ о б сили додалося, приказавши: «Водице-студенице, ти обмиваєш луги, береги, каміння, креміння, обмий моє тіло і д у ш у ! » Треба також когось скупати, оббризкати водою. Обливання в о д о ю с и м в о л і з у є силу води і запросини д о щ у , я к о м у в спекотний час т р е б а і з е м л ю н а п о ї т и , і р о с л и н и о ж и в и т и , і в с е к р у г о м освіжити. Після п о л у д н я хлопці з д і й с н ю ю т ь Одне із важливих святкових дійств — вивезення с м і т т я : звозять непотріб з кожн о г о д в о р у н а чистий в о г о н ь К у п а й л а , п р и м о в л я ю ч и : — Хай усе погане й з л е пропадає, а гарне і д о б р е зостається й розвивається! Оповіщально звучить пісня: Сьогодні Купала — Срібна роса впала! С т о р о н о ю дощик іде... М о в п і с е н н и й р о з л и в — д і в ч а т а у в і н о ч к а х та ч е р в о н и х с т р і ч е ч к а х . В о н и й д у т ь д о с т а в к а . Н а ї х н і й спів с ю д и с х о д я т ь с я жінки, чоловіки, а діти — в ж е тут. У нас к у п а й л о з в е р б и , з в е р б и , А ти, Б о г д а н е , п р и й д и , п р и й д и — Д о нас к у п а й л о о г л я д а т и , А Ярославу цілувати. А х т о не п р и й д е на К у п а й л а , То в и й д е з т о г о д у ш а й п а р а . На Купайла д у ш а в кожного співає. Д і в ч а т а м д о д а ю т ь о х о т и і до с п і в у , і до с в я т а ж і н к и : Ой на Купайла, на Купайла В и й ш л а М а р у с я , як та пава... Хлопці привозять опудало Кострубила, вкопують його коло вогнища. Віддалеки встановлене увите квітами колесо. Дівчата розкручуватимуть його за червоні стрічки. В ж е й вогнище р о з к л а д е н о , але с в я т о не починається. А чому — то д і в ч а т а дають знати піснею: Ой зійди, дощик дрібнесенький, Полий травицю-муравицю, Полий травицю-муравицю. Ой вийди, Грицю, на вулицю, О й , вийди, Г р и ц ю , на в у л и ц ю Та винеси нам купайлицю. Бо наші хлопці-недбайливці Не вирубали купайлиці... Д о ш к у л я є пісня х л о п ц я м , а л е вони й в у с о м н е в е д у т ь . К у п а й л и ц я повинна б у т и с л а в н о ю , т о ж і п і с н ю ї й в і д п о в і д н у т р е б а співати. Кпини з м і н ю ю т ь с я п р и п р о с и н а м и : Наше купайло з верби, з верби, Которе краще, прийди, прийди. Которе краще, прийди, прийди, К о т о р е гірше, не йди, не йди. Тричі з а к л и ч н о з в у ч и т ь п і с н я , і х л о п ц і з а н о с я т ь в е р б и ч е н ь 5"

ку в три гілляки. К у п а й л и ц ю — с и м в о л д р е в а ж и т т я — на Т а л ь н і в щ и н і б е р у т ь і з в е р б и , б о в о н а , р о з в и в а ю ч и с ь найп е р ш о ю , є у о с о б л е н н я м р о з к в і т у п р и р о д и і, як і в і н о ч к и , о д н и м з основних символів свята. її прикрашають квітами, ягодами, стрічками. Кругом неї танки ведуть, пісень співають, уславлюючи красу дівочу й парубочу. В ж е линуть н а в к о л о н е ї « М а р е н о н ь к а » , інші р и т у а л ь н і пісні. Спів купальський — заохочувальний. Коло дедалі ширшає. О с ь воно, м о в хвилями, о б р о с т а є д р у г и м , т р е т і м . У ж е й маленькі дівчатка д о л у ч а ю т ь с я . С т а р ш і жінки, дивлячись на дівчат, з г а д у ю т ь свої святкування та л ю б о щ і : Н а в г о р о д і ч о р н о б и л ь т а й зацвів, Н а ї х а л о козаків повен двір. Н а ї х а л о козаків повен двір, Пізнай, пізнай, М а р у с ю , котрий твій. А я свого Івана д о б р е знаю, М е ж и всіма козаками впізнаю... Пісня лине і лине. Вечір співу, єднання поколінь. Спів купальський — в м і р у п р о т я ж н и й і гучний, величний і урочистий, у ньому ніби з л и л и с я гомін степу, дзвін неба і гул моря, завдяки йому в душі народжується бажання росту й оновлення. Дівчата вже за стрічки барвисте колесо р о з к р у ч у ю т ь . С т а є в о н о м о в б и п р о м е н и с т и м . Вічно р у х л и в е коло-сонце д о п о в н ю є т ь с я л і т е п л о м пісні: Сяяла зіронька, сяяла. З к и м же ти, О л е с ю , стояла? — З , т о б о ю , Васильку, з тобою, Як ясен м і с я ц ь з з о р ь о ю . . . Заходить сонце. Гей, о к о Ладове, Ніч п р и п а д а є , Бо око Лада З води виходить. Ладове свято Нам приносить... — Г о р и , н а ш к у п а л ь с ь к и й в о г о н ь , і не з г а с а й , — т р и ч і п р о м о в л я є хтось із найстаріших і найшанованіших чоловіків, запалюючи вогнище. Вогонь розгоряється, сягає небес. Вогонь Купайла — вогонь душі! Х в и л ю ю ч а картина — світло б а г а т т я с е р е д т е м р я в и ночі. У небі зорі м е р е х т я т ь , на з е м л і в о г н и щ е горить. Ніченькачарівниченька! С а м е цієї к у п а л ь с ь к о ї поои п р и р о д а сягає т а к о г о р о з к в і т у , щ о , як о п о в і д а є повір я, навіть папороть зацвітає. Л ю д и вірили і йшли ш у к а т и той квіт чарівний. Тепер це т а к о ж звучить принадливо: знайди небувале, витвори найзаповітніше, р о з д о б у д ь свою квітку папороті! Вогонь висвітлює лиця. С я ю т ь віночки, м а ю т ь стрічки. Нескінченним колом розкручуються біля вогнища дівчата, і з а д у ш е в н а пісня вславлює н е п е р е б у т н і чари К у п а й л а : На сіно, дівчата, на сіно! Щ о с ь на наших парубків насіло — П о н а д у в а л и с ь , як сичі. П о с і д а л и з б а т ь к а м и на п е ч і . Стали собі радоньку радити: Кого б у д е м о вперед женити? Оженимо Михайла молодого Та візьмемо Катрусю за нього. Хлопці р о з у м і ю т ь , до чого й д е т ь с я , і п о р я д з а г о р я є т ь с я ще одне, м е н ш е , вогнище. Коли воно стишується, хлопці й дівчата, хто к о м у л ю б и й , б е р у т ь с я за р у к и — і гайда через вогонь перестрибувати. — В о г о н ь - в о г н и л о , к р а с н е с в і т и л о , о ч и с т ь нас в і д с к в е р н и , дай нам вогню в душі! Х т о пройшов вогонь і воду — основні сили природи, той усе в житті здолає! Колись примічали: хто з к и м на Купайла водиться, через

Закінчення на стор. 32.

Віктор

ЧУГУЄНКО,

начальник управління культури Запорізького облвиконкому

ПІСНЯ В КОЛИСЦІ КОЗАЦТВА У травні м и н у л о г о р о к у на з а п о р і з ь кій з е м л і с т а р т у в а в п е р ш и й о б л а с н и й ф е с т и в а л ь к о з а ц ь к о ї пісні « Х о р т и ц я » , в я к о м у в з я л и участь і в і д о м і с а м о д і я л ь н і к о л е к т и в и . І д е ю його п р о в е дення висунули працівники обласного науково-методичного центру народної творчості т а к у л ь т у р н о - о с в і т н ь о ї р о б о ти (очолюваного вже багато років заслуженим працівником культури У Р С Р В. С. Чаюхою) і М у з е ю історії З а п о р і ж ж я на о. Х о р т и ц я . Роль с п о н с о рів у з я л и н а с е б е д е я к і п р о м и с л о в і підприємства майже мільйонного Запор і ж ж я , і с е р е д них — к о м б і н а т « З а п о р і ж с т а л ь » , виробниче о б ' є д н а н н я «Таврія», експериментальне господарство «Хортиця», заводи металовиробів та штучних шкір, обласне відділення Українського фонду культури. Хочеться з в д я ч н і с т ю з г а д а т и тут і працівників ремонтно-виробничого комбінату, госпрозрахункового художньо-творчого об'єднання Запорізького районного Будинку культури, закладів громадського харчування й транспортників: б е з ї х н і х з у с и л ь с в я т о не р о з к в і т л о б на повну с и л у , не з а г р а л о б с т о б а р в н о ю веселкою.

яку вони з а с п і в а л и , м а л а назву « П р о зруйнування Січі» (обробка Л. Ревуцьк о г о ) . Д в і інші — « З а к у в а л а та с и в а зозуля» (муз. П. Ніщинського, сл. Т. Ш е в ч е н к а ) і «Дума про Байду» Г . Х о т к е в и ч а з а с в і д ч и л и , щ о виконавська м а й с т е р н і с т ь к о л е к т и в у — на висок о м у п р о ф е с і й н о м у рівні Не менш, ніж глядачі, були с х в и л ь о в а н і й с а м і виконавці. У к о р о тенькому інтерв'ю одразу після виступу керівник капели Б. М. Іваноньків сказав: «Ми давно мріяли побувати на Хортиці. І все ж , к о л и о д е р ж а л и з а п р о ш е н н я взяти участь у п е р ш о м у ф е с т и в а л і козацької пісні, не повірили власним очам: гадали, що разом із З а п о р о з ь к о ю С і ч ч ю д а в н о з н и к л и навіть з г а д к и п р о м у з и ч н о - п і с е н н у к у л ь т у р у ваших славних земляків. Раді, що п о м и л и л и с я : нині з м і н и д і й ш л и і д о Запоріжжя. Тепер, віримо, нащадки козаків зможуть відродити цю з е м л ю , національну самосвідомість народу». Справді, це страшно, коли вмирають л ю д и , а з н и м и — й пісні. Бо п е р е с т а ю т ь і с н у в а т и цілі п л а с т и н а р о д н о ї м у з и к и , п і с е н н и х т р а д и ц і й . А д ж е б у в а ю т ь твори, в яких з н а й ш л и в і д о б р а ж е н н я в е л и ч е з н і в і д т и н к и часу. Я к щ о такі пісні з н и к а ю т ь , т о з п а м ' я т і л ю д с ь к о ї стирається ж и т т я кількох поколінь. Головною дійовою особою фестивал ю с т а л а б е з с м е р т н а у к р а ї н с ь к а народна пісня, яку А. Луначарський назвав « н а й б і л ь ш р о з к і ш н о ю й запашною з усіх гілок світової народної

т в о р ч о с т і » . О с о б л и в о чарівно з в у ч а л а в о н а у виконанні ж і н о ч о г о ф о л ь к л о р н о го ансамблю «Терсяночка» (керівник Г. Ф. В і р о т ч е н к о ) з В і л ь н я н с ь к о г о р а й о н у . К о л о р и т н і « О й г а й , м а т и , ой, гай, м а т и ! » , « О д и н м і с я ц ь с х о д и т ь , д р у г и й з а х о д и т ь » , « С в і т и , світи, м і с я ч е н ь к у » в и к л и к а л и з а х о п л е н н я як у глядачів, так і в членів п р е д с т а в н и ц ь к о г о ж ю р і . А його голова В. О. Матвієнко, викладач студії Українського державн о г о х о р у і м е н і Г. В е р ь о в к и , не втрим а в с я і з а п и т а в : « Ж і н о ч к и , де ви н а в ч и л и с я так гарно співати?» Як відомо, ф о л ь к л о р н і групи з ї х н і м ч и с т и м і н т о н у в а н н я м , а к а п е л ь н и м спів о м п р о г р а ю т ь н а в е л и к и х святах, фестивалях, гублячись у калейдоскопі н о м е р і в , с в і т л о в и х е ф е к т і в , гучних оплесків і вигуків глядачів, адресованих м о д н и м е с т р а д н и м колективам. Цього ніяк н е с к а ж е ш про ф о л ь к л о р н и й ансамбль «Токмачаночка» з Оріхівс ь к о г о р а й о н у . І на г а л а - к о н ц е р т а х , і під час виступів на п о л ь о в о м у стані чи т в а р и н н и ц ь к і й ф е р м і вдячні г л я д а ч і н а г о р о д ж у ю т ь співачок б у р е ю о п л е с к і в і квітами. Незаслужено було б не з г а д а т и фольклорний ансамбль із чудовою х л і б о р о б с ь к о ю н а з в о ю « Р а т а ї » з Токмацького району. Хлопці-молодці, справжні козаки (керівник — М . М . П а л ь ч и к ) в и к о н а л и пісні « З а ж у р и лась У к р а ї н а » , « Т у м а н я р о м к о т и т ь с я » та жартівливу «Зібралася компанія». Найхарактерніші риси фольклору — щирість, відвертість, невимушеність,

Всі, х т о прийшов т о г о с у б о т н ь о г о д н я до «Жовтневого», побачили яскраве, н е з а б у т н є в и д о в и щ е . С а м о д і я л ь н і колективи з піснями, м у з и к о ю пройшли ч е р е з « к о з а ц ь к і ворота» д о п р о с т о р о г о ф о й є Палацу к у л ь т у р и . Т у т ї х з у с т р і л и о т а м а н и к о з а ц ь к о ї вольниці Д о р о ш е н ко, Сагайдачний, С і р к о , а т а к о ж Пісня. У цей час великий з а л з а п о в н и л и г л я д а ч і . І ось с е р е д тиші з а л у н а л о : Засвистали козаченьки, музики заграли... Наша доля, наша воля— хортицькі заграви. Гей, гей, Х о р т и ц я — Запорозька Січ! Як і г о д и т ь с я , п е р ш и м и на с ц е н у вийшли г о с п о д а р і — а н с а м б л ь танцю «Хортиця» ПК «Жовтневий». ї х н ь о ю візиткою був «Козацький танець». Відтак к о л е к т и в за к о л е к т и в о м , виконавець з а в и к о н а в ц е м д е м о н с т р у в а л и свою майстерність, сценічну к у л ь т у р у , смак у виборі репертуару. А його палітра відзначалася багатством жанрів ( д у м и , б а л а д и , епічні, історичні, п о б у тові т а ліричні пісні), р о з м а ї т т я м т е м а т и к и й щ е д р і с т ю краси, м о л о д е ч о г о завзяття, талантів. О с ь н а с ц е н у вийшли у ч а с н и к и з а с л у женої самодіяльної капели бандуристів УРСР Струсівського сільського Будинку культури з Тернопільщини. Назва в неї І п р о м о в и с т а — « К о б з а р » . П е р ш а пісня,

Народний самодіяльний танцювальний ансамбль «Хортиця» Палацу культури «Жовтневий» м. Запоріжжя.

Капела бандуристів «Джерело» Мелітопольського міського будинку культури Запорізької області. безпосередність — проглядали у виступах не л и ш е « Р а т а ї в » , а й усіх з г а д а н и х к о л е к т и в і в . А д ж е п о б у т о в и й спів г у р т о м , « у с і є ю к о м п а н і є ю » — це с п о в і д ь про смисл життя, в якому глибоко особисте поєднується з колективним, суспільним, громадським. С е р е д гостей запам'ятались народна с а м о д і я л ь н а чоловіча х о р о в а к а п е л а «Бескид» Дрогобицького державного педінституту, квартет бандуристів «Рось» із К и ї в а , ф о л ь к л о р н і а н с а м б л і « П о с у л ь с ь к і к о з а к и » з Л у б е н на П о л т а в щині, « С м о л о с к и п » ( л ь в і в с ь к и й к у л ь т у рологічний ц е н т р ) , « У к р а ї н с ь к і к о з а к и » Закінчення на стор. 21. Учасниця капели, викладач по класу бандури міського Палацу піонерів та школярів Олена КУЛИК.

И Н І • Л п В.

Сингаївський

«Бшгословіння».

«Благословіння» Володимира Сингаївського з'єднує розірваний ланцюг розвитку історичного жанру в українському мистецтві. Ще Ілля Рєпін, автор славнозвісних «Запорожців, що пишуть листа турецькому султану», керуючи майстернею в Петербурзькій Академії художеств, спрямовував учнів-українців на створення полотен з історії козаччини. Так народилися «Гість із Запоріжжя» Красицького, «Похорон кошового» Мурашка, «Тривога» Крушевського, « М а з е п а » Шарварка та інші твори. А л е в роки гонінь на українську історію й культуру козацька тематика художниками, по суті, не розроблялася. Лише нині, нарешті, виправляється ненормальне становище, коли

народ був одлучений від власної історії. Видаються праці визначних вітчизняних істориків, побачили світ чимало історичних романів та повістей. У руслі цієї високопатріотичної справи варто розглядати й полотно Володимира Сингаївського. Художник звернувся до початкових сторінок історії українського козацтва, одним з перших гетьманів та організаторів якого був староста черкаський і канівський Остафій Дашкович (р. н. невідомий — 1535). До речі, особа цього визначного державного і військового діяча лише раз була втілена в образотворчому мистецтві: це в X I X ст. польський живописець Ян Матейко створив його історичний портрет.

Ф о т о надано Українським фондом культури. У «Благословінні» ретельно відтворено історичний антураж, майстерно закомпоновано усю сцену, переконливо змальовано окремих персонажів. Особливо вдалася художникові центральна, кінна група на чолі з головним героєм твору. Живопис В. Сингаївського вирізняється соковитістю, декоративністю. Автор продемонстрував неабияке володіння пленером: ефектно відтворено сонячне світло, прозорі тіні, відчуття повітря й простору. Завдяки майстерно використаному арсеналу живописно-технічних засобів та захопленому прочитанню історії, полотно сповнене героїчно-піднесеного настрою. У картини В. Сингаївського своє призначення, своя

роль. І вже цим, а не л и ш е особистим творчим кредо митця, зумовлена її реалістична мова. Твір адресовано найширшим масам. Тут доречно згадати, що шедеври світового мистецтва завжди виникали, так би мовити, за соціальним замовленням. П р о таке замовлення мріяли, наприклад, художники школи М. Бойчука. Звичайно, замовний характер покладає на художника певні обов'язки, а в чомусь і сковує... А л е тим більшою стає заслуга автора високохудожнього твору.

Юрій кандидат

Белічко,

мистецтвознавства.

ะบ

Початок на стор. 20

Іван

та «Барвінок» з К і р о в о г р а д щ н н и , «Кантилена» із З а п о р і з ь к о г о , « Д ж е р е л а » — Мелітопольського районів, «Бунчук» із Запоріжжя, «Хуртовина» — з Бердянськ а . Всі в о н и п р и в е з л и н а к о н к у р с ц і к а в і й самобутні твори. З а г а л о м на святі в д а л о с я з і б р а т и лише невеличку часточку всього того багатства, яке століттями створював талановитий український народ. Не м о ж н а д о з в о л и т и , аби час п о в н і с т ю стер ту пам'ять, інакше ми ще більше з б і д н і є м о . Т о м у під час с в я т а в и н и к л а пропозиція, щ о б такий ф е с т и в а л ь став в с е у к р а ї н с ь к и м і навіть м і ж н а р о д н и м . Завершальним етапом «Хортиці»-90 стало фольклорно-етнографічне свято «Козацьке коло». Всіх, х т о прийшов того травневого недільного дня на Хортицю, чекали дива. Вони починалися вже на підході до Музею історії Запоріжжя: козаки на баских конях зустрічали гостей і учасників, супроводжували їх до місця, де мало відбутися театралізоване відкриття урочистостей. Богдан Хмельницький у супроводі свити — осавула, х о р у н ж о го, с у д д і , писаря — д а в д о з в і л п і д н я т и прапор фестивалю на кургані, де завмер в урочистому чеканні козацький дозор. То б у л о неповторне і незабутнє видовище: прапор-символ козацької звитяги і слави — повільно піднімається на щоглі... ^Свято р о з п о ч а л о с я ! П р о все, щ о в і д б у л о с я н а Х о р т и ц і того дня, д у м к а гостей єдина: «Брати участь у таких святах д л я нас — в е л и к а честь». А глядачів привабили незвичність події, яскравість і глибокий зміст заходів. П р о п о з и ц і ю учасників п е р ш о г о обласного фестивалю козацької пісні «Хортиця», щ о д о надання йому статусу всеукраїнського підтримали виконкоми Запорізьких обласної та міської Рад народних депутатів, Міністерство культури УРСР. У цьому році започаткуємо Всеукраїнський фестиваль козацької пісні « Х о р т и ц я » , який с т а н е т р а д и ц і й ним. Зокрема, плануємо театралізовану виставу « З а п о р о з ь к а Січ» у С о в у т и ній б а л ц і н а о с т р о в і Х о р т и ц я , с в я т о «Козацьке коло», театралізоване видов и щ е «Тії слави к о з а ц ь к о ї повік не забудем», обласний конкурс козацької пісні « Х о р т и ц я » , творчі зустрічі учасників ф е с т и в а л ю з т р у д я щ и м и т а м о л о д д ю міста З а п о р і ж ж я під д е в і з о м «Всі ми, браття, к о з а ц ь к о г о р о д у » . Користуючись нагодою, звертаємось до читачів «Української культури», прихильників історії з а п о р о з ь к о г о козацтва, підприємств республіки, громадських організацій т о щ о з пропозицією стати спонсорами Всеукраїнського ф е с т и в а л ю козацької пісні « Х о р т и ц я » та фінансовою допомогою надалі сприяти його проведенню.

Фато

С.

ХОРОШКА.

ПОНОМАРЕНКО

СІЧ З А Д У Н А Й С Ь К А Гирло Д у н а ю ( Д о б р у д ж а ) , за свідченням Геродота, було заселене слов'янськими п л е м е н а м и на початку нової ери. З виникненням Візантійської імперії її зв'язки зі слов'янами стали необхідними. І м п е р а т о р Візантії уклав 482 року договір з к н я з е м Києм: на Дунаї був споруджений Києвець. К о н с т а н т и н о п о л ь с ь к и й л і т о п и с і великі слов'янські просвітителі Кирило та М е ф о д і й писали про слов'ян у гирлі Д у н а ю . З г а д а й м о й уривок з «Повісті в р е м е н н и х л і т » , к о л и к н я з ь І г о р , втік а ю ч и з п о л о н у , чує, як « с п і в а ю т ь д і в и готські за Д у н а є м » . Є перекази, що сучасна назва міста Галаца в Румунії — п е р е р о б л е н е ймення Галича, а д ж е даки та слов'яни-галичани жили поряд. Рух вільнолюбних л ю д е й на Дунаї очолив у X I I столітті Іван Б е р л а д н и к (місто Бирлад у сучасній Румунії). ^Відтоді й д о т е п е р у провінції Д о б р у д ж а ( т а м ж е ) існує етнічна спільність руснаки. В с о р о к о в и х р о к а х їх н а л і ч у в а л о с ь п о н а д 300 тисяч, а нині, внаслідок придушення національних меншостей, яке проводив уряд Чаушеску, цих нащадків задунайських козаків залишилось всього близько ста тисяч. Після зруйнування Візантії Портою придунайські князівства Трансільванія, С е м и г р а д д я , Галац, Д о б р у д ж а , Волощина, а також частково Бессарабія і Буковина опинились під гнітом Туреччини, яка використовувала військову міць райя (християни в м е ж а х Порти) для зміцнення імперії. К о з а к и ( к о с а к и ; від чуба-коси) виникають у басейнах Дніпра, Дону, Дністра, Д у н а ю в X I I — X I I I століттях як с п р о т и в х р и с т и я н м у с у л ь м а н с ь к о м у пануванню. На першому етапі свого розвитку вони не мали чітко визначеної національної приналежності і військово-державної організації Січі: жили в а т а г а м и на чолі з о т а м а н а м и у в а ж к о доступних районах, займались рибним п р о м и с л о м , п о л ю в а н н я м на д и к и х тварин — джейранів, сайгаків, тарпанів (диких коней), д л я б о р о т ь б и із загарбниками об'єднувалися в більші союзи. У 1533 році черкаський староста Остап Дашкович заснував на острові Хортиця лицарську школу Покрови, або Січ, яка м а л а свій в і й с ь к о в о - д у х о в н и й п р а п о р : на м а л и н о в о м у тлі з о д н о г о б о к у — с т р і л е ц ь з м у ш к е т о м на плечі, з іншого — білий хрест. У 1557 р о ц і з а п о р о ж ц і б у л и з а п р о шені у Волощину. Богдан Хмельницький і господар Волощини Васіл Лупул поєд-

нали свої з у с и л л я у боротьбі з Польщею та Туреччиною династичним ш л ю б о м Т и м о ш а Х м е л ь н и ц ь к о г о й Розанди Лупул. У Сучаві, за з г а д к о ю н у м і з м а т а І. Котляра, були спроби карбувати гетьманську валюту. Європейський т а л я р перекарбовувався: на ньому з'явилися л і т е р а «Б» [ Б о г д а н ] і с м о л о скип. Номінал таляра залишився незмінним. Гетьман Іван М а з е п а ще до Полтавської битви мав стосунки з господарями В о л о щ и н и , т а к с а м о як і з Т у р е ч ч и н о ю т а Ш в е ц і є ю . Т о м у в ж е п і с л я 1709 р о к у М а з е п а і К а р л X I I з о т о ч е н н я м опинились у Волощині під протекторатом Туреччини. Інвазія 1710—1711 років, відома як Прутський похід Петра І, не мала успіху. Генеральний писар Пилип Орлик, ставши після с м е р т і М а з е п и г е т ь м а н о м , за к о р о т к и й час з б і л ь ш и в своє військо за рахунок задунайських козаків із Д о б р у д ж і . У Яссах написав Конституцію У к р а ї н и ( д р у г у в світі, п е р ш а б у л а в Нідерландах). Вона урегламентувала владу гетьмана, парламенту (Генеральної Ради), с е л я н , м і щ а н та іноземців на території Української Гетьманщини. За Дунай ішло багато людей, невдоволених діяльністю Петра І: козаки з Д о н у — «некрасівці», селяни, духоборці-старовіри. «Конституція» П. Орлика о х о р о н я л а їх від свавілля російської імперської адміністрації. У 1775 році драгуни Т е к е л і я за н а к а з о м Катерини II зруйнували Запорозьку Січ. Більшість козаків, котрі залишились, вступили до Чорноморського війська, р е ш т а пішли за Дунай. Частина з них, що повернулась у 1828 р о ц і з о т а м а н о м Г л а д к и м , д а л а назву А з о в с ь к о м у війську. З 1775 по 1785 р о к и ф о р т и ф і к а ц і й н о правильно влаштованої Січі за Д у н а є м не було, козаки жили невеликими ватагами переважно біля бессарабських лиманів. Кошовий отаман Чорноморського війська полковник Чепіга протягом 1 7 8 8 — 1 7 9 7 р о к і в б р а в у ч а с т ь у війні проти Туреччини на боці гетьмана Нечеси (Потьомкіна). Тоді б у л и взяті ф о р т е ц і Гаджибей, А к к е р м а н , Білгород, Бендери, Кілія, Ізмаїл. Зрозум і в ш и б е з г л у з д і с т ь б р а т о в б и в ч о ї війни за чужі ідеали, в якій у к р а ї н ц і - к о з а к и були розділені на два табори, Нечеса п е р е й ш о в за Д у н а й з в е л и к о ю частиною Катеринославського козачого війська.

У 1806 р о ц і частина к о з а к і в з Банату на з а к л и к г е н е р а л а М і х е л ь с о н а повернулась у Р о с і ю й у в і й ш л а до с к л а д у усть-дунайських полків. Кошовий отаман Задунайської Січі С а м і й л о К а л н и б о л о т с ь к и й вів п е р е г о вори з Н а п о л е о н о м Б о н а п а р т о м про участь з а д у н а й ц і в в інвазії п р о т и Росії за вольності козацькі, проте швидкоплинність п о д і й 1812 р о к у і п о з и ц і я Порти щ о д о півдня У к р а ї н и перекресл и л и ці плани. У 1815 р о ц і нова С і ч б у л а у т в о р е н а в Дунаєвцях. З н а в е ц ь у к р а ї н с ь к о ї і к о з а ц ь к о ї старовини з О д е с и А . А . Ж д а х а (кінець X I X с т о л і т т я ) так о п и с у є З а д у н а й с ь к у Січ (за розповідями К о л о м і й ц я ) : «В Січі жили старшина і старі козаки, а мол о д ш і б у л и на р и б н и х з а в о д я х . У д е н ь П о к р о в и п і с л я с л у ж б и в ц е р к в і на м а й д а н виносили с т і л , к л а л и на нього х р е с т , є в а н г е л і е , х л і б і військові р е г а л і ї , що з б е р і г а л и с ь у ц е р к в і на п р е с т о л і разом з грамотами «од німця», «од т у р к а » т о щ о . Б у л а в а б у л а з о л о т а , а пот о в щ е н е м і с ц е н а г а д у в а л о г о л о в у химерного чоловічка з очима-діамантами та р о г а м и ( я к у п е р с і в ) . К о л и все г о т о в о , к о ш о в и й в и х о д и т ь , ц і л у є х р е с т , євангеліє, х л і б і к а ж е , н и з ь к о в к л о н и в ш и с ь : « С п а с и б і вам, панове о т а м а н и , і в а м , панове в о ї н с т в о , з а х л і б , з а с і л ь , з а панство. Я т е п е р в а м не б у д у п а н о м , вибирайте кого хочетеї» Козаки ж або залишають старого кошового, умовл я ю ч и , або, н е б а ж а ю ч и , к а ж у т ь : « Х о ч би й хотів, та не б у д е ш , п о р а в ж е д р у г о м у б у т и » . Чоловік 15—20 к р и ч а т ь : «Того!», а інші: «Цього!»... О т а к стоїть галас, поки не в и б е р у т ь , ну а т а м в ж е обід і гуляння». В п о р і в н я н н і із З а п о р о з ь к о ю С і ч ч ю З а д у н а й с ь к а б у л а не така з а м о ж н а — д а в а л а с ь взнаки в і д с у т н і с т ь з и м і в н и к і в на п а л а н к а х , де на х у т о р а х новаки та п і д п о м і ч н и к и випасали д е с я т к и т и с я ч п о р о д и с т и х к о н е й і овець на п р о д а ж .

П р а п о р о м у З а д у н а й с ь к і й С і ч і був « б а й р а к » — м а л и н о в е п о л о т н и щ е з півмісяцем і шістьма зірками довкруж. Військова старшина — генеральний с у д д я , г е н е р а л ь н и й писар, г е н е р а л ь н и й о б о з н и й та інші — п р и з н а ч а л а с ь к о ш о в и м о т а м а н о м і в п о х о д а х та п а р л а м е н т а р н и х п е р е г о в о р а х м а л а віце-пернач (тимчасовий) як знак влади Коша. О д я г задунайських козаків відрізнявся од запорозького тим, що мав б а г а т о с х і д н и х е л е м е н т і в : сива ( б і л а ) смушева шапка, викладена зсередини позументами, шовковий єлек — тур е ц ь к а к у р т к а н а з р а з о к ж и л е т а , карапан а б о а к т е р і в і з ч е р в о н о г о с у к н а в т у р е ц ь к о м у с т и л і , сині ш а р о в а р и з тонкого шовку, опоясані персидським тонким поясом з металевою застібкою, прикрашеною коштовним камінням, а також чоботи з широкими халявами в з и м к у та панчохи й ч е р в о н і ч е р е в и ч к и із задраними носами влітку. Ш а б л я з а в ж д и б у л а при б о ц і . К р і м т о г о , к о ш о в и й носив с р і б н о ш и т у о п а н ч у , о т о рочену д о р о г и м хутром. С і ч б у л а р о з т а ш о в а н а п о б л и з у сучасного міста Дунаєвця. 12 лиманів сполучали ї ї з Ч о р н и м м о р е м . Ц е б у л о н и ж ч е з а т е ч і є ю від І з м а ї л а . Ф л о т и л і я з чайок, б л и с к у ч е володіння мушкетами, списами й шаблями, наявність а р т и л е р і ї т а к і н н о т и , д о б р е організовані розвідка (пластуни) і контррозвідка (дипломати, кобзарі) роб и л и з а д у н а й ц і в г р і з н о ю с и л о ю . Численні грамоти від багатьох монархів світу в к а з у ю т ь н а в о є н н е м и с т е ц т в о і високу організацію Задунайської Січі. Задунайські козаки разом з болгарськими та польськими ополченцями відбивали атаки російських імператорських військ, заклавши цим слов'янський балканський бойовий с о ю з . З а д у н а й с ь к а С і ч б у л а пристановищ е м д л я всіх сил, щ о б о р о л и с я з кріп а ц т в о м у Р о с і ї , на У к р а ї н і та Б а л к а н а х , і в ц ь о м у її з н а ч н а і с т о р и ч н а з а с л у г а .

КАЛЕНДАРІ РЕЛІГІЙНИХ СВЯТ НА ЧЕРВЕНЬ

ПРАВОСЛАВНИЙ 1, сб. Блгв. кн. Димитрія Донського. 2, нд. Свт. А л е к с і я М о с к . Запусти на Петрів піст. 3, пн. Владимирської ікони Б. М. Свв. Константина Петрівка. 4, вт. Мчч. Василіска, 5, ср. Прпп. М и х а ї л а , росинії. 6, чт. Прпп. Симеона, Стефана. 7, пт. 3-тє знайдення Хрестителя.

Є лени.

Іоанна. Паїсія, Є в ф Никити. Мч. глави Іоанна

8, сб. Апп. Карпа і Алфея. Мчч. Георгія, Єлени. 9, нд. Неділя всіх святих землі руської. 10, пн. Прп. Никити. Свт. Ігнатія. Мц. Єліконіди. 11, вт. Мц. Феодосії. Блж. Іоанна. 12, ср. Прп. Ісаакія. 13, чт. Ап. Єрма. Мчч. Єрмія і Філософа. 14, пт. Мчч. Іустина, Харитона. Прп. Агапіта. 15, сб. Свт. Никифора. КиєвоБратської ікони Б. М. 16, нд. Мчч. Лукиліана, Клавдія, Іпатія. 17, пн. Свт. Митрофана. Прп. Мефодія. 18, вт. Сіцмч. Дорофея. Блгв. Ігоря Чернігівського. 19, ср. Прпп. Іларіона, Віссаріона, Паїсія. Свт. Іони. 20, чт. Сщмчч. Феодота, Маркеліана, Маркела. 21, пт. Вмч. Феодора. Блгвв. Василія і Константина. 22, сб. Свт. Кирила. Мцц. Фекли, Марії і Марфи. 23, нд. Сщмч. Тимофія. Свтт. Василія, Іоанна. 24, пн. Апп. Варфоломея і Варнави. Прп. Єфрема. 25, вт. Прпп. Онуфрія Великого, Петра. 26, ср. Мцц. Акилини, Антоніни, Свт. Трифілія. 27, чт. Прор. Єлисея. Свт. Мефодія. 28, пт. Прор. Амоса. Свт. Іони Московського. 29, сб. Свт. Тихона. Сщмч. Тигрія. 30, нд. Мчч. Мануїла, Савела, Ісма-

wr^rL«

29. В. Апп. Петра і Павла. 30. 6 Неділя по Зісланні Св. Духа.

КАТОЛИЦЬКИЙ 1. Мч. Юстина філос. 2. 2 Неділя по Зісланні Св. Духа. 3. Мн. Лукиліяна. 4. Свт. Митрофана. 5. Свщмч. єп. Доротея. 6. Прп. чудотв. Віссаріона. 7. Христа Чоловіколюбця. 8. Сострадания Пр. Богор. 9. З Неділя по Зісланні Св. Духа. 10. Свщмч. єп. Тимотея. 11. + Апп. Вартоломея, Варнави. 12. Прпп. Онуфрія і Петра. 13. Мчц. Акилини. 14. Прор. Єлисея. 15. Прор. Амоса, Єроніма. 16. 4 Неділя по Зісланні Св. Духа. 17. Мчч. Мануїла, Савела. 18. Мчч. Леонтія, Іпатія. 19. + Ап. Юди, брата Гос. 20. Свщмч. Методія. 21. Мч. Юліяна з Тарсу. 22. Свщмч. Євсевія, Юліянії. 23. 5 Неділя по Зісланні Св. Духа. 24. Різдво Івана Хрест. 25. Прпмч. Февронії. 26. Прп. Давида Солун. 27. Прп. Сампсона.

ІУДЕЙСЬКИЙ ЗО, нд. (17 тамуза) Шиво-Осор Б'Тамуз. Піст пам'яті зруйнування Другого Храму в 68 р., розбиття Скрижалів Заповіту і пролому в стінах Ієрусалима під час облоги його Навуходоносором. Цим постом починається час скорботи, «дні теснин», коли не прийнято веселитись, влаштовувати свята і весілля, стригти волосся, не можна слухати музику, бо левіти не співають більше в Храмі. Глибокий тритижневий траур — данина пам'яті сумним подіям, що на тисячоліття позбавили євреїв свободи і незалежності.

28. Пер. мощ. Кира і Івана.

МУСУЛЬМАНСЬКИЙ

Колектив Державного ордена Леніна і ордена Трудового Червоного Прапора академічного театру опери та балету У PCP імені Т. Г. Шевченка прагне найближчим часом порадувати киян і гостей міста постановкою опери П. І. Чайковського «Мазепа». Цілком імовірно, що прем'єра відбудеться ще до виходу цього номера «Української культури» в світ і стане помітним явищем у культурному житті республіки в період всенародного відзначення 500-річчя запорозького козацтва. На час здачі журналу на виробництво ми мали змогу ознайомитися з ескізами художнього оформлення. їх виконала головний художник театру M. С. ЛЕВИТСЬКА.

22, сб. Гарафа кьоне — «день А р а ф а » — день відвідин паломниками в Мецці гори Арафат. Здійснюють намаз біля підніжжя гори. Відзначається 9-го зуль хіджа. 23, нд. Айд-Адха Корбан байраме — свято жертвоприношення «Курбан байрам». У мечеті читають «Гает намази». Після намазу запрошують рідних, близьких, знайомих і бідних на Курбан. Відзначається 10-го зуль хіджа, як правило, через 70 діб після «Ураза байрам». 24—26, пн., вт., ср. Ташрик кьоннаре — «Дні Ташрик» — 11, 12— 13-го зуль хіджа. Починаючи з ранкового намазу дня « А р а ф а » до післяполуденного намазу 3-го дня «Ташрик» мусульмани повинні весь цей час голосно читати «тамбір ташрик».

с*

Сварог.

КОЛИСЬ БУЛО ЗБІРНО, А ТЕПЕР —

Любота.

л ю д н о Продовження. Поч. в №№ 1, 6—12, 19901—4, 1991.

С В А Р О Г — персонаж слов'янської міфології, що уособлює сукупне середовище буття. Слов'янознавець Г. Дяченко знайшов у чеському літописі назву С в а р о га — Зодіакус. На думку О. Знойка,

Сергій

С в а р о г вшановувався не як єдине божество, а як синкліт головних богів неба (див.: Знойко О. М і ф и Київської землі та події стародавні. К., 1989, с. 56—60). Як верховний Бог, С в а р о г вважався родоначальником усіх світлих Богів. Він — Прабог. Час народження кожного нового Бога припадає на 25 грудня — період зимового сонцевороту. С и н и С в а р о г а звалися Сварожичами. Новонародженому Богу отець-Сварог передавав власні атрибути і ознаки. О д н о ч а с н о син-Сварожич переймав од батька і владу над світом. А С в а р о г віддавався спокою (див.: Афанасьев А. Д р е в о жизни. М„ 1982, с. 40—41). Уособлюючи с е р е д о в и щ е Всесвіту,

ГАНОВСЬКИЙ

ГОЛОВА ХРЕСТИТЕЛЯ Трагічна доля тих, хто йде попереду. 1 перші багнети шматують їхні груди, і перші кулі крають їхні серця. Проте саме вони прокладають дорогу наступним, вимощують шлях власним прикладом, власним життям. Але що може бути дорожчим за життя, що змушує безумців розраховуватись такою страшною ціною?.. Справді, життя єдине, і дається воно як іспит на звання людини. Так гартується наша безсмертна душа. Тяжкий і небезпечний шлях боротьби за Свободу, Незалежність, за торжество Добра і Справедливості. В усі часи царі люто карали пророків — та владні були тільки над їхніми тілами: незнищенна Ідея, незнищенна Душа, безсмертна Пам'ять про героїв. ...Голова Івана Хрестителя на тарелі. Тінь смерті лягла на чоло, помутила зір. Одне око вже мертве, та в другому, ще живому, у величезній напрузі зібралася вся сила волі. З примхи дружини царя Ірода ув'язненому провіснику християнства було відтято голову й принесено її на банкет. І бенкетували, і раділи, що знищили того, Хто Йде Попереду. Та стривайте! Земні царі владні лише над тлінною оболонкою, одягом душі. Віру і правду не можна зруйнувати, істину не втримати за гратами: вона білим птахом злетить і полине до людей... Слава пророкам, слава і вічна пам'ять тим, хто йде попереду!

Радогост.

ХУДОЖНИК.

С в а р о г постає в образі зоряного неба. Він всечутливий і всевидющий. Ці ознаки зближують Сварога із володарем пітьми Дивом та чотириликим Всевидом. Див являє перед наші очі зоряне небо. А Всевид — видиме середовище буття. Подібно до того як С в а р о г періодично спускає на з е м л ю (народжує) с е р е д о в и щ е буття того чи іншого сузір'я (Бога), так Див (нічне небо) щодоби являє нам середовище ранку. Тому ранкове сонце, як і різдвяне, вважалося сином С в а р о г а — Сварожичем (на Україні — Дажбогом). Герой української народної казки з м е т о ю омолодження купався в кипля-

чому м о л о ц і . Г р е ц ь к о ю м о в о ю « г а л а к тос» — молочний. Звідси «галактика» — м о л о ч н е середовище. Санс к р и т с ь к е «свар» — н е б о , а с и н о н і м у к р а ї н с ь к и х слів «вирувати», «варитися», «сваритися» — кипіти. О т о ж , щ о б о м о л о д и т и с я , г е р о й мав к у п а т и с ь у киплячій г а л а к т и ц і — н е б е с н о м у м о л о ц і . Г е р о й — р а н к о в е с о н ц е , с к у п а н е в галактиці. У навколишній природі, суспільстві і в л ю д и н і з о к р е м а С в а р о г — це с а м е с е р е д о в и щ е існування, щ о час о д часу з м і н ю є т ь с я . Як і індійський В і ш н у , він вміщує у собі видимий Всесвіт, втілюючись в образ кожної живої істоти, с п у с к а є т ь с я на з е м л ю і з а с н о в у є ж и т т я . Як п р а в и т е л ь неба і його т л о (тіло), Сварог, за уявленнями пращурів, є Богом космічного вогню (світла). Космічний вогонь поєднує небо і землю, створює передумови буття. З в і д с и С в а р о г а вважали Б о г о м ш л ю б у , к о в а л ь с т в а і х л і б о р о б с т в а . Він н а д і л я є людину великою мудрістю, спокоєм, рівновагою, допомагає оволодіти будьяким ремеслом. Сербський префікс «све», «сва» в і д п о в і д а є у к р а ї н с ь к о м у « в с е » (свеславенски — всеслов'янський, свевишньи — в с е в и ш н і й ) . Це д а є розуміння образу Сварога — Всерог. Українське «ріг» — к у т ; кут випром і н ю в а н н я . З в і д с и С в а р о г — це о б р а з , що к о н ц е н т р у є в с о б і в с е с я й н у н е б е с н у сферу. — Свар ( с а н с к р и т с ь к е ) — н е б о . — Узвар — р і з д в я н а ритуальна с т р а в а на знак н а р о д ж е н н я н о в о г о Бога. — П о р я д з к у т ь о ю на п о к у т і с т а в л я т ь узвар. ( З р о з м о в н о ї м о в и , п о ч у т е н а Чернігівщині). — І д и , іди, д о щ и к у , зварю тобі борщику. (Заклинання дощу). — Т а к е вариво — д и х а т и н е м а є чим. (З розмовної мови, почуте в Києві). — Цить — Б о з я свариться. — Щ о с ь г о л о в а ( ш л у н о к ) не варить. (З розмовної мови, почуте на Чернігівщині). — Звергать — п е р е д ч а с н о н а р о д ж у вати, в и к и д а т и ; с к и д а т и . Сварог — батько світу. Він періо д и ч н о «свергає» с т а р и х богів і нар о д ж у є нових. С л о в о « б а т ь к о » о д н о к о р і н н е зі с л о в о м « б а т і г » . А т о м у і с л о в о «Сергій» ( в а р і а н т и і м е н і : У с е р г і й , С а р о га) означає «батіг». — Ох ж і н к о , ж і н к о ! Як почну я т е б е о т с и м Сергієм л а т а т и , то вся ш к у р а на тобі буде тріщати. — Г о с п о д ь золотою різкою ( ч и т а й : батогом) свариться. — А я б а т е н ь к а не б о ю с я , ні сваріннячка його. ( С У М під редакцією Б. Грінченка, т. 4, с. 103, 114). С в а р о г — п р и с т а н о в и щ е д у ш . А образ звіра (тварини) уособлює живу душу. Либонь, тому і сузір'я (всезвір'я) З о д і а к у ( С в а р о г а ) названі о б р а з а м и тваринного світу. — К о л и с ь б у л о звірно, а т е п е р — людно. — Звірок у т і ш н и й б і л к а . З в і р и т и — вивірити ( з в і д с и : б і л к а — вивірка). — Зурок — п р и с т р і т ( п с и х і ч н е р о з ладнання, викликане чужим зором). — Д і в ч а т к а м г о д и т ь с я іноді в м и в а -

т и с я з п о м и й н и ц і , щ о б х т о не зурочив. ( С У М під редакцією Б. Грінченка, т. 2, с. 132, 189). Число «сорок» належить до магічних. Його символ о т о т о ж н ю є т ь с я із Сварогом. На весняне народне свято «сорока» з а т р а д и ц і є ю т р е б а р о з л і н і ї т и писанку на с о р о к клинців ( т р и к у т н и ків). — Сороковини — с о р о к о в и й день по смерті, поминки. — Цвіркати, свіркати — бризкати (випромінювати). — То та г а д и н а м е н і в очі цвіркає. ( С У М під р е д а к ц і є ю Б . Г р і н ч е н к а , т. 4, с. 169, 425). — С в а р о г — Зодіак. — Зодяга — одіж, риза. — Сварог — суддя. — Ти ба — судіяка ( З о д і а к а ) найшовся. (З р о з м о в н о ї мови, почуте в Києві). І м ' я С в а р о г а згадується в Іпатіївськ о м у л і т о п и с і . П р о о б р а з о м його є Д і д о всевідо з однойменної української н а р о д н о ї к а з к и . В цій к а з ц і він в и с т у п а є то як Сварог, то як Д а ж б о г : уранці п р о к и д а є т ь с я ю н и м , а ввечері п о в е р тається д о д о м у сивим дідом. С е р е д а — д е н ь Сварога. РАДОГАСТ, РЯДОГОСТ, РАДЕГАСТ, РАДОГІСТЬ, АРДОГОСТЬ — персонаж с л о в ' я н с ь к о ї м і ф о л о г і ї , який у о с о б л ю є передумови конденсації гармонійноімпульсного руху в середовищі силового п о л я . З в а ж а ю ч и н а т р и є д н і с т ь буття і живого руху в ньому, Радогостя зображували трикутним. У н а в к о л и ш н і й п р и р о д і це б л а г о д а т н а пора; добре поліття, що спричиняє хороші врожаї тощо. А тому в деяких племен (родарі, бодричі) Радогість в в а ж а в с я Б о г о м р о д ю ч о с т і (в і н ш и х — мореплавства). В суспільстві Радогість проявляє себе в добрих стосунках, взаємовигідних обмінах, щирості, гостинності. Завдяки ц ь о м у він ч а с о м виступав як Б о г т о р г і в л і та гостинності. С и м в о л Радогоста — веселка (рос. «радуга»). За народним повір'ям, коли вона з ' я в л я є т ь с я з р а н к у , т о б л а г о в і с т и т ь дощ, а в надвечір'я — хорошу погоду. — Ч о л о в і к м и с л и т ь , а Бог рядить. — П р і ч рядися, а х л і б сій. — Ч е к а й ряду — д і с т а н е ш К о л я д у . — Густо д и в и т ь с я , та рідко бачить. — Гість не гість — х а з я ї н у радість. (Народні приказки). — Гостинець — в е л и к а д о р о г а . Попід Камінець збитий гостинець; там в і й с ь к о с т о ї т ь , л а д у н е знає. — Рядна — у м о в а , д о г о в і р . На кор о г в а х у г о в і р - р я д н у написали. — Рядувати — с п о р я д ж а т и . — С а м а є'м ся дивувала, яка'м била рядна... ( С У М під р е д а к ц і є ю Б . Г р і н ч е н к а , т. 1, с. 318; т. 4, с. 92, 9 3 ) . — К у д и це ти нарядився! — О т о нарядив, що й не п і д н і м е ш . (З розмовної мови, почуте на Чернігівщині). — Гостина — з і б р а н н я (конденсація). — Д е все гостина, там голод недалекий. — Г і р к а гостина, к о л и л и х а г о д и н а . (Народні приказки). — Гостинець — д а р у н о к від гостя. М а є ш с о б і г о с т и н ц я : ніс п о б и т и й і о к о синє.

(З розмовної мови, почуте на Київщині). — П р и й д у т ь до т е б е т р и гостини: п е р в а гостина — яснеє с о н ц е . (Колядка). В т і л ю є т ь с я Радогість в образи гусей, і н д и к і в , к у п ц і в , воїнів ( д р у ж и н у ) . — Гусята, гусята г р е ч к у п о ї л и , Д о с т а в у , д о с т а в у пить п о л е т і л и . Переймай, переймай, Марусенько, гуси. П о ц і л у й , п о ц і л у й та А н д р і й к а в уси. (Веснянка). — Г у л я є к н я з ь , г у л я ю т ь гості, р е в у т ь п а л а т и на п о м о с т і . (Т. Ш е в ч е н к о ) . — М у д р и й м у д р е ц ь гуссю о р е т ь . (Загадка: письмо). — Гусла г у д у т ь , до д в о р а й д у т ь . Н а р я д ж а й с я , д і в к о М а р у с ю , б о возьмуть тебе. ( В е с і л ь н а пісня). ЛЮБОТА, ЛЮБІСТЬ, КОХАННЯ — образ слов'янського фольклору, що у о с о б л ю є стан гармонійного поєднання взаємонаправлених потоків силового п о л я . Н а с л і д к о м цього явища є весь коливальний рух та колообіг. У системі світобудови Любота у о с о б л ю є циклічний к о л о о б і г н е б е с н и х т і л н а в к о л о в л а с н о ї осі т а спільних центрів взаємодії. Колообіг є непорушним законом світобудови. В с е р е д о в и щ і з е м л і Л ю б о т а найяскравіше проявляє себе в періоди гармонійного єднання земних і небесних с и л — з л ю б у з е м л і і н е б а : к о л о о б і г води і світла, квітування й буяння рослинності; кружляння бджіл, метеликів та ін. У п о б у т і с т а н Л ю б о т и панує на г о й д а л к а х , к о л и с к а х , к а р у с е л я х т а інших а т р и б у т а х з а б а в . У людині Л ю б о т а настає в періоди гармонійної єдності: внутрішнього і зовнішнього, матеріального і духовног о , ч о л о в і ч о г о і ж і н о ч о г о начал. В о н а п о р о д ж у є в і д ч у т т я з а д о в о л е н н я , своб о д и і повноти щастя. Л ю б о т а є породженням Приї, рез у л ь т а т о м її дій. В о н а п р и с у т н я у всіх в е с н я н и х іграх т а д и т я ч и х з а б а в а х . З а х а р а к т е р о м Л ю б о т а н а д з в и ч а й н о вразл и в а — їй не м о ж н а к а з а т и о б р а з л и в и х с л і в а б о р і з к о п е р е ч и т и в ч о м у с ь . Навіть о д н е брутальне слово чи нетактовний порух м о ж е настільки вразити ї ї , що в о н а п о м р е . Т о м у к о л и л ю д и н о ю повністю заволодіває Любота, їй треба бути обережною. — В і д т о ї Л ю б о т и аж г о л о в а п а м о р о читься. (З р о з м о в н о ї мови, почуте в Києві). — П и й і їж до своєї любості. ( С У М під р е д а к ц і є ю Б . Г р і н ч е н к а , т . 2, с. 387) — Н е х а й о т і м у в е с ь світ з н а є , що з любості с м е р т ь буває. — Б е р е ш п е р с т е н ь , д а й ми с л о в о , люблю в світі тя є д н о г о . А в єдино руки зв'яжуть, що ся любим, при всіх с к а ж у т ь . ( У к р а ї н с ь к і н а р о д н і пісні). — М е н і так любо-любо с т а л о . (Т. Ш е в ч е н к о ) .

Євген

МАЛАНЮК

АРИСИ З ІСТОРІЇ НАШОЇ КУЛЬТУРИ В. Доба барокко

Цей не зовсім точний, дещо метафоричний термін прийнявся у нас за останні роки, обіймаючи козацьку добу нашої історії повніше, глибше та лапідарніше, ніж який-будь термін інший. Особливо є цей термін на місці спеціально в історії нашої культури, віддаючи найістотніше — с т и л ь культури козацької доби — в цілому, а мистецтва зокрема**. І Гуманізм, і попереднє Відродження, і пізніша Реформація приходять на західну половину української еліпси не лише з певним, цілком натуральним, запізненням, але й ніби «всуміш», дещо дивовижним комплексом, понадто ускладненим бурхливими подіями західноєвропейської Тридцятилітньої війни (1618—1648), війни «релігійної» і тому найбільш жорстокої і страшної. Не

забуваймо,

що саме кінець цієї

* П р о д о в ж е н н я . П о ч а т о к див. у № 1 4, 1991 рік. ** Цей термін спопуляризував у нас Д. Чижевський.

війни збігся з початком «революції» Богдана Хмельницького. Так, принаймні, в певнім сенсі, дивилися на цю революцію сучасники як на своєрідне тієї війни «продовження». Як на «революцію» дивився на неї О Кромвелл, шукаючи контакту з Хмельницьким. В суспільнім житті — братства («держава в державі», як нотує польський хроніст), в літературі й культурі — Києво-Могилянська академія, врешті в архітектурі — «українське (козацьке) барокко». Всі ці явища, враз з своєрідним мілітарним явищем «козацтва», є, без сумніву, явищем одного стилю, який найповніше і найстисліше віддає саме поняття «барокко», що стало синонімом неспокою, поривності, потужності і ніби недокінченості, незавершеності, намагання поєднати протилежності, навіть — «зударення». Скомплікована суміш запізнених Ренесансу й Реформації зустріла на терені нашої батьківщини величезні поклади культури ще Київської держави середньовіччя, отже київський «візантинізм», ще культурно живий і духовно живучий, хоч джерело його — Царго-

род — вже (1453).

давно

перед

тим

згасло

І. Як уже згадувалося, упадок Київської держави середньовіччя не прийшов раптом. Це був довгий процес, в якім була, наприклад, така знаменна дата, як р. 1169 — свідоме руйнування Києва суздальсько-володимирським князем, власне, як столиці і як культурнополітичного центру Сходу Європи. Побіжно (на ж а л ь ) вже згадувався такий історичний документ, як « С л о в о о П о л к у » (1185—1187), д е маємо характеристичне звернення, вкладене автором в уста київського «великого» князя Святослава («тогда Великий Святослав ізрони злато слово слезами смішено»): «Галичкий Осмомисле Ярославе, високо сідиши на своєм златокованім столі. Підпер гори Угорськії своїми желізними полки, заступив Королеві путь, затвори в Дунаю ворота, меча бремени чрез облаки, суди рядя до Дуная. Грози твоя по землям текут, отворяєши Києву врата, стріляєши с огня злата стола Салтани за землями. Стріляй, господине, Кончака, поганого кощея, за земля Руськую, за рани Ігореві, буєго Святославича». В цім, дещо барокковім своїм патетизмом, закликові не все було поетичною гіперболою: Галичина часів Осмомисла дійсно була державою, що давно перерос-

ла розміри «вотчини». Це вже була сила, до якої звертався з надією володар підупадаючого Києва. Вік Києва, як столиці імперії, вже був порахований і доля його була визначена. Роман Великий, титулуючись «самодержцем всея Русі» і «ревноваше діду своєму Мономаху», вже здає собі справу з закінченої ролі Києва і тримає там лише князя-посадника свого, хоч Роман ще міг виконувати місію «собиранія Землі Руської» — від Заходу. А л е рання трагічна смерть (1205) перетинає його нездійснені «соборницькі» заміри. Та й великий Данило, король, якому припало таке бурхливе життя в найкритичнішій добі нашої історії (монгольська навала), боронить Київ, але тільки через воєводу свого Дмитра, отже, навіть не князя. В той спосіб західна половина бувшої Київської імперії все більш, силою речей, усамостійнюється в постаті ГалицькоВолинської держави. Вона несе політичний та й культурний тягар насліддя Києва ще ціле століття, продовжуючи державність « Р у с ь к о ї Землі». Рівно в століття по монгольській навалі гине (з рук б о я р ) Болеслав Юрій (р. 1340) і кінчає собою династію. Приходить у нас на зміну Рюриковичам нова династія — литовська — Гедиміновичів. Галичина падає в руки Польщі (1352). А л е Ольгерд литовський уже р. 1362 опановує Київ і садовить там свого сина — Володимира. І це ім'я, що нагадувало величне минуле Києва, було дане не випадково. Литовська династія (а ще ж Роман Великий «орав Литвою», ц. т. полоненими литвинами), з одного боку, ліквідує монголо-татар на нашій землі (битва на р. Синюсі 1363), з другого — ставить собі велетенське завдання: реставрацію «Руської Землі», ц. т. старої Київської держави. Це, може, найяскравіший приклад того, як культурний спадок диктує політику! Бо й звідки ж могли постати такі велетенські концепції у недавно ще півдиких ватажків і князьків литовських племен! Перекреслити спадок київської культури, розуміється, не вдавалося й на терені опанованої поляками Галичини. Розкладається, догниває імперія монголо-татар, хоч Тамерлан ще відтинає Вітовтові шлях до опанування Чорномор'я (на Ворсклі 1399). Це припинило натуральний процес «українізації» л и товської династії і спричинило раптовий зріст польської потуги. На зміну монголо-татарам виростають дві сили: католицько-окциденталізована Польща Я г е л лонів — від заходу й татаро-візантинізована Москва, ще донедавна провінція Золотої Орди,— від півночі. Вже з кінця XV ст. московські князі, перед тим лише намісники золотоординського хана, починають оперувати титулом «государь всея Р у с и » . Ш л ю б Івана I I I з візантійською княжною-емігранткою Зоєю, наплив візантійських емігрантів-«грекулів», що сфабрикували д л я Москви міф « Т р е т ь о г о Риму», автократична влада і сполучена з нею військова сила — ото найхарактеристичніші риси північного новотвору. Він поволі й планово виходить на арену історії і ласим оком починає дивитися на « Л и т в у » , як звали на Москві тоді нашу батьківщину, але наразі діє при помочі дипломатії, пропаганди («віра православн а » ) і розкладової агентури. Значно одвертіше

не без

розмаху

виступає на «литовських» теренах Польща, зручно збагачена шлюбом Ягайла з Ядвігою, озброєна, поза тим, ідеєю латино-західного культуртрегерства та легендою «воюючого католицтва». Люблінська « у г о д а » р. 1569 (як пізніше « у г о д а » Переяславська — Москві) віддає Польщі в с ю Україну. Доба династії Гедиміновичів скінчилася, і наша батьківщина політично обертається на колонію, особливо При- і Задніпров'я, що починає грати роль якогось wild west Речі Посполитої... Від півдня зростає болючою раною нашої землі — Кримський ханат, татарський васал Османської імперії, що, маючи чудову базу на цім прекраснім нашім півострові, століттям буде плюндрувати нашу батьківщину, руйнуючи навіть Київ (Менглі-Гірей р. 1482 в союзі з Москвою, посилаючи золоту чашу

Козацтво було свого роду «варязтвом», з тією різницею, що не з'явилося ззовні, а було зроджене з лона обезголовленого національного тулуба.

з Софійської кафедри в подарунок союзникові — Іванові I I I ) , знекровлюючи наш нарід періодичними ясирями та пізнішими зрадливими « с о ю з а ми» (Берестечко і Ж в а н е ц ь ) . Здавалося, над історією нашою западає залізна завіса. Та так лише здавалося. Культурне насліддя Києва і зв'язана з ним історична пам'ять — по всіх бурхливих, часом, здавалося, згубних подіях — відживали знову і знову і проявлялися при першій можливості. Це культурне насліддя Києва та історична пам'ять відограють велику роль в добі литовської династії, добі, так ускладненій унією Литви з Польщею, коли то Ольгерд та пізніший несамовитйй, ніби одержимий ідеєю « Р у с і » , Свидригайло,— всю свою державно-творчу і мілітарну енергію віддають нашій землі. А л е й фатальна політика Польщі, вже по т. зв. Л ю б л і н с ь кій У н і ї (1569), при всім завзятті її, при всій блискучості і спокусливості її культури, не була в силі перебороти й згасити старокиївські поклади духу. « С е ж бо те плем'я славного народу руського з насіння Яфетового, що воювало грецьке цісарство морем Чорним і суходолом. Се з того покоління військо, що за Олега, монарха руського, в своїх моноксилях морем і сушею плавало та Царгород здобувало. Се ж вони за Володимира Святого, монарха руського, воювали Грецію, Македонію, Іллірик...» Так демонструють історичну пам'ять представники нашого духовенства в меморіалі р. 1621 про козаків. Так мислила наша інтелектуальна еліта напередодні державнотворчих змагань нашої нації в добі Барокко.

II. Ми дали, хоч і дуже побіжно, зарис політичного тла доби, що попередила з'явлення Козацтва в нашій історії.

Як уже не раз підкреслювалося, історія взагалі, а історія культури зокрема — то є п р о ц е с , в якім кожна подія чи явище має за собою свою генетичну лінію. Насіння наступної доби вже посіяне в добі попередній. Я к о ю б «несподіванкою», ба й « ч у д о м » нашої історії не видавалося явище Козацтва д л я нас, чи, тим більше, д л я чужинця,— Козацтво не б у л о «випадком», не впало з неба історії раптом на терени батьківщини, де, здавалося, політична історія народу-господаря закінчилася, бо на арені її забракло історіотворчих сил нації. Справді, на перший погляд, є то чудом нашої історії: обезголовлений національний організм — власним внутрішнім зусиллям — вирощує собі голову. Провідна верства — здрібнілі князі й боярство, пізніше навіть єпископат — втягається механізмом польської державності, недостачі якого зручно компенсувала месіаністична ідея латинської «воюючої Церкви» та «ширення західної культури» на «диких», мовляв, теренах. І от на зміну відумерлій аристократії «несподівано», бо в історично короткім часі, з'являється аристократія нова, з'являється «чудом», бо ніби з « н і ч о г о » зроджена. Козацтво б у л о свого роду «варязтвом», з тією різницею, що не з'явилося ззовні, а б у л о зроджене з лона обезголовленого національного тулуба. Та в дійсності це історичне чудо нашої нації б у л о логічним наслідком цілком реальних процесів, що їх лабораторією була саме західна половина всеукраїнської еліпси — терени ще свіжих руїн Галицько-Волинської держави, терени князівства Волинського, твердині міст — як Х о л м , Луцьк, Остріг, Берестя, Львів. «Литва», ц. т. литовська династія, як би справді «розорала», а подих європейського заходу ті терени — засіяв. Вже з кінця XV ст. з'являються перші відомості про козаків (слово походження, правдоподібно, тюркського і дуже давнього, сенс якого приблизно відповідає слову «вартовий»). А л е в початках своїх Козацтво має характер виключно мілітарний, як форма пограничної самооборони і охорони народу на загрожених татарським Кримом і Туреччиною рубежах національної території. І порівняно довгого шляху, і трудних етапів б у л о потрібно, щоб Козацтво набрало того провідницько-аристократичного значення, яке у всій своїй величі появило допіру X V I I ст. Отже, період кристалізації Козацтва як стану тривав коло півтора століття. І коли початок організації Козацтва — Запорозька Січ (1552 р.) — в'яжеться з ім'ям оспіваного в думах князя Дмитра Вишневецького, отже, представника ще традиційної аристократії, то вже Козацтво, як виразна й організована національно-політична сила, з якою мусить рахуватися чужинний світ, зв'язане з ім'ям Петра Конашевича-Сагайдачного (1619—1622), незначного шляхтича з галицької Самбірщини і — що найприкметніше д л я нас — абсольвента Острозької Академії, де професорував Дам'ян Наливайко-старший — брат трагічного ватажка одного з попередніх козацьких повстань — Северина ( f l l . I V . 1 5 9 7 ) . В цім випадку « к у л ь т у р а » ніби справді попереджує «політику», бо політичну кристалізацію Козацтва не можна собі уявити без утворених на західний зразок колегіумів в Острозі (1580), у Львові ( б і л я 1590), врешті в Києві (1615). Сюди

саме гетьман Сагайдачний переносить — по стількох роках бездержавного існування — свій осідок як осередку не л и ш е культурного, а й к у л ь т у р н о - п о л і т и ч н о г о ( 1 6 2 0 ) , властиво, як до відновленої столиці. Ці культурні етапи Остріг — Львів — Київ, зв'язані з постанням міщанських на «магдебурзькім праві» опертих братств, найбільш характеризують підготовку і визрівання нової провідної верстви У к раїни і найвиразніш п о к а з у ю т ь нам історичну лабораторію, в якій сформувал о с я К о з а ц т в о до рівня тих завдань, що перед ним поставила історія. Ці к у л ь т у р ні осередки, що пізніше виформували — за великого митрополита Петра М о г и л и ( 1 5 9 6 — 1 6 4 7 ) — з г о д о м таку славну К и єво-Могилянську школу (академію) і відновили Київ, як культурний центр батьківщини,— вони, властиво, приготували (а почасти й з р о д и л и ) дійових осіб доби Барокко. Ці осередки стали школ о ю , де нація с ф о р м у в а л а й вишколила свій інтелект. Не можна собі уявити бурхливодинамічної, б л и с к у ч о ї , славної, хоч в кінці й трагічної Х м е л ь н и ч ч и н и — без цих шкільних осередків, без величезної с у с п і л ь н о - н а ц і о н а л ь н о ї праці зв'язаних з тими осередками братств, без періодичних, вперто повторюваних козацьких повстань д о - Х м е л ь н и ч ч и н и ( К . К о с и н с ь кого — 1591 р., С. Наливайка — 1594— 96 рр., М. Д о р о ш е н к а — 1624 р„ Т. Т р я сила — 1630 р., П. Павлюка — 1637 р. і і н ш и х ) , не рахуючи в міжчасі відбутих одчайдушних походів чорноморських (1602 р., 1614 р., 1616 р . ) , повстань, що пішли під гаслом «віри і н а ц і ї руської». Н а ш а б о «козаччина», мимо ніби л и ш е військового сенсу своєї назви і всупереч ф а л ь ш у в а н н я м чужих чи в о р о ж и х історіографій, мала характер значно ширший за л и ш е мілітарний. В ж е стосунково рання Січ Запорозька м а л а а н а л о г і ї з лицарсько-чернечим орденом, і цей її характер виразно плекав і п о г л и б л ю в а в провід Війська Запорозького, н е з а л е ж н о від того, чи, Січ була л и ш е Військовою А к а д е м і є ю Нації і кадрами та а р с е н а л о м її армії, чи р о з р о с т а л а с я до розмірів своєрідної (і пізніше досить з л о в і с н о ї ) « р е с п у б л і к и » , своєрідної Спарти в системі Р у с і - У к р а ї н и . Викристалізуване — а це яскраво виявилось в Хмельниччині — К о з а ц т в о б у л о соціальним с т а н о м , щ о виконував обов'язки провідної верстви н а ц і ї , станом аристократичним не л и ш е « м е ч а » , а й « п л у г а » , вживаючи в л у ч н о г о окреслення В. Л и п и н с ь к о г о і розуміючи під словом « п л у г » поняття к у л ь т у р и в найб і л ь ш державнотворчім значенні цього слова. « О с т р і г » і « Х о р т и ц я » — б у л и б і г у нами в процесі творення т о г о стану. Острозька Б і б л і я ( 1 5 8 1 ) і закурений порохом мушкет недавнього «низовц я » — це м о г л о б бути г е р б о м тієї вікопомної доби н а переломі X V I — X V I I ст. Козацтво не було «варязтвом» княжої доби. Воно б у л о органічно зв'язане з тіл о м нації, воно ч у л о під с о б о ю грунт батьківщини. К о з а ц т в о о б і й м а л о всіх « л і п ш и х л ю д е й » — чи то був нащадок князівського або б о я р с ь к о г о роду, чи то був повноправний « ш л я х т и ч Речі П о с п о л и т о ї » , чи відважніший міщанин, чи недовчений богослов, чи врешті « п о с п о л и т и й » селянин. К о з а ц т в о — це б у л о максимальне націотворче напруження

ц і л о г о народу, цілої батьківщини. Ц е б у л а тотальна м о б і л і з а ц і я всіх її д у х о в них і матеріальних, м о р а л ь н и х і соціальних, к у л ь т у р н и х і політичних ресурсів. Т а к само, як Січ з д о л а л а створити на території ч у ж о ї держави мілітарну республіку, так суспільство з д о л а л о — школами, братствами і б е з у п и н н о ю б о р о т ь б о ю — створити « д е р ж а в у в державі», « Р у с ь к у Річ П о с п о л и т у » ( я к дослівно скаржиться польський х р о н і с т ) в умовинах ч у ж о ї й в о р о ж о ї держави, в такім щільнім ворожім оточенні, як, наприклад, у Львові. « Р у с ь ( у Л ь в о в і X V I ст., д е « б у л о м а л 0 русинів, але б а г а т о Р у с і » . — Є. М . ) установляла собі консулів і проконсулів, дивні присяги чинила, від послушенства владі відприсягала, сама собі свої суди і кари у с т а н о в л я л а , тих, що д л я чужинців працювали, за п р о к л я т и х мала, до церемоній церковних не д о п у с к а л а й плювала на н и х » . Т а к пластично уняти найістотніше в тодішнім процесі міг тільки чужинець. Скупі, на ж а л ь , уривки наших історичних документів вповні п і д т в е р д ж у ю т ь ворож о ю р у к о ю накреслений образ. Певно, міряючи історичним мірилом, час властивого формування козацької еліти був закороткий, щ о б цей органічний процес кристалізації н о в о ї провідної верстви в н о в і й державі був вповні закінчений. К о л и ми візьмемо, з о д н о г о боку, такого представника тієї еліти, як магнатського роду Ю р і я Немирича, вихованця Оксфорда й П а р и ж а * , а з другого, такого, наприклад, полковника Г л а д к о г о , що, як занотував шведський д и п л о м а т и ч ний агент 26.11.1651 р., мав ( н а п і д п и т к у ) говорити: «Еу, Chmielnicky... du wirst nimmer K o e n i g w e r d e n , sondern w i e d u an i t z o bist, sein und v e r b l i e b e n unser Bruder und T o w a r i s z » (див. у В. Л и п и н с ь кого — «Z d z i e j o w U k r a i n y » а б о в « У к раїна на переломі»). Зрештою, цей Матвій Г л а д к и й , полковник миргородський, був р. 1652 покараний Г е т ь м а н о м на горло. Ідею Х м е л ь н и ц ь к о г о — авторитарну, дідичну ( н е « е л е к ц і й н у » на польський з р а з о к ) владу — сприймала та еліта — під з а л і з н о ю р у к о ю г е н і а л ь н о г о гетьмана — ніби одностайно. А л е вже в часі передсмертної хвороби гетьмана та еліта виразно к о л о л а с я ідеологічно щ о д о ф о р ми і с а м о ї доктрини козацької державності. С м е р т ь Х м е л ь н и ц ь к о г о ( щ о мав всього 62 р о к и ) б у л а найтрагічнішою п о д і є ю доби. Вона прийшла в момент остаточної війни з П о л ь щ е ю та фіналізації договору з К а р л о м X Г у с т а в о м шведським, д о г о в о ру, що був би автоматично перекреслив так звану П е р е я с л а в с ь к у умову, а тим самим у зародку знищив би з л о в о р о ж у й з г у б н у напотім П е р е я с л а в с ь к у л ег е н д у. По кривавих с у д о р о г а х Р у ї н и на державно ще не о з б р о є н у батьківщину н а л я г л а ф а т а л ь н о ю с и л о ю н^пучнявіла т а т а р щ и н о ю М о с к в а і, м и м о величезних і многолітніх зусиль мудрого Мазепи, страшною вагою причавила недовершену Н а ц і ю У к р а ї н с ь к у на довгі с т о л і т т я . (Далі

буде).

* Ю. Немирич був шанований в європейськім науковім світі як автор творів, Discursus de b e l l o m o s c o v i t o та Periphrasis et p a raphrasis P a n o p l i a e christianorum, належав до « м о д н и х » тоді аріян (див. у В. Л и п и н с ь кого) .

Богдан

ЧЕПУРКО

« Л у к - к о л о » , « л і к о т ь - к о л і н о » та інші подібні пари, вочевидь, не випадкові і ще чекають свого дослідника. С л о в о « л у к а вий» не відразу і не завжди о з н а ч а л о « з л и й » , « п і д с т у п н и й » , «грішний», « н е ч е с тивий». Індоєвропейське « л е н к » , « л о н к » означає « г н у т и » , « к р и в и т и » . Звідси « л у к » , « л у г » , « л у к а » . Мова — про нейтральні геометричні фігури. А л е з іншого боку, « л у к » і за призначенням, і за ф о р м о ю протилежний життєколу... Санскритське « л а н ь г а » означає «кривий», « п а р а л і з о в а ний». П р и г а д а й м о пісню про Д о в б у ш а ( « і н а ніжку н а л я г а є » ) . . . « Л е к г а » означає лінію, риску, письмо, а т а к о ж « Б о г » , « б о ж е с т в о » . « Л о к а » — місце, край, країна, простір, світ Всесвіт, з е м л я , ж и т т я ( ф і л о с о ф с ь к е ) , л ю д и , народ, людство, людське оточення (середовище, сус п і л ь с т в о ) . « Л о к а й н а » — « т о й , х т о знає світ». « Л о к а - т а н т р а » — процес світоруху. « Л о к а - т р а й а » — три світи ( н е б о , з е м л я , пекло). « Л о к а - п а л а » — охоронці світу (вісім богів, які о х о р о н я ю т ь чотири основні й чотири проміжні сторони світу і світла (краю — України?). «Локавід» — знаючий світ, л ю д е й . « Л о к а - в і р т а » — звичай, віра л ю д е й . « Л о к а - м а є » ( м а є світ!) — той, х т о вміщає в себе простір, світ, Всесвіт. « Л о к а - л о к а » ( « л о к а » і « а л о к а » , або « л о - к о л о - к а » ) — світ і не-світ ( а н т и с в і т ) . Л о к а л о к а — назва гори, що відділяє видимий світ од тьми. «Лока-картар» (кур-тур) — Творець (епітет Б о г а ) . І тільки санскритське « л і к а » — « з л і д у х и » , хоча є слова « л і ч б а » ( л і к ) , « л і к у в а т и » , які не мають прямого відношення до зла, але й х т о й о г о зна? СВІТОВОЇ МНОЖИННОСТІ НЕ ЗЛІЧИТИ, А З Д О Р О В О Г О НЕ ВИЛІКУВАТИ! П о п е р е д н і й висновок: знання д о б р о творящі, будівничі — частка Божественн о г о - Ц і л о с т і ; знання самодостатні, з дурної допитливості, гордині, руйнівні, зловмисні — йдуть від хаосу, безплідного, нетворящого і є, так би мовити, « л і в и м и » а б о ж — «від л у к а в о г о » (див. т а к о ж « л я г а в и й » ) ... Інформація про космічне яйце, « к о л е с о ч а с у » , з якого н а р о д ж у є т ь с я ж и т т я Всесвіту, розпорошена у народних звичаях, уявленнях, традиціях. Складна взаємодія к у л ь — безконечна в часі й просторі. У ній — парадоксальні взаємовходження і взаємодії р і з н и х вимірів, сама б е з м е ж ність і непізнаваність, тайна тайн... Ми пізнаємо ойкуменний час і простір, живемо у певному вимірі, о б ж и в а є м о і називаємо цей вимір у пропонованій моделі. « К а л е н д а р - к о л о » передбачає рух С о н ц я по екліптиці на фоні семи сузір'їв протягом річного з е м л е р о б с ь к о г о циклу і дванадцяти — протягом у с ь о г о року. Самі с у з і р ' я з н а х о д я т ь с я над З е м л е ю по дві тисячі років кожне. Т о м у на арену слави і поклоніння виступають різні боги — у о с о б л е н н я сузір'їв: як упродовж року, так і кожні дві тисячі років — почергово. Народний вислів із відповідним р о з ' я с ненням « с і д а ю т ь кругом — таке велике

* Продовження. Початок 1990, № 1—4, 1991.

див.

№

12,

й консолідуючі величини. Т у т я завважу, що у мовних і загалом культурних питаннях

ми

йдемо

за

так

званим

«за-

лишковим принципом». Що інші не візьмуть — те

наше.

Так

може

нічого

не

залишитись.. Самі крихти окраїнні. Наприклад, давно пора випустити словник синонімів: і не тільки слів, а й кореневих, префіксових, суфіксових синонімічних словоформ. Щ о б ми побачили все необкраяне, необчухране багатство української мови!

€

коло» засвідчує взаємопов язаність і навіть певну тотожність «круга-кола». А л е застерігаю буквалістів, що «коло-круг» не є самі по собі досконалими фігурами, а тільки схематично символізують їх. Ближче до досконалості й цілості — відповідні об'єми, тобто К у л я , Світове яйце, Яблуко, які уособлюють одновимірний космос або мінімальний (найпростіший?) вимір космосу. Об'ємність капсули-кулі утворюється послідовним розкручуванням життєвої спіралі (кривої) із краплі космічної речовини через багаторазові цілеспрямовані колування-кружляння. В цьому контексті яєчні «зародокжовток-білок-шкаралупа» аналогічні Світовій Горі (вісь, зародок сонцеруХу) — жовтогарячій магмі-плазмі (залежно від виміру) — повітряному океану (білок, білий світ) — біосферному куполу (шкаралупа, сфера). Всі ці величини розглядаються тільки в русі й розвитку. «Вилетіти кулею» означає «прожогом, швидко», тобто символізує р у х . Етимологія і символіка слова «дзеркал о » близькі до уособлення віковічного колування життя і смерті в природі. Дивлячись у дзеркало, ми спілкуємось із своєю сутністю, в тому числі «задзеркальною». Цією сутністю (позасутністю, протисутністю) є КОЛО-ЦІЛІСТЬ, «дзеркало», «зерцало», які й означають буквально: зріти цілість, бачити коло. Не випадкова також подібність значень «зріти — дозрівати» і «зріти — бачити». На Воронежчині співають: «Аврелі криве колесо: Аврелі, куди котиться...» Ксенофонт Сосенко (Праджерело українського релігійного світогляду. Львів, 1923) вважає, що « А в р е л і криве колесо — це Боже криве К о л е с о » . «Прикметник «криве»... відноситься, очевидно, до круження сонця по виднокрузі, а те круження справді має вид кривого колеса, еліпси» (с. 12). « А в р е л і » тут — від « А г у р а » . « А у р а » — найвищий Бог (на-

горний), енергетичне світіння, найвищий час особистості. « А г у р а » , очевидно, Гора: розумовий, ноосферний купол цивілізації ( а б о те, що «підпирає» цей к у п о л ) . Цікаво, що неіудейське місто, в якому жили люди різних національностей і яке прийняло Ісуса, називалось Капернаум. « К о п е р » — гора, « н а - у м » — напоумлення, навернення, покута. Отже, гора ( м і с т о ) покути... Коляда ( К а л - Д а д і ) — дорога сонцяБога ( к о л о с о н ц я ) . « К а р в а р » — круг землі, частина світу. « К о р о ч у н » — ідеальний служивець сонця, що сходить до землі і обертається; притім у вдячній ролі спасителя (Керечун — Христос? — Б. Ч . ) , «який витає над людьми й природою при веснянім воскресению» (с. 4 3 ) . Якщо «кур-півень» сповіщає про вкорочення конкретної ночі, будить сонце, то «корочун» обрядовий с п а с а є Сонце, вкорочує, вкраює тривалість ночі загалом, звістує про збільшення Д н я (Велик Д е н ь ) , про Великий День Повороту і привертає Сонце на цю частину світу, в цей Край. У субтропічному Перу — «чотири з'єднані воєдино сторони світу» і світла. Відомий міфічний час (один з чотирьох, які переживає людство), уже згадувана Сатья (або К р і т а ) - Ю г а характеризується таким часом і простором (південь?), коли задіяна одна Віда (коли знання єдині), нема горя і хвороб, люди не знають гріха, сонце світить постійно. В інші періоди, в інших кліматичних умовах світло ( с о н ц е ) повертається до різних сторін почергово, щоб не бути розп'ятим на чотирьох кінцях світу. Стає зрозумілою функція «корочуна»-сонцестояння із наступним поворотом сонця до Краю... Людина — пелюстка світової квітки, її частка ( д о л ь к а ) . Квітка людей, світова душа, Дерево Ж и т т я — інтегруючі, але

Багатий порівняльний матеріал проситься до статті про українську мову — одну з живих основ санскриту. В діалектах дотепер побутують присягання невидимим світом: «їй-Богу (Вій-Богу)», «Далі-Бог» (богиня Долі), «Біг-Ме» (?)... Бігматись (присягатись) не можна. Чому? Я к щ о вдуматись, у цьому присяганні нема лайки. Мова про інше. В шумерській міфології « М е » означає «підземні стихії». « Б о г - М е » — бог (біг) підземних стихій. Всує згадувати його, присягатись ним не можна. Непосвячений читач засумнівається: « Я к е відношення має « м е » до української мови? І взагалі: ні бе, ні ме, ні кукуріку...» І сам себе покарає. Бо в українській мові є все. Слова «мама», « м а т и » споріднені із «мовити-говорити» і « м а т и » — «бути власником чогось», похідні від « з е м л я » і протилежні «німий». Всує згадувати Велику Матір — це і є мат. Одним з обрядових оберегів земного виміру є святий Микола ( М и к о л а й ) — земне К О Л О ( М е - К о л о ) . Х т о йому служить, того він любить і обдаровує. Підземні стихії уособлює Змій вимовний. Недаремно кажуть: «Мудрий як змія». Змій близький до Вельзевула — первородної «стихії», одного з Божих архангелів, уособлення руху, творця хаосу, який, поставши супроти Бога-отця (Творця), перетворюється у руйнівний хаос, тобто уособлене Зло. Думка багатовимірна в самій собі. І яке ж бо спустошення в наших умах, якщо м и б о ї м о с ь думати! Я к чорт ладану, боїмось проривів у незвідане. Боїмось визнати безмежність розуму, складність простоти... Земляни-краяни — діти Землі і Сонця. Людина сама себе карає, накликає караючий меч стихій, розриваючи круг віковічного кружлення Землі і Сонця, чоловічого-жіночого, тобто загальносуспільну і особисту Д о л ю - К а р м у , яка, на моє глибоке переконання, первородно була призначенням, покликанням, а не приреченістю. Як уже підкреслювалося, стихії в межах порядку — світотворчі. Нечисть уособлює гадюка. Загальна назва «нечистих» або кочових — гади. Ф о р мально людство ніби й побороло цю хворобу, але надто дорогою ціною: розмиванням цінностей, прірвою між словом і ділом, загрозою все нових і нових конфронтацій та експериментів. Отже, не так із стихіями треба боротись, як із нечистю, культурною розбалансованістю, паразитизмом — у собі й довкола. Продовжуючи оповідь про Коло-Край, зверну увагу читачів на те, що «при обрядах-богослужіннях, присвячених виключно померлим, замість куті подають « к о л и в о » — пшеницю з медом без маку» (Сосенко, с. 6 1 ) . Очевидно, « к о л о - к у л я » — багатовимірна фігура, яка презентує всю цілість, втілюючи різні стадії триєдиного... Вписані в коло восьмикутна колядницька звізда (подвійний хрест), власне хрест (чотири сторони

с в і т у ) , тризуб ( т р и є д н і с т ь ) м о ж у т ь означати: « у в ' я з н е н и й у зачарованому колі смерті»; « р о з і п ' я т и й на чотирьох сторонах світу», а б о «відкритий на чотири сторони с в і т у » ; « о б е р і г світу, збережений у к о л і » . О т ж е , є к о л о життя, к о л о смерті та кодування ж и т т я і смерті. Бог Крішна у о с о б л ю є рухомий час « к а л і » (колок р у г ) — вбиваючи одне, п о р о д ж у ю ч и інше. Це і є кодування ж и т т я і смерті. Ще одне значення л е к с е м и « к о л и в о » — з а п о розький курінь. Д а л і ми докладніше зупинимось на цих величинах, зокрема у зв'язку із зневажанням цілості. Зараз важливо підкреслити: ті, х т о йшов на смерть ( к о з а к и ) , утворювали коло, яке б у л о оберегом, але й засвідчувало жертву Вітчизні. Л е к с е м а « к о л і ї » ( г а й д а м а к и ) включає в себе кореневу пару « к і л - к о л о » . Традиції не м о ж у т ь бути випадковими, як і їх зневажання, ігнорування чи забуття! Ми вже говорили про космічну ріку. Доречно б у л о б детально розглянути феномен живої і мертвої, ц і л ю щ о ї та інших м а л о д о с т а т н і х сьогодні вод. Ц і л ком очевидно, що лексеми «старі», «стрий», «три» споріднені. «Стр-дн» (Стрий, Стрипа, Дніпро, Д н і с т е р ) — « т р и д а н і » і « т р и є д и н і » Води-Віди. Вода — одна з найбільш « ж и в и х » структур. К р і м названих гідронімів, « в о д н и й » корінь має « с т р и к а » — долина над річкою. Стрибог, очевидно,— Бог небесних вод. « В н у к и С т р и б о ж і » — вітри, які несуть смерть від води ( п о т о п ) , але й « ж и в у » і « м е р т в у » воду ( я к відомо, від « м е р т в о ї » води заживають р а н и ) . Не виключається трактування « с т р и б о ж і » як « т р и б о ж і » , Стрибога — як Триєдиного. А л е , що найцікавіше, друге наймення богині Іштар (Істар, Істр, С т р ) — К У Л Я (Сосенко, с. 6 3 ) . С и м в о л о м богині К У Л Я б у л а вже відома читачеві восьмикутна зоря, природна пара сонцекулі ( с о н ц е р у х у ) . Ц ю богиню-зірку називали щ е К о л о , а б о К а л а . Звідси — й калина, і колядницька звізда, що колує, і її вірний виконавець колідник ( к о л я д н и к ) . Карма ( д о л я ) — теж круг, а л е земний (на цьому с в і т і ) . Це оберіг життєвого шляху особистості, розірвати який — означає вмерти а б о як мінімум « з л а м а т и » д о л ю . Змінити « п о г а н у » д о л ю — зовсім не означає розірвати її, а насамперед поліпшити в м е ж а х можливого. Є в українській мові слова « р а м а » , «рамена». В індійській міфології Р А М А — верховне божество, єдине і всеохоплююче втілення творчого начала А Б С О Л Ю Т У . Р а м а немовби о к р е с л ю є небо і землю, життєрух з е м л і і неба, тримає на своїх раменах у с ю світобудову.

С л о в о « к р у г » у бойків — невеличка група хат у селі. Дві « п р я м о к у т н і » вулиці у вигляді хреста — вписані в к о л о частоколу та кругової стежки. С л о в о « к о л и в а ти» («колибати») означає «гойдати», « к о л и с а т и » і зводиться до « к о л а - к о л е са»... П р а б а б ц я Д ж у н и (наші, напевно, т е ж ) , зцілюючи, водила над хворим гілочкою п о к о л у . Ц и к л м о л и т о в ( я к і наші символічні « ч о т к и » ) в народі називають « к о р у н к а » . С и м в о л и довговічності « д у б » і змінності « к о л о с » — взаємодоповнюючі величини, тим більше, що зерно цінилось ц і л е , « я д е р н е » , а дуб, як і кожне дерево, т е ж не вічний і має свій часовий та просторовий цикли ( к о рона крони, кори і к о р і н н я ) — про що ми же говорили... (Далі

буде).

У К Р А Ї Н С Ь К И Й

Р С Д С С Л І В Н И К Олександер

ОГЛОБЛИН

ЛЮДИ СТАРОЇ УКРАЇНИ ГРИГОРІИ ДОЛИНСЬКИЙ

Цікаві л ю д и були с е р е д Новгородсіверського українського громадянства 1780—1790-тих років! Ось перед нами постать старого «бунтаря» Григорія Долинського, незламна, як сувора готика його характерного автографа. Багато бачила, багато п е р е ж и л а на своєму д о в г о м у віку ця н е б у д е н н а л ю д и н а . Григорій Карпович Долинський, внук «дворянина» гетьмана Івана Мазепи, з г о д о м сотника Батуринського (1713) і бунчукового товариша Якова Івановича Д о л и н с ь к о г о ( С у ч ч е н к а ) і син бунчукового товариша Карпа Долинського", н а р о д и в с я к о л о 1722 р о к у . С л у ж б у почав р о к у 1739 к а н ц е л я р и с т о м у Ніженській полковій канцелярії. Року 1741 в ж е б у в в і й с ь к о в и м к а н ц е л я р и с том (при Генеральній Військовій Канцелярії). Року 1745 він був другим, а з року 1754 п е р ш и м н і ж е н с ь к и м полковим осавулом. А л е головна служба Д о л и н с ь к о г о п р о х о д и л а при гетьмані К и р и л і Р о з у м о в с ь к о м у , бо він б у в «главный его сіятельства эконом» ( 1 7 6 3 ) . Р о к у 1754 Д о л и н с ь к и й « п о с ы л а н был от гетмана в СЬчь З а п о р о ж с к у ю ц атаману к о ш о в о м у по указной надобности». В 1 7 5 5 — 1 7 6 0 рр. він б у в «дир е к т о р почт, у ч р е ж д е н н ы х по контракт у о т Г л у х о в а д о К і е в а » , « в я к о й пов*,ренности будучи, трудился всеприлежнЪйше, у ч р е ж д а я з к о н о м и ч е с к і е порядки ко избереженію казенных денег, через что учинил прибыли М а л о р о с с і й с к о м у с к а р б у д о 8 ООО р у б л е й » . Р о к у 1760 Д о л и н с ь к и й « п р и с у д с т в о в а л с п о д П р о д о в ж е н н я . Поч. в № 4. ' П о м е р 11.6.1 727 р. в А с т р а х а н і від рани, о д е р ж а н о ї під час С у л а ц ь к о г о п о х о д у . ©

Олександер Оглоблин,

1959

скарбіем генеральным в зкспедиціи н а ц і о н а л ь н а г о Б а т у р и н с к а г о с т р о є н і я». Н а с т у п н о г о 1761 р о к у в і н б у в п р и з н а ч е ний «к с м о т р ^ н і ю и у п р а в л е н і ю коронными деревнями в полках НЬжинском, Гадяцком и Переясл а в с к о м » . Р о к у 1762 Д о л и н с ь к и й , виконуючи далі обов'язки «главного эконом а » при г е т ь м а н і , д і с т а є чин б у н ч у к о в о г о т о в а р и ш а . Н а р е ш т і , 1764 р . Д о л и н с ь кий був «определен» підкоморієм Б а т у р и н с ь к о г о повіту і на цій посаді був а ж д о 1779 р о к у . Року 1767 лівобережно-українське громадянство взяло участь у виборах до імперської Комісії для складання проекту нового «Уложенія». Основне питання, яке хвилювало тоді широкі кола українського громадянства,— це була справа державно-правного становища України. Кращі представники у к р а ї н с ь к о г о г р о м а д я н с т в а б у л и в рішучій опозиції до російської централістичної політики і одностайно вимагали відновлення гетьманату. О т о ж Ніжинське й Батуринське шляхетство, яке з і б р а л о с я 2 9 б е р е з н я 1767 р . д л я в и б о рів д е п у т а т а д о З а к о н о д а в ч о ї К о м і с і ї , у х в а л и л о в своєму наказі п р о с и т и про дозвіл обрати гетьмана. Л і д е р о м цього шляхетства був підкоморій Григорій Долинський. Російський генерал-губернатор Лівоб е р е ж н о ї України, граф Петро Рум'янцев, ужив відповідних заходів, щоб вплинути на ніженських автономістів. А л е н і з р а д а о б р а н о г о д е п у т а т о м ніженського земського судді Лаврентія С е л е ц ь к о г о , ні посилка до Ніжена довірених осіб Рум'янцева, бунчукового товариша Олександра Безбородька й секретаря Малоросійської Колегії,

військового к а н ц е л я р и с т а П е т р а З а в а д о в с ь к о г о , які п р и в е з л и якийсь « з а г о т о в л е н н о й і н е в і д о м о КЄМ б е з с о г л а с і я , с о в е т а и знані я всего о б щ е с т в а сочиненный, новый н а к а з » , с к л а д е н и й , б е з перечно, за вказівками Рум'янцева, і п р и м у ш у в а л и нові з б о р и ш л я х е т с т в а його с х в а л и т и , чим « о б р а т и л и в з л о п р е д м е т , чтоб у с т р а и в а т ь есе к о б л а г о му ДЛЯ ВСЄХ в о о б щ е и в с я к о г о о с о б о при т а к о м п р о и с х о ж д е н і и и з а м е ш а тельстве»,— не зламали українських патріотів. Ш л я х е т с т в о о д н о г о л о с н о у х валило с т о я т и при с т а р о м у наказі і о б р а л о , з а м і с т ь С е л е ц ь к о г о , що відмовився, нового д е п у т а т а . Ц е був Григорій Долинський. Стурбований і роздратований цим сміливим виступом шляхетства, Рум'янцев кинув на нього всі а д м і н і с т р а т и в н і перуни. В и б о р и Д о л и н с ь к о г о б у л и скасовані, на н е с л у х н я н и х виборців наклад е н о чималий, як на т о й час, г р о ш о в и й ш т р а ф (550 к а р б о в а н ц і в ) , а д а л і всі вони б у л и « о т р Ь ш е н ы » від с в о ї х п о с а д , які мали бути заміщені іншими особами, а звільнених наказано було «впредь к д е л а м не у п о т р е б л я т ь , что и во всей М а л о й Россіи п у б л и к о в а н о » . М а л о т о г о , всі еони б у л и віддані до в і й с ь к о в о г о а б о д о ц и в і л ь н о г о с у д у , при ч о м у ї х б у л о « с ы с к а н о из д о м о в и ПОМЄСТЄЙ» ДО Г л у х о в а , де вони й б у л и з а а р е ш т о в а н і . С л і д с т в о й с у д п р о в а д и л и с я найбрутальнішим способом. Обвинуваченим спочатку робилися «разныя устращенія и у г р о з ы , яко то т ю р м о ю , п о с а ж е н і е м на х л е б и на в о д у и д р у г і я ругат е л ь с т в а » . К о л и вони в і д м о в и л и с я визнати с е б е за винних і д о в о д и л и , що с у д над ними, ще й військовий, ц і л к о м незаконний, частина з них, н а й б і л ь ш стійкі, « в з я т ы б ы л и п о д с т р о ж а й ш і й к а р а у л , п о с а ж е н ы на х л е б и на в о д у » , а дехто «посажен был в сотенную Г л у х о в с к у ю т ю р м у м е ж д у воров и бешеных людей». Обвинувачені були з а с у д ж е н і д о ж о р с т о к о ї кари, д е х т о навіть до кари на г о р л о , з а м і н е н о ї на д о в і ч н е заслання. В о н и б у л и « з а к о в а н ы в кандалы и ведены были чрез город в Малороссійскую Коллегію, а оттуда отведены и посажены под строжайшій первого караул, с приказаніем караульн о м у о ф и ц е р у ни ж е н , ни д е т е й их, ниже с пищею кого либо к ним допускать». З о к р е м а , Д о л и н с ь к и й був поз б а в л е н и й усіх прав і з а с у д ж е н и й на довічне ув'язнення. З г о д о м російський у р я д , мабуть, не б е з участи Р у м ' я н ц е в а , скасував цей ж о р с т о к и й і б е з г л у з д и й вирок і а м н е с тував з а с у д ж е н и х . А л е н і ж е н с ь к а д е монстрація гучною луною розійшлася по всій У к р а ї н і . Не д и в н о , що к о п і ї з а я в и - п р о т е с т у Д о л и н с ь к о г о т а його товаришів проти нелюдського пов о д ж е н н я р о с і й с ь к о ї а д м і н і с т р а ц і ї з ними (годі й казати, що автором її був сам Долинський) знаходимо в різних рукописних з б і р н и к а х д р у г о ї половини й кінця X V I I I століття. Хоч Д о л и н с ь к и й д у ж е г і д н о т р и м а в с я під час с л і д с т в а й с у д у , « н і ж е н с ь к а історія» н е п о ш к о д и л а його с л у ж б о в і й кар'єрі. Він і д а л і п р о д о в ж у в а в виконувати о б о в ' я з к и В а т у р и н с ь к о г о п і д к о м о рія. Року 1771, «во в р е м я о п а с н о й б о л е з н и в НЄЖИНЄ» ( м о в а м о в и т ь с я п р о ч у м у . — О. О . ) він «в г р а ж д а н с к о м правительстве присудствовал до прекращ е н і я той б о л е з н и » . Р о к у 1779 Долинський о д е р ж а в «чин» н а д в і р н о г о р а д н и к а (в ранзі с у х о п у т н ь о г о п і д п о л -

к о в н и к а ) , а в 1 7 8 3 — 1 7 8 4 р р . б у в членом Малоросійської Колегії (при чому «без жалованья, на своем коште»). Року 1782 Д о л и н с ь к и й був « в ы б р а н д е п у т а том с прочими к высочайшему двору (подяка за надання українському шлях е т с т в у прав р о с і й с ь к о г о д в о р я н с т в а . — О. О . ) и б ы л в т о й з к с п е д и ц і и ч р е з пять месяцев». 29 б е р е з н я 1784 р о к у Д о л и н с ь к и й був призначений головою I департаменту Новгородсіверського Верхнього Земськ о г о С у д у . Р о к у 1785 він д і с т а в чин к о л е з ь к о г о р а д н и к а , а 1787 р. був н а г о р о д ж е н и й о р д е н о м св. В о л о д и м и ра IV ступеня. Р о к у 1785 с е н а т о р и гр. О. Р. В о р о н -

Олександер

ОГЛОБЛИН

цов і О. В. Н а р и ш к і н , що р е в і з у в а л и Новгородсіверську губернію, «записали ему (Долинському) за порядок и с к о р о е о т п р а в л е н і е у г о л о в н ы х ДЄЛ — п о х в а л у » . Н е д а р м а навіть с т а р и й ( з ніж е н с ь к и х виборів 1767 р . ) п р о т и в н и к Долинського, О. Безбородько, тоді в ж е впливовий в е л ь м о ж а в П е т е р б у р з і , д у ж е р е к о м е н д у в а в ( 1 7 8 7 ) й о г о , б о він «лучше многих других» (урядовців), хоч при ц ь о м у Б е з б о р о д ь к о з а з н а ч а в , до Долинський «уже... слишком стар». І в урядових колах, і в громадськості Н о в г о р о д с і в е р щ и н и с т а р и й д і я ч посів д у ж е поважне місце. Вік, життєвий досвід, заслужена репутація людини національної д у м к и й непідкупного сумління, з одного боку, і високе службове становище, багатство, широкі й впливові р о д и н н і з в ' я з к и , з д р у г о г о б о к у , — все це, с п р а в д і , в и с у н у л о Г р и г о рія К а р п о в и ч а на о д н е з п е р ш и х м і с ц ь у Новгородсіверському українському середовищі. Долинському дістався добрий маєток від б а т ь к а (і д і д а ) , який він аж ніяк не н а д щ е р б и в . Р о к у 1783 з а н и м ч и с л и л о с я 825 д . об. с т . Й о м у н а л е ж а л и ( 1 7 8 7 ) в Новгородсіверській губернії, Корол і в с ь к о г о повіту в с. П е к а р е в і ( д е він і ж и в ) — 156 д . , в с. К н у т а х — 4 д . , в с. К у р е н і — 120 д . , К р о л е в е ц ь к о г о п о в і т у , в х у т о р і при с. М е л ь н і — 1 д . , Чернігівської губернії, в Борзенському повіті, в с. К р а с и л і в ц і — 100 д . , в с. З а горівці ( В е л и к і й ) — 13 д. та ще Л о х в и ц ь к о г о п о в і т у в с. О г у л ь ц а х ( Г о л ь -

ц а х ) — 85 д . , р а з о м 479 д. ч. ст. ( о т ж е , в с ь о г о к о л о 1000 д . о б . с т . ) . О к р і м того, добрий маєток принесла Долинськ о м у й о г о д р у г а ж і н к а (1766), М а р ф а Іванівна Л а ш к е в и ч ( д о н ь к а б у н ч у к о в о г о т о в а р и ш а Івана С е м е н о в и ч а Л а ш к е в и ч а і внучка С е м е н а Т и х о н о в и ч а Т и щ е н к а Лашкевича, Стародубівського війта), що першим шлюбом була одружена з Степаном Семеновичем Березовським, бунчуковим товаришем... Г р и г о р і й К а р п о в и ч мав ш и р о к і родинні й о с о б и с т і з в ' я з к и і на У к р а ї н і , і в П е т е р б у р з і . Б л и з ь к і с т о с у н к и (а згод о м навіть с в о я ц т в о ' з гетьманом К и р и л о м Р о з у м о в с ь к и м т а його численною ф а м і л і є ю , приятелювання з родин о ю С у л и м (б. п о л к о в н и к п е р е я с л а в с ь кий С е м е н С у л и м а т а й о г о сини, зокрема «малоросійський» генеральний суддя Яким Сулима), старе знайомство й свояцтво з Опанасом К. Л о б и с е в и ч е м 2 т о щ о — р о б и л и його відомим далеко за м е ж а м и Новгородсіверщини. До цього спричинилися т а к о ж сини Г р и г о р і я К а р п о в и ч а : Іван (1746—1809), вихованець Кенігсберзького університету, таємний радник, в і ц е п р е з и д е н т К о м е р ц - К о л е г і ї ( у Пет е р б у р з і ) і член Р о с і й с ь к о ї А к а д е м і ї ( 1 7 9 4 ) ; Яків, п і д п о л к о в н и к , з г о д о м колезький радник, радник Новгородсів е р с ь к о ї П а л а т и К а р н о г о С у д у (1791 — 1796), в и х о в а н е ц ь К е н і н г с б е р з ь к о г о університету (1766); Петро, одружений з донькою генерального судді О . П . Д у б л я н с ь к о г о 3 , з а с і д а т е л ь Новгородсіверського Верхнього Земського С у д у ( 1 7 8 2 — 1 7 8 5 ) , з а с і д а т е л ь Новгор о д с і в е р с ь к о г о С о в і с н о г о С у д у (1790), К о р о л і в с ь к и й повітовий м а р ш а л (1791, 1793). Цікаві с т о с у н к и Г . К . Д о л и н с ь к о г о з фельдмаршалом гр. П. Р у м ' я н ц е вим-Задунайським, який к о л и с ь так с у в о р о повівся з н і ж е н с ь к и м и « б у н т а р я ми». З г о д о м минуле було не тільки з а б у т е — м і ж ними в с т а н о в и л и с я д у ж е д о б р і в з а є м и н и . П р о це, м і ж і н ш и м , свідчить лист Г. К. Долинського до Р у м ' я н ц е в а з 11 ч е р в н я 1778 р о к у , де він с п о в і щ а є ф е л ь д м а р ш а л а про наступне весілля свого сина Петра Григоровича й просить його « о б е щ а н н у ю ему м и л о с т ь п о в ь і ш е н і е м чина п о ж а л о в а т ь д л я сего случаю совершить». Попри вислови з в и ч а й н о ї у р я д о в о ї с у б о р д и н а ції та р е с п е к т у і р а з о м з т и м попри почуття власної гідности, відчувається щира пошана до славного полководця: п і с л я в с ь о г о , щ о к о л и с ь б у л о м і ж ними, так м і г писати Д о л и н с ь к и й т і л ь к и д о дійсно порядної і доброзичливої людини. М о ж н а було б думати, що на старості л і т к о л и ш н і й « б у н т а р » с м и р и в с я і визнав новий п о р я д о к р е ч е й . Д о певної м і р и так воно й б у л о . Вік, часті х в о р о б и , нові у м о в и ж и т т я — все це м у с і л о в п л и в а т и на й о г о п о г л я д и і о с о б л и в о на його п о в е д і н к у . А д ж е ж і д о нього можна було б скерувати відомі слова правителя Чернігівського намісництва, Андрія С. Милорадовича, до Григорія А. Полетики (1781): « Ф а м и л і я Ваша, именіе, немолодыя лета да будут смягченіем патріотической горячности... О с т а в и м д е л а , с у д ь б о ю с в о е ю влекомыя». І все ж м а є м о д а н і про т е , що Г. Долинський таки не смирився. Коли н о в г о р о д с і в е р с ь к е д в о р я н с т в о 1786— 1787 р . г о т у в а л о с я д о з у с т р і ч і і м п е р а т -

риці К а т е р и н и II і в и т р а ч а л о на це чималі кошти, Григорій Карпович, один з небагатьох, відмовився взяти участь у цих витратах, п о с и л а ю ч и с я на с в о ю нібито матеріяльну «недостаточность». Досить згадати, що це писала людина, якій н а л е ж а л о к о л о тисячі д у ш кріпаків, щ о б з р о з у м і т и політичний сенс цієї відмови. Крім того, це було д у ж е с м і л и в о , б о всі д в о р я н и Н о в г о р о д с і в е р щини були попереджені, що «буде бы, над чаяніе, свышеписаных нарядов или в д р у г о м чем, до сего случая (готування до п р и ї з д у К а т е р и н и I I . — О. О . ) кас а ю щ е м с я , кто из господ д в о р я н осл у ш н ы м или н е р а д и в ы м оказался, таков о й п о д в е р г а е т ч е с т ь , ж и з н ь и им1>ніе свое опасности»4. А Г. К. Д о л и н с ь к и й до того ще був на державній службі. О т о ж гадаємо, що в Новгороді-Сіверському Г. Долинський, старий ніженський «протестант», належав до того кола українських патріотів, з якого вийшли «Исторія Русов» та «Історія» А. Худорби — і де п і д г о т о в л е н а б у л а з а к о р д о н н а п о л і т и ч н а м і с і я В . К а п н і с т а 1791 р о ку. А л е літа брали своє. Року 1790, мабуть, через хворість, Г. К. Долинський не м і г в и к о н у в а т и своїх о б о в ' я з к і в голови Верхнього Земського С у д у і перебував у «домовом отпуску»3. Згод о м стан здоров'я Долинського трохи п о к р а щ а в , і він п о в е р т а є т ь с я на с л у ж б у , але вже в Чернігові, звідки йому, мабуть, ближче було до свого маєтку ( К у р е н ь ) . Я к и й с ь час ( 1 7 9 6 ) він б у в (у ранзі статського радника) головою Чернігівського Верхнього Земського С у д у . На цій посаді він л и ш а в с я , м а буть, до ліквідації намісництва. О с т а н н і р о к и Г. Д о л и н с ь к и й був у відставці і жив у своєму маєтку. Він п о м е р д о 21.11. 1 7 9 9 р о к у " . Так п р о й ш л о цікаве, м у ж н є й н е з л а м не ж и т т я славного у к р а ї н с ь к о г о патріота. Хто міг би думати, що о д н и м з його нащадків буде російський реакційний міністер юстиції І. Г. Щ е г л о в і тов (так само, як н а щ а д к а м и славнозвісного українського патріота Василя Лукашевича були відомі російські реакціонери Трепови): «Славних прадідів Правнуки погані!»

У Полтаві відбувся Міжнародний фестиваль гітарної музики

Ван

АГАДЖАНЯН

Близько трьохсот творів, написаних протягом чотирьох століть,— від класики до сучасного авангардизму — прозвучали на фестивалі. Полтавчанам випала нагода почути представників р і з н и х ш к і л і п о к о л і н ь , які в и з н а ч а ю т ь обличчя сучасної гітарної музики. Хто ж полонив слухачів своєю майстерністю? І м ' я п р о ф е с о р а гри на гітарі музичної академії Вестфален-Ліппе (Німеч-

Аркадій

Павло

ІВАННИКОВИ

чина) Рейнбера Еверса відоме у музичн о м у с в і т і , він — у ч а с н и к б а г а т ь о х к о н курсів. У його репертуарі понад сорок творів сучасних композиторів, багато з яких написані с п е ц і а л ь н о д л я нього. У виконанні Еверса прозвучали соната і баркарола Манфреда Трояна. За уявною простотою творів вчувалися г л и б и н а почуттів, к р а с а г а р м о н і ї , чистота звуків. Віртуозно, з феєричною легкістю виконав музикант цикл «Дванадцять етюдів» Віла Лобоса. Карло Марчіоне — італієць, вчився г р и на гітарі з д е с я т и р о к і в у с в о г о батька, а з г о д о м з в і д з н а к о ю закінчив римську консерваторію «Санта-Чечілія». Лауреат багатьох міжнародних конкурсів. Викликав захоплення публіки після першого ж концерту. З блискучою майстерністю виконував твори

Початок на с т о р . 18.

Шевченко).

(Далі буде). Ч е р е з Гудовичів і ч е р е з Л а ш к е в и ч і в . 2 Д р у ж и н а Г. К. Д о л и н с ь к о г о — М. !. Д о линська, н а р о д ж . Л а ш к е в и ч , б у л а д в о ю р і д на сестра тестя О. К. Л о б и с е в и ч а — М. В. Губчиця. 3 Вона б у л а д в о ю р і д н а с е с т р а г е н е р а л аншефа Андрія Васильовича Гудовича, у к р а ї н с ь к о г о а в т о н о м і с т а кінця X V I I I с т . 4 «План д в о р я н с к и х д о л ж н о с т е й во врем я ш е с т в і я е я величества чрез г у б е р н і ю Н о в г о р о д - С і в е р с к у ю , в собраніи уЬздных п р е д в о д и т е л е й , учиненный н о я б р я 6-го 1786 г о д а » , п. 11. ° Т о г о р о к у його з а с т у п а є т и м ч а с о в о A . A . Рачинський, а р. 1791 на цю п о с а д у був призначений П. Г. Іваненко (був до 1793 р . ) . Питання про час с м е р т и Г. К. Д о л и н с ь кого не з о в с і м ясне. М о ж л и в о , що він помер раніше. Бо Модзалевський каже, що І. Г. Д о л и н с ь к и й д і с т а в , з г і д н о з з а п о в і т о м б а т ь к а р. 1796, 30 тис. к а р б . ( « Р о д о с л о в ник», І, 429). Неясно т і л ь к и , чи це с т а л о с я р. 1796 ( о т ж е , Г. К. Д о л и н с ь к и й т о д і пом е р ) , чи це д а т а у к л а д е н н я його т е с т а м е н т у (25.1.1796).

ЕВЕРС

Носій невичерпної духовної краси, що проникає у самісіньке серце, гітара стає помітним явищем культурного життя нашої республіки. Свідчення тому — дивовижна атмосфера єднання виконавців та слухачів, яка панувала на концертах у Полтавській ф і л а р м о н і ї під час М і ж н а р о д н о г о ф е с т и в а л ю г і т а р н о ї музики.

великих (Т.

Рейнбер

Наталія ТОРБ>

^ ^Ц ^^ /1

и •Ь І 1Ы

вогонь с т р и б а є , чий вінок із води дістає, на осінь чи з и м у до шлюбу стане. О ч и щ у в а л ь н и й ж и в о т в о р я щ и й вогонь Купайла мас горіти від с м е р к а н н я до світання. У д е я к и х селах Чернігівщини слово «купало» т р а к т у ю т ь як «вогонь». Навіть восени там кажуть: «Давай р о з в е д е м о купало та напечемо картоплі». ...Гине у вогні віджилий Кострубило. М о л о д о і д у ж о дивиться довкола барвінковий козаченько. Ю н а сила утверд ж у є т ь с я ! І л ю б а пісня її уславлює. У к о ж н о м у с е л і п о б у т у ю т ь к у п а л ь с ь к і пісні. Я к б и вони н е п о ч и н а л и с я , п р о що б у них не с п і в а л о с ь , н а с а м к і н е ц ь обов'язково зведеться до кохання й одруження. Благослов е н н і ці пісні Д а н о ю та Л е л ь о м , в о д о ю і с в і т л о м ! В о н и , як і всі о б р я д о в і пісні, р о з щ е д р у ю т ь д у ш е в н і почуття, з в е л и ч у ю т ь д р у ж б у , кохання. І, дивись, у ж е т а м чи там юнак дівчину до серця пригорнув. Дівчата глянуть, хто з ким парою стоїть, і д л я них п і с н ю п р о к о х а н н я с п і в а ю т ь : Ой ходила Мирося по полю, Вибирала пшениченьку з к у к о л ю , їхав той Славко, шапку зняв: — Б о ж е тобі, М и р о с ю , помагай!.. Линуть співи-переспіви над с е л о м і купальським д з в о н о м відгукуються в д у ш і кожного. Р а п т о м — свист, шипіння, тріскотня. О з и р а ю т ь с я л ю д и : вогненна крутія так і рине. То хлопці з узвишшя палаюче колесо — символ руху сонця — запустили. Докотиться вогонь до води та там і впокориться. Поки більшість зайнята колесом, дівчата хапають когось із ю н а к і в за р у к и й н о г и та — у в о д у . Н а ч у в а й т е с я , х л о п ц і ! У чому вдягнені, в тому й освятитесь у воді: ...Як б у д е л е б і д ь купатися, Як буде лебідь купатися

РОЗІЙШЛИСЯ МУЗИЧНІ МАТЕРИКИ

Карло

МАРЧЮНЕ

Петро ПОЛЪ КІН

і Паганіні, Б а х а , К о с т а , і с у ч а с н и х композиторів Роланда Діанса, Лео Брауера. Феноменальні здібності миттєвої обробки знайомих творів м у з и кант п р о д е м о н с т р у в а в у н і ч н о м у к л у б і фестивалю. Заслужений артист У Р С Р Петро Полухін п р а ц ю є с о л і с т о м у « К и ї в к о н ц е р т і » . Виконавську діяльність поєднує з комп о з и т о р с ь к о ю : написав п о н а д т р и д ц я т ь м у з и ч н и х творів д л я р а д і о в и с т а в і т е л е ф і л ь м і в . На ф е с т и в а л і виконав свій «Концерт для гітари з оркестром», написаний у с у ч а с н о м у с т и л і з е л е м е н тами джазу. С о л і с т и П о л т а в с ь к о ї ф і л а р м о н і ї Павло й А р к а д і й І в а н н и к о в и о п а н о в у в а л и гру на гітарі в м у з и ч н о м у у ч и л и щ і та м у з и ч н о - п е д а г о г і ч н о м у і н с т и т у т і у пе-

Валерій

ПЕТРЕНКО

д а г о г і в В . К о л е у ш к а , В . К р и в е н к а , піаніста Б. Ф а л ь к о в а . Вони представили н а с у д п у б л і к и нову п р о г р а м у , д е популярні твори поєднувалися з маловідомими: П'яццола — з Бортнянським. Злагодженість виконання, продуманість к о ж н о ї д е т а л і , в и с о к а і н т е л е к т у а л ь н і с т ь і к у л ь т у р а — ці я к о с т і з а б е з печили дуетові успіх. Ван А г а д ж а н я н вчився г р и н а г і т а р і самостійно, користуючись італійською, і с п а н с ь к о ю та і н ш о ю л і т е р а т у р о ю з гітарного мистецтва. Визнанням майстерності в і р м е н с ь к о г о м у з и к а н т а с т а л о запрошення на педагогічну роботу до Єреванської консерваторії. У фестив а л ь н і й п р о г р а м і він з в е р н у в с я д о вірменської християнської музики. Схвильовано, делікатно, піднесено зву-

Та з л е б і д к о ю п и ш а т и с я . Ой то не лебідь, не лебідка: Андрій-парубок, Ольга-дівка. Х л о п ц і п о р и в а ю т ь с я до дівчат — к у п а й л и ц ю з а б р а т и . Ті стали щільним колом. — Т у т в а м не б у в а т и і н а ш о ї к у п а й л и ц і не б р а т и ! І д і т ь своє к о л е с о качайте, а н а ш о ї купайлиці не з а й м а й т е ! — Б у д е м о і к о л е с о качати, і в а ш у к у п а й л и ц ю б р а т и ! В а ш а купайлиця кругом славиться. Ми це д о б р е знаємо і її не п о л а м а є м о , а п о к л а д е м о у воду на ще к р а щ у в р о д у . — Н а ш е з нами п е р е б у д е , с л а в н е є і с л а в н е б у д е ! Х л о п ц і — на п р и с т у п , д і в ч а т а — з а х и щ а т и с ь . Н а р е ш т і х л о п чача с и л а б о р е , і в ж е к у п а й л и ц я в ї х н і х р у к а х . Г у р т о м н е с у т ь д о води, співаючи: Щ о б наше Купало Та ще краще стало! С т о р о н о ю дощик іде... Троє хлопців з а н о с я т ь к у п а й л и ц ю у в о д у і, з а с т р о м л ю ю ч и її в м у л , п р и к а з у ю т ь : — Щ о б р о с л а , б у я л а , а на той р і к ще к р а щ е с т а л а ! Т и м часом дівчата й д у т ь в о р о ж и т и — віночки за в о д о ю п у с к а т и . У в е с е л о к у т с ь к и х , к о р с у н с ь к и х вони ще й із с в і ч е ч к а м и . « К у д и віночок п о п л и в е , з в і д т и й м и л и й п р и б у д е » , — к а ж у т ь л ю д и . І хоч д і в ч а т а з н а ю т ь с в о ї х о б р а н ц і в , у с е ж д о д и в л я ю т ь с я за в і н о ч к а м и : к у д и п о п л и в у т ь ? Х л о п ц і п и л ь н у ю т ь — к о ж е н за в і н о ч к о м своєї м и л о ї . Д і с т а т и й о г о — означає щ е б і л ь ш е у т в е р д и т и с и л у с в о г о к о х а н н я . Т о ж і к а ж у т ь л ю д и : « В і з ь м е вінок — то й її в і з ь м е » . В н а д д н і п р я н с ь к и х с е л а х дівчата, п у с к а ю ч и вінки, п р и к а з у ю т ь : « Х т о вінок с п і й м а є , т о й — пара м о я ! » Виносить ю н а к вінок, с н а г о ю в о д и о п о л і с к а н и й , і в і д д а є й о г о с в о ї й к о х а н і й . Тут же й пісня це у т в е р д ж у є :

мали у й о г о виконанні « Ш і с т ь танців» К а м і т а с а . Г і т а р и с т привабив н е т і л ь к и майстерністю, відчуттям інструмента, а й тонким музичним смаком. Д л я творчості соліста Київської філармонії Валерія Петренка характерні своєрідний стиль, глибинні зв'язки з українським, російським, іспанським фольклором. Завершуючи фестиваль, у традиціях якого — заключний виступ о д н о г о з к р а щ и х виконавців, В а л е р і й з великою майстерністю і темпераментом зіграв «Карпатську рапсодію» А. Шевченка. Ф е с т и в а л ь надав глядачам можливість п о ч у т и нові т в о р и І. Рехіна у виконанні с о л і с т і в А л ь о ш і С и л і н а , В о л о д и м и р а Т е р в о , д у е т у Д м и т р а т а Ганни К о л е с н и к о в и х . П о н а д д е с я т ь р о к і в пише композитор музику для гітари у стилі, щ о в к л ю ч а є в с е б е е л е м е н т и авангардистської та сучасної музики. П і д час ф е с т и в а л ю п р а ц ю в а в нічний к л у б г і т а р и с т і в ( к о н ц е р т и закінчувались, як п р а в и л о , пізно у в е ч е р і ) , де п р о х о д и л и і м п р о в і з о в а н і з у с т р і ч і виконавців, композиторів, гітарних майстрів. Тут було сказано багато доб р и х с л і в про цінність і н е о б х і д н і с т ь таких контактів для розвитку гітарного м и с т е ц т в а , м і ж н а р о д н и х з в ' я з к і в , збагачення музичної культури. Ф е с т и в а л ь н е т і л ь к и п о д а р у в а в нові імена, а й розкрив усю панораму гітарного мистецтва: показав, що єдиного колись г і т а р н о г о к о н т и н е н т у в ж е не існує,— музичні материки роз і й ш л и с ь , а н а т о м і с т ь з ' я в и л и с я нові самобутні острови. А л е гітарне мист е ц т в о в і д т о г о т і л ь к и в и г р а л о — з'явилося більше шкіл, напрямів, стилів, індивідуальностей.

О й з а г о р о д о м в і т е р віє, А т а м О л е с я р о ж у сіє. О й р о ж у сіє, р о ж а с х о д и т ь , А до О л е с і В а с и л ь х о д и т ь . . . Вихлюпує Купайло піснями. О с ь ця щемливо торкає за д у ш у — якщо її співають, значить, до кінця йде: О й П е т р е , П а в л е , Іване, В ж е ж твоя петрівка минає. У ж е твоя петрівка минає, Половини літечка немає, Половини літечка немає, Половину зимочки займає. Х т о с ь д о д о м у з б и р а є т ь с я , а к о м у с ь — К у п а й л о на в с ю ніч. М о л о д ь у п о л е й д е , щ о б в д и х н у т и д у х м я н о с т і с т е п у , сповна в і д ч у т и п р и н а д и чарівної ночі. Г у р т а м и с і д а ю т ь л ю д и н а запахущій т р а в і — з а к і н ч у ю т ь свято купальською вечерею. Х л о п ц і з а л и ш а ю т ь с я — вогонь д о р а н к у п і д т р и м у в а т и . Дівчата пісню з с о б о ю понесли. Свято живе. Не дають йому л ю д и стати м и н у в ш и н о ю . Ж и в е в п о ш у к у д ж е р е л , у сонячному л і т е п л і , в ч а р і в н о с т і ночі, д у х о в н і й чистоті. Купайло — свято всуціль поетичне, в ньому розкривається ціле х у д о ж н є полотнище ж и т т я народу з його діяльністю і здобутками, духовним світом і світоглядом, способом х у д о ж н ь о г о д у м а н н я і т в о р е н н я . Ч и с т е , я к д ж е р е л ь н а вода, п а л к е й о ч и щ у в а л ь н е , н а с н а ж л и в е д л я д у ш і , як к у п а л ь с ь к и й в о г о н ь , воно йде о д віку д о віку, від п о к о л і н н я д о п о к о л і н н я , утверджуючи свою незнищенну силу. Черкаська область.

Іван

Ш А ПОВАЛ

ПОДАРУНОК ЯВОРНИЦЬКОМУ Ох і нелегка козакова доля! Ш а б л я та л ю л ь к а — його п о с е с т р и , б а с к и й кінь п і д н и м — б р а т , а р у к о п а ш н и й б і й з ворогами — робота. Богатирська сила вбачається у к р е м е з ній с т а т у р і , д у ж и х п л е ч а х і м і ц н і й ш и ї , очі з б л и с к у ю т ь г н і в о м , настовбурчись вуса й чуб... С п о к і й н о не п р о й д е ш повз цю к а р т и н у , намальовану на якійсь с т а р е з н і й г р у б і й д о ш ц і . Чия ж рука створила неповторний характерний образ, котрий з м у ш у є д у м к а м и й почуттями поринати в глиб нашого г е р о ї ч н о г о м и н у л о г о , згадувати З а п о р о з ь к у Січ і славних синів У к р а ї н и ? Відвідувачі Дніпропетровського історичного м у з е ю імені Яворницького, оглядаючи безцінні скарби матеріальної і д у х о в н о ї к у л ь т у р и , часто з а т р и м у ю т ь с я біля з а г а д к о в о г о портрета. Історія його незвичайна. Кінець X I X — початок XX століття. Близько сорока років тривала творча д р у ж б а між Д м и т р о м Яворницьким та І л л е ю Рєпіним. Особливо зблизила їх робота над славнозвісним живописним ш е д е в р о м «Запорожці». Великий учений і дослідник тоді не тільки щедро допомагав геніальному х у д о ж н и к о в і ж и в и м и р о з п о в і д я м и про наше козацтво, а й п р и н о с и в зі с в о є ї к о л е к ц і ї з а п о р о з ь к і ж у п а н и і ш а р о в а р и , з б р о ю , порохівниці та л ю л ь к и . І Рєпін із вдячністю подарував Яворницькому перший ескіз «Запорожців». А л е й після цього вважав с е б е в боргу перед д р у г о м - к о н с у л ь т а н т о м . Якось Д м и т р о Іванович натякнув Іллі Ю х и м о в и ч у : «Як було б добре, якби Ви намалювали окремий портрет відчайдушного з а п о р о ж ц я . О т о б д і л о ! » Рєпін намотав на вуса обіцяв п о д у м а т и . А л е б а г а т о працював і все відклав цей з а д у м . А Яворницький т е р п л я ч е чекав. Минали роки. Д м и т р о Іванович п е р е ї х а в з П е т е р б у р г а до М о с к в и , д е в у н і в е р с и т е т і читав л е к ц і ї з і с т о р і ї У к р а ї н и т а З а п о р о з ь к о ї С і ч і . Ж и в він н а к в а р т и р і т е а т р а л ь н о г о к о л е к ціонера О. О. Бахрушина. Одного разу, повернувшись з роботи, застав у своєму помешканні гостя — в і д о м о г о х у д о ж н и к а М и к о л у Івановича С т р у н н и к о в а . — А я до В а с , Д м и т р е І в а н о в и и у , з л и с т о м од Р є п і н а . Яворницький зрадів, узяв лист, прочитав. І л л я Ю х и м о в и ч п и с а в : « П о с и л а ю д о Вас, л ю б и й к о з а ч е , с в о г о т а л а н о в и т о г о учня М и к о л у С т р у н н и к о в а . Він у с е з р о б и т ь , щ о з а х о ч е т е . Певен, що « З а п о р о ж е ц ь » , про якого Ви м р і є т е , б у д е прекрасний». Он як! Рєпін не забув про с в о ю обіцянку... — Ну що ж, пішли до м о є ї к і м н а т и — з а п р о с и в г о с т я Яворницький.

§5 З 5 5 Ї

5£

ЗІ

Л і4

« о 4 сЗл о

о *о л З» «о

* Ь-С о

* ^

^ а: ч а.

§ а: о «і о

£ ©

П о г о м о н і л и про всяку всячину, а п о т і м х у д о ж н и к питає: — То що, Д м и т р е Івановичу, б у д е м о малювати? — Голубчику, намалюйте мені страшного запорожця. П о к а ж і т ь у ньому силу, м у ж н і с т ь і відвагу, аби л ю д и вірили, що ворог навіть п о г л я д у його боявся! — Д о б р е задумали. О х о ч е візьмуся за це святе діло. Я в о р н и ц ь к и й з а г о р і в с я , п о в е с е л і ш а в і почав з а х о п л ю ю ч е розповідати Струнникові про героїчні подвиги хоробрих козаків і так надихнув х у д о ж н и к а , що в того виникла д у м к а увічнити запорожця в б о ю . — То де ж м а л ю в а т и ? — с п и т а в , обвівши о ч и м а к і м н а т у . — Я к д е ? Н а д в е р я х і м а л ю й т е — щ о б н а весь з р і с т вийшов. М о л о д и й живописець усміхнувся, підійшов до добротних д в е р е й , у в а ж н о о г л я н у в , п р о в і в п о них р у к о ю і п о г о д и в с я . Десь через тиждень картина б у л а готова: обличчя налите к р о в ' ю , очі г о р я т ь н е н а в и с т ю — н е п р о с т и т ь в о р о г а м с п у с тошливих навал на рідну з е м л ю , великого горя, завданого українському народові... Про картину довідалися москвичі — приятелі Яворницьког о . П о ч а л о с я до н е ї п а л о м н и ц т в о . В с і б у л и в з а х в а т і — і в і д з а д у м у , і од виконання. Н а с т а в час п е р е б и р а т и с я в ч е н о м у з М о с к в и н а п о с т і й н е мешкання до Катеринослава. Звичайно, схотів забрати із с о б о ю і к а р т и н у - п о д а р у н о к . Н а г н у в с я й п о ч а в з н і м а т и із з а в і с двері. А тут ураз господар: — Ти що там, Д м и т р е , вовтузишся біля дверей? — Та к а р т и н у х о ч у з а б р а т и ! — Бачу, двері м о ї знімаєш! Не м а є ш права! Чоловіки д о б р е р о з у м і л и один о д н о г о . І к о ж е н хотів перехитрити іншого. — Я т о б і нові д в е р і п о с т а в л ю , а ці, в е т х і , в і д д а й м е н і , — казав Яворницький. — Не т р е б а нових, м е н е в л а ш т о в у ю т ь і с т а р е н ь к і . — не поступався Бахрушин. Д і й ш л о до того, що обидва вийшли з рівноваги. — Двері м о ї ! — гарячкував Бахрушин. — А козак м і й ! — у п е р т о доводив Яворницький. С у п е р е ч к а тривала довго й не на ж а р т . Мирно домовитися так і не з м о г л и . С п р а в у б у л о п е р е д а н о в суд, і с у д д і ухвалили: о с к і л ь к и на д в е р і з к а р т и н о ю є д в а п р е т е н д е н т и , то слід розпиляти їх навпіл, а потім кинути ж е р е б : кому що випаде, той тим і має задоволенитися. Так і з р о б и л и . Я в о р н и ц ь к о м у , на щастя, д і с т а л а с я верхня частина дверей із з о б р а ж е н н я м запорожця по пояс, а колекціонеру Бахрушину — нижня... У 1905 р о ц і к а р т и н у « К о з а к у б о ю » Я в о р н и ц ь к и й п о д а р у в а в м у з е ю . К о л и Д м и т р о Іванович водив по залах відвідувачівчоловіків, то ж а р т о м а пояснював: — М е н і за ж е р е б о м д і с т а в с я к о з а к , а Б а х р у ш и н у — ш т а н и й т е , щ о в них! Чоловіки вибухали д р у ж н и м сміхом.

Фотовернісаж

«УК»

Б'ЄМО НА СПОЛОХ Здійснилося пророцтво поета, котрий, звертаючись до марнословів — о с п і в у в а ч і в нашого «праведного» способу ж и т т я , п е р е д р і к , щ о пер е д історією вони постануть «...не в тогах слів — у т р у с и к а х зі с п р а в » . С к и нувши нарешті ідеологічну п о л у д у , м и в ж е н е один рік г о в о р и м о про духовну й культурну кризу суспільства, але й подосі шукаємо вихід... Мета фотовернісажу, який з а п о ч а т к о в у є м о н а сторінках ж у р н а л у , — подивитися на ці п р о б л е м и о ч и м а ф о т о м а й с т р і в . У всі часи, к о л и н а с у в а л о с ь з а г а л ь н о л ю д с ь к е л и х о , пересторогою був дзвін, що бив н а с п о л о х . С п о д і в а є м о с ь , ваші ф о т о р о б о т и , ш а н о в н і читачі, т а к о ж битимуть на сполох: духовність, к у л ь т у р а в небезпеці, спонукатимуть кожн о г о з нас п е р е й т и нарешті від слів і прожектів до конкретних справ. До участі у вернісажі запрошуємо всіх баж а ю ч и х . У т е к с т і в ц і до фото обов'язково зазначте дату і місце зйомки, х т о а б о щ о з о б р а ж е н о . Листи надсилайте за адрес о ю : 252047, Київ-47, на фотовернісаж журналу «Українська культура». Фото С. ХОРОШКА.

Микола

МІЩЕНКО

купці, бо давні модниці не знали кращих рум'ян, аніж червенка. Дор е ч н о н а г а д а т и , щ о ц і п о п у л я р н і пром и с л и в е л и с ь і на і н ш и х с л о в ' я н с ь к и х землях: поляки йменували першоліття «червец», б і л о р у с и — «червень», чехи й подосі «солідарні» з українцями в назві м і с я ц я . А як в е л и ч а л и к о л и с ь його в нас? Світлозар, різноцвіт, б и д з е н ь , гедзень... Х т о ще щось пригадає? П е р ш о л і т о б а г а т е на й м е н н я , і вельми вдало названо його червнем.

ихше! У червні сягає свого а п о г е я розпочатий у т р а в н і с е з о н тиші, к о л и у г н і з д а х та лігвах стає на крило, спинається на лапи ще одне розпліддя. Зовсім не випадково с а м е цього щ е д р о г о на розвій місяця в Міжнародний день охорони н а в к о л и ш н ь о г о с е р е д о в и щ а всіх нас застерігають: Природа надто тендітна, в ній н е о б х і д н о п о ч у в а т и с ь як у Х р а мі — з ч и с т и м и п о м и с л а м и і ч е с н и м и д і я н н я м и . Як в о д н о м у з н а й н а р о д н і ш и х святодійств на Івана К у п а л а — п е р ш о л і т н ь о м у віншуванні С о н ц я , Тепла, Води, Величного Єднання всього сущого. В ж е п р о м а й н у л и засівні т у р б о т и , щ е лише розцвітає косовиця — отож швидк о п л и н н о ї ч а с и н и з е м л е р о б м о ж е перевести подих, утішитись зробленим, посподіватись на щасність. Пособити йому в цьому покликані культурноосвітні заклади. Не тільки піснею і танком, а й розважливим кмітуванням, осмисленням зовнішнього і внутр і ш н ь о г о у їх с к л а д н і й в з а є м о д і ї і в з а є м о з а л е ж н о с т і . П о с п и т а й т е — у вигляді в і к т о р и н и — які найменування мав і має р у м ' я н е ц ь року, місяць різноцвіту, місяць, коли найліпша краса з б и р а є т ь с я на свій карнавал. Ваші відвідувачі, напевно ж, знають, що давні римляни нарекли перший місяць літа і м е н е м богині неба Ю н о н и , покровительки жінок і ш л ю б у . Зіставте російськ е , та й у к р а ї н с ь к е в м и н у л о м у , « и ю н ь » з латинським «юніус». А чому «рум'янець року» йменується червоним? З р о б і т ь е к с к у р с у н а ш у і с т о р і ю , коли вої-захисники ходили на прю з червленими стягами. Ф а р б у в а л и їх багряною речовиною, одержаною із зібраних з коренів граблика комах червеців. Вона б у л а о д н і є ю з найнадійніших «розмінних м о н е т » при сплаті данини, за нею вчащали заморські

О с к і л ь к и найрум'яніший місяць року — не з н а й б і д н і ш и х на п о х в а л ь н і епітети, їх багато м о ж у т ь назвати старі й малі, звернімось до того, що вже п р и з а б у л о с я , ч о г о н е п а м ' я т а ю т ь навіть л і т н і л ю д и . О т ж е — Місяцеслів. 1 червня — Ф е д о т . Д у б шапку надягає — на в р о ж а й в і в с а . 2-го — Фалалей-огірочник. 3-го — О л е н а «радить» сіяти льон, г р е ч к у , я ч м і н ь , п і з н ю п ш е н и ц ю . Ранні л ь о н и і п і з н і вівси. її « с п і в п о р а д н и к » — Костянтин. 11-го— Феодосія-колосяниця. Світла година хліба колосить. 12-го — Є р е м і й — х о ч не сій. 13-го — Д у х і в д е н ь . 14-го — на В у с т и м а г о ж и й р а н о к — на добрий налив ж и т а ; йде д о щ — така погода б у д е до кінця місяця. 16-го — на Л у к у п і в д е н н и й в і т е р — на в р о ж а й я р и н и , п і в н і ч н о - з а х і д н и й — на сире літо, яке іноді буває з о л о т и м , с х і д н и й — на р і з н і х в о р о б и . 21-го — С т р а т і л а т — г р о з а м и

багат.

Гріє не з и м о в а ш у б а , а літній хліб. 22-го — на К и р и л а з е м л я в і д д а є сонцю всю силу. З а ц в і т а є липа — на т е п л е , сонячне літо. У кожній завчасу скошеній і складеній копиці сіна — пуд м е д у , а в занегоженій днині — пуд гною. К и р и л о весну проводжає, літо зустрічає. 25-го — з а к і н ч у є т ь с я літнє с о н ц е с т о я н н я , с в і т и л о в к о р о ч у є свій х і д , т р и в а лість д н я м е н ш а є . Петро-поворот. Рясні р о с и — на г а р н и й у р о ж а й . 26-го — А к у л и н а — з а д е р и хвости. За виснажливої спеки ґедзі особливо докучають тваринам, які кидаються геть зі стада. 2 9 - г о — Т и х і н с т и ш у є не т і л ь к и спів птахів, а й плин Сонця, воно немов застоюється. 30-го — М а н у ї л стриножив Сонце. Н а з а в т р а почнеться м а к і в к а літа. Погода дощова — й зима буде засніжена. Щ е к і л ь к а літніх п р и к м е т . У п е р ш і два д н і червня д о щ и т ь — весь м і с я ц ь б у д е с у х и м . Часті зірниці — на д о р і д ний у р о ж а й . Н а в е с н і б у л о б а г а т о п р о лісків — гарно вродить картопля. Зарод и л а г о р о б и н а — на д о щ о в е л і т о , ні — на посуху. Багато ягід влітку — з и м а б у д е сувора. Горобини багато, а грибів мало — зима б у д е сніжна. Цвіте-розкошує дика м о р к в а — з и м а б у д е тепла. П і с л я х о л о д н о ї в е с н и — г р а д о б і й н е літо. Багато польового осоту — взимку

ПРИРОДА ЗВІКУ МУДРА

б у д е холодно, багато щавлю — тепло. К о л и грибовно, то й хлібовно. Багато горіхів — багато й снігу. Х м а р и зачепил и с я з а гай — б у д е г р и б і в у р о ж а й . Ч о р н и ц я д о з р і л а — то й ж и т о вповні. Пізній гриб — пізній сніг. У р о ж а й з м о р ш о к — на в р о ж а й г р е ч к и і п р о с а . Р я с н о цвіте гречка — на спекотне літо. Л і т о б у д е дощовим, якщо мурахи пересел я ю т ь с я на у з в и ш ш я . Навесні з б е р е з и текло багато соку — літо бу^е дощовим. Великі роси — на д о б р и й урожай... П о к и с о н ц е с я г а є с в о г о з е н і т у , м и всі так о ч і к у є м о п о г і д д я . Н а р о д спостеріг чимало його прикмет. Вам — бодай дещицю. П р и к м е т и я с н о ї , сухої погоди: вночі було тихо, вранці піднявся вітер, вдень він п о с и л и в с я , в н а д в е ч і р ' я с т и х ; вночі стелилися т у м а н и ; повільно підвищується атмосферний тиск; протягом у с ь о г о д н я н е б о я с н е ; д е н н а с п е к а вночі з м і н ю є т ь с я п р о х о л о д о ю ; з в е ч о р а голосно цвіркочуть коники; соловейко с п і в а є в с ю ніч; п а в у к - х р е с т о в и к при заході сонця сидить у центрі павутини; з о р я при сході й з а х о д і сонця золотиста або світло-рожева; купчасті хмари, котрі з'явилися вранці або пізніше, з н и к а ю т ь д о в е ч о р а ; чайки с п о к і й н о сидять на воді; далекі п р е д м е т и вкриті д и м к о ю ; павук на в і д к р и т о м у повітрі старанно трудиться, натягує довгі нитки або л а г о д и т ь порвані; кроти нарили високі купини; допізна літають кажани; світлішим стає колір жаб; по рослинах стелиться павутина; на шибках уранці з'являються краплини роси; д у ж е рано прокидаються й гудять мухи; поспішає з д о м у кішка; довго співають жайвор о н к и ; п і д час д о щ у п о ч и н а є щ е б е т а т и птаство; багряно заходить сонце,• д з в і н к о співає зяблик; роєм гудуть б д ж о л и на квітучій горобині; звечора б а г а т о к о м а р і в , вони л і т а ю т ь р о я м и ; довго кричать жаби; не забарюються з в и л ь о т о м б д ж о л и ; руді м у р а х и відк р и в а ю т ь лази по всій купі; рано л я г л а вечірня роса; ранковий д о щ швидко перестає; у папороті перед спекою закручується листя; бджоли допізна не ховаються у вулик; мошва товчеться с т о в п о м у п о в і т р і ; під час д о щ у н а с т а є п о х о л о д а н н я ; т у м а н вранці с т е л и т ь с я по воді; вітер іде за с о н ц е м ; райдуга — висока; швидко перестає присонячний д о щ ; корова лежить на землі; воркують голуби; з'являється жук-гнойовик; дзвінко заквакали жаби; швидко зникає р а й д у г а ; з р а н к у м а л е н ь к и й д о щ а б о зін слабшає надвечір; розгортає лис,я кінський каштан; особливо яскраво світять світлячки... Літо щ е д р е на сонячну днину, та н е з д а р м а не тільки липень і м е н у ю т ь г р о з о в и к о м , а й червень, коли д о щ і й д у т ь не т о д і , як просять, а коли косять. П о к и що — на с і н о , а л е н е б а в о м — і на хліб. Тож б у д ь м о заздалегідь застережливими. К о л и ж остерігатися з а н е г о д ж е н н я ! У к о ж н і й місцевості — свої передвісни-

КРАСА ЗБИРАЄТЬСЯ

ки, о д н а к існує ч и м а л е н ь к о в с е з а г а л ь них, з д а в н а і не р а з п е р е в і р е н и х на п р а к т и ц і . Навіть у в к о р о ч е н о м у в и г л я д і їх не в м і с т и т и у в с ь о м у ж у р н а л ь н о м у н о м е р і . Тож — б о д а й к р и х і т к а с п о с т е режень. Н е в д о в з і з а н е г о д и т ь с я , я к щ о : вранці у низинах т р а в а с у х а ; с т о в б и ч а т ь с я х м а р и н к и ; н а г і д к и р о з г о р т а ю т ь віночки б л и з ь к о п о л у д н я ; вранці чути г р і м , т а ще й безперервний; темніють промені сонця; з м о в к а є ліс; квилить зяблик; риба в и с к а к у є з в о д и і л о в и т ь м о ш к у ; стають кволими кімнатні м у х и ; хмарного д н я ластівки л і т а ю т ь з г р а й к а м и , щонайнижче до землі; пташки стовбурчать п і р ' я ; д о в г о не р о з с і ю ю т ь с я х м а р н і с л і д и з а л і т а к а м и ; вечірній д о щ з а т р и м у є т ь с я на всю ніч; д у ж ч е п а х н у т ь квіти; гучно г у д у т ь м у х и ; о с о б л и в о голосно співають шпаки; д о в г о не висихає нічна р о с а ; с т а ю т ь а к т и в н і ш и м и комарі; кішка лишається в кімнаті, згортається в клубок; виповзають земляні черви; т е м н і є с о н я ч н е п р о м і н н я ; вранці чути в хаті запах с а ж і ; випов з а ю т ь на б е р е г р а к и ; л и с т я на д е р е в а х повертається верхнім боком донизу; активізуються, поводяться тривожно, судорожно звиваються, виповзають з води п'явки; д о п і з н а л і т а ю т ь б д ж о л и ; хмари білі й блискучі; сильно пахне ж о в т а акація, б і л я неї г у с т о в ' ю т ь с я комахи; мурахи ховаються в гнізда; стають надто набридливими комарі, м у х и т а інші к о м а х и ; м і с я ц ь - м о л о д и к « в и с и т ь » р і ж к о м д о н и з у так, щ о н а його р і ж к у « м о ж е в т р и м а т и с ь в і д р о з вод о ю » ; вівці в е с е л і і б ' ю т ь с я ; с т а ю т ь г р а й л и в и м и навіть с т а р і к о т и ; п о н и к л и , з г о р н у л и квітки м а л ь в и ; з а к р и в а є т ь с я л а т а т т я ; б е р і з к а п о л ь о в а з а к р и в а є свої квіти-грамофончики; з черешків клена, с а м е н а т о м у м і с ц і , д е вони п р и к р і п л е н і до гілок, стікають крапельки соку; вранці чути з а п а х м а т і о л и ; п р о т я г о м усього дня вітер д м е з півдня; земляні жаби-ропухи активно стрибають і р ю м к а ю т ь ; з-під з е м л і вилазять кроти; в т е м н і к у т к и х о в а ю т ь с я павуки; стиш у ю т ь с я , м л я в о с и д я т ь н а стінах м у х и ; стає душно, поліпшується чутність; стають вологішими сіль, т ю т ю н , цукор; не в и л і т а ю т ь з в у л и к а , г у д у т ь б д ж о л и ; у в е ч е р і т е п л і ш а є в л і с і ; с и л ь н і ш е пахнуть квіти; після д о щ у н а д т о ш в и д к о прояснюється; краплі д о щ у дрібні; хропе, т р я с е г о л о в о ю , л я г а є н а з е м л ю кінь; х у д о б а м а л о п'є в о д и , в д е н ь с п и т ь ; з р а н к у не чути ж а й в о р о н к а ; пес качається п о з е м л і ; ш к і р я н і речі с т а ю т ь м'якими, гнучкими; стає м ' я к о ю , розп р а в л я є т ь с я вовна на в і в ц я х ; д о в г о не зникає р а й д у г а ; вдень закривається горобине просо; горбляться індики, к у р и х о д я т ь д о п і з н а ; вогонь у печі б і л і є , а ж а р ш в и д к о гасне; р и б а пливе на мілководдя; увечері особливо жадібно п а с е т ь с я х у д о б а ; увесь д е н ь п о р о с я т а б і г а ю т ь по з а г о р о ж і й носять в з у б а х солому; нагідки, мальви склали п е л ю с т к и і наче п р и в ' я л и ; г а р н о ловл я т ь с я в ' ю н и ; в полі д а л е к о р о з н о с и т ь с я луна; після д о щ у ш в и д к о п р о с и х а є асфальт; розкривають колючки шишки лопуха; розкручується листя папороті; хмари мають різне забарвлення; на л и с т і каштанів з ' я в л я ю т ь с я л и п к і к р а п -

лини соку; відволожується вже підс о х л е сіно; на світанку сильно м е р е х тять зірки; кури злітають якнайвище, під н а к р и т т я ; вранці к р а п л и н и висять на к і н ч и к а х л и с т я чи т р а в и ; з а к р и в а ю т ь с я квіти в ' ю н к і в ; з о р я м а є с в і т л о - ж о в т і барви, колір сонця — золотаво-мусянж е в и й при с х о д і й з а х о д і ; д о в о с ь м о ї г о д и н и ранку н е з ' я в л я ю т ь с я квіти б і л о ї л і л е ї , а ще г і р ш е , к о л и в з а г а л і не п і д н і м а ю т ь с я ; х м а р и м а ю т ь р і з н е забарвлення; сонце сходить д у ж е яскраво і хмари навколо нього багряніють; д о в к о л а с о н ц я в и д н о б і л я с т и й к р у г , він синюватий або чорний; закриваються квіти к у л ь б а б и ; з г о р т а є л и с т к и к о н ю ш и на; з а к р и в а є квіт і никне ф і а л к а ; маргаритки нахиляються аж до землі; темніє до коричневого колір жаб; із ставка пахне свіжою рибою; риба виграє б і л я с а м о ї п о в е р х н і , а на в у д к у не ловиться; корови ввечері, йдучи д о д о м у , часто в д и х а ю т ь п о в і т р я , з д і й м а ю ч и г о л о в и д о г о р и , л и ж у т ь ноги і з р е в і н н я м з а х о д я т ь до х л і в а ; поникають до землі вінчики чистотіла; ближчає далекий ліс, нижчає склепіння неба; піднімає гілки ялина; у лісових криничках знижується рівень води; після д о щ у на стежках багато слимаків; п і д час д о щ у н а в о д і в е л и к і б у л ь к и ; після д о щ у швидко пригріло сонце, а н е б о ще в х м а р а х ; за г а р н о ї д н и н и з а к р и в а ю т ь с я квіти ж о в т е ц ю ; в д е н ь вискакує з води риба; д о щ починається п і с л я п о л у д н я ; д о щ и т ь при в і т р і , при с о н ц і ; в о д а в річці т е п л і ш а є , ч о р н і є , убуває, не о х о л о д ж у є т ь с я після д о щ у , п і н и т ь с я ; м е т е л и к и п о с п і ш а ю т ь д о горицвіту; починають «плакати» верба, л о з а ; з г о р т а є л и с т я к в а с е н и ц я ; поспішають відпливти у відкрите море м е д у з и ; місяць щербатий, у кружку; д р у ж н о вертаються до вулика б д ж о л и або ж т р у д я т ь с я допізна... Про негоду, що наближається, рослин и - « п р о в і с н и к и » с и г н а л і з у ю т ь з точн і с т ю д о к і л ь к о х г о д и н . Т а к , канни починають «плакати» за 6—10 годин до її початку, горицвіт — за 9—12, ж и м о л о с т ь — за 15—20, кінський каштан — за 1—2 доби, клен — за 3 — 4 доби. Червень засмучує і надокучливими опадами, і спекою. У давніх літописах з а ф і к с о в а н о : 1230 р о к у б е з п е р е р в н о д о щ и л о з кінця б е р е з н я до кінця липня. М а й ж е т р и м і с я ц і йшов д о щ л і т н ь о ї пори в 1601-му. А ч е р е з 240 р о к і в настало літо б е з ж о д н о ї краплини. Подібне спостерігалося х і б а що в 1092-му. Ч е р в н е в і а н о м а л і ї о с т а н н і м часом навіть почастішали. Так, 1982 р о к у нічні п р и м о р о з к и н а С х і д н о є в р о п е й с ь к і й рівнині н е п о к о ї л и нас м а й ж е до « м а к і в к и л і т а » — л и п н я . А почнеться місяць к а п і ж е м — ще більше сліз висушить подальша спека. Як не к о ж н а д е р е в и н а й д е в д і л о , т а к і не к о ж е н п р о г н о з с п р а в д ж у є т ь с я . Чи не тому французька а к а д е м і я свого часу в і д м о в и л а с я о д д о в г о т р и в а л о г о п р о г н о з у в а н н я п о г о д и , аби н е к о м п р о м е т у в а т и с в о г о д о б р о г о імені? У к о ж н і й м і с ц и н і — с в о ї з а к о н о м і р н о с т і й непов т о р н і в і д х и л е н н я од н о р м и . І т і л ь к и довготривалі й систематичні спостереження допомагатимуть вам у важливих передбаченнях.

НА КАРНАВАЛ

ПРОПОНУЮ Із зацікавленням стежу за обговоренням майбутнього статусу клубів, що ведеться на сторінках журналу. Хочу висловити ряд власних пропозицій, запозичених з практики. На мій погляд, усі працівники сільського Будинку культури повинні бути підпорядковані його директору. Маю на увазі передусім кіномеханіків і бібліотекарів. Бо здебільшого ніяк не можна умовити їх взяти участь у задуманому масовому заході. «У нас,— відповідають на те,— своє керівництво». А коли б це керівництво було єдиним, то вони не нагадували б Лебедя. Рака й Щуку з відомої байки. Працювали б за єдиним розпорядком, підтримуючи прагнення колективу. Варто збільшити кількість штатних клубних працівників на селі до чотирьох осіб — директора, художнього керівника, баяніста, керівника провідного аматорського колективу. А ті, хто хоче мати ще більше фахівців, можуть утримувати їх за рахунок спецкоштів. Адже силами двох штатних працівників навряд чи можна підготувати цікавий, до кінця продуманий захід, якщо жоден з них не володіє, скажімо, баяном. Я — за платні послуги у клубі. Але їх слід запроваджувати розумно, виходячи з місцевих умов. Вважаю за доцільне мати у кожному районному центрі спеціалізований магазин, який забезпечував би клуби потрібними товарами. У системі народної освіти такі магазини існують давно, у них чимало покупців. Бажано, щоб клубний заклад очолював фахівець своєї справи — організатор-методист культурно-освітньої роботи. Слід домагатися, аби у переліку службових обов'язків голів сільрад і керівників господарств одним з перших був пункт про особисту відповідальність за матеріальну забезпеченість організації відпочинку людей. Отакі мої пропозиції. А. ЩЕРБИНА, директор Лип'янського сільського Будинку культури Шполянського району Черкаської області.

На з а п и т а н н я читачів в і д п о в і д а є наш к о н с у л ь т а н т

А.

ОРЛОВСЬКИЙ

ОБЧИСЛЕННЯ ПЕНСІЙ

ДОВІДКА — ТЕЛЕФОНОМ 229-53-71 До редакції по т е л е ф о н у надходить чимало запитань стосовно матеріально-технічного забезпечення закладів к у л ь т у р и . Я к п о я с н и л и у М і н і с т е р с т в і к у л ь т у р и У Р С Р , всі матеріальні ресурси р о з п о д і л я ю т ь с я м і ж обласними управліннями культури. Щороку кожне з них одержує 7 — 8 одиниць автотранспорту, на 50—60 тисяч карбованців р і з н и х м е б л і в , 11—1 2 т и с я ч т е а т р а л ь н и х к р і с е л , о с в і т л ю в а л ь не, с ц е н і ч н е , к і н о о б л а д н а н н я , ві д е о м а г н і т о ф о н и , м у з и ч н і інструменти тощо. Деякі матеріали заклади культури отримують від місцевих т е р и т о р і а л ь н и х у п р а в л і н ь Д е р ж п о с т а ч у У Р С Р . Ц е всі с о р т и паперу, крім рекламного, картон, розмножувальна техніка, хімічна й електротехнічна продукція (лампи, світильники), протипожежне обладнання. О т о ж питання про виділення матеріалів та обладнання необхідно вирішувати через обласне управління культури. Строк подання заявок (на наступний рік) до Міністерства культури У Р С Р і територіального управління — березень. Заклади культури можуть одержати різні послуги: замовити одяг, костюми для художньої самодіяльності, взуття для хореографічних колективів, здійснити монтаж сцени спеціальним устаткуванням. Ці послуги здійснюють: Київська ф а б р и к а театрального реквізиту (252033, Київ, С а к с а г а н с ь к о г о , 38, т е л е ф о н 220-45-70); К и ї в с ь к и й х у д о ж н ь о виробничий комбінат (252035, Кавказька, 14, телефон 276-80-00). На подібну д о п о м о г у м о ж н а розраховувати і від виробничих к о м б і н а т і в С п і л к и т е а т р а л ь н и х д і я ч і в У к р а ї н и , к о т р і р о з т а ш о в а н і у Києві, Львові, Х а р к о в і , Д о н е ц ь к у , Д н і п р о петровську. В . К А Р М Е Л Ю К А з Л у г а н с ь к а цікавить щ о м і с я ч н а д о п о м о г а на м а л о л і т н і х д і т е й . На підставі постанови Ради Міністрів С Р С Р від 2 серпня 1990 р о к у з 1 г р у д н я 1 9 9 0 р о к у в и п л а ч у є т ь с я щ о м і с я ч н а д о п о м о г а н а д і т е й в і к о м в і д 1,5 д о 6 р о к і в , я к щ о с е р е д н і й сукупний д о х о д на кожного члена сім'ї не перевищує двократного р о з м і р у мінімальної заробітної плати. Призначення і виплата вищезазначеної допомоги проводяться за м і с ц е м роботи (навчання) матері, а коли вона не працює (не вчиться) — за м і с ц е м роботи (навчання) батька. У випадках, коли батьки не п р а ц ю ю т ь і не вчаться, д о п о м о г а призначається і виплачується органами соціального забезпечення за м і с ц е м проживання батьків з дитиною. Щ о м і с я ч н а д о п о м о г а н а д і т е й в і к о м в і д 1,5 д о 6 р о к і в в и п л а ч у є т ь с я з 1 с і ч н я 1991 р о к у з а р а х у н о к к о ш т і в П е н с і й ного ф о н д у С Р С Р . Д л я призначення д о п о м о г и слід подати такі д о к у м е н т и : свідоцтво про н а р о д ж е н н я дитини, довідку про стан сім'ї, довідку про д о х о д и кожного з членів сім'ї за попередній рік. І. Г А Р К А С з Тореза Д о н е ц ь к о ї області хоче з'ясувати, чи має право профспілковий комітет винести рішення п р о скорочення посади художнього керівника Будинку культури з а й о г о в і д с у т н о с т і ; ч и м о ж е він п р а ц ю в а т и з а с у м і с н и ц т в о м к е р і в н и к о м д и т я ч о г о о р к е с т р у в р о б о ч и й час. З г і д н о з п у н к т о м 27 П о л о ж е н н я про п о р я д о к р о з г л я д у трудових спорів заяви і скарги м а ю т ь р о з г л я д а т и с я у присутності зацікавленого працівника (заочно — тільки за його п и с ь м о в о ю з г о д о ю ) . Я к щ о Ви, тов. Гаркас, не згодні з рішенням п р о ф к о м у , то слід було звернутися з заявою про розгляд трудового спору до районного (міського) народного суду в 10-денний строк з дня о д е р ж а н н я постанови п р о ф к о му. В р о б о ч и й час х у д о ж н ь о г о к е р і в н и к а Ви м а є т е п р а в о працювати на платній посаді керівника дитячого о р к е с т р у в порядку суміщення посад з одержанням зарплати в розмірі до 30 процентів окладу на основній роботі (див. Інструкцію про застосування постанови Ради Міністрів С Р С Р від 4 грудня 1981 р о к у N 9 1 1 4 5 « П р о п о р я д о к і у м о в и с у м і щ е н н я п р о ф е с і й (посад)», затверджену Д е р ж к о м п р а ц е ю СРСР, Мінфіном С Р С Р і В Ц Р П С 14 т р а в н я 1982 р. № 5 3 - В Л ) .

У р е д а к ц і й н і й пошті за м и н у л и й рік чимало листів від завідуючих сільськими бібліотеками-філіалами. Вони скаржилися на те, що місцеві відділи соціального забезпечення не включають до їхнього середнього заробітку для обчислення пенсій доплату за виконання функцій прибиральниці. О т о ж запитували, чи правомірна така відмова. Т е п е р м о ж е м о в і д п о в і с т и , щ о д о 1 с і ч н я 1991 р о к у в і д м о в а була законною. Органи соціального забезпечення розглядали цей приробіток як доплату за сумісництво, т и м більше, що вона здійснювалася з б ю д ж е т у сільських Рад народних д е п у т а т і в , у т о й час як о с н о в н у з а р п л а т у б і б л і о т е к а р і одержували у централізованій бухгалтерії районного відділу культури. Нині ж за новим з а к о н о м « П р о пенсійне з а б е з п е ч е н н я г р о м а д я н С Р С Р » о п л а т а праці з а с у м і с н и ц т в о м включається до с е р е д н ь о г о заробітку д л я обчислення пенсії, однак за у м о в и , що р а з о м із з а р о б і т к о м на основній роботі вона не перевищує чотириразового розміру мінімальної заробітної плати.

ЗНОВУ ПОТРІБНА ДОВІДКА « П р а ц ю ю за с у м і с н и ц т в о м , — лише В. П У Х О В з І з м а ї л а . — Нещодавно адміністрація на м о ї й основній роботі зажадала, аби я подав довідку про додатковий заробіток. А л е ж постан о в а Р а д и М і н і с т р і в С Р С Р від 2 2 в е р е с н я 1988 р о к у « П р о р о б о т у з а с у м і с н и ц т в о м » н е п е р е д б а ч а є п р е д ' я в л е н н я таких документів. Чи правильні дії адміністрації!» Так, правильні. За законом С Р С Р «Про прибутковий податок з громадян СРСР, іноземних громадян», прийнятим 23 к в і т н я 1990 р о к у , п і д п р и є м с т в а , у с т а н о в и і о р г а н і з а ц і ї зобов'язані не пізніше наступного за виплатою місяця повідомити за м і с ц е м основної роботи (служби, навчання) одержувача прибутку про всі суми, які виплачуються с у м і с н и к у , а т а к о ж про р о з м і р и податку.

ТЕЛЕЦЬ (21.04—20.05)

с ; ас < и

ш и

о.

Чоловік. В п е в н е н и й у с в о ї х с е к с у а л ь них здібностях і не потребує підтвердження цього такими сумнівними методами, як зловживання алкоголем, зовнішня грубість, жадоба влади, азартні ігри. Р і д к о з а к о х у ю ч и с ь , він, о д н а к , о д е р ж у є м а к с и м у м е м о ц і й від контактів з ж і н к а м и , в к о т р и х не т і л ь к и б а ч и т ь сексуальний об'єкт, а й цінує високі людські якості. Жінки, спілкуючись із ним, почуваються молодими, красивим и , нікого і нічого не б о я т ь с я . Як п р а в и л о , він н е з а л и ш а є к о х а н о к н е щ а с ливими чи ображеними. Йому чуже кількісне ставлення до сексу, хоча в його житті чимало любовних пригод. Д о р о ж и т ь особистою с в о б о д о ю , незал е ж н і с т ю і не б а ж а є п і д к о р я т и с я загальним нормам. У товаристві веселий і дотепний, демонструє широке коло інтересів. Його м е т а — пізнавати й давати н а с о л о д у , щ а с т я . Жінка. С а м а о б и р а є собі партнера і т і л ь к и з н и м з д а т н а на в с ю глибину почуттів. З і н ш и м и ч о л о в і к а м и — холодна, непокірна, зневажлива. Вона вередлива й вимоглива, спілкування з нею вимагає великого терпіння. Для жінки цього знаку характерні любовні зв'язки з кількома чоловіками одночасно. За к о ж н о г о з них вона т р и м а є т ь с я

* П р о д о в ж е н н я . Початок к у л ь т у р і » № 3 за ц. р.

«Українській

З о т р и м а н н я м т а к о г о п о в і д о м л е н н я б у х г а л т е р і я повинна з р о б и т и п е р е р а х у н о к п о д а т к у за в і д п о в і д н и й м і с я ц ь з у р а х у ванням загального сукупного з а р о б і т к у — за основним м і с ц е м р о б о т и і с у м і с н и ц т в о м . З а л е ж н о від р е з у л ь т а т і в перерахунку із сумісника утримується додатково обчислений п о д а т о к або п о в е р т а є т ь с я зайва у т р и м а н а с у м а . Для забезпечення нового порядку утримання податку Рада Міністрів С Р С Р 17 в е р е с н я 1990 р о к у п р и й н я л а п о с т а н о в у N° 939 « П р о п о р я д о к і у м о в и п о в і д о м л е н н я п і д п р и є м с т в , установ і о р г а н і з а ц і й , в яких г р о м а д я н и п р а ц ю ю т ь за с у м і с н и ц т в о м , про м і с ц е о с н о в н о ї р о б о т и цих г р о м а д я н » . За названим нормативним актом сумісники зобов'язані п о д а т и д о в і д к у про о с н о в н у р о б о т у ( с л у ж б у , навчання). Б е з такої д о в і д к и п р и й о м з а б о р о н я є т ь с я ; ті, х т о був о ф о р м л е н и й до п р и й н я т т я цієї постанови, з о б о в ' я з а н і п о д а т и її у найб л и ж ч и й час. Такий д о к у м е н т п о д а є т ь с я п р о т я г о м м і с я ц я і в р а з і з м і н и о с н о в н о г о м і с ц я р о б о т и ( с л у ж б и , навчання).

Розділ веде майстер спорту С Р С Р з шахів Олег ДОНЧЕНКО

ПРАВО НА БЕЗПЛАТНІ КОМУНАЛЬНІ ПОСЛУГИ П. КИРИЧЕНКО з Полтави запитує, чи мають право на безплатні комунальні послуги сільські культосвітні працівники, які працюють за сумісництвом, і жінки (бібліотекарі), що перебувають у відпустці по догляду за дитиною. І н с т р у к ц і є ю про п о р я д о к з а б е з п е ч е н н я б е з п л а т н и м и квартирами з опаленням і освітленням педагогічних, медичних, ветеринарних, культурно-освітніх працівників і к і н о м е х а н і к і в ( п у н к т и 22, 23) п е р е д б а ч е н о , щ о ж і н к и , к о т р і м а ю т ь право на б е з п л а т н і к о м у н а л ь н і п о с л у г и , під час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею в с т а н о в л е н о г о з а к о н о д а в с т в о м віку б е з п л а т н и м и к в а р т и р а м и з о п а л е н н я м і о с в і т л е н н я м з а б е з п е ч у ю т ь с я на тих же у м о в а х , що й п р а ц ю ю ч і .

КОНКУРСНЕ ЗАВДАННЯ № 8 М а т з а т р и х о д и ( 3 очка).

О с о б и , які є с у м і с н и к а м и в і н ш и х к у л ь т о с в і т н і х з а к л а д а х , користуються безплатними комунальними послугами в тому з а к л а д і , де їх р о б о т а є о с н о в н о ю .

•

КОНКУРСНЕ ЗАВДАННЯ № 9 Мат за три ходи (3 очка).

тю.

ц у п к о і в з м о з і д а т и всім б а г а т с т в о насолод. С е к с о м л ю б и т ь з а й м а т и с я д о в г о й сповна, у вільній, р о з к р і п а ч е н і й атмосфері. Залишається збудженою щ е к і л ь к а днів п і с л я т о г о . П р и м і т и в н и й с е к с ї ї н е цікавить.

щ т

ш ш

Ш т

"Ш ,

§§§ Ц§

ш щ ШР,

Ш Ж

Жж

ят

Ш Ж

О Ь С С І Є ^ ^ . Ь

БЛИЗНЯТА (21.05—21.06) Чоловік. Ж и т т є в и й д о с в і д м а л о впливає на р о з в и т о к його с е к с у а л ь н о с т і . Н а т у р а р о м а н т и ч н а , він с т в о р ю є в уяві різні ілюзорні образи, підмінюючи н и м и р е а л ь н і . У коханні н е в и б а г л и в и й , не переживає бурхливих пристрастей. Його л е г к о з а д о в о л ь н и т и , п і с л я чого він ш в и д к о засинає. Вірний і в і д д а н и й с і м ' ї , проте інколи м о ж е і зрадити д р у ж и н у , а л е ц е й о г о р о з ч а р о в у є , в и к л и к а є дискомфорт. Веселий, компанійський, любить подобатися і бути в центрі уваги. Жінка. Р і д к о буває щ а с л и в а . О с о б и с т а д о л я з д е б і л ь ш о г о т р а г і ч н а : нам а л ю в а в ш и с о б і і д е а л ч о л о в і к а , вона ш у к а є його все ж и т т я , а л е р і д к о з н а х о д и т ь . Т о м у часто впадає в д е п р е с і ю , її переслідує відчуття неповноти життя. А л е якщо знаходить ідеал, раює на з е м л і . Щ а с л и в а й т о д і , коли п а р т н е р б л и з ь к и й до і д е а л у . В с в о ї х п о ш у к а х часто н а ш т о в х у є т ь с я на повне н е р о з у міння. Чуйна, т а л а н о в и т а , п р и в а б л и в а , користується успіхом, але викликає враження покинутої жінки. С е к с їй не байдужий, однак фізична насолода не приносить повного з а д о в о л е н н я .

КОНКУРСНЕ З А В Д А Н Н Я № 10 Мат за три ходи (3 очка).

ДО УВАГИ Головний р е д а к т о р В. Я. Б У Р Б А Н Р Е Д А К Ц І Й Н А К О Л Е Г І Я : О. І. БІЛАНІ, В. Б. В Р У Б Л Е В С Ь К А , М. В. Г О Н Ч А Р Е Н К О , М. П. К О В А Л Ь Ч У К , А. П. К О Р Н І Є Н К О , В. В. К У Л И К , В. В. М А К Л Я К (відповідальний секретар), М. Г. М А Х І Н Ч У К , М. О. М І Щ Е Н К О (заступник головного редактора), М. Д. РУБАН, Е. І. С В Є Н Ц И Ц Ь К И Й , М. І. СІКОРСЬКИЙ, Р. М. Т Е Р Е Щ Е Н К О , Ю. М. ЩЕРБАК

керівників підприємств та керівників

культурно-мистецьких та ,

кооперативів, асоціацій,

Літературний редактор Д. О. КОМЕНДАНТОВ А

творців

усього широкого, За

нинішніх

виробляють товари

призначення, культурно-освітніх

закладів

і організацій,

індивідуальних обставин,

фірм, об'єднань,

культурних

цінностей,

зацікавленого

загалу!

к о л и в и р о б н и к и продукції часто

не мають

ринку збуту товарів за призначенням, а працівники закладів культури та мистецтва не поінформовані, де м о ж н а придбати необхідні вироби чи о д е р ж а т и певні п о с л у г и , посередницьку

місію:

Замовники

мають

місце публікації

журнал «Українська

регулярно змогу,

друкувати

за домовленістю

культура» рекламу з

бере на себе

оголошення.

редакцією,

вибирати

(відповідна сторінка обкладинки, кольорової вкладки,

в ч о т и р и ф а р б и чи в д в і ) . О п л а т а — за

домовленістю

Перевага реклами Художній редактор О. Ю. МАЛИШЕВСЬКИЙ

о р г а н і з а ц і й , які

соціально-культурного

сторін.

в нашому щомісячнику — конкретний

адресат

і ш и р о к а ч и т а ц ь к а а у д и т о р і я : ж у р н а л н а д х о д и т ь м а й ж е у всі б і б л і о т е к и , будинки культури, клуби, музеї, парки. Т а к що його т и р а ж множиться в десятки разів. Замовлення

надсилайте на вказану в ж у р н а л і адресу.

Номер вів заступник головного редактора М. О. МІЩЕНКО Здано до набору 15.03.91. Підписано до друку 26.04.91. Формат 6 0 Х 8 4 / 8 , папір офсетний № 1, офсетний друк, 5,12 умови, друк арк., 20,0 умовн. фарб, відб., 7,33 обл.-вид. арк. Тираж 31 450 прим. Зам. 01060051. Ціна 80 к. (передплатна — 55 к.) Адреса редакції: 252025, м. Київ-25, Рильський пров., 10, телефон 229-53-71

Комбінат друку видавництва «Радянська Україна» 252047, Київ-47, проспект Перемоги, 50 «УКРАИНСЬКА КУЛЬТУРА» (на украинском языке). Издается с июня 1921 г. Ежемесячный культурно-просветительный и литературно-художественный иллюстрированный журнал. Учредители — Министерство культуры УССР, Украинский фонд культуры, Совет Федерации независимых профсоюзов Украины. Издательство «Радянська Україна». Адрес редакции: 252025, г. Киев-25, Рыльский пер., 10. Комбинат печати издательства «Радянська Україна», Киев-47, проспект Победы, 50. ЗАРЕЄСТРОВАНИЙ ДЕРЖАВНИМ КОМІТЕТОМ УКРАЇНСЬКОЇ PCP ПО ПРЕСІ. СЕРІЯ КП, № 204.

Автори публікацій відповідають за точність наведених фактів, цитат, економіко-статистичних даних, написання власних імен, географічних назв, а також гарантують, що запропоновані ними матеріали не містять відомостей, які не можуть бути відкрито опубліковані. Редакція може друкувати статті для обговорення, не поділяючи думку їх авторів.

К.

НАШ

СПРАВЖНІЙ ПРАПОР

Згадаймо історію України, народну обрядовість. І почнемо з весілля. До нього у селі печуть коровай, неодмінно прикрашаючи його червоною калиною — символом здоров'я і краси. В'яжуть гільце з колосків жита або пшениці і обов'язково заквітчують вузенькою червоною стрічкою. Символіка ця існує з прадавніх часів. У нашому селі немає жодного двора, де б не росла калина. Часто стрічаємо Ті і в піснях: Червона калина віконце затулила, Де дівчина ходила... Дехто твердить, ніби червоний колір — символ революційної боротьби. А він споконвіку так оспіваний народом: Ой у полі жито копитами збито, Під білою березою козаченька вбито, в жито. Ой убито, вбито, затягнуто Червоною китайкою личенько накрито. Або: Хусточка червоная, Тебе милий дав, Бо мене сподобав... Ми — нащадки славних козаків, і наша земля рясно зрошена їхньою кров'ю. Від кого тільки не боронили Батьківщину пращури! Козак поїхав на чужину, там і згинув за

4 стор. обкладинки.

свою рідну Україну. Звелів собі насипати високу могилу. Звелів собі посадити червону калину. Така символіка в народній творчості України, яку передають з роду в рід. Згадаємо Довженкові слова: «Українська пісня — це геніальна поетична біографія українського народу. Це історія українського народу, народу-трудівника, народу— воїна, який цілі віки бився як лев за свою свободу, який цілі вікц витрачав усю свою силу, свою кров, хвоє життя, як казав великий Шевченко, «без золота, без каменю, без хитроі мови», на виявлення в житті своїх здібностей». Отже, наш символ — червоний прапор. Як і голубий колір мирного неба, «веселки синьоокого Дніпра». Пам'ятаєте у Рильського: Украіно моя, чисті хвилі ланів, Променисті міста, Голубінь легкокрила. Жовтий прапор, під котрим збирається Рух, нам чужий. Нас штовхають на ворожнечу, кличуть під жовто-блакитні стяги. Ні, не можемо прийняти цей символ, надто вже переплелася наша доля з червоним. А. ЧАЙКА.

Народний самодіяльний гурт «Січ» з селища Балабиного, що під Запоріжжям. Фото

С.

ХОРОШКА.

Враховуючи численні побажання вкладників, а також з метою удосконалення форм обслуговування населення і надання йому додаткових зручностей Правління Ощадного банку СРСР прийняло рішення виплачувати вкладникам за їх бажанням суму процентів, прирахованих до залишку вкладу. Вкладнику надасться право одержати проценти, прираховані до залишку по сумах, що зберігались на рахунку протягом строку, обумовленого при внесені вкладу (по вкладах, внесених на строк від 1 до 3 років, проценти виплачуються по закінченні 1, 2, і 3 років; по вкладах, внесенних на строк від 3 до 5 років,— по закінченні З, 4 і 5 років; по вкладах, внесених на строк понад 5 років,— по закінченні 5 років). У разі зберігання вкладу понад обумовлений строк вкладник також мас право одержувати щороку прираховані до залишку вкладу проценти. Додаткові внески І часткові видачі сум по строкових вкладах не проводяться. Установлений при внесенні вкладу розмір процентної ставки залишасться незмінним протягом усього часу зберігання вкладу в установі Ощадного банку СРСР. У разі одержання вкладу раніше встановленого строку доход виплачусться в розмірі двох процентів річних. Проценти, які щороку прираховуються до залишку вкладу, при бажанні вкладника записуються в ощадну книжку. КОРИСТУЙТЕСЯ ПОСЛУГАМИ ОЩАДНОГО БАНКУ СРСР!

УКРАЇНСЬКИЙ РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ БАНК ОЩАДНОГО БАНКУ СРСР.

80 к. ( П е р е д п л а т н а ціна — 55 к.) І н д е к с 74446.