журнал "Соціалістична культура". - 1987. - № 12

МУЗЕЙ С Ж Є Ї КАРІМШ

.1 Прославлена в піснях та л е г е н д а х , д и н а м і ч н а , с п о в н е н а експресії ч е р в о н о а р м і й с ь к а тачанка. Н е с т р и м н и м вогненним в и х о р о м мчать 7Ї к о н і назустріч сходу сонця. М е т а ф о р и ч н і с т ь д и т я ч о г о м и с л е н н я надає акварелі дванадцятирічного Сашка Блінова особливого звучання. Дивно, як тонко відчув та х у д о ж н ь о передав ч е р в о н и м кольором юний митець романтику героїчної теми. Сашко пояснює: — Ще з м а л е ч к у чув с п о г а д и д і д у с я , с т а р о г о б і л ь ш о в и ка, у ч а с н и к а г р і з н и х п о д і й г р о м а д я н с ь к о ї . В у я в і п о с т а в а л и бойові епізоди, образи молодих червоноармійців у будьонівках, їхня самовідданість, сміливість, відвага. Відчув прив'язаність, ніжність до коней — вірних, надійних помічників у бою. Захоплювали також подвиги підлітків у популярних кінострічках про пригоди невловимих месників... І ось п е р е д нами осмислений, х у д о ж н ь о втілений С а ш к о м образ тачанки. Виразно насичена к о л ь о р о м акварель «Червоноармійська тачанка» н е з м і н н о привертала увагу відвідувачів п е р ш о ї тематичної виставки дитячої

творчості «Я м а л ю ю світ», присвяченої 7 0 - р і ч ч ю В е л и к о г о Жовтня. За кілька останніх р о к і в у Києві було організовано р я д виставок дитячої творчості, які викликали інтерес ш и р о к о ї громадськості. Але щоразу виникала проблема з п р и м і щ е н н я м для експозиції, ніде було зберігати твори. І от на початку м и н у л о г о р о к у в столиці Радянської України створено Дитячу картинну галерею — науково-методичний центр х у д о ж н ь о г о навчання та естетичного виховання дітей і підлітків, що у м о ж л и в и л о не тільки колекціонування і в и в ч е н н я д и т я ч о ї х у д о ж н ь о ї т в о р ч о с т і , а й її п р о п а г а н д у , широке залучення малечі до образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. Завітаймо до виставочних залів Д и т я ч о ї к а р т и н н о ї галереї, що розмістилася по вулиці Немировича-Данченка, 5. Ц ь о г о р о к у тут у ж е в і д б у л о с я кілька виставок. Експонувалися к р а щ і р о б о т и у ч н і в в о с ь м и к и ї в с ь к и х х у д о ж н і х шкіл, численних образотворчих студій. З різноманітності запропонованих дітьми тем і жанрів глядач щ о р а з у виносить з р и м и й о б р а з виставки. В к о ж н о му м а л ю н к у — своя філософія, поетичність, неповторність х у д о ж н ь о г о мислення. Це, здавалося б, мозаїчне різноб а р в ' я у т в о р ю є р а д і с н и й д о б р и й світ, п е р е д а є о с о б л и в е дитяче сприйняття дійсності. Понад рік при галереї працює експериментальна студія о б р а з о т в о р ч о г о мистецтва. Х л о п ч и к и та дівчатка в і к о м від шести д о ч о т и р н а д ц я т и р о к і в о п а н о в у ю т ь ази м а л ю в а н н я , ліплення, м а ю т ь можливість пізнати, за висловом в і д о м о г о педагога В. О. Сухомлинського, «щастя художнього бачення світу». С.

МУШТЕНКО,

завідуюча методичним Київської дитячої картинної

відділом галереї.

Пролетарі

всіх

країн,

єднайтеся!

СПІВАЮТЬ БУДІВЕЛЬНИКИ С

У Новопскові та навколишніх селах, що на Ворошиловградщині, цей популярний хор через фахове покликання його учасників називають будівельним. А про місцеву, д о б р е знану будівельну організацію — м і ж г о с п о д а р с ь ку пересувну механізовану колону кажуть: «Співоча...» Виробничий п і д р о з д і л і його аматорський х у д о ж н і й к о л е к тив нероздільні в уяві слухачів. І чим к р а щ е п р а ц ю ю т ь робітники, тим прихильніше зустрічає публіка к о ж е н їх виступ на самодіяльній сцені. Сьогодні трударі пишаються чи не к р а щ и м у районі к л у б о м — затишним, з велик и м глядачевим залом, оригінальним о ф о р м л е н н я м . Як «пробивали» його будівництво, як під час суботників та недільників бригади рвалися на цей об'єкт, як шукали для оздоблення недорогі, але ефектні матеріали — про це можна багато розповідати. Коли ж поцікавитись, що було головною р у ш і й н о ю силою у зведенні цієї споруди, нео д м і н н о почуєте у відповідь одне слово: хор! Будівельники люблять свій співочий колектив. Коли знають, що він виступатиме на вогнику або вечорі відпочинку, зал о б о в ' я з к о в о буде повен. Д у ш е ю колективу вважають начальника в и р о б н и ч о г о відділу Григорія Степановича Шулькова. Він і п р о г р а м и складає, і сам пісні пише, і виконує їх, і акомпанує на балалайці. А г о л о в н е — в о н и р а з о м з М. І. П а р а м о н о в и м та О. Г. Переясловим неперевершені виконавці пародій та частівок. Нерідко хор в и ї ж д ж а є до російських побратимів — в господарства Кантемирівського району В о р о н е з ь к о ї о б ласті, з якими змагаються новопсковці. Хор з честю носить високе звання народного. Він — дипломант обласного телеконкурсу «Товариш пісня», успішно виступав у телетурнірі «Сонячні кларнети». Олександр РЄЗНИКОВ.

НА ПЕРШІЙ СТОРІНЦІ ОБКЛАДИНКИ: Народна артистка СРСР, солістка Державного академічного театру опери та балету У Р С Р імені Т. Г. Шевченка Марія Стеф'юк. Фото Б. Г Р А Д О В А . М а т е р і а л читайте на стор. 8.

КУРС — ОНОВЛЕННЯ, ПЕРЕБУДОВА ДЖЕРЕЛА

КНИЖКОВІ

Н А Ш СУЧАСНИК НА Н А Ш І Й ОБКЛАДИНЦІ ЗОЛОТІ КЛЮЧІ Д О С В І Д . ПРАКТИКА. МЕТОДИКА

І

ТИ НА ЗЕМЛІ — ЛЮДИНА ПРОБЛЕМА ЕКОЛОГІЧНА

И

СЛУЖБА «ск»

СКАРБИ МУЗЕЙНІ БІБЛІОТЕЧКА «СК»

S

Л Ю Д И І РОКИ

о

ц

і

а

л

і

с

т

и

ч

н

а

А

ЧАЙКОВСЬКИЙ С. Скарбниця пам'яті. невідкладні завдання роботи м у з е ї в

Про

ЧОРНОГУЗ Я. Краща книга року? К А Б А Ч И Н С Ь К А С. Від слова «любити» ЧИГИРИНЕЦЬ А . Поріднена д у ш е ю . Слово про народну артистку СРСР М а р і ю С т е ф ' ю к К Р А В Ч Е Н К О Б.

Пам'ятає

солдатське

поле

МІЛІНСЬКА Т. Ф о р м и нові, ефективні. Про о р г а н і з а ц і ю м о л о д і ж н и х культурних центрів

СКУРАТ/ВСЬКИЙ В. Совість... на о к о л и ц і

ПЕТ РІВ 8. Садиба н а р о д н о г о майстра ЛІСКУ H Є., ТКАЧЕНКО Л. малих р і ч о к

Великі

10 1 4

16 20

проблеми

К І К У І. Про що р о з п о в і д а ю т ь актові книги

РОСОХОВАТСЬНИЙ І. Принцип Фантастичне оповідання

^^

28

надійності.

ГОРБАЧОВ Д. Суворість і ніжність. До 100-річчя з дня н а р о д ж е н н я Олександра А р хипенка

3 4

Ігротека Шаховий к л у б Д о в і д к о в и й стіл Основні публікації «СК»-87

ГРУДЕНЬ № 12 (780) Виходить з червня 1921 р. Масовий г р о м а д с ь к о - п о л і т и ч н и й щ о м і с я ч н и к теорії і п р а к т и к и к у л ь т у р н о г о будівництва О Р Г А Н МІНІСТЕРСТВА КУЛЬТУРИ У К Р А Ї Н С Ь К О Ї PCP І УКРАЇНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКАНСЬКОЇ РАДИ ПРОФСПІЛОК Видавництво «Радянська У к р а ї н а »

«Соціалістична культура», 1987

3 6 - 3 9

2 КУРС - ОНОВЛЕННЯ, ПЕРЕБЖЗВК

в і ж и й вітер перемін, д о к о р і н н а перебудова все з р и м і ш е проникають у життя народу. Торкнулися вони і нашої к у л ь т у р н о ї спадщини, з о к р е м а важливих питань з б е р е ж е н н я , використання та п р и м н о ж е н н я духовних цінностей, висунули нові в и м о г и щ о д о кардинального поліпшення м у з е й н о ї справи. Йдеться п е р е д у с і м про критичну о ц і н к у з р о б л е н о г о у цій сфері, р і ш у ч е вдосконалення роботи по з б е р е ж е н н ю і п о в н і ш о м у в и к о р и с т а н н ю багатств, зібраних у музеях. Нині в республіці д і ю т ь 354 д е р ж а в н и х та понад вісім тисяч громадських музейних закладів, у яких зберігається понад десять мільйонів експонатів. Площа музейних фондосховищ лише останніми р о к а м и збільшилася на десять тисяч квадратних метрів. Щ о р о к у м у з е ї відвідують більше с о р о к а мільйонів чоловік. Але цифри не м о ж у т ь закрити від кас ті недоліки й серйозні упущення, що мають м і с ц е в м у з е й н о м у житті республіки, і насамперед — в обліку і з б е р е ж е н н і цінностей. Міністерство культури У к р а ї н с ь к о ї PCP р о з р о б и л о і затвердило відповідні заходи, спрямовані на поліпшення м у з е й н о ї справи. На жаль, не всюди їх п і д к р і п и л и практичними діями. Як показала перевірка, значні недоліки мали місце, з о к р е м а , в ІваноФ р а н к і в с ь к і й області. Управлінню культури, д и р е к т о р а м музеїв пропонувалося негайно їх виправити. О д н а к повторна перевірка засвідчила: тут не тільки не навели н а л е ж н о г о п о р я д к у , а й д о п у с тили нові порушення, за що на винних накладено адміністративні стягнення. Відомо: умови зберігання фондів з н а ч н о ю м і р о ю залежать від матеріально-технічної бази. А вона поки що не всюди відповідає вимогам сьогодення. З тринадцяти музейних п р и м і щ е н ь республіки подосі не відселено мешканців чи сторонні організації. Наприклад, у Закарпатті в краєзнавчому і х у д о ж н ь о м у музеях р о з м і щ у ю т ь с я вісім таких організацій, у Бердянському краєзнавчому на З а п о р і ж ж і — п р о ж и в а ю т ь 15 сімей, дві організації займають частину площі Х е р с о н с ь к о г о х у д о ж н ь о г о .музею. Незадовільно зберігаються експонати в С у м с ь к о м у , Волинському художніх музеях. У Х м е л ь н и ц ь к о м у , Н і к о п о л ь с ь к о м у на Д н і п р о п е т р о в щ и н і краєзнавчих через аварійний стан п р и м і щ е н ь багато реліквій виявилися п о ш к о д ж е н и м и , Ці заклади взагалі понад п'ятнадцять р о к і в закриті для відвідувачів. Вкрай гостро стоїть питання про з б е р е ж е н н я унікальної к о л е к ц і ї Львівського м у з е ю у к р а ї н с ь к о г о мистецтва, що міститься в к о л и ш н ь о м у вірменському соборі. У р я д о в и м р і ш е н н я м накреслено к о н к р е т н і заходи щ о д о поліпшення матеріально-технічної бази. Передбачено с п о р у д ж е н ня нових приміщень для Д е р ж а в н о г о історичного м у з е ю УРСР, М у з е ю історичних коштовностей У к р а ї н и , Х м е л ь н и ц ь к о г о краєзнавчого, Республіканської реставраційної майстерні, поліпшення матеріальної бази її філіалів у Львові, Вінниці, Одесі, Харкові. У 15 — намічено р е м о н т н і роботи. До кінця нинішньої п ' я т и р і ч к и мають бути створені х у д о ж н і м у з е ї у Вінниці, К і р о в о г р а д і , Тернополі, Ровно, Чернівцях, Черкасах, Л у ц ь к у , Ж и т о м и р і . Програма, як бачимо, широка, її здійснення багато в ч о м у залежатиме від господарської р о з п о р я д л и в о с т і органів культури, яким д о р у ч е н о займатися цією справою. Не обійтися тут без

СКАРБНИЦЯ

д о п о м о г и У к р а ї н с ь к о г о товариства о х о р о н и пам'яток історії та культури, участі краєзнавців, г р о м а д с ь к о г о активу. Колективні зусилля, м і ц н е співробітництво, творчий пошук у цій роботі сприятимуть не тільки з б е р е ж е н н ю народних скарбів, якими є зібрання, а й д о п о м о ж у т ь виявити нові д ж е р е л а поповнення унікальних п а м ' я т о к , цілеспрямованого комплектування фондів, їх активного використання в ідейно-виховній роботі. Нові м о ж л и в о с т і щ о д о цього відкриваються у зв'язку із створенням У к р а ї н с ь к о г о відділення Радянського фонду культури, особливо у п о ш у к у , передачі до музейних закладів історичних реліквій, з о с е р е д ж е н и х у приватних зібраннях. У н а у к о в о - ф о н д о в і й р о б о т і є немало інших проблем, вирішення яких набуває п е р ш о ч е р г о в о г о значення. Взяти хоча б таку важливу справу, як якісне п р о в е д е н н я з в і р к и наявних музейних цінностей. Це питання розглядалося к о л е г і є ю Міністерства культури у 1986 р о ц і . Тоді ж було р о з р о б л е н о і надіслано на місця чіткі методичні р е к о м е н д а ц і ї . На жаль, у ряді областей — наприклад, на Херсонщині, О д е щ и н і , Львівщині, у З а п о р і ж ж і , с т р о к и звірки або зірвано, або п р о в е д е н о її формально, без належної вимогливості. Ця робота проводиться не заради примхи. Ідеться про встановлення відповідності наявних к о л е к ц і й фондовій звітній д о к у м е н т а ц і ї , вчасне виявлення втрат, вилучення експонатів, що в ж е не м а ю т ь історичної цінності. Закладам, у яких о б л і к о в і д о к у м е н т и не відповідали вимогам нормативних д о к у м е н т і в чи велися з п о р у ш е н н я м и , свого часу було д о з в о л е н о провести переінвентаризацію цінностей. Однак у ряді випадків і вона замість встановлених 3—5 р о к і в триває десятиліття. Д о с і не завершено цю р о б о т у в Д о н е ц ь к о м у , Ждановському, Слов'янському, Дрогобицькому, Нікопольському, Х м е л ь н и ц ь к о м у краєзнавчих, Л ь в і в с ь к о м у історичному, Д е р ж а в н о м у музеї книги і к н и г о д р у к у в а н н я УРСР, Кам'янець-Подільському, К и є в о - П е ч е р с ь к о м у і с т о р и к о - к у л ь т у р н и х заповідниках. Н а у к о в о - ф о н д о в а робота, її вдосконалення вимагають невідкладного в и р і ш е н н я і таких питань, як фотофіксація експонатів, створення н е о б х і д н о г о і н ф о р м а ц і й н о - д о в і д к о в о г о апарату, без ч о г о складно орієнтуватися в п е р ш о д ж е р е л а х . О т ж е , давно настав час подумати п р о застосування в цій справі електронно-обчислювальної техніки. У Д е р ж а в н о м у і с т о р и ч н о м у м у з е ї УРСР ведеться р о з р о б к а у н і ф і к о в а н о ї автоматичної і н ф о р м а ц і й н о ї системи. Слід зайнятися о п и с о м своїх колекцій на уніфікованих наукових картках, створити автоматизований банк даних про м у з е й н і ф о н д и республіки. Це дасть з м о г у поліпшити к о м п л е к т у вання фондових к о л е к ц і й , чіткіше визначати категорії відбору експонатів, с п р и я т и м е науковій о б р о б ц і цінностей, з р е ш т о ю в д о с к о н а л е н н ю всієї системи обліку та з б е р е ж е н н я зібрань. У р о б о т і з ф о н д а м и не м о ж н а залишати поза у в а г о ю громадські м у з е ї , к о л е к ц і ї яких налічують понад чотири мільйони одиниць з б е р е ж е н н я . Тут з о с е р е д ж е н і цінні історичні реліквії і х у д о ж н і твори. їх п л а н о м і р н и й о б л і к , вчасна передача до державних м у зеїв виробів з коштовних металів повністю залежать від сумлінності фахівців. Нагадую про це не в и п а д к о в о : незважаючи на те, що в більшості історичних і краєзнавчих м у з е ї в є методичні відділи по п о д а н н ю д о п о м о г и в і д п о в і д н и м г р о м а д с ь к и м закладам, облік к о л е к ц і й останніх ведеться вкрай незадовільно. Значна частина пам'яток історії і культури зосереджена, як відомо, в колишніх культових спорудах, належить р і з н и м організаціям, установам або є власністю к о л е к ц і о н е р і в . Однак, незалежно від місця зберігання, вони вважаються всенародним надбанням, н а ш и м національним багатством і т о м у н е о д м і н н о підлягають д е р ж а в н о м у обліку. Щ о д о колишніх культових споруд, то тут у ж е завершено перший етап: складено п е р е л і к 17 тисяч р у х о м и х пам'яток. Слід здійснити і наступний к р о к — завести наукові паспорти на обліковані цінності. П о к и що цю р о б о т у ведуть надто повільно. її п р и с к о р е н н я вимагає спільних зусиль м у з е й н и к і в , активістів товариства о х о р о н и п а м ' я т о к історії та культури. До речі, У к р а ї н с ь к е правління ц ь о г о товариства д о з в о л и л о с в о ї м обласним о р г а н і з а ц і я м фінансувати експедиції по о б с т е ж е н н ю і обліку пам'яток, р о з м і щ е н и х у колишніх культових спорудах.

ПАМ'ЯТІ

СМРБИ МУЗЕЙНІ З Не м о ж н а погодитися і з п р а к т и к о ю , коли при створенні нових музеїв найкращі п р и м і щ е н н я відводять під е к с п о з и ц і ї , виставочні зали, навіть робочі кабінети, а ф о н д о с х о в и щ а м лишають горища і підвали. Ось чому після обладнання нової е к с п о з и ц і ї охоче показують експозиційні зали, с о р о м ' я з л и в о обходячи фондосховища, де не тільки не д о т р и м у ю т ь с я елементарних р е ж и м і в , а й часто-густо зовсім не систематизують експонати. За таких умов, ясна річ, недалеко до їх псування, а часом і повного руйнування. Таке сталося в х у д о ж н ь о м у відділі Волинського краєзнавчого м у з е ю . Великі перепади температур, висока — до 90 процентів — вологість згубно вплинули на картини, внаслідок ч о г о деякі з реставрованих творів довелося повернути на відновлення. В аварійному п р и м і щ е н н і С л о в ' я н с ь к о г о краєзнавчого, у р а ж е н о м у г р и б к о м , виявлено 200 зіпсованих предметів. У таких же умовах знаходяться фонди К і р о в о г р а д с ь к о г о краєзнавчого, Д о н е ц ь к о г о х у д о ж н ь о г о музеїв. Тут потрібні такі п р и м і щ е н н я , де б експонати не лише д о б р е зберігалися, а й були в і д к р и т і для ш и р о к о г о огляду, стали своєрідним п р о д о в ж е н н я м д і ю ч и х експозицій. Саме цього вимагає нова інструкція по обліку і з б е р е ж е н н ю фондів. На сьогодні додаткових приміщень для ф о н д о с х о в и щ п о т р е б у ю т ь 30 музеїв республіки... Поки що п р о б л е м н о ю лишається й о х о р о н а к о л е к ц і й , хоч і тут не бракує ані чітких вимог, ні відповідних р е к о м е н д а ц і й . Ш к о д а лише, що їх не п о в с ю д н о і не з а в ж д и д о т р и м у ю т ь с я . С к а ж і м о , в О д е с ь к о м у л і т е р а т у р н о - м е м о р і а л ь н о м у музеї О. С. Пушкіна — відділі історико-краєзнавчого — через таку « д р і б н и ц ю » , як зіпсований замок, двері тривалий час... зав'язували м о т у з к о ю . Відділ не був обладнаний о х о р о н н о - п о ж е ж н о ю сигналізацією, хоча у р о з м і щ е н о м у в ц ь о м у ж б у д и н к у і н ш о м у м у з е ї така сигналізація діяла. Винні, як і належить, були покарані. Але цей ганебний випадок має стати у р о к о м для тих, хто не дотримується елементарних правил о х о р о н и цінностей. Необхідно підвищити в и м о г и і до професіональної к о м п е тентності кадрів. Не м о ж н а допускати, щоб, наприклад, на посаду головного хранителя чи і н ш о г о працівника фондів призначалися люди без н а л е ж н о г о стажу р о б о т и або такі, що не п р о й ш л и спеціальної підготовки по о б л і к у і з б е р е ж е н н ю цінностей. В основі добору і розстановки кадрів повинні бути дисциплінованість, професіональна етика, обстановка високої взаємної вимогливості. Тільки на користь справі будуть в п р о в а д ж е н н я р е к о м е н д о в а н о ї свого часу М і н і с т е р с т в о м атестації працівників фондів, перехід до к о н к у р с н о г о з а м і щ е н н я посад д и р е к т о р і в м у з е ї в , їх заступників по науці, головних хранителів, завідуючих відділами. Поліпшення н а у к о в о - ф о н д о в о ї роботи, наведення д е р ж а в н о г о порядку в обліку цінностей о р г а н і ч н о зв'язані з я к н а й ш и р ш и м використанням зібрань. Нині ж по країні, в т о м у числі і в нашій республіці, в с е р е д н ь о м у експонується лише 11 процентів колекцій. Навіть якщо врахувати використання фондових матеріалів у лекційній, науковій р о б о т і , пропаганду їх засобами к і н о і телебачення, ця цифра зросте хіба що на дві-три одиниці. В о к р е м и х закладах М и к о л а ї в с ь к о ї , К р и м с ь к о ї , С у м с ь к о ї областей показник експонування к о л е к ц і й взагалі не перевищує п'ятивосьми процентів. Без творчого ставлення до справи становища не виправити. Треба повсюдно швидше перетворювати сумнівної ваги « м у з е ї сундуки» на «музеї-вітрини», на повну силу використовувати колекції з виховною, н а у к о в о ю м е т о ю . Прикладів тут не бракує. У Переяславі-Хмельницькому на Київщині недавно в і д к р и т о новий, у ж е п'ятнадцятий м у з е й . Зроблено це завдяки активній збиральницькій р о б о т і ентузіастів на базі унікальної к о л е к ц і ї місцевого і с т о р и ч н о г о м у з е ю ( д и р е к т о р М. І. С і к о р с ь к и й ) в рамках так званого м у з е й н о г о об'єднання. Ніхто не давав вказівок «зверху» про створення нових музеїв. їх поява — логічний результат творчих п о ш у к і в закоханих у свою роботу л ю д е й . У рік ю в і л е ю Великого Жовтня музеї республіки р о з ш и р и л и експозиції, присвячені цій в і к о п о м н і й даті, д о п о в н ю ю т ь їх матеріалами про великі р е в о л ю ц і й н і перетворення, які нині відбуваються в країні. Слід т а к о ж п о в с ю д н о завершити створення залів д р у ж б и народів СРСР; відкрити в усіх х у д о ж н і х музеях розділи радянського багатонаціонального мистецтва; посилити роботу по організації виставок, налагодити о б м і н ними м і ж областями, с о ю з н и м и республіками. Ця копітка робота вимагає високої творчої напруги. А л е ж хіба не в цьому і полягає її одухотвореність? А д ж е йдеться п р о з б е р е ж е н н я і збагачення скарбниці унікальних пам'яток історії і культури нашого народу. С. начальник Міністерства

ЧАЙКОВСЬКИЙ, відділу культури

музеїв УРСР.

КОЛЕКЦІЇ,

ЯКІ

СТАЛИ

...БОКСУ Увесь свій вільний час житель Риги Ілгоніс Урстиньш, суддя всесоюзної категорії з боксу, присвячує цьому виду спорту. Знайомлячись із зібраною ним колекцією, глядачі на прикладі боксу простежують шлях радянського спорту від невідомості до світових вершин. На стінах квартири І. Урстиньша — афіші, вимпели, медалі, жетони і значки різних чемпіонатів, пам'ятні сувеніри, вручені представникам нашої країни. Привертає увагу кольорова афіша одного з перших у Латвії змагань з боксу в 20-х роках, а також маленька: про Олімпійські ігри 1912 року. Це була перша Олімпіада, в якій брали масову участь спортсмени Росії. В альбомах зібрано сотні фотографій, на яких зафіксовано гострі моменти на рингу. Понад триста книг, ще більше — вирізок із газет і журналів про цей мужній вид спорту представлено в бібліотеці музею. Нині в колекції налічується близько ЗО тисяч експонатів.

...СКОВОРІДОК Коли п'ятнадцять років тому жителю міста Губкіна Бєлгородської області О. Лежаку подарували сковорідку, він і подумати не міг, що цей предмет хатнього вжитку дасть початок його зібранню. Сковорідка та виявилася незвичайною — зі спеціальним пристроєм для регулювання температури і свистком, який сповіщав про готовність їжі. Саме з того часу Олександр Митрофанович і зайнявся колекціонуванням. Тепер у нього близько п'ятдесяти сковорідок найрізноманітніших форм. Збираючи кухонне приладдя, його господар одночасно вивчає секрети кулінарного мистецтва.

...ДОРОЖНЬОГО ПОБУТУ Більш як півстоліття збирав Олександр Миколайович Лазаренко різні предмети дорожнього побуту. Розповідав про них студентам Київського автодорожнього інституту, де багато років працював викладачем, влаштовував виставки, а вийшовши на пенсію, проявив

МУЗЕЯМИ

не тільки ентузіазм і наполегливість, а й величезну енергію для створення музею. В колекції О. М. Лазаренка — деталі старовинних кінних екіпажів, їх фотографії, малюнки, описи, макети і моделі, кінська збруя. Серед рідкісних експонатів можна назвати «Карту поштових трактів Росії» за 1796 рік, Указ 1832 року «Про заборону ямщикам об'їжджати міські застави». Незвичайний музей розташований на Поштовій площі столиці України, поряд з річковим вокзалом.

...КУЛІНАРНИХ СЕКРЕТІВ П'ятсот страв узбецької національної кухні зібрав і описав доцент Ташкентського державного університету К. Махмудов. Увесь свій вільний час він присвячує вивченню кулінарії рідного краю і вважає, що це мистецтво — невід'ємна частина культури народу. Серед зібраних рецептів є дуже рідкісні, практично забуті, розшукані Карімом Махмудовичем в архівах, під час етнографічних експедицій. «Коник» Махмудова — плов. Навіть найкращі спеціалісти кулінарної справи знають щонайбільше три десятки різновидів узбецького плову. Махмудов знайшов і детально описав рецептуру шістдесяти варіантів!

— На це у мене пішло всього десять років,— каже Карім Махмудович. — А я припускаю, що колись в узбецьких сім'ях — зрозуміло, в різних етнографічних регіонах краю — володіли секретами ста технологій приготування плову. Отже, пошук колекційного матеріалу триває.

ЖЕРЕ/IK КНИЖКОВІ

КОЛЕКЦІЇ,

ЯКІ

СТАЛИ

МУЗЕЯМИ

...САМОВАРІВ

...ЦЕГЛИ

Кожен експонат цієї дивовижної колекції по-своєму оригінальний, неповторний. Один нагадує формою барило, інші схожі на глечики, груші, жолуді, а ось — точнісінький півень. Але все це — самовари, їх зібрав інженер-механік Архангельського лісопильнообробного комбінату В. Латкін. Роздивляючись один із них, який виблискує вогненною міддю, навіть не припустиш, що його вік уже давно перевалив за сотню років. А л е клеймо свідчить: виготовлений у 1863-му. Більшість посудин, перш ніж потрапити до Латкіна, довго служили своїм господарям і через непридатність стали непотрібні. Однак ентузіаст не тільки реставрував самовари, а й дав їм друге життя.

Безмежна фантазія шукачів незвичайного. Скажімо, Безіл Сеффер, житель міста Дженсон-Сіті (штат Теннесі, С І Л А ) , збирає... цеглини. Він захоплюється цим уже двадцять років і вважає, що його колекція — найбільша і найрізноманітніша в світі. У музеї цеглини, яким завідує" Б. Сеффер, є камені часів Римської імперії і з Великої китайської стіни. Окраса зібрання — цеглина, що була баластом на знаменитому « М е й флауері» — кораблі, котрий доставив у Новий Світ «отцівпілігримів». Господар колекції реєструє всі свої вилазки: його записи свідчать, що в пошуках будівельних каменів він здійснив подорож загальною довжиною в сто тисяч миль. Це чотири рази по екватору.

...БДЖІЛЬНИЦТВА

...ЛОЖОК

Старовинні борті, дуплянки, сучасні вулики, що нагадують казкові будиночки, можна побачити на пасіці М. І. Олійнича. її господар живе в Слободі Дашковецькій неподалік од Вінниці. Адреса його добре знайома бджолярам багатьох областей республіки. Сюди приїжджають вивчати секрети медозбору. І, звичайно ж, усі хочуть побачити унікальну колекцію вуликів, яких тут близько 70. За допомогою обласної контори бджільництва Микола Іванович перетворив пасіку на музей.

Колекціонування дерев'яних ложок — хобі Іоанна Г у цуя з румунського міста Кимпулунг-Молдовенеск. Його зібрання налічує 5130 експонатів не тільки з різних куточків Румунії, а й багатьох інших країн. Т у т можна побачити мініатюрні ложечки з срібною інкрустацією і різнокольоровими камінцями, а також величезні дерев'яні черпаки об'ємом 3 — 4 літра.

Щороку значну частину зібраного меду М. І. Олійнич безплатно передає госпіталю інвалідів війни.

...МЕТЕЛИКІВ Рідкісне зібрання, що налічує близько трьох тисяч екземплярів метеликів, є в Казані. Його володар — працівник місцевого об'єднання «Органічний синтез» С. Гордієнко. В домашніх умовах він виводить і вирощує екзотичних комах і випускає їх у ліси Волзько-Камського заповідника. Мріє вивести «аполлона», в пошуках якого пройшов через Клухорський перевал у район Домбаю. Нині колекціонер працює над книгою «Метелики Татарії» з власними майстерно виконаними малюнками і фотографіями.

Майже сто порід деревини стали матеріалом для виготовлення ложок. Колекція цікава також інструментами, за допомогою яких їх роблять. В румунській традиції матеріал цього столового прибора і його малюнок можуть мати символічне значення. Так, зроблений із тисового дерева, він є символом дружби, а якщо подають ложку із зображенням равлика, це означає, що людину просять мовчати та їсти якомога повільніше.

(За

О.

БАКАЄВ.

матеріалами

всесоюзної преси).

ґ

Д

о « к р у г л о г о столу» цього разу запрошені організатори й у ч а с н и к и засідань К и ї в с ь к о г о м і с ь к о г о с у с п і л ь н о - п о л і т и ч н о г о к л у б у «Еврика», щ о діє п р и Ц е н т р а л ь н і й м і с ь к і й б і б л і о т е ц і для ю н а ц т в а і м е н і « М о л о д о ї г в а р д і ї » . У б е с і д і б р а л и участь: Ю. В. Ш А Н І Н — п и с ь м е н н и к ; В. В. І В А Щ Е Н К О — в и к л а д а ч К и ї в с ь к о г о п о л і т е х н і ч н о г о інституту, к е р і в н и к е с т р а д н о г о театру а м а т о р і в (ЕТА) К П І ; B. Ф. Р И Б А Ч Е Н К О — д о ц е н т Н Д І п с и х о л о г і ї АН УРСР, постійний в е д у ч и й к л у б у «Еврика»; Л . І . К О Р С У Н — д и р е к т о р Ц М Б для ю н а ц т в а і м е н і « М о л о д о ї гвардії»; Л. В. С А П О Н — с т а р ш и й б і б л і о т е к а р по м а с о в і й р о б о т і ; 3. М У С А Т О В А — студентка I I I курсу Київського медінституту; C. ЄРЕМЕНКО — студентка I I I курсу Київського педагогічного інституту і н о з е м н и х м о в ; І В. П О П О В ) — с т у д е н т V к у р с у К П І . В. Р И Б А Ч Е Н К О . Сучасні п и с ь м е н н и к и , думається, повинні я к о м о г а е ф е к т и в н і ш е в и к о р и с т а т и надану м о ж л и в і с т ь вільно в и с л о в л ю в а т и свої д у м к и і писати с м і л и в і ш е . Н а ш и м б а г а т ь о м л і т е р а т о р а м н е вистачає с п р а в ж н ь о г о б о л ю , я к и й б и п е р е д а в с я і н ш и м , в р а ж а в уяву читача. Я д у ж е л ю б л ю п о е з і ю Белли А х м а д у ліної, А н д р і я Вознесенського. Але зараз їхні вірші нічим не в р а ж а ю т ь . Ці п и с ь м е н н и к и г р и м і л и в 5 0 — 6 0 — 7 0 - х р о к а х , а к о л и н а к о т и л а с я нова хвиля д е м о к р а т и з а ц і ї суспільства, вона не в и к л и к а л а в них п о в т о р н о г о в и б у х у е н т у з і а з м у . Це стосується і багатьох інших з н а м е н и т о с т е й . П о т р і б н і нові л і д е р и , які б повели за с о б о ю , але п о к и що їх не в и д н о . Читав у « Ю н о с т и » в і р ш і випускників Л і т е р а т у р н о г о інституту. Нічим особливим вони не в р а ж а ю т ь , н е м а в і д к р и т т і в . Я як читач н е з а д о в о л е н и й . Треба, щ о б у талантів була н е л е г к а д о л я . Тоді б вони м о г л и п о - с п р а в ж н ь о м у р о з к р и т и с я , в р а з и т и світ. ВЕДУЧИЙ. Вікторе Ф е д о р о в и ч у , ви говорите лише про російську поезію. А українська? В. Р И Б А Ч Е Н К О . На ж а л ь , я її м е н ш е з н а ю . А л е в и с о к о ц і н у ю творчість Л і н и К о с т е н к о . Ц е геніальна поетеса. В Е Д У Ч И Й . П р и г а д у є т е її р я д к и з к н и г и « Н е п о в т о р н і с т ь » : І то н і ч о г о , що чигали к р у к и , щ о п р о м и н у л о так багато літ. З такого болю і такої муки душа не створить бутафорський плід. Я к р а з її ж и т т я , т в о р ч і с т ь і д а ю т ь сучасний п р и к л а д н е л е г к о ї д о л і і м а к с и м а л ь н о г о р о з к р и т т я таланту. В. Р И Б А Ч Е Н К О . З г о д е н , її т р и в а л и й час ніде не д р у к у в а л и . А л е таких п р и к л а д і в н е б а г а т о . К о м у с ь с в о г о часу з а б р а к л о г р о м а д я н с ь к о ї м у ж н о с т і , і н ш і з н и щ и л и себе с а м о ц е н з у р о ю , л и ш и в ш и ч и т а ч а м л и ш е к і л ь к а ж а р и н від б у р х а ю ч о г о колись п о л у м ' я . Ю . Ш А Н І Н . Т а к о ж ш а н у ю н а й б і л ь ш е Л і н у К о с т е н к о . У нашій республіці, на м о ю д у м к у , це поет н о м е р один. І вимушене м о в ч а н н я п р о т я г о м с т і л ь к о х р о к і в (чи н е парадокс?) н а к о р и с т ь п і ш л о , б о п о т і м стався с п р а в ж н і й п о е т и ч н и й в и б у х : к н и г а «Над б е р е г а м и в і ч н о ї р і к и » , р о м а н у віршах « М а р у с я Чурай», з б і р к а « Н е п о в т о р н і с т ь » з а х о п и л и всіх. «...Поет п р и р о д н и й , як п р и р о д а , од ф а л ь ш і в н ь о г о с л о в о з а б о л и т ь » — ц и м и с л о в а м и вона ч у д о в о х а р а к т е р и з у є і власну т в о р ч і с т ь . Гарна і о с т а н н я її к н и г а — «Сад нетанучих с к у л ь п т у р » . В ній ч и м а л о новаторства у ф о р м і — л е т ю ч і к а т р е н и , в і д н о в л е н н я т а к о г о ж а н р у , як д у м а . А н а й ц і к а в і ш а річ, як на м е н е , — це п о е м а «Сніг у Ф л о р е н ц і ї » , од з м і с т у я к о ї і пішла назва всієї к н и г и .

3. М У С А Т О В А . А м е н і о с т а н н я к н и г а її все ж з а г а л о м здається слабшою од п о п е р е д н ь о ї , де буквально к о ж е н вірш чимось в р а ж а в . Тут є в ж е і « п р о х і д н і » . В. П О П О В . Ну, с п р о б у й все ж и т т я — на в и с о к і й ноті... Н е л е г к о . Ц е н е м о ж л и в о навіть для т а к о г о р і в н я . В Е Д У Ч И Й . Товариство, щ о с ь ви н е б а г а т о називаєте сучасних поетів. Певне, м а л о читаєте їх? В. П О П О В . Ви знаєте, не вистачає часу. М е н і , н а п р и к л а д , щ о б читати в і р ш і , п о т р і б н і п е в н и й настрій, д у ш е в н и й н е с п о к і й , л і р и ч н а хвиля. Та н е б а г а т о буває таких хвилин. І н к о л и ч и т а ю х у д о ж н ю л і т е р а т у р у п і д час н у д н и х л е к ц і й . Та т і л ь к и не п о е з і ю . Вона вимагає більшої зосередженості.

3. М У С А Т О В А . А м о ж е , в л ю д с ь к и х д у ш а х д о д а л о с я р а ц і о , а зменшилося емоціо? Л. С А П О Н . Ну, я к щ о це навіть і так, то н е н а д о в г о . П е р е к о н а н а — е п о х а р о м а н т и з м у , хай д е щ о осучаснена і в и д о з м і н е н а , настане, і т о д і н а й к р а щ а п о е з і я зазвучить на п о в е н г о л о с . А л е і з а р а з у к о ж н о г о в д у ш і є л і р и ч н і с т р у н и , п р о с т о де в к о г о вони лишилися неторканими. В Е Д У Ч И Й . На «Евриці» п о б у в а л и у к р а ї н с ь к і п и с ь м е н н и к и . . . Л . К О Р С У Н . Так. М и з у с т р і л и с я з В о л о д и м и р о м Я в о р і в с ь к и м і В о л о д и м и р о м Д р о з д о м . Х о ч у р о з п о в і с т и , як поставилися читачі

Продовжуємо розмову. розпочату

в № 4 , 6 «СК»

Цю бібліотеку та суспільно-політичний клуб «Еврика» обрано для розмови не випадково. Він існує вже десять років, і його найактивніші учасники, які постійно спілкуються з новинками сучасної художньої літератури, уміють цікаво і нестандартно висловлюватись з приводу прочитаного. Крім того, одне із завдань наших бесід — активізувати пропаганду творів нинішніх українських письменників. Заклад, яким керує Л. І. Корсун, одним із перших підтримав починання журналу у такий спосіб — на засідання клубу були запрошені прозаїки В. Дрозд і В. Яворівський. Читачі познайомилися з ними, їм стали ближчими і зрозумілішими духовний світ письменників, їхні тривоги і вболівання. Раніше працівники бібліотеки «привозили» літераторів, як правило, з Москви, Ленінграда, наче забувши, що «під боком» є свої. Взагалі чимало з прочитаного спонукало учасників бесіди замислитися над різними літературними проблемами. до творів, наприклад, останнього. «Самотній вовк», «Спектакль» — це ті речі, з якими виходили на наше культосвітнє училище. Учні сприймали їх важко. А от старші — навпаки, дуже добре. Л ю д и дякували за те, що д о п о м о г л и їм відкрити для себе цього автора. Серед нас, працівників бібліотеки,— а колектив налічує 20 чоловік — є також кілька палких прихильників творчості Дрозда. Та й не всі ще читали. М е н і особисто д у ж е сподобалися «Самотній вовк» і «Спектакль». Вважаю, що це д у ж е сучасні актуальні твори, хоч перший із них написаний давніше. Порушуються питання людської моральності, бачиш світ письменника, митця, пошуки самого себе, творчі муки. Відчувається, що все це глибоко пережите і осмислене. Л. САПОН. Вже давно не пригадую сильніших речей, ніж ці твори. Взагалі, якщо говорити про українську літературу, то подібне пережила тільки після «Виру» Григорія Тютюнника. То було для мене справжнє свято, і зараз я відчуваю щось схоже. Книги Дрозда, особливо «Спектакль», залишили з прочитаного за два останніх роки найглибше враження. Приваблюють динаміка, глибина д у м о к . Бувало,— лише одна фраза, речення незвичайно, по-новому відкривали те, про що автор говорить. «Спектакль» — як крик зраненого серця х у д о ж н и ка, він запам'ятовується неординарним п і д х о д о м до проблеми і несподіваними поворотами с ю ж е т у , свіжістю і образністю мислення. В. ПОПОВ. Я був на зустрічі з Яворівським. Він вражав як особистість. По-перше, цікавий співбесідник, вміє себе подати, по-

друге, здогадуєшся, що він займає високу посаду, але чітко бачиш: це його не сковує, поводиться розкуто, вміє жартувати. Цікавий письменник. Читав його твір про Чорнобиль «Марія з полином у кінці століття», надрукований у шостому номері «Вітчизни» нинішнього року. Про ці події він багато говорив і на зустрічі. Сказав, що вибух на АБС — це трагедія українського народу, рана, яка не скоро загоїться. Це справді так. Письменник сам побував на місці й написав сміливо про пережите. Хоча його твір через оперативність, з я к о ю він писався, втратив дещо в художності і сприймається швидше як інформативний, журналістський Подібно до «Саркофагу» Губарєва.

3. МУСАТОВА. Справді, такі твори мають цінність для нас як очевидців, але і років через двадцять-тридцять, наступним поколінням, теж буде цікаво дізнатись про Чорнобиль, адже у багатьох з нас чимало подробиць зникне з пам'яті і ми не завжди з м о ж е м о розповісти докладно. ВЕДУЧИЙ. А все-таки: ці зустрічі щось дали вам? С. ЄРЕМЕНКО. Безумовно. Я, наприклад, вирішила серйозно взятися за книги українських авторів. Л. САПОН. Д я к у ю ч и зустрічам, які організувала бібліотека, я почала глибше розуміти нашу національну літературу і взагалі проблеми літератури. ВЕДУЧИЙ. І все ж популярність сучасної української літератури ще мала... Л. КОРСУН. Тут кілька причин. По-перше, у ній ще забагато сентименталізму і замало гостроти. Є о к р е м і спалахи, в тому числі й ті, що вже називалися, але їх явно недостатньо. А по-друге — і в цьому і ви, і ми переконалися,— слабка пропаганда кращого з тих набутків, які вже є. Бачите, людина зустрілася з письменни-

>

АНКЕТА Назвіть кращі нові х у д о ж н і книги, видані п р о т я г о м двох останніх років.

1985—1987 рр. видання

Проза

Художня книга українського автора Художній твір радянського письменника 2 «Соціалістична культура» №

12

Поезія

Публіцистика

€

6 к о м , він полонив її уяву, вона почала читати книги даного автора, розповідати про них с в о ї м д р у з я м , ділитися в р а ж е н н я м и , а о т ж е — популяризувати його твори і ту національну літературу, яку він репрезентує. Пропаганда — велика сила, і наше завдання — зробити її якомога я к і с н і ш о ю і вийти на я к о м о г а більшу аудиторію. Тоді ж о д е н вартий уваги х у д о ж н і й твір напевне не пройде повз увагу масового читача, буде рано чи пізно належно оцінений. А к л у б і в майбутньому пропагуватиме такі твори.

3. М У С А Т О В А . Хочу сказати і ось про щ о . В нас у Києві і в багатьох інших містах республіки жахливе становище з у к р а ї н с ь к о ю м о в о ю . Я сама вчилася у російській ш к о л і з у х и л о м до вивчення англійської. М у ш у констатувати, що в м о є м у класі було так: деякі слова знали р о с і й с ь к о ю і а н г л і й с ь к о ю , а р і д н о ю — ні. Як і переважна більшість еариківців, р о з м о в л я ю р о с і й с ь к о ю м о в о ю , нею ведуться і засідання. Все оточення наше — р о с і й с ь к о м о в н е . Ми виросли в цьому оточенні, не ми його ліпили, а нас — у ньому. Більшість киян ставляться нормально до у к р а ї н с ь к о ї мови, але в ж е дещо відсторонено, напівзабули ї ї . Як у Леоніда Кисельова: «Я позабуду все обиды, И вдруг напомнят песню мне На м и л о м и полузабытом, На у к р а и н с к о м языке...» В. РИБАЧЕНКО. Нас о д н о б і ч н о виховували. Вчили любити і поважати братні народи, братні мови. Це, б е з у м о в н о , правильно. Але при цьому не акцентували, що інтернаціоналізм починається з любові до найменшого — до своїх д в о р у , вулиці, міста чи села, республіки, а вже звідти — до всієї країни, планети, а о т ж е , і до народів, які їх населяють. С п р а в ж н ь о м у інтернаціоналістові потрібні глибока національна самосвідомість, знання мови, історії і культури свого народу. Якщо к о ж е н з нас володітиме цим, більше поважатимуть українську літературу і в нас у республіці, і в країні, і в усьому світі. Звичайно, я к щ о і рівень творів наших письменників зросте. Тому хочеться побажати їм б і л ь ш о ї сміливості і заглибленості в п р о б л е м и сьогодення. ВЕДУЧИЙ. А які ж твори із сучасних особливо примітні?

3. М У С А Т О В А . Д у ж е цікавий р о м а н Д у д і н ц е в а «Белые о д е ж ды», надрукований у 1—4 номерах цьогорічної «Невы». В ньому йде мова про сталінські часи, коли чимало інтелігенції було безпідставно репресовано. А в т о р надає можливість «зайти» в історію з ч о р н о г о ходу, куди нас раніше запрошували, як правило, з парадного п і д ' ї з д у . Л. САПОН. Про це ж пише й А м л и н с ь к и й в р о м а н і «Оправдан будет к а ж д ы й час», що публікувався в 10—11 номерах «Юности» минулого р о к у . Л. КОРСУН. І все ж найкращий твір цього р о к у , на мій п о г л я д , — «Дети Арбата» Рибакова. Це 1—3 ц ь о г о р і ч н і н о м е р и « Д р у ж б ы народов». Я була п р и г о л о м ш е н а т а к о ю о г о л е н о ю п р а в д о ю . Здається, що там поставлені всі к р а п к и над «і». І тепер чимало речей стали з р о з у м і л і ш и м и . Сталіна показано не як парадну постать, до якої ми звикли, а як о б р а з літературного й і с т о р и ч н о г о героя. І що найбільше вражає — Рибаков змальовує його ніби зсередини, р о з ш и ф р о в у є к о ж е н порух душі. Решта літературних героїв — т а к о ж надзвичайно яскраві особистості, тому х у д о ж н я цінність твору безсумнівна. Хочеться вірити, що й п р о д о в ж е н н я , обіцяне автором, буде не слабшим.

Що ж іще запам'яталося, як на мій суто читацький смак? Із сильних творів останніх двох-трьох р о к і в назву «Плаху» Айтматова. Д у ж е сподобався твір Сергія Каледіна «Смиренное кладбище». Це п'ятий н о м е р «Нового мира» нинішнього року. Щ о б заінтригувати тих, хто не читав, с к а ж у : в ньому йдеться про ті сторони життя, про які раніше теж не говорилося. І ще дві повісті: Тендрякова «Чистые воды Китежа» і Рибакова «Это мы, господи». У першій ідеться про журналістів, що перебували в полоні негативного соціального замовлення. А д р у га — на воєнну тему. Книга сильна своєю реалістичністю, психологічністю. її м о ж н а порівняти з п р о з о ю Василя Бикова.

B. І В А Щ Е Н К О . Тут не згадано «Зубра» Д. Граніна. Людству конче необхідні такі твори. Ми всі якось здрібніли, з а б ю р о к р а т и зувалися, забули про л ю д с ь к у гідність, про те, що треба бути з у б р а м и , особливо м у ж ч и н а м . А с п р а в ж н і м у ж ч и н и — ті, хто бореться і йде до кінця, до поставленої мети. Герой твору Микола Тимофєєв — о д и н з відомих учених-генетиків. Читаєш, і волосся д и б к и стає, бо відчуваєш: це було насправді. У с в і д о м л ю є ш , що з нами жила людина, п о р у ч з я к о ю с о р о м н о бути пігмеями. Це г і м н праці людській, б е з м е ж н і й залюбленості у свою роботу. ВЕДУЧИЙ. Ну а що запам'яталося з і н о з е м н о ї літератури?

C. ЄРЕМЕНКО. Я вивчаю в інституті іспанську мову, і о д н и м з м о ї х у л ю б л е н и х авторів є Алехо Карпентьєр. Д у ж е подобається його р о м а н «Весна священна». Назву і твір Мігеля Унамуно «Авель Санчес». До речі, читала обидві к н и г и в б л и с к у ч о м у у к р а ї н с ь к о м у перекладі Маргарити Ж е р д и н о в с ь к о ї . Вона працює на рівні кращих р о с і й с ь к о м о в н и х зразків. ВЕДУЧИЙ. Ну що ж, сподіваємось, чергове засідання «Еврики», ц ь о г о разу п р о в е д е н е на сторінках «Соціалістичної культури», д о п о м о ж е нашим читачам краще зорієнтуватись у к н и ж к о в о м у м о р і , глибше пізнати світ д р у к о в а н о г о слова, примусить п о м і р к у вати над п р о б л е м а м и , п о р у ш е н и м и у р о з м о в і . Бесіду вів ЯРОСЛАВ ЧОРНОГУЗ.

ВІД Р Е Д А К Ц І Ї . У планах клубу «Еврика» — нові диспути, зустрічі з цікавими людьми, в тому числі з українськими письменниками Д. Павличком, Ю. Щ е р б а к о м та іншими. Тематичні обрії розмов — якнайширші, і кожна — майже завжди цікава завдяки умілим організації диспутів і пропаганді літератури. А ви, шановні читачі, напишіть нам, які ще новинки вам запам'ятались і хто з сучасних письменників найбільш достойний, на ваш погляд, «Диплома читацьких симпатій» «Соціалістичної культури», поділіться думками з приводу проблем, порушених у бесіді. В результаті зустрічей представників редакції з письменниками, критиками, видавцями, книголюбами, читачами масових бібліотек була в цілому схвалена анкета, що пропонувалася як форма опитування в № 4 «СК». Учасники розмов також висловили свої пропозиції і побажання з приводу останньої. Враховуючи їх, подаємо нашу анкету, просимо її заповнити і надіслати на адресу редакції: 252047, м. Київ-47, вул. Петра Нестерова, 4.

АНКЕТА Назвіть кращі нові художні книги, видані протягом двох останніх років.

1985—1987 рр. видання

Проза

Перекладна х у д о ж н я книга зарубіжного автора

Назвіть свої ім'я, по батькові, прізвище, вік, п р о ф е с і ю

Поезія

Публіцистика

7

ін, признатися' любить оплески, які ще й ще повертають його на сцену,— а чиє серце до них байдуже? І приємно, коли до нього вітаються незнайомі, впізнають і о з и раються вслід. У д о м а давно звикли, що з концертів у сільських клубах повертається далеко за північ... Професіональні артистичні звички, чи не так? Він любить чистоту — бездоганну, стерильну. І точність теж у його характері, без неї не уявляє своєї роботи. Рідні намагаються менше турбувати його у вівторок, четвер і п ' я т н и ц ю : ці дні — о п е р а ц і й н і . Звісно, про медика йдеться...

— Іван Миколайович? — о д р а з у відгукується доктор медицини, професор М. П. Чорнобривий. — Спеціаліст найвищої кваліфікації, високоерудований, з точним чуттям ситуації. Під час о п е р а ц і ї покладаюся на нього, як на себе — працює, м о ж н а сказати, артистично.

— Ковтун? — Заступнику начальника Хмельницького обласного управління культури П. Я. С л о б о д я н ю к у не треба напружувати пам'ять, п р и г а д у ю ч и це прізвище. — На к о н ц е р т і я за нього певний. Артист тонко відчуває а у д и т о р і ю , його слово не тільки висміює, а й р о з к р и в а є проблеми, лікує... Помітили? Про працю — «артистична», а сценічний виступ — «лікує». І характеристики схожі, хоч з о в с і м про різне. Втім, усе це органічно поєднується в о д н і й людині. І анестезіолог-реаніматолог Хмельницької обласної лікарні Іван М и к о лайович Ковтун ніяких п р о т и р і ч у цьому не бачить. Не мучиться питанням, що для нього важливіше — медицина а чи х у д о ж нє слово. Не шкодує, що не став п р о ф е сіональним а к т о р о м . Л ю б и т ь с в о ю р о б о т у . І не уявляє життя без сцени, коли о ч і к у вальна тиша в залі і на ньому сфокусовані десятки, сотні поглядів... Очі... Вони звертаються до нього зусебіч надіями і задавненим б о л е м : «Лікарю...» Він не помічає вицвілих халатів і п і ж а м , не завжди запам'ятовує зоднаковілі у б е з к о лірних палатних кубах обличчя — бачить лиш ці очі і знає, як вірять вони й о м у і його колегам, як сподіваються. Ні, він не х і р у р г , від чиєї майстерності іноді залежить усе. Але без нього сучасна операція н е м о ж л и ва. Колись наркотизатори виконували суто механічні дії, не могли управляти життєво важливими ф у н к ц і я м и о р г а н і з м у — пульсом, диханням, к р о в ' я н и м тиском. Нині це, як і попереднє обстеження, підготовка до операції, як і спостереження за х в о р и м після неї,— о б о в ' я з о к анестезіолога-реаніматолога. Колеги знають: у всьому, що стосується службових о б о в ' я з к і в , Ковтун дисциплінований до педантизму, в и м о г л и вий до прискіпливості.

— Хірург зробив о п е р а ц і ю , помив р у к и і пішов,— каже М. П. Ч о р н о б р и в и й , — а ти, голубе, коли вже став анестезіологом, будь біля х в о р о г о : за все відповідаєш. Іван М и к о л а й о в и ч відчуває душевну рівновагу лише тоді, коли зневіра чи

й острах в очах х в о р о г о з м і н ю ю т ь с я с п о к о є м , упевненістю, сподіванням на к р а ще. й о м у в і д о м о , що це залежить від знань, уміння, самовідданості лікарів, м е д сестер. І ще він п е р е к о н а н и й : багато, надзвичайно багато важить слово. Просто слово. Що в м е д и ц и н і воно іноді важить не менше, а то й більше, н і ж препарати, апарати й навіть р у к и х і р у р г а , — слово, яке н а р о д ж у є упевненість, вселяє бадьорість, з ц і л ю є душі. Він д у ж е покладається на слово — м о ж е , тому так часто саме до нього звертають свої погляди хворі, готові відтанути і повеселішати у відповідь на його ж а р т и , д о б р о з и ч л и в е кепкування. Готові повірити. Вірить йому і глядачевий зал, цьому з вигляду с е р й о з н о м у х у д о р л я в о м у чоловіку в с т р о г о м у к о с т ю м і , який виступає з г у м о р е с к а м и . Сам Ковтун у ж е й не відає, чи то його весела вдача зумовила сценічне амплуа, чи те, що й о м у найбільше до в п о д о б и читати г у м о р е с к и , впливає тепер на характер. А м о ж л и в о , все від того, що

перша п'єса, в якій він грав,— «Сватання на Гончарівці». У п о в о є н н о м у тернопільському селі Заліссі д р а м г у р т к і в ц і були л ю д ь м и п о м і т н и м и , а поява на сцені х у д е н ь к о г о чотирнадцятилітнього підлітка супроводжувалась ш у м о м у залі: «Та це ж гуцулів хлопець! Животи р в а т и м е м від сміху, от артист!» Гуцули — тому, що на початку тимчасової фашистської о к у п а ц і ї їхня сім'я переселилася с ю д и з І в а н о - Ф р а н к і в щ и н и : там батькові, к о л г о с п н о м у активісту, загрожувала смерть. У цьому прізвиську ніби й нічого о б р а з л и в о г о , та все ж було п р и к р о хлопчині: наче в і д о к р е м л ю в а л о його од ровесників, створювало стіну навколо «чужака». Сцена знищила цю р і з н и ц ю , зріднила Івана з залом, люди із Залісся стали б л и з ь к и м и — їх поєднало мистецтво. З г о д о м він не раз дивуватиметься, як за г о д и н у - д р у г у концерту чи вистави змінюється аудиторія: люди, які прийшли к о ж е н сам по собі, л ю д и р і з н о г о віку, професій і смаків поступово стають о д н о д у м ц я м и , р а з о м схвалюючи чи ігно-

НК НКШІИ ОБКЖ4ИНЦІ

З руючи сценічні виступи, спільно й одночасно відгукуючись на те, що особливо схвилювало. Завдяки своєму амплуа Ковтун відчуває контакт із залом особливо. Його любов — Павло Глазовий, гуморист унікальний, «приречений» на успіх. Читаючи на концертах його твори, Іван Миколайович намагається донести до глядачів неповторну гру слів, розсипи дотепної народної мудрості, прагне викликати не тільки сміх — захоплення широтою душі народу, невичерпністю його таланту. Це ж якою життєвою силою повинен бути наділений народ, здатний у горі й біді так щиро сміятися, а в добрі та благополуччі — не втратити вміння самокритично оцінити себе, покепкувати над собою?! Виступаючи, Ковтун завжди має надію: м о ж е , хоч хтось, відсміявшись, здогадається: це ж і про нього? Власне, для цього він і виступає: сміх, вважає, очищає душі. Готується до виступу д у ж е старанно. Нову гумореску записує на магнітофонну плівку — кілька варіантів, потім прослуховує, щось змінює, вдосконалює, і знову, й знов... «Приймає» новинку авторитетне і вимогливе ж ю р і — дружина й донька. З д р у ж и н о ю , тоді ще чернівецькою студенткою-філологинею Л і д о ю , майбутній медик Іван Ковтун познайомився теж під час концерту. Тож і не дивно, що всі ці р о к и вона завжди розуміє і сприймає як належне чоловікову зайнятість після роботи, хоч це захоплення, звісна річ, відриває його від сім'ї і взамін ніяких «благ» не приносить. Втім, чому ж ні? Діти, Лариса й Ігор, змалечку виростали в атмосфері поваги до народної творчості, проймалися чарами музики та поезії, речі не закривали для них широких горизонтів духовності — хіба це не благо? Л ю б о в до мистецтва була невід'ємною частиною їхнього духовного змужніння: дочка кохається в х у д о ж н ь о м у слові, любить декламувати, син закінчив х у д о ж н ю школу. Це неминуче впливало на формування особистості, збагачувало і сповнювало гармонією і внутрішній, і навколишній світ. Тож хіба не найбільше благо для батька — взаєморозуміння з дітьми? Власне, взаєморозуміння потрібне всюди. З колегами, хворими, глядачами. Ковтун завжди «обкатує» нові твори на вечорах, концертах в обласній лікарні. Це дуже складно — володіти увагою людей, які знають тебе і бачать на сцені вже не перший десяток літ. Подумати тільки: за цей час змінилися течії і напрями на естраді, забулись популярні у всій країні виконавці, спалахнули нові імена,— а тут, на роботі. Ковтун незмінно веде вечори відпочинку і так само йому аплодують за гуморески. Правда, минули часи, коли він співав дуетом з медсестрою Л. М. Д і новською, з лікарем Д. Я. Галкою — а як захоплено приймали їх! На фестивалях, оглядах, конкурсах високих рангів удостоювали лауреатських звань, дипломів і грамот. Колеги й досі згадують улюблені пісні з їхнього репертуару, та нині вже аплодують ансамблю «Віта», солістці Людмилі Буднецькій, вокальній жіночій групі, хору. Так, і на їхній сцені змінюються покоління і колишні учасники х у д о ж н ь о ї самодіяльності, без яких у лікарні не могли уявити ж о д н о г о концерту, поступово відвикають од залаштункових хвилювань і підтримують молодих гарячими оплесками із залу. А Ковтуну там не сидиться. У ж е й спро-

бував зробити скидку на свій вік — все ж таки за п'ятдесят! — попросив, щоб його не обирали в п р о ф к о м , де п'ятнадцять років відповідав за розвиток х у д о ж н ь о ї самодіяльності. Однак м е н ш відповідальним себе не відчуває: так само організовує п о ї з д к и з концертами в підшефні господарства, готує вечори, виходить на сцену. Почувається під світлом рампи вільно й розкуто в ролі конферансьє, виконавця сатиричних куплетів, читця-гу мориста. Його імпровізації невимушені, експромти завжди доречні. За цією легкістю — детально продумані програми. А м а т о р неодмінно дбає про тематичну спрямованість виступів, спеціально готує нові твори для к о ж н о ї аудиторії — на к о н ф е р е н ц і ю хірургів, с к а ж і м о , чи до концерту для колгоспників. Час у ж е й пожинати лаври, чи не правда? Ш и р о к и й репертуар, відпрацьована техніка, роками набутий авторитет... Виступи на БАМІ, перед болгарськими побратимами, на Тамбовщині, участь у телетурнірі «Сонячні кларнети», постійна «прописка» на міській, обласній сценах — і це не тимчасова популярність, а стале визнання, щорічне підтвердження майстерності. М о ж н а стати таким собі солідним «метром». А Ковтун не втримується, щоб на черговому вечорі не «пройтися» по ремонтниках, не згадати інші наболілі для лікарні питання: хай хтось кривиться, але ж — на користь справі. І не м о ж е цей чоловік бути в ролі спостерігача, коли готується конкурс на кращого за професією, вечір «Нумо, дівчата!», святковий концерт. Йому болить, коли бачить у декого з молодих працівників цілковиту байдужість до громадських справ, і словом, і д і л о м розворушує, згуртовує їх. От у ж е знову загорівся: створити б ансамбль народних інструментів... Такій невтримній молодій енергії, творчій с п р о м о ж н о с т і виношувати і втілювати ідеї одні заздрять, інші дивуються. Є, певно, й такі, що не схвалюють. Колеги знають: Ковтун, звісно, чоловік не ідеальний. Хоч визнають, що, попри критичну «кусючість» свого улюбленого жанру, він і на сцені, і в житті прагне не принизити людину. Висміяти вади — так. Але гідність людську — зберегти. Тим-то й б е р е ж е він так свою гідність — майстерного професіонала на службі, та й на сцені теж, хоч і йменується аматор о м — любителем, отже. Втім, любитель — від слова «любити». І через те, що любов справжня, пронесена крізь багато літ, не хочеться мені доповнювати цей портрет якимись зауваженнями чи згадками про недоліки. Вони, напевне ж, є, що вдієш. Ковтун, мабуть, усміхнеться на це і відбудеться ф р а з о ю : «Мистецтво вимагає жертв». Так, вимагає мистецтво і часу, і нервів, і зусиль м о з к у , й праці рук. Це, з р о з у м і л о , коли йдеться про людей мистецтва, професіоналів. Та нам з вами, вихованим за радянської доби, близьке й прагнення людей зовсім інших професій — від верстата, поля, кульмана — жити в мистецтві, розуміти його і дарувати людям. Уміння це не приходить само с о б о ю , воно народжується в праці, виростає з відданості, вимагає любові — глибокої, вірної, на все життя. С. м.

Хмельницький.

КАБАЧИНСЬКА.

ПОРІДИШ

ДУШЕЮ Виставка досягнень народного господарства нашої республіки. В рамках д р у г о г о Всесоюзного фестивалю народної творчості 70-річчю Великого Жовтня звітують самодіяльні колективи Івано-Франківщини. Ось у виконанні оркестру народних інструментів Косівського РБК, яким керує Д. Ф. Біланюк, звучать колоритні мелодії Прикарпаття. І раптом виходить вона — народна артистка СРСР Марія Стеф'юк, професіональна співачка, і виконує раз о м зі своїми земляками-аматорами пісні рідної Гуцульщини — «Глибока кирниця» і «А я знаю, що гріх маю». З яким захватом й ентузіазмом зустріли її люди! «Це ж наша Марійка, прийшла, не забула!» — чулося навколо. А вона стояла серед них — усміхнена і радісна, така проста і така чарівна, навіки поріднена д у ш е ю зі своєю неповторною батьківщиною. Якщо відверто — небагато було у серпні — вересні на ВДНГ відомих професіональних співаків, акторів, які хоча б своєю присутністю підтримали самодіяльних митців рідної області. Сама р о д о м із села Рожнева Косівського району, Марія Стеф'юк щасливо поєднала в собі талант і працелюбність. З юних років до всього привчалась: допомагала матері пасти корову, косила, скородила, на городі трудилася, вишивала. І все робила співаючи. Виливала свою душу горам, розлогим полонинам, с т р і м к и м потокам. І природа наділила молоду гуцулку добротою, простотою в поводженні, сріблястим колоратурним сопрано. Але його ще треба було вдосконалювати. її становлення починалося у Снятинському культосвітньому училищі. На все життя запам'ятала тамтешніх педагогів: Ю. В. Дзюбановича і А. І. Лисенка, котрі навчали культури співу, давали знання з музичної літератури. їхні зусилля не пропали марно: з г о д о м у Києві на Республіканському фестивалі самодіяльного мистецтва, присвяченому 50-річчю Великого Жовтня, Марія Стеф'юк здобула золоту медаль і звання лауреата. її помітили. Незабаром почалося навчання в Київській державній консерваторії імені П. і. Чайковського у класі заслуженої артистки УРСР Н. Й. Захарченко. Під керівництвом талановитого педагога Марія наполегливо шліфувала вокальну майстерність, вивчала вітчизняну і заруб і ж н у оперову класику. Після закінчення вузу ось у ж е майже п'ятнадцять літ співає на сцені Державного академічного театру опери та балету УРСР імені Т. Г. Шевченка.

ІІ і'И

бнинтэтбфсО» Є

9 Учні Косівського технікуму народних художніх промислів Ігор Жирулик та Степан Луці в оволодівають секретами різьбярства.

КРЛСЛ З ПРИРОДИ

З а х о п л е н н я й повагу в и к л и к а ю т ь л ю д и , які с в о є ю п р а ц е ю зберігають і п р и м н о ж у ю т ь красуДо таки* належить і Олексій Григорович Соломченко — організатор м у з е ю при технікумі народних художніх промислів і м е н і В. І. Касіяна у К о с о в і на Івано-Франківщині. М у з е й репрезентує чималу к о л е к ц і ю робіт к о с і в с ь к и х р і з ь б я р і в , г а п т у вальниць, ткаль, г о н ч а р і в , к а р б у вальників, т р а д и ц і ї яких с я г а ю т ь ще е п о х и К и ї в с ь к о ї Русі. А с е к рет їхньої творчості «простий» — вони вчаться бачити к р а сиве у п р а щ у р і в , к о т р і , як в і д о м о , вчилися ц ь о г о у П р и р о д и . Прекрасне мистецтво косівчан несе л ю д я м радість. К. Б О Б Р И Щ Е В . Фото

автора. Ліплення з глини — один предметів технікуму.

І весь час о д е р ж и м о п р а ц ю є . Результат: на 36-му р о ц і ж и т т я у д о с т о є н а н а й в и щ о г о м и с т е ц ь к о г о звання — нар о д н о ї а р т и с т к и СРСР, к і л ь к а р о к і в т о м у з н е а б и я к и м у с п і х о м виступала в М і л а н і у з н а м е н и т о м у «Ла Скала», де співала п а р т і ю Парасі в « С о р о ч и н с ь к о м у я р м а р к у » М . М у с о р г с ь к о г о . Після незрівнянної Соломії Крушельницької ніхто з у к р а ї н с ь к и х к о л о р а т у р не був у д о с т о є н и й честі р е п р е з е н т у в а т и м и стецтво н а ш о ї р е с п у б л і к и в Італії. Ч и м а л о світу о б ' ї з д и л а а к т о р к а . Була у С Ш А , Канаді, Ф р а н ц і ї , на К у б і , в ' А в с т р а л і ї , Новій З е л а н д і ї . І с к р і з ь несла л ю д я м в и т о н ч е н е м и с т е ц т в о співочої України, її неповторний колорит. М а р і я С т е ф ' ю к створила б л и з ь к о 5 «Соціалістична

культура»

№

12

двадцяти оперних партій в українській, р о с і й с ь к і й та з а р у б і ж н і й к л а с и ц і . Найвід о м і ш і : Віолетта і Д ж і л ь д а в «Травіаті» і « Р і г о л е т т о » Д ж . Верді, Л е й л а в « Л о в цях п е р л и н » Ж. Бізе, А н т о н і д а в « І в а н і С у с а н і н і » М. Г л і н к и , М и л у ш а в «Ярославі М у д р о м у » Г . М а й б о р о д и , Л ю ч і я в « Л ю ч і ї ді Л а м м е р м у р » Г. Д о н і ц е т т і та ін. У с о л ь н и х к о н ц е р т а х співачка в и к о н у є твори вітчизняних і зарубіжних к о м п о зиторів, класику і, безперечно, народні пісні, б е з яких просто неможливо уявити т в о р ч і с т ь М . С т е ф ' ю к . А к т о р с ь к а м а й с т е р н і с т ь у неї о р г а нічно поєднується з виконавською. А р т и с т к а сама вміє д и в у в а т и с я і д и в у є інших г л и б и н о ю проникнення в о б р а з

з

профілюючих

героїні, своєрідним і неповторним його трактуванням. О д н а к о в о сильно відчуваєш т р а г е д і ю з р а д ж е н и х к о х а н и м и Д ж і л ь д и в «Ріголетто» і м о л о д о ї селянки в н а р о д н і й пісні « Ч о т и р и воли пасу я». Творчість М а р і ї С т е ф ' ю к — п р е к р а с не д е р е в о , в и р о щ е н е у н е в ' я н у ч о м у саду м и с т е ц т в а й н а п о є н е н е в и ч е р п н и м и н а р о д н и м и д ж е р е л а м и . Т о ж хай і далі в о н о р о с т е і розвивається, д а р у ю ч и л ю д я м ч у д о в і п і с е н н і плоди. А р с е н ЧИГИРИНЕЦЬ.

ю

ЗООТІ МОЧІ

ПАМ'ЯТАЄ СОЛДАТСЬКЕ

поле

З а л і с о с м у г о ю вигрівались п ш е ниці. Вони стелились аж за о б р і й , і здавалось — д о в к і л не існувало н і я к и х барв, о к р і м цих ж о в т а в и х .

— На ц ь о м у м і с ц і , — м о в и в у зад у м і г о л о в а к о л г о с п у «Родина» Василь К а р п о в и ч Васильченко,— в р о к и війни т о ч и л и с я з а п е к л і б о ї з ф а ш и с т а м и . Н е м а л о п о л я г л о наших. З тих п і р п о л е н а з и в а є м о с о л д а т с ь к и м і за т р а д и ц і є ю к о л о с ки нового в р о ж а ю кладемо на братську могилу. ...Несемо букети п ш е н и ч н о г о к о л о с с я і синіх в о л о ш о к д о м е м о ріалу Слави, над м о г и л ь н и м и п л и тами я к о г о височить с к о р б о т н а постать ж і н к и - м а т е р і . А п о р я д на п'єдесталі — танк Т-34. Й о г о р о з ш у к а л и ч е р в о н і с л і д о п и т и в плавнях річки Бурти, і тепер він о х о р о н я є в і ч н и й с п о к і й 517 в о ї н і в , що п о л я г л и в боях за О х м а т і в . Мальовничою красою, добробут о м з у с т р і ч а є г о с т е й село. З а г о ї л о рани, р о з р о с л о с я . Б у д у ю т ь с я хати, р о с т у т ь діти. З а х о д и м о д о к р а с у н і школи. Днями якраз пройшли рясні д о щ і , і на п р и ш к і л ь н и х д і л я н к а х п о р а л и с я учні.

— Здрастуй, плем'я м о л о д е ! — поздоровався з юними Василь Карпович.

— Здрастуйте! Добридень! — посипались у в і д п о в і д ь п р и в і т а н н я .

— Як працюється?

— У д а р н о , Василю К а р п о в и ч у !

— Ц і к а в о , дівчатка, к и м би хоті-

л и т р у д и т и с ь після з а к і н ч е н н я ш к о ли? — д о п и т у в а в с я голова.

— Л а р и с а , Валя і я — о п е р а т о р а м и на п т а х о ф а б р и ц і . Світлана й А л л а — о п е р а т о р а м и на ф е р м і , — за всіх відповіла Наталка Недобой.

— А Таня й Анатолій?

— Толя х о ч е б у т и а р т и с т о м ! — д о л и н у в веселий г о л о с і з г у р т у .

— Чудово. Будемо всім селом г о р д и т и с я , але п о с л у х а й т е л е г е н ДУБуло у ч о л о в і к а ч е т в е р о синів. К о л и в о н и в и р о с л и і настала п о р а вибирати д о р о г у в самостійне ж и т тя, б а т ь к о звелів к о ж н о м у з р у б а т и по д е р е в и н і й з р о б и т и з неї те, що вміє. О д и н зрубав дуба й з р о б и в із нього соху. Д р у г и й викресав вог о н ь , р о з к л а в багаття й викував із заліза п л у г . Т р е т і й з м а й с т р у в а в л у к і стріли. А четвертий вистругав голосну сопілку.

— Т е п е р м е н і з р о з у м і л о , хто з вас стане о р а ч е м , хто — к о в а л е м , хто — в о ї н о м , а хто — с п і в ц е м , — мовив батько. Сини хотіли було приступити до с в о є ї у л ю б л е н о ї р о б о т и , але батько з у п и н и в їх і сказав: — Хай с п о ч а т к у в о ї н з о р е п о л е , аби д о б р е знав, щ о й о м у д о в е д е т ь ся о х о р о н я т и . О р а ч і коваль п о стоять на п о с т у . В г р і з н и й час їм т а к о ж п о т р і б н і пильність і відвага воїна. А с п і в е ц ь , п е р ш н і ж заспівати, нехай п о с т о ї т ь на чатах, з р о б и т ь стріли і плуги, п о о р е з е м л ю — тільки тоді його пісня б у д е близька й зрозуміла хліборобу, ковалю, воїну... С л у х а ю ч и р о з м о в у Василя К а р повича з дітьми, згадую його д а в н ю п р и с т р а с т ь і з а п и т у ю , чи збулися юнацькі м р і ї .

— Мабуть, збулися,— усміхається. — Тоді м е н і д у ж е х о т і л о с я бути бригадиром садово-го-

р о д н ь о ї б р и г а д и і... м у з и к а н т о м . Чому саме таке поєднання професій? ...Васильченків б а т ь к о К а р п о Сем е н о в и ч , к о л г о с п н и й б р и г а д и р , був з а к о х а н и й у м у з и к у , ч у д о в о грав на кількох інструментах. Будучи керівником сільського духового орк е с т р у , він п і д г о т у в а в шість г р у п оркестрантів-духовиків для місцевих будинків культури. Дуже л ю б и в і п і с н ю . Він о д и н із тих с п і в а к і в , з яких ще до р е в о л ю ц і ї відомий хоровий диригент і композ и т о р П о р ф и р і й Д е м у ц ь к и й створ и в у О х м а т о в і п е р ш и й на У к р а ї н і с е л я н с ь к и й х о р . Щ о б послухати його, сюди приїздив із сім'єю Микола Лисенко. О с ь з в і д к и у м о л о д о г о Васильч е н к а така л ю б о в д о м у з и к и . ...Над с е л о м в і д ш у м і л и п о в о є н н і весни. З е м л я к и д о в і р и л и Василю Карповичу керівництво місцевим к о л г о с п о м . Ч и м а л о надбали п о п е р е д н и к и , але б а г а т о щ е н е о б х і д н о б у л о й р о б и т и . Щ о н а й п е р ш е нов о о б р а н и й г о л о в а намітив... в і д р о дити пісенні традиції Охматова, його культуру. Бо успіхи е к о н о м і к и вбачав у т і с н о м у з в ' я з к у з п і д н е с е н н я м загальної культури механізаторів, тваринників, рільників... Тож невдовзі поруч зі стареньким клубом засвітив в і к н а сучасний Будинок культури. Щ о б в і д н о в и т и славу о х м а т і в с ь к о г о х о р у , Василь К а р п о в и ч з а п р о сив і з Києва у ч н я П . Д . Д е м у ц ь к о го — д и р и г е н т а М у с і я М о л д а в і н а . Перший концерт аматори підготували до свята 8 - г о Б е р е з н я та р о к о в и н Тараса Ш е в ч е н к а . У п р о г р а м і — п і с н і : «Рідна мати м о я » , «Заповіт», « О й о д н а я, одна...». А як х о р заспівав «Реве та с т о г не...», з д а в а л о с я — не пісня в и р у вала, а р о з б у р х а н и й Д н і п р о вийшов із б е р е г і в і п о к о т и в м о г у т н і хвилі. Співали б а г а т о сучасних пісень, народних — українських, російських, а також з репертуару кол и ш н ь о г о х о р у Д е м у ц ь к о г о . Стільк и п о ч у т т я , т е п л о т и , п р о з о р о ї печалі вкладали в п і с н і , так н і ж н о б р и н і л и д і в о ч і г о л о с и , щ о спів х в и л ю в а в д о сліз. За к о р о т к и й час о х м а т і в с ь к и й х о р став ш и р о к о в і д о м и м л ю б и т е л я м н а р о д н о г о мистецтва. Його п о с т і й н о з а п р о ш у ю т ь на фестивалі і свята в Ж а ш к і в , Ч е р к а с и , інші м і с т а і села о б л а с т і .

— Достаток, який утвердився в сім'ях о х м а т і в ц і в , — не самоціль,— к а ж е голова. — Матеріальн е б л а г о п о л у ч ч я має б у т и н е р о з р и в н е з д у х о в н и м б а г а т с т в о м . Ми

поставили п е р е д с о б о ю м е т у : залучити м о л о д ь д о р е г у л я р н и х з а н я т ь спортом, художньою, творчістю, зробити це життєвою потребою земляків. Якщо раніше колективи механізаторів, тваринників, рільників змагалися тільки за д о с я г н е н н я високих показників у в и р о б н и ч и х справах, т о н и н і с у п е р н и ц т в о о х о п л ю є і сферу культури. Колгосп вирощує не лише врожаї — насамперед тут ростять людину з високою свідомістю, г а р н и м естетичним с м а к о м . Голова називає і м е н а к о л г о с п н и к і в , я к и м и гордиться господарство. Це чудові трудівники й активні учасники художньої самодіяльності Дмитро О л і й н и к , М а р і я Д з ю б а , О л е н а Баб і й , Галина З а б у д с ь к а , Іван З а б у д с ь к и й , Ніна М а х и н я , Іван Д р о б о т е н к о , Д м и т р о П о х и л е н к о . . . Вони та багато інших к о л г о с п н и к і в у м і ю т ь працювати, л ю б л я т ь співати. ї х н і п о р т р е т и — н а Д о ш ц і п о шани колгоспу, їхні ф о т о побачите і на м у з е й н и х стендах, де в і д о б р а ж е н о к у л ь т у р у села. На одній з фотографій — засновник охматівського хору Порфирій Д е м у ц ь к и й , на д р у г і й — він з М и к о л о ю Л и с е н к о м у колі рідних і друзів. Знімок зроблено, коли Микола Віталійович гостював у Д е м у ц ь к о г о і б у в п р и с у т н і й на к о н ц е р т і . С и н к о м п о з и т о р а Остап Л и с е н к о згадує: «Співали тоді охматівці багато пісень: «По цей бік гора, по той бік гора», «А ще сонце не заходило», «Реве т а с т о г н е Д н і п р ш и р о к и й » . . . Виразно пам'ятаю і чумацьку пісню: Ясно, ясно с о н ц е сходить, А х м а р н е с е н ь к о заходить... Смутен, смутен чумацький отаман, Він п о т а б о р у х о д и т ь . Охматівці знали, що то за гість д о них п р и б у в ( Д е м у ц ь к и й , м а б у т ь , не раз розповідав їм п р о свого вчителя), і вкладали у п і с н ю всю душу. Батька надзвичайно вразила майстерність, з я к о ю щ е д р о обдаровані п р и р о д н и м с м а к о м і чуттям селяни виконували досить складні багатоголосі пісні». На к о н ц е р т а х в О х м а т о в і з а в ж д и було л ю д н о . З усіх-усюд старі й малі приходили послухати у к раїнські народні пісні у виконанні в і д о м о г о н а т о й час к о л е к т и в у співаків. Х о р часто з д і й с н ю в а в к о н ц е р т н і подорожі по селах Уманського і Таращанського повітів. С в о ї м и п і с н я м и він б у д и в н а д і ї б і д н я к і в н а краще життя. Не раз охматівці відвідували Жашків, Умань, Фастів,

К и ї в . У 1904 р о ц і п р и б у л и до О д е с и . Тоді саме точилася російськ о - я п о н с ь к а війна. Назрівали р е в о л ю ц і й н і п о д і ї 1905 р о к у . І ж а н дарми, не спускаючи очей, пильнували за с п і в а к а м и у п о с т о л а х та свитках. Багато н о м е р і в із п р о г р а ми концерту було вилучено. Однак хористи ухитрялися, к р і м народних п і с е н ь «На г о р о д і в е р б а р я с н а » , « Ч о р н о м о р е ц ь , матінко...», заспівати й «Як у м р у , то п о х о в а й т е » , «Варшав'янку»... ...Нелегкими були роки боротьби за нове життя. Охматівці створили товариство спільного обробітку землі, з г о д о м організували артіль «Нове ж и т т я » . Не з а б а р и л и с я й успіхи колективного г о с п о д а р ю в а н ня. В и р о с л и с в о ї у д а р н и к и п е р ш о ї п ' я т и р і ч к и , і с е р е д них — К и л и н а Олійник, Марія Пригода, Домаха Індик... Заможно зажили колгоспники. Та фашисти перервали мирну працю. Рятуючи спільне добро від ворога, охматівці відправляють техніку, худобу на

схід, в и р я д ж а ю т ь на захист р і д н о ї з е м л і ч о л о в і к і в , с и н і в . Н е всі в о н и д о ж и л и д о П е р е м о г и . 182 з е м л я к и не п о в е р н у л и с я з т я ж к и х воєнних д о р і г . їхні п о р т р е т и — на стенді м у з е ю , тексти свідчать п р о м у ж ність к о ж н о г о . А п о р у ч — з н і м к и синів і д о ч о к , які п р о д о в ж у ю т ь славу батьків. Музей, створений громадськістю с е л а з і н і ц і а т и в и і за а к т и в н о ї д о п о м о г и г о л о в и к о л г о с п у , став святинею Охматова. На екскурсії сюди приходять і приїздять жителі н а в к о л и ш н і х сіл. Виховання м о л о д і на славних т р а д и ц і я х старших п о к о л і н ь радянських л ю д е й стало н е о б х і д н и м , природним. Портрет діда в будьонівці під вишитим рушником, ордени й медалі бабусі в шкатулці, листи з ф р о н т у , вицвілі фотографії, спогади ветеранів — усе це стало н а ш и м н е о ц і н е н н и м надбанням. Борис

КРАВЧЕНКО.

Жашківський район Черкаської області.

ПМЛЯ ЯТА& СОЛДАТСЬКЕ

ПОПЕ

12

ШпШуча динасы Bâûctô Древо творчості народної могутнє, с и л ь н е і г л и б и н н и м к о р і н н я м традицій, і р я с н о ю к р о н о ю амат о р с ь к о г о виконавства. Пісні л е м ків п о - н о в о м у і на п о в е н г о л о с з а з в у ч а л и у н а ш час, с т а л и ч а с т и н о ю пісенної культури Радянської України. Всі, х т о в нас с п і в а є , б а ж а ю т ь у розмаїтих мелодіях висловити любов до р і д н о г о куточка Карпат, звідки р о д о м вийшли, до музичної спадщини своїх г о р д и х п р е д к і в горян. Прагнемо прищепити цю любов і молодшому поколінню, яке не зазнало бідувань, що випали на д о л ю батьків і д і д і в . П о н а д п ' я т н а д ц я т ь літ плідно п р а ц ю є л ь в і в с ь к а с а м о д і я л ь н а народна хорова капела «Лемковина», п л е к а ю ч и і самобутні пісні краян, і у к р а ї н с ь к і та р о с і й с ь к і н а р о д н і перлини, і твори з інших братніх р е с п у б л і к С о ю з у PCP, і з а р у б і ж н у класику. Колектив з а в ж д и відчував п р и хильність, увагу в і д о м и х к о м п о -

зиторів — А. К о с - А н а т о л ь с ь к о г о , Є. Козака, І. Майчака, Ф. Колесс и , Я. Б а р а н и ц ь к о г о , Р. С о б о л е в с ь кого. Його виконавську майстерність відзначали журнал « Ж о в т е н ь » , газети «Вільна У к р а їна», «Львовская правда», «Ленінська м о л о д ь » та інші видання. Д о б и т и с я успіхів, о д е р ж а т и визнання і здобути високе звання народної д о п о м і г капелі диригент Іван М а к с и м о в и ч К у ш н і р , к о т р и й багато е н е р г і ї та сил віддає с в о є м у д і т и щ у . А л е н і ч о г о він не д о б и в с я б б е з л ю д е й , які так з а л ю б л е н і у спів, д о р о ж а т ь с в о є ю щ и р о ю д р у ж б о ю , згуртованістю. Хто ж вони, сімдесят ентузіастів, котрі двічі на тиждень поспішають на репетиції, дають к о н ц е р т и на к р а щ и х сценах Львова та області, виступали на Т е р н о п і л ь щ и н і , Закарпатті, у Києві, по Л ь в і в с ь к о м у обласному радіо й телебаченню? Барвистий за віком, п р о ф е с і я м и й о с в і т о ю с к л а д « Л е м к о в и н и » . Якщо Федору Надину та Івану

Грабському далеко за сімдесят, то А н д р і ю Байсі м и н у л о ш і с т н а д ц я т ь . Робітники, інженери, лікарі й митці, п е д а г о г и і с т у д е н т и , учні й пенс і о н е р и віддають свої серця пісням і щ е д р о д а р у ю т ь їх л ю д я м . А найсуттєвіша особливість кол е к т и в у та, щ о в н ь о м у п р е д с т а в л е ні три п о к о л і н н я — д і д и , батьки й діти. С п і в а ю т ь п о д р у ж ж я , численні р о д и ч і , с і м е й н і династії — як одна велика родина однодумців. Н е м о ж л и в о уявити колектив без д и н а с т і ї Байсів. їх у к а п е л і д е с я т е ро — ч и м а л и й вокальний анс а м б л ь ! С і м е й н і свята ц и х л ю д е й стали н а ш и м и с п і л ь н и м и . Вшанов у є м о к о ж н о г о з них з а т р у д о в і д о с я г н е н н я , в і д з н а ч а є м о д н і нар о д ж е н н я , весілля тощо. Як ж и в у т ь і п р а ц ю ю т ь Байси? ...У зимові вечори Петро А н д р і й о в и ч п р и н о с и в к н и ж к и з читальні. Діти — Дмитро, Андрій, Іван, Петро та Марія — уважно с л у х а л и , як він читає. У Р о з а л і ї Іванівни — чудовий голос, любила

БІБЛІОТЕКАРСЬКІ БУДНІ Завідуюча відділом обслуговування Тернопільсько? обласної бібліотеки для юнацтва Г. С. Маящька та завсектор о м абонемента Лідія (вам ці в знайомляться з новими надходженнями. Поряд —> картотека читацьких інтересів, де занотовано запити, уподобання відвідувачів. Виходячи з них, складають списки літератури для молоді. Фото

А.

ДОВГОГО.

співати й вишивати. Бувало, посідають на припічку, мати «виводить» г о л к о ю на полотні і р а з о м з батьком почнуть пісню, а діти підтримають... П і д час ф а ш и с т с ь к о ї о к у п а ц і ї Петро Андрійович допомагав партизанам. Лише після Перемоги збулась м р і я л е м к і в п р о о б ' є д н а н ня з б р а т а м и на С х о д і . Всі ж и т е л і ї х н ь о г о села Радоцини п е р е с е л и лись у Л и п н и к и , щ о б і л я Л ь в о в а . Тут і почалася нова с т о р і н к а т е п е р у ж е р а д і с н о г о ж и т т я Байсів. Петро Андрійович працював у лісгоспі лісником, д р у ж и н а очолила б у р я к і в н и ч у л а н к у в м і с ц е в о му колгоспі, а діти пішли до школи. Закінчили десятирічку, а потім один вступив до політехнічного інституту, другий — культосвітн ь о г о у ч и л и щ а , т р е т і й став р о бітником... Д м и т р о нині — м а й с т е р в и с о к о ї кваліфікації на о д н о м у з п і д п р и ємств Львова, його д р у ж и н а Ольга вчителює, донька Ірина — культпрацівник. І всі троє — в «Лемковині». Андрій — робітник дробильного заводу, д р у ж и н а Ю л і я — швачка, донька Наталка — с т а р ш о к л а с ниця. їхня родина теж співає в капелі. Петро — фахівець з обчислювальної техніки, д р у ж и н а Дарія завідує д и т я ч и м с а д к о м , а син А н д р і й вчиться в загальноосвітній і музичній школах. Марія — художній керівник Львівського палацу піонерів та школярів, щоразу поспішає на репетиції «Лемковини». Традиції співочого колективу, захопленість і досвід його учасників прагне передати і дітям. І як з б е р у т ь с я р а з о м у Б у д и н к у культури чи в д о м а та заспівають, т о всі н а в к р у г и у п і з н а ю т ь : т о Байси так « р о з г о л о с и л и с я » , і с х о д я т ь с я л ю д и на м о г у т н і й , чистий спів. Д м и т р а обрали ще й старостою к а п е л и . Він д б а є п р о с в о є ч а с н е проведення репетицій, організує концерти, п о ї з д к и за м е ж і міста, піклується про к о с т ю м и , різні потреби аматорів, заохочує новачків до колективу. О д н е слово, він — господарник, без нього важко уявити « Л е м к о в и н у » . Щасливе життя і змістовне дозвілля у в е л и к о ї і д р у ж н о ї р о д и н и Байсів. П. КОГУТОВ, заслужений

працівник

2 «Соціалістична культура» №

культури

12

УРСР

АРМОНІЯ

З ^ 2 о

1з & Лі С С ®

з*

* 5 З -О

Одну з поезій Володимира Б р о в ч е н к а так і названо — « Г а р м о нія». Вона — п р о т я ж к і воєнні р о к и , п р о те, я к з г о р ь о в а н а п о е т о в а м а т и хотіла продати н а й д о р о ж ч е — батькову г а р м о ш к у , аби врятувати своїх малолітніх синів о д г о л о д н о ї с м е р т і . І згадує поет, як благав м а т у с ю : П р о д а й м о все: с о р о ч к у , м и с к у й ложку... Минеться пекло, буде ще й едем. Не продавайте, матінко, г а р м о ш к и , Без пісні, м а м о , й справді п р о п а д е м . У с ь о г о і не виказать с л о в а м и . Носили дрантя, чуні, постоли... Гармонія ж залишилася з нами, Бо ми її таки не продали. Ці поетичні р я д к и згадалися мені на авторському вечорі самодіяльного к о м п о з и т о р а Павла Б р о в ч е н к а н е в и падково. Бо це і п р о к о м п о з и т о р о в е дитинство написав його старший брат — поет. І, мабуть, с а м е ці р я д к и найбільш зримо показують витоки л ю б о в і Павла Б р о в ч е н к а д о м у з и к и , п і с н і . Ті п е р ш о д ж е р е л а — з г а р н о г о м а т е р и н о г о сопрано, з у м і н н я батька, к о л г о с п н о г о механізатора, грати на багатьох інструментах, з пісень бабусі Секлети, що запали в д у ш у з м а л е ч к у . Часто згадує Павло Якович, як бабуся п о - з м о в н и ц ь к о м у виймала зі скрині багатоголосе батькове диво і давала й о г о м е н ш е н ь к о м у до р у к . А він з а б ' є т ь с я з г а р м о ш к о ю в к у т о к та й п р о б у є з а г р а т и . І з а г р а в . На к у т чанських вечорницях, на шкільних вечорах. А к о л и закінчив десять класів М а л о в и с к і в с ь к о ї ш к о л и , т о в ж е знав, що буде робити. Подався зі своєю г а р м о ш к о ю - х р о м к о ю до Одеси, в музичне училище. І поталанило сільсько-

му хлопчині: помітив його видатнии радянський хормейстер К. К. Пігров. Послухав п р о ф е с о р абітурієнта і, хоч т о й н е в о л о д і в н о т н о ю г р а м о т о ю , взяв до свого класу. Відлетіли роки навчання — м о л о дий хормейстер, маючи диплом з відзнакою, повернувся до рідної школ и в ч и т е л е м м у з и к и і с п і в і в . Тут з а с п і в а л и й о г о п е р ш і х о р и , тут п р и й шов до нього досвід роботи з колективами. Невдовзі Павло Б р о в ч е н к о організує в РБК самодіяльну хорову к а п е л у . Р а з о м з н е ю стає л а у р е а т о м кількох обласних і республіканських о г л я д і в т а ф е с т и в а л і в х у д о ж н ь о ї самодіяльності. Капелі присвоюють звання н а р о д н о ї , вона виступає в столиці республіки, її концерти показ у ю т ь по телебаченню. А всесоюзна ф і р м а « М е л о д и я » випускає дві платівки з т в о р а м и у в и к о н а н н і в и щ а н с ь к о ї капели. У ці ж р о к и П а в л о Я к о в и ч з а о ч н о закінчує Харківський інститут культури. І тоді ж робить свої п е р ш і к о м п о з и т о р с ь к і спроби. Ці пісні пише н а с л о в а с т а р ш о г о б р а т а . Так з ' я в и л и ся на світ «Пісня п р о р і д н у ш к о л у » , « Л у н а є слава І л л і ч у » , « З б р а т а н а р о д и на», і н ш і т в о р и . Нині Павло Б р о в ч е н к о — д и р е к т о р Маловисківської міської дитячої музичної школи (до речі, ним створеної і в и п е с т о в а н о ї ) , д е п у т а т м і с ь к о ї Ради народних депутатів, голова районної організації Музичного товариства УРСР. С е р е д р о з м а ї т т я с л у ж б о в и х т а г р о м а д с ь к и х справ і о б о в ' я з к і в Павло Я к о в и ч н і к о л и не забуває п р о своє улюблене захоплення — пісню. Г.

КРАСНИЙ.

Ж Х Ш ПР/1КТИКК.

МЕТСМИКК

итання о р г а н і з а ц і ї з м і с т о в н о г о д о з в і л л я нині, м а б у т ь , о д н е з н а й з л о б о д е н н і ш и х . Воно хвилює не т і л ь к и п р а ц і в н и к і в к у л ь т у р и , а й ш и року громадськість. Традиційні ф о р м и роботи в к у л ь т о с в і т н і х закладах п о к и що не п р и н о с я т ь б а ж а н и х р е з у л ь т а т і в . Так, за д а н и м и с о ц і о л о гічних д о с л і д ж е н ь , 3 5 п р о ц е н т і в м о л о д и х л ю д е й в і к о м до ЗО р о к і в з о в с і м не к о р и с туються послугами клубних закладів, 44 проценти б у в а ю т ь у них час од часу. С е р е д п р и ч и н , ч е р е з які м о л о д ь н е о х о ч е в і д в і д у є к л у б и , — застарілість багатьох ф о р м і з а х о д і в , н е п о в н е врахування запитів та і н т е р е с і в , н е в м і л е в и к о р и с т а н н я сучасних т е х н і ч н и х засобів. Гострою є проблема організації дозвілля р о б і т н и ч о ї і с і л ь с ь к о ї м о л о д і . На X X V з ' ї з д і к о м с о м о л у України його делегати порушили понад 20 питань, з в ' я з а н и х з п р о б л е м а м и культури. Значна кількість їх стосувалась організації дозвілля. П е в н и й вплив на с и т у а ц і ю , що склалася, б е з у м о в н о , має і таке я в и щ е о с т а н н і х р о к і в , як неформальні інтереси молоді. Зважаючи на це, к у л ь т п р а ц і в н и к и р е с п у б л і к и а к т и в і з у в а л и вивчення к у л ь т у р н и х п о т р е б р і з н и х к а т е г о р і й населення, н а м і т и л и шляхи їх з а д о в о л е н н я . Появі нових н а п р я м і в о р г а н і з а ц і ї д о з в і л л я с п р и я ю т ь постанова С е к р е т а р і а т у ВЦРПС, к о легії М і н і с т е р с т в а к у л ь т у р и СРСР, с е к р е т а р і а т у ЦК В Л К С М «Про створення міських, районних м о л о д і ж н и х культурних центрів», тимчасове положення про центри дозвілля, положення про м о л о д і ж н і кафе та любительські об'єднання і к л у б и за і н т е р е с а м и . В і д п о в і д н о до плану практичних заходів по п р и с к о р е н н ю процесу п е р е б у д о в и д і я л ь н о с т і к л у б н и х закладів, зат в е р д ж е н о г о М і н і с т е р с т в о м к у л ь т у р и СРСР, ВЦРПС, Ц К В Л К С М , п р о т я г о м 1987—1990 р о к і в при Республіканському, обласних науковометодичних центрах, будинках культури, центрах д о з в і л л я п е р е д б а ч е н о с т в о р и т и р і з н о манітні кооперативи. Н е з в а ж а ю ч и н а н е д о л і к и , я к і має д о к у м е н т про м о л о д і ж н і культурні центри, робота по їх с т в о р е н н ю набула п о ш и р е н н я в р е с п у б л і ц і . Л и ш е в К р и м с ь к і й о б л а с т і т а к и х ц е н т р і в діє п о н а д 20. Н е п о г а н о йдуть справи у Ч е р н і в е ц ь к і й , В о р о ш и л о в г р а д с ь к і й , Р о в е н с ь к і й областях, у Тернополі, Харкові. Популярним серед молод і С у м став м о л о д і ж н и й к у л ь т у р н и й ц е н т р «Романтика», створений у спеціально збудованому приміщенні в міському парку культури і відпочинку. В його штатній структурі — понад 5 0 ч о л о в і к , щ о дає з м о г у р о з г о р н у т и н а л е ж н у діяльність. Своєрідний центр дозвілля організується у Києві. Він б у д е е к с п е р и м е н т а л ь н и м . А л е § цілому тимчасове положення про центри дозвілля ще не знайшло належного резонансу с е р е д п р а ц і в н и к і в к у л ь т у р и , е н т у з і а с т і в , хоч нині це д л я них о д и н з найважливіших документів. Ц е н т р и д о з в і л л я — нові д е р ж а в н і з а к л а д и культури, які д і ю т ь на основі г о с п р о з р а х у н к у . Вони п о к л и к а н і с т в о р и т и с п р и я т л и в і у м о в и для р е а л і з а ц і ї в і л ь н о г о часу н а с е л е н н я , с і м е й н о г о в і д п о ч и н к у . їх п е р е д б а ч е н о в і д к р и т и в о б л а с них ц е н т р а х , і н ш и х великих населених п у н к т а х . У такому центрі м о ж у т ь бути: універсальні ф і з к у л ь т у р н о - в и д о в и щ н і , т а н ц ю в а л ь н і , виставочні, зали і г р о в и х автоматів, а т р а к ц і о н і в , с п о р т и в н и х т р е н а ж е р і в , д е м о н с т р у в а н н я відеопрограм. Проводитимуться диско-, ігроте-

ки, д і я т и м у т ь б і л ь я р д н і , б а с е й н и , сауни, соляр і ї , с л ю с а р н і , с т о л я р н і , швейні та і н ш і м а й с т е р ні, с т у д і ї з в у к о - , в і д е о з а п и с у , ф о т о - і к і н о л а б о р а т о р і ї , бази п р о к а т у , б у ф е т и , б а р и , кафе... Ш т а т н и м р о з п и с о м п е р е д б а ч е н і посади: д и ректора, художнього керівника, інженера, художника, механіка, завідуючих основними в і д д і л а м и , з в у к о р е ж и с е р а . Ц е н т р має м о ж л и вість к о р и с т у в а т и с я б а н к і в с ь к и м к р е д и т о м , щ о виділяється н а планові с е з о н н і « р о з р и в и » м і ж в и т р а т а м и і п р и б у т к а м и , б у д і в н и ц т в о та о б л а д нання о б ' є к т і в к у л ь т у р н о г о п р о ф і л ю в і д п о в і д но до ч и н н о г о з а к о н о д а в с т в а , а т а к о ж на придбання обладнання, інвентаря, необхідного д л я р о з ш и р е н н я платних п о с л у г , у т о м у числі с т в о р е н н я баз п р о к а т у с п о р т и в н о г о і к у л ь т у р ного спорядження. Всі, хто зацікавиться, можуть докладно ознайомитися з положенням п р о ц е н т р и д о з в і л л я в о р г а н а х к у л ь т у р и на місцях. Великі сподівання в організаторів дозвілля — на р о з в и т о к м о л о д і ж н и х к л у б і в - к а ф е . Ця ф о р м а дає з м о г у р о з г о р н у т и с е р е д м о л о д і ц і к а в у р о б о т у за і н т е р е с а м и . В р е с п у б л і ц і відповідне положення розроблене рік тому, о д н а к з вини М і н і с т е р с т в а т о р г і в л і УРСР д о к у м е н т і д о с і не з а т в е р д ж е н и й . Останнім часом стаємо свідками інтересу молоді до розвитку культури, пробудження с о ц і а л ь н о ї ініціативи, цікавих починань. Так, у Л ь в о в і , Києві, О д е с і с т в о р е н і с а м о о к у п н і об'єднання м о л о д і ж н и х клубів. Матеріальнот е х н і ч н а база, що з м і ц н ю є т ь с я і р о з ш и р ю є т ь с я з а в д я к и г о с п р о з р а х у н к о в і й д і я л ь н о с т і штатних працівників, повністю підпорядкована розвитк о в і л ю б и т е л ь с ь к о ї т в о р ч о с т і . П р и б у т к и вит р а ч а ю т ь с я на у т р и м а н н я штату, п р и д б а н н я о б л а д н а н н я , а п а р а т у р и , о р г а н і з а ц і ю та п р о в е дення різноманітних заходів. О д е с ь к е об'єднання м о л о д і ж н и х к л у б і в о х о п л ю є більшість д і ю ч и х міських клубів за інтересами та дискот е к . Ц е дає м о ж л и в і с т ь о р г а н а м к у л ь т у р и ефективно керувати ними. Сюди входять 15 к л у б і в за і н т е р е с а м и : п і д л і т к о в и й , т в о р ч о ї м о л о д і , культури спілкування та ігротехніки, рок-клуб, комп'ютерний, оригінального жанру і п а н т о м і м и . . . На й о г о базі п р а ц ю ю т ь два с а м о д і я л ь н и х к о л е к т и в и , десять к о н ц е р т н о танцювальних майданчиків, госпрозрахункова с т у д і я з в у к о з а п и с у , технічна м а й с т е р н я , р е п е т и ц і й н и й зал, л а б о р а т о р і я п о р о з р о б ц і , п р о е к туванню і експлуатації кіно-музичних пристроїв, відеотехніки й атракціонів. С т в о р ю ю т ь с я є д и н и й ц е н т р е с т е т и ч н о г о виховання, о б л а с н и й б у д и н о к ф о т о г р а ф і ї . М і с ь к в и к о н к о м виділив для об'єднання приміщення. К и я н и — л ю б и т е л і т е а т р у п а м ' я т а ю т ь велик и й і н т е р е с с е р е д м о л о д і , в и к л и к а н и й фестивалем театрів-студій « М о л о д і ж н е перехрестя». Ф е с т и в а л ь з а с в і д ч и в : а к т и в н о набуває п о ш и р е н н я н о в и й н а п р я м д і я л ь н о с т і — театри-студ і ї . Х а р а к т е р н и м д л я них стало те, що в їх р о б о т і а к т и в н у участь б е р у т ь і л ю б и т е л і , і п р о ф е с і о н а л и . Т е а т р и - с т у д і ї заявили п р о с е б е цікавими с п е к т а к л я м и . У Києві с т в о р е н о п'ять таких студій, вони — г о с п р о з р а х у н к о в і . Часто до нас з в е р т а ю т ь с я із з а п и т а н н я м и : чи м о ж н а в т о м у чи і н ш о м у місті створити госпрозрахункові т е а т р и - с т у д і ї , я к щ о немає в і д п о в і д н о г о п о л о ж е н н я п р о них? Ю р и с т и т в е р д я т ь : у т а к о м у в и п а д к у д о з в о л я є т ь с я к о р и с т у в а т и с ь аналогіями (наприклад, об'єднання театрів-студій «Эхо», щ о в М о с к в і ) . О т ж е , с т у д і ї м о ж у т ь

створюватися рішенням місцевого в и к о н к о м у за п о г о д ж е н н я м з в і д п о в і д н и м и о р г а н а м и к у л ь т у р и . З в и ч а й н о , тут н е о б х і д н о в р а х о в у в а т и і якість р е п е р т у а р у , і виконавську майстерність акторів, популярність їх серед глядачів тощо. У Львові, наприклад, театр-студію в к л ю ч е н о до складу об'єднання м о л о д і ж н и х клубів. Н о в и м я в и щ е м у к у л ь т у р н о м у п р о ц е с і стали кафе-театри. У С і м ф е р о п о л і новинка функціонує в структурі м і с ь к о г о парку культури і відпочинку, до колективу входять п р о ф е сіональні актори. Репертуар приваблює глядача цікавими естрадними і драматичними т в о р а м и . Театр — на г о с п р о з р а х у н к у . Ц і к а в о заявив п р о с е б е і Ч е р н і г і в с ь к и й м і н і - т е а т р , щ о діє в п а р к у к у л ь т у р и і в і д п о ч и н к у . В складі творчої групи — професіональні і самодіяльні а к т о р и . Радує в і д в і д у в а ч і в д и т я ч и й т е а т р а л ь н и й центр, відкритий нещодавно у Євпаторії. Поява таких ф о р м р о б о т и н е р і д к о зустрічає п р о т и д і ю фінансистів. О д н а к саме ці види значно збагачують і с н у ю ч е любительське і професіональне мистецтво, створюють здорову конкуренцію, сприяють розширенню спектру м о л о д і ж н о г о дозвілля, збільшенню м о ж л и в о с т е й естетичного виховання. Диференційований підхід до п р о б л е м у сфері дозвілля п о т р е б у є п о г л и б л е н н я знань та поліпшення підготовки культосвітніх працівник і в . Н е с е к р е т , щ о д е я к і з них щ е с л а б о р о з у м і ю т ь суть і с п е ц и ф і к у цієї важливої справи. Н е р і д к о ми витрачаємо немало зусиль і часу н а п о ш у к и н о в и х ф о р м р о б о т и . А ч о м у б не використати, наприклад, позитивний д о с в і д н е ф о р м а л ь н и х о б ' є д н а н ь , н а я в н и й у нас на У к р а ї н і , в М о с к в і , Л е н і н г р а д і , Н о в о с и б і р с ь ку, Ярославлі, прибалтійських республіках? З а с т р і л ь н и к а м и тут м а ю т ь б у т и о б л а с н і н а у к о во-методичні центри і — особливо — РНМЦ. Багато можна зробити, скоординувавши зусилля. Але саме цього і б р а к у є зацікавленим о р г а н і з а ц і я м , в і д о м с т в а м : дається взнаки недосконалість механізму м і ж в і д о м ч и х зв'язків. Ініціаторами в цій справі, б е з у м о в н о , м а ю т ь бути працівники культури. А л е тільки спільність з у с и л ь — з а п о р у к а у с п і х у . І п р и к р о , к о л и взаємодія підмінюється голослів'ям, незрозум і л и м и а м б і ц і я м и , пасивністю або й просто н е б а ж а н н я м іти н а е л е м е н т а р н и й р о б о ч и й к о н т а к т . Від ц ь о г о п о т е р п а є с п р а в а . Так, п е в н а , з м і с т о в н і ш и м був би п е р ш и й р е с п у б л і к а н с ь к и й зліт к л у б і в с а м о д і я л ь н о ї п і с н і , щ о п р о х о д и в нинішнього р о к у в Чугуєві Харківської області, якби представники к о м с о м о л у п о і н ф о р м у в а л и органи культури не за кілька днів до початку заходу, а раніше. О с о б л и в о ї уваги п о т р е б у є о р г а н і з а ц і я д о звілля сільської м о л о д і . Без с е р й о з н о г о врахування з а п и т і в т а і н т е р е с і в ж и т е л і в с е л а д і л о н а к р а щ е не з м і н и т ь с я . Як і в м і с т і , тут н е о б х і д н о поставити заслін застарілим, н е ц і к а в и м ф о р м а м р о б о т и , які ще п р о ц в і т а ю т ь , о с о б л и в о у «глибинці». В полі з о р у постійно повинна перебувати робота по д о б о р у і розстановці кадрів. Н е о б х і д н о а к т и в н і ш е залучати до цієї справи творчу інтелігенцію, кваліфікованих спеціалістів.

ЗГУРТОВУЄ

«СУПУТНИК»

П е р с п е к т и в н а ф о р м а к у л ь т о с в і т н ь о ї р о б о т и — та, я к а приносить реальні результати. С а м е на дієвість т р и м а ю т ь курс у своїй діяльності працівники культурно-спортивного к о м п л е к с у села В и н о г р а д о в о г о Ц ю р у п и н с ь к о г о р а й о н у Х е р с о н с ь к о ї області. Звідси — успіх: дозвілля земляків стало ц і к а в и м , з м і с т о в н и м , р і з н о м а н і т н и м . З г о р д і с т ю п о к а ж у т ь тут г о с т е в і у н і к а л ь н и й м о л о д і ж н и й ц е н т р « С у п у т ник». ...Спочатку був клуб любителів м у з и к и , діяльність якого м а л о ч и м в і д р і з н я л а с я о д т р а д и ц і й н и х т а н ц і в . П і д час о д н о г о із засідань (число членів об'єднання перевищує 100 ч о л о в і к ) о д н о д у м ц і в и р і ш и л и п о к і н ч и т и з о д н о м а н і т тям. С т в о р и л и ініціативну г р у п у , що визначила п е р с п е к т и ву. З ч а с о м , р е а л і з у в а в ш и ч а с т и н у з а д у м а н о г о , м а л и чудове м о л о д і ж н е кафе. Воно стало с в о є р і д н и м с т р и ж н е м , довкола якого гуртувалася молодь. Використовували популярні ф о р м и проведення дозвілля, розраховані на різні вікові групи. Звичайно, для т о г о щ о б організувати і провести захід, треба мати відповідні кошти. Тому вхід на деякі заходи « С у п у т н и к а » став п л а т н и м . Ц е д а л о з м о г у н е л и ш е вирішити фінансову п р о б л е м у , а й о д е р ж а т и значні прибутки. Гроші ідуть на п о т р е б и КСК, що п о м і т н о сприяє п о л і п ш е н н ю діяльності комплексу. У житті л ю д и н и немає дрібниць. К о ж н а радісна подія сприяє е м о ц і й н о м у піднесенню душі, запам'ятовується. З п р и ц і л о м на це і с т в о р ю в а в с я зал о б р я д о в и х п о с л у г . Тут усе п р о д у м а н о , зі смаком оформлено. Незабутніми є в р а ж е н н я від з а р у ч и н , н а р о д и н , п р о в о д і в у а р м і ю . Відкрито і зал післяобрядових послуг, який м о ж н а орендувати для сімейного торжества, зустрічі у д р у ж н ь о м у колі, ю в і л е ю невеликого колективу, вшанування виробничої бригади. Характерно, що КСК при потребі підготує відповідний сценарій, музичний супровід, забезпечить ведучого. Чимало коштів к о м п л е к с у заробляють члени гуртків технічної творчості. Умільці майструють гральні автомати для клубних закладів, р е м о н т у ю т ь населенню радіоапаратуру, в и г о т о в л я ю т ь м у з и ч н о - к о л ь о р о в і панно... К о г о нині здивуєш тим, що в Будинку культури діють к у р с и к р о ю т а шиття? О д н а к т о м у , щ о р о б л я т ь місцеві майстрині, дивуються не лише м о д н и ц і . Зі звичних курсів з у м і л и тут о р г а н і з у в а т и о р и г і н а л ь н е ательє м о д . Т е п е р м і с ц е в е ж і н о ц т в о вибирає м о д е л ь на свій с м а к і — до ательє. Там д о п о м о ж у т ь р о з к р о ї т и , п о ш и т и , п р о к о н с у л ь тують. Д е с я т к и т и с я ч к а р б о в а н ц і в н а д х о д я т ь н а р а х у н о к К С К від надання платних послуг населенню. Це значно з м і ц н и л о матеріальну базу, дало з м о г у вирішувати ще донедавна п р о б л е м а т и ч н і питання. Солідний фінансовий рахунок КСК — запорука розшир е н н я с ф е р и й о г о д і я л ь н о с т і , але г р о ш і , п р и б у т к и — н е самоціль працівників к о м п л е к с у . Як і раніше, чимало послуг надається безплатно. Г о л о в н и м и ж лишаються організація змістовного дозвілля земляків, задоволення їх інтересів різноманітними ф о р м а м и роботи в системі к о м п л е к с у , н а й п о в н і ш е в р а х у в а н н я п о т р е б тих, х т о с к о р и с тався п л а т н и м и п о с л у г а м и , і о р г а н і з а ц і я х о р о ш и х м о ж л и востей всім, хто просто прийшов сюди з надією п р и л у ч и т и с ь д о світу п р е к р а с н о г о . І. М А Р Ц И Н І В А , старший

методист Республіканського науково-методичного центру,

А. директор

Т. інспектор

МІЛІНСЬКА, Міністерства культури УРСР.

Херсонська

область.

КНИГА,

Виноградівського БК Цюрупинського району.

16 ти НК ЗЕМ/11 -/КСИИНК Вузька, поросла с п о р и ш е м вулиця завернула на о к о л и ц ю села. Там, за к р а й н і м и хатами, виднівся пагорб із залишками старого замку, який збудовано у десятому столітті. Про ц ю споруду, щ о о д и н о к о німує на звалищі історії, мені доводилося читати згадки у літописних книгах. Свого часу з а м о к цей був н е п р и с т у п н о ю ф о р т е ц е ю г о р д о г о і н е п е р е м о ж н о г о племені древлян, біля стін якої б р я ж ч а л и з б р о є ю о р д и багатьох завойовників, але так і не змогли п і д к о р и т и волелюбних лісовиків. Серед інших записів у м о ї й теці лежала поруділа газетна вирізка. Привернула вона увагу цікавими історичними фактами, пов'язаними з б о р о т ь б о ю місцевих ж и т и чів проти татарських набігів. Про о д и н епізод, к о т р о г о не зафіксували ж о д н і історичні д ж е р е л а , але к о т р и й зберігся у переказах, мені й хотілося б розповісти. ...Тяжкі часи переживали тоді у к р а ї н с ь к і землі. З півдня — турецькі й татарські набіги, із заходу нестримно сунула польська шляхта. Нелегко доводилося відстоювати незалежність нашим п р е д к а м — з мечами за плечима вони орали перелоги, випасали худобу, ходили на звірині лови й бортникували. В постійних війнах гартувався, м у ж н і в л ю д с ь к и й дух, перелитий у сумні й г е р о ї ч н і пісні та перекази. Того літа уродилося густе ж и т о , та вчасно зібрати його лісовикам не пощастило. Гонець приніс т р и в о ж н у вість: на підступах татарські о р д и н ц і спопеляють села, вбивають мирних людей, полонять і відправляють у неволю хлопців та дівчат. Довелося поспішно гуртуватися біля зам к у . За день-другий войовничі племена дісталися й глибинного поліського села,— довгий ланцюг вершників оточив ф о р т е ц ю , безуспішно атакуючи відважних захисників. Зійшов о д и н тиждень, розпочався д р у гий. Відбиваючи в о р о ж і навали, полісяни й самі втрачали вояків, танули харчові припаси, бракувало води... « М и так довго не витримаємо,— сумно похитав г о л о в о ю старійшина. — Будемо, очевидно, відчиняти браму — хай заходять песиголовці!» — «Так це ж зрада! — заволали стомлені, але невпокірливі вої. — Краще загинемо стоячи, ніж оганьбимо р і д лежачи!» — «А хіба я п р о п о н у ю здаватись? — с у в о р и м у с м і х о м окинув присутніх воєвода. — Ми їх почастуємо с о л о д к и м м е д к о м . . . » Наступного дня, коли сонце підкотилося до полудня, зарипіла г р о м і з д к а дубова брама. Ледь устигли к р е м е з н і д о з о р ц і підняти її важке тіло, як татарва, немов мурахи, сипонула на п о д в і р ' я замку. Од їхнього д и к о г о волання глухли вуха, о д звонювали т у п и м п о г у к о м м і ц н і стіни. Чужинці, до нестями ощасливлені тим, що житичі добровільно віддали своє у к р і п л е н ня, похапцем запруджували затісне подвір'я, шастали по закутках, дерлися з надією поласувати д а р м о в и м и припасами. Коли ж більшість їх опинилася в загороді, дерев'яна брама зненацька причинилась, і на тісне с к о п и щ е татар почали скидати згори глиняні дзбани та дерев'яні колоди, в яких гніздилися б д ж о л и . Потрив о ж е н і комахи, розлітаючись навсібіч, безжально заїдали непроханців. Де в ж е там було думати про п о г р а б у н к и , — к и даючи в безтямі к р и в о б о к і ш а б л ю к и , списи та луківниці, ч у ж и н ц і ховали свої голови від розгніваних б д ж і л . Скориставшись цим, житичі наділи захисні сітки, м и т т ю спустилися на подвір'я і перебили численний

С

ОВІСТЬ... НА

і

загін о р д и н ц і в . Ті ж, які лишилися на підступах до фортеці, вимушені були утекти геть... Невеличка газетна розвідка, що її написав місцевий краєзнавець на основі достовірних фактів, цінна з двох причин. П о - п е р ш е , вона воскрешає д о б р у пам'ять про м у ж н і х захисників, к о т р і не тільки д о с к о н а л о володіли в о ї н с ь к и м р е м е с л о м , а й були наділені н е а б и я к о ю винахідливістю, і, п о - д р у г е , цей факт п о т в е р д ж у є в деталях п о о д и н о к і і не к о н к р е т и з о в а н і згадки, що наші п р е д к и у своєму багатому воєнно-стратегічному арсеналі в и к о р и с т о вували для о б о р о н и своїх з а м к і в цих благородних комах. Л и ш е про єдиний випадок того, як «воювали» б д ж о л и , написано в індійських д ж е р е л а х , де одне з племен, улаштувавши стінку з вуликів, зупинило в о р о ж у навалу. А тут тобі ж и в и й слід з життя наших п р е д к і в ! Звісна річ, така публікація не могла не зацікавити, і тому к о р т і л о детальніше ознайомитися з і с т о р и ч н и м м і с ц е м нашої давньої історії. Вулиця, яка вела до залишків з а м к у , в ж е закінчувалась, і, щ о б погамувати спрагу, я вирішив зайти до крайньої оселі. П о р у ч з в о р і т ь м и стояла к р и н и ц я з ж у р а в л е м , біля якої гралося хлоп'я. На просьбу напитися води дітлах відповів: «Зачекайте хвилину»,— і побіг до хати. Невдовзі виніс кухлик, наповнив його д ж е р е л и ц е ю і, простягаючи, традиційно побажав: «Пийте на з д о р о в ' я ! » Така ввічливість порадувала, і я запитав, як звати його. «Як і дідуся — Остапом». — «Гарне, р і д кісне і м ' я , — подякувавши за гостинність, відповів я. — А хто ж твій дідусь?» — «Його в ж е нема — р і к т о м у п о м е р . А був учителем. Хочете, я п о к а ж у його портрет»,— і повів мене до хати. Чепурна і затишна оселя дихнула охайністю. Ми зайшли в невелику прибічну к і м н а т к у . В з д о в ж усієї стіни стояли стелаж і , запаковані книгами. Серед них левова пайка — видань Тараса Ш е в ч е н к а , інших класиків д о р е в о л ю ц і й н о ї і радянської літератури, багатющі д о в і д к о в і д ж е р е л а , к о т р і були в активному в ж и т к о в і . Подивувала одна обставина: як могла людина, ж и в у ч и в глухому п о л і с ь к о м у селі, услідкувати, а тим паче придбати ці книги, які так дбайливо зберігаються? На чільному місці, п о р у ч з « К о б з а р е м » , висів портрет середніх літ чоловіка зі світлим в и с о к и м ч о л о м і д о в і р л и в и м и очима. М у д р и й усміх ощедрувався п р и р о д н о ю д о б р о т о ю , щ и р і с т ю . «Оце і є м і й д і д у с ь , — мовив хлоп'як. — Він так любив мене, і я його теж». — «А як величали твого дідуся?» — «Остапом Якубовичем. Д і д у с і в тато, Якуб Несторович, був зісланий у Сибір р а з о м зі с в о ї м б а т ь к о м — Н е с т о р о м Л у к и ч е м , бо удвох відмовилися свідчити на користь пана...» Я дивився на ю н о г о співбесідника і ду-

мав: а й справді, чи знаємо ми своїх п р е д к і в — ну, с к а ж і м о , діда ще м о ж е м о назвати по й м е н н ю , а ось прадіда?.. А тим часом, хизуючись п е р е д товариством, опер у є м о « к о с м і ч н о ю феноменальністю» — називаємо найвіддаленіше плем'я, що вигибає в лещатах к о л о н і з а ц і ї , пам'ятаємо, коли той чи той футболіст забив г о л , — рік, навіть хвилину, а ось найближчого предка чи історичну пам'ятку, яка сиротіє на о к о л и ц і села, часто-густо лишаємо поза у в а г о ю . А це ж наша історія, наша жива пам'ять. Недарма М а к с и м Рильський у своїх знаменитих «Вечірніх розмовах» писав: «Мені, мабуть, ніколи не надокучить нагадувати, що хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього». Погодьтеся, прекрасні слова! Здається, д р і б н и ч к а : не в багатьох сучасних родинах знайдеш на стіні батькові ф о т о к а р т к и . Зате скільки співаків, футболістів, к о л е к ц і й етикеток з-під винних п л я ш о к і цигаркових к о р о б о к ! Старі фотокартки близьких л ю д е й припадають — це у к р а щ о м у випадку — п и л ю к о ю в безладно напханих альбомах. Гірше того, стало з л о ю м о д о ю вважати прибраний д о м о т к а н и м р у ш н и к о м портрет батька або мами виявом несмаку. Натомість еталоном к о м фортності, о б л и ч ч я м сучасної оселі вваж а ю т ь с я масові к о л е к ц і ї кришталю, неу ж и т к о в о г о посуду, д о р о г о ц і н н и х меблів та інших коштовностей... Невдовзі надійшов і господар хати — секретар місцевої сільської Ради. Слово по слову, і ми вже воскрешали в пам'яті живі сліди такої б а ж а н о ї в цій оселі людини. Як виявилося, Остап Якубович був п е р ш и м н а р о д н и м у ч и т е л е м у селі. В р о к и колективізації наймав на свій д р і б н и й заробок шевців, які безплатно лагодили селянам взуття та о д я г . З його ініціативи в сільбуді задзвеніла народна вистава «Наталка Полтавка», а сільський хор, керований ним, у с п і ш н о виступав у столичних палацах. У т я ж к е воєнне лихоліття сільський учитель, організувавши загін народних месників, партизанив у довколишніх лісах, навчав дітей г р а м о т и на тимчасово окупованій фашистами т е р и т о р і ї ; коли ж ворожа канонада п о с п і х о м одкочувалася на захід, п е р ш и м о д к р и в холодне п р и м і щ е н н я школи, розпалив грубку... Вийшовши на пенсію, Остап Якубович не полишав у л ю б л е н у справу. До кінця своїх днів керував г у р т к о м «Юний краєзнавець». За р о з р о б л е н о ю ним п р о г р а м о ю учні вивчали і с т о р і ю р і д н о г о к р а ю , виїздили в б л и з ь к і й далекі села, записували перекази, пісні та прислів'я, збирали етнографічні й а р х е о л о г і ч н і матеріали, к о т р і стали з о л о т и м ф о н д о м сільського краєзнавчого м у з е ю , поповнили к о л е к ц і ї обласних і республіканських народознавчих осередків... Довідався краєзнавець

я і про те, що невтомний доклав чимало зусиль для

17

ОКОЛИЦІ

увічнення історичної пам'ятки на о к о л и ц і села. Щоправда, реставрувати її п о к и що не пощастило, одначе взята вона під о х о р о н у держави, і односельці відтепер пройнялися л ю б о в ' ю і повагою до історії свого села, до людей, к о т р і тут жили. З якимсь непоясненним о с м у т к о м полишаю затишну о с е л ю - м у з е й . Скільки цікавого, незвіданого збереглося в архівних записах, зроблених н е в т о м н и м д і д у с е м , образ якого л ю б о в н о увічнений у р о д о в і д ній оселі. Нараз подумалося: коли б ми краще берегли пам'ять про своїх п о в п р е дів традицій, наскільки збагатилася б наша скарбниця, родовідна пам'ять. Здавалося б, простий собі факт: лист від батька чи неньки. Але чи в м і є м о ми приберегти його? Н е р і д к о доводилося бачити, коли на смітниках, підвіконнях 5 «Соціалістична культура» №

12

поштових відділень, у шухлядах г у р т о ж и т ків валяються а р к у ш і з р у к о п и с о м найдор о ж ч и х л ю д е й . Ставлення до листів певн о ю м і р о ю характеризує загальну культуру л ю д и н и . Не вічні ж наші батьки, прийде час, коли пам'ять про них залишиться тільки в «речових спогадах» — листах, ф о тографіях, інших пам'ятках, к о т р і нагадуватимуть про них. Уявімо собі, що не дійшли б до нашого часу листи й ф о т о д о к у м е н т и Ш е в ч е н к а , Лесі У к р а ї н к и , Ф р а н к а . Наскільки б збідніли наше уявлення, наші знання про цих та інших л ю д е й ! Пам'ятка увічнює в собі добу історії. З її зникненням переривається духовний ланцюг між поколіннями, втрачається пам'ять, а відтак — збіднюється духовність. Ще О. С. П у ш к і н писав: «Пишатися славою своїх п р е д к і в не тільки м о ж н а , але

й н е о б х і д н о ; неповага до неї є соромлива легкодухість». А в і д о м и й радянський учений Д м и т р о Лихачов, якого по праву називають в и р а з н и к о м духовності нашого часу, наголошує: «Без пам'яті немає совісті». Л ю д и н а , позбавлена к о р і н н я , м и м о в о л і стає брутальним с п о ж и в а ч е м , к о с м о п о л і том, б а й д у ж и м до духовних скарбів. Така особа, я к щ о вона потрапляє ще й на керівні посади, м о ж е завдати непоправної ш к о д и вітчизняній культурі, (й нічого не варто дати р о з п о р я д ж е н н я знести унікальну пам'ятку, знищити м е м о р і а л ь н у будівлю, р о з о р и т и к у р г а н давнього поховання... З такими чи п о д і б н и м и волюнтаристськ и м и вчинками не раз доводилося мати справу. С к а ж і м о , нещодавно в Коростені — ч и м а л о м у залізничному місті — вирішили збудувати нове п р и м і щ е н н я вокзалу,

18 хоч стара будівля мала досить приємний вигляд, могла б іще довго слугувати. Одначе місцеві керівники, виклопотавши для цієї потреби значні кошти, вирішили їх повністю використати. Замість того щоб нове приміщення спорудити поруч, пішли — нині сміливо м о ж н а так сказати — на злочин: знесли стару будівлю — єдину архітектурну пам'ятку міста з багатющою історією, біля якої проходили революційні виступи робітників у 1905—1907 роках, точилися запеклі бої громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Свого часу на стінах цієї споруди висіло кілька м е м о ріальних д о щ о к з іменами революціонерів, військових діячів і назвами з'єднань. Вже лише факт, що вокзал було збудовано в ті далекі роки, коли вперше прокладали полотно Південно-Західної залізниці, говорить про неабияку історичну цінність пам'ятки. Та все це, очевидно, не цікавило міських горе-адміністраторів. За їхньою вказівкою бульдозери більше двох місяців натужно ревли, розламуючи заміцні стіни єдиної пам'ятки літописного міста. Невдовзі на руїнах звели залізобетонну споруду, котра, наче близнюк, повторювала будівлі в інших містах. Нараз залізничний центр зробився незатишним, непомірно гром і з д к и м , утратив своє первісне обличчя й святковість. Скільки не писали в різні інстанції краєзнавці, але, на жаль, до їх голосу ніхто не прислухався. А м о ж н а ж було в старому приміщенні розмістити музей залізничників чи переобладнати будівлю на краєзнавчий осередок, де б відтворювалась історія міста, котре згадується ще в «Повісті временних літ». Кількома роками раніше біля того ж таки Коростеня прокладали дорогу. Нарощуючи полотно автотраси, будівельники самочинно розкопали (наче не вистачало для цієї мети землі) історичну Князь-гору. Як ми знаємо з давньої історії, саме тут, під Коростенем, древляни повстали проти непосильних поборів київського князя Ігоря. Розгнівані смерди винесли ненажерливому варягові суворий вирок. Місце, де було страчено Ігоря, стало історичною пам'яткою першого антифеодального повстання в Давній Русі. Не одне століття увічнював пагорб героїчну звитягу древлян, був ж и в и м свідком «давно минулих літ». І ось у наш час знайшлися невігласи, котрі без будь-якої потреби знесли з лиця землі історичну пам'ять нашого народу. Ще один кричущий факт вандалізму. В Малині на тій-таки Ж и т о м и р щ и н і останні роки життя провела мати всесвітньовідомого вченого і мандрівника М. М. М и к л у хо-Маклая — Катерина Семенівна. Сюди, в родинне гніздо, двічі приїздив і сам Микола Миколайович. У 1906 році її поховали в центрі міста. Та комусь, вочевидь, муляла недалекоглядне о к о могила матері, яка явила світові славетного вченого, і на тому місці вирішили збудувати... ресторан. Нехтуючи будь-якими етичними нормами (я вже не кажу — державними законами, котрі забороняють глумитися над могилами померлих), місцеві градобудівники з мовчазної згоди міськвиконкому розрівняли кладовище бульдозером, навіть не зробивши перезахоронення останків. Надгробну плиту таємно вивезли на міське звалище. Довідавшись про це, я звернувся в райвиконком, але у відповідь почув зухвале «виправдання»: Катерина Семенівна, мовляв, була з а м о ж н о ю ж і н кою... То хіба м о ж н а дивуватися, що в тому

ж Малині кілька років тому розтрощили родинний маєток Миклухо-Маклаїв, хоч свого часу м о ж н а було б будівлю реставрувати і створити в ній музей людини зі світовим іменем. На жаль, «автографи» вандалізму надто живучі, їхнє генетичне коріння щедро бур'янить і нині. Лише у минулому році в Ж и т о м и р і за одну ніч було знесено будинок, де бував Олександр Д о в ж е н к о , розламано хату в селі Романівці, в якій народився М а к с и м Рильський. І що дивно — ж о д н о г о разу злочинні дії (а саме так треба розцінювати ці вчинки) не стали предметом ретельного розслідування, ж о д н о г о порушника не покарано, хоч й існує закон про охорону пам'яток, який вимагає суворої відповідальності за скоєні злочини... Я навів лише ті факти, котрі добре відомі мені. А д ж е пам'ятки, про які йшлося, тісно пов'язані з м о ї м життям, по них ми вчилися пізнавати життя, проймалися глибиною історії, л ю б о в ' ю до рідної землі, до отчого к р а ю . На жаль, ці світочі пам'яті назавжди зникли. Причина — волюнтаризм, байдужість. На чому і як виховуватимемо своїх дітей та внуків — грядуще покоління? А д ж е патріотизм, як й інтернаціоналізм, народжується не на п о р о ж н ь о м у місці, не з трафаретних гасел та нещирих закликів з вуст демагогів, котрі з трибун виголошують «високі істини», а на практиці руйнують історичну пам'ять,— він, патріотизм, народжується з материного портрета, оповитого вишитим рушником, батькового листа, що любовно зберігається в р о д о в і д н о м у альбомі, з р і д н о г о слова, отчого порога, зі своєї оселі і пам'ятки на околиці села. Людина, котра навчилася розуміти, цінити й оберігати ці непересічні істини, з такою ж л ю б о в ' ю ставитиметься і до інших народів, до світової культури. Л ю б о в до історії, до своєї культури неможлива без високого рівня інтелігентності. Цю рису не прищепиш ніякими, навіть найгуманнішими, заходами. М о ж н а носити два й більше р о м б и к і в як свідчення про кількість закінчених вузів, але одблиск той буде оманливою мертвеччиною, якщо душа в р о м б и к о о б в і ш а н о ї людини байдужа до порослого бур'янами замку на околиці села, занедбаного кладовища, замуленої криниці, могили батька-матері, засохлої над шляхом калини. Дехто з наших сучасників спритно навчився грати в інтелігентність, тримати «ніс за вітром», ганити вчорашні «незаперечні істини», які ревно впроваджував у життя, а сьогодні, коли змінилася ситуація, враз «прозрів» і з таким же запальним е н т у з і а з м о м ратує за перебудову,— бійтеся таких «інтелігентів», бо бравадники'словес і гасел неодмінно с к о м п р о метують живу справу, похоронять її, як хоронили вчора пам'ятки нашої духовності. Для них немає святих істин, є тільки намагання втриматися на плаву. Інтелігентність ніколи не була напускною, кампанійською. Вона — конкретне ставлення і особисте уболівання та причетність до е к о л о г і ї нашої культури, о д н и м з важливих елементів якої є твоє і моє — тобто наше — ставлення до пам'ятки. Тим, у якому вона стані перебуває, і визначаються наша інтелігентність, наш духовний рівень, наше моральне обличчя. Василь

СКУРАТІВСЬКИЙ. Ф о т о В. ЛАНДАРЯ.

ВЕРНІСАЖ НАВИВОРІТ — Товариші! — бадьоро вигукнув завідуючий відділом культури. — Ми з вами присутні на мистецькому святі — закритті персональної виставки видатного художника Мазила. Присутні хвацько заплескали в долоні, фотокореспондент освітив усіх штучною блискавкою, а найбільше завідуючого, який аж ножиці впустив із переляку, та блискучу, з трьома волосинами лисину Мазила.

— Характерним є те,— провадив, оговтавшись, промовець,— що ми закриваємо виставку, яка й не відкривалась. Вистачить нам і того, що ще в майстерні твори побачив один столичний мистецтвознавець, від чого йому розум з'їхав набакир і тепер найкращі психіатри мудрують, як його поставити на місце. Це свідчить про дуже глибокий вплив творів Мазила на глядача, але не так уже в нас тих глядачів багато, щоб ними ризикувати. Присутні ствердно закивали головами.

— Основною рисою творчої натури нашого шанованого художника,— рік далі шеф культури,— є безкорисливість. Він уже задарував своїми картинами в золочених рамках дитсадки, школи та державні установи нашого району і націлився на сусідні. Якщо ж спробувати докопатися до коренів творчості Мазила, то це не що інше як вдала втеча від реальності у світ фантазії. Погляньмо на картину ліворуч за мною! Образом доярки, яка ніби щойно вийшла із вибою, художник підкреслює, поперше, що на фермах уже механізовано всі ручні процеси і комплекція ролі не грає, а по-друге, що доярки свіжонадоєного колгоспного молока не п'ють. Образами корів митець хоче нас переконати, ніби він мав творче відрядження в Африку і малював їх з тамтешніх гіпопотамів. Або ось натюрморт із гарбузоподібними ананасами і вирячкуватими лососями. Я спеціально довідувався — за всю історію нашого містечка в гастроном жодного разу не завозили ні першого, ні другого. Питається, хто позував художнику?.. Та оскільки вже картину створено, то я з приємністю повідомляю, що автор вирішив подарувати її народам екватора, які й не таке бачили. Присутні знову запрацювали долонями. Дівчата в українському вбранні закріпили від стіни до стіни нерозрізану червону стрічку. Розцвіченому передчуттям закордонного визнання Мазилу вдячні за невідкритий вернісаж глядачі піднесли не менш розцвічений букет квітів. Свято скінчилося загальним пожвавленням. Микола

БОСАК.

19

Заслужений артист УРСР Євген Миколайович Бобровников — чудовий музикант і педагог. Численних глядачів чарує він віртуозною грою на сопілці, сам виготовляє різноманітні музичні інструменти і вже зібрав чималу їх колекцію. Нині митець на пенсії, але не полишає улюбленої справи. Він — художній керівник фольклорного ансамблю «Дмитрівчанка» села Дмитрівни Києво-Святошинського району Київщини. Фото

В.

МАРУЩЕНКА.

20

Чи б у ї и е Кивві краму дерев'яного зодчества! Ось у ж е кілька років це з'ясовує група митців на чолі а народним майстром з Івано-Франківщини Василем Петровичем ґіетрівим. Він неодноразово виступав у пресі, дістав п і д т р и м к у багатьох відомих учених I діячі* культури. Але питання подосі лишаються б е і відповіді.

затишній галявині поблизу Пруту, біля водоспаду, немов коштовна скринька, красується будинок ресторану «Гуцульщина». На кам'яних брилах підмурка, що ніби виступають із скелястого берега річки, майстерно складений вінок дерев'яних зрубів. Прекрасна архітектурна споруда Яремчі звучить як чарівна мелодія народної пісні. Гостроверха покрівля з мансардами й портиками, що групуються по центру, нагадує стрілчасті верховіття смерек. Архітектурний образ будівлі доповнюють численні різьблені деталі. Це одна з перших споруд Івано-Франківської області, де гармонійно сполучаються конструктивні й архітектурно-художні прийоми гуцульського народного будівництва, знайдені чудові

народного

МІСТІ

ПРОБ/ІЕМК 21 пропорції усіх її елементів, вдало використаний рельсф місцевості. Архітектор І. П. Боднарук і місцеві майстри створили унікальну будівлю, яка, немов чудо-витвір природи, органічно доповнює екзотичну природу карпатського краю. Збудований у 50-х роках, ресторан «Гуцульщина» в Яремчі по праву увійшов до золотого фонду світового дерев'яного архітектурного мистецтва. І це не випадково. З давніх-давен древньоруські міста і села славились дерев'яним зодчеством і різьбленням. На жаль, сьогодні тільки п о д е к у д и збереглося по будинку чи хаті з р і з ь б о ю : дерево не вічне, на очах зникає те, що залишилось. Дерев'яне зодчество східних слов'ян, удосконалюючись протягом століть, у Х-му досягло високого рівня. Воно було найпоширенішим видом ремесла й мистецтва, якими володів майже к о ж е н . Ще задовго до хрещення Русі слов'яни будували святилища, зводили храми, фортеці. За свідченням тогочасного історика Титмара Мерзебургського, у Києві на початку XI століття налічувалось чотириста храмів, включаючи дерев'яні церкви, яких було найбільше. Предки наші, розвиваючи й удосконалюючи спадкову здібність, будували «як міра й краса скаже», добиваючись при цьому вражаючих мистецьких результатів. По архітектурі, як відомо, судять про ступінь культури країни та її народу. В зодчестві, древньому й сучасному, закладений найсильніший естетичний і емоційний струмінь, яким ніхто не повинен нехтувати. Тому тільки те й живе у свідомості поколінь, тільки те й дороге, що втілило в собі хоча б зернину творчого духу народу, його світогляду. Дерево при спогляданні дарує тепло, наближає до природи і, як жоден інший матеріал, піддається найвищій мистецькій обробці. Однак нині деревом оформляють переважно зали ресторанів, магазини, дитячі майданчики. І все це робиться «під різьбу», що є явною п і д р о б к о ю вишуканої народної різьби з її г л и б о к о ю символікою орнаменту. Щ о б дерево заграло благородством, потрібна святиня. Тому вже давно назріла потреба створити такий осередок, у якому можна було б показати невичерпні можливості дерева. Цю функцію виконало б різьблене містечко — «Музей-садиба народного майстра», де відкрилася б для нас і прийдешніх поколінь неперевершена краса дерев'яного зодчества і різьблення. І мимоволі спадає на думку, як би примножилася в очах усього людства слава радянського народу, коли б у столиці України поруч із н и з к о ю неповторних пам'яток засяяла іще одна зірка духовної культури — храм дерев'яного зодчества. Такий музей зберігав би для нас і прийдешніх поколінь національне багатство в галузі дерев'яного архітектурного мистецтва, бо вже тепер постають невідкладні проблеми: як реалізувати на даному етапі величезну творчу спадщину народного дерев'яного зодчества і різьбярства, накопичену за останні століття; як нині і надалі розвивати народне монументальне дерев'яне зодчество; як взагалі розвивати народне дерев'яне будівництво? «Але ж у нас є кільканадцять музеїв архітектури і побуту (в Києві, Переяславі-Хмельницькому, Львові, У ж г о р о д і , Чернівцях), в яких значне місце відведено к о ж н о м у регіону, а то й області України, де зібрані етнографічні будівлі й речі, т о ж для чого створювати ще один подібний музей?» — запитає здивований читач. У тім-то і річ, що «Музей-садиба народного майстра» не буде подібним. Я р о з у м і ю беззаперечну цінність існуючих не лише на Україні, а й в інших республіках-посестрах музеїв архітектури і побуту. Але їхня функція — подавати минуле законсервовано. Нагромадження великої кількості різних будівель, що не обживаються, як не обживається і територія навколо них, не створює тієї особливої, інтимної теплоти, яка характерна для садиби дбайливого господаря. До того ж оці музеї виключно етнографічні й відображають минувшину. «Садиба...» — це передусім музей творчий, музей нового народного монументального дерев'яного зодчества і радянського садово-паркового мистецтва, це насамперед спадковість у дальшому розвитку й збагаченні мистецтва дерев'яного зодчества, це, так би мовити, класичне творіння, чим істотно відрізнятиметься від вищезгаданих етнографічних музеїв. Вона мислиться постійно д і ю ч о ю одиницею, кожна складова частина якої матиме практичне цільове призначення. К р і м того, «Садиба...» доповнюватиметься відділами дерев'яної скульптури й модерну. Що це означає? В одному місці було б відтворено всі художні можливості дерева (будівництво, столярство, токарство, різьблення, сніцарство тощо), причому в генезисі, підказаному нам самим життям. Ще одна важлива деталь: усі музеї архітектури і побуту сезонно діючі і, так би мовити, застиглі — в хаті, к о м о р і , млині і т. д., які

споглядають люди. Новий музей мислиться постійно діючим, де на місці народжуватимуться витвори народного мистецтва, а відвідувачі стануть очевидцями таїни творення. Та й, власне, це має велике пізнавально-виховне значення. Ми бачимо килим, різьблену таріль, куманець тощо лише в магазині чи музеї. Зроблене ж на наших очах оживає, збагачує нас пізнанням. Культура побуту українського народу налічує близько чотирьохсот речей. Ці предмети зайняли б своє місце в новому музеї, створивши своєрідний каталог, де будь-хто міг би черпати взірці, багато з яких у ж е призабуті. О к р і м різьбярської майстерні, тут функціонували б гончарня, килимарня, майстерня вишивки, писанкарства і т. д., де працювали б найдосвідченіші майстри. О т ж е , «Музей-садиба народного майстра» — це містечко народних майстрів з найпрекраснішими умовами для їх інтенсивної мистецької діяльності. Щ о б уявити собі перспективу будівництва, скажу, що тільки у відділі модерну м о ж н а представити сучасну кам'яну будівлю з актовим залом на дві-три тисячі місць для науково-культурних заходів по народному мистецтву. В цьому ж відділі розмістилися б діючі майстерні. Щоправда, навіть малі архітектурні форми (наприклад: альтанки круглі, квадратні, прямокутні, 5-ти, 6-ти, 8-гранні і т. д.) вимагають великої площі, не кажучи вже про решту відділів. Поділяю думку академіка Д. С. Лихачова, що головним фактором для зодчого є вибір місцевості: «Не споруда навіть потрібна людині, а будова в певному місці... Хати й церкви сільський зодчий ставив як дарунки російській природі. Ніби бабуся наділяла свого онука іграшками: ставила їх на пагорбі біля річки чи озера, щоб вони милувалися своїм відображенням, щоб будівлі, зведені л ю д и н о ю , зливалися з навколишньою п р и р о д о ю , ставали її невід'ємною частиною». Тому дітище народного майстра повинне бути прив'язане до великого культурного центру на перехресті світових туристських д о р і г , щоб мало пізнавальноосвітній характер, приносило л ю д я м високу естетичну насолоду, єднання, духовне збагачення. Тож місце для «Садиби...» треба відвести згідно з з а д у м о м — у мальовничій місцевості поблизу водойм і лісу. М у з е ї різьбярства і вишивки, к е р а м і к и й художнього ткацтва, писанки, декоративного розпису і народної мальовки, сучасного національного костюма й декоративно-прикладного мистецтва народів світу розмістилися б у відділі старої класики. Названі музеї — ядро «Садиби...». Вони створять центр м у з е ю , навколо якого формуватиметься ансамбль різьбленого містечка. Переконаний, створення такого культурно-архітектурного закладу дало б з м о г у майстру працювати монументально, ліквідувати стихійність, свідомо розвивати на народній основі зодчество й різьбу як єдине цілісне дерев'яне архітектурне мистецтво, удосконалювати й розвивати символіку орнаменту. «Садиба...» синтезує не тільки найкращий здобуток прогресивного традиційного дерев'яного архітектурного мистецтва слов'янства. Ця вдумлива, красива робота розрахована на тривалі роки натхненної праці. Найзначніші пам'ятки дерев'яного зодчества, як правило,— культові споруди. Свого часу церква виступила як могутній соціальний замовник. В будову майстер вкладав душу, труд, найвищу майстерність, розуміння краси. Від їх попереднього культового значення на сьогодні не залишилось нічого. Зосталось тільки прагнення наших предків до прекрасного, досконалості дерев'яних форм. Нині ситуація змінилась. Виникли нові довговічні будівельні матеріали, індустрія будівництва — і дерево забули... Отже, р о б и м о висновок: якщо не м о ж е м о тепер повсюдно розвивати мистецтво дерев'яного зодчества, то повинні створити таку функціональну о д и н и ц ю , яка б увібрала все розмаїття й багатство мистецтва дерев'яного зодчества, прорізної різьби і самого різьблення за останні кільканадцять століть. Тоді все буде правильнго! І оскільки лісові багатства належать державі, виникає питання: хто у наш час повинен бути таким же значним соціальним замовником на витвори дерев'яного архітектурного мистецтва (якщо існує як така спадкоємність у будь-якому виді мистецтва!)? І що з цього приводу думають у творчих спілках художників і архітекторів УРСР, Українському відділенні Ф о н д у культури СРСР? Користуючись нагодою, з а п р о ш у ю читачів журналу — архітекторів, художників, скульпторів, народних майстрів, мистецтвознавців — висловитися з приводу питань, які порушено. Василь

ПЕТРІВ,

народний

майстер.

22 ЕКОЮГІЧНк С/1УЖВЧ XX

ВЕЛИКІ ПРОБЛЕМИ МДПИХ РІЧОК енергії на р і к ; с п о р у д ж е н о понад 1000 водосховищ для промислових, р и б о г о с п о д а р с ь к и х та меліоративних цілей. У заплавах малих р і ч о к , де формується понад 60 процентів загальних запасів вод У к р а ї н и , розташовані численні культурні пасовища і сінокоси. На малі р і ч к и дедалі пильнішу увагу звертають гідрологи і х і м і к и , г і д р о г е о л о г и і лікарі-гігієністи, ґрунтознавці і лісоводи, е к о н о м і с т и й е к о л о г и . Чому ж тоді у нашій періодиці останнім часом з'являється стільки статей, які закликають буквально рятувати малі річки? А відбувається з ними ось що. Коли говорити м о в о ю науковців, то ліси, поля, луки і р і ч к и — це єдиний е к о л о г і ч н и й к о м п л е к с , в я к о м у постійно відбувається о б м і н р е ч о в и н а м и та е н е р г і є ю . Порушення рівноваги підсистем к о м п л е к с у , як правило, призводить до вибуття його з ладу. Чи не це ми б а ч и м о на прикладі малих річок, які значно вразливіші від середніх і т и м більше великих? Усе частіше г о р е - г о с п о д а р і в и р у б у ю т ь зелені насадження в з д о в ж р і ч о к , землі навколо них р о з о р ю ю т ь аж до у р і з у води; скидають відходи цукрозаводів, ф е р м , а відтак русла заносяться товстим ш а р о м мулу, втрачають джерела, міліють. К о н к р е т н і приклади не інакше як злочинного п о в о д ж е н н я з малими р і ч к а м и , на жаль, м о ж н а наводити без кінця. Склад мінеральних д о б р и в З д о л б у н і в с ь к о г о райоб'єднання «Сільгоспхімія» (Ровенська область) знаходиться у в о д о о х о р о н н і й зоні р і ч к и Стубелки і, звичайно ж, просто неба. Д о щ о в і потоки зі з л о ю , б е з г о с п о д а р н о ю « щ е д р і с т ю » несуть у р і ч к у отруйні речовини. Так само на відкритих майданчиках поблизу в о д о й м складено мінеральні добрива у Броварській, Білоцерківській, Рокитнянській, М и р о н і в с ь к і й , Бородянській і М а к а р і в с ь к і й райсільгоспхіміях (Київська область). Слід бити тривогу: в нашій республіці є м а й ж е три з п о л о в и н о ю тисячі таких складів, що не мають паспортів і не відповідають санітарним вимогам. Однак спорудження спеціалізованих складських п р и м і щ е н ь ведеться вкрай незадовільно. С к а ж і м о , в тій же Київській області замість запланованих на XI п'ятирічку 200 складів п о б у д о в а н о лише 86. Удвічі, а то й втричі менше, ніж за планом, їх зведено було на Д н і п р о п е т р о в щ и н і , на Волині. , Величезної ш к о д и чистоті водних плес завдають тваринницькі ".ферми, к о т р і , як правило, с п о р у д ж у ю т ь неподалік від річок. І тут сумних фактів — хоч г р е б л ю гати. Так, на Тернопільщині річку Золота Липа постійно з а б р у д н ю є К о з і в с ь к и й к о м п л е к с по відгодівлі р о г а т о ї худоби ( д и р е к т о р Б. І. Ж м у д ) , а в Гнилу Липу скидає р і д к і відходи Рогатинський с в и н о к о м п л е к с ( І в а н о - Ф р а н ківська область, д и р е к т о р М. П. Винничук). У р і ч к у Сівку донедавна зливав неочищені стоки радгосп «Прикарпатський» ( т е ж І в а н о - Ф р а н к і в с ь к а область, д и р е к т о р Я. І. О н и щ у к ) . Названі тут к е р і в н и к и д о б р е знають способи утилізації відходів тваринництва, раціонального використання їх, с к а ж і м о , для зрошення сільгоспугідь. Та у них, очевидно, відсутня е к о л о г і ч н а совість, про яку говорив в і д о м и й радянський академік Є. К. Ф е д о р о в .

«Благословенна будь, м о я незаймана дівице Д е с н о , щ о , згадуючи тебе в ж е м н о г о літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щ е д р и м . Так багато дала ти мені п о д а р у н к і в на все життя»,— писав чарівник у к р а ї н с ь к о г о і світового к і н о е к р а на О. Г1. Д о в ж е н к о у повісті «Зачарована Десна». А втім, не о б о в ' я з к о в о бути т о н к и м л і р и к о м чи т в о р ц е м ніжних мелодій, щ о б із ш а н о б о ю ставитися до п р и р о д и . Що найперше згадуємо ми з дитинства? Річку. Хай навіть найменшу. Туди бігли ми чи не к о ж н о ї вільної хвилини — позмагатися в плавбі, закинути вудочку чи просто поборсатися з о д н о л і т к а м и у воді. На Україні налічується понад 22 тисячі малих р і ч о к загальною д о в ж и н о ю близько 100 тисяч к і л о м е т р і в . На перший погляд, » українська земля досить багата на водні ресурси. З р о д у - в і к у малі річки поїли л ю д е й д ж е р е л ь н о ю в о д о ю , давали рибу, були ; надійними шляхами сполучення та м і с ц е м ч у д о в о г о в і д п о ч и н к у . Віддавна вони несли й промислове навантаження: на них працювали численні водяні млини, к р у п о р у ш к и , а пізніше з'явилися ? і гідроелектростанції. Енергетичне значення малих р і ч о к не зникло і в наш час. На Україні нині д і ю т ь більш як с о р о к м і ж к о л г о с п н и х ГЕС, де виробляється близько двохсот мільйонів кіловат-годин е л е к т р о -

Безжально поводяться п о д е к у д и з малими р і ч к а м и м е л і о р а т о ри. « Щ о це вона тут петляє, колінця якісь викидає»,— м і р к у ю т ь вони. І от замість мальовничої, життєрадісної р і ч е ч к и з'являється... канава — довга і рівна. Отут і вмирає річка. Бо ж у місцях отих поворотів, колінець її живили д ж е р е л а . А тепер вони затоптані. ...Текла собі та й текла в Т и с м е н и ц ь к о м у районі на ІваноФ р а н к і в щ и н і річка О п р и ш и н а . Д з е р к а л ь н о чиста вода в ній була. Навіть д н о проглядалося, з г а д у ю т ь м е ш к а н ц і сіл Старих Кривотул, Красилівки... Тут і скупатися було п р и є м н о , і порибалити всмак. Та ось прийшли м е л і о р а т о р и . «Заспокоїли»: — Щ о , О п р и ш и н а завдає ш к о д и паводками? У п о к о р и м о ! І невдовзі в и п р я м и л и русло. Наслідок цього зафіксовано в акті л р и р о д о о х о р о н ц і в Т и с м е н и ц ь к о г о району від 24 вересня 1986 року: «РГчка О п р и ш и н а , що протікає т е р и т о р і є ю Старокривотульськ о ї сільської Ради і п о л я м и к о л г о с п у «Ленінська іскра», перекрита, м і с ц я м и втрачає русло. Там, де в ж е немає води, лежать купи сміття...» Втрати від е к о н о м і ч н о г о наступу на п р и р о д у ми ще якось м о ж е м о виправдати: мовляв, без цього не м о ж е розвиватися суспільство. А от п р я м о - т а к и злочинне ставлення до долі малих р і ч о к н і ч и м не виправдовується. З д о р о в ' я р і ч к и — це з д о р о в ' я м а т і н к и - з е м л і , нашої годувальниці. Це з д о р о в ' я і достаток людини. Радянський у р я д дедалі більше уваги приділяє саме малим р і ч к а м . Так, в «Основних напрямах е к о н о м і ч н о г о і соціального р о з в и т к у СРСР на 1 9 8 6 — 1990 р о к и і на п е р і о д до 2000 р о к у » записано: «Послідовно поліпшувати о х о р о н у водних ресурсів

23 країни. Продовжити здійснення комплексу заходів щодо поліпшення стану малих річок і водоймищ». Пригадаймо: якщо в постанові Ради Міністрів СРСР від 22 квітня 1960 року «Про заходи по упорядкуванню використання і посиленню охорони водних ресурсів СРСР» основна увага приділялася питанням їх використання, то у жовтні 1980 року Рада Міністрів СРСР прийняла постанову «Про посилення охорони малих рік від забруднення та виснаження і про раціональне використання їх водних ресурсів». І що важливо: на перше місце винесено питання охорони вод. Пізніше уряд приймав й інші актуальні ухвали та рішення щодо поліпшення водоохоронної роботи, зокрема — про паспортизацію малих річок. Завдання їх комплексного дослідження, у тому числі р о з р о б к и способів охорони, з 1981 р о к у як найважливіші включені до плану Державного комітету СРСР по науці і техніці. У їх вирішенні беруть участь десятки наукових і проектних організацій. Значну роль у цій справі відведено Міністерству меліорації та водного господарства УРСР, яке покликане здійснювати контроль за о х о р о н о ю та використанням водних ресурсів у республіці. Водоохоронні органи міністерства не споглядають, як річки поступово забруднюються, міліють, пересихають, а борються з порушниками. Так, лише за перше півріччя 1987 р о к у штрафам на суму понад 93 тисячі карбованців піддані 3138 відповідальних осіб, винних у порушенні Водного кодексу УРСР; премій позбавлені керівники 2170 підприємств, пред'явлено 148 позовів, 40 справ передано у прокуратуру, тимчасово припинено діяльність багатьох підприємств і цехів. Постанови, рішення, позови, штрафи... Усе це, звичайно, певною м і р о ю стримує порушників. Однак рішучих змін у п р и р о д о о х о ронній роботі можна досягти лише тоді, коли в к о ж н о м у з нас заговорить все та ж екологічна совість. Господарями водних джерел, як правило, є колгоспи і радгоспи, по землях яких вони протікають. Але це зовсім не означає, що доля річки має ще залежати від того, любить чи ні природу той або інший господарник. А д ж е до здоров'я річок у к о ж н і й області безпосередньо причетні: д е р ж і н с п е к ц і ї рибо-, водо-, лісоі природоохорони, рибокомбінати Українського товариства мисливців і рибалок, управління меліорації і водного господарства, санепі дстанції, ветлабораторії, облкомунгоспи, відділи землеупорядкування облагропрому... Не повинні, звичайно, стояти осторонь охорони водних ресурсів адміністративні органи і громадські організації. Чимало м о ж у т ь зробити і працівники культосвітніх установ та закладів. У цьому плані в республіці нагромаджено чималий досвід. За охорону малих річок енергійно взялися активісти народних університетів «Природа», лекторіїв та кінолекторіїв, бібліотек, будинків природи, клубів за інтересами. Приємно завітати до Ровенського районного будинку природи, який прикрашають понад 50 художніх панно, чудові витвори школярів з природного матеріалу. До ради Будинку увійшли активісти природоохоронної роботи, культармійці, працівники управління сільського господарства, райвно, райкому к о м с о м о л у , редакції місцевої газети «Слово правди». Тут проходять заняття народного університету «Природа», семінари. Неабияким святом для природолюбів Києва стало відкриття першого в столиці України міського Будинку природи. А при Жовтневому палаці культури Укрпрофради організовано клуб юних друзів флори і фауни «Природа і ми». Ш к о л я р і в ж е зустрілися з ученими Інституту зоології АН УРСР, провели конкурси гербаріїв і коренепластики, переглянули слайдофільм «Ріки і озера Землі». Воістину великі можливості для п р и р о д о о х о р о н н о ї роботи мають працівники культосвітніх закладів. С к а ж і м о , завідуючий клубом у селі Красилівці Тисменицького району, що на ІваноФранківщині, В. М. Гавадзин, ведучи на високому рівні культурномасову роботу, сумлінно виконуючи обов'язки депутата і голови групи народного к о н т р о л ю при Старокривотульській сільській Раді, встигає щодня перевіряти стан ріки Ворони. Як тільки зафіксує у ній сліди стоків Надвірнянського нафтопереробного заводу, одразу б'є тривогу. За його сигналами про забруднення Ворони вже писала газета «Сільські вісті». Від імені місцевих дозорців В. М. Гавадзин звертався і до обласного комітету народного контролю, щоб закликати до порядку керівництво Надвірнянського нафтопереробного заводу. Втрутився він, до речі, і в долю вже згадуваної річечки Опришини. Тепер колгосп «Ленінська іскра» на вимогу Старокривотульської сільради повинен виконати роботи по відновленню попереднього русла Опришини. Природоохоронна діяльність івано-франківців заслуговує значно ширшого висвітлення. В області протікає більше третини малих річок республіки, і п р и р о д о о х о р о н ц і успішно борються за їх

оздоровлення. Красномовне свідчення цього — уже вдруге за останні р о к и Івано-Франківську область нагороджено дипломом ЦК Компартії України, Ради Міністрів УРСР, Укрпрофради і ЦК Л К С М У з видачею другої грошової премії за підсумками республіканського соціалістичного змагання областей і міста Києва за досягнення кращих показників по охороні природи та раціональному використанню природних ресурсів у 1986 році. В області діють понад півмільйона членів Українського товариства охорони природи (УТОП), які об'єднані в 2585 первинних організаціях. Колективних членів Товариства налічується понад 1340. Усі первинні організації колгоспів і радгоспів включилися в республіканський конкурс «Земля — наше багатство». За «справною» ц и ф р о ю стоять і вагомі справи. С к а ж і м о , в системах о б о р о т н о г о водопостачання промислових підприємств області нині знаходиться 3 мільярди кубометрів води, а це дає змогу довести її е к о н о м і ю до 92 процентів. Багато робиться для відрегулювання русел річок, закріплення берегів, залісення : і залуження водоохоронних зон. І, звичайно, чималий вклад вносять у цю справу культурноосвітні працівники. В області створено 12 районних будинків природи, діють 24 народних університети «Природа» з 52 факультетами, 168 лекторіїв і 107 кінолекторіїв з даної тематики. Лише за рік за путівками Товариства прочитано понад 4000 лекцій, проведено 10 обласних конкурсів та 21 рейд-перевірку. В більшості бібліотек області діють куточки з природоохоронної роботи, проводять тематичні зустрічі, вікторини, змагання клубів веселих і винахідливих, читають лекції. При багатьох будинках культури і клубах працюють клуби за інтересами даного профілю, роботу яких постійно спрямовує обласний Будинок народної творчості та етнографії. Культосвітні установи діють спільно з органами друку. Всі їхні заходи широко висвітлюються в обласних газетах «Прикарпатська правда» і «Комсомольський прапор», по обласному радіо та в районній пресі. Зокрема, «Прикарпатська правда» за рік зробила і 14 випусків тематичної сторінки «Рідна природа», де надрукувала ] близько 100 матеріалів з п р и р о д о о х о р о н н о ї тематики. Активно діють також при будинках культури та клубах фотоклуби, члени яких Постійно беруть участь у фотоконкурсі «Природа-86», що його організують інспекція Д е р ж к о м і т е т у УРСР по охороні природи та обласна рада УТОПу. В останньому фотоконкурсі взяли участь 35 аматорів області. їх роботи майстерно відображають рідні місця, фауну і флору Карпатського краю. П е р е м о ж ц я м и конкурсу стали член тисменицького фотоклубу «Колумб» Б. Є. Мохняк і фотолюбитель із Снятина О. Д. Каравайков. Постанови партії та уряду щодо охорони малих річок тут наполегливо втілюють у життя. С к а ж і м о , лише за останнє десятиріччя працівники Міністерства лісового господарства УРСР створили водоохоронні лісові насадження більш як на 90 тисячах гектарів, або залісили понад 70 тисяч кілометрів берегів. Тепер річки, які протікають землями державного лісового фонду, практич'но залісені повністю. У X I I п'ятирічці передбачається провести лісопосадки на площі в 51 тисячу гектарів, що становитиме більше половини у ж е створеного. Ф р о н т боротьби за чистоту малих річок дедалі розширюється. Тривалий час вивченням екосистем за умов впливу на них людей займається Інститут г і д р о б і о л о г і ї АН УРСР. Нещодавно поряд із традиційними відділами — загальної та санітарної гідробіології, біопродуктивності водосховищ тощо — в інституті створено і відділ екології малих річок. Проблемам їх використання і охорони був присвячений і республіканський семінар, який відбувся в Полтаві у вересні цього року. З о к р е м а , відзначалося, що дослідження малих річок ведуться з дедалі більшим розмахом. На них створюють гідрологічні станції та пости. Мета досліджень — розробити нові теоретичні концепції формування стоку і водного балансу в конкретних ландшафтах. Ведуться вони в рамках безстрокової М і ж н а р о д н о ї гідрологічної програми. Активно працюють також постійний Міжреспубліканський комітет з проблем басейну Десни" і комітети по інших річкових басейнах. Відрадно відчувати, що нині вже багатьом не дає с п о к о ю питання: «Як живеш, мала річко?» Але ми ще тільки починаємо справжню боротьбу за збереження рік і р і ч о к , більшість із яких живлять Д н і п р о . Так що різнобічна робота по екологічному вихованню населення має не просто лишатись у центрі уваги, а посилюватись в міру зростання загрози індустрії, індустріалізації сільськогосподарського виробництва. Євген Леонід Фото

І.

ЛІСКУН, ТКАЧЕНКО.

КРОПИВНИЦЬКОГО

24 р о з ш и р е н н я р а м о к «Вересневих самоцвітів»: ...Віримо, що вашим ш л я х о м В і д с ь о г о д н і всі п і д у т ь ! Цю д у м к у розділила ветеран народн о г о с а м о д і я л ь н о г о т е а т р у з міста Новоселиці Чернівецької області Є . М . Іванова: — Ми т е ж б о р о л и с я за п р а в о участі у « В е р е с н е в и х с а м о ц в і т а х » . І к о л и стали п е р е м о ж ц я м и традиційної театральної весни, нас п р о в о д ж а л и с ю д и я к п о в н о в а ж н и х п р е д с т а в н и к і в усієї Б у к о в и н и . К о л е к т и в не ж а л к у є , що в и р у ш и в у таку

р о к у надано статус р е с п у б л і к а н с ь к о г о свята. М и н у л о г о в е р е с н я К и ї в п о т у р б у вався п р о з а п р о ш е н н я у К і р о в о г р а д к р а щ и х н а р о д н и х театрів Т е р н о п і л ь с ь к о ї та Ч е р н і в е ц ь к о ї о б л а с т е й . А л е і за ф о р м о ю , і за з м і с т о м це д і й с т в о б у л о щ е н е т а к и м , я к и м й о г о бачать фахівці у майбутньому.

— Треба йти в і д театру і до т е а т р у , — сказала, п о б у в а в ш и у К і р о в о г р а д і , член С п і л к и театральних д і я ч і в У к р а ї н и , завідуюча відділом культури Подільського р а й в и к о н к о м у міста Києва Н. Д. П е т р е н к о . — Я бачу в м а й б у т н ь о м у к і р о в о г р а д с ь к е свято як с в о є р і д н и й фестиваль театрального мистецтва республіки, до

СВЯТУ - ВИЩУ ОРБІТУ Кіровоградщина запрошує в гості усю театральну Україну Відгомоніло ще одне — вже сімнадцяте! — свято т е а т р а л ь н о г о м и с т е ц т в а «Вересневі с а м о ц в і т и » на к і р о в о г р а д с ь к і й з е м л і . Ц і л и й т и ж д е н ь у театрах, ф і л а р м о н і ї , палацах, б у д и н к а х к у л ь т у р и і клубах, музеях, бібліотеках, парках к у л ь т у р и та в і д п о ч и н к у , в м і с ц я х , де жили і працювали корифеї українськог о театру, д і я ч і р а д я н с ь к о г о театральн о г о м и с т е ц т в а , відбувались вистави п р о ф е с і о н а л ь н и х та н а р о д н и х с а м о діяльних театрів, к р а щ и х д р а м а т и ч н и х колективів, науково-практичні конференції, тематичні вечори, зустрічі з митцями. Як і щ о р о к у , вирував б а г а т о л ю д д я м державний заповідник-музей І. К. Карп е н к а - К а р о г о н а х у т о р і Надії. У р о ч и с тості з н а г о д и ч е р г о в о ї р і ч н и ц і народження одного з фундаторів українського реалістичного професіо н а л ь н о г о театру п е р е т в о р и л и с я на х в и л ю ю ч у виставу — з п і с н я м и і т а н ц я ми, уривками з вистав, в и с т у п а м и м і с ц е в и х поетів. Н а в і д м і н у о д п о п е р е д ніх свят, цьогорічне мало цікаві з н а х і д к и . Це і «Листи в м а й б у т н є » — м о н о л о г М и т ц я за л и с т а м и І. К. Т о б і л е вича, й участь у «Вересневих с а м о ц в і тах» н а р о д н и х с а м о д і я л ь н и х т е а т р і в з інших областей, представники яких с в і ж и м о к о м о ц і н и л и в а ж л и в і с т ь цієї п о д і ї у к у л ь т у р н о м у ж и т т і не л и ш е д а н о ї області.

— Д о б р у справу р о б л я т ь Кіровог р а д і , — поділився своїми враженнями від свята к е р і в н и к н а р о д н о г о т е а т р у Кременецького районного будинку культури Тернопільської області В. В. С к о р о п л я с . — 3 р а д і с т ю п р и й н я л и з а п р о ш е н н я взяти участь у «Вересневих с а м о ц в і т а х » . А до ц ь о г о б у в о б л а с н и й театральний к о н к у р с і м е н і Л е с я К у р б а са. Наш к о л е к т и в став п е р е м о ж ц е м і з д о б у в право представляти с а м о д і я л ь ну театральну Т е р н о п і л ь щ и н у на батьк і в щ и н і к о р и ф е ї в у к р а ї н с ь к о г о театру. М и п р и в е з л и « К о м у н у в степах» М и к о ли К у л і ш а . В и с т у п а ю ч и на х у т о р і Надії, п о с л а н ц і т е р н о п і л ь с ь к о г о к р а ю висловилися з а

д а л е к у д о р о г у . Т в о р ч е с п і л к у в а н н я зав ж д и к о р и с н е . Було б д о б р е , я к б и такі з у с т р і ч і на К і р о в о г р а д щ и н і стали т р а д и ц і й н и м и , щ о б усі о б л а с т і м о г л и похвалитися тут с в о ї м и н а й к р а щ и м и с п е к т а к лями професіональних і самодіяльних колективів. О т ж е , посланці Буковини і Надзбручч я п о в т о р и л и д у м к у , яка д а в н о х в и л ю є не тільки к і р о в о г р а д ц і в , — про р о з ш и рення р а м о к «Вересневих самоцвітів», т о б т о п р о надання ї м статусу р е с п у б л і к а н с ь к о г о свята. Власне, п е р ш і к р о к и д л я ц ь о г о в ж е зроблено. Щ о р о к у на хутір Надію приїздять студенти К и ї в с ь к о г о інституту театрального мистецтва імені І. К. К а р п е н к а - К а р о г о на ч о л і з п р о р е к т о р о м Л. К. Б і л е ц ь к о ю . Бувають і представники Спілки театральних діячів республіки, викладачі Д н і п р о п е т р о в с ь кого та Одеського державних університетів, які в и в ч а ю т ь с п а д щ и н у к о р и ф е ї в . В різні р о к и у «Вересневих самоцвітах» взяли участь б і л ь ш і с т ь т е а т р і в р е с п у б л і ки, посланці М о с к в и й У д м у р т і ї , Дагестану і Г р у з і ї , У з б е к и с т а н у , П р и б а л т и к и , Російської Ф е д е р а ц і ї . Розпочате як т е а т р а л ь н и й т и ж д е н ь о б л а с т і , свято давно в ж е в и й ш л о з а м е ж і К і р о в о г р а д щини і робить д о б р у справу пропаганди радянського та п р о г р е с и в н о г о світовог о т е а т р у , славних т е а т р а л ь н и х т р а д и ц і й України. І все ж й о м у ч о г о с ь не вистачає. Скажімо, чіткої програми, спрямованої не л и ш е на п о к а з н а й р і з н о м а н і т н і ш и х с п е к т а к л і в — як к л а с и ч н о ї д р а м а т у р г і ї , так і сучасних а в т о р і в , — а й на у т в е р д ж е н н я духу суперництва, підбиття підсумків театрального життя республік и з а п е в н и й п р о м і ж о к часу. М о ж л и в о , т р е б а к о н к р е т н і ш е назвати у ч а с н и к і в «Вересневих самоцвітів», чіткіше визначити м е т у їх п е р е б у в а н н я на к і р о в о г р а д с ь к і й з е м л і . Д е щ о н е т а к и м уявляється, з о к р е м а , свято на х у т о р і Н а д і ї . А д ж е п р и всій й о г о н и н і ш н і й ц і к а в о с т і в о н о відбувається на н е п і д г о т о в л е н о м у м а й д а н ч и к у — тут н е з р у ч н о і а р т и с т а м , і г л я д а ч а м . Та й в и т о п т у є т ь с я у з а п о в і д нику чимало, що ніколи не подобалося Тобілевичам... Коротше, «Вересневі самоцвіти» у м а й б у т н ь о м у м а ю т ь з м і н и т и своє о б личчя. Необхідність цього усвід о м л ю ю т ь не лише к і р о в о г р а д ц і . Тому р о з п о р я д ж е н н я м Міністерства культури УРСР у р о ч и с т о с т я м з н и н і ш н ь о г о

я к о г о найтісніше м а ю т ь б у т и п р и ч е т н і передусім Міністерство культури і С п і л к а театральних діячів. Треба з р о б и ти так, щ о б на ц е й фестиваль п р е д с т а в лялися н а й к р а щ і с п е к т а к л і с е з о н у — як п р о ф е с і о н а л ь н и х , так і н а р о д н и х театрів — р і з н о м а н і т н о г о тематичного с п р я м у в а н н я ; щ о б глядач з н а й о м и в с я з н о в и м т а л а н о в и т и м п р о ч и т а н н я м класики і сучасної української драматургії, з о к р е м а м о л о д і ж н и м и й д и т я ч и м и театрами. Цікавим було б і першопрочитання м о л о д и х у к р а ї н с ь к и х авторів. У цьому фестивалі обов'язкова участь усіх д и р е к т о р і в театрів, г о л о в н и х режисерів, провідних акторів України. Щ о б п і д час с о л і д н о ї р о б о ч о ї з у с т р і ч і в о н и давали о ц і н к у в с ь о м у т е а т р а л ь н о му п р о ц е с у в н а ш і й р е с п у б л і ц і , а к о м п е тентне ж ю р і визначало кращих. Щ о б звання лауреата «Вересневих с а м о ц в і тів» б у л о а в т о р и т е т н и м і в і д п о в і д н о шанувалося. Що ж, д у м к и збігаються. І в тому, що п о д і б н и й фестиваль у к р а ї н с ь к о г о театрального мистецтва конче потрібний, і в т о м у , що він має відбуватися саме на К і р о в о г р а д щ и н і . Щ о п р а в д а , чути і т а к е : м о в л я в , ініціатива має н а л е ж а т и м і с ц е вим партійним і радянським органам, обласному управлінню культури.

— Ми з р о б и м о все для т о г о , аби т а к и й фестиваль н а р о д и в с я і ж и в , — відповідає на те заступник голови Кіровоградського облвиконкому Т. Т. Д м и т р е н к о . — У місті є ч у д о в и й п р и р о д н и й м а й д а н ч и к для с п о р у д ж е н ня Зеленого театру, який м о ж н а було б назвати Т е а т р а л ь н и м п о л е м . К р і м того, нині ведемо будівництво нового приміщення обласного драмт е а т р у . П о р у ч виростає п р о с т о р и й г о тель для г о с т е й . Область має не л и ш е славні театральні т р а д и ц і ї , а й д о б р о т н і сучасні с ц е н и . Т о ж к р и л а т е « К і р о в о г р а д щ и н а — у к р а ї н с ь к і театральні А ф і ни» має п р и р о с т а т и н о в о ю славою. П о в т о р ю ю , область з р о б и т ь усе м о ж ливе для п р о в е д е н н я н а д о б р о м у р і в н і р е с п у б л і к а н с ь к о г о т е а т р а л ь н о г о фестив а л ю . А л е с а м о т у ж к и н а м всього н е організувати. Потрібна допомога Міністерства к у л ь т у р и УРСР і С п і л к и театральних д і я ч і в . Б у д е м о с п о д і в а т и с я , щ о вона не з а б а р и т ь с я і наступні «Вересневі с а м о ц в і т и » стануть я с к р а в и м театр а л ь н и м с в я т о м усієї р е с п у б л і к и . Микола

МАХІНЧУК.

НАЙБІЛЬШЕ ДИВО Нещодавно з'явилася цікава серія плакатів, присвячених книзі. Д у м к а про ЇТ створення народилася в р е с п у б л і к а н с ь к о м у правлінні д о б р о вільного Товариства любителів к н и г и УРСР. З цією п р о п о з и ц і є ю його працівники звернулися до керівництва Київськ о г о х у д о ж н ь о г о інституту, і за порівняно к о р о т к и й час представники зацікавлених організацій ознайомилися з р о ботами.

Чимало плакатів приваблюють своєю свіжістю, оригінальністю д у м к и . С к а ж і мо, «Я священна зброя, в і д с т о ю ю д о б р о я»: червоний т о м и к М и к о л и Островського «Як гартувалася оталь» у к о б у р і пістолета — робота студента з М о н г о л ь с ь к о ї Народної Республіки Д. Ехндаваа. , — П р о п о з и ц і я створити с е р і ю плакатів, присвячених книзі, д у ж е сподобалась у с і м нашим студентам,— каже молодий автор. — К о ж е н прагнув відобразити своє ставлення до найбільшого дива з див на планеті, с т в о р е н о г о л ю д и н о ю . М е н і буде приємно, я к щ о м о я робота прислужиться б і б л і о т е к а м , ш к о л а м України. У М о н г о л і ї д у ж е люблять і поваж а ю т ь радянську книгу. Тисячі творів щ о р о к у надходять у к н и ж к о в і магазини моєї батьківщини. О с о б л и в о ю популярністю у м о л о д і користується всесвітньовідома «Як гартувалася сталь». Ось чому я вибрав саме цю тему. «Учітесь, читайте, і ч у ж о м у научайтесь, й свого не цурайтесь»,— м у д р і очі Великого К о б з а р я звернені до шанувальників духовних скарбів р і д н о г о народу.

— «Кобзар» Ш е в ч е н к а — м о я у л ю б лена к н и г а , — к а ж е автор цього плаката О. Д р у г а н о в . — Батьки мали у д о м а ш н і й бібліотеці м а й ж е всі твори Тараса Григоровича. Багато його віршів я вивчив напам'ять ще змалку. Тому

і

і вирішив взяти за основу своєї роботй о б р а з д о р о г о ї для всіх нас людини. Г. П о к о т и л о звернувся до постаті козака Мамая. Відклавши бандуру, нар о д н и й г е р о й захопився к н и г о ю Волод и м и р а Бровченка про його пригоди в далекій заокеанській Канаді. Графічне з о б р а ж е н н я д о п о в н ю є текст: « К о ж е н листок д о п і к а до кісток». «Сувеніри — з України» — таку назву має плакат студентки К и ї в с ь к о г о х у д о ж н ь о г о інституту О. Спартак.

— Я приїхала вчитися з Афганістану,— розповідає дівчина. — Після закінчення вузу викладатиму курс політичного плаката. Д у м а ю , що виставка чимало мені в цьому д о п о м о ж е .

— Це д у ж е бойова і оригінальна ф о р м а пропаганди к н и г и , — к а ж е д о к т о р філологічних наук, науковий співр о б і т н и к Інституту літератури АН УРСР імені Т. Г. Шевченка професор П. М. Ф е д ч е н к о . — Самі по собі плакати — це в ж е твори мистецтва. Вони пропагують духовні скарби нашого нар о д у — історичну, сучасну літературу і багатьом стануть д о б р и м и помічниками в роботі.

А.

ДРАГОМИРЕЦЬКИЙ,

старший інструктор республіканського правління д о б р о в і л ь н о г о Товариства л ю б и т е л і в к н и г и УРСР.

26 СВІТ В/ІШИХ ЗАХОПЛЕНЬ

V хала до Палацу культури, і уява І малювала образ директора: «адміністративно-непроникне» обличчя, «керівні» фрази, скупі на е м о ц і ї жести. І помилилася. Біля входу до нової в стилі «модерн» будівлі зустріла настільки привітну, симпатичну ж і н к у , що, не звільнившись від уявного стереотипу, подумала: мабуть, художній керівник. Але це була д и р е к т о р Палацу культури — Людмила Михайлівна Бризгаліна. Понад десять років очолює вона складне за структурою господарство. Заняття гуртків, студій, клубів за інтересами проводять з урахуванням вікових груп, позмінного часу роботи. Відомо, не кожна людина народжується з явно вираженим талантом. Але кожна м о ж е і повинна розвинути його, якщо, звичайно, для цього створено умови. Такі умови в Палаці культури є. Приходять сюди, щоб вивчити іноземну мову чи, можливо, щось намалювати, злетіти, мов птах, у балетному па, а то й навчитися речам не менш необхідним і складним — в'язанню, вишиванню, кулінарії. Є тут зал ігрових автоматів, більярдна, безалкогольний бар (до речі, д у ж е популярний серед молоді). Д і ю т ь консультації педагогів, лікарів, юристів, студія моделювання та конструювання одягу. Словом, пропонуються заняття на будь-які смаки й захоплення. Популярні також вечори вшанування передовиків виробництва, колективного відпочинку дільниць, бригад рудоуправління, дні наставників, різноманітні розважальні програми. Вони, як правило, не потребують особливої реклами. О т о ж давайте прочинимо двері однієї з численних кімнат... І опинимось у царстві Терпсіхори. А точніше — на репетиції народного танцювального ансамблю «Веснянка», я к и м керує М. А. Герун. Великий зал. Тренувальні станки. І дзеркала, дзеркала... А в них — натхненні обличчя, тендітні фігурки. Одна з традицій цього колективу: Ганцюєш у ансамблі — загітуй когось із друзів, членів сім'ї. Подружжя Снєгірьових, Вінсів, Мельників, Ланкмілерів — ось далеко не повний перелік тих, хто продовжує тепер традиції «Веснянки». Як же треба любити танцювальне мистецтво, щоб, незважаючи на втому після трудового дня, приходити на репетиції, віддавати свій вільний час поезії рухів! Звичайно, любов, що дає насолоду, не приходить сама собою. Вона, як і есе, виборюється т р у д о м душі. Це — головна умова. А ще: любов має бути р о з д і л е н о ю п о м і ж виконавцями та їхнім к е р і в н и к о м . «Веснянці» повезло: Микола Анатолійович віддав мистецтву танцю понад п'ятнадцять

років. І талант, і пломінь його душі п р о д о в ж у ю т ь жити у «Веснянці», чия творчість неодноразово увінчувалася лаврами почестей. Дипломи, грамоти, подяки — їх багато. А ще «Веснянка» — єдиний у Палаці культури колектив комуністичної праці.

Т

и станеш дорослою, Ассоль. О д н о г о разу вранці у морській далині під сонцем заряхтить вітрило...» «Добрий фантазере Олександр Грін...» — думала Світлана Буланова, ще і ще раз перечитуючи девіз рідного ансамблю. Вона знала ці слова напам'ять, а сьогодні не могла стримати сліз радості і світлої печалі... Десять років промайнули, як один день. Тепер вона, лікар, приїхала до Кривого Рога здалеку, щоб зустрітися з друзями на десятирічному ювілеї «Ассолі». Ранній березень покликав до Палацу культури рудоуправління не тільки Світлану. Прийшли її подруги Людмила Романенко, Наталя Тесленко, Л ю б о в Сухочова, багато інших. Радісна то була зустріч з керівником ансамблю М и к о л о ю Гонором, друзями, зі своєю юністю. Здається, тільки-но вчора розлучились, випорхнули з-під вітрил «Ассолі», а вже посріблились скроні доброго майстра. «Ассоль»... Скільки м р і й перемріяно, пісень відлунало в цій маленькій кімнатці! Повиростали, розлетілись однолітки С. Буланової, а їхнє місце зайняли такі ж непосидючі, закохані у пісню юнаки і дівчата. Починають вони з вокальної групи «Дюймовочка». Коли підростають в «Ассолі», переходять до ансамблю «Заспів». Ось так, сходинка за с х о д и н к о ю , набувається досвід, майстерність. І Микола Гонор, і М и к о л а Герун з неприхованою теплотою розповідали про колишніх учнів, ділились сьогоднішніми клопотами. Висловили своє ставлення до змін, перебудови, що відбувається у роботі, стосунках м і ж людьми, у сферах матеріальній і моральній. Перебудова культосвітньої роботи у їх р о з у м і н н і — принципова боротьба проти віджилого, а ще — ділова, практична (не на словах, а на ділі) підтримка нового. Так і працюють у Палаці культури рудоуправління. Зазначу: протягом двох років він обходиться без дотацій. Гуртки діють за принципом самоокупності. Кам е р т о н о м у створенні доброго настрою, р о з у м н і й організації дозвілля став Палац культури і для інших культосвітніх закладів міста. Бо е н е р г і ю слів тут уміло перетворюють в е н е р г і ю конкретних справ. О. К р и в и й Ріг Дніпропетровської

області.

ГЕРГЕЛЬ.

27 Справедливо кажуть: аби згадувати, треба мати що. Та не все пережите влягається п о м і ж б о р о з е н к а м и пам'яті надовго. Щось просівається б о р о ш е н ц е м крізь сито, полишаючи по собі ледь помітні знаки, щось вигулькує вітром у хмаровиння. А зостається глибокими зарубинами, то болючо-ранимим, то трепетнолоскітним в таїнах душі лишень те, що виврунилося з твоїм народженням. ...У самодіяльної художниці з міста Калуша, що на Івано-Франківщині, Марії Миколаївни Козаченко життя у ж е залишило за плечима немало спогадів. М о ж н а б к о ж е н факт її біографії описувати просторово, хронологічно точно, додаючи до цього «пального» творчої уяви. На деяких фактах можуть направду-таки вирости оповідки або й легенди. Ось, приміром, кажуть у Городенківському районі в селі Серафинці, що предок Марії Козаченко був чоловік зайшлий, перший тут поселенець. Мати, незвичайної вроди, носила вишивану вберю, а поверхи — жупанець-катанку (мабуть, від російського «кафтан»). Полишивши на руки батька аж шестеро дітей, вона померла під час війни. Тато, щедрої поетично-співучої вдачі чоловік, давав лад дітям і не схилявся в бідканні, виводив у хаті то колядок, то щедрівок, грав на сопілці. Вже старим будучи, стеріг колгоспний сад. На свята у хаті розмальовували піч, комин. У Марії виходило найкраще — півні, немов живісінькі, витягували червоногребені з - п о м і ж квітів і ось-ось мали залопотіти крильми... Старша сестра Ольга вчила менших хату прибирати, хліб пекти... А Марійку тягло до пісні, до голки з ниткою, до олівця... ...Марія

Миколаївна

відклала

папір,

пензлі, гуаші й перебирає рядки споминів. В о д н о м у — «Місяць завис над вечірніми хмарами чистими тарелями тітки Юстини», у д р у г о м у — «Від розривного реготу б о м б і гранат горіло небо, кривавилась земля, тріскався світ і блідла смерть. Людська краса, любов і молодість пригорталися до грудей землі і... падали, губились. Матері закутувались у чорну жалобу й ридали ридма. У світ-безвість летів розпач-зойк: «Синочки, соколики!..» А вони сходили кривавими маками, шовк о в о ю травою...» А в третім спомині, ніби струна, збренькує найсокровенніша нотка: «Вишивала моя ненька сорочку, мережила писанковими взорами-хрестиками, приспівувала до неї, як до ж и в о ї і найріднішої. Коли одягла ту сорочкувишиванку, з правого рукава виблагословилось дівчатко, а з лівого — його доля... Рано землиця м о ї й нені постелила холодну постільку, ой як дочасно. І доля придавила її груди хрестом недожитого життя, недошитих узорів, недоспіваних співанок... Та від маминого хреста протопталися у добрий світ мої с т е ж к и - д о ріжки...» « М о ж е , тому, що життєва дорога моя не прямесенька, а звивиста, я так разюче реагую на людську доброту, на зло і фарисейство». Відклала художниця надруковане на машинці, й полинув живийспогад-роздум.

— Після закінчення вечірньої середньої школи у Городенці я чимало доклала зусиль, аби стати вчителькою: була піонервожатою, вела гурток юних художників у райцентрі... Та в житті, як мовиться, випав щабель — і вихованням сина з п'яти років займалась сама. Пізньовечорові й нічні думки кликали мене брати в руки пензель,

Московський народний університет мистецтв, освоїла техніки графіки, живопису, декоративного розпису. Найбільше стала малювати, як переїхала до Калуша. Тут рівно через рік після закінчення університету мистецтв я й прийшла на суд глядачів зі своєю п е р ш о ю персональною виставк о ю . Раділа від добрих слів фахівців, котрі мовили гарно й щедро про картини та декоративні розписи «Апаратниця», «Троїсті музики», «Веселка», «Опришки», «Весна». Вечорами пробувала складати вірші для дітей, дещо й п р о з о ю . Багато з того друкувалось. А найбільше ясніє на душі, що син Івась закінчив Київський університет, почав працювати у столичному музеї і вже має власний поетичний доробок. Марія Козаченко написала дитячу к н и ж е ч к у «Тридцять дві перлини», сама оформила і має надію, що видавництво «Веселка» зацікавиться нею. Нещодавно кілька її віршів прийшли до читачів зі сторінок альманаху «Відлуння», що його видали «Карпати». А Марія Миколаївна все чаклує над своїми малюнками, й ніби від них проростає нова думка у слові: Викуй слово не паперове, Викуй слово д з в о н о м краси, Викуй слово не кольорове — Ф а к е л о м слово у пітьму неси... Викуй слово, до б о ю готове Зі злом кістлявим, а не для слави... Щ о б не зносилося в силі безсильній, Щ о б не зітліло в тліні могильній. Хай піде думка терновим полем. Викуй слово м у к о ю , болем... Од безсмертного Ленінового слова прийшов задум картини «Ленінська «Искра», від сторінок історії к р а ю — «Червоні месники у горах», « М і ж вільними вільна, м і ж рівними рівна», «Цвіте Верховина», од віщого слова Кобзаря — «Ярема й О к сана», «Гайдамаки», «Іван Підкова», «Назар Стодоля», «Марія», «Хустина», «Наймичка», «У нашім раї на землі», «Тече вода край города». А скільки підготувала ілюстрацій до творів О. Пушкіна, М. Л є р монтова, І. Франка, О. Кобилянської, Лесі Українки, Ю. Федьковича, до українських, російських, туркменських, казахських народних казок! Більше сотні робіт у різних техніках створила художник-комуніст Марія Козаченко. Немало приємних і правдивих слів уже сказано, залишено в книгах відгуків після п'яти її персональних виставок у Калуші, Івано-Франківську, Каневі, Києві; є її картини і в постійних експозиціях музеїв. Одні пройняті радістю чи с у м о м авторки, в інших звучить оптимістична музика творення нашого сьогодення. Захоплюють сила і свіжість світосприймання, казковість, святковий настрій декоративних розписів.

«Вишивала моя ненька сорочку...»

ручку; багато читала. Закінчивши к о ж н у , бодай невеличку, картину чи етюд, запитувала себе, знесилену безсонням: «Кому то треба?..» А з р о к а м и збагнула: малювала для власного заспокоєння, для душі, а, виходить, то треба й іншим. Отак рік за р о к о м мої натюрморти, портрети, етюди «Пісня», «Весна», «Літо», «Горе», «Троїсті музики», «Солдатка», «Галичанка», «Люба», «Івась», «Ольга Кобилянська», «Чугайстер», «Буковинський Кобзар» потрапляли на очі людям, деякі репродукували в обласній пресі, у журналах «Радянська жінка», «Народна творчість та етнографія». 1972 року я заочно закінчила

...Марія Миколаївна, вдумуючись у к о ж не слово, що залишилось їй з г а д к о ю на чистому аркушику паперу, розкладає посеред кімнатки своє робоче причандалля й е к с п р о м т о м намічає контури нових картин. Ось дві дівчини — красні як р о ж і , у білих сорочках, а рукави — наче вербові лози вигнулись. Кожна тримає в долоні писанку, що світиться, випромінюється діамантом. А довкіл — сизувато-синій ялинковий фон. «А ще хочу написати серію картин на пісні, які збирав і співав Шевченко»... Володимир м. на

Калуш Івано-Франківщині.

КАЧКАН.

28

СК4РБИ МУЗЕЙНІ

Радянська історична наука постійно р о з ш и р ю є свою джерельну базу, не тільки вводячи в обіг нові види д о к у м е н т і в та м а т е р і а л і в , а й р е т е л ь н о вивчаючи і використовуючи вже відомі. Зокрема, поглибленому дослідженню минулого Правобережної України X V I — X V I I I століть д о б р е прислужився такий історико-культурний п а м ' я т н и к м а с о в о г о х а р а к т е р у , як актові книги її судово-адміністративних установ, і з о к р е м а г р о д с ь к и х та земських судів, наукове значення я к и х не т і л ь к и не п о м е н ш а л о з ч а с о м , а, навпаки, зростає, бо сучасна історична наука спирається на вивчення життя народних мас, а воно саме й містить такий матеріал. Виняткову цінність цих к н и г відзначали як д о р е в о л ю ц і й н і , т а к і р а д я н с ь кі вчені. О д и н із засновників Тимчасової к о м і с і ї для р о з г л я д у давніх актів М. Д. Іванишев п і д к р е с л ю в а в , що актові к н и г и — «єдиний у с в о є м у роді й тому досить важливий матер і а л д л я в і т ч и з н я н о ї і с т о р і ї » . В . О . Романовський, який у 1921—1931 роках був д и р е к т о р о м Ц е н т р а л ь н о г о архіву д а в н і х а к т і в у К и є в і , в і д з н а ч а в , що за цінністю для вивчення е к о н о мічної, суспільної, культурно-побутової та правової історії краю ці м а т е р і а л и н е м а ю т ь с о б і р і в н и х . Він звертав т а к о ж увагу на їх величезну політичну р о л ь : п у б л і к а ц і я цих матеріалів у с е р е д и н і X I X століття остаточно спростувала п о ш и р е н у на той час д у м к у п р о с п о к о н в і ч н у н а л е ж ність П р а в о б е р е ж н о ї У к р а ї н и д о Речі Посполитої. То що ж це за п а м ' я т к а н а ш о ї історії та культури? Як в і д о м о , актові к н и г и стали р е зультатом діяльності гродських і з е м ських судів П р а в о б е р е ж н о ї У к р а ї н и , що б у л и у т в о р е н і в 1 564 р о ц і , з а т в е р д жені Статутом Великого князівства Литовського й проіснували аж до возз'єднання Правобережної України з Р о с і є ю 1795 р о к у . З е м с ь к і с у д и розглядали переважно цивільні справи шляхти. К р і м того, їх канцелярії м а л и так з в а н е « п р а в о в е ч н о с т и » , тобто право надання ю р и д и ч н о ї сили різним документам (умовам, контрактам тощо). До компетенції гродських судів входив р о з г л я д к р и м і н а л ь них с п р а в ш л я х т и в і д п о в і д н о д о ч о тирьох так званих старостинських а р т и к у л і в «...о н а е з д к г в а л т о в н и ы й на д о м ы ш л я х е ц к и е , кгвалт в местех н а ш и х , о п о ж о г у и р а з б о и на д о р о г а х , о кгвалтоване панен и невест, о злодейство, о фалш, о голову шляхецкую». Проте на практиці поступово в і д б у в а л о с я з м і ш у в а н н я ф у н к ц і й цих с у д і в . Так, с а н к ц і я м а й н о в и х т а і н ш и х контрактів і умов переходила до відання г р о д с ь к и х судів, о с к і л ь к и вони функціонували постійно, тоді як земські суди збиралися лише тричі на р і к .

ПТЪ\ ІСТШІЕ Книги ША лото .^гожоно £іо А. ті на И ж т ш А IV зим£рд ЕкнеЬшю

тс АГА ((ггоижкого А'«ГКОГО.

. г*.«

•V'

С ОД:•п-л, <- (<

с-3»

с-^СУ

р -С

б «.«• «.*< (.V

П / У Г ^ П / Т А * * ІГфЯ) Іся>л. ІсЦі

£

М*^

/ТМ^С/"^*»

* І*»

/

«а*

к' л Уеп

С/

А*

Г

. ОГог

.р

Ф

ЯЙ «..-ао гсг ЧЛ •л ч. ^ Д / Д в л Л & Л-ДК ... ' «.' Л

£• ҐГ гі \

гС

»Уг», V

У

11

<ТТро що

розповідають Д^ттто^/ йшги

Усе, що п р о т я г о м дня відбувалося в суді, з а н о с и л о с я в к н и г и — «акти», я к і з 1529 р о к у і с н у в а л и т і л ь к и п р и г р о д с ь к и х с у д а х , а п і с л я 1566 р о к у були запроваджені повсюдно. Актові книги являють с о б о ю зібранн я всіх, р о з м і щ е н и х у х р о н о л о г і ч н і й послідовності, документів. З часом у судах почали вести по кілька книг, з а л е ж н о в і д х а р а к т е р у с п р а в . Так виникли декретові, записові й поточні к н и г и . В д е к р е т о в і заносились ви-

29 ключно судові протоколи кримінальних і ц и в і л ь н и х с п р а в . З а п и с о в і м а л и деяку аналогію з т е п е р і ш н і м и нотар і а л ь н и м и к н и г а м и : д о них з а н о с и л и с ь різні приватно-правові д о к у м е н т и — дарчі, купчі, боргові, п р о д а ж н і , контракти тощо, а т а к о ж королівські жалувані грамоти й «привілеї», сеймові конституції, люстрації й інвентарі. Поточні книги призначалися для скарг, «сведетельств» і реляцій возних, заяв, « п р о т е с т а ц і й » т а п о в і д о м лень н а й р і з н о м а н і т н і ш о г о характеру й з м і с т у , до в і р ш і в і п а н е г і р и к і в включно. З в а ж а ю ч и на значення цих д о к у ментів для панівного класу, у р я д вживав заходів щодо збереження актових книг. Статут зобов'язував шляхту к о ж н о г о повіту «збудовать т а к о е м е с т о , г д е бьі з а в ж д ь і к н и г и земские безпечне от всякое пригодьі бьіли захованьї». Так, « с к р и н и м о ц н и за т р е м я з а м к а м и » з г р о д с ь к и м и книгами здебільшого переховувались у церквах або спеціально збудованих кам'яницях. Проте, на жаль, значна к і л ь к і с т ь к н и г п р о п а л а п і д час татарських набігів, п о ж е ж , с е л я н с ь к о козацьких повстань. На рубежі XV111 — X I X с т о л і т ь у з в ' я з к у з наявністю в книгах чистих а р к у ш і в п о частішали випадки фальсифікації а к тових д о к у м е н т і в , о с к і л ь к и вони давали п і д с т а в и д л я о д е р ж а н н я д в о р я н ських титулів і привілеїв. Тим-то й виникла потреба вжити заходів для їх з б е р е ж е н н я й о х о р о н и . Так, за активної участі відомих вчених у 1852 р о ц і б у л о о р г а н і з о в а н о К и ї в с ь кий центральний архів давніх актів. До Великої Вітчизняної війни в Центральному державному історичн о м у а р х і в і УРСР з б е р і г а л о с я 6 0 2 7 к н и г . П і д час т и м ч а с о в о ї ф а ш и с т с ь кої окупації ця колекція зазнала т я ж к и х втрат: більшу частину к н и г було вивезено до Німеччини, інша частина з г о р і л а р а з о м з б у д и н к о м Київського університету. В 1945— 1946 р о к а х б у л о з н а й д е н о і п о в е р н у т о 1175 т о м і в . К і л ь к а с о т к н и г над і й ш л о з о б л а с н и х а р х і в і в та б у л о в п о р я д к о в а н о з р о з с и п у . 2119 а к т о вих к н и г , щ о з б е р і г а ю т ь с я н и н і в Ц Д І А УРСР у К и є в і , с т а н о в л я т ь л и ш е трохи більше третини від їх довоєнної кількості. Взагалі г р о д с ь к і т а з е м с ь к і с у д и були органами шляхетського самоврядування, тож, здавалося б, вони мали зберігати і н ф о р м а ц і ю тільки про панівні верстви тогочасного суспільства. Та, о с к і л ь к и с е л я н и в х о д и л и в коло матеріальних інтересів феодалів, в и я в и л о с ь , щ о а к т о в і к н и г и м і с т я т ь безліч даних про головного в и р о б н и ка м а т е р і а л ь н и х б л а г тієї е п о х и — селянство. Вони дають значну і н ф о р м а ц і ю з різних аспектів історії у к раїнського народу X V I — X V I I I століть: п р о чисельність населення та його соціальну структуру, п р о с т р у к -

туру селянства та його категорії, р о з м і р магнатських маєтків, аграрну політику й ф о р м и ведення феодального господарства, ф о р м и та р о з м і р феодальної ренти, економічне, політичне і ю р и д и ч н е становище простих людей, їх антифеодальну боротьбу. Не м е н ш цінно, що актові книги є важливим документальним джерелом для д о с л і д ж е н н я д е м о г р а ф і ч них п и т а н ь . І д е т ь с я п р о « ю р а м е н т и » , «інвентарі», о р е н д н і та заставні листи, які несуть інформацію про величину населених пунктів, кількість «димів» (будинків), мешканців та і н ш е . Це дає м о ж л и в і с т ь визначити к і л ь к і с т ь і с т р у к т у р у т о д і ш н ь о г о населення Правобережної України і з р о б и т и в и с н о в о к п р о те, щ о тут у п е р ш і й половині X V I I століття ж и л о набагато більше л ю д е й , н і ж це було визначено попередніми дослідниками, а отже, й беззаперечно спростувати п о л о ж е н н я д в о р я н с ь к о ї і б у р жуазної історіографії про «культурн у м і с і ю » п о л ь с ь к о ї ш л я х т и н а загарбаних українських землях. А к т о в і записи мають неабияке значення й для вивчення аграрних відносин, техніки і культури з е м л е р о б ства. В о р е н д н и х і з а с т а в н и х л и с т а х містяться, з о к р е м а , дані п р о сільськогосподарські знаряддя праці, зернові та городні культури, забезпеченість селян х у д о б о ю , їх повинності. Завдяки цим книгам м о ж н а уточнити деякі положення української радянської історіографії, зокрема, більш аргументовано висвітлити антифеодальну боротьбу українського селянства н а п е р е д о д н і визвольної війни 1648— 1654 р о к і в . Так, д о к у м е н т и с в і д ч а т ь , що в ц е й п е р і о д у б а г а т ь о х с е л а х люди працювали «каждый день в тыждень». О р е н д а р села Пашів М и л е н с ь к и й примушував селян працювати, « ж о д ного дня не випускаючи, которого бы себе заорати могли». В протестації на шляхтянку М а р ш т и н о в у зазначається: вона так о б т я ж у в а л а о р е н д о ваних селян, щ о д о 8 - г о с е р п н я в о н и ще «собе... орати не починали». Більшість л ю д е й передавалися о р е н д а р я м з п р а в о м карати їх не тільки « в и н а м и м а л е м и и в е л и к и м и » , а й «на горло». Надзвичайно важливі документи, щ о свідчать п р о широкий розмах у 1638—1648 роках антифеодальної б о р о т ь б и . П р о це, з о к р е м а , й д е т ь с я у д в о х листах п о л ь с ь к о г о к о р о л я Владислава IV луцькому старості к н я з ю З а с л а в с ь к о м у в і д 1638 і 1643 років, в яких к о р о л ь наказує й о м у «погамовати... й по с у р о в о с т и п о к а р а ти» « л ю д е й свовольных... к о т о р ы е на д о м а стану ш л я х е ц к о г о н а е з ж а ю т ь , д о с т а т к и и д о б р а их... з а б и р а ю т ь , битя, збойства и иншие т ы м п о д о б ные гвалтовные ексцесы, покой посполитый нарушая, чинят». Однією з найпоширеніших ф о р м

а н т и ф е о д а л ь н о г о п р о т е с т у б у л а втеча селян від своїх феодалів до чужих маєтків. Аналіз документів показує, щ о , п р и м і р о м , на Волині в останньому десятиріччі перед визвольною в і й н о ю понад 25 відсотків селян перебувало в постійних бігах. Т р у д о в и й л ю д вдавався й д о б і л ь ш активних ф о р м класової боротьби: к а р а в ф е о д а л і в т а п р е д с т а в н и к і в влади, руйнував панські маєтки. А к т и пов і д о м л я ю т ь п р о народні виступи в селах К о р ш і в , Котів, Х о л о п и . З о к р е ма, в Холопах л ю д и відмовились здавати д о д а т к о в у « с т а ц и ю » , а к о л и орендар Фурсович вирішив використати с и л у , в о н и , «ве д з в о н о к у д а р ы в ши зо всею г р о м а д о ю холопскою... о б л е ш ш и » двір орендаря, півтора місяця н і к о г о не випускали. Коли ж о р е н д а р е в і все-таки вдалося втекти, с е л я н и есе м а й н о й о г о « в ы с ы п а л и и пороскидали». Дослідження антифеодального руху на підставі д о к у м е н т і в актових книг свідчить не тільки про цілковиту абсурдність реакційного міфа про існування якогось періоду «золотого спокою» напередодні визвольної війни 1648—1654 років, а й про н е п р а в о м і р н і с т ь х а р а к т е р и с т и к и цих часів я к «тиши п е р е д б у р е ю » . Н і я к о ї т и ш і в ц е й п е р і о д не б у л о , а, навпаки, точилася гостра класова боротьба селян проти феодального гноблення. Актові книги є безцінною пам'ятк о ю писемності, ділової канцелярс ь к о ї і ж и в о ї р о з м о в н о ї м о в и . Статут о м Великого князівства Литовськог о 1566 р о к у п е р е д б а ч а л о с я в е д е н н я всіх с у д о в и х а к т і в « с л о в ы р у с с к и м и » . Н е з в а ж а ю ч и н а те, щ о п о ч а т о к і закінчення актів написані в суто канцелярських виразах, в о с н о в н о м у їх тексті досить часто т р а п л я ю т ь с я фрагменти живої мови, характерної для представників різних станів ф е о д а л ь н о г о суспільства. До того ж х у д о ж н ь о обдаровані писарі та писарчуки залишили на сторінках актових к н и г багато м а л ю н к і в , графічних зар и с о в о к , ш а р ж і в . Н е м а л о с е р е д них анімалістичних, символічних, геральдичних та орнаментальних к о м п о з и цій. Частина їх б е з п о с е р е д н ь о пов'язана з і з м і с т о м д о к у м е н т і в . Ось чому можна без перебільш е н н я вважати, що актові к н и г и є не тільки важливими пам'ятками для дослідження історії Правобережної України та спеціальних д о п о м і ж н и х історичних дисциплін — дипломатики, палеографії, м е т р о л о г і ї , історичної географії,—а й неоціненним д ж е р е л о м для вивчення української мови і розвитку українського аматорського мистецтва. /. К І К У , кандидат

історичних

наук.

зо Г» СОКОЛІВСЬКНИ СІЛЬСЬКИЙ ТІ^АРОДНИИ УН18СРСИТЕТ - ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

Екслібрис

сільського

університету.

Художник

3.

ГАРКУС.

ще п і з н і ш е — І в а н о - Ф р а н к і в с ь к и й педагогічний інститут. Отут з горянами і поріднився. Змужнів, створив сім'ю. А тепер р а з о м з д р у ж и н о ю — м а й с т р и н е ю в и ш и в к и виховує сина д о н ь к у , к о т р і т е ж п і ш л и с т е ж и н о ю бать-

к о р а т и в н о - п р и к л а д н о г о мистецтва. У цій освітній роботі серед горян розкрилися о р г а н і з а т о р с ь к і з д і б н о с т і не л и ш е Івана М и с ю к а , а й інших ревнителів художньої культури, колгоспника г р о м а д с ь к о г о активіста М. П е т р и ч у к а , б і б л і о т е к а р я Г. Д а н к о , д и р е к т о р і в с і л ь с ь к и х ш к і л кандидата п е д а г о г і ч н и х н а у к П. Л е с ю к а , В. Б р е н д ю к а , директора Будинку культури М. Петричука, вчителів І. П е т р и ч а , Л. П р о р о ч у к а , г о л о в и с і л ь с ь к о ї Ради П. Т о п ю к , багатьох

Живе на селі рекіпор Нд ГТҐ1ПІНКДЇ На с т о р і н к а х НДІІІПГП н а ш о г о ЖиПНЛПи ж у р н а л у имтлиі читачі ПЖР вже зустрічалися з м а л ь о в н и ч о ю С о к о л і в к о ю , що о х а й н е н ь к о прилаштувалася на К а р п а т ському нагір'ї, і з Іваном Ю р і й о в и ч е м М и с ю к о м , який розповідав про утвердження серед горян культури, нової обрядовості.

І ось випала н а г о д а навіч п о б а ч и т и неповторність соколівських приваб, особисто п о з н а й о м и т и с я з р е к т о р о м с і л ь с ь к о г о народного університету Іваном Мисюк о м — л ю д и н о ю явно н е о р д и н а р н о ю . ...Невеликі о г л я д о в і зали к р а є з н а в ч о г о м у з е ю і з в и с т а в л е н и м и для п о к а з у в и р о бами з деревини і шкіри, грайливою керам і к о ю , зразками райдужної вишивки, ткацтва. Пояснення дає д і в ч и н к а - ш к о л я р к а , т р о х и схвильована д о р у ч е н о ю ї й р о л л ю екскурсовода: — Усі ці е к с п о н а т и ми з б и р а л и по хатах г у р т о м . З І в а н о м Ю р і й о в и ч е м на ч о л і . ...У класі йде у р о к м у з и к и . Списана нотними знаками дошка, неквапне пояснення викладача. Час від часу у ч н і г о л о с о м в і д т в о р ю ю т ь в и в е д е н і к р е й д о ю ноти, і тоді к і м н а т а н а п о в н ю є т ь с я д и т я ч и м с п і в о м . У р о к веде Іван М и с ю к . ...У в е с т и б ю л і Б у д и н к у к у л ь т у р и , щ о п р и потребі служить о б р я д о в и м залом, відбувається ш л ю б н и й ритуал. По в и т к а н і й доріжці молоді урочисто наближаються до столу, де їх зустрічає о б р я д о в е ц ь Іван М и с ю к . . . . П е р е п о в н е н и й зал Б у д и н к у к у л ь т у р и . С е р е д присутніх п о м і т н о п е р е в а ж а є м о лодь. М і с ц я н а с ц е н і з а й м а ю т ь д о б р е знані с е р е д г о р я н м а й с т р и н а р о д н о г о мистецтва М. Федірко, І. Балагурак, В. С т е ф у р а н ч и к , Г. Василіщук, м и с т е ц т в о знавець О . С о л о м ч е н к о . Починається ч е р гове заняття с і л ь с ь к о г о н а р о д н о г о у н і в е р ситету о б р а з о т в о р ч о г о м и с т е ц т в а . Й о г о в і д к р и в а є в с т у п н и м с л о в о м Іван М и с ю к . Ні, це не в и п а д к о в и й з б і г п р і з в и щ . І д е т ь ся п р о о д н у й ту ж л ю д и н у . У т а к о м у разі хто ж він — м у з е є з н а в е ц ь , с і л ь с ь к и й о б р я д о в е ц ь , учитель, х у д о ж н и к ? Спитайте п р о це в п е р ш о г о - л і п ш о г о с о к о л і в ч а н и н а , і у відповідь неодмінно почуєте: — То ж у с е н ь к и й наш Іван Ю р і й о в и ч . . . Так і н а г о л о с я т ь : наш, бо в С о к о л і в ц і всі д о о д н о г о с п р и й м а ю т ь й о г о я к с в о ю близьку людину. То нічого, що М и с ю к р о д о м не соколівський. Й о г о дитинство п р о й ш л о у сусідньому Делятині. Саме звідти, з батьківс ь к о ї оселі, з а в ж д и н а п о в н е н о ї м у з и к о ю і піснями, виніс він л ю б о в до н а р о д н о г о мистецтва, бо в ж е з п о ч а т к о в и х класів ш к о л и - і н т е р н а т у , де виховувався, вільно грав на с к р и п ц і , баяні, а к о р д е о н і , ф л о я р і . То п о т о м у , після п е р е ї з д у у С о к о л і в к у , закінчив Косівський технікум народних х у д о ж н і х п р о м и с л і в і м е н і В. І. Касіяна, а

Випускники Соколівського народного університету, члени майстри народноі творчості батько і син Вознюки.

його ради

к і в — у с п і ш н о вчаться в к о с і в с ь к о м у т е х нікумі. Так і ж и в е , в ч и т е л ю є — в и к л а д а є м у з и к у , спів, х у д о ж н є р і з ь б л е н н я . К е р у є с а м о діяльними художніми колективами, з я к и м и виступав на о г л я д а х в І в а н о - Ф р а н к і в с ь к у , Києві, М о с к в і . Н е з м і н н о о б и р а є т ь ся д е п у т а т о м с і л ь с ь к о ї Ради. Гаряче п р о пагує сучасну о б р я д о в і с т ь . Виступає в р а й о н н і й та о б л а с н і й п р е с і . П р о б у є сили в поезії. О д н е слово, людина творча, г р о м а д с ь к о активна. Т о м у н е м а н і ч о г о д и в ного, що саме М и с ю к , спільно з іншими ентузіастами, був серед організаторів п е р ш о г о на Косівщині сільського народного університету. У т о й час, р о к і в п ' я т н а д ц я т ь т о м у , в р а й о н і спалахнув і в и х о р е м п р о н і с с я нес п о д і в а н и й с у в е н і р н и й б у м . Тоді якось в р а з в и н и к н е й м о в і р н и й п о п и т на в и р о б и м і с ц е в о г о р у к о д і л л я . І, як ч а с о м буває в подібних випадках, обернувся повінню х а л т у р и . Ринок з а п о л о н и л и тисячі н е з г р а б но, п о с п і х о м з р о б л е н и х в и р о б і в р і з ь б л е н ня, ч е к а н к и . Хтось н а х а б н о с п е к у л ю в а в , н а ж и в а в с я на п с е в д о н а р о д н и х в и т в о р а х . П р о т и цієї ш к і д л и в о ї навали з н е в а ж л и вості і недбальства р і ш у ч е виступили справжні шанувальники народного мистецтва С о к о л і в к и — у м і л ь ц і , культактивісти, вчителі. Ц е в о н и о г о л о с и л и х у д о ж ній в с е о б у ч з е м л я к і в , с т в о р и в ш и н е в д о в з і народний університет образотворчого мистецтва. П е р ш и й на П р и к а р п а т т і , та й в усій р е с п у б л і ц і , г р о м а д с ь к и й навчальний з а к л а д п о д і б н о г о н а п р я м у . Той, власне, що і з д о б у в н и н і т а к е ш и р о к е визнання. Нагороджений численними грамотами та д и п л о м а м и , був п е р е м о ж ц е м н а в с е с о ю з них о г л я д а х н а р о д н и х у н і в е р с и т е т і в . Він п р и в е р т а є увагу знавців не т і л ь к и чіткою організацією навчального процесу, а й п е р е к о н л и в о д о х і д л и в о ю , нестанд а р т н о ю п р а к т и к о ю занять. Л е к ц і я м и - к о н ц е р т а м и , в е ч о р а м и запитань і в і д п о в і д е й , диспутами, колективним обговоренням р о б і т слухачів. Н е в и п а д к о в о л ю д и йдуть с ю д и н е м о в на свято. І м о л о д ь , і літні г о р я н и . Такі, с к а ж і м о , я к Гаврило Ю р і й о вич В о з н ю к — о д и н із п е р ш и х в и п у с к н и к і в у н і в е р с и т е т у , чиї р о б о т и н е о д н о р а з о в о виставлялися на в с е с о ю з н и х і м і ж н а р о д н и х виставках, або й о г о син А н д р і й , щ о п о р у ч і з б а т ь к о м виріс д о м а й с т р а К о с і в с ь к о г о художнього виробничого комбінату. З а р о к и існування у н і в е р с и т е т у й о г о зак і н ч и л и 1300 л ю б и т е л і в н а р о д н о г о м и стецтва. Багато в и п у с к н и к і в р е к о м е н д о в а н о н а навчання д о к о с і в с ь к о г о т е х н і к у м у . Д е к о т р і стали в и з н а н и м и м а й с т р а м и д е -

Фото

Я.

ТИМОФІИЧУКА.

майстрів народного мистецтва як із Сокол і в к и , так і з сусідніх Яворова, Річки, Снід а в к и , Косова. У н і в е р с и т е т п е р е т в о р и в с я на с в о є р і д н и й о с е р е д о к д у х о в н о г о становлення горян. З а в д я к и е н т у з і а с т а м у селі з'явилися краєз н а в ч и й м у з е й , к а р т и н н а галерея, к л у б ю н и х л ю б и т е л і в м и с т е ц т в а , щ о стали о п о р ними пунктами, навчальною базою універс и т е т у . П і д час занять у м у з е ї і к а р т и н н і й г а л е р е ї відбувається п р а к т и ч н и й показ т в о р ч и х з д о б у т к і в , слухачі о б м і н ю ю т ь с я досвідом. А у клубі юних любителів мистецтва д і т и о д е р ж у ю т ь п е р ш і у р о к и р у к о месла. Вплив с і л ь с ь к о г о г р о м а д с ь к о г о навчального закладу помітно позначається на к у л ь т у р і л ю д е й , н а з о в н і ш н ь о м у вигляді Соколівки. Службові п р и м і щ е н н я , інтер'єри жител привертають увагу х у д о ж н ь о ю о з д о б о ю . Зростає к і л ь к і с т ь садиб з р а з к о вого г р о м а д с ь к о г о п о р я д к у і високої культури. Щ о д о н е с п о к і й н о ї вдачі Івана Ю р і й о вича, то, за й о г о с л о в а м и , і н к о л и к а т а с т р о ф і ч н о не вистачає часу. Це й з р о з у м і л о , адже у педагога М и с ю к а щонайменше двадцять г р о м а д с ь к и х д о р у ч е н ь . Чи не заб а г а т о для о д н і є ї л ю д и н и ? М о ж е , н е варто р о з п о р о ш у в а т и сили на д р у г о р я д н е , а з о с е р е д и т и с ь на о с в і т н і й д і я л ь н о с т і , яку р е к т о р сільського народного університету з гірської Соколівки виконує бездоганно... С. кореспондент Івано-Франківська

журналу область.

БОГДАНОВИЧ, «Соціалістична культура».

УРБОТУ — ЦЕХОВІЙ САМОДІЯЛЬНОСТІ Віддзвенів, відспівав другий Всесоюзний фестиваль народної творчості, присвячений славному ювілею Великого Жовтня. Завершив він свою ходу і в київському виробничому об'єднанні імені Ленінського комсомолу «Кристал», зібравши гарний у ж и н о к на ниві аматорського мистецтва. На районному огляді загін самодіяльних артистів «Кристалу» був найчисленнішим і продемонстрував майже всі ж а н р и любительської творчості. Д о б р е виступив народний хор. Він став п е р е м о ж ц е м серед співочих колективів. Дипломів першого ступеня удостоєні естрадний ансамбль «Кругозір» та вокальноінструментальний «Молоді». Успішно виступили колективи ритмічного танцю, вокальний, духовий оркестр. Фестиваль засвідчив, як відчутно зросли ідейно-художній рівень репертуару і сценічна культура виконавців. Сорок аматорів об'єднання відзначені різними нагородами. Серед них — інженери Олена Бах, Сергій Д з ю б е н к о , Володимир Корчагін, Наталя Миронова, слюсарі Володимир Миронов і Володимир Скуратівський, технік Галина Пилипчук. Кристалівці не раз перемагали на районних, міських, республіканських оглядах-конкурсах, давали концерти в підшефному радгоспі і школах, на літніх естрадних майданчиках столиці України. Бурхливими оплесками зустрічали наших виробничників у піонерському таборі «Енергія», де відпочивають діти разом з матерями. Особливо там сподобався виступ ж і н о ч о г о хору під керівництвом Миколи Ярошевського. Лірично і зворушливо звучав голос солістки Наталії Миронової, яка виконала відому пісню «Я л ю б л ю тебя, Россия». Артистично проспівала «Гандзю» Надія Бова. Звеселив усіх гуморесками найстарший учасник художньої самодіяльності об'єднання ветеран війни і праці Павло Петрович Чернишенко. Надовго запам'ятався працівникам об'єднання і жителям міста вечір, що пройшов у київському Будинку художника. Там відбулося урочисте вшанування ж і н о ч о г о хору, якому виповнилося п'ятнадцять років. Настрій у всіх був піднесений — і в співачок, і в шанувальників української народної пісні. Спочатку привітали творчий колектив, його незмінного керівника Миколу Ярошевського та організатора Л і л і ю Кутькіну. Через кілька днів цей вечір-концерт транслювався по Українському телебаченню. Завдяки проведенню фестивалю активізувалася цехова творчість у цілому. Проте нині у деяких підрозділах виробництва ще не приділяється належна увага моральному й естетичному вихованню трудящих, зокрема молоді. Авторитет художній самодіяльності завойовують ветерани праці, люди старшого віку. А дівчата й хлопці залишаються осторонь. У народному ж і н о ч о м у хорі, приміром, немає ж о д н о ї к о м с о м о л к и . Чому? А д ж е «Кристал» — одне з наймолодших виробничих підприємств міста. І працює тут в основному молодь. Така пасивність. Раніше молоді скаржилися, що немає клубу. Але ось у ж е збудували прегарний Будинок культури з сучасним х у д о ж н і м оформленням, м'якими д о р о г и м и меблями, чудовими освітленням, акустикою... І що ж? Ніяких зрушень. Працівники культосвітнього закладу намагаються своїми нечисленними силами пожвавити роботу художньої самодіяльності. Та спроби ці поки що не принесли відчутних позитивних результатів. Нерідко в цехах та відділах чуєш: «Нам ніколи, ми працюємо». А хто ж не працює з тих славних ж і н о к — учасниць хору? Громадську діяльність к о ж н о ї молодої людини, комсомольця слід оцінювати за реальною, ж и в о ю і безпосередньою участю в будь-якій творчій справі. Наша молодь, треба віддати їй належне, активна в раціоналізаторській та винахідницькій роботі. Але нині технічний прогрес не уявляємо без духовного життя, пісні та музики. І. П А Д А Л К А , ветеран

праці,

член

Спілки

журналістів

Л.

СРСР,

ІВАНОВ,

інженер, учасник художньої самодіяльності київського виробничого об'єднання «Коистал».

ш

ПЕРЕКЛАДИ ЛАДИ В СВІТІ

В останньому індексі світових перекладів, підготовленому ЮНЕСКО, виділяються три імені: В. І. Ленін, твори якого перекладені 317 разів за рік, Агата Крісті — 216 і Уолт Дісней — 203 рази. Зв'язок трьох імен, котрий здається на перший погляд незвичайним, відбиває сталість світової картини в галузі перекладів, яка д у ж е мало змінилася за час виходу 34 видань «Індексу перекладів», що його публікує Ю Н Е С К О . Слідом за цими трьома авторами іде біблія, але починаючи з 1981 року кількість її перекладів дещо зменшується. Праці засновника Радянської держави перекладені у більшості країн світу і, звичайно, в Радянському Союзі, де налічується 291 переклад не тільки мовами народів цієї країни, а й амхарською, суахілі, урду, сингалі та лао. Досягнення Агати Крісті підтверджують її славу «королеви детективу». В цьому жанрі вона значно випередила Артура-Конана Дойля, творця Ш е р л о к а Холмса (81 переклад), а тим більше Ж о р ж а Сіменона (63) і Ерла Стенлі Гарднера (57). Видання Уолта Діснея, котрий описав пригоди М і к к і , розширили свої позиції. Поліпшились також і результати батька маленьких мальованих чоловічків — «пінатів» — Чарльза М о н р о Шульца. У нього налічується 54 переклади. Однак комікси ще далекі від того, щоб замінити традиційні літературні форми, які подобаються м о лоді.

В загальному списку Ж ю л ь Верн займає п'яте місце з 156 перекладами (у Айзека Азімова, сучасного письменника-фантаста, їх 95). За ним ідуть казкарі Андерсен (109), Г р і м м (108) і Перро (85). У жанрі пригодницької літератури для дорослих пальму першості тримає Алістер Маклін (83 переклади), за ним розташувалися Ганс Гюнтер Консалік (60) і Еміліо Салгарі (55).

Популярність англійки Барбари Картленд відображають 111 перекладів її творів, які ставлять письменницю на сьоме місце в загальній класифікації. Читачі, котрі відносять книги Барбари Картленд не стільки до справжньої,

w

скільки до так званої «рожевої» літератури, з полегшенням можуть констатувати, що класиків усе ще перекладають: Шекспіра і Толстого — по 78 разів, Достоєвського — 61, Діккенса — 60, Горького — 54 і Бальзака — 53. Твори ЗО авторів перекладалися більше 50 разів. Статистика свідчить, що багато класиків не втратили своєї притягальної сили: Гете — 37 перекладів, Чехов — 36, Дюма-батько — 35, так само як Вальтер Скотт і Стендаль. Налічується 33 переклади Гомера, 27 — Віктора Гюго, 26 — Льюїса Керолла, 18 — Боккаччо і 15 — Данте. З 38 лауреатів Нобелівської премії тільки Хемінгуей перекладався 50 разів, у той час як Грем Грін, який не має цієї нагороди, — 52. Герман Гессе має в своєму активі 41 переклад, Ісаак Сінгер — 35, Кіплінг — 33, Перл Бак і Альбер Камю — по 31 к о ж е н , Габрієль Гарсіа Маркес — 23, Рабіндранат Тагор — 21 1 Генріх Бьолль — 20. Книги Уола Соїнки, Нобелівського лауреата 1986 року, перекладені п'ять разів.

45 країн подали для «Індексу» дані, що містять 43 841 назву. Першість належить Радянському Союз у — 7 171 переклад. Після нього найбільш солідні показники мають: Іспанія — 6 361, Ф Р Н — 4 904, Франція — 2 794, Японія — 2 754. В СРСР зроблено більше половини з 111 існуючих перекладів праць Карла М а р к са, який входить до числа семи авторів, котрих найчастіше перекладають. Важко зробити висновки про популярність і літературні досягнення письменників, спираючись лише на статистику перекладів. Це стає зрозумілим, якщо зіставити авторів з однаковими результатами: Платон і письменник американського Заходу Зейн Грей перекладені к о ж е н 36 разів; автор детективних романів Еллері Куїн і романів про шпигунів Д ж о н Ле Kappe — по 25, так само як Ніцше і Ф л о б е р . (За

«Вестником ЮНЕСКО»),

32

ЫВ/1ЮТЕЧКК XX /гор

РОСОХОВАТСЬКИЙ

Я в ж е закінчував доповідь, коли з р е п р о д у к т о р і в пролунало: — Т е р м і н о в о ! Л і к а р я Буркіна викликає к о м і с і я . Л і к а р я Буркіна викликають у М і с т о Роботів. Т е р м і н о в о ! Я поглянув на с т р и в о ж е н і обличчя товаришів і с к о р о м о в к о ю повів далі: — О т о ж слідча група, до якої було зараховано й мене, встановила: слюсаря З а л і з ю к а на прізвисько Металолом-Булатний останнього разу бачили с ь о м о г о березня о вісімнадцятій годині п'ятнадцять хвилин. Він р о з п р о щ а в с я біля бару зі с в о ї м д р у ж к о м , сказав: « Д о д о м у йти не хочеться, ж і н к а загризе». А десь через годину бачили, як по річці плив його улюблений к а ш к е т захисного кольору...

— Т е р м і н о в о ! Л і к а р я Буркіна — в М і с т о Роботів. Т е р м і н о в о ! П о м і ч н и к д и р е к т о р а м а й ж е стягнув мене з трибуни, завів до ліфта, п о т і м — у кабіну автовопу. Нарешті ми прибули до б р а м и Міста Роботів. Тут мене чекали.

— Ви, мабуть, забули, що сьогодні ми підбиваємо п і д с у м к и Великого експерименту? ...Це була ідея М и к о л и Карповича, голови технічної к о м і с і ї : лишити на п і в р о к у триста роботів р і з н о г о типу вдосконалюватися без втручання л ю д и н и і п р о с т е ж и т и , що з ц ь о г о вийде. Півроку для ш в и д к о д і ю ч и х систем — те саме, що десятиліття для людей... Я нетерпляче дивився на конструктора, о ч і к у ю ч и пояснень по суті. Замість нього заговорили інші члени к о м і с і ї : — Всі складні с а м о п р о г р а м о в а н і роботи зникли. Залишились тільки примітивні.

— Але вони якимось н е з б а г н е н н и м чином здійснили винаходи, які ї м , очевидно, не під силу.

— Вони збудували д о м н и , хоч і з б р а к о м ; плавлять метал, хоч і низькосортний...

— Вони готувались до р о з м н о ж е н н я — створили деталі для нових роботів... Я заперечив: — Але ж ви для цього й полишили їх на самих себе. Ви хотіли створити мало не суспільство роботів. Втрутився М и к о л а Карпович: — Ми дали їм п р о г р а м у й хотіли, щ о б вони спробували самонастроїтися і самоорганізуватися. Без подібних дослідів нем о ж л и в о відправляти р о б о т і в - р о з в і д н и к і в на інші планети. Ось тільки результати виявились д е щ о несподіваними. А втім, що розповідати, — самі зараз побачите. Х о д і м о ! ...Незабаром д о р о г у перепинила стіна. З п р о т и л е ж н о г о боку чергував робот-вартовий. М и к о л а Карпович скомандував йому відчинити б р а м у .

— П І Н Сімсотвісімнадцятий о д е р ж а в наказ від Великого Носія Відповідальності, С а м о г о - С а м о г о Головного і Най-Най Безпомильного більше не впускати вас, — відповів робот.

— Чому? — спитав М и к о л а Карпович.

— Не п о л о ж е н о знати, — відрапортував робот. — Це в і д о м о С т а р ш о м у По Чину, Білому Лотосу.

— Поклич його. Через кілька с е к у н д з'явився інший р о б о т с п р о щ е н о ї к о н с т р у к ції.

— Наказ в і д м і н я ю , — с т р о г о мовив М и к о л а Карпович.

— Не маєш права, — відрубав Білий Лотос.

— М а ю . Я Самий-Самий-Самий Головний і Най-Най-Най Безпомильний і Найбільший із Великих Носіїв Відповідальності, — намагаючись не розсміятися, п р о м о в и в М и к о л а Карпович. Робот зацьковано заблимав індикаторами, нерішуче топтався, але б р а м и не відчиняв.

— О д е р ж а в два накази. О д и н виключає інший. — Від нього повіяло т е п л о м : це перегрівалися м е х а н і з м и від н а д м і р н о г о навантаження.

— Він зламається, — попередив я М и к о л у Карповича. К о н с т р у к т о р дістав автожетон. Вузький промінь торкнувся індикатора, з м у ш у ю ч и робота до повної п о к о р и . Старший По Чину вмить відчинив б р а м у . Д о р о г а вела до легких будов із пластмас та скла. Звідти долинали р і в н о м і р н и й ш у м і скрегіт. Ми рушили до найближчої будівлі, протиснулися у двері і оглухли від каскаду звуків. Це був заводський цех. По стрічці конвейєра б е з п е р е р в н и м п о т о к о м пливли деталі, а кілька роботів складали з них вузли майбутніх механізмів. Це були більш складні роботи, аніж Білий Лотос та вартовий. Придивившись до деталей на конвейєрній стрічці, я сказав М и к о л і Карповичу: — М е н і п о в і д о м и л и , що с а м о п р о г р а м о в а н і р о б о т и зникли. Хто ж вигадує все це, хто налагоджує виробництво? П і д м о р г н у в ш и мені, він звернувся до о д н о г о із складальників: — Хто к е р у є цехом?

— Старший По Чину, Срібна Гайка, — була відповідь.

— Він інженер?

— Що ти! Що ти! — р о б о т підняв к л е ш н ю , немов захищаючись.

33 — Як можна? І н ж е н е р и о б с л у г о в у ю т ь процес виробництва а Старший По Чину наказує, доповідає і несе частку Відповідальності. В цьому й полягає керівництво. Ч и м довше я перебував у ц ь о м у місті, т и м м е н ш е р о з у м і в . Якщо в ж е робот з м і г так викривити і д е ю управління...

— Де цей ваш Срібна Гайка?

— В цеху номер сім. Срібна Гайка виявився р о б о т о м застарілої к о н с т р у к ц і ї . «Будьхто із складальників складніший за нього принаймні уп'ятеро», — подумав я і запитав: — Хто будував ці цехи?

— М и ! — г о р д о мовив той. Відповідь, абсолютно невластива р о б о т а м , здивувала мене.

— А хто розробляє к о н с т р у к ц і ї деталей?

— М и ! — з пафосом відповів він. (Пафос коштував й о м у щ о найменше три вати на хвилину).

— Хіба ти розбираєшся в т е х н о л о г і ї , конструюванні?

— Не к а ж у : я. К а ж у : ми. С т а р ш о м у По Чину ні до чого р о з у м і тися на дрібницях. Він повинен бачити основне, — н е з в о р у ш н о проскрипів Срібна Гайка.

— То, м о ж е , все це робить Великий Носій Відповідальності?

— Самий-Самий Головний і Най-Най Безпомильний не стане витрачати е н е р г і ю на дурниці, — заскрипів Срібна Гайка. — Він розподіляє о б о в ' я з к и .

— Нам треба зустрітися з ним, — сказав М и к о л а К а р п о вич. — Де він?

— Не знаю. Знає Д и р е к т о р — Золотий Ш у р у п ч и к .

— А його як знайти?

— Де ж бути Д и р е к т о р у , як не в Д и р е к т о р і ї ? Це повинен знати к о ж е н р о б о т , навіть найскладніший... Здається, він приготувався читати нам нотацію, але тут пролунав сигнал, с х о ж и й на виття сирени. М и м о , ледь не збиваючи нас із ніг, мчали кудись роботи-складальники.

— Стій! — звелів я о д н о м у . — К у д и це ви всі поспішаєте?

— Година зарядки акумуляторів і змащення. — Він нетерпляче тупцяв на місці, боячись о д е р ж а т и м е н ш е за інших.

— А чому не поспішає Старший По Чину?

— Йому принесуть у цех нові акумулятори. А змащується він в о к р е м і й заправочній. Там видають мастило вищої очистки.

— Таке мастило не з а ш к о д и л о б і тобі, га? А д ж е твої м е х а н і з м и складніші...

— Нас багато. На всіх не настачиш. Йому вдалось на мить збити м е н е з пантелику цією залізною л о г і к о ю . Все ж я опам'ятався: — Тим паче. Тоді таке мастило слід видавати найскладнішим. І взагалі, за які такі заслуги й о м у живеться ліпше, ніж вам?

— Нам легше. Ми тільки п р а ц ю є м о , а він несе тягар відповідальності за нашу роботу, — урочисто мовив складальник.

— А ти сам не міг би його нести? Це ж простіше, ніж працювати.

— Не знаю, — п р о м и м р и в робот. — М е н і не довірили. Я з м у ш е н и й був відпустити його, і ми попрямували до Д и р е к торії. У величезному н а п і в п о р о ж н ь о м у б у д и н к у , с х о ж о м у на палац, нас зустрів робот-гід. Ми піднялись за ним с х о д а м и - е с к а л а т о р о м і опинились у п р о с т о р о м у кабінеті. Тут біля стіни стояв старовинний автомат для п р о д а ж у газованої води. На ньому під трьома отворами замість написів «монета», «вода», «здача» спалахували в золотих рамочках слова: «стоп», «малий», «повний».

— Так це і є... — не в з м о з і стримати п о с м і ш к у , почав М и к о л а Карпович, хоча все було з р о з у м і л о з г л и б о к о г о п о к л о н у гіда.

— Не м о ж е бути, щоб десь поблизу не існували інші р о б о т и . — Я повернувся до гіда. — Назви всі к а т е г о р і ї , починаючи з Самого-Самого Головного.

— Перша каста. Помічники Великого Носія Відповідальності — Пані Викрутка й Пани К л ю ч і Гайкові. Д р у г а каста. Важелі Найкращі й Блискучі. Потім починаються Благородні Прості Автомати. Третя каста. Д и р е к т о р и , Старші По Чину н о м е р о д и н і два, Старші По Чину безномерні. За ними ідуть н и ж ч і касти, до них належу і я, — провідники, диспетчери, складальники, техніки, інженери...

— Інженери? — перепитав я. — Веди ж нас до них. Гід рушив до ліфта. Через кілька секунд двері відчинилися. За ними була напівтемрява. Вузький к о р и д о р привів у п р о с т о р е приміщення, де ми побачили кількох роботів з м о г у т н ь о ю пам'яттю і ш в и д к о д і ю ч и м м о з к о м . Роботи відповіли на привітання не так радісно, як ми сподівались,— тільки схилили голови на знак того, що чують, р о з у м і ю т ь і підкоряються.

— Що це з ними? — запитав М и к о л а Карпович.

— Гайки закручені на три чверті більше норми. Вміють складати креслення за схемами, але нового нічого не створять. Н и ж ч е їх — к о н с т р у к т о р и : гайки, що с т р и м у ю т ь с т е р ж н і ініціативи,

з а к р у ч е н і на дві чи о д н у чверть понад н о р м у . Ті с т в о р ю ю т ь схеми, — доповів гід. Я підійшов до о д н о г о з р о б о т і в - і н ж е н е р і в , який займався підрахунками.

— Як ви м о ж е т е коритися у с і м ц и м примітивам, ц и м Д и р е к т о рам і С т а р ш и м По Чину? Хіба хтось із них м о ж е розв'язувати такі рівняння, як ти, чи р о з р о б л я т и схеми?

— Головне — не складність, а безпомильність, — заперечив той. — Старші в и р і ш у ю т ь прості завдання, але вирішують безпомилково.

— Ти називаєш завданнями два плюс два? — Я посміхнувся. Він блимнув і н д и к а т о р а м и і с у м н о похитав г о л о в о ю : — Все не так просто. Гадаєте, вони відповідають: чотири? Думаєте, л е г к о розв'язувати прості приклади? С к а ж і м о , якщо до двох с т р у м к і в додати ще два, то буде чотири с т р у м к и , а не одна річка? Ох, л ю д и н о , те, що для мене оповито т у м а н о м , там, де мені доводиться сумніватися, мучитися, уявляти і вгадувати, для Старшого По Чину все з р о з у м і л о . Він дає таку відповідь, яка потрібна Д и р е к т о р о в і чи В е л и к о м у Носієві Відповідальності. Якщо ті хочуть чотири с т р у м к и , він к а ж е : чотири с т р у м к и ; а якщо ті хочуть о д н у р і ч к у , буде одна річка. А якщо ті хочуть п'ять, буде п'ять. Старші не знають сумнівів, бо зроблені з особливого матеріалу.

— Та їх р о б и л и на заводі з металевих відходів, що лишилися після випуску таких, як ти! — Я встиг д о б р я ч е розсердитися і к р и к н у в гідові: — До біса всіх цих і н ж е н е р і в ! Хто там ще нижче?

— Конструктори.

— А ще?! Той позадкував від переляку: — Ще н и ж ч е — філософи. Ті, хто висуває ідеї. У них стільки гайок, що всі затиснути н е м о ж л и в о . Д е х т о твердить, — тут він перейшов на ледь чутний шепіт, — що еони часом відмовляються п і д к о р я т и с я С т а р ш и м По Чину...

— Ось вони нам і потрібні, — мовив я. ...Роботи серії ЯЯ влаштували нам х в и л ю ю ч и й п р и й о м . Коли радість і захоплення д е щ о стихли, М и к о л а Карпович д о к і р л и в о спитав: — Як ви дожились до такого? Ч о м у дозволили примітивам розпоряджатися?

— Це все зробив Великий Носій Відповідальності, — виправдувались р о б о т и . — Ми не м о г л и опиратися...

— Д о к и його не було, ми створили місто й заводи. Але місяців зо два т о м у з'явився він. Насамперед він позакручував гайки у кількох роботів, перетворивши їх на слуг: ті д о п о м о г л и й о м у закрутити гайки в інших...

— Він би з о в с і м знищив нас, але треба було п р о д о в ж у в а т и виробництво, яке й без того ш в и д к о деградувало...

— Ведіть нас до нього! — нетерпляче вигукнув я, і вони, б і д о лахи, відповіли: — М и б о ї м о с я й о г о . М и д у ж е б о ї м о с я його. Проте, коли люди велять, ми п і д к о р я є м о с я . Ліфт піднімався поволі. І от світло засліпило очі. Коли ми р о з плющили їх, то побачили б у д і в л ю Д и р е к т о р і ї і роботів-солдат. П о п е р е д у в п о г р о з л и в і й позі стояв сам Великий Носій Відповідальності. Він виблискував не так, як інші, наче й справді був зроблений з о с о б л и в о г о матеріалу.

— Забирайтесь геть! — закричав в і н . — Д а ю десять секунд на роздуми... Він не встиг закінчити. Ми хутко вибили п р о м е н е в и й пістолет з його р у к , а п р о м е н і автожетонів нейтралізували роботів. Я певен, що всі д и к т а т о р и в усі часи були боягузами. Великий Носій Відповідальності не був винятком. Він одразу ж почав виправдовуватися, намагаючись д о м о в и т и с я з нами.

— Врахуйте, хоч М і с т о і не давало плану, але ж і працювало без особливих стресів. Дисципліна, п о р я д о к . Все це я організував, усе підігнав під основний технічний принцип...

— Ось як? — насмішкувато спитав я. — Який же?

— Надійність! — урочисто проголосив той. — У п і д р у ч н и к у сказано: чим м е н ш е в машині деталей, тим вона надійніша. Так я й р о з п о д і л и в роботів... Тим часом я у в а ж н о приглядався до нього і, в ж е м а й ж е не сумніваючись, відкинув ш о л о м з його голови.

— Ви з а в ж д и були н е у к о м і н е з д а р о ю , — сказав я. — Ви не знаєте, що основний технічний п р и н ц и п — не надійність, а ефективність і надійність. Він вимагає, щ о б надійність служила ефективності, а не навпаки. Ви м о г л и бути С а м и м - С а м и м лише в Місті Роботів, а прийшли л ю д и — і вам кінець, с л ю с а р ю Залізюк, він же Булатний, він же М е т а л о л о м !

Переклад з російської.

/ІІОЗИ І РОКИ

34 (

Ж

Р

/ НІЖНІШ К

Г

Ь

За рішенням ЮНЕСКО в усьому світі святкувалося 100-річчя з дня народження українського скульптора Олександра Архипенка.

О л е к с а н д р а А р х и п е н к а з а р у б і ж н а к р и т и к а нарекла «Пік а с с о с к у л ь п т у р и » : він с п р а в и в н а с в і т о в у с к у л ь п т у р у т а к и й вплив, я к і с п а н е ц ь — н а м и с т е ц т в о ж и в о п и с у . Н а р о д и в с я А р х и п е н к о у К и є в і 1887 р о к у , в ч и в с я у м і с ц е в о м у х у д о ж н ь о м у училищі, на київських виставках показав п е р ш і т в о р и , с е р е д них — к о м п о з и ц і ю « З а п о р о ж е ц ь » . У 1908 р о ці вступив до П а р и з ь к о ї м и с т е ц ь к о ї ш к о л и , яку кинув за два т и ж н і . П і ш о в д о Л у в р у вивчати а р х а ї к у . Ц е заняття т а к о ж з д а л о с я н е н о в и м : у К и є в і він у ж е б а ч и в с в о ю а р х а ї к у — т а є м н и ч и х і с у в о р и х п о л о в е ц ь к и х і д о л і в та сумовитих вершників із давньоруських рельєфів. З т и х , в р а ж е н ь постав п а р а д о к с А р х и п е н к а . Д в а д ц я т и р і ч н и м ю н а к о м р у ш и в він з У к р а ї н и . Д о л я приготувала О л е к с а н д р о в і світову славу, а з а р а з о м і ж и т т я п і д ч у ж и м с о н ц е м . А р х и п е н к о став « г е н і є м с е р е д с к у л ь п т о р і в X X с т о р і ч ч я » , я к писав п р о н ь о г о 1956 р о к у нім е ц ь к и й і с т о р и к м и с т е ц т в а Еріх Л і н к е . А л е ж з в і д к і л я дістав м и т е ц ь п е р ш и й спалах н а т х н е н н я ? С л у х а й т е й о г о с а м о г о : «...Народився я в Києві, або точніше в К и ї в с ь к о м у університеті. В у н і в е р с и т е т с ь к о м у саду стояла стародавня скульптура. То був ідол, витесаний з к а м е н ю , з п о д о б о ю л ю д и н и . Д о б р е пам'ятаю, як я видирався на нього, коли був ще хлопчак. А л е ввечері, к о л и б р а м у замикали, я лякався його й о м и н а в д е с я т о ю д о р о г о ю . Брила була якась т а є м н а і с т р а ш н а . П р о с т о т а ц і є ї б р и л и т е ж в п л и в а л а на м о ю уяву». Обставини життя не сприяли п о в е р н е н н ю митця на батьк і в с ь к у з е м л ю . П р о т е він б у в з н е ю — в у я в і , т в о р ч о с т і , в контактах із з е м л я к а м и . П р о о д и н з таких контактів розповім.

1929 р о к у К и ї в с ь к и й х у д о ж н і й і н с т и т у т з а п р о с и в А р х и п е н к а ввійти д о с к л а д у п р о ф е с у р и . В і д п о в і в н а т е п а л к и м л и с т о м : « П р а ц ю в а т и в К и є в і — то б у л а б н а г о р о д а за м о ю х у д о ж н ю діяльність. П р о т е обставини м и с т е ц ь к о ї і педагогічної роботи за к о р д о н о м не дозволяють мені тепер переїхати на Україну. Д л я з м і ц н е н н я зв'язків з вітчизною я п р о п о н у ю к и ї в с ь к о м у музеєві прийняти як п о д а р у н о к погруддя диригента Менгельберга, відомого в Європі і в А м е р и ц і , п і д час в и к о н а н н я Д е в ' я т о ї с и м ф о н і ї Б е т х о в е н а » . Його диригент жестикулює, здійма руки, здригається тілом і напружує рота, переживаючи бурю музики. Скульптор борознить поверхню різьби лініями і западинами, мне і стискує матеріал. Нервова текстура, асиметрія і неврівноваженість композиції виказують пристрасть, шал і пафос. Т о д і , у 20-х р о к а х , А р х и п е н к о б у в у ж е м е т р о м і п р о в о д и р е м нового європейського мистецтва. У Парижі, Берліні, а далі в А м е р и ц і він з а ж и в р е н о м е р е ф о р м а т о р а , б у н т і в ника і законодавця, і д и в н и м здалося загалові, що творець доти небачених ф о р м р а п т о м повернувся до традиційного п о р т р е т н о г о ж а н р у . Він став л і п и т и с в о ї х в е л и к и х з е м л я к і в — Тараса Ш е в ч е н к а , Івана Ф р а н к а ; з в е р н у в с я д о с х е м і прийомів минувшини. Ц я м е т а м о р ф о з а , о д н а ч е , б у л а н а часі. П . П і к а с с о з к у б і с т а став « н е о к л а с и к о м » , Е. Барлах п е р е т в о р и в с я на «неоготика». Ф е р м е н т о м тодішньої Архипенкової ф о р м о т в о р ч о с т і стало к о з а ц ь к е б а р о к к о , п а м ' я т к а м и я к о г о рясніють українські землі. Портрет Менгельберга витворено у дусі своєрідного «необарокко». А р х и п е н к о відчував с п о р і д н е н і с т ь л ю д с ь к и х культур. « О д н о г о р а з у , — о п о в і д а в він, — в е т н о г р а ф і ч н о м у м у з е ї в Т р о к а д е р о з у п и н я ю с ь п е р е д в і т р и н о ю і щ о , ви гадаєте, бачу? Д е р е в ' я н и й т а р і л ь з у к р а ї н с ь к и м о р н а м е н т о м . Та ба, д и в у ю с ь я , тут є д е щ о з н а ш и х к р а ї в . П і д х о д ж у б л и ж ч е , аби п р о ч и т а т и н а п и с , і р а п т о м б а ч у , щ о ц я р і ч з в і д к и с ь

з О к е а н і ї . І д е ї в п о в і т р і , казав П л а т о н . їх м о ж н а б р а т і звідусіль. Ідіть і беріть, к о л и м о ж е т е » . А р х и п е н к о ішов і брав. Й о г о мистецька ерудиція бул справді глобальна. Та з к о ж н о ї його роботи п р о з и р а в д а ч а у к р а ї н ц я , з д а т н о г о і на м ' я к у л і р и к у , і на д р а м а т и ч н завзяття. С а м е так характеризував н а ш о г о майстра німець к и й д о с л і д н и к Р о л а н д Ш а х т : «Тут п о є д н у ю т ь с я з о в н і ш н суворість з н і ж н о ю інтимністю почуття, внутрішня міць із м ' я к о ю п л а с т и ч н і с т ю » . С у в о р і с т ь і н і ж н і с т ь — два к р и л А р х и п е н к о в о г о натхнення. Д і в о ч і торси в й о г о скульпту pax л е г к і , гнучкі, с т р і м л и в і . Пригадається антична «Ніке» її п о р и в а н н я м до неба, пригадається й сучасник Apxипe^ ка — н і м е ц ь В. Л е м б р у к з й о г о в и т я г н у т и м и тіламк Л е м б р у к вклав у п р о п о р ц і ї своїх с к у л ь п т у р д р а м а т и ч н и к о м п л е к с , у с п а д к о в а н и й від р і д н о ї готики. Натомість торсах А р х и п е н к а бачимо плинну округлість, г а р м о н і к що ведуть р о д о в і д од мозаїк Софії Київської і Михайліі ського золотоверхого собору. ...Відсилаючи на батьківщину погруддя диригент. О л е к с а н д р А р х и п е н к о д о д а в д о с к у л ь п т у р и напис к о р о ' кий і непишномовний: «Присв'ячується матері моєї» І, певно, протягло озвалося його серце: матері... Україні. Дмитро кандидат L

ГОРБАЧОІ

мистецтаознавств

Зберігаємо особливості оригіналу.

О. І п

О

ц< І 1

и

У передмові до книги Дмитра Шлапак «Обрії сучасної драми» Наталя Ужві писала: «Драматургія — це справді висо ке, чи не найбільш трудомістке мистецтв художнього слова — однаковою м і р о ю нг лежить і до сфери літератури, і до царин сценічної творчості. Якщо в храмі літерату ри драма — повноправна, самостійна, на,с звичайно оригінальна галузь, чисельніст творців якої, до речі, завжди була меішою, н і ж поетів і прозаїків, то в театр драма — це наш матеріальний і духовни фундамент, наша першооснова й атмосфе ра, власне — це світ театру». Однак р і д к о подибуємо майстрів к р і тичного пера, які б з однаковим знання справи і рівноглибоким проникнення аналізували і популяризували обиді функції драматургічного мистецтва — чі

35

ТУРБОТУ — ПРИРОДІ! К о л е г і я М і н і с т е р с т в а к у л ь т у р у УРСР п р и й н я л а п о с т а н о в у «Про екологічну обстановку і заходи по посиленню о х о рони природи в республіці». Нею, зокрема, передбачено: Поліпшити екологічну підготовку учнів середніх спеціальних учбових закладів шляхом введення питань о х о р о н и н а в к о л и ш н ь о г о с е р е д о в и щ а в загальноосвітні та спеціальні п р е д м е т и , виробничу практику, позакласні заходи; У вищих і середніх учбових закладах культури і мистецтва ш и р ш е в и к о р и с т о в у в а т и ф о р м и у с н о ї п р о п а г а н д и , п і д в и щ у ю ч и якість л е к ц і й і д о п о в і д е й за р а х у н о к нових наукових і статистичних даних, наочних прикладів п р и р о доохоронної роботи з урахуванням різних категорій с л у х а ч і в . С и л а м и у ч н і в т а с т у д е н т і в о р г а н і з о в у в а т и виставки, вечори, л і т е р а т у р н о - м у з и ч н і к о м п о з и ц і ї та інші масові заходи по пропаганді о х о р о н и п р и р о д и та п о л і п ш е н н ю навколишнього середовища. Ширше розповсюджувати досвід щ о р і ч н о г о проведення в учбових закладах Д н я охорони навколишнього середовища; При формуванні репертуару театрів і х у д о ж н і х к о л е к т и вів н а 1988 р і к п е р е д б а ч и т и т в о р и н а п р и р о д о о х о р о н н у тематику; Рекомендувати читцям, конферансьє та майстрам розмовного жанру філармоній і концертних організацій репертуар на п р и р о д о о х о р о н н у тематику; Враховуючи велике п р и р о д о о х о р о н н е , історичне та естетичне значення парків — пам'ятників садово-паркового мистецтва, забезпечити їх належну охорону та утримання, додержання заповідного р е ж и м у . Не допускати будівництва на їх т е р и т о р і ї с п о р у д , що не властиві заповідним об'єктам; У парках к у л ь т у р и та в і д п о ч и н к у , м і с ь к и х , районних будинках культури створити клуби, об'єднання любителів п р и р о д и , к в і т н и к а р і в , б д ж о л я р і в т а ін. С п і л ь н о з к о м і т е т а ми комсомолу, загальноосвітніми школами організувати р о б о т у зелених та голубих піонерських патрулів; Д л я посилення е к о л о г і ч н о г о виховання читачів, пропаганди літератури з питань охорони навколишнього середовища провести: цикл заходів для старшокласників « П р и р о д а — л ю д и н а » , « к р у г л и й стіл» « П р о б л е м и НТР і охорона навколишнього середовища»; підготувати методичні та бібліографічні р о з р о б к и : « О х о р о н а п р и р о д и і р а ц і о н а л ь н е в и к о р и с т а н н я п р и р о д н и х р е с у р с і в » , «Радіологія, санітарна г і д р о б і о л о г і я , з а б р у д н е н н я та о х о р о н а

тацько-літературну і сценічно-видовищну. До таких дослідників належить професор Київського інституту театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого Д. Я. Шлапак. Ця різнобічність творчого обдарування критика особливо виявилася в згаданій книзі. До збірника включено статті й нариси, написані протягом останніх півтора десятка років. Однак у рецензованому виданні вони подаються в повнішому вигляді, до того ж закомпонованими в міцну к о м п о з и ційну структуру, яка дає з м о г у показати цілісну картину сучасної української радянської драматургії і театру. В полі зору автора — драматургія О. Левади, В. Земляка, О. Корнієнка, Р. Полонського, Ю. Щербака, Л. Дмитренка, В. Минка та І. Драча, В. Собка і В. Лігостова,

н а в к о л и ш н ь о г о с е р е д о в и щ а » , «НТР т а е к о л о г і ч н а р о б о т а бібліотек», «Краєзнавча робота з дітьми в ЦБС»; Переглянути експозиції відділів п р и р о д и краєзнавчих та історико-краєзнавчих м у з е ї в з м е т о ю ш и р ш о г о висвітлення п р о б л е м о х о р о н и і п о л і п ш е н н я земельних і водних ресурсів, р о с л и н н о г о і т в а р и н н о г о світу, ландшафтів; більш к о н к р е т н о г о п о к а з у п р и р о д и я к є д и н о г о ц і л о г о , взаємозв'язків і взаємозалежностей м і ж окремими природничими компонентами; Створити в к о ж н о м у музеї історичного профілю окремі к о м п л е к с и , присвячені політиці КПРС і Радянської держави з питань о х о р о н и і п о л і п ш е н н я н а в к о л и ш н ь о г о с е р е д о в и щ а . П і д г о т у в а т и с т а ц і о н а р н і і п е р е с у в н і в и с т а в к и «70 р о к і в о х о р о н и п р и р о д и в нашій країні»; Доповнити програми народних університетів лекціями з питань е к о л о г і ч н о г о виховання. О р г а н і з у в а т и в краєзнавчих м у з е я х г у р т к и і к л у б и ю н и х л ю б и т е л і в п р и р о д и . П е р е г л я н у т и п р о г р а м и « М у з е й — ш к о л і » , « М у з е й — ПТУ» і доповнити темами екскурсій екологічного напряму; Покращити науково-дослідну роботу зоопарків по охороні і відтворенню генофонду рідкісних і зникаючих т в а р и н ф а у н и УРСР. С т в о р и т и і п о с т і й н о д о п о в н ю в а т и н о в и м и матеріалами стаціонарні виставки в зоопарках, присвячені о х о р о н і т в а р и н н о г о світу. Р о з г о р н у т и р о б о т у по е к с к у р с і й н о м у обслуговуванню населення в зоопарках р е с п у б л і к и , п е р е г л я н у т и тексти е к с к у р с і й і ввести нові матеріали з питань о х о р о н и п р и р о д и .

Згідно з рішенням колегії Міністерства культури Української PCP, редакція журналу «Соціалістична культура» широко висвітлюватиме питання, пов'язані з охороною природи в республіці, пропагандою природоохоронних знань. Зокрема, більшу увагу буде приділено постійним рубрикам «Екологічна служба «СК» та «Славутич-2000». Буде продовжено оголошений у N° 2 журналу за цей рік оглядконкурс закладів культури та мистецтва республіки на кращу роботу з пропаганди знань серед населення, в трудових та навчальних колективах, мобілізації всіх і кожного на збереження і примноження багатств флори та фауни, виховання у широких мас трудящих патріотичного почуття любові до рідного краю. Цей конкурс редакція проводить спільно з президією Республіканської ради Українського товариства охорони природи. Про мету та умови огляду-конкурсу радимо прочитати в N° 2 щомісячника за цей рік. Нагадаємо, що участь в ньому беруть усі культурно-освітні заклади республіки. Кращі з них будуть відзначені Почесними грамотами і Грамотами, цінними та пам'ятними подарунками, грошовими преміями, річною передплатою на журнал «Соціалістична культура», занесені на Дошку пошани «Екологічної служби «СК». Редакція ще раз звертається до культурно-освітніх працівників з проханням надсилати розповіді про найцікавіші здійснювані заходи з природоохоронної роботи, аби висвітлений у журналі кращий досвід став надбанням усіх читачів.

І. Рачади й Г. Плоткіна, В. Врублевської та Л. Хоролець, В. Фольварочного та І. Шведова, Я. Стельмаха і В. Вовчка. Та найбільше уваги в книзі приділено д о р о б к у О. Корнійчука, М. Зарудного і. О. Коломійця. Книга навряд чи побачила б світ, якби автор задумав створити її, не виходячи з р о б о ч о г о кабінету. І справа навіть не в широченній «географії» видання — від Сум та Харкова до У ж г о р о д а й Чернівців, від Одеси й Миколаєва до Чернігова та Донецька. Головне, що збірник «висвічує» глибоку обізнаність автора з практичними справами мало не всіх театрів республіки. До окремих колективів пристрасть у нього особлива. Це, по-перше, столичний театр імені І. Франка, який у ж е багато років неофіційно називають « д о м о м К о р -

нійчука», а також Львівський театр імені М. Заньковецької. Розповідаючи про роботи заньківчан, критик виділяє режисуру О. Ріпка в спектаклі за п'єсою О. Коломійця «Дикий Ангел», а також режисерську р о з р о б к у С. Данченка та акторське вирішення Ф. Стригуном ролі Растокуєва у виставі за трагедією М. Зарудного «Тил». Книга Д. Шлапака стане в пригоді не тільки професіональним письменникам, режисерам, акторам, а й численній армії ентузіастів самодіяльного мистецтва, добре орієнтуючи їх в сучасному вітчизняному репертуарі та особливостях його сценічного втілення. С. П / Н Ч У К .

ЧАЙНВОРД

1. Російський р а д я н с ь к и й поет, автор драматичної к а з к и «Дванадцять м і с я ц і в » . 2 . М у з и ч н и й ф і л ь м к і н о р е ж и с е р а Т. Л і о з н о в о ї . 3. Напій. 4 . С о к о в и т а г р у ш а . 5 . У к р а ї н с ь кий радянський письменник, автор повісті « Щ е д р и й вечір». 6. Вид народного танцювального мистецтва. 7 . П е р ш и й в и с т у п а к т о р а .

8. Картина М. Неврева. 9. Низка різноколірних електричних лампоч о к . 10. О б ' я в а п р о н а с т у п н і в и с т а ви, к о н ц е р т и .

11. Д о в г а в у з ь к а паперова стрічка, використовувана на м а с к а р а д а х , к а р н а в а л а х . 12. Від о м и й чеський к о м п о з и т о р .

13. Маленькі кружальця з паперу, якими обсипають один одного заради забави. 14. С у ш е н і п л о д и в и н о г р а д у . 15. Н о в о р і ч н и й в е ч і р . 16. С п о р т и в н и й с н а р я д . 17. К о н д и т е р с ь к и й в и р і б . 18. Н о в е л а М . К о ц ю б и н с ь к о го.

19. Ялинкова прикраса.

20. Герой драми М. Лєрмонтова «Маскарад».

21. Льодова кірка на поверхні снігу. Склав

С.

ПЕРЕСТЮК.

ГЕОГРАФІЧНА ЖАРТІВЛИВА ВІКТОРИНА 1. Який острів рекламує своєю назвою одяг?

2. Назвіть солодко-їстівне місто на Україні.

3. Згадайте місто в нашій республіці, назва якого запозичена з іхтіології.

4. Яку ріку в Європі м о ж н а руками зламати?

5. Яку державу «носять на голові»?

6. Назвіть місто в центрі європейської частини Російської Федерації, «випечене» з тіста.

7. Який мис на американському континенті відтворює звуки?

8. Чи знаєте селище м і с ь к о г о типу на Кольському півострові, відоме гірничометалургійним комбінатом, яке перейшло на карту з періодичної системи Менделєєва?

9. Яке місто на Україні перейняло назву давньої м і р и зерна, рідини?

ЧОТИРИ ТВОРИ Затушуйте 64 клітини з буквами так, щоб з них утворилася (на всю висоту фігури) назва музично-сценічного твору. У клітинах, що лишилися незатушованими, ви прочитаєте назви чотирьох музичних творів, створених П. І. Чайковським на тексти О. С. Пушкіна.

КІ*І Т Е 0 П Е

А Ч Н Е с н 0 в Т І Н І С н Н 1 а й X 0 Ї1ІНІ Е І А У К С А А г А Б Е КН

Ч 1 0 Н т Р А І

X /І Н ю к А О

Н І і Н И О А п А Р І > 0 §' С І Г О и У Х Т А с К Г 1 0Е А ГїїІ Н І ВВЕІ А У Б Б И Н 0 П Р с о

т В Щ [ 0 1Е А І

вК и К Н

А

37 МАТЕМАТИЧНА ЗАДАЧА

З ЧОТИРЬОХ ДЕВ'ЯТОК

Виконайте різні математичні дії із числами н а т у р а л ь н о г о р я д у від 1 до 9. А с а м е : р о з с т а в т е з н а к и так, щ о б у п і д с у м к у в и й ш л о 1987. З м і н ю в а т и п о р я д о к чисел не д о з в о л я є т ь с я . Отже, 1 2 3 4 5 6 7 8 9 =1987.

З а с т о с о в у ю ч и б у д ь - я к і м а т е м а т и ч н і д і ї , о д е р ж і т ь число 99 з ч о тирьох дев'яток.

Відповіді ЗАДАЧА «СКРІЗЬ 26» «У С У М І — 500» 1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

28, 17, 91, 79, 43, 35, 11, 36, 75, 3, 82.

73, 17, 28, 57, 43, 79, 91, 68, 44.

28, 57, 80, 35, 43, 79, 91, 68, 19.

73, 17, 91, 68, 44, 79, 43, 3, 82.

28, 17, 73, 4, 22, 18, 19, 68, 44, 79, 43, 3, 82.

73, 4, 67, 58, 91, 79, 46, 82.

28, 17, 73, 4, 40, 19 , 68, 44, 79, 43, 3, 82. Ці с і м шляхів ч е р е з к р у ж е ч к и з ц и ф р а м и д а ю т ь у с у м і 500.

С а м о с т і й н а партія д л я одного виконавця у музичному творі — С О Л О . Ц и ф р и у квадратах 3 + 6 + 8 + 9 = 26; 2 + 1 1 + 4 + 9 = 26; 3 + 9 + 4 + 10 = 26; 3 + 1 0 + 1 + 1 2 = 26; 7 + 1 0 + 4 + 5 = 26.

НА КРОСВОРД «КІНОПАНОРАМА» По горизонталі: 5. Натура. 6. Г р и м е р . 9. «Олеся». 11. Слайд. 12. «Багратіон». 15. В о л ч е к . 18. « Г а д ю к а » . 19. Л а н о в и й . 20. Левада. 21. Сегель. 24. « А г р е с і я » . 26. Ю м а т о в . 27. Д о р м а н . 31. Є г і а з а р о в . 33. Рудін. 34. Тасін. 35. Л е ф т і й . 36. Гайдай. По вертикалі: 1. «Васса». 2. «Єралаш». 3. « П р о л о г » . 4. « З е м л я » .

7. Г л є б о в . 8 . З й о м к а . 10. Л а в р о в . 13. Д е р б е н ь о в . 14. Павільйон. 16. «Райдуга». 17. « Ч и ч е р і н » . 22. «Берези». 23. А м п л у а . 25. « Д а у р і я » .

28. « А г о н і я » . 29. М о н т а ж . 30. «Вітер». 32. « Г а р а ж » .

БУКВЕНА

ЗАДАЧА

1. Д ю к о в . 2. Вокал. 3. «Ляна». 4. « А р і а д н а » . 5. А й б е к . 6. К у п л е т .

7. Ткач. 8. Ченг. 9. Глієр. 10. Р о н д о . 11. О д а . 12. А д а ж і о . 13. О р к е с т р . 14. Райкін. 15. « Н о р м а » . 16. А к о р д . 17. Д е к а . 18. А р т и с т .

19. Тон. 20. Нота. 21. А р ф а . 22. А ш у г . 23. Г м и р я . 24. Ямб. 25. Блантер. 26. Ріхтер. 27. Р у п о р . 28. Рева. 29. А к т . ЗО. Тодес. 31. Сеанс. 32. Соната. 33. А л ь т . 34. Тапер. По горизонталі:

Ш&ЮВИИ

консерваторія,

КЛУБ .СК

ВІДПОВІДІ НА КОНКУРСНІ ВДАННЯ 1987 РОКУ

по вертикалі:

Достоєвський.

№ 1. М. Хавель, 1. Тс8. № 2. Ю. Голубсв, 1. Ке4. № 3. Г. Бетман. 1. Тс)7. № 4 . М о р т е н с е н і Р у д е н к о . 1. Ф е З . № 5. М. Ейве. 1. Фсіб. № 6. С. Л о й д . 1. Ф а 1 .

N6 7. Я. Єдней. 1. КЬЗ К р : ЬЗ 2. Тсі2.

1І ...КрЬ2 2. Кр(3.

N6 8. М. Б у р г х а р д . 1. Ф ( 8 КрсІ5 2. Ф е 7 . 1... Цреб 2. Крсб.

N6 9. В. Ш п е к м а н . 1. Тд8 К р : д 8 2. К р д б 1... К р е 7 2. с)8Ф + № 1 0 . X. К у с к о п . 1. К р Ь 4 К р е 2 ( е 4 ) 2. КрсЗ. № 1 1 . В. А н д р є є в . 1. К р а ї ( ц у г ц в а н г ) с й 2. Ф 1 8 + Тс8 3. Ф17 Тс7 4. Ф Ь З + Крс8 5 . Ф д 8 Х -

117—21 = 9 6 + — З

•

9 = 27

39 + 30 = 69

Розділ веде майстер с п о р т у СРСР з шахів Олег ДОНЧЕНКО

™ ЗА-

ЦИФРОВА ЗАДАЧА

( а б о 1... е4 2. Ф ( 8 + Тс8 3. Ф д 7 Тс7 4. Ф Ь 2 + Крс8 5. Ф Ь 8 Х ) . № 12. В. Савченко.

1. КрЬ2 а1Ф + 2. К р с 2 ФЫ + 3. K p d 1 Ф : с 1 + 4. К р : с 1 ed + 5. K p : d 2 і 6. е З Х ( я к щ о 4... аЗ(Ь4, дб, д5) 5. d e + КрсЗ 6. С е 5 Х ) . № 13. Д. Г у р г е н і д з е . 1. д7 ТЬ8 2. ТЬ7! ( п о м и л к о в о 2. Tf7 Тд8 3. К р Ь З К р д 2 4. К р с 4 К р д З 5. K p d 5 К р д 4 6. К р е б К р д 5 7. Те7 Крдб — н і ч и я ) 2... Тс8 3. КрЬЗ Крд2 4. Тс7 Td8 5. К р с 4 К р д З 6. Td7 Те8 7. K p d 5 К р д 4 8. Те7 Тд8 9. К р е б К р д 5 10. K p f 7 і б і л і в и г р а ю т ь . № 14. Д. Г у р г е н і д з е і Л. М и т р о ф а н о в .

1. ТЫ с4 2. К р с б h4 3. К р Ь 7 ЬЗ 4. К р а в сЗ ( р а н о 4... Ф Ь 8 + 5. К р : Ь 8 h2 6. Kg5 сЗ 7. К е 4 і мат н а с т у п н и м х о д о м ) 5. Ьс Ф Ь 8 + 6. Т:Ь8 h2 7. Th8 с со 8. T:h2 Х -

№ 1 5 . Д. Бірн — Р. Ф і ш е р , 1956 р. 1... С е б ! ! 2. С : Ь 6 ( я к щ о 2. Ф : с З Ф : с 5 ! або 2. СгіЗ К Ь 5 ! ) 2... С : с 4 + 3. К р д і К е 2 + 4 . К р П К ^ 4 + 5 . К р д 1 К е 2 + 6 . К р И КсЗ + 7. К р д 1 аЬ 8. Ф Ь 4 Та4! 9. Ф : Ь 6 К:сІ1 10. ЬЗ Т:а2 11. К р Ь 2 К:(2 і за д е к і л ь к а х о д і в чорні довели свою перевагу. № 1 6 . С и д о р — Слива, 1966 р.

1. д4! Сс5 ( з а г р о з а 2... Се7 з в и г р а ш е м ф е р з я ) 2. дМ Се7 3. (д Тд7 (у р а з і 3... С ^ б 4. дЬ Сд7 5. Тд1 Cd7 6. Тед2 білі вигравали) 4. (5! С:Ї6 5. еі е( (не допомагало 5... Тд8 6. С : Ь 6 + К р е 8 7. їе С : е 6 8. Т : е 6 + Се 9. 17+ Крв7 10. (д Т:д8 11. Т П + — ) 6. С:Ь6 Ф с б 7. С : д 7 + К р д 8 8. д( + К р Л 7 9. Те7 + К р д 8 10. Т д і d 4 + 11. Се4! і ч о р н і к а п і т у л ю в а л и ( я к щ о 11... 1е 12. 1 7 + КрЬ7 13. ? 8 К + К р д 8 14. СЬ6 + ).

38 Д А Ц К О В А. П і ш о в би з н и м у р о з в і д к у З М І Є В С Ь К И И С. Не витрати, а вкладення Клара Ц Е Т К І Н . « К о л о с а л ь н а к у л ь т у р н а справа...» М І Щ Е Н К О М. Омріяна, жива легенда О Р Л О В С Ь К И Й А . « М и світ н о в и й з а д у мали...» ПЕПА В. Д у ш а В о р с к л и СИНЕЛЬНИКОВ Л. Не зречусь... Д р а м а на о д н у д і ю

ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ «СК»-87

КУРС — ОНОВЛЕННЯ, ДОВА

ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКА ТАЛЬНЯ

ПЕРЕБУ-

К У Л И К В. В. Час п о ш у к і в і д і й Культура і політика М А Х І Н Ч У К М. Качанівка: м у к и відродження Мистецтво мільйонів Молодь і культура, культура і молодь Не х л і б о м є д и н и м П р о Ч А С , МИСТЕЦТВО, П Р А В Д У і п р о себе СИТЕНКОВ А. І. На всі с м а к и й у п о д о бання

2 11

10 6 З 1 4

ТЕОРЕТИЧНІ ЧИТАННЯ Д О Б Р О В С. М и с т е ц т в о і с а м о д і я л ь ність о с о б и К У Д І Н В. Л е н і н с ь к і у р о к и к у л ь т у р и ЯРАНЦЕВА Н. Чуття є д и н о ї р о д и н и

2 4 8

СТИЛЬ РОБОТИ Б О Г Д А Н О В И Ч С., М І Щ Е Н К О М . Д в і розповіді про цікавий досвід роботи завідуючих сільськими клубами М І Щ Е Н К О М. Енергія дії РУБАН М . Ч и р о з і р в е т ь с я л а н ц ю г стереотипів?

10 6 8

ЖОВТНЕВІ ЗОРІ Д А Л Ь Н І Й С. П о с т у п з в и т я ж н о ї п р а ц і

АЗВИКОВИИ

2

5 6 4 11 10 З 7

ВІ-

Б І Л О Ц Е Р К І В Е Ц Ь Н. З п о в а г о ю до історії Ж И Л Е Н К О І. На с и н і м тлі в і к н а . В і р ш і М А Х І Н Ч У К М . М а т е р и н і пісні М е т а — д у х о в н е багатство Олесь ГОНЧАР. С о б о р . Ф р а г м е н т р о ману

11 З З 2 6

В І Д Г О М І Н «ВЕЧІРНІХ РОЗМОВ» РИЛЬСЬКИИ М а к с и м . Д и в л ю с ь на афішу та й д у м к у г а д а ю . . . СТРІХА М . П р о щ о співає Л е н с ь к и й ? ШЕВЧУК В. Русалії. У р и в о к з р о м а н у есе « М и с л е н н е д е р е в о » Ш М О Р Г У Н Є. З і р н и ц я л ю б о в і

КУЛЬТУРНО-СПОРТИВНИЙ ПЛЕКС

З 7 5 4

КОМ-

ДОЧИНЕЦЬ М. М е ж а б е з м е ж н о г о К Л И М Е Н К О О. Це потрібно ж и в и м М А М У Н Ч А К В. Радить рада, а б о Як уникнути одноманітності в роботі культосвітніх закладів М И К И Т Е Н К О О. І не з м і л і є р і к а П А В Л Е Н К О О. У д о в и н и й травень

З 5

1 7 4

ДРУГИЙ ВСЕСОЮЗНИЙ ФЕСТИВАЛЬ Н А Р О Д Н О Ї ТВОРЧОСТІ ГВОЗДЬ бандур

М.

Під

срібні

переливи 5

Г Р И Ц Е Н К О М. І п і с н ю в д о р о г у Г Р И Щ У К Б. Чи л е г к о п і д к у в а т и коня? КОТЕНКО К. До підсумків республік а н с ь к и х к о н к у р с і в н а к р а щ і т в о р и для самодіяльних колективів М А И Б А Л. П о - н о в о м у , але не в с ю д и М А И Б А Л. Як о с у ч а с н и т и репертуар? М А И Б А Л. Н і к о л и ще так не співала Полтава М А К Л Я К В., Д И Н А М Е Н К О Г., Х О Р О Ш КО С. З і м е н и н а м и , К и є в е ! М А Х І Н Ч У К М. Вересневі с а м о ц в і т и Р О С И Ч М. Як б е н т е ж н о грає... Ш А П О В А Л І. К о б з а р і в н а

4 9

6 2 З 10 8 1 5 5

ПРОБЛЕМА З І Н Ч Е Н К О Т. Д і м ста тисяч 8 І Щ Е Н К О В., Ч О Р Н О Г У З Я . Щ о л и ш и лось « к н и г о ї д а м » ?

5 КИЯНИЦЯ М. Ім'я рідного дому 9—10 КУЛИНЯК Д. « М и н у л и м вигостривши зір...»

11 К У М А Н С Ь К И И Б. О б д і л е н а п р о в і н ц і я , або До чого призводить централізація культурних цінностей і М О Р О З О В В. Пливе пісня м і л к о воддям (

МОСТИ БРАТЕРСТВА КЕРЕЧАНИН В. В и х о в у ю ч и нову л ю дину КЕРЕЧАНИН В. Ш л я х до с е р д е ц ь

і 5

КАДРИ ШЕВЧУК ність

С.

Пропонують...

спеціаль9

Д О С В І Д . ПРАКТИКА. МЕТОДИКА БЕРСОН М. П л ю с зацікавленість Б О Р И С Ю К Н. Т в о р ц і с в я т к о в о г о настрою ГАБОРЕЦЬ В. « О р і є н т и р » , « М е н ч у л » та і н ш і Г А М А Н В. Слова і м у з и к а н а р о д н і

4 і ^ 7

сти-

На запитання читачів відповідає наш консультант А. ОРЛОВСЬКИЙ

ОБОВ'ЯЗКИ ДИРЕКТОРА СІЛЬСЬКОГО БУДИНКУ КУЛЬТУРИ К у л ь т п р а ц і в н и к з Д н і п р о п е т р о в щ и н и В. П. З О Л О Т І Н з а п и т у є , які обов'язки у директора сільського Будинку культури.

Передусім нагадаємо, що сільський Будинок культури о ч о л ю є д и р е к т о р , я к и й призначається і з в і л ь н ю є т ь с я с і л ь с ь к о ю ( с е л и щ н о ю ) Р а д о ю н а р о д н и х депутатів з а п о г о д ж е н н я м з р а й о н н и м (міським) відділом культури. Його о б о в ' я з к и визначені в «Типовому положенні про клубні заклади системи Міністерства культури СРСР». В і д п о в і д н о д о п у н к т у 5 1 ц ь о г о П о л о ж е н н я д и р е к т о р сільського Будинку культури: несе в і д п о в і д а л ь н і с т ь за стан м а с о в о - п о л і т и ч н о ї , к у л ь т у р н о освітньої і методичної роботи Будинку культури, ідейний зміст і х у д о ж н і й р і в е н ь , якість та е ф е к т и в н і с т ь з а х о д і в , що п р о в о д я т ь с я в ньому; організує вибори ради сільського Будинку культури і керує її роботою;

складає п е р с п е к т и в н і та п о т о ч н і плани р о б о т и і забезпечує ї> виконання; з д і й с н ю є ф і н а н с о в у і г о с п о д а р с ь к у діяльність, р о з п о р я д ж а є т ь с : к о ш т а м и в м е ж а х з а т в е р д ж е н и х к о ш т о р и с і в і т у р б у є т ь с я пре залучення додаткових коштів, з м і ц н е н н я матеріально-технічно бази; в і д п о в і д а є за с а н і т а р н и й стан і д о т р и м а н н я правил т е х н і ч н о експлуатації та п о ж е ж н о ї безпеки приміщення, за збереженн: майна; забезпечує д о т р и м а н н я працівниками Будинку культури і ко лективами х у д о ж н ь о ї самодіяльності встановленого порядк п о п е р е д н ь о ї р е є с т р а ц і ї в и к о н у в а н и х к о н ц е р т н и х т а інших з б і р н и програм; вносить н а й б і л ь ш в а ж л и в і п и т а н н я р о б о т и Б у д и н к у к у л ь т у р и н р о з г л я д в и щ е с т о я щ и х о р г а н і в , загальних з б о р і в , с х о д і в г р о м а д я н звітує п р о діяльність Б у д и н к у к у л ь т у р и п е р е д сільськон (селищною) Радою народних депутатів і районним (міським відділом культури.

ОБЛІК КЛУБНОГО МАЙНА » О с н о в н и м д о к у м е н т о м , в я к о м у о б л і ч у є т ь с я все к л у б н е майн (за в и н я т к о м к н и г ) , с інвентарна к н и г а . К о ж н а ї ї с т о р і н к а н у м і рується, к і л ь к і с т ь їх в к а з у є т ь с я в к і н ц і к н и г и і завіряєтьс сільською Радою (для державних закладів) і правлінням колгосг ( д л я к о л г о с п н и х к л у б і в ) . Вона має таку ф о р м у :

39 ГОШОВСЬКА В. Виховує спадщина ЛІТНЕВСЬКИЙ Г. Не з к о л е к ц і ї Хаммера МАКЛЯК В. За з м і н н и м г р а ф і к о м М А К О І Д Г. Будні професії ОТКИДАЧ В. Турботу м о л о д і ж н о м у жанру ПЕТРОВ Ю. Ш к о л а радості СЛОВАЧЕВСЬКИЙ В. Надто довге повернення ТУЛЬЧИНСЬКИЙ Г. П р о п о н у ю т ь ленінградці ФЕДОРОВ М. «Хата г о с п о д а р е м стоїть»

10

Л Ю Д И І РОКИ

6 6 11

Д З Ю Б А Г. Чародій пісні І В А С Ю К М . М о н о л о г перед п а м ' я т т ю сина ОРЛЕНКО П. Вимріяний злет С К А Л І Й Р. Енергія таланту

З 9 8 4 1

ЕКОЛОГІЧНА СЛУЖБА «СК» ГУРОВА І. Навіщо радгоспові бізони? ДУДЕНКО М. П і д т р и м у ю , п р о п о н у ю Л І С К У Н Є., ТКАЧЕНКО Л. Милуючись, примножувати К А Л І Н Ч У К А. Найвдячніша турбота КУЧЕРЯВА 3. Не т о п ч і м о фіалок М І Щ Е Н К О М. ...І хоч трава не рости? М І Щ Е Н К О М. Прилітайте — зустрінемо! М І Щ Е Н К О М. Про що мовчиш, Славутичу? М І Щ Е Н К О М. Спрага? Спрага... НАДВОРНИЙ В., Л А Н І Н Д. М о л о д і господарі землі

2 7 З 10 11 1 4 5 8 9

ДЖЕРЕЛА КНИЖКОВІ БУЦЕНКО О. Генеалогія духовності ДРАГОМИРЕЦЬКИЙ А. Свічадо к н и г и Краща книга року? М А Х І Н Ч У К М. Бібліотеки і перебудова РЯБЧУК М. С о б о р у риштуваннях ЧОРНОГУЗ Я. П о г о в о р и м о відверто ЧОРНОГУЗ Я. Є над чим замислитись

8 9 4 5 11 6 8

А.

Уроки

БУРБАН В. «Така жива, така красива» МАНЯК В. Хліб і пам'ять МАЛИШЕВСЬКИЙ І. С е р ц е м і о б ' є к тивом Н И Ч К А Л О С. К о л і р л ю б о в і

4 8 9 10

2 1 8 9

БІБЛІОТЕЧКА «СК» Б І Л К У Н М. Божественне СВАРНИК І. Д о в і д к а . Щ и р е о б у р е н н я Світло незгасної з і р к и ТВАРДОВСЬКИЙ О. Тьоркін на т і м світі. Ф р а г м е н т и з п о е м и ЧІП Б. Святополк Окаянний. У р и в о к з трагедії

11 11 8 5 10

ЗОЛОТІ КЛЮЧІ ОРЕЛ Л. Ой на Івана, ой на Купала... СКУРАТІВСЬКИЙ В. На весільному р у ш н и ч к у стояли... СКУРАТІВСЬКИЙ В. Ой не р і ж косу СКУРАТІВСЬКИЙ В. На вулиці с к р и п к а грає

сценічного 9 — 10

Л І С К У Н € . , ТКАЧЕНКО Л. Ф о р т е ц я в горах

ІНВЕНТАРНА

КНИГА

Почата ... 198... р о к у Закінчена 198... р о к у З №... по №... Назва речі

7

МУЗЕЙ О Д Н І Є Ї КАРТИНИ

сільського (колгоспного) Будинку культури (клубу) ... сільської Ради ... району ... області

Інвентарний номер по порядку

БОРОВСЬКИЙ Я. Мали звичаї свої 6 4 2

СКАРБИ МУЗЕЙНІ Є Ф І М Е Н К О В. М у з е й і сучасність КАГАРЛИЦЬКИЙ М. М и т і , даровані вічності М А Х І Н Ч У К М. Скіфський лутерій М А Х І Н Ч У К М. Ш а ш к а м — сімнадцять століть М А Х І Н Ч У К М . Ш а б л я Богдана Хмельницького

ГІПОТЕЗИ. З Н А Х І Д К И . ВІДКРИТТЯ

7 2 З 4

ПО ТОЙ БІК БУЧІС А. Режисери бездуховності М О Л Ч А Н О В М. Л о в ц і юних д у ш М У С І Є Н К О Н„ ЯКОВЕНКО П. «Зірки» під к у т о м падіння

2 1 6

ТИ НА ЗЕМЛІ — Л Ю Д И Н А БАХНО В. Д о в г и й карбованець і куці інтереси

1

ДИСКОТЕКА К А Ч К А Н В. Три колиски долі М І Ш Н Ь О В В. Брейк-данс: Танець? А к робатика? Пантоміма? НАЛОЄВ О. Для чого к у ю т ь «метал»

9 1 4

ПІСНЯ БУДЕ П О М І Ж НАС Знайти с в о ю м у з и к у М А К Л Я К В. З б р о є ю семи нот ПИЛИПЧАК М. У спадок л ю д я м

8 1 7

СВІТ ВАШИХ ЗАХОПЛЕНЬ З А П А Д Н Я В. П о к л и к незвіданого

З

ЗУБАНИЧ Ф. «...Там найкращі пісні» 7 ЛЕПША І. М о л о д і ж н а естрада: витоки, р о з в и т о к , перспектива 10 — 11 СТРІХА М . Щ о з а ж и т т є в и м поворотом?

8 Ш т р и х и д о о б р а з у гри к и ї в с ь к о г о «Динамо» 4

Д О В І Д К О В И Й СТІЛ

1—12

ІГРОТЕКА

1—12

ШАХОВИЙ КЛУБ «СК»

3 — 12

Ц І К А В О ЗНАТИ

КЛУБ «РІДНЕ СЛОВО» ГЛАДИШЕВА мовлення

З

Звідки і від к о г о надійшла

Дата За яким донадходженкументом ня надійшла (місяць, (номер число, і дата) рік)

Інвентар, який надходить, або речі, обладнання негайно записуються до інвентарної книги, п р и ч о м у к о ж н а річ — під о к р е м и м н о м е р о м . Якщо придбано, наприклад, 20 стільців, то к о ж е н з них записується о к р е м о . Інвентарний н о м е р , присвоєний за записом у книзі, повинен бути поставлений т а к о ж на придбаній речі. Вартість придбаного проставляється в книзі на підставі рахунків, накладних та інших д о к у м е н т і в . Речі, які надійшли без д о к у м е н т і в або власноруч з р о б л е н і активістами, мають бути оцінені спеціаль-

9

н о ю к о м і с і є ю сільської Ради і по акту о ц і н к и занесені до інвентарної книги. Обладнання, меблі, м у з и ч н і інструменти, технічні засоби пропаганди та інші, які є на балансі Будинку культури (клубу), м о ж у т ь бути списані тільки у т о м у разі, якщо перестали відповідати своєму п р и з н а ч е н н ю внаслідок зносу, після відпрацювання встановлених с т р о к і в або знищені в результаті стихійного лиха. Речі, що перестали відповідати своєму п р и з н а ч е н н ю , але ще Вартість крб.

Відмітка про списання коп.

Дата (місяць, число, рік)

За я к и м документом списано

придатні для використання, мають бути реалізовані за з н и ж е н о ю вартістю або передані безплатно і н ш и м б ю д ж е т н и м закладам культури. Якщо в д е р ж а в н о м у клубі використовується інвентар, який належить колгоспу, його облік ведеться о к р е м о . Не враховуються інвентар, обладнання, м у з и ч н і інструменти, передані у тимчасове користування.

Головний редактор В. Я. Б У Р Б А Н Р Е Д А К Ц І Й Н А КОЛЕГІЯ: П . М . БЕБА, В. Б. В Р У Б Л Е В С Б К А , А. П. К О Р Н І Є Н К О , В. В. К У Л И К , А. О. ЛЕОНОВА, В. В. М А К Л Я К , М. Г. М А Х І Н Ч У К (відповідальний секретар), М. О. М І Щ Е Н К О (заступник головного редактора), М. Д. РУБАН, Р. М. Т Е Р Е Щ Е Н К О , Г. Д. Ц И Б У Л Я К . Художній О.

Ю.

редактор МАЛИШЕВСЬКИЙ

Літературний редактор Д.

О.

КОМЕНДАНТОВА.

З д а н о до н а б о р у 15.10.87. Підписано до друку 16.11.87. Б Ф 36509.

60Х90/8. Офсетний друк.

5 умови, друк. арк.

18 у м о в и , фарб. відб.

7,23 обл.-вид. арк. Тираж 40100 прим. Зам. 04945. А д р е с а р е д а к ц і ї : 252047, м. Київ-47, в у л и ц я Петра Нестерова, 4. Т е л е ф о н и : головний редактор _ 441-88-95, заступник головного редактора — 441-88-35, відповідальний секретар — 441-88-76, відділи: комуністичного виховання — 441-88-40, культурного будівництва, профспілкової роботи і клубів — 441-88-66, народної творчості — 441-88-73, бібліотек — 441-88-67, художнього оформлення — 441-88-68. ОРДЕНА ЛЕНІНА КОМБІНАТ ДРУКУ ВИДАВНИЦТВА «РАДЯНСЬКА УКРАЇНА» 252047, КИЇВ-47, ПРОСПЕКТ П Е Р Е М О Г И , 50. «СОЦИАЛИСТЫЧНА КУЛЬТУРА» (на у к р а и н с к о м языке). И з д а е т с я с и ю н я 1921 г. Массовый общественнополитический ежемесячник теории и практики культурного строительства ОРГАН МИНИСТЕРСТВА КУЛЬТУРЫ У К Р А И Н С К О Й ССР И УКРАИНСКОГО РЕСПУБЛИКАНСКОГО СОВЕТА П Р О Ф С О Ю З О В Издательство «Радянська Украина» А д р е с р е д а к ц и и : 252047, г. Киев-47, улица Петра Нестерова, 4. Ордена Ленина комбинат печати издательства «Радянська Украина», К и е в - 4 7 , п р о с п е к т П о б е д ы , 50. Текст набрано з застосуванням вітчизняного фотонабірного к о м п л е к с у «Каскад»

Сміх — справа серйозна. В цьому ще раз переконусмося, побувавши на персональній виставці карикатури київського х у д о ж ника Володимира Казаневського, що експонувалася в Республіканському будинку літераторів. Д о ш к у л ь н и й вогонь його сатири пече б ю р о к р а т і в і приписувачів, нероб, ледарів і любителів поласувати ч у ж и м солодом... Десятки робіт — і ж о д ного схожого с ю ж е т у . Багато теплих слів залишено в Книзі відгуків.

— Як почалась для мене карикатура? Ц і л к о м випадково,— к а ж е Володимир. — З туристичного намету. Так-так, простого намету, який захотів прикрасити смішними ілюстраціями з журналу «Турист». Це вийшло непогано. З того часу і полюбилися мені карикатури. Надіслав перші спроби до м о л о д і ж н о ї газети, і, на диво, вони з'явилися в о д н о м у з найближчих номерів. Через кілька років роботи киянина вже друкувалися на сторінках «Правды», «Известий», «Литературной газеты», журналів «Крокодил» і «Перець». Спочатку Володимир захоплювався тільки гумористичними малюнками. З р о к а м и почав віддавати

перевагу гостропроблемним сюжетам, що мають філософське звучання. Редакція журналу «Смена» називає В. Казаневського п е р е м о ж ц е м всесоюзного конкурсу карикатури «Гумор-82». Його роботи експонуються на виставках у Ленінграді, Казані, Свердловську. У художника зростає інтерес до к н и ж к о вої графіки. Він ілюструє к н и ж к и у видавництвах «Молодь» та «Веселка», але потяг до карикатури переважає. З-під пера графіка вийшло їх у ж е понад тисячу. В 1983 і 1985 роках В. Казаневський нагороджений медалями на виставках гумористичних малюнків, організованих газетою «Іоміурі» в Токіо. Наступного року на такій же виставці він одержав і спеціальний приз оргкомітету. Художник — володар срібної пластини конкурсу спортивної карикатури в італійськ о м у місті Анконі, а на вернісажі в Крагуєваці ( С Ф Р Ю ) він удостоєний премії та срібної медалі; став п е р е м о ж ц е м і міжнародних конкурсів у Монреалі та Белграді. А.

Без

НА ТРЕТІЙ СТОРІНЦІ О Б К Л А Д И Н К И : Українські ткані килими користуються попитом і далеко за м е ж а м и республіки. Чарівні вироби досвідчених майстринь Ольги Кравчук, Г а лини Парій та Олени Харчу к з Г орохівського райпобугкомб/нату на Волині прикрашають громадські приміщення й домівки жителів Тольятті, Новосибірська, селищ Б А М у , міст і сіл Уралу та Середньої Азії... Фото

В.

ТОЛОКІНА.

КНИГСМИР.

V

-ч

45 к.

Індекс 74446

ту», який добирав виконавців. І г о р став а к т о р о м . Професійні знання опановував у Ленінградському інституті театру, музики і кінематографії. І зйомки, зйомки... Серед них — ропі колишнього офіцера, батька хлопчика Ж е н і в фільмі «Дитячий садок», життєрадісного розвіднице («Батальйони просять вогню»). Природно. переконливо грає Ігор. Але найвиразніше проявився його акторський тапант у музичнодраматичному жанрі, де е м о ж ливість співати, танцювати, постійно перебувати в русі. Гірикпад — стрічка режисера К. Шахназарова «Ми із джазу». Саме нею І г о р Скляр засвідчив непересічність обдарування, постав м и т ц е м багатогранним, цікавим ділом підтвердивши своє кред© «Головне для мене првгнен! позбутися порожнечі».

Вередлива штука популярність. Буває, одному відразу всміхнеться, од іншого — відмахнеться. Відомого співака Валерія Леонтьева запитали: — Що ви знайшли у пісні «Комарове», яку виконує trop Скляр?

— Композитор спеціально написав цю пісню для моє? програми. Не знаю, шо t r o p знайшов у ній... А Ігор Скляр завдяки цій пісні завоював визнання. З телевізорів, радіоприймачів мало не щодень звучав його голос: «На недельку, до второго...» Як не дивно, але на цю ж пісню у виконанні Валерія Леонтьева слухачі майже не звернули уваги. А для Ігоря Склера вона стала своєрідною візиткою, понесла на крилах популярності. Хоча до цього він немало створив на царині мистецтва. ...Ьупи канікули. Ленінградський школяр приїхав до друга в Москву. Там його випадково побачив асистент режисера стрічки чЮнга Північного фло-