Журнал "Соціалістична культура". - 1986. - № 11. by Національне газетно-журнальне видавництво

ISSN 0 1 3 2 - 1 5 4 4

QoniaAiCTUHHa

1936

•m

Святковий настрій з'являється у жителів села Жовтневого Попільнянського району Житомирської області, коли виступає місцевий фольклорний ансамбль. Краса і чарівність пісень, які дарують людям п'ятеро творців народного мелосу, коріниться у спадкоємній любові до музики. Свідчать про це люди, свідчать інструменти, зроблені руками самодіяльних митців.

Щороку на початку літа у Черкаському районі Черкаської області відбувається фольклорне свято. Кожен бажаючий може ознайомитися з прекрасними народними звичаями, обрядами. Один із них — сільське весілля. Його демонструє народний самодіяльний колектив села Руська Поляна.

Творчий неспокій і постійні шукання вдалого кадру, аби потім створити цілісний і завершений твір, привели кіноаматорів у складальний цех головного підприємства виробничого об'єднання *Дніпропетровський комбайновий завод імені К. Є. Ворошилова». Народна самодіяльна кіностудія *Сучасник» Дніпропетровського обласного кіноклубу облпрофради працює вже 14-й рік. За цей час створено понад 50 фільмів. Нині група під керівництвом режисера Анатолія Петровича Стафідова працює над кінокартиною «Резерви робочого місця».

У НОМЕРІ: ЖОВТНЕВІ ЗОРІ К о н к у р с « С К » до 70-річчя В е л и к о г о Ж о в т н я

Б Р И Л Ь М . « В і д усієї д у ш і р е к о м е н д у ю . . . »

ПРОДОВОЛЬЧА

ПРОГРАМА

С Е Р Д Ю К В . Ніяких д и л е м !

СТИЛЬ РОБОТИ: ПЕРЕБУДОВА, ПРИСКОРЕННЯ І В Л Є В М . Практика і практики

Г Л А В А К Т. В. З в і т у є ю н і с т ь т р у д о в а

К Р А С А БУТТЯ

І традиції, і н о в а т о р с т в о ( і н т е р в ' ю з г о л о в о ю о б р я д о в о ї при Л ь в і в с ь к о м у м і с ь к в и к о н к о м і І. І. К о н д р а т ю к )

ДРУГИИ В С Е С О Ю З Н И Й ФЕСТИВАЛЬ Н А Р О Д Н О Ї ТВОРЧОСТІ Л і д е р о м бути непросто

комісії

Н А Ш СУЧАСНИК П А Н Ч У К Д . З а в т р а настане д е н ь

ДОСВІД КАЗАКОВА

О. Всім! Всім! Всім!

Р У Б А Н М . П е р е б у д о в у в а т и с ь на м а р ш і

Д о з в і л л я у Лісоводах

(фоторепортаж)

ПРОБЛЕМА МОЇСЕЄВ

І. Д ж е р е л а

ДЖЕРЕЛА ТЕРЕЩЕНКО

КНИЖКОВІ В.

Зберігати — п р и м н о ж у ю ч и

К О С Е Н К О О. Кладезь мудрості й добра

БОГДАНОВИЧ

ЗО

С.

Причетність

ПРОЧИТАЙТЕ З І СЦЕНИ РІВНЯННЯ — НА

подвиг

Б А Г М Е Т М. Пам'ятати, боротися

Допомогти читачеві знайти найкоротиіий шлях до хорошої книги, спрямувати у потрібне русло його знання та ерудицію — до цього прагнуть працівники Корюківської центральної районної бібліотеки для дорослих, що на Чернігівщині. Колектив, який очолює Віра Григорівна Бурач, добре знає фонд літератури і все, що необхідно сьогоднішньому відвідувачеві. У світлому і просторому залі абонемента привертають увагу яскраво оформлені книжково-ілюстративні виставки, на полицях в алфавітному порядку — широкий вибір видань найрізноманітнішої тематики. Бібліотекарі завжди уважно прислухаються до читацьких запитів, сприяють вихованню гарного смаку. Книгозбірня спрямовує і організує роботу тридця ти восьми філіалів. Фото С.

ХОРОШКА.

Д ОАВРІ Д К ОМ ВИ СТІЛ СК БИ УИ ЗЕЙ НІ

К У Л И Н Я К Д . Від Ікара — д о Гагаріна

КАЛЕЙДОСКОП

К р о с в о р д , шахи

39 П р о л е т а р і всіх к р а ї н , є д н а й т е с я !

ЛИСТОПАД № 11 (767) Виходить з червня 1921 р. Масовий громадсько-політичний щомісячник теорії і практики культурного будівництва О Р Г А Н МІНІСТЕРСТВА КУЛЬТУРИ У К Р А Ї Н С Ь К О Ї PCP І У К Р А Ї Н С Ь К О Ї Р Е С П У Б Л І К А Н С Ь К О Ї РАДИ П Р О Ф С П І Л О К Видавництво «Радянська Україна» ©

«Соціалістична культура», 1986

" шОВТНЕВ ЗОРІ

« Ж о в т н е в і зорі» — це й нова наша р у б р и к а , під якою друкуватимуться різноманітні м а т е р і а л и : нариси, р е п о р т а ж і , з а м а л ь о в к и , вірші, о п о в і д а н н я , д р а м а т и ч н і твори, сценарії, п р и с в я ч е н і 70-й річниці В е л и к о ї Ж о в т н е в о ї соціалістичної революції. «Жовтневі зорі» — це й с в о є р і д н и й д е в і з двох ж у р н а л ь н и х конкурсів, що їх р е д а к ц і я п р о в о д и т и м е до славного ювілею: фотоконкурсу і вікторини-конкурсу. З у м о в а м и в і к т о р и н и - к о н к у р с у м и о з н а й о м и м о читачів у п е р ш о м у н о м е р і нашого видання наступного року. А зараз — запрошуємо професіоналів і аматорів фотосправи, членів клубів і фотогуртків

У к о н к у р с н и х р о б о т а х м а ю т ь знайти ш и р о к е в і д о б р а ж е н н я уся багатогранність ж и т т я і діянь радянських людей, натхнених і д е я м и В е л и к о г о Ж о в т н я , їх у ч а с т ь у р е а л і з а ц і ї завдань, н а к р е с л е н и х X X V I I з ' ї з д о м К П Р С , б у д н і й с в я т а н а р о д у - т р у д і в н и к а , світ його р і з н о б і ч н и х і н т е р е с і в . І, з в и ч а й н о ж , в а ж л и в е м і с ц е з а й м у т ь ф о т о д о б і р к и , о к р е м і з н і м к и п р о р о з к в і т к у л ь т у р и та м и с т е ц т в а , ж и т т я і т в о р ч і с т ь к о л е к т и в і в , а м а т о р і в , які а к т и в н о с п р и я ю т ь урізноманітненню дозвілля. На к о н к у р с п р и й м а ю т ь с я якісні к о л ь о р о в і слайди ( ш и р о к і та в у з ь к і ) , ч о р н о - б і л і ф о т о г р а ф і ї р о з м і р о м не м е н ш е 1 8 X 2 4 с м . На к о ж н о м у з н і м к у н е о б х і д н о з а з н а ч и т и назву, дату з й о м к и , с в о є п р і з в и щ е , і м ' я , по б а т ь к о в і , т о ч н у а д р е с у . Ф о т о р е п о р т а ж і , ф о т о н а р и с и о б о в ' я з к о в о супроводжувати пояснювальним текстом. З н і м к и п р о с и м о н а д с и л а т и за а д р е с о ю : 252047, Київ-47, в у л . П. Н е с т е р о в а , 4, редакція журналу «Соціалістична культура». Твори, надіслані повертаються.

на

конкурс,

Д л я п е р е м о ж ц і в встановлено

перша друга третя

не

рецензуються

не

премії:

— 1 0 0 карбованців, — 75 к а р б о в а н ц і в , — 50 к а р б о в а н ц і в .

Автори кращих знімків будуть також нагороджені т в о р ч и м и в і д р я д ж е н н я м и , д и п л о м а м и , р і ч н о ю передплатою ж у р н а л у « С о ц і а л і с т и ч н а к у л ь т у р а » на 1988 рік.

Б а ж а є м о успіхів у ф о т о к о н к у р с і !

Цими словами починається передмова В. І. Леніна до книги І. І. Степанова «Електрифікація Р С Ф Р Р у зв'язку з перехідною фазою світового господарства». Від усієї душі пристрасно рекомендувати хороші книги — невід'ємна, сяйна риса життя і діяльності Ілліча, якому найвищою мірою було притаманне мистецтво зігрівати людські серця, надихати, благотворно впливати на їх ідейний і духовний розвій. Великий вождь Комуністичної партії поціновував книгу як могутню зброю пізнання і перетворення світу, виробив послідовну систему видання, пропаганди і розповсюдження літератури, вніс величезний особистий вклад у справу залучення до читання найширших мас трудящих. Золоті розсипи ленінських критичних та бібліографічних праць, оглядів, характеристик окремих книг, рекомендацій літератури у публічних виступах, бесідах з робітниками і селянами, листах до друзів і знайомих відіграли неоціненну роль у формуванні їхнього марксистського світогляду і високих читацьких смаків. Класичним прикладом є аналітична ленінська стаття-огляд «Карл Маркс», опублікована у 1915 році в енциклопедичному словнику братів Гранат. В жорстоких умовах царської охранки Іллічу вдавалося на сторінках легального видання глибоко популяризувати основні твори Маркса і доробки його послідовників, що відіграло на ті часи визначну роль у пропаганді ідей наукового комунізму. Багато бібліографічних відомостей зустрічаємо безпосередньо в працях Леніна на різноманітні теми. Сотні видань багатьох авторів не лише названо, але й докладно охарактеризовано, що свідчить про титанічну наукову сумлінність Володимира Ілліча, прагнення підказати додаткові відомості, зробити їх загальним надбанням. Щ е в дожовтневий період В. І. Ленін постійно спрямовував редакцію газети «Правда» на широку пропаганду книги, радив систематично популяризувати художні твори, час від часу згадувати їх, цитувати й роз'яснювати. Саме тому на сторінках бойового органу партії регулярно вміщувалися рецензії, огляди,

анотовані списки видань. Разом з тим Ілліч постійно прагнув особисто впливати на людей, які працювали з ним, викликати в них інтерес до певних книг, щоб вони ставали надбанням близьких, однодумців. Протягом життя усюди, куди б не занесла доля професіонального революціонера — в тяжких умовах підпілля, заслання, еміграції, як би не був перевантажений теоретичною й організаторською діяльністю, Володимир Ілліч завжди знаходив час обговорити з соратниками прочитане, порекомендувати новинку, пособити її придбати. Про це свідчать спогади тих, кому випало щастя спілкуватися з вождем. Докладно характеризує цю ленінську рису відомий діяч Комуністичної партії П. М. Лепешинський. 3 вдячністю згадує він, як Ілліч дбав, «щоб ми так само палко, з таким самим горінням полум'яної думки сприймали той чи інший теоретичний вклад у наш світогляд, з яким звичайно і він шукав нове в книжці, що її читав або вивчав». Заохочувати своїх побратимів до скарбниці знань Леніну було властиво з юнацьких років: цікавився тим, що вони читають, охоче ділився міркуваннями, спрямовував читацькі інтереси. Коли Володимир Ілліч переїхав до Самари, там діяло кілька марксистських гуртків. Хоча Володимир Ульянов був серед усіх наймолодшим, він користувався великою популярністю як знавець марксистської літератури, мав беззаперечний вплив на товаришів. Захоплено розповідав один з учасників такого гуртка О. Бєляков про ленінський хист знаходити шляхи до свідомості оточуючих. За його словами, протягом трьох-чотирьох років гуртківці Самари намагалися опанувати перший том «Капіталу» К. Маркса, але марно: «Починали хоробро, та швидко «холонули». Тільки після вивчення фундаментальної Праці під керівництвом Ульянова «недосяжний» Маркс став своїм, рідним, близьким». Варто зазначити, що за ініціативою Володимира Ілліча був складений каталог відповідної літератури, який сприяв орієнтації розвитку мислення молодих революціонерів. У 1893 році Володимир Ульянов приїхав до Петербурга.

«В президії».

Художник

К. М.

нення виробничого досвіду і науково-технічних знань, як знаряддя соціалістичного будівництва. Ось чому саме в буремні дні революції, ведучи титанічну роботу по організації оборони і будівництва молодої Радянської держави, Ленін помітив і з величезною цікавістю прочитав книжечку О. Д. Тодорського «Рік з гвинтівкою і плугом», видану в глухому повітовому містечку Весьєгонську до першої річниці Жовтня. Скромне видання зацікавило Ілліча тим, що в ньому було показано перші паростки нового життя, в яких вбачав подію великого політичного значення. Свою думку про книжечку Володимир Ілліч висловив у доповіді на X I з'їзді партії, на засіданні Центрального Виконавчого Комітету, згадав у праці «Замітки публіциста», в статті «Маленька картинка для з'ясування великих питань». З цією книжкою, радив Ленін, «треба познайомити якнайбільше число робітників і селян. З неї треба добути надзвичайно серйозні уроки з найважливіших питань соціалістичного будівництва, чудово пояснені живими прикладами... Треба ширше розповсюдити цю книгу». Переконливим зразком умілої пропаганди популярної науково-технічної літератури є передмова Ілліча до вищезгаданої книги І. І. Степанова. Ленін мав цілковиту рацію, коли рекомендував читачам цей твір, бо авторові «пощастило дати надзвичайно вдалий виклад найважчих і найважливіших питань». Книга Степанова була видана в той час, коли радянський народ приступав до здійснення грандіозного плану електрифікації країни. В. І. Ленін розглядав її як найнеобхідніший «посібник» з пропаганди ідей Г О Е Л Р О , сформулював завдання щодо важливості пропаганди науково-технічної літератури, визначив конкретні заходи з популяризації та поширення книги Степанова, наполегливо радив добиватися, щоб у кожній повітовій, а потім і волосній бібліотеці було по кілька примірників цього «посібника», щоб при кожній електричній станції не тільки була ця книга, а й влаштовувались загальнодоступні читання про електрику, електрифікацію і техніку взагалі.

Ломикін.

Встановив тісні контакти з робітниками, вчив їх революційної солідарності, настійно радив використовувати для класової боротьби могутню зброю книги. Для Володимира Ілліча школою і трибуною в Петербурзі слугували робітничі гуртки. Вже на першому занятті одного з них, як засвідчує його керівник — портовий робітник В. Князєв, Ілліч цікавився умовами праці й життя, наявністю бібліотеки, з яких книг вона складається, наставляючи Князєва, радив йому особисто «більше читати, розвиватися і розвивати інших». Слухачі відмічали здатність учителя не нав'язувати своїх оцінок, а пояснювати, впливати ясною думкою, строгою логічною аргументацією. Виступи в гуртках Ленін будував у формі діалогів, залучав присутніх до бесіди, привчав до самостійної роботи над книгою. Ось що згадував І. Б а б у ш к і н — один з найактивніших учнів: «Ми всі бували дуже задоволені цими лекціями і завжди захоплювались розумом нашого лектора...» Цілеспрямована діяльність В. І. Леніна не обмежувалась заняттями в гуртках. Не шкодуючи ні часу, ні сил, Ілліч займався ще й з окремими робітниками. Про цю рису згадує у мемуарах професіональний революціонер В. Шелгунов. У ж е при першій зустрічі Ілліч запросив його до себе на квартиру. Зустрів гостя словами: — А в мене є для тебе цікава книжка. Коли Шелгунов проглянув те видання, виявилося, що воно надруковане німецькою мовою. — Цієї мови не знаю,— зауважив гість. — Нічого, ми будемо читати російською. І Ленін почав перекладати без підготовки книгу під назвою «Промислові синдикати, картелі і трести». Три години тривало це читання, після чого Ілліч ставив слухачеві запитання, а на деякі наполягав дати письмову відповідь. Подібні приклади індивідуального навчання і читання літератури наводять члени інших робітничих гуртків і ті, хто разом з Леніним перебував на засланні в Шушенському. З перших днів Великого Жовтня книга стає для вождя невід'ємною частиною всіх партійних і державних справ. Він стояв біля колиски організації літературної справи, розробив її ідейні та організаційні основи. Немає прецеденту в світовій історії, щоб керівник величезної держави у найтяжчу пору її становлення з такою увагою ставився до книги. Тільки-но відгримів закличний залп «Аврори», а Ленін у ж е турбувався про те, щоб книга стала надбанням усього народу. Щойно було сформовано Радянський уряд, а він у розмові з наркомом освіти А. В. Луначарським у ж е визначав конкретні завдання з пропаганди друкованого слова. Лейтмотив ленінської настанови: «Книга — величезна сила». На цій зустрічі вождь заявив: «Велике значення я надаю бібліотекам». Щ о б зробити книгу доступною народу, Ілліч зазначив, що необхідно «забезпечити читача і великими читацькими залами, 1 рухливістю книги, ...збільшити в багато разів її обіг...». Ленінські роздуми про книгу незабаром були закріплені в ряді законодавчих актів. За ініціативою і підписом Володимира Ілліча було прийнято декрети і постанови Ради Народних Комісарів, пов'язані з виданням, пропагандою і розповсюдженням літератури. Винятковою цінністю є історичний ленінський документ — декрет Раднаркому, що заклав основи організації бібліографічної справи в країні. Відтоді вперше в історії робота у цьому напрямі стала однією з державних функцій. Вже у декреті Раднаркому від 11 січня 1918 року Державному видавництву запропоновано терміново організувати масовий випуск творів класиків літератури. Для їх пропаганди серед широких мас трудящих, як повідомляла газета «Известия» 2 вересня 1918 року, до першої річниці Жовтневої революції буде видано популярну серію біографій письменників: Добролюбова, Нікітіна, Кольцова, Шевченка, Гюго та ін. Про те, як Ілліч особисто турбувався, щоб буквально кожна книга стала здобутком народу, свідчить епізод, що мав місце на IX Всеросійському з'їзді Рад. Коли Ленін довідався, що делегатам збираються роздавати деякі видання, то вніс пропозицію: зобов'язати кожного з них через місяць-півтора здати одержані примірники в місцеві бібліотеки для загального користування. Пропозицію вождя одностайно схвалив з'їзд. Одночасно з величезною діяльністю з організації радянської літературної справи у державному масштабі Володимир Ілліч продовжував пристрасну пропаганду книги. Він, як ніхто інший, уявляв собі всі можливості літератури, зокрема з питань узагаль4 «Соціалістична к у л ь т у р а » №

Великого значення надавав Ленін і пропаганді літератури з питань наукових досягнень у сільському господарстві. Про це пише ветеран партії М. В. Фофанова, на квартирі якої Ленін перебував під час останнього підпілля (вересень — жовтень 1917 р.). В її домашній бібліотеці Володимир Ілліч знайшов і прочитав книгу А. Гарвуда «Оновлена земля». Щ е тоді він у дружній розмові висловив думку, що як тільки більшовики візьмуть владу, цей твір має бути обов'язково перевиданий, з ним треба ознайомити вчених і сільських керівників. І справді, вже у 1918 році, одержавши від Фофанової книгу Гарвуда, Ленін передав її професору К. А. Тімірязєву з проханням написати передмову до нового видання. Варто зазначити: на столі у кремлівському кабінеті Леніна завжди лежало кілька примірників книжки, і коли до нього приходили працівники сільського господарства, він знайомив їх з нею і пропонував розповсюдити. Та увага, яку Володимир Ілліч приділяв подібним книжкам, і нині, коли партія здійснює курс на прискорення темпів науковотехнічного прогресу, служить взірцем, як треба пропагувати науково-технічну літературу. В. І. Ленін дав путівку в життя книзі американського журналіста Джона Ріда «10 днів, що потрясли світ». У передмові до неї Ілліч писав: «...Я від усієї душі рекомендую цей твір робітникам усіх країн». Книгу, в якій зворушливо і правдиво відображено події Великої Жовтневої соціалістичної революції, Володимир Ілліч Ленін хотів би бачити розповсюдженою в мільйонах примірників і перекладеною на всі мови. Заклик вождя знайшов гарячий відгук у серцях трудящих, і тепер твір Джона Ріда видається мовами народів Радянського Союзу та в інших країнах. Турботою про пропаганду й поширення літератури були сповнені бесіди Леніна з партійними і державними діячами, делегаціями робітників і селян. У розмові з ними Ілліч детально цікавився станом культурного будівництва на місцях, тим, як задовольняється попит на книги. Про це свідчать представники України, які побували на прийомі у Володимира Ілліча: партійні й державні діячі В. Чубар, М. Полоз, селянин Ф . Дідук, вчителька В. Левицька та інші. Показовий факт навів у своїх спогадах Ф . Дідук: один з членів делегації українських селян попросив пробачення в Ілліча за те, що вони розмовляють українською мовою, і запитав, чи розуміє він їх. Ленін відповів, що розуміє і любить українську мову, читав твори Шевченка, Франка й інших українських письменників, і в свою чергу поцікавився, чи є ці та інші книги на селі. ...Ми торкнулися важливої риси ленінського ставлення до пропаганди книги і навели далеко не всі відомі приклади. Але й вони є взірцем для тих, хто покликаний пропагувати і розповсюджувати літературу. М.

БРИЛЬ.

с а о. Л)

о о. с <55 о I

2 о «о о 'О о О.

С:

НІЯКИХ

З д а є т ь с я , це б у л о з о в с і м н е д а в н о . Напровесні голова п р а в л і н н я к о л г о с п у « П р о г р е с » В. В. Б а л а г у р а і секретар парткому М . М . Бевза, р о з п о в і д а ю ч и про перспективи дальшого розвитку господарства і села Степового, поділилися заповітним:

ДИАЕИІ

— О с ь тут с п о р у д и м о с у ч а с н и й Б у д и н о к к у л ь т у р и . . . І п о к а з а л и гарну м і с ц и н у , д е з ч а с о м м о ж н а б у л о б і стадіон с п о р у д и т и , і п а р к з а т р а к ц і о н а м и о б л а д н а т и . І всі ці блага — в с а м і с і н ь к о м у центрі с е л а . Але перспектива перспективою, а л ю д я м у ж е сьогодні потрібні я к н а й к р а щ і у м о в и д л я з м і с т о в н о г о п р о в е д е н н я дозвілля. У відповідь на м о ї міркування Віктор Васильович сказав: — М и й не з б и р а є м о с ь ч е к а т и , п о к и б у д е в и г о т о в л е но д о к у м е н т а ц і ю , з в е д е н о стіни. На це м о ж е піти не один рік. Т о ж в и р і ш и л и за літо р е к о н с т р у ю в а т и к л у б .

інших ж а н р і в х у д о ж н ь о ї с а м о д і я л ь н о с т і , проводять р е п е т и ц і ї . А л е , з а д у м у ю с ь , ч и не к и д а є м о с ь м и з о д н о ї к р а й н о с т і в іншу? Н е т і л ь к и с е р е д т и ж н я , а й у вихідні доводиться бачити напівпорожні заклади культури. Н е б у д е н н е питання: д л я чого с п о р у д ж у в а т и красені б у д и н к и к у л ь т у р и , я к щ о в о н и не в и к о р и с т о в у ю т ь с я сповна? Цілком правильно: найперше покликання к у л ь т а р м і й ц і в — с п р и я т и п і д н е с е н н ю з а г а л ь н о ї і фахов о ї к у л ь т у р и т р у д і в н и к і в , д б а т и п р о їх в и х о в а н н я , р о з г о р т а н н я м а с о в о с т і с о ц і а л і с т и ч н о г о з м а г а н н я , поширення передового досвіду сільськогосподарського в и р о б н и ц т в а . І в цій с п р а в і п о в с ю д и є ч и м а л і з д о б у т к и . А л е , на ж а л ь , за г о л о в н и м у тіні л и ш а ю т ь с я а ж з о в с і м не другорядні п р о б л е м и , н а с а м п е р е д ідейно-політичного, м о р а л ь н о г о , е с т е т и ч н о г о , в і й с ь к о в о - п а т р і о т и ч н о г о виховання. Та й т р у д о в о г о , б о його с л і д в е с т и н а с а м п е р е д не с е р е д тих, хто в ж е п р а ц ю є , а з т и м и , хто о б и р а є гол о в н у с п р а в у с в о г о ж и т т я . Тут д и л е м и б у т и не п о в и н н о ! Ми звикли, що на фермах, польових станах тракторних бригад виступають з концертами учні п о ч а т к о в и х і с е р е д н і х класів, т р у д і в н и к и р о з п о в і д а ю т ь ю н и м про с в о ї п р о ф е с і ї . А л е чи б у в а ю т ь на таких зустрічах старшокласники, недавні випускники? Не ч а с т о н а в і д у ю т ь с я д о ш к і л к е р і в н и к и б а з о в и х господ а р с т в . А як б и п р и с л у ж и л и с я їхні к в а л і ф і к о в а н і п о р а д и учням, п е р е д у с і м старшокласникам! Тим паче такого д о с в і д у н а м не п о з и ч а т и : к і л ь к а р о к і в т о м у з в ' я з к и трудових колективів району з ш к о л а м и були міцними. З р о з м о в із к о л е г а м и з н а ю : п о д і б н а картина спостеріг а є т ь с я і в інших районах о б л а с т і , р е с п у б л і к и . Т о ж п о б у т у є д у м к а : не п о с л а б л ю ю ч и уваги д о в и р о б н и ц т в а , навіть п о с и л ю ю ч и ї ї , н е о б х і д н о в с і л я к о п і к л у в а т и с ь п р о докорінне поліпшення багатогранної культурно-масової р о б о т и в з а к л а д а х к у л ь т у р и .

Р е к о н с т р у ю в а т и . . . М е н і з а п а м ' я т а л о с ь це с л о в о . У в е р е с н і р а й в и к о н к о м а н а л і з у в а в якість о р г а н і з а т о р с ь кої р о б о т и відділу к у л ь т у р и та к о м і т е т у по ф і з и ч н і й к у л ь т у р і і с п о р т у щ о д о д а л ь ш о г о п і д в и щ е н н я ідейновиховного рівня діяльності культурно-спортивних к о м п л е к с і в р а й о н у . І я п о с т а р а в с я п о б у в а т и не л и ш е у П'ятигорах, Т е л і ж и н ц я х , Д е н и х і в ц і , К а ш п е р і в ц і , д е К С К д і ю т ь на повну с и л у , а й у селах, в яких п е р е д б а ч а є т ь с я їх с т в о р е н н я н а й б л и ж ч и м ч а с о м . У т о м у ч и с л і й у С т е п о в о м у . З а к і л ь к а м і с я ц і в тут за 90 т и с я ч к а р б о в а н ц і в так р е к о н с т р у ю в а л и к л у б н е п р и м і щ е н н я , щ о т е п е р с п о р у д ж у в а т и н о в е м о ж н а б е з поспіху, як то к а ж у т ь , на віки. П р и д б а л и к о с т ю м и д л я хору, я к и й налічує м а й ж е 70 ч о л о в і к , з а к у п и л и е л е к т р о б а я н , іншу а п а р а т у р у . Д о б р е д і ю т ь т а к о ж агітбригада, д у х о в и й о р к е с т р , г у р т к и : т а н ц ю в а л ь н и й , д р а м а т и ч н и й , спортивний, х у д о ж н ь о г о читання... Звичайно, степівцям поки що важко змагатися з к а ш п е р і в ц я м и : ті б е р у т ь у ч а с т ь у т р и н а д ц я т и гуртках художньої самодіяльності, а загалом у вісімнадцяти гуртках, к л у б а х за і н т е р е с а м и та о б ' є д н а н н я х в активі з н а ч а т ь с я 418 ч о л о в і к . З о к р е м а , д і ю т ь три хорових к о л е к т и в и , два духових о р к е с т р и . П р и м і т н а о з н а к а н а ш о г о часу — п о с и л е н н я уваги партійних, р а д я н с ь к и х , п р о ф с п і л к о в и х , г о с п о д а р с ь к и х працівників д о питань р о з в и т к у к у л ь т у р и . П р и к л а д іншим у цьому в нашому районі подають Герой Соціалістичної Праці д и р е к т о р радгоспу «Тетіївський» Сергій Якович М а р ч е н к о , Герой Соціалістичної Праці голова к о л г о с п у і м е н і К а л і н і н а Г р и г о р і й С е м е н о в и ч Голембовський, секретар парткому цього господарства В о л о д и м и р М а к с и м о в и ч Ткачук, голова Степівської с і л ь р а д и В а с и л ь С е м е н о в и ч К о в а л ь та інші. З м і ц н е н о м а т е р і а л ь н у б а з у к у л ь т у р и в с е л а х П ' я т и г о р а х , Галайках, О д а й п о л і , Ненадисі, Т е л і ж и н ц я х . Так, у П ' я т и г о р а х в і д к р и т о і с т о р и к о - к р а є з н а в ч и й м у з е й , на с п о р у д ж е н н я якого в и т р а ч е н о 35 т и с я ч к а р б о в а н ц і в .

На них д и в л ю с ь не т і л ь к и і не с т і л ь к и я к на ц е н т р и к у л ь т о с в і т н ь о ї р о б о т и , а п е р е д у с і м як на о с е р е д к и духовного спілкування людей. Розумію: непросто о д і р в а т и с ь від д о м а ш н ь о г о к о л ь о р о в о г о т е л е в і з о р а , чергової серії цікавого т е л е ф і л ь м у , концерту відомих артистів. А л е н і я к не з н а й д у п о я с н е н н я ( я к б и його м'якше сказати?) неувазі публіки до в и с т у п і в на районних і с і л ь с ь к и х сценах не м е н ш в і д о м и х артистів. М и часто с п о р я д ж а є м о автобуси до столиці республіки, а б и п о д и в и т и с ь їх в и с т у п и , а к о л и вони с а м і приїздять — зали напівпорожні. Незбагненно.

Щ е б і л ь ш е н а л е ж и т ь з р о б и т и у н а с т у п н о м у році. З о к р е м а , в райцентрі розпочато с п о р у д ж е н н я парку культури та відпочинку з човновою станцією, танцювальним, городошним майданчиками, оглядовим к о л е с о м , т и р о м , т е н і с н и м к о р т о м т о щ о . На в с е це виділено 456 т и с я ч к а р б о в а н ц і в . І я к щ о нині р а й о н посідає в К и ї в с ь к і й о б л а с т і д р у г е м і с ц е по з а б е з п е ч е н н ю н а с е л е н н я к у л ь т у р н о - о с в і т н і м и з а к л а д а м и , то ч о м би не п о з м а г а т и с ь за п е р ш е ? З в и ч а й н о , з м а г а н н я — не с а м о ц і л ь , н а й г о л о в н і ш е — д е д а л і п о л і п ш у в а т и у м о ви д л я з м і с т о в н о г о й к о р и с н о г о в і д п о ч и н к у т р у д і в н и к і в та м о л о д і .

А ч о м у т а к е с т а є т ь с я ? Н а с а м п е р е д ч е р е з те, щ о з а к л а д и к у л ь т у р и , на ж а л ь , щ е н е с п р о м о ж н і з а д о в о л ь няти д е д а л і з р о с т а ю ч і з а п и т и в і д в і д у в а ч і в . О т і втрачають авторитет, п е р е с т а ю т ь бути центрами духовного спілкування. М о ж л и в о , я д е щ о з а г о с т р ю ю проблему, а л е к о л и д о н е ї не підійти с т у р б о в а н о , з а ц і к а в л е н о , с п р а в а не п о л і п ш и т ь с я . О д н і є ю з п р и ч и н п а д і н н я ц ь о г о п р е с т и ж у став с в о г о часу ф о р м а л і з м у р о б о т і . Д е к о т р і к у л ь т у р н о - о с в і т н і працівники, п р а г н у ч и с т в о р и т и в и д и м і с т ь б л а г о п о л у ч ч я , в д а в а л и с ь до п р и п и с о к . О с ь і в и х о д и л о , щ о чи не в к о ж н о м у з а к л а д і д о н е д а в н а « д і я л о » щ о н а й м е н ш е до п ' я т н а д ц я т и г у р т к і в , к л у б і в та о б ' є д н а н ь . А к о л и м и п р и с к і п л и в о п е р е в і р и л и їх д і я л ь н і с т ь , в і д р а з у з ' я с у в а л о с я : з 498 таких к о л е к т и в і в ф а к т и ч н о п р а ц ю в а л и т і л ь к и

О с ь тут хотів б и т о р к н у т и с ь с е р й о з н о ї , як на м і й погляд, п р о б л е м и . О с т а н н і м ч а с о м м и , як і п о в с ю д и в республіці, прагнемо наближати і наближати к у л ь т у р у д о трудових к о л е к т и в і в . Річ, б е з п е р е ч н о , п о т р і б н а . С к а ж і м о , т и м ж е м е х а н і з а т о р а м , п р а ц і в н и к а м тваринницьких ф е р м г а р я ч о ї п о р и н е п р о с т о в и к р о ї т и ч а с и н у для відвідання культосвітнього закладу. І тому к у л ь т п р а ц і в н и к и щ о ч е т в е р г а п р о в о д я т ь на ф е р м а х дні .культури, в л а ш т о в у ю т ь в и с т у п и агітбригад, гуртків

І, н а р е ш т і , п р о те, я к в а ж к о налагодити с и с т е м а т и ч н і в и с т у п и агітбригад. П р и ч и н а д а в н я — н е м а є н а л е ж н о г о м у з и ч н о г о с у п р о в о д у . Та й з в і д к и він в і з ь м е т ь с я , я к щ о з вісімнадцяти директорів будинків культури музичним и і н с т р у м е н т а м и в о л о д і ю т ь л и ш е ш е с т е р о , із с т і л ь к о х ж е художніх керівників — п'ятеро, а з тринадцяти з а в і д у ю ч и х к л у б а м и — т р о є ? Гарних д у х о в и к і в г о т у ю т ь к у л ь т о с в і т н і у ч и л и щ а , а л е м а л о хто з них з д а т н и й організувати оркестр. Ч е р е з в і д с у т н і с т ь фахівців ч и м а л о вокально-інструм е н т а л ь н и х г р у п чи г у р т к і в не м о ж у т ь і м е н у в а т и с ь а н с а м б л я м и . М и н а є час, к о л и б у д ь - я к е наспіх с т в о р е н е об'єднання оголошувало с е б е вокально-інструментальним а н с а м б л е м , але л и ш а л о с я с п р о м о ж н и м задовольняти л и ш е н е в и б а г л и в і с м а к и . В и м о г и до ф а х о в о ї к о м п е т е н т н о с т і д е д а л і з р о с т а ю т ь , і ц е повинні враховувати п е д а г о г и п р и підготовці м а й б у т н і х к у л ь т у р н о освітніх п р а ц і в н и к і в .

Традиційний обряд жниварів у поле. В нього гармонійно ліричні мотиви...

О с о б л и в о багато с л і д з р о б и т и д л я їх готовності діяти в у м о в а х К С К . На п е р е п і д г о т о в к у к а д р і в райвиконк о м з в е р н у в у в а г у в і д д і л у к у л ь т у р и під час згаданого вище вересневого засідання. І приклад перебудови має показувати районний комплекс. Щ е повільно з м і ц н ю є він з в ' я з к и з Р А П О . Г о с п о д а р с т в а р а й о н у п е р е р а х у в а л и у ц е н т р а л і з о в а н и й ф о н д 28 т и с я ч к а р б о в а н ц і в , а л е ці к о ш т и п о к и щ о л е ж а т ь м е р т в и м к а п і т а л о м . З н а ч н у їх ч а с т и н у з ч а с о м б у д е в и т р а ч е н о на о б л а д н а н н я п а р к у к у л ь т у р и , а л е не с л і д з а б у в а т и і п р о д о с т а т н є фінансув а н н я м а с о в и х заходів, щ о нині п р о в о д я т ь с я .

проводів вплітаються

313. І з 352 г у р т к і в х у д о ж н ь о ї с а м о д і я л ь н о с т і с в о є р і д н у а т е с т а ц і ю в и т р и м а л и 212. У к о ж н о м у к л у б н о м у з а к л а д і їх нині діє шість-сім. П р о т е в ж е т е п е р в і д ч у в а є м о : е ф е к т и в н і с т ь ї х н ь о ї р о б о т и вища, н і ж у д в і ч і б і л ь ш о г о числа « п а п е р о в и х » . В з я т о к у р с не на збільшення кількості г у р т к і в , а на п о л і п ш е н н я р о б о т и і с н у ю ч и х . М е н е н е п о к о ї т ь в і д ч у т н и й спад у ч а с т і в к у л ь т м а с о в і й і культурно-освітній діяльності вчителів загальноосвітніх ш к і л р а й о н у . Щ е не так д а в н о ї х н я р о л ь у п і д н е с е н н і к у л ь т у р и с е л а , п і д в и щ е н н і її р і в н я , р о з в и т к у д у х о в н о г о світу с е л я н б у л а д о с и т ь в і д ч у т н о ю . Т е п е р ж е , як не п р и к р о , д у ж е р і д к о м о ж н а п о б а ч и т и педагога в г у р т к у с а м о д і я л ь н о с т і . Та й у ш к о л а х е с т е т и ч н о м у в и х о в а н н ю п і д р о с т а ю ч о г о п о к о л і н н я п р и д і л я є т ь с я надто мало уваги. П е в н о , с а м е т о м у в К л ю к а х так в а ж к о п і д і б р а т и о х о ч о г о вивчитись на к у л ь т п р а ц і в н и к а . Ц е с в і д ч и т ь і п р о те, щ о т а м т е ш н і к у л ь т у р н о - о с в і т н і з а к л а д и не корист у ю т ь с я п о в а г о ю , не стали о с е р е д к а м и з м і с т о в н о г о проведення дозвілля. О т о ж і про культпрацівника л и ш и л и с ь у я в л е н н я як п р о с у м н о з в і с н о г о к л ю ч н и к а . З р о з у м і л о , с у ч а с н і й м о л о д і в такій р о л і б у т и не хочеться.

М и в і т а є м о к о ж н у ініціативу г о с п о д а р н и к і в , с п р я м о вану на з м і ц н е н н я м а т е р і а л ь н о ї б а з и к у л ь т у р и . Так, на прохання централізованої бібліотечної системи Р А П О в и д і л и л о з н а ч н у с у м у на п о п о в н е н н я к н и ж к о в о г о ф о н д у н а й н о в і ш о ю с і л ь с ь к о г о с п о д а р с ь к о ю л і т е р а т у р о ю , дов і д н и к а м и . У в і д п о в і д ь д и р е к т о р Ц Б С Н а т а л і я Іванівна Т р о я н с ь к а , всі б і б л і о т е ч н і п р а ц і в н и к и р а й о н у прагнуть п о ж в а в л ю в а т и р о б о т у науково-технічних і с і л ь с ь к о г о с подарських гуртків, д б а ю т ь про с т в о р е н н я нових, з а л у ч е н н я д о них с п е ц і а л і с т і в , п р а ц і в н и к і в м а с о в и х професій. Слід сказати, що у нас відчувається інтерес н а с е л е н н я д о к л у б і в і о б ' є д н а н ь за і н т е р е с а м и . Тільки н и н і ш н ь о г о р о к у їх к і л ь к і с т ь з р о с л а з 19 д о 51. А л е й тут є ч и м а л о н е в и р і ш е н и х питань. С к а ж і м о , б е р е т ь с я к у р с на з б і л ь ш е н н я платних п о с л у г , а л е к у л ь т п р а ц і в н и к и часто н а ш т о в х у ю т ь с я на п е р е п о н и ф і н а н с и с т і в . З о к р е м а , останні не п о г о д ж у ю т ь с я навіть на с т в о р е н н я п р и з а к л а д а х к у л ь т у р и г о с п р о з р а х у н к о в и х г у р т к і в к р о ю та шиття — м о в л я в , це справа л и ш е побутовиків, і обґрунт о в у ю т ь с в о ю п о з и ц і ю т и м , щ о ї х н є м і н і с т е р с т в о не з р о б и л о відповідних р о з п о р я д ж е н ь . А л е ж п о с т а н о в а Ц К К П Р С « П р о заходи щ о д о поліпшення використання к л у б н и х з а к л а д і в і с п о р т и в н и х с п о р у д » с т о с у є т ь с я всіх. Т а м ч і т к о с к а з а н о п р о н е о б х і д н і с т ь с т в о р е н н я к л у б і в та о б ' є д н а н ь на засадах с а м о о к у п н о с т і . Ч и не надто б а р я т ь с я в і д п о в і д н і р е с п у б л і к а н с ь к і та о б л а с н і о р г а н и з ч і т к и м р о з ' я с н е н н я м питань с т в о р е н н я й ф і н а н с у в а н ня платних г у р т к і в і о б ' є д н а н ь ?

Щ е й така п р о б л е м а . В и п у с к н и к и к у л ь т у р н о - о с в і т н і х у ч и л и щ , б і л ь ш і с т ь з яких м а ю т ь « в у з ь к у » с п е ц і а л і з а ц і ю , н е с п р о м о ж н і о р г а н і з у в а т и актив н а в к о л о з а к л а д у . Д о того ж ж и т т я ставить д о к у л ь т п р а ц і в н и к і в в и м о г и , з а д о в о л ь н я т и які б е з с п е ц і а л ь н о ї в и щ о ї о с в і т и с т а є дедалі в а ж ч е , о с о б л и в о з о г л я д у на те, щ о в господарствах з б і л ь ш у є т ь с я ч и с л о фахівців, які з а к і н ч и л и в у з . За таких у м о в в і д ч у т н о ї п е р е б у д о в и у світлі с у ч а с н и х вимог д о б и т и с ь н е п р о с т о . А н е о б х і д н о . І в цій с п р а в і ч и м а л о р о б и т ь відділ к у л ь т у р и , о ч о л ю в а н и й Є л и з а в е тою Назарівною Д е м ч у к . З о к р е м а , для з а л у ч е н н я до культурно-масової роботи громадських організацій відділ склав і р о з і с л а в у всі к о м с о м о л ь с ь к і о р г а н і з а ц і ї р е к о м е н д о в а н и й ц и к л п р о в е д е н н я о с н о в н и х заходів на рік. В і д д і л д о п о м а г а є на м і с ц я х в л а ш т о в у в а т и цікаві м а с о в і заходи, а п о т і м д о б и в а є т ь с я , щ о б подібне п р о в о д и л и й інші к у л ь т п р а ц і в н и к и . З н а ч н о п о л і п ш и в роботу останнім часом райспорткомітет, очолюваний П е т р о м І в а н о в и ч е м С и ч о м . З а к і л ь к а останніх р о к і в с п о р у д ж е н о 11 ф у т б о л ь н и х полів з л е г к о а т л е т и ч н и м и секторами, обладнано 13 с п о р т и в н и х майданчиків, 22 спортивних зали, 10 с т р і л е ц ь к и х тирів, с т в о р е н о гімнастичні м і с т е ч к а , с м у г и п е р е ш к о д т о щ о . О т ж е , матеріальна база районного К С К дедалі з м і ц н ю є т ь с я . 2*

С е р е д з а в д а н ь , я к і нині в и р і ш у є м о д л я п і д н е с е н н я к у л ь т у р и , — підвищення ролі громадських організацій, з а л у ч е н н я до культурно-освітньої роботи спеціалістів н а р о д н о г о г о с п о д а р с т в а , педагогів. Ш к о д а , щ о більш і с т ь із них, п р и б у в ш и на р о б о т у п і с л я з а к і н ч е н н я в у з і в , « з а б у в а є » п р о с в о ю д р у г у , г р о м а д с ь к у с п е ц і а л ь н і с т ь . На засіданні р а й в и к о н к о м у м и з в е р н у л и у в а г у в и к о н к о м і в сільських Рад народних депутатів, керівників трудових к о л е к т и в і в на ц е й в е л и к и й р е з е р в д а л ь ш о г о р о з в и т к у культури. Всіляко д б а є м о про піднесення престижу активістів г р о м а д с ь к о ї р о б о т и , тих, хто й с а м о х о ч е прилучається до надбань духовної культури суспільства, і допомагає в цьому іншим. В.

СЕРДЮК,

голова Тет/ївського райвиконкому Київської області

Стиль р о б о т и :

перебудова,

прискорення

ш трудівників села немає вищого завдання, ніж успішне виконання Продовольчої програми СРСР, а в культармійців — поліпшення культурного обслуговування, забезпечення щонайкращих умов для духовного розвитку хліборобів, тваринників, механізаторів. Необхідно систематично і цілеспрямовано пропагувати передовий досвід сільськогосподарського виробництва, піклуватись про посилення гласності соціалістичного змагання трудових колективів, цікаво організовувати дозвілля молоді у вільний од праці час. Зрозуміло: ефективність цієї роботи залежить від підготовленості фахівців, їх творчої ініціативності, впровадження у практику кращого досвіду колег. О т о ж підготовка кадрів до праці в умовах науково-технічного прискорення постійно перебуває в центрі уваги районного відділу культури. Але чому вона виявляється не настільки результативною, як бажалося б? Чому нас не задовольняють темпи і якість докорінної перебудови культурно-освітньої роботи у світлі вимог X X V I I з'їзду КПРС, відомих постанов партії і уряду щодо її поліпшення? Щ о тут залежить від нас, а в чому потребуємо підтримки наших спільників по культурно-спортивному комплексу? Щороку виконуючи плани направлення колгоспних стипендіатів у навчальні заклади культури (стаціонарні відділення культурно-освітніх та музичних училищ закінчували по п'ять-сім чоловік), ми сподівалися за дві останні п'ятирічки принаймні втричі краще забезпечити клубні й бібліотечні заклади фахівцями. Але процент забезпеченості вдалося підвищити лише удвоє — з 28 до 58. Проте й у цьому, знову ж таки, заслуга передусім не молодих випускників, а так званих практиків, котрі здобували спеціальну освіту без відриву од виробництва. Проблема закріплення молодих кадрів настільки складна, що без відчутного посилення уваги до них керівників колгоспів і радгоспів справі не зарадиш. Ми починаємо втрачати ще тоді, коли те чи інше господарство направляє на навчання тих, кого сцена ніколи й не вабила, хто майже відверто з самого початку не збирається готувати себе до праці в культурно-освітньому закладі, хто потім вчиться, аби з рук, а відразу по прибутті на місце починає шукати затишнішого місця. Юнаки йдуть служити в Радянську Армію, у декого там змінюється професіональний вибір. Дівчата-випускниці, одружившись, переїжджають до іншого місця проживання або ж «раптом» переконуються, що праця у вечірні години — не для молодих мам... Щ о ж, життя є життя, тут кивати нема на кого. Хоча слід почати із себе: а чи проявляємо ми, працівники відділу культури, належну принциповість і наполегливість при доборі претендентів на навчання? Щ о собі думаємо, коли рекомендуємо в культармійці тих, кого знаємо лише зі слів місцевих керівників? З одного боку, як ї м не довіряти, вони ж не менше піклуються про справи колгоспу, села. Вони, зрештою, «замовляють музику», тобто оплачують навчання. Часом на декого не вплинеш. Ось такий приклад: за шість років колгосп «Прогрес» вивчив п'ятьох культпрацівників, а нині трудиться тільки один з них. Колгосп — мільйонер, а ніяк не спроможеться оформити бодай на півставки баяніста. Мені важко збагнути душевний стан голови правління В. А. Лижника, коли для трудівників очолюваного ним господарства концерти дають кудашівські аматори, хоча тамтешній колгосп економічно значно слабший... Дійшло до того, що «Прогрес» не зумів забезпечити всім необхідним агітбригаду для участі в районному огляді... Хтозна, скільки і до якого часу можна економити на дозвіллі, духовному зростанні трударів? Чи не всіх стосується постанова ЦК КПРС «Про заходи щодо поліпшення використання клубних

закладів і спортивних споруд»? Та й виконкому місцевої сільради варто було б сказати своє авторитетне слово на захист поліпшення культурного відпочинку колгоспників, молоді. Щ о ж стосується подання методичної допомоги, то ні за відділом культури, ні за РБК справа не стане. Ми розуміємо: відповідальність за якість культурно-масової роботи в районі лежить передусім на нас. Щ о ж і як робимо для поліпшення становища? Звичайно, продовжуємо направляти на навчання юнаків та дівчат. Але оскільки після повернення випускників у рідні села деякі місцеві керівники не дуже поспішають задовольняти їх побутові потреби та й до самих закладів культури ставляться як до чогось другорядного, тут відділу культури важко належно вплинути. Хоча зі створенням районного культурно-спортивного комплексу, зміцненням зв'язків з Р А П О наші можливості зросли. Треба тільки краще їх використовувати. Безвихідних ситуацій бути не повинно. Ось як, наприклад, вирішуємо проблему хороших, знаючих справу і відданих їй кадрів. Узяли курс на підготовку фахівців через заочне навчання: нині так здобувають освіту дев'ятеро культпрацівників. На роботу приймаємо місцевих неспеціалістів лише за умови, що ті без зволікання вступатимуть до училищ.

Щодо цього іноді можна почути: мовляв, відділ культури таким чином немов заручається, що поповнення прибуває надійне. А що в цьому поганого? Та не менш важлива мета — якомога швидше відкрити новобранцеві очі на важливість і потрібність культурницького фронту. Мені, як і всім моТм колегам, доводиться піклуватись і про «справні» проценти, та, на жаль, поки що не можу ними похвалитись. Але хоча певний час звітуватиму, що, наприклад, у Вітрівці немає фахівця, буду певен: так званий «практик» Л. М. Нагайченко спрацює за декотрих кількох випускників, які нерідко перепитують: «РКСК? А що це таке?» І поки на семінарах та нарадах і, особливо, під час перебування на місцях працівники відділу культури та РБК популярно роз'яснять, що це таке і як необхідно працювати в умовах культурно-спортивних комплексів, Л. М. Нагайченко проведе не один такий захід, на якому годилося б повчитись учням культурно-освітнього училища. Відчуваю, де в кого моя позиція може викликати пересторогу: мовляв, а чи не за вчорашній день агітує завідуючий відділом? Ні й ще раз ні. Я лише проти формалізму, згідно з яким якість культосвітньої роботи чи не найпершим чином визначається забезпеченістю закладів тими, хто закінчив відповідний навчальний заклад. І наш відділ систематично дбає і про направлення на навчання встановленого числа абітурієнтів, і про те, аби молодих спеціалістів якнайкраще • зустріли в селах, і про подальше їх фахове зростання... Але, на жаль, більшості з молодих доводиться вчитись у тих, кого вважають практиками і які тільки вчаться на заочних відділеннях. До будь-кого з цих дев'яти товаришів поїдьте — переконаєтесь: вони віддані справі і вчаться працювати ще краще. Є в нашому районі й товариші, котрі пропрацювали — й успішно — на культурницькій царині по п'ятнадцять, двадцять і більше років. Дехто й за віком уже не підходить навіть для заочного навчання. І разом з тим не годиться пропонувати цим працівникам «іншу роботу» лише з тієї причини, що у них немає спеціальної освіти. Понад те, як мовиться, старий віл борозни не зіпсує. А якщо бути конкретнішим — навчить інших. Розповім лише про кількох наших найавторитетніших' культпрацівників. У дванадцятому номері «Соціалістичної культури» за 1985 рік директор Світлогірського будинку культури Марія Савеліївна Глуха ділилась досвідом багатогранної роботи по створенню для трудівників місцевого колгоспу імені XX партз'їзду якнайсприятливіших умов відпочинку і підготовки до кращої праці, розповіла про зв'язки з колективами. Сьогодні міг би до того додати ще багато цікавого, але не можу обійти увагою й інших ветеранів.

чудового організатора дозвілля. Та ще більше не уявлялось, як це Григорій Маркович щотижня не буватиме у бригадах, на фермі, не проводитиме там політінформацій, не влаштовуватиме виступи агітбригади... Не буду переповідати передумов такого рішення, а тільки скажу: нам спільно вдалося умовити Г. М. Чуйка не полишати БК, передати молодому художньому керівникові свій великий досвід, підготувати надійну заміну. Та й сам Григорій Маркович не зміг би без улюбленої справи. Лишився. І нині в Малій Софіївці працює чудовий дует культармійців. І як не сподіватись, що й у перспективі там дозвілля трударів буде змістовним. Близько двадцяти років очолює Кіровський сільський клуб Катерина Григорівна Сухотська. Маленьке село, зовсім недавно його відносили до так званих «неперспективних», а який тут вокально-інструментальний ансамбль «Доярочка»! А як далеко славиться своїми одноактівками та мініатюрами драматичний колектив! Катерині Григорівні вдалося вирішити проблему, над якою багато хто безуспішно б'ється тривалий час: вона вміло залучає до аматорства чи не всіх тих, хто доїжджає з села на роботу в інші населені пункти, хто навчається, і навіть тих, хто приїздить у гості. Так що з огляду на це не завжди сприймаю на віру виправдання тих, хто посилається на відсутність штатів, уваги, можливостей. Відданість справі вимірюється ділами і тільки ними. Мені гірко нині вести мову про те, що в третині господарств немає агітбригад, які не соромно було б виставити на районний огляд. У чім ж е річ? Раніше цього не було. Все пояснюється тим, що в ході Всесоюзного огляду народної творчості ми прагнемо максимально наблизити аматорство до трудової людини. Якщо раніше ці заходи відбувалися, так би мовити, келійно, то цього року агітбригади тримали значно серйозніший іспит — перед трудівниками ланів і ф е р м своїх та сусідніх господарств. Після літнього періоду ми підбили підсумки, систематизували набутки, чітко визначили адреси, де була потрібна кваліфікована допомога. І коли проводили подібні огляди вдруге, вже на тваринницьких комплексах і фермах, масовість була значно більшою, програми виступів відзначалися конкретністю, актуальністю, дохідливістю. Як знову не відзначити наших ветеранів, так званих «практиків»? Кращі з них очолюють заклади, що стали базовими для проведення семінарів, нарад, вивчення досвіду з певних питань. Вони подають приклад. Щ о ж спрацьовує? Не тільки відданість справі, а й прагнення бути на вістрі вимог сьогодення, впроваджувати найбільш дійові форми культосвітнього впливу. До честі наших ветеранів, еони охоче підвищують свою кваліфікацію на обласних курсах, не соромляться перейняти все краще у молодших колег. Торкнусь іще такого питання. Останнім часом ведеться боротьба з паперотворчістю, і це правильно. Та ось декому здалося, що під цю марку можна послабити роботу. Дехто почав висловлювати міркування, мовляв, у ж е не потрібна регулярна звітність про зроблене, досить систематичного контролю. Але, погодьтеся, навіть побувати у всіх 95 культосвітніх закладах району вдається не кожного місяця, не те що глибоко вивчити стан справ. Як іще часто буває: приїдеш вихідного дня до клубу в сподіванні побачити цікавий захід, а там — примітивні танці. «Так планом передбачено»,— знову і знову чув. І не завжди вдавалось побачити той план. Отоді й визріла думка: наприкінці кожного місяця аналізувати зроблене кожним закладом і приймати від культпрацівників плани роботи на наступний місяць, завірені виконкомом сільради, погоджені з секретарем парторганізації господарства. А щоб надати гласності нашій роботі, залучити до клубів і бібліотек якнайбільше зацікавлених відвідувачів, почали регулярно оголошувати в районній газеті «Нові рубежі» про майбутні заходи. І якщо хтось не дотримував слова перед глядачами, тримав звіт не тільки перед відділом культури. Маючи неперевантажені, але конкретні плани проведення основних заходів у всіх закладах, ми м о ж е м о будь-коли перевірити їх якість, про що неодмінно ведемо мову на щомісячних нарадах та семінарах-практикумах, які відбуваються раз на два місяці. Дехто волів би одмовитись від цих нарад і семінарів, але таке можна почути лише від тих, хто хоче приховати власну бездіяльність. Творчі працівники охоче зустрічаються з колегами, аби почерпнути в них щось нове для своєї подальшої праці. Так що не всі наради і семінари однакові. Якщо вони проводяться лише для «галочки», то тільки шкодять справі, розхолоджують учасників. А коли це творча майстерня, де вирують пошуки, стикаються різні думки, колективно народжуються нові ідеї,— я обома руками за. Якщо мої міркування комусь здадуться спірними, хотів би прочитати під рубрикою «Стиль роботи» аргументовані заперечення.

Насамперед — про директора Малософіївського БК Григорія Марковича Чуйка. Не так давно він, посилаючись на погіршення стану здоров'я, збирався залишити культосвітню ниву. А я, як і всі односельці Г. М. Чуйка, не міг уявити Будинок культури без цього

Завідуючий Одарівським сільським клубом Микола Кононович Ребрик створив чудовий фольклорний колектив, що користується неабияким успіхом у районі.

з а в і д у ю ч и й Криничанським

Фото В. 4 «Соціалістична культура» №

ШАПОВАЛОВА.

М.

ІВЛЄВ,

районним відділом Дніпропетровської

культури області.

ЛЗВІТУЄ ж ЮНІСТЬ ТРУДОВА Т. В. ГЛАВАК, заступник голови Державного комітету СРСР по професійно-технічній освіті, член Всесоюзного оргкомітету по проведенню другого Всесоюзного фестивалю народної творчості Перебудова в усіх галузях народного господарства і сферах нашого життя вимагає кадрів з широкою ерудицією, ґрунтовними науковими знаннями і високою культурою. Вирішувати проблему підготовки спеціалістів різного профілю допомагають СПТУ. У колі їх турбот — не тільки вироблення професійних навиків, а й формування у молодої людини активної життєвої позиції, виховання характеру, прищеплення культури. Всебічно й гармонійно розвинутих членів соціалістичного суспільства прагнуть готувати наші училища. На це націлюють їх рішення X X V I I з'їзду КПРС, реформа загальноосвітньої та професійної школи. Учнів вчать бути патріотами, справжніми громадянами рідної Вітчизни, бачити й розуміти красу. Тому поряд із фаховими, суспільно-політичними та іншими дисциплінами до програм включено спецкурс «Естетичне виховання». Майбутні робітники відкривають для себе кращі здобутки митців минулого й сучасності і самі прилучаються до творчості, яка разом з технічною є важливою складовою частиною загальної підготовки трудової зміни. Значне місце в естетичному вихованні учнів СПТУ займає художня самодіяльність. Понад 85 процентів їх — учасники численних ансамблів, драматичних колективів, студій образотворчого, декоративно-прикладного та циркового мистецтва. Зокрема, в СПТУ Української PCP понад 16 тисяч юних співаків і танцюристів, музикантів та інших представників самодіяльної сцени, майстрів-умільців, які об'єднані в аматорські гуртки. Вони користуються заслуженим визнанням не тільки у молоді, серед них є відомі і в нашій країні, і за кордоном. Чимало колективів стали лауреатами республіканських, всесоюзних і міжнародних фестивалів та оглядів. У ж е дев'ять місяців триває другий Всесоюзний фестиваль народної творчості, присвячений 70-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції. З перших днів, тільки-но прозвучали позивні огляду, в ньому взяли участь трудові резерви. Для організації, проведення, координації ходу свята в нашій системі були створені всесоюзні оргкомітет, ж ю р і і робоча група. Такі ж почали працювати в республіках, узгоджуючи свої дії з планами роботи, графіками заходів Всесоюзного оргкомітету, творчих спілок. Підвищення соціальної ролі та ідейно-художнього рівня народної творчості, посилення її впливу на суспільно-політичну і трудову активність радянських людей, поліпшення дозвілля населення, утвердження тверезого, здорового способу життя — ці та інші завдання фестивалю спільні й однаково важливі для всіх його учасників, незалежно од відомчої приналежності. Урочисті відкриття другого Всесоюзного, що відбулися в кожному училищі, місті, обласному й республіканському центрі, привернули увагу численних глядачів. Особливо масовими і розмаїтими були вони в Полтаві, Примор'ї. Захоплювали театралізовані свята в Барнаулі (Алтайський край), Вінниці, Запоріжжі, Тернополі. Фестивальні урочистості у Львові відбулися в Палаці культури профтехосвіти імені Ю . Гагаріна, де учні СПТУ показали концерт на два відділення. Перший етап другого Всесоюзного у ж е завершується. Повсюдно відбулися естафети навчання, праці та мистецтва,

У дисплейному класі Черкаської області.

смілянського

СПТУ

№ 5

конкурси на краще виконання політичної чи молодіжної пісні, читців, на кращий плакат, малюнок; виставки технічної, декоративно-прикладної творчості, що проводились у бібліотеках, музеях, червоних кутках, актових і спортивних залах СПТУ. Пройшли загальноучилищні огляди, конкурси. Концерти переможців мали змогу переглянути в підшефних загальноосвітніх школах, цехах базових підприємств. Крім навчальних закладів, активно включилися у фестивальні заходи, зокрема на Україні, палаци культури, будинки художньої і технічної творчості та будинки техніки. Пожвавилась робота з учнями у вихідні. В Естонії, Казахстані, Грузії систематичними стали виступи художньої самодіяльності на відкритих майданчиках, естрадах. У Таллінському будинку культури молоді імені Я. Креукса в літній період відкрили танцювальний клуб вихідного дня. В його програмі — тематичні дискотеки, виступи художньої самодіяльності, вікторини, працює безалкогольний бар. Концертні бригади аматорів СПТУ Свердловська звітували на молодіжних ударних будовах області. Наші вихованці брали і беруть дедалі активнішу участь у загальних фестивальних заходах — тижнях музики, театру, кіно, дитячої та юнацької книги, образотворчого мистецтва (приміром, на Україні); тижнях творчого співробітництва — в Латвії; художньо-спортивних святах — у Білорусії, Вірменії, Азербайджані; конкурсах творчої молоді, днях етнографії, музики і народних ремесел, фестивалі комсомольської п і с н і — у Казахстані; святах революційної, громадянсько-патріотичної пісні — в Таджикистані; оглядах радянських свят та обрядів — в Естонії. На захоплюючі видовища перетворилися марш-паради духової музики на Україні, в Молдавії, Російській Федерації. На республіканському святі народної творчості, що проходило в Тернополі, зокрема на відкритті Співочого поля, виступили і багатоголоса самодіяльна народна хорова капела «Юність» Вінницького обласного будинку художньої і технічної творчості профтехосвіти, і самобутній самодіяльний народний оркестр народної музики «Жайвір» Хмельницького обласного будинку

художньої і технічної творчості. Високою організованістю, неабиякою майстерністю виконавців і національним колоритом відзначалися й інші республіканські свята — зокрема, на Приморському бульварі в Баку; під девізом «Ми — юність робітничого класу» — в Мінську й Ташкенті; огляд-конкурс тематичних вечорів «Вчимося, працюємо, відпочиваємо», « М о я професія — гордість моя» — у Вільнюсі. Розмаїттям барв і неповторністю форм вабила виставка народного прикладного мистецтва в Ризі; милували зір художні етюди чарівних краєвидів та індустріальних пейзажів сучасних новобудов, знімки-портрети заслужених людей на алма-атинській фотовиставці «З чого починається Батьківщина»; оригінальністю думки, сміливим злетом фантазії захоплювали виставки технічної творчості в Узбекистані, Естонії. А ще були конкурси любительських фільмів, на звання кращого за професією; свята молодого робітника, тижні профтехосвіти, присвячені червоним календарним датам, масові гуляння... Отже, організатори фестивалю використовували усталені, традиційні форми роботи і водночас шукали й запроваджували нові, дбаючи про те, щоб свято на честь 70-річчя Жовтня було різноманітним, яскравим, пам'ятним, цікавим для людей різного віку й професій, справді всенародним. Після закінчення навчального року в училищах фестивальні заходи були перенесені в табори праці і відпочинку. Молодим ентузіазмом і завзяттям були позначені концерти, огляди, конкурси з усіх видів і жанрів самодіяльної творчості, зокрема в Білорусії та Киргизії. їх переможці з багатьох республік нагороджені путівками до всесоюзного оздоровчого трудового табору «Робітнича зміна» в Анапі. Там побували самодіяльні народні колективи — ансамблі пісні і танцю СПТУ № 23 міста Канева з Черкащини та Кіровоградського обласного управління профтехосвіти, ансамбль політичної пісні «Прометей» севастопольського СПТУ № ЗО, В І А «Квітень» дніпропетровського СПТУ N9 17, духовий оркестр ровенського СПТУ N9 10... Усіма барвами самобутнього самодіяльного мистецтва квітли в ті дні концертні майданчики міста на березі Чорного моря, несли трудівникам радість і насолоду. Юні таланти училищ України взяли участь у республіканському телеконкурсі художньої самодіяльності «Сонячні кларнети», святах ремесел у Музеї народної архітектури та побуту УРСР, днях народної творчості областей на ВДНГ республіки. Кращим народним художнім колективам — ансамблю пісні і танцю «Коломийка» коломийського СПТУ № 10 з Івано-Франківщини, духовому оркестру ворошиловградського СПТУ № 49, фольклорному ансамблю «Кобзарі» вінницького СПТУ № 15 було надано

право відкрити місячник творчих звітів художньої самодіяльності союзних республік на ВДНГ СРСР. Аматори нагороджені значками, дипломами і медалями виставки, цінними подарунками. Вони виступали по Центральному телебаченню, у парковій зоні Москви, інтерклубах, училищах-шефах, здійснили екскурсії по столиці. Самодіяльному народному театру танцю Донецького палацу культури і спорту «Юність» профтехосвіти випала честь представляти аматорське мистецтво республіки в Олімпійському спорткомплексі. Останнім часом чимало свіжих талантів влилося у самодіяльність трудових резервів, з'явилися нові гуртки, з них лише на Україні — понад двісті. Цьому сприяла і проведена в системі профтехосвіти переатестація народних колективів. Багатьом новачкам — оркестрам, хорам, ансамблям — було присвоєно це високе звання. Плідний ужинок дають різноманітні огляди і конкурси, що перетворюються на своєрідні творчі змагання самодіяльних артистів. Вони демонструють ідейно-художні якості репертуару і виконавський рівень, стимулюють вдосконалення майстерності, подальший розвиток гуртків. Так, Державний комітет УРСР по професійно-технічній освіті разом із Спілкою письменників України оголосив конкурс на кращий прозовий, драматичний і поетичний твір про вихованців трудових резервів — учнів СПТУ, присвячений 70-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції. Він, сподіваюсь, збагатить репертуарну афішу самодіяльних театрів, студій художнього слова, читців. У республіці проходять і конкурс на кращу пісню про молоду робітничу зміну під девізом «Молодість, пісня і труд поруч ідуть», і конкурс любительських кінофільмів та інші. На початку 1987 року візьме старт другий етап Всесоюзного фестивалю. З січня по червень на Україні пройде республіканський огляд-конкурс за основними жанрами художньої самодіяльності профтехосвіти: художнього читання — у Ворошиловграді, фольклору — Чернівцях, В І А — Дніпропетровську, бальних танців — Одесі... Йому передують обласні. Подібні огляди-конкурси вже відбулися або відбуватимуться в інших республіках. Заключні концерти переможців проводитимуться в їхніх столицях і будуть приурочені до Дня радянської молоді. З липня по жовтень пройдуть загальносоюзні заключні огляди за жанрами — столиці радянських республік прийматимуть гостей звідусіль. Зокрема, до Києва з'їдуться кращі духові оркестри країни. На такі урочистості буде відібрано з кожної республіки по одному колективу, три-чотири солісти. Крім творчих звітів самодіяльних колективів, влаштовуватимуться також виставки технічної, художньої і декоративно-прикладної творчості. Фінальний всесоюзний концерт намічається на жовтень. Він буде присвячений Дню народження профтехосвіти. У той ж е час у павільйоні «Професійно-технічна освіта» на ВДНГ СРСР експонуватиметься велика всесоюзна виставка робіт умільців. Другий Всесоюзний фестиваль у розпалі. Щ е далеко йому до фінальних акордів, проте вже є певні здобутки. Все предметнішим і відчутнішим стає сприяння аматорам профтехосвіти з боку профспілок, комсомолу, творчої інтелігенції. При їх підтримці добиваємось зростання кількості гуртків і залучення до постійних занять у них більшості учнів. А це допомагає вирішити проблему створення в кожній навчальній групі, на курсі, в училищі колективів художньої самодіяльності — духового оркестру, оркестру народних інструментів, хореографічного, фольклорного ансамблів, хору. У ході фестивалю повніше використовуються матеріальнотехнічні можливості СПТУ, базових фабрик, заводів, культосвітніх закладів. Посилюється взаємодія училищ з підприємствами, організаціями, загальноосвітніми школами на основі договорів про творчу співдружність — проведення спільних та обмінних концертів, свят тощо.

Однак усе ще не вистачає кваліфікованих кадрів для художньої самодіяльності. Недостатньо залучаються до керівництва аматорськими колективами викладачі й студенти вузів та середніх спеціальних навчальних закладів культури і мистецтва. Композитори, письменники, на жаль, ще мало пишуть про сучасну молоду зміну робітничого класу. Тому репертуар художньої самодіяльності потребує пильної уваги. Особливо гострою є проблема збагачення програм В І А , естрадних ансамблів і співаків. Недостатня увага приділяється розвитку оркестрів духових та народних інструментів, драматичних колективів, образотворчих студій, ансамблів бальних танців. Не вживаються заходи щодо розширення мережі самодіяльних колективів на Сумщині й Одещині, погано залучаються в ряди аматорів таланти і в Миколаївській області. Масове прилучення молоді до народного мистецтва сприяє утвердженню атмосфери творчості, пошуку, без чого немислимі соціальні й духовні орієнтири підростаючого покоління.

Вихованка нововолинського СПТУ № 1 Оксана Хтей.

Популярними останнім часом стають післяобрядові безалкогольні урочистості — весілля, золоті та срібні ювілеї подружніх пар, народини, проводи юнаків до лав Радянської Армії, святкування днів народження... Вони — продовження давніх сімейнопобутових звичаїв, коли люди відзначали головні події свого життя у колі друзів, родичів, близьких знайомих за святковим столом, але не мають нічого спільного з багатоденними і багатолюдними в минулому застіллями із вживанням спиртних напоїв. Пропаганда нових обрядів — важливий фактор рішучого наступу на соціально небезпечне зло, до чого закликають постанова ЦК КПРС «Про заходи щодо подолання пияцтва й алкоголізму, викоренення самогоноваріння» та інші партійні, урядові документи. Для впровадження в життя і побут трудящих сучасних безалкогольних урочистостей та інших свят чимало роблять комісії по радянських традиціях, святах та обрядах. їм всіляко допомагають групи сприяння. Позитивний досвід діяльності комісії при виконкомі Львівської міської Ради народних депутатів по керівництву діяльністю груп сприяння схвалений і поширений Комісією по радянських традиціях, святах та обрядах при Раді Міністрів Української PCP.

Друкуємо інтерв'ю з головою комісії при Львівському міськвиконкомі І. І. КОНДРАТЮК.

Нраса буття &

— Самобутній Л ь в і в захоплює контрастами старовини і сьогодення. А л е переважає молодість. С к а ж і т ь , будь л а с к а , Ірино І в а н і в н о , я к при проведенні обрядів враховується контингент ж и т е л і в ? — Справді, наше древнє місто — молодіжне. Це пояснюється величезною кількістю вищих і середніх спеціальних навчальних закладів. Приміром, серед тих, хто стає на рушник щастя, понад сімдесят процентів — студентська молодь. А ще й робітнича зміна, бо у нас чимало відомих усій країні виробничих об'єднань, заводів і побутових служб. Тому в підготовці й проведенні свят передусім враховуємо потреби і запити молоді. Але це не означає, що ми ігноруємо людей середнього віку, ветеранів війни та праці. Прагнемо, щоб і їм було цікаво. Основний принцип: присутні на обрядах мають бути не пасивними глядачами, а активними дійовими особами. Зокрема, організацію одружень, народин, проводів до лав Радянської Армії, вручень паспортів, посвят у робітники, студенти, вшанувань ударників комуністичної праці, свят першого й останнього дзвінка в школах та багатьох інших неможливо нині уявити без підтримки груп сприяння нашим обрядовим комісіям. Вони якраз і покликані враховувати специфіку заходів і контингент тих, для кого ці урочистості влаштовуються. Саме тому групи розподіляємо по зонах: на підприємствах промисловості та сфери обслуговування, в навчальних закладах, за

місцем проживання при житлово-експлуатаційних дільницях. — Я к створюються і якою є структура груп сприяння комісіям, хто ї х очолює? — У Львові працює вже 239 груп сприяння, в яких об'єднані майже 2,5 тисячі активістів — представники партійних, профспілкових, комсомольських органів, адміністрацій підприємств, установ, добровільних товариств, рад наставників, ветеранів праці, винахідників і раціоналізаторів, культосвітніх закладів, гуртожитків, жіночих рад та інших організацій. Групи створені на загальних зборах трудових колективів, і їх робота знаходить все більше відображення в колективних договорах, планах економічного і соціального розвитку. Відповідно до рекомендації Комісії по радянських традиціях, святах та обрядах при Раді Міністрів УРСР у нас склалася чітка структура груп сприяння. У великих об'єднаннях, на заводах діють базові, які мають ще й галузеві секції. Окрім них, у виробничих підрозділах створюються також цехові групи. Творчо, з ентузіазмом діють групи сприяння об'єднань «Полярон» (голова — заступник голови профкому Т. Грищук), «Електрон» (голова — громадський керівник місцевого музею К. Кленик), імені 50-річчя Жовтня (голова — контролер відділу С. Паславська); Ж Е Д І в 304 і 501 (голов и — начальники дільниць К. Ільчишина та І. Санін)...

— Р о з к а ж і т ь , про п л а н у в а н н я роботи й у ч а с т ь груп у н а й в а ж л и в і ш и х масових з а х о д а х , котрі проводите спільними зусиллями. — По-перше, наголошу, що діяльність груп сприяння систематично розглядається на виконкомах, сесіях місцевих Рад народних депутатів, спільних засіданнях їх обрядових і постійних комісій, конференціях та семінарах, вона контролюється й узгоджується з тими, хто впроваджує радянські свята в життя. По-друге, річні й квартальні плани самих груп складаються з урахуванням роботи міської та районних комісій і передбачають комплекс заходів по дальшому вдосконаленню соціалістичних обрядів і звичаїв, проведенню урочистостей громадсько-особистого значення, утвердженню здорового способу життя, організації змістовного відпочинку населення. У засіданнях груп обов'язково беруть участь представники адміністрації, парткому і профкому, що дає змогу вирішувати ті чи інші питання. Групи повсюдно залучаємо до підготовки міських масово-політичних заходів. Крім того, вони систематично допомагають в організації різноманітних місцевих обрядів. У багатьох районах є свої неповторні свята. Так, у Шевченківському стали традиційними зустріч ветеранів Великої Вітчизняної війни, свята вулиць Кузнецова, Марченка, 1 Травня, 17 вересня, 27 липня, весняні свята птахів. У них активну участь беруть групи сприяння ЖЕДів, культосвітніх і навчальних закладів. У Ленінському районі, зокрема в будинках культури будівельників, автобусного заводу, працівників торгівлі, цікаво проводять зльоти ударників комуністичної праці, молодих виробничників, у парку культури і відпочинку імені Б. Хмельницького — трудові й творчі звіти районів, свята проводів зими, «Прапор батьків — синам нести», посвяти в робітники учнів профтехучилищ міста із залученням груп сприяння культосвітніх закладів і творчих спілок. На Львівському автобусному заводі, трикотажній фабриці «Промінь», у виробничому об'єднанні «Електрон» відчутна допомога груп у святкуванні днів народження підприємств, трудових династій та інших. Групи сприяння беруть участь в організації урочистостей, художньому оформленні місць проведення обрядів. Міська, районні комісії приділяють увагу роботі груп сприяння у вищих, середніх спеціальних навчальних закладах, профтехучилищах, загальноосвітніх школах, де відбуваються проводи в студентські будівельні загони, табори праці і відпочинку, вручення паспортів тощо. Групи сприяння університету, лісотехнічного і політехнічного інститутів, консерваторії спільно з військкоматом, комітетами Д Т С А А Ф , фізкультури й спорту, комсомольськими органами готують обряд проводів до лав Радянської Армії, широко використовуючи заклади культури і мистецтва. — Я к дбаєте про запровадження і популяризацію сімейно-побутових свят, зокрема післяобрядових безалкогольних урочистостей? — Важлива роль у їх проведенні належить групам сприяння за місцем проживання. Скажімо, Ж Е Д и 304 і SOI працюють у тісній співдружності з радами молодіжних клубів «Данко», «Юність», імені Ярослава Галана. На засіданнях міської обря4 «Соціалістична к у л ь т у р а » №

дової комісії ми розглядали роботу Палацу урочистих подій, його методичного кабінету, райвідділів загсів і міської фірми обрядових послуг по налагодженню контактів з групами сприяння і поданню ї м допомоги. Так, фірма обрядових послуг разом з управлінням громадського харчування надає населенню послуги у проведенні безалкогольних урочистостей, виділяє гарно прикрашені зали, готує розпорядників свят, укладає з ними договори. Останні, до речі, працюють за сумісництвом. Для поліпшення музичного обслуговування урочистостей залучено 45 ВІ А, серед них — популярні у молоді ансамблі під керівництвом Ю . Вітрика, В. Супрановича, котрі брали чи беруть участь у другому Всесоюзному фестивалі народної творчості. Проведено атестацію, огляд-конкурс творчих груп, що обслуговують післяобрядові урочистості. На Стрийській вулиці, де живуть робітники об'єднання «Львівприлад», проведено свято «Під дахом дому твого». Воно запам'яталось: там були прикрашені гірляндами, різнокольоровими кульками майданчики, грав заводський духовий оркестр, експонувалася виставка робіт умільців. Звітували комсомольсько-молодіжні бригади, трудова династія робітників Серьогіних. Виїзна лавка торгувала книжками і платівками. На вкритих білосніжними скатертинами столах стояли самовари, приваблювали солодощі — варення, саморобні торти, тістечка, а також салати. Провели конкурс на кращі під'їзд, кулінара, рукодільницю.

А головне, у всіх був гарний настрій, лунали пісні й жарти. Зробимо есе, щоб це свято одержало у нашому місті постійну прописку. Перше безалкогольне весілля ми провели 13 липня 1985 року в кафе виробничого об'єднання «Кінескоп». Відтоді у Львові відбулося вже 48 таких весіль, а також безалкогольні золоті й срібні ювілеї подружніх пар та інші урочистості Піклуємось про популяризацію свят засобами преси. Пропагують обряди районні відділення Товариства «Знання», бібліотеки міста, факультети громадських професій деяких вузів і спеціальних середніх навчальних закладів, науково-дослідні інститути й музеї... — А як готуються кадри? — У нас передусім складено комплексний перспективний п'ятирічний план підготовки кадрів по пропаганді й впровадженню нових радянських свят і обрядів. Якщо навчання голів, їх заступників і секретарів комісій відбувається на постійно діючих семінарах один раз, то керівників груп сприяння та їх галузевих секцій — двічі на рік. Для них передбачено читання теоретичного курсу, проведення лекційних занять, виконання практичних завдань, показ обрядів і перегляд тематичних фільмів. У навчанні подають допомогу методкабінети комісії Львівського міськвиконкому, Палацу урочистих подій і фірми обрядових послуг, факультети громадських професій вузів і спеціальних середніх навчальних закладів. Міська

комісія

створила

кожному

районі Львова базові методцентри з організації і поширення обрядів. Щороку проводимо науково-практичні конференції з питань радянської обрядотворчості, районні та міські огляди-конкурси на кращу групу сприяння. Удосконалювати фахові знання, набувати досвіду допомагають і курси підвищення кваліфікації. У Палаці урочистих подій невдовзі відкристься кімната-музей радянської обрядовості. Зараз збираються експонати, ведеться художнє оформлення під керівництвом головного художника міста А. Шокура. — Що груп?

можете

сказати

про

дієвість

— Вона, безумовно, відчутна. Група сприяння — своєрідний і дуже потрібний місток між комісією і трудовим колективом. Завдяки зусиллям голів і членів груп підвищилась суспільно-політична значущість соціалістичної обрядовості, посилилось ідейне виховання населення, зокрема молоді, на революційних, бойових і трудових традиціях партії і народу, зріс художній рівень свят. За минулий рік досягнуто значного скорочення тривалості післяобрядових урочистостей, зменшилась і кількість запрошуваних на них гостей. Поліпшилась наочна агітація. Узагальнено досвід роботи груп сприяння виробничих об'єднань «Електрон», імені 50-річчя Жовтня. У нашому місті зросла престижність радянської обрядовості, особливо сімейно-побутових свят, що сприяло значному обмеженню впливу релігії в цілому, зменшенню релігійних обрядів.

трапляються прорахунки. Я к збираєтесь ї х виправляти? — Так, недоліки, на жаль, є. Організація груп сприяння — справа нова, ще не всі з них мають завершену організаційну структуру. Інколи плани розпливчасті, носять неконкретний характер або занадто перенасичені, нереальні для виконання. Це свідчить про відсутність у декого певних фахових знань і досвіду. Додам до сказаного вище про підготовку кадрів: нам треба контролювати, щоб у кожній групі були святково-обрядові календарі; слід посилити зв'язки груп з громадськими організаціями трудових колективів. Групи не завжди мають інформацію про молодь, яка готується до шлюбу або очікує на новонароджених. Недостатня увага приділяється і впровадженню урочисто-траурного обряду. Спільно із «Службою сім'ї», що входить до складу міської фірми обрядових послуг, розробляємо і проводимо анкетування з питань демографічного стану в місті. Потребує активізації і робота по пропаганді тверезого способу життя. Слід відкривати більше Ф Г П у навчальних закладах міста. Заходів по усуненню зазначених недоліків багато, в інтерв'ю їх не перелічити. Вони включені до перспективних планів комісій і груп сприяння на 1987 рік і дванадцяту п'ятирічку по дальшому вдосконаленню системи соціалістичної обрядовості. Не маємо права упускати жодної важливої події в житті львів'ян. Інтерв'ю взяла Л. М А Й Б А .

— І останнє. Очевидно, у цій справі ще

Xранта*Події *

ЛЮДЬМИ

Появу на сцені П. А. Межелайтіса присутні завжди зустрічають дружними оплесками. Художній керівник Карлівського районного будинку культури майстерно читає гумористичні твори С. Олійника, О. Ковіньки, П. Глазового. Іскрометним, гострим словом висміює людців, у котрих високі ідеї тільки на язиці, хто своєю поведінкою чорнить нашу дійсність. Непереливки від його виступів п'яницям і неробам, демагогам і кар'єристам. Понад чверть століття працює Павло Адамович на культосвітній ниві. Вже перші самостійні кроки випускника режисерського відділення Дніпропетровського театрального училища, яке закінчив у 1960 році, показали, що життєвий шлях обрав правильно. Режисер, актор, читець, музикант — ба й не перелічиш усі амплуа Межелайтіса за час його роботи, бо з не меншим успіхом виступає у хоровому, драматичному колективах.

ДЛЯ

ЛЮДЕЙ

Полюбилися карлівчамам тематичні вечори «Ми, культармійці,— партії бійці», «Шана і слава вам, люди праці», «Пісні моєї юності», започатковані художнім керівником. І в тому, що автоклуб РБК став мобільним центром пропаганди передового досвіду обробітку землі, а місцева агітаційно-художня бригада «Колос» здобула високе звання народної, є і його значний внесок. «25 років з людьми і для людей» — так влучно озаглавили колеги фотостенд, присвячений трудовій діяльності Павла Адамовича. Його ім'я занесено до Почесної книги Карлівського районного відділу культури.

У. ГОЛУ

Б,

позаштатний лектор Карлівського райкому Компартії України.

Полтавська область.

Дорога редакціє! П о с п і ш а ю п о д і л и т и с я з т о б о ю радістю: на заключному обласному т в о р ч о м у з м а г а н н і В с е с о ю з н о г о огляду агітаційно-художніх б р и г а д , агіттеатрів, гуртків і студій художнього слова, проведеного в рамках другого Всесоюзного фестивалю народної т в о р ч о с т і , п р и с в я ч е н о г о 70-річчю Вел и к о ? Ж о в т н е в о ї с о ц і а л і с т и ч н о ї революції, чинадіївці вибороли перше м і с ц е і н а г о р о д ж е н і д и п л о м о м І ступеня. Н а ш к о л е к т и в в в а ж а є , щ о успіх ц е й маємо розділити з ж у р н а л о м , котрий р о з п о в і в п р о нас у с і й р е с п у б л і ц і , дав схвальну оцінку нашій роботі по пропаганді і втіленню в ж и т т я Продовольчої програми («Соціалістична к у л ь т у р а » , № 11 за 1985 р.). Добре с л о в о с п о н у к а л о д о нових т в о р ч и х п о ш у к і в в и х о в а т е л ь к у д и т я ч о г о будинку Надію Головецьку, завідуючих с і л ь с ь к и м и к л у б а м и Ірину Гуряницю та М а р і ю К о в б а с к у , інших у ч а с н и к і в «Чинадіївки». Н и н і , п і с л я XXVII з ' ї з д у КПРС, к о л и з р о с л а р о л ь л ю д с ь к о г о фактора у вирішенні соціально-економічних зав д а н ь , п р и с к о р е н і й п е р е б у д о в і рад я н с ь к о г о с у с п і л ь с т в а , не м о ж е с т о я т и о с т о р о н ь цього і х у д о ж н я самодіяльність. Т е п е р п і д в и щ и л и с ь в и м о г и і до н е ї . О с о б л и в о п о с и л и л и с ь вони до агітаційно-художніх бригад, їх громад я н с ь к о ї активності, якості й дієвості виступів. У с і м , чиє с е р ц е віддане ц ь о м у м о б і л ь н о м у жанру, необхідно с ь о г о д н і г л и б ш е р о з б и р а т и с я в подіях нашого повсякденного буття, вміти у з а г а л ь н ю в а т и ф а к т и , м а й с т е р н о пок а з у в а т и п о з и т и в н е , р о з в і н ч у в а т и негативне. Агітаційно-художні

б р и г а д и — на

п е р е д о в і й б о р о т ь б и за якість і е ф е к тивність виробництва, о р г а н і з а ц і ю і дисципліну праці, з д о р о в и й п о б у т , високу к у л ь т у р у відпочинку. М и , чинадіївці, т е п е р б і л ь ш е буваємо б е з п о с е р е д н ь о на виробничих ділянках п і д п р и є м с т в і господарств, всебічно в и в ч а є м о п е р е д о в и й досвід, досягнення ударників праці, б л и ж ч е з н а й о м и м о с я з ними, п р а г н е м о не л и ш е розповідати зі сцени про їх т р у д о в і успіхи, а й р о з к р и в а т и л ю д с ь к і якості, риси характерів. Наша нова програма « Я с л а в л ю партію» стала п о п у л я р н о ю не тільки в р і д н о м у колгоспі, районі. Гарно сприйняли ї ї і в У ж г о р о д і . /дейно-політична спрямованість, важлива виховна м і с і я агітаційно-худ о ж н ь о г о ж а н р у д а ю т ь й о м у право на всебічну підтримку партійних, радянських, господарських органів, громадських організацій. П і к л у ю т ь с я про « Ч и н а д і ї в к у » відділ пропаганди і агітації М у к а ч і в с ь к о г о р а й к о м у партії на чопі з О м е л я н о м І в а н о в и ч е м М а т і є м , завідуючий райвідділом культури П е т р о П е т р о в и ч Жеребак, директор Чинадіївського селищного будинку к у л ь т у р и І л л я Ілліч Панькович. Вони бувають на репетиціях, виступах, д б а ю т ь про з а б е з п е ч е н н я наших потреб. П і с л я виступу « С о ц і а л і с т и ч н о ї культ у р и » , в якому й ш л о с я про наш позитивний досвід, але й було висловлено р я д критичних п о б а ж а н ь , багато що у нас з м і н и л о с я на к р а щ е . Матеріал р о з г л я д а в с я на засіданнях координаційних рад районного і селищного К С К . Тіснішою стала їх в з а є м о д і я з РАПО. За невміння перебудуватися в нових у м о в а х , зневагу до культпрацівників звільнено з р о б о т и голову правління колгоспу Ю . Ю. Купара. Тепер нам в и я в л я ю т ь значно б і л ь ш е уваги. Д о колективу прийшло нове попов-

нення з к о м с о м о л ь ц і в , поліпшилась р о б о т а д и т я ч о ї п і д г о т о в ч о ї студії. На б а з і агітбригади з а п р а ц ю в а л и г у р т о к х у д о ж н ь о г о читання і н о в о с т в о р е н и й літературно-сатиричний театр «Смійт е с я з нами». У нього в ж е є власний р е п е р т у а р — м у з и ч н і в о д е в і л і й постановка на а т е ї с т и ч н у т е м у « С в я т і , та не грішні» за т в о р а м и Степана Руданського. її прем'єра відбулася на к у щ о в о м у о г л я д і д р а м а т и ч н и х колективів, що п р о й ш о в у рамках другого Всесоюзного фестивалю народної творчості. У такому д о б р о з и ч л и в о м у о т о ч е н н і хочеться працювати й працювати, нести л ю д я м радість. А л е , на ж а л ь , ще не всі повернулися обличчям до « Ч и н а д і ї в к и » . П р и к р о , що голова се,лищної Ради нар одних депутатів Ю. Ю . Т у р я н ч и к , к о л и б до нього і за ч и м би не з в е р н у л и с я , завжди одказ у є : «У м е н е є заступник». Н е в і д о м о , ч о м у тисяча карбованців, виділена на к о с т ю м и агітбригаді щ е п ' я т ь років тому, й досі не передана нашому колективові.

І тут добрим словом хочеться згадати к о л и ш н ь о г о голову с е л и щ н о ї Ради народних депутатів, л ю д и н у вел и к о ї д у ш і І. Ю. С о ф і л к а н и ч а , я к и й нині п р а ц ю є д и р е к т о р о м М у к а ч і в с ь кого р а й п о б у т к о м б і н а т у . Він багато з р о б и в д л я п і д н е с е н н я к у л ь т у р и нашого села. П о н а д вісім р о к і в м и , к у л ь т п р а ц і в н и к и , постійно в і д ч у в а л и його щиросерду турботу. Іван Ю р і й о в и ч і тепер однаковою м і р о ю дбає про в и р о б н и ч і плани й к у л ь т у р у , в с і л я к о сприяє р о з в и т к о в і та урізноманітненню обрядової служби в районі, з м і ц н е н н ю її матеріальної бази. І ще хотілося б наголосити, як н е п р о с т о п р а ц ю в а т и з агітаційно-худ о ж н ь о ю б р и г а д о ю навіть н и з о в о ї ланки. Щ о б з а б е з п е ч у в а т и її м а н е в р е -

Людей найрізноманітніших професій — працівників Будинку культури, музичної та загальноосвітньої шкіл, робітників ремонтних майстерень агропрому, інших організацій селища Колки, що на Волині, зібрала під свої «вітрила» агітбригада «Романтика». Недарма ж цей колектив називають у районі «агітвітрильником». А керує ним Раїса Наглюк. Фото В.

БЄЛОВА (РАТАУ).

ність, гнучкість, здатність виступати в будь-яких у м о в а х , у в е л и к о м у чи м а л о м у складі. Щ о б р е п е р т у а р не втрачав політичної гостроти і злободенності у поєднанні з х у д о ж н ь о ю цінністю. Щ о б уміти залучити до неї і учасників, і глядачів. К о л и с ь на с и н ь о б л у з н и к і в з а л ю б к и працювали і Володимир Маяковський, і Дем'ян Бєдний, і багато інших відомих літераторів. А т е п е р професіонали ц у р а ю т ь с я А Х Б , не пишуть д л я них сценаріїв. З того, що видається, мало почерпнеш для себе. О т ж е , керівники і культармійці, складаючи п р о г р а м и , м а ю т ь р о з р а х о в у в а т и в осн о в н о м у на власні сили. Так само і в р о з р о б ц і сценаріїв. В.

СІДАК,

х у д о ж н і й к е р і в н и к агітаційно-ху д о ж н ь о ї бригади «Чинадіі'вка» Чинадіївського с е л и щ н о г о б у д и н к у культури Мукачівського р а й о н у на З а к а р п а т т і .

На прохання р е д а к ц і ї виступ Валентини Павлівни Сідак п р о к о м е н т у в а л и :

Старший методист Закарпатського О Н М Ц С. О. В О И Т У Н : — У ж е п'ятий рік підряд «Чинадіївка» — п е р е м о ж е ц ь обласних творчих змагань с а м о д і я л ь н и х агітаційно-художніх бригад. Була л а у р е а т о м і дипломантом республіканського огляду. На о с т а н н ь о м у о б л а с н о м у захопила глядачів і жюрі своєю яскравою в и д о в и щ н і с т ю : виступ б у в м а с о в и м , у н ь о м у взяли участь і о с н о в н и й склад, і підготовча дитяча група. М и л у в а л и зір гарні, зі с м а к о м зшиті к о с т ю м и , нескладний і ефектний реквізит. А головне, а м а т о р и виступали злаг о д ж е н о , с и н х р о н н о , з в у ч а л и дотепне віршоване слово і чудові пісні, н а д а ю ч и п р о г р а м і неповторності, народного колориту. В. П. С і д а к в п о р а л а с ь із н е л е г к и м ^ завданням: сформувала дружний г

творчий колектив, створила виразний с ц е н а р і й на м і с ц е в о м у м а т е р і а л і і в д а л о його поставила. Ц е т р и є д и н е архіважливе завдання в синтетичному жанрі самодіяльного мистецтва, де все м а є б у т и п о в н о ц і н н и м . На ж а л ь , к а д р и д л я агітаційно-художніх б р и г а д ніхто не готує. В п р о г р а м а х інститутів культури немає спеціалізації художніх к е р і в н и к і в А Х Б . Навіть с п е ц к у р с и і с п е ц с е м і н а р и на в і д д і л е н н я х організат о р і в - м е т о д и с т і в в в е д е н і д а л е к о не скрізь.

Наш сучасни,

При всіх труднощах Валентина Павлівна вивела а м а т о р с ь к и й к о л е к тив у ч и с л о п е р е д о в и х на З а к а р п а т т і . В в а ж а ю , він з а с л у г о в у є на п р и с в о є н н я йому високого звання народного

Завідуючий Мукачівським райвідділом культури П. П. Ж Е Р Е Б А К : — У м о л о д и х к у л ь т а р м і й ц і в з Чинад і ї в к и пильні о ч і , вони с п р а в д і всев и д ю щ і й в с ю д и с у щ і : п е р ш и м и дізнаються про новини й першими, художньо трансформувавши, повідомляють їх нашим трудівникам. Л ю б и м о й ш а н у є м о наших артистівкомсомольців. Вони — пропагандисти нової е к о н о м і ч н о ї п е р е б у д о в и , гідні п р о в і д н и к и 'ідей партії в м а с и , пол у м ' я н і патріоти с в о є ї к р а ї н и . Ми п і д т р и м у є м о цей с л а в н и й к о л е к т и в і чим м о ж е м о допомагаємо йому. Всі знають, як нелегко знайти досвідченого художнього керівника для А Х Б . Н а м поталанило: Валентина Павлівна м а є т е а т р а л ь н у о с в і т у , читець-професіонал, драматург, автор р я д у п'єс, щ о с т а в и л и с я в м у з и ч н о драматичних і лялькових театрах У к р а ї н и . Вона н а г о р о д ж е н а з н а ч к о м « З і відмінну р о б о т у » Міністерства культури СРСР. Завдяки її з у с и л л я м колектив має власний творчий почерк, своєрідне обличчя.

Директор Чинадіївського селищного БК І. І. П А Н Ь К О В И Ч : — У різних с а м о д і я л ь н и х гуртках нашого культурно-спортивного комплексу беруть участь понад 200 а м а т о р і в . Н а й б і л ь ш п о п у л я р н и й с е р е д них — « Ч и н а д і ї в к а » . Різноманітні к о н ц е р т и і м о н т а ж і , т в о р ч і з в і т и , виступи х у д о ж н ь о ї с а м о д і я л ь н о с т і не о б х о д я т ь с я б е з агітбригади, яка стала д у ш е ю нашого К С К . Є х о р о ш и й прос т о р и й зал на 600 м і с ц ь , а л е , ш к о д а , немає кімнат для занять. Тому м і й кабінет — це і м е т о д и ч н и й центр, і репетиційна к і м н а т а , й « м а л и й з а л » засідань. Та, н е з в а ж а ю ч и на т і с н я в у , відсутність умов для навчання, В. П. С і д а к з а в д я к и с в о є м у д о с в і д у , е н т у з і а з м о в і , палкій з а л ю б л е н о с т і у с п р а в у з м о г л а з г у р т у в а т и б о й о в и й худ о ж н і й к о л е к т и в . Тй в д а є т ь с я проводити на рівні з а н я т т я з с ц е н і ч н о ї м о в и , постійно д о б и в а ю ч и с ь щ е б і л ь ш органічного сплаву с л о в а й м у з и к и . В о н а серцем молода, завзята, як і її вихованці...

ШТПРЙ • з

и і

ГІ

озповідають, колись на місці села П'ятки Чуднівського району було місто, яке знищили вороги. Згодом з'явилося нове поселення. Але деякі давні традиції збереглися. Так, і подосі збирається ярмарок, причому приїздять на нього й з інших, сусідніх із Житомирською, областей. І в селі з кожним роком з'являється все більше обрисів міської архітектури. Одне здивувало: на вулицях не зустрів жодного перехожого. Запитав секретаря парткому місцевого колгоспу Б. М. Півця, чому така безлюдь. Він, усміхаючись, відповів: — Цієї гарячої пори всі в полі, навіть діти після поспішають допомогти дорослим.

занять

— Може, й директора Будинку культури не застану? — Авжеж. Він непосидющий, де тільки його не зустрінеш: на фермі, в полі, на тракторному стані. Щ о передрікав, те й вийшло: Будинок культури було зачинено. Доки знадвору оглядав нову споруду, нагодився директор. Познайомились. У Івана Петровича Величука добрі очі, в глибині яких ніби прихована хитринка, злегка підбілений літами чуб. Він показав глядачевий зал із зручною сценою, кімнати для гурткової роботи, танцювальний зал... Розповідав з особливою гордістю і великою любов'ю. Воно й зрозуміло: все тут робилося за його участю. По суті, на одному робочому місці пройшло все життя Івана Петровича. Починав у тяжкі повоєнні роки, після закінчення культосвітнього технікуму. З дитинства любив пісню, музику. В одинадцять років зустрів війну, разом з дорослими долав знегоди, тож труднощів не боявся. А коли відчув, що не вистачає знань, вступив до Харківського інституту культури, який успішно закінчив. Тридцять літ на культосвітній ниві. — Останнім часом,— ділиться думками Іван Петрович,— багато говорять про вдосконалення нашої роботи. Але, гадаю, мова повинна іти не тільки про нові форми. В цілому вони в ж е склалися і залишаються традиційними. Головне — збагатити зміст наших заходів, уникати трафарету, пробуджувати думки й почуття людей, надихати їх на добрі справи. А тут потрібна наполеглива щоденна праця. Це не тільки слова, це — принципи роботи Величука. Взяти хоча б таку форму виховання, як диспут. Іван Петрович знає, яка велика од нього віддача. Учасники залучаються до відвертої розмови, висловлюють власні думки, судження і водночас вчаться мислити, переконувати інших. Надаючи великого значення диспутам у формуванні громадської думки, в П'ятках широко використовують їх для активної боротьби з негативними явищами: пияцтвом, хуліганством, розкраданням соціалістичної власності, безгосподарністю. Емоційно пройшли в Будинку культури диспути на теми: «Твоя життєва позиція. В чому вона проявляється?», «Як ти розумієш вислів «Бережи честь змолоду»?». Стикались різні погляди, наводилися конкретні приклади з життя односельчан, кожен виступаючий прагнув використати найвагоміші аргументи. — Переконаний,— каже директор,— диспути збагачують людей, виробляють уміння захищати свою точку зору. І не біда, коли хтось висловиться нескладно або не по темі. Головне, щоб людина говорила відверто, щиро. Слід підкреслити: більшість заходів, які проводяться П'ятківським сільським будинком культури, традиційна. І це не тому, що Величук недооцінює нових ф о р м роботи. Навпаки, нове, цікаве він з великим ентузіазмом використовує, але тільки після того, як ретельно зважить усі можливості. А коли за щось береться, то робить на совість. ині у Будинку культури серйозний суперник — телебачення. Можна щовечора подивитись кінофільм, спортивні змагання, почути цікаву наукову інформацію, довідатись про останні події в світі. А що м о ж е запропонувати сільський заклад культури? Чим і як зацікавити людей? Над цим не раз замислювався Іван Петрович. І дійшов висновку, що ніякого суперництва тут немає, а скоріше навпаки: справу спільну робимо. У клубу навіть свої переваги є, які тільки треба сповна використовувати. — Найголовніше, що у клубного працівника завжди під рукою місцевий матеріал. Коли, наприклад, вшановуємо добре відому в селі людину, то це не м о ж е не привернути уваги, принаймні, її родичів, друзів, сусідів, яких у кожного півсела,— пояснює Величук.— На вечорах-портретах говоримо не тільки про трудові успіхи, а й про сім'ю героя, його колег, про те, як він проводить дозвілля, що його хвилює. Показовим у цьому відношенні став вечір трудової слави «Живе серед нас комуніст», присвячений передовому механізаторові Михайлу Павловичу Деревицькому. Готуючись до нього, Іван Петрович зібрав цікавий фактаж. І все ж охочих виступити на вечорі виявилося небагато. Одні пояснювали це невмінням виступати, інші посилались на зайнятість... Звернувся за порадою до секретаря парткому Б. М. Півця. Тоді й вирішили розповісти не тільки про Деревицького, а й про тих, хто йде з ним поряд.

4 «Соціалістична к у л ь т у р а » №1111

Десятки людей було названо на тому вечорі, згадувались епізоди з їхнього життя. А в центрі подій був знатний механізатор. Подумалось мені: культосвітньому працівникові, як і художнику, будь-якій творчій людині, необхідно визначити особисте ставлення до героя. Тільки вдумливе проникнення у внутрішній світ, виявлення головних рис людини допоможуть провести вечір цікаво. — Важко було,— признається Величук,— підготувати і провести вечір, присвячений передовій тваринниці Анастасії Петрівні Лящук. Вона неговірка, про себе розповідає неохоче. І все ж вихід знайшли. На фермі незадовго до цього майже одночасно захворіли дві доглядачки худоби. Завідуючий фермою попросив Лящук виручити. Не відмовилась. Величук і художній керівник БК Катерина Олександрівна Осташкіна зустрілися з цими жінками і попросили розповісти про колегу, яка їх виручила. Ті погодились. Вечір став хвилюючим уроком трудового, морального й естетичного виховання для багатьох односельчан. Творчий підхід до виховання трудівників допомагає Івану Петровичу підвищувати ефективність клубних заходів. Глядачі не тільки «простежують» шлях героя, а й емоційно переживають почуте, відкривають для себе найнесподіваніші риси людини, яку, здавалося б, знають з дитинства. К о ж е н клуб, вважає Величук, має стати своєрідним осередком вироблення громадської думки, місцем обговорення актуальних для села і господарства проблем і завдань. Ось чому працівникам клубу треба добре знати життя односельчан, бути обізнаними з виробництвом, володіти ефективними методами виховання трудящих. Це Іван Петрович засвоїв назавжди. Він постійно живе хліборобськими турботами і як керівник культурницького підрозділу господарства активно сприяє підвищенню ефективності виробництва. Справжнє свято на селі — прем'єра драмгуртківців. Розповідають, коли вперше поставили «Кайдашеву сім'ю» І. НечуяЛевицького, то люди довго не залишали зал, аплодуючи виконавцям. Особливо вітали вчительку російської мови К. І. Бондаренко та І. П. Величука — виконавців ролей Кайдашихи і Кайдаша. З не меншим успіхом виступали перед глядачами Пилипівки Першої, Рачків, Судачівців та інших сіл району. Нові традиції. Саме в П'ятці уперше в області започаткували вечори солдатських вдів. Ніколи Іван Петрович не забуде один із них. Того дня, як писала районна газета, п'ятківські листоноші розносили досить дивну, як на теперішній час, кореспонденцію — солдатські трикутники. В них говорилося: «Дружині, котра вірно, терпляче і мужньо чекала і чекає свого солдата. Відкладіть усі справи. Завітайте до сільського клубу. Цей вечір належить Вам, солдатська вдово». — Сто вісім трикутників розлетілись по селу,— згадує Величук.— І треба було бачити, з яким трепетом брали їх солдатські вдови. Просторий зал не вмістив тоді всіх бажаючих. Поруч із сивочолими ветеранами сиділи молодь, безтурботна малеча. І раптом до них долетіло відлуння далекого сорок першого — тишу немов розірвали вибухи, виття фашистських літаків. І на цьому фоні наче здалека зринула мелодія пісні «Священная война»... Є . М. Костенко, О. О. Брилова, Я. К. Бабій, Є . Я. Христинюк, Г. Р. Ковальчук... Щ о не ім'я, то тяжка доля. ї м щиро, від усього серця кажуть: «Спасибі вам, рідні, за подвиг ваш, за щастя наше!» У той вечір було багато пісень, присвячених солдатським вдовам, а ще більше — добрих побажань. Ні, не загоїлись рани воєнного лихоліття. Як наяву бачить І. П. Величук чорні дні тимчасової окупації, матір — виснажену, заклопотану, де б знайти шматок хліба, нагодувати дітей. Часто лила сльози за батьком, який був на фронті. Скільки горя пережила! А таких як вона — більшість у селі. Ці спогади й зародили думку провести вечір, присвячений солдатським вдовам. Предмет особливої уваги Івана Петровича — робота в червоному кутку ферми. Тут яскраво проявляється його роль як ідеологічного бійця. Тільки на перший погляд нескладно підбити підсумки трудового суперництва, відзначити переможця, виступити з бесідою або організувати невеликий концерт. Насамперед це забирає чимало часу. Крім того, слід добре знати специфіку, умови роботи тваринників, їх запити і проблеми. Якось прийшов на ферму, коли тваринниці закінчували доїння, помітив: жінки чимось невдоволені. Коли зібрались у червоному кутку і повели розмову про порядок, дисципліну, відповідальність кожного за доручену ділянку роботи, з'ясувалося, що знову не вийшла на роботу Єва Лящук, телята залишились ненагодованими. — М о ж е , захворіла або біда скоїлась,— спробував якось виправдати жінку. Та виявилося, ця «біда» трапляється з нею через день. Ніякі розмови, умовляння не допомагають. Завідуючий ф е р м о ю П. Ф . Лящук невдоволено буркнув:

— Треба звільняти. От тільки ким замінити? — А ти не поспішай. Якщо бути відвертим, то слабка дисципліна на фермі — і з твоєї вини,— докинув Величук. Незабаром з ініціативи І. П. Величука провели збори трудового колективу ферми, запросили і голову колгоспу. Іван Петрович виступив з доповіддю, на конкретних прикладах показав, якої економічної й моральної шкоди завдають господарству, державі порушники дисципліни. Давно не відбувалося у тваринників такої принципової, відвертої розмови. Дісталось і ледарям, і прогульникам, не обминули і керівників, які теж допускали прорахунки в роботі. ойно ми зайшли до кабінету директора, як у двері постукали. На порозі — група дітей.

— Грають у сільському духовому оркестрі. — А як на це дивляться вчителі? — Тепер позитивно. А раніше всяке бувало. Років сім тому між клубом і школою часто виникали непорозуміння. Вчителі вважали: заняття учнів у гуртках художньої самодіяльності заважають навчанню. Дійшло до того, що школярам взагалі заборонили з'являтись у клубі. Але Іван Петрович з цим не погодився і довів таки, що позиція школи неправильна, адже активні учасники художньої самодіяльності, спортивних секцій активні й у громадській роботі, вчаться не гірше за інших. Та найголовніше, культурний рівень цих хлопців і дівчат значно вищий. Так було знято заборону й м і ж школою та клубом встановилися дружні стосунки. Іван Петрович вважає, що майбутнє — за школами-комплексами, в яких діти із вивченням загальноосвітніх дисциплін розвиватимуть мистецькі навики, естетичні смаки, а сільський Будинок культури стане місцем продовження позакласного навчально-виховного процесу. Щ о б формувати належну політичну культуру, естетичні смаки у сільського населення, необхідно серйозно займатись підготовкою культосвітніх працівників. Через низьку політичну культуру значна частина з них не користується авторитетом серед односельчан і часто йде працювати не за спеціальністю. — Може, це через низький рівень підготовки? — запитую Івана Петровича. — Цього не скажеш. Біда в іншому: молоді фахівці слабо уявляють, чим ї м належить займатись на селі. А зіткнувшись з труднощами, не знаючи, як їх подолати, залишають роботу, шукають легшого хліба. Подумавши, додає: — Потребує вдосконалення і система перепідготовки кадрів. Взяти для прикладу організацію навчання на курсах при обласному науково-методичному центрі народної творчості і культосвітньої роботи. На них читають однакові лекції як для тих, хто має вищу спеціальну освіту, так і для випускників училищ. Необхідна диференціація. Та й семінари принесуть більше користі, коли відбуватимуться на базі кращих клубів, будинків культури, що допоможе молодим спеціалістам належним чином зорієнтуватися. Люди, які повертаються з клубу задоволеними побаченим і почутим, не завжди знають, що за добре проведеним святом, організованим вечором — напружена робота культосвітніх працівників, які часто-густо не мають навіть вихідних. До цього звикла і дружина Величука, завідуюча сільською бібліотекою-філіалом. Коли поцікавився, що думає Катерина Улянівна про рід занять чоловіка, вона, подумавши, відповіла: — Професія, яка цілком поглинає людину. Для сім'ї, особистих справ часу майже не лишається. Совісний, справедливий, уважний — кажуть про нього люди. А такими словами на селі не розкидаються. В них приховано великий зміст, повагу до людини. За сумлінну працю ветерана культосвітньої ниви нагороджено орденом «Знак Пошани». — Вас можна вважати щасливою людиною? — запитую в Івана Петровича. Він щиро усміхається і каже: — Люди по-різному розуміють щастя. У кожного воно своє. Якось у тяжкі повоєнні роки мати вперше спекла хліб з нового врожаю. Обережно дістала з печі паляницю, поклала на лаву, накрила полотняним рушником. Духмяно-солодкий запах свіжого хліба наповнив хату. Всі чекали, коли він охолоне і можна буде нарешті досхочу наласуватись. Оце було щастя, хоч і тривало воно недовго: мати обережно взяла буханець, відрізала кожному по невеличкому шматочку і сказала, що на сьогодні досить, бо й завтра буде день... Коли прощались, Іван Петрович подивився на мене уважно, ніби боявся, що несерйозно сприйму його слова, і сказав: — Думаю, немає більшого щастя, ніж приносити людям радість.

Дмитро Житомирська

Є- ВСІМ! Багато з того, що відбулося тієї неділі на березі тихоплинного Сіверського Дінця, стало сюрпризом для відвідувачів. Взяти хоча б саму водну станцію. Чимало років її відновлювали, і ось нарешті вона знову стала на службу оздоровлення і відпочинку лисичанців. У той ж е день тут почав діяти пункт прокату човнів. Увагу глядачів було прикуто до велетенського понтона — своєрідної сцени на воді, де відбувалася театралізована вистава за участю химерних персонажів широковідомих літературних творів. Боцман, три Нептуни — Зірковий, Сонячний і Стрімкий, грінівські Грей і Ассоль, кумедні пірати з діжкою «оковитого» зілля, скоморохи піднесли всім настрій. Тож не дивно, що більшість присутніх із задоволенням випробувала себе в численних конкурсах, вікторинах, спортивних змаганнях. Двадцять п'ять міні-команд вийшли на старт естафети «Тато, мама і я — спортивна сім'я». Танцюватимете, бажаєте заспівати? Ласкаво просимо, завітайте на пісенний аукціон. Кожен міг виконати улюблену пісню під акомпанемент В І А клубу імені Крупської, Палацу культури імені 1-го Травня, шахт Матроської, імені Мельникова та інших. За десятьма шахівницями точилося суперництво любителів гри мудреців. Успішно подолавши всі перешкоди, кращим серед шахістів став слюсар нафтопереробного заводу Ю . Червонов. А от у змаганні силачів ніхто не

ПАНЧУК.

область.

ВСІМ! ВСІМ! — закликали яскраві афіші. Лисичанський культурно-спортивний комплекс запрошував городян і гостей міста на водну станцію, де проводив спортивно-художнє свято

•

перевершив досягнення робітника содового заводу В. Ніколаєва, котрий штовхнув півторапудовик 130 разів. Поряд змагалися робітничі команди волейболістів, баскетболістів, тенісисти, діяв стрілецький тир, проходив зліт туристів — будь-де бери участь або вболівай за товаришів. Не обійшлося й без купелі. У воді побував секретар комсомольської організації Лисичанського гірничого технікуму К. Церцвадзе. Так друзі жартома «посвятили» новообраного ватажка на комсомольську роботу. Детально зупинилась на проведенні Дня радянської молоді не випадково, адже саме цей захід остаточно переконав усіх членів КСК, що всі разом — ми таки сила! А впевненість, як відомо, надихає на пошук, нові звершення. Найдавніше поселення Донбасу, Лисичанськ здавна вважався гірницьким містом (саме тут ще в 1795 році було закладено першу шахту майбутнього вугільного басейну). Але минав час, і поступово на його карті, особливо за останні кілька десятиліть, поряд з вугільними підприємствами почали з'являтись інші промислові об'єкти. До содового і склозаводу «Пролетарій» додалися шиноремонтний, гумотехнічних виробів, нафтопереробний, які відіграють все помітнішу роль у житті міста. Це — капітальне і житлове будівництво і приплив нової робочої сили — отже, збільшення населення. На жаль, бурхливий розвиток промисловості був однобічним, він майже не торкнувся матеріальної бази закладів культури. Наведу характерний приклад: таке велике підприємство, як Лисичанський нафтопереробний завод, не має навіть клубу, змушене орендувати Палац культури імені 1-го Травня і стадіон «Шахтар» у шахти імені 60-річчя Радянської України. Отже, перебудовувати роботу, шукати нові підходи до вирішення своїх завдань нас змусило саме життя. Об'єднання зусиль під егідою міського КСК якраз і стало єдино правильним за нинішніх умов виходом із скрутного становища. Комплекс діє за типовим положенням. Думаю, не варто переповідати загальновідоме. Зупинюсь на деяких, як то кажуть, «фірмових» моментах нашої роботи. Враховуючи розташування підприємств і мікрорайонів, ми поділили місто на сім зон, з тим щоб максимально завантажити наявну матеріальну базу. Кожен член К С К щомісяця подає план культурно-масової роботи за встановленим зразком. Називає заходи, організаторів, аудиторію. Це дає нам можливість аналізувати якість, форми роботи, активність виконавців. Якщо виникає потреба, вносимо відповідні корективи. Для контролю і подання практичної допомоги план основних масових заходів направляється базовому закладу культури відповідної зони К С К до 25 числа кожного місяця. До 30-го зведений план кожної зони подається до координаційної ради комплексу. На цьому «паперова» робота закінчується, починається головне — виконання задуманого. Зрозуміло, покладатися тільки на виконавця, призначеного відповідальним за проведення заходу, тут мало. Необхідні тісний зв'язок з партійними, профспілковими і комсомольськими організаціями підприємств, їх зацікавленість, організаторська допомога. Не менш важливі й практичні дії членів координаційної ради К С К . Наприклад, левову пайку організаційних клопотів по проведенню вищезгаданого свята на водній станції взяв на себе міськком комсомолу. Член ради комплексу другий секретар Лисичанського М К Л К С М У 5*

В. Демченко сумлінно поставився до громадських обов'язків. Поки що визначили шість напрямів своєї діяльності: шефська допомога селу; робота в гуртках на будівництві; організація концертів на центральній міській площі й у сквері імені Гагаріна (у вихідні); обслуговування агітмайданчиків у мікрорайонах; виїзди з агітаційно-культурною програмою до піонерських таборів; робота членів К С К у своїх закладах. У Лисичанську стало традицією культурне обслуговування шкільного базару, де щосуботи виступають учасники самодіяльності. Наступного року хочемо взяти під контроль організацію весняних балів старшокласників, провести їх у палацах культури. На ч а с і — с т в о р е н н я народного університету музичної культури при дитячих музичних школах міста. Чимало хороших починань з'являється у клубах і палацах культури. Цікаве й корисне завжди підтримуємо і поширюємо. Так, нову для нас форму роботи за місцем проживання започаткували культпрацівники клубу імені Войкова. Мешканці будинку управління геологорозвідувальної експедиції взяли участь в урочистих проводах на пенсію ветерана праці гірничого майстра І. С. Шабатури. Тепле, щире слово про ювіляра сказав голова профкому шахтопрохідницького управління О. П. Канівець, на замовлення ветерана аматори виконали пісні. Також успішно пройшов візит пошани до прохідника А. І. Меркулова... Почин войковців наштовхнув на думку вшанувати в Палаці культури імені Леніна всіх нагороджених медаллю «Ветеран праці». Невдовзі привселюдно урочисто вручили нагороди 282 ветеранам, на їх честь дали святковий концерт. Серед новаторів культосвітньої роботи — і працівники клубу імені Крупської ордена Трудового Червоного Прапора склозаводу «Пролетарій». ї м належить пріоритет в організації виставок самодіяльних митців. Одна з останніх, присвячена Міжнародному року миру, репрезентувала роботи аматорів прикладного мист е ц т в а — художників склозаводу І. Гребенюка, О. Булашева, майстрині-вишивальниці А. Паталахи та інших. Окремий розділ «Ми малюємо мир» представляв дитячу творчість. До речі, у цьому ж закладі культури діє популярна на заводі дитяча агітбригада «Юність». Хлопчики і дівчатка не тільки вшановують передовиків. Особливо дошкульні, а головне, дійові, у їх виконанні виступи під рубрикою «По сатиричних мішенях». З першого ж дня після виходу відомої постанови ЦК КПРС Лисичанський К С К повів цілеспрямовану роботу по пропаганді й утвердженню здорового способу життя. Одразу взяли курс на узгодженість дій закладів культури, спорткомітету, громадських організацій і підприємств міста. Спільно організуємо традиційні кроси, тижні з окремих видів спорту, проведення радянських свят та обрядів. Активісти лекційної пропаганди на антиалкогольну тематику — лікарі, працівники народного суду. Клуби тверезості, тематичний показ стрічок кіноустановками міста, спеціальні програми агітбригад, диспути і книжкові виставки у ЦБС і М Ц Б С — лише частина форм масової пропаганди, які використовуємо в цій роботі. Цікаві, на мій погляд, недільні випуски радіогазети перед початком кіносеансів у Палаці культури імені Сосюри. Широковідомим став у місті урок совісті «Пияцтву — громадський- осуд», проведений на содовому заводі. Все більшою популярністю у батьків і дітей користується спартакіада малюків «Старти рожевощоких». Із створенням комплексу культура і спорт піднялись на якісно вищий щабель. Здавати завойовані позиції — не в наших традиціях. Навпаки, новий потужний імпульс роботі К С К дала постанова ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо дальшого підвищення ролі і посилення відповідальності Рад народних депутатів за прискорення соціально-економічного розвитку у світлі рішень X X V I I з'їзду КПРС», де, зокрема, надається право місцевим органам влади залучати об'єднання, підприємства і організації до подання послуг населенню, організації спортивних, туристичних та інших клубів на кооперативних засадах, обумовлено інші повноваження у розвитку соціально-культурного обслуговування населення. О.

Ворошиловградська

область.

КАЗАНОВА,

завідуюча відділом культури, заступник голови координаційної ради Лисичанського міського культурно-спортивного комплексу.

Ні, не зачинені д в е р і м і с ц е в о г о Б К д л я відвідувачів. Молодий директор Наталія Б і л о ц е р к і в е ц ь — фахівець ініціативний, людина, закохана в с в о ю п р о ф е с і ю , готова заради діла д н ю в а т и і ночувати на роботі. А л е , як в і д о м о , не л и ш е ц и м в и з н а ч а ю т ь с я ї ї якість і рівень. Бігає д и р е к т о р , к р у т и т ь с я , у м о в л я є прийти на репетицію. П е р е й н я л а с я її т у р б о т а м и незначна частина м о л о д і , ї з д я т ь у складі агітбригади з к о н ц е р т а м и . Надійними п о м і ч н и к а м и стали р о б і т н и к А н а т о л і й Р я б о в , д о я р к а Л ю б о в К р а в ц о в а , виноградарі Ганна К у з ь м е н к о , Сергій Ж д а н о в , тракторист С е р г і й К о в а л е н к о . Вони з тих, кого іменують безвідмовними. Завжди готові «виручити» культпрацівника. А л е подібних ентузіастів надто мало. Спасували д р а м г у р т к і в ц і , з в і л ь н и в с я керівник ф о т о г у р т к а , ціла п р о б л е м а з х у д о ж н і м к е р і в н и к о м . . . Усі т у р б о т и звалились на дівочі плечі. Х а р а к т е р н о , що м а л о хто категорично в і д м о в л я є т ь с я о д участі в х у д о ж н і й творчості, однак до Б К не приходить, в и ч і к у є . О т і з б и р а є д и р е к т о р , нанизує, н е м о в б у р ш т и н к и , н о м е р и х у д о ж н ь о ї самодіяльності н а п е р е д о д н і ч е р г о в о г о свята. З а л у ч и т и ж до постійної співпраці обдарованих о д н о с е л ь ц і в не вдається. А як м р і є т ь с я керівникові Б К про т а н ц ю в а л ь н и й гурток! Б а ж а ю ч и х танцювати багато, о с ь тільки к е р у в а т и н і к о м у . Х о ч а твердити так б у д е неправильно. Ж и в е у селі б а д ь о р а , в е с е л о ї вдачі дівчина Галина Галайдіна. Танцює сама, р о з у м і є т ь с я на справі, м о г л а б у с п і ш н о к е р у в а т и г у р т к о м . М о г л а б... Як ч у д о в о г о співака і с а м о д і я л ь н о г о композитора з н а ю т ь з а в і д у ю ч о г о т в а р и н н и ц ь к о ю ф е р м о ю В. Лущика. З а л з а в м и р а є , коли він в и к о н у є власну пісню «Балада про м е д с е с т р у » а б о п о п у л я р н у « Ч е р в о н і м а к и » . На ж а л ь , талановитий а м а т о р ч о м у с ь т р и м а є т ь с я о с т о р о н ь Б К . Фактично розпався вокально-інструментальний анс а м б л ь : покинув його к о л и ш н і й керівник. На громадських засадах В. Л у щ и к міг б и з а м і н и т и його. Д л я цього є всі дані: с і м ' я тваринника ж и в е в селі, о д н о с е л ь ц і шанують, п о в а ж а ю т ь за талант м у з и к а н т а . І не тільки д и р е к т о р Б у д и н к у к у л ь т у р и м р і є , щ о б о ч о л и в він В І А . . . В е л и ч е з н і потенційні м о ж л и в о с т і у селі С к в о р ц о в о м у д л я п і д в и щ е н н я р і в н я к у л ь т о с в і т н ь о ї р о б о т и . А л е як одній Н. Б і л о ц е р к і в е ц ь , навіть при ї ї в е л и ч е з н о м у бажанні, згуртувати, о б ' є д н а т и в Б К оті сили? Ц і к а в л ю с ь , яку д о п о м о г у о д е р ж у є вона з районного Б у д и н к у к у л ь т у р и . Твердить, щ о е ф е к т и в н у . Тоді перех о д ж у до к о н к р е т н о с т е й : коли, хто п р и ї з д и в звідти, яка м е т о д и ч н а л і т е р а т у р а надходить і т. д. З ' я с у в а л о с я , е п і з о д и ч н а , загального характеру ц я д о п о м о г а . С п р и я т и орієнтації, підтримати у починаннях, спланувати, с п р я м у в а т и , організувати р о б о т у — о с ь щ о як п о в і т р я необхідно м о л о д о м у спеціалістові. А без належної п і д т р и м к и д о в о д и т ь с я т о р у в а т и с т е ж к у навіть там, д е колеги давно м а ю т ь ч у д о в и й досвід.

одного м о г о п р и я т е л я п о р у ч з т е л е ф о н о м у р а м ц і на стіні висить карикатура. З о б р а ж е н и й на ній с а м о в д о в о л е ний чиновник, готовий б у к в а л ь н о влізти в т е л е ф о н н у трубку. П е в н е , с в о є м у начальнику він говорить: « Є с т ь виявити ініціативу! А яку?..» Ц ю ситуацію т о в а р и ш пояснив просто: « Б о ю с ь «дорости» до подібного ф л ю г е р а . . . » Так, п е р е м і н и , які н а м і т и л и с я в нашому житті, з м у ш у ю т ь к о ж н о г о пильніше глянути на з в и ч н е , навіть на те, що донедавна здавалось а к с і о м о ю . На ж а л ь , у культосвітній с ф е р і щ е не в с ю д и і не всі п р о й н я л и с я п о ч у т т я м відповідальності, р о з у м і н н я м величі п е р е м і н , пересидіти які в тихому к у т о ч к у н і к о м у не вдасться. «Усі повинні прибавити в р о б о т і . П і д к р е с л ю ю , товариші, всі...»,— сказав на нараді активу Х а б а р о в с ь к о ї к р а й о в о ї партійної організації Г е н е р а л ь н и й с е к р е т а р Ц К КПРС М . С. Г о р б а ч о в . ...Я підходив до робітників радгоспу з о д н и м і т и м ж е запитанням: — Яка з лекцій, б е с і д у Б у д и н к у к у л ь т у р и вам найбільше сподобалась і ч о м у ? П е р ш и й співбесідник с т е н у в п л е ч и м а . Д р у г и й твердив, що чогось виняткового почути не пощастило. Третій с к а з а в : подібні заходи й о м у нецікаві, а ч е т в е р т и й запитав: « К о л и були ті лекції, бесіди?» Е к с п е р и м е н т з л е к ц і я м и провів не випадково. Річ у тому, що в селі С к в о р ц о в о м у , д е я опитував ж и т е л і в , вони в е л ь м и популярні. Ц е — я к щ о вірити р і ч н о м у плану роботи місцевого Б у д и н к у к у л ь т у р и . Ні, я не проти лекцій, бесід. Я — за ц ю ф о р м у р о б о т и . А л е цікаву, оригінальну, таку, яка о б о в ' я з к о в о п р и н е с е користь. Д л я того, щ о б вона дала віддачу, к л у б н и к а м необхідно з а з д а л е г і д ь вивчати інтереси з е м л я к і в , і не о б о в ' я з к о в о з а п р о ш у в а т и звідкись лектора з « о б к а т а н о ю » л е к ц і є ю , а, з о р і є н т у в а в ш и с ь на місцевий матеріал, попросити, с к а ж і м о , вчителів ш к о л и прийти щиро поговорити з з е м л я к а м и про в а ж л и в е . Педагог, який читає центральну пресу, д и в и т ь с я телепрограми, швидко з м о ж е збагатити т е м у к о н к р е т н и м фактажем. — Д е зараз аматори, які б р а л и у ч а с т ь у відкритті в селі другого В с е с о ю з н о г о ф е с т и в а л ю н а р о д н о ї творчості? — цікавлюсь у д и р е к т о р а Б К Наталії Б і л о ц е р к і в е ц ь . — Хто де. М а л о , з о в с і м м а л о з а л и ш и л о с ь активістів х у д о ж н ь о ї самодіяльності. П р о в е л и свято — і р о з б і г л и с я . Д о с я г н у т и й у перші тижні ф е с т и в а л ю непоганий р і в е н ь к у л ь т м а с о в о ї роботи нині підупав. У с е п о в е р н у л о с ь , як м о в и т ь с я , на круги своя. З а к о н о м і р н и й наслідок, я к щ о у л ю д е й не вихована потреба в необхідності с п і л к у в а н н я з прекрасним. К у р с на «звітні» виступи, підготовку о д н о р а з о в и х концертів не м о ж е стабілізувати к у л ь т м а с о в у р о б о т у . А як бути тим, у кого є ж а г у ч е б а ж а н н я творчості?

З а к і н ч е н н я на с т о р . 21

Збагачувати людей мистецькими набутками — таке покликання учасників самодіяльного народного хору колгоспу «Перше травня» Березнівського району Ровенщини. Вони дарують трудівникам мелодії — різні і гарні. В репертуарі колективу — твори про партію Леніна, пісні народів СРСР.

Фото В. БОНДАРЕНКА.

оли у 1968 році на екрани вийшов фільм «Мертвий сезон» і Донатас Баніоніс після прем'єри «вранці прокинувся знаменитим», до цього солодкого успіху додалася краплина гіркоти. Актор не був новачком і наївною людиною. Він знав, що вміє і чого прагне. А д ж е за чверть століття роботи в театрі було зіграно сімдесят п'ять ролей. Погоджуючись на пропозицію кінорежисера Сави Куліша, Баніоніс не чекав, що визнання прийде за роль розвідника Ладейникова. Просто хотілось, як і кожному театральному акторові, зніматися, тим паче кінематограф тоді не балував його своєю увагою... Понад тридцять років тому режисер Вітаутас Жалакявічус запросив Баніоніса у фільм «Адам хоче стати людиною». Як розповідає сам актор, на тих досі незнаних кінозйомках розгубився перед камерою. Грав погано, примітивно, багато позував Не відчував специфіки кадру, монтажу Після завершення роботи вирішив, що кіно не для нього. Але Жалакявічус розумів причину невдачі — шкодила театральна практика, де все по-іншому, послідовно: сцена дає змогу вільніше користуватися простором. І вірив: актор оволодіє тонкощами кіномистецтва. Тому знову запропонував знятися — спочатку в «Хроніці одного дня», потім у стрічці «Ніхто не хотів умирати». Остання і стала справжнім кінематографічним дебютом Баніоніса. Велика роль Вайткуса — образ складний, повний протиріч, драматизму. Але між «Ніхто не хотів умирати» і «Мертвим сезоном» значна відстань у часі, й актор майже не знімався в кіно, хоч роль Вайткуса, за свідченням преси і глядачів, була зіграна прекрасно. Д. Баніоніс працював на театральній сцені, працював тяжко, як актор нестоличного театру, на якому тримається репертуар. Йому вже виповнилося сорок, він був майстром своєї справи. Якщо перелічити ролі: Бабич в «Украденому щасті» Франка, Бєлугін в «Одруженні Бєлугіна» Островського, Октавій у «Брехуні» Гольдоні, Давидов у «Піднятій цілині» Шолохова, Микола — «В день весілля» Розова, Мебіус у «Фізиках» Дюрренматта,— зіграні в Паневежисі, стане зрозумілим, що м і ж цими образами немає і не м о ж е бути нічого спільного, їх не можна грати однаково, за одним взірцем, використовуючи одні й ті самі прийоми. Театр виховав у Баніонісі характерного актора високого класу. Кіно і театр. Багато спільного між цими двома видами мистецтва. Проте ще більшою є різниця. Об'єднує мудра режисура Актор завжди мріє знайти свого режисера, однодумця, коли збігалися б і світосприйняття, й естетичні погляди, і принципи ро-

боти. Донатасу Баніонісу, прямо скажемо, поталанило: в його театральній діяльності був Юозас Мільтініс, засновник Паневежського театру, головний режисер і постановник, педагог, наставник, друг. І тому в усіх інтерв'ю, з яких стало відомо, що народився Д. Баніоніс в Каунасі 1924 року, в 1941-му вступив у театральну трупу цього драматичного театру актором, а нині очолює її як головний режисер, має дружину і двох синів,— він говорить про відданість Ю . Мільтінісу, про те, що ніколи не зрадить «його театр», не піде звідси в пошуках слави... Пощастило Донатасу Баніонісу і на кінорежисерів: як у ж е згадувалося,— В. Жалакявічус і С. Куліш; М. Швейцер («Утеча містера Мак-Кінлі»), К. Вольф («Гойя»), X. Земан («Бетховен»), Г. Козинцев («Король Лір») та інші. Кіноперсонажі актора нікого не лишають байдужими. Кожна нова роль переконує: дослідження ним людської особистості щоразу поглиблюється, особливо якщо він звертається до класики. — Коли працював над ролями Гойї і Бетховена, багато читав про них, вивчав життя, листування... Щ о мене вразило? Те, що ці великі творці Прекрасного не раз переробляли, а то й знищували, створене. Ось у кого нам треба вчитися критичного осмислення своєї творчості,— підкреслив Д. Баніоніс в одному з виступів перед глядачами. Кожну роль актор проживає так (на екрані і в театрі), що завжди добре прочитуються соціальні мотиви поведінки, громадянська позиція, ідеали, за які бореться його герой. Часто народного артиста Радянського Союзу лауреата Державної премії СРСР Донатаса Баніоніса запитують, що відчуває актор, коли одержує роль, про яку мріяв. Він відповідає: — Скажу «щастя» — не буде вся правда. Скажу «захоплення й острах» — напівправда вийде. Відповідальність — ось, мабуть, найточніше визначення, яке, звичайно, не перекреслює попередні. Відповідальність перед людьми, котрі мені вірять, перед мистецтвом, перед собою. М о я професія і моє життя — єдине, нероздільне ціле. В. М А Р И Н Е Н К О .

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ЗМІСТОВНІСТЬ Мабуть, лише глянувши на фасад приміщення культурно-спортивного комплексу Солотвинського лісокомбінату, що в селі Дзвинячі на Івано-Франківщині (фото 1), багато хто захоче підійти ближче й помилуватися неповторною спорудою. А якщо завітаєте сюди, змістовно проведете вільний час. У великому світлому спортивному залі можна пограти у волейбол, баскетбол, гандбол. Працівники лісокомбінату подбали про чудову акустику в кіноконцертному залі, де часто виступають професіональні та самодіяльні колективи області й республіки. Серед місцевих трударів — багато хороших спортсменів, учасниці самодіяльного жіночого ансамблю «Бистрянка» (фото 2). У хвилини відпочинку цей колектив — бажаний гість трудівників Прикарпаття. Ф о т о В. К Р И М Ч А К А .

м і с ц е в и м ж и т е л я м в і д т о г о к о р и с т і н і я к о ї . Н у д ь г а не перевелась. К у л ь т у р н о - с п о р т и в н и й к о м п л е к с . . . В л а д н о входить ця ефективна ф о р м а роботи в життя. Організуючи дозвілля людей, клубні заклади і спортивні організації сприяють підвищенню їх т р у д о в о ї і громадської активності в розв'язанні завдань соціально-економічного розвитку. Ч и м а л и й д о с в і д р о б о т и п о - н о в о м у н а г р о м а д ж е н о в респ у б л і ц і . Є в і н і в К р и м с ь к і й о б л а с т і . А л е і с н у в а т и м а є не локалізовано, а п о ш и р ю в а т и с ь , п о в с ю д и давати віддачу. Ч о м у б у ж е з а р а з не створити к о м п л е к с и там, де є м о ж л и в і с т ь ? А д ж е К С К — не тільки матеріальна база, н а с а м п е р е д це в з а є м о р о з у м і н н я , співпраця партнерів, зацікавленість у піднесенні культосвітнього рівня трудящих.

К а ж у т ь , н а в ч и в ш и с ь падати, с и н ц і в не н а б ' є ш . А л е д л я чого п а д а т и т а м , д е м о ж н а м і ц н о с т о я т и на ногах? Н а т а л і я Білоцерківець давно м о г л а б п о ч у в а т и с ь у с в о ї й р о б о т і як риба у в о д і . З а г а л ь н і й с п р а в і на д о б р о . В и х і д із с и т у а ц і ї бачиться у давно випробуваній ф о р м і — К С К . Справді, ч о м у й д о н и н і не п р и ж и в с я він у С к в о р ц о в о м у ? — В селі д л я цього слабенька матеріальна б а з а , — пояснили мені в С і м ф е р о п о л ь с ь к о м у р а й о н н о м у відділі культури. Що таке незадовільна матеріальна база закладів к у л ь т у р и і с п о р т у , які в х о д я т ь д о к о м п л е к с у , д о в о д и л о с ь бачити у різних регіонах республіки. І т о м у , п о ч у в ш и таке пояснення, відверто здивувався. Було ч о м у . Б К у Скворцов о м у н е п о г а н и й . Є і п о д р о м , д е п р о в о д и т ь з а н я т т я кінноспортивний клуб. Гостинно р о з ч и н я є двері народний художньо-прикладний музей, у залах якого зібрано б л и з ь к о 700 е к с п о н а т і в , п о в ' я з а н и х з ж и т т я м о д н о с е л ь ц і в ; працює образотворча студія; постійно тренуються мотоциклісти в с в о є м у спортивно-технічному клубі, потяг д о к у л ь т у р и і с п о р т у в и я в л я ю т ь у ч н і с е р е д н ь о ї ш к о л и . Тут п р а ц ю ю т ь ч у д о в і с п о р т с м е н и . Є с е р е д них і м а й с т р и спорту СРСР...

М. Кримська

Не б у д у д а л і п е р е л і ч у в а т и в с е н е о б х і д н е д л я д і я л ь н о с т і КСК, щоб не п с у в а т и настрій культпрацівникам, які т р у д я т ь с я в у м о в а х к о м п л е к с і в , а про і п о д р о м чи спортивно-технічний клуб і мріяти не наважуються. Чому ж п е р с п е к т и в н а с п р а в а так д о в г о т о р у є с т е ж к у до Скворцового? У райвідділі культури сказали, що в селі з а п л а н о в а н о с т в о р е н н я К С К . М о в л я в , п а п е р и в ж е є. А л е к о л и тут д і й д е с п р а в а д о к о н к р е т н и х д і й , н е в і д о м о . Д о них щ е й не г о т у ю т ь с я . В и х о д и т ь , не у н и к н у т и г о р е з в і с н о ї р о з к а ч к и , т р а д и ц і й них п о я с н е н ь : м о в л я в , т і л ь к и о р г а н і з у в а л и с ь , с т а б і л і з у є м о ся. Нелегкі часи настають і д л я Наталії Б і л о ц е р к і в е ц ь . О д н а с п р а в а — к е р у в а т и Б К , інша — к о м п л е к с о м . Коли б у С к в о р ц о в о м у діяв К С К , скільки б відпало другорядних п р о б л е м ! Існувала б громадська координаційна р а д а , д о с к л а д у я к о ї в х о д и л и б к е р і в н и к и с е л а , р а д г о с п у , а к т и в і с т и . В о н и т е ж в і д п о в і д а л и б за с т а н культосвітньої роботи. Сільський к о м п л е к с входив би до р а й о н н о г о , а р а й о н н и й , з г і д н о з д о г о в о р о м із Р А П О , сприяв би в и р і ш е н н ю питань р е м о н т у , п р и д б а н н я інструментів, апаратури, доплати працівникам комплексу... М р і ї , м р і ї . . . Р е а л ь н и м ж е л и ш а є т ь с я те, щ о й д е д р у г и й р і к з часу п р и й н я т т я Ц е н т р а л ь н и м К о м і т е т о м КПРС постанови « П р о заходи щ о д о п о л і п ш е н н я використання к л у б н и х з а к л а д і в і с п о р т и в н и х с п о р у д » , а с п р а в а поліпш у є т ь с я повільно. О б р а з н о к а ж у ч и , у багатьох клубах, Б К р а й о н у і понині б а л о м п р а в и т ь к і н о . Д а л е к о щ е на п і д с т у п а х д о цих к у л ь т о с в і т н і х з а к л а д і в платні п о с л у г и , цікаві ф о р м и р о б о т и . Х т о с ь н а з в а в в і л ь н и й час к р и л ь м и , які підносять л ю д и н у . А л е я к з л е т і т и на них, с к а ж і м о , у с е л и щ і Р и б а ч о м у М а л о р і ч е н с ь к о ї с і л ь с ь к о ї Ради? У м і с ц е в о м у к л у б і процвітає н у д ь г а . О д н о м а н і т н і с т ь його р о б о т и д и в у є . З а в і д у ю ч и й встиг н а п р а ц ю в а т и с ь на інших п о с а д а х , а к о л и н а б л и з и в с я до пенсійного горизонту, м і с ц е в е керівництво в и р і ш и л о : його п о к л и к а н н я — в н о с и т и ж и в и й с т р у м і н ь творчості у роботу вогнища культури. Щ о з цього вийшло, легко побачити, побувавши в клубі. Навіть шахи і ш а ш к и — з а л и ш а ю т ь с я м р і є ю в і д в і д у в а ч і в з а к л а д у . П р о к л у б и за і н т е р е с а м и , г у р т к и х у д о ж н ь о ї с а м о д і я л ь н о с т і г о в о р и т и не д о в о д и т ь с я . Х о ч а і тут м і г б и у с п і ш н о д і я т и К С К . З а л о г і к о ю речей, до нього у в і й ш л и б культосвітні заклади М а л о р і ч е н с ь к о г о , С о н я ч н о г о і Р и б а ч о г о . С а м е на т е р и т о р і ї цих населених пунктів ж и в у т ь робітники м і с ц е в о г о радгоспу. М і г би... В о б к о м і профспілки працівників агропрому і не намагалися пояснити причини занедбаності к у л ь т м а с о в о ї роботи в селі Р и б а ч о м у , ігнорування нової ф о р м и роботи. В с е з в е л о с я д о того, щ о к у л ь т м а с о в и й в і д д і л н е щ о д а в н о п р и й н я в к л у б під с в о є к р и л о ( р е о р г а н і з а ц і я в і д б у л а с я у зв'язку з утворенням агропрому). Справді, прийняв, але

область.

х оч

пист

„ СУ*ськ°г0 „ о м п я с начальник к тури 'цитачів Я к повідом авл,нн" обласного групи л и 0 О.

культури»

„Сои.ал.стич^

дозв.лля

оД1

ро3_

дені У и ь ° ^ піаніно, баяни. лися. „ „и чц аа с V клуб*І 3-0 рГ, к о. . п лП1Д е -цадани струни*» " а Р а г\ара т УР ' дожнього силювальна *^Ьпа«итна гурт*и природи' коСтЮ*и. и в и... читання, любите кол атицн ( дле ° Р Г „ села п о т р е б ^ спу

Заплановано

матер'яно

„ о Н у л о с я до

РУБАН.

Засідає координаційна рада КСК.

Дозвілля у Лісоводах Фоторепортаж Х т о б не п р и ї з д и в у Л і с о в о д и , щ о в Г о р о д о ц ь к о м у районі на Х м е л ь н и ч ч и н і , — д р у з і по з м а г а н н ю , сусіди, гості з далеких к р а ї н , щ и р і г о с п о д а р і п е р е д у с і м з а п р о ш у ю т ь їх до м у з е ю і с т о р і ї с е л а і к о л г о с п у «Україна». Д л я першого знайомства, для кращого р о з у м і н н я того, що ч е к а є на них під час ж и в о г о спілкування з місцевими л ю д ь м и . У м у з е ї з р и м о п р е д с т а в л е н а багата на п о д і ї і с т о р і я н а р о д ж е н н я і р о з к в і т у в і д о м о г о нині в у с і й к р а ї н і ордена Леніна колгоспу-мільйонера. Г л и б ш е відчути в е л и ч е з н і п е р е т в о р е н н я , які с т а л и с я тут, д о п о м а гають численні е к с п о н а т и , к о т р і я с к р а в о п е р е д а ю т ь і невеселу минувшину, й сьогоденну розкриленість села. Ф о т о , д о к у м е н т и , з н а р я д д я праці, р е л і к в і ї революційної, бойової і т р у д о в о ї слави місцевих ж и т е л і в , м а к е т и н о в о б у д о в п о к а з у ю т ь ш и р о к у панор а м у натхненного б у т т я л і с о в о д і в ц і в . Є в м у з е ї і куточок, де зібрано друковані видання про с е л о та його л ю д е й , написані п и с ь м е н н и к а м и , ж у р н а л і с т а м и , с а м и м и т р у д і в н и к а м и . В и с т а в л е н а тут і книга « Щ е д р а к о л г о с п н а нива», щ о н а л е ж и т ь п е р у Г р и г о р і я І в а н о в и ч а Ткачука — двічі Г е р о я Соціалістичної Праці, д е п у т а т а В е р х о в н о ї Ради С Р С Р , я к и й у ж е кілька д е с я т и л і т ь о ч о л ю є г о с п о д а р с т в о . У ній, м і ж іншим, і наводиться запозичена з канадських газет р о з п о в і д ь п р о з у с т р і ч з р і д н и м с е л о м його к о л и ш н ь о г о ж и т е л я X . С. М и с ь к і в а , к о т р и й щ е в р о к и п е р ш о ї с в і т о в о ї війни, р я т у ю ч и с ь о д з л и д н і в , виїхав до Канади. Йде репетиція лялькового театру Будинку піонерів.

Культурно - спортивний помилено LaU

До виступу готуються учасники народного хору.

О с ь кілька р я д к і в з н е ї : « З в е л и к и м н е т е р п і н н я м о ч і к у в а в п о ї з д к и до Л і с о в о д і в . . . О б а б і ч ш л я х у — в е л и ч е з н і м а с и в и о з и м и х і ярих к у л ь т у р . З н и к л и в у з е н ь к і с е л я н с ь к і с м у г и , д о яких я звик... З у п и н и в с я у с в о є ї о н у к и Ганни М и с ь к і в . Ж и в у т ь з а м о ж н о . Є хліб і д о хліба. О д н е с л о в о , дай, б о ж е , так ж и т и н а ш и м

ф е р м е р а м , як ж и в у т ь к о л г о с п н и к и в Лісоводах...». Канадського гостя м о ж н а зрозуміти. Колгосп « У к р а ї н а » давно з а в о ю в а в с л а в у о д н о г о з п е р е д о в и х г о с п о д а р с т в к р а ї н и . З р о с т а ю т ь його д о х о д и , збільшується внесок у виконання завдань Продовольчої п р о г р а м и . Щ е д р і а с и г н у в а н н я в и д і л я ю т ь с я на к о м у н а л ь н е б у д і в н и ц т в о , с п о р у д ж е н н я о б ' є к т і в соціально-культурного призначення. У ц ь о м у відношенні Лісоводам можуть позаздрити декотрі районні ц е н т р и , — його ч е п у р н и м к в а р т а л а м , п а л а ц а м спорту, к у л ь т у р и , с т а д і о н у , в о д н і й станції. З а д о в о л е н н я к у л ь т у р н и х запитів т р у д і в н и к і в — у ц е н т р і п о с т і й н о ї уваги с і л ь с ь к о ї Ради, к е р і в н и ц т в а колгоспу, партійної організації. Створений і успішно діє к у л ь т у р н о - с п о р т и в н и й к о м п л е к с , р о б о т о ю якого к е р у є к о о р д и н а ц і й н а рада. К о л г о с п « У к р а ї н а » о б ' є д н у є два с е л а — Л і с о в о д и і Кремінне. І в к о ж н о м у — свій Будинок ^ультури з бібліотекою, кінозалом, кімнатами для гурткової р о б о т и . Р і з н о м а н і т н а й багата х у д о ж н я с а м о д і я л ь ність, у ч а с н и к и я к о ї р е г у л я р н о в и с т у п а ю т ь п е р е д односельчанами. А колективи хору, хореографічного а н с а м б л ю « З о л о т е к о л о с с я » , х у д о ж н я агітбригада з а с л у ж е н о н о с я т ь з в а н н я народних. Часті гості тут і професіональні артисти з Києва, обласного центру. О с о б л и в а увага п р и д і л я є т ь с я ю н і . Д о послуг д і т е й — ч у д о в и й Б у д и н о к п і о н е р і в . Д в а д ц я т ь його г у р т к і в і л ю б и т е л ь с ь к и х о б ' є д н а н ь в і д в і д у ю т ь понад 300 м а л ю к і в . У в е л и к і й п о ш а н і тут і с п о р т . В д а л о в и с т у п а ю т ь на змаганнях колективів ф і з к у л ь т у р и Хмельниччини футболісти, легкоатлети, волейболісти, мотоциклісти, шахісти с е л а . Р о з у м н е , цікаве дозвілля місцевих трудівників. Ф о т о О. Г О Р Д І Є В И Ч А У читальному залі сільської бібліотеки.

(РАТАУ).

Проблема

станнім часом у республіці побільшало клубів за інтересами, що включають збирачів, шанувальників, або, як називають їх у Прибалтиці,— друзів народної творчості. Так, тридцять членів об'єднання «Джерело» Тернопільського О Н М Ц ведуть активний пошук фольклорних перлин, обговорюють здійснені записи і добірки, допомагають у проведенні оглядів, спорядженні експедицій. Завдяки ентузіастам Б. П. Синенькій, М. М. Крищуку, П. К. Медведику та іншим у видавництво «Карпати» здано два збірники — легенд і пісень області. Обласний науково-методичний центр надрукував брошури «Лисичинське весілля», «Тернопільські досвітки». Поповнився репертуар не тільки самодіяльних колективів, а й професіонального — «Медоборів».

Об'єднання Надвірнянського РБК ІваноФранківської області «Шовкова косиця» складається з секцій, котрі спеціалізуються на вивченні місцевих пісень, танців, музики, костюмів, оповідальної творчості. Кращі зразки нагромаджуються в районному фонді й оживають у виконанні молодіжного ансамблю. Таке зрощення організаційних форм, збирацької і творчої роботи є вдалим і заслуговує на поширення. Працівники Одеського, Миколаївського О Н М Ц вважають, що в селах, де побутують особливо багаті й різноманітні традиції, треба брати під охорону пам'ятки у живому комплексі, включаючи ремесла, декоративно-ужиткові речі, споруди. Фольклорно-етнографічний центр (точніше, заказник) може водночас стати філіалом історико-краєзнавчого музею та базою РБК, О Н М Ц , опорною в етнографічній зоні. Серед друзів — охоронців народної творчості особливо важливим є дружній характер стосунків. З досвіду вокальнохорових колективів відомо, що люди, які з різних причин не люблять одне одного, не можуть разом співати. Неприємно і танцювати в парі, оповідати чи музикувати. Ускладнюється будь-яке спілкування. У фольклорі людина не «втрачає себе» в образі, а залишається собою, самовиражається або, як то кажуть, «живе» в пісні, танці. Часто-густо зацікавлює не твір, відомий здавна, а те, як людина імпровізуватиме, як «покаже себе». Не тільки твір, зосереджений у ньому досвід поколінь облагороджують душу, але й душа настільки сповнює твір власними переживаннями, що мимоволі видозмінює його, а подекуди істотно переінакшує. Письмово зафіксований зразок — «вершечок айсберга», «конспект» тієї духовної стихії, яка вирує під час виконання. Тож молодим учасникам колективів доцільно виховувати в собі моральні риси, необхідні для відтворення фольклорного репертуару. Популярні останнім часом в містах молодіжні групи прагнуть вчитися у сільсь-

ких знавців. Так, ансамбль Музичного товариства УРСР під керівництвом Є. В. Єфремова регулярно спілкується з майстрами співу Полісся, Полтавщини — в експедиціях і приймаючи гостей, які виступають у Києві. Другий приклад. Коли в залі Будинку письменників відгриміли оплески на адресу фольклорної групи, що при славнозвісному хорі імені Г. Г. Верьовки, на сцену піднялась Г. Я. Мовчан, котру в селі Жвані на Вінниччині звуть «баба Сіриха». І літератори, і співаки на чолі з подружжям Морікою і Василем Пилипчаками віддали свою шану і вдячність цій бабусі та іншим учителям з народу. Щ е пригадується кульмінація одного з міжнародних фестивалів: посеред стадіону в мікрофон заспівала колискову дев'яносторічна майстриня. Хай би ці приклади стали уроком для тих працівників клубів, які недооцінюють талановитості своїх односельців-старожилів. Чого ж і як вчитися у носіїв фольклору? Насамперед репертуару в єдності зі стилем і методом його відтворення. Нерідко вдаються до фонозапису (зокрема, багатоканального — від кожного співця), фільмування танців, обрядів. Використовують прийоми варіювання, властиві даному знавцеві чи місцевості. За допомогою керівника-фольклориста можна розучити спочатку спрощений «кістяк» твору, потім прийоми варіювання і через «алгебру» дійти «гармонії». Етнографічні ансамблі, зокрема студентські, починають цю роботу «з нуля». А масовим, сільським доцільно орієнтуватися на усне і цілісне наслідування майстрів. Як при вивченні іноземної мови нові слова відразу включають у практичне мовлення, так само при знайомстві з фольклорною лексикою (прийомами танцювання, співу, гри на інструменті тощо) важливо відразу вживати набутий мінімум у спілкуванні. Так, учень майстрів троїстого музикування може спершу акцентувати ритм, далі брати дві-три ноти, згодом вести мелодію, нарешті — варіювати, але на всіх стадіях і з самого початку він — активний і відповідальний учасник колективної дії. Те ж у хоровому співі, якому притаманна так звана «навчальна фактура». Вважається, що практично будь-хто з новачків м о ж е відразу приєднатись до гуртового співу, спершу «басуючи» низ пісні, а згодом поступово переймаючи інші голоси, прийоми, функції. Цьому сприяє простота первинних норм творчості. От хоча б правило кольорового контрасту в декоративному розписі: воно просте, а скільки простору для хисту і варіювання! По-друге, ці прості норми точно відповідають природним задаткам людини, активізують, збуджують їх, перетворюючи на здібності. Фольклорна, як її називають, «академія» втілена, запрограмована в самому процесі й ситуації виконання. Отже, щоб навчитися плавати, треба плавати. Досвід масових гулянь показує, що навіть «замодернізовані» городяни можуть за дві-три години опанувати співочо-танцювальний мінімум і водити хороводи, перейшовши на фольклорну мову спільної радості. Найскладніше при цьому — не запам'ятати твір і не сформувати навики, а позбутися сковуючого страху схибити, «розкомплексуватися», повірити в себе і відкрити душу для беззастережного сприйняття. Головний спосіб навчання — чуйне моральнохудожнє спілкування з сільськими знавцями. Другий — приклад керівника, який мас

бути першим учнем під час експедицій, щоб надалі передавати уміння молоді. Фоно- і відеодокументи, нарешті, збірники, дослідження становлять додаткові джерела інформації. Важливо зрозуміти ставлення до життя народних умільців. Так, запрошені на експедиційний запис старожили попервах почуваються ніяково, сковано перед чужими людьми з їх незвичними проханнями. При ближчому знайомстві «бабусі» призвичаюються, починають згадувати «старосвітське». Разом з творами ї м на пам'ять навертаються молодість, дитинство. В одної майне згадка — інші підхоплять, додадуть. Спонукаючи, заохочуючи одна одну, жінки розспівуються, вже пританцьовують. У них яснішають лиця, рельєфніше проступають характери, вони відчувають себе не відокремлено, а разом — у річищі спільної долі. Уява малює ї м

Люблять на Прикарпатті послухати гарну пісню, помилуватися іскрометними танцями. Та й самі люди прагнуть прилучитися до чарівного мистецтва. Будинок культури Болехівського лісокомбінату Івано-Франківської області об'єднує 12 колективів художньої самодіяльності та понад 350 її учасників. Серед них — члени тріо «Струни серця» Ярослав Кондрат і Любов Процак, танцюристи Ігор Паневник і Світлана Корпан, соліст хору Володимир Процак. Фото П.

ПРИХОДЬКА.

Бесіда друга. Організація і робота фольклорного колективу дорогі до сліз образи минулого, події і постаті. Який то солодкий біль, яка то пекуча втіха — пригадувати найзаповітніше! Вони співають про себе, про всіх і все, що пам'ятають. Дивовижні їхні розмови між піснями: одна заплаче, її розрадять, друга засміється, спалахнуть жарти, мудрослів'я — і вже «дівчата» (так вони себе величають) розуміють одна одну з півслова, з півпогляду. Все спільно перебуте життя, вплетене в історію народу і країни, постає в їхніх душах як єдине переживання, виражається обличчями, жестами, рухами, голосами. «Спочатку не розспіваєш, потім — не зупиниш»,— кажуть збирачі. У носіїв фольклору — особливий дар «відкрити двері та й показати, що на серці». Цього на плівку не запишеш. Цим треба перейнятися. У спілкуванні виявляються спільні цінності, й найвища з них — цінність самої

спільності. Народна мудрість (буквальний переклад з англійської слова «фольклор») дає змогу кожному висловити свої мрії і сподівання, тугу і радість, до останку відкрити душу. Одна з принципово найістотніших рис фольклору — щирість, відвертість, невимушеність, безпосередність. Так, побутовий гуртовий спів — це сповідь про смисл життя, в якій глибоко особисте поєднується з колективним, суспільним, громадським. Звідси випливає методична установка на пристрасну напругу пам'яті і серця, що вимагає від кожного безоглядної самовіддачі, співчуття й тактовності. Щ о б творчо-виховний процес набув органічності, необхідно забезпечити відповідні умови — соціальні, психологічні, моральні, організаційні. Не випадково фольклор побутує серед людей, які зв'язані особистими стосунками,— виробничими (хори-ланки, ансамблі

доярок, буряководів, водіїв, учителів і т. ін.), родинними (сімейні ансамблі), сусідськими, тобто за місцем проживання, тощо. Здебільшого учасники колективів поєднані певною мірою і виробничими, і родинними, і сусідськими відносинами. Чим тісніша морально-практична згуртованість групи, тим більша ймовірність, що спілкування в ній набуде фольклорного характеру. Сучасний фольклор має, на думку багатьох, пряму соціальну орієнтацію — зміцнювати виробничі, сімейні, навчальні та інші колективи, первинні осередки суспільства. Самодіяльним гурткам взагалі, а фольклорним особливо, властивий неформальний тип стосунків. Творчість відбувається на підставі єдності поглядів, інтересів, норм, цінностей, смаків, яку називають «консенсусом». Духовна єдність вироб-

ляється протягом тривалого співжиття, ось чому фольклор стариків такий змістовно багатий. Понад те, свідоме запровадження такого спілкування наводить мости між людьми (і народами), покликане долати відчуження, некомунікабельність, самотність. Однодумність, якщо вона не формальна, чужа одноманітності й стандарту, сполучає різні погляди у річищі одного спрямування. Розбіжність оцінок, критика, палкі суперечки з морально-творчих питань виправдані, якщо вони мотивуються вболіванням за спільну справу. Регулює розбіжності та засуджує хибну поведінку громадська думка колективу. Важлива роль у фольклорному об'єднанні належить неформальному лідерові, який: висуває ідеї, ставить мету та організує роботу; об'єднує волю учасників і надихає, задає емоційний тонус; уособлює норми групи і слугує прикладом, учителем. Якщо ці функції виконує одна людина, котра завжди веде перед і володіє ініціативою, то виникає потреба в ролі «гумориста», «дотепника» (компенсує серйозність «командира»), «критика» (додає проблемності, сумніву в разі вольових рішень), а також «душі колективу» — ролі, що пом'якшує, отеплює і регулює взаємини. Відома хвороба ряду колективів — конфлікт однотипних лідерів, кожен з яких наполягає на своєму, впевнений у своїй правоті. Якщо в колективі понад п'ятнадцять-двадцять чоловік, конфлікт може призвести до розколу і появи двох самостійних ансамблів, що виправдано, коли обидва набувають при цьому свого спрямування, оригінального творчого обличчя. У більшості випадків суперечку лідерів можна подолати шляхом розподілу між ними керівних функцій. Вважаю, найкращим є одночасне керівництво з трьох позицій: лідера-організатора (як правило, культпрацівника), емоційного лідера-натхненника (заводія гурту), лідера-знавця (місцевого майстра або фольклориста) Студенти, котрі очолюватимуть фольклорні колективи, мають, отже, вивчати три фахових предмети—організацію роботи, етику та психологію спілкування, власне фольклор, виховувати в собі риси лідера: цілеспрямованість, упевненість у собі, оптимізм, ініціативність, емоційне горіння, волю, рішучість, самовладання, доброзичливість, відкритість, сердечність тощо. Хороший керівник — той, хто, маючи почуття гумору, не боїться самовпевненість віддзеркалити у самоіронії та самокритиці, постійно вдосконалює себе і шанує самостійність інших, якомога спонукаючи їх до власної ініціативи. Народна творчість не терпить диктату, потребує демократичного стилю, колегіальних рішень. За наукою ще виділяють ролі «трудівника» — він слухняно і сумлінно виконує доручене; «прикрашателя», що додає гурту яскравих барв, та інші. П'ять-сім ролей утворюють ядро ансамблю як малої спілкувальної групи. Ці учасники дуже потрібні одне одному — для цілісності художнього процесу. Кожен знайшов своє місце в колективі — моральне і творче. Довкола ядра гуртуються ті, хто дублює ролі, зокрема молодь, учні. Це, об'єктивно, більш плинна частина складу, а загальна його кількість становить пересічно дванадцять чоловік. Закони спілкування, його вияв у фактурі народного багатоголосся та інструменталістики, складі танцювальних і обрядових дійств зумовлюють нечисленний, ансамблевий тип фольклорної організації.

Знання і творче застосування абетки рольового складу малої групи дає змогу регулювати стосунки, виявляти приховані здібності, зокрема шляхом рольових ігор, якими є народні розваги, обряди, ряження тощо. Щ о б пізнати себе справжнього, треба випробувати себе і в незвичній ролі, поставити на місце товариша. Обмін ролями, наприклад при заміні лідера-заспівувача, сприяє взаєморозумінню. Автентичним ансамблям, де учасники глибоко знають одне одного, властиві естафетне лідерство, досить гнучка взаємозамінність. У щораз неповторному пристосуванні одне до одного виховуються витончене чуття іншої людини (свідоме і підсвідоме), співпереживання, готовність будь-коли підтримати, допомогти — як у співі, танці, так і в житті. Складність морально-психологічної проблеми ілюструє такий приклад. Відомий на Кіровоградщині, знаний у Києві, та й у Москві, фольклорний ансамбль одержав почесне звання народного. Його керівник, лідер і знавець співу, почала отримувати зарплату. Це образило інших учасників («Хіба ми гірші?»), і вони перестали приходити на зустрічі. Ансамбль занепав. Що робити? Працюючи з групою керівників фольклорних колективів Київщини, я вирішив порадитися з ними. Влаштували ділову гру: студенти грали ролі учасників конфлікту, директора Будинку культури, методистів РБК та О Н М Ц , журналіста, а також суддів. Першу версію — замінити керівника випускником культосвітнього училища — було спростовано: нема гарантії, що «чужинець» приживеться, він навряд чи буде «готовим» фахівцем і сам

Радимо

Оскільки фольклорний колектив — значною мірою побутове об'єднання, в ньому постійно виникають міжособистісні проблеми і триває взаємне виховання. Атмосфера довір'я, готовність поступитися особистим заради друзів формують духовність, яка надає видам і формам фольклорного виконавства надзвичайної впливовості — сили невідпорної морально-художньої правди. Правди серця, якій не можна не вірити.

І.

МОЇСЕЄВ,

старший науковий співробітник Р е с п у б л і к а н с ь к о г о науковом е т о д и ч н о г о ц е н т р у народно',' творчості і культосвітньої роботи.

прочитати:

Традиционный фольклор в современной художественной жизни. Л., Музыка, 1984. ГУСЕВ В. Ф о р м ы общения в народном творчестве; Земцовский И. О природе фольклора в свете исполнительского общения.— Искусство и общение. Л., ЛГИТМиК, 1984. Социально-психологические исследования функций художественной самодеятельности. М., НИИ культуры, сб., 1983. М О Л Д А В И И М . Народний тдголосковий с т в . К., Музична УкраТна, 1980.

вчитиметься у знавців («За що ж гроші?»). Пропозицію поставити на чолі ансамблю іншого ветерана судді також відхилили. Проблема лишиться нерозв'язаною і в тому разі, якщо підійти адміністративно: або буде формальний порядок, або позбавимо звання. Нарешті схвальні оцінки дістала пропозиція використовувати зарплату на матеріальну базу ансамблю, костюми тощо — за спільною згодою. Погодилась і «лідер». Здавалося б, «конфлікт розв'язано». Та раптом хтось з «учасників ансамблю» дорікнув: ділити порівну теж несправедливо, адже лідер більше за всіх докладає сил і часу. І тут виявилось, що ці «кляті гроші» можуть стати терезами морального ставлення одне до одного. За одностайним схваленням гравців і суддів було вирішено розподіл зарплати залишити на совісті учасників — це внутрішня справа всього ансамблю («бо зароблені гроші спільно»).

Є Ф Р Е М О В В. Використання місцевих традицій в народно-пісенному колективі; Гусак Р. Про фольклорний репертуар для народноінструментальних ансамблів.— Репертуар колективів художньої самодіяльності. К., Музична Україна, 1985. Ш А М И Н А Л., Б Р А З С., М Е Д В Е Д Е В А М „ К У П Р И Я Н О В А Л. Специфика учебно-воспитательной работы в фольклорных певческих коллективах. М., ВНМЦ, 1984. Використання фольклору в ідейно-естетичному вихованні трудящих. К., РНМЦ, 1984.

ЗАПРОШЕННЯ

НА

РОБОТУ

П е р е щ е п и н с ь к и й с е л и щ н и й б у д и н о к к у л ь т у р и Новомосковського району Дніпропетровської області запрошує на постійну р о б о т у : к е р і в н и к а с а м о д і я л ь н о г о н а р о д н о г о хору, м і с я ч н и й о к л а д — 140 к а р б о в а н ц і в ; к е р і в н и к а д и т я ч о г о к о л е к т и в у з р а з к о в о г о б а л ь н о г о танцю, місячний о к л а д — 1 4 0 карбованців. З в е р т а т и с я за а д р е с о ю : 322040, Дніпропетровська о б л а с т ь , Н о в о м о с к о в с ь к и й р а й о н , с м т П е р е щ е п и н е , вул. Ш е в ч е н к а , 60, Б у д и н о к к у л ь т у р и . Тел. 9-11-33.

Джерела / книжкові

ПРИМНОЖУЮЧИ У кожній бібліотеці є книги, які з тих чи інших причин рідко користуються попитом читачів, хоча не втратили наукової або художньої цінності. їх передають на депозитарне зберігання. В країні створено мережу бібліотек-депозитаріїв у різних системах та відомствах. Продуманий відбір, взаємне інформування про наявність такої літератури дають можливість переправляти її туди, де вона буде використана більш доцільно. До того ж раціональний розподіл книг вивільняє фонди, а відповідно і час бібліотечних працівників. На Україні ще в 1975 році 14 книгозбірень стали депозитаріями республіканського і 7 — міжобласного значення. Державна республіканська бібліотека УРСР імені КПРС, наприклад, комплектує свої фонди маловикористовуваними виданнями з усіх галузей знання вибірково, вичерпно — з питань марксизму-ленінізму, суспільствознавства, економіки та ін. У нас, можна сказати, вже склався центр методичного керівництва системою депозитарного зберігання літератури. Складаємо перспективні плани надсилання інформації про маловикористовувані видання. Кожна обласна бібліотека щороку подає нам від двох до чотирьох тисяч карток-інформацій на таку літературу. Досвід показує: передачі на депозитарне зберігання підлягають шість-вісім процентів книг пасивної частини фондів. Крім того, всі міжобласні бібліотеки-депозитарії щороку здійснюють по чотири-шість виїздів у свої зони для підготовки конкретних пропозицій щодо поліпшення цієї роботи. Для тих, хто очолює відділи зберігання, комплектування, обмінно-резервних фондів, проводимо консультації, адже від правильного створення довідково-пошукового апарату залежать якість комплектування, уникнення дублювання при замовленні книжок. Каталоги і картотеки допомагають чітко простежити шлях кожного видання. Наприклад, за останні вісім років ми одержали понад 400 тисяч карток-інформацій. Тільки з книгозбірень системи Міністерства культури УРСР замовлено понад 20 тисяч одиниць, однак на баланс узято близько 16 тисяч. Це пояснюється тим, що деякі картки не дають достатнього уявлення про видання. Частина літератури, що не взята на баланс, але не втратила наукової і художньої цінності, передається у відділ обмінних фондів бібліотеки. Книги, які неможливо реставрувати, списуємо. Для ліквідації прогалин у фондах створено так звану «кільцеву пошту». Через неї всім галузевим республіканським бібліотекамдепозитаріям передаються «Списки літератури, пропонованої для депозитарного зберігання», що систематично видаються загальносоюзними бібліотеками. Крім того, здійснюється перерозподіл карток-інформацій, одержаних з книгозбірень системи Міністерства культури УРСР, між галузевими бібліотеками-депозитаріями. За вісім років перенаправлено понад 285 тисяч таких карток. Щорічний аналіз діяльності обласних закладів свідчить про активізацію їх зусиль. Для удосконалення всесоюзної системи депозитарного зберігання літератури чимало попрацювали українські бібліотекарі. В кожному випуску «Списків...» 55—65 процентів — видання з бібліотек УРСР. В обласних книгозбірнях краєзнавчого профілю Сумської, Чернігівської, Львівської та ряду інших створено сектори, або групи депозитарного зберігання книг згаданого профілю. Завдяки ї м тут тільки за останні вісім років збагатилися потрібними виданнями більш як на 12 тисяч одиниць. Основні джерела доукомплектування — картки-інформації. Користуючись ними, Чернігівська обласна бібліотека надбала такі рідкісні видання, як збірник документів «Боротьба трудящих Чернігівщини за владу Рад», «Селянський рух на Чернігівщині 1905—1907 pp.», книги з історії древнього Чернігова та ін. їх замовлено й одержано з Ташкента, Душанбе, Мінська, Куйбишева. Донеччани з Карельської АРСР одержали книгу «1905 рік у Донбасі», а з Грузинської PCP — «Господарство Донбасу в 1922 році» і т. ін. Ці літературні надбання використовуються при організації масових заходів. Так, Одеська обласна бібліотека для дорослих

Твори,

передані

на депозитарне

зберігання. Фото В.

КРИМЧАКА.

проводить вечори, присвячені ювілеям знаменних подій в суспільно-політичному та літературному житті міста, Миколаївська імені О. Гмирьова використовує їх у циклі читань «Край мій — гордість моя», Чернівецька обласна організувала передачу про свої книжкові багатства по місцевому телебаченню. Загалом книговидача краєзнавчої літератури депозитарного зберігання за період з 1978 року перевищила 18 тисяч примірників. Однак у ході організації та роботи депозитарної системи трапляються недоліки, виникають питання, що потребують кваліфікованого вирішення. Серед них — розробка уніфікованих регламентуючих матеріалів всесоюзними бібліотеками-депозитаріями, створення системи депозитарного зберігання книг іноземними мовами. Для дальшого вдосконалення депозитарної роботи передбачено упорядкувати мережі бібліотек різкого відомчого підпорядкування, разом з галузевими книгозбірнями створити зведені каталоги, удосконалити роботу обласних бібліотек як депозитаріїв краєзнавчого профілю. Створення і функціонування цієї системи — ще один крок у розвитку бібліотечної справи, завдяки якому з'явилася можливість раціональніше та ефективніше використовувати книжкові скарби в цілому по країні, і зокрема в республіці. В.

ТЕРЕЩЕНКО,

завідуюча відділом депозитарного зберігання літератури Державної республіканської' б і б л і о т е к и УРСР імені КПРС.

44 %

•

1 ЛАДЕЗЬ МУДРОСТІ Й ДОБРА ИР

Будинок бібліотеки, що на розі вулиці Московсько? і проспекту Карла Маркса, добре знайомий багатьом дніпропетровцям. Великі вікна з напівопущеними шторами відділяють од вуличного гамору зосереджену тишу. Тут готуються до виступів лектори і пропагандисти, приходять за знаннями і досвідом робітники і організатори виробництва, опановують різноманітні науки студенти, старшокласники й учні профтехучилищ. Щодня у Центральній міській бібліотеці для дорослих буває в середньому 500 відвідувачів. А біля вхідних дверей увагу привертають афіші з переліком заходів, які проводяться. Це літературні години, присвячені творчості того чи іншого письменника, огляди видань з найрізноманітніших галузей знань, засідання клубів за інтересами, зустрічі з майстрами мистецтв тощо. Об'єднання всіх книгозбірень для дорослих навколо Центральної міської дало змогу перетворити її на методичний, координаційний і адміністративний центр, удосконалити форми і методи пропаганди літератури, взаємодію з іншими закладами культури; не тільки безперервно поповнювати постійний фонд найпопулярнішими серед читачів книгами в кожному з філіалів, а й створити обмінний фонд усієї системи. Нині в ньому майже десять тисяч томів. Завдяки цьому кожен має змогу замовити потрібне йому видання. Щ е одну проблему допомогло вирішити об'єднання — поліпшити книгообіг технічної літератури. Раніше багато її не доходило до читача, бо комплектувалась для філіалів без належного урахування профілів підприємств, організацій, закладів, у тому числі й наукових. Вести мову про результативність бібліотечної роботи, її віддачу непросто. Ні цифри, ні звіти, зрозуміло, не скажуть напевне, як проросли в читацьких душах зернятка «розумного, доброго, вічного». Нині у книги досить конкурентів, але ніколи телевізор, дискотека, кінотеатр, естрада не замінять цього кладезя знань.

— Насамперед,— каже директор ЦБС Е. А. Шамичкова,— зміцніли зв'язки з трудовими колективами міста. Підписали договірні зобов'язання з 29 підприємствами. На двадцяти з них книгозбірень нема, і ми організували там бібліотечні пункти, на шести є зупинки бібліобуса. Працюють вони і на будівництві Дніпропетровського метрополітену.

— Спочатку все було не так, як хотілося б , — розповідає ланковий прохідників тунельного загону N9 38 Сергій Оліфер. — П р С д е , бувало, до нас бібліобус, а ми — у вибої. Нарікати почали хлопці й дівчата, що книг не взяли. Спільно вирішили завести читацькі формуляри не тільки на кожного будівельника окремо, а й на бригаду в цілому. Минуло не так багато часу, але більшість із нас встигли прочитати по 20—25 книг. Це бетонярі Олександр Приходько і Володимир Яськов, прохідники Олександр Конченко і Сергій Слюнченко, машиніст підйомника Інна Гриценко та інші Бібліотека на колесах стала, по суті, своєрідним філіалом ЦБС Доречно згадати і про пункти видачі книжок на агітмайданчиках, у парках культури і відпочинку. Особлива увага — до інвалідів війни і праці, самотніх громадян. Багатьох із них бібліотекарі обслуговують вдома.

Одним з головних напрямів ідейно-виховної роботи книгозбірень системи стали серйозні й відверті розмови з молодими читачами. Провідну роль тут відіграють клуби за інтересами. Нині їх у ЦБС дванадцять.

— Важко сказати, якому з них віддають перевагу наші відвідувачі,— говорить головний бібліотекар з організації масової роботи І. В. Д р е м к о , — та кожен присутній — активний учасник відвертої, щирої розмови. Близько ста чоловік заповнюють, наприклад, читальний зал книгозбірні, коли проходить засідання міського дискусійного клубу «Сучасник», котрим керує викладач держуніверситету С. Й. Василенко. Варто лише ознайомитися з темами розмов, щоб збагнути причину його популярності:

«Орієнтир», з якою радістю ідуть читачі на театральні дійства, у клуб любителів поезії! Щороку поліпшується матеріальна база ЦБС. Радісним святом книги стало відкриття на житловому масиві Червоний Камінь бібліотеки № 4. Заснована в повоєнну пору для обслуговування населення селища Дійовки, книгозбірня знаходилась у старому приміщенні. Нині це палац з чудовим читально-лекційним залом, абонементом і відділом для юнацтва. За рік роботи бібліотеки до неї записалося понад шість тисяч читачів. Коли кажуть: колектив сильний своїм керівником, мають на увазі, що успіх залежить від його далекоглядності, вміння сконцентрувати зусилля однодумців, запалити людей цікавою справою. Вся діяльність Ерни Андріївни Шамичкової пройнята турботою не лише про сьогодення, а й про перспективу. Ніде й ніколи за третину віку праці не зраджувало їй уміння спілкуватися з людьми. Не забуде похвалити за старанність, сумлінність, а коли хто-небудь у чомусь схибить, зауваження зробить тактовно, не зачепивши самолюбства. — Як ви вважаєте,— запитала вона мене,— скільки книг може прочитати за своє життя людина? Дві-три тисячі. А тільки за рік фонд бібліотек міста поповнюється близько 120 тисячами одиниць. Наскільки важливо вміти вибрати з цього числа «свої» видання, тобто ті, що допоможуть і підкажуть, збагатять духовно... Отут у пригоді відвідувачам і стають бібліотечні працівники. їх справедливо називають лоцманами книжкових морів. Адже читачеві було б неймовірно важко орієнтуватись у цьому безмежжі мудрості. Урізноманітнюються форми роботи, і це ставить

У новому відділі для юнацтва Центральної міської бібліотеки Дніпропетровська.

Бібліобус приїхав до метробудівців. Робітників знайомлять з книгами працівниці книгозбірні Маргарита Тромкіна і Тетяна Лушпенко.

Фото А.

КРАСНОЖОНА.

«Сімейне щастя. В чому його суть?», «Яким повинен бути справжній друг?», «Чи можна навчитися мистецтва спілкування?», «Молода сім'я, рідні й близькі», « Щ о значить уміти жити?» і т. ін Шостий рік функціонує клуб правових знань. Створено його за ініціативою працівників Центральної міської бібліотеки разом з міськкомом комсомолу, обласним управлінням профтехосвіти і кінотеатром «Україна». Мета — роз'яснення учням ПТУ основних положень нашого законодавства. У планах клубу — щомісячні зустрічі з передовиками промислового виробництва, виступи представників суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, військкоматів. Значне місце відведено лекціям та бесідам про книжкові новинки, проведенню конкурсів і вікторин, показу відповідних кінофільмів. Засідання відвідують учні десяти профтехучилищ обласного центру. Для допризовної молоді бібліотека у співдружності з міськкомом комсомолу, правлінням Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури і Бабушкінським райвійськкоматом організувала суспільно-політичний клуб «Подвиг». Як правило, на його засіданнях відбуваються зустрічі молоді з ветеранами війни, бесіди про мужність, доблесть, почуття радянського патріотизму. А скільки цікавого й корисного черпають для себе члени клубу

особливі вимоги до бібліотекарів. Вони мають бути пропагандистами і лекторами, організаторами і вихователями. Н. К. Крупська свого часу говорила: «Якщо бібліотекар хоче допомогти читачеві, він повинен знати й індивідуальність кожної рекомендованої ним книги, й індивідуальність читача, котрий бере цю книгу». Кваліфікованими знавцями своєї справи з повним правом можна назвати Г. М. Сохацьку, О. М. Несен, Т. Ю . Рибалко, К. М. Литвиненко, Л. В. Савран, Т. Ю . Рудакову та інших. Приємно, що чотирнадцять закладів ЦБС удостоєні звання «Бібліотека відмінної роботи», а Центральна книгозбірня та її філіали — № 17 в Індустріальному, № 24 в Жовтневому і № 7 у Ленінському районах міста — стали зразковими. Робиться багато. Але існують і проблеми, які треба вирішувати невідкладно. Поки що немає приміщень для книгозбірень на масивах Сонячний, Лівобережний, Мирний, в інших мікрорайонах міста. На деяких з них ЦБС організувала зупинки бібліобуса, який приїздить двічі на місяць. Але хіба то вирішення питання? Створити нормальні умови для роботи з книгою кожному дніпропетровцю, підвищувати трудову і суспільну активність читачів — першочергове завдання кожного працівника ЦБС міста. О.

КОСЕНКО.

К е р і в н и к — с т а р ш и й м а й с т е р інженер Н. Л . С е р г е е в а . Р е ж и м роботи — другий кожного місяця.

З б о к у це в и г л я д а л о д е щ о д и в н о . Солідний, вкрай зайнятий д и р е к т о р харківського « Е л е к т р о в а ж м а ш у » зак л о п о т а н о в і д м і р ю в а в к р о к а м и відстань од т и л ь н о ї стіни Б у д и н к у культури в глибину подвір'я, зупинявся, щось прикидав про себе... Та п р о т у р б о т у д и р е к т о р а з а в о д у — пізніше. А поки щ о — п р о с а м Б К одного з провідних п і д п р и є м с т в країни, д е в и г о т о в л я ю т ь е л е к т р о о б л а д нання д л я е л е к т р о в о з і в , т е п л о в о з і в , потужних т у р б о г е н е р а т о р і в . У цього вогнища к у л ь т у р и , розташованого на з а в о д с ь к і й с т о р о н і м і с т а , н е м а ні парадних п і д ' ї з д і в , ні врочистих в е с т и б ю л і в . В о н о р о з м і с т и л о с я на п е р ш о м у поверсі звичайного ж и л о г о будинку з довгим к о р и д о р о м , кількома робочими кімнатами, тіснуватою в і т а л ь н е ю і з а л о м д л я глядачів, котрий в и к л и к а є н е м а л о нарікань щ о р а зу, к о л и виникає п о т р е б а п р о в е с т и м а с о в и й захід. І все ж ні о ч е в и д н а обмеженість площі, ні скромність о п о р я д ж е н н я не з а в а ж а ю т ь Б у д и н к у культури «Електроважмашу» бути у л ю б л е н и м м і с ц е м д о з в і л л я , д е так вдало п о є д н у є т ь с я в і д п о ч и н о к трудівників з т у р б о т о ю п р о р о з в и т о к виробництва. Діє тут самодіяльний народний духовий о р к е с т р , щ о в і д з н а ч и в с в о є п ' я т д е с я т и р і ч ч я . П о п у л я р н і агітбригада, а м а т о р с ь к і с т у д і ї , ч и с л е н н і к л у б н і о б ' є д н а н н я , які н а л і ч у ю т ь сотні ентузіастів. У с е це — д і т и щ е з а в о д у , його невід'ємна частина. І якщо на « Е л е к т р о в а ж м а ш і » Б К ш а н о б л и в о називають цехом культури, то — не просто данина м о д і чи к р а с и в е слов о с п о л у ч е н н я . Т а к и м Б у д и н о к культури з н а ч и т ь с я в д о к у м е н т а х підприємства. Його нарівні з і н ш и м и підрозд і л а м и в в а ж а ю т ь в а ж л и в о ю заводськ о ю с л у ж б о ю . Д о неї і с т а в л я т ь с я відповідно. Наприкінці минулої п'ятирічки « Е л е к т р о в а ж м а ш » н е м а л о критикували за відставання, у п о в і л ь н е н е підвищ е н н я п р о д у к т и в н о с т і праці. З а стан справ, щ о с к л а в с я , в и н н и м и в і д ч у в а л и себе і члени правління БК. Питання про незадовільну роботу підпри-

є м с т в а р о з г л я д а л о с я на р а й о н н о м у п а р т і й н о - г о с п о д а р с ь к о м у активі. На ньому виступила й д и р е к т о р Будинку культури Л. М . Троценко. Л ю д м и л а Миколаївна відверто визнала: якщо переживає труднощі виробництво, значить, недопрацювали й культармійці. П е в н о , ї х н я у ч а с т ь у в и р о б н и ч о м у ж и т т і щ е не м а є ц і л е с п р я м о в а н о г о х а р а к т е р у , не дає н а л е ж н о ї в і д д а ч і . В о ч е в и д ь , не на рівні п р а ц ю ю т ь ті ж л е к т о р і ї , у н і в е р с и т е т науково-технічних знань, не відзначаються к о н к р е т н і с т ю т е м а т и ч н і в е ч о р и й усні ж у р н а л и , н е д о с т а т н ь о активні г у р т к и художньої і технічної творчості. Особл и в о останні. С а м е н е в д о в з і після партійного а к т и в у і в и с т у п у д и р е к т о р а Б К його т в о р ч і п р а ц і в н и к и о д р а з у в п о в н о м у с к л а д і с т а л и ч л е н а м и нау к о в о - т е х н і ч н о г о т о в а р и с т в а . Так вим а г а л а справа. В о н и й д о того н е с т о р о н и л и с я з а в о д с ь к о г о ж и т т я , знали, які п р о б л е ми вирішують партком, профком, дирекція, підставляли й свої плечі. А в с т у п о м у ч л е н и НТТ ніби д о д а т к о в о зобов'язувалися брати особисту участь у його р о б о т і , б у в а т и на з а с і д а н н я х ради, і н ж е н е р н о - т е х н і ч н и х нарадах з м е т о ю р о з ш и р е н н я с в о г о кругозору, більшої обізнаності на в и р о б н и ч о - т е х н і ч н и х п р о б л е м а х і пос и л е н н я д о п о м о г и в їх вирішенні клубними засобами. Час п і д т в е р д и в в и п р а в д а н і с т ь такого к р о к у . Ґ р у н т о в н е в и в ч е н н я проб л е м виробництва д о б р е позначилось на д і я л ь н о с т і Б К . К о л е к т и в прагне кожен клубний день максимально використовувати д л я сприяння виробництву. Такий п р и к л а д . Є в о б м о т у в а л ь н о з а г о т і в е л ь н о м у цеху — п е р ш о м у на підприємстві колективі комуністичної праці — ц і к а в е л ю б и т е л ь с ь к е о б ' є д нання — к л у б д і л о в и х з у с т р і ч е й « К о н такт», с т в о р е н и й з у с и л л я м и о б м о т у в а л ь н и к і в і к у л ь т п р а ц і в н и к і в . О т дані з його паспорта, які з в и ч а й н о с к л а д а є з а к л а д к у л ь т у р и на а м а т о р с ь к і г у р т к и : « Р і к н а р о д ж е н н я к л у б у — 1983-й. Кількість ч л е н і в — 105 чоловік. ( М а й ж е половина чисельного складу р о б і т н и к і в цеху. — С . Б.).

зо

тиждень

Ч а с з а н я т ь — з 14.45 д о 16.30». Я к п р о г о л о ш е н о в статуті к л у б у , його м е т о ю є п о д а н н я допомоги виробничникам у вивченні передових методів праці, с п р и я н н я розвитку технічної творчості. Члени об'єднання с т а р а н н о д о д е р ж у ю т ь с я цього визнач е н н я . Так, н и н і ш н ь о г о р о к у п р о в е д е но: р е п о р т а ж з т р у д о в о ї вахти, присвяченої X X V I I з'їзду К П Р С ; зустріч з і н і ц і а т о р а м и п о ч и н у « З н а н н я , ініціативу, п о ш у к — д в а н а д ц я т і й п'ятир і ч ц і » ; о б г о в о р е н н я ходу атестації роб о ч и х м і с ц ь ; б е с і д у п р о т е х н і ч н е пер е о з б р о є н н я цеху « Щ о м о ж е бригада?»; трибуну громадської думки «За честь харківської марки»; збори « Р о з п о в і д а ю т ь р а ц і о н а л і з а т о р и і винахідники»; у с н и й ж у р н а л « З Дошки п о ш а н и — на сторінку журналу»; зустріч з провідними спеціалістами заводу « Н а у к а — техніці, техніка — виробництву»; випущено світлозвукову г а з е т у п р о т р у д о в у дисципліну і б о р о т ь б у з її порушниками. Х о ч об'єднання — своєрідний клуб ділових з у с т р і ч е й , його о р г а н і з а т о р и дбають, аби к о ж н е заняття містило й елементи розважальності. А для того п о п о в н ю ю т ь їх з у с т р і ч а м и з арт и с т а м и , м у з и к а н т а м и , п о е т а м и , концертами самодіяльних виконавців. Щ о б с к и н у т и ф і з и ч н у в т о м у , відпочити д у ш е ю . О п і к у ю ч и «Контакт», працівники БК п и л ь н у ю т ь за е ф е к т и в н і с т ю його роботи, п о с и л е н н я м в п л и в у на л ю д е й . І, як п о к а з у є час, вплив ц е й стає д е д а л і помітнішим. От думка начальника цеху О . Г. К р а с н е н к а : — К л у б д о п о м а г а є в и х о в у в а т и одн о д у м ц і в . Він к о н ч е п о т р і б н и й і о б м о т у в а л ь н и к у , й і н ж е н е р у , щ о б вони м о г л и м а с ш т а б н і ш е д и в и т и с я на с в о ю р о б о т у , п о р і в н ю в а т и з п р а ц е ю інших, п р и м н о ж у в а т и в л а с н и й в н е с о к у здобутки колективу. Висловлювання начальника цеху першим наведене не випадково. О л е к с а н д р Г р и г о р о в и ч — о д и н із зачинателів любительського об'єднання, як і ч е р в о н о г о к у т к а , д е п р о х о д я т ь з а н я т т я « К о н т а к т у » . Р о б і т н и к и обладнали його на м і с ц і с к л а д у в а н н я непот р е б у й о п о р я д и л и за с в о ї к о ш т и — л ю б о в н о , зі с м а к о м , а б и з п р и є м ністю проводити тут перерви та п е р е з м і н к и . Щ о ж д о к л у б у ділових з у с т р і ч е й , с т в о р е н о г о п о т о м у в червон о м у к у т к у , то він п р и в е р н у в увагу навіть тих, хто р а н і ш е п і с л я з м і н и й хвилини не з а т р и м у в а в с я в цеху. М о ж н а додати: червоний куток обмотувальників визнаний одним з кращих у галузі, був у ч а с н и к о м В Д Н Г С Р С Р . Та п о в е р н і м о с я д о відгуків про р о б о т у к л у б у ділових з у с т р і ч е й . Б р и г а д и р с т е р н я н о к Т. І1. М а с л а к : — У ньому і підкажуть, і допомож у т ь . А п р и нагоді й п о р а д у ю т ь д у ш е в н и м с л о в о м . Я к о с ь б р и г а д і при-

с в я т и л и ціле з а н я т т я , в о н о з а в е р ш и л о с ь к о н ц е р т о м на н а ш у ч е с т ь . М а й с т е р В. Я. С к о б и н : — К л у б з н а й о м и т ь із с т а н о м с п р а в усього заводу, влаштовує зустрічі з директором, головним інженером, працівниками е к о н о м і ч н о ї служби... А порадитися з такими поінформованими фахівцями завжди корисно. З цих та інших відзивів, р о з п о в і д е й стало я с н о : к л у б н і з у с т р і ч і с п р а в д і добре слугують людям, настроюють на в і д в е р т у р о з м о в у , щ о ч а с о м допомагає в и я в л я т и с п р а в ж н ю р о б і т н и ч у кмітливість. З а п р о с и л и я к о с ь о б м о т у вальники заступника г о л о в н о г о технолога з а в о д у , щ о б р о з п о в і в п р о нові ф о р м и е ф е к т и в н о г о в и к о р и с т а н н я обладнання. І в и л и л а с я р о з м о в а в ж в а в у д и с к у с і ю , у ч а с н и к и я к о ї с а м е тоді дійшли д у м к и про доцільність заміни плівки, щ о в и к о р и с т о в у є т ь с я д л я пок р и т т я с т а т о р н о ї о б м о т к и , б і л ь ш економічною і міцною. Як і про заміну більш прогресивними матеріалами с к л о т е к с т о л і т о в и х клинів.

Н е б у д у в д а в а т и с ь д о всіх подроб и ц ь тієї з у с т р і ч і . С к а ж у л и ш е : вис л о в л е н і на ній п р о п о з и ц і ї б у л и в з я т і д о уваги, втілені у п р а к т и к у . В н а с л і д о к з а м і н и п л і в к и цех щ о р о к у з а о щ а д ж у є двадцять п'ять тисяч карбованців. Ц е л и ш е о д и н штрих, який ілюструє корисність занять любительського об'єднання. К л у б ділових з у с т р і ч е й , як і д і ю ч е в Б К о б ' є д н а н н я р а ц і о н а л і з а т о р і в та винахідників, с п о н у к а є к у л ь т а р м і й ц і в до пошуків: вони в и н о ш у ю т ь нові задуми щодо посилення виробничот е х н і ч н о ї пропаганди, м р і ю т ь створити л ю б и т е л ь с ь к и й к л у б м а й с т р і в . Я к не д и в н о , с а м е вони н а й м е н ш е охоплені впливом вогнища культури. А р о л ь м а й с т р а — о р г а н і з а т о р а вир о б н и ч о г о п р о ц е с у на п і д п р и є м с т в і загальновідома. О с о б л и в о в сьогоденних у м о в а х з р о с т а ю ч о ї б о р о т ь б и за зміцнення технологічної дисципліни. От тільки д о в е д е т ь с я д о б р е подумати, д е р о з м і с т и т и к л у б . Н а в р я д чи д о ц і л ь н о п о ч и н а т и с п о р у д ж е н н я но-

І РУШНИК ВИШИВАНИЙ...

Я к и м б у в п е р ш и й Ганнусин о л і в е ц ь ? Х т о з н а д е й з н а й ш л а його, із о б л у щ е н о ю ф а р б о ю , п о г р и з е н и м к і н ц е м , л е д ь заструганий. А т о р к н у л а с ь п а п е р у — і став о л і в е ц ь чарівн о ю п а л и ч к о ю , що д о п о м а г а л а в і д к р и в а т и світ... А скільки радощів було, коли м а м а привезла з міста а л ь б о м ! І т о д і « з а с я я л и » в н і м квіти — р у ж і , ч о р н о б р и в ц і , м а л ь в и й з о в с і м небачені, з д и т я ч о ї у я в и . У порослому споришем дворі гомоніло дівчаткове царство — Г а н н у с я з п о д р у г а м и п о р а л а с я по г о с п о д а р с т в у , м а л ю в а л а , л і п и л а з глини і шила з к л а п т и к і в т к а н и н л я л ь к и . Не б у л о т а м д и т я ч о г о щ е б е т у л и ш е у дні, к о л и ї з д и л а д о н ь к а р а з о м з м а т і р ' ю до Ш у ч і в ц і в , під К а н і в , д е в б р а т с ь к і й м о г и л і похований б а т ь к о . У с і м літ в и ш и л а с в і й п е р ш и й р у ш н и к . П о м і т и л и с у с і д к и , як л е г к о і ч і т к о д і в ч и н к а м а л ю є у з о р и , й п о ч а л и п р о х а т и д о п о м о г т и ї м . Ганна не п р о с т о п е р е м а л ь о в у в а л а , а додавала й свого так, щ о ж і н к а м припадали д о с м а к у ті в і з е р у н к и . Ж а р т о м а ї ї називали г о л о в н и м х у д о ж н и к о м вулиці. Те з а х о п л е н н я і визначило життєвий шлях. Після з а к і н ч е н н я Р е ш е т и л і в с ь к о г о т е х н і ч н о г о у ч и л и щ а прикладного м и с т е ц т в а б у л а н а п р а в л е н а на Ч е р к а с ь к у ф а б р и к у художніх в и р о б і в і м е н і Л е с і У к р а ї н к и , д е н е д а в н о в ж е й відзначила д в а д ц я т и р і ч ч я т р у д о в о г о с т а ж у . — Ц е м і й п е р ш и й р у ш н и ч о к , — Ганна Ф е д о р і в н а показ у є л е д ь п о л и н я л и й в и р і б . — Б е р е ж у на з г а д к у . А о с ь ї ї р о б о т и . На ж і н о ч и х б л у з а х ніби о ж и в а ю т ь

вого Будинку культури, коли по с у с і д с т в у є інші. П р а в д а , м о ж н а коо п е р у в а т и с я , а л е й це н е п р о с т о — т а м с в о ї плани, с в о ї п о т р е б и . О д н е слово, мати власне приміщення в усіх випадках з р у ч н і ш е . Ч и не з цієї п р и ч и н и д и р е к т о р з а в о д у вим і р ю в а в к р о к а м и п о д в і р ' я Б К , прикид а ю ч и м о ж л и в е р о з ш и р е н н я споруди? Адже, зрештою, в інтересах в и р о б н и ц т в а р е к о н с т р у ю ю т ь старі цехи, з б і л ь ш у ю т ь їх к о р и с н і площі. А Б К — т о й с а м и й цех. І за важлив і с т ю , і за з н а ч у щ і с т ю в ж и т т і трудового к о л е к т и в у . То ж хай щастить д и р е к т о р у підприємства у здійсненні д о б р о г о н а м і р у . І й о м у , і партійній, п р о ф с п і л к о в і й о р г а н і з а ц і я м , які справедливо вважають Будинок культури с в о є ю н а д і й н о ю о п о р о ю у згуртуванні, вихованні л ю д е й . С.

БОГДАНОВИЧ,

кореспондент

«Соціалістичної культури».

дрібненькі квіточки льону, в'ється стебельце з листочками й г р о н ц я м и в и н о г р а д у , п а л а х к о т я т ь ч е р в о н і к е т я г и калини. І в о н и с п р и й м а ю т ь с я на п о л о т н і як д о в е р ш е н а р е а л ь н і с т ь . О р н а м е н т и Г. Ф . Г р а б о в с ь к о ї н е п о в т о р н і й в о д н о ч а с с у т о ч е р к а с ь к і . Б і л ь ш е ніде таких н е м а є . — Народний досвід, — розповідає вишивальниця,— з б е р і г найтиповіші, н а й д о ц і л ь н і ш і , п о з н а ч е н і високим м и с т е ц ь к и м с м а к о м з р а з к и о р н а м е н т у , у с т а л е н о ї вишив а л ь н о ї техніки — м е р е ж к и з « л я х і в к а м и » , « г р е ч е ч к о ю » , « з е р н о в и й в и в і д » , « с о л о в ' ї н і вічка»... В и ш и в к а б у л а найпош и р е н і ш и м с п о с о б о м п р и к р а с и т и тканину. Д л я б у д н і в і с в я т , д л я р і з н о г о віку і с н у ю т ь с в о ї у з о р и і к о м п о з и ц і ї . Д л я д і в ч и н и — о д н е , м о л о д и ц і — д р у г е , б а б у с і — т р е т є . Так і д л я ч о л о в і к і в . Н е в и п а д к о в о о с ь така, п р и м і р о м , с о р о ч к а н а з и в а є т ь с я « Ч у м а ч к о ю » . Л и б о н ь , с а м е в подібних ходили чумаки. — М е н і л е г к о п р а ц ю є т ь с я , — з а у в а ж у є Ганна Ф е д о р і в на. — Я к о с ь о д р а з у у я в и т ь с я , в и н и к н е о б р а з , п о б а ч у його, а п о т і м у ж е п е р е н о ш у на папір. Н а й ч а с т і ш е ц е з а л е ж и т ь від н а с т р о ю , е м о ц і й . У с е п о ч и н а є т ь с я з них, а щ е — з пісні. Коли працюю, завжди щось наспівую. Все, вважаю, у м е н е в и х о д и т ь на п о ч у т т і . Р о б о т и в и ш и в а л ь н и ц і не р а з е к с п о н у в а л и с я на всес о ю з н и х та р е с п у б л і к а н с ь к и х виставках т в о р і в народних м а й с т р і в , з о к р е м а на Р е с п у б л і к а н с ь к і й виставці, п р и с в я ч е н і X X V I І з ' ї з д у К П Р С . Ї ї в и р о б и привертали увагу відвідувачів на виставках у Н Д Р , М о н г о л і ї , П о л ь ш і , Ю г о с л а в і ї , А л ж і р і , С Ш А , Канаді, Я п о н і ї . Багато з них п р и д б а н о М і н і с т е р с т в о м культури С Р С Р для м у з е ї в країни. Ф о т о з н і м к и вишивок м о ж н а п о б а ч и т и у с п е ц і а л ь н и х виданнях. З а у ч а с т ь у м і ж н а р о д н и х виставках м а й с т р и н я відзначена д и п л о м а м и і п р е м і я м и М і н і с т е р с т в а к у л ь т у р и , А к а д е м і ї мистецтв, Спілки художників С Р С Р , ВДНГ Української PCP. Н а г о р о д ж е н а вона т а к о ж д и п л о м о м і з н а ч к о м л а у р е а т а В с е с о ю з н о г о к о н к у р с у на к р а щ і т о в а р и д л я н а р о д у , організованого р е д а к ц і є ю газети «Известия». За заслуги в розвитку декоративно-прикладного мистецтва Ганні Ф е д о р і в н і Грабовській присвоєні почесні звання члена С п і л к и х у д о ж н и к і в С Р С Р та з а с л у ж е н о г о м а й с т р а н а р о д н о ї творчості УРСР.

м.

Черкаси.

В.

ТРОХИМЕНКО.

Володимир

МАР'ЯНИН

Кар'єра

Спасибі Саливону Архиповичу. Хороша він людина: питання моє вирішив кардинально. « І д и , — каже,— Іване, доглядай сад. Там очуняєш. Сподіваюсь, зможеш відрізнити кісточкові од зерняткових...» І ось у мене нова посада — садівник! Якраз поспіли яблука, так я потурбувався, аби не погнили, своєчасно заготовив тару. Я товариш принциповий. Про колгоспне добро дбаю. Гляньте... Відкривається завіса. Яблуневий сад. У глибині сцени бачимо десяток акуратно складених ящиків з фруктами. Іван Круть робить записи в блокноті. КРУТЬ (про себе). Головне — облік. Не дозволю нікому розбазарювати народне добро. На те я тут і за старшого. З'являється ІРА. І Р А (подає Крутю записку). Від бригадира... К Р У Т Ь (невдоволено). Чого йому? Хіба не знає, що мені ніколи вгору глянути! (Читає). «Прошу відпустити д л я товариша...» (Покрутив записку перед носом дівчини). А дідька лисого! Так і передай! Я принциповий! І Р А (байдуже). І передам. А мені що? Я розсильна. (Віддаляється). К Р У Т Ь (знову пробігає очима записку). Стоп! Гей, дівчино! І Р А . Чого ви, дядьку, як з переляку? К Р У Т Ь (кивнувши на ящик, лагідно). Підсоби Ірочко. Будь другом... Удвох виносять ящик. Повертається Круть, витирає спітніле чоло, щось викреслює з блокнота. К Р У Т Ь . Чи зійдеться? Плюс-мінус... Може, списати на утруску або усушку?

(сценка) Дійові особи: І В А Н К Р У Т Ь — обліковець. І Р А — розсильна. Дія відбувається

в одному з ПРОЛОГ

колгоспів.

Перед завісою з'являється невисокого зросту блідий чолов'яга років за сорок. Це Іван КРУТЬ. Він оглядає публіку — видно, хоче повідомити їй про якусь важливу подію в своєму житті. К Р У Т Ь (до всіх). Я — Іван Круть з колгоспу «Світла путь». Дивлюсь на вас, а в очах у мене темно-претемно, а у вухах — цок та й цок. Чому? А тому, що посада у мене така. Я — обліковець. Точніше, був обліковцем. Двадцять літ цокав на рахівниці. Не витримав. Набридли оті паперія і циферія. Попросився в нашого голови Саливона Архиповича: « З м и л у й т е с я , — к а ж у , — світа божого не бачу від усяких звітів, заявок, зведень. Дайте іншу роботу. А д ж е є в колгоспі садок і пасіка. Пустіть на свіже повітря».

Пауза. Вбігає захекана ІРА. К Р У Т Ь (злісно). Знову тебе нечистий несе? І Р А . Чого ви гарячкуєте? Я всього-на-всього розсильна. Завскладом сказав... (Подає папірець). К Р У Т Ь (не читаючи записки). Ні!.. Я принциповий! І Р А . Справа ваша... (Іде). К Р У Т Ь (нервово). Скільки? Га?! І Р А (повернулася, тицьнула в папірець). Не кричіть. Там усе написано. К Р У Т Ь (прочитавши записку, чухає потилицю) Цьому не відмовиш. З мухами чоловік. Мож< знайти на мене ключку. (До Іри). Була не була Допоможи, красуне, ящичок білого наливу убіь перенести'. Виносять ящик. (Повернувшись, поглядає то в блокнот, то в біь ящиків. З сумом). Здається, засипався капітально.. Знову заходить усміхнена Іра. їй явно до вподо би сьогоднішні візити до садівника. Круть переляканими очима дивиться на дівчину блокнот у нього у руці аж затремтів. І Р А . Сам голова Саливон Архипович просили.. Голуба « В о л г а » осьдечки, за поворотом... З сусіднього колгоспу. (Швидко зникає). К Р У Т Ь (спантеличено). Людоньки! А що ж у колгоспну комору потрапить? Завіса. ЕПІЛОГ Перед завісою сидить на ящику Іван Круть Вигляд у нього жалюгідний. К Р У Т Ь (до залу). Не вийшов з мене садівник Піду-но я у сторожі на пасіку. А чом би й ні? Оі Іван Затуливічко по секрету сказав, що вчорі з останнього вулика останній рій вилетів... І сторо жувати нічого, й зарплата не кепська. А головне — ніякого дефіциту...

ХОЧ ЛИСТ І НЕ Н А Д Р У К О В А Н О

Микола

СИНГАІВСЬКИЙ

Гомін по діброві,— хороводять птиці. Серце без любові — край мій без криниці. Зріє в серці пісня, ніжна і тривожна. А моє Полісся не любить не можна. Там, у пісні, в слові, грає дух живиці. Серце без любові — край мій без криниці.

ІСТИНА Вона жива — та істина життя, як день прожитий, хоч без вороття. Як крапля крові з молодого серця,— та істина за гріш не продається. Вона себе утверджує буттям і душу запромінюе чуттям, хоч і нелегко пізнавать дається. Та істина обпалює за мить, як суд людський, як непідкупна совість. Вона, мов скривджена душа, болить, життя про неї ще допише повість. Тому ж, напевне, й Істина вона, що в неї — небо, з неї — глибина.

СОНЯШНИК

Там прив'ялим сіном пахне вечір тихий. Оченята сині в доньки-лісничихи. Там за щемним бором в лузі день святкує. Там під косогором джерело воркує.

ЖИТНЯ

ПОРА

Мене, як землю, лоскотало жито, схиляло на долоні колоски. Ми тут навчались працювати й жити одним диханням — діти і батьки. Були ми поруч — взимку чи весною, про хліб турбота в нас була одна, коли ішли за плугом борозною і виростали, наче борозна. У спадок нам дісталося мистецтво — любити хліб, зернину в колоску і працю сіячів — натхненне скерцо, бо сіять завжди треба нашвидку. І сходів

ждати —

стримувать терпіння, прийдешнім хвилюватися щодня. Душа твоя, мов зіткана з проміння, турботами світилася до дна. За кожний

паросток,

Напивайся, серце,— б'ють джерела дужі. А в дорозі все це знадобиться, друже.

за крихітне стебельце бентежилось до болю, як дитя, гартоване у грозах твоє серце, і ти ще більше цінував життя.

Там з поліщуками хліб творив мій пращур. Там сини з батьками творять долю кращу.

Щоб тепле жито в пору дозрівання, віддячивши любов'ю за любов, за всі твої надії і страждання шорсткі долоні цілувало знов.

Там ідуть в діброви діти по суниці. Серце без любові — край мій без криниці.

НАРОДНА

Він спалахнув мені, як поклик, любові, щедрості, добра. І я відчув на повен подих, що і душі цвісти пора.

ПІСНЯ

Забували її, пригадали її,— і до пісні життя повернулось. Десь луною озвались вечірні гаї, десь до серця дівча пригорнулось.

Либонь, така у нього вдача — світить промінням доброти. То наша мрія дитиняча — за сонцем у дорогу йти.

Оясила вона в хорі людському, в красі, і почув я від тої пісні, що безсмертя — це вись, де один за всіх, що життя моє — голос у висі.

І я з такого родоводу, що славен хлібом і Дніпром, що і в погоду, і в негоду світитись буду лиш добром. А син, як світ, на нього схожий, а поміж ними я стою: то лагідний, то знов тривожний, мов долю тут зустрів свою. Він зріс у батьковому краї, де виростав, мужнів і я... До сонця личко повертає мій син, кровиночка моя.

Рівняння

—

подвиг!

на

ШтЛтШЛШШ**

ПАМ'ЯТАТИ БОРОТИСЯ В усіх мікрорайонах Миколаєва ведеться планомірна культурно-масова робота з молоддю. Значний внесок у виховання юної зміни роблять працівники бібліотек, будинків культури, клубів, музеїв. В обласному центрі діє єдиний у країні музей історії суднобудування і флоту, є дитячі кінотеатри «Орля», «Альбатрос», розміщені в салонах літака Іл-18 і катера на підводних крилах. А в центрі міста виросло унікальне за архітектурою і художньою композицією дитяче містечко «Казка», на проспекті Корабелів — майданчик «Фортеця». У кожному мікрорайоні відкрито спортивні клуби — «Мужність», «Біла тура», «Грація», «Десант» тощо. Діють суспільнополітичні клуби «Колумб», «Прометей», «Щит і меч», «Молодь і закон», «Корабелочка» та ін. Останнім часом широко розгорнули роботу численні кімнати школярів, які працюють при Ж Е У . В них під керівництвом досвідчених педагогів, культурноосвітніх працівників і спорторганізаторів підлітки змістовно проводять дозвілля. В області таких кімнат немало. Про одну з них, що діє при ЖЕУ-16 у Ленінському районі, розповім докладніше. Завдяки наполегливій, цілеспрямованій роботі умілого педагога-організатора М. М. Білої тут засновано клуб інтернаціональної дружби «Голуб миру». Ознайомившись із досвідом роботи КІДІв інших міст СРСР, юні миколаївські інтернаціоналісти вирішили створити свій музей. Ініціатива дістала належну підтримку обласних, республіканських організацій. Так виник незвичайний музей «Бухенвальдський набат». У ході пошуку матеріалів для нього школярі налагодили листування з сміливцями колишнього підпільного центру концтабору Бухенвальд, іншими в'язнями фашистських катівень, активними учасниками руху опору, вдовами, синами замучених гітлерівцями людей, які проживають не тільки на Миколаївщині, а й у різних куточках нашої країни. Встановлено зв'язки із 154 чоловіками, що вистояли, перемогли смерть у концтаборах. Велику допомогу подали колишній політв'язень Освенціма письменник із Ставрополя М. Масленников, кандидат філософських наук із Ташкента І. Забіров, азербайджанський літератор І. Каменкович та інші. Матеріали про звірства фашистів надіслали товариші з НДР, відомості про в'язниці смерті в роки війни на території Польщі надійшли від друзів. Дирекція

музею Бухенвальда надіслала фотоілюстрації, літературу та багато речових доказів, що викривають звіряче поводження фашистів з полоненими. Кідівці отримали бандероль з фотографіями і кольоровими плівками з м у з е ю Равенсбрюка, а також розповіді про боротьбу в концтаборах німецьких комуністів, зокрема Е. Тельмана. Активне листування зав'язали юні миколаївці і з вдовою відомого чеського письменника Ю . Фучіка. Вона стала почесним членом «Голуба миру», подарувала книгу « Ю . Ф у ч і к у фотографіях». Цінні реліквії та матеріали, які показують антилюдську сутність фашизму, виставлено у вітринах, на стендах, в альбомах, інших експозиціях. При вході до найбільшого залу відвідувача зустрічає гасло «Зупиніться! Низько схиліть голови перед тими, хто віддав життя за наше щастя!» Тут ж е — тематичні розповіді про боротьбу антифашистів: «Пам'ять про Бухенвальд», «Всім смертям на зло», «Ні, Тельман не загинув!», «Вінець життя — подвиг» (присвячена Мусі Джалілю). Завершує показ виготовлена дітьми діорама «Бухенвальд». Із стендів дивляться десятки пар очей. З жахом приречених, з ненавистю, а найбільше — з вірою в перемогу, в те, що катам обов'язково доведеться відповідати за звірства. Про муки, нестерпні умови і героїчну мужність радянських людей та полонених інших національностей свідчать речові докази: клубки колючого дроту, дерев'яне взуття в'язнів, колодки, смугаста одежина дитини з Бухенвальда, макет станка для катувань. Холоне душа і при вигляді обвугленої землі, политих кров'ю каменів із концтаборів, попелу спалених, кісток і волосся замордованих у неволі, шматків смугастої тканини з номерами, що знеособлювали людину. Експонується багато книг. Чимала бібліотека — про борців Опору в концтаборах. Книги унікальні, з дарчими написами. Зібрано чимало газетних, журнальних вирізок, а ще більше — листів і спогадів колишніх в'язнів. У невеличких папках зберігаються особові справи 154 активних учасників боротьби з фашизмом. Нині вони — почесні члени клубу «Голуб миру». Тут діють чотири секції. Зокрема, лектори-екскурсоводи, ознайомившись з художньою і документальною літературою, глибоко вивчивши матеріали експозицій, організують бесіди, читають лекції в школах, на агітмайданчиках мікрорайону, в кінотеатрах «Іскра», «Хроніка» і, звичайно,

проводять екскурси в музеї, причому не тільки для дітей, а й дорослих. В секції художнього читання займаються наймолодші члени клубу. Під час зустрічей з ветеранами вони читають вірші про мужність людей, котрі боролися з ворогом у фашистських катівнях. Сценарії виступів розробляють керівник «Голуба миру» М. М. Біла, його президент Таня Асовська і директор м у з е ю Таня Олексієнко. Особливу активність проявляють члени секції масової роботи. Вони організують операції «Добрий ранок, ветеране!», беруть участь у складанні «Літопису Великої Вітчизняної війни». Саме з їх ініціативи щороку проводяться квітневі зустрічі з колишніми політв'язнями. Чому саме навесні? Річ у тому, що 11 квітня 1945 року над Бухенвальдом здійнявся прапор волі. Антифашисти-інтернаціоналісти під керівництвом підпільників-комуністів повстали і знищили охорону. Відтоді ті, хто лишився жити, вважають цю дату своїм другим днем народження. Незабутньою була зустріч, коли в гості до кідівців завітали не тільки колишні в'язні, які проживають у Миколаєві, а й ще 26 чоловік із Москви, Ленінграда, Києва, Дніпропетровська, Харкова, Кривого Рога... Приїхали і посланці клубів інтернаціональної дружби із багатьох союзних республік. У Будинку культури імені 40-річчя Ж о в т н я було влаштовано виставку дитячих малюнків і плакатів «Я бачу світ», проведено вогник дружби «Союз непорушний», масовий захід «Сад миру». — Музей «Бухенвальдський набат»,— зазначає А. Бондар, почесний громадянин НДР, колишній в'язень чотирьох концтаборів смерті,— став пам'ятником жертвам фашизму. Діяльність «Голуба миру» — це заклик до людей усіх поколінь посилити боротьбу за мир, щоб ніколи не повторилось страхіття війни. Слова нескореного патріота закликають пам'ятати всіх, хто не дожив до світлого дня Перемоги, шанувати ветеранів Великої Вітчизняної війни, як зіницю ока берегти мир на планеті. М.

БАГМБТ,

кандидат історичних м.

Миколаїв.

наук.

«ГІСТЬ» З МИНУЛОГО СТОЛІТТЯ Сірою, посіченою шрамами літ стіною поповзла тріщина, ще один могутній поштовх бульдозера — і від старого будинку зосталась купа битої цегли. І раптом в уламках змійкою сяйнув ланцюжок... Є. П. Ковбаса, В. А. Рихлицький і А. А. Забігай, котрі того дня розбирали споруду, розгорнули благеньку тканину: сонце іскрилося на благородному металі. При передачі коштовностей державі, а згодом музею, у відповідному акті значилися двометровий золотий ланцюг, чоловічий і жіночий годинники, перстень, наперсток, браслети, чохол для олівця тощо. Особливу увагу спеціалістів привернув хрестик з червоного коралу в золотій оправі з вмонтованою під відполірованим дорогоцінним каменем міні-

атюрною копією картини Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря» — річ унікальна. Історія скарбу — лише часточка цікавої минувшини рудоуправління імені В. І. Леніна, колишнього рудника Колачевського. ...Якось влітку 1891 року в одному з криворізьких шинків зустрілися хірург місцевої земської лікарні С. М. Колачевський та геолог з «Акціонерного товариства криворізьких руд», прізвище якого лишилося невідомим. Товариство вело інтенсивний видобуток залізної руди на півночі басейну, а на півдні проводило розвідку надр. Під великим секретом приятель розповів лікареві про існування великих покладів «червоного золота» на захід від села Веселі Терни. 254 десятини землі, які Колачевський заорендував у вдови якогось відставного майора, виявилися своєрідним криворізьким Ельдорадо. Руда з надзвичайно високим вмістом, до речі, не золота, а заліза (до 70 відсотків) залягала на глибині всього 4—8 метрів. З Орловської, Курської областей, Білорусії потяглися сюди зубожілі селяни в пошуках заробітків. Через вісім років

Колачевський став мільйонером. На руднику виріс чудовий палац у стилі барокко — оселя його володаря, а бідний люд тулився в землянках. Великий Жовтень поклав край гнобленню й експлуатації. Та куркульські банди ще певний час не корились. Як свідчить А. А. Дата, у минулому медсестра тодішньої рудникової лікарні, один з управителів рудника К. А. Непокайчинський спішно дременув з Кривого Рога, зачувши про можливий напад на місто махновців. Із собою він прихопив лише частину прихованих коштовностей, решту замурував у стіні свого будинку. Либонь, мріяв повернутися. Марні сподівання.

А цегляна споруда стояла на руднику аж донедавна. З розширенням видобутку руди вона потрапила у так звану зону обвалення, й підприємство продало її громадянам на злом.

В.

ГАЄВСЬКИИ,

редактор багатотиражної газети *К ривбасівець» рудоуправління імені В. І. Леніна. Дніпропетровська область.

ДОВІДКОВИЙ СТІЛ Чимало читачів журналу просять розповісти, з якою метою у вищих навчальних закладах створюються факультети громадських професій, хто здійснює керівництво ними, хто м о ж е бути їх слухачем. Цікавляться вони й питаннями, пов'язаними з залученням трудящих до художньої самодіяльності.

ФАКУЛЬТЕТИ ГРОМАДСЬКИХ ПРОФЕСІЙ У постанові ЦК КПРС «Про заходи по дальшому розвитку самодіяльної художньої творчості», визнано за необхідне поліпшити роботу факультетів громадських професій вищих навчальних закладів, добиватися, щоб випускники цих факультетів всебічно володіли основами марксистсько-ленінської етики і естетики, могли бути вмілими організаторами художньої творчості, політичної, культурно-масової та фізкультурно-спортивної роботи серед населення. Факультети громадських професій ( Ф Г П ) створюються у вищих навчальних закладах з метою набуття майбутніми спеціалістами знань і навиків організації і проведення агітаційної, культурновиховної, спортивної, фізкультурно-масової, туристично-екскурсійної і оборонно-масової роботи серед населення, розширення кругозору студентів у галузі культури, мистецтва, технічної творчості, розвитку їх естетичних смаків. Створюється такий факультет за рішенням ректора і громадських організацій вузу. Навчальна робота на ньому проводиться за учбовими планами, програмами і методичними посібниками, розробленими відповідними міністерствами і відомствами. Строк навчання на Ф Г П — від двох до трьох років залежно від специфіки спеціальності. Заняття проводяться в години, вільні од навчання. Слухачами факультету можуть бути студенти, які добре вчаться і виявили бажання набути громадської професії. Зарахування слухачів проводиться деканом Ф Г П за поданням комітету комсомолу та профкому з урахуванням результатів співбесіди з ними викладачів відділення, на яке вони бажають вступити. Для проведення занять ректорат вузу надає факультету громадських професій аудиторії, лабораторії, кабінети, спортивні зали й інвентар, технічні засоби та інше навчальне обладнання, музичні інструменти, театральний реквізит тощо. Міністерства і управління культури, ради і комітети профспілок, комітети комсомолу, ради по туризму і екскурсіях надають факультетам для проведення практичних занять клуби, будинки і палаци культури, спортивні споруди, туристичне спорядження без стягнення орендної плати.

В разі відсутності у вузі кадрів з тієї чи іншої спеціальності до роботи на факультеті залучаються викладачі університетів, інститутів культури, педагогічних, театральних, музичних, фізкультурних, художніх вузів і училищ, музичних шкіл, працівники закладів культури і мистецтва, творчих спілок, спортивних і туристично-екскурсійних організацій, товариства «Знання», організацій Д Т С А А Ф , преси, радіо, телебачення, кіно, а також студенти старших курсів вищих навчальних закладів культури і мистецтва. Студентам — слухачам факультету, які повністю виконали вимоги його навчальних планів і програм та пройшли підсумкові бесіди, видається посвідчення єдиного зразка про присвоєння другої (громадської) професії. В документі про направлення молодого спеціаліста на роботу повинна бути зроблена відмітка про те, що він має другу (громадську) професію. У навчально-виховній роботі факультету поряд із звичайними заняттями (лекціями, семінарами, індивідуальними та груповими консультаціями) широко використовуються кінолекції, лекціїконцерти, екскурсії до музеїв, на виставки, до закладів культури і мистецтва, диспути, читацькі конференції, обговорення спектаклів і кінофільмів, участь у роботі місцевих закладів культури та мистецтва, спорту, туризму і т. п. Факультетом громадських професій керує декан, якого призначає ректор вузу. Декан організує навчальний процес, стежить за виконанням планів і програм, добирає викладацький склад, займається питаннями прийому, випуску слухачів. Керівники відділень факультету затверджуються з числа викладачів. До обов'язків керівника відділення входить вирішення всіх організаційних питань, пов'язаних з навчально-виховним процесом. Для розгляду питань, пов'язаних із змістом, організацією і методикою роботи факультету, створюється рада факультету, яку очолює декан. До її складу входять керівники відділень, викладачі, представники громадських організацій вузу. Рада факультету затверджується спільним рішенням ректора, профкому, комітету комсомолу вузу. При створенні Ф Г П слід керуватися «Положенням про факультет громадських професій вищого навчального закладу», затвердженим постановою колегії Міністерства культури СРСР від 14 квітня 1980 року. А.

ОРЛОВСЬКИЙ.

Скарби музейні

«Ми ніколи не думали, що з дерева можна зробити полум'я, згусток людського страждання і гордості»,— записали космонавти Жан-Лу Кретьен і Володимир Джанібеков у книзі відгуків однієї з московських виставок робіт Анатолія Стратоновича Покотюка зі Львівщини. Якось із газетної замітки я довідався, що в Сокалі до 40-річчя Перемоги відкрито на громадських засадах художній музей... Героїв Космосу, і завідує ним А. С. Покотюк. Той самий? Виявляється, так. Щ о ж спільного у древнього українського міста на березі Західного Бугу з космічними польотами?

...Десяток кімнат старовинного двоповерхового будиночка переповнений найрізноманітнішими експонатами. Треба віддати належне керівництву Сокальського району: знайшли кошти і на те, щоб їх придбати, й на ремонт приміщення. Чи багато культурних закладів республіки можуть похвалитися оригіналами картин космонавтів О. Леонова, В. Джанібекова? Тут же їх кілька. «Космічний радіоміст», «Космічний пейзаж», «Сильніше мороку», «В іншій стихії» мальовані з натури, а тому особливо хвилюють. Не залишають байдужими і речі, які побували в космосі, наприклад аптечка, туби з ї ж е ю , консерви, фотографії, ескізи, слайди тощо. Все це подарували космонавти. І все ж таки: яке відношення має Сокаль до навколоземних мандрівок? Це ж не Байконур і не Зоряне містечко, зрештою, жоден з космонавтів не може назвати Львівщину отчим краєм... Шукати того, хто міг би відповісти на це запитання навіть у неділю, довго не довелося: А. С. Покотюк увесь вільний час віддає музею і мистецтву. Тут, у музеї, ми й зустрілися. — А ви можете назвати бодай якийсь куточок планети, що не був би пов'язаний з космосом, існуючи поза його впливом? — у свою чергу запитує мене Анатолій Стратонович. І додає: — Що ж до Сокаля, то вам, мабуть, цікаво дізнатися, що тут у сімнадцятому-вісімнадцятому століттях жили предки К. Е. Ціолковського. Хіба цього мало? Що ж, аргументи слушні... Музей створила група місцевих ентузіастів при дійовій підтримці Сокальського райкому партії та райвиконкому. Його відкриття було неабияким святом: тоді ж перший секретар райкому партії М. Д. Гамерський вручив грамоти найактивнішим — Г. К. Костюченку, О. В. Філі-

повській, І. Я. Процю, В. Ф . Іванову, О. Ф . Нетребчуку, іншим. Звичайно ж, А. С. Покотюку та його дружині Наталі, надійному помічникові художника. Девіз м у з е ю — «Від І кара — до Гагаріна». Думки «Людина і мирний космос», «Людство і Всесвіт» об'єднують у єдине ціле доволі розмаїту експозицію. Тема захисту миру на планеті органічно переплелася тут з космогонічними мотивами, історією пізнання навколоземного простору й проникнення в його безобрій. Цим настроям у музеї підпорядковано есе. Уже кілька років Анатолій Покотюк керує художньою дитячою студією. На виставці «Космос очима дітей» експонуються кращі доробки учнів сокальських шкіл Олексія Чернякова, Романа Бриняка, Олександра Козлоеського та інших. Особливу увагу привертає цикл робіт восьмикласника Андрія Просяника, навіяних творчістю Чюрльоніса. В музеї постійно діє тематична виставка «Людина і космос». Нині тут представлені цікаві роботи члена Спілки художників СРСР кандидата технічних наук москвича Бориса Олексійовича Смирнова-Русецького. Окрасою експозиції є картини художників А. І. Веселова, С. В. Поливайтіса, інших учасників міжнародної виставки науково-фантастичного живопису. Всі цікавинки важко перелічити, адже загалом у музеї близько двох тисяч експонатів — від значків та поштових марок різних країн світу на космічну тематику до творів мистецтва, які є основою експозиції. За неповні два роки понад десять тисяч чоловік відвідали Сокальський художній музей Героїв Космосу — єдиний у республіці. Серед них не лише місцеві жителі, а й багато гостей — із Москви, Ленінграда, братніх республік, Болгарії, Польщі, КНДР. У неділю Анатолій Стратонович стає натхненним екскурсоводом. Тільки в неділю, у вихідний, бо працює він у сусідньому місті Червонограді в об'єднанні «Укрзахідвугілля» та ще й вчиться на заочному відділенні Львівського поліграфічного інституту. Та ще й дитяча студія, та ще й... А для власної творчості де брати час? Але кількість зрештою має перерости в якість: древньому Сокалю з його багатющою історією потрібен державний краєзнавчий музей, і художній Героїв Космосу хай стане його складовою частиною. Міцна база є — лишається тільки Львівському обласному управлінню культури виділити кілька штатних одиниць. Розмови про це точаться давно, та далі них поки що, на жаль, діло не рухається.

--Ї-

Портрет К. Е. Ціо

лковського.

У районі створено майже двадцять музеїв на громадських засадах, і вони потребують свого координаційно-методичного центру. Бо навіть і в музеї Героїв Космосу відчувається експозиційна еклектика, спричинена недостатньою професійною підготовкою його творців. То й зрозуміло: Анатолій Покотюк — талановитий художник, але ж не історик-музеєзнавець. Наміри ж декого з обласних керівників культури приєднати цей заклад до якогось львівського м у з е ю на правах філіалу чи відділу не можна вважати вирішенням питання. З сумного досвіду відомо, що дуже швидко кращі експонати з провінційних філіалів перекочовують до основних скарбниць. Керівники Сокальського району готові ділом підтримати створення державного м у з е ю , а головне, тут є люди, здатні на високому рівні вести естетичне виховання населення. Той же А. С. Покотюк міг би очолити художній відділ державного музею — теперішній музей Героїв Космос у — вже як штатний працівник.

Втім, пора розповісти про нього як про художника, чиї роботи виставлено в окремому залі. їх близько п'ятисот, і більшість — з дерева. Це й різьба, й інтарсія, та особливо любить Анатолій Стратонович працювати з тонованим деревом, поєднуючи площинний живопис із скульптурою. Художник тонко відчуває природний малюнок волокон, тонкі відтінки їх забарвлення: під його руками звичайний сучок перетворюється на невідкриту планету, а в річних кільцях на зрізі дерева вгадується закон усього сущого — закон

спіралі. Є в творах митця якась особлива розпростореність, котра дає поштовх уяві: він ніби вступає в мовчазний діалог з глядачем. Таїна, що криється в дереві, хвилювала Анатолія Покотюка з дитинства. В ІваноФранківському художньому профтехучилищі, що на Львівщині, він опанував мистецтво прикарпатських різьбярів і закінчив цей заклад з відзнакою. Тоді ж, 1969 року, за картину-інтарсію «Біла Тиса» та скульптуру «На визволеній землі» дев'ятнадцятирічного юнака було нагороджено бронзовими медалями ВДНГ СРСР. Та справжньому митцеві, чиєю неодмінною ознакою є вимогливість до себе, перші успіхи приносять і перші розчарування, болючі роздуми про власний шлях у мистецтві. — Я пробував свої сили в різних жанрах і техніці, поступово відходячи од живопису. Вирішальною для мене стала робота над рельєфним портретом Леонардо да Вінчі. Тієї ночі, коли завершував його, я остаточно зрозумів: дерево, тільки дерево буде м о ї м життєвим уподобанням! — згадує Анатолій Стратонович.

Немало часу довелося витратити, щоб перейти від вирішених у традиційному ключі живописних творів «А мати жде», «Хліб наш», «Хліборобські долоні», «Життя прожити — не поле перейти» до робіт у тонованому дереві «Ікар», «Планета у ваших руках, люди!», «Вічний рух», «Гімн Всесвіту», «Гімн розуму», «Микола Кибальчич» — роздумів про минуле й майбутнє людства, сповнених філософського змісту. Враження від цих творів підсилюють вдало підібрані рядки із світової класики й сучасної літератури. Особливо полюбляє художник Уолта Уїтмена. Кращою своєю роботою Покотюк вважає барельєф «Джордано Бруно». Він і справді нікого не залишає байдужим: спотворене болем обличчя великого єретика, охопленого полум'ям,— це монолог мислителя, крізь сторіччя звернений до тих, хто прийде за ним. До нас із вами. Митець — у нелегкій дорозі до вершин майстерності, він продовжує шукати своє творче обличчя. Вимогливому критиковіфахівцеві, можливо, і впадуть в око деякі вади його творчості, та слушними є слова лауреата Міжнародної Ленінської премії миру Херлуфа Бідструпа: «Мені здається, Анатолію Покотюку вдалося передати головне: людина, вмираючи, не здається, страждаючи, вона відстоює свою честь». Тридцятип'ятирічному художнику з міста Сокаля, що на Львівщині, нібито не бракує ні визнання, ані шанувальників. З 1981 року відбулося кілька його виставок у Москві: персональна в Центральному будинку працівників мистецтв СРСР, у редакції журналу «Техника — молодежи», в Центральному будинку журналістів СРСР, у наукових центрах міст Дубни, Троїцька, Жуковського Московської області. Його твори експонувалися в Польщі. А. С. Пок о т ю к — учасник-лауреат всесоюзної художньої виставки «Час—Простір—Людина», пересувної міжнародної виставки «Інтеркосмос», відзначений дипломом 1 ступеня та Почесною Грамотою Радянського комітету захисту миру. А виставок на Львівщині й не перелічити. Все це прекрасно й можна тільки порадіти за нашого земляка, але... Де ж виставка в Києві? Данило

КУЛИНЯК.

ДАР АЛІСІЇ АЛОНСО На Кубі створюється Музей танцю. Його засновниця — всесвітньовідома кубинська балерина Алісія Алонсо. Основою експозиції нового культурного закладу стала особиста колекція танцюристки, яку вона передала в дар музею. Серед експонатів — рукописи, фотографії і навіть програмки з автографом російської балерини Анни Павлової та інших зірок світового балету. МУЗЕЙ «ЛА СКАЛА» Він заснований у 1913 році. За вітринами — історичні експонати: диригентська паличка Тосканіні, прижиттєві портрети великих композиторів минулого — Белліні, Доніцетті, Россіні, Верді, Пуччіні, унікальні музичні інструменти. Під склом — старовинні партитури, в археологічному розділі — древньогрецькі й римські монети, жетони із слонової кістки, що служили колись вхідними квитками в античний театр. У музеї зберігаються цінні документи, пов'язані з розквітом італійського оперного мистецтва XIX століття. Є бібліотека, в якій сто тисяч томів. Серед них чимало рідкісних видань, що розповідають про становлення музичної культури Італії. Нині театральний музей у Мілані — великий науковий заклад, відомий не лише любителям оперного мистецтва. СПІВАКТРИБУН — Мистецтво і політика невіддільні,— вважає П'єр Стрем. — Справжнє мистецтво має служити інтересам народів, котрі прагнуть миру, прогресу і соціальної спра ведливості. П. Стрем, співак і гітарист, уже понад двадцять років виступає на шведській естраді як виконавець полі-

тичної пісні, з допомогою якої пропагує ідеї миру, дружби і солідарності народів. У репертуарі учасника всесвітніх фестивалів молоді і студентів у Гавані й Москві — пісні народів Африки, Латинської Америки. Стрем склав збірку «Пісні за соціалізм», до якої увійшли твори прогресивних поетів і композиторів світу, що закликають до боротьби проти фашизму та імперіалізму. Він голова організації «Артисти проти апартеїду», головна мета якої — розкриття злочинів расистів ПАР.

ДЛЯ

ТОВСТОСУМІВ

У британській столиці вперше за останні 99 років прозвучали в концерті разом чотири музичних інструменти, виготовлені видатним італійським майстром Страдіварі. Це шоу було влаштоване англійськими бізнесме-

нами не для любителів музики. Воно мало привернути увагу товстосумів, які б купили унікальні творіння за великі гроші — в три З ПОЛОВИНОЮ мільйони доларів оцінили організатори аукціону три скрипки і віолончель роботи Страдіварі.

« Ф Л О Р А СВЕЦІЯ» — ШВЕДСЬКОЮ Як повідомила стокгольмська «Дагенс нюхеттер», нещодавно рідною мовою вийшла книга «Шведська

флора» засновника «Системи природи» Карла Ліннея. Свій твір учений видав 1765 року, тоді, коли всі наукові праці писалися тільки латиною, Досі фундаментальна робота про рослинний світ Швеції не була перекладена... шведською мовою. Нині кожен любитель природи в цій скандінавській країні матиме змогу ознайомитися з працею свого великого співвітчизника.

ВСЕ ПРО

ДОТАНЦЮВАЛИСЯ...

«Книга рекордів Гіннеса» зажила собі не дуже високої репутації, але дехто горить бажанням прочитати в ній і своє прізвище. До таких

ЦУКОР

У старовинному будинку з баштою, що нагадує величезний буряк, на Амрумерштрасе в Західному Берліні розташований Музей цукру. В 1867 році тут було засновано інститут цукрової промисловості, який став першим подібним закладом у Західній Європі, де проводилися наукові дослідження в галузі виробництва солодкої продукції. В 1904 році при інституті з'явився музей, що діє і нині. Тут є унікальна бібліотека, де зібрані монографії різними мовами, присвячені цукровій промисловості, старі документи, моделі вітряків для переробки цукрової тростини, якими користувалися багато віків тому в Китаї і Болівії.

ТАЛАНТИ У Кабулі вперше організовано велику виставку прикладного мистецтва, на якій продемонстрували свій талант і майстерність рук народні умільці. Вироби пред-' ставляли жерстяники, чеканники, шевці, хутровики, вишивальниці, ювеліри. Всіх відвідувачів запрошували подивитися найбільший у світі килим. Його розмір — 186 квадратних метрів. Над ним протягом трьох років трудилися 25 жінок.

можна віднести п'ятьох молодих португальців, які в танцювальному залі Лейріш на околиці Лісабона влаштували багатогодинний танцювальний марафон. Перед «стартом» вони заявили журналістам, що хочуть таким чином «прославити свою країну». Попередній рекорд безперервного танцю — 72 години — був побитий. Однак сили полишили танцюристів — непритомних, швидка допомога завезла їх у лікарню. Воістину, дотанцювалися...

У СУСІДСТВІ РЕМБРАНДТОМ

У С Ш А зростає кількість музеїв, які запрошують володарів товстих гаманців на вечоринки, що проводяться в сусідстві з творіннями «якихось там» Рембрандта чи Ван Гога. — Боси великого бізнесу вважають: для застілля немає кращого місця, ніж музей,— каже Сюзанна Келкстейн, адміністратор Філадельфійського музею мистецтв.

За свідченням Джозефа Карпена, заступника директора Смітсонівського музею

у Вашінгтоні, вони вдалися до подібних заходів десять років тому, коли федеральні власті урізали асигнування на потреби музею. — Може, це й кощунство, але що ми маємо робити? — говорить Д. Карпен. Додаткові гроші за подібну оренду принесли й додаткові проблеми: крадіжки і псування музейних експонатів, конфлікти між підпилими гостями та співробітниками.

МУЗЕЙНІ ПРИГОДИ МЮНХАУЗЕНА

ЧАЙНВОРД

1. Відомий радянський шаховий композитор, міжнародний гросмейстер. 2. Гросмейстер, автор книги «Моя система». 3. Відомий російський шахіст, засновник вітчизняної школи шахової гри. 4. Наслідок партії, коли ніхто не виграв. 5. Перший російський майстер шахової композиції. 6. Безпосередній «напад» будь-якої фігури на короля. 7. Черговий виступ гравця в шаховій партії. 8. Початкова стадія шахової партії. 9. Сукупність прийомів, що застосовуються у грі. 10. Суддя змагань. 11. Радянська жінка-гросмейстер, екс-чемпіонка світу. 12. Міжнародний шаховий приз. 13. Видатний шаховий діяч, який багато років очолював Ф І Д Е . 14. Чеський гросмейстер, один з найсильніших шахістів світу. 15. Шахова фігура. Склав С. Л Е Б Е Д Ю К .

П'ятдесят років тому в невеличкому містечку Боденвердер ( Ф Р Н ) відкрито незвичайний музей, що блискавично набув популярності серед місцевих жителів і численних туристів. Це музей барона Мюнхаузена. Експозицію розташовано в будинку ратуші, що у X V I I столітті належала родині ба-

В І Д П О В І Д І НА З А Д А Ч У «ПІСНЯ І ТАНЕЦЬ», В М І Щ Е Н У В №

1. Бах. 2. «Янка». 3. Білаш. 4. «Юрочка». 5. Балабан. 6. «Алтинчеч». 7. Люфтпауза. 8. Тетралогія. 9. Сегідилья. 10. Арабеска. 11. Апофеоз. 12. Смичок. 13. Ситар. 14. «Аїда». 15. «Вій». У виділених клітинах по вертикалі: «Я люблю тебе, Київ», у кружечках: «Бондар».

В.

Шаховий

ронів. Тут у травні 1720 року й народився хлопчик, якого нарекли Карлом Фрідріхом Ієронімом. Йому судилося стати одним з найкумедніших прототипів світової літератури. Відвідувачі роздивляються люльки й табакерки барона, його гвинтівку. Є тут і знаменитий пістолет, за допомогою якого Мюнхаузен, як він твердить, зняв у Росії свого коня, що опинився на дзвіниці. Представлений і чудодійний ріжок, в якому, як казав барон, замерзла, а потім відтала музика.

плив

ВОЛОШИН.

Розділ в е д е кандидат у майстри спорту СРСР з шахів Петро МАРУСЕНКО

„СН~

Конкурсне завдання №

Хід чорних (8 очок) Білі: КреЗ, Фе8, Те4, пп.: аЗ, Ь4, с5, дЗ, Ь4 (білих фігур — 8). Чорні: Кра7, Фс15, Тв7, пп.: Ь7, Ь5, с7, д7, дб (чорних фігур — 8).

КОНКУРСНЕ ЗАВДАННЯ №

Хід чорних (8 очок) Білі: К р Ь І , Фа2, Тс1, ТМ, СеЗ, КдЗ, пп.: а2, Ь2, с2, с)5, {3, д2, Ь4 (білих фігур — 1 3 ) Чорні: Крд8, Фс7,Тс4, ТЇ8, Сд7, СЇ5, пп.: а7, Ь4, сіб, е7, Ї7, дб, Ь5 (чорних фігур — 13).

Головний редактор В. Я. Б У Р Б А Н Р Е Д А К Ц І Й Н А К О Л Е Г І Я : П. М . Б Е Б А , В. Б. В Р У Б Л Е В С Ь К А , А . П. К О Р Н І Є Н К О , В. В. К У Л И К , А. О. Л Е О Н О В А , В. В. М А К Л Я К , М . Г. М А Х І Н Ч У К (відповідальний секретар), М. О. М І Щ Е Н К О (заступник головного редактора), М . Д. Р У Б А Н , Р. М . Т Е Р Е Щ Е Н К О , Г. Д . Ц И Б У Л Я К . Художній О. Ю .

Д. О.

редактор

МАЛИШЕВСЬКИЙ.

Літературний редактор

КОМЕНДАНТОВ*.

З д а н о д о н а б о р у 15.08.86. П і д п и с а н о д о д р у к у 14.10.86. Б Ф 11037. 60Х90/8. Офсетний друк. 5,5 у м о в н . д р у к . а р к . 20 у м о в н . ф а р б . в і д б . 7,88 о б л . - в и д . а р к . Т и р а ж 38900 п р и м . З а м . 04354. А д р е с а р е д а к ц і ї 252047, м . К и ї в - 4 7 , в у л и ц я П е т р а Н е с т е р о в а , 4. Телефони: головний редактор -441-88-95, заступник головного р е д а к т о р а — 441-88-35, відповідальний секретар — 441-88-76, відділи: комуністичного в и х о в а н н я — 441-88-40, культурного будівництва, профспілкової роботи і к л у б і в — 441-88-66, народної творчості — 441-88-73, б і б л і о т е к — 441-88-67, художнього оформлення —

441-88-68.

ОРДЕНА ЛЕНІНА КОМБІНАТ ДРУКУ ВИДАВНИЦТВА «РАДЯНСЬКА УКРАЇНА» 252047, К И Ї В - 4 7 , ПРОСПЕКТ П Е Р Е М О Г И , 50. «СОЦИАЛИСТЫЧНА КУЛЬТУРА» (на у к р а и н с к о м я з ы к е ) . И з д а е т с я с и ю н я 1921 г. Массовый общественнополитический ежемесячник теории и практики культурного строительства ОРГАН МИНИСТЕРСТВА КУЛЬТУРЫ УКРАИНСКОЙ ССР И УКРАИНСКОГО РЕСПУБЛИКАНСКОГО СОВЕТА П Р О Ф С О Ю З О В Издательство «Радянська Украина» А д р е с р е д а к ц и и : 252047, г. К и е в - 4 7 , у л и ц а П е т р а Н е с т е р о в а , 4. Ордена Ленина комбинат печати издательства «Радянська Украина», К и е в - 4 7 , п р о с п е к т П о б е д ы , 50. Текст набрано з застосуванням вітчизняного фотонабірного комплексу «Каскад»

Змістовне дозвілля створює добрий настрій, підвищує ефективність роботи. Так вважають працівниці Ровенського ордена Трудового Червоного Прапора л ьонокомбінату імені Комсомолу України — учасниці ансамблю народного танцю Палацу культури текстильників.

Захоплено сприймають глядачі виступи шестирічного Руслана Зайчука — учасника фольклорного ансамблю «Троїсті музики», що діє при КаміньКаширському будинку культури Волинської області. З трьох років хлопчик грає на барабані, а нині освоїв ще й бубон і решітку. Фото В. БЄЛОВА

(РАТАУ).

Славиться Полтавщина своїми традиціями і людьми. Цей пісенний край подарував нашому народові безліч талантів, які прикрасили своїм мистецтвом рідну землю. Люблять тут веселий невтримний танок, гарну мелодію. Приклад тому — учасниці танцювально-хорового етнографічного самодіяльного колективу механічного цеху Лубенського заводу лічильних машин. Фото В.

КУЗОВКОВА.

Л ГОЛОВНЕ — АВТОМАТИЧНИЙ! Ціна ф о т о а п а р а т а — 90 к а р б о в а н ц і в . П р и д б а т и його м о ж н а у с п е ц і а л і з о в а н и х м а г а з и н а х та в і д п о в і д н и х відділах універмагів.

ХАРКІВСЬКЕ МАШИНОБУДІВНЕ ВИРОБНИЧЕ О Б ' Є Д Н А Н Н Я « Ф Е Д »

Українське рекламне агентство

зо О

45 к.

Індекс 74446.