Журнал "Музика". - 2009. - № 2. by Національне газетно-журнальне видавництво

ГЕРОЇ ТВОЇ, УКРАЇНО!

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про присвоєння Є.Станковичу звання Герой України За визначний особистий внесок у примноження світової скарбниці музичного мистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність на ниві збагачення національної культури постановляю: присвоїти звання Герой України з врученням ордена Держави СТАНКОВИЧУ Євгену Федоровичу - композиторові, голові правління Національної Спілки композиторів України. Президент України В.ЮЩЕНКО м.Київ 16 січня 2009 року

fn) М ш> Іп

МУЗИКА 2009 БЕРЕЗЕНЬ-КВІТЕНЬ 2 (373) НАУКОВО-ПОПУЛЯРНИЙ ЖУРНАЛ 3 ПИТАНЬ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЗАСНОВНИКИ: МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ, НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КОМПОЗИТОРІВ УКРАЇНИ ТА НАЦІОНАЛЬНА ВСЕУКРАЇНСЬКА МУЗИЧНА СПІЛКА Виходить раз на два місяці. Рік заснування 1923. Київ, Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України © «Музика» ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР ШВАЧКО Т. О. РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ: АВДІЄВСЬКИЙ А. Т. ГРИЦАС. Й. ЗІНЬКЕВИЧ О. С. КОЛОДУБ Л. М. КИЯНОВСЬКАЛ. О. РОЖОК В. І. СТАНКОВИЧ Є. Ф. ЧЕРКАШИНА-ГУБАРЕНКО М. Р. ЯВОРСЬКИЙ Е. Н. Заступник головного редактора ЧЕРНЕЦЬ Л. Г. Редактори відділів: Кулішко Т. Пальцевим Ю. Панько Т. Художній редактор Кардаш О.

PI:

ФЕСТИВАЛІ.КОНКУРСИ Ю.БЕНТЯ, Л.КОЛОДУБ, С.ПОЛЯКОВСЬКА, І.ТАМІЛІНА. Музична мозаїка

ТВОРЧІСТЬ Л . Н Е Б О Л Ю Б О В А . Пісенна муза Віталія Філіпенка

ВИКОНАВСТВО І . Я Р О Ш Е Н К О . Корифей хорового співу

ТЕАТРАЛЬНІ ОБРІЇ Т.ШВАЧКО. Примадонна столичної опери

Ю . К О В А Л Е Н К О . Незвичний Дон Жуан

ОСВІТА І.САВЧУК. Тут народжуються оперні зірки

ПУБЛІКАЦІЇ Ю. СТАН І Ш Е В С Ь К И Й . Майстер режисури

Н.ФІЛІПЧЕНКО. Листи Д.Д.Шостаковича

З ІСТОРІЇ М.СТЕПАНЕНКО. Щ е один уславлений українець

Т.ВОВК. Нащадки С.Рахманінова у Рівному

Літературний редактор Валієва В.

Г.ЛУНІНА. Рапсод камерного співу

Фотокореспондент Шкода Ю.

ЕСТРАДА

Адреса редакції: 01015, Київ-15, вул. Івана Мазепи, 58. Тел. 284-79-37 Здано до набору 4.03.2009 Підписано до друку 19.03.2009 Формат паперу 60x84 1 / 8 Папір офсетний №1. Офсетний друк. Ум. фарб.-відб. 5,0. Обл.-вид.арк. 5,5. Тираж 800 пр. Замовлення №11. Ціна договірна. Реєстраційне свідоцтво КВ № 954 від 25.08.94

Л.КОБІЛЬНИК. "Закодована" душа української пісні

На 1-ій стор. обкладинки: народна артистка України Тетяна Анісімова Турандот в однойменній опері Дж.Пуччіні. Фото Валентина ЛАНДАРЯ. ^ ^ Щ

muzikaJournal@ukr.net Оригінал-макет та друк у видавництві ПП «Видавництво Аврора прінт», м. Київ, вул. Причальна, 5 Газетно-журнапьне видавництво Міністерства культури і туризму України, 03040, Київ-40, Васильківська, 1

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій. За точність викладених фактів відповідальність несе автор.

в^ЗЯГ-";

ще

Щ *

аИ

ЗО

На ІУ-ій стор. обкладинки: пам'ятник співакові Івану Козловському у Києві. А в т о р и - А.Ігнащенко і В.Зноба. Ф о т о Юрія ШКОДИ.

ФЕСТИВАЛІ. КОНКУРСИ

УЖГОРОД

априкінці минулого року в Ужгороді одночасно ^^ШШЯШ відбулися дві визначні музичні події - IX фести- ^ Щ р Ш Ш Ш ^ Ш Ш Щ к И І а І І валь класичної та сучасної музики "Музичне І сузір'я Закарпаття" та VIII Міжнародний конкурс І "Срібний дзвін" на приз Євгена Станковича. Фестивалю "Музичне сузір'я Закарпаття" вже десять І років (заснований 1998 року відомим ужгородським композитором Віктором Теличком). Його мета - об'єднати ^ ^ В щщ | країни Карпатського регіону за ментальністю та культурною спорідненістю. В Ужгородській філармонії (відкрита 1946 року) є ^ ^ В щ симфонічний і духовий оркестри, славетний Закарпатсь- ^ ^ ^ В І кий народний хор і фольклорні ансамблі, та головними "дійовими особами" фестивалю стали київські гості: ^^ Національний ансамбль солістів "Київська камерата" під V орудою Валерія Матюхіна та ансамбль "Київські солісти" ^ ^ ^ ^ ^ ^ Н ^ к ^ ^ ^ Н И ^ ^ І і Д у Н (художній керівник та головний диригент — Богодар Которович). ^ ^ ^ В і і І И ^ ^ ^ ^ р д ^ и Серед новинок у програмі "Київської камерати" були два надскладні цикли уродженця Харкова, а нині петербурзького композитора Леоніда Десятникова "Російські /1| сезони" (солісти - сопрано Людмила Войнаровська та І скрипалька Богдана Півненко) та його ж транскрипція циклу "Пори року" Антоніо Вівальді (соло на скрипці Богдана Півненко). Наскільки важливо переосмислювати мистецтво ми- І нулого, стало зрозуміло завдяки Концерту для флейти та | камерного оркестру Золтана Алмаші (солістка - Богдана Стельмашенко), чия ужгородська прем'єра - чи не найвизначніша подія цьогорічного "Музичного сузір'я Закарпаття". Партитури сучасного російського автора, написані за законами "чистої гри", врівноважили "Дві ремінісценції" Віктора Теличка, присвячені пам'яті відомих закарпатських музикантів Іштвана Мартона та Семіраміди Хосроєвої. "Три п'єси" для альта з оркестром Геннадія Ляшенка (соліст - Андрій Тучапець), навпаки, виявилися набагато іронічнішими і легковажнішими від попереднього драматичного твору настільки, наскільки легковажним можна називати сумного П'єро, образ якого здатний одночасно викликати і сміх, і сльози. Саме різноманіття представлених на фестивалі "Київською камератою" програм доводить: цей струнний ансамбль провадить у своїй діяльності напрочуд виважену репертуарну політику, до пріоритетів якої належать такі партитури, як Концерт для флейти з оркестром Ігоря Щербакова (солістка

№ 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

7ГИВАЛІ.

КОНКУРСИ

j g & ^ k ^

- Богдана Стельмашенко), Камерна кантата Олега Киви на тексти Тараса Шевченка та "Opera rustici" Євгена Станковича на тексти Бориса Олійника (солісти - Ніна Матвієнко та Валерій Буймистер). Останній твір написаний на перетині жанрів опери та камерної кантати. Замовив його Станковичу диригент Тюменського камерного оркестру Антон Шароєв, і саме він невдовзі має продиригувати в Києві її офіційною прем'єрою. "Київські солісти" завітали до Ужгорода разом із знаменитим струнним квартетом "Колегіум", який представив Другий квартет угорського закарпатця Бели Бартока. Українська частина програми ансамблю Б.Которовича складалася із творів Є.Станковича та В.Сильвестрова. Ім'я Євгена Станковича постійно звучало і під час конкурсних прослуховувань "Срібного дзвону", у яких взяла участь талановита молодь з України та з-за кордону. Організацією змагання вже майже десять років опікується ужгородська домристка Лідія Маніца. Склад журі цього конкурсу очолив Євген Станковим, вокалістів оцінювала краща Баттерфлай світу Гізела Ципола, а інструменталістів - скрипаль Дмитро Ткаченко, який останні роки живе в Лондоні. Головний приз VIII Міжнародного дитячо-юнацького музичного конкурсу "Срібний дзвін" - Гран-прі від Євгена Станковича одержав Олексій Барсуков (балалайка), а титул "Карпатський віртуоз" (друге Гран-прі) вручено скрипальці Єві Рабчевській. Натомість лауреатів та дипломантів у кожній виконавській групі у трьох вікових категоріях (старшій, середній та молодшій) іноді було більше десяти чоловік - тож всіх перерахувати неможливо. Лишається лише побажати їм творчого натхнення, нових перемог та багатьох гран-прі. Юлія Б Е Н Т Я

КОЛОМИЯ

Коломиї відбувся XXII музичний фестиваль імені Анатолія Кос-Анатольського. Гостинне прикарпатське місто двадцять два рази поспіль стало місцем зустрічі музикантів з різних куточків України. Дати проведення фестивалю не випадкові. Останній день осені - 25-річчя смерті композитора, а перший день зими - день його народження. До цих пам'ятних дат додалась ще одна - 80-річчя існування Коломийського симфонічного оркестру. Саме виступом цього колективу під орудою Б.Іванчука відкрився черговий музичний фестиваль у Коломиї. Оркестр підготував досить різнопланову програму. Як справедливо зазначив під час урочистостей один із засновників фестивалю С.Козлов, складна справа започаткувати фестиваль, ще складніше - забезпечити йому тривале існування. У Коломиї це свято музики не лише продовжує жити, а й щорічно розширює свої межі. Одна з провідних тем коломийського фестивалю - уславлення своїх видатних земляків - не обмежувалася постаттю А. Кос-Анатольського. Цього разу концерт, проведений на базі Коломийської дитячої музичної школи №1, був присвячений 100-річчю від дня народження відомої піаністки Дарії Гординської-Каранович, на якому виступили учні школи, а також прозвучали записи знаної виконавиці. Видатною подією фестивалю став концерт камерної музики українських та польських композиторів за участю академічного камерного оркестру "Віртуози Львова" під керуванням заслуженого діяча мистецтв України С.Бурка. Постійний організатор фестивалю композитор О.Козаренко розповів, що Львів № 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

ФЕСТИВАЛІ.

КОНКУРСИ

дав світові цілу плеяду видатних композиторів, які реалізувались як в Україні, так і в Польщі, й саме це стало підґрунтям для укладання програми концерту, в якому прозвучали твори А.Кос-Анатольського, М.Колесси, М.Скорика, В.Кіляра, В.Камінського, З.Буярського. Третій день фестивалю мав меморіальну спрямованість. Двадцять п'ятій річниці смерті А.Кос-Анатольського було присвячено концерт з творів композиторів Донецька, Києва, Львова у виконанні ансамблю "Кварта плюс", заслуженої артистки України О.Рапіти (фортепіано), М.Драгана (фортепіано), Т.Менцинського (віолончель). Як розповів автор концепції О.Козаренко, "Реквієм" молодого донецького композитора Є.Петриченка він вперше почув на одеському фестивалі "Два дні і дві ночі нової музики". І його вразило, що у цьому творі були використані автентичні верховинські голосіння із запису, зробленого у 1958 році. Це й стало поштовхом для створення проекту, у який окрім названої композиції увійшли частини з "Сюїти іп С для віолончелі та фортепіано" Б.Фроляк та "Гравітації для фортепіано" Г.Гаврилець. Професор інституту музикології Ягелонського університету в Кракові Возна-Станкевич висвітлила участь українських музикантів у міжнародному фестивалі "Дні музики краківських композиторів", який відсвяткував свій 20-річний ювілей. А завдяки доповіді голови Краківського відділення Спілки композиторів Польщі професора Є.Станкевича коломийська громада долучилась до святкування 100-річчя славетного французького композитора О.Мессіана. Прекрасним завершенням меморіального дня стала програма, складена з духовних творів українського бароко у виконанні хорового ансамблю "А Сареііа Ьеороііз" (диригент - Л.Капустіна). Особливість коломийського фестивалю - традиційна "Музична вітальня", під час якої відбувається теоретичне осмислення явищ музичного мистецтва. Саме тут вперше окреслено теми, що висвітлювали діяльність В.Витвицького, Е.Фермана, В.Задерацького. Після заключної дискусії міжнародної наукової конференції "Україна в Європі? Європа в Україні? Погляди - перспективи - реальність" за участю вчених Німеччини, Польщі, України прозвучали камерні вокальні та інструментальні твори українських композиторів у виконанні лауреатів міжнародних конкурсів Я.Рак (фортепіано) та П.Радейка (баритон). Фінальним акордом фестивалю став концерт "Невідомий Кос-Анатольський". Вперше в Україні джазовий оркестр Львівської Національної музичної академії виконав програму з творів композитора так званого "легкого жанру". Чарівні ритми танго, вальсів, фокстротів ніби перенесли слухачів у віддалені часи молодості маестро. Досить цікавими спостереженнями щодо цьогорічної події поділився поважний гість фестивалю Дітер Гьотц, професор інституту славістики Вюрцбурзького університету імені Юліуса Максиміліана: "По-перше, фестиваль цікавий тим, що на ньому представлені різні пласти музичної культури - від академічної класики до розважальних жанрів; по-друге, дивує те, що концертні зали відвідують різні прошарки населення: і викладачі місцевих музичних шкіл, і таксисти, і підприємці; приємно, що поряд зі знаними діячами української музичної культури у фестивалі беруть участь і молоді виконавці, що є запорукою його існування в майбутньому". Світлана П О Л Я К О В С Ь К А

ТЕРНОПІЛЬ Тернополі відбувся Третій міжнародний конкурс трубачів імені М.Старовецького. В ньому взяли участь 34 учасники молодшої групи (учні коледжів та музучилищ) і 16 - старшої (студенти вузів). До складу журі, яке очолював професор Левко Колодуб, входили високопрофесійні спеціалісти, педагоги з різних міст України та Польщі, серед них й учні відомого викладача Тернопільського музучилища М.Старовецького: Б.Жеграй (викладач Тернопільського музучилища, ініціатор й організатор конкурсу), І.Борух (Одеса), В.Подольчук (Донецьк), РНаконечний (Львів), співголовою журі був професор В.Посвалюк - проректор Національної музичної академії України (Київ). У молодшій групі Гран-прі (трубу фірми "Yamaha") одержав Ельвіс Князєв із Сімферополя (клас Д.Княжицького). Першою премією нагороджений Тарас Кульбашний з Тернополя (клас Б.Жеграя). У старшій групі Гран-прі (трубу piccolo) присуджено Остапу Поповичу зі Львова (клас доцента І.Гишки). Першу премію поділили Олег Назарак з Донецька (клас доцента В.Подольчука) та Роман Котик зі Львова (клас професора РНаконечного). Другі й треті премії вибороли учасники змагання з Харкова, Донецька, Львова, Запоріжжя, Житомира, Тернополя, а також трубач з Польщі Б.Томала. Однак, попри високий рівень музикантів, конкурс виявив і недоліки, що існують у виконавському

№ 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

ФЕСТИВАЛІ.

КОНКУРСИ мистецтві на духових інструментах і які слід терміново виправляти. Найперше - це культура звука - атака, звуковедення, динаміка й інші суто технічні складові виконавського мистецтва. Оволодіння цією технікою надає можливість музиканту вільно розкрити свою індивідуальність, самобутнє трактування твору. Цей конкурс трубачів, що набув міжнародного значення (адже брали участь молоді виконавці з Бєларусі, Болгарії, Молдови, Польщі, Росії, Румунії), спочатку відбувався як всеукраїнський на базі Тернопільського музичного училища з традиціями гри на мідних духових інструментах, які створювали видатні педагоги - Г.Марченко, М.Старовецький й багаторічний керівник цього відділу В.Россоха та їхні учні. Плекаємо надію, що конкурс у Тернополі і надалі відбуватиметься при зростаючому рівні майстерності учасників, як спостерігаємо зараз, адже це - запорука розвитку нашої культури, без якої немає нації, немає й держави. Левко К О Л О Д У Б

ХЕЛЬСІНКІ

а сприяння австрійської організації "European Composers'Forum", Спілок композиторів країн Скандинавії та Фестивалю сучасної музики країн Скандинавії у Хельсінкі відбувся Перший європейський форум-семінар композиторів і музикологів "Nordic Music Days Helsinki". Мета зустрічі - обговорення та вирішення актуальних проблем музичного сьогодення. Українськими посланцями у Фінляндії були музикознавець Радміла Станкович та композитор Іван Тараненко, який і поділився своїми враженнями від інтернаціональної акції: - Програма чотириденного форуму була дуже насиченою: конференції, концерти, презентації, обговорення на "круглих столах" тощо. Ми намагалися якнайширше представити сучасну українську музичну школу та познайомити з нею учасників форуму, тому до Хельсінкі привезли різноманітні матеріали про діяльність Спілки композиторів України - CD, каталоги з інформацією про композиторів та виконавців, буклети фестивалів... Слід наголосити, що за кордоном цікавляться українською культурою, а наші музиканти - бажані гості в Європі. Оргкомітет зменшив для нас вступний внесок, виділив для презентації окремий стенд і, головне, Національну Спілку композиторів України запросили стати дійсним (або асоційованим) членом Європейського форуму композиторів та музикознавців і взяти участь у Другому форумі, що відбудеться у місті Глазго (Шотландія). На зустріч приїхали представники 34 країн (Європи, Північної Америки, Ізраїлю), зокрема 26 країнчленів Європейської Спілки композиторів, а також делегати понад 70 музичних організацій. Основна аудиторія - молодь і митці середнього віку: продюсери, видавці нот, працівники центрів музичної інформації та інших мистецьких фундацій. Неабияку зацікавленість в організації й проведенні форуму-семінару виявив мер Хельсінкі, який з радістю прийняв у себе гостей міста. Фінансова підтримка влади сприяла успішному проведенню заходу - учасники форуму безкоштовно відвідували концерти та музично-театральні вистави, відзначивши майстерне виконання та високий художній рівень композиторських шкіл Скандинавії. Найбільше вразила музика Марії Самюельсон, Томаса Агерфельда Олесена, Мікки Хейніо, Стейгрімура Рохлоффа, Яна Еріка Мікалсена та Себастьяна Фагерлунда. Твори прозвучали у великому концерті за участі двох складів оркестру, ударні групи яких мали кілька комплектів дивовижно різноманітного інструментарію. Завдяки щільному графіку ми встигли все послухати й побачити. На конференції максимально гостро звучали питання авторського права, ролі музики в кіномистецтві та у театрі для дітей, відбулася дискусія щодо проблем сприйняття новітньої музики, починаючи з музичної школи. Не тільки в Україні, а й в усьому світі сучасна композиторська творчість стала елітарною і "закритою" для широкого кола слухачів, що є нагальною проблемою сьогодення та вимагає термінового вирішення. Обговорювалася й перспектива існування професії композитора. Прикро, але пересічний український слухач не знає творів сучасних авторів і навіть не цікавиться ними. На жаль, у нас відсутня їх дієва популяризація, принципова критика й музична реклама. Можливим виходом з кризової ситуації, що склалася довкола сучасної академічної музики, має бути об'єднання зусиль для її пропаганди і співпраця музикантів різних країн. Ілона ТАМІЛІНА 7 № 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

Здавна славиться піснями українська земля, напевно, тому майже кожен вітчизняний композитор рано чи пізно звертається до цього жанру. Проте митцю надзвичайно складно не загубитися у величезному пісенному багатоголоссі.

італій Аркадійович Філіпенко вважає, що його пісенний дар з а п р о г р а м о в а н о генетично. З цим можна цілком погодитися, адже у барвистій творчій палітрі його батька - відомого к о м п о з и т о р а Аркадія Дмитровича Філіпенка - пісня стала найулюбленішим жанром. "Саме він, - каже Віталій Аркадійович, - навчив мене розуміти специфіку цього жанру, чути за віршем музичну інтонацію, відчувати "пісенність" чи "не пісенність" створюваного музичного образу". Однак с п р а в ж н є усвідомлення "пісенності" прийшло до Філіпенкамолодшого не відразу, його перші творчі імпульси були винятково виконавськими. І це не дивно, адже доля приготувала Віталію д о р о г о ц і н н и й дарунок: на фортепіанний факультет Київської консерваторії він вступив до класу видатного музиканта і педагога Костянтина Миколайовича Михайлова, у якого свого часу навчався і Філіпенко-старший. Під керуванням легендарного педагога Віталій вдосконалював виконавську майстерність, з а г л и б л ю ючись у тонкощі інтерпретацій Бетховена, Рахманінова, Скрябіна, Аренського, однак перевагу надавав ІПопену. У майбутньому Філіпенку-композитору виконавський досвід став у пригоді. Він часто і до того ж блискуче грає свої твори. Додамо, що єдність виконавського і композиторського начал позначилася і на характері творчого процесу

митця: стимулом д л я народження ряду опусів стало імпровізаційне музикування. У подальшому на професійне спрямування Віталія Філіпенка вплинула несподівана смерть улюбленого педагога. Вона глибоко потрясла молодого піаніста і водночас прискорила прийняття ж и т т є в о важливого рішення. Долаючи сумніви, юнак перейшов на композиторський факультет до класу Андрія Яковича Штогаренка. Вдячність своєму п р о ф е с о р у Віталій Філіпенко відчуває і нині, адже вчитель не тільки оцінив його талант, а й "благословив" на подальшу роботу. № 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р. 6

ТВОРЧІСТЬ Вже на початку мистецького шляху діяльність Філіпенка була надзвичайно різноманітною та інтенсивною. У 1968 році він вступив до Спілки композиторів України, і з того часу бере активну участь у її роботі. Усе подальше життя, по суті, стає біографією творчості: яскраві задуми та їх реалізація, естетичні пошуки, цікаві зустрічі, співпраця з виконавцями... Віталій Ф і л і п е н к о - композитор-пісняр, і справа тут не у домінуванні цього жанру в його творчій палітрі: за найскромнішими підрахунками він с т в о р и в понад ч о т и р и с т а пісень. Найвідоміші з них - "Поле моє, поле" (слова Л.Реви), "Я співаночку гіосію" (слова І.Лазаревського), "Синові в дорогу", "Тополина земля", "Від серця поклонюсь" (усі - на вірші М.Сингаївського). Його т в о р и в и к о н у в а л и Й.Кобзон, Р.Кириченко, Г.Туфтіна, М.Кондратюк, Д.Гнатюк, А.Мокренко, Д.Петриненко. У д о р о б к у м и т ц я немало цікавих творів інших жанрів: Поема-концерт д л я скрипки з оркестром, Поема д л я симфонічного оркестру, Триптих для голосу з оркестром, Соната-поема, три кантати, вокально-інструментальний цикл "Київські фрески"; популярні фортепіанні твори, одна з я к и х - Токата - у 1969 році увійшла до обов'язкової програми конкурсу імені М.Лисенка; у нього є й балети (зокрема й на льоду), оперети, м у з и к а до т е а т р а л ь н и х вистав і кінофільмів, твори д л я дітей. Однак саме "пісенність" м у з и Віталія Філіпенка видається безсумнівною. В основі авторського стилю - щедра мелодійність широкого емоційного діапазону: від тонкої, зворушливої лірики і м'якого гумору до мужньої епіки та героїчного пафосу. Інтонаційне коріння, що живить цю мелодику, - у стихії українського пісенно-танцювального фольклору, в його розмаїтті та багатобарвності. Значною мірою це визначило ставлення композитора до вербального компонента творів і вплинуло на вибір поетичних партнерів. Й о м у близьке поетичне о с п і в у в а н н я к р а с и рідної землі, усвідомлення нерозривного особистішого зв'язку з нею у радості та горі - такий "нерв" поетичної думки викликає гарячу реакцію композитора, адже неможливо створити нове, не увібравши д у х о в н и й досвід попередніх поколінь. Д о л я пісенної музи Віталія Ф і л і п е н к а пов'язана з творчістю багатьох поетів - Л.Забашти, Л.Титаренка, Л.Реви, І.Лазаревського, В.Герасимова, О.Вратарьова, М.Танича, Б.Євгеньєва, М.Ткача, Г.Ніколаєнка. Та є серед них людина, я к у композитор називає "найближчим творчим співавтором і другом", - М и к о л а Сингаївський, на вірші якого В.Філіпенко написав найбільше пісень, зокрема, "Ти чуєш, я к море не № 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

спить", "Мої дівочі мрії", створені ще у 1958 році. їхню тривалу співпрацю, що розпочалася ще в студентські часи, високо оцінює і сам поет, підкреслюючи національні витоки як основу, що об'єднує його з "побратимом по співочому щастю". Він каже: "Я закоханий у народний мелос, слово і часто до них звертаюся. Спільна творча робота з В.Філіпенком дає можливість відчути, що композитор також уміє слухати музику народу, музику землі, відчувати її серцем, трансформувати своїм талантом, знаходячи найкоротшу стежину - від серця до серця. Пісня сповідь композитора... І я відчуваю її в творчості В.Філіпенка". У композитора опора на кращі традиції органічно поєднується з володінням найскладнішими сучасними музично-технологічними засобами. Як професіонал, він робить це абсолютно непомітно. Будь-яка музична думка сприймається слухачем так просто, щиро і відверто, щ о не з а п а м ' я т а т и її н е м о ж л и в о . М у з и к а В.Філіпенка може подобатися чи ні, може бути більш чи менш яскравою ( я к и й митець від цього застрахований?), але вона ніколи не абстрактна, завжди життєво достовірна і глибокозмістовна. Напевно, у творчості будь-якого композитора є твір, що концентрує найтиповіші риси його стилю. У Віталія Філіпенка, принаймні на цей час, такий опус - вокально-інструментальний цикл "Київські фрески", створений до 1500річчя стародавнього міста. До речі, на цю ю в і л е й н у дату в і д г у к н у л и с я різні автори з ' я в и л и с я талановиті твори Лесі Дичко, Євгена Станковича, Івана Карабиця, Георгія Майбороди, Левка Колодуба, Геннадія Ляшенка... У віршах О.Вратарьова, що покладені в основу "Київських фресок", через розповіді про жителів міста різних епох вимальовується образ К и я н и н а - знаменитого чи невідомого, в історичній інтроспекції та у сучасності. Віталія Філіпенка це надзвичайно захопило за тематикою - актуальною, сучасною, патріотичною і національно визначеною. Н а пісенній основі виникла унікальна можливість створити об'ємний, ш и р о к о м а с ш т а б н и й і водночас внутрішньоконтрастний, різнохарактерний, ж а н р о в о нестандартний твір. Дванадцять балад "Київських фресок" контрастують за музичними образами та характером: лірика багатобарвних відтінків-настроїв ("Анна Я р о с л а в н а " , "Травень-чарівник", "Київ осінній"), героїка м и н у л о г о і сучасності ( " К о м і с а р Марія", "Дорога мрії та весни", "Гордість моя - сучасник"), епіка ( " И бьіша три братья") і драматизм ("Дзвони"). Тут існують усі інтонаційно-образні "типажі", до яких композитор тяжіє у своїй творчості. Вони виступають у синтезі, я к єдина драматургічна цілісність, що

ТВОРЧІСТЬ зику рівноправним партнером вербально-візуальних образів. Те, що зазвичай називають "фоном", у Філіпенка, як правило, не стає нейтральним, безбарвним тематизмом: у межах музичного супроводу сценічної дії відбувається інтенсивний і цілеспрямований інтонаційно-тематичний розвиток з кульмінацією в узаг а л ь н ю ю ч о м у образі центральної пісні. З а усієї функційної залежності, музична складова спектаклю чи кінофільму не перетворюється на хаотичний, і л ю с т р а т и в н и й набір звукообразів, адже зберігаючи власні закономірності розвитку, вона цілісна і драматургічна. Це своєрідна симфонізована драматургія, де саме пісні надано домінуючу роль. Серйозне професійне ставлення митця до написання такої музики узгоджується з принципами роботи таких уславлених попередників і сучасників композитора, як С.Прокоф'єв, Д.Шостакович, Г.Свиридов, А.Шнітке, М.Скорик, Л.Грабовський, І.Карабиць... Останнім часом Віталій Ф і л і п е н к о все більше звертає увагу на музично-сценічні жанри. Він - автор балетів, восьми оперет, серед я к и х " З о р я н и й час" (за п'єсою Г.Плоткіна, створена у співавторстві з батьком), "Жіночі пристрасті" (за мотивами творчості І.Нечуя-Левицького), " Б л а ж е н н и й острів" (за комедією М.Куліша); д и т я ч і оперети " П р и г о д а в країні З а п і ч ч я " (лібрето Я.Козлова), "Бравий капрал, чи Викрадення принцеси" (лібрето Я . К о з л о в а за мот и в а м и повісті Войцеха Жукровського "Викрадення у Тютюрлістані"). Постановки цих т в о р і в у К и ї в с ь к о м у театрі оперети, Б і л о церківському, С і м ф е р о п о л ь с ь к о м у м у з и ч н о д р а м а т и ч н и х театрах з а в ж д и м а л и схвальні відгуки преси. Це й не дивно, адже ці опуси позначені виразним м у з и ч н и м тематизмом, динамічністю, театральністю, зручністю для виконання. Додамо, що викликати захоплену цікавість малечі - це вже особливе вміння, виняткова творча інтуїція і мистецький хист, чим володіє Віталій Філіпенко, я к и й знає і любить свою публіку, а вона, у свою чергу, відповідає йому взаємністю.

Віталій за

досягається з а в д я к и інтонаційній єдності та цілеспрямованій системі переінтонування, продуманих тональних планів, тематичних арок. Незважаючи на те, що кожна пісня-балада має чітку структуру і є сюжетно завершеною, у сукупності вони утворюють художню цілісність, позначену є д и н и м з а д у м о м й з а с н о в а н у на своєрідно трактованих п р и н ц и п а х пісенного симфонізму. Від величі минулого до вічної молодості сучасного Києва - це головна ідея циклу. Втілюючи її, композитор неначе милується багатобарвністю ж и т т я . П о р у ш у ю ч и хронологію, на мить наближуючи історично далекі часи до сьогодення, він у кожній пісні розкриває висловлювання-картину, пов'язану з образом рідного міста. Драматургічна цілісність "Фресок" визначила їхню сценічну транскрипцію. Н а прем'єрі твір, за пропозицією режисера І.Молостової, доповнили балетно-танцювальними номерами і слайдовим відеорядом, та, насамперед, видовищна інтерпретація циклу навряд чи реалізувалася б за відсутності композиторського досвіду в галузі музики для театру та кіно, яка налічує майже тридцять назв, зокрема, "Срібний тренер", "Немає невідомих солдатів", "Народжені бурею", "Йшов четвертий рік війни", "Театральний сезон", "Карпатське золото". Вміння увійти в емоційно-образну сферу спектаклю, відчути в ній саме ту змістовну лінію, яку може найяскравіше передати музика, знайти її точне й характеристичне інтонаційне звучання - це вирізняє творчу манеру композитора у даному жанрі. Він не обмежується н а п и с а н н я м однієї - нехай навіть вдалої - пісні "на тему" і фоновими музично-декоративними заставками, а робить му-

Філіпенко роботою. 1970 р.

Лариса НЕБОЛЮБОВА № 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

м'я Андрія Кушніренка - народного артиста

України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, члена-кореспондента Академії мистецтв України, професора, знаного хорового диригента, організатора музичного життя на Буковині, автора багатьох оригінальних хорових творів, а також обробок українських народних пісень - добре відоме серед музичної громадськості нашої країни. Під керівництвом А.Кушніренка Державний з а с л у ж е н и й академічний Б у к о в и н с ь к и й ансамбль пісні і танцю став одним із кращих мистецьких колективів в Україні, я к и й виборював нагороди на хорових конкурсах, гастролював у багатьох країнах світу, зокрема в Фінляндії, Англії, Японії, США, Франції, Мексиці, Аргентині та інших. Заслуговує уваги й композиторський талант майстра. Він - автор одноактної опери "Буковинська весна" (лібрето А.Добрянського), музики до героїко-романтичної д р а м и С.Снігура "Полум'я", к а н т а т и на власні слова "Молюсь за тебе, Україно", пісень "Дума про Сагайдачного", "Ранок Верховини", " З о р е с л а в а " , "Україно, любов моя" та ін. Н и м записано понад тисячу українських народних пісень та інструментальних мелодій, зібраних у різних регіонах України, а найбільше на Прикарпатті та Буковині. Сотні з них часто виконуються багатьма колективами нашої країни. Серед них - "А коник чорненький", "Глибока кирниця", "На камені стою", "Чом, чом, земле моя...", — "Палала № 2 , березень квітень 2 0 0 9 р.

сосна", "Подоляночка", "Ой у лузі червона калина"... Д л я Буковинського ансамблю пісні і танцю на основі фольклорного матеріалу ним створено безліч концертних програм, до яких увійшли вокально-хореографічні сюїти, композиції, обрядові сцени: "Зелен край наш, Буковино", "Веснакрасна", "Обжинки", " Щ е д р и й вечір, добрий вечір", "Весільний обряд". Буковинський ансамбль під його орудою записав на фірмі "Мелодія" десять грамплатівок, створено шість кінотелефільмів, зокрема "Свято в Карпатах", "Ніч в маю", видано збірники музичних творів "Українські візерунки", "Хорові твори А.Кушніренка", "Українські народні пісні в обробці А.Кушніренка" та інші. Той факт, що його оригінальні пісні "Я щаслива зроду" та "Посилала мене мати" вважаються сьогодні нар о д н и м и , свідчить про н е а б и я к и й композиторський талант митця. Н а початку 90-х років А.Кушніренко організовує кафедру музики при Чернівецькому (нині Національному) університеті імені Ю . Ф е д ь к о в и ча, стає її завідувачем і налагоджує навчально-виховний процес. Композиторська д і я л ь н і с т ь А.Кушніренка в основному пов'язана з хоровим та вокально-інструментальним жанрами і невіддільна від виконавської діяльності його колективу. Оригінальності і стильової визначеності творчості митця надає насамперед тісний з в ' я з о к із фольклором. В о л о д і н н я значним арсеналом ф о л ь к л о р н и х інто-

ВИКОНАВСТВО наційно-виражальних засобів допомогло А.Кушніренкові всебічно й оригінально розкрити ладо-інтонаційний потенціал народної пісні, майстерно і влучно використати в академічній манері співу специфіку народного хорового виконавства. Він плідно продовжує кращі традиції М.Лисенка, К.Стеценка, С.Людкевича. Однак на його творчість мають найбільший вплив хорові обробки М . Л е о н т о в и ч а , П.Козицького, М.Колесси. Поліфонізована фактура, темпові, агогічні відхилення та динамічні градації у деяких обробках дають можливість досягти надзвичайно широкої гами настроїв і почуттів, що особливо помітно в таких творах, я к "Чия то долина", "Місяць ясний, місяченько", "Подоляночка", "Ой Семене, Семеночку" та ін. А майстерне використання діалогу солістів і хору у "Ой ти, старий діду", "Шість загадок", "Ой піду я на базар", яким притаманний місцевий народний колорит, робить їх надзвичайно виразними і доступними для слухача. Музика оригінальних творів А.Кушніренка характеризується, перш за все, п о є д н а н н я м стильових засад фольклорного і професійного мистецтва. Вплив такого синтезу відчувається, насамперед, у мелодичній та ладо-інтонаційній сферах творів, які відзначаються природністю, виразною наспівністю. Значною мірою це зумовлено тим, що автор часто створює власні теми в характері народних, не вдаючись до цитування к о н к р е т н и х ф о л ь к л о р н и х зразків. Це спостерігаємо в кантаті "Молюсь за тебе, Україно", в музиці до героїко-романтичної драми за п'єсою С.Снігура "Полум'я", а також вокально-хореографічних сюїтах "Зелен край наш Буковина" та "В сім'ї єдиній"... Серед оригінальних інструментальних творів композитора привертають до себе увагу танці "Плескач" , "Метелиця", "Буковинський аркан", написані для оркестру народних інструментів, "Буковинська сюїта" для симфонічного оркестру, музика до кінофільму "Пісня з України", "Експромт" для фортепіано, "Балада" для 2-х скрипок і фортепіано тощо. Підсумовуючи діяльність А.М.Кушніренка, я к и й відзначає 75-річчя від дня народження, можна з упевненістю констатувати, що внесок видатного майстра сучасного хорового мистецтва в розвиток національної музичної культури є надзвичайно вагомим. Ірина Я Р О Ш Е Н К О

З г а ф у & г и

Одесі відбулася міжнародна науково-творча конференція "Ю.В.Малишев - науковець, поет, філософ, особистість: до 85-річчя від дня народження музикознавця та педагога". її організатори - Одеська державна музична академія імені А.В.Нежданової та Національна Спілка композиторів України - прагнули при формуванні загальної концепції і конкретної програми виступів врахувати величезний масштаб особистості, розмаїття напрямків діяльності цієї унікальної людини, все життя якої було віддано служінню ідеалам високої духовності. Відомі його праці "Пролегомени сучасної історії музики: до проблеми філософського розгляду історії" та "Феномен "солоспіву" в музичній культурі" (власне, вперше ввів у науковий обіг об'ємний термін солоспів, аналогів якого не існує в інших музичних культурах). В

Кілька доповідей було присвячено Юлію Малишеву (1924 - 2006) як визначній постаті в історії видавничої справи, засновнику унікального на радянському просторі київського спеціалізованого видавництва "Музична Україна", стала "золотою епохою" в розвитку української музичної культури, освіти, естетики, просвітництва. В застійні часи у суспільстві це був прорив прогресивного нового мислення - робота на випередження часу. Йшлося також про Малишева - гострого полеміста, блискучого критика, талановитого лектора з природним риторським даром, людину, яка з легкістю оволодівала увагою численних слухачів. У цілому конференція відзначалася широтою тематики і кількістю учасників - виступили з доповідями близько 50 фахівців і ще стільки ж надіслали свої статті для наукового збірника. Зазначимо, що тут були і маститі вчені, і молодь, що тільки починає свій науковий шлях. Всіх їх об'єднала любов і повага до однієї з яскравих особистостей нашої вітчизняної науки і культури. У концерті пам'яті Юлія Малишева, що відбувся в рамках конференції у Великому залі Одеської музичної академії, взяли участь студенти і аспіранти кафедри сольного співу Л.Скліфасовська, К.Цимбалюк, Ю.Терещук, В.Шевченко, І.Флек, які виконали улюблену Малишевим вокальну музику - пісні, солоспіви, арії з опер, а також його пісню в жанрі ліричного вальсу. Концерт організувала і блискуче провела зав. кафедрою, народна артистка України, професор Галина Поливанова. Вечір закінчився на щемливо-зворушливій ноті - піснею Є.Мартинова "Лебедина вірність", яка стала гімном коханню подружжя Юлія Малишева та Світлани Мірошниченко. Сподіваємося, що висловлена секретарями правління НСКУ О.С.Олійник та Т.С.Невінчаною пропозиція щодо заснування щорічних "Малишевських читань" буде спільними зусиллями втілена у життя Одеською музичною академією та Національною Спілкою композиторів України. Варвара ПЕРЕГУДА

Чернівці

№ 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

П Р Ц М А Р О Н

ОГІЕРЦ

инішній театральний сезон народна артистка України, солістка Національної опери України Тетяна Анісімова розпочала не на київській сцені, а у нещодавно відкритому після тривалої реконструкції Одеському оперному театрі. Володарка рідкісного за красою тембру драматичного сопрано широкого діапазону на цей раз вразила й здивувала своїх численних шанувальників: вона з легкістю й натхненням співала незвичну для свого голосу мецо-сопранову партію Кармен в однойменній опері Ж.Бізе. Переповнений зал слухав свою улюблену співачку, затамувавши подих, вибухаючи після кожного її сольного номера оваціями. Здавалося, вона не виконувала партію, а жила в образі пристрасної циганки, розкриваючи різні грані її складного характеру, щирі почуття, мінливі настрої. Інтерпретація партії Кармен переконливо засвідчила зростання її акторської й вокальної майстерності. Тетяна Анісімова також любить своїх слухачів, одеський театр, вважаючи його найкрасивішим у світі. Саме з ним пов'язане її дитинство, початок творчого шляху, становлення й формування мистецької особистості. Її виступ у "Кармен" став подією в житті рідного міста, справжнім подарунком для постійних шанувальників її таланту. Після вистави глядачі довго не відпускали свою улюбленицю зі сцени. І схвильована співачка не могла стримати емоцій. "В Одеській опері я почуваюся, як у рідному домі. Тут мені знайомий кожний куточок, кожна сходинка парадних сходів, кожна закулісна кімната. Я росла в артистичній родині солістів Одеської опери, куди мої батьки приїхали із Свердловська, коли мені виповнилося лише два роки. До театру ходила майже щодня. Батько, Валентин Анісімов, був провідним солістом, співав увесь баритоновий репертуар (Онєгіна, Фігароі, Ріголетто, Жермона...), часто виступав у Великому театрі в Москві. Мама виконувала сопранові партії. З дитинства напам 'ять знала всі опери, в яких виступали мої батьки. У 1992 році я з відзнакою закінчила Одеську консерваторію, де вчилася у відомих педагогів М.Вержбицької та Г.Поливанової. Тою ж року одержала першу премію і золоту медаль на Всеукраїнському конкурсі імені МЛисенка й була запрошена до Одеської опери. Дебютувала в партії Тетяни в "Євгенії Онєгіні" П.Чайковського. Потім вистави: "Іоланта", "Паяци", № 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

"Трубадур", "Бал-маскарад", "Чіо-Чіо-Сан", "Орлеанська діва", в якій виконувала партію Іоанни. Працювати було радісно й приємно, відчувала, що мене люблять у колективі. Опановувала складну професію оперної співачки, вчила новий репертуар. Дев 'ять театральних сезонів на одеській сцені - незабутній час творчого становлення, акторських пошуків і мистецьких досягнень. Тут одержала почесне звання заслуженої артистки України і почалися гастрольні виступи у Києві, Москві, за кордоном... На київській сцені дебютувала в 2001 році в партії Тоски в однойменній опері Дж.Пуччіні й одержала запрошення разом з моїм чоловіком (музикантом оркестру) до столичного театру... Ми стали киянами. Та в Одесі залишилися рідні, друзі, численні шанувальники, справжні знавці опери". Приїзд Т.Анісімової до столиці не лише змінив її власне творче життя, а й суттєво вплинув на репертуар першого театру України. У великому акторському колективі, де багато співаків з високими званнями, з'явилася виконавиця екстра-класу, актриса масштабного таланту, яка неначе відродила одну з найголовніших традицій української оперної сцени - правдиве створення вокальних характерів своїх героїв. Її поява у виставі - чи то прем'єрній, чи то черговій, що чимало років зберігаються в діючому репертуарі, перетворює музично-сценічне дійство на мистецьке свято. Т.Анісімова стала окрасою київської сцени.Такої вражаючої гармонії вокальних й акторських барв, такого щедрого багатства психологічних та емоційних нюансів давно не відчувала столична публіка. В кожній новій партії - вона неповторна, вокальносценічні образи її героїнь підпорядковані розкриттю

ТЕАТРАЛЬНО ОБРІЇ музичної драматургії, композиторському стилю, постановочному задуму, але всюди вона - яскрава виконавська особистість. Мистецтво співачки нагадує вершинні здобутки славетних корифеїв української оперної сцени - М.Литвиненко-Вольгемут, З.Гайдай, Л.Руденко, Є.Мірошниченко, Г.Циполи... Активно входячи в діючий репертуар, шануючи традиції і знахідки своїх попередниць, вона прагне створювати власні трактування головних партій в монументальних виставах, надаючи емоційної наснаги і масштабності постановкам минулих років і ирем'єрним спектаклям театру. Після партії Тоски вона створює незабутні образи в операх російської та італійської класики: Ліза в "Піковій дамі" П.Чайковського, Сантуцца в "Сільській честі" ІІ.Масканьї, Аїда в однойменній опері та леді Макбет у М а к б е т і Дж.Верді. Серед виконавських вершин Т.Анісімової - партії в операх Дж.Пуччіні: "Мадам Баттерфлай", "Турандот", "Манон Леско". Героїні цих шедеврів у трактуванні співачки вражають глядачів щирістю почуттів, розкриттям духовного життя людської особистості. Її блискучий виступ у надзвичайно складній партії Джоконди в однойменній опері А.Понкієллі став художньою подією і досягненням українського оперного виконавства. Ефектний, пройнятий трагізмом твір композитора, написаний за драмою В.Гюго "Анджело, тиран Падуанський", - одна з вершин італійського оперного бельканто. Для виконавиці заголовної партії робота над образом венеціанської артистки Джоконди - дуже складний і відповідальний іспит на творчу зрілість та вокальну майстерність. Мало хто із сучасних співачок наважується взяти її до свого репертуару. Тетяна Анісімова стала не лише її першою і найкращою виконавицею на українській сцені, а й розкрила глибокі переживання і найтонші душевні порухи Джоконди, примусила глядачів співпереживати героїні, полюбити її. "Для мене кожна партія завжди цікава і дорога, розповідає співачка. - Значним творчим етапом ста-

ла Джоконда, яку майже ніхто не хотів співати, посилаючись на складність її виконання. Я взялася з якимось особливим ентузіазмом, бо переконана, що легких партій у драматичного сопрано не буває. Я завжди прагну психологічно правдиво передати почуття і настрої своїх героїнь. На кожну виставу йду як на свято, люблю всі свої партії. Саме тому дуже вдячна столичному колективу і головному диригенту В.Кожухарю за багатство і розмаїття оперного репертуару, якого немає в жодному театрі Європи. У нас є можливість створювати різні, часом протилежні образи, співати найкращі твори класичного репертуару. Для мене як актриси це дуже важливо... Готуючи нові партії, я обов'язково прослуховую записи великих майстрів, зокрема свого кумира - Марію Каллас. Звичайно, не для того, щоб повторювати її виконання, а щоб знайти власну інтерпретацію партії. Переглядаю відеозаписи, багато читаю, працюю з Інтернетом. Вважаю, що сучасний співак мусить бути широко освіченою і добре поінформованою людиною". Як визнана примадонна, Тетяна Анісімова успішно гастролює зі столичним оперним колективом за кордоном, зокрема в Німеччині, Швейцарії, Данії, Франції, Лівані, Японії. Її також запрошують на престижні міжнародні фестивалі, до провідних театрів світу, зокрема до московського Великого театру Росії, де вона прекрасно виконує заголовні партії в операх Дж.Пуччіні "Тоска", "Турандот". Крім виступів у цих виставах, які мали великий резонанс серед московських шанувальників оперного мистецтва, вона брала участь у підготовці прем'єри опери Д.Шостаковича "Катерина Ізмайлова", постановку якої здійснював головний режисер санкт-петербурзького Великого драматичного театру Т.Чхеїдзе. Виснажлива двомісячна праця над партією Катерини, спільні пошуки розкриття складного, суперечливого характеру, творча співдружба з режисером і з усім колективом допомогли створити новаторську сучасну постановку партитури Д.Шостаковича, в центрі якої був

№ 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

ТЕАТРАЛЬНО ОБРІЇ масштабний і багатогранний образ Катерини Ізмайлової, який, на думку критики, став видатним досягненням не лише української співачки, а й європейського оперного виконавства. Дирекція Великого театру Росії запропонувала підписати контракт і переїхати працювати до Москви. "Я погодилася співати Катерину лише тому, що багато моїх колег відмовляли мене від цієї партії, посилаючись на велику складність і на те, що після її виконання немало співачок втрачали голос, - згадує Тетяна Валентинівна. - Але мене це не лякало. Перша зустріч з творчістю Д.Шостаковича окрилювала, надавала наснаги. Робота з грузинським режисером, її напружений репетиційний графік - щодня дві сценічні репетиції і вокальний урок між ними - була надзвичайно цікавою. Ми не помічали, як минали дні, тижні, місяці, наближаючи нас до тріумфальної прем 'єри. На пропозиції переїхати до Москви категорично відмовилася, бо у Великому театрі значно бідніший репертуар для мого голосу, ніж у Києві, а головне - дуже люблю Україну". Вона багато співає в театрах Італії й Іспанії, прикрашаючи своїми акторськими роботами оперні спектаклі. Але у неї є найзаповітніша мрія - виступити на сцені міланського театру "Ла Скала", куди її вже двічі запрошували (терміново замінити артистку, яка захворіла). Однак співачка не могла виїхати до Італії (за кілька днів важко оформити візу). "Іноді доводиться відмовлятися і від численних гастрольних пропозицій: вистави, щоденні репетиції і співанки забира-

ють багато часу. В сучасних умовах економічної кризи з 'явилися й нові проблеми, зокрема щодо організації сольних концертів: філармонії вимагають великі кошти за оренду залу. Концертних програм, підготовлених з першокласними концертмейстерами (в Києві Костянтин Фесенко, в Одесі - Лариса Хороленко), у мене багато - це оперні арії та романси Рахманінова, Чайковського, Брамса, Шуберта, Шумана... Залишається лише згадувати свої концерти у Великому залі Санкт-Петербурзької філармонії з її симфонічним оркестром, в Баку, рідній Одесі та готувати новий репертуар. Не втрачаю надії і сподіваюсь на кращі часи ". Тетяна Анісімова щойно повернулася з Японії, де співала Турандот та Манон Леско в спектаклях Київської опери, а незабаром її чекають глядачі Санкт-Петербурга, Міжнародний оперний фестиваль імені Ф.Шаляиіна в Казані... Вона завжди з радістю поспішає до Києва, де чекає родина, улюблені оперні партії, шанувальники її таланту. Мистецтво співачки сьогодні уособлює найкращі виконавські досягнення Національної опери України, адже вона створює у виставах театру високохудожні вокально-сценічні образи світового оперного репертуару, які завжди хвилюють глядачів і надовго залишаються в пам'яті. Тетяна ШВАЧКО

13 № 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

ТЕАТРАЛЬНО ОБРІЇ В Одеському імені

М.Водяного Що

Моліна,

можна

вирішення з метою себе

музичної

виявився... - Дон

Лесі комедії

статку Жуана.

він (тобто

- "Перше

Українки

Всі

жінки вперше

кохання

жінок єдину

захоплюються потрапляє

Цікаво, що чверть сторіччя потому до цього твору звернулися у Харкові (прем'єра ще попереду) та в Одесі. Нинішня одеська вистава це музична комедія (на мій погляд, цілковито виправдана скромність режисера В.Подгородинського у добу "буму" мюзиклу та рок-опери). Синтез драматургічних, музичних та сценічних засобів у цьому жанрі простіший, ніж у мюзиклі, що насичений лейтмотивами, ве-

Жуана".

після

М.Фріша?

Т.де

Проте

нетривіального

усіх

часів

що не мав свою

комедії

Дон міф

свідками

народів

сина-спадкоємця, доньку ним.

вдавати А

у любовний

закохавшись

ією постановкою одесити по-сучасному відкриІ— •ли одну з призабутих сторінок сторінок свого творчого минулого. Адже "Дон Жуан у Севільї" (так назвав свій твір композитор М.Самойлов) на початку 80-х років був втілений на сценах багатьох театрів, зокрема і в Одесі. У виставі тоді виступали молоді, але вже улюблені всією країною Г.Жадушкіна, В.Фролова, В.Барда-Скляренко і легендарні Л.Сатосова та С.Крупник.

цей

і навіть

звабник

Ідальго,

музичної

про

ми стали

примусив

- вона)

театрі

розповісти

лібрето: жінкою.

збереження

чоловіка

нового

Пушкіна,

С.Альошиним

Жуан

прем'єра

цікавого,

Мольєра, театрі

Дон

відбулася

академічному

у...

тимчасом полон, Командора.

ликими ансамблями... Хореографія О.Ігнатьєва (Санкт-Петербург) у даній виставі побудована переважно як низка окремих номерів. Перлиною спектаклю є балетна сюїта в іспанському стилі. Ідея прихованої жіночності Дон Жуана вдало матеріалізувалася саме в його (чи пак її!) пластичному alter ego. Танцівник М.Чечков спочатку спантеличив глядачів своєю жіночністю та "кантиленністю" рухів, аж раптом ми побачили саме рухи чоловіка Дон Жуана серед жінок-танцівниць, і ця інтрига тривала впродовж всієї вистави - натяк на її розв'язання. Сценограф С.Зайцев створив образне декораційне оформлення, яке відповідало характеру, місцю і часу подій. Хоча сценографія як дієвий компонент вистави, здається, не цікавить художника від часів "Кентервільського привида" (п'ять років тому). Звісно ж, знаковість мистецьких цитат - костюмів з полотен живописців

№ 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

ТЕАТРАЛЬНО ОБРІЇ XVI ст., що прикрашають сцену замість декорацій, сприймаються підготовленим глядачем, але, можливо, починає їх втомлювати - мов якийсь нескінченний серіал... Зрештою все можна виправдати, якщо сценографія створює атмосферу, середовище для гри артистів, але в цьому випадку вона виявилася індиферентною щодо виконавців. Темні, тьмяні й яскраво червоні кольори декорації одержали продовження і в костюмах О.Леснікової, яка поєднала святкові біло-червоні барви

С п р а в ж н я " с е к с у а л ь н а " революція в сюжеті! В ній беруть участь усі персонажі вистави. Це і володар таємниці своєї пані слуга Флорестіно, образ якого органічно створив у дельартівському комедійному малюнку В.Кондратьєв (в іншому складі молодий, яскраво характерний Р.Рудний) і Донна Лаура у виконанні Н.Завгородньої. З а прийомом контрасту с а м е вони (Лючія - Н.Кущенко, Розіта І.Куликова) уособлювали нестримну жагу насолоди. Щоправда, виконавці дещо передали куті меду і їхня характерність час від часу перетворювалася на опереткові штампи. Не дуже відрізняютьс я в цьому плані доньки Дона Оттавіо (М.Завгородній) від служниць: Терези - Л.Борисенко, Ізабели О.Перекальчук та Катерини Н.Головацька. І залицяльники, вирішені В.Подгородинським як комедійний квартет, де кожний учасник має власні характерні риси: Антоніо - В.Кутуєв, Родріго - Д.Фалюта, Пабло Г.Пеленіс і Карлос - С.Богаченко. Саме в Ольга Оганезова - Дон Жуан, квартеті чоловіків, Володимир Фролов - Командор закоханих у дочок Дона Оттавіо, вбрання персонажів (особливо яскраво простежується робота білосніжне у Командора) з аскережисера. тичним Дон Жуаном. У виставі " П е р ш е кохання У виконанні В.Фролової роль Дон Жуана", незважаючи на Донни Анни мала б бути значкруговерть інтриг, в центрі подій ною постаттю у виставі, бо ця кохання Дон Жуана і Командоактриса відома с в о ї м трагіра. У театрі музичної комедії це комічним хистом, зворушливою вміють виправдати без Ф р е й д а і природністю. Проте драматург, режисури Віктюка. Хоча, звиприділивши основну увагу чайно, таким переакцентуванінтризі - щирому коханню Дон ням автори епатували глядачів. Жуана і Командора, залишив ге-

15 № 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

роїні образ остогидлої дружини, яка до того ж залицяється до Жуана. Тому при такій драматургії, щоб привернути увагу до Анни, сценограф вдягає її в костюм червоного кольору, що лиш е дратує с в о ї м "псевдоіспанським" несмаком. Тож тріо перетворюється на дует. Дон Жуан у виконанні О.Оганезової - це як скрипкове соло в оркестрі. (Решта персонажів за партитурою мають ансамблеві номери). Емоційна насиченість тембру, особистість актриси - таємниця впливу її героїні на інших персонажів. С а м е із взаєминами Дон Жуана і Командора пов'язані найбільш цікаві епізоди вистави. Енергетика акторів не скута нагромадженням режисерських завдань. Постановник лише створює атмосферу і темпоритм, в яких герої обживають простір сцени. Щодо ролі Командора, то, як зазначив народний артист України В . Ф р о л о в , у першому варіанті образ був надто схематичним - це збайдужілий чоловік, який раптово стає закоханим героєм. Ф р о л о в запропонував поєднати ці складові образу за допомогою музичної теми. Так з'явилася у його партії сповнена розлогої мелодійності, п'янка, здатна "накрити дев'ятим валом почуттів" арія з іншої музичної комедії композитора - "Пристрасті святого Мікаеля". Музика М.Самойлова була максимально переосмислена, а т е м а арії Командора стала лейтмотивом всієї вистави. Творчий експеримент театру вдало доповнили молодий диригент В.Дикий і досвідчений хормейстер Ю.Топузов. У наш час, коли в театрі так багато нездорового епатажу з розрахунком на сенсаційність, вистава режисера В.Подгородинського в інтерпретації міфу підтвердила високу професійну культуру одеської академічної сцени. Юлія К О В А Л Е Н К О Одеса - Харків

(04ІШ І-ша частина

Іван ХАНДОШКО V\arcia

Maestoso

4-Ш

-У—1г*Ц>

4 - 4 —' L-J /

•

F 3 ,

r Й

I»

—<*

r j

'і'

» >

Т Г

J>.J J J — ^r f t^Q 1 r * r г Г rdolce 1"—F— Ü '

7 „K,

Л] Г

ї f

ЛГ) \ u-

, -•

«« lf

r-i у f

1 F j»j>

№ 2 , березень — квітень 2009 р. 16

1Ш

^р

— J

T—"» 1 л- -

лô і1 Киt M f — f—1 H

•

'ff

•

гВ т

ш «J

• Лf

J [ї

[Г

»1*1•1

Г *

T.s 3і г г п à

Ff !

эшь № 2 , березень — квітень 2 0 0 9р.19

ОСВІТА

перна студія Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського відома в країні як один з, без сумніву, цікавих театральних колективів, який виховав кілька поколінь видатних оперних співаків, зокрема Д.Гнатюка, П.Кармалюка, А.Кікотя, М.Кондратюка, А.Кочергу, Є.Мірошниченко, А.Мокренка, В.Пивоварова, М.Стефюк та багато інших. За сімдесят років своєї діяльності Оперна студія сформувала свій творчий напрямок, що поєднує глибоку повагу до класичного оперного репертуару та сміливі пошуки сучасних постановочних рішень. У ці роки на сценах Великого театру СРСР, київського, ленінградського та інших оперних театрів успішно виступали учні професорів М.Алексєєвої-Юневич, Г.Гандольфі, О.Муравйової, М.Чистякова, О.Шгіерлінг: М.Литвиненко-Вольгемут, І.Козловський, З.Гайдай, Л.Руденко, О.Бишевська, Н.Шпіллер, Л. та І.Масленникови, М.Звєздіна та інші. Професор О.Шперлінг керувала оперним класом з 1925 по 1937 роки, саме їй значною мірою ми завдячуємо кардинальними змінами у навчанні, створенню Оперної студії. У 1937-1938 роках Київська консерваторія готувалася до святкування свого 25-річчя. Уряд України задовольнив клопотання керівництва вузу про відкриття Оперної студії. 31 грудня 1938 року відбулася прем'єра опери "Фра-Дияволо" Д.Обера (диригент - В.Пірадов, режисер - художній керівник студії Ю.Лішанський). Вистава мала великий успіх. Невдовзі у репертуарі студії з'явили-

ся перші опери українських радянських композиторів, випускників Київської консерваторії: Г.Жуковського "Марина" за однойменною поемою Т.Шевченка, в якій дебютували Л.Руденко і ГІ.Кармалюк, та антифашистська опера О.Сандлера "Ельза Штраус". У передвоєнні роки творчим дуетом В.Пірадова та Ю.Лішанського було вперше поставлено "Весілля Фігаро" В.А.Моцарта, "Євгенія Онєгіна" П.Чайковського, "Казки Гофмана" Ж.Оффенбаха. Після повернення зі Свердловська, де Київська консерваторія перебувала в евакуації, частину цих вистав поновили за участі М.Звєздіної, Н.Гончаренко, І.Масленникової, які навчалися у консерваторії ще у довоєнні роки. Тоді ж почали працювати в Оперній студії диригенти В.Тольба (під орудою цього видатного митця відбулося більшість прем'єр 1946-1958 років), В.Дубровський, Я.Карасик, В.Картаці, П.Дроздов, талановиті режисери О.Колодуб та О.Завіна. У репертуарі з'явилися вистави "Майська ніч" М.Римського-Корсакова, "Запорожець за Дунаєм" С.Гулака-Артемовського, "Чіо-Чіо-Сан" Дж.Пуччіні, "Молода гвардія" Ю.Мейтуса... Однак найкращою виставою 50-х років сучасники називають неперевершену "Чарівну флейту" (1956), поставлену режисерами Ю.Лішанським, О.Завіною та визнаним інтерпретатором моцартівських партитур Веніаміном Тольбою до 200-річчя від дня народження австрійського генія. Слухачам чи не найбільше запам'яталася неперевершена виконавиця партії Цариці ночі Євгенія Мірошниченко.

НА ФОТО: у центрі - О.Завіна, В. Тольба та Ю.Лішанський з учасниками вистави "Чарівна флейта" В.Моцарта. 1 $

№ 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

ОСВОТА

Водночас художніми досягненнями 40-50-х років студія значною мірою завдячує педагогам сольного співу, адже саме з класів І.ІІаторжинського, Д.Євтушенка, М.Донець-Тессейр українська оперна сцена отримала чудових виконавців. Робота у студії дозволяла педагогам удосконалювати майстерність майбутніх митців, враховуючи досвід видатних оперних співаків (Ф.Шаляпіна, А.Нежданової, Л.Собінова, С.Крушельницької, М.Донця, М.Литвиненко-Вольгемут), традиції українського музично-драматичного театру, нові досягнення в оперній творчості С.Прокоф'єва, Д.Шостаковича, БЛятошинського... 1957 року Київській консерваторії було надано будинок на площі імені М.Калініна (тогочасна назва Майдану Незалежності). Спеціально для Оперної студії в ньому було облаштовано театр на 800 місць. На відкритті нового приміщеннря прозвучала опера В.Кирейка "Лісова пісня" за однойменним твором Лесі Українки. Диригент Я.Карасик, режисер О.Колодуб та художник Д.Кульбак досягли цілісності вистави, а молоді талановиті виконавці (Мавка - Д.Петриненко, Лукаш - М.Раков та В.Білоцерківський, Перелесник - А.Мокренко і М.Дмитрієнко, Килина Л.Остапенко, Л.Кнорозок) глибоко розкрили характери героїв.

вжню людину" С.Прокоф'єва, в якій головну партію виконав А.Мокренко. Наприкінці 60-х у консерваторії відкрилося відділення музичної комедії. Для першого випуску вихованців були поставлені оперети "Летюча миша" Й.Штрауса, "Моя чарівна леді" Ф.Лоу, "Корневільські дзвони" Р.Планкетта, "Весілля у Малинівці" О.Рябова. На творче зростання Оперної студії особливо вилинула гастрольна поїздка до Москви 1966 року, де на сцені Кремлівського театру колектив показав "Лісову пісню", "Наталку Полтавку", "Цареву наречену", "Сорочинський ярмарок". Позитивні відгуки на вистави публікувались у всесоюзній та республіканській пресі. У 70-ті роки склад Оперної студії зазнав суттєвого оновлення. Кафедру оперної підготовки очолив народний артист СРСР М.Кондратюк, диригентами було запрошено Л.Горбатенка, В.Здоренка, Е.Сенька, Г.Стрілецького. Серед тогочасних постановок слід згадати виставу "Моїіарт і Сальєрі" М.РимськогоКорсакова, до речі, остання робота режисера-недагога, учня Леся Курбаса Ю.Лішанського (диригент Л.Горбатенко). З часів створення студії за ініціативи Київської консерваторії значно розширилися зв'язки з вищими музичними школами Лейпцига та Братислави. Це спільна постановка 1980 року опери "Дейдамія" Генделя студентами Київської консерваторії та Лейпцизької вищої музичної школи імені Ф.Мендельсона-Бартольді. У 1997 році в консерваторії відкрився факультет оперної режисури. Того ж року в студії відбулися прем'єри "Кармеи" Ж.Бізе (автор осучасненого сценічного вирішення - Р.Кофман, режисер -

З 1960 року студія почала працювати як театр з постійною групою солістів, оркестром, хором. Тут було поставлено оперу "Запорожець за Дунаєм" (диригент - В.Тольба, режисер - О.Завіна), "Катерину" М.Аркаса (редакція та оркестрування Г.Таранова) та одноактні "Ноктюрн" М.Лисенка, "Іспанська година" М.Равеля. Пізніше на сцені з'явилися "Продана наречена" Б.Сметани, "Фауст" Ш.Гуно та нині менш відомі "Таня" Г.Крейтнера, "Приборкання норовливої" В.Шебаліна й "Повість про спра-

№ 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

2.9

ОСВІТА О.Кочкін, диригент - С.Солонько), поставлені також одноактні оиери "Шлюбний вексель" Дж.Россіні та "Панночка-служниця" Дж.Перголезі. За останнє десятиліття в репертуарі Оперної студії ми бачимо такі популярні твори, як "Наталка Полтавка" М.Лисенка, "Євгеній Онєгін" П.Чайковського, "Царева наречена" та "Моцарт і Сальєрі" М.Римського-Корсакова, "Весілля Фігаро" В.А.Моцарта, "Севільський цирульник" Дж.Россіні, "Травіата" та "Ріголетто" Дж. Верді, "Паяци" РЛеонкавалло, "Любовний напій" Г.Доніцетті, "Алеко" С.Рахманінова. Про сьогодення і перспективи розвитку Оперної студії розповів ректор Національної музичної академії України Володимир Іванович РОЖОК: - З вистав останніх років великого резонансу набула українська прем'єра опери Б.Бріттена "Поворот гвинта", поставлена спільно з Гілдхоллською академією музики і драми (Великобританія)... - Без перебільшення, це унікальна постановка. Її

здійснено всього за 7 - 8 репетицій. Англійські співаки з нашими музикантами відчували себе досить комфортно. Такий творчий експромт і співпраця "у темпі presto" учасників обох сторін - корисні як для виконавців, так і для організаторів подібних проектів. Ректор Гілдхоллської академії музики і драми Даміан Кренмер назвав ідею постановки "Повороту гвинта" викликом до складного випробування. Додам лише, що ця опера з її сучасною музичною стилістикою та містично-психологічним сюжетом неабияк зацікавила ноціновувачів опери. Творчий задум одного з найталановитіших англійських режисерів-постановників Стівена Медкафа після напружених репетицій з диригентом Клайвом Тіммзом та головним диригентом камерного оркестру НМАУ Ігорем Андрієвським втілився в інтригуючу музично-сценічну психологічну драму. Вразила гра акторів, які, незважаючи на складність музичної мови та психологізм характерів головних героїв, виявили себе професіоналами і як вокалісти, і як драматичні актори. Запам'яталась гра 10-річного Чарлі Мантона, який майстерно виконав надзвичайно складну роль маленького Майлза (Квінт - Ейол-

фур Ейолфсен, панна Джессем - Лена Софіроноулоу). - У Національній музичній академії нещодавно відкрито нову спеціальність - музичну режисуру... - Робота над підготовкою спеціалістів з музичної режисури розширила репертуар Оперної студії. Сміливі експерименти завжди пов'язані з творчістю молодих, чого так не вистачає поважним академічним театрам. Остання опера з триптиха Дж.Пуччіпі "Джанні Скіккі", блискуча прем'єра якої відбулася 2008 року, відповідає естетичним уподобанням і темпераменту молодого режисера Віталія Пальчикова. Цікава робота й режисера-початківця Олександра Сенька "Палата №6", який динамічно та емоційно-переконливо відтворив насиченість дії твору В.Зубицького. - Однак, напевно, є й проблеми... - На жаль, держава мало переймається високопрофесійним мистецтвом. Кожна освічена людина знає, що опера й академічна музика інтелектуально живить націю. Без високих моральних ідеалів, втілених в оперних творах, ми не зможемо ідентифікувати себе з європейською спільнотою. Бюджет передбачає кошти тільки на заробітну плату. Про все інше костюми, світло, сценічний реквізит годі й мріяти. До речі, технічні засоби, необхідні для повноцінної діяльності театру, не оновлювалися з 50-х років. Ми власними силами виготовили нові декорації та костюми для опери П.Чайковського "Іоланта", яку блискуче поставила наша випускниця Ірина Нестеренко. Та це, як кажуть, крапля в морі. - Які творчі проекти найближчим часом будуть втілені Оперною студією? - Планів дуже багато, адже молодь постійно генерує нові ідеї, пропонує власні вирішення традиційних спектаклів. Саме тому така велика увага до Оперної студії у ЗМІ, оперних меломанів. Та й найталановитіші постановки студентів-випускників факультету оперної режисури залишаються в репертуарі театру. Нині ведуться перемовини на високому дипломатичному рівні про постановку на нашій сцені опери всесвітньо відомого аргентинського композитора Астора П'яццолли "Марія де Буенос-Айрес". Цю роботу здійснює аспірантка кафедри музичної режисури Олена Савчук. Віталій Пальчиков, випускник 2008 року, планує поставити "Розумницю" Карла Орфа за підтримки посольства Німеччини в Україні. Отже, планів на найближче майбутнє багато. Ігор САВЧУК № 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

січні мистецька громадськість столиці урочисто відзначила 80-річчя від дня народження видатного режисера, народної артистки України, професора Ірини Молостової (1929 - 1999). З цієї нагоди Національна опера України провела фестиваль оперних вистав Ірини Олександрівни, які зберігаються в діючому репертуарі театру і є його окрасою. Серед них - "Євгеній Онєгін" П.Чайковського, "Царева наречена" М.Римського-Корсакова, "Ріголетто" Дж.Верді та "Мадам Баттерфлай" Дж.Пуччіні. Випускниця режисерського факультету Московського державного інституту театрального мистецтва імені А.Луначарського в 1952 році приїхала до Києва, ставши провідним режисером-постановником академічного Театру російської драми імені Лесі Українки. Неординарні, винахідливі, пройняті музикою вистави молодого майстра сприяли її запрошенню в 1956 році до академічного Театру опери та балету імені Т.Шевченка, на сцені якого найповніше розкрився її багатогранний талант. У творчому доробку режисера - новаторські втілення українських опер: "Перша весна" Г.Жуковського,"Казка про загублений час" Ю.Рожавської, "Милана" Г.Майбороди, "Русалчині луки" М.Леонтовича, "Полководець" ("Щорс") Б.Лятошинського, шедеври російської музики: "Хованщина" М.Мусоргського, "Мазепа" П.Чайковського, "Приборкання норовливої" В.ТТІебаліна, партитури італійських композиторів: "Богема" Дж.Пуччіні, "Травіата" Дж.Верді, "Лючія ді Ламмермур" Г.Доніцетті, "Таємний шлюб" ДЧімарози, "Паяци" Р.Леонкавалло, "Сільська честь" П.Масканьї та французьких авторів: "Манон" Ж.Массне, "Шукачі перлин" Ж.Бізе, "Фауст" Ш.Гуно та шедевр В.А.Моцарта "Дон Жуан". Серед найвизначніших художніх явищ в історії українського оперного театру другої половини XX сторіччя постановки І.Молостової посіли особливе місце. її вистави ставали неординарною подією й відкривали нові грані її високої професійної майстерності. Для кожної партитури вона обирала переконливе й незвичне образно-сценічне рішення, зумовле№ 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

не специфікою музичної драматургії опери, постійно виявляла себе справжнім режисером-стилістом. Під час роботи в Національній опері України, одночасно здійснюючи свої самобутні постановки в драматичних театрах - українському імені І.Франка та російському імені Лесі Українки, Ірина Олександрівна завжди ретельно працювала з акторами над кожною пластичною мізансценою й правдивою інтонацією, над створенням злагодженого сценічного ансамблю, утверджуючи ці принципи й в оперних виставах. Режисер високої культури, вона любила акторів й найповніше уміла розкрити їхнє обдарування. А скільки молодих дебютантів І.Молостова, як дбайлива вихователька, вивела на столичну сцену, відкрила їм шлях до вершин артистичної майстерності. Проте опера геніального композитора, велетня й реформатора музики XX століття Дмитра Шостаковича "Катерина Ізмайлова" ("Леді Макбет Мценського повіту" в першій авторській редакції) відіграла в творчому житті режисера-новатора й українського оперного театру виняткову роль. Київська постановка цього шедевра народжувалася у тісній творчій співпраці режисера Ірини Молостової, видатного диригента Костянтина Сімеонова і композитора Дмитра Шостаковича, що зумовило щиру дружбу митців. Це підтверджує їхнє листування. Воно тривало понад десять років, розпочавшись невдовзі після створення Д.Шостаковичем у 1963 році другої редакції партитури, і активізувалося під час спільної роботи над першим втіленням "Катерини Ізмайлової" в Києві на репетиціях і прем'єрі, на яких був присутній композитор, а також і в наступні роки аж до другої прем'єри опери, фактично її нової постановки 28 грудня 1974 року, відзначеної Державною премією України імені Тараса Шевченка. І хоча Дмитро Шостакович вважав інтерпретацію Ірини Молостової найкращою серед усіх поставлених у світі, серед лауреатів прізвища режисера не було, що викликало обурення мистецької громадськості. Ірина Олександрівна неодноразово зверталася до втілення обох композиторських редакцій опери, відновлювала свою прекрасну київську постановку з різними диригентами та співаками кількох поколінь, а також здійснила блискучу режисерську версію "Катерини Ізмайлової" у санкт-петербурзькому Марийському театрі й у Національній опері ТельАвіва (Ізраїль). Листування Д.Шостаковича та І.Молостової свідчення щирої дружби видатних майстрів. З цікавою й маловідомою сторінкою їхніх мистецьких зв'язків журнал вперше знайомить своїх читачів. Листи друкуються в оригіналі. Юрій СТАНІШЕВСЬКИЙ 2 ->

ЛИСТИ Д.Д.ШОСТАКОВИЧА 02.04.1964. Москва Многоуважаемая Ирина Александровна! Сердечное Вам спасибо за Ваше письмо. Я очень радуюсь Вашему намерению поставить мою "Катерину Измайлову" в ноябре месяце. Конечно, мне очень хотелось бы приехать не только на премьеру, но и на репетиции, как на последние, так и на более ранние. Мне бы хотелось побывать на первых оркестровых репетициях. В общем, мне хочется принять посильное участие в выпуске спектакля. Я уже видел несколько постановок моей оперы. В Лондонской постановке и особенно в Загребской был очень сильный крен в сторону эротики, что абсолютно недопустимо. Кое-что в Лондоне и в Загребе мне удалось исправить. В Лондоне больше чем в Загребе, т.к. в Загреб я приехал на две последние репетиции. Особенно это относится к 5-й картине. Мне очень хочется, чтобы в 5-й картине Катерина Львовна ухаживала [...] за избитым накануне [...] Сергеем, как это может делать любящая женщина. Эротика тут не допустима. Главные для Катерины Львовны - это любовь и жалость к Сергею, страх за себя и Сергея, угрызения совести после убийства Бориса Тимофеевича. Сергей должен быть подлецом. Но в то же время он должен быть таким, чтобы было понятно, почему Катерина его любила. Он должен быть внешне не ничтожным [...]. В театре имени Станиславского он уж очень ничтожен, и непонятно, как такое ничтожество смогла полюбить Катерина. Вот мои главные соображения по поводу постановки, что касается внешнего оформления, то если А.Г.Петрицкий создал какие-либо эскизы, то было бы хорошо им следовать. Это великий художник. Я бы хотел приехать на репетиции. Если у Вас, например, будет израсходовано на постановку 30 дней, то я хотел бы быть, скажем, с 10-го до 15-го дня и с 20-го по 30-й день. Если Вы будете как-нибудь в Москве, то позвоните мне (Б- 9-95-29). А если я Вам буду срочно нужен, вызовите меня и я приеду. Шлю Вам самые лучшие пожелания. Д.Шостакович 13.12.1964. Москва Многоуважаемая Ирина Александровна! Спасибо за письмо. Меня очень радует, что работа над "Катериной Измайловой" у Вас идет нормальным ходом. Я попробую несколько снизить тесситуру для артиста Матвеева [...]. Если К.А.Симеонов будет в двадцатых числах в Москве, я передам ему это "снижение". Иногда, конечно, можно пожертвовать некоторыми неудобными вещами во имя качества. Я смогу приехать в Киев в любое время... 12-го марта премьера "Катерины" в Вене, а в первых числах марта в городе Русе (Болгария). А может быть, я

туда и не поеду. Если я Вам понадоблюсь, то телеграфируйте мне, и я приеду. С лучшими пожеланиями Д. Шостакович 19.02.1965. Москва Многоуважаемая Ирина Александровна! Ваше письмо я получил. Спасибо за внимание, за сообщение точного графика репетиций. Сегодня я вернулся из Казани, где посмотрел премьеру "Катерины Измайловой". Теперь собираюсь к Вам. К сожалению, сейчас приехать не могу. Обязательно приеду в первых числах марта. Видимо, это будет 3-го или 4-го. Я Вас извещу о приезде. К Вам у меня будет большая просьба. Я сообщу номер поезда, с которым приеду. Пусть меня встретят и пусть забронируют для меня гостиницу. Если я приеду с женой, то пусть номер в гостинице будет "с двумя койками". Если Вам будет интересно, то подробно расскажу Вам о [...] (на копии срезан нижний край письма. Н.Ф.) в Казани. В Вене мне пришлось кое-что поправить, особенно в вопросах "развесистой клюквы". Кое-что удалось поправить, кое-что осталось. И, конечно, было много [...] в пятой картине, что тоже удалось исправить. В общем, были и радости, были и [...] огорчения. Первого было больше, и в Вене и, особенно, в Казани, где с самой лучшей стороны проявили себя оркестр и хор. В Вене хор был посредственный. Итак, до встречи в первых числах марта. Шлю Вам самые лучшие пожелания. Д.Шостакович Передайте, пожалуйста, сердечный привет К.А.Симеонову. Д.Шостакович 25.03.1965. Киев Дорогая Ирина Александровна! Премьера прошла великолепно. Ужасно грустно, что Вас не было. Никогда не хворайте, особенно в таких торжественных случаях. Спасибо Вам за все, что Вы для меня сделали. Обнимаем Вас. Целуем. И.Шостакович, Д.Шостакович 06.05.1965. Москва Дорогая Ирина Александровна! Спасибо Вам за письмо и за приятные известия. Я очень хочу приехать в Киев и еще раз побывать на "Катерине Измайловой". Может быть, мне это удастся сделать или 16 ч, или 23-го. Прилагаю [...] письмо к нашему послу в Австрии Виктору Ивановичу Авилову. Он поможет Вам познакомиться с венскими театрами. "Катерина " сейчас поехала в Прагу. Дирижер, режиссер и главные исполнители сейчас готовят спектакль в Праге. Так в Европе принято: артисты и дирижеры купно [...] переезжают из страны в страну [...]. Шлю Вам самые лучшие пожелания. Д.Шостакович № 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р. 22

29.07.1965. Москва Дорогая Ирина Александровна! Сегодня приехал в Москву после длительного отсутствия. Нашел Ваше письмо, которому очень обрадовался. Стихотворение Е.Евтушенко я знаю еще с тех пор, когда оно еще не было опубликовано. Мне очень приятно, что Вы послали его мне. Вообще я советую Вам следить за творчеством этого поэта. Я считаю его одним из самых лучших поэтов нашего времени. Д. Шостакович 04.01.1967. Жуковка Дорогая Ирина Александровна! Спасибо Вам за память, за внимание. Ваш новогодний привет меня очень обрадовал. Моя встреча с Вами за работой над "Катериной Измайловой" навсегда осталась самым радостным воспоминанием. И Вы, и К. А. Симеонов доставили мне столько радости, что при воспоминании я буквально задыхаюсь от волнения, самого радостного. Шлю Вам мои самые лучшие пожелания. Ваш Д. Шостакович 28.03.1967. Москва Дорогая Ирина Александровна! К сожалению, я не смогу принять участие в съемках Вашего кинофильма. Недавно мне пришлось сниматься в кинохронике. После этого я очень плохо себя почувствовал, да и во время съемок мне тоже было плохо. Не сердитесь на меня за это. Шлю Вам мои самые лучшие пожелания. Ирина шлет Вам привет. Д. Шостакович 09.03.1970. Курган Дорогая Ирина Александровна! Спасибо Вам за письмо, которое меня ужасно обрадовало. Ваши добрые слова по [...] моей 14-й симфонии мне в высшей степени дороги. Спасибо Вам за то, что Вы нашли время посетить концерт. Я жалею до невозможности, что не был в те дни в Киеве. Игорь Блажков и Киевский камерный оркестр - явление очень высокого порядка. Я глубоко уверен, что Блажков, оркестр и солисты исполнили симфонию великолепно. Ваше письмо это подтверждает. А меня все это радует. По прибытию в Курган мы с Ириной Антоновной пошли гулять по городу. И первое, что увидели, - это был анонс о гастролях в Кургане Киевского эстрадного представления "Киевские скворцы". Постановка И.А.Молостовой. Я думал, что и Вы приехали с этими "Скворцами". Но Вы не приехали. Очень я об этом жалел. Но, с другой стороны, и радовался, что по приезде в Курган первое, что я прочитал, это была Ваша фамилия. Я счел это хорошей приметой. В Кургане я буду лечиться у доктора Илизарова (а не Елизарова), по крайней мере до 15-го апреля. Лечит он меня хорошо, и я начинаю чувствовать некоторое улучшение. Еще раз спасибо Вам за письмо, за "КатеринуИзмайлову".

№ 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

Диригент К. Сімеонов, І. та Д.Шостаковичі, режисер I.Молостова після прем'єри опери "Катерина Ізмайлова". 1964 р.

Моя Ирина шлет Вам привет. Шлю Вам самые лучшие пожелания. Ваш Д. Шостакович ЗО. 12.1971. Жуковка Дорогая Ирина Александровна! Ирина и я [...] поздравляем Вас с Новым Годом. Будьте всегда здоровы и счастливы. [...] Меня радует, что Вы много и активно работаете. Берегите здоровье. Я своё потерял. Со мной случился в сентябре инфаркт. Сейчас я очень слаб. Вот и ноги мне очень плохо служат. У меня мало надежд на восстановление сил. Потому я грущу. Целую Вашу руку. Д. Шостакович 21.04.1973. Москва Дорогая Ирина Александровна! Спасибо Вам за Ваше письмо, в котором рассказывали о концерте из моих сочинений. Мне всегда бывает очень радостно получить от Вас весточку. И особенно радуют меня Ваши добрые слова. Горячо поздравляю Вас с Первомаем и шлю Вам самые лучшие пожелания. Д. Шостакович 23.09.1974. Жуковка Дорогая Ирина Александровна! Спасибо Вам за письмо. Я очень счастлив, что в Киеве с Вашим участием и с участием К.А.Симеонова будет возвращаться к жизни "Катерина Измайлова ". Киевская постановка как в музыкальной, так и в режиссерской интерпретации самая лучшая из тех, какие мне приходилось видеть у нас и за рубежом. Я [...]хочу, чтобы мое здоровье, которое ухудшается с каждым месяцем, позволило мне приехать в Киев. С наилучшими пожеланиями. Д.Шостакович Підготувала Наталя ФІЛІПЧЕНКО

2 ->

З ВЄТОРІІ

Санкт-Петербург.

середині XIX століття, вивчаючи біографію видатного композитора і скрипаля XVIII ст. Івана Хандошкіна, філософ і музикант князь В.Ф.Одоєвський у своїй "Записке о Хандошкине" зазначив, іцо одна з скрипкових сонат к о м п о з и т о р а написана "на смерть М и р о в и ч а " . Хто він? Після поразки військ шведського короля Карла XII та гетьмана Івана М а з е п и в Полтавській битві у червні 1709 року частина найближчого оточення гетьмана емігрувала до Західної Європи, де продовжила політичну діяльність з метою відновлення української державності. Одним з них був і генеральний бунчужний гетьманського у р я д у Ф е д і р Мирович. Двоє його синів Петро і Яків - заслані царським урядом до Сибіру і лише у

1742 році за к л о п о т а н н я м Олексія Розумовського імпер а т р и ц я Є л и з а в е т а Петрівна дозволила Якову Мировичу разом із сім'єю, в якій підростав малолітній син Василь, повернутися із заслання і оселитися в Санкт-Петербурзі. У 1754 р. Василь Мирович був зарахований до Сухопутного шляхетного кадетського корпусу, але після конфлікту з його г о л о в н и м д и р е к т о р о м князем Борисом Юсуповим н а п р а в л е н и й р я д о в и м солдатом у діючу армію. З а хоробрість у боях Василю Мировичу присвоюють офіцерське звання, а після укладення миру з Прусією він повертається до Петербурга. У липні 1764 року з невеликим загоном солдатів В.Мирович здійснює спробу звільнення зі шлісельбурзької в'язниці колишнього російського імпе-

Гравюра

XVIII ст.

ратора Івана III. Але під час штурму тюремники Івана III Ч е к і н і Власьєв, в и к о н у ю ч и р о з п о р я д ж е н н я Катерини II, вбивають його. Мировича заарештовують. Н а суді він відмовився назвати своїх однод у м ц і в і п р о в и н у за спробу здійснення перевороту взяв на себе. 15 вересня 1764 року на Ситному ринку Санкт-Петербурга н а в п р о т и мосту через К р о н в е р к с ь к и й канал його страчено, після чого ешафот разом з тілом Мировича спалено. Так с п л е л и с я дві трагічні долі - російського імператора Івана III і у к р а ї н ц я Василя Мировича. Інша доля судилася геніальному скрипалю і композитору Івану Остаповичу Хандошкіну ( 1 7 4 7 - 1 8 0 4 ) . Він, як і Василь Мирович, був українцем, і родове його прізвище - Хандош№ 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

HCTOPfi ко. Б а т ь к о Івана - О с т а п Лук'янович Хандошко - народився в селі Перевоз Миргородського повіту, у 1730 році прапорщиком Преображенського полку Павлом Івановичем Апостолом привезений до Петербурга. Остап навчався гри на валторні у придворного валторніста Антона Шміта, пізніше служив в оркестрі графа П.Шереметева. Ф е н о м е нальні музичні здібності сина Івана в и я в и л и с я ще в дитинстві. З 6 років він навчається мистецтву гри на скрипці у італійського скрипаля-віртуоза Тіто Порта, а з жовтня 1760 року о ф і ц і й н о стає "музикантським учнем" оркестру Великого князя (майбутнього імператора) Петра III Федоровича. Після вбивства Петра III, в зв'язку з переворотом, здійсненим К а т е р и н о ю II, 1 липня 1762 року Івана Хандошкіна зараховують скрипалем придворного театру, а з 15 березня 1764 р. він вже викладає в музичних класах Академії живопису. Документальні свідчення про життя і творчість І.Хандошкіна між 1764 і 1772 pp. відсутні. На мій погляд, саме в цей період починається його інтенсивна виконавська й композиторська діяльність, і тоді він створює свої знамениті сонати для скрипки solo, одна з яких (соль-мінорна), я к вважають деякі музикознавці, і написана "на смерть Мировича". І дійсно, трагічна перша частина сонати, яка завершується похоронним маршем, дає підстави вважати певну приховану програмність цієї музики. Щ о д о виконавської майстерності І.Хандошкіна, то вона була всеохоплюючою і беззаперечною; я к свідчать дослідники, він грав "и в чертогах Екатерины, и в палатах бояр, и на площадях". З а спогадами сучасників, гра І.Хандошкіна відзначалася бездоганною технікою і водночас "никто не № 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

в силах бьіл у д е р ж а т ь с я от слез", коли він в и к о н у в а в повільну ліричну або драматичну музику. Як блискучий імпровізатор брав участь у відкритих д л я публіки концертах-змаганнях, в яких виступал и найкращі європейські скрипалі, і завжди ставав переможцем. Виконавська майстерність і стала основою композиторської творчості І.Хандошкіна. У 80-ті р о к и н а й б і л ь ш впливовим шанувальником музики і виконавського мистецтва І.Хандошкіна стає князь Григорій ІІотьомкін (найближча в цей час людина до Катерини II). С а м е за п р о х а н н я м Г.Потьомкіна були підписані Укази про надання скрипалю придворного чину мундшенка, патенту на звання капітана (як тут не згадати капітанське звання А.Веделя) і призначення його д и р е к т о р о м щ о й н о відкритої К а т е р и н о с л а в с ь к о ї музичної академії. Слід зауважити, що призначення І.Хандошкіна у Катеринослав пов'язане як з музичним авторитетом, так і з українським походженням композитора. До речі, і сам Г.Потьомкін одержує титул Великого Гетьмана Катеринославського і Чорноморського козацтва. Після смерті Г.Потьомкіна матеріальне становище І.Хандошкіна різко погіршується. Н о в и й ф а в о р и т Катерини II Платон Зубов ставиться до музиканта недоброзичливо, а Дж.Сарті, я к и й замінив І.Хандошкіна на посаді директора К а т е р и н о с л а в с ь к о ї музичної академії, вважав його небезпечним конкурентом. Намагаючись видавати свої твори (а це коштувало надзвичайно дорого), І.Хандошкін заборгував велику суму грошей і потрапив у матеріальну скруту. 18 березня 1804 року він помирає від інфаркту "придя в кабинет за пенсионом". Відспівал и І.Хандошкіна в Казансько-

му соборі і поховали на Волковому цвинтарі. Місцезнаходження більшості його творів не відоме. Н е з н а ч н а кількість Сонат і Варіацій опублікована, з композицій майстра, пов'язаних з українським фольклором, відомі "Козачок з 21 варіацією д л я ф о р т е п і а н о solo", "12 варіацій Ре-мажор для скрипки solo на тему пісні "Вийшли в поле косарі" та "12 варіацій Ф а - м а ж о р для скрипки з акомпанементом баса на тему танцю "Козачок". Донедавна про Івана Хандошкіна як про українського композитора ніде не згадувалося, хоча ще у 1850 році відомий письменник Федір Коні зазначав: "Знаем ли мы что-нибудь о малороссийском художнике Гандошке, великом скрипаче, о б в о р о ж и в ш е м блистательный двор Екатерины? А между тем Гандошка написал и напечатал до ста композиций для скрипки. Н ы н е эти творен и я - а р х е о л о г и ч е с к а я редкость". Ми можемо з гордістю додати до в е л и к и х у к р а ї н с ь к и х митців, які ж и л и і працювали в столиці Російської імперії у X V I I I ст., - Д м и т р а Бортнянського, М а к с и м а Березовського, Марка Полторацького, Антона Л о с е н к а , Тим о ф і я та Є л и з а в е т и Білоградських, Івана Мартоса, Дмитра Левицького, Тимофія Бубличенка, Володимира Боровиковського - славетне ім'я петербурзького українця Івана Хандошка. P. S. Перша частина сонати для скрипки Івана Хандошка, я к а д р у к у є т ь с я в журналі, вперше після смерті автора бул а в и к о н а н а у 2008 році у Польщі та Японії видатним українським скрипалем Дмитром Ткаченком. Михайло СТЕПАНЕНКО

ІСТОРІЇ

'РахмаНіЯа&а б-

Фі&Яаму

135-річчя від дня народження С.Рахманінова (1873 - 1943) в Рівному відзначилося трьома знаковими подіями. По-перше, камерний хор "Воскресіння" на чолі з його художнім керівником Олександром Тарасенком у залі камерної та органної музики обласної філармонії вперше репрезентував "Всеношну" композитора. По-друге, більше ніж через півстоліття відкрилася таємниця життя нащадків С.Рахманінова в місті. Й, по-третє, на міському цвинтарі "Нове" віднайдено могили двох з трьох його племінників Сергія Олексійовича (1902 - 1984) та Олени Олексіївни (1909 - 1973) Рахманінових. Незадовго до урочистостей у Російському культурному центрі в Рівному Олександр Тарасенко зустрівся з Іриною Всеволодівною Куліш-Лукашевич онукою поета Срібного віку Івана Куліша, яка під час розмови сказала, що свого часу в місті жила родина кузена С.Рахманінова - генерала Олексія Рахманінова, і вона в дитинстві з бабусею часто бувала у них у гостях. Ця новина стала сенсацією!

а словами Ірини Всеволодівни Куліш-Лукашевич, у 40-х роках її родина проживала з Рахманіновими на одній вулиці (Рахманінови на розі вулиць Ясна - Пенькна, 1, а вони - на вулиці Пенькна, 14, нині вул. Гарна). Ці дані підтверджує й домова книга, що збереглася в Рівненському обласному архіві. Родина царського генерала Олексія Рахманінова опинилася в Рівному в 1919 році, тікаючи від більшовиків. Сам генерал під час буреломних подій революції та громадянської війни загинув (є інформація, що він похований на військовому кладовищі біля смт. Клевань на Рівненщині, однак це ще потребує офіційного підтвердження), заповівши опіку над своєю родиною особистому ординарцю, який залишався їй вірним аж до смерті.

довсім племінників). Зокрема, дівчата - Олена і Тамара - за його кошти навчалися в Польщі: одна з них - у Варшавській консерваторії, інша - в балетній школі у Лодзі. Сергія (котрий був названий на його честь) С.Рахманінов викликав до Парижа, де юнак одержав інженерну освіту й проживав у сім'ї дочки Рахманінова - Тетяни. Пізніше Сергій Олексійович часто розповідав рівненським друз я м про паризький період свого життя, про зустрічі з відомим родичем під час його концертних поїздок до Франції та традиції рахманіновського дому в Парижі. На сьогодні з архіву рівненсь-

Сергій

Рахманінов,

Ірина Всеволодівна й по сьогодні пам'ятає вдову генерала - пані Євгенію, надзвичайно гарну, статну й дещо гонорову жінку, випускницю Смольного інституту шляхетних дівчат, котра була приятелькою її бабусі - Є.Хоменко. Разом із трьома дітьми - Сергієм (1902 р.н.) та доньками-близнючками Тамарою та Оленою (1909 р.н.) Є.Рахманінова опинилася на тодішній території Польщі - далеко від Батьківщини, без засобів для існування. Місцева інтелігенція намагалася допомогти біженцям (зокрема, родини Іванових, Пучко, Масловських). Якимось чином про їхнє злиденне життя дізнався й сам Сергій Рахманінов. Тож відтоді він фактично взяв родину кузена на утримання, і в Рівне із США почали надходити листи та грошові перекази... 20-і - 30-і роки XX століття, як зазначає Ірина Всеволодівна, були роками тісного спілкування родини Рахманінових із композитором (пере-

№ 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

1 7 и 91111 у (Г (к^

ких Рахманінових залишилася лише одна фотокартка двох Сергіїв Рахманінових у Марселі (24.VII. 1927 р.) та лист Сергія Олексійовича до матері з Франції того ж року з проханням подякувати композитору, від якого отримав гроші. Повернувшись після навчання до Рівного, племінники російського композитора й не здогадувалися, що чекатиме тут на них. Друга світова війна, радянський режим... Б о я ч и с ь репресій, приховуючи свої родинні зв'язки з С.Рахманіновим, вони знищили весь архів, зокрема й листування з композитором. Відтоді жили відлюдно, коло друзів було обмеженим - серед них лише ті, хто допомагав у лиху годину 1919 - 1920-х років.

Е Л Е Н Я я п е к с е » .

И9| 09 Їи7'

На цей час матір Рахманінових вже померла, а дорослі діти, як пригадує Ірина Всеволодівна, були, на жаль, не пристосованими до життя. Тож під свою опіку їх взяли давні друзі родини - рівненський інтелігент, інженер М.М.Іванов, котрий влаштував с е с т е р Рахманінових друкарками в управління землевпорядкування (про свою шляхетну освіту вони навіть і не згадували), а за протекцією інженера В.М.Пучка С.О.Рахманінов почав працювати за фахом - інженером-геодезистом у Гіпрограді. Та навіть у ці нелегкі часи у Рівне надходила фінансова допомога від С.Рахманінова: через Червоний Хрест композитор заповів племінницям довічну ренту, котру вони отримували й після його смерті. Старожили міста, котрих ще вдалося віднайти І.В.Куліш-Лукашевич, зокрема, Базуріни, С.Масловська, розповідали пані Ірині про те, що особисте життя племінників не с к л а л о с я й вони втрьох жили в будиночку на околиці Рівного по вулиці Ясній, 1. У 70-х роках одна за одною пішли з життя сестри-близнючки Тамара і Олена (є відо-

• I

Композитор Сергій Рахманінов з племінником. Марсель. 1927 р. № 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

мості, що Тамара Олексіївна похована на старому тиннівському кладовищі, проте це ще вимагає уточнення). Сергій Олексійович Рахманінов самотньо доживав віку; його час від часу відвідували колеги по роботі, зокрема, В.Пучко, а наприкінці 70-х років у будиночку Рахманінова оселилася квартирантка - Алла Миколаївна Павлюк, яка доглядала господаря, слухала його спогади про минуле й разом з В.Пучком поховала С.О.Рахманінова у квітні 1984 р. Отже, більше нікого з роду Рахманінових у Рівному немає. Завдяки А.Павлюк збереглися дві листівки і фото. З її слів, перед смертю Сергій Олексійович щодня спалював якісь документи. Залишилася лише фотокартка з С.Рахманіновим у Марселі, яку не наважився знищити, адже для нього вона зосталася найприємнішим спогадом життя, а для історії - доказом їхнього спілкування. P . S . Нині документи С.О.Рахманінова знаходяться в архіві Рівненського краєзнавчого музею. А на кладовищі "Нове" на могилі Сергія та Олени Рахманінових стоїть пам'ятнику вигляді розкритої книги, котрий добре зберігся. Як вдалося з'ясувати пані Ірині через родину Базуріних, його в 1985 році встановив Валентин Миронович Пучко, котрий вважав за необхідне зберегти пам'ять про родичів С.Рахманінова в Рівному. Підготувала Тетяна В О В К Рівне

- КИЇВ

2 ->

ІСТОРІЇ Кличе сонце мене вгору високо. Кину серце своє в небо глибоко. Важко припустити, що ці поетичні рядки належать несправедливо забутому нині українському композиторові Ярославу Верещагіну, який в 2009 році відсвяткував би своє 60-річчя. Він пішов з життя у віці 50-ти років - в період творчої активності й остаточного індивідуально-стильового самовизначення для людей мистецької професії, однак встиг у житті зробити досить багато. Залишилася чимала музична спадщина, а також власна поетична антологія. Його поезія, її словесна мелодичність стали своєрідним продовженням музичної творчості. Вибір професії композитора для Ярослава Верещагіна, можна сказати, був визначений. Його батько - композитор Роман Іванович (учень Бориса Лятошинського) викладав теоретичні дисципліни у Київському музичному училищі. Як скрипаль Ярос-

ними тенденціями минулого і сучасності. Верещагін працював у видавництві саме тоді, коли воно було успішним і, звичайно, сам доклав чимало зусиль, щоб музична громадськість познайомилася з кращими зразками світової музичної спадщини, зокрема, у нотних збірках "Перлини світової музики", "Симфонічна музика XX сторіччя". Ці серії, що виходили періодично, складені з інструментальних і симфонічних здобутків всесвітньо відомих композиторів. Було надруковано всі твори Антона Веберна, з музикою якого музиканти тоді були ледь знайомі. Крім того, під час спільної роботи над реконструкцією опери "Алкід" Д.Бортнянського зав'язалася дружба Я.Верещагіна з В.Матюхіним. Перший відтворював за рукописами авторську партитуру "Алкіда", другий - паралельно писав клавір опери. Цей творчий контакт згодом переріс у міцну дружбу. Я.Верещагін створив багато творів для різних вико-

РМОД «ЛМШОГО (ПІІУ лав Верещагін закінчив Київську середню спеціальну школу імені М.Лисенка. Пізніше у музичному училищі він вже навчався на теоретичному факультеті. У консерваторії, яку закінчив у 1973 році, остаточно визначається його майбутнє: він освоює композицію в класі професора Мирослава Скорика. Знайомство з творчістю й навчання у цього відомого митця стали для Я.Верещагіна поштовхом для власних композиторських шукань. На перший погляд, між учителем і учнем у манері музичного письма немає нічого спільного. Музика Я.Верещагіна емоційно стримана, на відміну від експресивно відкритої, терпко-фольклорної інтонації М.Скорика. Однак навіть у зрілих опусах Ярослава Верещагіна можна виявити певну спорідненість із вчителем: вишукано-рафінована музична палітра його творів розцвічується барвами фольклору.

навських складів на замовлення В.Матюхіна для "Київської камерати". Крім того, ним було зроблено чимало оркестрових перекладень, оригінальних транскрипцій власних опусів та інших авторів, серед яких А.Дворжак, К.Шимановський, Ф.Пуленк, Д.Мійо. Неповторність творчості Верещагіна - у його камерності. За винятком Концерту для альта з оркестром (дипломна робота), "Святкової увертюри", "Диптиха" для баса з оркестром на слова М.Бахтинського у композитора більше немає симфонічних полотен. Великоформатні музично-драматичні жанри його теж не приваблювали. Вся увага була зосереджена на камерній вокальній та інструментальній музиці. Вже в перших творах, написаних ще в студентські роки, "проглядають" риси власного почерку Верещагіна. Гармонічна цілісність форми, вишуканість у розкритті музичної думки, холоднувата емоційна палітра почуттів, часом складна терпко-рафінована мова висловлення - це індивідуальні ознаки авторської манери митця.

З 1973 по 1987 рр. Ярослав Верещагін працював музичним, певний період і головним редактором видавництва "Музична Україна", потім - відповідальним секретарем Спілки композиторів України. До речі, на той час видавництво було одним з найкращих на теренах Радянського Союзу. Робота у ньому для багатьох українських сучасних композиторів - Євгена Станковича, Олега Киви, Геннадія Саська, Ігоря Щербакова, Володимира Шумейка та інших - стала своєрідною школою знайомства з світовими музич-

Ярослав Верещагін був ерудованою людиною, обізнаною з тенденціями не тільки в суто музичній галузі. Ще студентом він вражав своїх товаришів знаннями з історії світової культури, України та Києва, літератури, образотворчого мистецтва. Він прекрасно орієнтувався у музичних напрямках, школах, стилях як сучасної авангардної музики, так і в № 2 , березень — квітень 2 0 0 9 Р.

IICTOPfi традиціях минулого, мав свої симпатії і уподобання. Особливо шанував композиторів чеської школи Богуслава Мартіну, Леоша Яначека та "французьку шістку". Проте він не став послідовником і пропагандистом жодного стилю, залишаючись вірним собі. Його музика немов "проглядає" крізь призму творчості І.Стравінського, П.Хіндеміта, Б.Мартіну, Б.Бартока, Б.Лятошинського, але залишається неповторною. В ній парадоксально поєднуються імпресіоністська картинність із мотивами жанровості, ігрового начала, а хитка споглядальність — з елементами дитячості. І все це - у просторі відточених до деталей мініатюр. Творчість композитора можна порівняти з вишуканою й примхливою мозаїкою, складеною з творів різних жанрів: "дуетних" інструментальних п'єс "Мозаїка", "Імпровізація" для скрипки й фортепіано, "Фреска" для контрабаса й фортепіано, "Діалоги" для кларнета й фортепіано, "Скерцо" для фагота й фортепіано; сольних інструментальних опусів - 2 сонати, сонатина, багателі, інвенції, "Musica rustica", "Новелета" для фортепіано; ансамблевих творів - фортепіанний квінтет, 2 струнних квартети, 2 квінтети для духових; невеликих оркестрових опусів - "Буколічна сцена", "Музичний момент"; романсів, вокальних циклів, кантат - "Краєвиди" (на вірші Т.Еліота), "Шлях у вирій" (текст О.Вовка), дитячої кантати "Сміється джерело" (на вірші В.Морданя) та обробок українських народних пісень. Оригінальний виконавський склад - іце одна характерна риса композиторської манери Верещагіна. Він завжди підбирав неповторне темброве звучання для кожного твору і особливу увагу приділяв духовим інструментам. Ним написана низка цікавих композицій саме з урахуванням "духової" тембрової барви - це квартет мідних духових "Conglomerato piccolo", квінтет духових "Інтермецо", духовий секстет "Епітафія пам'яті Бориса Лятошинського", "Військова музика" для ду-

хових та ударних та "Серпнева касація" для саксофона-соирано, кларнета, фагота. Контрастна мозаїка творчості композитора спостерігається у виборі різних жанрових форм: від обробок українських народних пісень для голосу й камерного оркестру до ігрового перформансу "Трьох посвят" для флейти, гобоя й фагота або до класичної Симфонієти для оркестру; у мобільному варіюванні складу виконавців - від сольного звучання невеличких п'єс до розгорнутих опусів для малого симфонічного оркестру. Контрастність знаходимо й на рівні емоційних переходів у створенні яскравих жанрових картин з елементами закарпатського мелосу в "Буколічних сценах" для струнних до нейтральновідсторонених звукозамальовок кантати "Краєвиди" на вірші Т.Еліота, в якій відтворено стан душі крізь призму словесних метафор. Слухаючи музику Ярослава Верещагіна, виникають асоціації з японською поезією, невеликою за формою й глибокою за змістом. У мініатюрах композитора сконцентрована вся різнобарвна, часом суперечлива гама почуттів. На півтонах, на тонких гранях гри світлотіні, весняно-осіннього настрою вибудовуються просторові символічні картини музичних "поезій" композитора, і скільки вільного подиху й прозорого повітря в цих лапідарних опусах, а "холодок", що присутній у кожному творі, - ще один ланцюжок, що на емоційно-психологічному рівні дає підставу проводити паралелі творчості митця з естетикою японської медитативно-споглядальної лірики. Композиції Ярослава Верещагіна продовжують нині своєю музикою заглиблювати у вимір "відкритої незавершеності", для пізнання таємниць якої потрібна зустрічна думка слухача. Творчість митця - це своєрідне "життя споглядальника", а кожний окремий опус - витончена акварельна графіка. Ганна ЛУНІНА

поголубмо, на

що

/н/ги^ає

ж///гяал

/ге/іе^яла/на

"Л/узи/са

на

£009/гі/с.

маиюго

taco/tuc/y

?</3/0.

У/ійзд/і/сГж/у/імаа не

"Л/узи/са

нафКйфи/иб.

№ 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

'СТРАДА

3 у

а (

{

у г

и с

(

с '

а а

Творчість Володимира Івасюка (1949-1979), композитора і поета, якого по праву вважають одним з основоположників сучасної української естради, вже багато років хвилює палких шанувальників його унікального таланту. Внесок композитора у розвиток національної культури неоціненний, як і митцівпатріотів Олени Теліги, Алли Горської, Михайла Осадчого, Івана Світличного, Івана Багряного та Василя Стуса... Попереду - дослідження феномену музики Івасюка, в якій "закодована" душа української пісні...

ід дня народження Володимира Івасюка минає 60 років... За своє коротке життя він здобув визнання, славу та всенародну любов. Три десятиліття його немає з нами, але й нині живуть його пісні. їх усіх важко перелічити. "Червона рута", "Водограй", "Пісня буде поміж нас", "Кораблі" (на власні вірші), "Балада про мальви" (слова Б.Гури), "Пісня про тебе", "Балада про отчий дім", "Вернись із спогадів", "Літо пізніх жоржин", "Роки вже відшуміли" (слова Р.Братуня), "Балада про дві скрипки" (слова В.Марсюка), "Тільки раз цвіте любов", "Запроси мене у сни свої" (слова Б.Стельмаха), "Кленовий вогонь", "У долі своя весна" (слова Ю.Рибчинського) та багато інших назавжди увійшли до золотого фонду української музики, а сучасні виконавці співають шлягери "мандрівного музики" знов і знов. Однак багатогранність спадщини Володимира Івасюка виявилася невідомою музичним критикам та науковцям, адже у його доробку не тільки більше ста опублікованих пісень та романсів, а й цикл обробок українських народних пісень для хору а сареііа, камерно-інструментальна музика (твори для фор-

ЗО

тепіано, скрипки, віолончелі), Струнний квартет, Поліфонічна сюїта для чотирьох дерев'яних інструментів і клавесина, Варіації на тему старовинної буковинської народної пісні "Сухая верба" для фортепіано, Сюїта-варіації та Мелодія для камерного оркестру, музика до театральних вистав. Музика для Володі була як повітря, без неї не міг жити. Народився він у буковинському містечку Кіцмань. Батьки Володі - Софія Іванівна та Михайло Григорович - вчителі-філологи, здібності сина помітили, коли хлопчику виповнилося п'ять років. Педагог Кіцманської музичної школи Юрій Візнюк порадив розвивати надзвичайний талант юного скрипаля у Київській спеціалізованій музичній школі-десятирічці імені М.Лисенка. З перших днів у столиці хлопчик виявив наполегливість у навчанні, вчитель навіть пророкував йому майбутнє віртуоза, але виснажлива праця, життя в інтернаті й побутова невлаштованість підірвали здоров'я дитини. Всупереч протестам Володі, батьки забрали його додому і він продовжив навчання у Кіцманській музичній школі по класу фортепіано. Тут варто відзначити особливі

№ 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

'СТРАДА здібності Івасюка-організатора: у 1964 році він створив юнацький вокально-інструментальний ансамбль "Буковинка", тоді ж з'явилися і перші пісні - "Колискова" на батькові слова та "Мандрівний музика". Навчаючись у випускному класі середньої школи, одночасно із сестрою Галиною Володя вступив на заочне відділення Чернівецького музучилища. Пізніше він успішно склав іспити до Чернівецького медичного інституту, але одразу ж був відрахований "за фактом приховування своєї біографії". З "політичного" інциденту ми зараз можемо хіба що посміятись, але тоді це могло зіпсувати майбутнє юнака (під час прогулянки з друзями хтось із хлопців закинув картуза на бюст вождя пролетаріату, а коли його намагалися зняти, постамент упав і розбився вщент). Володю виключили з комсомолу і мало не заборонили складати випускні екзамени в школі. Лише за підтримки рідних та друзів він влаштувався робітником на завод "Легмаш". Невдовзі став керівником заводського хору, збагативши репертуар цікавими творами, зокрема й власними композиціями "Батьківщино моя", "Ласкаво просимо" та "Капелюх". Восени 1966 року Володимир послав на обласниіі конкурс пісні "Відлітали журавлі" (вірші В.Миколайчука) та "Колискову", підписавши їх псевдонімом Весняний. Пісня "Відлітали журавлі" здобула першу премію. За рік Володя вступив до Чернівецького медінституту. Він сумлінно вчиться й одночасно бере участь в інститутському ансамблі пісні і танцю "Трембіта". На репетиціях юнак іноді підміняв керівника, згодом створив тріо та студентський камерний оркестр, де на віолончелі грала його сестра Галина. Аматорський оркестр мав неабиякий успіх, а у 1968 році навіть виступив на радіо і телебаченні. До речі, багатогранність обдарування Володимира розкрилася не тільки у навчанні та музиці, а й у малярстві (в інституті був "позаштатним" пейзажистом і портретистом). Мені поталанило бачити художні роботи Володі - портрети Тараса Шевченка, батька та наймолодшої сестри Оксани, які зараз знаходяться в музеї Володимира Івасюка у Чернівцях. А ще Володя мав чудовий голос, разом із друзями влаштовував музичні вечори, де грав на фортепіано та гітарі. Безперечно, він міг би стати співаком... 1970-й рік ознаменувався появою шедеврів "Водограй" та "Червона рута", які внесли нові яскраві барви в українську пісню. Перша навіяна косівським водоспадом Гук, а появі "Червоної рути" передувала фольклорно-дослідницька робота. Володя змалку цікавився народною творчістю, шукав і записував старовинні пісні. Це захоплення він успадкував від батька, який долучав сина до етнографічних експедицій. Багато мелодій Володя почув від свого дядька Дмитра Івасюка. Серед них і старовинна буковинська пісня "Сухая верба", що стала темою Варіацій для фортепіано. Народні мотиви лежать і в основі пісень "Там за горою, за крем'яною", "Капелюх", "Ой зацвіла ЗО № 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

ЧетОНА

Рукопис

РУТА

Володимира

о* • пил

В • //}АСК>.

Івасюка.

рожа", а інтерес до жанру балади надихнув на створення "Балади про мальви", "Балади про отчий дім", "Балади про дві скрипки", "Юнацької балади" та ін. Батько композитора згадував: "Для вісімнадцятирічного музики, закоханого в рідний фольклор, чутливого до всього нового, образ червоної рути був хвилюючою знахідкою, одкровенням. Ця квітка не давала йому спокою майже три роки. На Косівщині знайшов новий варіант коломийки про червону руту, а на Путильщині, у Розтоках, записав легенду про загадкове чар-зілля, яке постає у народних переказах символом вічного і чистого кохання". У грудні 1969 року Володя написав баладу "Черлена рута", яка згодом стала всесвітньо відомою піснею. 13 вересня 1970 р. популярна програма українського телебачення "Камертон доброго настрою" транслювала у прямому ефірі концерт з чернівецької Театральної площі. Це стало тріумфом Івасюкової пісні. У супроводі вокально-інструментального ансамблю "Карпати", яким керував Валерій Громцев, "Червону руту" і "Водограй" вперше виконали автор та викладач педагогічного училища Олена Кузнецова. Успіх був фантастичним. Звідусіль надходили листи з проханням надрукувати тексти і музику, "Червону руту" співали дорослі й діти, вона звучала у містах і селах, на весіллях і танцмайданчиках. Мабуть, у цьому і є феномен Івасюка - ніхто не залишався байдужим до його музики. У Радянському Союзі "Червона рута" була визнана кращою піснею 1971 року. З ансамблем "Смерічка", яким керував талановитий композитор Левко Дутківський, у концертній студії Останкіно в Москві її записали Володимир Івасюк, Василь Зінкевич та Назарій Яремчук у супроводі найпопулярнішого тоді естрадно-симфонічного оркестру Юрія Силантьєва. Після виконання пісні присутні в залі влаштували овацію, не відпускаючи зі сцени талановитих буковинців. "Червону руту" включили до свого репертуару ан-

'СТРАДА самблі "Пєсняри", "Сеспель", "Корабели", "Кобза", "Три мушкетери". Пісню записали на платівку польські ВІА "Трубадури" і "Скальдове", лауреат Сопотського пісенного фестивалю кубинська співачка Нерейда Наранхо. Мелодії Івасюка облетіли увесь світ, тексти були перекладені багатьма мовами. При Чернівецькій філармонії створили вокальноінструментальний ансамбль "Червона рута", очолив його талановитий музикант Анатолій Євдокименко, а солісткою була випускниця Чернівецького музучилища Софія Ротару, яку ще у школі називали "моршинецьким соловейком" (від селища Моршинці на Буковині, де вона народилася). Справжньою сенсацією стала поява музичної кінострічки львівського режисера Романа Олексіва і чернівецького звукооператора Василя Стріховича "Червона рута" (1971), що ознаменувала початок творчої співпраці майбутніх корифеїв української естради Софії Ротару, Василя Зінкевича та Назарія Яремчука. "Водограй" у виконанні Ротару відзначений Другою премією на Міжнародному пісенному конкурсі "Сопот-74". З вересня 1972 року Володимир Івасюк мешкає у Львові. Студент шостого курсу Львівського медінституту, він одночасно вчиться на підготовчому відділенні Львівської консерваторії імені М.Лисенка. Його мрія здобути музичну освіту нарешті здійснилася - Володю зарахували до класу професора А.Кос-Анатольського, згодом він продовжив навчання у завідуючого кафедрою композиції професора Лєшека Мазепи. Тоді ж розпочалася творча співпраця і дружба В.Івасюка з відомими львівськими поетами Ростиславом Братунем (автором текстів "Пісні про тебе", "Вернись із спогадів", "Балади про отчий дім", "Літо пізніх жоржин", "Роки вже відшуміли") та Богданом Стельмахом, співавтором пісні "Тільки раз цвіте любов", "Нестримна течія". На прохання цього поета Володя написав музику до вистав "Мезозойська історія" за М.Ібрагімбековим з відомою піснею "Запроси мене у сни свої", "Прапороносці" за однойменним романом Олеся Гончара (режисер - Сергій Данченко). Для композитора 1977 рік був роком нечуваного творчого злету. У Києві записана платівка "Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару", що миттєво розійшлася мільйонним тиражем. Співачка згадує: "Володя в музиці - для мене був і залишається найголовнішим Вчителем у моєму житті... Він завжди точно чув, як мають звучати його пісні... Я не можу їх не співати і вони ніколи не підуть з мого репертуару. Я хочу, щоб ці пісні знало і любило кожне наступне покоління українців".

Популярність композитора зростала, здавалося, він вже й не належав собі... У Львові Володя очолив Клуб творчої молоді, опікувався конкурсами, фестивалями, пошуком молодих талантів. Активне мистецьке життя забирало багато часу, і через пропуски занять Івасюк був відрахований із консерваторії. Та це не зламало його, композитор не впав у депресію, як писала тоді преса, навпаки, він багато працював над новими задумами: вимріяною оперою "Дарина", Квартетом для мідних духових інструментів, мюзиклом та іншими творами. У листопаді 1978 року В.Івасюк - дипломант Другого ступеня Всесоюзного конкурсу студентів-композиторів та аспірантів у Москві за Сюїтуваріації для камерного оркестру, яку виконав київський камерний оркестр (диригент - Сергій Шароєв). Весною наступного року Володимир увійшов до складу журі Першого республіканського конкурсу естрадної пісні, що проходив у Хмельницькому. 24 квітня В.Івасюк повернувся додому. Ранковий телефонний дзвінок, що викликав Володю з дому, був для нього останнім... Тижні важких пошуків і сподівань для родини стали вічністю. 22 травня Львів прощався зі своїм улюбленцем. Та чи усвідомлювали тоді українці, якою втратою для нас стала смерть національного співця Володимира Івасюка? Символічно, що майбутнього лауреата Шевченківської премії (1994 рік) проводжали в останню дорогу в день перепоховання Тараса Шевченка. Нескінченний потік шанувальників його таланту супроводжував труну, прикрашену калиною та рушниками, яку друзі композитора несли до Личаківського цвинтаря, дорогу львів'яни встеляли живими квітами. Це була подяка Івасюку за любов до своєї мови, пісні, народу, врешті, до своєї землі, за жертовність і відданість, за невичерпне джерело пісень, яке він залишив нам у спадок. Лілія КОБІЛБНИК Дрогобич ВІД РЕДАКЦІЇ: У видавництві Дрогобицького педагогічного університету автор статті видала дві збірки Володимира Івасюка: "Фортепіанні твори" (Варіації на тему старовинної буковинської народної пісні "Сухая верба" та чотири п'єси: Осіння картинка, П'єса №3, Магсіаііе іпагсаШзіто і Маленька токата) і "Камерно-інструментальні твори" (Сюїта-варіації, Мелодія для камерного оркестру та Імпровізація-скерцандо для віолончелі в супроводі фортепіано). № 2 , березень — квітень 2 0 0 9 р.

Новий англомовний альбом Руслани "Wild energy" ("Дика енергія") підтвердив імідж співачки: завзятої, впевненої та рішучої, що вже став традиційним для неї. Репрезентувавши в окремих композиціях образ непокірної амазонки, він органічно поєднав у собі ритмічний запал "диких танців" та баладні наспіви. Єдиний потік шаленого, енергійного імпульсу фактично заполонив більшу частину треків (кількість сягає 12), за винятком "Я переслідуватиму ніч" ( № 5 ) та "Енергія кохання" (№12). Зокрема останні своєю емоційністю та проникливою чуттєвістю врівноважують нестримний характер танцювальності всього альбому. Сконцентрованість позитивної енергії та повна самовіддача виконавиці відчутні в кожному номері диска. "Мелодії миттєвостей" Валентина Сильвестрова відкривають незбагненний світ різноманітних переживань та особливої чуттєвості. їхні меланхолійні настрої оповиті таємничою аурою ліричного висловлювання композитора, котрі ніби тонкою безперервною лінією об'єднують сім окремих міні-циклів з присвятами Ґ.Кремеру, А.Баженову, Х.Мустонен, О.Рекерот, Е.Едельчуку, Б.Півненко та пам'яті П.І.Чайковського в єдиний музичний метатекст. Надзвичайно виважена, майстерна, філігранно відточена гра дуету Богдани Півненко (скрипка) та Валерія Матюхіна (фортепіано) проникливо передає багатогранність найтонших нюансів та завуальованих емоцій музично-поетичної "мови" автора. Ж а н р и елегії, колискової, пасторалі, серенади, баркароли, музичного моменту та інтермецо символічно занурюють у звучання культурних фонем попередніх століть, котрі постають, наче прозорі тіні, розчулюючи в "Мелодіях миттєвостей" м'якими дотиками романтичної гармонії, створеної натхненним майстром. Більш як через тридцять років після прем'єри незакінчена опера М.Леонтовича "На Русалчин Великдень", яку за нотатками композитора відтворив Мирослав Скорик, знову зазвучала зі сцени та в аудіозаписі. Ідея поновлення твору у новій версії, що відповідала б його народному колориту, належить керівнику фольклорно-етнографічного ансамблю "Калина" Валентину Козаченку. Він звернувся до автора редакції з пропозицією створити варіант партитури, розрахованої на виконавські можливості "Калини" та ансамблю солістів "Благовість". На якісному студійному записі слухачі почують голоси Олени Кумановської (Дівчина - Нова Русалка) та Дмитра Фощанки (Козак) у супроводі хору та ансамблю народних інструментів, злагоджене звучання яких забезпечує диригент Євген Досенко. Окрім незвичайного тембрового вирішення до нової версії опери постановники додали Пролог і Епілог з мотивами народних купальських свят.

mm-®*