Журнал "Музика". - 2008. - № 6. by Національне газетно-журнальне видавництво

ISSN 0131 - 2 3 6 7

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про присвоєння М.Скорнку звання Герой України За визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку національного музичного мистецтва, багаторічну плідну композиторську, педагогічну і громадську діяльність постановляю: присвоїти звання Герой України з врученням ордена Держави СКОРИКУ Мирославу Михайловичу композиторові, завідувачу кафедри Львівської національної музичної академії імені М.В.Лисенка, народному артисту України. Президент України В.ЮЩЕНКО м.Київ, 20 серпня 2008 року

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про відзначення М.Стефюк державною нагородою України За значний особистий внесок у розвиток української культури і мистецтва, вагомі творчі здобутки та з нагоди 140-річчя від дня заснування Національного академічного театру опери та балету України імені Т.Г.Шевченка постановляю: присвоїти звання Герой України з врученням ордена Держави СТЕФЮК Марії Юріївні - солістці опери, народній артистці України. Президент України В.ЮЩЕНКО м.Київ, З липня 2008 року

МУЗИКА 2008

НОМЕРІ

ЛИСТОПАД - ГРУДЕНЬ 6(371) НАУКОВО-ПОПУЛЯРНИЙ ЖУРНАЛ З ПИТАНЬ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

ФЕСТИВАЛІ. КОНКУРСИ

ЗАСНОВНИКИ: МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ, НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КОМПОЗИТОРІВ УКРАЇНИ ТА НАЦІОНАЛЬНА ВСЕУКРАЇНСЬКА МУЗИЧНА СПІЛКА

Л.ЛИХМАНЮК, С.СВИРИДОВА. "Київ Музик Фест

Виходить раз на два місяці. Рік заснування 1923. Київ, Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України © «Музика» ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР ШВАЧКО Т. О. РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ: АВДІСВСЬКИЙ А. Т. ГРИЦАС. Й. ЗІНЬКЕВИЧ О. С. КОЛОДУБ Л. М. КИЯНОВСЬКАЛ. О. РОЖОКВ. І. СТАНКОВИЧ Є. Ф. ЧЕРКАШИНА-ГУБАРЕНКО М. Р. ЯВОРСЬКИЙ Е. Н. Відповідальний секретар ЧЕРНЕЦЬ Л. Г. Редактори відділів: Вовк Т. Кулішко Т. Пальцевим Ю. Панько Т. Художній редактор Кардаш О.

Т.НЕКРАСОВА. З когорти шістдесятників ТРИБУНА МУЗИКОЗНАВЦЯ Л.КИЯНОВСЬКА. Дещо про ринкову привабливість опери .

Ю.СТАНІШЕВСЬКИЙ. Найкоштовніша перлина Одеси

.12

А.ТУЛЯНЦЕВ. Мовою експерименту

.14

УКРАЇНЦІ ЗА КОРДОНОМ Т.ПАНЬКО. "Імпровізація - це миттєва композиція"

О.БЕРЕГОВА. Музичне училище: минуле й сьогодення . Л.ЛЮТЬКО. "Музичний ярмарок

- 2008"

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій. За точність викладених фактів відповідальність несе автор.

.20 .21

З ІСТОРІЇ Б.ОЛІЙНИК, Д.ГНАТЮК. Його пісні поміж нас

.22

В.КУЗИК. Невідоме про митця

.23

В.ТОЛЬБА. Український Таманьо

..25

М.ДОЛГІХ. Єлисаветградська зима Генріха Нейгауза...

..28

Т.ПАНЬКО. У шоу-бізнес з балалайками

Оригінал-макет та друк у видавництві ПП «Видавництво Аврора прінт», м. Київ, вул. Причальна, 5 Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України, 03040, Київ-40, Васильківська, 1

.18

ОСВІТА

Фотокореспондент Шкода Ю.

muzikaJoumal@ukr.net

.10

ТЕАТРАЛЬНІ ОБРИ

ЕСТРАДА

Здано до набору 5.11.2008 Підписано до друку 24.11.2008 Формат паперу 60x84 1/8 Папір офсетний №1. Офсетний друк. Ум. фарб.-відб. 5,0. Обл.-вид.арк. 5,5. Тираж 870 пр. Замовлення №11. Ціна договірна. Реєстраційне свідоцтво КВ № 954 від 25.08.94

ТВОРЧІСТЬ

Літературний редактор Валієва В.

Адреса редакції: 01015, Київ-15, вул. Івана Мазепи, 58. Тел. 284-79-37

- 2008"

ПОКАЖЧИК основних матеріалів за

.30

2008 рік.

На 1-ій стор. обкладинки: народний артист України, композитор Мирослав СКОРИК.

.32

На IV-ій стор. обкладинки: інструментальний квінтет "Бряц-band".

Восени у Києві відбувся наймасштабніиіий форум сучасної музичної культури в Україні - ХІХ-й Міжнародний фестиваль "Київ Музик Фест-2008". Його незмінна мета - презентація вітчизняної академічної музики у широкому світовому контексті мистецьких процесів XXI століття. Як завжди на "Київ Музик Фесті"звучала музика різних жанрів - від оперної і симфонічної до хорової і камерно-інструментальної. Програма цьогорічного фестивалю була надзвичайно насиченою: упродовж дев 'яти днів провідні оркестри, ансамблі й солісти України та їхні зарубіжні колеги знайомили слухацьку аудиторію з новітніми опусами композиторів-сучасників і нагадали про відомі сторінки минулого, що нині вже стали хрестоматійною класикою.

УКРАЇНСЬКА МУЗИКА У СВІТОВОМУ КОНТЕКСТІ

ентральними темами форуму стали духовність і пам'ять, а їхніми жанровими еквівалентами — реквієми, твори in шешогіаш та знакові опуси видатних композиторів минулого. Парадоксально, та деякі традиції фесту поступово відходять у небуття: зникла зі сцени Національної філармонії емблема фестивалю, вдруге він розпочався без урочистих фанфар - з П'ятої симфонії Бориса Лятошинського... Та все ж фанфари на "Київ Музик Фесті" прозвучали, однак інші - на відкритті концерту Академічного духового оркестру України у "Притчі" (quasi una fanfara) для мідних духових Олександра Щетинського. Тоді виконувалися оригінальні Фанфари і Фуга Олега Безбородька. У день концерту Указом Президента України Віктора Ющенка оркестру надано статус Національного, проте високе звання не гарантує стовідсоткової професійності - з Симфоніями духових та Концертом для фортепіано і духових інструментів Ігоря Стравінського музиканти виявилися не на висоті, чого не скажеш про піаніста Юрія Кота, який грав прекрасно. Драматургія фестивалю трималася на кількох концертах-реквіємах. У них прозвучала присвячена пам'яті жертв трагедій XX століття та голодомору "Дума про тридцять третій" Геннадія Саська, масштабні українські реквієми Володимира Птушкіна та Олександра Козаренка. На жаль, з невідомих причин не виконувалася заявлена у програмі меморіальна кантата-реквієм Ігоря Щербакова "Сон". Цікаву інтерпретацію жанру у творі "Requiemquartett" для флейти, скрипки, віолончелі, фортепіано і фонограми автентичної музики запропону-

вав Євген Петриченко, та головною подією фестивалю став українсько-швейцарський проект "Реквієм2Моцарт", який за ініціативи Івана Тараненка реалізували "Ensemble jeune opera compagnie", Симфонічний оркестр Національної філармонії України та Ансамбль класичної музики імені Б.Лятошинського. Власне постмодерні маргиналії на полях незакінченої моцартівської партитури вписав швейцарський композитор Франсуа Каттан. Його камерна музика напрочуд органічно співіснувала з інтонаційною сферою австрійського генія, а використані швейцарцем вірші англійської поетеси XIX ст. Емілії Діккенсон стали своєрідним містком через століття. За традицією під час "Київ Музик Фесту" в Національній музичній академії імені П.Чайковського проходила дводенна конференція під назвою "Історія в особистостях". У центрі уваги дослідників - три визначні дати: 95-річчя заснування Національної музичної академії, 75-річчя утворення Національної Спілки композиторів та 10-річчя створення Академії мистецтв України. Цьогорічний "Київ Музик Фест" продовжив багаторічну серію інтернаціональних "Музичних діалогів". У концерті "Україна-Швейцарія" надскладні твори для скрипки соло заграла неординарна виконавиця Габріелла Бруннер, ансамбль "Рикошет" в Україні вперше представив музику японських композиторів Рюїчі Горікоші, Ютаки Тагаші та Шін Сато, квартети польських та українських авторів інтерпретували талановиті музиканти струнного квартету "Post Scriptum". Яскраву інтернаціональну програму представив дует піаністів Люби та Іренея Жуків з Канади, а музику композиторів країн карпатського № 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

t f r e a b

регіону виконували гості з Ужгорода - Ференц Томим (кларнет) і Тетяна Теличко (фортепіано). Не обійшлося і без традиційного джазового концерту - Мирослав Скорик диригував власними транскрипціями американських джазових стандартів Джорджа Гершвіна, Дейва Брубека, Скотта Джопліна та інших авторів, які запропонував слухачам львівський камерний оркестр "Академія". Музична географія фесту включала й мистецтво країн СНД. На відкритті Богдана Півненко у супроводі Національного ансамблю солістів "Київська камерата" під орудою Валерія Матюхіна блискуче виконала світову прем'єру Концерту для скрипки та камерного оркестру грузинського композитора Шавлега Шилакадзе, до власного проекту "Нова музика в Україні" Володимир Рунчак запросив відомого композитора Фараджа Караєва (Азербайджан-Росія). Завдяки їхнім зусиллям в Україні вперше прозвучала відома монодрама Арнольда Шенберга "Очікування" (версія Ф.Караєва). Її бездоганно озвучила солістка Азербайджанського театру опери та балету Фаріда Мамедова. Альтернативу традиційному концерту студентівкомпозиторів запропонували учасники Ансамблю Мобіхі Тстрогія. У програмі "Музика нової генерації" поряд з творами молодих українських авторів про-

10 № 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

O O S "

звучали опуси лауреатів міжнародних композиторських конкурсів з Росії Олексія Наджарова, Сергія Хісматова та Георгія Дорохова. Останній навіть погодився на спонтанну пропозицію виконавців використати алюмінієву драбину для шумового ефекту у власному творі "Repeat". В іншому концерті Іван Небесний у "Семи посланнях дикої природи" примусив звучати різноманітні пляшки, але у більшості камерних опусів композитори обмежувалися традиційним інструментарієм і академічним звуковидобуванням. Надзвичайне враження справило просторове розташування дванадцяти музикантів у грандіозних "Трубах Єрихона" Володимира Рунчака, тоді як відомий "провокатор" Сергій Зажитько представив прем'єру напрочуд чуттєвої і дещо неокласицистської Сонати для альта і фортепіано 1988 року написання (Олександр Павлов - альт, Олег Безбородько - фортепіано). Традиційно на "Київ Музик Фесті" прозвучало чимало світових прем'єр, більшість з них виконувала "Київська камерата", яка нині представила аж чотири концертні програми. Кілька разів на філармонічній сцені виступили флейтистка Богдана Стельмашенко та скрипалька Богдана Півненко, яка нині грає на унікальній скрипці П'єтро Гварнері. Чи не найкраще оцінити дивовижний тембр цього інструмента слу-

ФЕСТИВАЛІ. хачі могли у "Мелодіях миттєвостей" Валентина Сильвестрова. До речі, у зазначеному циклі для скрипки і фортепіано диригент "Камерати" Валерій Матюхін виступив як піаніст. Симфонічна панорама "Київ Музик Фесту" відтворила характерні риси композиторських особистостей кількох поколінь - прозвучали різножанрові твори Валентина Бібіка, Вірка Балея, Івана Карабиця, Володимира Загорцева, Геннадія Ляшенка, Олександра Красотова, Віталія Губаренка, Мирослава Скорика, Лесі Дичко, Левка Колодуба, Ганни Гаврилець, Юлії Гомельської, Кармели Цепколенко, Богдани Фроляк, Вікторії Польової та Золтана Алмаші. По-різному публіка відгукнулася на прем'єру "Сільських сцен" Євгена Станковича. У цьому творі композитор звернувся до текстів Бориса Олійника, на які вже писали Іван Карабиць та Ігор Поклад. Натомість у Концерті для флейти з оркестром Є.Станкович продовжив інтонаційну лінію та драматургічні принципи власної Третьої камерної симфонії, і цей опус назвали одним з найкращих на фестивалі. Серед найяскравіших симфонічних прем'єр - харизматичні "Барви і тіні" Сергія Пілютикова. Рельєфний тематизм, ефектне використання удар-

KOHKVPCW

них, гра на контрастах і майстерність побудови компактної форми роблять цей твір одним з вагомих у доробку композитора й, можливо, у вітчизняному симфонічному репертуарі останніх років. Численні акції "Київ Музик Фесту", як завжди, відбувалися у різних залах і храмах столиці по три, а то й чотири концерти кожного дня. З одного боку, щільний графік дозволив прозвучати великій кількості творів, з іншого — для постійних слухачів фестиваль вкотре перетворився на виснажливий марафон, коли заради одного концерту доводилося жертвувати іншими. Принципова інновація цьогорічного фестивалю підтримка оригінальних авторських проектів, над концепціями та втіленням яких працювали композитори-куратори, що майже дозволило уникнути стильової строкатості й хаотичності номерів концертних програм. Водночас кілька камерних вечорів розрослися до неймовірних розмірів - через систематичну затримку початку й перенасиченість програм деякі акції тривали по дві з половиною години. Та чи в змозі слухач адекватно сприймати таку кількість творів, здається, нікого пе хвилювало. Людмила ЛИХМАНЮК

Х О Р О В И Й ВЕРНІСАЖ

еред багатьох музичних жанрів, представлених на "Київ Музик Фесті", особливе місце посідає хорове мистецтво. Кожен фест включає по п'ять-шість (минулого року навіть сім) хорових концертів, і цьогорічний винятком не був (шість хорових концертів) - тим більше, що його проведення співпало з кількома важливими річницями: 1020-літтям хрещення Київської Русі, 900-літтям Михайлівського Золотоверхого собору та 95-річчям Національної музичної академії України імені П.Чайковського. Щирі шанувальники музики вже добре знають, що у день відкриття фестивалю обов'язково звучатиме духовна хорова музика. Цього року організатори пе зрадили усталеній традиції, і концерт відбувся у Михайлівському Золотоверхому соборі. Муніципальний камерний хор "Хрещатик" під керуванням Павла Струця полонив слухачів виконанням нових творів сучасних талановитих композиторів (Т.Євона "Свят, Свят, Свят" з циклу "Блажен муж", Г.Ковальова "Подаруй, Пресвятая, спасіння" на слова А.Лазур, К.Троценко "Богородице Діво, радуйся", О.Чиста "Блаженни", Л.Донник "Антифон", Б.Сегін "Щедрий вечір" обробка української народної пісні), для яких характерні цікаві й незвичні хорові співзвуччя та барвиста гармонія. Марафон концертів духовної хорової музики продовжив наступного дня в цьому ж соборі муніципальний камерний хор "Київ" під орудою Миколи Гобдича. Цей творчий колектив познайомив публіку з прем'єрами не лише сучасних авторів, а й зі зразками української музики доби бароко та класицизму У величезному репертуарі "Києва" - твори Д.Бортнянсь-

кого, М.Березовського, А.Веделя, М.Вербицького, а також композиції С.Пекалицького та С.Деїтярьова, з якими він познайомив слухачів. Світові прем'єри духовних концертів класиків ХУІІ-ХУІІІ сторіч (С.Пекалицький "Дух Твой благий" - Духовний концерт, Літургія, С.Дегтярьов "Благо єсть сповідатися Господеві" - Духовний концерт №23, "Не ревнуй лукавноющим" - Духовний концерт №24, "Терпя потерніх Господа" - Духовний концерт №2) прозвучали ніби "на одному подиху". Колектив продемонстрував високу майстерність хорового співу, захоплюючи присутніх вишуканістю виконання, відповідністю авторському стилю. "Музик Фест" - це в першу чергу фестиваль, на якому виконуються прем'єри творів. Цікавим був концерт духовної та світської музики композиторів України та Росії в залі Національної філармонії. На "Хоровому вернісажі" прозвучало багато нових композицій у виконанні ансамблю солістів "Благовість" (диригент - Сергій Адаменко), хору "Аніма" кафедри музичного мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв (керівник - Наталія Кречко) та хору "Хрещатик" (керівник - Павло Струць). Зі світською національною музикою (К.Карпенко "Впали роси на покоси", В.Маник дві частини з "Шести мініатюр" на вірші П.Верлена в перекладі М.Лукаша, ОЛебедєв "Після дощу (Весна)" з циклу "Пори року" на вірші А.Фета) та українською прем'єрою твору росіянина Івана Вишневського ("Присуха" на народні слова) ознайомив слухачів хор "Благовість". Він представив світові прем'єри творів українських композиторів (Ю.Корженко "Мені при№ 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

несли крашанки" на вірші П.Матвієнка, "У танці" на власні вірші, К.Троценко Тропар "Благодарение", В.Стеценко Псалом "Почуй, Господи, мову мою", К.Біла "Ми бачили світ істинний", Л.Ященко "Над Дніпром" на власні вірші), супроводжуючи спів театралізованою грою, танцювальними рухами. Хор "Хрещатик" також подарував своїм прихильникам світову прем'єру композиції запорізької композиторки Ганни Хазової "Ьасгіпкка" та українську прем'єру "Барині" Олексія Вульфова з Росії, вразивши слухачів технічно досконалим, віртуозним виконанням останнього. Заключні два дні фестивалю виявилися не менш насиченими. Після концертів української духовної музики у Михайлівському Золотоверхому соборі хор "Благовість" і хор хлопчиків та юнаків при Національній музичній академії України імені П.Чайковського, у виконанні якого прозвучали твори та обробки Віктора Степурка і західноєвропейської духовної музики (за участю дитячого зразкового хору "Веснівка" Міжнародного центру культури і мистецтв, керівник - Жанна Сосновська), своєрідним фіналом "Музик Фесту-2008" стала велика урочиста хорова асамблея "Віват, Академія!". П'ятнадцять колективів (київських та з інших міст) виступили у Великому залі Національної музичної академії України, привітавши присутніх з ювілейною датою вузу. Відкрити тригодинну (!) асамблею було доручено Чернігівському камерному хору імені Д. Бортнянського під керуванням Любомира Боднарука, який виконав Хоровий концерт №5 "Прийдіте воспоїм, людіє" Дмитра Бортнянського та "Знайомі мелодії" Івес Грейтон. Окрім багатьох дорослих колективів (академічний хор студентів "Аніма", керівник - Наталія Кречко та народний хор Київського національ-

ного університету культури і мистецтв, керівник Станіслав Павлюченко, мішаний хор студентів Інституту мистецтв Національного педагогічного університету імені М.Драгоманова, керівник - Петро Ковалик, студентська хорова капела імені О.Кошиця Богуславського гуманітарного коледжу імені І.НечуяЛевицького, керівник - Олексій Юзефович, ансамбль солістів "Благовість" під орудою Сергія Адаменка та Муніципальний хор "Хрещатик") у великому концерті брали участь численні дитячі колективи. Особливо відзначилася хорова капела "Дзвіночок" Київського Палацу дітей та юнацтва (керівник - Рубен Толмачов), запальне, емоційне виконання якої мало великий успіх у слухачів. Одним з найбільш яскравих видався виступ молодіжного хору "Світич" з міста Ніжин (керівники - Людмила Шумська та Людмила Костенко), натхненний спів якого відрізнявся різними манерами звуковидобування та елементами звукозображальності (твори С.Станковича - сцена з опери "Цвіт папороті" та Я.Сікульського "Лев спить уночі"). Своєрідною перлиною асамблеї, безперечно, став колектив Дитячої опери (керівник - Наталія Нєхотяєва), який поєднав невеликі театралізовані сценки із запальним дитячим співом та майстерною акторською грою юних виконавців. Честь закрити асамблею і ХІХ-й "Музик Фест" випала хору Національної музичної академії України (керівник - Павло Муравський) під орудою ректора Володимира Рожка та метра українського хорового мистецтва Павла Муравського, під керуванням якого прозвучав відомий твір Дмитра Бортнянського "Многая лєта" як символічне побажання від організаторів фестивалю та його учасників Добра і Злагоди всім людям, процвітання нашій співочій українській землі. Світлана СВИРИДОВА

10 № 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

З КОГОРТИ Ш К Т Д Ш Ш Ш П

очаток третього тисячоліття позначився у муюних музикантів як високим зразок композиторської майстерності. І як щасливий знак долі сприйняв зичному календарі України славними ювілейВ.Губа вступ до Київської консерваторії й зарахуванними датами (70-річчям від дня народження) ня його саме в клас Б.Лятошинського. Та заняття багатьох українських композиторів, яких називають В.Губи були перервані на третьому курсі через при"шістдесятниками". Тепер вони відомі і визнані не четність його до групи "небезпечних бунтівників лише в Україні, а й у багатьох країнах світу. Але тоді, проти соцреалістичних принципів творчості". Пошу далекі 60-ті, відірвана від загальносвітового культовхом загострення агресивного ставлення турного процесу талановита молодь боролася за праофіційних представників ідеологічного керівництва во творити, намагаючись подолати ідеологічні забодо творчої молоді стала й стаття рони радянських часів. Серед талановитого музикознавця Ганих - В.Сильвестров, Л.Гралини Мокрієвої, надрукованої у бовський, В.Губа, В.Годзяцький, польському журналі "Ruch В.Загорцев, І.Блажков, Г.Моmusyczny". Вперше у пресі була крієва та інші. Кожен з представпредставлена нова генерація ників тієї плеяди творчої молоді молодих українських композибув жорстоко покараний за свою торів, позитивно оцінені їхні незаангажовану безкомпромісну авангардні творчі експерименвідданість мистецтву - виклюти, серед яких і фортепіанні ченням з консерваторії, з членів прелюдії В.Губи як перші в УкСпілки композиторів, заборораїні зразки використання доденою творчих виступів, влаштукафонної техніки. ванням на роботу... Але попри всі У 60-ті роки Володимиром перешкоди, кожен з них прагнув Губою написаний фортепіанний освоєння новітніх європейських твір гротескового звучання "Детенденцій композиторського марш" (або "Кроки за стіною") з письма, що було, безумовно, недвома програмними епіграфаможливим на той час в межах ми: "Забути зараз, що є очі й вуофіційних програм консерваха" та "І страх, яким ви нас дуторії. шили, нехай за горло схопить Творча співдружність одновас!". "Парадоксальним памфдумців сприяла їхньому пролетом" називає автор цей твір, фесійному зростанню, що надалі що є гострою сатирою на десповизначило індивідуальні наптизм й жорстокість тоталітарної Володимир Губа рямки художніх пошуків кожного з них й непрості, справді тернисті шляхи утверсистеми. У фіналі раптовий вигук "Ні!" розкриває дження й визнання їхніх новаторських устремлінь. смисловий акцент твору - протест. Серед тих, кого Наймолодшим серед них був Володимир Губа. Ніби виключили з консерваторії, був і В.Губа. Але в тій сама доля благословила його увійти у світ музичного трагічній ситуації, на його думку, з'явився не випадмистецтва. Під виливом батька Петра Губи - відомоковий, а цілком закономірний порятунок - запрого музиканта, педагога, унікального знавця духових шення до музичного оформлення дипломної роботи інструментів, Губа-молодший вступає до Київської майбутнього кінорежисера Л.Осики. Це сталося в музичної школи №3. Сьогодні він з вдячністю згадує 1964 році. "Я потрапив у полон - добровільно й назасвоїх педагогів, особливо відзначаючи роль вжди!" — так, жартуючи, скаже він потім, маючи на Н.М.Дайч, яка зуміла прищепити своїм учням (серед увазі свій зв'язок з кінематографом. них був також В.Сильвестров) глибокі й трепетні поВолодимира Губу було поновлено у консерваторії чуття захоплення музикою. Пізніше, навчаючись у через 10 років, коли він вже став автором музики до Київському музичному училищі імені Р.Гліера, де він багатьох кінофільмів, що одержали міжнародне визвдосконалював свою фортепіанну техніку у класі нання, та творів інших жанрів. Але й в цьому йому прекрасного педагога Л.Шур, Володимир спілкувавдопоміг кінематограф! Композитор пред'явив ся з викладачем гармонії і талановитим композитоадміністрації консерваторії як доказ своєї благором Р.Вереіцагіним - учнем видатного композитора надійності грамоту Верховної Ради Абхазії за музику України Б.Лятошинського (переслідуваного в ті родо фільму "Білий башлик" (режисер - Савельєв). Заки радянською системою). Педагог на заняттях ковершує навчання у вузі В. Губа вже в класі А.Штогаристувався будь-якою можливістю, ілюструючи певренка, не полишаючи своєї роботи на кіностудії. ний гармонічний прийом, зіграти фрагмент з музики З першим кінофільмом Л.Осики "Та, що входить Б.Лятошинського. Отже, це ім'я входило у свідомість у море" (високо оцінений С.Параджановим, але не

№ 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

ТВОРЧІСТЬ прийнятий державною комісією як антирадянський) розпочалося становлення композитора В.Губи у жанрі кіномузики. Саме поетична символіка сценарію цього фільму, вишукана асоціативність образного змісту імпонували музиканту. Знайомство В.Губи з Л.Осикою переросло у плідну творчу співдружність на багато років. Композитор став одним з бажаних співтворців для українських кінорежисерів. У напруженій практичній роботі він пізнавав теоретичні канони кіномистецтва, починаючи з найперших онтологічних основ єдності звуку й візуального ряду. Високим прикладом творчого наслідування для нього завжди була новаторська традиція кіномузики Д.Шостаковича, Б.Лятошинського, С.ГІрокоф'єва, A.Хачатуряна, А.Шнітке. Вони ставали ніби співавторами кінофільмів, їхня музика могла звучати і поза фільмом у концертному виконанні. Найкращою школою майстерності стало для B.Губи спілкування з такими режисерами, як вже згадуваний Л.Осика, Ю.Ільєнко, М.Маіценко, О.Лупій та інші майстри кіно. За цей час, крім музичних творів різних жанрів, він написав музику до більш ніж 100 художніх, документальних, анімаційних кінофільмів. Серед них є й такі, що увійшли в історію не лише вітчизняного, а й Ліна Костенко та світового кіномистецтва, дістали визнання на міжнародних фестивалях. У каталозі "100 фільмів світового кіно" є й фільми з музикою В.Губи: "Кам'яний хрест" (сценарій І.Драча, режисер - Л.Осика), "Захар Беркут" (сценарій Д.Павличка, режисер - Л.Осика), що стали визначальними у подальшій творчості композитора. Серед кіномузики фільми "Іду до тебе" (режисер М.Мащенко), "Капітанка" (режисер - Р.Балаян), "Хліб дитинства мого" (режисер - О.Лупій), "Данило - князь Галицький" (режисер - Яр.Лупій), "Голос трави" (режисер - Н.Мотузка). У наступні роки фільми з його музикою були відзначені міжнародними преміями, серед них й оригінальний за жанром "Поліські образки", пов'язаний з українським фольклором... Треба підкреслити, що музику документального фільму композитор вважає для себе часом більш складною за своєю специфікою саме у жанровостильовій відповідності її й сценарію. Він охоче звертався до документальної публіцистики, що розкривала трагічну історію України. Це фільми "Українці на Колимі", "Голгофа академіка М.Кравчука" та інші. У музикознавчих розвідках, присвячених твор№ 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

чості В.Губи, неодноразово підкреслюється вплив кінематографічного мислення на його симфонічну та камерну музику, що виявляється у тяжінні до програмісті, характерних рисах монтажної композиції тощо. І композитор не заперечує цього, зазначаючи, що сам, буває, оцінює музику, особливо романтичного стилю, виходячи з кінематографічних критеріїв, зокрема знамениту "Фантастичну симфонію" Г.Берліоза, музику французьких імпресіоністів. Але, безумовно, романтичними складовими не обмежується полістилістична палітра В.Губи як сучасного композитора постмодерної епохи, що увібрала широкий спектр творчих напрямків, тенденцій XX століття, арсенал сучасних музичних технологій і своєрідну актуалізацію стильових ознак минулого. "Я прихильник концептуального спрямування, - зазначав в одному з інтерв'ю композитор, - що вимагає обирати структури, здатні впливати на оновлення константних форм". У кожному творі він прагне до оригінального втілення творчого задуму. Цілком сучасною тенденцією є тяжіння композитора до програмних циклічних композицій, більшість з яких, по суті, камерні симфонії. Вражає широта тематики його творів. Певною мірою це Володимир Губа. ніби продовження образної сфери тих кінострічок, до яких він писав музику. Так, на основі фільму "Білий башлик" була створена "Абхазька сюїта" (згодом - "Фрески Кавказу") з оригінальним осмисленням зразків абхазького обрядового фольклору. Образна концепція кінокартин на теми давньої вітчизняної історії втілилась у грандіозному фортепіанному циклі "З пітьми віків", який розрахований на два концертні вечори. Одна з п'єс цього циклу - своєрідна епіко-драматична фреска "Образи застиглих часів" - в інструментальному варіанті була використана у фільмі "Українське бароко". Інша - з циклу "Поголос" - інтонаційно пов'язана з наспівом 9 гласу церковного співу, виявляє риси театральної драматургії як програмна замальовка народної сцени. У Драматичній поемі №1 для органа, присвяченій В.Стефанику, творчо переосмислений музичний матеріал фільму "Кам'яний хрест". Масштабна значимість його драматичних колізій відповідно підкреслена зверненням композитора до цього величного інструмента. До речі, Поема стала першою в Україні сольною органною композицією. Оригінальність програмного задуму твору завжди

ТВОРЧІСТЬ пов'язана у В.Губи з прискіпливим (як у живописця) вибором тембрової палітри. Це яскраво відчувається і в ранніх творах, де сонорно-алеаторичне письмо часто поєднується з фольклорними ознаками тематизму, як в "Ноктюрні" для скрипки й арфи, інструментальному тріо "Акварелі" та ін. Програмні мініатюри композитора - це своєрідні імпресіоністичні пейзажі з незвичним поєднанням тембрів інструментів, оригінальними прийомами звуковидобування й застосуванням позамузичних звуків. Ніби живий подих природи втілений у концертному дуеті для скрипки і арфи "Ретроспектива". Один з найяскравіших зразків витонченого музичного живопису з поетичною назвою "Мерехтливі" (інструментальний ансамбль та фортепіано) сприймається як ліричний спогад, своєрідна медитація зачарування красою, як і в Камерній симфонієті для семи інструментів "Відлуння далекого грому", яка написана на замовлення швейцарського ансамблю і з успіхом виконувалася за кордоном під орудою В.Балея. Безумовно, темброва виразність - це не лише засіб колористичного звукопису в музиці Губи, а яскравий прийом смислових акцентів в образній драматургії твору. Так, у розкритті філософської концепції інструментального опусу "Психодрама... й гама Домажор" особливу драматургічну роль відіграє партія фортепіано, що контрастує з дисгармонійним ансамблевим звучанням, і на його фоні спочатку невпевнено, ніби несміливою дитячою рукою, виконується до-мажорна гама у висхідному русі - з зупинками й помилками цей "шлях" поволі буде подоланий. Як метафора образу світлого сподівання в атмосфері збентеженого хаотичного світу сприймається цей оригінально знайдений композитором драматургічний прийом. Смислове конфліктне протиставлення образів, підкреслене засобами тембрового контрасту, зокрема інструментального ансамблю й органа, використовує автор у симфонієті "Осіння музика". Композитор досягає філософського узагальнення змісту, торкаючись, власне, актуальної екологічної проблеми руйнації природи.

Михайло

Ільєнко

та Володимир

Губа

Оригінальне вирішення має темброве зіставлення партії віолончелі й органа в драматичній симфоніїдуеті "Фата Моргана" (за М. Коцюбинським). Починаючи з 80 - 90-х років, камерно-симфонічна творчість В.Губи позначена глибоким філософськодраматичним началом. Кожен новий твір - це осмислення одвічної теми Людини і Всесвіту у різноманітних аспектах: психологічному (квартет-симфонія №3 "На читання Достоєвського"), романтичному ("Постромантична симфонія" для духового квінтету й органа). Та особливої уваги заслуговує тенденція до розкриття найгостріших сучасних проблем. Сповнені публіцистичного пафосу твори композитора присвячені Чорнобильській трагедії, серед них і експресивно-трагедійна симфонієта "Зірка Полин", голодомору - "Вісім трагічних картин". В.Губа використав асоціативну народно-иоетичну символіку заголовків частин, у складному полістилістичному сплаві музичного матеріалу поєднав фольклорні ознаки й різноманітні прийоми звукогіисання, яскраві темброві барви. Засобами арочної драматургії, інтонаційних зв'язків між частинами сюїтний принцип цієї композиції перетворився на своєрідну поему трагедійного змісту. Унікальні у творчості Губи програмні композиції - ансамблеві й сольні, присвячені темі людської Пам'яті, що охоплює величезну кількість творів різних жанрів, зокрема, симфонія-епітафія "День Скорботи", що вбирає ознаки й театрального дійства, й грандіозного трагічного реквієму. Як світла вдячність: "Вінок посвят" діячам української культури (10 номерів для скрипки соло і 10 - для фортепіано). Ці твори можна назвати своєрідними персоніфікаціями української історії, духовної культури, мистецтва як сучасності, так і давнього минулого. Достатньо згадати, наприклад, Поему-вокаліз для соло і симфонічного оркестру, присвячену автору малюнків до "Божественної поеми" Дайте - Сандро Боттічеллі й фортепіанний цикл з посвятою Нестору Літописцю. Творчість В.Губи охоплює всі сучасні музичні жанри крім опери (скажімо, поки що!)- Окремо треба виділити його хорову творчість, зокрема звернення до духовної тематики. Але розгорнуті музичні номери хорових творів, кантат свідчать і про театральний хист композитора, який реалізувався у музиці до численних драматичних спектаклів. Це і "Лісова пісня" за Лесею Українкою, "Мойсей" за поемою І.Франка. Вистави з музикою Губи постійно в репертуарі театру імені І.Франка (Київ) та інших міст України: "Патетична соната" М.Куліша (Рівне), "Богдан Хмельницький" (Львів) , "Данило - князь Галицький" (Суми)... "Географія" драматичних спектаклів з музикою Губи виходить і за межі України. И досі в репертуарі одного з драматичних театрів Едінбурга зберігається вистава "Макбет" В.Шекспіра з оригінальним музичним оформленням, написаним на замовлення режисера для струнного № 6 , листопад — грудень 2008 р. 7

ТВОРЧІСТЬ квартету. Це лише кілька прикладів театральних постановок, до яких долучався В.Губа, та список драматичних п'єс значно розширюється за рахунок радіовистав. Митець вважає, що критики даремно "обходять" цей жанр, адже він має велике естетичновиховне значення для слухачів, а для композитора засвоєння дуже специфічних і відмінних від роботи над сценічною виставою особливостей. Пам'ятною для музиканта була його перша зустріч з радіовиставою "В снігах Кіліманджаро" Е.Хемінгуея, де він вперше на українському радіо застосував електронну музику. Великий розділ багатожанрової творчості В.Губи пов'язаний зі словом. Це вокальна музика. Вона розкриває особливу прискіпливість митця до вибору текстів для своїх композицій. Поезія В.Стуса, Л.Костенко, М.Вінграновського, П.Усенка та інших видатних майстрів слова втілені ним в оригінальній вокальні опуси. У мистецьких колах В.Губу знають і як поета. Він - автор багатьох текстів власних композицій, наприклад, монументальної кантати для солістів, хору та органа "Боянове слово" та ін. Творча дружба єднає композитора з видатним сучасним поетом Дмитром ІІавличком, на слова якого В.Губа створив вокальний цикл "Молюсь, не плачу". Розмаїття поетичних вражень викликають і певні жанрові різновиди музичної інтерпретації - крім ліричних монологів своєрідні музичні сцени, епічні фрески, гострий памфлет тощо. Цінуючи самодостатність поетичного слова, В.Губа звертається до

відтворення мелодекламації, драматургічно пов'язаною з фортепіанною партією. Пригадаймо одну з театралізованих поетичних композицій на слова Ф.Тютчева "Ангел мій" у виконанні народної артистки України Раїси Недашківської, автора (фортепіано) та актора й режисера Ю.Зморовича, який коментує біографію поета. Композитор не раз підкреслював в інтерв'ю, що він пише повільно. Але, враховуючи велику кількість творів, можна припустити, що він володіє таємницею - не прискорює час, а вміє ним користуватися. Адже крім композиторської і поетичної творчості В.Губа виконує різноманітні творчі і громадські обов'язки, часто виступає в пресі з яскравими публіцистичними статтями з нагальних проблем сучасної української культури, зокрема академічного музичного мистецтва. Народний артист України, лауреат премій імені Миколи Лисенка, Василя Стуса, премії Лео Вітошинського (Канада) Володимир Губа - активний член Національної Спілки композиторів України, Національної Спілки кінематографістів України, Міжнародного об'єднання кінематографістів слов'янських і православних народів та інших творчих об'єднань і товариств. Бажаємо ювіляру щасливих років життя, міцного здоров'я, здійснення творчих задумів та незгасаючого натхнення! Тетяна НЕКРАСОВА

сщдси&всиі ОіЯіОуурії! Нагадуємо, що триває передплата на журнал "Музика" на 2 0 0 9 рік. Індекс нашого часопису 74310. У роздріб журнал "Музика" не надходить. РЕДАКЦІЯ

№ 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

виправдання такої цілком "нешляхетної" назви статті д о з в о л ю собі нагадати, що опера з її синтетичністю, видовищністю, демократичністю, чутливим реагуванням на с о ціальні потрясіння і зміну пріоритетів у мистецьких інтересах як жоден інший жанр потребує ш и р ш о г о вибудовування суспільно-історичного контексту її виникнення, визнання (чи невизнання) та подальшої екзистенції. Ринкова привабливість, себто здатність привернути увагу і заохотити до купівлі іноді д о с и т ь коштовного товару - цілком не останнє завдання опери, яке вона п о - с в о є м у вирішувала впродовж у с ь о г о існування. Розташувавши у хронологічній послідовності не стільки специфічно мистецькі, естетико-стильові ознаки, скільки різні модуси опери як окремого соціально заангажованого жанру протягом її більш ніж чотирьохсотлітнього існування, о т р и м а є м о надзвичайно цікаву картину "хамелеона" опери, завжди влучно адаптованого в різних історичних вимірах, і своїх с п о живачів. С п р о б у є м о схематично окреслити їхні суспільні функції і відповідні д о них естетичні пріоритети в послідовності зміни стильових д о мінант:

перша половина XVII ст. - завершення Ренесансу - маньєризм - початок бароко: паралельне існування о п е р и як аристократичного коштовного і " в и с о к о г о одкровення для посвячених" (Флоренція) і м а с о в о г о релігійно-моралізуючого в и д о в и щ а (Рим), масового комерційного в и д о в и щ а (Венеція) і концентрація виразових афектів (Монтеверді, Венеція). Друга половина XVII ст. - бароко: становлення широкої соціально-мистецької інституції під назвою "опера", в о с н о в н о м у завдяки неаполітанській школі, де о п е р н и й театр став центром світського життя, " я р м а р к о м марнославства", клубом за інтересами, місцем знайомств, зустрічей, інтриг, змов... XVIII ст. - класицизм: осередок протистояння ідей, нескінченна боротьба "правильного" і "неправильного", " в и с о к о г о " і "низького", "драми" і "музики", "елітарного" і "демократичного". XIX ст. - романтизм: утвердження національно-об'єднуючої ідеї як найголовнішого завдання опери, повернення до національної міфології та історії, здобуття о п е р о ю статусу не стільки суто мистецького, скільки суспільно-політичного феномену. XX ст. - остаточна елітаризація опери, пе-

ретворення її на об'єкт інтенсивного художнього експерименту, на музичну драму, розраховану на інтелектуальне сприйняття, доступну для "обраних"; а поруч - поява компенсаторних артефактів о п е р н о г о жанру, так званих рок-опер, як "Ісус Христос - суперзірка", " П р и в и д опери" Е.Л.Уеббера, "Юнона" і "Авось" О.Рибникова та ін. XXI ст. - ? Цей знак запитання п р о м о в и с т о символізує нинішню ситуацію о п е р и і стосується її і як актуального жанру, д о якого звертаються сучасні к о м п о з и т о р и та зрідка виставленого на сцені, і як найбільш релевантного знаку музичної історії, що залишається найдорожчою і найпишніш о ю мистецькою забавкою сьогоднішньої цивілізації. Щ е раз звертаючись д о історичного екскурсу, м у с и м о чесно визнати, що ринкова природа о п е р и не вигадка зіпсованого XX ст., а була п р и с у т н ь о ю протягом усього етапу її еволюції і розгорталась довкола двох центральних осіб: к о м п о з и т о р а і співака. С т а н о в л е н н я о б р а з у о п е р н о г о співака в просторі культури відбулося у той золотий період, коли з винаходом і поширенням в XVII - XVIII ст. bel canto оперні співаки за короткий час стали ідолами і кумирами суспільства. На це були нас а м п е р е д біологічні та психологічні підстави, оскільки п р и г о л о м ш л и в а майстерність володіння г о л о с о м викликала у л ю д е й , далеких від власної мистецької практики, благоговіння. Та звертаючись д о формування о с о б и с т о ї позиції і поведінки о п е р н о г о співака, відповідно й оперного к о м п о з и т о р а протягом більш ніж двох сторіч (практично д о кінця XIX ст.), слушно зазначає м о ті ф о р м и поведінки, що інспіровані ринковою вартістю товару, котрий він мав продати: сконцентрованість на собі, на власному таланті, виняткову турботу про голос (у випадку композ и т о р а - про найвигідніші у м о в и праці та найпрестижніше замовлення на свій опус), що нерідко вело до егоцентризму, нетерпимості до н е п р и м и р е н н о ї конкуренції, для п е р е м о г и в якій можна було використати будь-які з а с о б и (крилатий вираз "закулісні інтриги" недаремно народився саме в цьому середовищі). Як непривабливо б іноді не виглядав такий психологічний тип митця, багато що в цьому "професійному характері" сформувалося внаслідок ж о р с ткої б о р о т ь б и за виживання в умовах ринку. їхня матеріальна ситуація могла коливатись у ве-

№ 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

личезній амплітуді - від доходів, сумарних з князівськими, до напівголодного існування зневаженого "комедіанта". О п е р н и м композиторам у цьому сенсі було легше, ніж співакам, але лише тоді, коли вони завбачливо подбали і про інші можливості працевлаштування, аніж о п е р ний театр. Нерідко цей шлях, в один чи д р у г и й бік, доводилось долати одному і тому ж співакові чи композитору. При такому генетично успадкованому в своїй професії інстинкті п р и с т о с у вання до ситуації нелегко було д б а т и про вищі суспільні та безкорисливо духовні ідеали, які повністю підпорядковували б їхні мистецькі амбіції. Інша ситуація сьогодні. М и с т е ц ь к и й ринок здебільшого віддає перевагу операм, написаним у другій половині XVIII - в XIX ст., а сучасні твори, до яких можемо зарахувати майже весь доробок майстрів XX ст. (за винятком о п е р Дж. Пуччіні та - з певною д о л е ю відносності - деяких сценічних опусів інших композиторів), належать до художніх явищ п р и н ц и п о в о н е м а с о в о г о порядку, в чому, зрештою, еволюція о п е р и зашкодила цьому жанру. Тому зберігаючи його (жанр) як самоцінне явище, що має с в о ю нішу в мистецькому житті сьогодення, згаданий ринок "оперних товарів і послуг" пропонує численні і вельми винахідливі с п о с о б и й о г о у с п і ш н о г о продажу, застосовуючи активну дію маркетингових механізмів - рекламу, формування попиту, врахування потреб "покупців" - слухачів, "удосконалення виробництва" тощо. На жаль, така вдала і повністю виправдана на Заході практика в Україні наразі зовсім не впроваджується, хоча саме тут, на тлі а б с о л ю т н о г о невігластва в сфері національної с е р й о з н о ї музики і цілковитого запаморочення ш о у - б і з н е с о м , така культурна політика дала б кращі результати, ніж видається нашим ревним снобічним прихильникам чистоти високого мистецтва. Отже, пропонуємо лише кілька найбільш очевидних і успішних "маркетингових ходів" у реалізації оперної вистави, котрі давно використовуються в світі: П Р Е С Т И Ж Н І С Т Ь В І Д В І Д У В А Н Н Я оперних вистав, що свідчить про певний соціальний статус особи: потрапити на п р е м ' є р у о п е р и у театр та ще й на д о р о г е місце - це такий же знак певного, достатньо високого щабля соціального становища, як костюм від Армані чи т о р б и н к а від Віттона.

10 № 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

Р О З К Р У Ч У В А Н Н Я Б Р Е Н Д І В оперних співаків, композиторів чи навіть конкретних опер: навіть дуже відомі артисти не гребують з'являтися в рекламі, а Могагікидеї - цукерки із зображенням М о ц а р т а - стали таким же ідіоматичним с и м в о л о м А в с т р і ї , як і м п е р а т р и ц я Сісі чи пам'ятник Й.Штраусу. П Р О В Е Д Е Н Н Я Р О З М А Ї Т И Х Ш О У з фрагментів опер за участю оперних співаків. Тут у великій пригоді стає традиція "оперних ночей", тобто репрезентація на завершення сезону окремих, найбільш популярних номерів із репертуару, який планується поставити наступного сезону, на міських площах з к р а щ и м и виконавцями, які збирають десятки тисяч людей. Різновидом п о п е р е д н ь о г о " м а р к е т и н г о в о г о ходу" є А К Ц І Ї , де разом виступають оперні і естрадні співаки та музиканти: спільні виступи М о н т с е р р а т Кабальє з Фредді Меркьюрі чи Паваротті зі Стінгом теж немало с п р и я л и популяризації о п е р и і водночас "ушляхетнили" попмузику. Ш И Р О К Е В И С В І Т Л Е Н Н Я оперних вистав у пресі та інших ЗМІ: анонсування п р е м ' є р у цікавій і д о с и т ь інтригуючій формі, у м и с н е подання протилежних думок з приводу наступної вистави, що немов з а п р о ш у ю ч и кожного зі слухачів прийти і скласти власну думку. У С В І Д О М Л Е Н Н Я і н а й ш и р ш е використання терапевтично-релаксаційних властивостей класичної, з о к р е м а оперної, музики, включення оперних фрагментів у численні п р о г р а м и відповідних терапевтичних і релаксаційних компактдисків.

С У Ч А С Н А С К А Н Д А Л Ь Н А Р Е Ж И С У Р А класичних опер, яка викликає змішані почуття і с п р и й м а є т ь с я зовсім неоднозначно, тобто своєрідна "антиреклама", котра іноді виявляється не менш д і є в о ю у залученні публіки, ніж найвищі художні д о с я г н е н н я . Після таких у з а г а л ь н ю ю ч и х позицій щ о д о можливих маркетингових ходів у популяризації о п е р и в суспільстві виникає велика с п о к у с а представити реальну ситуацію о д н о г о з наших оперних театрів - хоча б Львівського національного театру о п е р и і балету імені С.Крушельницької. Але це вже мала б бути зовсім інша стаття. Л ю б о в КИЯНОВСЬКА Львів

овий театральний сезон Одеський національний академічний театр опери та балету відкрив о п е р н о ю виставою "Кармен" Ж.Бізе в е м о ц і й н о н а с н а ж е н і й інтерпретації м о л о д о г о г о л о в н о г о диригента, відомого в Європі музиканта Андрія Юркевича. Злагоджено і натхненно звучав оновлений хор театру під орудою блискучого хормейстера, продовжувача славних традицій одеської хорової школи Леоніда Бутенка. А на сцені сяяв усіма гранями унікальний виконавський талант видатної співачки, вихованки колективу театру, нині солістки Національної о п е р и України і м о с к о в с ь к о г о В е л и к о г о театру, володарки унікального

д р а м а т и ч н о г о с о п р а н о Тетяни Анісімової в заголовній партії. Уславлений театр, одерж а в ш и у 2007 році статус національного, упевнено взяв творчий старт, розуміючи відповідальність перед глядачами і у с і є ю вітчизняною музично-театральною культурою, бо він є ф о р п о с т о м в и с о к о г о м и с т е ц т в а України на півдні нашої д е р ж а в и і має прекрасні художні традиції й цікаву історію. Одеська о п е р а - найстарша с е р е д оперних театрів України: вона в наступному сезоні святкуватиме двохсотріччя с в о г о існування. Генералгубернатор Новоросійського краю і градоначальник О д е с и Дюк де Рішельє в 1809 році

заснував цей театр, що став ц е н т р о м к у л ь т у р н о г о життя п р и м о р с ь к о г о міста і з часом приніс йому заслужену славу. Сьогодні після тривалої реконструкції й капітального ремонту величний, сяючий позол о т о ю розкішний о д е с ь к и й театр - безперечно, о д и н з найкрасивіших в Європі. Його колектив у повсякденній творчій роботі дбає про збагачення репертуарної афіші. Про високу х у д о ж н ю якість вистав і підготовку нових постановок, о м о л о д ж е н н я т р у п и солістів, хору та оркестру постійно турбується генеральний директор і художній керівник театру Юрій Петренко, який чимало років віддав розвитку культурного життя Одещини. З ініціа-

№ 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

ТЕАТРАЛЬНІ

ОБРІЇ

тиви керівника колективу напередодні нового сезону було успішно проведено відкритий конкурс на заміщення вакантних посад солістів опери, артистів балету, хору й оркестру. "Необхідність проведення конкурсу, - як наголошує д и ректор, - викликана кількома п р и ч и н а м и . Н а с а м п е р е д , за роки реконструкції й капітального ремонту, коли театр показував вистави на різних сценічних майданчиках, у приміщеннях, не пристосованих для оперних й особливо для балетних п о с т а н о в о к , п о м і т н о знизився художній рівень творчої роботи. Окремі солісти залишили колектив, скоротився хор, оркестр, балет. Зараз в театрі чимало пенсіонерів, дехто з них вже не може працювати на повну силу. Отже, для театру - це "баласт".Та замість творчої р о б о т и вони намагаються "каламутити воду": створювати альтернативні громадські організації, зокрема "незалежні п р о ф с п і л к и " , через що п о с л а б и л а с я т р у дова дисципліна, з'явилися безвідповідальність, елементи халтурного ставлення до праці. Обличчя театру - його вистави. А на постановки нових і поновлення старих коштів не вистачає. Колектив не фінансується, як інші національні театри. Не порівнюючи нас із Національною о п е р о ю України, все ж хочу н а г о л о с и т и , що зарплата у одеситів відчутно нижча, ніж, скажімо, у Львівському національному театрі опери та балету імені С.Крушельницької. Чисельність творчих цехів теж менша, ніж у Львові: в хорі у нас л и ш е 51 артист, в балеті - 55, в оркестрі 74 музиканти. Ці колективи необхідно збільшувати. Всі т в о р чі й о р г а н і з а ц і й н і п р о б л е м и намагаємося вирішувати комплексно: копітка робота з піднесення х у д о ж н ь о г о рівня, професійної майстерності, трудової дисципліни має поєднуватися із створенням На10 № 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

глядової й Опікунської рад з меценатів та інвесторів". Компетентна конкурсна комісія, яка включала представників різних театрів й музичних академій, з - п о м і ж багатьох здібних артистів й випускників вищих навчальних закладів відібрала н а й к р а щ и х . О с о б л и в о цікавим і п л і д н и м виявилося змагання молодих вокалістів, які приїхали не лише з театрів і музичних академій України, а й з - з а кордону. Конкурс відбувався у д в а тури: в п е р ш о м у претенденти виконували оперні арії під фортепіано, в д р у г о м у - з о р к е с т р о м . Знову впевнено перемогла сучасна українська вокальна школа - чи не найкраща сьогодні в Європі. Такий м а с ш т а б н и й відкритий конкурс у всі творчі цехи п р о в о д и в с я с е р е д оперних театрів нашої д е р ж а в и у п е р ш е , відзначаючись прекрасною організацією, вимогливістю, об'єктивністю та високим професіоналізмом і с т и м у л ю ю ч и піднесення х у д о ж н ь о г о рівня а р т и с т и ч н о г о колективу в цілому. Це п р о м о в и с т о д о в е л и вже перші вистави нового сезону, на афіші якого поряд з недавньою п р е м ' є р о ю - оригінальною версією балету П.Чайковського "Лускунчик", з д і й с н е н о ю г о л о в н и м балетмейстером Володимиром Трощенком, ш е д е в р и класичної хореографічної с п а д щ и н и : "Жізель" А.Адана, " Л е б е д и н е озеро" і "Спляча красуня" П.Чайковського, "Баядерка" Л.Мінкуса, " Ш о п е н і а н а " і "Кармен-сюїта" Ж.Бізе-Р.Щедріна, а також репрезентовано різноманітний о п е р н и й репертуар, зокрема, перлини італійської о п е р и " Б а л - м а с к а р а д " , " Т р у б а д у р " і "Травіата" Дж. Верді, "Богема", "Тоска", " М а д а м Баттерфлай" Дж.Пуччіні, "Севільський цирульник" Дж.Россіні й "Сільська честь" П.Масканьї та "Лючія ді Ламм е р м у р " Г.Доніцетті, популярні українські т в о р и - " З а п о р о жець за Дунаєм" С.Гулака-Ар-

т е м о в с ь к о г о й "Наталка Полтавка" М.Лисенка. У ці вистави у с п і ш н о "входять" нові солісти, які перемогли на недавньому к о н к у р с і й п р и й н я т і д о оперної трупи. С е р е д н е в і д к л а д н и х завдань колективу - розширення репертуару театру, зміцнення творчих зв'язків із сучасними українськими композиторами, насамперед, з Євгеном Станковичем, героїко-патріотичн и й балет я к о г о "Вікінги" включено д о плану найближчих прем'єр. На жаль, театру д о в о д и т ь с я самостійно шукати кошти на нові постановки, бо й о г о національний статус ще не ф і н а н с у є т ь с я д е р ж а вою. Тільки завдяки дбайливій увазі й підтримці обласних керівників О д е щ и н и , з о к р е м а М и к о л і С к о р и к у та Миколі Сердюку, славетний театр може у с п і ш н о працювати й утверджувати здобутки української художньої культури. Його розкішне приміщення включено д о переліку о д и н а д ц я т и найвизначніших і найцікавіших архітектурних пам'яток Східної Є в р о п и (до речі, це є д и н и й театр у цьому поважному с п и с ку). С ь о г о д н і колектив живе активним творчим життям, успішно п р о д о в ж у є й о н о в л ю є свої традиції, намагається, щ о б кожна вистава була значною мистецькою подією не лише української, а й є в р о п е й ської оперно-балетної культури. Одеська о п е р а - гордість закоханих у неї одеситів, неповторна мистецька перлина усієї України, котра потребує постійної державної турботи й уваги. Саме цього чекає сьогодні великий т в о р ч и й колектив уславленого театру з прекрасним минулим і ще кращим майбутнім - Одеський національний академічний театр о п е р и та балету.

Юрій СТАНІШЕВСЬКИЙ Одеса

ТЕАТРАЛЬНІ

МОВОЮ

ОБРІЇ

ЕКСПЕРИМЕНТУ

удожнє керівництво Дніпропетровського академічного театру опери та балету намагається вирішувати складні проблеми оновлення оперного жанру, хоча експеримент на цій сцені - рідкісне явище. За останні роки публіка побачила двоактне шоу "Кармен-шпягер", де основні жіночі вокальні номери з однойменної опери Ж.Бізе виконувала естрадна співачка Тамара Гвердцителі. Слухачі оцінили її високу вокальну майстерність, чого не можна сказати про акторське перевтілення в образ героїні. Прагнучи залучити до театру не лише постійних шанувальників, а й нових слухачів, дирекція "оголосила" своєрідну боротьбу з рутиною та оперними штампами. Для постановки опери "Таємний шлюб" Д.Чимарози був запрошений режисер Олексій Коломійцев, який має досвід роботи в драматичному театрі та опереті. Він продемонстрував багату фантазію та винахідливість у побудові мізансцен, введенні гротескових буфонних персонажів-масок, які беруть участь у подіях вистави. В основі режисерської концепції О.Коломійцева - принцип осучаснення класичної опери. Дія відбувається у будинку купця Джеронімо (Олександр Сергєєв, Сергій Гаврилов), його доньки - Лізетта (Олена Бокач) та Кароліна (Оксана Григоренко) - вбрані в білі халати, що не дає можливості визначити національну приналежність героїв. Декорації художниці Катерини Колесниченко скупі - це окремі деталі кімнати, залу, що виконують активну функцію у виставі: двері то швидко відчиняються, то обертаються, ліжко у спальні Кароліни, де відбувається її зустріч з "таємним чоловіком" Паоліно (Олексій Сребницький, Тимур Парулава) і де з'ясовують стосунки молоді. Кімната знаходиться за завісою-жалюзі, яку відкривають буфонні маски, підглядаючи і реагуючи мімікою та жестами на почуте. Режисер дещо перемонтовує музику, використовує фонограми із записами інших фрагментів, співаки майстерно виконують акторські завдання постановника. Це і дивує, і водночас справляє позитивне враження, адже дніпропетровські вокалісти звикли здебільшого до вистав-концертів у костюмах. Стара діва тітка Фідальма (Зоя Каїпова) виявляє неабияку активність, та, маючи вельми карикатурний зовнішній вигляд, викликає у публіки не лише сміх, а й співчуття. Співачка розкриває тугу героїні за жіночим щастям. Її зазіхання на Паоліно - остання спроба влаштувати своє життя. Лізетта і Кароліна щоранку виконують "балетний станок". У інших епізодах - стрибають, бігають, з'ясовують стосунки. Потенційний наречений граф Робінзон (Володимир Гудзь) демонструє свої можливості в акробатично складних та ефектних трюках. Вистава, позначена "ігровою драматизацією" та "побутовістю", приваблює роботою диригента Юрія Пороховника, який розуміє, що режисерський експеримент можливий лише за якнайкращого музичного виконання оркестру та співаків-акторів. Андрій ТУЛЯНЦЕВ Дніпропетровськ

№ 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

-ь,

РІДНА МАТИ МОЯ Слова А.МАЛИШКА

Музика П.МАИБОРОДИ

Помірно *

\> (j

•

a m

ê Шк

ЕЗЕ±

г т ^ т Один

ІЗ Рід-на м а - т н мо

їм

dim.

не

до - спа

i u a г

ла

і во-ди - ла ме - не

І шт ї

fil

я,

р-

- чей

10 № 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

у по - ля

ж f

край се - ла,

f Si

rt-M tн м і в до- ро - гу

H V- ь ' • п ß=f

-джа

ла.

І-

—

да - Л£

1 - J t jj= *r—F PГ pP \ t- LItM r rr 1 gr; -LLі Г •* r— —

ме - не

r-p-f щ —1——

руш

ник

ви-ши - в а - н и и

ШЩ mш n W й Т ^ Т

îo - pi про-во -

на

ти

ку

на шас-тя

да - ла.

и п

г — г — г

№ 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

-джа

да,

руш

ник

тт^шгш

ви - ній - ва - нии

ПТ

I Гз

на

щас-тя,

rit.

1 Хай

на

ньо - му

цві-

т=

-бов.

гіі.

1 fi г-

Рідна мати моя, ти ночей не доспала I водила мене у ноля край села, I в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала. І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала. Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й солов'їні гаї, І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка. І засмучені очі хороші твої. І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка. І засмучені очі хороші, блакитні твої. Я візьму той рушник, простелю, наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров, І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю, І дитинство, й розлука, і вірна любов. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю, І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

10 № 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

на

до - л ю

да -

УКРАЇНЦІ ЗА КОРДОНОМ

" / M f b p О $ і/З О/fy і/fr

К О Л І / И / О З и / Ц І / Я / . . ." Вперше піаністка Даша ЛенекНеболюбова познайомила київських слухачів з мистецтвом власної імпровізації. Випускниця КССМШ імені М.Лисенка (клас І.Ліпатової) та Київської консерваторії (професор В.Козлов), вона закінчила Вищу школу музики у Мюнхені і там же вдосконалювала майстерність в аспірантурі у Е.Вірсаладзе. Зараз колишня киянка живе і працює у Німеччині. Ленек-Неболюбова - унікальний музикант, чий репертуар не обмежується виконанням творів класиків і композиторів-сучасників. На її авторських СБ у несподіваних діалогах стилів співіснують акустичний рояль, електроніка і навіть популярний денс. Але найбільше вражають "живі"виступи Даші. Піаністка володіє рідкісним даром імпровізації і влаштовує незвичайні концерти, які нечасто почуєш у нашій країні. Гі виступи побудовані на спонтанних імпровізаціях у різноманітних жанрах та фантазіях на замовлення публіки. Перелічити стилі, які відтворює виконавиця, складно. Це і бахівська поліфонія, і класикоромантична фактура, і тонке відчуття мови російських композиторів ХІХ-ХХ століть, і навіть побутова музика минулого і сучасності. Поімпровізувати для киян ЛенекНеболюбову запросили педагоги кафедри спеціального фортепіано Національної музичної академії імені П.І. Чайковського, зокрема, декан фортепіанного факультету Валерій Козлов. Він вважає піаністку однією з найкращих випускниць свого класу.

Т.П.: - Як ви фізично витримуєте таке наванта-

ЖбННЯ. 3(Х тиждень було чотири складних виступи? Д.Н.: - Звичка. Навіть якщо немає гастролей і концертів, намагаюся вдома грати як на сцені, інакше можна втратити форму. Спочатку близько години граю гами і вправи, які сама розробила, потім етюди й віртуозні п'єси. Кілька днів поспіль вивчаю твори одного з композиторів, наприклад, 2 - 3 сонати Прокоф'єва. При цьому багато читаю з листа. Наостанок виконую музику, яка звучатиме у найближчих концертах, наприклад, твори Шопена чи Ліста. Так минає день. Т.П.: - Ваша професійна діяльність досить різноманітна... Д.Н.: - Так, працюю у Мюнхенській опері, беру участь у її концертах, записую на студії багато різної музики. Т.П.: - Талант імпровізації - це Божий дар чи його можна розвинути? Д.Н.: — Звичайно, його можна розвинути, але за умови, якщо він є. Людину з посередніми здібностями можна навчити орієнтуватися у тональностях, вона зіграє тему, яка їй подобається, але по-справжньому навчити імпровізувати неможливо. Т.П.: - Розкажіть про ваші творчі плани. Д.Н.: - Дуже хочу серйозно вивчити віртуозну музику минулих століть, зокрема, Леопольда Годовського. Мене також цікавлять віртуозні обробки, вальси і все те, що написав Ліст. Ще є бажання імпровізувати з оркестром. Т.П.: - Чи існують на Заході подібні імпровізаційні проекти, чи це ваше ноу-хау? Д.Н.: - Я не знаю. Мені здається, що цією діяльністю займаюся, тільки я. Дещо ви вже чули. Окрім фортепіано і синтезатора я часто співпрацюю з діджеями - вони пропонують ритми і гармонії, на які можна залюбки імпровізувати. Мене вабить полістилістика, хочеться розширити звичні рамки, наприклад, поєднувати імпровізації з техно. Т.П.: - В епоху бароко майже усі композитори були блискучими імпровізаторами. Віденські класики також володіли цим мистецтвом. Але після Паганіні, Ліста видатних імпровізаторів залишилося небагато. Фіксована музика витіснила імпровізацію, до неї втрачено інтерес, і відродився він тільки в XX столітті, я не помиляюся? Д.Н.: - Рахманінов і Прокоф'єв чудово імпровізували, згадаймо також Горовиця, Файнберга та інших. Т.П.: - Яка музика вас приваблює? № 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

Д.Н.: - Цікавлять тональні твори: контрапункт, поліфонія, Годовський, котрий цим займався. З виконавців - Аркадій Володось, Мауріціо Полліні, Святослав Ріхтер. Дуже люблю ІНостаковича, Прокоф'єва, а не люблю додекафонію. У моєму репертуарі багато сучасних творів, грала Кейджа, Адамса, але це не моя стихія. Є виконавці, які у неї занурюються і цим живуть, їх надихають "формули", інтелект. Я ж люблю музику, яка захоплює емоційно. Т.П.: - Що вам дало навчання в Україні і чого у вітчизняній методиці не вистачало? Д.Н.: - Чудово, що у десятирічці дітей виховують справжніми музикантами. Звідси виходять борці, які зможуть існувати у музичному світі і здатні володіти собою. Суперництво відчувається з перших днів навчання. КССМШ виховує дивовижну кондицію і, що особливо важливо, розуміння твору в цілому. А який масштаб: великі, складні твори! Особисто мені не вистачало роботи над деталями. Наприклад, ніхто не вчить грати тріолі, піано чи форте. Хоча розумію, що на "розбитих" інструментах це навряд чи можливо, адже тонкощі треба шукати на роялях, які можуть їх відтворити. У мої роки тут був поганий інструментарій, доводилося навчатися у неймовірних умовах, навіть грати на фортепіано без педалі і при мінус 15 за Цельсієм. Це вимагало неймовірної концентрації сил, наче у боксі. Геніальне у нашій школі - це навчання мистецтву туше, яке німці називають "аншлагом". Його ніде не можуть навчити так, як у нас, і це найбільший, найдорогоцінніший скарб. Туше - техніка Генріха Нейгауза, а її навчають з молодшого віку: як грати легато, щоб навіть у акордах інструмент співав. Якщо ви почуєте німецьких чи італійських піаністів, того ж Полліні, то зверніть увагу на звуковидобування. У них зовсім інший звук: твердий, сухий, іноземці не займаються ним, але люблять російську школу, і, звичайно, того ж Рахманінова не можна грати по-іншому. І Шуберта також. Цікавий аспект віт10 № 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

декватна.

чизняного навчання: у нас жінка й чоловік можуть фати одні й ті ж твори - і "Паганіиі-варіації" Брамса, і Третій концерт Прокоф'єва, в Україні цьому навчають усіх. У Німеччині жінка вчитиме концерт Шумана, а якщо буде надзвичайно витривалою, то П'ятий концерт Бетховена. А Хаммерклавір чи Ліста (за винятком п'єс з циклу "Роки мандрів") виконувати ніколи не наважиться. Коли я приїхала до Німеччини з репертуаром Регера і усіма етюдами Шопена, реакція була неа-

Т.П.: - А які переваги навчання у Німеччині? Д.Н.: - Чудовий інструментарій, на якому можна досягти виняткової виразності, і навички, якщо ви хочете навчитися грати нововіденців, де треба все розраховувати, Моцарта, Гайдна. Але навіть до виконання Бетховена там ставляться з пересторогою. Німецька школа - це інтелект, сухий стиль, розрахунки, форма, звернення до витоків, Бах, барокова техніка і цифрований бас. Переважно навчають виконувати камерну музику. Можна вивчити сонату Шуберта, але не дуже пізню. Італійці ж грають усе з листа, напам'ять нічого не вчать, детально не опановують, проте на іспитах виконують 50 творів. Т.П.: — Існує думка, що імпровізаційна музика дещо поверхова, недостатньо цілісна, не може бути посправжньому глибокою і концептуальною. Чи справедливі такі твердження? Д.Н.: - Майже усі твори, які ми дуже любимо, створювалися як імпровізація. Це музика Баха, Шумана, Шопена, Ліста. На мою думку, імпровізація це метод композиції. Наприклад, музику до кінофільму по О.Гріну "Дорога нікуди" режисера Олександра Муратова я зімпровізувала за синтезатором, записала за два дні і у такому вигляді вона звучить у стрічці й нині. Навіть якщо я працюю над партитурою - записую голоси одразу в комп'ютер і потім зазвичай нічого не змінюю. Отже, імпровізація - це миттєва композиція плюс виконавство.

Розмовляла Тетяна ПАНЬКО

лавна історія Київського музичного училища розпочалася 18 січня 1868 року, коли при міському відділенні Імператорського Російського Музичного Товариства було відкрито перший спеціалізований навчальний заклад для підготовки музикантів-виконавців. Потреба в професійних музикантах була тоді досить гострою, оскільки в цей же період у Києві розпочав працювати оперний театр, а також регулярно відбувалися концертні сезони. Першими в училищі відкрили класи гри на фортепіано, скрипці, віолончелі, співу й теорії музики. Тут викладали відомі музиканти - випускники Петербурзької, Лейпцизької, Паризької, Берлінської, Празької, Варшавської консерваторій. Згодом педагогічний колектив училища поповнюється своїми обдарованими випускниками. Про майбутнє Київського музичного училища піклувалися композитори А.Рубінштейн, П.Чайковський, О.Глазунов, С.Рахманінов, диригент О.Виноградський, київський меценат М.Терещенко, перші директори училища Р.Пфеніг, Л.Апьбрехт та багато інших діячів культури і мистецтва. Майже все своє творче життя присвятив справі розвитку музичної освіти в Києві видатний піаніст, педагог, диригент, композитор і музично-громадський діяч Володимир Пухальський. Обраний у 1877 році директором училища, він 38 років очолював цей заклад. Налагоджуючи у Києві концертне життя, В.Пухальський активно виступав як піаніст. Завдяки його ініціативі та неодноразовим спробам підвищити статус Київського музичного училища, а також якісній побудові навчального процесу в 1913 році на його базі створено консерваторію, першим директором якої призначено В.Пухальського. З 1913 по 1928 рік середня і вища музична

освіта здобувалися в одному закладі на молодшому (училище) і старшому (консерваторія) відділеннях, а керівництво та склад викладачів були спільними. Особлива роль на початковому етапі становлення Київської консерваторії належить видатному композиторові, педагогу і музично-громадському діячеві Рейнгольду Гліеру, котрий був тоді директором консерваторії (з 1914 по 1920 рік) і за час свого керівництва запросив до педагогічної роботи видатних музикантів: Г.Беклемішева, С.Тарновського, Ф.Блуменфельда, Г.Нейгауза, С.ВІльконського, Я.Степового та ін. Клас Р.Гліера, у якому вчилися у майбутньому відомі вітчизняні композитори, став фундаментом блискучої української композиторської школи XX століття на чолі з Б.Лятошинським і Л.Ревуцьким. У 1956 році Верховна Рада України присвоїла Київському музичному училищу ім'я Р.М.Гліера. З середини 30-х років цей музичний заклад працює вже як самостійний осередок музичної освіти. Його випускники - окраса світової музичної культури, зокрема, піаністи В.Горовиць, О.Браїловський, К.Михайлов, Л.Ніколаєв, Г.Коган, М.Тутковський, А.Артоболевська; композитори Л.Ревуцький, Григорій і Платон Майбороди, В.Філіпенко, І.Сац; співаки М.Литвиненко-Вольгемут, Г.Бакланов, Д.Петриненко, В.Буймістер; музикознавці Б.Яворський, А.Апьшванг, М.Гордійчук; хоровий диригент П.Муравський; баяніст М.Різоль; трубач М.Бердиєв та інші.

училище.

№ 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

освіт Сьогодні Київське державне вище музичне училище імені Р.М.Гліера - провідний музичний навчальний заклад України, в якому готують фахівців за спеціальностями: "Фортепіано", "Оркестрові струнні інструменти", "Оркестрові духові та ударні інструменти", "Народні інструменти", "Спів", "Хорове диригування", "Теорія музики", "Музикознавство", "Музичне мистецтво естради". В училищі здобувають освіту з наданням кваліфікацій "молодший спеціаліст", "бакалавр" і "спеціаліст" понад 700 студентів віком від 14 до 25 років з України, Китаю, Ірану, Сирії, Туреччини. Серед педагогів - 36 докторів і кандидатів мистецтвознавства, 27 народних і заслужених артистів України, 16 заслужених діячів мистецтв та заслужених працівників культури України, а також педагоги-методисти, лауреати міжнародних і національних конкурсів, відомі виконавці. КДВМУ імені Р.М.Гліера - це сучасний навчальний заклад, що зберігає й примножує традиції професіоналізму у підготовці музичних кадрів, це потужний культурно-освітній центр музичного життя України, який започаткував багато престижних міжнародних і всеукраїнських мистецьких проектів, серед яких міжнародні конкурс молодих піаністів пам'яті В.Горовиця та фестиваль "Київські літні музичні вечори", "Літня музична академія", фестиваль мистецтв "Шевченківський березень", Всеукраїнська науково-теоретична конференція "Молоді музикознавці України". Високий авторитет училища на світових теренах дали підстави Київраді прийняти напередодні 140річного ювілею закладу рішення про його реорганізацію в Київський інститут музики імені РМ.Гліера. Свій ювілей колектив відзначив не лише традиційними звітними концертами кращих студентів училища, а й зустрічами з випускниками, які сьогодні є окрасою музичного мистецтва України, - В о л о д и м и р а Безфамільнова, Сергія Баштана, Валерія Буймістера, В о л о д и м и р а Гришка, Олександра Дяченка, Романа Майбороди, Таїсії Повалій, Ігоря Ліхути та інших. Відбулися урочистості з нагоди 140-річчя училища в Національній опері України імені Т.Г.Шевченка та в Колонному залі імені М.В.Лисенка Національної філармонії України. За значні успіхи у підготовці мистецьких кадрів близько ЗО викладачам вручено державні нагороди та присвоєно почесні звання. Концерт кращих випускників училища, які сьогодні працюють не лише в Україні, а й у близькому та далекому зарубіжжі, продемонстрував високий професіоналізм виконавців. А колектив училища, що перебуває нині на хвилі творчого піднесення, готовий підтвердити статус вищого навчального закладу і відкрити нову сторінку його творчої біографії. Олена БЕРЕГОВА 10 № 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

"Музичний ярмарок - 2008"

я яскрава акція проводиться раз на рік у Києві ось вже п'ятнадцятий сезон. Нині на ярмарку зареєструвалося 70 вітчизняних і закордонних компаній-учасників. Серед них такі бренди, як Yamaha, Bergmann, I.S.P.A., JBL та фірми, що тільки відкривають для себе український ринок. Організатор заходу Асоціація дистриб'юторів, виробників і продавців звукового і світлового обладнання та музичних інструментів познайомила з останніми розробками. Окрім експозиції відбулися майстер-класи і семінари, на яких можна було обмінятися досвідом із зарубіжними колегами і навіть одержати юридичну консультацію з питань авторських і суміжних прав. Новому формату ярмарку сприяв проект із журналом "ПРО" - перший фестиваль української музики з оригінальною назвою "ДніПРО", що об'єднав автентику, класику, джаз, хіп-хоп, Gotic та рок-музику. З колективів запам'ятався тандем рок-гурту "Назад шляху немає" і фольк-колективу "Михайлове чудо", чия музика вирізнялася дивною сумішшю далеких за естетикою стилів. Організатори оголосили пропаганду вітчизняного виробника, та насправді його підмінили українські представництва світових брендів (фірми-дистриб'ютори на кшталт "Alex disco-center", "Invex-telecom", "Лайтек", "ГІромолайт" та in.), у той час, коли деякі українські компанії, як, наприклад, Чернігівська фабрика музичних інструментів, "відпочивають" або використовують деякі китайські деталі. Проте на ВДНГ відвідувачів чекали яскраві враження. Канадська компанія PianoDisk (український дистриб'ютор "Музична крамниця") запропонувала фортепіано із системою тихої гри. Це аналогові інструменти із приєднаними до клавіш сенсорами, іцо дозволяють вмикати режим "тиша", який виводить звук у навушники. Для любителів екзотики фірма Acropolis (представник Sonor, Meinl) продемонструвала африканські барабани і новинку українського ринку кахон - ударний інструмент-тумбочку (грають, сидячи на ній). Найширше була репрезентована компанія Yamaha ("Джаз-клуб" - офіційний представник в Україні). Вона представила практично усі інструменти - як акустичні, так і їхні "тихі" електро-брати, мікшери, інтерфейси, міді-клавіатури, навушники, підсилювачі звуку і численні роялі, фортепіано й синтезатори. Yamaha влаштувала "музичні дегустації", де відвідувачі залюбки пограли на різних інструментах. На виставці відчувалося, що вітчизняні компанії прагнуть наздогнати західні, але поки що акцентують зовнішній вигляд продукції. Компанія "ДОДІЄЗ" представила народні інструменти, зокрема, гітари з численними палітрами й варіантами малюнків. Реклама "Тульської гармоні" виглядала примітивною, проте ціни компанії вирізнялися нулями. Наприклад, дитяча гармонь "Казка" обійшлася б батькам маляти у 2412 гривень, а інструмент з інкрустацією за тих же якісних показників коштував удвічі дорожче. Новинки задовольнили вимогливих музикантівнрофесіоналів, адже асортимент виставки був надзвичайно широким: від мініатюрного медіатора до пристрою, що підіймає сценічні конструкції. Любов ЛЮТЬКО

ЙОГО П 1(411 П О М І Ж 414)С (До 90-річчя Платона М А Й Б О Р О Д И )

не так часто мав щастя зустрічатися, співробітничати з Платоном Іларіоновичем. Однак чи багато треба часу, аби вхопити характерне в яскравій особистості? Саме таких, як Платон Майборода, можна відчути по кількох прикметних деталях. Найперше, що я відчув, спілкуючись із чудовим музикою, - так це тонке розуміння ним природи поезії. Навіть у, здавалось би, довільному доборі слів, в які він оформлював мелодію, легше було вловити ритміку замисленої пісні, у цих випадках то була не просто "риба", а досконала строфа. ...Платон Майборода - ціла, і - певен! — неперехідна епоха в багатонаціональній пісенній творчості. Більше того, спираючись на могутню основу унікальної української пісенної спадщини, він, зрештою, своїми творами зробив нашій народній пісні справді всесвітнє паблісіті. І це, передовсім, завдяки щасливому співавторству з незабутнім Андрієм Малишком. Кому з них більше поталанило в тій дружбі - Платонові Іларіоновичу чи Андрієві Самійловичу? Певно ж, обом. І ми маємо лише дякувати долі, що звела і побратала таких органічно сумісних за природою таланту і розумінням свого покликання майстрів. Пісні, створені на слова Малишка, просто таки вражають ідеальною гармонією мовного і музичного ряду, коли вже й справді "з пісні слова не викинеш". Хай я стану сотим чи тисячним у числі тих, хто пошлеться на "Рушничок", однак мене втішає те, що від повторення істини вона не стає банальною. Пісня ця справді полонила світові обшири. Магія її в тому, що вона настільки ж достеменно українська, наскільки й загальнолюдська. В добрий, благословенний час озаріння народився "Рушничок". Стелиться він вишитою стежиною через дні, місяці, літа... Поет Борис ОЛІЙНИК

ройдуть роки, зміняться покоління, буде, мабуть, багато нового і в житті загалом. І в культурі зокрема. Змінюються смаки, вподобання у багатьох сферах життя. Але є люди, і їх чимало, лицарів без страху і докору, які зробили такий великий внесок у культуру нашого народу, що їх значення, а також значення їхньої праці з роками не зменшується, а, навпаки, збільшується. їх творіння не підвладні часові, вони викликають трепет у душах мільйонів, вони співзвучні високим ідеалам народу, його кращим пориванням. До таких людей належить і Платон Майборода. Неоціненність і величність Платона Іларіоновича в тому, що він прозорими, як чисті джерельні струмені води, піснями виразив дух свого народу, його радощі й печалі, біль утрат і дерзання, розчарування і ствердження, силу почуттів і любов до рідного краю, до Батьківщини. Композитор, при всій авторській самобутності, зумів торкнутися музичного генія свого народу, національного мелосу. І ніде не схибив, не сфальшував. Серед багатьох творів П.Майбороди я люблю, зокрема, пісні "Ми підем, де трави похилі", "Де ти, моя стежино", "Земле моя", "Дніпровський вальс", "Я до тебе, матусю, у пісні іду" та інші. І звичайно, "Рідна мати моя", більш відома як "Пісня про рушник". У цій пісні синівська любов до матері передається лірично і водночас мужньо, без плаксивості і тим вона дуже імпонує мені. Саме "у мужньому ключі", якщо

Павло Вірський

та

так можна сказати, я і намагався інтерпретувати п. Глибина ідеї пісні полягає в тому, що любов до матері переплітається в ній з любов'ю до Батьківщини. А образ вишитого рушника - символ долі, пов'язаний поетичними звичаями українського народу. І якби Платон Іларіонович створив тільки одну цю пісню то і тоді він обезсмертив своє ім'я. Співак Дмитро ГНАТЮК № 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

Ш І Д О Н * ПРО м и т р П

і с е н н а т в о р ч і с т ь Платона Іларіоновича Майбороди - яскрава сторінка української національної музичної культури. Митець жив й творив у добу, коли і д е о л о г и " м е т о д у с о ц реалізму" п р о г о л о с и л и пісню головним жанром композиторської творчості. Естетичну оцінку цього явища дадуть мистецтвознавці м а й б у т н ь о г о . Але й в о н и не зможуть обійти с в о є ю увагою такого феномену пов о є н н о г о 2 0 - л і т т я , як " з о р я ний час" пісенності П . М а й бороди. Завдяки вченому Миколі Гордійчуку м е н і п о щ а с т и л о познайомитися й спілкуватися з Платоном Іларіоновичем, написати монографії про митця та укласти разом з його дружиною, співачкою Тетяною Винниченко-Майбородою збірник статей "Слово про композитора". І нібито багато п е р е г о в о р е н о з к о м п о з и т о р о м , о д н а к , як тепер з'ясувалося, чимало тем для розмов і спогадів були для Платона Іларіоновича " т а б у " ; п р о н и х він не г о в о р и в ні з к и м , о к р і м кількох н а й б л и ж ч и х л ю д е й , і п р о це ні с л о в а в ж о д н о м у б і о г рафічному нарисі. Перша тема пов'язана з пам'яттю про батька, про долю родини. Адже Платону б у л о 14 років, к о л и в о с е н и 1932 року сім'я з м у ш е н а бул а п о т а й к и , вночі п о к и н у т и р і д н у хату. По с е л а х П о л т а в щ и н и вже л ю т у в а л и з а г о н и "продразверстки", забираючи у л ю д е й о с т а н н ю з е р н и ну. Хто не в і д д а в а в - кулак, йому місце у Сибіру... Вирішили податися до Зап о р і ж ж я . Там о с е л и л и с ь у х о л о д н о м у бараку, д е р я д нинами були відгороджені ще кілька с і м е й . У З а п о р і ж ж і 10 № 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

Платон продовжував навчання у середній школі й брав участь у самодіяльному м у з и ч н о м у гуртку. Закоханість у музику, палке б а ж а н н я с а м о м у о п а н у в а т и це в и с о к е м и с т е ц т в о п о кликали Платона до Києва. Там у к о н с е р в а т о р і ї вже вчився у видатного композитора, педагога та піаніста Віктора Косенка старший брат Георгій. Юнак зібрав нотні з о ш и т и з з а п и с а м и с в о ї х т в о р і в - р о м а н с "У с в е жей могилы" та п'ять сторінок майбутньої симф о н і ї (!) " Л е д я н ы е с о с у л ь к и " (на с ю ж е т оповідання з д о революційного журналу " Н и в а " ) , в з я в із с о б о ю г а з е ту, д е б у л о н а д р у к о в а н о й о го ф о т о г р а ф і ю зі с к р и п к о ю під г у ч н и м з а г о л о в к о м " М о лодий композитор "Запоріжсталі"" (щоправда, скрипка чомусь у правій руці, а с м и ч о к - у лівій), і вирушив до Києва. П р о щ а ю ч и с ь з р і д н и м и , не з н а в , щ о о д р а з у по й о г о в і д ' ї з д і б у д е з а а р е ш т о в а н о батька і вже н і к о л и б і л ь ш не д о в е д е т ь с я й о г о п о б а ч и т и . І л а р і о н а Івановича звинуватили у горезвісному "буржуазному націоналізмі". Трагічна доля й о г о д о с т е м е н н о д о с і не відома1. Довгі роки тавро "син ворога народу" супроводжуватиме й Платона... Можливо, саме така ситуація викликала й о с о б л и в у увагу до юнака Левка Миколайовича Ревуцького, який р а з о м із с т а р ш и м б р а т о м Дмитром Миколайовичем, як т е п е р в і д о м о з д о к у ментів, теж був під п о с т і й н и м н а г л я д о м НКВС. У 1938 році Платон знайомиться з Дмитром Миколайовичем Ревуцьким. Юнак знав, що с т а р ш и й брат його у л ю б л е н о г о вчителя був ви-

датним вченим, ініціатором багатьох культурних починань в Україні. Платон неодноразово слухав спільні лекції братів Ревуцьких, де Д м и т р о М и к о л а й о в и ч викладав т е о р е т и ч н у частину, а Левко Миколайович виступав як піаніст, іноді в о н и п о казували "щось з народного" в дуеті - с т а р ш и й співав своїм приємним тенором, а молодший йому акомпанував. О с о б л и в о в р а ж а ю ч и м було їхнє спільне виконання дум, бо Дмитро Миколайович т а к у м і в в і д т в о р и т и м а н е р у к о б з а р с ь к о г о співу, щ о серце заходилося. Юнак з н а в , щ о 1 9 3 2 р. п р о ф е с о р а Д.Ревуцького " п о п р о с и л и " з Музично-драматичного і н с т и т у т у імені М . Л и с е н к а з а його українофільські погляди, але поет Максим Р и л ь с ь к и й , я к и й н а т о й час завідував літературною част и н о ю о п е р н о г о театру, заанґажував Дмитра Микол а й о в и ч а д о р о б о т и над перекладами оперних лібрето ( д о речі, й с ь о г о д н і о п е р и "Фауст" Ш.Ґуно та "Алеко" С.Рахманінова звучать українською саме в опрацюванні Д.Ревуцького). На щ а с т я , 1 9 3 8 р. в ч е н о г о з а п р о с и л и д о р о б о т и в Інститут ф о л ь к л о р у АН, і він б у в р а дий знайомству з Платоном. А д ж е ю н а к із а б с о л ю т н и м м у з и ч н и м с л у х о м міг о д р а з у т о ч н о з а н о т у в а т и п о ч у т у від народного співака пісню! Отже, працюючи над архівними документами відділу рукописів Інституту мистецтвознавства, фолькл о р и с т и к и т а е т н о л о г і ї імені М.Рильського, я довідалася про ще одну грань творчості тоді ще м о л о д о г о Платона, пов'язану з його зацікавленням національним фольклор о м . Не з н а ю , чи б у в з а р а х о -

З ІСТОРІЇ ваний студент П . М а й б о р о д а д о ш т а т у І н с т и т у т у (як р о з ш и ф р о в у в а ч ) , чи л и ш е п р и ватно з а й м а в с я з Д м и т р о м М и к о л а й о в и ч е м , але с а м е з ним юнак почав вивчати багату пісенну с п а д щ и н у українського народу. Перші фольклорні записи зроблено на т е р е н а х р і д н о ї П о л т а в щ и н и під час літніх канікул, а о с і б н о - т и х з р а з к і в , щ о уклав н а р о д н а п о е з і ї Т а р а с а Шевченка. Було записано чимало пісень. Три з н и х - " З а ж у р и л а с ь Укр а ї н а " , " О й на г о р і о г о н ь горить" та "Ой три сестр и - ж а л і б н и ц і " - він о б робив для чоловічого х о р у б а н д у р и с т і в . Усі ж ф о л ь к л о р н і з р а з к и , як і наказував керівник, було з а н о т о в а н о , п а с п о р тизовано та здано до Інституту, до майбутньої колективної збірки... 2 З групою друзів, ентузіастів фольклору, П.Майборода виїздив у різні р е г і о н и У к р а ї н и , де збирав і записував перлини народної творчості. Особливо пам'ятною стала літня експедиція 1940 року у щойно возз'єднані з т о д і ш н ь о ю Радянською Укр а ї н о ю з а х і д н і о б л а с т і . Д о її складу увійшли студенти консерваторії: Платон Майб о р о д а , М и к о л а Гордійчук, Вадим Стеценко та університету - Олег Бабишкін та Галина С у х о б р у с т а інші. Незабутньою стала зустріч, яку н а ч е с т ь г о с т е й із К и є в а організували викладачі й студенти Львів-ської консерваторії. Надовго запам'яталися й бесіди з видатним українським вченим-фольклористом, академіком Філаретом Колесс о ю . З них к и ї в с ь к і с т у д е н т и багато дізналися про шляхи розвитку народної творчості й ф о л ь к л о р и с т и к и у Західній Україні. О с о б л и в е

враження справив на П.Майбороду гуцульський фольклор. Молодий композ и т о р із з а х о п л е н н я м з а н у рився у цю свіжу незнану йому раніше пісенну криницю, милувався прекрасними н а р о д н и м и мелодіями, своєрідно забарвленими колоритними поспівками з самобутньою ритмічною та інтонаційною побудовою. Записи гуцульських пісень

П . М а й б о р о д и , як і п е р е д т и м зроблені з а п и с и українських народних пісень, з о к р е м а на поезії Т.Шевченка, увійшли потім до різних фольклорних видань і збірок. А заглиблення у фольклор благотворно вплинуло на ф о р м у в а н н я митця та привело його до п е р ш и х творчих успіхів. Саме о б р о б к и гуцульських народних пісень для голосу в супроводі фортепіано "Ой крутеє та витеє деревце", "Ой летіла зозуленька", "Пісня про Довбуша" втілення поради Л.Ревуцького взяти гарну народну пісню та г а р м о н і з у в а т и її о д е р ж а л и в и с о к у оцінку. А вже у повоєнні часи П.Май-

б о р о д а с т в о р и т ь унікальні за с в о є ю художньою правд о ю та відповідністю народним джерелам думи "Кров л ю д с ь к а я - не в о д и ц я " ( н а слова народного кобзаря О.Ніконенка) та "Партизанська д у м а " (на слова М . С т е л ь м а х а ) , які з а в д я к и кінематографу знані у багатьох країнах і є втіленням героїчних рис української м е н т а л ь н о с т і XX с т о л і т т я . Його пісням випала щ а с л и в а д о л я с т а т и народними й побутувати у численних варіантах. Н е з в а ж а ю ч и на те, щ о в ж е м а й ж е 2 0 р о к і в Платона Іларіоновича немає з нами, й о г о музика звуч и т ь в ефірі, зі с ц е н и , у повсякденні, щорічні к о н ц е р т и з б и р а ю т ь переповнені зали, а доробок митця загальновизнано класикою української пісні. Й о м у - є д и н о му з українських композиторів посмертно присвоєно Диплом "За кращу пісню XX сторіччя" (Україна, 2007, пісня "Рідна мати моя"), нагороджено призом Російської кіноакадемії "Ника" за видатний внес о к у м у з и к у кіно ( М о с к ва, 2 0 0 8 ) . Валентина КУЗИК ПРИМІТКИ: 'Тривалий час П.Майборода добивався реабілітації батька. На жаль, правда відкрилася вже після смерті митця. Див.: Шевченко В. Ухвалили: Майбороду Іларіона Івановича розстріляти// Літ. Україна. 2001. - № 1 5 . 2 Ніхто не передбачав, що розпочнеться війна, архіви Інституту розпорошаться, нотатки загубляться. І лише у 1980-х роках у рукописних фондах ІМФЕ ім. М.Рильського НАНУ їх віднайшов та опублікував окремою збіркою відомий український фольклорист Олександр Правдюк: Правдюк О. Українські народні пісні в записах Платона Майбороди. - К., 1986.

№ 6 , листопад — грудень 2008 р.

олос Юрія Степановича Кипоренка-Даманського був своєрідним еталоном для порівняння... І мало хто із співаків міг з ним зрівнятися... "Так, голос є - і красивий, але для сцени він має бути, як бомба", - згадувала М.Литвиненко-Вольгемут слова свого педагога М.Юневич (1). У Кипоренка-Даманського голос був і красивий, і як "бомба"... У його виконанні ми вірили, що Герман і Хозе - драматичні постаті, що Самсон - герой, богатир, що у Отелло і Рауля - трагічна доля. Кипоренко-Даманський мав право говорити про багатьох драматичних тенорів: "тенорок", "тенорочок", але захоплювався великими тенорами, наприклад, А.Пертіле, і не тільки голосом, а й музикальністю і сценічністю цього улюбленця Тосканіні. "Кипоренківський голос" - не для запису. Він мало записувався, його сповнений металу, сильний голос не дуже фоногенічний, і ми не можемо за записами оцінювати спів Юрія Степановича, можуть лише ті, хто слухав його у спектаклях. Мені здається, що я чув його завжди, бо з дитинства відвідував Харківську оперу, а в молодості роки спливають повільно. Кипоренко-Даманський

поренко-Даманський. Блискучий верхній регістр його голосу (у італійців такі голоси називають сіізПпо) був надзвичайної краси. Вільно брав співак верхнє сі-бемоль, до-дієз, навіть ре співав так, ніби у нього була в запасі ще октава. Пам'ятаю, як одного разу, стоячи за сценою (я співав у тій же виставі Мефістофеля), почув божественне до в каватині Фауста. Звук був таким чистим і прекрасним, так легко його взяв артист, що сльози захоплення з'явилися на моїх очах. Я відчував надзвичайну насолоду від краси звука; нечасто доводилося мені потім чути подібне. Особливо вражав образ Радамеса. Міцна фігура Кипоренка, трохи кремезна, якнайкраще відповідала образу воєначальника"^). Оркестр, як п'єдестал пам'ятника, підтримував і прикрашав його спів, але ніколи не "заважав" йому, не заглушав. Його "стінопробивний" голос пронизував, іноді накривав оркестр, але завжди гармонійно зливався з ним. Оркестр був для нього не завадою, як для малих голосів, однак і не маскою, що приховує, "облагороджує" недоліки багатьох співаків. Оркестр залишався природним партнером в ансамблі, і голос Кипоренка-Даманського, мало

»в

народився в Харкові у 1888 році. Співав в українських театральних трупах О.Суходольського, П.Саксаганського, Д.Гайдамаки та ін. З 1913 року працював у відомому московському оперному театрі С.Зіміна й одночасно вчився у професора С.Лапинського. У 1927 році був відряджений на рік до Італії для навчання у професора Е.Танаро, а повернувшись, знову працював в Україні (найбільше в Харкові). Добре пам'ятаю спектакль "Самсон і Даліла" К.Сен-Санса під керуванням А.Пазовського, де могутній, пристрасний голос Кипоренка-Даманського заповнював зал вогняною лавиною звуків. Та особливо вразив усіх нас, молодих музикантів, Кипоренко - Радамес... Добре прикритий, рівний у всіх регістрах, та разом з тим світлий звук, сильний, але не форсований, чисто інтонований, з чіткою дикцією, він підкоряв, зачаровував зал. Сріблястий, сконцентрований, як промінь світла, могутній і дзвінкий, полум'яний і пристрасний голос полонив енергією, наснажував і вражав. Він, як магніт, притягував до себе нашу увагу і здавався центром усього спектаклю. Марк Рейзен, що розпочинав свій творчий шлях у Харківській опері, згадував: "У ті роки в Харкові співав чудовий драматичний тенор Ю.Ки-

10 № 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

пристосовании для камерного співу, недостатньо гнучкий для дрібних нюансів, багато втрачав і програвав без оркестру. Він був природженим оперним співаком. Не переповідатиму, як виконував він різні партії свого величезного репертуару (більше ста партій; співав він в молодості і Ленського, і вагнерівського Зігфріда). Я пишу лише про те, що чув і бачив, про спільно проведені вистави протягом майже всього мого театрального життя. Кипоренко-Даманський багато, старанно й успішно працював над образами сучасних героїв в операх радянських композиторів. Мені довелося готувати і диригувати за його участю в Харкові в 1932 році "Розлом" В.Фемеліді (він виконував партію Годуна), в 1936 - "Тихий Дон" І.Дзержинського (партія Григорія Мелєхова), в 1937 - "Броненосець "Потьомкін" О.Чишка (партія Матюшенка), в Києві в 1947 році - "Честь" Г.Жуковського (партія Тимоша). Співав Юрій Степанович і Максима Беркута в "Золотому обручі" Б.Лятошинського, і Зиновія в "Яблуневому полоні" О.Чишка, і Льоньку в опері Т.Хрєнникова "В бурю". В операх українських класиків Кипоренко-Даманський виступав від початку і до завершення

З ІСТОРІЇ бов'ю до Рахілі. З вокального боку партію було підготовлено бездоганно. У славнозвісну арію "Рахіль, ти мені дана..." виконавець вкладав стільки глибокого почуття і звучала вона так гарно, повнозвучно й хвилююче, що завжди викликала бурю захоплення"(3). Чи мав Кипоренко-Даманський недоліки? Так. їх відзначав і М.Рейзен: "Щоправда, центр у нього був не таким красивим, а нижні ноти майже не звучали. Та для тенора насамперед важливий верхній регістр"(4). ...... Можливо, деякі недоліки Кипоренка-Даманського може пояснити лист Дж.Верді про великого драматичного тенора Франческо Таманьо: "За великим рахунком, дуже підійшов би (на партію Отелло. - В. Т.) Таманьо, але серед багатьох інших він не годиться. Там є широкі й протяжні заліговані фрази, які потрібно подавати на mezza voce, що йому абсолютно недоступно" (5). Те ж саме міг би сказати Верді і про Кипоренка-Даманського. Проте, маючи в своєму розпорядженні п'ять тенорів світового класу, Верді зупинив свій вибір для прем'єри "Отелло" все ж на Таманьо. Також віддавали перевагу Кипоренку-Даманському для своїх прем'єр й радянські композитори, диригенти і режисери. Відомий величезною вимогливістю і безкомпромісністю диригент Пазовський говорив, що Кипоренку-Даманському за його голос можна багато чого вибачити. Кипоренко-Даманський чимало років працював з А.Маргуляном, співав прем'єри опер, якими він диригував. Він один виконував партії Рауля, Радамеса, Германа - заміни Маргулян йому не знаходив, хоча щодо ритму Кипоренко-Даманський був не без гріха. На репетиціях завжди знаходив контакт з диригентом, та на виставах, часто переповнений емоціями, припускався ритмічних помилок. У нього, як у Таманьо та інших Після прем'єри "Пікової дами" П.Чайковського. Сидять: В.Авринська - Графиня, диригентВ.Тольба, режисер "міцних" драматичних тенорів, С.Масловська, В. Гужова - Ліза, Ю.Кипоренко-Даманський - Герман. не було достатньої гнучкості і Харків, 1938 р. можливості до найтоншого нюансування, що притаманне легким ліричним теноно володів він великим звуком і був надзвичайно рам (т.зв. tenore di grazia), недоступні йому були витривалим у важкій теситурі. Рівно, насичено й mezza voce, piano і pianissimo, філірування верхніх міцно звучав цей прекрасний голос у всіх регіснот. Та кому з драматичних тенорів це вдавалося? трах... Складний образ Елеазара ("Дочка кардинаНавіть у запису "Аїди" під керуванням Тосканіні ла" Галеві) знайшов в особі Кипоренка чудового наприкінці романсу Радамеса Р.Такер філірує фіінтерпретатора. Яскраво виявлені міцна воля, фанальну ноту сі-бемоль другої октави, як це зазнанатична переконаність, непримиренність до гночено в партитурі, не веде її на pianissimo, а завербителів уживалися в його душі з ніжністю й лю-

своєї кар'єри. Тут й Андрій у "Запорожці за Дунаєм" С.Гулака-Артемовського, і Андрій у монументальній опері МЛисенка "Тарас Бульба", і Петро в його ж "Наталці Полтавці", і Андрій в "Катерині" М. Аркаса. У російському і зарубіжному класичному репертуарі він співав майже всі драматичні партії: Хозе ("Кармен"), Рауля ("Гугеноти"), Радамеса та Отелло (" Аїда", "Отелло"), Самсона ("Самсон і Даліла"), Каніо ("Паяци"), Каварадоссі і Калафа ("Тоска", "Турандот"), Германа ("Пікова дама"), Садко і Вакули ("Садко","Ніч перед Різдвом"), Самозванця ("Борис Годунов"), Сабініна ("Іван Сусанін"), за партію якого в 1949 році йому було присуджено Державну премію СРСР, та ін...Може здатися дивним, що я стільки приділяю уваги його голосу. Та не лише ним славився Кипоренко-Даманський, а й майстерністю володіння голосом, і чіткою дикцією, і великим внутрішнім темпераментом, й умінням створити переконливий образ, відчуттям партнера та ансамблю. Його постійна партнерка по сцені в Одесі, Тбілісі, Харкові, Києві народна артистка України Віра Гужова згадує: "З перших зустрічей на репетиціях я була вражена силою й красою тембру, рівністю звучання голосу Юрія Степановича. Цілком віль-

№ 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

шує романс на fortissimo. Так це співав і Кипоренко-Даманський, і майже всі драматичні тенори. Особливо вражав співак у партії Отелло, чи не єдиним виконавцем якої він був на сцені Київського оперного театру імені Т.Шевченка. Отелло! "Коли Таманьо помер, провідні театри Італії не наважувалися включати до свого репертуару цю оперу... Енріко Карузо почав вчити партію, дійшов до репетицій і відмовився від неї... Тінь Отелло - Таманьо наводила на нього жах"(6). Коли на одній з вистав, якою я диригував у Києві, Кипоренко-Отелло в останньому акті вийшов з лівої куліси на затемнену сцену з канделябром у руці, щоб задушити Дездемону, він був такий страшний, напруга сценічної тиші така велика, що мої нерви, натягнуті, мов струна, були готові розірватися. Я не витримав, втік із-за пульта, попросивши концертмейстера оркестру завершити виставу. На спектаклях у Харкові, коли починалося фашистське бомбардуванСамсон - Ю. Кипоренко-Даманський, ня, я останнім виходив із-за пульта, споДаліла К.Копйова. кійний як Вулич у "Фаталісті"Лєрмон"Самсон і Даліла" К.Сен-Санса. Харків, 1923 р. това, а тут не витримав панічного страху, на співанках) співав завжди на повний голос, за що охопив мене. Це, звичайно, не робить мені чесвинятком верхніх нот, які брав октавою нижче. ті... Партії знав твердо і на репетиціях додатково "вспіУ чому секрет співочого довголіття Юрія Стевував" їх. Майже ніколи не хворів. пановича? Письменник О.Лесс розповідає про беПомер Юрій Степанович раптово, від серцевого сіду на цю ж тему з Н. Обуховою: "Після декількох нападу влітку 1955 року. Ми його знали завжди років роботи в театрі голоси (молодих співаків. здоровим, бадьорим, голосистим. Таким і залиВ. Т.) зазвичай тьмяніють, "стираються", й артисшився він у нашій пам'яті. Український оперний ти починають співати гірше, якщо зовсім не втратеатр може пишатися тим, що у його складі працючають голос. Це відбувається не тільки тому, що не вав тривалий час Юрій Степанович Кипоренковолодіють міцною вокальною школою, а ще й тому, Даманський, без якого не уявляю багатьох його що не дотримуються гігієни співочого життя. А це кращих вистав. дуже важливо. Вокаліст, який не береже себе, риВеніамін ТОЛЬБА зикує загубити барвистість голосу і втратити його раніше, ніж встигне про це подумати. Не можна, 1980 р. наприклад, співати після їжі..."(7). Підготував Володимир Т О Л Ь Б А Кипоренко-Даманський у день вистави останПРИМІТКИ: ній раз їв о 12 годині дня... Ніколи не курив і не пив ("або співати - або пити", - полюбляв він го1. Т.ІПвачко. Марія Литвиненко-Вольгемут. - К.: Муворити), дотримуючись співочого режиму. Коли в зична Україна, 1972. - С. 11. 30-х роках він відчув, що з голосом щось не гаразд, 2. М.Рейзен. Автобиографические записки. Статьи. рік не співав і поїхав вчитися (здається, до Італії), Воспоминания. - М.: Советский композитор, 1980. - С. 50. 3. В.Гужова. Спогади. - К.: Музична Україна, 1971. а коли повернувся, був у формі до завершення сцеС. 55 - 56. нічної кар'єри. Ніколи не бігав по концертах, не 4. М.Рейзен. Там само. - С. 50 - 51. "халтурив", зосереджувався на роботі в театрі. 5. Дж.Лаури-Вольпи. Вокальные параллели. - Л.: МуВиступав, звичайно, й в концертах, але дуже рідко, зыка, 1972. - С. 151. викладати почав лише тоді, коли завершив роботу 6. Там само. - С. 152. 7. Н.А.Обухова. Воспоминания. Статьи. Материалы. в театрі. На репетиціях (не тільки оркестрових, а й М.: ВТО, 1970. - С. 189.

10 № 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

енріх Нейгауз - геніальний піаніст і прекрасний педагог, філософ і музичний критик, інтелектуал з широкою ерудицією, чудовий лектор і оповідач, письменник... Про нього написано безліч книг, зібрано його епістолярну спадщину, спогади колег, друзів, вихованців. Але... Чи не єдиною прогалиною в життєписах славетного митця є саме єлисаветградські роки. Можливо, завдяки його іронічним спогадам, які Генріх Густавович писав за радянської доби про місто свого дитинства, Єлисаветград був малоцікавим, провінційним. Та саме воно нагадувало про польсько-німецький статус піаніста, приналежність матері до старовинного дворянського роду. Чи мала моральне право навіть така знана особистість "наражати" на стріли НКВС свою родину? Тим більше, що на той час не було вже ні родинних будинків, ні гімназії. Табу на родовід - звична справа радянського режиму. 1909 рік. Молодий Гаррі, перетнувши межу двадцяти одного року, вже "ковтнув" слави під час закордонних концертів. Сонячна Італія, співзвучна його першій юнацькій закоханості, вабила мріями й перспективами подальших тріумфів. Але... Вердикт батьків безапеляційний: зиму родина проведе в Єлисаветграді. В "Автобіографічних записках"(1) Г.Г.Нейгауз пише про "жахливу зиму", сповнену "почуття такої несамовитої туги", хворобу, що називалася "чорна меланхолія", та атмосферу "зовнішнього неподобства й смутку єлисаветградського життя". Вимушене байдикування виявилося нестерпним, і молодий піаніст вирішує розпочати викладання в школі Нейгаузів, щоб допомогти батькам, хоча вони того й не вимагали. Із депресивного стану Генріха вивело... музикування. Роком раніше в Єлисаветграді було започатковано серію камерних вечорів, ініційовану колишнім викладачем Миколаївського музичного училища РМТ, майбутнім засновником Держмузвидаву Адольфом Григоровичем Гайсинським - віолончелістом, музикознавцем, журналістом, музично-громадським діячем на ниві початкової освіти. Популярність камерноінструментального музикування, що регулярно відбувалося на кращій сцені міста - в залі Громадського Зібрання, сприяли організації Товариства камерної музики. Нейгаузівський "період пригноблюючої прози"

припав на час, коли провідна піаністка, ансамблістка та концертмейстер Товариства М.С.Гольденберг (пізніше - професор Харківської консерваторії) тимчасово виїхала до Відня для вдосконалення фортепіанної майстерності в класі професора Л.Годовського й проведення концертів було під загрозою зриву. Коли дізналися, що Генріх Нейгауз залишився "зимувати" у батьків, його запросили до участі в заходах Товариства. "Ми стали багато музикувати, виконували сонати, тріо, квартети й квінтети, давали концерти, які при загальній "затхлості" концертного музичного життя нашого міста користувалися успіхом і, як мовиться, "робили збори", - писав музикант. "Камерне товариство", що фігурує в записках Г.Г.Нейгауза, об'єднувало провідних єлисаветградських музикантів-струнників. Серцем зібрання, його головною рушійною силою, як і раніше, був А.Г.Гайсинський. Його підтримував місцевий альтист Л.О.Верховський - постійний учасник камерних концертів. 24 жовтня 1909 року разом із Нейгаузом дебютував Борис Григорович Гайсинський - скрипаль, який тількино оселився в Єлисаветграді після закінчення Лейпцизької консерваторії, вже виступивши в Одесі та Миколаєві. Ось до такого шанованого товариства долучився Генріх Густавович як піаніст. Програму концерту складало тріо Л.Бетховена с - т о І І , фортепіанний квартет В.Моцарта д - т о І І і Скрипковий концерт д - т о І І М.Бруха (соліст - Б.Гайсинський). Місцевий часопис "Голось Юга", рекламуючи новий фортепіанний квінтет, вказав, що Генріх є сином "добре відомого в нас викладача музики п. Густава Нейгауза й братом високоталановитої Талі Нейгауз"(2). Лаконізм післяконцертного повідомлення передає схвальне ставлення єлисаветградської публіки до молодого піаніста: "Піаніст Генріх Нейгауз захопив весь зал, виявивши себе великим артистом-віртуозом"(3). Другий камерний концерт сезону 1909/1910 рр. відбувся 27 листопада за участю братів Гайсинських, Л.О.Верховського, Генріха Нейгауза та співачки Олександри Григорівни Гайсинської, виконанню якої преса приділила особливу увагу. Безперечно, успіху концерту сприяв виступ А.Г.Гайсинського зі вступним словом, де він давав характеристику творів. Присутність Генріха Нейгауза надало

10 № 6 , листопад — грудень 2008 р.

З ІСТОРІЇ єлисаветградському музичному життю активності. 18 грудня піаніст виступав у залі приватної жіночої гімназії Г. Н . Є ф и м о в ської. Незважаючи на те, що в концерті брали участь брати Гайсинські й артистка драматичної трупи Г.Т.Полякова, це був фактично сольний концерт виконавця, якого відразу прийняли в студентському середовищі як надзвичайно талановитого, витонченого інтерпретатора творів академічного репертуару. "Великий бант на оксамитовій куртці, натхненне, прекрасне обличчя - і гра, що захоплювала й думки, й почуття", - таким запам'ятав Генріха Нейгауза Г.О.Поляновський(4). Генріх Нейгауз взяв участь і у благодійному концерті на користь бідних католиків (9 січня 1910 року). А вже на другий день піаніст, ймовірно, грав у третьому камерному вечорі, присвяченому творчості Й.Гайдна, соліст - скрипаль В.М.Гольдфельд (пізніше - професор Київської та Харківської консерваторій). Генріх Нейгауз був і серед учасників четвертого концерту, де виконувалися Квартет В.Моцарта, Прелюдія Й.С.Баха, Концерт для скрипки Е.Лало й Квінтет Р.Шумана. Кульмінацією єлисаветградського концертного сезону Нейгауза виявився сольний виступ 13 березня 1910 року, що став великою художньою подією. Після концерту, котрий пройшов із надзвичайним успіхом, рецензент НаІЬ-Топ писав: "Його гра, не вирізняючись особливо сильним темпераментом, вражає своєю впевненістю, художнім смаком, суворою ритмічністю, дивовижною простотою і різноманітністю нюансування. Технічна сторона доведена до досконалості. Найпримхливіші бравурні комбінації Нейгауз долає з легкістю, що бентежить навіть знавців. Гідні також уваги надзвичайна еластичність удару кисті, округлість і ясність пасажів і, нарешті, кристалічна прозорість поліфонічних поєднань". Автор відзначав "феноменальну пам'ять і вроджене художнє чуття", фундаментальну підготовку й "тонку душевну конституцію", що дозволило говорити про майстерну ін24 № 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

терпретацію різностильових творів. Піаніст виконував у першому

відділенні фортепіанну партію тріо с і - т о і і Р.Шумана, "виявивши суворо витриманий стиль і глибоке розуміння ідеї романтичного напряму". Його трактування "Аппасіонати" Л.Бетховена відрізнялося підкресленням ліричних тем, що відтінили могутність твору, створивши цілісне художнє враження. Але найбільше слухачів вразило виконання Сонати ор.58 Ф.Шопена - твору, що вимагав від інтерпретатора поєднання віртуозної техніки з внутрішньою чуттєвістю й виразністю. "Нейгауз з честю виконав це складне завдання та <...> проявив ще поетичну індивідуальність і вражаючу витонченість слуху, що дозволяє довільно міняти звукові ефекти фортепіанного тону"(5), свідчив журналіст. Відігравши сольну програму, Генріх вже наступного дня вирушив у Берлін для вступу до Академії музики. їхав, емоційно переживаючи та аналізуючи свій виступ. По дорозі він написав батькам: "Боже, як мені сумно було від'їжджати. Й безглуздо, й начебто ні до чого, й залишати Вас самих"(6). ...Єлисаветградська зима завершила період юнацьких пошуків самовираження, весна принесла нові плани, надії, проекти. Криза закінчилася. Марина ДОЛГІХ Кіровоград ПРИМІТКИ: 1.Нейгауз Г.Г. Размышления, воспоминания, дневники. Избранные статьи. Письма к родителям. - М., 1975. 2.Голосъ Юга. - 1909. - 24 октября. 3.Там само. - 27 октября. 4.Поляновский Г. 7 0 л е т в мире музыки. - М., 1981. С. 4. 5.Голосъ Юга. - 1 9 1 0 . - 1 6 марта. 6.Нейгауз Г.Г. Размышления, воспоминания, дневники. Избранные статьи. Письма к родителям. - М., 1 9 7 5 . - С . 382.

ЕСТРАДА Так вже склалося, що естрадна музика має, здебільшого, так би мовити, "пісенне обличчя" - слово значно посилює шанси мелодії залишитися в пам'яті слухача. Натомість виконавців-інструменталістів в українському шоу-бізнесі можна перелічити на пальцях однієї руки. Та й з ними вітчизняна сцена не мала посправжньому яскравого артиста чи гурту, які б легко завоювали популярність у широкої аудиторії. Це інтуїтивно відчув відомий продюсер Юрій Фальоса, зробивши ставку на екзотичний за складом "Бряц-^band". Кар'єра випускників факультету народних інструментів Національної музичної академії України імені П. Чайковського нагадує історію злету музикантів з фінського квартету "Apocalyptic а", які уславилися виконанням року на віолончелях. Як і цей ансамбль, "Бряцband" починав з корпоративних вечірок. Нині їхні кліпи показують музичні телеканали, хлопці виступають по всьому світу і готуються до випуску третього альбому. Поєднуючи несумісне у винайденому ними стилі "creative fusion" (з англ. - творчий сплав), Ігор Неровний (балалайкаприма), Євген Казанцев (балалайка-альт), Олег Шаман (балалайка-бас) та Сергій Троценко (баян) грають не тільки рок, а й популярну класику та естрадні хіти. Інтерв'ю з учасниками гурту відбулося напередодні презентації їхнього нового ^ альбому.

ЗО

ВИ записали два диска, магазинах їх не знайдеш.

але в Чому?

- Попередні платівки вийшли о б м е ж е н и м т и р а ж е м й розповсюджувались, здебільшого, за кордоном. Адже у нашому репертуарі багато відомих пісень - композиції Майкла Джексона, "Queen", "Тату", музика з кінофільмів і навіть мультфільмів, а для офіційного релізу альбомів треба було викупити права на їх виконання. Це вимагало шалених г р о ш е й , яких ми тоді не мали. Тому тільки третій альбом вийде офіційно і продаватиметься в Україні.

у і

- Що його відрізняє від попередніх? ' - Д е б ю т н у платівку 2003 року ми записували акустичним квартетом, а вже через д в а роки у наступному альбомі використали електронні тембри. На третьому диску звучать "живі" барабани Олександра Селезньова, і за якістю студійної р о б о т и ми нарешті досягли того бездоганного саунду, про який д о в г о мріяли. Він розрахований на меломанів. Сподіваємося, після виходу

№ 6 , листопад — грудень 2008 р.

ЕСТРАДА д и с к а нас почують і по радіо.

- Хіба "Бряц-band" не в ротації? - Скажу відверто: з радіо та телебаченням маємо великі проблеми. Через слабку технічну оснащеність студій "наживо" у прямому ефірі виступити неможливо, а в ротації існує "табу" на інструментальну музику. Кажуть: "не формат", хоча хто його вигадав - не зрозуміло. Дослухаючись порад, ми записали кілька т р е ків, котрі повинні влитися у цей так званий "формат". Це інструментальна версія хіта " M o s cow calling" гурту "Gorky Park" і його інтерпретація учасницею конкурсу "Нова хвиля" співачкою Мікою Ньютон. її запросив до співпраці Юрій Фальоса.

Журавльов, у світі немає аналогів його унікальним інструментам, а електроніка дозволяє д о сягти нечуваного т е м б р о в о г о різнобарв'я. Віднедавна і Сергій Троценко грає на ексклюзивному баяні, який за спецзамовленням виготовили в Італії.

- Як академічні вашої творчості?

виконавці

ставляться

до

- Усі балалаєчники " Б р я ц - b a n d ' y " п р о й ш л и школу п р о ф е с о р а Юрія Алексика. Баяніст Сергій Троценко навчався у Віктора Самітова, котрий, в с в о ю чергу, був учнем М и к о л и Давидова. Щ е у 2003 році ми одержали Першу премію престижного виконавського конкурсу у Словакії. Минулого р о к у " Б р я ц - b a n d " с т а в

- Наскільки продюсер і аранжувальник впливають на творчість?

лауреатом Першої премії

- На концертах ми

демічній сфері наше ви-

М і ж н а р о д н о г о конкурсу в італійському місті Кастельфідардо, т о б т о у акаконання о т р и м а л о найви-

завжди виконуємо те, що нам подобається, а от ви-

щу оцінку. На нашу думку,

пуском альбому керує

академічна музика пере-

Юрій. Адже його більше

живає важкі часи, та й

цікавлять записи і кліпи,

о р к е с т р и народних інс-

аніж концертні виступи.

трументів т е п е р навряд

Продюсер враховує нашу

чи комусь потрібні. Колись ми рівнялися на ро-

думку, хоча у випадку з авторськими композиціями Андрія Т и м о щ и к а

сійський "Терем-квартет" - в и с о к о п р о ф е с і й -

він не відразу погодився включити їх до альбо-

ний колектив виконавців на народних інстру-

му. До речі, так було і з треком Вівальді, та на-

ментах. Навіть виступали з ним на одній сцені, і

ша четвірка переконає будь-кого. Хорошого аранжувальника досі знайти не вдалося, всі вони звикли працювати зі стандартними пісеньками для "дівчаток" і не тямлять у якісній музиці. Тому головні ідеї аранжування продукуємо ми, а далі з ними п р а ц ю є с а у н д - п р о д ю с е р і звукорежисер Д м и т р о Богуш.

- Чи важко грати і рухатися одночасно? - На початку занять х о р е о г р а ф і є ю це здавалося взагалі неможливим. Звички грати сидячи позбувалися досить довго, наче комплексу. Зараз на сцені почуваємося вільно і незручностей навіть не помічаємо. Але з т р а д и ц і й н и ми інструментами все ж рухатися складно, і з часом виникла ідея взяти до рук електробалалайки. Нашу вигадку втілив майстер Святослав № 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

музиканти були у захваті від н а ш о г о драйву. Але повторюватися не мало сенсу.

- Про що мріє "Бряц-band"? - Влітку грали на фестивалі у Печенігах, що на Харківщині. Було п р и є м н о виступати на великій сцені, о с о б л и в о коли відчуваєш, що слухачам подобається наша творчість. М и готові д о масштабних концертів, адже грали поряд з багатьма зірками, та було б чудово виступити в о д н о м у концерті з такими легендами, як "Red Hot Chilly Peppers" чи "Metallica". Розмовляла Тетяна ПАНЬКО НА ФОТО (зверху

вниз):

Олег Шаман, Сергій Троценко, Євген Казанцев, Ігор Неровний.

ПОКАЖЧИК основних матеріалів, надрукованих у журналі в 2 0 0 8 році ТРИБУНА МУЗИКОЗНАВЦЯ КИЯНОВСЬКА Л. Дещо про ринкову привабливість опери - 6 КИЯНОВСЬКА Л. Спогади про майбутнє - 2 МЕЛЬНИК Л. Два береги однієї ріки - 4 НЕВІНЧАНА Т. Нотатки з нагоди ювілею - 1 ФРУМКІС Т. Романтик авангарду - 5 ЧЕРКАШИНА-ГУБАРЕНКО М. Українська музика у сучасному медіа-просторі: фрагменти і коментарі - З ФЕСТИВАЛІ. КОНКУРСИ БЕНТЯ Ю. Висока місія нової музики - 4 БЕНТЯ Ю. Змагання на шести струнах - 2 БЕНТЯ Ю., ШВАЧКОТ. Перемоги й прорахунки - 1 ВАХРАМЄЄВА Р Філармонічна Шевченкіана - 2 ВОЙЦИЦЬКА К. У Києві - нова імпреза - З ГАПУЗЕВСЬКА О. Українсько-американський проект - 5 Імені Бориса Лятошинського - 1 ЛИХМАНЮК Л., СВИРИДОВА С. "Київ Музик Фест - 2008" - 6 МИХАЛЬОВА Є., МЛАДЕНОВА Т. Свято творчості - 4 НЕВІНЧАНА Т. Свято музики - З ОЛЕКСІЄНКОТ. Розширюючи кордони - 1 ПАНЬКО Т. "Гогольфест-2008": руйнуємо стереотипи - 4 ПАНЬКО Т. Друге дихання "Прем'єр сезону" - З ОЛЕКСАНДРІВ Ю. Свято українського танцю - 1 СТАВИЧЕНКО А. Звучить "Глас Печерський" - 2 ЯНЮК Б. На крутоярі музика лунала - 5 ТВОРЧІСТЬ КИРЕЙКО В. Слово про ювіляра - З КИЯНОВСЬКА Л. До вершин досконалості - 4 КОРЧОВА О. Музика, написана серцем - 2 ЛУНІНА Г. Шанувальникам сучасного мистецтва - 5 МУРЗІНА О. Лірик вразливої душі - З НЕКРАСОВАТ. З когорти шістдесятників - 6 СІКОРСЬКА І. Пам'яті земляка - 2 ТЕРЕЩЕНКО А. "Вітражі й пейзажі" Геннадія Ляшенка - 2 ТЕАТРАЛЬНІ ОБРІЇ КОВАЛЕНКО Ю. "Жирофле-Жирофля" на одеській сцені - 2 ОЛЕКСІЄНКО Т. Вечори дружби і краси - З ОЛЕКСЮК С. "Грек Зорба" танцює сіртакі - 5 ОЛЬХОВСЬКА О. Бальні танці - мистецтво чи спорт? - 2 СТАНІШЕВСЬКИЙ Ю. Експерименти модерн-бапету - 1 СТАНІШЕВСЬКИЙ Ю. Найкоштовніша перлина Одеси - 6 ТАРАСЕНКО Л., БЕНТЯ Ю. Два погляди на одну прем'єру - 1 ТУЛЯНЦЕВ А. Балет для дітей - 2 ТУЛЯНЦЕВ А. Мовою експерименту - 6 ШВАЧКО Т. Від Верді... до Верді -4 ВИКОНАВСТВО МЕРХЕЛЬ А. "Культура - це складова інтелекту країни" - 5 СТЕПАНЧЕНКО Г. Диригент та його "Кредо" - 2 ШАПОВАЛОВА С. "Музичний архітектор духовності" - З ЮСИПЕЙ Р Йожеф Ермінь: "Не поділяю музику на старовинну і сучасну. Для мене вона є хороша і погана" - 1 ОСВІТА АНФІЛОВА С. Vivat, Alma mater! - З

ГАЛУЗЕВСЬКА О. Сучасна американська музика - 4 ПАНЬКО Т. Граємо джаз - 4 УКРАЇНЦІ ЗА КОРДОНОМ БЕНТЯ Ю. Ігор Четуєв: "Займатися треба тим, що насправді подобається" - З ГРАБОВСЬКИЙ В. З роду подвижників - 4 ПАНЬКО Т. "Імпровізація - це миттєва композиція..." - 6 КУЛІШКО Т. Гітара з українською душею - 1 СТЕПАНЕНКО Н., ЧАЙКА Ю. Громадянин світу та України - 2 ЧЕПАПОВ О. Максим Пастер: "У Великому театрі Росії до українських співаків немає претензій" - 5 ПУБЛІКАЦІЇ БЕНТЯ Ю. З епістолярної спадщини - 5 БІЛАШ О., КУРАШ О., АМІРАНАШВІЛІ М., ПАСИНКОВ Є. Спогади про друга - 1 ТАВОР Й. Слово про Вчителя - 4 З ІСТОРІЇ БЕНТЯ Ю., МОРОЗОВА Л. Українські хроніки швейцарської династії - 4 БУДЗ-ОСТАПЧУК М. Забуте ім'я - 5 ГУСАРЧУК Т. Відкриваючи забуті сторінки - 1 ДОЛГІХ М. Єлисаветградська зима Генріха Нейгауза - 6 ЖУК Г. Василь Барвінський і камерний жанр - 5 КУЗИК В. Невідоме про митця - 6 НАЗАР-ШЕВЧУК Л. Феномен Василя Барвінського - З ОЛІЙНИК Б., ГНАТЮК Д. Його пісні поміж нас - 6 СТЕПАНЕНКО М. З далекого минулого - 2 ТОЛЬБА В. Український Таманьо - 6 РЕЦЕНЗІЇ. ОГЛЯДИ КАШКАДАМОВА Н. Нове дослідження - З КАШКАДАМОВА Н. На хвилях музики - 1 КИЯНОВСЬКА Л. "Музична критика. Теорія і методика" - 5 КОРЧОВАО., ЖАРКОВА В., НЕВІНЧАНАТ., КАЛЕНИЧЕНКО А., ІВЧЕНКОЛ., ПАВЛЕНКО В. Про честь мундира і не тільки - 1 СТЕПАНЧЕНКО Г. "З історії київської хорової школи" - 4 ЕСТРАДА ВОВК Т. Пробудження містерії, або Феномен "ДахиБрахи"- 5 КУЛІШКО Т. Повернення "солодкоголосого ельфа" - 2 МОЧУРАД Б. Шлях до успіху - 5 ПАНЬКО Т. День народження "ВВ" - 1 ПАНЬКО Т. Знайомтесь, "ManSound" - З ПАНЬКО Т. У шоу-бізнес з балалайками - 6 Пісні, що об'єднали світ - 4 ШУШПАНОВА Н. Пристрасті "Eurovision" - 4 МУЗИЧНІ ТВОРИ ВЕДЕПЬ А. Отче наш - 1 ВЕДЕЛ Ь А. Душе моя - 1 ГАВРИЛЕЦЬ Г. Гравітації - 2 ІЩЕНКО Ю. Груднева елегія - З КОЛОДУБ Ж. Слоу-вальс - 5 МАЙ БОРОДА П. Рідна мати моя - 6 РЕГАМЕ К. Снова одинь я - 4

№ 6 , листопад — грудень 2 0 0 8 р.

ПН ВТ CP ЧТ ПТ СБ нд vi

5 12 19 26

6 13 20 27

* >S 4 5 « И 12 J4. 18 19 ^ 25 26 «\ä

№

7 14 21 28

1 8 15 22 29

3 10 17 24 31

4 11 18 25

1 2 6 7 8 9 13 14 15 16 20 21 22 23 27 28 29 30

3 10 17 24 31

7 14 21 28

2 9 16 23 30

1 8 15 22 29

3 10 17 24

2 9 16 23 30

4 И 18 25

5 12 19 26

ПН ВТ CP ЧТ ПТ СБ нд 1

§ S

2 9 16 23

3 10 17 24

4 11 18 25

5 12 19 26

6 13 20 27

7 8 14 15 21 22 28

S 'S ^ ^ ^

1 8 15 22 29

2 9 16 23 30

3 10 17 24

4 11 18 25

5 12 19 26

6 13 20 27

5 12 19 26

6 13 20 27

7 14 21 28

«\s ет . * ЧЧІ vi ^ S V

7 14 21 28

1 8 15 22 29

2 9 16 23 30

3 10 17 24 31

ПН ВТ CP ЧТ ПТ СБ нд

2 9 16 23 30

3 10 17 24 31

6 13 20 27

7 14 21 28

4 11 18 25

5 12 19 26

6 13 20 27

7 14 15 21 22 28 29

1 8 15 22 29

2 9 16 23 30

3 10 17 24 31

4 11 18 25

5 12 19 26

4 11 18 25

« • г »

2 9 16 23 30

3 10 17 24

3 4 5 6 10 11 12 13 17 18 19 20 24 25 26 27

7 14 21 28

1 8 15 22 29

^ S tb ^

4 И 18 25

5 12 19 26

8 15 22 29

9 16 23 30