Журнал "Музика". - 2007. - № 6. by Національне газетно-журнальне видавництво

А/ >» ;

• I

Є ПН

7 14 21 28

ВТ 1 8 15 22 29

2 9 16 23 ЗО

чт 3 10 17 24 31

пт 4 11 18 25

! 3 Нови* Роком c/Xiertivcctl

Сх&и-ь СБ 5 12 19 26

нд 6 13 20 27

ПН

ВТ

чт

4 11 18 25

5 12 19 26

6 13 20 27

7 14 21 28

пт 1 8 15 22 29

СБ 2 9 16 23

нд 3 10 17 24

ПН

ВТ

чт

пт

3 10 17 24 31

4 11 18 25

5 12 19 26

6 13 20 27

7 14 21 28

СБ НД 1 2 8 9 15 16 22 2 3 29 30

/ С иCttvCUO 7 14 21 28

1 8 15 22 29

2 9 16 23 ЗО

3 10 17 24

4 11 18 25

5 12 19 26

6 13 20 27

і+ь 5 12 19 26

6 13 20 27

7 14 21 28

1 2 8 9 15 16 22 2 3 29 ЗО

3 10 17 24 31

4 11 18 25

5 12 19 26

6 13 20 27

7 14 21 28

1 2 8 9 15 16 22 2 3 2 9 ЗО

3 10 17 24 31

2 9 16 23 30

3 10 17 24

4 11 18 25

1 8 15 22 29

2 9 16 23 30

3 10 17 24

1 8 15 22 29

2 9 16 23 30

3 10 17 24 31

c/XttfvCUCr 7 14 21 28

1 8 15 22 29

2 9 16 23 ЗО

3 10 17 24 31

4 И 18 25

5 12 19 26

6 13 20 27

(Л CiCttV 6 13 20 27

7 14 21 28

1 8 15 22 29

2 9 16 23 30

3 10 17 24 31

4 11 18 25

5 12 19 26

3 10 17 24

4 11 18 25

5 12 19 26

6 13 20 27

7 14 21 28

(к </ 1 8 15 22 29

2 9 16 23 30

4 11 18 25

5 12 19 26

6 13 20 27

7 14 21 28

МУЗИКА 2007 ЛИСТОПАД-ГРУДЕНЬ

РГ]) И

6 (365)

НАУКОВО-ПОПУЛЯРНИЙ ЖУРНАЛ З ПИТАНЬ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЗАСНОВНИКИ: МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ, НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КОМПОЗИТОРІВ УКРАЇНИ ТА НАЦІОНАЛЬНА ВСЕУКРАЇНСЬКА МУЗИЧНА СПІЛКА Виходить раз на два місяці. Рік заснування 1923. Київ, Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України © «Музика» ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР Т. О. ШВАЧКО РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ: АВДІЄВСЬКИЙ А. Т. ГРИЦАС. Й. ЗІНЬКЕВИЧ О. С. КОЛОДУБЛ. М. КИЯНОВСЬКАЛ. О. ЛАЩЕНКОА. П. РОЖОКВ. І. СТАНКОВИЧ Є. Ф. ЧЕРКАШИНА-ГУБАРЕНКО М. Р. ЯВОРСЬКИЙ Е. Н. Відповідальний секретар ЧЕРНЕЦЬ Л. Г. Редактори відділів: Бентя Ю. Кулішко Т. Пальцевич Ю. Художній редактор О. Кардаш Фотокореспондент Ю. Шкода Адреса редакції: 01015, Київ-15, вул. Січневого повстання (Івана Мазепи), 58. Тел. 284-79-37 Здано до набору 7.11.2007 Підписано до друку 26.11.2007 Формат паперу 60x84 1/8 Папір офсетний №1. Офсетний друк. Умови.-друк. арк. 4,0. Ум. фарб.-відб. 5,0. Обл.-вид.арк. 5,5. Тираж 840 пр. Замовлення №11. Ціна договірна. Реєстраційне свідоцтво КВ № 954 від 25.08.94

Оригінап-макет та друк у видавництві ПП «Видавництво Аврора прінт», м. Київ, вул. Причальна, 5 Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України, 03040, Київ-40, Васильківська, 1 Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій. За точність викладених фактів відповідальність несе автор.

ГУЬ

ФЕСТИВАЛІ. КОНКУРСИ Ю.БЕНТЯ, А.ГОЛОВАНЬ, Р.ЮСИПЕЙ. «Київ Музик Фест - 2007»

Тосіміцу Танака в Україні

ТВОРЧІСТЬ Л.СИДОРЕНКО. На пошану ювілярові

ОСВІТА С.ГОМЕНЮК. Відродження рукописних пам'яток .

...8

Л.КИЯНОВСЬКА. Чарівниця скрипки

.10

ТЕАТРАЛЬНІ ОБРИ А.ТУЛЯНЦЕВ. Дніпропетровськ музичний

З ІСТОРІЇ Р.СКОРУЛЬСЬКА. Знайдений автограф..

.12

Ю.ГОЖИК. «Талановитий надзвичайно».

.20

ВИКОНАВСТВО Т. ШВАЧКО. Королева естради

.22

Ю.ПАЛЬЦЕВИЧ. Четверо завзятих

.24

УКРАЇНЦІ ЗА КОРДОНОМ В.ГРАБОВСЬКИЙ. Національна стихія творчості

.26

ПУБЛІКАЦІЇ Г.ШИБАНОВ. З епістолярію Нестора Городовенка

ЕСТРАДА Н.ГНАТЮК. Танцювальне «Євробачення».

.30

Перемога дуету

.31

ПОКАЖЧИК основних матеріалів, надрукованих у журналі у 2007 році

„32

На 1-ій стор. обкладинки: народна артистка України Софія Ротару.

На IV-ій стор. обкладинки: інструментальний ансамбль «Collegium».

Фссжи/злм.

конкурси

"Київ Музик Фесту" виповнилося вісімнадцять років - так би мовити „досяг повноліття". Для цього форуму пройдена дистанція привід для підбиття підсумків, усвідомлення свого унікального місця на фестивальній карті України. Сьогодні можна вже говорити про те, що два київські міжнародні фестивалі - "Київ Музик Фест" та "Музичні прем'єри сезону" мають певні традиції. Якщо програми першого поряд з прем'єрами творів тяжіють до історичних узагальнень, то концепція другого спрямована більше на пошук нових напрямків у музиці. Власне, "Київ Музик Фест " цього разу нічого не втратив у масштабі: вісім днів, 190 українських і зарубіжних композиторів, тридцять концертів практично в усіх залах столиці та в Михайлівському Золотоверхому соборі, в Трапезній церкві Києво-Печерської лаври. Близько половини виконаних на фестивалі творів прозвучали в Києві вперше, крім прем'єрного показу, виявилася тенденція ретроспективного погляду на українську музику. В рамках "Київ Музик Фесту"відбулася наукова конференція „Духовна культура України: традиції і сучасність ", на якій виступили музикознавці з Києва, Львова, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Донецька та інших міст України, а також авторські вечори до 70-річчя Валентина Сильвестрова в Національній філармонії та 65річчя Євгена Станковича в Національній опері України. Організувати таку кількість заходів - завдання не з легких, але з ним прекрасно впоралися члени оргкомітету, який очолювали секретар Національної Спілки композиторів України Тамара Невінчана та композитор Мирослав Скорик.

трижнем нинішнього фестивалю стали два концерти відомих митців - Валентина Сильвестрова і Євгена Станковича. Валентин Сильвестров, мабуть, єдиний український композитор, творчість якого вже сьогодні викликає захоплення та визнання сучасників. Авторський концерт засвідчив радикальний перехід композитора з інструментальної музики в хорову, зі світських жанрів - у духовні, від російських текстів - до українських. У 70 років Валентин Васильович пише пісні, солоспіви та хори, "повторюючись" у них з тою ж природністю, з якою людство сприймає стилістичну стабільність у музиці всіх релігійних традицій. Власне кажучи, всі концерти Валентина Сильвестрова останніх років — свого роду літургії. На вечорі звучали прем'єри і вже відомі твори. Контраст між циклами та Їх частинами замінила розмаїтість виконавських манер трьох хо2

рів. Муніципальний камерний хор "Київ" (Микола Гобдич продиригував "Всеноншими піснеспівами", циклами духовних пісень, "Двома псальмами Давида") підкреслив у своїй інтерпретації інструментальну, "дзвонову" природу сильвестрівської хорової фактури. Темброво рівніше та м'якше, ближче до старовинної української традиції звучав камерний хор "Кредо" (Богдан Пліш диригував циклом Псальмів на вірші Тараса Шевченка). Завершувався вечір виступом капели "Думка", яка незвично „щільно" для стилістики композитора виконала прем'єру твору „Елегія" на текст Тараса Шевченка. У програмі авторського концерту Євгена Станковича також поєдналися твори минулих років та одна українська прем'єра. Національний симфонічний оркестр України під орудою Володимира Сіренка і капела "Думка" повернули до життя хрестоматійну Третю симфонію "Я стверджуюсь" на слова Павла Тичини (прем'єра твору відбулась у 1976 році). За більше ніж тридцять років Симфонія не втратила ні в художній образності, ні в музичній мові і сприймається як сучасний, знаковий твір. Дивним був лише звуковий баланс, коли звучання хорової капели, посилене мікрофонами, "перекривало" спів соліста Національної опери України Олександра Бойка. Спеціально для участі в цьому концерті до Києва приїхав український альтист Андрій Війтович (зараз працює концертмейстером групи альтів лондонського театру "Ковент-Гарден"), щоб взяти участь в українській прем'єрі Другого концерту для альта з оркестром (2004, світову прем'єру в Німеччині виконував альтист Даниїл Райскін, який, власне, й ініціював створення Концерту). Поєднання надзвичайно проникливого лірико-кантиленного тематизму з "вибуховими" кульмінаціями посилює конфліктну напругу твору, що майстерно відтворив у своїй інтерпретації соліст. Єдине, що спрацювало проти нього, - це акустика оперного театру, яка не дозволила музиканту на повний голос "прочитати" композиторський монолог. Значно вдаліше прозвучав Другий скрипковий концерт (2006) у виконанні талановитого, віртуозного скрипаля, також українського музиканта Дмитра Ткаченка (живе у Великобританії), який зумів розкрити трагедійність цього шедевра сучасної української музики. Національний симфонічний оркестр України під керуванням Володимира Сіренка вже вдруге виконував цей Концерт разом з Дмитром Ткаченком - і знову їх ансамбль вразив публіку дивовижною зіграністю та органічністю. Щодо гостей, то більшість їх (а це - канадське тріо "Грифон", українсько-швейцарський скрипковий дует "Оио-уіоііпі", Б О Н Н С Ь К И Й камерний хор, польський струнний квартет "\Vilanow") "Київ Музик Фест" "ділив" з львівськими "Контрастами", що відбувалися майже паралельно у часі. Фортепіанне тріо "Грифон" у складі Аналі Патіпа-

танакун (скрипка), Романа Бориса (віолончель) та Джеймі Паркера (фортепіано) — унікальний камерний ансамбль, що майже 15 років виступає у незмінному складі і певну частинку свого репертуару формує, замовляючи нові твори сучасним авторам (таких зразків у "портфелі" "Грифона" є вже близько 50). Виступ колективу, котрий відвідав Україну впер-

ше, ознаменувався прем'єрним виконанням двох написаних на замовлення музикантів тріо українських композиторів "Миттєвостей Моцарта" Валентина Сильвестрова та "Епілогів" Євгена P i n f Станковича. Слу1 хачі належно оці- І 1 . ' , нили високу майстерність кожного з його учасників і просто-таки фантастичну зіграність ансамблю. Презентовані ними твори канадських композиторів Гері Кулеші, Келлі-Марі Мерфі, англійки Ребеки Кларк виявили орієнтацію "Грифона" на високопрофесійно скомпонований музичний матеріал без епатажних прийомів. Нові твори Є.Станковича та В.Сильвестрова в такому оточенні звучали цілком органічно, "зігріваючи" українську публіку рідними інтонаціями, знайомими з творчості наших метрів.

Лі«.:!

одна хорова мініатюра Рудольфа Майєрсбергера. Широку панораму сучасної музики духовної тематики доповнювали вже класичні "Salve Regina" Франсіса Пуленка та "Magnificat" Арво Пярта, а також барвиста "Алілуя" молодого українця Богдана Сегіна. Слухаючи точне, вивірене до деталей і поряд з тим надзвичайно натхненне виконання непростої у технічному плані музики, часом забувалося, що перед тобою - закохані у своє хобі аматори, збагачені багаторічним досвідом (хор існує вже більше 20-ти років), а не професійні музиканти-хористи. Іноземними ексклюзивами "Київ Музик Фесту 2007" можна назвати концерт болгарської музики та виступ грецької співачки Анни Алексопулу і піаніста Фріксоса Мортзоса. Болгарський вечір, представлений у Києві камерним ансамблем "Нова музика в Україні" (керівник В.Рунчак) став своєрідною відповіддю на концерт з творів С.Пілютикова, Є.Станковича, К.Цепколенко, В.Рунчака, що відбувся нещодавно в рамках фестивалю сучасної музики у Софії. У київському концерті прозвучало декілька творів болгарських композиторів різних поколінь. Це - і Альтова соната представника старшої генерації, завідувача кафедри композиції Музичної академії у Софії Дімітара Типкоффа, і медит а т и в н а "Долина ілюзій" для двох фортепіано та електроніки Михаїла Големінова, який нещодавно переступив поріг 50-ліття,

/ Тріо,, 7 5

Гості з Німеччини - Боннський камерний хор під орудою Філіпа Аманна - представили програму, в якій домінували твори англійських та американських композиторів - класиків XX століття: Бенджаміна Бріттена, Аарона Копленда та менш відомих у нас Густава Голста, Гебріела Джексона, Еріка Вайтакра. Німецьку хорову творчість презентувала лише З

і мінімалістські композиції представників середнього покоління - Мілена Панайотова та Драгоміра Йосіфова (останній був присутній на українській прем'єрі свого твору). Схожим за концепцією (презентація сучасної вітчизняної музики у якнайширшому стильовому спектрі), але значно розгорнутішим за кількістю номерів виявився і концерт грецьких музикантів. Анна Алексопулу (сопрано) постала у ньому як універсальна співачка, здатна впоратися з найрізноманітнішими вокальними труднощами сучасних творів, озвучити різні, іноді діаметрально протилежні, стилі, зберігаючи при цьому виразну індивідуальну манеру. Її гнучкий голос переконливо звучав і у колоритних стилізаціях під фольклор в опусах Айміліоса Ріадіса, і у характерних мініатюрах "Шість пісень для Мишей" Георге Курупоса, і в навіяних німецькою пізньоромантичною музикою піснях Стелліоса Кукунараса на вірші Ріхарда Демеля та мікро-монодрамі Дімітріса Мітропулоса "Серце матері", і в задушевних піснях Маноса Хаджідакіса, що ближчі до популярної, ніж до академічної музики. Шкода тільки, що українські слухачі, не знаючи грецької мови, могли лише інтуїтивно оцінити принади неповторної декламації (котра, як видається, і є "родзинкою" музики сучасної Еллади), в якій зливалися поетичне слово і музика.

(на сьогодні це єдиний вітчизняний колектив, який записав у Ватикані літургію візантійського обряду українською мовою). На концерті, що відбувся у Малому залі НМАУ, найвиразніше прозвучали "Господи, Ісусе Христе" Володимира Павенського, "Алілуя" Богдана Сегіна і прем'єра Псальмів №№12 й 53 Мирослава Скорика. На світську музику молодих київських композиторів орієнтувався муніципальний хор "Хрещатик" (керівник - Павло Струць). З особливим ентузіазмом хористи поставилися до Кантати на слова Шевченка Валерія Антонюка й "Порцелянового павільйону" па вірші Миколи Гумільова - нестандартного, сповненого гумору хорового дебюту Олега Безбородька. Ці твори, а також опуси Олександра Родіна, Тамари Парулави, Андрія Матвєєва та Віктора Тиможинського "Хрещатик" найближчим часом планує записати на свій новий компакт-диск. У тісній співпраці з композиторами цей колектив можна порівняти хіба що з симфонічним оркестром Національної радіокомпанії під керуванням Володимира Шейка, який регулярно робить фондові записи своїх фестивальних програм (цього разу пощастило Десятій симфонії Левка Колодуба, Альтовому концерту Геннадія Ляшенка й Сюїті №2 з балету "Катерина Білокур" Лесі Дичко).

Хорова складова "Київ Музик Фесту - 2007" за традицією стала однією з найцікавіших сторінок імпрези. Майже кожна програма мала оригінальну концепцію, а колектив - самобутній виконавський почерк. Хор хлопчиків та юнаків при Н М А У імені ГІ.Чайковського (художній керівник - Алла ІІІейко) свій виступ у Михайлівському соборі майже повністю присвятив духовним кантам Дмитра Ростовського - видатного церковного, музичного й літературного діяча XVII сторіччя. У коректних обробках Віктора Степурка канти прозвучали блискуче - недаремно композитор свого часу писав їх з розрахунком на ідентичний склад Глухівської співочої школи. Хор "Покров" Олени Радько навпаки - віддав перевагу духовній музиці сучасних українських композиторів. У Трапезній церкві Києво-Печерської лаври співаки з повною самовіддачею й тактом виконали твори Олени Чистої, Тетяни Яшвілі, Вікторії Польової, Михайла Шуха та Катерини Білої. Львівську хорову школу яскраво представив Галицький камерний хор під орудою Василя Яциняка

Знаковим для фестивалю став концерт ужгородського камерного хору "Cantus". Справа тут не тільки в київській прем'єрі хорової симфонії Олександра Щетинського "Узнай себе" на тексти Григорія Сковороди (цей твір вже увійшов до репертуару колективу). У столиці вперше прозвучала масштабна кантата "Видіння пророка Даниїла" Костянтина Регамея польсько-швейцарського композитора, який 100 років тому народився в Києві - за іронією долі в будинку нинішньої Спілки композиторів України (кантата була виконана спільно з львівським камерним оркестром "Leopolis"). Взаємодія оркестрових і хорових колективів на "Київ Музик Фесті" досягла апогею на концерті Державного ансамблю "Київські солісти" під керуванням скрипальки Мирослави Которович. Енергійні "Солісти" подарували фестивальній публіці дві вагомі прем'єри: сповідальні "No man is an Island" на слова Джона Донна Вікторії Польової (тут дебютував жіночий хор Київської середньої спеціальної музичної школи імені М.Лисенка на чолі з диригентом і спі-

ТОСІМІЦУ ТАНАКА В УКРАЇНІ

вачкою Оксаною Нікітюк) і "Canto ricordo" Віталія Губарснка для скрипки та мішаного хору (знову блискучу майстерність продемонстрував камерний хор "Credo" Богдана Пліша). Визнаним лідером програм, презентованих Національним ансамблем солістів "Київська камерата", стала одночастинна Симфонія Золтана Алмаші, сповнена теплої енергетики та високого ідейного змісту. Найщиріших компліментів заслуговує й твір для струнних "Мерехтіла тиша в небі" Галини Овчаренко - мінімалістична п'єса на українській фольклорній основі.

Фріксос Мортзос

Часом замість прем'єр звучали "рімейки" вдалих творів, раніше виконуваних на київських фестивалях. Такими були "Мости до невидимих берегів" Ірини Алексійчук для двох фортепіано з оркестром - один з фаворитів "Музичних прем'єр сезону-2006" (твір виконував Естрадно-симфонічний оркестр під керуванням Наталії ІІономарчук), в и ш у к а н о - р а ф і н о в а н і "Інкрустації" Любави Сидоренко ("Київська камерата"), а також "ТгІ8І.ішп" Святослава Луньова - чудовий триптих для струнних. У тому, як часом свіжо звучить призабута музика, можна було переконатися на закритті "Київ Музик Фесту" (майстерне виконання забезпечив Національний симфонічний оркестр, диригент - Кирило Карабиць). Безумовно, втішає факт підтримки оргкомітетом фестивалю композитора Володимира Загорцева - відбулася прем'єра його "Симфонії мандрів". Нікого не здивував і прецедент виконання Четвертої симфонії Кармели Цепколенко - це ім'я давно відоме на українських музичних теренах. Однак ще більший резонанс мали твори майстрів, що залишили цей світ - Перший фортепіанний концерт Валентина Бібіка (відновлений учнем композитора Олександром ГЦетинським і впевнено зіграний Олегом Безбородьком) та Концерт для оркестру № 2 Івана Карабиця - сенсація фестивалю, твір що за роки не втратив креативного заряду, змістового підтексту й потужності емоційного впливу. Якщо коли-небудь виконавці, публіка й критика дійдуть одностайної думки, що саме емоційний вплив - найважливіше завдання музичного мистецтва, "Київ Музик Фесту" доведеться робити ставку не на прем'єри творів, а на системну ретроспективу. Можливо, тоді фестиваль здобуде якісно нове обличчя. Юлія Б Е Н Т Я , Алла Г О Л О В А Н Ь , Роман Ю С И П Е Й

роводити в Києві фестивалі, які презентували б українській публіці японську культуру, вирішили флейтист та диригент токійського симфонічного оркестру "Нова філармонія" Уено Такасі та київський композитор, режисер і концертмейстер групи валторн симфонічного оркестру Національної опери України Василь Пилипчак. Перший фестиваль "Цвітень" (давня назва квітня) стартував у 1993 році, але відбувався, на жаль, не щороку. Він не обмежувався лише музикою: тут навчалися японській каліграфії, проводили чайні церемонії тощо. Виїжджали японські музиканти до різних міст України. Нинішній "Цвітень" нагадав про 1993 рік, адже саме тоді до Києва вперше завітав класик японської академічної музики, засновник її "європеїзованого" відгалуження, композитор і диригент Тосіміцу Танака. Хронологія подій "Тосіміцу Танака в Україні-2007" виглядає так: спочатку маестро в рамках концерту в Національній музичній академії України імені П.Чайковського зустрівся зі студентами та викладачами, потім на засіданні вченої ради Академії його нагородили дипломом почесного доктора НМАУ, а вже наостанок відбувся концерт із творів японських сучасних композиторів у Колонному залі імені М.Лисенка Національної філармонії України. У 1993 році в Національній опері під керуванням Володимира Кожухаря звучали великі твори композитора - "Gunzo" і "Pathos". Наступного року пан Танака читав у Києві лекції про японську традиційну музику, на яку спирається у власній творчості. Цього разу в Малому залі НМАУ виконувалися ранні опуси маестро (зокрема, Соната для скрипки і фортепіано, 1957), а також доробок його учнів. Філармонічна програма складалась із двох відділень. У першому "головував" Квінтет імені Дмитра Бортнянського (керівник - Олександр Дрига), до якого приєднувалися спеціально запрошені музиканти. Вперше в Україні прозвучали Другий струнний квартет і Сюїта для маримби, ударних та струнних - твори, у яких Тосіміцу Танака віртуозно знаходить компроміс між європейською та японською традиціями. У другому відділенні вечора виступав ансамбль ударних інструментів Олександра Блінова "Парад віртуозів" - і тут вже не йшлося про жодні компроміси. Ударники ансамблю віртуозно "включилися" у японську традицію: грали, голосно вигукували і навіть танцювали в старовинних японських масках. Окремий блок програми склали твори Такайосі Йосіки - японського композитора та віртуозного виконавця на маримбі (він, на жаль, не зміг приїхати до Києва). Природно й органічно звучала поліфонічна фактура його п'єс (Три танці для ударних, "Квадратний танок" для чотирьох маримб). Тож сподіваємося на подальше знайомство з японською музикою. НАШ КОР. 5

жвотюсжь

JL4 ЛОUL4НУ H)BJU Сьогодні все більше людей надають перевагу серйозній, інтелектуальній музиці, яка вимагає від слухача особливого ставлення до неї, безпосереднього співпереживання, зосередження, змушує думати та аналізувати почуте. Ця музика віддзеркалює складні життєві колізії, занурює слухача у вир свого багатого і розмаїтого світу, веде за собою. Саме такою є творчість Юрія ЛАНЮКА - талановитого сучасного українського композитора, блискучого віолончеліста, педагога, лауреата премій імені Л.Ревуцького (1990), Б.Лятошинського (2001), Національної премії імені Тараса Шевченка (2005). Концерти з нагоди 50-річчя композитора розпочалися ще влітку на сцені Концертного залу Львівської державної музичної академії імені М.Лисенка - Alma Mater музиканта, де відбувся вечір на пошану ювіляра, організований його учнями та друзями, та авторський концерт митця в рамках Міжнародного фестивалю сучасної музики "Контрасти".

изначаючи роль Юрія Ланюка у сучасній українській культурі, варто згадати слова польського музикознавця Анджея Хлопецького: "Місце Юрія Ланюка в пейзажі різноманітної, інтригуючої української м у з и к и є настільки особливе, що досить важко однозначно окреслити, чи належить він - не стільки хронологічно, скільки, перш за все, стилістично - ще до с т а р ш о г о покоління, яке визначається прізвищами В.Сильвестрова, Л.Грабовського, Є.Станковича, чи вже до того, до котрого належить, наприклад, Олександр Щ е тинський..." Проте, безумовно, Юрій Ланюк є представником інтелектуального напрямку в сучасній музиці, якою з цікавістю захоплюються не лише українські, а й світові меломани. Творчість митця спрямована передусім на розкриття духовного світу людини, його філософського сприйняття. Зарубіжні та українські музикознавці відзначають, що музичному стилю Ю.Ланюка притаманні особлива врівноваженість обраної стилістики, процесуальність та "наскріз6

на" д р а м а т и з а ц і я більшості музичних образів, поєднання найсучасніших засобів виразності, тяжіння до вияву емоційного фактора... Звучання його музики, наповнене високими духовними ідеалами, народжується з поєднання експресії з медитативністю, найт о н ш о г о відчуття "музичного часу" та сполучення найсучасніших засобів виразності з імпресіоністичною колористикою, де звук і слово мають свою внутрішню семантику. Юрій Ланюк у своїй творчості п і д к р е с л ю є значення наскрізної мелодизації свого стилю, я к о м у п р и т а м а н н и й особливий тип поліфонії: зіставлення далеких і близьких планів, мислення о к р е м и м и пластами (зокрема, у вокальній симфонії " П а л і м п с е с т и " для скрипки, хору та симфонічного оркестру на канонічні тексти з "Одкровення" (старогрецькою мовою) та тексти В.Стуса, у " М у з и ц і з К н и г и Стайнених Просторів та Елегій для Птаха Сяйва" для віолончелі, фортепіано і двох струнних квартетів, у Сонаті „Чекання" для віолончелі, фортепіано та 4 мелодичних голосів тощо).

Творчий доробок Юрія Ланюка пов'язаний перш за все з осягненням головних проблем сучасної музичної культури. Його художнє бачення світу одна з можливих відповідей на одвічні запитання, що постають перед кожним: про сенс світобудови, про вічне і мінливе. Безперечно, Ланюк - комп о з и т о р - ф і л о с о ф . Але його філософія не має нічого спільного з абстрактним відстороненням від реалій сьогодення. Навпаки, він, як небагато хто в нинішньому українському мистецтві, має право сказати про себе відомою фразою Г.Гейне: "Світ розколовся і тріщина пройшла крізь серце поета". Іноді в його роздумах про світ помітні ознаки песимізму, в хитросплетінні жорстокості і страждань, у які щоразу глибше занурюється сучасне суспільство. Але композитор завж д и прагне і врешті-решт приходить до катарсису, який тим сильніше співпереживається слухачем, чим довшим був авторський шлях до нього. Багато що в цих роздумах виникає інтуїтивно, спонтанно, проте завжди має логічне пояснення.

Особливе місце у творчості Юрія Л а н ю к а посідає к а м е р но-вокальний доробок, що продовжує лінію с а м о б у т н ь о г о трактування жанру елегії, з о к рема, рис галицької вокальної елегійності, д е з н а х о д и м о , за словами С.Павлишин, "індивідуальне е м о ц і й н е п е р е т в о рення національних д ж е р е л у поєднанні з о к р е м и м и п р и й о м а м и сучасної к о м п о з и т о р ської техніки". Це сфера ліричного самоспоглядання, в якій вокальне начало, інспіроване словом, відіграє провідну роль у становленні цілісного образу. Адже саме лірика найповніше в і д д з е р к а л ю є с в і т о г л я д композитора, характерні р и с и його поетики, р о з к р и в а є неординарність мислення, с к е роване н а с а м п е р е д на висвітлення духовного життя л ю д и ни XXI століття. Елегійність, позначена о с о б и с т і с н и м т р а к туванням трансформованої галицької пісенності крізь призму сучасного бачення, стала д о м і н а н т о ю інтонаційного словника у к а м е р н о - в о кальних творах митця. Вперше Юрій Л а н ю к з в е р нувся д о цих жанрів у другій половині 70-х років. Це - камерні кантати " С к а р г а терну" на вірші Б.-І.Антонича для с о п рано і к а м е р н о г о о р к е с т р у та "Спів для рівнодення" за текстами французького поета-с и м в о л і с т а С . - Ж . П е р с а для сопрано, баритона та о р к е с тру. Саме тоді у творчості к о м п о з и т о р а відбувається п е р е лом або, як він с а м говорить, "захоплення м у з и к о ю , що ж и ве мелодією і г а р м о н і є ю - у своїй основі романтичною...". Ця музика має власну естетику, де вербальний ряд у п о є д нанні із с в о є р і д н о ю пластикою мелодизму набуває вагомості, стає о б ' є м н и м , с е м а н т и ч н о амбівалентним. Особливу увагу к о м п о з и т о р надає слову, що вдало керує різними к о м п о н е н т а м и музичної т к а н и н и , і п е р е д у с і м структурою. К о ж н а к о м п о з и ція Юрія Л а н ю к а з т е к с т о м це багатовимірний твір, д е с о нористичний р о з в и т о к відбувається у тісному в з а є м о з в ' я з -

ку з поетичним. Такими є, наприклад, "Пісні потойбіч л ю д е й " для с о п р а н о і о р к е с т р у на слова П.Целяна, " Б л а г о в і щ е н н я " на біблійні т е к с т и для с о л ю ю чої с к р и п к и , к а м е р н о г о хору та с т р у н н о г о оркестру, з н а х о д и мо це і в " М у з и ц і для с п о м и н і в малих притч та п р о п о в і д е й " на вірші чилійського поета Н.Парри тощо. Підпорядкування " т о т а л ь н і й " р о з р о б к о вості навіть у лаконічних зав е р ш а л ь н и х р о з д і л а х , наявність у к о ж н о м у творі лейтінтонаційного мелодичного комплексу як о с н о в н о г о тематичного джерела, формування нових с и н т е т и ч н и х ж а н р о в и х

%; J і '

/ /

Юрій

Ланюк.

утворень - усе це дає підстави вважати камерно-вокальну творчість Юрія Л а н ю к а н о в и м етапом еволюції західноукраїнських традицій у галузі вокальної лірики. Сам к о м п о з и т о р визнає, що важливим д ж е релом впливу с в о г о часу для нього були Третя камерна кантата О.Ківи за поезіями П.Тичини, камерні кантати Є.Станковича та В.Сильвестрова, а т а к о ж власні літературні уподобання, що є чітко о к р е с л е н и м и та у с в і д о м л е н и м и : "У с о юзі м у з и к и і слова мене у першу ч е р г у п р и в а б л ю ю т ь п о е тичні с и м в о л и , алюзії, незвична образність...". У контексті х у д о ж н ь о г о світогляду м и т ц я камерно-вокальні твори ма-

ють о с о б и с т і с н о - л і р и ч н и й , а іноді навіть інтимний характер, д е панує голос як уособлення "ліричного" героя - головного носія о б р а з н о г о змісту - на тлі багатоголосної тканини твору. Таке т р а к т у в а н н я п е р е д у с і м зумовлене інтонаційною сем а н т и к о ю м е л о д и к и - з її quasi р о м а н с о в о - с е н т и м е н т а л ь н и м и з в о р о т а м и , наближеними с в о є ю мелодраматичністю д о галицької вокальної елегійності, з в и к о р и с т а н н я м " р о мантичної" музичної л е к с и к и та принципів розвитку матеріалу у світлі сучасного бачення. Це - характерні р и с и індивідуально-стильового мислення композитора. Постійний творчий пошук митця, неординарне сприйняття сьогодення якнайкраще віддзеркалює світ людини т р е т ь о г о тисячоліття. Його муз и к а вражає своїми яскравими барвами, запам'ятовується в и ш у к а н и м и г а р м о н і я м и , ціл і с н і с т ю з в у к о в о ї ф о р м и і, водночас, є надзвичайно просвітленою, піднесеною. К о ж е н твір, без сумніву, - зраз о к найвитонченішого смаку. І природно, що й на Заході твори композитора звучать доволі часто, відомі та улюблені. Так, у 1999 році у Польщі вийшов у світ його компакт-диск, випущений фірмою CD Accord "Chant pour Equinoxe". Д о речі, Юрій Ланюк як композитор і виконавець гастролював у Німеччині, США, Канаді, Бельгії, Польщі, Росії. Він є одним із засновників Міжнародних фестивалів сучасної музики"Контрасти" та "Оксамитова куртина". С е р е д учнів Юрія Л а н ю к а лауреати міжнародних конкурсів віолончелісти - Л.Суворова, О.Бойчук, А . Ш м а г а й л о , М.Грубішич, О.Вербова, Г.Жук, к о м п о з и т о р и - лауреати премії імені Л . Р е в у ц ь к о г о та м і ж н а р о д н и х к о н к у р с і в З.Алмаші та Л . С и д о р е н к о . Отож, від щ и р о г о серця віт а є м о ювіляра і ч е к а є м о від нього нових творчих з в е р ш е н ь у XXI столітті! Л ю б а в а СИДОРЕНКО Львів 7

осюжл

е часто з'являються в наш час нові видання, ще рідше - видання нотні. Щ о ж до робіт найвищого наукового рівня, д о того ж надрукованих із вже давно забутою розкішшю - у твердій обкладинці, на чудовому папері, ілюстрованих, дбайливо прокоментованих, - то їх поява викликає захоплення і майже непереборне бажання придбати, володіти, гортати... Дійсно, нас, звиклих ділити книжки на "гарні" й "розумні", приємно вражає поєднання обох цих якостей в одному виданні. Такою відповідністю між змістом і формою вирізняється нещодавно презентована в Академії мистецтв України книга "Партесні концерти XVIІ—ХЛ/111 століть з Київської колекції", редактором-упорядником якої є академік АМУ, доктор мистецтвознавства, завідувач кафедри старовинної музики НМАУ імені П.Чайковського, професор Ніна Олександрівна Герасимова-Персидська (видавництво "Музична Україна", за підтримки ДП "Мистецький арсенал"). Видання повертає до активного мистецького життя рукописні пам'ятки хорових творів ХЛ/11—ХЛ/111 століть, які зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.Вернадського. До збірки увійшли твори визначних авторів українського бароко, зокрема, концерт "Прийдіте, людіє" М.Дилецького, чиє авторство було нещодавно встановлене, концерт "Златокованную трубу" В.Титова. Поряд з ними - твори невідомих авторів, покаянні концерти для дванадцяти та п'яти голосів. Справжнім відкриттям є творчість київського композитора середини XVIII століття Івана Д о м а р а ц ь к о г о - його концерти публікуються вперше. Як і інші нотні видання, підготовані до друку Н.Герасимовою-Персидською - "Партесний концерт" (К., 1976), "Микола Дилецький. Хорові 8

твори" (К., 1981), "Українські партесні мотети початку XVIII ст. з югославських зібрань" (К., 1991), "Партесні концерти..." - результат тривалої архівної роботи щодо відновлення нашого музичного трьохсотлітнього минулого. Презентація видання відбулася напередодні ювілею Ніни Олександрівни. Тож з'явилася ще одна нагода поспілкуватися з дослідницею. - Ніно Олександрівно, що спонукало вас до вивчення партесних концертів? - Все почалося в середині 60-х років, коли польський науковець Софія Лісса та ще кілька мистецтвознавців виступили з ініціативою проведення широких міжнародних конгресів, присвячених старовинній музиці. Такі конгреси мали об'єднати фахівців країн соціалістичного табору: як, наприклад, фестиваль сучасної музики "Варшавська осінь". Фактично, в основу було покладено ідею об'єднання сходу і заходу Європи. Перший такий конгрес відбувся в 1966 році. Україну на ньому представляла Онисія Яківна Шреєр-Ткаченко, і завдяки їй ми долучилися до цієї події. Я взяла участь вже в другому конгресі. Як це сталося? Онисія Яківна ніколи не турбувалася про свій особистий престиж і не "привласнювала " наукових тем. Вона запропонувала всім музикознавцям звернутися до дослідження давньої вітчизняної музики - кантів, партесних концертів, хорових творів XVIII століття. Ми дуже зацікавились - Т.Некрасова, Г.Виноградов, Л.Хіврич, В. Самохвалов. Це був абсолютно новий матеріал, ніким раніше не досліджуваний. Наприклад, партесний концерт на той час публікувався лише один раз: у "Хрестоматії з історії української музики" Онисія Яківна надрукувала "Сначала днесь по

утру рано". А вже для наступного видання вона доручила нам розшифрувати інші партесні твори (О.Цалай-Якименко - "Херувимську" М.Дилецького, а мені - кілька концертів). Це була нова й незвична справа. Ніхто не вчив нас тоді ані особливостям почерку, ані мові, ані жанрам, ані принципу, за яким слід упорядковувати партії, - все доводилося осягати самостійно. Я тоді намагалась знайти когось, з ким можна було б порадитися. З великими труднощами розшукала священнослужителя, але він навіть не міг зрозуміти, про яку музику йдеться... - З чого складається процес розшифрування? - Кожне зібрання складається з певної кількості книжок-поголосників. Якщо, наприклад, збереглося сім книжок з восьми, це означає, що наявні сім з восьми партій. Необхідно з'єднати окремі голоси в партитуру, а також відновити відсутню партію. -1 скільки втрачених партій можна відновити? - Це залежить від загальної кількості голосів, від того, які саме голоси відсутні, зрештою, від стилю автора. Безперечно, якщо однієї партії немає, відновити концерт можна. Якщо відсутні дві партії з дванадцяти - також. А якщо немає двох голосів із чотирьох? Мені траплялися і такі випадки, і згодом з'ясувалось, що зробила все правильно. - Тобто, було, що ви спочатку розшифрували партесний твір та відновили партії, а пізніше знайшли втрачений оригінал? - Так. Відновлені партії співпали з оригінальними. Щоправда, в оригіналі був інакший порядок голосів. Я маю на увазі один з творів М.Дилецького. Це надзвичайно системний автор. - Розкажіть, будь ласка, що таке Київська колекція партесних концертів? - Це не колекція в прямому розумінні слова. У Інституті рукопису Національної бібліотеки України знаходяться рукописи партій партесних творів. У такому ж вигляді зберігаються партесні твори в Москві, Петербурзі, в інших зібраннях. У Києві їх небагато, якщо порівнювати з Москвою та Петербургом, - до центральних книгозбірень надходили рукописи з багатьох монастирів і церков колишнього СРСР. Натомість київське зібрання є фрагментарним. Це порівняно невелика кількість окремих рукописів з Печерськоїлаври та Софійського собору. Згідно з каталогами, є приблизно шістсот п'ятдесят партесних творів, деякі з яких повторюються. Більшість концертів Київської колекції восьми- або дванадцятиголосні. Переважна їх кількість - анонімні, але зустрічаються посилання на авторів, зокрема киянина Івана Домарацького. З рукописів видно, що він сам записував свої твори: почерк недбалий, завжди однаковий, у кінці - підпис. Та це скоріше виняток

з загального правила, оскільки більшість партесних творів відтворені переписувачами, деякі з них були замовлені у Петербурзькій рукописній майстерні. У виданні опубліковано п'ять творів І.Домарацького. У Київській колекції, як і в будь-якій іншій, є зразки різної художньої цінності. Власне, специфіка і складність роботи з розшифрування полягає в тому, що вам нічого не відомо наперед. Поки такі твори "розкидані" по поголосниках - вони, фактично, не існують. Спочатку їх треба створити, а вже потім можна оцінювати художній рівень того чи іншого концерту. Іноді дослідницькі зусилля себе не виправдовують: твір, що збирався з окремих "цеглинок-партій", виявляється малоцікавим і невиразним. - І багато таких творів? - Як всюди. Поступово приходить розуміння того, що цей матеріал вимагає принципово інших підходів, інших критеріїв оцінювання. Не варто порівнювати його, скажімо, з творами Баха. Це абсолютно інша музика, що існувала в інших умовах. Вона має свої критерії талановитості та композиторської майстерності. Тут можна було б підсумувати, зазначивши: "завершено велику й важливу роботу...", та чи завершено? Ноти - лише мовчазні знаки музики, а справжнє повернення старовинних творів - їх живе звучання. В нашій країні, на жаль, зовсім небагато виконавців, які включають партесні твори до свого репертуару. Ще менше тих, чия інтерпретація є стилістично коректною. Однак саме таким було виконання партесних концертів з нового видання, з а п р о п о н о в а н е учасникам презентації львівською капелою "І_еороІіз" та київським чоловічим вокальним ансамблем "Конкорд". Дослухаючись до звуків трьохсотлітнього минулого, не можна не помітити: це музика, вишукана й ошатна в найменших деталях і водночас щира й відверта, - справжня європейська музика з українською душею. Світлана ГОМЕНЮК 9

КАРЖМиЦІЇ (LKpUh А

ртистична кар'єра Лідії Ш у т к о починалася стрімко і блискуче. Щ е студенткою Львівської консерваторії імені М.Лисенка по класу професора Олександри Деркач вона здобула звання лауреата Всеукраїнського конкурсу скрипалів у Києві (1968), за першою перемогою були наступні - лауреат конкурсів імені Й. С. Баха в Лейпцигу (1972), імені П.Чайковського в Москві (1974), імені Я.Сібеліуса в Хельсінкі (1980). Надалі весь її творчий шлях - подолання щоразу вищих вершин: аспірантура у Олега Криси, стажування у славетних Ольги Пархоменко у Києві, Давида Ойстраха і Юрія Янкелевича в Москві, виступи на престижних міжнародних акціях: "Віртуози", "Контрасти", "Київ Музик Фест" з видатними диригентами та колегами-скрипалями, успішна праця педагога, - всі грані її таланту і майстерності одна за одною розкривались протягом десятиліть і були поціновані титулом народної артистки України, званням професора, преміями "Львівська слава", імені Станіслава Людкевича та іншими відзнаками. Якщо замислитися, в чому полягає неповторність мистецького обличчя відомої в світі виконавиці, то можна відзначити кілька найважливіших штрихів. Лідія Шутко репрезентує той позитивний взірець академізму, який дозволяє вільно переходити від одного стилю до іншого і впевнено представляти монографічні програми (чи не одне з найтяжчих випробувань для соліста!) в діапазоні від А.Вівальді, Й.С.Баха, попри Л.Бетховена, Й.Брамса, Е.Ізаї, П.Сарасате, Ф.Крейслера, П.Чайковського до К.ІІІимановського, С.Прокоф'єва... Це академічна "золота середина", яка поєднує вдумливу інтелектуальність з глибиною переживань і раптовими спалахами експресії, не породжуючи у слухача відчуття недоречності чи несмаку. Та яким би розмаїтим не був репертуар, все ж "її музика" - нервовий і динамічний пульс XX ст. Її Шостакович, Лятошинський і ІІІимановський - незабутні. Довкола них народжується унікальне енергетичне поле. І навіть у цьому просторі в Лідії Шутко є особлива оаза, що виділяє її в ряду славетних українських скрипалів. Це унікальна інтерпретація творчості львівських композиторів - С.Людкевича, М.Колесси, А.Кос-Анатольського, М.Скорика... Невипадково їй були присвячені такі різні за стилістикою, проте відповідні її мистецькій особистості твори, як Sonata quasi una fantasia O.Koзаренка, Концерт для чотирьох солістів, оркестру, клавесина та органа В.Камінського та інші. Проте її яскрава індивідуальність ніколи не заступає партнерів. Лідії Шутко притаманна не лише дивовижна здатність до художнього перевтілення, а й 10

вміння слухати партнерів, створювати досконалий ансамбль. Важко навіть визначити, з ким з піаністів вона звучала цікавіше - з Ліною Ківою чи їдою Поляк, з Марією Крушельницькою чи Олександром Козаренком, з Анною Станько чи Йожефом Єрмінем; чи переконливіше виконані сольні бахівські партити чи Концерт Й.Брамса з великим симфонічним оркестром, тріо з О.Козаренком та Ольгою Шутко чи дует із сином Остапом у супроводі камерного оркестру. Перефразовуючи Станіславського, можна сказати, що вона любить не лише мистецтво в собі, а й тих, хто творить його разом з нею. Тож до ювілею Лідія Шутко вирішила розгорнути гармонійну панораму своєї багаторічної діяльності. В рамках XI Міжнародного фестивалю сучасної музики "Контрасти" відбулися два її концерти. Перший вечір репрезентував досягнення її численних учнів і аспірантів, у другому - вона сама постала у всьому багатстві свого духовного світу і мудрої зрілості. Цей концерт з повним правом можна назвати "Мандри по епохах і континентах", бо всі художні стилі, здавалось, беззаперечно підкорялись її чарівному смичку. Треба бути непересічним майстром, щоб так легко і невимушено переходити від філософської заглибленості пізньої сонати романтика Й.Брамса до звабливого танго а 1а П'яццола, присвяченого їй О.Козаренком, від трагічної сповіді митця тоталітарного суспільства в Тріо Д.Шостаковича до феєричної концертної "дефілади" П.Сарасате, Ш.Данкля та американського регтайму! Сама скриналька зізналася, що в цьому концерті взяли участь ті, без кого вона не мислила своєї діяльності - подруга і концертмейстер А.Станько, композитор і піаніст О.Козаренко та представники талановитої "династії Шутків": її син, вже визнаний у світі скрипаль Остап, невістка Ольга, прекрасна віолончелістка, а ще - камерний оркестр "Академія" під керуванням Мирослава Скорика та Артура Микитки, з яким пов'язані десятиліття її творчого становлення, зростання і досягнення мистецьких вершин. Коли на завершення концерту артистка разом із Остапом Шутком грали на "біс" віртуозне Рондо Ф.Мазаса, колега - теж професійний музикант - з захопленням зітхнула: "Яке ж це, мабуть, щастя вийти на сцену разом із своєю талановитою дитиною і на одному диханні виступати!" Так "на одному диханні" видатна скрипалька Лідія Шутко грала все життя і буде дивувати своїх шанувальників ще багато років. Любов К И Я Н О В С Б К А Львів

Дшіршгрш

узично-театральне життя Дніпропетровщини в минулому сезоні було досить різнобарвним. Відбувся Всеукраїнський конкурс баяністів імені М.Різоля, де змагалися учні музичних шкіл та училищ. Колектив Будинку органної та камерної музики відсвяткував своє 20-річчя, на урочисту церемонію якого приїздили майстри з Німеччини, які свого часу встановлювали орган (1986). Симфонічний оркестр обласної філармонії, яка відзначила своє 70-річчя, одержав звання "академічний". Відбулося вручення діячам мистецтв міської премії "Січеславна - 2007". Та все ж художній імідж місту створює його музичний флагман - Дніпропетровський академічний театр опери та балету, який перебуває у постійному пошуку матеріальних і творчих ресурсів, використовуючи у виставах випускників консерваторії, яка нещодавно відкрилася у місті. У трупі вже розпочали свою діяльність кращі студенти вузу, зокрема вокалісти класу Н.Суржиної - О.Самойлова, І.Петрова, Є.Заморський, а також учні балетної школи, що ось уже 15 років функціонує при театрі під керівництвом головного балетмейстера О.Соколова. Велике значення для творчого зростання балетної трупи мають виступи провідних майстрів балету України - Г.Дорош, О.Філіп'євої, М.Чепіка, С.Бондура та ін. Це прекрасні майстер-класи для молоді, адже разом з гастролерами у дивертисментах танцюють дніпропетровські солісти. Головний режисер театру Ю.Чайка в цьому сезоні поновив спектаклі класичного репертуару операми "Пікова дама" П.Чайковського та "Борис Годунов" М.Мусоргського. Перша вистава скоріше нагадує концертний варіант шедевра композитора, бо солісти та хор співають у концертних костюмах, використані декорації відомого художника А.Ареф'єва, які вже багато років зберігаються в театрі. Головні партії виконують О.Сребницький (Герман), Е.Некрасова (Ліза), З.Каїпова (Поліна), О.Гетало (Графиня), О.Прокопенко (Єлецький), О.Сергеев (Томський), В.Щерба (Чекапинський). Та жевріє надія, що у наступному сезоні "Пікова дама" виконуватиметься як повноцінна вистава у костюмах. Поновлений режисером Ю.Чайкою та диригентом О.Пороховником й "Борис Годунов". Що ж до прем'єр театру, то тут слід назвати українсько-американський проект - постановку двох одноактних опер Дж.Пуччіні "Сестра Анджеліка" та "Джанні Скіккі". Диригент Андріан Бриттан (американець українського походження), режисер Дейл Моргауз (викладач музичного факультету університету в Канзас-сіті), сценограф Елізабет Фріман (театральний художник багатьох музичних вистав у США) глибоко розкрили ідейний зміст та художні особливості цих творів. Основне навантаження в опері має хоровий колектив (хормейстер - В.Пучков-Сорочинський), тому велику увагу режисер Д.Моргауз зосередив на сценічних композиціях масових сцен. Диригент звернув особливу увагу на вокальне виконання го-

Лнімропгіровськин ака.ігчічнии с

.ЛТеапф '(( пери та (эамту ДЖ. ПУЧЧІНІ

СЕСТРА Сентимента. АНДЖЕЛІКА іьиа н(нн\ ш

Д Ж А Н Н І СКІККІ ловних дійових осіб - сестер монастиря, Княгині (О.Гетало), Ігумені (З.Каїпова). Створюючи образ Анджеліки, вокалістка О.Бокач розкрила драму молодої жінки, яка страждає від того, що колись залишила маленького позашлюбного сина і має тепер спокутувати свій гріх у монастирі. У цій партії дебютувала випускниця Донецької музичної академії імені С.Прокоф'єва Ю.БІлицька. Усі режисерські композиції "Джанні Скіккі" відтворюють на сцені життєво правдиві, комічні ситуації. їх доповнюють декорації та костюми, які підкреслюють характерні риси кожного персонажа. Музика диктує співакам ритм поведінки героїв вистави, артисти діють легко, невимушено, виконуючи вокальний текст. Найяскравіший образ постановки - хитрий селянин Джанні Скіккі, виразними комічними барвами окреслений солістом В.Гудзем. Артист майстерно змінює темброве забарвлення голосу у сценах, де треба обдурити лікаря, швеця, нотаріуса. Акцентований комізм та яскравий артистизм хитруна, що характерні для цього героя, правдиво відтворює О.Прокопенко. Точно розплановані мізансцени, підказані ритмами музики, комічна пластика персонажів, гармонійний виконавський ансамбль - саме ці риси характеризують постановку опери. Вокалісти - О.Григоренко, І.Тишков, В.Парубець, С.Гаврилов, І.Бабенко, В.Коробко, І.Петрова створюють образи жадібних домочадців, які самі себе покарали. Виставами диригує Ю.Пороховник. Андрій ТУЛЯНЦЕВ Дніпропетровськ 11

3JCM0TJJ

ÛSÎJfllÛ

аленька срібна іконка висить на старовинному кришталевому свічнику. Знаю, що раніше висіла вона при колисці мами1, отже, зберігається в родині принаймні з 1915 року. Та лише наприкінці XX століття об'єдналися в єдине ціле кілька фактів чи, точніше, реліквій, в яких закарбувалася одна зі сторінок історії нашого роду. До образка додався нотний аркуш, написаний у 1913 році моїм дідом Михайлом Адамовичем Скорульським. Це "Ave Maria" - твір для композитора Східної України XX століття досить несподіваний... Напівстертий олівцевий рукопис завжди, скільки я себе пам'ятаю, зберігався не в теці з романсами та солоспівами, а серед чернеток. І, звичайно ж, не друкувався ніколи. Натомість видавалося і виконувалося "Largo" M. Скорульського для скрипки, альта або віолончелі з фортепіано: мелодійна "салонна" п'єса, проте досить стримана, без особливих технічних складностей. А від бабуні - співачки і викладача вокалу Людмили Мефодіївни Андрієнко-Скорульської - я знала, що "Largo" - то і є "Ave Maria"; вона співала твір свого часу в Житомирі, навіть у Петербурзі, де вони з дідом вчилися у консерваторії в 1 9 1 0 - 1914 рр. Господи! Як же важко жилося такій ніжній серцем людині, як Михайло Адамович Скорульський! Всесвіт бринів до нього "Лісовою піснею", а епоха озивалася жорстокими ритмами революцій, воєн, евакуацій... Захоплення, з яким писала преса про його піаністичні дебюти у 1908 - 10 pp. і далі, аж до 20-х, змінилося "шипінням" "мистецтвознавців у цивільному", які закидали йому польське походження, аполітичність, "російську школу"... І це інкримінувалося митцеві, вершиною творчості котрого стала "Лісова пісня" - перлина українського балетного жанру! Проте в чомусь "критики" мали, мабуть, рацію. Хто зна, коли і як оживає в кожному з нас та чи інша краплина крові, що їх так багато змішано в нас, українцях, тут, у центрі Європи? Я, скажімо, шкодую, що не притаманна мені німецька пунктуальність прадідів по батькові. А от польську кров я в собі відчуваю палко: і я, і мама, і дід Михайло, і бабуня Людмила (по матері - з роду професорів Львівської Політехніки Цвіклінських) не раз страждали від некерованих сплесків "гонору польського"... Проте, може, той лицарський гонор, що поєднався в наших генах з козацькою витривалістю, і дає змогу попри все лишатися собою?.. 12

ІІВШОІрііф Лишатися собою... Але хто ми є? Михайло Скорульський усвідомлював себе найперше киянином. Ним створено прекрасний музичний пейзаж - Київ Золотоверхий - у симфонічній поемі "Микита Кожум'яка"; "Захисникам Києва всіх часів" присвятив він оперу "Свіччине весілля". ...Батьків Михайла Скорульського поєднала музика. Адам Петрович, випускник Київського університету, учасник студентського хору, за родинними переказами, зустрів своє кохання на одному з хорових зібрань. Неоніла Сенаторська, студентка-піаністка Музичного училища РМТ (клас В.Пухальського), а перед тим - учениця М.В.Лисенка в Інституті шляхетних дівчат, захоплювалася співом - і сольним, і хоровим. То ж пов'язала Михасевих батьків музика, і дитина у них народилася з винятковим музичним обда-

Михайло

Скорульський.

руванням. А серед перших музичних вражень хлопчика назавжди залишилася гра Миколи Віталійовича Лисенка, який бував у батьків вдома... Музика і розлучила подружжя, коли Михасеві було п'ять років. Адамові Петровичу - асесору винокурних заводів, не подобалося бажання дружини концертувати, а тим більше - гастро-

лювати як акомпаніаторці з якимись там співачками... Коли Адам Петрович одержав призначення до Риги, п'ятирічний Михась залишився з материною тіткою - Олександрою Дорофіївною Сенаторською, все життя якої було пов'язане з Київським інститутом шляхетних дівчат. Тут вона навчалася, викладала (була деякий час навіть начальницею), тут мала службове житло, тут і померла. Тоді батько забрав Михася до Риги, де хлопцеві пощастило вчитися музики у Иозефа Вітола. Та незабаром батько виїхав у Вільно. А Михайло - до матері у Житомир, де він не лише продовжив навчання у музичних класах РМТ, а й сам почав викладати у молодших класах. З 1910 року Михайло Скорульський стає студентом Петербурзької консерваторії: навчається по класу фортепіано у Г.Єсипової, композиції - у М.Штейнберга, Й.Вітола та В.Калафаті, диригування штудує у О.Черепніна. А згодом він вже приїздить до батька зі своєю нареченою - житомирянкою, колежанкою по консерваторії Людмилою Андрієнко2... ...Коли їй було вже за 90, вона часто згадувала свою юність, залишила чотири блокноти, списані старечим невиразним почерком. З них я і дізналася історію "Ave Maria".

тім при доччиній колисці). Міша був вражений історією Ченстоховської ікони - вона була вивезена, кажуть, з України, а стала однією з найшанованіших польських святинь. Вражений був і всією побожною атмосферою храму. Написав тоді ж у Вільно "Аве Марія " Адаму Петровичу на спогад лишився ретельно переписаний рукопис, на титул якого ми наклеїли літографію ікони, останній дарунок сина, з яким батькові більше не судилося зустрітися. Я проспівала твір йому тоді Ж, СІ згодом у Петербурзі показала Станіславу Габелю, інспектору Консерваторії. Прекрасний бас, друг Миколи Віталійовича Лисенка, Станіслав Іванович, крім іншого, представляв Волинську філію у Головній Дирекції Російського Музичного товариства і в такій ролі опікувався нами - житомирянами особливо. Я співала йому Мішину молитву кілька раз, аж доки він, сумно схитнувши головою, не сказав: "Річ прекрасна, але тут Вас, Михайле, не зрозуміють. Краще, гадаю, перекласти для струнних... " Потім я співала "Аве, Марія "у Житомирі, Таганрозі, Іжевську з успіхом... Та у 24-му Міша таки поступився. І з'явилося "Largo", що стало популярним у струнників... "з Навіть у 1987 році, коли сторіччя Михайла Скорульського відзначалося за календарем ЮНЕСКО, не йшлося про оригінальний варіант твору. Лише у 110-у річницю народження автора знову зазвучала його "Ave Maria", викликавши замилування слухачів і зацікавлення дослідників, а поряд з тим і роздуми про дивні сплески потаємних складових нашої душі та нашої долі... Роксана СКОРУЛЬСЬКА

ПРИМІТКИ:

Михайло Скорульський в день свого 60-річчя у колі родини. 19 вересня 1947 р.

"Яку наречену для сина вимріяв Адам Петрович, хто зна, проте врешті мусив дати згоду на наш шлюб, бо йшлося не про якісь спадки, а лише про синову повагу до батька і традицій. І от ми всі разом їдемо до Ченстохова - просити благословення на шлюб у Матері Божої. Ця легендарна ікона поєднала собою наші душі. (Срібну іконкусувенір я мала на собі при вінчанні й повісила по-

'Скорульська Наталя Михайлівна (1915, Ж и т о м и р - 1982, Київ) - балерина, балетмейстер, педагог, автор лібрето 9 балетів, серед яких етапні твори української хореографії: "Лісова пісня" М.Скорульського, "Маруся Богу славка" А.Свсчнікова, "Тіні забутих предків" В.Кирейка. 2 Андрієнко-Скорульська Людмила Мефодіївна (1887, Ольгополь - 1979, Київ) співачка (мецо-сопрано), старший викладач Київської консерваторії імені П.Чайковського. 3 Андриенко-Скорульская Л.М. "С юности и на всю жизнь". / / М.А.Скорульский. Воспоминания. Письма. М а т е р и а л ы . / / К.: "Муз. Укр.", 1988. 13

AVE MARIA

M.CKopyjibCbKHH, 1 9 1 3 p.

•S)

ve, Ma - ri -

I i i

17-

S t,

- J — I K

1 ftm

f T T ^ t

—

•

».

ti - a

pie

na;

7 *

ff bff m

p p p

cum :

| , n r i

flX

? 5

Do - mi - nas

Gra

be-ne

=)= =

J H P

- ri - bus,

di - cta tu in mu - li - e

i~'73

& 17-

I J

f f P ï

-J"

r< •

£ '

é=à

be - ne

die

S-

hiJ

i,J

j)j)i be - na

tus,

die

j -

tus

m m.

g...

№

a frac

> 1

J'p -

tur ben - tris

M tu

> -

inj' le

J T ^ J

m a

Sane

ta Ma - ri

P=*=f

ffi

* t

ter

— b »

ra pro

> —

pe c

bi s

•

1«s

• -

H tc - ri-bus,

J ? f t A

F=P

lj/

yL JR lt

Hr* MV M Jr

- H11i

i h j iH h H =

O :

,» \\e

ra A—

•6

R i •m

fii

JrJ nune

J ^ n i J

mm I t

mor

tis

nes

trac.

a--'

ОЙ НА ГОРУ КОЗАК ВОДУ НОСИТЬ* (для в и с о к о г о голосу) Обробка М . К О Л Я Д И

andante

l ' •СТffflj ОЙ

на

го. ру

J г ;

ко.зак во.ду но.

сить,

щщ &

$ дів.

чи. нонь. ка

У Ї

ко. за.чень.ка про. сить:

,гг

«Ко. за. чень_ ку,

§ЛЩ & Ш Ш & Ш и т ^іггШ І

А L

ти

Г ' і)

Р ' ' Щ мій со.бо.

J ,

лю, візь.мижме. не

із со.бо.

ю,

по_ман.дру_

w==*-

lfW"j"

fJ1 r ^ г I P f c j f f ^

*Друкується за виданням: М.Коляда. П'ять у к р а ї н с ь к и х н а р о д н и х пісень в о б р о б ц і для г о л о с у з фортепіано. - К.: „ М и с т е ц т в о " , 1965.

ди _

ла,

—

І-

—

I#.-|

-—L

a=t

f> jj

%—f—У—P

. и

S ^ ^ f l

5pi_ вонь.ка.

gjjj

- î — ^ _

= 4 = 3

ми, .

I'M

f=SmJ—l

рів_неш..ки_

' t-'

ми,

J — A

4 F

ка_рень_ки_ L

'«Jbj

y-fâ,

L T

« . чень.ка_ M M

g,. .

слі_зонь_ка_ ми ,

M •/ Г

\ц

дріо.неиіики.

ми

Щ S

f i "a

f f \ j=l J

• Г> Ко. ла_ чень_ку. _

рТ'

ти су_ ХО.ТОНЬЛО MO _

ка

жуть

лю. >

ди, 8 —

J>JL il-

Шс * m û %г и і ^ 4 a и m ФФ4 3=*= lé'

;я

шо не бу _ ду

TBO _ Я.

ка_

жуть лю _

ди,

, и -)

її

j: Jr

* •

•) , ^

•

>т

—«ч

са_

ма ба.

г— • • • а Hе раз, не два

чу

M H^f

Ur'Lj t j

— •

=п

р•

# = я ж ду_

4а -

fT"

ідо

ла.

«-

и 4 = |#= 4 =

7".

-T-

> • ' —'і ' fr

——

ЗГ p .

L2 >

ц> 1

-/П

4 M J i ü —-

й! >-

і" - 'ї-"

=1= = ти =буи - деш мій.

чу

hв

• л л

існь пл _

Hа

Серед ювілеїв року, що минає, неможливо не згадати 100-річчя від дня народження Миколи Терентійовича КОЛЯДИ (1907 - 1935). Його особистість і, зокрема, творча спадщина досі залишаються, так би мовити, рівнянням з багатьма невідомими. Це і трагічна загибель під час альпіністського походу у віці 28-ми років, і дивне та безслідне зникнення чималої частини особистого архіву (залишився тільки його опис, складений комітетом у справах спадщини митця, утвореним відразу після його смерті). Нечасто можна почути і виконання творів композитора. І все ж ім'я Коляди зустрічається у розвідках про музичне життя України 20-30-х років минулого століття. Так, приміром, згадується його вокально-симфонічна поема "Штурм партизанами Тракторного", присвячена історії виникнення Харківського тракторного заводу, як один із зразків втілення у музичному мистецтві актуальної тоді теми соціалістичного будівництва. Але, знову ж таки, більшість дослідників можуть спиратися лише на свідчення присутніх на прем'єрі твору у 1932році, бо ця партитура не збереглася.

продовж минулого століття з'являлися (переважно у зв'язку з ювілейними датами композитора) статті про Миколу Коляду, окремі його твори входили до тематичних монографій (зокрема, М.Гордійчука, В.Золочевського, А.Терещенко). Постійний інтерес до життя і творчості Коляди виявляла музикознавець Галина Олександрівна Тюменєва. Свого часу вона вчилася разом з Колядою у Харківському музичнодраматичному інституті. Результатом її тривалої дослідницької роботи стала книга "Микола Коляда. Життя і творчість", видана у 2002 році. Тож яким був Микола Коляда? "На диво сумлінна, серйозна і сильна натура - таким я його знав відтоді, як він робив свої перші кроки. Таким він залишився і до кінця <...> Коли згадати, який чудовий талант був у Коляди, то легко уявити собі ті висоти, яких він міг би сягнути при своєму ставленні до роботи. Талановитим він був справді надзвичайно. Це відразу виявлялося у

швидкому освоєнні ним музичної культури і в тій дивній своєрідності музичної мови, яка визначала Коляду ще з самого початку його роботи". Так писав його педагог Семен Семенович Богатирьов. Під цими словами могли б підписатися і всі ті, хто особисто знав Миколу Терентійовича, насамперед, студенти класу С.Богатирьова композитори В.Борисов, П.Гайдамака, Д.Клебанов, А.Лазаренко, Ю.Мейтус, М.Тіц, А.Штогаренко, музикознавець Д.Житомирський. Вражало, як жваво простий хлопець зі слобожанського села Березівка підбирав по слуху і відтворював на фортепіано музику будьякої складності, хоча його "школа" обмежувалася нечисленними уроками у О.Гольденвейзера (народився Микола у Москві, там пройшло і його дитинство), заняттями музикою у родині, з сільським вчителем у Березівці, де минула його юність, та зовсім недовго - у Роменській музичній школі. За півроку юнак, що жадібно вбирав величезну кількість нової для нього ін-

формації, обійшов у навчанні набагато ерудованіших однокурсників у Харківському музично-драматичному інституті. А своїми композиціями дивував усіх - підкорював стихійністю, природністю, оригінальністю виявлення думок. Рідним "інтонаційним світом" Коляди була народна пісня. Тож величезну кількість його учнівського доробку становили обробки народних пісень для різних виконавських складів, а улюбленими композиторами були М.Римський-Корсаков, М.Мусоргський і М.Леонтович, для яких народномузична стихія теж стала джерелом музичної мови. Дещо пізніше Микола Коляда захопився французьким музичним імпресіонізмом - відчув і зрозумів ті перспективи та можливості, які надавав цей напрямок для розкриття ладового і колористичного багатства фольклорних шедеврів. Іншою, не менш привабливою сферою зацікавлень і реалізації в творчості для молодого композитора стало оточуюче життя. Як природжений лідер, людина активна, він не міг залишатися осторонь усього нового, що з'являлося у той час. Показовими, зокрема, можуть бути роздуми композитора, висловлені в одній з його статей: "Що таке майстерність? Це засіб, щоб яскраво й переконливо відобразити події, які відбуваються в нашій країні". Тож недарма Микола Коляда свого часу навіть вступив до Асоціації пролетарських музикантів України (АПМУ). Великі індустріальні міста з потужними новобудовами, молодіжний та фізкультурний рух - все це знаходило відображення у його масових піснях та хорах, сповнених своєрідної урбаністичної романтики, карбованих ін-

тонацій і, найголовніше, - непідробної щирості їхнього творця. Пісні композитора здобули широку популярність ще за його життя, чимало вийшло друком. Микола Коляда був також і "на піку" сучасних йому художніх тенденцій в інших галузях мистецтва. Він спілкувався з П.Тичиною, І.Ле, І.Микитенком, І.Багмутом, В.Елланом; брав участь у бурхливому харківському театральному житті 20-30-х років - співпрацював з Театром робітничої молоді (ТРОМ), а одного разу "підстрахував" Ю.Мейтуса у Курбасовому "Березолі", написавши музику до кількох картин спектаклю "Диктатура", які колега не встиг завершити.

Співзвучним характеру митця, який постійно випробовував себе на міцність і у творчому, і в фізичному плані, виявилося захоплення альпінізмом. Як і у випадку з музичною освітою, Коляда дуже швидко пройшов учнівський рівень, став інструктором, брав участь у численних експедиціях, зокрема й наукових (наприклад, у поході на Хан-Тенгрі у горах Центрального ТяньШаню, де альпіністи мали уточнити топографію місцевості). Однак пристрасть до гір стала для нього фатальною - з походу на кавказьку вершину Ушбу він не повернувся, загинувши під час обвалу льодовика. "На стрімчастій скелі обірвалась Пісня недоспівана твоя", писав у вірші пам'яті Коляди поет Микола Шеремет... Нині виконавці та музикознавці у своєму розпорядженні мають в основному твори Миколи Коляди, видані за життя композитора і частково - після його смерті. Це насамперед масові пісні, хори, камерно-інструментальні опуси, декілька обробок народних пісень. Певне уявлення про формування стилю митця дає також вцілілий (один із дев'яти) учнівський зошит, п'єси якого детально аналізує у своїй монографії Г.Тюменєва. У післявоєнні роки фонди Українського радіо поповнилися записами

декількох творів Коляди Скрипкової сонати, Скерцо, п'єси "Пам'яті товариша" у виконанні дуету скрипаля Олексія Горохова та піаніста Віталія Сєчкіна. Несподіване нове життя музика композитора одержала в інтерпретації нашого сучасника - Левка Миколайовича Колодуба, колишнього харків'янина, учня М.Тіца, що, як і Коляда, вчився у класі С.Богатирьова, в чому можна вбачати певну спадкоємність. Л.Колодуб зробив спочатку фортепіанну, а потім і оркестрову версію "П'яти українських народних пісень", що в оригіналі написані для голосу з фортепіано. "Я вирішив, зізнався Левко Миколайович,- назвати їх не піснями, а поемами - що цілком можливо з огляду на ту невичерпну глибину, інтенсивність наскрізного симфонічного розвитку, що розгорнув Коляда в даних обробках у фортепіанній партії". "П'ять поем" Коляди - Колодуба включали до свого репертуару студенти фортепіанного факультету Національної музичної академії, а на велику естраду цей твір потрапив вже в іншій версії - для симфонічного оркестру. Саме так він був записаний симфонічним оркестром Національної телерадіокомпанії України під орудою В.Блінова. Концертне життя "П'яти поем" продовжилося і в симфонічних концертах диригента Миколи Лисенка. Цікаво, як розповів Л.Колодуб, коли одного разу мова зайшла про скорочення завеликої програми концерту, цей по суті невідомий твір "відстояли" самі оркестранти. Зрозуміло, що згадані вище доступні широкому загалу "крихти" зі спадщини Миколи Коляди можуть дати лише приблизне уявлення про композитора. І все ж хочеться вірити, що колись-таки - чи завдяки волі обставин, чи внаслідок наполегливої дослідницької роботи - ця рясніюча "білими плямами" сторінка історії української музики буде дописана.

Дружина

М. КОЛЯДИ Антоніна з дітьми Кімом і Галиною та братом Анатолієм. 1939 р.

Юлія ГОЖИК 21

кільки років знаю Софію Михайлівну Ротару, стільки завжди із захопленням дивуюся нев'янучій молодості, її творчій енергії, яка своїм неповторним талантом осяває наше виконавське мистецтво ось уже чотири десятиліття. Мимоволі згадую, як колись у невеличкому старовинному театрі імені А.Чехова в Ялті скромно й сердечно відзначали її тридцятиріччя, а вона сама частувала знаних у музичній Європі гостей національними стравами. Цього ж року, вже не приховуючи від шанувальників та преси свій вік, "королева естради", як назвали її численні журналісти газет і телебачення, з розмахом святкувала "по-королівському" шістдесятиріччя у розкішному царському Лівадійському палаці. Величезний білий зал, де в лютому 1945 року відбувалися історичні засідання Ялтинської конференції, приймав понад сто поважних гостей, серед яких був і Президент України Віктор Ющенко. Поруч з високопоставленими чиновниками, депутатами всіх рівнів і дипломатами своїми яскравими й екстравагантними строями дивувала естрадна еліта. Мабуть, ще ніколи відомі зірки у такій кількості не збиралися разом, хіба що на популярну телепрограму "Пісня року". Сенсацією став приїзд на ювілей співачки Алли Пугачової, яку вже кілька десятиліть преса називає суперницею Софії Ротару, натякаючи на взаємну неприязнь і конфлікти. До речі, сама Пугачова зазначила, що приїхала до Ялти не лише привітати Софію Михайлівну, а й розвінчати міфи про їхню багаторічну ворожнечу. Відповідаючи на численні запитання 22

журналістів щодо цього, С. Ротару з почуттям гідності наголосила: "Вважаю, що справжній професіонал мусить бути вищим за чвари і всілякі плітки. Ніяких конфліктів і неприязні між мною і Аллою ніколи не було. У кожної з нас своя творча доля, свої шанувальники, свої пісні. Ми різні, як, до речі, і всі люди. І, звичайно, це аж ніяк не заважає нам поважати одна одну. Для мене честь побачити Аллу серед гостей на моєму святі. Сподіваюсь, наші почуття співпадають". Поряд з А.Пугачовою на ювілей приїхали Л. Доліна, М.Галкін, Ф.Кіркоров, М.Басков, Алсу, Л.Лещенко, Й.Кобзон, І.Крутий, О.Газманов, Н.Бабкіна, брати Меладзе... З українського шоу-бізнесу запрошені лише Т.Повалій з чоловіком І.Ліхутою та баяніст Я.Табачник з дружиною Т.Недельською, що дало привід журналістам говорити про зверхнє ставлення С.Ротару до своїх колег в Україні, хоча вона вже дев'ять років живе в Києві із сином Русланом, невісткою Світланою і двома онуками - Анатолієм і Сонею. З нагоди ювілею у Лівадійському палаці збудували невеличку естраду з білим роялем, де відомі "зірки" виступали із музичними подарунками. В італійському дворику, колони якого були декоровані квітами, знаходився заввишки три метри торт, прикрашений свічками, солодкими квітами, нотами з глазурі і білого шоколаду... Святковий вечір перетворився на величезний естрадний концерт, на своєрідне змагання зірок усіх поколінь, хто краще, дотепніше поздоровить всенародну улюбленицю, яка знову зачарувала добірне товариство щирою гостинністю, прекрасною творчою і фізичною формою. Шлях на велику сцену С.Ротару розпочала в 1968 році ще студенткою Чернівецького музичного училища. Вона здобула золоту медаль на IX Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Софії, де співала українську та молдавську народні пісні та танцювальну "Валентина" Г.Георгіце, присвячену першій у світі жінці-космонавту В.Терешковій, присутній в цей час у залі. До 19-річної дівчини з буковинського села Маршанці прийшли слава й популярність, однак вона продовжувала сумлінно вчитися і працювати, до чого з дитинства привчили її роботящі батьки, в сім'ї яких було шестеро дітей. Софія співала у самодіяльному вокально-інструментальному ансамблі "Карпати", керованому обдарованим композитором й аранжувальником В.Громцевим. Ще кілька пісень, зокрема фольклорного плану, студентка вокального факультету музичного училища (перший її педагог П.Петренко), опанувала й успішно виконала з біг-бендом Чернівецького державного університету, який очолював студент фізико-математичного факультету Анатолій Євдокименко, котрий паралельно закінчив і музучилище. Юнак закохався у красуню з чарівним, поставленим від

природи, голосом широкого діапазону та рідкісного оксамитового тембру. Невдовзі вони одружилися. В 1971 році на всесоюзному телевізійному хіт-параді "Пісня -71" перемогла В.Івасюкова "Червона рута", яка дала назву музичному кінофільму, в якому головну роль юної колгоспниці Оксани виконувала С.Ротару. З цього часу співачка і почала постійно співпрацювати з талановитим, самобутнім композитором Володимиром Івасюком, який писав для неї пісні, бо, як він згодом говорив, "тільки Софія завжди виконає їх так, як я замислював і як треба виконувати". Це він зазначив у 1974 році в інтерв'ю польському журналу "Пшиязнь" у зв'язку з перемогою С.Ротару на престижному міжнародному конкурсі естрадної пісні в Сопоті, де вона блискуче виконала його "Водограй". На той час Софія була вже популярною співачкою, солісткою молодіжного ВІА Чернівецької філармонії "Червона рута", яким керував з 1971 року А.Євдокименко. В 1972 році С.Ротару з тріумфом виступила на сцені київського палацу "Україна" з піснями В.Івасюка і відразу стала улюбленицею киян. Потім почалися численні гастролі, участь у концертах, престижних хіт-парадах, популярних телепередачах, хоча її першу сольну програму з "Червоною рутою" худрада Чернівецького управління культури не прийняла, бо не було там ні про комсомол, ні про партію. Пісні В.Івасюка увійшли до постійного репертуару С.Ротару і співала вона їх не тільки голосом, а й душею.

Син Софії Ротару Руслан з дружиною та дітьми. Через багато років Софія Михайлівна наголошувала: "Я дуже вдячна долі за те, що мені пощастило розпочати своє життя у мистецтві разом з таким яскравим, видатним, самобутнім талантом. Володя одним з перших на українській естраді зумів органічно поєднати народний мелос з сучасною інтерпретацією й одержати таку яскраву, незвичну, неповторну музику. Володя був моїм композитором. Мені нічого не треба було вигадувати, все відбувалося само собою, неначе ця мелодія жила в моєму серці, була моєю і хтось просто торкнувся струн моєї душі - і вона зазвучала". Відданість пісням В.Івасюка Софія пронесла крізь усе життя. І навіть після загибелі композитора, коли навколо його імені було чимало брехні,

пліток, вона продовжувала їх співати, викликаючи невдоволення владних чиновників від культури. У 1975 році на всесоюзній фірмі "Мелодия" вона записала разом з Івасюком першу платівку-гігант, яку Мінкультури СРСР не дозволили випускати масовим тиражем, бо Володимир не був членом Спілки композиторів і тому вважався "самодіяльним автором", хоча й вчився у Львівській консерваторії. Зауваження були й до пісні "У долі своя весна" (вірші Ю.Рибчинського). І лише після того, як ця пісня прозвучала у виконанні співачки як почесного гостя на конкурсі "Сопот -77", що транслювався на всю Європу, "суворі цензори" дозволили тираж, який швидко розкупили шанувальники. Чим більшне зростала популярність і любов до неї публіки, тим сильнішими ставали утиски чиновників, яким не подобалася її незалежність, принциповість, безкомромісність, самостійність у доборі репертуару, численні відмови співати те, що їй нав'язували. Постійно співачку звинувачували в тому, що вона не виконує пісень українських композиторів, засуджували виступи на багатотисячних стадіонах під фонограму, намагаючись її "приборкати". Через проблеми зі здоров'ям і голосовими зв'язками співачка залишила Буковину в 1976 році і на запрошення генерального директора Кримської філармонії О.Чернишова оселилася в Ялті, життєдайний клімат якої сприяв одужанню і новим творчим злетам. Простота, безпосередність і щирість завжди були притаманні Софії. Згадую відверті розмови з нею, в яких Софія Михайлівна з повагою говорила про те, що пісень у доробку українських композиторів, які могли б стати саме її піснями, як твори В.Івасюка, небагато - такі мелодійні, яскраві перлини не з'являються щодня. Проте в її репертуарі є "Тече вода" і "Краю мій лелечий" І.Поклада, "Білі нарциси" Г.Татарченка, "Мій край" М.Мозгового. Про композиторів говорила з глибокою повагою, згадуючи не лише Івасюка, а й Євгена Мартинова, Олексія Мажукова, Євгена Догу, Олександра Морозова, Давида Тухманова, Олександру Пахмутову, Олександра Осадчого з його проникливою "Земле моя". В нелегкі для співачки часи її підтримала співпраця з Володимиром Матецьким, численні пісні якого і насамперед "Лаванда", "Луна" дуже полюбилися слухачам. Сьогодні в її репертуарі - сотні різноманітних пісень російських, молдавських й українських. Тому цілком заслужено народна артистка України і Молдови, лауреат багатьох міжнародних конкурсів і фестивалів Софія Ротару перша серед естрадних співачок колишньої багатонаціональної країни одержала тоді найвище почесне звання - народної артистки СРСР. Всенародна любов і визнання, величезна популярність своєрідно віддзеркалилися у святкуванні її ювілею, на якому Президент України В.Ющенко вручив їй - Герою України, орден "За заслуги" II ступеня, а Посол Росії В.Черномирдін - нагороду від імені російського президента В.Путіна орден Дружби народів. Ювілейне свято завершувалося загальним багатонаціональним хороводом почесних гостей, які співали шлягер "королеви естради" - "Одна калина під вікном, одна родина за столом", а зоряне кримське небо осявали феєрверки. Тетяна ШВАЧКО 23

к не парадоксально, але про струнний квартет з академічною назвою "Collegium" вітчизняні меломани вперше дізналися у зв'язку з проектом гурту "Океан Ельзи" 2003 року "Тихий Океан". Та вже у жовтні 2004-го і на прихильників популярної музики, й на шанувальників класики очікувала нова несподіванка - концерт квартету у Колонному залі Національної філармонії України з великою і різноманітною програмою (від транскрипцій творів Баха і Генделя до оригінальних квартетів Гайдна, Моцарта, Прокоф'єва, Сильвестрова). Після цього виступу, а також концерту у січні 2006 року (з творами Гайдна, Бартока, Равеля) чимало поважних київських музикантів констатували: в українському квартетному виконавстві з'явилося нове ім'я. Хоч колектив утворився лише чотири роки тому, його учасників аж ніяк не назвеш неофітами у справі ансамблевої гри. Тарас Яропуд (2-а скрипка) та Юрій Погорецький (віолончель) грають у квартеті з 1999 року, а в 2001-2002 роках стажувалися в Northern Kentucky University ( С Ш А ) під керівництвом струнного квартету "Amernet". Незабаром до них приєднався Андрій Чоп (альт) - музикант, котрий грає у квінтеті "Київ" та інших ансамблях. Міцним стрижнем колективу став віртуоз Кирило Шарапов (1-а скрипка), який теж мав великий досвід ансамблевої гри та закордонні стажування - з його приходом у 2003 році "Collegium" сформувався остаточно.

винен підкорятися жорсткому плану виконання. Від цього залежить динамічно-тембральний баланс, інтонаційна чистота, зрештою, адекватність втілення спільного виконавського задуму, який пропонується слухачам. Тож ні стовідсотковим солістам, ні природженим "оркестрантам" гра в квартеті не під силу", - коментують артисти "Collegium"'y. Втім їх сміливо можна назвати втіленням і першого пункту "квартетної філософії": всі - вихованці відомих педагогів (Кирило Шарапов і Тарас Яропуд навчалися у корифея української скрипкової школи Богодара Которови- _ ча, Юрій Погорецький - у Олени Червової, Андрій Чоп - у Сергія Кул а к о в а) , виступають з сольними програмами, всі - лауреати престижних виконавських конкурсів. Кожен з музикантів збагачує ансамбль неповторними якостями, притаманними йому як солісту: Кирило - тендітністю, навіть крихкістю звучання, смаком до півтонів та найделікатніших pianissimo, Тарас - пристрасністю та енергією, Андрій - глибиною і проникливістю, Юрій - особливою невимушеною витонченістю. Взаємодіючи і "зростаючись", ці складові утворюють різнобарвне, мінливе, але дивовижно гармонійне ціле. Вивірені динамічні градації та контрасти, чітко проартикульовані штрихи, виразні поліфонічні лінії та фрази, майже бездоганна інтонація, фантастичне відчуття ансамблю - це те, чим "Colllegium вражає навіть найприскіпливішого слухача. Чого варті хоча б синхронно і чисто виконані тремоло в октавний унісон та акорди у темпі presto на pianissimo у квартеті Равеля! Та, найголовніше, в їхній грі є притаманна, мабуть, лише молодим неповторна свіжість сприйняття світу - оскільки поки що більшість музики, яку вони грають, відкривається для них вперше.

9АЪ9Я.ОП<Ш

"Четверо рівних. Четверо різних. Четверо великих. Театр чотирьох акторів" - так європейська преса свого часу називала знаменитий квартет імені О.П.Бородіна. Автор висловлювання дуже влучно сформулював специфіку квартетної гри, що передбачає поєднання якостей самодостатніх віртуозів-солістів та вміння взаємодіяти з іншими виконавцями. "Граючи в квартеті, слід пам'ятати, що ти, як це є у соліста, увесь час "прослуховуєшся", і водночас - несеш відповідальність за звучання ансамблю, тож по24

На сьогодні пріоритетом "Collegium"'y є класичний і романтичний репертуар. "Орієнтуємося на якомога ширше коло слухачів, - пояснює Кирило Шарапов. - Нам важливо, щоб жодна

людина під час концерту не залишилася байдужою і, почувши класику вперше, захотіла продовжити своє знайомство з нею". "А музика Моцарта, Бетховена, Чайковського хвилює душу так, як жодна в світі", - резюмує Тарас Яропуд. Втім технічно бездоганне та концепційно переконливе

виконання

"Collegium"'oM

Другого

квартету Бартока чи, скажімо, Другого квартету Прокоф'єва свідчить про неабиякі виконавські перспективи музикантів щодо спадщини XX століття, яку вони грають здебільшого в конкурсних програмах. До речі, "Collegium" - лауреат конкурсу-фестивалю "Бієнале актуальних мистецтв" у Києві, лауреат І премії Міжнародного конкурсу "Klassik auf der Strasse" у Швейцарії, фіналіст Міжнародного конкурсу камерної музики "Premio Vittorio Gui" в Італії. На Міжнародному конкурсі квартетів у французькому місті Бордо, що відбувся у липні 2007 року, журі відзначило "Collegium" спеціальними призами музиканти одержали нові смички та запрошення на майстер-класи до Німеччини. І ще однією нагодою продемонструвати високий рівень гри став цьогорічний Міжнародний фестиваль імені Д.Ойстраха у місті Пярну (Естонія). Своїм керівником і наставником молоді музиканти вважають скрипаля, концертмейстера Київського камерного оркестру Вадима Борисова, який свого часу стажувався у квартетному класі Валентина Берлінського (віолончеліста квартету імені О.Бородіна. - Прим. ред.). А взірцями для наслідування та віртуальними вчителями вони називають світового рівня колективи - Альбан Берг-квартет, Хаген-квартет (Австрія), Юпітер-квартет (США). Зосередившись на академічному виконавстві, музиканти "Collegium"'y продовжують і співпрацю з поп-виконавцями та кінематографістами у студійних записах інструментальних фонограм. "Пам'ятаєте, скажімо, "квартетну лінію" та віолончельне соло у пісні Олександра Пономарьова "Він чекає на неї"? Чи акустичну частину саундтреку Святослава Вакарчука до фільму Андрія Дончика "Украдене щастя"? Це - ми", усміхаються хлопці. Ще один проект із "неформатних" - виступи з іранським гуртом "Джам". Як і всім, хто розпочинає сьогодні самостійне життя в мистецтві, "Collegium"'y нелегко. "Ні менеджера, ні спонсора чи мецената в нас немає. А оскільки державна підтримка молодих музикантів (яка, до речі, є у багатьох європейських країнах) відсутня, то й розраховуємо лише на себе, - говорять артисти. - Та все ж хотілося б цивілізованих умов існування, гідних нелегкої праці музиканта, чітких, закріплених законодавчо "правил гри", згідно з якими творча молодь могла б будувати своє життя". Перебуваючи за кордоном, завжди є спокуса там залишитися. Але музиканти - тут, оскільки, за їхніми словами, "дуже хочеться зробити щось корисне на Батьківщині". Юлія ПАЛБЦЕВИЧ На фото: Кирило Шарапов, Тарас Яропуд, Андрій Чоп, Юрій Погорецький.

„БУКЕТ

КОНЦЕРТІВ" МИРОСЛАВА СКОРИКА

наступному році українська музична громадськість відзначатиме 70-річчя к о м п о з и т о р а М и р о с л а в а Скорика. Звичайно, до цієї д а т и плануються фестивалі, монографії, конференції і концерти... Цікаві акції розпочинаються вже зараз, безперечно, саме т а к и м неорд и н а р н и м м и с т е ц ь к и м п р о е к т о м стало не лише виконання в о д и н вечір на сцені Львівської філармонії п'ятьох с к р и п к о в и х концертів Скорика, а й їх о с м и с л е н н я як є д и н о г о органічного худ о ж н ь о г о макроциклу, що віддзеркалює внутрішній світ митця. А в т о р о м проекту виступив н а р о д н и й артист України, ректор Львівської музичної академії імені М . Л и с е н к а Ігор Пилатюк, що з в а ж и в с я на доволі р и з и к о в а н и й крок: доручив виконання концертів своїм вихованцям с т у д е н т а м і а с п і р а н т а м академії у супроводі с и м ф о н і ч н о г о о р к е с т р у оперної студії (художній керівник і д и р и г е н т - Юрій Бервецький). Ризик був справді значним, бо, п о - п е р ш е , ці т в о р и мають вже с в о ю т р а д и ц і ю блискучої операції Богод а р о м К о т о р о в и ч е м , О л е г о м К р и с о ю , Юрієм Х а р е н к о м чи Юрієм М а з у р к е в и ч е м ; по-друге, м о л о д і м у з и к а н т и були п о с т а в л е н і в у м о в и ж о р с т к о ї конкуренції між с о б о ю ; по-третє, навіть с а м автор не був упевнений, чи с п р и й м е публіка п'ять творів к о м п о з и т о р а о д н о г о жанру "на є д и н о м у подиху". Проте успіх м и с т е ц ь к о г о вечора розвіяв всі сумніви: е к с п е р и м е н т вдався, а традицію таких історичних циклів неодмінно слід відродити і продовжувати. Порівняння ж самих концертів та виконавців між с о б о ю не л и ш е не розхолоджувало публіку, а навпаки - т р и м а л о її в постійній напрузі. Адже кожен наступний твір знаменував і нову грань у пізнанні світу к о м п о з и т о р о м , і виявляв яскраву творчу індивідуальність виконавця: темпераментну, навіть д е щ о стихійну Марію Ткачик, що в П е р ш о м у концерті п р е к р а с н о відчула прадавній п о к л и к землі, інтелектуального, д е щ о іронічного в образах Д р у г о г о концерту Ф е д е р і к о Кассіка, тендітно-романтичну, а водночас глибоко д р а м а т и ч н у в колізіях Третього концерту Іванну Гусар, вишукану і елегантну манеру виконання Четвертого концерту Анастасії Пилатюк та л е г к и й і світлий тон Назара Пилатюка у П'ятому концерті. М и р о с л а в С к о р и к потім с а м визнав, що навіть не сподівався такого зрілого і м а й с т е р н о г о втілення й о г о задуму від юних скрипалів. "Букет концертів" несподівано д о п о м і г і багатьом п р о ф е с і й н и м музикантамслухачам п о - н о в о м у п о д и в и т и с ь на стиль Скорика, з б а г н у т и деякі приховані глибини його художньої філософії. Л ю б о в КИЯНОВСЬКА Львів 25

у/срлмир

зл котпошм

широшиьш сжшая У

нашій с в і д о м о с т і помалу у т в е р д ж у є т ь с я крилатий вислів - " н а ш о г о цвіту по всьому світу", щоправда, часом він набуває романтичного забарвлення. Мабуть, для цього є певні підстави, хоча відомо й те, що українці не загубилися і не розчинилися у світі, а продовжують розвивати етно- та культурогенезу у к р а їнства. Іншими словами, наші краяни, що о п и нилися далеко від Батьківщини, п р и м н о ж у ю т ь її мистецьке багатство. Зеновій Л а в р и ш и н - канадійський к о м п о з и тор, коріння якого пов'язане з Б о й к і в щ и н о ю : батько - о. Василь Л а в р и ш и н народився в селі Красному на Рожнятівщині, мати Марія - із Глібовичів на Львівщині, а с и н побачив світ під час війни в 1943 році, і сталося це в селі Рудках на Дрогобиччині. Дитячих вражень про рідні землі у пам'яті хлопчика утрималось, напевно, не так уже й багато, хоч зараз він з г а д у є і дитинство, й окремі події з о с о б л и в и м пієтетом. Доля родини о. Василя Л а в р и ш и н а склалася як і у багатьох інших родин галицької інтелігенції (та ще й священничої!) - з м у ш е н и й був рятуватися від більшовиків втечею на Захід. Від 1949 року родина п р о ж и в а є у Торонто (Канада). Зеновій з дитинства виявив неабиякі музичні здібності й обрав непевний, однак привабливий шлях к о м п о з и т о р а . Отримав ґрунтовну фахову освіту: закінчив Королівську к о н с е р в а т о р і ю в Торонто, п р и Т о р о н т о н с ь к о м у у н і в е р с и т е т і , який теж у с п і ш н о закінчив, захистив ступінь магістра музики. З основних музичних предметів у Канаді мав авторитетних і ш и р о к о відомих вчителів: славетна Л ю б к а Колесса навчала його фортепіанній грі, а д и р и г у в а н н ю - Л е в Туркевич. Як прийнято у західному світі - не з у п и н и в ся в опануванні професії на д о с я г н у т о м у : продовжував вивчати к о м п о з и ц і ю вже у Франції. Протягом року й о г о вчителем у Парижі був відомий французький к о м п о з и т о р Андре Жоліве. Різнобічна музична освіта - к о м п о з и ц і я , д и ригування, фортепіано - дозволила йому з г о д о м виявити свої здібності у різних сферах муз и ч н о г о мистецтва. Н а й ш и р ш е - як д и р и г е н т хорових колективів. С е р е д них з а с н о в а н и й З е новієм дівочий хор "Лісова пісня" (пізніше р е о р ганізований у "Діброву"), д и т я ч и й хор "Чайка" в 26

місті Гемільтон (недалеко від Торонто), з я к и м З . Л а в р и ш и н з д і й с н и в багато концертних поїзд о к , з о к р е м а й д о країн Європи. Д и р и г у в а в також чоловічим х о р о м "Бурлака" та "Боян". Із цими к о л е к т и в а м и гастролював не л и ш е по Канаді, а й в С Ш А , Європі (наприклад, в Англії). Принагідно зазначу, що ці хори, в репертуарі яких, з р о з у м і л о , домінувала українська музика, співали й самобутні т в о р и с а м о г о д и р и г е н т а . Митець і сьогодні в Торонто керує х о р а м и при церквах св.Йосафата, св.Євхаристії та св.Покрови. Праця х о р м е й с т е р а наклала с в о є р і д н и й відб и т о к і на к о м п о з и т о р с ь к у творчість Зеновія Л а в р и ш и н а , у якій переважають вокальні й хорові к о м п о з и ц і ї . Це мішані, чоловічі та жіночі (дитячі) х о р и , с е р е д яких з г а д а ю "Білу айстру любові" (на слова І.Сеник), "В єднанні духу" (слова Л . М у р о в и ч ) , р о з г о р н е н и й п'ятичастинний цикл на основі українських народних пісень " П р и битій д о р о з і " , сюїта "Повстанські пісні" (для ж і н о ч о г о хору), "Вітер з гаєм розмовляє", "Садок в и ш н е в и й " та інші т в о р и на вірші Т.Шевченка... Численні солоспіви, романси, вокальні ансамблі, с е р е д яких чимало на слова Т.Шевченка, а т а к о ж О.Олеся, В.Самійленка, П.Граб о в с ь к о г о , М . В о р о н о г о . . . ("У Києві на Подолі", "Дві х м а р о н ь к и " , "Під густою калиною", "Не забуду я"). Важко перелічити всі вокально-хорові к о м п о з и ц і ї митця, як і н е п р о с т о дати їм бодай стислу характеристику - для цього потрібен ґрунтовний аналіз. П р и н а й м н і відзначаєш величезну увагу автора д о м е л о д и к и - вона в нього автентично національна та з міцною о п о р о ю на поліфонічне багатство української народної пісні (тут З . Л а в р и ш и н продовжує традицію наших к о м п о з и т о р і в - к л а с и к і в , що вбачали в ній основне д ж е р е л о своєї творчості). Не секрет, що музика п р о й ш л а різні "фази" с в о г о розвитку, в ній важко відкрити щось нове (недаремно "захопленнями" авангардистів у музиці є алеаторика чи електронні засоби, у творах яких годі шукати м е л о д и з м , т и м більше національного забарвлення). У н а ш о г о к о м п о з и т о р а з Канади, який обізнаний, звичайно, чи не з усіма новітніми течіями та технологіями, д и в у є факт "вірності" н а р о д н о м у началу: він талановито творить композиції, в яких легко вга-

дується український колорит, національний дух і образність. Він особливо д б а є про деталі у с в о їх вокальних творах, я с к р а в о " р о з ц в і ч у ю ч и " партитури багатоголоссям, надаючи їм повнокровного звучання з багатою палітрою образів - від лірично-журливих та жартівливих д о трагедійно-героїчних. Своєрідним та з а к о н о м і р н и м вінцем творчості к о м п о з и т о р а у хоровій сфері є духовна музика: він написав дві Служби Божі (для чотириголосного мішаного та т р и г о л о с н о г о хорів). Чотириголосна Літургія вже відома в Україні, її фрагменти вдало використав у своїй х р е с т о м а тії з гармонічного аналізу д р о г о б и ц ь к и й м у з и кознавець-теоретик Андрій Славич. Як і більшість хорових творів, духовні композиції (це й поодинокі літургійні пісні, опрацювання колядок) в и р і з н я ю т ь с я н а ц і о н а л ь н о - і н т о н а ц і й н о ю основою.

к о м п о з и т о р а , д и р и г е н т а , акомпаніатора, муз и ч н о г о і літературного редактора! У рік 1000річчя Хрещення України д и р и г у в а в з в е д е н и м х о р о м та с и м ф о н і ч н и м о р к е с т р о м у Торонто: д о п р о г р а м и концерту увійшла і його оригінальна кантата " В е л и к и й д е н ь " на слова Остапа Тарн а в с ь к о г о для б а р и т о н а соло, двох хорів (мішан о г о та чоловічого) та оркестру. Готувалися д о цього г р а н д і о з н о г о концерту цілий рік у різних українських о с е р е д к а х провінції Онтаріо. Відбулося с п р а в ж н є у р о ч и с т о - в е л и ч н е дійство, яке надовго запам'яталося глядачам. 3 . Л а в р и ш и н д и р и г у в а в й о п е р о ю " З а п о р о ж е ц ь за Д у н а є м " , у Гемільтоні - с и м ф о н і ч н и м к о н ц е р т о м "Українс ь к и й день", м у з и ч н о ю виставою " З а п о р о з ь к и й Герць" у Канаді та Англії.

Зеновій Л а в р и ш и н написав чимало творів для оркестру, різних інструментів та ансамблів: Квінтет для дерев'яних духових, Струнний квартет, твори для віолончелі з фортепіано (Соната, Сонатина), Варіації для с к р и п к и з фортепіано, Фантазію для о р к е с т р у бандуристів, Ф а н т а з і ю на Шевченківські теми, а також м у з и к у д о фільмів ("Ніколи не забуду", "Марічка" і " Ж н и в а р о з пачу" - за останню був відзначений н а г о р о д о ю "Golden Sheaf Award"). Не п р о й ш о в також повз увагу к о м п о з и т о р а - д и р и г е н т а і такий жанр, як Симфонія (60-ті pp.), Концертна симфонія для арфи, фортепіано та с и м ф о н і ч н о г о оркестру, Соната для струнних та ін. Громадянин Канади - він чутливий д о її патріотичної т е м а т и к и , про що свідчить 5 - ч а с т и н н и й цикл "Canadian Folk Songs" та опрацювання національного гімну "О Canada" для тріо. Завершена оперета SAMMY, працює над о п е р о ю Orphan Princess...

...Живе у Торонто український к о м п о з и т о р , творчість я к о г о вагома й цікава с у ч а с н и к а м (і не л и ш е в Канаді). У нас на д е р ж а в н о м у рівні ще мало з р о б л е н о для т о г о , щ о б художні здобутки повернулися на Батьківщину. У глобалізаційному морі сучасності, в якому "плавають" переважно великі човни з н а п и с а м и " е к о н о м і к а " , "політика", "інтереси", "війни", можуть загубит и с я делікатні " ч о в н и к и " духовності, мистецтва... Щ о б з а п о б і г т и цьому, потрібні неабиякі зусилля музичної г р о м а д с ь к о с т і та діячів культури України. Творчість Зеновія Л а в р и ш и н а в и с о к о д у х о в н а і глибоко національна - не повинна з а г у б и т и с я , а має с в о є ч а с н о повернутися д о нас. Д о речі, п.Зеновій мріє побачити рідні краї і не тільки у приватних відвідинах, а й зустрітися з м и т ц я м и на Батьківщині.

Д и в о в и ж н о й плідно переплелись кілька стихій у творчій діяльності Зеновія Л а в р и ш и н а -

Дрогобич Львівської

К о м п о з и т о р був ініціатором створення Товариства Української О п е р и в Канаді, зібрав і відредагував з б і р к у "Пісні УПА", яку видано як 2 5 - й т о м Л і т о п и с у УПА (до цього зібрання увійшли й деякі його власні к о м п о зиції). Він - м у з и ч н и й і технічний редактор таких вартісних видань, як "Рук о п и с н а с п а д щ и н а А.Веделя", 7 - 1 1 томів "Украї н с ь к и х н а р о д н и х мелодій" З.Лиська... Здавалося б, що такий в а г о м и й д о р о б о к мав би бути вже бодай частково в і д о м и м в Україні. На жаль, це не так, хоча відрадно, що в довіднику А.Мухи " К о м п о з и т о р и України та української діасп о р и " є стаття і п р о 3.Лавришина (зарубіжЗеновій Лавришин, Володимир Гоабовський та ного члена Національної Спілки к о м п о з и т о р і в УкЙосип Гошуляк. Торонто, 2005 р. раїни).

В о л о д и м и р ГРАБОВСЬКИЙ області 27

з вте'жслярч'я) 'ЯВвЖбРА ТбРбЪб

ЛУЪМШЦЛ

скраву сторінку в історію національної музичної культури XX століття вписав своєю подвижницькою мистецькою діяльністю видатний хормейстер, педагог, громадський діяч Нестор Теофанович Городовенко (1885 - 1964). Його ім'я було повернуте із тривалого забуття лише тоді, коли Україна стала незалежною державою. Творча доля Н.Городовенка у добу сталінщини, як відомо, склалася драматично. Він, як й інші діячі української культури і мистецтва, не вписувався в реалії того часу. За вказівкою НКВС у вересні 1937 року Н.Городовенка звільнили з капели "Думка", засновником (1919) і багаторічним керівником якої він був. Гнітюча атмосфера лихоліття, викликана посиленням репресій проти української інтелігенції наприкінці 30-х років (арешт міг статися у будь-яку хвилину), гіркі розчарування змушують Н.Городовенка у роки війни виїхати до Галичини, а у 1944 році емігрувати до Німеччини, де він знову поринув у свою стихію - налагодив життя хору "Україна" і успішно виступав з ним у містах Баварії (1946 - 1948). Наприкінці 1948 року Н.Городовенко переїздить до Канади (Монреаль) і майже п'ятнадцять років працює з хором "Україна", спеціально створеним для нього Українським Національним Об'єднанням Канади (УНО). Творчий і земний шлях видатного хормейстера скінчився 21 серпня 1964 року в "Конвелесентшпиталі" поблизу Монреаля. Ставлення до Н.Городовенка як до людини і диригента в культурно-мистецьких колах УРСР, української діаспори Німеччини, Канади було різним. Та незважаючи на деяке не сприйняття його творчої роботи зі співака28

ми, самовіддану працю хормейстера, що ґрунтувалася на патріотизмі, цілеспрямованості у досягненні поставленої мети і жертовній любові до хорового мистецтва, до української пісні, високо оцінювали О.Кошиць, М.Малько, С.Людкевич, М.Грінченко, М.Колесса, Г.Китастий, В.Завітневич та ін. Так, М.Малько (1883 - 1961) в одному із своїх листів до відомого в діаспорі музикознавця, диригента П.Маценка (1897 - 1991), обмінюючись з ним думками про значення Н.Городовенка для нашої культури, писав: "... Його роль (роль "Думки") була величезна. В цьому його велика заслуга..." [1]Але прикро, що Н.Городовенко, котрий був одним із найактивніших учасників національного відродження початку 20-х років, хорового руху в Україні, а також свідком драматичних подій в історії української культури минулої епохи, не залишив для нащадків своїх спогадів, про що не раз просили близькі друзі диригента, хористи. Так, підсумовуючи свою працю у "Думці", Н.Городовенко зазначав: "Охопити в стислих рядках 19-річний період всіх політичних, економічних, трагічних перипетій цієї роботи (а також у "Думці". Г.Ш.) в умовах великої московської більшовицької тиранії неможливо. Матеріалу б вистачило на цілу книжку..." [2]. Н.Городовенко дітей не мав. Його особистий архів, на жаль, від частих переїздів хормейстера розпорошився по світу. Щось зберігалося у його друзів, співаків його хорів, а дещо втрачено назавжди, бо іноді потрапляло до випадкових людей. Перебуваючи в еміграції, Н.Городовенко листів в Україну не писав, щоб, за його словами, не наражати друзів на небезпеку [3]. З цих міркувань він і не писав спогадів, про що просив його у Монреалі й історик М.Ан-

тонович, з яким Н.Городовенко товаришував [4]. Листувався хормейстер в основному з Іваном Багряним (1906 - 1963), з яким його поєднувала дружба ще з Німеччини, із з е м л я к о м , полтавчанином Г.Китастим (1907 - 1978), з колишніми адміністратором хору "Україна" у Німеччині В.Кохном (США), співаком його монреальського хору Ф.Федоренком (США) та небагатьма іншими. Працюючи над монографією, присвяченою життю і творчості H.Городовенка, листуючись з тими, хто його знав, пам'ятав, співав у його хорах, а також під час незабутніх поїздок до Канади, Німеччини (1998 р.) мені вдалося зібрати цінні матеріали. Це документи із власних архівів адміністраторів хору Н.Городовенка П.Дрозда, В.Кохно, концертмейстера "України" Л.Жук (Канада), Ф . Ф е д о р е н к а , Г.Китастої, К.Кричевської-Росандич, О.Скопа (США), Г.Багряної (Німеччина). Листи Н.Городовенка до I.Багряного у Новий Ульм (Німеччина) [5], до Григорія і Галини Китастих у США (публікуєть-

ся вперше) переслали Г.Багряна та О.Скоп. І тепер ми маємо можливість дізнатися про Н.Городовенка - майстра слова. Напиши б він книгу спогадів про пережите, вона, безперечно, читалася б з величезним інтересом. Із своїх листів Н.Городовенко постає перед нами як митець сильної волі і життєвої мудрості, постійного творчого темпераменту, ностальгійно страждаючий за Батьківщиною. "...Не звертай уваги на те, що я не пишу тобі. Радісного нема, а скиглить не люблю. Ій-Богу, я залишився і на чужому березі Нестором, яким вродила мене мама, і я залишуся ним до кінця...", розповідає про свій душевний стан Н.Городовенко у листі до І.Багряного. Н.Городовенко не раз давав цінні поради Г.Китастому в його композиторській і д и р и г е н т ській діяльності, а іноді був і суворим критиком виступів капели бандуристів імені Т.Шевченка, котру той очолював багато років. Коли капела приїздила з концертами до Монреаля, її співаки завжди були раді зустрічі з незабутнім маестро, у якого вони також багато вчилися. Востаннє з Нестором Теофановичем вони бачилися у березні 1964 року під час виступу капели у Монреалі. Попрощатися з тяжкохворим хормейстером тоді до "Конвелесентшпиталю" приїздили його земляки, полтавчани І.Китастий, Б.Панчук, Й.Панасенко, Д.Черненко і чернігівець Ф.Федоренко. Георгій ШИБАНОВ Чернухи Полтавської обл.

ПРИМІТКИ: 1. Пархоменко Л. Микола Малько - Павло Маценко: Діалог поза Україною / / Студії мистецтвознавчі. -2006. - 4 . 2 . - С . 84. 2. Антонович М. Нестор Городовенко / / Новий Шлях. - Вінніпег (Канада). - 1974. - 31 серпня. 4.35. 3. Костюк 0. Останнє побачення / / Вісті (США). - 1965. - червень. 4. Шибанов Г. Нестор Городовенко: Життя і творчість. - К.: Видавництво ім. О.Теліги, 2001. - С. 236. 5. Там само. - С. 158.

Пропонуємо у дещо скороченому вигляді невідомий лист Н.Городовенка до Галини та Григорія Китастих. Монреаль 13.111. 1950 Дорогі друзі! Я направду був радий, одержавши Вашу маленьку листівочку. Мені чомусь зразу ж виплили слова Тараса Григоровича "на чужині не ті люде, тяжко з ними жити... Ні з ким буже поплакати, ні поговорити... Отож, мабуть Вам і мені однаково, то й Ви згадали і про мене. Це добре. Дорогий Григорій! Я ніколи не думав і не буду думати, що Ти можеш закопилити губу, "заважничати", ми з тобою зліплені з простого, але доброго Кобиляцького й Лохвицького тіста (Хай наші мами царствують!). Отож хочу сказати кілька слів, як старший Твій земляк. Так багато кадять тобі, так забагато кладуть у кадильницю ладану, смирни (запаху щирості я не відчуваю), що я побоююсь, щоб твоя голова не запаморочилася від цього кадильного диму. О, ми з тобою з дитячих років любимо запах ладану й смирни. Пригадай зелені свята. Мама вишаровувала глиняну підлогу, ми з тобою нарвали лепехи.., любистку, чебрецю, мама засвітила лямпадку, трошки покадила. Ми ходимо по хаті, по такій бідній, по такій знайомій і такій близькій хаті і почуваємо себе як у церкві. ..та де там - в тисячу разів рідніше і краще, як у церкві. Це одно. Щось інше як багато накадять. У мене завжди від цього боліла голова, і крім того завжди здавалось, що когось хоронять. Отож, моя порада - як напустять багато кадильного диму, май розсудливість відчинити вікно, випустити хвалебний чад, і залишитись з свіжою здоровою нашою мужицькою головою. Не забувай, що біля кадила ходять і такі, що, коли ти спіткнешся всеодно чи на ліву чи на праву, підсиплять в кадильницю такого зілля, що добре, як тільки чхать будеш, а то може й голова луснити. Дорогий Махиня! Мама породила мене хлопчиком без всяких недоліків. Всі недоліки, гріхи я придбав далі, так би мовити самостійно (і то придбав їх мільйон). Але я зберіг добру інтуїцію. З перших днів нашого знайомства я мовчки зарахував Вас до рідних мені вдумливих і чесних синів моєї землі. Так воно залишається і на сьогодня. Сердечно дякую, що обізвалися до мене. А щодо "Окей "... Чорт його знає, де він буде. Як не буде Київського "Окея", то побоююсь, щоб не було "Окея" на Квебедському цвинтарі. Ну, нічого. Будьмо з Вами оптимістами, будемо вірити, що Матір Божа Почаївська принесе нам українського "Окея". Мила Галиночка! Як ти пишеш любовного листа, то завжди вибирай слова відповідно до партнера. Ти написала: "люблю, цілую, жду". Ну, добре, що я старий горобець і бачив смаленого вовка, а інакше я здуру і з радощів видряпався на стіну. І я тебе теж цілую і люблю давно, з того часу як Твоя мама приводила тебе маленьку на мої концерти у Києві. Мабуть моя любов до Тебе міцніша. Галочка! Обніми і поцілуй за мене твою маму, а мого справжнього друга. Скажи їй, що я гордий з того, що вона не має "одбою" від американських женихів. Значить "наша берьоть". А в них нічого не вийде, так їм і треба. Я теж тримаюсь знаменито. У мене 33 дівчини - молоді, стрункі, гарячі, всі співають сопранами й альтами, всі мене люблять - їх 33, а я один і легко з ними справляюсь. Вони люблять мене і я їх, і виходить надобре. Поцілуй діточок. Ваш Нестор P.S. Може б Ви все ж таки ділилися з Нестором, які мистецькі думки, устремління і перспективи у Вас (доляров і перспективи мене не цікавлять, бо я з долярами мало маю спільного, більше з центами, які нагадують мені копійки, до яких ми звикли змалечку). Анастасія Степанівна сильно сумує за людьми, які бачили Дніпро, і просить мене, щоб я написав всім Вам її сердечний привіт. Привіт усім, хто до мене наставлений з чистим серцем. 29

£CM?J2)J

ританська телерадіокомпанія Бі-бі-сі (BBC) організувала перший міжнародний телевізійний конкурс бальних танців, подібний до пісенного "Євробачення". В майстерності змагалися професіонали з 16 країн Європи, зокрема Великобританії, Австрії, Німеччини, Ірландії, Португалії, Іспанії, Росії, Швеції, Фінляндії та ін. Рівень усіх учасників був дуже високим, незважаючи на те, що на конкурсі виступали й аматори. Україну представляла танцювальна пара з центру Sport-dance - Ілля Сидоренко та Юлія Окропирідзе, яких обрали телеглядачі шляхом інтерактивного голосування на Першому національному телеканалі. Учасники мали виконати два танці - зі стандартної чи латиноамериканської програми і танець, обарвлений національним колоритом країни конкурсантів. Ілля і Юлія танцювали на "Євробаченні" квікстеп (швидкий фокстрот) та складну темпову композицію пасадобль з елементами гопака на музику Олега Скрипки і групи "ВВ" "Гопця". Танець дуже сподобався глядачам, як і другий номер з елементами степу ірландської пари. Вісімнадцятирічна Юлія Окропирідзе, що живе в Броварах, почала займатися бальним танцем у сім років, а двадцятирічний киянин Ілля Сидоренко - у вісім, обидва навчалися в музичній школі: дівчина - по класу фортепіано, юнак - по класу гітари. Танцюють вже понад десять років, а в

в б Ё ю ш ш В '

парі - лише три роки. До того у Іллі були інші партнерки, з якими він досяг певних результатів. Та саме з Юлією вони стали чемпіонами України в складі команди формейшин. Під керівництвом тренера Олени ЛемішкоФедорчук ця пара чотири рази була чемпіонами України у латино-американській програмі, брала участь у півфіналі чемпіонату Європи і світу у 2005-2006 рр. Сьогодні Юлія - студентка першого курсу факультету хореографії Київського національного університету культури і мистецтв, а Ілля - випускник цього ж навчального закладу.

На танцювальному "Євробаченні" наші конкурсанти посіли друге місце, хоча під час підрахунку голосів кілька разів випереджали фінів, які вибороли перше місце, третє ИЕ * дь. - ^т \ в ірландців. На відміну ЩШт і інйі від пісенного конкурсу, фінал наступного танцювального змагання не проходитиме в країні-переможниці (Фінляндії), а відбудеться в Лондоні. Держави, які хотіли б прийняти у себе "Євробачення", мають Переможці конкурсу з Фінляндії.

\ f- Рл е £і &

зо

подавати заявки на конкурс обрання країни для проведення фіналу (за принципом МОК, який обирає наступного господаря Олімпійських ігор). Після повернення на Україну одна з найдосвідченіших педагогів і тренерів нашої країни та хореограф дуету Валентина Федорчук сказала: "Більшість глядачів були переконані, що ми будемо переможцями, але сусіди фінів поставили їм найвищі бали... Важливо, що нам віддала першість Англія. Вважаю, що ми всеодно перемогли і зробили велику справу для України - продемонстрували світу високий рівень виконання". Ілля Сидоренко: "У нашому виді спорту стати чемпіоном Європи чи світу дуже важко. Практично жодна українська танцювальна пара не досягала таких високих результатів. Хіба що дитячі дуети... Активна професіональна кар'єра у спортсменів, на жаль, недовга... Хочу вірити в те, що виступ у Лондоні стане поштовхом до нового розвитку і популяризації спортивних танців в Україні". Юлія Окропирідзе: "Участь у фіналі такого танцювального змагання - це престижно не тільки для нас з партнером, а й для всієї України. Нам хотілося б запросити і познайомити Європу з прекрасним Києвом, зробити його європейською столицею танцю".

Наталія ГНАТЮК

ЛЄРЄМОМ 2)У£ЖУ З

нову мальовниче курортне містечко на березі Балтійського моря Юрмала в Латвії на тиждень стало міжнародним центром телевізійного пісенного змагання. У великому концертному залі "Дзинтарі" відбувся конкурс молодих естрадних виконавців "Нова хвиля". Цього року Україну представляли вокальний дует "Барселона" (Аврора і Давид - так назвали себе учасники ансамблю) та Василь Лазарович. Український дует після першого туру дуже сподобався слухачам і журі конкурсу своїм прекрасним виконанням відомої композиції "Барселона", яку свого часу співали на відкритті Олімпійських ігор в Іспанії Монтсеррат Кабальє і Фредді Меркьюрі. Артисти мали всі можливості перемогти в цьому складному співочому марафоні. Однак на заключному турі дует репрезентував досить посередню пісню Ігоря Крутого "Складні шляхи", спеціально написану для "Барселони" і цього конкурсу після успішного прослуховування ансамблю в Москві на відбірковому турі. В результаті наш дует одержав другу нагороду. Пригадаймо, що позаминулого року срібло на цьому змаганні виборола Тіна Кароль. Гран-прі одержала талановита співачка з Молдови Наталка Гордієнко. До журі конкурсу, очолюваного Раймондом Паулсом та Ігорем Крутим, увійшли провідні естрадні співаки, зокрема Алла Пугачова, Валерій Леонтьєв, Валерій Меладзе, Лайма Вайкуле, Валерія та інші відомі виконавці. Лише кілька місяців минуло з тієї доленосної зустрічі, коли познайомилися Галина Гаврилко та Володимир Ткаченко. Дівчина народилася і виросла в Ужгороді в музичній сім'ї: мати - музикант, одна сестра вже десять років співає у Львівській опері, друга - закінчила музичне училище по класу фортепіано. Сьогодні Галина вчиться у Львівській музичній академії імені М.Лисенка на третьому курсі вокального факультету. Її партнер Володимир розповідає: "Я народився і вчився у Дніпропетровську, батько мій - музикант, мати - прекрасно

співає, а сам я виступав у шкільному хорі (перше сопрано). У 2004 році брав участь у відомому телевізійному проекті "Шанс", але не став переможцем. Зараз живу в Києві. За освітою я архітектор". Над створенням образів Аврори і Давида (народження їх належить продюсеру дуету Олегу Чорному) працювала команда стилістів, візажистів, балетмейстер, режисер... "Барселона" вразила слухачів і журі своєю гармонійністю, безпосередністю, незвичним поєднанням оперного й естрадного співу, органічним тембровим співпаданням голосів, великою емоційною наснагою виконання. У найближчих планах дуету - кліп на пісню Михайла Некрасова "Планета музики", а також підготовка до відбіркового туру на "Євробачення - 2008". НАШ КОР. P.S. Коли верстався номер, стало відомо із засобів масової інформації, що в дуеті „Барселона" сталися зміни замість Галини Гаврилко співатиме інша виконавиця.

' Ч И Ж / Г Ч І Ї

передплата „і/Ку^скса" І/красс

иа На

г/суряал

2 0 0 %

Наисога

рас,

гасопсссу

74310. р а ^ р і б „

Яг

г/суриал иафхофшпь.

ПОКАЖЧИК основних матеріалів, надрукованих у журналі у 2007 році ФЕСТИВАЛІ. КОНКУРСИ АЛЕЙНИКОВА-СОКІЛ Т. На честь славетного одесита 2 БЕНТЯ Ю. "Золотоверхий Київ": посвята Артемію Веделю 5 БЕНТЯ Ю., ГОЛОВАНЬ А., ЮСИПЕЙ Р. "Київ Музик Фест-2007" 6 БЕНТЯ Ю. Фестиваль вдалих дебютів 5 БЕНТЯ Ю. Форум "Музика молодих" 4 БЕРМЕС І. Звучить хорова музика 1 ГАЛУЗЕВСЬКА О. Змагання серед гуркоту 4 КАШКАДАМОВА Н. Ельба - музичний острів Європи....4 КРАВЧЕНКО А., ПАЛЫДЕВИЧ Ю. "Прем'єри" з власною інтонацією З КУШНІРЕНКО А. П'ятий хоровий 2 МОРОЗОВА Л. "Два дні і дві ночі" 4 МОЧУРАД Б. Ще раз про ретро-пісню 2 СТАНІШЕВСЬКИЙ Ю. На честь Юрія Григоровича З СТАНКОВИЧ Є., ОЛІЙНИК Б. Гордість української культури 1 ШВАЧКО Т. Імені Стефана Турчака 1

ОСВІТА АФОНІНА О. Перспектива сучасної освіти ГОМЕНЮК С. Відродження рукописних пам'яток ДРАЖНИЦЯ О. Військові диригенти: сьогодення й перспективи КИЯНОВСЬКАЛ. Науковий ступінь панацея чи перешкода? КИЯНОВСЬКАЛ. Чарівниця скрипки КУРИШЕВ Є. Парад віртуозів МЕРХЕЛЬ А. Ігор Стецюк: "Музика іноді має бути красивою" ПАЛЫДЕВИЧ Ю. У вирі творчого життя ТАРАСОВ Ю. Продовжуючи славні традиції

ТЕАТРАЛЬНІ ОБРІЇ БЕНТЯ Ю. У Національній опері - "Ярослав Мудрий"....4 ЗІНИЧ О. Казка для всіх 2 КОВАЛЕНКО Ю. В Одесі з'явилася "Безіменна зірка".... 1 КОВАЛЕНКО Ю. "Орфейупеклі" на харківській сцені....З КОЗ И РЄ ВАТ. Парадокси оперної справи 5 СТАНІШЕВСЬКИЙ Ю. Багатогранність сучасного Театру танцю 2 СТАНІШЕВСЬКИЙ Ю. Народження "Київ модерн-бапету" 1 СТАНІШЕВСЬКИЙ Ю. Зупинити мить прекрасну 5 ТУЛЯНЦЕВ А. Дніпропетровськ музичний 6 ТУЛЯНЦЕВ А. Оперні дебюти З ШВАЧКО Т. Леді Макбет з України З

З ІСТОРІЇ ГОЖИК Ю. „Талановитий надзвичайно" ГУЛЯНИЦЬКИЙ О. Геній з сором'язливою усмішкою КУЗИК В. Митець і система ЛЕВІК С. Зустріч Вагнера з Россіні ОГНЄВА О. Музей в Устилузі на Волині СКОРУЛЬСЬКА Р. Знайдений автограф СТЕПАНЕНКО М. "Сонце української музики" ЧЕРКАШИНА-ГУБАРЕНКО М. Дмитро Шостакович у Києві ШИБАНОВ T. З епістолярію Нестора Городовенка

ТВОРЧІСТЬ ГАЛУЗЕВСЬКА О. У пошуках Вічного КАПЕНИЧЕНКО А. "У кожного своя доля" КИЯНОВСЬКАЛ. „Букет концертів" Мирослава Скорика КУЛІШКО Т. Відродити українське меценатство ЛУНІНА Г. Його музика сповнена любові НЕСТЬЄВА М. "Від Дніпра я нікуди не поїду..." ПРОНІНА Н. Музичний "Афон" Караманова СИДОРЕНКО Л. На пошану ювілярові СТЕПУРКО В. Творчість - це розмова з Богом ВИКОНАВСТВО ГЛАЗ С. На Святій землі ДИКАН. "Сім слів Спасителя на хресті" ЖУКОВА О. Чудова четвірка КУЛІШКО Т. Микола Дядюра: "За пультом я диктатор і заручник" ЛАЩЕНКО А. Покликання - хоровий спів МОСКАЛЕЦЬ О. "Неевкпідова" сутністьЄ.Громова ПАЛЫДЕВИЧ Ю. Четверо завзятих ЧЕПІЛЬ О. Полтава музична 32

2 1 6 З 1 5 4 6 4

5 5 1 4 1 2 6 4

УКРАЇНЦІ ЗА КОРДОНОМ ГРАБОВСЬКИЙ В. Національна стихія творчості ДЕМЕНКО Б. Віртуоз фортепіано КИЯНОВСЬКАЛ. Зіркові шляхи Зоряни Кушплер ТЕРЕЩЕНКО А. У пошуках національної орбіти ХРАМОВ Г. Паганіні українського гобоя

РЕЦЕНЗІЇ. ОГЛЯДИ ІЛЬНИЦЬКА М. Шана Вчителеві МЕДВЕДНИКОВАТ. Фортепіанні шедеври на CD НОВИКОВ Ю. Нове дослідження ПЕРЕГУДА В. "Я з вами був і буду кожну мить..." ЕСТРАДА КОЗИРЄВАТ. Музика грає, серце стисКає ОЛЕКСІЄНКО Т. Сер Елтон Джон у Києві ОЛЕКСІЄНКО Т. Хлопчик рок-н-рол на "Євробаченні" ПАЛЬЦЕВИЧ Ю. Ах, "Вернісаж" ШВАЧКО Т. "Євробачення-2007": пристрасті і парадокси ШВАЧКО Т. Королева естради МУЗИЧНІ ТВОРИ БІЛАШ О. Заповідь КОЛЯДА М. Ой на гору козак воду носить ЛЕОНТОВИЧ М. Летіла зозуля ЛИСЕНКО M. Каденція до фортепіанного Концерту №4 Л.Бетховена ПОЛЬОВИЙ В. Чаєчка РОЖКО Н. Журавлиний наспів СКОРУЛЬСЬКИЙ M. Ave Maria

4 6 2 З 6 4 5 5 1 6 З 1 4 2

6 2 5 З 4 6 2 З 6 5 4 З 1 2 5 1 З 4 6 З 6 4 2 5 1 6

НУМО, „ СПІВАЙК Що може зворушувати більше, аніж талановита дитина на сцені? Відповідь на це запитання дає сама історія: велика кількість музикантів, до яких слава прийшла ще в юному віці, згодом стали геніями свого часу. Тому не дивно, що вже у XIX столітті ажіотаж довкола чудо-дітей, які намагалися повторити феномен Моцарта, досяг апогею: афіші багатьох європейських міст рясніли іменами юних артистів. Слухацький попит, власне, й провокував народження маленьких "зірочок", і сьогодні світ дитинства помітний у різних сферах "дорослого" мистецтва, створюючи власні його копії. Згадаймо хоча б естраду, де модель пісенного конкурсу "Євробачення" аналогічно відтворена у дитячому змаганні, в якому вдруге Україна взяла участь, стартував у грудні у Роттердамі.

Як відбувається підготовка маленьких артистів до виходу на велику сцену - ми поцікавилися у керівника київської дитячої студії "Співайко". Тараса Лучанка: "По закінченні консерваторії я зрозумів, що моїм покликанням є не лише спів, а й робота з юним поколінням. Тому заснував естрадно-вокальну студію, де реалізую свій задум: поєднати навчання дітей естрадному мистецтву та активну їхню концертну практику на "дорослих сценах". Разом зі своєю дружиною Наталею, яка опікується хореографією сценічних номерів, ми розробили методику, що базується на виявленні

прихованих талантів дітей шляхом психологічного розкріпачення. Це, вважаю, допомогло дітям від 5 до 16 років, які займаються в студії "Співайко", за досить короткий час досягти перемог у всеукраїнських та міжнародних конкурсах "Перлини України", "Пісенний сад", "Казкова Ялта", "Полярний Експрес", "Країна зірок", "Крок до зірок", "Чорноморські ігри"... Учасники студії "Співайко" виступали у півфіналі національного відбіркового туру конкурсу дитячої пісні "Євробачення - 2007". Сьогодні твори для нашого колективу пишуть композитор О.Злотник та поет О.Вратарьов. Тетяна КУЛІШКО

Індекс 74310