Журнал "Музика". - 2006. - № 2. by Національне газетно-журнальне видавництво

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА

УКРАЇНИ

Про присвоєння Н.Матвієнко звання Герой України За вершинний пісенний талант, що пробуджує і возвеличуе духовну силу українського народу, постановляю: присвоїти звання Герой України з врученням ордена Держави МАТВІЄНКО Ніні Мишрофанівні народній артистці України. м. Київ, 2 1 СІЧНЯ 2 0 0 6 р о к у

Президент України В.ЮЩЕНКО

МУЗИКА 2006 БЕРЕЗЕНЬ-КВІТЕНЬ 2 (355) НАУКОВО-ПОПУЛЯРНИЙ ЖУРНАЛ 3 ПИТАНЬ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЗАСНОВНИКИ МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ, НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КОМПОЗИТОРІВ УКРАЇНИ ТА НАЦІОНАЛЬНА ВСЕУКРАЇНСЬКА МУЗИЧНА СПІЛКА Виходить раз на два місяці. Рік заснування 1923. Київ, Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України © «Музика» ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР Т. О. ШВАЧКО РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ: АВДІЄВСЬКИЙ А. Т. ГРИЦАС. Й. ЗІНЬКЕВИЧ О. С. КОЛ ОДУ Б Л. М. КИЯНОВСЬКАЛ. О. ЛАЩЕНКО А. П. РОЖОК В. І. СТАНКОВИЧ Є. Ф. ЧЕРКАШИНА-ГУБАРЕНКО М. Р. ЯВОРСЬКИЙ Е. Н. Відповідальний секретар ЧЕРНЕЦЬ Л. Г. Редактори відділів: Т. Куліш ко Р. Юсипей.

ФЕСТИВАЛІ. КОНКУРСИ Л . М О Р О З О В А . М о ц А р т Ф е с т «Ave Verum» H.ПРОНІНА. К о н к у р с А л е м д а р а К а р а м а н о в а

2 4

ТВОРЧІСТЬ Г.ІГНАТЧЕНКО. П а р а д и г м и творчості к о м п о з и т о р а

ТЕАТРАЛЬНІ О Б Р І Ї Т.ШВАЧКО. Д р у г е сценічне н а р о д ж е н н я Л . О Л І Й Н И К . П о в е р н е н н я «Богдана Хмельницького»

10 13

ВИКОНАВСТВО А . Є Ф І М Е Н К О . Духовні с к а р б и «Волинських дзвонів» Л.НАЗАР. Чернівецький с и м ф о н і ч н и й О.ПОЛЯНСЬКА. Чарівна с к р и п к а Остапа Ш у т к а

19 20 22

ПУБЛІКАЦІЇ Ті дні співачка не хотіла згадувати Л.ІВАХНЕНКО. Б е р е г и н я м у з е ю

24 27

ЕСТРАДА I.ГЕНСІЦЬКА. Королева е с т р а д и

РЕЦЕНЗІЇ. ОГЛЯДИ

Художній редактор Н. Леущенко

О.НЄПОСЄДОВА. Д о в г о о ч і к у в а н е видання

Фотокореспондент Ю. Шкода

МУЗИЧНИЙ КАЛЕЙДОСКОП

Комп'ютерний дизайн та верстка О. Швець

Т.КУЛІШКО. Новинки ЗВУКОВОЇ ДОРІЖКИ

Адреса редакції: 01015, Київ-15, вул. Січневого повстання (Івана Мазепи), 58. Тел. 284-79-37 Здано до набору 21.03.2006 Підписано до друку 27.01.2006 Формат паперу 60x84 1/8 Папір офсетний №1. Офсетний друк. Умовн.-друк. арк. 4,0. Ум. фарб.-відб. 5,0. Обл.-вид.арк. 5,5. Тираж 1060 пр. Замовлення №11. Ціна договірна. Реєстраційне свідоцтво KB № 954 від 25.08.94

Оригінал-макет та друк у видавництві ПП «Видавництво Аврора прінт», м. Київ, вул. Причальна, 5 E-mail: а_print@bk.ru Газетно-журнапьне видавництво Міністерства культури і туризму України, 03070, Київ-70, Боричів узвіз, 13 Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій. За точність викладених фактів відповідальність несе автор. Рукописи не повертаються.

На 1-ій стор. обкладинки: лауреат міжнародних конкурсів скрипаль Остап ШУТКО.

На IV-ій cmop. обкладинки: концерт МоцАртФесту «Ave Verum» у Національній філармонії.

cp£CMUßJJJ. KOHMPCU

MOZART

A l l a turca

Allegretto (J =126)

иповнилося 250 років від дня народження Вольфганга Амадея Моцарта. На честь цієї дати 2006 рік Ю Н Е С К О оголосила роком геніального австрійського композитора. Підготовка до ювілейних заходів у багатьох європейських країнах розпочалася задовго до святкування. Рік тому в Берлінській картинній галереї «Gemaeidegalerie» було^виявлено не відомий досі портрет Моцарта роботи Иоганна Георга Едлінгера. Цю картину галерея придбала ще у 1934 році, але довгий час вона значилася в усіх каталогах як «Портрет невідомого». За допомогою комп'ютерного порівняльного аналізу з раніше створеними портретами Моцарта експерту - музикознавцю Вольфгангу Зайлеру вдалося встановити особу композитора. Втім, усі портрети Моцарта мало подібні один до одного, тому будьякі висновки все ж треба сприймати обережно. Справжній подарунок шанувальникам композитора зробила Британська бібліотека, розмістивши на своєму Інтернет-сайті складений Моцартом каталог власних творів (він був розпочатий у лютому 1784 року) та музичний щоденник. Ці рукописи можна погортати з одночасним їх прослуховуванням, детально вивчити 145 творів, серед яких багато маловідомих. Там у рукописі є також «Маленький марш у Ре мажорі», який більше ніде не записаний і раніше вважався втраченим. Каталог творів так ретельно складений композитором, що розвінчує всі розмови про неуважність та безтурботність Вольфганга. За десять днів до дня народження композитора у Празі відбулася прем'єра нового фільму Мартина Суханека «Adieu, Mozart» («Прощавай, Моцарт») за сценарієм мистецтвознавця та публіциста Зденека Малера. Останній стверджує, що сценарій написаний за історичними фактами, більше того - у роботі над фільмом автори відшукали реальні свідчення, які підтверджують правдивість деяких легенд. Серед них - розповідь про те, як Моцарт наспівав в одному з празьких трактирів вуличному музиканту тему «Andante». Виявилося, що ноти «Andante» зберегли-

ся, і були озвучені у фільмі. В основі сюжету - історія про три відвідування Моцартом Праги і дві зустрічі з Джакомо Казановою. Чеські шанувальники творчості митця завжди з любов'ю ставилися до композитора. Звісно, найбільш ретельно до ювілею готувалася Австрія — батьківщина Вольфганга Амадея. На щорічному Зальцбурзькому фестивалі, заснованому ще у 1917 році композитором Ріхардом Штраусом та поетом Хуго фон Гофмансталем, вже декілька років поспіль ставили сучасні прем'єри різних опер Моцарта - всі вони і багато інших будуть показані протягом ювілейного року. Організатори заходів пообіцяли, що бажаючі зможуть послухати всі 22 опери композитора протягом п'яти тижнів і переглянути понад ЗО фільмів про його життя та творчість. Диригуватимуть Саймон Реттл, Ніколаус Харнонкурт та Рікардо Муті. При цьому насолоджуватися цукерками «Моцарткугель», запивати марципановим йогуртом «Моцарт», можна купити сосиску «Моцарт» та парфуми «Моцарт», досхочу кататися на центральній ковзанці під арії з «Чарівної флейти» - улюбленої опери мешканців Зальцбурга. Окрім того, вже визначений моцартівский веломаршрут довжиною 400 кілометрів, де напрямок вказують портрети Вольфганга уздовж дороги. вілейні заходи відбуваються і в Україні. Серед перших - фестиваль МоцАртФест «Ave Verum» («Ave Verum» перекладається як «Радість істини»), який тривав з 25 до 27 січня у Національній філармонії України (художній керівник фестивалю - Володимир Лукашев). Фестиваль складався з музично-драматичної композиції у перший вечір, камерного концерту - у другий і хорового - у день закриття. В якості прологу 24 січня відбулася українська прем'єра кантати «Каяття Давида» для солістів, хору і оркестру. У 1785 році композитор переробив власну месу до мінор на світську кантату з італійським текстом. Отож, існує водночас два масштабні твори Моцарта з однією й тією ж музикою, і дивує те, що один з

них - релігійного, а другий - світського змісту. У кантаті основний акцент зроблено на віртуозних сольних аріях - найкраще їх виконала Тетяна Ганіна (сопрано). Її спів в и р і з н я в с я з в о р у ш л и в о ю чуттєвістю і легкістю переходів з одного регістру в інший (у вокальній партії - безліч складних пасажів надзвичайно широкого діапазону). З н а ч н о поступалися яскравому артистичному таланту співачки інші солісти - Ірина Зябченко (сопрано) та Олександр Аніщенко (тенор). У виконанні також брали участь с и м ф о н і ч н и й оркестр Національної радіокомпанії України (художній керівник та диригент - Володимир Ш е й к о ) та хор імені П.Майбороди Національної радіокомпанії України ( х у д о ж н і й к е р і в н и к і г о л о в н и й д и р и г е н т Віктор Скоромний). Кантата прозвучала масштабно, але без достатнього нюансування, досить узагальнено. Основний контраст розділів відбувався за рахунок різких динамічних змін, хоча ліричність і зворушливість вносили сопранові соло. Наступного дня відбулося відкриття фестивалю з літературно-музнчною композицією «Віч-на-віч з Моцартом» за текстом драматичного твору Едварда Радзинського «Несколько встреч с покойным господином Моцартом». Автор ідеї і диригент - Микола Дядюра, автор сценарію і режисер - Ірина Нестеренко, художник Сергій Лукашев, а також виконавці - Симфонічний оркестр Національної філармонії та академічна капела «Думка» під керуванням Євгена Савчука. Чомусь у програмці постановка називалася «Симфонія для дійових осіб з оркестром», хоча така характеристика - лише красива метафора. У виставі були задіяні відомі київські актори: Наталія Шевченко (дружина Моцарта Констанца), Микола Рушковський (батько композитора Леопольд Моцарт), Олег Треповський (барон Готфрід ван Світен, близький друг та меценат Вольфганга) та Олексій Богданович (композитор Антоніо Сальєрі). Текст від автора читав сам Радзинський. Замість Моцарта, який є персонажем твору драматурга, зі сцени звучала його музика - фрагменти з опер, відомих концертів, симфоній тощо. Едвард Радзинський повідомив, що цей твір він писав на замовлення італійського радіо. В основі сюжету - текст щоденника ван Світена, я к и й автору передав піаніст К., друг Шостаковича та учень Прокоф'єва. Р а д з и н с ь к и й не відступає від у л ю б л е н о ї теми сталінських репресій навіть у цьому творі - піаніста К. заарештовують, після смерті Сталіна звільняють, а щоденник потрапляє до рук Берії. Головна ідея Сальєрі не отруїв Моцарта, кожен з персонажів відчуЗаключний

концерт

фестивалю.

О. Треповський

та М.

Рушковський.

ває свою провину перед ним, однак взяти на себе смерть композитора ван Світен передрікає Сальєрі. У п'єсі багато неточностей (наприклад, у Леопольда Моцарта крім Вольфганга було ще шестеро дітей, хоча відомо, що всі вони померли, з а л и ш и л а с я одна сестра). Організатори пообіцяли з а л и ш и т и цю постановку в репертуарі і обов'язково показати у тому ж складі в день смерті композитора - 5 грудня. Д р а м а т и ч н и й початок ф е с т и в а л ю змінила лірична домінанта - концерт за участю австрійського диригента Ернеста Гетцля та українського піаніста Хосе Ернандеса. Н а й п о п у л я р н і ш і твори — симфонію № 40 та ф о р т е п і а н н и й концерт № 21 зіграв Київський камерний оркестр. Передував цьому виконанню опус сучасного к о м п о з и т о р а Р і ч а р д а Д ю н с е р а «Aubes II» («Aubes» у програмці концерту визначено як назву еротичної поетичної ф о р м и Середньовіччя). Після модернового твору ( н а п и с а н и й у 1996 році) Симфонію розпочали без паузи, атакою. З а в д я к и такому співставленню Моцарт прозвучав надзвичайно пристрасно та рельєфно. Концерт № 21 поступився виконанню Симфонії, однак треба відзначити контакт, що встановився між оркестром і піаністом, я к и й вже з п е р ш и х тактів загіпнотизував зал граціозним звучанням інструмента. Тріумфальною кодою ф е с т и в а л ю стало виконання в день н а р о д ж е н н я Вольфганга Амадея Моцарта (27 січня) «Реквієму» та мотету «Ave Verum» капелою «Думка» та солістами Ігорем Б о р к о м (тенор), Дмитром А г е є в и м ( б а с ) , А л л о ю Родіною (сопрано), Наталією К и с л о ю ( м е ц о - с о п р а н о ) та оркестром філармонії під керуванням Миколи Дядюри. З а л не зміг вмістити всіх бажаючих послухати улюблені твори. Ф е с т и в а л ь відбувся, викликавши великий інтерес слухачів, проте з а л и ш и л о с я кілька запитань. Найголовніше з них - чому крім кантати «Каяття Давида», що в и к о н у в а л а с я поза ф е с т и в а л ь н о ю програмою, зовсім не звучали маловідомі твори к о м п о з и т о р а , а л и ш е попул я р н і ? Та сподіваємося, що ця ситуація буде виправлена протягом ювілейного року. Любов МОРОЗОВА З

КОНКУРС АЛЕМДАРАКАРАМАНОВА ЕТЮД ПЕРШИЙ. Штрихи до портрета Майстра «Немає нічого важчого, аніж говорити про музику», - сказав Камія Сен-Санс. Якби знаменитий француз був сучасником Караманова, то неодмінно доповнив би свій афоризм словом «особливо». Особливо про музику Караманова, наділену багатовимірністю художнього мислення нашої епохи. Алемдар Сабітович К а р а м а н о в належить д о тих видатних творчих постатей сучасності, масштаб яких ще не до кінця усвідомлений. У певному сенсі він - феномен музичної історії, його творчість, передусім, о б у м о в л е н а н е п о в т о р н і с т ю авторської стилістики. У даному контексті стиль

голови до Неба». Саме ці слова можуть бути епіграфом до всієї творчості А. Караманова (про один з її напрямків журнал писав нещод а в н о : П р о н і н а Н. «Тріадність у т в о р ч о с т і Алемдара Караманова» / / Музика, 2 0 0 5 / № 5 ) . Особливе місце у доробку композитора посідає фортепіанна музика, представлена як о к р е м и м и опусами, так і циклічними творами. С а м е тут в і д б у в а є т ь с я ф о р м у в а н н я авт о р с ь к о г о стилю, кристалізуються характерні риси, с е р е д яких визначальна - єдність форми та змісту, їх гармонійна відповідність. Ф о р тепіанна соната №1, датована 1953 роком, відкриває список фортепіанного доробку к о м п о з и т о р а : з н а м е н и т а п'єса «Ave Maria»; т р и к о н ц е р т и для фортепіано з о р к е с т р о м (серед яких концерт №3 «Ave Maria»); кілька фортепіанних циклів - «Вікно в музику», «Муз и к а для фортепіано» №1, №2; п'ять прелюдій та 19 концертних фуг; триптих «Пролог, думка, епілог»; «Пори року». Ф о р т е п і а н н у м у з и к у к о м п о з и т о р а грають багато виконавців, і важливим для її популяризації є також к р и м с ь к и й М і ж н а р о д н и й конкурс молодих піаністів Алемдара Караманова.

ЕТЮД З історії

як цілісна художня система складається з багатьох факторів, і одним з головних є висока морально-етична спрямованість і відповідні їй форми. Звідси - тяжіння до масштабності композицій та змішаних синтетичних жанрів, до вільного трактування сонатності, а також використання всього арсеналу виразових засобів, х а р а к т е р н и х для м у з и к и н о в і т н ь о г о часу, поліфонічно-гармонічної фактури, мелодичної та ритмічної експресії... Різноманітні за жанрами твори Караманова об'єднує витончений психологізм, починаючи з дитячих фортепіанних мініатюр і закінчуючи грандіозними симфоніями-одкровеннями, що символізують прихід «Небесного Єрусалима». Великий Конфуцій говорив: «Людину потрібно вимірювати не з ніг до голови, а від 4

ДРУГИЙ. конкурсу

Конкурс було засновано в листопаді 1996 р о к у за а к т и в н о ї п і д т р и м к и уряду Криму, Сімферопольської міської Ради та сприяння багатьох керівників к р и м с ь к и х п і д п р и є м с т в (директор - Ірина Сименг). Біля його витоків стояли відомі митці: А.Литвиненко, В.Горностаєва, О.Яцков. Незмінний художній керівник конкурсу д и р е к т о р Сімферопольського музичного училища імені П.І.Чайковського Олександр Яцков - один з організаторів фортепіанного «змагання». За десять років існування конкурсу у ньому взяли участь кілька сотень талановитих виконавців з різних країн світу, що п р е д с т а в л я л и вітчизняну та з а р у б і ж н у піаністичні школи. Сьогодні він набув статусу академічного і увійшов до асоціації міжнародних конкурсів. В Україні є лише два змагання, де фінальні прослуховування проходять у супроводі симфонічного оркестру, а вік учасників перевищує 18 років - це київський конкурс пам'яті В.Горовиця і кримський караманівський. Урочисті церемонії відкриття та закриття конкурсу відбулися на сцені Кримського акад е м і ч н о г о р о с і й с ь к о г о драматичного театру імені М . Г о р ь к о г о . На відкритті прозвучали «Орієнтальне капричо» (виконавці - відомий скрипаль, професор, заслужений діяч мис-

тецтв Росії Валерій В о р о н а та о р к е с т р Кримської державної філармонії під орудою Сергія Скрипника) і Симфонія №7 «Місячне море», с т в о р е н а А. К а р а м а н о в и м у рік закінчення М о с к о в с ь к о ї к о н с е р в а т о р і ї . З а криття к о н к у р с у с у п р о в о д ж у в а л о с я традиційним концертом лауреатів двох номінацій - «Класична» та «Інтернет, що звучить». Д о складу журі П'ятого міжнародного конкурсу молодих піаністів Алемдара Караманова увійшли відомі п р е д с т а в н и к и у к р а ї н с ь к о ї , бєларуської, р о с і й с ь к о ї піаністичних шкіл: М.Степаненко - професор НМАУ імені П.І.Чайковського, народний артист України; О.Яцков - заслужений діяч мистецтв України, Т.Сорокіна - професор Краснодарської консерваторії, заслужена артистка Росії, Н.Гільдюк професор, художній керівник Бєларуської д е р жавної філармонії, заслужений артист Бєларусі. Вже вчетверте журі очолив професор Московської консерваторії, заслужений артист Росії Юрій Слєсарєв. На всіх конкурсних прослуховуваннях була присутня Севіль Крилатова (Караманова), сестра композитора - не стільки як «почесний гість конкурсу», скільки як «янгол-охоронець» життя і творчості нашого уславленого співвітчизника. її неафішована, н е п о м і т н а присутність, інтелігентність, безмежна д о б р о зичливість поєдналися із невтомним піклуванням про п о п у л я р и з а ц і ю творів А л е м д а р а Сабітовича... Вона п р е з е н т у в а л а з б і р н и к унікальних матеріалів про творчість к о м п о з и тора «Музика, життя, доля», надала особливого пієтету конкурсним прослуховуванням. Усіх учасників події - і студентів, і педагогів, і виконавців - надихнула с а м а ідея бути першовідкривачами караманівської музики, адже на конкурсі деякі твори прозвучали з концертної естради вперше, викликаючи захоплену, емоційну реакцію слухачів (концертні фуги, етюди, балада і варіації). Світ образів «Балади» д - т о І І у виконанні юних талановитих музикантів полонив своїм проникливим л і р и з м о м і залишив незабутнє враження.

ЕТЮД Нові

ТРЕТІЙ. імена

Музична географія П'ятого конкурсу була широкою - 70 молодих піаністів із 39 міст представляли дев'ять країн світу: Україна (більшість конкурсантів), Росія, Бєларусь, Татарстан, Литва, Туреччина, Китай, Японія... Оцінюючи роботу журі і результати конкурсних прослуховувань, професор Юрій Слєсарєв у своєму заключному слові відзначив д о б р о з и ч ливість журі, професіоналізм і об'єктивність суджень, високий рівень виконавської майстерності піаністів. Караманівський фортепіанний конкурс має дві номінації - «Класична» та «Інтернет, що звучить». В останній, де обов'язковим було виконання однієї-двох п'єс Караманова, переможницею стала юна піаністка із С е в а с т о п о л я Маргарита Никифорова (педагог - Н. Перферкович). Конкурсна програма «Класична» передбачала в и к о н а н н я творів к о м п о з и т о р і в

різних епох та стилів - від Баха до сучасних українських авторів, і обов'язково музики тієї країни, яку представляв учасник конкурсу. У цій номінації інтерес публіки викликала гра піаністів Тофіка Раджабова (Маріупіль), Арсена Яковенка (Київ), Володимира Бородіна (Донецьк), Олексія Улітіна (Київ), Маргарити Ільясової (Москва). Виступи піаністів із Японії та К и т а ю мали с е н с а ц і й н и й х а р а к т е р і стали подією конкурсу. їх майстерність у класичному р е п е р т у а р і , глибоке п р о н и к н е н н я в таїни опусів А.Караманова і тонке втілення національно-самобутніх композицій викликали захоплення слухачів. Піаніст з Китаю Сянь Ті, у д о с т о є н и й III премії, учень п р о ф е с о р а НМАУ Л.Марцевич, запам'ятався публіці Сонатою h-moll Ф.Ліста, Варіаціями Караманова, «Музикою Сонця» Лі Янга. Японська піаністка І ш и м у р а Д ж у н ( Й о к о г а м а ) п і д к о р и л а журі с в о є ю б е з д о г а н н о ю технікою і традиційним японським «шармом», витонченістю (II премія). Особливе місце серед лауреатів конкурсу належить юному піаністу із Японії, студенту Токійського університету мистецтв, учню Олени Ашкеназі Хамано Йосіо (володар І премії на Ш о с т о м у м і ж н а р о д н о м у конкурсі піаністів в Японії і III премії на Міжнародному конкурсі піаністів імені Ф . М е н д е л ь с о н а в Р о с і ї \ «За красу і благородність звучання» Хамано Йосіо на к р и м с ь к о м у конкурсі одержав І премію, п і д к о р и в ш и слухачів в и к о н а н н я м «Балади» А.Караманова. Бездоганне володіння звуком, врівноваженість і продуманість усіх деталей притаманні грі піаніста. Караманівська фортепіанна «Балада» - один із найяскравіших творів, який вирізняється досконалістю форми і змісту. В його тематизмі відчутний вплив інтонацій української пісенної лірики (особливо у головній партії «Балади»), Виконавши цей твір на закритті конкурсу у присутності автора, Хамано Йосіо підтвердив великий інтерес до караманівської творчості, до того ж разом із більшістю учасників виявив бажання придбати ноти к о м п о з и т о р а , з о к р е м а й творів для оркестрового складу - «Орієнтальне капричо» для с к р и п к и з о р к е с т р о м , Симфонії №7 «Місячне море»... П е р е м о ж ц е м конкурсу і володарем першої премії в іншій віковій групі став п'ятикурсник НМАУ імені П.І.Чайковського Володимир Лавриненко (педагог - Б.Архімович). У його конк у р с н і й п р о г р а м і н а й я с к р а в і ш е прозвучали «Гуцульські акварелі» І.ІІІамо, Концерт №2 для фортепіано з о р к е с т р о м Ф . Ш о п е н а і Прелюдії А. Караманова. У рамках к о н к у р с у відбулася презентація збірки вибраних фортепіанних творів А. Караманова, к н и г и О.Клочкової «Біблійські симфонії Караманова» та її лекція-концерт «Від Баха до Караманова». Завдяки надрукованим нотним збірникам і монографіям учасники і гості конкурсу мали з м о г у детальніше ознайомитися з унікальним творчим д о р о б к о м феноменальної особистості - Алемдара Сабітовича Караманова. Наталія ПРОНІНА Сімферополь 5

П А Р А Д И Г М И

ТВОРЧОСТІ

КОМПОЗИТОРА

ворчість відомого композитора Володим и р а М а к с о в и ч а Золотухіна не вкладається у «прокрустове ложе» канонів, с х е м і правил. Він с а м це н а г о л о ш у є , р о з м і р к о в у ю ч и над стилем своєї Четвертої симфонії в одному з інтерв'ю: «Можу сказати правил ніколи не любив. Нудно мені, якщо все за ними розписано. Ось коли вільне плавання - це так, це моє. Тут вже для мене роздолля». «Вільне плавання» - синонім свободи творчості митця... Але ж свобода окрім усвідомленої н е о б х і д н о с т і п е р е д б а ч а є «прийняття р і ш е н ь зі з н а н н я м справи». Блискуче володіння ф о р м о ю , технікою композиції, притаманне В.М. Золотухіну - професору, завкафед р о ю композиції та інструментування ХДУМ, загальновідомий для ш и р о к о г о мистецького загалу факт. Та через форму завжди «проступає» зміст задуму автора, його позиція у сфері світовідчуття і світосприйняття, що втілюється у матеріалі твору. Стиль, про який йдеться у даному випадку, і з чого у цитованому вище вислові почав сам В. Золотухін, базується на загальних, д о с и т ь стійких принципах філософсько-культурологічного порядку. Саме вони стали основою назви цих нотаток під терміном «парадигма», що сьогодні отримав досить широке застосування, в и й ш о в ш и за межі визначення Т. Куна: «...визнані всіма наукові досягнення, що прот я г о м певного часу дають науковому співтовар и с т в у м о д е л ь п о с т а н о в к и п р о б л е м та їх вирішення» («Структура наукових революцій». - М., «Ермак», 2003, с.11-12). Щ е Арістотель

Народний Володимир

по класу

композиції.

музикантів

В. Золотухіна

Еліди»; ігрища»;

композиції

солдата» «Українські

у якому

Сьогодні

почав

жанрами.

оркестру,

інструментальні

награвання»,

до театральних

вистав

часто звучать

на престижних

музичних

інституті

М.

поема

балет

«Вогонь

«Пам'яті

міні-концерт

«Купальські інструментів,

кінофільмів...

фестивалях

так і зарубіжних

та

Шух...

Це, зокрема,

та

завідує

талановитих

п'єси для окремих

музика

як вітчизняних

багато

кантата;

симфонії,

закінчив

ще 1963 року, він

А. Гайденко, балади,

де і

у Харківському

викладати

для симфонічного

у виконанні

Лятошинського

сформувалося

різними

Пісня-поема,

імені Б.

1936 року в Харкові,

у Д. Клебанова.

представлена

пісні, романси, кордоном

16 травня

— Ю. Алжнєв,

вокально-симфонічна

Твори композитора

премії

За ці роки у класі митця

відомих Творчість

лауреат

народився

імені І. Котляревського,

кафедрою

Невідомого

України,

ЗОЛОТУХІН

консерваторію мистецтв

артист

в Україні

музикантів.

та за

під «парадигеймою» розумів сталі логічні засади широкого кола явищ, з о к р е м а й у царині мистецтва, які можна пояснити як можливість мислення за аналогією. Отже спробуємо окреслити основні парадигматичні «вісі» м у з и ч н о г о світу В. З о л о тухіна, який є автором більш ніж ста творів різних жанрів і навіть стилів, якщо розуміти відмінність між с и м ф о д ж а з о м і с и м ф о н і є ю , мюзиклом, теле- та кіномузикою, фортепіанним концертом і піснею-романсом... Перше, що, на наш погляд, їх об'єднує - е с тетико-філософська парадигма стилю В. З о лотухіна. Він - естет у широкому, культурологічному розумінні цього слова, що зовсім не означає відрив від реальності, від «інтонаційного фонду», «інтонаційного словника» (Б. Асаф'єв) своєї епохи, де вдало взаємодіють риси трьох напрямків музики академічного, фольклорного і побутового (В. Конен). Композитор добре відчуває і навіть спеціально стежить за реальністю музичного с ь о г о д е н н я , знаходячи для с е б е «істотне» навіть у естрадній «попсі». Не випадково його творчість характеризують загалом як «третій напрямок», відзначаючи універсалізм, я к и й іноді зовні межує з еклектикою: «Дослідники слушно вбачають у музиці Золотухіна елементи спорідненості з архітектурною полістилістикою Харкова» (Т. Хмельницька. Л и ц а р високого мистецтва. - "Губерния", Харків, 2003 р., с. ЗО).

Естетизація у В.Золотухіна є с т а л и м художнім прийомом. Будь-який матеріал, який він використовує, свідомо при цьому майже не користуючись цитатами та п р я м и м тематичним колажем, завжди піднесено на «котурни» високої духовності, благородства та особливої «елегантності», «шляхетності»... Духовність, ф і л о с о ф с ь к о - е с т е т и ч н а с п р я мованість творчості митця не лише данина традиціям, а й засіб самовиразу, бо, як гово-

Вагнерівського

фестивалю

Зустріч з секретарем пані М. Бааг. 1997 рік.

рив І. Стравінський, «все, що не традиція, є плагіат» (тобто, несамостійність, копіювання. Г.І.). Саме естетико-філософський зміст традиції є н е в і д ' є м н и м від д р у г о ї з культурологічних парадигм В.Золотухіна - моральноетичної. Він ніколи не «зраджує себе», обираючи той чи інший напрям пошуків чи то у джазі, чи то у академічному творі. Все йде від серця відверто і щиро. Захоплення звуковою ідеєю, притаманне молодості, к о м п о з и т о р зберіг на все життя. Це робить його музику зрозумілою навіть для пересічного слухача, який відчуває, де невимушеність і природність музичного вислову, а де суцільне нагромадження звукових ефектів. С а м е т о м у іноді д о с и т ь д о в г о т р и в а є внутрішня слухова робота В.Золотухіна над інтонаційним матеріалом, про яку він сам говорить. «Кінцевий продукт» повинен бути довершеним з точки зору того невловимого «штриха», «нюансу», в якому з о с е р е д ж е н о етичний пафос, «душу» інтонації. Пошук досконалої ф о р м и (естетична парадигма) тут прямо пропорційний пошуку духовного змісту (етична парадигма). Третьою п а р а д и г м о ю музичного світу творів В. Золотухіна є театральність, що притаманна не лише традиційним театральним жанрам, музиці з текстом, а й симфоніям, інструмент а л ь н и м т в о р а м М а й с т р а . Всі й о г о чотири симфонії та близькі їм за семантикою жанру інструментальні концерти демонструють тенденцію саме д о театральної наративності, аж до «симфонії-роману» («Іспанська балада» за Л. Ф е й х т в а н г е р о м ) . Зовнішні прояви театральності у «чистих» інструментальних жанрах - це програмність узагальненого типу, що реалізується в назвах творів та їх частин. Композитор зрідка йде шляхом сю7

жетної деталізації. Його цікавить передусім створення емоційно-настроєвої характеристики творів незалежно від їх жанрової моделі. Це стосується і масштабних композицій за мотивами літературних джерел (показові у цьому плані назви частин згаданої вище Четвертої симфонії: «Пролог», «Надії», «Протистояння», «Війна», «Любов», «Крах», «Епілог» та концерту для солістів камерного ансамблю «Медальйони» - силуети відомих літературних героїнь: «Вступ» (Ave Maria), «Наташа Ростова» (Л. Толстой), «Солоха» (М. Гоголь), «Кармен» (П. Меріме), «Міледі» (О. Дюма), «Маргарита Миколаївна» (М. Булгаков), а також непрограмних, де «театральними персонажами» є власне інструменти найрізноманітнішого походження та поєднання - від баяна до синтезаторів. Ш и р о к и й спектр інструментарію не заважає к о м п о з и т о р о в і відчувати себе к о м ф о р т н о у будь-яких тембрових умовах. Це потребує не лише досконалого знання техніки гри на кожному з інструментів, а й бездоганного т е м б р о вого слуху. Мислення «тембрами-персонажами», «тембрами-ситуаціями» дозволяє В.Золотухіну відразу знайти ключові моменти драматургічного плану твору, донести до слухача його зміст. Таке «узагальнення через тембр» завжди сприяє вишуканості тем-мелодій, надає їм о с о б л и в о ї з а б а р в л е н о с т і л а д о - г а р монічними засобами. Звідси - «місток» до ще однієї, четвертої, парадигми музики В. Золотухіна, яку можна визначити як к о м у н і к а т и в н у с п р я м о в а н і с т ь . Тріада «композитор - виконавець - слухач» не лише декларується, а дійсно «працює» на теренах музичного часу-простору митця. Ця парадигма трактована автором саме у арістотелівському дусі, як п р и н ц и п «мислення за аналогією», «за з р а з к о м - в з і р ц е м » , який неважко знайти, адже про нього постійно згадує і сам композитор. Синонімом, власне, музики як виду мистецької діяльності для нього є В.А. Моцарт. Інструментарій, ш и р о т а ж а н р о в о ї палітри, семантичність ф о р м и , яка розглядається, насамперед, як зміст, а не готова структура, - все від віденського класика, якому, до речі, присвячені яскраві сторінки творчості, наприклад, ф о р т е п і а н н а С о н а т а № 2 «Приношение маэстро Моцарту». Складові к о м у н і к а т и в н о ї т р і а д и м у з и к и В. Золотухіна завжди органічно з'єднані між собою. І головним тут є навіть не автор або виконавець, а слухач. К о м п о з и т о р напрочуд тонко відчуває потребу реціпієнта, іноді не досить обізнаного в музиці (передусім, академічній), а й спеціально їх вивчає, відділяючи «зерна» від «плевел» в індустрії розважальної, часто-густо банальної та естетично «сірої» продукції, що заполонила екрани ТБ і ефірні частоти безлічі FM-станцій. «Не розважати, а радувати, не нав'язувати, а 8

Віталій

Самошко,

Володимир

Золотухін,

Вадим Гнєдаш. Харків, 1993 рік.

переконувати...» - так визначив свого часу Б. Асаф'єв ставлення академічного композитора до слухачів масової аудиторії. Цей девіз має пряме відношення до В. Золотухіна, який його с п о в і д у є і втілює в ж и т т я . В й о г о творах співіснують високі ідеали змісту Буття, Краси, Гармонії з ритмо-інтонаціями і майже прямими цитатами (скоріше, за термінологією Б. Асаф'єва, інтонаційними формулами як елементами музичного словника епохи) з різноманітних джерел «музики побуту». Це не еклектика, хоча остання теж є актуальною сьогодні, наприклад, у дизайні, і навіть не третій напрямок, д о якого часто зараховують композитора. Це - внутрішній сенс будь-якої справжньої музики, що функціонує не тільки в естетичному, але й у соціально-гуманітарному вимірах. І саме незаангажованість творчості таких митців, як В. Золотухін дає надію на позитивні зрушення у напрямку естетичного, комплексного «виховання» слухача, про яке ми лише мріємо. Та це - о к р е м е питання, у центрі якого знаходиться штучно створений занепад академічної музики, що не може самостійно конкурувати з маскультурою. Комунікаційна прозорість музичної лексики В. Золотухіна враховує і центральну фігуру твору - виконавця, здебільшого конкретного в и с о к о к л а с н о г о м у з и к а н т а - соліста, групу солістів, диригента, керівника художнього колективу. Практично так було завжди - від ранньої «Поеми для гобоя і фортепіано» (1961 р.) д о Д р у г о г о фортепіанного концерту, прем'єра якого відбулась нещодавно. Йдеться не про гучні імена виконавців творів В. Золотухіна - вокалістів (Ю. Гуляєв, М. Манойло, Б. Руденко...), інструменталістів (Г. Жислін, В. Жук, С. Смирнов...), видатних диригентів (С. Турчак, Ю. Силантьєв, Е. Хачатурян, В. Гнєдаш). Сенс в іншому - у глибокому розумінні того, що зараз називають «добою інтерпретації» у мистецтві. Він і себе вважає саме інтерпретатором, що є альфою і о м е г о ю обраного ним «третього напрямку», і колег-виконавців залучає д о п р о ц е с у т в о р е н н я і суспільної реалізації своєї музики. Згаданий Другий фортепіанний концерт

невипадково п р и с в я ч е н о його п е р ш і й в и к о навиці - з а с л у ж е н о м у діячеві м и с т е ц т в України, п р о ф е с о р у Н. М е л ь н и к о в і й . Поетична і водночас чітка, л а п і д а р н а у кульмінаціях і п р о з о р а у к а н т и л е н н и х solo м а н е р а г р и піаністки - не л и ш е трактування тексту. Вона - у с а м о м у тексті, я к и й з а з д е л е г і д ь р о з р а х о ваний а в т о р о м с а м е на т а к о г о інтерпретатора і творчу індивідуальність. Те ж м о ж н а с к а зати і про о р к е с т р Х а р к і в с ь к о г о театру о п е р и та балету під к е р у в а н н я м з а с л у ж е н о г о діяча мистецтв України В. Куценка, солістів цього о р к е с т р у та і н ш и х в и к о н а в ц і в - х а р к і в ' я н , з якими у Золотухіна-композитора здавна п о в ' я з у є не л и ш е творча співпраця, а існує певний творчий с и м б і о з . Нарешті, п'ятою с т и л ь о в о ю п а р а д и г м о ю творчості В. Золотухіна є особлива якість його художнього мислення, яку можна визначити як інвенціональність (від лат. inventio - винахід, винахідливість, оригінальність). Інтонаційнослуховий напружений пошук нового, цікавого, неповторного для себе і слухачів - головний чинник процесу творчого мислення автора. Кожний новий твір В. Золотухіна - відкриття певної грані космічного світовідчуття. Саме т о м у ж а н р о в і та к о м п о з и ц і й н і моделі творів к о м п о з и т о р а м а й ж е з а в ж д и я с к р а в о індивідуалізовані. В о н и ц і л к о в и т о залежать від з м і с т о в н о - д р а м а т у р г і ч н и х р і ш е н ь і не вкладаються у рамки структурних стандартів. Інтонаційна ф о р м а наслідує на н о в о му рівні барочні п р и н ц и п и ф о р м о т в о р е н н я , де п о р я д з innertio як г о л о в н и м к р и т е р і є м «спілкування із вічністю» ( н а г а д а ю о п у б л і к о вану а в т о р о м цих нотаток статтю «Діалог з вічністю» про В. Золотухіна - «Музика», № 4 5, 1999 p.), присутні л и ш е у з а г а л ь н е н і п р и н ципи, що йдуть від р и т о р и к и , - dispositio ( р о з т а ш у в а н н я ) , claboratio ( р о з р о б к а ) , d e c o ratio ( п р и к р а ш а н н я ) . Композитор завжди пропонує щось нове, цікаве, несподіване, залишаючись при цьому самим собою і не підпадає під вплив течій, схем, технік, до яких він завжди ставиться скептично, але й завжди їх вивчає як професіонал. Обираючи форму нотаток у цій статті, ми керувались двома обставинами: с п р о б о ю відійти від офіціозу і викласти свої давно назрілі думки з приводу творчості видатного Майстра. Щ о ж до інформаційності матеріалу, то його легко можна віднайти на тому ж Інтернет-сайті, доступному кожному бажаючому. Потреба нашого часу - глибоке і всебічне вивчення явищ українського музичного сьогодення, художньої самобутності його митців, до яких належить і герой цих нотаток - народний артист України, лауреат п р е с т и ж н и х м и с тецьких премій, п р о ф е с о р В.М. Золотухін, особистий і творчий ювілеї якого - визначна подія у житті всіх шанувальників музичної Краси в Україні і за її межами.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ПРО ПРИСУДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРЕМІЇ УКРАЇНИ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА Присудити Національну премію України імені Тараса Шевченка 2 0 0 6 року:

МАТЮХІНУ Валерію Олександровичу, х у д о ж н ь о м у керівникові, г о л о в н о м у д и ригенту

Національного

ансамблю

солістів «Київська камерата» - за м у з и ч н о - м и с т е ц ь к и й п р о е к т « М у з и к а від стар о в и н н и х часів д о сьогодення» та НЕЧЕПІ В а с и л ю Григоровичу,

кобза-

р е в і - л і р н и к у - за к о н ц е р т н у п р о г р а м у «В рокотанні, риданні бандур». Президент України В.ЮЩЕНКО М К MIR

Георгій ІГНАТЧЕНКО Харків 9

желжрлиью

оті'

ДРУГЕ СЦЕНІЧНЕ НАРОДЖЕННЯ

роблеми збагачення національного репертуару та відновлення колись плідних традицій співпраці з сучасними українськими композиторами нині особливо актуальні для наших оперно-балетних театрів. Критика і мистецька громадськість неодноразово дорікали керівництву столичного колективу, що воно послабило творчі зв'язки з українськими авторами і відчутно обмежило на своїй афіші кількість національних опер і балетів. З першої сцени України зникли нещодавно поставлені твори В.Губаренка «Ніжність», Є.Станковича «Ніч перед Різдвом» та «Вікінги». Зрідка з'являються в діючому репертуарі «Лісова пісня» М.Скорульського та «Лілея» К.Данькевича, «Тарас Бульба» М.Лисенка... Той незабутній час, коли київський театр співпрацював з Г.Майбородою, Г.Жуковським, К.Данькевичем, В.Губаренком, Є.Станковичем, В.Кирейком,виявився перегорнутою сторінкою славної історії Національної опери України. Тому постановка нової опери Мирослава Скорика «Мойсейза однойменною поемою Івана Франка на лібрето Богдана Стельмаха та самого компо 10

зитора, котрий брав безпосередню участь у підготовці спектаклю київським театром, стала визначною культурною подією. М.Скорик, виступаючи напередодні прем'єри на пресконференції, наголосив, що нарешті здійснилася його заповітна мрія - опера, в створення якої він вклав багато праці, роздумів та емоцій, побачила світло рампи в одному з найкращих театрів Європи, де є першокласний симфонічний оркестр, чудовий великий хор і прекрасні солісти. Він розповів, що образ Пророка Мойсея глибоко хвилював його все життя, адже колись батько порадив йому звернутися до од-

нойменної поеми І.Франка. Монументальну оперу «Мойсей» він написав понад п'ять років тому. Щоб відійти від численних поточних справ і побутових проблем та цілком присвятити себе роботі над партитурою, М.Скорик усамітнився в далекій Австралії, де й завершив твір. На зламі двох тисячоліть, на межі XX і XXI століть, коли весь християнський світ відзначав 2000 років народження Ісуса Христа, талановитий композитор створив свого «Мойсея» на замовлення Львівського академічного театру опери та балету імені С.Крушельницької, на написання і сценічне втілення якого благословив його і колектив театру Папа Римський Іван Павло II, надавши також фінансову підтримку авторам вистави. Під час візиту до Львова Іван Павло II під'їхав до оперного театру і мав теплу розмову з композитором і творцями постановки. Прем'єра відбулася 23 червня 2001 року і мала грандіозний успіх у глядачів. Оперу М.Скорика львівський колектив показав у Києві, Івано-Франківську, на фестивалі в польському місті Бидгощ та у Варшаві на сцені Великого те-

атру. Автори, постановники й учасники вистави дуже хвилювалися перед гастролями в столиці Польщі і були схвильовані великим успіхом вистави, про що свідчать численні відгуки преси, яка зазначала, що «опера написана такою мовою і поставлена так, що витримано баланс між відносно сучасною мовою (не авангардна) і вміру традиційною, де співаки можуть продемонструвати своє мистецтво вокалу». Можливо, це привабило й Київську оперу. Театр присвятив свою постановку 150річчю геніального українського поета і громадського діяча Івана Ф р а н к а , поема я к о г о «Мойсей» створена в 1905 році, коли Україна була поділена між російською й авс т р о - у г о р с ь к о ю імперіями і болісно переживала своє бездержавне становище. Розповідаючи про сиву давнину, легендарного Пророка, переслідуваного, гнаного й зневаженого єврейського народу, поет думав про Україну, її народ, про його н е з б о р и м е , вічне прагнення до волі і незалежності, закликаючи «вийти з рабства, вирвати його із серця» і мріючи про той прийдешній час, коли його рідна батьківщина «огнистим видом засяє у народів вольних колі!..» Ці думки і мрії І.Франка співзвучні ідеям сучасності. Саме це г о с т р о відчув і М.Скорик, о к р и л е н и й волелюбним пафосом Франкової поеми і щ и р и м бажанням оспівати М о й с е я , величний образ якого вже багато століть бентежить митців, одержуючи переконливі втілення в музиці, літературі, образотворчому мистецтві та кінематографі. В історії світового оперного мистецтва XIX та XX століть є кілька опер, що змальовують величну постать Пророка, се-

Олександер

Азазєль Востряков.

ред них «Мойсей» Ф . З ю с м а й ра, «Мойсей в Єгипті» Дж.Россіні, «Мойсей» А.Рубінштейна, «Мойсей і Аарон» А.Шенберга. Д о цих різних за стилістикою й образною концепцією творів приєд-налася й глибоко філософська, масштабна о п е р а М.Скорика, сповнена національних народно-пісенних інтонацій і пройнята п а ф о с о м б о р о т ь б и за свободу і незалежність. Порівнюючи львівську інтерпретацію «Мойсея», здійснену польським р е ж и с е р о м З б і г нєвим Хшановським, диригентом Михайлом Дутчаком і сценографами Тадеєм та Михайлом Риндзаками, з монументальною п о с т а н о в к о ю київс ь к о г о колективу, необхідно відзначити, що вони різні за образно-режисерським втіленням. Після певних перестановок і деяких незначних скорочень, що мали місце у Львові, на столичній сцені опера поставлена в авторській редакції. Кияни дбайливо зберегли визначений ним порядок номерів, уважно поставилися до с т р у к т у р и музичної драматургії, точніше відтворили стильові особливості самобутнього твору. Багатопланове музичне полотно, створене М.Скориком, за своїми жанровими ознакми

Иохаведда

- Алла

Позняк.

і побудовою нагадує оперуораторію, вирішальна роль в якій належить великим хоровим епізодам. А за образним з м і с т о м та с и м в о л і ч н о - у з а гальненим трактуванням подій та окремих персонажів - це опера-притча. Масові епізоди є тією основою, на якій тримається вся драматургія вистави. Для сценічного втілення ця неординарна опера складна, бо статичність розгортання подій заважає створенню динамічних пластичних комп о з и ц і й . Водночас музична д р а м а т у р г і я сповнена експресії, емоційної напруги, широкого симфонічного подиху, виразно окреслених лейтмотивів, що забезпечує безперервну зміну почуттів, настроїв та переживань героїв. Складається враження, що партитура написана на єдиному подиху - від монументального Прологу, що виконується хором і солістом (баритоном), котрий постає в образі Поета - н а ш о г о сучасника (його партію прекрасно виконує Вячеслав Лупалов), до хорових сцен Епілогу - лине могутня, сповнена драматизму і людських пристрастей, яскрава музика «Мойсея». Композитор майстерно поєднує кращі національні оперні тра11

диції і сучасну музичну мову, прагнучи до широких образних узагальнень. Як наголосив на прес-конференції диригент-постановник Іван Гамкало, оркестр і співаки з інтересом зустріли оперу М.Скорика і працювали з повною самовіддачею. Театр підготував кілька складів виконавців. Прем'єру співали молоді солісти, продемонструвавши свої великі вокальні можливості, артистизм, уміння розкрити почуття і пристрасті своїх персонажів. Уже в першій картині у пустелі Синаю зачаровує зворушливий, ліричний дует закоханих Єгошуа та Лії у виконанні Дмитра Кузьміна та Світлани Годпевської. Настрої сонячного ранку посилює хор дітей, які будують з піску будиночки (колектив «Дитячої опери» подільського Будинку дитячої творчості, керівник - Наталя Нєхотяєва). Різким контрастом до цих подій є поява підступних ворогів Мойсея - Авірона (Ігор Мокренко) та Датона (Петро Приймак), котрі д о к о р я ю т ь Пророку, який вивів їх з Єгипту, за важкі випробування нескінченними мандрами. Так Лев Венедиктов, Іван Гамкало, та Мирослав Скорик.

Анатолій

виникає гострий конфлікт віри і зневіри, що проходить крізь усю оперу, - головна драматургічна лейттема «Мойсея». У виставі виразно окреслені епізодичні постаті, серед яких хотілося б відзначити прекрасно виписані к о м п о з и т о ром вокальні образи Йохаведди, складну партію якої блискуче співала молода солістка Алла Позняк, та з л о г о духа Азазеля (Степан Фіцич). Центральна постать вистави - Мойсей. Масштабну і дуже важку для вокаліста партію виконує обдарований співак, володар могутнього, оксамитового за тембром баса Сергій Магера. Він переконливо, з великим внутрішнім д р а м а т и з мом розкриває складну гаму почуттів, настроїв і страждань мудрого Пророка, душу якого ятрять сумніви і переживання. З великою емоційною наснагою прозвучала, сповнена душевного болю і страждання, молитва Мойсея - одна з найкращих сторінок партитури. Якщо першу прем'єрну виставу співала молодь, то наступну - провідні майстри театру: Микола Шопша (Мойсей), Людмила Юрченко (ЙохаведСолов'яненко

да), Олександр Востряков (Азазель), Ірина Даць (Лія), Павло Приймак (Єгошуа). Як завжди першокласний хор театру під орудою Лева Венедиктова зачарував слухачів високою майстерністю виконання емоційних та динамічних нюансів, злагодженим ансамблем з оркестром та солістами. Оркестр під керуванням Івана Гамкала (перша дія) та автора опери (друга дія) грав натхненно, витримуючи вірний баланс між емоційно насиченою оркестровою партією та хором і солістами. Ефектні танцювальні епізоди винахідливо поставила балетмейстер Аніко Рехвіашвілі. Молодий режисер Анатолій Солов'яненко прагнув разом з досвідченим сценографом Марією Левитською знайти зовні суворе, виразне образне вирішення спектаклю. Щоправда, до постановників виникають деякі запитання, зокрема, дія відбувається в пустелі Синаї, а на сцені - гори; дещо здивував зміст обраних кінокадрів, що проходять на екрані в глибині сцени під час Прологу. За задумом режисера це має пов'язати далеке минуле з сучасністю, проте кінохроніка не заважає сприймати глядачам довершений і ' художньо цілісний твір. Прем'єра «Мойсея» та її успіх у публіки, яка влаштувала тривалу овацію автору, постановникам і виконавцям, засвідчили велику зацікавленість глядачів у створенні нового українського репертуару, який не тільки збагачує художню палітру оперного мистецтва, а й сприяє розвитку національної музично-театральної культури. Тетяна ШВАЧКО

П Ш Р Ш М « Ш 4 Ш х м ш щ ш т » У Донецькому академічному театрі опери та балету імені А. Соло в янєнки відбулася прем 'єра опери Костянтина Данькевича «Богдан Хмельницький» у новій редакції. Монументальне г е р о ї к о - е п і ч н е полотно К.Данькевича «Богдан Хмельницький» - один з кращих українських музично-сценічних творів. Опера, написана на лібрето п и с ь м е н н и к і в О.Корнійчука і В.Василевської та вперше поставлена у 1951 році в Київському театрі опери та балету імені Т.Г.Шевченка, і сьогодні вражає своїми яскравими образами, національними характерами героїв - Богдана Хмельницького, Максима Кривоноса, Івана Богуна, Варвари, Соломії... Про історію постановки твору та його драматичну долю можна прочитати в попередньому номері журналу (2006, №1). Сцена з вистави.

В центрі:

Стефан

П'ятничко

- Богдан

14 грудня, в день народження Костянтина Ф е д о р о в и ч а Данькевича, на сцені Д о н е ц ь к о г о театру опери та балету майже через ЗО років прозвучала опера у новій (четвертій) редакції. За ініціативи головного диригента театру Василя Василенка, який вже давно мріяв поставити «Богдана Хмельницького» і зробив нову музичну редакцію опери на три дії (замість чотирьох з фіналом), були запрошені до постановки митці з Києва - заслужені діячі мистецтв України р е ж и с е р Василь Вовкун та літературний редактор лібрето Василь Туркевич, Львова - народні художники України Тадей та Михайло Риндзаки, художниця по костюмах Оксана Зінченко, виконавець партії Богдана Хмельницького заслужений артист України Стефан П'ятничко, котрий сьогодні працює в США, Кіровограда - балетмейстер народний артист України Віктор Похиленко та головний хормейстер Донецької о п е р и народна артистка України Л ю д м и л а Стрельцова. О к р е м о слід відзначити прекрасне сценографічне вирішення спектаклю - масштабне Хмельницький.

полотно у вигляді л а н д ш а ф т н о ї карти України у «денному» і «вечірньому» варіантах в обрамленні хоругв Хмельницького, а також роботу х у д о ж н и ц і по к о с т ю м а х , яка вдягла козацький люд у вишукане вбрання, пошите за з р а з к а м и історичних портретів та малюнків. Балетмейстер в и д о в и щ н о поставив масові сцени, з о к р е м а бій під Жовтими Водами, де вдало використано рапід - спецефект для емоційного підсилення сприйняття битви. Основну увагу постановники зосередили на розкритті вокальносценічних образів опери К.Данькевича та змалюванні героїчних масових сцен. Лірико-романтичні сторінки і драматизм партитури озвучили солісти, хор та оркестр театру під орудою В.Василенка. Не одне покоління співаків розкривало свою вокально-акторську майстерність в опері «Богдан Хмельницький». Серед її блискучих перших виконавців, що заклали традиції трактування сценічних х а р а к т е р і в , - М . Г р и ш к о (Богдан), Б.Гмиря (Кривоніс), М.ЛитвиненкоВольгемут (Варвара), Л.Руденко (Соломія)... Крім провідних солістів Д о н е ц ь к о ї о п е р и Юрія Олексійчука (Кривоніс), Віталія Дудкіна (Богун), Тетяни Савіної (Соломія) - на постановку запросили соліста Вашингтонської опери Стефана П'ятничка (Б.Хмельницький) та заслужену артистку Росії Людмилу Шемчук, яка створила психологічно переконливий образ Варвари. По-новому зазвучали теми боротьби за незалежність країни та відповідальності найви-

Стєфан

П'ятничко - Богдан Хмельницький, Людмила Шемчук Варвара.

щих представників влади за долю України перед своїм народом, що особливо яскраво розкривається в монолозі та аріях Богдана («Чи будем жити у своїй державі, як колись за Ярослава жили?»). У новій редакції радикальних змін зазнав фінал о п е р и . О с н о в о ю для нього став знайдений в архівах К и ї в с ь к о г о о п е р н о г о театру с ц е н а р н и й план, в я к о м у Переяславська Рада замінена радою в Чигирині. Замість апофеозу в о з з ' є д н а н н я України з Росією в епілозі звучать р о з д у м и Х м е л ь н и ц ь к о г о та його побр а т и м і в про м а й б у т н є Б а т ь к і в щ и н и . Після прийняття г р а м о т від послів Польщі, У г о р щ и ни, Туреччини, царства М о с к о в с ь к о г о Богдан п р и с я г а є народу з б е р е г т и омріяну волю, аби через віки «святилось ім'я України». М у з и ч н а версія епілогу, м а й с т е р н о створена Є в г е н о м С т а н к о в и ч е м на основі авторс ь к о г о тексту, органічно поєдналася з партитурою опери. Вистава підготовлена в стислі с т р о к и (лише за 17 днів) і присвячена 100-річному ювілею к о м п о з и т о р а та 410-ій річниці народження Богдана Х м е л ь н и ц ь к о г о . Д о н е ц ь к и й театр планує показати цей спектакль у багатьох містах України. Леся ОЛІЙНИК Донецьк - Київ

Прелюдія в стилі блюз В.ЗОЛОТУХІН Lento /sempre rubato/

J J- I5 É

T7-

f LA, \ ^

J d

к J. 7

\ f i r

' 7

N J

piùf

- ' = = 5-,

•/

C J ^

A-

ri tard.

• ritar.d.

p -

J r

m il-^-^- 1

(la *

к Г

соп anima

ù >1 * T — X іkgg і g— ; — ;

L«—

Ws^—

•>i

L i - f —

Росо a росо

^ f rit.

ІРг'

rtïrhf!

_ _

ЪJo

6=3 n^t

jfc

ҐТ\

(3)7^

Atempo

rs и

ТІГ

$ 4

stringendo

(ij

Ulf

? ;

W m w

Êm$.

rit. tHffl

F -f1«

^ U

—P

F T

1 bi

H J

f7\

-f•

a tempo

i tS^tl

^ f

ДУХОВНІ СКАРБИ «ВОЛИНСЬКИХ ДЗВОНІВ» Зацікавленість музикознавців, істориків церковним співом та його давніми традиціями поступово зростає. Насамперед це пов'язано з літургійною практикою та утворенням нових хорових колективів, що не лише пропагують церковний спів зі сцени, а й є невід'ємною музичною частиною Літургії в храмі. Спостерігаючи за діяльністю луцького хору «Волинські дзвони» Волинської Єпархії храму «Всіх Святих Землі Волинської», важливо відзначити особливе значення, що надає керівник цього колективу Марія Вислоцька пошукам феномену «ангельського» звучання як архетипу старовинного церковного літургійного співу. Його інтонування вирізняється особливою піднесеністю, відстороненістю від світської манери виконання (без будь-якої афектації), поширеної в хоровій практиці при інтерпретації концертів Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя. Як відомо, підвищена емоційна виразність, барокова конфліктність не властиві церковним уявленням про вищий архетип «ангельського співу». До складу хору «Волинські дзвони» входять як професійні музиканти, так і священики. Творче життя регента Марії Вислоцької, що походить із сім'ї священика, - поєднання духовного виховання із музичною освітою (Львівська консерваторія імені М.В.Лисенка). Хормейстер не лише досконало знає церковний репертуар, нотну літературу, а й володіє ґрунтовними знаннями православного осьмогласся. Сучасна інтерпретація знаменних розспівів, партесних концертів може наближатися до справжнього автентичного звучання за умови знання співаками регіональних особливостей церковного співу, комплексного вивчення його феномену як невід'ємного від літургійної практики явища. Значення таких хорових колективів у сучасних умовах неможливо переоцінити. Вивчення їх діяльності - це усвідомлення особливої акумулюючої функції церковного хору в процесі переосмисХор

"Волинські

В центрі

ДЗВОНИ".

М.Вислоцька.

ГІГ А W f \ ^

»>

>? Щ « ' кїШШ

—

Я плі

№

і, І

лення нових тенденцій та їх співвідношення із давніми місцевими традиціями. Школа літургійного співу зароджувалася насамперед на основі волинської традиції та в результаті складної взаємодії професійної церковної і народної (світської) музики. Раніше показовим явищем для всіх шкіл церковного співу, зокрема і волинської, був відхід від найдавніших зразків (архетипу) літургійного співу. Суттєвою рисою хорового літургійного мистецтва на сучасному етапі є дотримання канону як стійкого зразка для відтворення вікових традицій, апробованих у практиці богослужіння. Основна функція будь-якого церковного хору це, перш за все, вокальний супровід під час відправи літургій та всеношних, а також просвітницька робота, зокрема, виступи хорових колективів на концертах церковної музики з метою її поширення. Хор «Волинські дзвони» вирізняється активним творчим життям, бере участь у різних конкурсах та фестивалях. Він - лауреат I, II, III Всеукраїнських фестивалів православних церковних хорів «Глас Печерський» (Київ, 1999, 2000, 2001), Міжнародного фестивалю «Гайнувські дні музики церковної» (2002), IX Слов'янського фестивалю «Коляда» (2004), міжнародних фестивалів «Глас Печерський» (Київ, 2004) та «Різдвяні концерти» (Німеччина, 2004), X Міжнародного фестивалю коляд східнослов'янських (Польща, 2005). Основою діяльності «Волинських дзвонів» є, звичайно, літургійна практика співу. Твори, що звучать у храмі у виконанні хору, - це видатні зразки української літургії О. Кошиця, К.Стеценка, М.Лисенка, Я.Яциневича, А.Веделя, Д.Бортнянського, М. Березовського, М. Тележинського, всеношні та літургії VII століття, що стали вершиною розвитку давньоруської монодії, українські псальми. Регент хору «Волинські дзвони» досягає «ангелоподібного» співу завдяки чистоті інтонування, де увага слухачів спочатку концентрується лише на тексті, потім на перше місце виступають розспіви, а текст ніби розчиняється у співі. Дослідники справедливо стверджують, що в оновленому богослужінні реалізувався важливий образно-тематичний, духовно-творчий потенціал псальмодійного співу як основи християнської служби. Багатство традицій православної церкви втілюється і в творчості сучасних українських композиторів. До середньовічної монодії та ранніх форм багатоголосся звертається О. Козаренко, використовуючи справжні острозькі наспіви, інтонації київських розспівів можна почути в творах В. Камінського, В. Тиможинського та ін. Зростає інтерес до найдавнішого середньовічного одноголосся. В творчій спадщині сучасних композиторів з'являються церковні твори, які мають непересічне значення, релігійну та художньо-естетичну цінність не лише для національної, а й світової музичної культури. Луцьк

Аделіна ЄФІМЕНКО 19

ЧЕРНІВЕЦЬКИМ СИМФОНІЧНИМ

а Буковині симфонічне музикування, традиції якого сягають ще у XIX ст., завжди вважалося високою культурою, коли симфонічні оркестри існували не лише в Чернівцях, а й в невеликих містечках краю. Вони створювалися при різних товариствах («Буковинський боян», згодом «Буковинський кобзар», «Руська бесіда», єврейське товариство). Так, оркестр «Бояну» в 1888 р. налічував близько сорока осіб, а одними з перших диригентів були О.Микитюк та І.Жуковський. У 1904 році з чернівецьким симфонічним виконував свої кантати та увертюри до опер М.Лисенко, який високо оцінив майстерність музикантів. На кошти українських товариств та сподвижників культури в Чернівцях було збудовано філармонію з чудовою акустикою, яка вражає виконавців та слухачів донині. Цікаво, що в цьому залі в супроводі оркестру виступали зірки того часу - Е.Карузо, С.Крушельницька, Ф.Шаляпін, Ж.ТІбо та багато інших. За радянської влади у Чернівецькій філармонії існували лише народний хор та концертна бригада, а оркестр розформували, хоча була спроба його відновити в 1946-48 роках. Більш як півстоліття один з кращих в Україні філармонічних залів залишався без симфонічного оркестру. І лише в листопаді 1992 року у Чернівцях за сприяння місцевої влади створено філармонічний симфонічний оркестр. Його першим керівником і диригентом став заслужений діяч мистецтв України В. Костриж. Поява такого колективу на Буковині засвідчила прагнення до високої духовності молодої держави. І знову зазвучала в Чернівцях симфонічна музика, з оркестром виступали гастролюючі виконавці, відбулися перші виступи колективу по Україні та за кордоном. Згодом оркестр очолювали В.Бондаренко, Ю.Голота, а з 2000 року - диригент Й.Созанський. За останні роки значно зріс фаховий рівень колективу, розширилися його творчі горизонти, збагатилася географія виступів. Це концерти в Києві, Львові, Хмельницькому, Вінниці, Івано-Франківську; гастрольні поїздки по Італії, Хорватії, Румунії, Швейцарії. Участь у престижних міжнародних та національних музичних імпрезах засвідчують прагнення чернівецького симфонічного до постійного вдосконалення. Особлива роль у творчому зростанні колективу належить головному диригентові та художньому керівникові - Йосипу Созанському. Він випускник Львівської консерваторії по класу М.Колесси, вчився в аспірантурі у Ю.Луціва, та у майстер20

класі Арвіна Ачеля у Відні, асистент-стажист Львівської опери. Молодий маестро натхненник і реалізатор багатьох цікавих ідей, часто виступає і як менеджер-імпресаріо. Так, уже в 2000 році Й. Созанський ініціатор великого концерту чернівецького симфонічного на сцені київської Національної філармонії в рамках швейцарсько-українських днів культури, наступного року - блискучий виступ у Національному палаці «Україна» та участь у міжнародному фестивалі «Прем'єри сезону» (Київ), спільній україно-швейцарській програмі у Київському залі органної та камерної музики (диригенти С. Камартін та Й. Созанський), гастролі по Україні з швейцарським камерним хором (м. Цюріх), участь у міжнародному фестивалі імені П. Чайковського та Н. фон Мекк (Вінниця), у «Днях Буковини у Києві», в проекті Є. Станковича «Музика Фінляндії на Україні», в Міжнародному фестивалі сучасної музики «Контрасти» (Львів, 2004). Захоплювалися мистецтвом цього колективу видатні вокалісти, яким довелося виступати з чернівецьким симфонічним: Д.Гнатюк, Н.Матвієнко, М.Стефюк, В.Лук'янець, В.Гришко, А.Шкурган. Цікава програма була репрезентована спільно з солістами львівського Національного академічного театру опери і балету імені С.Крушельницької, які разом з буковинським оркестром взяли участь у концертному виконанні опери П.Масканьї «Сільська честь», що принесло виконавцям великий успіх не лише в Україні, а й в Італії. З оркестром постійно виступають висококласні музиканти - піаністи Е.Чуприк, Й.Ермінь, О.Поляков, Ю.Лисиченко, Ю.Гавайї (Японія), А.Яронь (Польща); скрипалі Б.Которович, О.Камартін (Швейцарія), Е.Ідельчук (Москва); альтист Д.Гаврилець, флейтист А.Шутко, віолончеліст Р.Горн (Німеччина), кларнетист В.Возняк (Швейцарія), гітарист А.Остапенко. Прем'єри творів - один з основних художніх напрямків оркестру. Чернівецький симфонічний дав життя багатьом опусам сучасної музики, за його допомогою відбулося чимало світових прем'єр, насамперед українських композиторів Л.Дичко, Ж.і Л. Колодубів, Ю.Ланюка, Є.Станковича, Г.Гаврилець, а також А.Ганоша (Чехія), Ж.А.Дерунгса (Швейцарія), М.РІвіліса (Молдова), І.Лааско (Фінляндія). У 2003 році в Чернівцях відбулося перше виконання симфонії ANNO DOMINI «ГУЛАГ» І. Панова (Франція), яка

мала широкий резонанс в пресі, а запис транслювався по французькому телебаченні. Музична критика відзначала талант диригента Й.Созанського, якому вдалося не лише озвучити надзвичайно складне в технічному плані музичної мови полотно, а й розкрити глибокий психологічно-філософський контекст твору. Зрештою, особливою рисою Й. Созанського як диригента є його тяжіння до виконання сучасної музики, хоча в репертуарі оркестру більше 50-ти концертних п р о г р а м , в яких є з р а з к и м у з и к и найрізноманітніших стилів та епох - це Й.Гайдн, В.А.Моцарт, Л.Бетховен, П.Чайковський, Г.Берліоз, Ф.Шуберт, Й.Брамс, С.Рахманінов, Р.Штраус, К.Дебюссі, М.Равель, О.Респігі, І.Стравінський, С.Прокоф'єв, Д.Шостакович, А.Шнітке. Оркестр часто виконує твори сучасних українських композиторів - М.Скорика, Л.Дичко, Є.Станковича, В.Сильвестрова, Ю.Ланюка.., класичний національний репертуар. Сьогодні головний диригент планує провести цикл концертів «Антологія української симфонічної музики», відроджуючи симфонічні т в о р и композиторів минулих епох (Д.Бортнянський) і маловідому або й забуту музику Ст.Людкевича, B.Барвінського, Б.Кудрика; композиторів діаспори М.Кузана, першої української ж і н к и - к о м п о з и т о р к и C.Туркевич-Лук'янович. Очевидно, що перші виконання багатьох творів варто було б записати, про що йдуть переговори з однією з найкращих українських студій звукозапису - чернівецьким «Інтервалом» В.Пилипчука. Симфонічний оркестр охоче підтримує місцевих митців, включаючи до свого репертуару композиції Л.Затуловського, А.Кушніренка, М.Міського, Й.Ельсінгера, Є.Воєвідця. Цікаво, що навіть оркестранти мають змогу виконати власні твори, наприклад, скрипковий концерт Ю.Запотічного чи джазові композиції альтиста В.Гавришка. Оркестр, що складається з вісімдесяти високопрофесійних фахівців, кожний з яких непересічна особистість, вирізняється, насамперед, злагодженістю гри, високим художнім с м а к о м у виконанні композицій, відданістю своїй справі. Вагома роль при створенні симфонічного оркестру належить подружГрупа перших

скрипок

оркестру.

ж ю скрипалів - заслуженим артистам України Павлу Чоботову та Людмилі Шапко. Концертмейстер оркестру блискучий музикант, лауреат багатьох конкурсів Ю.Пласкін, групу альтистів очолює О. Хаскелєвіч, учениця одного із засновників оркестру Й.Ферцера, віолончелей - І. Кадюк, контрабасів - Р.Городенський. Особливою гордістю чернівецького оркестру є групи дерев'яних та мідних духових. Про них з захопленням відгукувалися багато диригентів, що виступали з колективом, зокрема В.Сіренко. Це - віртуози-солісти А.Негрескул (флейта), В.Бідняк (гобой), І.Дуда (кларнет), О.Герасимов (фагот), Т.Гнюс (тромбон) - учень досвідченого майстра, який ЗО років очолював відділ духових інструментів чернівецького училища С.Мазурика, Я.Кшижевський (труба), А.Серебрянський (валторна), О.Акейніков (ударні інструменти). Воістину музикантом-патріотом є соліст цюріхського оркестру кларнетист В.Возняк, який ось уже кілька років поспіль не лише виступає з концертними п р о г р а м а м и в супроводі чернівецького симфонічного, дає майстер-класи, а й займається доброчинною діяльністю. Так, завдяки добродію Возняку о р к е с т р має в и с о к о я к і с н і інструменти англійський ріжок, кілька кларнетів, флейт, гобоїв, валторн, які він подарував землякам, чим частково вирішилася проблема інструментарію. Чернівці п и ш а ю т ь с я с в о ї м о р к е с т р о м , але чи піклуються? П р о б л е м а меценатів (які не мають ж о д н и х пільг від вкладання коштів в культуру) не д а є б у д ь - я к о ї надії на фінансову підтримку. Щ о п равда, м у з и к а н т и а п е л ю ю т ь д о місцевої влади про д о п л а т и з фондів міста, як це р о б и т ь с я в Одеській, Дніпропетровській, Донецькій областях. Зрешт о ю , не к о ж н е місто України м о ж е похвалитися с и м ф о н і ч н и м о р к е с т р о м . Так, в Західній Україні є п р а к т и ч н о два д е р ж а в н і (з п о в н о ю к о м п л е к т а ц і є ю ) симфонічні оркестри львівський та ч е р н і в е ц ь к и й . Останній, хоч і не так д а в н о с т в о р е ний, п р а г н е стабільності, якості, у т в е р д ж у ю ч и с ь у багатьох а с п е к т а х діяльності регіону. Та фінансова підтримка музикантів (300-400 грн. щомісячно) катастрофічно мала, тому й потерпає колектив від плинності кадрів; частина артистів змушена міняти професію, поповнюючи ряди заробітчан, шукаючи щастя за кордоном або в більш високооплачуваних оркестрах, з о к р е м а у столичних, які майже в десять разів більше фінансовані. У поділі на столичні і периферійні колективи не має нічого позитивного, оскільки останні поступово перетворяться на меншовартісних могікан. Це питання державної ваги і політики в галузі культури. Отож, п о п р и всі труднощі, о р к е с т р натхненно п р а ц ю є над р і з н о м а н і т н и м и п р о г р а м а м и , втілюючи в ж и т т я нові ідеї. О р к е с т р а н т а м необхідна для творчої стабільності впевненість у з а в т р а ш н ь о м у дні. А майбутнє обіцяє бути цікавим: авторські с и м фонічні к о н ц е р т и М . С к о р и к а та Ю.Ланюка, спільні українсько-італійські п р о е к т и , міжнародні турне, з а п и с и нових творів симфонічної м у з и к и , співпраця з вітчизняними та з а к о р д о н н и м и виконавцями. О р к е с т р п л е к а є надії на з д о б у т т я з в а н н я а к а д е м і ч н о г о , п р а г н е у т в е р д и т и с я і відчути свою необхідність країні, нації, її культурі. З р е ш т о ю , сам факт існування с и м ф о н і ч н о г о о р к е с т р у як м и с тецької о д и н и ц і є о з н а к о ю д у х о в н о г о зростання молодої української д е р ж а в и , мірилом її творчого потенціалу. Лілія НАЗАР 21

«Остап Шутко - блискучий скрипаль із власною неповторною манерою виконання». Богодар Которович «Скрипаль продемонстрував, що для нього не існує технічних проблем». <Марктредвітзер Кур'єр», Німеччина «Як соліст Остап Шутко довів, що, незважаючи на молодість, він - справжній артист. У нього в арсеналі вражаючий спектр виразових засобів, артистичний темперамент, багата звукова палітра». «Камертон,

узикант як творча особистість може існувати лише тоді, коли має можливість себе реалізувати. Як мінімум - мати публічні концерти, добірку власних Сй, аудіо- та відеозаписів. Прикро, але, на жаль, не кожен виконавець у сфері академічного мистецтва сьогодні може собі це дозволити. Часом здається, що успішний за всіма параметрами музикант - лише міф (чи таке можливе у нашій країні), яким оповито служителя однієї із дев'яти Муз. Тим приємніше було більше дізнатися про Остапа Шутка - скрипаля, лауреата багатьох всеукраїнських та міжнародних конкурсів: у Вільнюсі (Литва), Веймарі (Німеччина), Перемишлі (Польща), Барселоні (Іспанія), стипендіата Президента України, королеви Іспанії та ЮНЕСКО. Закінчивши з відзнакою Львівську спеціальну музичну школу імені С.Крушельницької (викладачі - Г.Хейфіц, І.Шутко) і Львівський Вищий музичний інститут імені М.Лисенка (у професора Л . Ш у т к о ) , скрипаль продовжив навчання у лондонській школі Гілдхол у всесвітньо відомого педагога І.НІмана та Національній музичній академії України імені П.Чайковського в класі Б.Которовича. Великий вплив на формування творчої особистості Остапа Шутка справило знайомство з уславленими музикантами І.Безродним, Л.Шпіллером, А.Лисим, З.Броном, М.Естрельєю, С.Сондецкісом... Десять років тому скрипаль організував «Український квартет», з яким брав участь у двох найпрестижніших конкурсах для квартетів: у Ев'яні (Франція) і Реджіо Емілія (Італія). У той час Остап - концертмейстер міжнародного молодіжного оркестру у

Польща»

Байройті (Німеччина) і Лондонського філармонійного молодіжного оркестру, з 1999 по 2001 рік - артист Державного камерного ансамблю «Київські солісти», разом з яким став володарем Гран-прі на міжнародному конкурсі у Відні (Австрія). Своєю активною творчою діяльністю Остап Шутко розвіює будь-які міфи щодо неможливості бути в однаковій мірі талановитим і успішним, власним прикладом доводить протилежне, адже водночас є і виконавцем, і спонсором, і менеджером, і продюсером, і директором фестивалів... Активність музиканта, наполегливість і завзяття виплескуються у безліч мистецьких проектів, хоча поки що, за його словами, реалізовано лише один процент задуманого. Чи не найбільшого розголосу та популярності набули останнім часом «Музичні вечори Остапа Шутка», започатковані два роки тому з метою популяризації класичної музики у невеличких містах України, що стали чудовою можливістю для самореалізації артистів-виконавців. Так, за рік відбувається понад сто концертів, до участі в яких О.Шутко запрошує як відомих українських та зарубіжних музикантів, так і юних вихованців музичних шкіл та училищ. Для заохочення останніх у рамках цього проекту передбачені стипендії. За свідченням преси, такі концерти, зокрема, для мешканців Черкас, Вінниці, Тернополя, Чернігова, Кіровограда - справжнє свято. Самостійними проектами стали концертні турне по Україні Остапа зі своєю мамою - заслуженою артисткою України, скрипалькою Лідією Шутко, а також гра скрипаля в дуеті з польським гітаристом Лео Вітошинським.

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ! НАГАДУЄМО, що триває передплата на журнал

"МУЗИКА" на 2006 рік.

ЧАСОПИС ВИСВІТЛЮЄ панораму мистецького життя України, ЗНАЙОМИТЬ з лауреатами фестивалів і конкурсів, ПОДАЄ МАТЕРІАЛИ про життя та діяльність українських митців, З ініціативи Остапа Шутка відроджуються щомісячні «салонні» концерти у київському палаці Терещенків. Тут, зазвичай, збираються українські політики, дипломати, бізнесмени. На запитання, чому саме така аудиторія відвідує ці вечори, Остап, з властивою йому жартівливою манерою спілкування, говорить: «Бо музиканти - не завжди доброзичлива публіка», а щодо музичної критики, переконаний, що вона має бути справедливішою до виконавців. Однак чи не наймасштабніший проект молодого скрипаля - створений у 2003 році Концертно-продюсерський центр «Іпсіїмсіиаііз», у рамках якого засновано конкурс під тією ж назвою. Переможців журі визначає за відеозаписами, а серед них - скрипалі, піаністи, «духовики», вокалісти віком від 11 до 22 років. Особливість проекту - в демократичності вибору концертного репертуару самими конкурсантами, а також визначення журі неповторної, самобутньої манери виконання. Можливо, тому й виправданою є назва конкурсу - «Індивідуаліс», яка, за словами Остапа Шутка, народилася спонтанно (мабуть, знову жартує). Нагороджений Академією мистецтв України Почесним дипломом «За високу професійну майстерність», Остап Шутко сьогодні - аспірант консерваторії у Лондоні і водночас наймолодший викладач Національної музичної академії України імені П.Чайковського. Наважившись запитати, який зі своїх проектів він вважає найвдалішим, почула відповідь: «Два мої сини».

ВІДКРИВАЄ невідомі сторінки історії культури. 'ндекс нашого

часопису

74310.

У роздріб

журнал

Олеся ПОЛЯНСЬКА 23

JiyfcAJkLALßj

ТІ ДНІ СПІВАЧКА НЕ ХОТІАА ЗГАДУВАТИ Народна артистка України Марія Едуардівна ДОНЕЦЬ-ТЕССЕИР (1889-1974) дружина корифея української опери Михайла Донця - виховала цілу плеяду талановитих співаків, серед яких І.Масленникова, М.Звєздіна, Р. Колесник, Є.Мірошниченко... Марія Едуардівна мала хорошу вокальну школу: навчалася у відомого тенора Олександра Мишуги у Варшавському музичному училищі, потім у Віденській консерваторії, а згодом у Міланській консерваторії - у маестро Вікторіо Ванца (1915). Повернувшись до Києва, дебютувала у міській опері в партії Царівни-Лебеді в опері М. Римського-Корсакова «Казка про царя Салтана». В цьому театрі вона працювала солісткою з 1915 по 1922 рікта з 1937 по 1939рік. В її оперному репертуарі - Панночка («Утоплена» М.Лисенка), Антоніда («Іван Сусанін» М.Глінки), Маргарита («Фауст» Ш.Гуно), Лялька («Казки Гофмана» Ж.Оффенбаха), Джільда та Віолетта («Ріголетто» і «Травіата» Дж.Верді), Марфа («Царева наречена» М.Римського-Корсакова) та ін. З 1935 року Марія Едуардівна поєднує роботу в театрі з педагогічною діяльністю в Київській консерваторії. Залишивши сцену, вона продовжувала працювати в опері до 1948 року як педагог-вокаліст. 7 січня 1944 року М.Донець-Тессейр була заарештована. Звинувачення - «працювала» під час війни на німецьку розвідку. А приводом послужило те, що її учениця Анна Шнідель товаришувала з німецьким розвідником Майє ром. У слідчій справі Марії Едуардівни, що знаходиться у ЦДАГО України (три томи), зафіксовано чотири протоколи нічних допитів. До арешту Марії Едуардівни були допитані її знайомі, які під час війни спілкувалися з нею. Однак вони не попередили співачку про біду, яка їй загрожувала. 1 лютого 1944 року М.Донець-Тессейр звільнили з-під варти за відсутністю доказів її участі у шпигунстві, проте ці страшні три тижні для співачки не минули безслідно. Марії Едуардівні довелося тривалий час відновлювати свій психологічний стан. Тому про ці трагічні дні М.Донець-Тессейр не хотіла згадувати... Мова документів

збережена.

Протокол допроса, г. Киев, 1944 года, январь 13 дня. Вопрос: Расскажите, где вы проживали и чем занимались в период временной оккупации города Киева немецкими войсками. Ответ: С начала Отечественной войны проживала в г. Киеве, Церковный переулок №8. Приблизительно за месяц до оккупации г. Киева немецкими войсками, ввиду налета немецких самолетов и бомбежки территории, где я проживала, мне пришлось оставить свой дом и переселиться на улицу Стрелецкую №6/7 квартира 34, которую ранее занимал музыкант Киевского оперного театра Павлов (имя, отч. не знаю). В 24

квартиру Павлова я переселилась с разрешения бывшего тогда директора оперного театра Шереметьева Михаила Александровича, который после эвакуации основного штата оперного театра в тыл страны был оставлен с труппой артистов еще продолжавших свои выступления. После оккупации немцами г. Киева спустя две недели, т.е. в первых числах октября м-ца 1941 года, я возвратилась на свою квартиру в Церковном переулке и проживала там до момента выселения немцами населения из района Зверинец как запретной зоны - 6 сентября месяца 1943 года. Будучи выселена из своей квартиры, переехала на Сталинку, улица Добрый Путь, в дом знакомого Тимченко (имя, отч. не помню). Прожив около недели у Тимченко, вынуждена была переселиться на Ново-Владимирскую улицу № 3-а к артисту ки-

евской эстрады Арову Павлу (отч. не пом.). В Дрова на квартире проживала 5 дней, Ново-Владимирская улица стала запретной зоной и я переселилась к Снегуровой Вере Ивановне - нашей общей знакомой с Виттенбург Ниной Александровной [...]. Вместе с ней уехала в село Жовтневое Попельнянского района Житомирской области, где и находилась до момента моего ареста. За период временной оккупации г. Киева немецкими войсками, с 19 сентября 1941 года до освобождения Красной армией г. Киева, работала в Киевской консерватории и Киевском оперном театре в должности преподавателя пения. В консерваторию поступила в ноябре месяце 1941 года, куда была приглашена бывшим в то время директором консерватории Губой (имя, отч. не знаю). Работая в Киевской консерватории, зимой 1942 года по разрешению директора оперного театра Шереметьева поступила преподавателем пения в оперный театр. Осенью 1942 года ввиду наступивших холодов и необеспечения топливом, консерватория была закрыта и меня по сокращению штатов уволили. После сокращения из консерватории я осталась занимать только одну должность - в оперном театре, где работала до сентября м-ца 1943 года - до момента эвакуации театра в г. Белосток. Вопрос: Назовите всех лиц, с которыми вы поддерживали связь во время пребывания на оккупированной немецкими войсками территории. Ответ: Из оставшихся моих знакомых после оккупации г. Киева немцами и не эвакуировавшихся в тыл страны я поддерживала связь на протяжении всего периода пребывания немцев со следующими лицами. (Далі йде перелік знайомих, здебільшого працівників та співаків театру. - Г.Д.). Кроме вышеуказанных знакомых за время моего пребывания на оккупированной немцами территории я познакомилась и поддерживала связь с Зигерт (имя, отчество не знаю), немец, по специальности военный врач - начальник Ветеринарной части, проживал у меня в доме. (Далі названі прізвища німців, які мешкали в будинку співачки. - Г.Д). Герлингаус Герман Германович, немец, начальник какой-то сельскохозяйственной немецкой организации, помещавшейся по улице Тимофеевской и угол б. Шевченко. Герлингаус женился на артистке оперного театра Беспаловой. Герлингаус по своей работе часто разъезжал по совхозам и МТС в окрестностях г. Киева. Вместе с женой, артисткой Беспаловой, приходили ко мне в гости. Майер Антон Иванович, немец, работал заведующим одной из немецких снабженческих организаций, которая снабжала немецкие военские части, проходящие через г. Киев на фронт, а также из фронта. Познакомилась с ним в конце 1941 года. Знакомство произошло при следующих обстоятельствах. Майер приехал ко мне на квартиру с целью приобрести охотничьих собак, которые были у меня. После приобретения собак Майер несколько раз приезжал автомашиной за Шнидель Анной Иосифовной, моей ученицей, которая бывала у меня на уроках. Один раз Майер был приглашен ко мне на именины, по всей вероятности его пригласила Шнидель Анна Иосифовна, которая была приглашена лично мной [...]. Кроме того, весной 1943 года я была один раз на именинах Майера, куда попала слу-

чайно, на именины я не была приглашена, а возвращаясь из театра после уроков, зашла к Шнидель за нотами, где и была приглашена в столовую, в которой сидела компания за столом, на именинах я пробыла часа полтора-два и ушла. Шнидель, как мне известно, сначала работала машинисткой в снабженческой конторе Майера. При отступлении немцев Шнидель уехала с Майером в тыл к немцам. Допрос прерван в 1 час 3 0 минут. Допросил зам. нач. отделения УНКГБ по К / о капитан Госбез. Ста [...]• Протокол допроса, гор. Киев, 1 9 4 4 , январь 15 дня. Допрос начат в 21 ч. 3 0 мин. Вопрос: Шнидель свои именины в кв. Мейера справляла? (У протоколах допитів є написання прізвища: Майєр і Мейєр. - Г.Д.). Ответ: Да. Вопрос: Вы были у нее на именинах? Ответ: Да. Вопрос: Кто у нее был в гостях? Ответ: Она к себе никого не приглашала, т.к. Мейер был в Берлине. Вопрос: Кого из сотрудников конторы Мейера знаете? Ответ: Никого. Вопрос: В учреждении у Мейера вы были? Ответ: Нет [...]. Вопрос: Кто еще из немцев был у вас в гостях в день ваших именин? Ответ: Были немцы, которые у меня жили. О них я указывала в своих показаниях от 13.01.1944 г. и приехавшие к нам Мейер, Рокит, имя его не знаю и его секретарь, владевший русским языком. Вопрос: Кто такой Р о к и т и как часто он посещал вашу квартиру? Ответ: К немцам стоящим у меня на кв., Рок и т приезжал часто по служебным делам, а также к нам приезжал и его секретарь. Вопрос: Опишите приметы Р о к и т . Ответ: Р о к и т среднего роста, плотного телосложения, лысый, с светлыми глазами, бритый блондин. На левой руке, на каком пальце не помню, носит кольцо, которое обращает на себя внимание тем, что в него вправлены или вделаны два оленьих зуба. Вопрос: Что вам о себе рассказывал Рокит? Ответ: О себе Р о к и т рассказывал, что он женат, у него есть дочь, из какого города он происходит я не помню, но как будто из Кенигсберга. Р о к и т высказывал намерения перевезти свою семью в г. Киев и спрашивал меня не продам ли я ему свой дом [...]. Вопрос: Кто из ваших учениц был знаком с Рокит? Ответ: Богаченко Ирина, Мищенко Марго, Малый Мотя, Прусс Гена, Эрлер-Сикорская К[и...], Чаус Лара, Вознесенская Нонна. С этими девушками и Р о к и т познакомила у себя на кв. в день моих именин - 16.04.1943 г. Вопрос: Шнидель Аня вами была познакомлена с Мейер? Ответ: С Мейер Шнидель познакомила Ласкеронская - работник театра оперы. Вопрос: Услугами Мейера вы пользовались? Ответ: Его личными услугами я не пользовалась. Вопрос: Из учреждения Мейера вы продукты получали? 25

Ответ: Да, получала. Вопрос: Часто? Ответ: Нет. Продукты я получала к Рождеству, Пасхе. За два с половиной года я продукты получала раз 5-6 [...]. Вопрос: Что из продуктов вам отпускалось? Ответ: Картофель, мука, колбаса, сахар, хлеб, но всего отпускалось в небольших нормах, на сумму примерно в 300-400 р. Вопрос: Бесплатно продукты вам не отпускались? Ответ: Иногда Шнидель приносила продукты в подарок и никакого вознаграждения не требовала [...]. Допрос прерван в 02 ч. 50 м. Записано с моих слов верно, записаное прочла. М.Донец-Тессейр. Допросил нач-к 2 отдела УННГБ по Киев, обл. Майор Гос. Безопасности. Протокол повторного допроса, гор. Киев, 1944 г., январь 17 дня Допрос начат в 22 час. [...]. Вопрос: Как часто вы посещали в военное время иностр. консульства, находившись в г. Киеве? Ответ: Живя в г. Киеве, мне приходилось бывать в Польском консульстве. Польское консульство я посещала не по своей инициативе и не по своим личным делам. В Польском консульстве я бывала с группой артистов оперного театра по командировке иностр. отдела СНК, где для сотрудников консульства силами артистов нашего театра давались концерты. Вопрос: Другие консульства вы посещали? Ответ: По командировке инотдела я с группой артистов два раза была в Чешском консульстве. Вопрос: В Немецком консульстве бывали? Ответ: Нет. Вопрос: По каким делам посещал Немецкое консульство ваш муж - Донец? Ответ: Мне неизвестно, что мой муж посещал Немецкое консульство. Вопрос: Кто из артистов театра вместе с вами выезжал на концерты в инконсульства? Ответ: Фонская Олександра Дмитриевна, Манга Владимир, Литвиненко-Вольгемут Мария Ивановна, Захарченко Наташа, Эльвова Розалия, Иванов Андрей, Кипаренко-Доманский Юрий, Эрнст. Вопрос: Назовите сотрудников инконсульства, с которыми вы были лично знакомы. Ответ: По Польскому консульству я была лично знакома с консулом Янковским и секретарем консульства Курницким, с сотрудниками Чешского консульства я знакомства не имела [...] Вопрос: Кого вы знали из сотрудников Немецкого консульства? Ответ: Я почти знала всех сотрудников Немецкого консульства, но фамилии их сейчас не помню [...] Допрос окончен в 01 ч. 18. 0 1 . 1944 г. Записано прочла.

с моих слов верно,

записанное

М.Донец-Тессейр.

Допросил Нач-к 2 отдела УННГБ по Киев, обл. Майор Государ. Безопасности. 26

Протокол допроса 1944 года января 24 дня г. Киев. Допрос начат в 15 час. 05 мин. Вопрос: Вам предъявлено обвинение по ст. 54-1а УК УССР в том, что оставшись проживать на временно оккупированной территории немецко-фашистскими войсками добровольно предложили свои услуги поступить на службу к оккупантам и в течении всего периода работали как специалист доцент в немецком оперном театре и консерватории. Имели тесную связь с офицерами немецких разведывательных органов Рокито, Майером, Баум и другими. Устраивали вечеринки и увеселения в своем доме для офицеров немецких разведывательных органов, которым поставляли своих учениц по оперному театру - Шнидель А.И., Малюту И.А., Беспалову и других. Участвовали в банкетах, устраиваемых немецким разведчиком Майером, у него на квартире. Систематически обеспечивались продуктами из магазина, находившегося в распоряжении немецкого разведчика Майера и снабжавшего пайками немецкую агентуру, клеветали на Красную армию и органы НКГБ. С изгнанием немецких оккупантов из г. Киева пытались бежать вместе с ними, боясь ответственности за причастность к деятельности немецких разведывательных органов. В предъявленном вам обвинение вы признаете себя виновной? Ответ: В отношении связи с офицерами немецкой разведки Рокито, Майером и Баум я связи с ними не имела, но была знакома и этого знакомства с ними не отрицаю. Вечеринки и увеселения для немецких офицеров я в своем доме не устраивала, но один раз в 1943 году, 14 апреля, в день моих именин, ко мне на квартиру случайно приехали Рокито и Майер, которые приняли участие в этом вечере, больше как до этого дня, так и после моих именнин Рокито, Майер на вечерах у меня не были, потому что я таковых не устраивала. Рокито бывал в моем доме, но приезжал к руководителям одежной фабрики немцам [...]. Допрос прерван в 17 час. 30 мин. Протокол записан с моих слов верно, мной прочитан, в чем и расписываюсь. М.Донец-Тессейр. Допросил зам. нач. 1 отделения 2 отдела УНКГБ капитан Госбезопасности. Пізніше Марія Едуардівна продала свій будинок і переїхала у письменницький будинок, що на вулиці Богдана Хмельницького, 68, кв. 78 а. Звідти вона у 1953 р. надіслала листа М.С.Хрущову з проханням реабілітувати її чоловіка - Михайла Донця (1883-1941). У Національній музичній академії України, біля класу, в якому працювала М.Е.ДонецьТессейр багато років, є меморіальна дошка. Сьогодні в цьому класі викладає її улюблена учениця професор Євгенія Семенівна Мірошниченко. Т.Д.

ж ш і ш ш

узична громадськість України відзначатиме цього року 110 річницю від дня народження видатного українського композитора Віктора Степановича Косенка ( 1 8 9 6 - 1938). Директор меморіального кабінету-музею в Києві з а с л у ж е н и й працівник культури України Раїса Канеп-Косенко, яка торік удостоєна премії Н С К У імені B.C.Косенка, вже майже ЗО років є берегинею цього музичного осередку нашої столиці, привітною господинею, яка завжди з радістю зустрічає всіх, хто приходить сюди, і не тільки розповідає про життя і творчість композитора, а й пригощає чаєм із смачними пиріжками та тістечками, як було заведено ще при Вікторі Степановичу та його дружині Ангеліні Володимирівні - організатора цього музею. Народилася Раїса Едуардівна в 1910 році в сім'ї офіцера царської армії, що пізніше, я к згадує Р.Канеп-Косенко, принесло їй багато неприємностей. «Тричі з в і л ь н я л и з роботи через с о ц і а л ь н е походження. Потім в анкетах я почала писати: батько - офіцер, вітчим композитор. Це трошки п о м ' я к ш у вало ставлення до мене. Після четвертого звільнення хтось з моїх знайомих влаштував у газету «Радянська Україна», та через чотири місяці мене знову з в і л ь н и л и . Й ш о в 1938 рік... Невдовзі розпочалася війна 1941 року. Та повернемося у юність. У Ж и т о м и р і на вулиці Д м и т рівській, 6 в сім'ї Ангеліни Володимирівни підростають дві дівчинки Ірина та Раїса. Навчаються в школі, допомагають матері по господарству. В 1920 році в сім'ї з'являється Віктор Степанович. Раїса Едуардівна пізніше напише: «Налагодити відносини з чужими дітьми не така вже й проста справа. Сестра Іра відразу визнала Віктора Степановича. Піклувалася про нього, була привітна. А я чомусь насторожилася, причаїлась, на всі запитання коротко відповідала: «Так», «Ні», «Нічого»... Я вчила уроки та засинала під музику, яка линула з кабінету Віктора Степановича. І хоча я доводилася йому падчіркою, «Вікспанч»(так ми називали його скорочено) ставився до мене, як до рідної доньки...» Друга донька Ангеліни Володимирівни Ірина, вже заміжня за художником В.Батюшковим, у спогадах писала: «Увійшов у наше життя

мвв

Віктор Степанович і приніс натхнення, радість, музику. М'який, скромний, ласкавий, з відвертою чистою душею і водночас непохитний у своїх переконаннях, вчинках. Він опинився в центрі всього... Я відразу полюбила його. А коли він, помітивши, що мене вабить музика, почав вчити, полюбила ще більше назавжди...» Переїхавши в Естонію до рідного батька і одержавши там освіту, Ірина стала прекрасною вчителькою музики і «прищепила» любов до творчості Косенка своєму чоловікові В. Батюшкову та сину Павлу. Втрьох вони після повернення до Києва стали вірними помічниками Ангеліни В о л о д и м и р і в н и в справах музею. Після п е р е ж и т и х Раїсою Едуардівною трагічних подій в Ж и т о мирі - померла дочка і чоловік Костянтин Кудрицький - Віктор Степанович забрав її до Києва. Раїса Едуардівна згадує про візит до В.Косенка Марії Іванівни Литвиненко-Вольгемут, коли вони вже мешкали в новій квартирі на вулиці Тимофіївській. Співачка не знала про намір Віктора Степановича написати оперу. А він створював свою «Марину» (за Т.Шевченком), маючи на увазі, що провідні партії в опері співатимуть його друзі: Зоя Гайдай - Марина, Марія Литвиненко-Вольгемут - мати Марини, Іван Паторжинський - дід Карпо. Щойно Марія Іванівна прийшла до Косенка, їй поставили крісло біля роялю, Віктор С т е п а н о в и ч підійшов до інструмента й почав награвати та наспівувати своїм, як він говорив, «композиторським голосом» арію матері Марини. «Я стояла навпроти, - згадує Раїса Едуардівна, - і помітила, з я к о ю зацікавленістю, увагою та хвилюванням слухала співачка музику. Сповнена емоцій, вона сказала: «У мене аж мороз по шкірі прийшов, я присутня при народженні Музики...» Ніхто не почув цієї опери, крім названих вище друзів, навіть безвідмовному роялю «Дідерікс» не довелося озвучити весь твір. В пам'яті Раїси Едуардівни залишився і трагічний день 3 жовтня 1938 року, коли раптово, від інфаркту, номер Віктор Степанович. 1941 рік... Від'їжджаючи в евакуацію, Ангеліна Володимирівна вивезла головне - рукописи В.Косенка, листи, фотографії... Коли повернулася до Києва - квартира була

i m

порожня. Важко уявити її переживання, адже зникли всі речі та рояль. Композитор П.Козицький заспокоював: «Ви повернулися, зберегли найцінніше рукописи Віктора Степановича, будинок вцілів, можете організовувати музей Косенка. Так чи не вперше прозвучало слово «музей». Згідно Постанови Київської міськради у 1964 році він одержав офіційний статус. Раїса Едуардівна паралельно з роботою в редакції газети «Правда України» допомагає матері в справах музею, а після її смерті стає його директором - берегинею цього музичного осередку. Н е з в а ж а ю ч и на поважний вік, Раїса Едуардівна багато працює: в її творчому доробку велика кількість публікацій про майстрів української культури. ї й притаманна щира доброзичливість, глибока духовність. Це напрочуд делікатна і скромна жінка. Привітно зустрічає Раїса Едуардівна шанувальників творчості В.Косенка - композиторів, співаків, поетів, учнів музичних шкіл та їх педагогів. Теплий, зат и ш н и й дім! Тут завжди звучить музика! І нині меморіальний кабінет-музей В.Косенка завдяки Раїсі Едуардівні є оберегом пам'яті композитора, його творчої спадщини. Відвідують музей і кияни, й мешканці інших українських міст, а також закордонні гості. Низький уклін вам, Раїсо Едуардівно, та міцного здоров'я. Лідія ІВАХНЕНКО 27

£СЖРЛ2)Л

ЕСТРАДИ

апевно, настане час, коли хтось із дослідників зверне увагу на феномен українського походження багатьох артистів естради, так чи інакше пов'язаних з нашою державою. А це - Леонід Утьосов, Олександр Вертинський, Клавдія Шульженко, Йосип Кобзон, Лариса Доліна... За Радянського Союзу не дуже часто згадували про походження виконавців. Про те, що, наприклад, Клавдія Шульженко-харків'янка, почали говорити не так вже й давно... 24 березня 1906 року в родині бухгалтера Управління південної залізниці Івана Івановича та Віри Олександрівни Шульженко народилася дівчинка Клава, якій судилося згодом стати королевою радянської естради. Робітничий район Москальовка в Харкові, де жила сім'я співачки, сьогодні відомий саме завдяки цьому факту. Підсвідомо батьки дали дочці ім'я, яким у Давньому Римі нарікали імператорів та патриціїв. За великим рахунком, вона виправдала його своєю творчістю на сто відсотків. Перші мистецькі враження Шульженко отримала від батька, який полюбляв співати українські народні пісні (мав чудовий баритон), іноді брав участь у самодіяльному оркестрі. Проте захопленням для маленької дівчинки був театр. Разом зі своїми однолітками вона часто влаштовувала домашні вистави, в яких обов'язково співала, але мріяла стати саме акторкою, а не співачкою. Кумирами для неї були Віра Холодна, Іван Мозжухін, Володимир Максимов. Мрія юної харків'янки здійснилася 1923 року, коли без відповідної освіти вона наважилася 28

вступати до столичної (на той час Харків - столиця України) театральної трупи під орудою Миколи Синельникова. Потрапити до відомого колективу було великою честю. На прослуховуванні дівчина виконувала українську народну пісню «Розпрягайте, хлопці, коней», романс «Шелковый шнурок», російську народну пісню «По старой калужской дороге» та «Эти палочки» (чи здогадувалася тоді Клавдія, що саме ця пісня принесе їй народну любов і славу?). Акомпанував дівчині Ісаак Дунаєвський, який тоді працював завідуючим музичною частиною театру. Обраний репертуар викликав посмішку у майстра, але Клавдію прийняли до трупи, щоправда, у масовку (цей факт її не засмутив). Певно, недаремно Синельникова вважали «відкривачем зірок» (зокрема, Віри Комісаржевської). Розпізнавши у Клавдії Шульженко великий виконавський потенціал, він спочатку доручив їй співати в драматичних виставах («Страта» за п'єсою Григорія Ге), потім домовився зі своїм другом, професором Харківської консерваторії Н.Чемізовим, щоб він допоміг їй не лише з вокалом, а й подолати місцевий акцент. Згодом Клавдія брала уроки в балетній школі Наталії Тальорі. Пізніше Синельников спеціально для актриси вводив до вистав музичні номери. Виконавиця співала скрізь - у театрі, на літніх майданчиках, концертах для робітників. Важливе, можливо, доленосне значення у житті Клавдії Іванівни мала зустріч із відомою оперною співачкою Лідією Липківською, яка схвально відгукнулася про спів юної харків'янки. Після їхньої розмови Клавдія ще більше працює, у неї з'являється свій вокальний репертуар, композитор Юлій Мейтус пише для неї пісні «Красный мак», «Красная армия», «Гренада». Невдовзі Клавдія залишає театр Синельникова і переходить до трупи Червонозаводського театру, та слова свого першого театрального педагога запам'ятала на все життя: «Ти - актриса, і повинна грати пісню, як ми граємо виставу... З тією тільки різницею, що в пісні всі ролі - твої!» Клавдія Шульженко не просто співала, вона проживала пісню на сцені. Це був своєрідний Театр пісні. На жаль, сьогодні таких виконавців на естраді не залишилося. Майже не співають «у живу», мало хто може виконати пісню у супроводі оркестру, а акторські здібності нашим співакам часто-густо замінюють підтанцьовка та різноманітні технічні засоби. Та мова не про це. Перший справжній успіх Клавдія Іванівна відчула після виконання пісні «Кирпичики», яку для неї написав молодий харківський поет Павло Герман, відомий автор «Авіамаршу». У цей період Клавдії Іванівні пощастило зустрітися з Єлизаветою Онисимівною Рєзніковою, яка й стала її першим акомпаніатором, вчителем. Вони щодня по кілька годин репетирували, не змінюючи графіка занять. «Є дві причини не прийти на репитицію: тяжка хвороба або смерть», - так часто повторювала Рєзнікова. Саме вона наполягала на переїзді Шульженко до Ленінграда у 1928 році. Цей фактично останній період життя в Харкові пов'язаний у співачки з

першим великим коханням. Однак бурхливий роман з поетом Ілльєю Григор'євим швидко закінчився. Надто скептично ставився молодик до захоплення нареченої естрадою. Це й поставило крапку в їхніх стосунках. Останню зустріч із першим коханням Клавдії «подарувала» війна. Якось співачка виступала в медичній частині фронту. Після концерту для тяжкопоранених, прямуючи до виходу, Шульженко почула знайоме «Кунєчка!». Так її називав лише Ілля Григор'єв. Клавдія в палаті намагалась відшукати того, хто міг її кликати, і лише за кілька днів у газеті в списку нагороджених посмертно орденом Червоної Зірки вона прочитала прізвище Іллі Григор'єва. Про такий перебіг подій молода співачка не думала наприкінці 20-х років, сідаючи разом із Рєзніковою в потяг Харків - Ленінград. Сусідом Шульженко по купе виявився веселої вдачі чорнявий чоловік з одеським акцентом. Це був Володимир Пилипович Кораллі (справжнє прізвище - Кемпер), який згодом одружився з Клавдією Іванівною. Молодим людям виявилося достатньо подорожі від Харкова до Ленінграда, щоб закохатися одне в одного. Для Шульженко Єлизавета Онисимівна зробила все можливе, використавши свої зв'язки. Якось у квартирі, де вони мешкали, з'явився відомий тоді у Ленінграді конферансьє Микола Орєшков, із легкої руки якого молода виконавиця дебютувала на концерті, присвяченому Дню преси (5 травня 1928 року) у Кіровському театрі. Глядачів Шульженко «завоювала» одразу. З того часу концерти відбувалися один за одним. Після вдалого дебюту в Московському мюзик-холі в програмі «100 хвилин репортера» в січні 1929 року Шульженко отримала ангажемент у Ленінградський мюзик-хол. У репертуарі співачки з'являються пісні «Никогда», «Негритянская колыбельная», «Физкульт-ура!» Згодом Клавдія Іванівна знайомиться з Леонідом Утьосовим (2 жовтня 1931 року відбулася прем'єра вистави «Условно убитый» за п'єсою Є.Рисса та В.Воєводіна, головні ролі в якій виконували Шульженко та Утьосов). Героїня співачки Маша Фунтікова виконувала дві пісні, які написав Д.Шостакович: «Ах, как приятно вечерком» та «Милый, видишь там и тут». У цій постановці композитор довів, що може писати чудову музику і в «легкому жанрі». Тим часом Клавдія Іванівна побралася з Кораллі. Нестримний темперамент чоловіка давався взнаки, ревнощі переповнювали його постійно. Отримавши квартиру на Кіровському проспекті, Шульженко залюбки і зі смаком облаштовувала її. У 1932 році у щасливого подружжя народився син, якого назвали Ігорем (подомашньому - Гоша). У 1935 році у Шульженко виходить перша грамплатівка, на якій серед інших була і відома пісня Єжи Петербурзького «Утомленное солнце». Коли Клавдія Іванівна вперше почула свій голос у запису - жахнулася: «Це не я!». З 1937 року вона стала солісткою джазового оркестру під орудою Якова Скоморовського. До першої пісенної програми увійшли «От края до края» І.Дзержинського, «Если Волга разольется» І. Дунаєвського, джазова інтерпретація «Тачанки» К.Лістова. Через рік до свого репертуару Шульженко додає пісні «Руки» І.Жака, «Записка» М.Бродського, «Челіта» Фернандеса. Одна з цих пісень принесла в грудні 1939 року Клавдії Іванівні лауреатське звання на Першому всесоюзному конкурсі артистів естради. Третю премію Шульженко розділила з М.Мироновою (до речі, в цьому конкурсі брав участь і Аркадій Райкін). Успіх співачки був таким великим, що на заключному концерті їй дозволили заспівати «на біс», хоча це не передбачалося - йшов запис платівки. Клавдія Іванівна відмовлялася від творів, які не знаходили відгуку у слухачів. У її репертуарі залишалися тільки ліричні перлини. Шульженко іноді доводила до божевілля всіх, хто працював разом із нею над новими піснями, відшліфовуючи кожен звук, кожне слово. Вона ніколи не співала пісню, якщо не була впевнена у бездоганному виконанні. У січні 1940 року Шульженко й Кораллі створюють свій джаз-оркестр. Виступи вирішили робити театралізованими. Перша програ-

після

вистави;:

з сином

Гошею:

з Аллою

•

Пугачовою.

'и

•

ма мала назву «Скорая помощь», друга будувалася за принципом «радіоконферансу». З'явилося багато жартівливих пісень: «Курносый», «О любви не говори», «Упрямый медведь», «Нюра». Розпочалася активна гастрольна діяльність. Під час однієї з поїздок у 1941 році Кпавдія Іванівна дізналася про війну. Джаз-оркестр під орудою Кораллі та Шульженко було перейменовано у Ленінградський фронтовий джаз-ансамбль, і вже в липні колектив почав виступати з концертами на фронті. Тільки за перший рік війни співачка дала понад 500 концертів; витримати такий напружений темп могла тільки справді сильна людина. У цей період (1942 рік) у репертуарі співачки з'являється пісня «Синий платочек». До Шульженко її співали й інші виконавиці, але почувши пісню вперше, одразу вирішила включити її до репертуару. Щоправда, у пісні були інші слова, а ті, що відомі нам сьогодні, з'явилися пізніше, їх написав кореспондент фронтової газети Михайло Максимов. Це була єдина пісня, якою Шульженко порушила своє залізне правило - довго відпрацьовувати номери. «Синий платочек» вона заспівала одразу. Пісня прозвучала й у фільмі «Концерт - фронту». На екрані Клавдія Іванівна співала у вечірній сукні. Після показу кінострічки солдати просили її виступати саме у святковому вбранні: це допомагало не думати про страхіття війни. З того часу кращі свої туалети Шульженко вдягала протягом усієї війни. У 1942 році співачку було нагороджено медаллю «За оборону Ленінграда». Окрім «Синего платочка» до репертуару Шульженко увійшли пісні «Вечер на рейде» та «Давай закурим». До речі, співачка ніколи не курила. Це дуже дивувало шанувальників, які постійно пропонували їй після концертів трофейні цигарки. У воєнний період своєї творчості Клавдія Шульженко майстерно поєднувала інтимну лірику й патріотизм, сентиментальність і рішучість. її пісні любили, вони допомагали в бою, зігрівали душу на відпочинку. У кінці 1945 року співачка отримала звання заслуженої артистки республіки. Після Перемоги оркестр Кораллі та Шульженко розпався: з'явились нові колективи, проповідувалися інші вимоги до пісні. Країна відбудовувалася, розвивалася. Було не до лірики... Артистка розпочала сольні виступи, працюючи з акомпаніаторами, серед яких такі відомі, як Л.Фішман, Б.Мандрус, Д.Ашкеназі. Формування репертуару стало великою проблемою. Співачка звертається до своїх друзів-комЗО

позиторів: Островського, Табачникова, Лєпіна, Дунаєвського. У 1952 році Клавдія Іванівна зважується на вчинок, який міг зашкодити її кар'єрі. На студії звукозапису вона записує пісню «Голубка» на мелодію відомого в 30-ті роки іспанського композитора Себастьяна Ірадьє (тоді боролися за чистоту радянської естради, й іноземному авторові не могло бути в ній місця). Російськомовний текст до музики написали Т.Сикорська та С.Болтін. Ризик виправдав себе: після своєрідного естрадного мовчання прийшов неймовірний успіх. Тим часом сімейні стосунки давали тріщину. Після 25 років спільного життя з Кораллі - розлучення. Розділивши майно, в 50 років Шульженко опинилася у комуналці. Уявити собі подібне непросто... У 1962-му співачка стає народною артисткою Росії. Через три роки бере участь у Першому конкурсі естрадної пісні. Нарешті отримує нову квартиру. 1971 рік приніс звання народної артистки СРСР. У цей період з'являється одна з найвідоміших пісень у репертуарі Клавдії Іванівни «Вальс о вальсе» Е.Колмановського на вірші Є.Євтушенка. Ця пісня зле пожартувала зі співачкою. Під час одного з концертів вона виконувала композицію і раптом забула слова. Після цього випадку ніколи вже її не співала. Своє 70-річчя Шульженко святкувала в Москві в Колонному залі Будинку спілок. Артистка готувалася дуже ретельно, проводила кілька репетицій надень. На концерті Клавдія Іванівна співала як востаннє, ніби передчуваючи, що це її лебедина пісня. Пенсія, яку сплачувала держава народній артистці СРСР, складала 270 карбованців. Економити вона не вміла. Часто в перші дні витрачала майже все, а потім змушена була «економити». їй допомагали, але не друзі та старі знайомі - Клавдію Іванівну обожнювала молодь: Кобзон, Кікабідзе. Алла Пугачова, буваючи у неї вдома, залишала 200-300 карбованців то під серветкою, то під цукорницею. Клавдія Іванівна списувала це на склероз: мовляв, сама поклала, а потім забула. На початку 80-х Шульженко все частіше почала хворіти. Говорять, що навіть у лікарні непритомною весь час повторювала: «До роялю! До роялю!». Певно, знову «готувала» нову програму. Вона померла 17 липня 1984 року. В день похорону йшов дощ. Говорять, що цього дня у Пугачової був великий концерт на стадіоні. Вона вийшла на сцену і співала тільки для неї - Великої Артистки Клавдії Шульженко. Ільїна ГЕНСІЦЬКА

ТЩЄНЗІЇ.

0ЫЛ2>и

ДОВГООЧІКУВАНЕ ВИДАННЯ У найближчі півстоліття по смерті Миколи Віталійовича Лисенка історичні реалії українського життя не давали можливості для ґрунтовного дослідження як музичної та наукової його спадщини, так і епістолярію, хоча окремі публікації Л исенкових листів час від часу з'являлися у періодиці та наукових виданнях 1920-30-х та пізніших років. У 1964 році видавництвом «Мистецтво» було нарешті видано 350 листів Миколи Лисенка, зібраних та прокоментованих його сином Остапом Миколайовичем Лисенком під загальною редакцією Леоніда Кауфмана. Це видання, незважаючи на відчутні цензурні втручання, дотепер лишалося чи не єдиним об'єктивним джерелом інформації про життя і творчість славетного музики і громадянина. Кінець XX - початок XXI ст. позначився дедалі зростаючою увагою громадськості та дослідників до життя, творчості і суспільної діяльності Миколи Віталійовича Лисенка. Саме цим було зумовлено, на наш погляд, включення у 2002 році до Національної Програми соціально значущих видань лисенкознавчої серії, у якій вже з'явилися книги «Микола Лисенко у спогадах сучасників» (т.1, 2003, упорядник - Р.Пилипчук) та «Микола Лисенко. Повернення першоджерел» (лисенкознавчі праці Д.Ревуцького, 2003, упорядник - В.Кузик за участю М.Чуєвої). Третім у цій серії стало видання «Микола Лисенко. Листи», упорядковане завідуючою Меморіальним будинком-музеєм М.В.Лисенка Р.Скорульською (редактори І.Сікорська та В.Пономаренко). 680 сторінок ошатного тому вмістили загалом 660 листів. Серед адресатів М.Лисенка бачимо, окрім членів родини, представників національної інтелектуальної, мистецької та політичної еліти. Тематичний спектр Лисенкового епістолярію підтверджує думку С.Єфремова про те, що Микола Віталійович «був інтимною силою українського руху, його вогнем і живим зв'язком». Упорядник наголошує, що всі подані листи звірено з оригіналами, а в разі їх відсутності - з першодруками, що дало можливість виправити раніше допущені помилки та розкрити купюри, зокрема, у листах до Івана Франка та Ганни Барвінок, що значно розширює розуміння не лише організаційної, а й «редакторської» ролі М.В.Лисенка у справі видання Біблії та творів Шекспіра в українських перекладах П.Куліша. Повні тексти Лисенкових листів до батьків (1867-1869) та дописки до них О.О. Лисенко (О'Коннор), вміщені у примітках, яскраво доповнюють уявлення про життя М.В.Лисенка у Лейпцігу. Замість

образу «бронзового класика» бачимо відтепер людяніший образ талановитого 25-річного українського юнака, що опинився нарешті «в своей среде, в своей области, в своем мире...» (лист до рідних від 17 (25) жовтня 1867 р.), Видання вперше без обмежень проливає світло на родинні стосунки митця. Тут опубліковані всі виявлені листи М.В.Лисенка до другої дружини О.А.Липської. У примітках є її дописки до Лисенкових листів І.Франку та особистий лист до О. Франко, з якого дізнаємося, яку активну громадську діяльність вела ця свідома і мужня

жінка окрім своїх суто сімейних обов'язків. Не публіковані раніше листи до дочок К.М.Масляникової та М.М.Лисенко 1900-1911 рр. яскраво змальовують складні побутові умови, в яких опинився обтяжений роками, справами і малими дітьми Микола Віталійович по смерті Ольги Антонівни Липської. З цих листів бачимо побутові та батьківські турботи, дивуємося його величезній вимогливості, з якою ставився Микола Віталійович до дітей, їхнього виховання та освіти, наполегливості у залученні їх до громадських справ. Повністю опубліковано також всі виявлені листи до І.П.Андріанопольської, що зберігають відгомін останнього полум'яного кохання 64-річного митця і дають виразне уявлення про особистість М.В.Лисенка, у якого найінтимніші порухи душі завжди перепліталися з високими думками про громадські та творчі справи. Виняткову цінність видання «Микола Лисенко. Листи» становить довідковий матеріал. Детально розроблені примітки та коментарі включають серед іншого інфор-

мацію про згадані у листах населені пункти, часописи, громадські та культурологічні організації та установи, тексти деяких історичних документів, як, наприклад, Емський указ чи Постанова тимчасової цензурної комісії з приводу Кантати М.Лисенка «До 50 роковин смерті Т.Шевченка». Покажчик імен (986), поданий у форматі енциклопедичних довідок, інформує про людей, згаданих у Лисенкових листах. Спеціально розроблений словник налічує тлумачення 263-х давніх, діалектних та рідковживаних українських слів. У посторінкових зносках подано переклад авторських реплік французькою, німецькою, польською, латиною, італійською і грецькою мовами. Окремо слід згадати про вміщений у виданні список фото. Це 95 документальних фотографій з фондових колекцій музеїв Миколи Лисенка, Лесі Українки, Михайла Старицького, інших музеїв та архівних установ України та з фотозбірок членів родини Лисенків. Значна частина цих фото публікується вперше. Комп'ютерну реставрацію фотодокументів здійснено директором Музею видатних діячів української культури Н.Тереховою. Вважаючи появу книги «Микола Лисенко. Листи», а також попередніх - «Микола Лисенко у спогадах сучасників» (т. 1) та «Микола Лисенко. Повернення першоджерел» - явищем унікальним за своїм культурологічним значенням, не можна погодитись із надзвичайно малим тиражем (3000 прим.), а також з дещо дивним способом розповсюдження цих і подібних видань, які друкуються за Національною Програмою соціально значущих видань. Ані попередньої передплати, ані вільного продажу! Де, в яких схованках зберігаються дорогоцінні екземпляри, якщо навіть бібліотека Київського Вищого музичного училища імені Р.Гліера не може досі придбати жодного примірника з трьох названих вище книг серії? Питання, звичайно, не до видавництва «Музична Україна», яке зробило все можливе, щоб книги були видані на найвищому художньополіграфічному рівні. Поява перших трьох книг лисенківської серії ще раз підтверджує, що чверть століття самовідданої праці науковців Меморіального будинку-музею Миколи Лисенка сприяла активізації роботи лисенкознавців. Автори книжок широко використовували у своїх працях фондові матеріали музею та наукові розробки його колективу, який незабаром святкуватиме своє 25річчя. Ольга НПОСЄДОВА 31

Гітара — унікальний інструмент. її звучання однаково адекватне в будь-якому жанрі — чи то домашній шансон для друзів, жорсткий рок, меланхолійний джаз, чи вишукана академічна музика. У перевагах останньої переконався кожен, хто побував на Другому міжнародному фестивалі гітарної музики в Києві, що відбувся наприкінці минулого року у Національній філармонії. Впродовж трьох днів на сцені Колонного залу імені М.Лисенка владарювала гітара. Слухачі мали також можливість подивитися у фойє філармонії виставку музичних інструментів фірми «Ямаха» (компанія є одним з організаторів фо>уму як і Посольство Фінляндії в Україні, талійський інститут культури в Україні та Ф о н д сприяння розвитку мистецтв). Для участі у фесті до Києва приїхали гітаристи з різних країн Європи. Компанію їм склали вітчизняні віртуози. Центральне місце у фестивальній програмі посів виступ сорокарічного італійського музиканта, що входить до п'ятірки кращих гітаристів світу, лауреата міжнародних конкурсів Карло Маркіоне. Концерт був присвячений бароковій музиці (твори Д.Скарлатті, Д . Р о м а н а , Г.Ф.Телемана, С . Я н н а релли, М.Джуліані в транскрипції самого виконавця). Вже в першому відділенні стало зрозуміло, що сонати Скарлатті на шести струнах можуть звуча-

Нові імена молодих обдарованих музикантів, представників вітчизняної хорової школи, відкрив III Всеукраїнський конкурс хорових диригентів, який відбувся за сприяння Національної всеукраїнської музичної Спілки, Міністерства культури і туризму України, Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського та Х о рового товариства імені М.Леонтовича. Н а п р у ж е не змагання професійних диригентів-хормейстерів, а також студентів останніх курсів вищих музичних навчальних закладів (вік учасників не повинен перевищувати 35 років) тривало протягом трьох турів. У першому — конкурсанти продемонстрували майстерність диригування обов'язковим твором конкурсної програми та самостійне розучування обробки української народної пісні а сареііа з хором під камертон. У другому турі журі спостерігало за репетиційним процесом двох творів а сареііа, а в третьому — учасники виступили у відкритому концерті з., трьома довільно обраними композиціями. їх виконували студентський хор

Музична громадськість відзначила 260-річний ювілей від дня народження видатного українського композитора М.Березовського (1745-1777). Збережена до нашого часу творча спадщина митця невелика, але свідчить про непересічний талант автора духовних хорових концертів, літургійних співів, опери «Демофонт», Сонати для скрипки та клавесина, симфоній... Нещодавнім відкриттям дослідників стала Симфонія G-dur митця, яку віднайшли у нотній колекції графа О.Розумовського (про що журнал «Музика» вже писав). Напередодні ж ювілею М.Березовського вперше в Україні прозвучала музика ще однієї його Симфонії — C-dur. Згадку про цей твір знайшли у «Новому словнику Grove про музику та музикантів» за 1980 рік. Ноти Симфонії були віднайдені J

ти досконаліше, ніж на клавесині. А подовжувати звук у « Ф а н т а з і ї » Телемана цілком можливо і без допомоги смичка. Гра Маркіоне відзначалася особливою м'якістю, елегантністю, самобутністю звучання (можливо, цьому сприяло те, що музикант тримав інструмент не горизонтально, як це прийнято, а вертикально). Наступного дня фінський гітарист Ю у с о Ніємінен продемонстрував свою любов до іспанської музики, виконавши запальні мініатюри Мігеля Понсе та Х о акіна Родріго (музикант відзначений не меншою кількістю нагород, ніж Маркіоне, до того ж співає і диригує). Ефект від піренейської темпераментності, «замішаної» на фінській епічності, вийшов практично такий же, як у маркіонівських гітарних переспівах скрипкового і клавірного репертуару. Н а завершення фестивалю виступили українські гітаристи, лауреати міжнародних конкурсів Олег Бойко та Євген Мітін, які зіграли Концерт для двох гітар М.Кастельнуово-Тедеско, і художній керівник фестивалю Андрій Остапенко, котрий виконав Концерт для гітари з оркестром українського композитора Анатолія Золкіна. Концерт супроводжував симфонічний оркестр Національної філармонії під керуванням Ігоря Палкіна. Інна К О Т Л Я Р С Ь К А Н а ц і о н а л ь н о ї музичної академії імені П . Ч а й ковського та капела «Думка», які слухняно підкорялися молодим маестро. Голова журі Євген Савчук зауважив, що III Всеукраїнський конкурс був чи не найважчим через фінансові та організаційні проблеми (учасники прибули за власний кошт, до того ж сплатили вступний внесок). Та негаразди компенсувала надзвичайно висока професійність конкурсантів, більшість з яких виявилися вже досвідченими диригентами. Під орудою пееможців — володаря Гран-прі киянина Богдана Іліша, Ганни Парфьонової (І премія, Харків), Х р и стини Панкевич (II премія, Львів), Олександра З а вологіна (II премія, Київ), Дмитра Морозова (III премія, Київ), Євгена Панкова (III премія, Харків) — на заключному концерті уславлений колектив «Думка» виконав складну програму зі світових хорових шедеврів, засвідчивши, що когорта знаних українських хормейстерів поповнилася молодими, талановитими диригентами... Арсенія К Р А В Ч Е Н К О

віолончелістом Павлом Сербіним через ?2юсійським nternet у римському архіві Doria — Pamphiti, і лише в 0 0 3 році вдалося «потримати їх у руках». Згодом

партитуру було передано солісту Національної опери України, викладачу Національної музичної академії Миколі Кононову, який включив її до репертуару керованого ним ансамблю солістів Національної опери України «Пастораль». Ювілейний вечір «Максим Созонтович Березовський та його сучасники» у Андріївській церкві, на якому прозвучала Симфонія C-dur, став цікавою подією музичного життя столиці, а успіх у слухачів — вдячністю українським музикантам за відродження скарбів національної культури... Валентина С Н І Ж К О

Новинки звукової доріжки

О р к е с т р Національного театру ім. М . З а н ь к о в е ц ь к о ї

ФАВОРИТИ І ЛЬВІВСЬКИХ МУЗ

У Львові випущено компакт-диск оркестру Національного театру імені М.Заньковецької « Ф а в о р и т и л ь в і в ських муз». «Головні ролі» у віртуальному концерті дісталися артисту оркестру, лауреату міжнародної премії імені Р.Вагнера Андрію Вакулі (кларнет, саксофон) та Павлу Толстому — солісту Львівського академічного театру опери та балету імені С.Крушельницької, надії української школи академічного співу. Несподіване «сусідство» двох блискучих виконавців склалося у калейдоскоп різностильових композицій. Співак зворушив проникливим виконанням арій з опер уславлених італійців (Г.Доніцетті, Дж.Пуччіні) та неаполітанських пісень, на кшталт замріяних серенад під балконом коханої. Репертуар П.Толстого продемонстрував не лише широту вокального діапазону (що є необхідним складником виразності у «веристських» творах), а й динамічність творчих пошуків — від українських народних пісень та арій з опер М . Л и с е н к а до хітів естради минулих років: української («Гуцулка Ксеня» Я . Б а р н и ч а ) та зарубіжної ( « Ч а с казати прощай» Ф . С а р т о р і ) . Стильова розмаїтість була підтримана і кларнетистом-саксофоністом А . В а кулою. Технічність звукового «розсипу» у віртуозній п'єсі С.Людкевича «Чабарашка» для кларнета та оркестру, виконавська винахідливість в імітації сміху (єврейська мелодія) поряд з оксамитовим тембром саксофона у знаменитих творах К.Веласкес та Л . Б о н ф а — безпрограшний засіб для популяризації ака-

Андрій В акул« кларнет, саксофон

демічного колективу (диригент — Б . М о ч у р а д ) та залучення до театру ширшої аудиторії... Нещодавно з'явився диск з музикою молодої херсонської композиторки Н а т а лії Р о ж к о (випускниця Н М А У по класу Ю.Іщенка та М.Денисенко), записаний Національним симфонічним оркестром України під орудою В.Сіренка. Д о кожного твору (на диску це — Перша, Друга симфонії та Концерт для оркестру) передбачені асоціативні поетичні рядки, що вказують на виняткову жіночу ауру композицій, метафоричність мислення авторки. Мініатюрні симфонії (майже по десять хвилин кожна) «дихають» свіжістю настроїв та сповнені елементами національного мелодизму. У Першій — прихована сила, що іноді виривається назовні, викликала алюзії до «Весни священної» І.Стравінського, у Другій — стриманий хорал та «вакхічний» танець поряд із «пульсом ніжності» (мерехтливими тембрами «дерева» та струнних) підкоряються тому ж задуму — Краса, народжена з хаосу; рух до життєдайної сили; весняне пробудження... Семичастинний Концерт для оркестру ( 2 0 0 4 - 2 0 0 5 ) сприймається як мініенциклопедія національних архаїчних традицій — від вшанування бога Ярила, купальських свят до збору в р о ж а ю . . . Авторка втілює легенди в життя, малюючи симфонічними фарбами майже зримі картини обрядів. М о ж е здатися дивним, що крізь повнокровне буяння оркестрової «маси» все ж проглядається витончений жіночий почерк компози-

торки, яку без вагань можна зарахувати до когорти сучасної талановитої молоді з неабияким потенціалом... Д ж а з у виконанні чоловічого акапельного ансамблю ManSound вирізняється не тільки самобутнім звучанням, яке дивує знавців цього стилю в Європі та Америці, а й власною винахідливою манерою аранжування, нетривіальною гармонічною канвою та фактурною ажурністю композицій. У репертуарі секстета — популярні джазові стандарти Д ж о р д ж а Гершвіна, Стіві Вандера, Д ж о р д ж а Бенсона та інших майстрів жанру. О д н а к чи не найбільшою інтригою виявився перший диск гурту «Slavic Roots», де було презентовано д ж а з та слав'янський фольклор. Професійна співпраця об'єднує музикантів вже понад десять років. Ч и с ленні концертні виступи дозволили їм підготувати черговий альбом (цього разу на різдвяну тематику) «Joy to the world», що став сувеніром для поціновувачів джазу. Окрім світових хітів, які у кожній фразі дарують несподіванки слуховому очікуванню (дві композиції записано за участю запрошених — співачки Гайтани, що привнесла тембровий аутентичний колорит у «Amazing Grace», та саксофоніста Ігора Рудого, інструмент якого створив романтичну ауру в колядці «Silent Night»), на диску звучать національні перлини — « Щ е д р и к » та « Н е б о і земле». Ж а л ь , що на диску лише 11 треків... Тетяна К У Л І Ш К О